Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 165-170 icon

Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 165-170




Скачати 132.01 Kb.
НазваВісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 165-170
Дата28.07.2012
Розмір132.01 Kb.
ТипДокументи

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ

Серія філологічна.– 1999.– Вип. 27.– С. 165-170.

VISNYK LVIV UNIV

Ser. Philologi.– 1999.– № 27.– P. 165-170.






Iрина ДОВГАЛЮК


ФОНОАРХІВ ОСИПА РОЗДОЛЬСЬКОГО


Серед плеяди видатних діячів української культурної еліти кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., які принесли європейське визнання вітчизняній етномузикознавчій науці, одне із чільних місць посів Осип Роздольський – музичний етнограф, фолькло­рист, педагог. Окрім цілої низки фундаментальних методологічних знахідок у галузі експедиційної справи, він залишив по собі ще й велику, цікаву та унікальну зби­рацьку спадщину, подібних до якої в Європі знайдеться не багато.

Однак доробок О. Роздольського, який охоплює рукописну (польові зошити, пе­ре­пи­сані начисто тексти пісень, транскрипції мелодій) і фонографічну частину, ще й досі належно не вивчений та відповідно не оцінений і тому не введений у широкий нау­ко­вий обіг. Про­те, якщо рукописний архів дослідника хоч і не найкраще, але принаймі част­ко­во вже опрацьований, а дещо із записаних мелодій навіть опублі­ко­ва­но [1], то про існування фоноархіву фольклориста фактично сьогодні мало кому з дослід­ни­ків українсь­кої народної творчості взагалі відомо.

Формування фоноколекції О. Роздольського було пов’язане з намаганням гали­ць­ких народолюбців упродовж ХІХ ст. опублікувати великий, репрезентатив­ний збір­ник музич­но­го фольклору Західної України. Та, незважаючи на їх численні спроби, до кінця століття цього так і не сталося. За справу бралися як цілі колективи, на­прик­лад, "Галицько-Руська Мати­ця" у 1848 та 1864 рр. [2], буковинське товариство "Руська бесі­да" [3] у 1886 р., "Комітет 1894/5" [4, c. 507-508], часопис "Зоря" [5, c. 46-47], так і окремі енту­зіасти – О. Дух­­но­вич, П. Бажан­сь­кий [6]. Проте завер­шити жодного із задумів нікому з них не вда­­ло­ся, збірник народних мелодій так і не був виданий.

О. Роздольський належав до тих небагатьох дослідників фольклору, хто розумів усю безвихідь ситуації, яка склалася з публікацією народних наспівів у Галичині, і шу­­кав пев­­ною мірою "нетрадиційних" на той час способів розв’язання наболілої проб­­ле­ми. То ж у квіт­ні 1900 р. у селі Коцурів, поблизу Львова, він провів першу в Га­ли­чині, по суті, проб­ну, екс­педицію, використавши для запису народної музики найвірогідніше позиче­ний фоно­граф.

Ініціатива О. Роздольського виявилася вдалою та результативною. Її відразу ж належно оцінили в Етнографічній комісії Наукового товариства ім. Т. Шевченка і ви­ді­ли­ли спеціальні кошти для подальшої польової збирацької роботи О. Роздоль­сько­го, а також й для купівлі фонографів для комісії. Про можливості нового звуко­запи­су­валь­ного пристрою в Західній Україні було відомо ще задовго до експе­ди­ції О. Роз­доль­­сь­ко­го, проте саме йому судилося розпочати систематичне звукове доку­мен­ту­вання му­зич­но­го фолькло­ру в Україні, започаткувавши (разом з Ф. Колес­сою та С. Людке­ви­чем) новий нау­ковий етап у вивченні народної музики [7].

Упродовж майже півстолітньої музично-етнографічної роботи О. Роздольський на­гро­­мадив велику колекцію фоноваликів. Його фонозбірка представляє фактично всі пері­оди дослідницької діяльності: починаючи від перших пробних записів 1900 р. у

зга­ду­ва­ному вже Коцурові та закінчуючи останньою експедиційною поїздкою зби­ра­ча, органі­зо­­ваною Львівським філіалом Інституту українського фольклору в 1940 р. на Бой­ків­­щи­ну. Так само повно репрезентована й географія записів – охоплені прак­тич­но всі етногра­фіч­ні зони Га­ли­чи­ни, де працював О. Роздольський. Є також валики і з його експе­ди­ції 1914-1915 рр. на підросійську, або, як називали галичани, Велику ­Укра­їну.

Проте встановити загальну кількість рекордованих О. Роздольським валиків сьо­год­ні досить складно. Зробити це можна хіба що гіпотетично. Частина фонозаписів по­тер­пі­ла через дорожнечу та дефіцит валиків, коли їх верхній шар стесували і на­то­мість робили нові записи, використовуючи таким чином валики неодноразово. Про це про­мо­висто гово­рять порівняно дуже тонкі стінки деяких із них. Транскри­бу­ючи народні мелодії, записані О. Роздольським улітку 1913 р. в селі Кам’янки на Терно­­піль­­щині, но­ту­вальник Б. Дрималик, зокрема, дав такий коментар: "Валок зачина­єть­ся трохи поза по­ло­виною, бо перша половина – це нестесані (виділення моє.– І. Д.) лем­ківські пісні" [8]. Особливо в результаті цього потерпіли записи О. Роз­доль­сько­го із експедицій 1900-1902 рр. Фактично в колекції збереглося дуже мало валиків саме з цього періоду. Вірогідно частина фоноархіву, як і рукописних матеріалів, пропала в роки Першої світової війни, а дещо потрапило і за кордон.

Але навіть те, що ще вціліло, доволі вражаюче. Найбільша части­на фоно­збір­ки, 755 валиків, знаходиться сьогодні в архіві Проблемної науково-дослідної лабора­то­рії музичної етнології при Вищому державному музичному інституті ім. М. Ли­сен­ка у Львові. Цю колекцію у 50-х роках відкупив разом з фо­но­гра­фом професор М. Колесса безпо­се­ред­ньо у вдови О. Роздольського та подарував Кабінетові народної музики Львів­ської консер­ва­то­рії. Тут же зберігається й особливо цінний, сказати б, істо­рич­ний експонат – валик із першої "коцурівської" експедиції.

Фономатеріали в архіві впорядковані за населеними пунктами в алфавітному по­ряд­ку, а в межах кожного села – за нумерацією валиків, що її проставив сам збирач. Колекція умовно поділена на дві частини – спочатку розташовані валики із теренів Га­ли­чини, а потім – із Наддніпрянщини. Тридцять валиків без паспортизації завер­шу­ють колекцію. Загалом архів містить записи народної музики з 109 сіл. За сучас­ним адмі­ні­стра­тивно-територіальним поділом [9] 20 населених пунктів належать до Івано-Фран­ків­сь­кої області, 25 – до Тер­но­піль­ської, 40 – до Львівської, 2 – до Чер­ні­вець­кої, 10 – до Чер­­ні­гів­­ської, по одному – до Полтавської, Київської та Жито­мир­ської. Дев’ять насе­ле­них пунк­тів, з яких збереглися валики, сьогодні знаходяться за межами України, у Польщі.

У Науково-дослідній лабораторії зберігаються також і магнітофонні копії біль­шос­ті рекордованих на валики пісень із Галичини, зроблені Ю. Сливинським у 70-х роках. У 1996 р. І. Довгалюк та проф. Б. Луканюк таким же механічним способом, за допо­мо­гою звичай­но­го мікрофона та магнітофона, зробили копії звукових записів О. Роз­доль­ського, здійснених у Наддніпрянській Україні.

Валики зберігаються у спеціальних картонних футлярах. На їх покришці здебіль­шо­го зазначені основні паспортні дані: проставлений римськими цифрами номер валика (І; ХІ), кількість записаних на ньому творів (11 пісень або 1-6; 15-19), місце за­пи­­су (село, повіт), іноді – час рекордування (переважно тільки рік), які твори (веснян­ки, ве­сіль­ні або і конкретна назва "Ой у полю сніжок") та ким виконані, а також хто і коли транскрибував з валиків мелодії. Деколи фольклорист давав і свій коментар: "Добрі гагіл­ки", "Гарні".

Загалом фоноархів О. Роздольського з огляду його придатності для прослухо­ву­ван­ня далеко нерівноцінний. Через недопустимі для фонограм умови зберігання (фоно­збір­ка тривалий час знаходилась у підвальному приміщенні і у 70-х роках була вря­­то­­вана Ю. Сливинським від остаточного знищення) частина валиків стала непри­дат­ною для репродукції. Зокре­ма, 55 валиків повністю розбиті, 90 – розколоті (таке пошко­дже­ння, якщо тріщина не дуже велика, не є пе­ре­шкодою для про­слу­хо­ву­ва­ння фоно­грам, хоч і впливає на якість його звучання). Певні труд­но­щі для від­тво­рен­ня записаного створює пліснява, яка нещадно почала покривати по­верх­ню валиків. Водночас звучання навіть найкраще збережених фонограм супро­во­джує шум та по­тріс­кування.

Окремі валики непридатні до опрацювання через низьку якість власне польового запису, про що на деяких покришках футлярів, в яких вони збереглися, сам О. Роз­доль­ський робив відповідні позначки: "До нічого", "Не вдатний". Серед таких неякіс­но зроб­ле­них фо­но­грам (під час від­т­во­рення їх на фонографі практично не прослухо­вуєть­ся навіть мелодія, звучать окремі звуки на тлі суцільного шуму), наприклад, лір­ниць­кі записи з Великої України, у тому числі й унікаль­ний запис "Думи про вдову".

Окрім архіву науково-дослідної лабораторії, декілька остаточно незіндентифі­ко­ва­них валиків знаходиться також у Львівському Інституті народознавства НАН України. Очевидно, це ті валики, які у 1945-1947 рр., після смерті О. Роздольського, реалізуючи великий про­ект Львівського філіалу Інституту українського фольклору із нотування фоноспадщини О. Роздольського, транскрибували Б. Дрималик, Р. Криш­таль­ський та О. Луців під ке­рів­­ницт­­вом С. Людкевича з допомогою дружини та дочки збирача. Однак після смерті Ф. Ко­лес­си, тодішнього керівника філіалу, роботу припинили, а цих валиків, очевидно, так і не повер­ну­ли дру­жині О. Роздольського, на той час власниці родинного архіву.

Найімовірніше, частина валиків потрапила і за кордон. Так у книзі Бруто Нетла "На­род­на і традиційна музика західного світу" [10, p. 106] наведено нотний приклад української на­род­­ної мелодії з Полтавщини без словесного тексту в транскрипції аме­ри­кан­ського етно­музи­колога і, як зазначено в її паспортизації, з фонографічного ва­ли­ка Романа й Осипа Роздольських. Відсутність словесного тексту є додатковим свід­ченням того, що нота­цію ме­ло­дії виконав американський дослідник, либонь, без­по­середньо з вал­ка. Як відомо, на­спі­ви пісень під час відтворення їх звучання з фоно­гра­фа про­слу­хо­ву­ють­ся значно краще, аніж текст, який досить часто взагалі немож­ли­во розчути з фоно­гра­ми. Про це неоднора­зо­во у рукописах транскрипцій зазначали галицькі нотуваль­ники.

Отож, підсумовуючи інформацію про розпорошену по різних інституціях фоноко­лек­цію О. Роз­дольського та спираючись на відомості, зазначені в паспортах тих вали­ків, які уціліли, зокрема на проставлені на футлярах порядкові номери, можна вста­но­вити, що їх мало би бути щонайменше 822. Окрім того, наявні валики пред­став­ляють лише дві третіх тих сіл, у яких О. Роздольський працював з фонографом. З огляду на це, цілком ймо­вірно, що збирачем було рекордовано десь понад тисячу валиків.

Здебільшого О. Роздольський фіксував вокальну музику. Це і обрядовий фольк­лор – календарний (колядки, щедрівки, гаївки), родинний (хрестильні, весільні, по­хо­рон­ні), трудовий (обжинкові), і необрядовий – пісні "звичайні" (балади, ліричні та ін.). Се­ред записів О. Роздольського трапляються твори неукраїнського походжен­ня, зокрема поль­сь­кого фольклору. Окрім вокальної, дослідник документував також інструмен­тальну музику – звучання скрипки, сопілки, "банди" (капели). У серед­ньо­му ж на валок фольклорист запи­су­вав п’ять шість творів, хоч у його колекції є валики з рекордованою на них й однією піснею, і навіть дванадцятьма. Це залежало від про­тяж­ності творів, оскіль­ки один валик звучав близько трьох хвилин.

Окремо треба виділити валки із записаним лірницьким репертуаром як Західної, так і Східної України. Досить довго вважалося, а дехто дотримується цієї думки й сьо­год­ні, що подібні дослідження в Україні в той час не велися, а відповідно не ро­би­ли­ся й запи­си [11, c. 312]. Наявні валики спростовують ці твердження.

При фіксації мелодій на валики О. Роздольський не дотримувався сталої по­чер­го­­вос­ті, вибираючи твори для запису, хоч загалом представляв їх повну жанрову кар­тину. Збирач рекордував звичайно лише перші строфи пісень, за винятком хіба що інстру­мен­тальної музики, дум. Очевидно, без­по­серед­ньо перед записом він про­слу­ховував виконавців і вибирав найці­каві­ше та найти­по­ві­ше. Записуючи, наприклад, весілля, зби­рач не рекордував на валики повністю всього обряду, а документалізував лише зразки музичних типів весільних наспівів. Про по­пе­редню підго­тов­ку й фольк­ло­риста, й інфор­ман­тів до запису свідчить і дуже щільна фікса­ція наспівів на фоно­ва­ли­ки. Якщо на вали­ку залишалося небагато місця, з метою його найраціональнішого використання О. Роз­доль­ський, зазвичай, запи­су­вав коломийки або ж різні коротень­кі приспівки.

На початку валика перед записом народних виконавців О. Роздольський для полегшення роботи транскрипторів звичайно рекордував звучання камертона. У кінці ж інколи фіксував "представлення" народних виконавців, хоча чітко почути з фоно­ва­ли­ка їх імена та прізвища сьогодні досить складно. Власне, у той час на ва­ли­ки не прак­­ти­ку­валося наговорювати бодай якісь паспортні дані через макси­мальну еконо­мію місця на валику, тож О. Роз­дольський став провісником, а фактич­но запо­чат­ку­вав звукову пас­пор­тизацію фонозаписів, яка є обов’язковою для сучасних збира­чів фольклору.

Судячи з паспортизації, чотири п’ятих усіх рекордованих валиків були транскри­бо­ва­ні, у тому числі й декілька з них з інструментальною та лірницькою музикою. Цю роботу виконували в свій час різні транскриптори. Зокрема, за життя О. Роз­доль­ського – С. Люд­ке­вич, Ф. Колесса, Б. Вахнянин, Б. Кудрик, Д. Залеська, Н. Гобжи­ло, а після його смер­ті – вже зга­ду­вані Б. Дрималик, О. Луців та Р. Криштальський. Однак більшість но­та­цій так і залишилась у рукописах.

Отож фоноархів О. Роздольського безперечно є унікальною пам’яткою вітчиз­ня­ної культури. Він має небагато аналогів в Європі та світі як за об’ємом, так і якістю зібра­ного на валики матеріалу. У наших сусідів-поляків, наприклад, взагалі усьо­го збереглося тільки два валики, які репрезентують польську народну музику початку століт­тя [12, s. 584-585]. Ко­­лек­ція О. Роздольського, по суті, стала звуковою докумен­та­лізацією укра­їн­ського музичного фольк­­­лору першої половини ХХ ст., періоду, який досить скупо пред­став­ле­ний навіть у науковій вітчизняній етно­му­зи­ко­знав­чій лі­те­ра­ту­рі. Фонозбірка дає змогу про­слу­ха­ти, як співали та грали на музичних інстру­мен­­тах народні майстри майже сто років тому, оцінити їх виконавську манеру тощо – адже відомо, що далеко не все з почутого можна докладно покласти на папір, а від­по­від­но і донести до нащадків.

Фоноспадщина О. Роздольського у тому стані, в якому вона перебуває сьо­год­ні, є практично майже недоступною для роботи дослідників, навіть спеціалістів-етно­му­зи­ко­­ло­гів. Упродовж століття було декілька спроб зробити фонодоробок від­кри­тим для нау­ков­­ців, створивши на його базі (залучивши також валики Ф. Колес­си) фоно­ар­хів народної музики на зразок гельсінгфорського, віденського, паризького чи берлін­сь­ко­го, ство­рив­ши, таким чином, своєрідну "бібліотеку" для етномузикологів. Для цього навіть спеціаль­но вивчалися способи консервації валиків. Та жодне з добрих почи­нань спочатку в НТШ у 1908 та 1924 рр., а згодом вже у Львівському філіалі Інсти­ту­ту україн­сь­кого фольклору в 1940 р. не було доведене до кінця. Фоноархів так і не був засно­ва­ний, а валики О. Роздольського зали­ши­ли­ся в його приватному архіві.

Тож ситуація, яка склалася сьогодні із фонозбіркою О. Роздольського, потребує кар­­ди­­нальних і негайних змін. Необхідно, нарешті, повернути безцінну фоноко­лек­цію дослід­ни­ка із забуття та врятувати валики від подальшого нещадного та невід­во­рот­ного руйнування. Те що не вдалося завершити нашим попередникам, наразі ще не піз­но зробити нам.

Очевидно, розпочати реставрацію звукової спадщини варто було б з укладання каталогу фоноколекції на основі вже зробленого попереднього інвентаря валиків, який знаходиться в Архіві Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етно­ло­гії при Вищому музичному інституті ім. М.Лисенка. У такому каталозі слід би по­да­ти мак­си­маль­но зібрану інформацію про наявні валики О. Роздольського, зокрема такі його характеристики: нумерація валика, стан збереження, кількість зафік­со­ва­них на ньому тво­рів, початкові слова пісень, населений пункт та час зробленого в ньому за­пису, відо­мос­ті про виконавців, хто і коли нотував мелодії та в якому архіві збері­га­ються нотації, примітки О. Роздольського чи когось із транскрипторів, зробле­них на покришці футляра валка, тощо. Для виконання такої об’ємної роботи необхідно буде скористатися інфор­ма­цією і з рукописного архіву збирача.

Наступним непростим етапом мало би стати копіювання фонозаписів. Проб­ле­ма полягає в тому, що праця безпосередньо з валиками є для них надто небезпеч­ною, оскіль­ки в такий спосіб валики досить швидко руйнуються: фактично вже після шести-восьми­ра­зо­во­го прослуховування з кожним подальшим використанням втрача­ють за­пи­­са­ну на них інформацію та засмічуються додатковими шумами. Частково, як го­во­ри­ло­ся ви­ще, копію­ван­ня вже було здійснене на магнітофонну стрічку. Однак більшість із копій, зроб­лених на цілком застарілу уже на самий момент копіювання стрічку, до того ж на маг­ні­то­фоні, що ще в кінці 60-х повністю вийшов з ужитку, практично мало­при­датні для ро­бо­ти. Тому серйозно працювати з цими матеріалами фактично неможливо. Де­що з фоно­ар­хі­ву О. Роздольського залишилося взагалі не пе­ре­писаним. Звісно, копіюва­н­ня валиків можна було б сьогодні повторити заново, так, як це робилося і раніше – меха­ніч­ним спо­со­­бом з допомогою фоно­гра­фа, звичайного магнітофона та мікро­фо­на, але це тільки різко приско­ри­ло б руйнування валиків, стан яких і без то­го не найкращий.

Вирішення цієї проблеми, здається, знайшли сьогодні українські вчені, які винай­ш­ли та запатентували унікальну технологію зчитування інформації з фоноваликів, навіть не торкаючись і не пошкоджуючи їх [13]. При тому нова комп’ютерна апа­ра­ту­ра, яка використо­ву­ється для роботи, дає змогу також очищати фонограму від різних сто­рон­ніх звуків.

Отож опрацьована, каталогізована та наново скопійована колекція фонозаписів О. Роз­дольського повинна би стати базою західноукраїнського архіву вали­ків, цент­ром, де у відповідних умовах і належно опрацьовані могли б зберігатися ці безцінні пам’ятки нашої музичної культури. У такому фонографічному центрі годи­ло­ся б ство­ри­ти і спеціальний фонд звукових копій фоноваликів для всіх, хто хотів би ознайомитись з цими унікальними записами: науковців-дослідників, композиторів, лю­би­телів фольк­ло­ру. Окрім того, із краще збережених фонограм можна було б уклас­­ти фоноантологію музич­но-етно­гра­фічної спадщини О. Роздольського, віддав­ши тим самим і належну ша­ну його багато­літ­ній подвижницькій праці.

_________________


  1. Роздольський Й., Людкевич С. Галицько-руські народні мелодії: У 2 ч.– Львів, 1906.– Ч. 1; 1908.– Ч. 2.– (Етнографічний збірник НТШ.– ТТ. ХХІ-ХХІІ; Гаївки) / Зібрав Во­ло­ди­мир Гнатюк. Мело­дії схопив на фонограф О. Роздольський, списав Ф. Колесса.– Львів, 1909.– (Матеріали до української етно­логії ЕК НТШ.– Т. ХІІ.

  2. Новинки // Слово.– 1864.– Ч. 78.– С. 308; Справозданє із засідань Галицько-русь­кої Матиці // Сло­во.– 1864.– Ч. 57.– С. 227.

  3. Буковинське товариство руське // Буковина.– 1886.– Ч. 10.

  4. Видавництво українсько-руських народних мелодій. Відозва // Зоря.– 1894.– № 23.

  5. Народні пісні руські // Зоря.– 1880.– Ч. 3.

  6. Гошовський В. Сторінки з історії музичної культури Закарпаття ХІХ – першої по­ло­ви­ни ХХ ст. // Україн­ське музикознавство.– К., 1967.– Вип. 2.– С. 211-217; Ба­жан­­сь­кий П. Збираймо народні мело­дії рускі // Діло.– 1887.– Ч. 61.– С. 2-3.

  7. Фонограф, винайдений у 1877 р. Т. А. Едісоном, був першим апаратом для меха­ніч­­ної фік­­сації та відтворення звуку. Запис здійснювався на воскові валики за допо­мо­гою гол­ки, сполученої з мембраною. Пружинний механізм зумовлював обертан­ня цилінд­рич­ного валика вздовж своєї осі. Під час відтворення запису голка руха­ла­ся по канавці, приводячи до вимушених коливань, а зв’зана з нею мембрана ви­да­ва­ла звук. Мікро­фо­ном, а при відтворенні динаміком, служив рупор. Перші за­пи­си народної музики за допомогою фонографа зробив у США Дж.У. Фюкс (1890), а у Цент­раль­но-Східній Європі – росіянин Ю. Блок (1894) та угорець Б. Вікар (1896).

  8. Матеріали О. Роздольського // Приватний архів Ю. Сливинського.

  9. Українська РСР. Адміністративно-територіальний устрій: На 1 січня 1987 р.– К., 1987; Nazwy geograficzne Rzeczypospolitej Polski.– Warszawa–Wrocław, 1981.

  10. Nettl B. Folk and Traditional Music of the Western Continents.– Englewood, N.-J., 1990.

  11. Залеська Р., Іваницький А. Листування Климента Квітки і Філарета Колесси // За­пис­­ки НТШ: Праці секції етнографії та фольклористики.– Львів, 1992.– Т. ССХХІІІ.

  12. Sobiescy J. Folklor muzyczny w dwudziestoleciu (1944-1964) // Jadwiga i Marian So­biescy. Polska muzy­ka ludowa i jej problemy / Wybór prac pod redakcją Ludwika Bie­law­skie­go.– Kraków, 1973.

  13. Олтаржевский Д. Расшифрованы валики Эдисона // Зеркало недели.– 1996.– 20 апреля.


Iryna DOVHALYUK

Phonographic archives of Osyp rozdolskiy


The author presents the analysis of the phonographic legacy of O. Rozdolskiy ­– the first in the musical ethnography of Ukraine phonograph user, makes its guantitative and guantitative evaluation, describes the folk musik recording technigue on phonograph oylin­­ders, accentuates the necessity of their preservation.

Стаття надійшла до редколегії 12.11.98

© Довгалюк І., 1999




Схожі:

Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 165-170 iconВісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 275-276
Ухар – йехал на йармарку ухар’-куп’ец (з середини 20-х років – до кінця 30-х років)
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 165-170 iconВісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 79-86
Курщині, Лемківщині, Білогородщині, у Бессарабії, на Берес­тей­­щи­ні, Сло­бо­жан­щині, у Таврії, в Карпатах Коляда лилася над великим...
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 165-170 iconВісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 104-111
Майже за аналогією до заголовку Кулішевої повісті "О том, от чего в местечке Во­ро­­не­же высох Пешевцев став" я прагну з’ясувати...
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 165-170 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія географічна. 2004. Вип. 31. С. 56-65 Ser. Geogr. 2004.№31. Р. 56-65

Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 165-170 iconТеоретичні питання ландшафтознавчих досліджень
Вісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія географічна. 2004. Вип. 31. С. 43-55 Ser. Geogr. 2004. №31. Р. 43-55
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 165-170 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ. Серія прикл матем. інформ. Ser. Appl. Math. Inform. 2009. Вип. 15. C.2 2009. Is. 15. P.2
Прізвище[, І. Прізвище…] Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська, 1, м. Львів, 79000, e-mail:...
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 165-170 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія географічна. 2004. Вип. 31. С. 79-88 Ser. Geogr. 2004. №31. Р. 79-88
Ніша ландшафтознавства в полі культури та місце львівської ландшафтознавчої школи в ній
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 165-170 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія прикладна математика та інфор- ser. Applied Mathematiсs and Computer матика Вип C.1 Science. No. P.1
Ряди типу Фур’є в комплексній формі на “одиничних” криволінійних замкнутих лініях у площинах
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 165-170 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія прикладна математика та інфор- ser. Applied Mathematiсs and Computer матика. 2001. Вип C.7 Science. 2001. No. P.7
Досліджено вплив значень прискорювального параметра на збіжність ітераційного процесу
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 165-170 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія географічна. 2004. Вип. 31. С. 380-385 Ser. Geogr. 2004. №31. Р. 380-385

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи