Мосюкова н. Г. Особливості українського етногенезу icon

Мосюкова н. Г. Особливості українського етногенезу




Скачати 144.99 Kb.
НазваМосюкова н. Г. Особливості українського етногенезу
Дата12.07.2012
Розмір144.99 Kb.
ТипДокументи


МОСЮКОВА Н.Г.


ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОГЕНЕЗУ.


Мосюкова Н.Г. – к.і.н., викладач кафедри історії, документознавства та інформаційної діяльності НМетАУ.


Гармонійне співіснування націй – одне з найважливіших завдань для будь-якого суспільства. Щоб його вирішити, необхідно оптимально враховувати інтереси всіх етнічних спільнот, які мешкають в тій чи іншій державі. Проводити виважену етнополітику неможливо без знання специфіки розвитку різних етносів.

Проблеми походження, психології, класифікації етносів були предметом дослідження як радянських, так і пострадянських етнографів та етнологів, але у працях більшої частини вчених відсутня відповідь на питання щодо періодів етногенезу, причин утворення етносів, різного ступеня їх розвитку та ін. Відповіді на запропоновані питання можна знайти, проаналізувавши теорію пасіонарності Л. Гумільова, а довести вірність цієї теорії – шляхом дослідження етногенезу тих чи інших етносів, у даному випадку – українського.

Історичний процес будь-якого народу – явище складне та багатовимірне, його аналіз – справа не тільки історичних наук, але і природнонаукових. Л.Гумільов шляхом емпіричних узагальнень побудував ідеалізовану криву етногенезу. По осі абсцис відкладено час у роках, по осі ординат – форму енергії, яка стимулює процеси етногенезу. До цих ознак він включає якісні характеристики етнічної системи ( від неспроможності задовольнити прагнення до жертовності ); кількість субетносів ( підсистем етносу ); частоту подій етнічної історії. Л. Гумільов вказує на можливість визначити лише тенденцію до підйому або спаду, більшу чи меншу ступінь пасіонарної напруги, він підкреслює, що міра, якою можна було б визначити величину пасіонарності, ще не знайдена [ 3, с.80-82 ].

У статті «Етапи українського етногенезу» автором за допомогою аналізу подій, які відбувалися на теренах України, а також підрахунку подій було визначено та доведено, що український етнос у ході свого розвитку пройшов такі фази: підйом – 1362 – 1555 рр.; акматична – 1556 – 1775 рр.; надлом – 1776 – 1919 рр. Зараз триває інерційна фаза розвитку, яка почалася у 1920 р. [ 10, с.142 ].

Для підрахунку подій було використано хронологічний довідник [ 1 ] та книгу «Новітня історія України» [ 11 ]. Події, які відбувалися на українських землях, розділені на «активні» та «пасивні». «Активні» - це події, пов’язані з війною, військові походи, повстання, події політичного життя, страйки і т. ін.; «пасивні» - події, пов’язані з розвитком культури та господарства.

Мірою пасіонарності, на мій погляд, є відношення сукупності подій, які відбивають активність етносу до сукупності подій, які характеризують пасивність етносу. Отримані розрахунки дозволять побудувати криву українського етногенезу. Результати підрахунків представлені у таблицях 1 і 2 ( події ХХ ст. зведені у окрему таблицю для отримання більш точних даних ).


Таблиця 1. «Активні» та «пасивні» події 1200 -1899 рр.

на українських землях.


Період


«Активні» події

«Пасивні» події

Відношення

«активних» подій

до «пасивних»

1200-1299 рр.



20

15

1,3

1300-1399 рр.



10

11

0,9

1400-1499 рр.



22

24

0,9

1500-1599 рр.



47

53

0,9

1600-1699 рр.



252

64

3,9

1700-1799 рр.



83

130

0,6

1800-1899 рр.



263

489

0,5



Таблиця 2. «Активні» та «пасивні» події

1900 – 2000 рр. на українських землях.



Період

Кількість подій, які характеризують активність етносу

Кількість подій, які характеризують пасивність етносу

Відношення «активних» подій до «пасивних»

1900 – 1909 рр.


236

105

2,2

1910 – 1920 рр.


1075

137

7,8

1921 – 1929 рр.


126

295

0,4

1930 – 1939 рр.


116

222

0,5

1940 – 1949 рр.


378

398

0,9

1950 – 1959 рр.


76

276

0,3

1960 – 1969 рр.


104

308

0,3

1970 – 1979 рр.


94

298

0,3

1980 – 1989 рр.


169

293

0,6

1990 – 2000 рр.


414

147

2,8



При розташуванні подій згідно визначеним періодам українського етногенезу отримаємо дані, які відображені в таблиці 3. Слід пам’ятати, що українські землі протягом століть входили до складу інших держав і знаходилися в орбіті їх політики. У зв’язку з цим було визначено окремо суто українські і загальні події тієї країни, до складу якої в той чи інший час входили українські землі. Таке розмежування було проведено для фази підйому ( 1362 – 1555 ), коли більша частина українських земель перебувала під литовсько-польським впливом, а також для періоду надлому та інерційної фази ( з 1776 р. до сьогодення ), коли більша частина України майже увесь означений час входила до складу Росії, а потім СРСР.

1556 – 1775 рр. – це акматична фаза українського етногенезу [ 10 ]. Вона пов’язана з існуванням Запорозької Січі та Гетьманщини, які в цей час певною мірою проводили самостійну зовнішню політику, мали своєрідну форму внутрішньої організації. В акматичній фазі саме козак репрезентував український етнос і саме діяльність козаків визначає більшість подій даного періоду. Це дає підстави не розглядати вплив сусідніх держав на події в Україні у 1556 – 1775 рр.

Графік українського етногенезу ( з урахуванням суто українських та загальних подій, які відбувалися на українських землях ) представлений на малюнку 1. Підрахунки подій проводилися для певних періодів, тому точки на малюнку розташовані у центрі відповідного періоду.


Таблиця 3. «Активні» та «пасивні» події

українського етногенезу.


Період

Кількість подій, які характеризують активність етносу

Кількість подій, які характеризують пасивність етносу

Відношення «активних» подій до «пасивних»

загальні

українські

загальні

українські

загальні

українські

Інкубаційний період (1200 – 1362 рр.)


20


13


1,5


Підйом (1362 – 1555 рр.)


51


42



35


25


1,5


1,7

Акматична фаза ( 1556 – 1775 рр.)


350


191


1,8

Надлом (1776 – 1919 рр.)


1482


880


760


760


1,9


1,2

Інерційна фаза (поч. у 1920 р.)


1477


588


2237


2237


0,7


0,3





Мал. 1. Графік українського етногенезу.


Порівняльна характеристика представлених графіків дає можливість зробити висновок про те, що Литва, Польща та Росія впливали на перебіг подій на українських землях.

У 1362 р. більша частина українських земель опинилася під владою Великого князівства Литовського. У 1385 р. між Литвою та Польщею було підписано Кревську унію, яка поклала початок подальшому зближенню цих держав, яке закінчилося їх об’єднанням у Річ Посполиту ( 1569 р. ). Після 1385 р. вплив Польщі на Україну стає помітнішим. Таким чином, для більш детального аналізу фази підйому українського етногенезу ( 1362 – 1555 рр. ) треба розглянути періоди етногенезу Литви та Польщі.

Вихідними даними для дослідження польського етногенезу є висновки Л. Гумільова про пасіонарний поштовх VIII ст. н.е., який пройшов через Піренейський півострів, Північно – західну Францію, Північну Німеччину, Скандинавію і в результаті якого утворився «християнський суперетнос». На думку Л. Гумільова, етноси Західної Європи об’єдналися за ідеологічним принципом – католицтвом, яке в Х ст. прийняли західні слов’яни. За Л. Гумільовим західні слов’яни – чехи та поляки – частина християнського суперетносу.

У ХІ – ХІІІ ст. пасіонарність «Християнського світу» перебувала у акматичній фазі, з XIV ст. «християнський суперетнос» перейшов у фазу надлому, почалася епоха утворення сучасних європейських націй [ 6, с.410, 435; 2, с.72, 76 ].

Надлом етногенезу – це період, коли після енергетичного або пасіонарного перегріву етнос заспокоюється. В цю епоху етнос живе інерцієй минулого злету та кристалізує її в пам’ятниках мистецтва, літератури та науки [ 5, с.104 ]. Л. Гумільов вважає, що поляки напередодні переходу у фазу надлому зберегли первинний рівень пасіонарності, тому що не брали активної участі у європейських чварах, але цей рівень з самого початку був відносно низьким [ 3, с.219 ].

Початком фази надлому для Польщі я вважаю 1320 р., коли багаторічне прагнення польського суспільства до єдності завершилося коронацією Владислава Локетека. Було припинено усобиці польських князів, відбувалося ускладнення структури держави ( формування станів, станове представництво у законодавчий сфері, розширення шляхетських привілеїв). XIV – XV ст. характеризується розвитком господарства, збільшенням кількості міст, їх ростом. Польща проводила активну зовнішню політику, її позиції у Центральній Європі значно зміцнилися [ 12, с.86 - 114 ]. Зовнішня політика Польщі була навіть занадто активною як для періоду надлому. Особливо це стосується війн з Тевтонським орденом. Пояснення цьому знаходиться у досить тісних стосунках Польщі з Литвою у XIV – XVI ст.

Підрахунок існування литовського етносу слід починати приблизно з 1200 року ( за даними Л. Гумільова саме на початку ХІІІ ст. відбувся пасіонарний поштовх, який пройшов через Прибалтику [ 4, с.139 ]. Фаза підйому литовського етногенезу пов’язана, на мій погляд, із правлінням князя Гедиміна. В цей період у князівстві відчувалась потреба централізації влади, суспільство переходило на якісно новий рівень свого існування, у часи правління Гедиміна починають використовувати нову назву його держави – Велике князівство Литовське, Жемайтийське та Руське [ 13, с.250 -251, 263 ]. Умовною датою періоду підйому можна вважати завершення князювання Гедиміна ( 1341 р. ). В період підйому Велике князівство Литовське значно розширюється - до нього були приєднані частина земель Чернігово – Сіверщини, Київщина, Переяславщина, Волинь, Поділля. Литва веде активну зовнішню політику. Про це говорять численні походи проти хрестоносців ( у т. ч. перемога у битві при Грюнвальді у 1410 р. ), Кримського ханства, війни з Москвою, унії з Польщею. За цей період у Великому князівстві Литовському відбувалися усобиці, що також є ознакою перебування держави у фазі підйому [ 8; 14 ]. Цей період завершився у XVI ст. У 1569 р. Литва та Польща підписали Люблінську унію. Утворилася нова держава – Річ Посполита.

Таким чином, у XIV – XVI ст. відбулося накладання кривих етногенезу Польщі та Литви. Литва, яка на той час перебувала у фазі підйому, «додала пасіонарності» Польщі, яка перейшла від акматичної фази до надлому. Саме тому період надлому для Польщі виявився надто бурхливим. Але Литва при цьому втратила частину своєї пасіонарної енергії і акматична фаза для неї по суті не відбулася. Литва була «поглинута» Польщею.

XVI ст. для Речі Посполитої – це період розвитку законотворчості, господарства, «золотий вік» розвитку культури. Але шляхта не проявляла належної зацікавленості до нових інтелектуальних тенденцій, у шляхетському середовищі домінували настрої самозадоволення. На порозі XVII ст. поступальний розвиток шляхетської Речі Посполитої значно уповільнився, все сильніше давало про себе знати бажання жити у мирі [ 12, с.195, 220 ]. Є всі підстави вважати, що на межі XVI – XVII ст. Річ Посполита перейшла від фази надлому до фази обскурації.

Для українського етногенезу 1362 – 1555 рр. – це фаза підйому. В цей час більша частина українських земель входила до складу Великого князівства Литовського, яке також перебувало у фазі підйому. Але Литва, яка мала протягом XIV – XVI ст. тісні взаємини з Польщею ( пасіонарність якої знижувалась ), віддавала їй свою пасіонарну енергію. Підрахунки подій за 1362 – 1555 рр. свідчать, що відношення суто українських «активних» подій до «пасивних» складає 1,7, що перевищує аналогічний показник подій, які відбувалися у Литовсько – Руській державі ( 1,5 ) ( див. табл. 3 ).

Процес відтягування Польщею пасіонарної енергії торкнувся і українських земель, але українці вчасно змогли позбавитися впливу Польщі. Ще у складі Литви українські землі мали певну автономію, князі цих земель навіть в міру можливого налагоджували самостійні міжнародні відносини, а у XV – XVI ст. на вільних від польської влади землях формується українське козацтво, яке повною мірою можна вважати представником українського народу. Наведені обставини дозволили українському етносу зберегти свій «енергетичний потенціал», не віддати свою пасіонарну енергію Польщі ( як це зробила Литва ) і у 1556 р. перейти до акматичної фази свого етногенезу. Зроблені висновки підтверджує і підрахунок «активних» і «пасивних» подій для Польщі [ 12, с.97 - 159 ] та Литви [13, с.283 – 323; 8, с.476 – 534; 14, с.524 - 565 ]. У 1362 – 1555 рр. ( фаза підйому українського етногенезу ) відношення «активних» подій до «пасивних» для Польщі складало 0,5; для Литви – 1,5; для України – 1,7.

Фаза надлому українського етногенезу ( 1776 – 1919 рр. ) тісно пов’язана з етногенезом російського народу.

Для Росії етапи етногенезу визначив Л. Гумільов у своїй книзі «Від Русі до Росії» [ 4 ]. Пасіонарний поштовх 1200 р., який став початком українського та литовського етногенезу, привів до утворення і російського етносу. Л. Гумільов доводить, що інкубаційний період розвитку російського етносу охоплює 1200 – 1380 рр., фаза підйому – 1380 – 1500 рр., акматична фаза – 1500 – 1800 рр., фаза надлому – 1800 – 2000 рр.

Отже, фаза надлому українського та російського етногенезу починається майже одночасно. При цьому відношення «активних» і «пасивних» подій для Росії періоду надлому українського етногенезу ( 1776 – 1919 рр. ) вище, ніж для України – відповідно 1,7 та 1,2 ( підрахунок подій для Росії проводився по книзі «Хроніка історії Росії» [ 7 ]. Тому більш пасіонарна Росія не відтягувала українську пасіонарність, навпаки, підсилювала її, використовуючи на власний розсуд. І ця пасіонарність не була вже суто українською. Дуже вірно характеризує ситуацію, яка склалася на українських землях в означений період І. Лисяк – Рудницький: «У ХІХ ст. освічені прошарки суспільства – дворянство, молода буржуазія та велетенська більшість інтелігенції – стояли на платформі російської державно – національної та культурно – національної приналежності. Навіть т. зв. українофіли, які становили дрібну меншість серед тодішньої інтелігенції, розуміли українство лиш як регіональну різновидність у рамках усеросійщини» [9, с.18 - 19 ].

Підводячи підсумок, слід зазначити, що наведений у статті матеріал, зроблені автором розрахунки та висновки ще раз підтверджують вірність теорії пасіонарності Л. Гумільова, але тепер вже не тільки на матеріалі з історії України, а і з історії Польщі, Литви та Росії. Було доведено, що події, які відбувалися в цих країнах під час перебування в їх складі українських земель, змінили криву українського етногенезу. Фаза, в якій перебувала та чи інша держава під час впливу на Україну, має велике значення. Так, Польща, яка на попередніх етапах свого етногенезу витратила значну кількість пасіонарної енергії, забирала її у Литви, з якою мала досить тісні зв’язки у XIV – XVI ст. Така доля могла спіткати і Україну, але їй вчасно вдалося уникнути цього ( великою мірою завдяки утворенню козацтва ). Інша ситуація склалася у взаєминах між Україною та Росією. Етноси, які перебували в одній фазі етногенезу, підсилили свою загальну активність, але при цьому суто національна енергетика України значною мірою була послаблена.

Запропонована стаття не ставить крапку в історичних дослідженнях з використанням математичних, природнонаукових методів, вона спонукає до продовження досліджень в заданому напрямі.


Література.


  1. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. – К.: Наукова думка, 1995. – 688с.

  2. Гумилев Л.Н. Древняя Русь и Великая степь. – СПб.: Кристалл, 2001. – 768с.

  3. Гумилев Л.Н. Конец и вновь начало. – СПб.: Кристалл, 2003. – 416с.

  4. Гумилев Л.Н. От Руси до России. – М.: Айрис-пресс, 2004. – 320с.

  5. Гумилев Л.Н. Тысячелетие вокруг Каспия. – СПб.: Кристалл, 2002. – 416с.

  6. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. – СПб.: Кристалл, 2001. – 640с.

  7. Зуев М.Н. Хроника истории России. – ІХ – ХХ вв. – М.: Дрофа, 1995. – 400с.

  8. История Европы: Эпоха Возрождения. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. – 656с.

  9. Лисяк – Рудницький І. Історичні есе. – В 2 т. Том 1. – К.: Основи, 1994. – 554с.

  10. Мосюкова Н.Г. Етапи українського етногенезу // Гуманітарний журнал. – 2005. – № 1-2, с.135 – 142.

  11. Новітня історія України ( 1900 – 2000 ): Підручник / А.Г. Слюсаренко, В.І. Гусєв, В.П. Дрожжин та ін. – К.: Вища школа, 2000. – 663с.

  12. Тымовский М., Кеневич Я., Хольцер Е. История Польши. – М.: Весь мир, 2004. – 542с.

  13. Эпоха Возрождения: Европа, Азия, Африка. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2001. – 672с.

  14. Эпоха Реформации. Европа. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2002. – 624с.



Мосюкова Н.Г. Особенности украинского этногенеза.

В данной статье содержится анализ украинского этногенеза по методу Л. Гуми лева. В ходе исследования обозначены этапы развития украинского этноса. Доказано, что пребывание украинских земель в составе Литвы, Польши, России изменило кривую украинского этногенеза. Важное значение имеет фаза, в которой находилось то или иное государство в период влияния на Украину. Именно от этого зависит направление изменений кривой украинского этногенеза.


Mosukova N.G. Features of Ukrainian ethnogenes.

In given article the analysis of a Ukrainian ethnogenes on L.Gumilev’s method contains. During research stages of development of the Ukrainian ethnos are designated. It were proved, that the stay of the Ukrainian grounds in structure of Lithuania, Poland and Russia has changed a curve of a Ukrainian ethnogenes. There is a great value has a phase, in which were this or that state in period influence on Ukraine. The changes of a curve of a Ukrainian ethnogenes depend on it.

Схожі:

Мосюкова н. Г. Особливості українського етногенезу iconТема роботи
Лінгвокультурологічні особливості сучасного українського та агітаційно-пропагандистського дискурсу
Мосюкова н. Г. Особливості українського етногенезу iconТеми рефератів з курсу “Соціологія”
Соціально-психологічні особливості українського національного характеру. Відносність та історичність національної психології
Мосюкова н. Г. Особливості українського етногенезу iconПлан захисту дисертаційних робіт на листопад 2012 року
Особливості росту та прогнозу продуктивності модальних деревостанів берези повислої Українського Полісся
Мосюкова н. Г. Особливості українського етногенезу iconТеорія І методологія удк 398 (477) національна специфіка українського фольклору (матеріали до лекції)
З’ясовано національну специфіку українського фольклору, зокрема на мовно-стилістичному та символічному рівнях. Розглянуто три типи...
Мосюкова н. Г. Особливості українського етногенезу iconНаціонального університету "Львівська політехніка"
Прошу Вас дозволити опублікувати статтю Турчин Я. Б. “Особливості розвитку українського конституціоналізму” у Збірнику наукових праць...
Мосюкова н. Г. Особливості українського етногенезу iconВид заняття Ауд
Первинна база даних геіс українського Мармарошу. Ознайомлення із ге моделями для Українського Мармарошу
Мосюкова н. Г. Особливості українського етногенезу iconРіздва і Великодня в літературі українського бароко
Основні риси романтизму як художньої системи. Специфіка українського романтизму і його еволюція
Мосюкова н. Г. Особливості українського етногенезу iconНаукова бібліотека науково-бібліографічний відділ
Українське декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання в нашій країні та за кордоном. У предковічних образах його орнаменту...
Мосюкова н. Г. Особливості українського етногенезу icon• 150 років від дня народження Миколи Миколайовича Ланіе (1858-1921). російського та українського психолога
Юрія Степановича Кипоренка-Домансь-кого (1888 -1955), українського співака, педагога
Мосюкова н. Г. Особливості українського етногенезу iconМонографія «Нариси з історії українського словотворення (іменникові конфікси)» Короткий опис
Зроблено вагомий крок до створення узагальнювальної праці з історичного словотворення українського іменника
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи