Висоцький О. Ю. Легітимаційна політика сучасної України в контексті українсько-польських взаємин // Борисфен. Д., 2006. №6. С. 22-23 icon

Висоцький О. Ю. Легітимаційна політика сучасної України в контексті українсько-польських взаємин // Борисфен. Д., 2006. №6. С. 22-23




Скачати 116.38 Kb.
НазваВисоцький О. Ю. Легітимаційна політика сучасної України в контексті українсько-польських взаємин // Борисфен. Д., 2006. №6. С. 22-23
Дата12.07.2012
Розмір116.38 Kb.
ТипДокументи

Висоцький О.Ю. Легітимаційна політика сучасної України в контексті українсько-польських взаємин // Борисфен.- Д., 2006.- №6.- С.22-23.

Олександр Юрійович ВИСОЦЬКИЙ,

доцент кафедри історії, документознавства та

інформаційної діяльності Національної

металургійної академії України,

кандидат історичних наук, доцент




легітимаційна політика СУЧАСНОЇ України

В КОНТЕКСТІ українсько-польських взаємин


«Від найпершого дня мого перебування на посаді президента Польщі одним із головних завдань для мене був розвиток добрих стосунків між моєю країною й Україною. Від самого початку я був упевнений, що незалежна Україна дуже важлива для Польщі, для її безпеки» [1].

Президент Республіки Польщі

^ Олександр Квасьнєвський


Постановка проблеми. Від міри і змісту визнання держави суб'єктами міжнародної політики в значній мірі залежать її власні суб'єктні можливості, та, відповідно, перспективи її розвитку. Зміст визнання стосується тієї ролі, яку відводять державі в наявній та майбутній політичній системі світу інші учасники міжнародних відносин. Міра визнання стосується ресурсів, які готові надати інші держави для підтримки виконання той ролі, котру вони відводять державі, що є об'єктом визнання з їх боку. Суспільне визнання (у тому числі на міжнародній арені) є складовою частиною (підсистемою) системи легітимації суб'єктів соціального та політичного світу, яка виконує оціночну та підтримуючу функції. Іншою складовою (підсистемою) системи легітимації є легітимаційна політика, функціями якої є систематичний вплив на суб'єктів визнання з боку об'єкта визнання з метою збільшення міри його визнання (готовності до надання ресурсів) та посилення його ролі в політичних (у даному випадку, міжнародних) процесах. Отже, легітимаційна політика є системою методів та засобів управління визнанням суб'єктів соціальних та політичних відносин. Іншими словами, вона є управляючим механізмом легітимації. Відповідно до вищенаведеного, легітимаційна політика України покликана, по-перше, розширити можливості проведення нею плідної політики на міжнародній арені, та, по-друге, підвищити її статус як суб'єкта міжнародної політики. З огляду на те, що Україна зараз залишається далеко не впливовим членом світового співтовариства, проблема легітимаційної політики України є вельми актуальною. А оскільки одне з чільних місць у взаємовідносинах України та світу займає Республіка Польща, осмислення значення останньої в контексті дослідження легітимаційної політики України на міжнародній арені заслуговує особливої уваги. Додамо, що вивчення поставленої проблеми неможливо без звернення до минулого, без звернення до історичних коренів сучасних українсько-польських відносин.

^ Стан дослідження проблеми. Визначенню ролі Польщі у реалізації легітимаційної політики України на міжнародній арені спеціально не було присвячено жодної розвідки. Проте окремі автори розробляли певні аспекти сучасних українсько-польських взаємин, що дозволило використати матеріал їх досліджень при написанні даної статті. Серед таких авторів слід назвати Т.Силіну, І.Сагайдачного, С.Швидюка, Г.Зеленька та М.Стриху. Серед останніх ґрунтовних робіт, присвячених сучасним українсько-польським взаєминам, слід назвати кандидатську дисертацію Л.Деньщиковой, в якій знайшли відображення і матеріали нашого дослідження.

^ Метою даної роботи є з'ясування ролі Польщі в здійсненні легітимаційної політики України на міжнародній арені в контексті з'ясування історичних коренів сучасних українсько-польських взаємин.

^ Виклад основного матеріалу. Особлива увага Польщі до України обумовлена як спільними економічними інтересами, географічним сусідством двох країн, так і історичним несвідомим поляків. Велике значення історичного несвідомого у здійсненні політики поляками свідчить про те, що в основі Польської держави - велика національна культура. На рівні політичного несвідомого суспільства кожної країни, що має давню історію, у потенційному стані зберігаються глибинні архетипи, які значним чином впливають на її політику. За думкою О.Дугіна, в тих країнах, які не мають тривалої історії, вплив політичного несвідомого, навпаки, мінімізований. До таких країн, приміром, він відносить США: "…Підсвідоме американців дрібне і поверхове, майже як у "мислячих машин", що і відмічають жителі інших країн і культур, зштовхуючись з американцями" [2, с.399].

Несвідоме поляків щільно пов'язано з більш ніж тисячолітнім історичним досвідом, в якому досить значна частина належить взаємовідносинам з українцями. Є безперечним фактом те, що поляки мали вагоме значення у вирішальні моменти української історії. Разом з тим, українсько-польські відносини істотним чином впливали і на долю поляків, на історичний шлях Польської держави. Слід визнати, що Польща завжди була більш сильнішою та розвинутою, ніж Україна. Її міць у порівнянні з Україною випливала з вагомих геополітичних чинників [3, с.84]. До них можна віднести відносну захищеність Польщі від народів степу, від яких страждала Україна, та відносну віддаленість від могутньої Росії.

Більш потужні позиції Польщі порівняно з Україною завжди визначали її провідну роль в українсько-польських взаєминах. Польща завжди мала більше можливостей для маневру, ніж Україна. Тому саме польська політика обумовила спочатку приєднання України до Російської імперії у XVII ст., а потім - поділ Речі Посполитої у XVIII ст. Головною же причиною цього було небажання поляків визнавати Україну самостійним суб'єктом міжнародних відносин. "Відмовляючи Україні в рівному партнерстві або, альтернативно, повній самостійності, Польща практично штовхнула український народ в обійми Росії, - відмічає І.Лисяк-Рудницький. Такою короткозорою політикою Польща не лише заподіяла великої шкоди Україні, але також підготувала своє власне падіння" [3, с.92]. Можливо саме тому, в останні чотирнадцять років Польща почала будувати відносини з Україною на інших засадах, в основі яких повага та зацікавленість в незалежному статусі української сусідки. Так, коли на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року було закріплено проголошення незалежності України, однією з перших 2 грудня 1991 року, хто визнав незалежність Української держави, була Польща.

Таке особливе ставлення з боку Польщі до України пояснюється й іншою причиною, яка має історичне коріння. Це давня боротьба з Росією за українські землі. Треба визнати, що історично Україна - це зона інтересів як Росії, так і Польщі. Боротьба за українські землі, за вплив на Україну - це питання задоволення імперських амбіцій і Росії, і Польщі. Зрозумілим є свідоме або несвідоме прагнення поляків до повного відродження Польщі в кордонах Речі Посполитої, коли українські землі входили до її складу, оскільки ті часи були добою величі польської нації. Одночасно входження українських земель до складу Росії - це, у свою чергу, для росіян символ розквіту та потужності Російської держави. Тому, ледь не кожного разу, коли Україна випадала з-під впливу Росії, проголошуючи свою незалежність, Польща прагнула визнати її, з одного боку, щоб послабити позиції Росії, з іншого - щоб зміцнити свої. Достатньо показовою у цьому плані була політика Ю.Пілсудського у 1920 році, коли Польща визнала незалежність Української Народної Республіки. У чомусь подібна ситуація відбувається у 1991 році, коли Радянський Союз, що став правонаступником царської Росії, почав розвалюватись.

У кінці 2004 році відбувається ще один раунд боротьби між Росією та Польщею за Україну. Як відомо, доля "помаранчевої" революції в Україні 2004 року була вирішена завдяки активному втручанню польських політиків, які, таким чином, послабили вплив Росії.

Слід зауважити, що сучасна битва за Україну між Польщею та Росією має, перш за все, символічне значення. Проте перемога у цій битві - це запорука реального політичного лідерства в регіоні і має принести переможцю цілком відчутні політичні дивіденди у вигляді посилення впливу на перебіг процесів у світі. Симптоматично у даному зв’язку, що одного разу президент Польщі О.Квасьнєвський заявив: «Для кожної великої країни Росія без України є найкращим рішенням, ніж Росія з Україною» [4]

Це протистояння між Росією та Польщею безпосередньо стосується легітимаційної політики України на міжнародній арені. Українська держава зацікавлена в тому, щоб, по-перше, забезпечити фактичну незалежність своєї зовнішньої та внутрішньої політики, та, по-друге, істотно розширити свій вплив на життя світової спільноти. Це основні цілі та можливі етапи її легітимаційної політики. Ефективне здійснення цієї політики переважно залежить від Польщі та Росії. Причому орієнтація на Польщу для України з огляду на цілі її легітимаційної політики є більш привабливою, ніж на Росію. Справа в тому, що орієнтуючись в сучасних умовах на тісне співробітництво з Росією, неможливо досягти вищезазначених цілей. По-перше, тому що реваншистські настрої після поразки Кремля в "холодній" війні з Заходом поки що не стали дієвим фактором зовнішньої політики Росії і, головне, вона не готова ще діяти методами soft power (м'якої влади, тобто приваблювання, спокуси), покладаючись здебільшого на стратегії примушення. Іншими словами, Росія не здатна ще відмовитись від авторитарних традицій та запропонувати нові принципи інтеграції для держав пострадянського простору, які б їх влаштували в повній мірі. По-друге, Росія, враховуюче недавнє спільне історичне минуле, ще не звикла розглядати Україну як справді незалежну державу, як рівного партнера, дивлячись не неї як на свою вотчину, "молодшого брата". Між тим, потенційно Росія має більше можливостей посилити легітимність України в тому випадку, якщо зуміє стати успішним ініціатором інтеграційних процесів. Недарма, багато хто з експертів на Заході переконаний, що відродження Російської імперії почнеться з реальної інтеграції Росії з Україною. Не слід забувати, що Україна – це колиска російської цивілізації, де знаходяться основні російські національні святині.

Зовсім іншою виглядає ситуація із взаєминами України з Республікою Польщею. Завдяки Польщі, яка вже декілька років виступає активним адвокатом євроінтеграційних прагнень України і готова підтримувати та допомагати їй перед керівництвом Євросоюзу [5], Українська держава може реалізувати цілі своєї легітимаційної політики на міжнародній арені. Зазначимо, що Україна особливо зацікавлена в зовнішньополітичному векторі розгортання легітимаційної політики, тому що прогрес у цьому безпосередньо впливає на внутрішню легітимність правлячого режиму.

Допомагаючи Україні у питанні входження до європейських структур, Республіка Польща тим самим посилює свої позиції в ЄС, здійснює свою легітимаційну стратегію. Польський політичний клас розуміє, щоб набути високого авторитету і ваги у міжнародній політиці, досягти рівня впливової європейської держави, Польщі необхідно створити блок стратегічних союзників, одним з яких може стати Україна. Тому, можливо, Польща є єдиною країною, яка зацікавлена у входженні України до Євросоюзу, на відміну від інших держав. Відповідно, якщо Польща зможе добитись від Брюсселя прийняття Української держави до ЄС, це буде визнання особливої ролі поляків в нової світосистемі. «Прагненням відновлення свого статусу як впливової держави, - пише С.Швидюк, - можна розцінювати зусилля поляків по лобіюванню у євроатлантичних структурах інтересів демократичних сил в Україні, котрі впевнено декларують намір інтегруватися з ними. Зрозуміло, що Польща разом з Україною (а це територія площею більше 916 тис. кв. км. з населенням близько 87 млн. чоловік) можуть бути вагомим аргументом у європейській політиці. Тим більше, якщо до клубу європейських держав Україна потрапить за сприяння Польщі, то перед нею відкривається перспектива здобути статус патрона» [6, с.83].

Треба відзначити, що здійснюючі співробітництво в сфері політики щодо ЄС, Польща і Україна взаємно посилюють себе і одночасно послаблюють Росію. Найбільш яскраво це проявилось під час «помаранчевої» революції в Україні, у визначенні долі якої Польща взяла безпосередню участь. Як відомо, в ході виборчої кампанії 2004 року в Україні переважна більшість поляків зайняла позицію підтримки демократичної опозиції і її лідера, нині вже діючого Президента Віктора Ющенка. З українською опозицією солідаризувалися польські політики незалежно від партійної приналежності. Така реакція поляків не випадкова як з історичної точки зору, так і з політичної. Поляки розуміли, що прихід до влади в Україні противника В.Ющенка В.Януковича та його команди буде означати український вибір на користь особливих відносин з Росією. Недарма, В.Путін приїжджав до України в жовтні 2004 року, перш за все, для зустрічі з українським прем’єром, яка, за словами М.Стрихі, «легітимізувала» його статус як офіційно схваленого Москвою спадкоємця Кучми [7, с.152]. Щоб підтримати В.Януковича Кремль пішов на вражаючі кроки: погодився на перехід до стягнення ПДВ для енергоносіїв за країною одержання (це щорічний подарунок майже у мільярд доларів від російського бюджету українському бюджету), проігнорував те, що українські військові збили російський літак з пасажирами, промовчав, коли Україна відправила війська до Іраку. «Фінансово-економічна підтримка Росії дала Януковичу можливість додатково звільнити частину бюджетних коштів для реалізації соціальних програм» [8, с.43-44]. Зі свого боку, В.Янукович виступив політиком чіткої російської орієнтації: він обіцяв впровадження подвійного українсько-російського громадянства та надання російській мові офіційного статусу.

На відміну від В.Януковича, В.Ющенко позиціонувався як політичний діяч, з яким пов’язана європейська перспектива України. Прихід до влади В.Ющенка автоматично означав український курс на приєднання до структур НАТО та ЄС та, цілком природно, на особливі відносини з Польщею, за словами Г.Зеленько, «єдиним «справжнім» стратегічним партнером України» [9], принаймні, якщо мова іде про інтеграцією України у ЄС. Орієнтація В.Ющенка та його команди на пріоритетні відносини з Польщею проявилась вже 23 листопада 2004 року, коли він звернувся до першого президента Польщі, лауреата Нобелівської премії миру Леха Валенси з проханням, щоб той якнайшвидше прибув до України [10]. Валенса погодився та зайняв позицію підтримки опозиції. У той же день в Польщі «Громадянська платформа» на чолі з Яном Рокітою разом з іншими політичними партіями Польщі стала організатором мітингів, які пройшли у Варшаві, Кракові, Гданську та інших містах Польщу [11]. Протестуючі звернулись до уряду Республіки Польща не визнавати результатів президентських виборів в Україні. У той же день, 23 листопада 2004 року польський Сейм підтримав українські опозиційні сили на чолі з В.Ющенко, прийнявши три ухвали: “У справі забезпечення громадянських прав і вільного характеру виборів в Україні”; “Звернення до Верховної Ради України” та “Заяву Сейму Республіки Польща у зв’язку з президентськими виборами в Україні”. «У цих документах, - зазначає С.Швидюк, - засуджувалися фальсифікації і зловживання вчинені під час проведення другого туру виборів президента України. У них висловлювалася підтримка українських патріотичних і демократичних сил, котрі прагнуть до входження у європейські та атлантичні структури. Сейм пригадував, що підтримка незалежної і демократичної України є одним з найважливіших завдань зовнішньої політики Польщі. Депутати Сейму одноголосно звернулися до своїх колег з Верховної Ради України із закликом зробити все, що у їхніх силах для перемоги правди, свободи і демократії» [6, с.85].

Велику роль у розв’язанні політичної кризи в Україні в кінці 2004 року та у приході до влади сил, які орієнтуються на євроінтеграцію, зіграв президент Республіки Польщі О.Квасьнєвський та польські політики Міхал Каменський, Адам Білян, Єжи Бузек, Яцек Сврич-Вольський, Броніслав Ґеремек, Ґражина Станішевська, Влодзімєж Цімошевич, які змінили відношення європарламентарів до України, змусили дещо активізувати політику ЄС в українському напрямі.

Більшість поляків (за різними опитуваннями від 61% до 78%) та переважна більшість засобів масової інформації підтримала «помаранчевий» рух в Україні в листопаді-грудні 2004 року, разом з тим схвально поставившись до якнайшвидшої реалізації українських євроінтеграційних намірів. Отже, з часу «помаранчевої» революції почався новий раунд розвитку українсько-польських відносин, який, сподіваємось, може стати більш успішним за попередні.

Висновки. Взаємовідносини між Польщею та Україною на сучасному етапі обумовлені декількома чинниками. По-перше, багатосторічним протистоянням між Росією та Польщею щодо України; по-друге, історичним минулим Російської та Польської держав, розквіт яких був пов'язаний з входженням українських земель до їх складу; по-третє, економічними інтересами Росії та Польщі в Україні; по-п’яте, завданнями легітимаційної політики Польщі в Євросоюзі, пов’язаними з посиленням її впливу на європейські справи; по-шосте, легітимаційною політикою України на міжнародній арені, реалізація якої неможлива в євроінтеграційному напрямі без безпосередньої участі та допомоги Польщі; по-сьоме, «помаранчевою» революцією, яка відкрила новий раунд українсько-польських взаємин.

Особлива роль Польщі в здійсненні легітимаційної політики України на міжнародній арені виражається, по-перше, в представлені та відстоюванні українських євроінтеграційних прагнень та інтересів перед Брюсселем, по-друге, в організації міжнародного співтовариства на підтримку (політичну, інформаційну, публічну, технічну, фінансову та ін.) внутріполітичних сил в Україні, які орієнтовані на євроатлантичну інтеграцію.

Список використаної літератури та джерел:


  1. Силіна Т. Александр Квасьнєвський: «Помаранчева революція була революцією гідності» // Дзеркало тижня.- 2005.- 26 березня - 1 квітня. - № 11.

  2. Дугин А. Философия политики.- М.: Арктогея.- 616 с.

  3. Лисяк-Рудницький І. Польсько-українські стосунки: тягар історії // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. В 2 т. Том 1. - К.: Основи, 1994.- С. 83-110.

  4. Polityka (Польша), 21 грудня 2004 року // http://www.ІniСМИ.ru./stories/

  5. Сагайдачний І. Україна - Польща: вопробування дружбою // Дзеркало тижня.- 2003.- №8.- 1-7 березня.

  6. Швидюк С. Помаранчева революція і українсько-польські відносини // Форум.- 2005.- № 1.- С.82-92.

  7. Стриха М. Украинские выборы: до и после // "Оранжевая" революция. Версии, хроника, документы.- К.: Оптима, 2005.- С.150-163.

  8. Малинкович В. О причинах «оранжевой» революции в Украине // "Оранжевая" революция. Версии, хроника, документы.- К.: Оптима, 2005.- С.19-51.

  9. Зеленько Г. Європа наблизилася до України... А Україна? // День.- 2004.- 19 серпня.- №147.

  10. Juszczenko: Lechu, pomόź! // http://www.wprost.pl/ar.

  11. Strona Jana Rokity // http://www.janrokita.pl/main.php.



Схожі:

Висоцький О. Ю. Легітимаційна політика сучасної України в контексті українсько-польських взаємин // Борисфен. Д., 2006. №6. С. 22-23 iconО. Ю. Висоцький м. Дніпропетровськ Демократія, постдемократія та легітимаційна політика
Висоцький О. Ю. Демократія, постдемократія та легітимаційна політика // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства....
Висоцький О. Ю. Легітимаційна політика сучасної України в контексті українсько-польських взаємин // Борисфен. Д., 2006. №6. С. 22-23 iconВізія україни в есеїстиці єжи стемповського ольга Вознюк
У статті аналізується сприймання концепції України польським письмен­ни­ком Єжи Стемповським. Висвітлюється проблематика різноаспектного...
Висоцький О. Ю. Легітимаційна політика сучасної України в контексті українсько-польських взаємин // Борисфен. Д., 2006. №6. С. 22-23 iconМиколаївський державний аграрний університет бібліотека сутність сільських територій в контексті соціально-економічної політики України
Махсма, М. Активна політика зайнятості в контексті розвитку сільських територій: регіональний досвід регулювання [Текст] / М. Махсма...
Висоцький О. Ю. Легітимаційна політика сучасної України в контексті українсько-польських взаємин // Борисфен. Д., 2006. №6. С. 22-23 icon“Культурна політика у контексті полікультурного світу”
НакккіМ), Український центр культурних досліджень (уцкд), Національна історична бібліотека (ніб) України запрошують Вас взяти участь...
Висоцький О. Ю. Легітимаційна політика сучасної України в контексті українсько-польських взаємин // Борисфен. Д., 2006. №6. С. 22-23 iconС. 241-249. О. Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України)
Висоцький О. Ю. Міф як інструмент легітимаційної політики // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія....
Висоцький О. Ю. Легітимаційна політика сучасної України в контексті українсько-польських взаємин // Борисфен. Д., 2006. №6. С. 22-23 iconПроведення наукових семінарів кафедри економіки підприємства на 2011/2012 н р
Перспективи розвитку аграрного сектора економіки в українсько-польських єврорегіонах
Висоцький О. Ю. Легітимаційна політика сучасної України в контексті українсько-польських взаємин // Борисфен. Д., 2006. №6. С. 22-23 iconС. 276-285. О. Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України) Ідеологія як форма легітимаційної політики
Висоцький О. Ю. Ідеологія як форма легітимаційної політики // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія....
Висоцький О. Ю. Легітимаційна політика сучасної України в контексті українсько-польських взаємин // Борисфен. Д., 2006. №6. С. 22-23 iconГрупи інтересів та політика: теоретичні підходи до аналізу взаємин
Науковий вісник Ужгородського університету, Серія. Політологія, Соціологія, Філософія., Випуск 9, 2008, c. 170-179
Висоцький О. Ю. Легітимаційна політика сучасної України в контексті українсько-польських взаємин // Борисфен. Д., 2006. №6. С. 22-23 iconПрограма студентської наукової конференції філософського факультету “Дні науки 2012”
Моделі церковно-державних взаємин в контексті міжконфесійних відносин: світовий та український досвід
Висоцький О. Ю. Легітимаційна політика сучасної України в контексті українсько-польських взаємин // Борисфен. Д., 2006. №6. С. 22-23 iconЗа листопад 2006 року
Бобух І. Інституціональні дослідження національного багатства в контексті перехідної економіки України// Научные труды Донецкого...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи