Методичні вказівки icon

Методичні вказівки




НазваМетодичні вказівки
Сторінка1/6
Дата13.07.2012
Розмір0.76 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ


до вивчення дисципліни “Оподаткування підприємств”

і виконання контрольних завдань

(для студентів 5 – 6 курсів заочної форми навчання бакалаврів за напрямами 6.050.100 “Економіка і підприємництво”, 6.050.200 “Менеджмент організацій”)


Харків – ХДАМГ – 2003

Методичні вказівки до вивчення дисципліни “Оподаткування підприємств” і виконання контрольних завдань (для студентів 5 – 6 курсів заочної форми навчання бакалаврів за напрямами 6.050.100 “Економіка і підприємництво”, 6.050.200 “Менеджмент організацій”). Укл. Кизилова Л.О., Чечетова Н.Ф. – Харків: ХДАМГ, 2003. – 55 с.


Укладачі: Л.О. Кизилова, Н.Ф. Чечетова


Рецензент: канд. екон. наук, доц. Н.І. Гордієнко


Рекомендовано кафедрою “Облік і аудит”, протокол №4 від 7 жовтня 2003р.




ВСТУП



В умовах ринкової економіки податки відіграють значну роль як у формуванні фінансових ресурсів для створення матеріальних умов функціонування держави, так і її економічного зростання.

У системі заходів щодо стабілізації народного господарства та відновлення економічного зростання в Україні, усунення причин, що гальмують розвиток підприємницької діяльності всіх форм власності, передбачається реформування податкової системи, розробка і прийняття Податкового кодексу України. У зміцненні податкової дисципліни в країні значна увага приділяється підвищенню рівня роз’яснювальної роботи серед усіх верств населення з метою виховання цивілізованого ставлення до податків, запобігання несплаті податків та порушенню встановлених строків їх сплати.

Студенти вивчають дисципліну «Оподаткування підприємств» з метою придбання знань з теоретичних основ оподаткування, правових норм з системи оподаткування в Україні та організації контролю за їх дотриманням, а також набуття практичних навичок щодо визначення об’єктів оподаткування, обчислення і сплати податків.

1. Програма і методичні вказівки з вивчення дисципліни


Тема 1. Теоретичні основи оподаткування


    1. Сутність податків.

    2. Функції податків.

    3. Принципи оподаткування.

    4. Класифікація об’єктів оподаткування.

    5. Класифікація податків.


Література: 3.1 [1]; 3.2 [1,2,3,4,5,6].


Визначення сутності податків має два аспекти: соціологічний і прагматичний.

У соціологічному значенні податки – фінансова основа існування суспільства.

Відомий російський економіст М.І. Тургенєв, аналізуючи історію оподаткування різних країн, писав: «В естественном или диком состоянии человека потребности в налогах существовать не может. Каждый печется как может о своем пропитании, о своем сохранении. По мере становления общества сперва из одного, потом из нескольких и многих элементов, необходимость частных пожертвований для общественной пользы утвердилась между людьми. Эти пожертвования, сначала состоявшие в некоторых простых работах, в удалении части плодов, от земли получаемых, умножались и совершенствовались более и более вместе с усовершенствованием общества».

В енциклопедичному словнику Ф.А. Брокгауза і І.А. Єфрона зазначається: «Существование стройной системы налогов есть признак высокой ступени государственного развития».

М.І. Тургенєв головне призначення податків визначав таким чином: «Налоги суть средство к достижению цели общества или государства, т.е. той цели, которую люди себе предполагают при соединении своем в общество или при становлении государства. На сем основывается и право правительства требовать податки от народа».

В сучасних умовах податки є фінансовою основою усіх держав з розвинутою економікою. Державне управління вважається діяльністю, що породжує суспільну корисність у формі державних благ. Держава надає “чисті” суспільні блага: національну безпеку, охорону здоров'я, культуру, науку і т.п. Ціна цих благ – податки. Значущість ціни формується в політичному процесі – через парламенти.

Податки існують в сучасних державах незалежно від волі й бажань окремих членів суспільства.

Український вчений В.М. Федосов відповідно до сучасних умов так розкриває суттєву сторону податків: «… сущностная сторона вытекает из того, что их функционирование связано с объективно существующей необходимостью принудительного отчуждения государством части вновь созданной стоимости в денежной форме, её изъятия, концентрации и перераспределении …».

Прагматичний аспект сутності податків відображається в законах про оподаткування. Так, закон України «Про систему оподаткування» в редакції від 18 лютого 1997 р. визначає:

«Під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Державні цільові фонди – це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов’язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб ...

Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування»[1].

^ При визначенні функцій податків треба виходити з того, що функції – це виявлення сутності в дії. Податки виконують фінансову функцію забезпечення матеріальних умов різних державних інститутів: державного управління, національної оборони, охорони здоров'я, правосуддя, освіти та ін. Вони є основним джерелом доходів державних бюджетів сучасних розвинутих країн.

Податки також використовують як засіб державного втручання у процес суспільного виробництва в розвиток науково-технічного прогресу. Регулювання економіки проводиться державою з допомогою податкового механізму – сукупністю організаційно-правових форм і методів управління діяльністю по методології обчислення, стягування податків, здійсненню контролю за податковою дисципліною.

Одним з інструментів податкового регулювання є надання податкових пільг: вилучення, скидок, податкового кредиту. Вилученням називаються ситуації, коли окремі об’єкти оподаткування не враховуються при оподаткуванні. Найчастіше таке трапляється, коли частина прибутку чи іншого доходу направляється на фінансування заходів, в реалізації яких зацікавлена держава.

^ Скидки – форма податкових пільг, зв’язана з витратами платника.

Податковий кредит – форма пільги, об’єктом якої є нарахована сума податку, а не доходи чи витрати платника. Ця пільга використовується у формах: скорочення суми податку, зниження ставки податку, відстрочки по платежах до бюджетів.

Прикладом втручання держави в розвиток науково-технічного прогресу можна навести законодавче впровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності в ряді регіонів України з метою залучення інвестицій для розвитку пріоритетних видів економічної діяльності. Цим режимом передбачається введення податкових і митних пільг для суб’єктів підприємницької діяльності, що реалізують інвестиційні проекти з реконструкції, перепрофілювання та реконструкції підприємств на відповідних умовах. Так, на території м. Харкова згідно із законом України “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова” від 11.05.2000р. спеціальний режим інвестиційної діяльності запроваджується на строк 30 років. Він застосовується до суб’єктів підприємницької діяльності, які зареєстровані на території міста Харкова і відповідно до укладеного з Радою з питань спеціального режиму інвестиційної діяльності договору (контракту) реалізують інвестиційні проекти на території міста Харкова у пріоритетних видах економічної діяльності за переліком Кабінету Міністрів України, вартістю, еквівалентною не менше:

3 млн. доларів США – у металургії і обробленні металу, виробництві машин і устаткування; електричного, електронного і транспортного устаткування;

1 млн. доларів США – у виробництві електроенергії, газу та води, коксу, інших неметалевих мінеральних виробів, транспорті, зв’язку, обробленні металевих відходів та брухту;

700 тис. доларів США – у будівництві, асенізації, прибиранні вулиць та обробленні відходів, хімічному виробництві, виробництві меблів, целюлозно-паперовій та поліграфічній промисловості;

500 тис. доларів США – у харчовій промисловості та переробці сільськогосподарських продуктів, текстильній промисловості та пошитті одягу, виробництві шкіри та шкіряного взуття, у сфері освіти, охорони здоров’я, соціальної допомоги та у сфері досліджень і розробок у галузі природничих та технічних наук.

До суб’єктів підприємницької діяльності під час реалізації ними інвестиційних проектів відповідно до укладених з міською радою договорів (контрактів) застосовується запроваджений цим Законом спеціальний правовий режим підприємницької діяльності та надаються передбачені цим Законом пільги щодо сплати ввізного мита, податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств та плати за землю.

Звільняються від сплати ввізного мита на період реалізації інвестиційних проектів, але не більше ніж на п’ять років суб’єкти підприємницької діяльності, які ввозять на митну територію України, на територію міста Харкова для потреб власного виробництва, пов’язаного з реалізацією цих інвестиційних проектів відповідно до укладених з міською радою договорів (контрактів):

- матеріали і сировину, перелік та обсяги яких визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- устаткування, обладнання та комплектуючі до них.

Ця пільга не застосовується при ввезенні на митну територію України підакцизних товарів.

У разі нецільового використання зазначених устаткування, обладнання та комплектуючих до них податок на додану вартість справляється виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче за митну вартість, перераховану в гривні за валютним (обмінним) курсом, установленим Національним банком України на день оформлення ввізної вантажної митної декларації, з урахуванням пені, нарахованої на таку суму податку, виходячи з 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день збільшення податкового зобов’язання, за період від дати ввезення таких товарів на митну територію України до дати збільшення податкового зобов’язання.

Звільняється на три роки від оподаткування прибуток (в частині, одержаній від освоєння інвестиції) новоствореного, перепрофільованого, реструктуризованого, реконструйованого підприємства, що реалізує інвестиційній проект відповідно до укладеного з міською радою договору (контракту).

Прибуток таких підприємств, одержаний від реалізації інвестиційного проекту з четвертого по шостий рік включно, оподатковується за ставкою в розмірі 50 відсотків діючої ставки оподаткування. Ця норма застосовується з моменту одержання зазначеними підприємствами першого прибутку.

Порядок обліку та обчислення прибутку, одержаного від реалізації інвестиційного проекту, визначається Державною податковою адміністрацією України.

Студентові необхідно навести приклади надання податкових пільг виходячи з вивчення окремих видів податків.

^ Вивчення принципів оподаткування слід починати з осмислення основних робіт основоположників наукової теорії оподаткування.

Аналізуючи податки, що стягувались в Англії та інших західноєвропейських державах, А. Сміт у роботі «Дослідження природи і причин багатства народів» (1776 р.) запропонував чотири принципи оподаткування:

  1. Піддані держави повинні, по можливості, згідно зі своїми здібностями й силами, відповідно до доходу брати участь в утриманні уряду, тобто відповідно до доходу, якими вони користуються під заступництвом і захистом держави.

  2. Податок, який зобов’язується сплачувати кожна окрема особа, має бути точно визначеним, а не довільним. Строк сплати, спосіб платежу, його сума – все це повинно бути гранично ясним для платника. Там, де цього немає, кожна особа, обкладена конкретним податком, віддається в більшій чи меншій мірі під владу збирача податків, який може обтяжувати податок для всякого невгодного йому платника або під загрозою такого обтяжування включати для себе подарунок чи хабар.

Невизначеність оподаткування, пише А. Сміт, розвиває нахабство і сприяє підкупності того розряду людей, які і без того не користуються популярністю, навіть в тому випадку, якщо вони не відзначаються нахабністю і підкупністю. Точна визначеність того, що кожна окрема особа повинна платити, в питаннях оподаткування вважається справою настільки великого значення, що дуже значна нерівномірність справляє набагато менше зло, ніж дуже мала міра невизначеності.

  1. Кожний податок повинен справлятися в той час і тим способом, коли і як платнику зручно його платити.

  2. Кожний податок повинен бути так задуманий і розроблений, щоб він брав і утримував з кишені народу якомога менше понад те, що він дає у скарбницю держави.

А.Сміт зазначив, що податок може брати чи утримувати з кишень народу значно більше того, що приносить в казну держави такими шляхами:

по-перше, його збір може вимагати великого числа чиновників, утримання яких спроможне поглинути більшу частину тієї суми, яку приносить податок, і вимагання яких можуть обтяжувати народ додатковим податком;

по-друге, він може стати в перешкоді застосуванню праці населення і перешкоджати йому займатися тими промислами, які дають засоби існування і роботу більшості людей. Змушуючи людей платити, він може тим самим зменшувати чи, навіть, знищувати фонди, які дозволяли б їм здійснювати ці платежі з більшою легкістю;

по-третє, конфіскаціями та іншими порушеннями, яким піддаються люди, що намагаються уникнути сплати податку, він часто розоряє їх і, таким чином, знищує ту вигоду, яку суспільство могло б одержати від вкладання капіталів. Нерозумний податок створює велику спокусу для контрабанди, а покарання за контрабанду повинні посилюватись відповідно до спокуси.

Всупереч всім звичайним принципам справедливості закон спершу створює спокусу, а потім карає тих, хто піддається їй, причому він посилює покарання відповідно до тієї самої обставині, яка, безперечно, повинна була б пом’якшити його, а саме відповідно до спокуси чинити злочин.

А. Сміт обґрунтував думку, яка ввійшла в сучасну податкову практику, про те, що власник капіталу, на відміну від власника землі, може залишити країну ,в якій він зазнав обтяжливого оподаткування і контролю, і перемістити свій капітал в іншу країну з більш сприятливим податковими умовами. Він вважав, що держава повинна створювати сприятливі податкові умови для капіталу, щоб він залишався у своїй країні. Капітал, писав А. Сміт, обробляє землю, дає застосування праці. «Податок, що призводить до відтоку капіталу з якоїсь країни, веде, таким чином, до зникнення всіх джерел доходів государя і суспільства. Внаслідок перенесення капіталу в іншу країну неминуче зменшаться більшою або меншою мірою не тільки прибуток з нього, а й земельна рента та заробітна плата».

Його податкова теорія істотно вплинула на розвиток практики оподаткування спочатку в Англії, а потім в інших розвинутих державах.

Значний вклад в теорію податків зробили представники шведської школи. Відомий шведський економіст К.Віксель (1851 – 1926) будує податкову концепцію на принципах теорії добробуту. В роботі «Нові принципи справедливого оподаткування» (1896) він ставить проблему справедливого розподілу загальної суми податків, розглядає податки як засіб фінансування видатків, виходячи з маржиналістської концепції граничної корисності та суб’єктивної вартості. К.Віксель вважав, що головними принципами справедливого оподаткування є принцип корисності і принцип рівності між вартістю суспільних послуг та їх еквівалентом, тобто що кошти, вилучені в населення у формі податку, повинні повертатись йому у вигляді державних послуг. Він першим позв’язував здійснення податкових принципів з формою податкового управління і, перш за все, з процесом парламентського затвердження. Одним із перших К. Віксель запропонував ідею розширення державного сектора, вважаючи, що він має забезпечити послуги для осіб, які не можуть їх оплатити зі свого доходу.

Ідеї К. Вікселя розвинув його учень Е. Ліндаль (1891 – 1960), який зосередив свій аналіз на вартісних аспектах державних послуг. У працях Ліндаля податки розглядаються як своєрідна плата за державні суспільні послуги, яка складає мінімум, що дорівнює граничній корисності кожної суспільної послуги. Оптимальним критерієм бюджетної політики є рівновага між сумою граничних внесків споживачів суспільних товарів і сумою одержаних ними вигод. Ціна на суспільні послуги, на його думку, має значну тенденцію до граничної корисності для кожної зацікавленої групи населення і тому на однакові товари ціна може бути різною. Кожний член суспільства сплачуватиме необхідну суму податку відповідно до його оцінки суспільних послуг. На думку Ліндаля, держава повинна підтримувати пропозицію суспільних товарів і послуг на певному рівні попиту за допомогою раціональної податкової структури і таким чином сприяти загальному добробуту.

Ліндаль сформулював також ідею «циклічного балансування» державного бюджету: в умовах криз держава повинна зменшувати податки і, вдаючись до дефіцитного фінансування, збільшувати асигнування на суспільні роботи. Заборгованість буде погашена під час циклічного підйому, коли збільшиться приплив податкових платежів.

Концепція оптимальності суспільних товарів знайшла широку підтримку в сучасних неокласичних теоріях.

А. Пігу був одним з перших неокласиків, хто піддав сумніву досконалість ринкового механізму і вільної конкуренції. Він показав, що існують серйозні й стійкі причини, здатні порушити дію цього механізму, викликати глибокі розходження між індивідуальними і суспільними інтересами, знизити загальний рівень добробуту. Одна з них – неминучість появи монополії і зв’язаний з нею ріст цін, зниження рівня інвестицій, а значить, і рівня національного доходу.

Другою причиною Пігу вважав так звані «зовнішні ефекти», тобто ті позитивні (а частіше негативні) ефекти діяльності індивідуальних осіб і фірм, які не знаходять вартісної оцінки на ринку, але від яких вигадують (але більше страждають) інші члени суспільства. Він вводить терміни «соціальна вартість» і «соціальне значення» товарів. Соціальна вартість вище індивідуальної, оскільки вона включає «зовнішні ефекти», які ринок не контролює. Економічна рівновага або загальний добробут досягається в тому випадку, коли соціальні граничні витрати дорівнюють індивідуальним граничним витратам. Для цього необхідне державне втручання у використання податків і субсидій. Пігу вважав, що держава повинна забезпечити принцип еквімаржинальності, тобто рівності меж. Основний принцип оподаткування – принцип найменшої загальної жертви, що підлягає вимірюванню, подібно до того, як вимірюється задоволення. Він вважав, що поняття найменшої загальної жертви – відносне і залежить від конкретних економічних, соціальних і фіскальних умов.

Пігу проаналізував економічний вплив податків, виявив його двоякість: інформаційний вплив, який належить взяти до уваги для змін, обумовлених функціонуванням податку, а також вплив на доходи як результат того, що податки залишають платнику менше ресурсів у розпорядженні. З цього він робить висновок, що податки можуть негативно впливати на процеси заощаджень і накопичення.

Пігу підкреслив, що прибутковий податок сам по собі виступає дискримінаційним для заощаджень, що заощадження передбачає відкладання задоволення, тягне за собою жертву і тому повинно оподатковуватись в майбутньому, коли воно принесе задоволення. Заощадження, на його думку, недооцінюються багатьма одержувачами прибутку, тому що вони переоцінюють майбутнє. З точки зору забезпечення достатнього рівня заощаджень ідеальним податком був би загальний податок на витрати.

Для досягнення «найменшої загальної жертви» Пігу пропонував різні види податкових пільг при стягненні прибуткового податку, вважаючи, що він повинен обчислюватись з чистого доходу, тобто необхідно враховувати знижки на прожитковий мінімум як для платника податку, так і для його утриманців.

Пігу підходив до оподаткування прибутку не взагалі, а до обкладання доходів з різних джерел. Він вважав, що податок на трудові доходи повинен будуватись таким чином, щоб стимулювати трудову діяльність.

Світова криза 1929 – 1933рр. розвіяла ілюзії про здатність капіталістичної економічної системи саморегулюватися і досягти рівноваги. Праця Дж. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.) поклала початок нової теорії, яка в більшій мірі відповідала умовам загострення економічних і соціальних протиріч. Головною відміною її від попередніх економічних теорій було дослідження залежностей і пропозицій між сукупними величинами народного господарства – національним доходом, інвестиціями, фондами накопичення і споживання, тобто відтворювального процесу в цілому.

На відміну від неокласиків Кейнс дійшов висновку, що вирішення всіх життєво важливих проблем високорозвиненого капіталістичного суспільства треба шукати не з боку пропозиції ресурсів (їх рідкісності, цінності, найбільш ефективного сполучення для одержання максимуму продукції), а з боку підвищення попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів. На перший план він поставив проблему формування ефективного попиту і його компонентів – споживчого попиту і інвестиційного як основну умову підвищення рівня національного доходу.

Ефективний попит, за Кейнсом, складається з двох компонентів – очікуваного рівня споживання і капіталовкладень. Тільки тоді, коли ці два компоненти знаходяться в певній відповідності і досягають необхідного рівня, може наступити стан повної зайнятості. Одним з важливих принципів в його теорії є те, що економічне зростання залежить від достатніх заощаджень тільки за умови повної зайнятості. Якщо цієї головної умови немає, то великі заощадження заважають зростанню.

Вважаючи функцію споживання стійкою, Кейнс всю увагу переключає на те, щоб за допомогою держави забезпечити не менш стійкий приріст інвестицій, динаміка яких залежить від того, наскільки високим і надійним виявиться майбутній приріст прибутків. Він стверджував, що стимулювати споживання потрібно тільки після того, як буде досягнуто інвестиційне насичення, обґрунтовуючи це тим, що для підтримки повної зайнятості необхідно збільшувати не тільки інвестиції, але й споживання.

Основними методами регулювання ефективного споживання він вважав грошово-кредитну і бюджетну політику.

Кейнс стверджував, що держава може сприяти досягненню відповідності між платоспроможним попитом і обсягом виробництва за допомогою державних видатків, регулювання позичкового процента і податків.

Розглянувши велику кількість об’єктивних і суб’єктивних факторів, діючих на індивідуальне споживання, Кейнс прийшов до висновку, що всі вони, окрім змін реального доходу, не справляють значного впливу на обсяги споживання. Приріст індивідуального споживання Кейнс вважав стійкою функцією приросту доходу. Оскільки, згідно з припущенням Кейнса, тільки частина приросту доходу витрачається на споживання, то гранична здатність до споживання, тобто відношення приросту споживання до приросту доходу, являє собою величину, хоч і стійку, але меншу одиниці. Це припущення означало, що з ростом доходу приріст споживання уповільнюється. Кейнс вбачав у цьому одну з найважливіших причин зниження середньої частки споживання доходу протягом зростаючої фази циклу і в довгостроковому плані. Таку динаміку Кейнс пов’язував з так званим основним психологічним законом суспільства, який він виводив з психології людини, яка нібито має нахил споживати все менше в міру зростання доходу, а заощаджувати більше. З цього випливало, що для забезпечення постійного росту національного доходу повинні збільшуватись капіталовкладення і поглинати заощадження, обсяг яких постійно зростає. Зв’язок між капіталовкладеннями, споживанням і національним доходом Кейнс визначав на основі концепції мультиплікатора. Відповідно до цієї концепції між приростом інвестицій і приростом національного доходу існує стійке співвідношення, обґрунтоване тим, що кожна витрата на інвестиції (або на інші автономні витрати) перетворюється в первинні доходи, потім частина з них, витрачаючись, перетворюється на вторинні доходи і т.п. Довготривалість, загальний ефект мультиплікаційного процесу, так як і сама величина мультиплікатора, залежить від того, в якій пропорції доход розподіляється на споживану і заощаджувану частини. Чим більша частина доходу споживається, тим більше доходів буде породжувати початково інвестована сума.

Дж. Кейнс вважав, що бюджетна політика, в тому числу податкова, повинна ґрунтуватись на «вбудованих стабілізаторах», які передбачають заходи для досягнення макроекономічної стабільності. Перш за все це зміни податкових надходжень відповідно до рівня національного доходу.

Надходження майже за всіма податками залежать не тільки від змін у податкових ставках, а й від коливань величини доходів. Це положення стосується насамперед прибуткового податку, що стягується за прогресивними ставками. Тому автоматичні коливання в податкових доходах значніші, ніж у рівні доходів.

«Вбудовані стабілізатори» є функцією бюджетів так само, як і прогресивного податку. У даному випадку, на думку Дж. Кейнса, високі податки відіграють позитивну роль. Зниження податків і супроводжуюче його зменшення обсягу бюджету може посилити економічну нестійкість. Більш високий рівень податків сприяє витіканню купівельної спроможності і таким чином дає стримуючий, антиінфляційний ефект.

До 70-х років XX ст. основу більшості ринкових теорій податків складали кейнсіанські положення. Проте в 70-ті роки підвищилась нестабільність економіки в розвинених країнах: сповільнились темпи економічного зростання, зросли бюджетний дефіцит, інфляція, безробіття. Економічна думка щодо державного регулювання економіки набула нового звучання. Кейнсіанський підхід до повного використання ресурсів і економічної рівноваги, заснований на «ефективному попиті», поступається неокласичному, відповідно до якого ринкове господарство не повинно обмежуватися державним втручанням. Конкуренція створює кращі можливості для забезпечення економічної рівноваги. Концепцію «ефективного попиту» заступає концепція «економіки пропозиції». За теорією неокласиків по-іншому оцінюються заощадження: вони зумовлюють рівень накопичень, капітальні вкладення та економічне зростання. Прихильники економічної політики, орієнтованої на пропозиції, підкреслювали, що зростання впливу держави в минулому викликало збільшення суми податкових платежів як в абсолютному значенні, так і у відносному до величини національного доходу. Вони також стверджували, що рано чи пізно більша частина податків трансформується у витрати підприємств і перекладається на споживачів у формі більш високих цін. Тому податки викликають ефект прискорення інфляції витрат. У міру зростання державного втручання зростав податковий клин між величиною витрат ресурсів і ціною товарів: були введені надбавки до акцизів, податку з обороту, збільшені податки з фонду заробітної плати (нарахування на соціальні потреби). Але неокласики мали на увазі не скасування державного втручання, а тільки зміни в методах регулювання – переорієнтацію пріоритетів бюджетної та податкової, кредитної і грошової політики. Неокласична школа виходить з пріоритету грошової (монетарної) політики. Неокласики запропонували розробку довгострокової стратегії, яка дала б змогу проводити стабільну фінансову політику. Грошова і підпорядкована їй фіскальна політика повинні бути спрямовані проти інфляції, а не проти криз, як стверджували послідовники Дж. Кейнса.

Фіскальна політика, що проводилась протягом трьох десятиріч у США та Англії за рекомендаціями кейнсіанців, піддавалась різкій критиці з боку неокласиків.

Розбіжності в поглядах кейнсіанців і неокласиків на податки випливають з відмінностей у їхніх загальних теоріях. Кейнсіанська податкова теорія розвивалась з умов «попиту», забезпечення інвестицій достатніми заощадженнями. Податки розглядалися як вбудовані в економічну систему «стабілізатори», амортизуючи кризові процеси. Вони набували демократичного забарвлення у зв’язку з покладеним на них завданням забезпечити розподіл податкового тягаря відповідно до доходів, підтримувати зайнятість через досягнення «ефективного попиту». Неокласики виходять із забезпечення пропозиції ресурсів і достатності заощаджень, звідси вимога зниження загального рівня податків. Теорії неокласиків стали основою податкової політики США, Великобританії та інших держав. У США податкова реформа 1986 р. проводилась за неокласичною концепцією. Головною метою її було зменшення податків на платників із «схильністю до заощадження» - скорочення податків на прибуток. Щодо державних видатків, то їх абсолютне і відносне зростання у минулому розцінювалося неокласиками як одна з причин порушення економічної стабільності та обмеження вільного підприємництва (американські економісти М. Уейденбаум, А. Бернс, Г. Стайм, У. Фермер, Г. Уоліг, А. Лаффер, у Великобританії – К. Джозеф, Дж. Хау, А. Селдон).

На думку А. Селдона, британська податкова система надзвичайно громіздка і на 2/3 зайва. Оцінюючи систему державних видатків, він стверджує, що податки повинні сплачувати ті особи, які одержують від держави суспільні товари й послуги. Трансферти населенню з державного бюджету мають бути формою повернення податків.

Головний аргумент неокласичної школи: податки на прибуток підривають можливості накопичення заощаджень та інвестицій, тобто негативно впливають на економічне зростання. З критикою високих податків на прибуток виступали у США Г. Гровс, Х. Луц, у Великобританії – Д. Міддлтон, Л. Емері, у ФРН – Ф. Неймарк, Г. Шмольдерс.

Великою популярністю у США користувалася податкова концепція А. Лаффера. Він обґрунтував пряму залежність між прогресивністю оподаткування, доходами бюджету й оподаткованою частиною національного виробництва (податковою базою). Графік, складений А. Лаффером, показує, що підвищення податків до певного рівня сприяє зростанню доходів бюджету. За цією межею починається «заборонна зона» шкали оподаткування. Податки, що стягуються на основі високих ставок цієї шкали призводить до значного падіння бюджетних доходів. Податки такого розміру пригнічують підприємницьку ініціативу, накопичення та інвестиції скорочуються, випуск продукції знижується, податкова база звужується. На думку А. Лаффера, зниження податкових ставок може сприяти ліквідації бюджетного дефіциту, зменшенню державного боргу.

Сучасній податковій теорії та практиці властива конвергенція кейнсіанства і неокласичної теорії. Фінансова думка зосереджується на аналізі впливу фінансово-кредитних важелів на рух усіх частин сукупного суспільного продукту як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях. Американські економісти Р. Мастрейв і П. Масгрейв дійшли висновку, що податки активно впливають на кругообіг грошових ресурсів у приватному секторі економіки і процес розширеного відтворення в цілому.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 р. в Україні система оподаткування будується за принципами:

  • стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

  • обов’язковості – впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

  • рівнозначності й пропорційності – справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибутку і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів) на більші доходи;

  • рівності, недопущення будь-яких виявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо сплати податків та інших обов’язкових платежів;

  • соціальної справедливості – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого, неоподаткованого мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі й надвисокі доходи;

  • стабільності – забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

  • економічної обґрунтованості – встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей, враховуючи необхідність досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

  • рівномірності сплати – встановлення строків сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

  • компетенції – встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до чинного законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими Радами;

  • єдиного підходу – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов’язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

  • доступності – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов’язкових платежів).

Сукупність об’єктів оподаткування можна розподілити таким чином:

    1. Доход (прибуток, заробітна плата).

    2. Майно (нерухомість, предмети розкоші і т.п.).

    3. Передача майна (спадщина, дарування, угоди купівлі-продажу).

    4. Споживання (споживчі товари, послуги).

    5. Ввіз і вивіз товарів за кордон.

Студент має навести приклади конкретних податків відносно названих об’єктів, виходячи з вітчизняної історії оподаткування, а також інших держав.

Залежно від ознак угрупування податки класифікуються таким чином:

  1. ^ За співвідношенням ставки податку до доходу: пропорційні, прогресивні, регресивні й надзвичайні.

Для пропорційного податку характерна стабільна ставка податку незалежно від величини доходу (податок на прибуток підприємства).

Податок вважається прогресивним, якщо з ростом доходу передбачається збільшення ставки податку (податок на доходи фізичних осіб).

Регресивний податок характеризується зниженням середньої ставки податку в міру зростання доходу. Наприклад, якщо частина доходу відкладається на заощадження, то податок на додану вартість стає регресивним, оскільки частка доходу на сплату податку в ціні товарів споживання буде зменшуватись по відношенню до загальної суми доходу.

Надзвичайні податки встановлюються в особливих випадках: війни, стихійного лиха і т.п. (збір до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення).

  1. ^ За рівнем податкового регулювання: загальнодержавні й місцеві.

Згідно із Законом України «Про систему оподаткування» в редакції від 18 лютого 1997 р., із змінами та доповненнями до загальнодержавних належать такі податки, збори (обов’язкові платежі):

    1. податок на додану вартість;

    2. акцизний збір;

    3. податок на прибуток підприємств;

    4. податок на доходи фізичних осіб;

    5. мито;

    6. державне мито;

    7. податок на нерухоме майно (нерухомість);

    8. плата (податок) за землю;

    9. рентні платежі;

    10. податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

    11. податок на промисел;

    12. збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

    13. збір за спеціальне використання природних ресурсів;

    14. збір за забруднення навколишнього природного середовища;

    15. збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

    16. збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

    17. збір до державного інноваційного фонду;

    18. плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

    19. фіксований сільськогосподарський податок;

    20. збір на розвиток виноградництва, садівництва та хмелярства;

    21. єдиний збір у пунктах перетину державного кордону;

    22. збір у вигляді надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію.

    23. збір за використання радіочастотного ресурсу України

    24. збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб(початковий, регулярний, спеціальний)

Окрім того до державних цільових фондів здійснюються внески:

  1. на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;

  2. на загальнообов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

3) на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

До місцевих податків належать:

  1. податок з реклами;

  2. комунальний податок.

До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:

  1. збір за припаркування автотранспорту;

  2. ринковий збір;

  3. збір за видачу ордера на квартиру;

  4. курортний збір;

  5. збір за участь у бігах на іподромі;

  6. збір за виграш на бігах;

  7. збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

  8. збір за право використання місцевої символіки;

  9. збір за право проведення кіно- і телезйомки;

  10. збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

  11. збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

  12. збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

  13. збір з власників собак.

3. Залежно від економічного впливу на платника податки розподіляються на прямі й непрямі.

В основі розподілу на прямі й непрямі лежить теоретична можливість їх перекладання на споживача товарів (робіт, послуг).

Платниками прямих податків є ті юридичні чи фізичні особи, які одержують доходи (прибуток, заробітну плату), володіють майном.

Платниками непрямих податків держава законодавчими актами встановлює осіб, які продають товари (роботи, послуги). На них покладається юридична відповідальність за своєчасну сплату податку. А фактичним платником (носієм податку) є особа, яка споживає товари (роботи, послуги), оскільки сплачує за них ціну, що містить податок (податок на додану вартість, акцизний збір).

^ 4. За суб’єктами оподаткування: податки для юридичних осіб і податки для фізичних осіб.

Студент повинен розкрити зміст податків четвертої групи, а також навести відповідні приклади.


  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Методичні вказівки iconМетодичні вказівки до проведення семінарських та практичних занять з курсу «Методика викладання у вищій школі» для студентів спеціальності 050201 «Менеджмент організацій» окп «Магістр»
Методичні вказівки до виконання дипломної роботи спеціаліста: підготовка, написання, захист. Методичні вказівки / Упор. Ґудзь П....
Методичні вказівки iconМетодичні вказівки до самостійного вивчення матеріалу, індивідуальні завдання та методичні вказівки до їх виконання
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни ²Міжнародний маркетинг² для студентів напряму...
Методичні вказівки iconМетодичні вказівки до самостійного вивчення матеріалу, індивідуальні завдання та методичні вказівки до їх виконання
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни «Менеджмент в енергетиці» для студентів спеціальності...
Методичні вказівки iconМетодичні вказівки до самостійного вивчення матеріалу, індивідуальні завдання та методичні вказівки до їх виконання
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни ²Менеджмент персоналу² для студентів спеціальності...
Методичні вказівки iconМетодичні вказівки до їх вивчення, контрольні питання для самоперевірки, що наведені після кожної теми дисципліни, методичні вказівки до виконання контрольної роботи
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Економіка енергетики" для студентів напряму...
Методичні вказівки iconМетодичні вказівки до їх вивчення, контрольні питання для самоперевірки, що наведені після кожної теми дисципліни, методичні вказівки до виконання контрольної роботи
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Економіка та фінанси підприємства" для студентів...
Методичні вказівки iconМетодичні вказівки до вивчення тем, перелік розділів, що виносяться на самостійне опрацювання студентів, варіанти індивідуальних завдань, перелік літератури. Методичні вказівки укладені з урахуванням вимог державного освітнього стандарту
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни “Страховий менеджмент” для студентів спеціальності...
Методичні вказівки iconМетодичні вказівки до самостійного вивчення тем, передбачених програмою дисципліни «Mенеджмент», завдання до контрольної роботи та методичні вказівки до її виконання
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни «Mенеджмент» для студентів напрямів 050502 –...
Методичні вказівки icon2765 Методичні вказівки
Методичні вказівки до практичних та самостійних занять з курсу «Методи синтезу та оптимізації» для студентів
Методичні вказівки iconМетодичні вказівки
С. С. Душкін, Т. О. Шевченко методичні вказівки для проведення практичних занять, лабораторних робіт
Методичні вказівки iconФінанси І кредит методичні вказівки
Методичні вказівки по проведенню практичних занять з дисципліни «Банківські операції»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи