Основи теорії мовної комунікації icon

Основи теорії мовної комунікації




НазваОснови теорії мовної комунікації
Сторінка10/17
Дата13.07.2012
Розмір2.67 Mb.
ТипДокументи
джерело
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   17

Одяг для жінок. Дехто неправильно вважає, що жінці, щоб досягти службового успіху, потрібно наслідувати в одязі чоловіків. Звичайно, нічого поганого немає, коли жінка одягнена у брючний костюм із синтетики. Але дослідження показують, що такий костюм не сприятиме діловому успіху. Інша справа – гарний костюм зі спідницею (з натуральних тканин). Він підкреслює авторитет жінки і її високий життєвий рівень.


Спідниця повинна бути темного кольору на щільному поясі, краще із шерсті.

Для ділової жінки менш придатна сукня, але якщо вона її одягає, то кращим кольором сукні вважається темно-синій, коричневий, сірий, світло-сірий. Менше підходять зелений, яскраво-жовтий, ніжно-голубий, світло-рожевий. Названі кольори визначені для однотонної тканини без малюнка, якій і надається перевага.

Деякі гадають, що одяг створює жінку. Звичайно, це не зовсім так. І чоловіку, і жінці для ділового успіху необхідні також розум, освіта, честолюбство, стимули.

У жіночому одязі більше, ніж у чоловічому, відображаються її індивідуальний стиль і особистий характер. У відомій казці “Попелюшка” успіх мала не сукня, а дівчина у сукні. І яку б сукню не одягла А. Кареніна у Л. Толстого, було видно жінку, а не сукню. Хоча буває і так, що на окремій людині одяг видно, а самої людини – немає.

Зачіска, макіяж, біжутерія повинні гармонійно доповнювати діловий костюм. Зачіска має бути строгою, але разом з тим елегантною. Прикрас повинно бути якомога менше, але у той самий час не можна від них відмовлятися зовсім. Носити краще дорогі прикраси. Косметика повинна бути помітною із близької відстані. Парфуми слід використовувати у такій кількості, щоб їх запах лише трохи відчувався. І звичайно, це мають бути дорогі парфуми відомих фірм.

Розвиток конкурентних відносин посилює значущість соціального управління, а отже, і відповідних ділових стосунків. Вони все частіше стають вирішальними факторами, що визначають успіх або, навпаки, невдачу у діяльності не тільки окремої людини, а часто-густо й самих підприємців і фірм.

^ 4.2. Підготовка до спілкування

Перед початком розмови потрібно чітко сформулювати для себе, чого необхідно досягти в результаті зустрічі. Щоб бесіда була продуктивною із самого початку, треба:

- установити контакт зі співрозмовником;

- створити сприятливу атмосферу для бесіди;

- привернути увагу партнера;

- викликати інтерес до бесіди;

- “перехопити” ініціативу, якщо це необхідно.

Існують такі способи початку розмови, що закривають шлях до успіху чи сильно утруднюють його досягнення. Варто уникати їх, щоб ваша розмова була результативною:

- вияв ознак непевності у собі й у необхідності зустрічі;

- вияв неповаги на початку зустрічі, навіть у м'якій формі;

- порушення оборонної позиції співрозмовника першими ж запитаннями.

Нерідко стиль ведення розмови впливає на її результати, і навіть при позитивній настроєності партнерів на спілкування, щирому бажанні досягти домовленості їхня бесіда не розвивається, більш того, їхні зусилля виправити положення лише погіршуюють його.

Найважливішою причиною цього часто є розходження стилів ведення розмови в партнерів.

Стиль ведення розмови – комплексне поняття, що мвстить, з одного боку компоненти мови, що здаються “елементарними”, “технічними”, такі, як: висота тону, тембр; голосність; тривалість, частота пауз; швидкість; наявність і характер жестів; інтонація; повторення і т.д.

Однак ці характеристики аж ніяк не елементарні і дуже важко піддаються зміні, тому що вони реалізуються в мові, в основному автоматично, часто несвідомо. Крім того, їх значення і враження, що вони справляють на партнера, дуже неоднозначні.

Проблема успішної взаємодії людей посилюється ще і наявністю більш складних і глибинних складових стилю ведення розмови, таких, як: схильність висловлюватися чи прямо натякати; розпитувати чи надавати іншим ініціативу в наданні інформації про себе; комфортний рівень формальності – простоти; припустимі жарти; ставлення до обміну скаргами.

^ 4.3. Прийом підлеглих

Успішне управління нерозривно пов'язане з ефективною комунікацією. Якщо ви не умієте витягти максимум можливого зі спілкування з людьми, то вам не вдасться і змусити їх викладатися на роботі в повну силу.

На перший погляд усе дуже навіть просто – потрібно пояснити людині, що саме ви від неї хочете, додати кілька слів похвали, чи, якщо потрібно, навпаки – але якби усе було так просто! Недостатньо відповідальне ставлення до тих форм комунікації, з якими має справу керівник, – усної, письмової, невербальної, може серйозно ускладнити його роботу.

У прямому контакті і безпосередній розмові найбільше значення мають усна і невербальна комунікації.

Розмова чи передача повідомлень по телефону є найпоширенішими формами комунікацій; їх відрізняють безпосередній контакт і велика розмаїтість способів спілкування, що дозволяє без зусиль поєднати ділову (формальну) і особисту (неформальну) частини будь-якого повідомлення.

Ефективність усної комунікації залежить від ряду факторів, до яких входять, зокрема: підбір слів, стиль спілкування, “сигнали підтримки”.

Вступаючи в контакт із підлеглими, необхідно стежити за своєю мовою, тому що від того, як говорить керівник, залежить те, наскільки точно його будуть розуміти підлеглі. Правильний і літературний стиль мови викликає повагу і привертає увагу до того, що він говорить.

Часто ми не звертаємо уваги на те, як ми говоримо. На питання, пов'язані з вибором стилю мови, певною мірою дасть відповідь вивчення стилю розмови. Дослідження в цій галузі показали, що існує три основних стилі ведення розмови.

Перший стиль – людина може розмовляти, як “батько” з “дитиною”. Другий стиль – “дитина” звертається до “батька” за підтримкою. Як правило, це не означає, що людина говорить по-дитячому, але відносини, що пов'язують його з тим, про що і кому він говорить, нагадують відносини “батька” і “дитини”. І, нарешті, третій стиль – стиль “дорослого”, коли він говорить, не показуючи свого ставлення до того, що він говорить, і очікує від співрозмовника емоційно нейтральної відповіді.

Ці три стилі ведення розмови умовно можна позначити трьома колами, що перетинаються. Протягом декількох хвилин та сама людина може використовувати у спілкуванні всі три стилі. Якщо співрозмовник відчуває стиль і відповідає відповідно до нього, така комунікація називається рівнобіжною. Рівнобіжне використання стилів дозволяє домогтися найбільшої ефективності під час бесіди і мобілізувати сили підлеглих.

Люди не тільки слухають, що їм говорять, але й уважно стежать за жестами, якими супроводжується мова. Зазвичай багато про що розповість вираз обличчя, але положення нашого тіла усе-таки важливіше.

Перелічимо основні жести, що видають настрій співрозмовника:

Знаки схвалення дій партнера:

- оживлений, зацікавлений погляд, розкутість пози (партнер ніби подається назустріч співрозмовнику, розстібаючи піджак, ледве нахиливши голову);

- розкриті і повернуті у бік співрозмовника долоні рук. Мимовільні ледь помітні кивки головою, легкий дотик до руки чи плеча партнера, що супроводжує схвальну репліку;

- теплий поважний тон мови.

Оцінювальні жести і пози:

- замислений (міркування) вираз обличчя, що супроводжується характерним положенням долоні у щоки (свідчить про те, що співрозмовника щось зацікавило, залишається з'ясувати, що ж спонукало його зосередитися на якійсь проблемі);

- партнер свідомо відводить очі від співрозмовника. Це жест досади чи невдоволення. Партнер боїться бути викритим у своїх сумнівах.

При спілкуванні з підлеглими відіграє значну роль ще один немаловажний аспект – це виникнення чи наявність конфліктної ситуації. У цьому випадку, щоб уміти улагодити конфлікт, безболісно для підприємства і його колективу, необхідно знати природу конфлікту і вміти нею управляти.

Сучасна точка зору полягає в тому, що навіть в організаціях із ефективним управлінням деякі конфлікти не тільки можливі, але й бажані. Як правило, конфлікт не завжди має позитивний характер. У деяких випадках він може заважати задоволенню потреб і досягненню цілей організації. Наприклад, людина, що на засіданні сперечається тільки тому, що не сперечатися не може, ймовірно знизить ступінь задоволення потреби в приналежності і повазі і, можливо, зменшить здатність групи ухвалювати ефективні рішення. Члени групи можуть прийняти його точку зору тільки для того, щоб уникнути конфлікту і всіх пов'язаних з ним неприємностей, навіть не будучи впевненими, що вчиняють правильно. Але в багатьох випадках конфлікт допомагає виявити розмаїтість точок зору, подає додаткову інформацію, допомагає виявити більшу кількість альтернатив чи проблем і т.д. Це робить процес ухвалення рішень групою більш ефективним, а також дає людям можливість висловити свої думки і тим самим задовольнити особисті потреби в повазі та владі. Це також може привести до більш ефективного виконання планів, стратегій і проектів, оскільки обговорення різних точок зору на них відбувається до їхнього фактичного виконання.

Таким чином, конфлікт може бути функціональним і вести до підвищення ефективності організації. Він може бути дисфункціональним і приводить до зниження особистої задоволеності, групового співробітництва й ефективності організації. Роль конфлікту, в основному, залежить від того, наскільки ефективно ним управляють. Щоб управляти конфліктом, необхідно знати причини його виникнення, тип, можливі наслідки для того, щоб вибрати найбільш ефективний метод його вирішення.

^ 4.4. Бесіда з відвідувачами

Усім без винятку підприємцям доводиться вступати в контакт з партнерами з бізнесу – постачальниками сировини чи готових виробів, а також зі споживачами. Від того, наскільки добре вміє підприємець організувати і вести переговори, залежать успіх його справи, його репутація. Мистецтва ведення переговорів спеціально навчаються в усьому світі.

Правильно підготовлена до переговорів людина зможе домогтися своєї мети, не скривдивши при цьому партнера і залишивши про себе приємне враження. Підготовка до переговорів містить два основних напрямки роботи: вирішення організаційних питань і пророблення основного процесу переговорів.

Гарна підготовка до переговорів припускає попередній розгляд максимально можливої кількості варіантів вирішення. Важливим елементом підготовки до основного процесу переговорів є організація ділового прийому. Діловий прийом проводиться на ранній стадії партнерства з іншою фірмою після встановлення з нею контактів, що виявляють взаємну зацікавленість.

Готуючись до зустрічі з партнером, необхідно намітити свою тактичну лінію. Для цього корисно засвоїти тактичні прийоми, які можна застосувати у ході переговорів, домагаючись своєї мети.

Прийом “відходу”, чи “відхилення від боротьби”, – застосовується, коли порушуються питання, не бажані для обговорення, щоб не давати партнеру точну інформацію, однозначну відповідь.Прийом полягає в тому, що партнера просять відкласти розгляд того чи іншого питання, перенести його на інше засідання і т.п. При цьому прохання супроводжується переконливими аргументами.

Близькі за змістом до “відходу” інші тактичні прийоми – “затягування”, “вичікування”, “салямі” (за принципом нарізування ковбаси тонкими шматочками). Ці прийоми використовують, коли хочуть затягти процес переговорів, щоб прояснити ситуацію, одержати більше інформації від партнера і т.п.

“Пакетування” – до обговорення пропонується не одне питання, а декілька. При цьому зважуються задачі двоякого роду (привабливі та непривабливі пропозиції чи пропонується пакет поступок). “Завищення вимоги” – він полягає в тому, щоб внести до складу обговорюваних проблем пункти, щоб потім можна безболісно зняти, зробивши вигляд, що це є поступкою, і зажадати натомість аналогічних кроків із боку партнера.

“Розміщення помилкових акцентів власної позиції” – він полягає в тому, щоб продемонструвати партнеру надзвичайну зацікавленість у вирішенні якогось питання, що насправді є другорядним. Іноді це робиться для того, щоб, знявши це питання з порядку денного, одержати необхідні рішення з іншого, більш важливого питання.

“Висування вимог в останню хвилину” – наприкінці переговорів, коли залишається тільки підписати контракт, один із партнерів висуває нові вимоги. Якщо інша сторона дуже зацікавлена в контракті, вона прийме ці вимоги.

Усім діловим людям необхідно опанувати техніку живого контакту. Мова повинна бути красивою і правильною, потрібно намагатися якнайменше використовувати слів “паразитів” – це розсіює увагу і відволікає від теми розмови.

Сучасний етикет сприяє взаєморозумінню людей у процесі дипломатичного й ділового спілкування, забезпечує його доцільність і практичність. Також він є гарантією прояву взаємоповаги суб'єктів спілкування, служить формуванню позитивного іміджу ділових партнерів і є у цьому розумінні, крім усього іншого, "прибутковою справою". В етикеті високо цінуються вміння управляти своїми емоціями, приховувати дурний настрій (в основі девіз – "вчитися опановувати себе”).

Таким чином, сучасний етикет регламентує поводження людей у побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різного роду офіційних заходах – прийомах, церемоніях, переговорах. Етикет – дуже велика й важлива частина загальнолюдської культури, моралі, виробленої протягом багатьох століть життя всіма народами відповідно до їх розуміння про добро, справедливість, людяність – у сфері моральної культури й про красу, порядок, благоустрій, побутову доцільність – у сфері культури матеріальної.

Інтелігентність не тільки в знаннях, але й у здатності до розуміння інших людей. Вона проявляється в тисячі дрібниць: в умінні шанобливо сперечатися, поводитися скромно за столом, в умінні непомітно допомогти іншому, берегти природу, не смітити навколо себе – не смітити недокурками або лайкою, дурними ідеями.Інтелігентність – це терпиме ставлення до миру й до людей.

Стосовно ділового спілкування основний етичний принцип можна сформулювати таким чином: у діловому спілкуванні при ухваленні рішення про те, які цінності слід вважати кращим в даній ситуації, чинити так, щоб максима твоєї волі була сумісна з етичними цінностями інших сторін, що беруть участь у спілкуванні, і допускала координацію інтересів усіх сторін.

Таким чином, в основі етики ділового спілкування повинна бути координація, а по можливості і гармонізація інтересів. Природно, якщо воно здійснюється етичними засобами і в ім'я морально виправданих цілей. Тому ділове спілкування повинне постійно перевірятися етичною рефлексією, реабілітуючи мотиви вступу до нього. При цьому зробити етично правильний вибір і ухвалити індивідуальне рішення – часто справа зовсім не проста. Ринкові відносини надають свободу вибору, але разом із тим збільшують кількість варіантів рішення, породжують комплекс моральних дилем, що чекають ділових людей на кожному кроці в процесі їх діяльності і спілкування.

Норми моральності, що склалися, є результатом тривалого за часом процесу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, бо не можна існувати, не поважаючи одного, не накладаючи на себе певних обмежень.

Правила етикету вироблені сторіччями і спрямовані, зокрема, на запобігання конфліктам і поліпшення відносин між людьми. Треба вміти не заважати один одному. Виховувати у собі потрібно не стільки манери, скільки те, що виражається в манерах, дбайливе ставлення до миру, до суспільства, до природи, до свого минулого. Ділова людина, що діє за правилами етикету, справляє якнайкраще враження на оточуючих, не докладаючи до цього додаткових зусиль і зберігаючи при цьому власну чемність.

^ СПИСОК ОСНОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Браим М.Н. Етика делового общения. – Минск: Жизнь, 1996. – 305 с.

  2. Стельмахович М.Г. Мовний етикет // Культура слова. – К.: Наук. думка, 1981. – вип. 20. – С. 7-12.

  3. Стошкус А. Етикет в розвитии общества // Этическая мысль. – М., 1988. – С. 240-257.

  4. Формановская Н.И. Речевой этикет и культура общения. – М.: Высшая школа, 1989. – 159 с.

^ ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ 7

  1. Що таке етикет?

  2. Що є найважливішою соціальною функцією етикету?

  3. Розкажіть про походження слова “етикет” та про історичні правила поведінки різних народів.

  4. Ким, коли і який перший посібник із ґречності у світі було створено?

  5. У яких формах поведінки функціонує етикет у суспільстві?

  6. Що розуміють під мовленнєвим етикетом?

  7. Що потрібно для реалізації формул мовленнєвого етикету?

  8. Які спеціалізовані функції лежать в основі мовленнєвого етикету?

  9. Якими лінгвістичними дисциплінами досліджується мовленнєвий етикет?

  10. У яких основних аспектах здійснюється дослідження явищ мовленнєвого етикету?

  11. Які за змістом бувають листи?

  12. У чому полягає епістолярний етикет?

  13. Що входить до поняття службового (ділового) етикету?

  14. Що розуміють під дипломатичним протоколом?

^ ТЕМА 8 (1). ДИСКУРС


Одним із центральних понять теорії мовної комунікації є дискурс, що являє собою складне та багатогранне явище, яке досліджується з позицій різних напрямів лінгвістики: прагмалінгвістики, соціолінгвістики, психолінгвістики, когнітивної лінгвістики, етнолінгвістики, лінгвістики тексту і т.п. із залученням психології, соціології, філософії та інших наук.


  1. ^ ДИСКУРС ЯК ФОРМА МОВЛЕННЄВОЇ ВЗАЄМОДІЇ


Поняття “дискурс” було вперше введене основоположником трансформаційного та дистрибутивного аналізу Зеллігом Харрісом у 1952 році як надфразова одиниця в контексті інших одиниць та пов’язаної з ними ситуації [Harris Z.S., с. 1-2]. Лінгвісти фокусують увагу на проблемах дискурсивної активності, мовленнєвих дій носіїв мови. При цьому цікаво, що увага до дискурсу як мовленнєвої діяльності та тексту як його результату, “інформаційного сліду” [Сусов И.П., с. 9-14] не обмежилася, власне, лінгвістикою. До цих питань звернулися психологи, філософи, соціологи. Нарешті, становлення когнітивної лінгвістики стало закономірним результатом синтезу як внутрішньолінгвістичних, так і міждисциплінарних тенденцій у вивченні функціонування мовлення.

Популярність поняття “дискурс” у ланцюжку дисциплін, суміжних із теорією мовної комунікації, привела до того, що зміст, вкладений у це поняття, не завжди та не в усьому тотожний. На сьогоднішній день через свою складність та багатоплановість, чіткого та загальновизнаного трактування дискурсу, що охоплює всі випадки його вживання, не існує. Різні тлумачення цього терміна успішно задовольняють понятійні потреби, привносячи дещо нове у традиційне уявлення про мовлення, текст, діалог, стиль та мову. Причину відсутності чіткості у тлумаченні дискурсу можна розгледіти, перш за все, у широті охоплення цим поняттям явищ, а також у тому, що кожна наука виділяє як ядро терміна ту його характерну рису, яка становить найбільший інтерес для даної галузі наукового знання. Більше того, навіть у рамках однієї парадигми знання нове поняття постійно знаходить додаткові характеристики, уточнюється, отримує різноманітні інтерпретації.

Дискурс створюють особистості. Вони беруть на себе ті чи інші комунікативні ролі, обмінюються мовленнєвими ходами і відповідно комунікативними ролями. Як зазначає І.С. Сусов, мовленнєві акти, мовленнєві кроки та мовленнєві ходи є не тільки компонентами дискурсу, а й свідомими та цілеспрямованими актами певної особистості [Сусов И.П., с. 10].

Поняття дискурсу тісно пов’язане з поняттям сучасної лінгвістики тексту. Поняття дискурсу як прагматизованої форми тексту бере свій початок у концепції Е. Бенвеніста, який розмежував план оповідання (recit) та план дискурсу (discours) – мовлення. Під дискурсом Е. Бенвеніст розуміє будь-яке висловлення, яке зумовлює наявність комунікантів: адресанта, адресата, а також наміри адресата певним чином впливати на свого співрозмовника [Бенвенист Э., с. 276-279].

У сучасній лінгвістиці це поняття трактується неоднозначно. Існуючі підходи до вивчення дискурсу можна звести до таких: дискурс визначають через текст або текст – через дискурс [Звегинцев В.А.; Зильберт Б.А.; Ишмуратов А.Т.; Кох В.А.; Красных В.В.; Шинкарук В.Д.; Hodge R., Kress G.], розуміють як когнітивний процес, що регулює мовленнєву поведінку індивідів [Кубрякова Е.С.], як послідовність взаємопов’язаних висловлень, об’єднаних спільністю цільового завдання [Мороховский А.Н.], як одиницю вищого, ніж речення, рівня [Палек Б.], як ритуалізовані бесіду та мислення [Hatin B., Mason I.], як форму мовленнєвого спілкування, яка передбачає взаємозв’язок між мовцем та слухачем, як міжособистісну діяльність [Brьnner G., Graefen G.; Leech G., Short M.], як складну комунікативну подію [Арутюнова Н.Д.; ван Дейк Т.А.], як соціолінгвістичну структуру, яка створюється адресантом і адресатом у конкретних комунікативних, соціальних та прагматичних ситуаціях [Почепцов Г.Г.], як інтегральний феномен, як мисленнєво-комунікативну діяльність, що є сукупністю процесу та результату, характеризується континуальністю та діалогічністю і містить екстралінгвальний і суто лінгвальний аспекти; в останньому, крім тексту, виділяють пресупозицію й контекст (прагматичний, соціальний, когнітивний) [Л.Р.Безугла, Є.В.Бондаренко, П.М.Донець, А.П.Мартинюк та ін., с. 28; Шевченко И.С., Морозова Е.И., с. 37].

Аналізуючи велику кількість багатопланових підходів до встановлення суті дискурсу як лінгвістичного феномена, М.Л. Макаров виокремлює три системи координат, для кожної з яких притаманне специфічне розуміння дискурсу: формальну, функціональну та ситуативну [Макаров М.Л., с. 85-88].

Формально орієнтована лінгвістика визначає дискурс як сукупність утворень вище рівня речення або словосполучення (“language above the sentence or above the clause”) [Schiffrin D., с. 23]. В.О. Звєгінцев суттєво доповнює дане тлумачення та розуміє дискурс як елементарну одиницю тексту, тобто складне ціле або змістовну єдність, що виділяється на рівні мови і, як правило, реалізується у вигляді речень, пов’язаних між собою смисловими відношеннями [Звегинцев В.А., с. 170]. При цьому зв’язність розглядається як одна з найважливіших дискурсивних ознак [Макаров М.Л., с. 86].

Функціональне тлумачення дискурсу як “усякого вживання мови” [Макаров М.Л., с. 86] передбачає аналіз функцій дискурсу шляхом вивчення функцій мови у широкому соціокультурному контексті. У руслі даного напряму виокремлюється два підходи: етичний та емічний. У першому випадку аналіз полягає в апріорному (тобто додискурсивному) виділенні функцій мови та зіставленні мовленнєвих функцій з формами дискурсу (висловлень та їх компонентів) [Якобсон Р.]. У другому випадку виокремлюються різні форми дискурсу з подальшим дослідженням їх функціонального навантаження [Карасик В.И.; Макаров М.Л.; Schiffrin D.].

Ситуативна інтерпретація дискурсу полягає в урахуванні соціально, психологічно та культурно значущих умов та обставин спілкування. По суті, даний підхід є компромісним, що примирює формальний та функціональний підходи. Визначення дискурсу як цілісної сукупності функціонально організованих, контекстуалізованих одиниць вживання мови передбачає наявність системи взаємопов’язаних мовленнєвих одиниць (основне положення функціонального підходу), які перебувають у функціональному відношенні та функціонують у певному контексті.

У ситуативній системі координат виокремлюються два типи досліджень, присвячених дискурсу: когнітивно-дискурсивні та комунікативно-дискурсивні. Підстава для їх виокремлення – існування двох загальнотеоретичних підходів до проблем інформації та комунікації. Різниця цих підходів базується на різному розумінні співвідношення інформації та комунікації у комунікативному процесі. Перший із згаданих підходів головну роль в діаді “інформація – комунікація” відводить інформації, оскільки саме вона репрезентує об’єктивну реальність, дозволяючи індивідам когнітивно випробовувати, освоювати дійсність та реорганізовувати накопичений досвід. Комунікація при цьому, посідаючи субординативне положення стосовно інформації, розглядається як засіб доступу індивідів до інформації, як простий обмінний процес між переробниками інформації.

У рамках другого – комунікативно-дискурсивного підходу – комунікація визначається як “конститутивний фактор поведінки та діяльності людей” [Макаров М.Л., с. 27]. Комунікація при цьому розглядається не як механічний процес обміну повідомленнями, а як простір, в якому існує, структурується та передається досвід. Інформація у рамках даного підходу розуміється як продукт комунікації, який віддзеркалює її організацію [Макаров М.Л.].

У рамках лінгвістичного дослідження найпростіший шлях вирішити термінологічну проблему дискурсу – зіставити зміст суміжних понять, виявивши на основі порівняння специфічні риси явища, що вивчається. Зміст поняття “дискурс” можна визначити більш повно, зіставляючи його з поняттям “текст” та “мовлення”.

Однією з характерних рис тексту є те, що його інтерпретація здійснюється через речення. Наявність змістовної надбудови, спроможної з’єднати окремі речення в єдине ціле, приводить до утворення зв’язного тексту або дискурсу. Смислова інтерпретація зв’язності дискурсу дає можливість виявити схеми розгортання дискурсу. Підтвердження цьому знаходимо у Б.А. Зільберта, який стверджує, що текст – одиниця мовлення, явище системи комунікації, тобто явище соціально-мовленнєвого рівня. Фактично текст ототожнюється з дискурсом і розглядається як комунікативна одиниця, де мовні елементи і структура використовуються для реалізації певних комунікативних цілей, завдань та настанов [Зильберт Б.А., с. 12].

В.В. Красних  робить спробу поглянути на дискурс в аспекті когнітивних структур, які покладені в основу мовної компетенції. На противагу В.О. Звєгінцеву в його розумінні текст є елементарною (базовою, мінімальною та основною) одиницею дискурсу – явищем не тільки лінгвістичним, а й екстралінгвістичним [Красных В.В., с. 53]. Текст є продуктом як мовлення, так і мислення, продуктом, який уперше з’являється в момент породження його автором і може переживати подальші породження при сприйнятті його реципієнтом. На формування концепту тексту впливають два фактори: ситуація та індивідуальний мовний простір автора.

Про мотивованість дискурсу говорить В. Кох, на думку якого, дискурс – це будь-який текст (або частина тексту), в якому є ознаки одного й того ж конкретного мотиву [Кох В.А., с. 163].

О.Т. Ішмуратов  ототожнює дискурс із певним видом тексту. Так, дискурс – це текст, який містить міркування, тобто текст, в якому фіксується певний хід думки, а комунікативний дискурс – це текст, що містить взаємозалежні судження деяких суб’єктів [Ишмуратов А.Т., с. 171].

Текст-дискурс ураховує комунікативну спрямованість, мовленнєву ситуацію, авторизацію з боку мовця, різноманітні прагматичні параметри мовлення, взаємозв’язок загального і конкретного, нового й невідомого, об’єктивного і суб’єктивного тощо. Текстовою комунікативною одиницею є дискурсивне висловлення, сегментована комунікативна реалізація простого чи складного речення, кореферентного з відповідним граматичним реченням [Шинкарук В.Д., с. 57].

Зернецький П.В. визначає дискурс як центральну інтегративну одиницю мовленнєвої діяльності, що в прагмалінгвістичному плані передбачає вивчення особливостей взаємодії мовного типу особистості, комунікативних ролей учасників комунікативного акту, а також прийомів, стратегій і тактик у комунікативних ситуаціях різного типу [Зернецкий П.В., с. 75-81].

Дискурс трактується як складне комунікативне явище, що містить соціальний контекст, інформацію про учасників комунікації, знання процесу продукування й сприйняття текстів. Дискурс, за Т.А.ван Дейком, – це складна комунікативна подія, “суттєва складова соціокультурної взаємодії, характерні риси якої – інтереси, цілі та стилі” [ван Дейк Т.А., с. 53].

Н.Д. Арутюнова визначає дискурс як зв’язний текст у сукупності з екстралінгвістичними – соціокультурними, прагматичними, психологічними та іншими факторами; текст, взятий в аспекті подій; мовлення, що розглядається як цілеспрямоване соціальне явище, дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей та механізмів їхньої свідомості (когнітивних процесах) [Арутюнова Н.Д., с. 136-137].

Термін “дискурс” має широкий кваліфікативний потенціал. До провідних критеріїв виділення типів дискурсу І.С. Шевченко та О.І. Морозова відносять ті, що пов’язані з категоріями дискурсу (адресатністю, ситуативністю, інформативністю, інтенціональністю, його стратегіями й тактиками, когезією, когерентністю, інтертекстуальністю та ширше – інтердискурсивністю), які можуть бути розрізнені у термінах семіотичної моделі – формальних, функціональних, змістовних критеріїв [Л.Р. Безугла, Є.В. Бондаренко, П.М. Донець, А.П. Мартинюк та ін., с. 235]. Дослідники відзначають, що “застосування формального й змістовного критеріїв у функціонально-стильовому аспекті має результатом виділення різних за жанром типів дискурсу – художнього, публіцистичного, офіційного, неофіційного та інших” [Л.Р. Безугла, Є.В. Бондаренко, П.М. Донець, А.П. Мартинюк та ін., с. 236].


  1. ^ ДІАЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС


Згідно з визначенням, запропонованим Р. Комарем, художній дискурс – це “мова всієї художньої літератури, яка в процесі мовленнєвої реалізації постає у вигляді текстів художніх творів” [Комар Р., с. 253]. Компонентами художнього дискурсу є конкретні висловлення діалогічної чи монологічної форми з наявними в них численними кореляціями історичного, соціального, психологічного, культурологічного змісту, які у структурі тексту реалізують часовий аспект інтеракції між партнерами відповідно до типу дискурсу, а також простір, в якому він відбувається, значення, які він експлікує, використовує, репродукує або перетворює [Комар Р., с. 252].

Слід зазначити, що на відміну від реального діалогу художній діалог має певні особливості, а саме: характеризується визначеною протяжністю, яка є факультативною для реального діалогу; є продуманим автором заздалегідь на відміну від реального діалогу, який має спонтанний характер; художньому діалогу властива функція розвитку дії у творі, яка не є обов’язковою для реального діалогу; крім того, художній діалог підпорядкований правилам часу, ритму, темпу, в яких існує весь художній текст [Будагов Р.А., с. 212].

Науковці звертають увагу на той факт, що в художньому діалозі співіснують два рівні комунікації – внутрішній, горизонтальний (комунікація персонаж 1 – персонаж 2, яка будується за законами художнього тексту) та зовнішній, або вертикальний (комунікація автор – читач / глядач, що залежить від багатьох компонентів сприйняття, серед яких найважливішими є соціокультурний, етичний та психологічний) [Безуглая Л.Р., с. 4; Шевченко И.С., с. 29].

Діалогічна мова, діалогічні комплекси, подані у творах художньої літератури [Безуглая Л.Р., с. 6; Шевченко И.С., с. 31], являють собою адекватні зразки усної комунікації, усної розмовної мови та є релевантним джерелом прагмалінгвістичних досліджень.

Діалог є домінуючим типом комунікативної діяльності співрозмовників. Саме в діалозі, як зазначає О.В. Падучева [Падучева Е.В., с. 305], найбільш помітно виявляється мовлення як дія, як знаряддя комунікації. Не всяка комунікація є завершальною. На її основі може будуватися нова комунікація, яка активно спирається на попереднє висловлення. Мовленнєві висловлення в діалозі мають еліптичний характер, характеризуються емоційно експресивним контактом мовців, причому комуніканти впливають один на одного не тільки вербальними засобами, але й невербальними: мімікою та жестами.

Основними компонентами діалогу є наявність адресанта і адресата та їх комунікативних інтенцій, певного контексту, топіка (тематичного суб’єкта, що являє собою предмет думки мовця [Ємельянова О.В., с. 34]), спільного досвіду та індивідуального когнітивного простору.

Специфіка діалогу полягає в тому, що кожен зі співрозмовників має свою стратегію мовленнєвої поведінки. При визначенні робочого поняття мовленнєвої стратегії ми базуємося на тлумаченнях стратегій як властивостей когнітивних планів, які являють собою загальну організацію певної послідовності дій і містять мету або цілі взаємодії [ван Дейк Т.А., с. 272], як ефективних шляхів досягнення комунікативних цілей [Почепцов Г.Г., с. 56], а також на розумінні мовленнєвих стратегій як вираженні системності у використанні мови [Tannen D., с. 15].

Однією з основних умов діалогу є постійна зміна ролей мовця і слухача. Неписаним правилом ведення бесіди є те, що лише одна людина говорить у визначений момент часу [Sacks H.]. У будь-якому діалозі діє певний механізм, згідно з яким мовець може вибирати свого послідовника, тобто вибір наступного мовця є прерогативою мовця. Г. Сакс виділяє різні системи переходу мовленнєвого ходу згідно з організацією зміни мовця, відзначаючи те, що в окремих системах (дебати та юридичні позови) існує високий відсоток передбачуваності зміни мовця [Sacks H., Schegloff E.A., Jefferson G.]. Різні системи переходу мовленнєвого ходу продукують мовленнєві ходи з різною структурою.

Репліки в діалогічному дискурсі характеризуються формальною співвіднесеністю. Кожна наступна репліка за своєю синтаксичною формою ніби вписується в попередню, що забезпечує її адекватне розуміння. Взаємодія реплік може бути обумовлена змістом предмета мовлення, пресупозиційно-інференційними зв’язками або емоційною реакцією комунікантів. Усі репліки адресанта / адресата складають його мовленнєву партію. Визначимо, у чому полягає ця особливість. Відмінними ознаками діалогу є:

а) наявність безпосереднього міжособистісного спілкування, щонайменше між одним мовцем та одним адресатом, зорієнтованого на вирішення конкретних практичних завдань;

б) наявність спільного для співрозмовників каналу зв’язку, володіння спільним кодом, що передбачає не лише знання граматики та лексики даної мови, але й правил вербально-символічної поведінки;

в) специфічна взаємодія мовця та слухача в мовленнєвій ситуації, що обумовлює реплікований характер спілкування з поперемінною адресацією мовлення;

г) спрямованість комунікантів одночасно на сприйняття та породження мовлення;

ґ) орієнтація висловлень партнерів з комунікації на попередні, передбачувані, подальші зустрічі [Комина Н.А., с. 105-106].

Структуру дискурсу розглядаємо як ієрархію одиниць різних рівнів. Мінімальною структурно-функціональною одиницею дискурсу є мовленнєвий акт, який услід за Дж. Юлем розуміємо як дію-висловлення [Yule G., с. 47], або мовленнєвий крок, під яким, як правило, розуміють вербальну або невербальну дію одного з комунікантів, елемент, що сприяє розвитку інтеракції [Coulthard M.].

Один або декілька мовленнєвих кроків конституюють репліку – відрізок мовлення, який належить мовцю до зміни його комунікативної ролі. Більшість дослідників за мінімальну одиницю спілкування визнають двобічну одиницю обміну – інтерактивний блок, або просту інтеракцію [Сусов И.П., с. 7], корелятом якої є діалогічна єдність типу “питання-відповідь” та ін. [Макаров М.Л.]. Під діалогічною єдністю розуміють елементарні двокрокові обміни та складні багатокрокові обміни, які можуть складатися із трьох та більше реплік (стимул – реакція – підтвердження і т. ін.) [Заикин Г.С.]. Інтерактивні блоки забезпечують досягнення поставленої мети при спілкуванні. Інтерактивні блоки утворюють трансакцію, яка відповідає поняттю мікродіалог як тематичний або змістовний, позначений певними структурно-семантичними та комунікативно-функціональними якостями [Зернецкий П.В.]. Найбільшою одиницею дискурсу вважаємо мовленнєву подію (speech event) [ван Дейк Т.А.], яка визначається як закінчене мовне спілкування, макродіалог або мікротекст, розмова, складна ситуація.

Одним із невід’ємних компонентів структури дискурсу є комунікативний контекст. Дійсно, будь-який дискурс контекстуальний, тобто відбувається у певних умовах, які впливають на характер його проходження. Аналіз дискурсу у відриві від контексту буде неповним, адже лінгвістика, яка вириває текст із реальної ситуації спілкування, не може адекватно аналізувати його зміст, оскільки сам сенс формується у процесі взаємодії знань адресата, інформації, яку він здобуває з контексту та лінгвістичного значення тексту як такого [Макаров М.Л., с. 22].

Розгляд поняття комунікативного контексту для нас є вельми валідним у зв’язку із ступенем впливу його факторів на вибір мовленнєвих засобів, які конституюють реплікові кроки учасників дискурсу. Комунікативний контекст – частина комунікативної ситуації, її компоненти, які мають неопосередковане значення для породження та інтерпретації висловлення [ван Дейк Т.А.; Макаров М.Л. та ін.] і який детермінується соціальними чинниками: влада, статус, вік та стать комунікантів. Залежно від соціально-прагматичного набору комунікативного контексту різним бувають комунікативна ситуація та відповідний йому дискурс.

Необхідною складовою діалогічного дискурсу є комунікативний контакт, без якого спілкування, яке розуміється як продуктивна комунікативна взаємодія між мовленнєвими особами, було б неможливим. Дослідники відзначають, що від того, як вирішуються завдання встановлення, підтримання та розмикання комунікативного контакту, залежить успіх конкретного акту спілкування [Войскунский А.Е.; Почепцов Г.Г.; Сорокин Ю.А., Тарасов Е.Ф., Шахнарович А.М.; та ін.]. З формальної точки зору комунікативний контакт розглядається як сукупність елементів інтеракції, які сприяють організації комунікативного зв’язку між тими, хто спілкується. При цьому до сфери комунікативного контакту залучаються потенційні учасники інтеракції, загальний код та канал комунікації між ними [Почепцов Г.Г.]. Друге, ширше трактування комунікативного контакту подане у працях, які розвивають когнітивний погляд на комунікативний контакт, який трактується як мисленнєва готовність суб’єктів вступити в інтеракцію [Goffman E.].

Виокремлюються такі різновиди комунікативного контакту за характером зв’язку між комунікантами: а) акустичний зв’язок – фізичний контакт; б) психологічний зв’язок – контакт уваги, контакт розуміння, емоційний контакт та в) соціальний зв’язок – соціальний етикетний контакт.

Регуляція фізичного контакту полягає у забезпеченні безперервної подачі та сприйняття сигналів адресатом. Встановлення та підтримання фізичного контакту припускає вибір просодичних параметрів повідомлення (гучність, чіткість і т.ін), які найповніше задовольняють потреби партнера з комунікації.

Регуляція контакту уваги полягає в утримуванні уваги адресата до мовця до останніх хвилин спілкування, щоб запобігти комунікативним невдачам. Найважливішою умовою реалізації діалогу є атрактація уваги співрозмовника. Регуляція контакту розуміння передбачає апелювання до спільних ідей, думок партнерів зі спілкування.

Виходячи з функціональної призначеності дискурсу, макросистему мовленнєвої взаємодії у цілому можна подати у вигляді єдності систем дискурсу та метадискурсу, який складається, у свою чергу, з фатичної та інших підсистем, що віддзеркалюють код, регістр спілкування, етикетність мови. Фатичний метакомунікативний дискурс супроводжує змістовно-фактуальний дискурс різних типів та являє собою підсистему, яка складається з мікросистем – дискурсивних подій, що відповідають різним стадіям дискурсу: встановленню, підтриманню та розмиканню мовленнєвого контакту.


^ СПИСОК ОСНОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Арутюнова Н.Д. Дискурс // ЛЭС. – М., 1990. – С. 136-137.

  2. Безуглая Л.Р. К вопросу об исследовательском корпусе в прагмалингвистике // Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. – 2004. – № 635. – С. 3-7.

  3. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Пер. с фр. – М.: Прогресс, 1974. – 447 с.

  4. Будагов Р.А. Писатели о языке и язык писателей. – М.: Изд-во Москов. гос. ун-та, 1984. – 280 с.

  5. Ван Дейк Т.А. Язык. Познание. Коммуникация: пер. с англ. – М.: Прогресс, 1989. – 312 с. – Библиогр.: С. 302-305.

  6. Войскунский А.Е. Коммуникативный контакт и средства его установления // Оптимизация речевого воздействия: сб. науч. ст. – М.: Наука, 1990. – С. 128-152.

  7. Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен: (монографія) / Л.Р. Безугла, Є.В. Бондаренко, П.М. Донець, А.П. Мартинюк та ін. / за заг. ред. І.С. Шевченко. – Харків: Константа, 2005. – 356 с.: ил., табл. – Библиогр.: С. 319-356.

  8. Ємельянова О.В. Мовленнєве вираження статусу адресата в англомовному художньому дискурсі закоханих: дис. … канд. філол. наук: 10.02.04; захищена 7.06.2006. – Суми, 2006. – 221 с.: іл. – Бібліогр.: С. 189-218.

  9. Заикин Г.С. Семантика и прагматика диалогического единства “общий вопрос – ответ” в современном английском языке: автореф. дис. … канд. филол. наук: 10.02.04 / Киев. гос. пед. ин-т иностр. языков. – К., 1988. – 18 с.

  10. Звегинцев В.А. Предложение и его отношение к языку и речи. – М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1976. – 307 с.

  11. Зернецкий П.В. Динамические аспекты семантики и прагматики дискурса // Личностные аспекты языкового общения. – Калинин: Изд-во Калинин. ун-та, 1989. – С. 75-81.

  12. Зернецкий П.В. Единицы речевой деятельности в диалогическом дискурсе // Языковое общение: Единицы и регулятивы. – Калинин: КГУ, 1997. – С. 89-95.

  13. Зильберт Б.А. Социопсихологическое исследование текстов радио, телевидения, газеты / под ред. В.Г. Костомарова. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1986. – 211 с.

  14. Ишмуратов А.Т. Логико-когнитивный анализ онтологии дискурса // Раціональність та семіотика дискурсу. – К.: Наукова думка, 1994. – С. 171-182.

  15. Карасик В.И. Язык социального статуса. – М.: ИТДГК “Гнозис”, 2002. – 333 с.

  16. Комар Р. Авторська ремарка як засіб психологізації зображення в художньому дискурсі // Дискурс іноземномовної комунікації (колективна монографія). – Львів: Вид-во Львівськ. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2001. – С. 252-261.

  17. Комина Н.А. Прагматическая структура сложной реплики // Прагматика и семантика синтаксических единиц. – Калинин: Изд-во Калин. гос. ун-та, 1984. – С. 103-110.

  18. Кох В.А. Предварительный набросок дискурсивного анализа семантического типа // Новое в зарубежной лингвистике. – М.: Прогресс, 1978. – Вып. 8. – С. 149-172.

  19. Красных В.В. От концепта к тексту и обратно (к вопросу о психолингвистике текста) // Вестник Московского ун-та. – Сер. 9. Филология. – 1998. – № 1. – С. 53-70.

  20. Кубрякова Е.С., Александрова О.В. Виды пространства и дискурса // Категоризация мира: пространство и время: материалы науч. конф. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1997. – С. 15-26.

  21. Макаров М.Л. Основы теории дискурса. – М.: ИТДГК “Гнозис”, 2003. – 280 с.

  22. Мороховский А.Н. К проблеме текста и его категориальных признаков // Текст и его категориальные признаки. – К.: Киев. гос. пед. ин-т, 1989. – С. 3-7.

  23. Падучева Е.В. Прагматические аспекты связности диалога // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. – 1982. – Т. 41, № 4. – С. 305-313.

  24. Палек Б. Кросс-референция: к вопросу о гиперсинтаксисе // Новое в зарубежной лингвистике. – М.: Прогресс, 1978. – Вып. 18. – С. 243-258.

  25. Почепцов Г.Г. Теорія комунікації. – К.: Спілка рекламістів України, Українська асоціація паблік рилейшнз, 1996. – 175 с.

  26. Сусов И.П. Коммуникативно-прагматическая лингвистика и её единицы // Прагматика и семантика синтаксических единиц. – Калинин: КГУ, 1984. – С. 3-12.

  27. Сусов И.П. Лингвистика между двумя берегами // Языковое общение: Единицы и регулятивы. – Калинин: КГУ, 1987. – С. 9-14.

  28. Сорокин Ю.А. Теоретические и прикладные проблемы речевого общения / Ю.А. Сорокин, Е.Ф. Тарасов, А.М. Шахнарович. – М.: Наука, 1979. – 327 с.

  29. Шинкарук В.Д. Дискурсивні висловлювання в сучасній українській мові // Мовознавство. – 1996. – № 6. – С. 56-61.

  30. Шевченко И.С. Дискурс как мыслекоммуникативное образование / И.С. Шевченко, Е.И. Морозова // Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. – 2003. – № 586. – С. 33-37.

  31. Шевченко И.С. Историческая динамика прагматики предложения: английского вопросительного предложения 16-20 вв. – Харьков: Константа, 1998. – 167 с.

  32. Якобсон Р. Речевая коммуникация: Язык в отношении к другим системам коммуникации // Избранные работы. – М.: Прогресс, 1985. – С. 306-318.

  33. Brьnner G., Graefen G. Zur Konzeption der Funktionalen Pragmatik // Texte und Diskurse. Methoden und Forschungs Ergebnisse der Funktionalen Pragmatik. – Opladen: Westdeutscher Verlag, 1994. – 439 p.

  34. Coulthard M. An Introduction to Discourse Analysis. – New York: Longman, 1992. – 212 p.

  35. Goffman E. Interaction Ritual: Essays on Face-to-face Behaviour. – L.: Penguin, 1972. – 270 p.

  36. Harris Z.S. Discourse Analysis // Language. – 1952. – Vol. 28. – P. 1-30; 474-494.

  37. Hatin B., Mason I. Discourse and the Translator. – London, New York: Longman, 1990. – 258 p.

  38. Hodge R., Kress G. Social Semiotics. – Cambridge: Cambridge University Press, 1988. – 258 p.

  39. Leech G., Short M. Style in Function: A Linguistic Approach to English Fictional Prose. – London: Longman, 1981. – 402 p.

  40. Sacks H. On the Analyzability of Stories by Children // Directions in Sociolinguistics. – New York: Holt, Rinehart and Winston. – 1972. – P. 329-345.

  41. Sacks H., Schegloff E.A., Jefferson G. A Simplest Systematics for the Organization of Turn-Taking in Conversation // Language, 1974. – Vol. 50, N. 4. – P. 696-735.

  42. Schiffrin D. Approaches to Discourse. – Oxford: Cambridge, MA, 1994. – 232 p.

  43. Tannen D. You just don’t understand: Women and Men in Conversation. – N.Y.: Ballantine Books, 1990. – 330 p.

  44. Yule G. Pragmatics. – Oxford, New York: Oxford University Press, 1996. – 138 p.


^ ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ 8(1)

  1. До яких існуючих підходів можнА звести вивчення дискурсу?

  2. Які три системи координат виокремлює М.Л. Макаров?

  3. Як розуміють дискурс у сучасній лінгвістиці?

  4. Які типи дискурсу за жанром можна виділити?

  5. Як ви розумієте художній дискурс?

  6. Що є основними компонентами діалогу?

  7. Що є відмінними ознаками діалогу?

  8. Що є мінімальною структурно-функціональною одиницею дискурсу?

  9. Що розуміють під діалогічною єдністю?

  10. Що є найбільшою одиницею дискурсу?

  11. Чому комунікативний контекст є одним з невід’ємних компонентів структури дискурсу?

  12. Без чого спілкування було б неможливим?

  13. Які різновиди комунікативного контакту виокремлюються?

^ ТЕМА 8(2). КОМП’ЮТЕРНИЙ ДИСКУРС


У сучасному суспільстві, де розширюються міжнародні контакти на різних рівнях і в різних галузях економіки, зростає роль використання комп'ютерів і глобальної системи Інтернет. Комп'ютерний дискурс виник одночасно з появою електронно-обчислювальних машин у США 1946 року. Із розвитком обчислювальної техніки в Україні також почала складатися специфічна мова, якою спілкувалися комп'ютерники-професіонали. Поширення персональних комп'ютерів і створення Інтернету залучило до цієї сфери широкі верстви населення, які сприйняли і збагатили комп'ютерну лексику. Порівняно молодий вік спеціалістів, які зайняті у цій сфері професійної діяльності, а також популярність комп'ютерів у молодіжному середовищі, схильному до вживання жаргонних висловів, визначають моду на них серед користувачів.

Розвиток мови відбувається за певними закономірностями, дія яких проявляється найяскравіше на зламі епох, у періоди воєн та революцій. Основну роль при цьому відіграє молоде покоління як найбільш гнучкий шар населення, охочий до всього нового, з одного боку, і охоплений одвічним прагненням до соціального виокремлення – з іншого. У наш час стрімкі соціальні процеси неодмінно призводять до відчутних змін у стилістиці усного і писемного мовлення, і тому вивчення неформального мовлення заслуговує на особливу увагу.
^




1. ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМП'ЮТЕРНОГО ДИСКУРСУ




1.1. Комп'ютерний дискурс як соціальна підсистема мови


Розглядаючи мовні й стилістичні функції професіоналізмів, жаргонізмів та арготизмів, О.Д. Пономарів [Пономарів, с. 96] відносить їх до соціальної підсистеми мови, яка характеризується обмеженістю функціонування лексики. А саме, автор зазначає, що словниковий склад сучасної української мови має загальнонародний фонд, яким однаково користуються всі носії незалежно від місця мешкання, фаху, способу життя, суспільного становища, освітнього рівня, віку й статі. До цього фонду належать слова, відомі всім, хто володіє літературною мовою, у лексиконі представників кожної групи населення є специфічна лексика, властива тільки їм, тобто мовлення окремих професійних і соціальних груп населення має специфічні риси в доборі й використанні слів.

При цьому обсяг лексикону певної соціальної або професійної групи визначається ступенем відособлення її від решти носіїв мови. На лексичні особливості мовлення впливає рід занять людини, коло її інтересів, середовище, з якого вона вийшла чи до якого належить; навіть те, з ким і де відбувається розмова.

Лексика обмеженого функціонування традиційно поділяється на професіоналізми, жаргонізми й арготизми.

Професіоналізми (лат. professio "заняття, фах") – це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей. За межами даного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу.

Лексика різних професійних груп характеризується низкою специфічних рис. До професіоналізмів належать:

  • назви знарядь виробництва та їхніх типів і частин (пень/пеньок; дюрик; слоник; тачка/комп/компутер; камінь; мозок; проц; клава/клавка/клавір/кібарда; залізо; сідюк);

  • назви трудових процесів (закачати/стягнути, законектитись/залогінитись, відстрілювати трабли);

  • різних гатунків або типів сировини чи продукту (шароварне/фріварне забезпечення; Вінда/Юнікс);

  • спеціальні професійні вислови (інсталяція системи, дефрагментація диска) тощо.

З-поміж професіоналізмів можна виділити такі види:

науково-технічні (магнітна пам'ять, модульний принцип, ІВМ, RAM, інтерфейс, оверлей, стандартне програмне забезпечення, волоконно-оптичний кабель, автоклавіша);

  • професійно-виробничі (обновити, (пере)завантажити; зовнішній пристрій; буферний пул; бекфайл);

  • просторічно-жаргонні (кракозябли/крякозяблики – неправильно відображені шрифти кирилиці, аутглюк – програма Outlook Express, фотопоп Adobe Photoshop, пожмакер Page Maker, Король Дров Corel Draw).

Значна частина професіоналізмів – неофіційні розмовні замінники термінів (баг, глюк). Професіоналізми не становлять чіткої системи, тоді як терміни є систематизованими (кодифікованими) назвами понять. Професіоналізми виникають у тих галузях, де заскладна, або навпаки – не зовсім сформована термінологія, там, де особливої термінології не може бути (зведена системна панель; автоматичний послідовно керований калькулятор; IMAP (Internet Message Access Protocol) – протокол доступу до повідомлень в Internet).

  • Здебільшого професіоналізмами є слова загальнонародної мови, вжиті у специфічному значенні у мовленні комп'ютерників:

  • аборт – аварійне завершення програми;

  • висіти [зависнути] – бездіяльний стан програми або комп'ютера в результаті збою у виконанні програмного коду;

  • вікно – прямокутна частина екрана дисплея, що використовується для відображення стану активної програми;

  • вірус – деструктивна програма, що проникає у систему без відома користувача (через Інтернет або дискети);

- дерево – структура розташування директорій на сервері;

- камінь – процесор (виготовлений на кремнієвій – кам'яній – основі);

- кишеня – кеш-буфер (cash buffer);

азер – лазерний принтер;

- мило – електронна пошта, e-mail;

- стерти – знищити (файл, програму);

- кілограм/кілометр – 1 кілобайт інформації (1024 байти);

- метр – 1 мегабайт (1024 кілобайти);

- гектар – 1 гігабайт (1024 мегабайти)

(Загадка: що більше за об'ємом: кілограм, метр чи гектар? Коментар: користувач-початківець думає, що в кілобайті – 1000 байт, а користувач зі стажем – що в кілометрі – 1024 метри).

  • Професіоналізми творяться також усіченням основ:

копм – комп'ютер; кібер – кібернетик; інет – Інтернет; прога – програма; проц – процесор;

  • скороченням слів та словосполучень:

біоробот – біологічний робот; лазер – лазерний принтер; ICQ (I seek you – я шукаю тебе) – система швидкого обміну повідомленнями через Інтернет; сисадмін – системний адміністратор.

Професіоналізми деталізують мовний словник, розширюють його там, де є на це потреба.

Найчастіше професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей даної професії. Тут вони виконують важливу номінативно-комунікативну функцію, бо точно називають кожну деталь виробу чи ланку технологічного процесу і в такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній формі професіоналізми вживаються у виданнях, призначених для фахівців, наприклад, у буклетах, інструкціях, порадах.

Жаргонізми. На відміну від експресивно нейтральних професіоналізмів у розмовному мовленні будь-якого професійного середовища завжди є певна кількість емоційно забарвлених слів: материнка (материнська плата), тачка (комп'ютер), висіти (не працювати), оверлок (розгін процесора на частотах, що перевищують його технічні характеристики, заявлені виробником), глюк (збій або помилка). Це професійні жаргонізми – емоційно забарвлені слова, які становлять спеціалізацію носіїв мови. Професійні жаргонізми мають експресивно нейтральні відповідники в загальнонародній мові. Вони належать до лексики обмеженого функціонування, для якої характерне забарвлення нелітературності. Охоплюють невелике коло понять і предметів. У ширшому значенні жаргон уживається в мовознавчій літературі для називання не професійного, а соціального відгалуження від загальнонародної мови.

Жаргон (франц. jargon, первісно – пташина мова, цвірінькання, незрозуміла мова) – один із різновидів соціальних діалектів, що відрізняється від загальновживаної мови використанням специфічної експресивно забарвленої лексики, синонімічної до слів загального вжитку, фразеології, іноді й особливостями вимови. У широкому розумінні жаргоном часом називають мову неосвічених верств суспільства, зокрема спотворену міжмовною інтерференцією. Як відгалуження від загальновживаної лексики жаргони не мають власної фонетичної та граматичної систем.

Найбільше жаргонізмів – це слова загальнонародної мови, вжиті у специфічному значенні:

  • гребти гвинтом – про інтенсивну/довгу роботу жорсткого диска, що не дає очевидних результатів;

  • вбити – знищити (файл);

  • кольоровi дрова, король дров – програма Corel Draw;

  • круте залізо – найсучасніше комп'ютерне обладнання;

  • лопухи – великі навушники;

  • мама, мамка – материнська плата;

  • нафарширований ("повний фарш") – комп'ютер з найсучаснішою апаратною системою та програмним забезпеченням;

  • пень – процесор типу Pentium.

Крім того, це деформовані загальновживані слова:

  • видима карта – відеокарта;

  • кабло кабель (з'єднання);

  • компутер, компухтер – комп'ютер;

  • файло – файл;

запозичення:

  • баг (bug) – помилка в програмному коді;

  • софт (soft ware) – програмне забезпечення;

  • утиліта (utility) – допоміжна програма;

  • юзер/усер (user) – користувач;

калькування:

  • еразити (erase)– знищити (файл);

  • контроль-брик (Ctrl-Break) – тимчасове переривання виконання програми;

  • кришити (crash) – несанкціоновано отримати доступ;

  • мессага (message) – повідомлення;

  • юзати (use) – використовувати.

Таким чином, специфічна лексика жаргону загалом ґрунтується на загальнонародній мові і відрізняється від неї експресивною метафоризацією загальновживаних слів (огризок – комп'ютер фірми Макінтош; назва походить від логотипу у формі надкушеного яблука; презерватив – антивірусна програма; жорнувати – про інтенсивну роботу жорсткого диска), усіченням чи спотворенням слів (соляра – операційна система Solaris; сервак – сервер), своєрідним словотворенням (висюк – збій у виконанні програмного коду).

Психологічною основою виникнення жаргону у певних групах носіїв мови є їх бажання бути дотепними, прагнення вразити співрозмовників свіжістю та яскравістю висловлювання, виявити зневагу або байдужість до предмета висловлювання, уникнути звичних, затертих слів і виразів.

Багато жаргонізмів і професіоналізмів має інтержаргонний характер. Інтержаргон – це один із соціальних варіантів мови, який об'єднує в собі частину слів кожного жаргону. Ці лексеми вживаються в різних жаргонах і є зрозумілі їх носіям. Проникаючи в розмовну мову, деякі слова жаргонного вжитку з часом стають набутком експресивного словника загальнонародної літературної мови як засобу типізації, що зумовлюється взаємодією двох тенденцій у функціонуванні мови – нейтральності й експресивності, стилістичного варіювання назв того самого поняття. Наприклад, глючити у комп'ютерному жаргоні має значення працювати з помилками; у ширшому вжитку – виходити з ладу, втомлюватися.

Специфічною рисою жаргону є його відкритий характер. На відміну від нього арго (франц. argot – жаргон, первісно – жебрацтво) – умовна говірка певної соціальної групи з набором слів, не зрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи. В основі арго зазвичай лежать загальнонародна мова та її граматична система, проте воно істотно вирізняється словниковим складом. Якщо жаргон – суспільна забава, мовна гра, підпорядкована бажанню посилити експресію, то арго є засобом спілкування антисоціальних елементів, що хочуть приховати свої наміри від решти членів суспільства. Це своєрідний мовний код.

В українській мові здавна відомі арго сліпих кобзарів і лірників – так звана лебійська або шлепецька (сліпецька) мова, а також кушнірів, кожухарів, шаповалів, рашевців (бродячих торгівців) тощо. Сьогодні ж кожен користувач комп'ютерного середовиша так чи інакше зустрічається з особливою субкультурою так званих хакерів, у якій є свої міфи, свої герої, злодії і, звісно, своя особлива мова. Варто нагадати, що поширений в Інтернеті файл "Jargon File" зіграв вирішальну роль у поширенні мови хакерів і їх культури. Особливий вокабуляр хакерів об'єднує їх, допомагає ідентифікувати становище в товаристві їх окремих представників, обмінюватися інформацією і розпізнавати чужинців.

Для мови хакерів характерна велика розмаїтість відтінків, що відбивають психологію людей, які нею користуються. Характерною рисою хакерів є гра слів. Їхні інновації або лінгвістичні знахідки відбивають незвичні сполучення слів або стилів і використовуються не тільки для порозуміння обмеженого кола осіб, але й схоже для власного задоволення.

Деякі механізми походження лексики хакерів відмінні від етимології стандартної лексики. Для мови хакерів характерне створення своїх структурних утворень, як-от: контамінованих елементів, дериватів із незвичними суфіксами, скороченнями, редуплікативних, римованих та інших нестандартних елементів.

Джерелом виникнення стилістично знижених слів, які є вторинними одиницями номінації, є здебільшого та сама лексика літературного стандарту, використання якої в переносних, знижених значеннях характеризують нестандартну лексику в цілому. Похідні нелітературні слова, як правило, утворюються за моделями літературного стандарту. Тобто у хакерському арго найуживаніші в загальнонародній мові слова мають свої специфічні відповідники. Серед них є незначна частина утворень від іншомовних коренів. Решта ж слів є утвореннями з прозорою чи не зовсім ясною внутрішньою формою і своєрідною будовою, невідомими в загальнонародній мові або деформованими шляхом заміни звуків, додавання, усічення чи перестановки складів тощо словами загальнонародної мови. Словозміна і утворення префіксованих форм відбуваються за законами загальнонародної мови.

Хакери користуються для спілкування так званими жаргонними термінами, характерними ознаками яких є особливості дефініції; так, кожен жаргонний термін потребує відносного тлумачення, а не синонімічного визначення, характерного для жаргонізмів. Наприклад, іменник дедлок (Deadlock) означає ситуацію, коли два або більше процесів або користувачів не можуть продовжувати роботу, гру і т.п., тому що кожен чекає дій від іншого.

Існує декілька стандартних засобів утворення жаргонних конструкцій, характерних для мови хакерів. Сюди входить подвоєння дієслова, коли після завершеної фрази йде незалежна конструкція, що складається з двох однакових дієслів, які звучать як вигук, але не завжди мають знак оклику. Дуже часто ці конструкції складаються з англійських звуконаслідувальних дієслів, наприклад: "Bang, bang" або "Quack, quack". У деяких подібних конструкціях дієслова набувають додаткових або абсолютно нових значень, ніяк не пов'язаних з основним значенням дієслова.

Таким чином, мова хакерів – це свого роду професійний жаргон, де словниковий запас постійно поповнюється й удосконалюється і де норми термінологічно замкнутої лексичної системи сполучаються з професійною нормою жаргону. Співіснування цих двох професійних норм призвело до утворення професійної форми повсякденного невимушеного спілкування, де має місце літературно-професійне мовлення, побутово-професійне і фамільярно-професійне або жаргон.

Згідно з висновком В. Єлістратова арго "відбиває не тільки застиглу, завершену культуру, але й культуру в її динамічному розвитку. Арго – це мова людей, що перебувають в процесі творення культури... арго – це чернетка майбутньої культури". У зв'язку з цим автор сподівається, що наука про арго – аргологія – "посяде гідне місце в науці про людську мову і людську культуру".

Узагальнюючи вищеподане, можна зробити такі висновки:

- арго – це особлива лексично-семантично-словотвірна система;

- арго використовують з метою ідентифікації групової належності співбесідника та конспірації мовлення;

- арготизми мають особливе емоційно-експресивне забарвлення.

Розглядаючи сленг, В. Єлістратова тлумачить його так: 1) те ж, що й жаргон (у сучасній літературі переважно стосовно англомовних країн); 2) сукупність жаргонізмів, що відбивають грубувато-фамільярне, іноді гумористичне ставлення до предмета мовлення. Використовується переважно в умовах невимушеного спілкування. Сленг складається із слів і фразеологізмів, які виникли і початково використовуються в окремих соціальних групах, і відбиває ціннісну орієнтацію цих груп.

Термін "сленг" з'явився у вітчизняній лексикології відносно недавно. Поява цього слова була пов'язана з вивченням англомовних культур. Спочатку сленгом називалася винятково іншомовна реалія, але надалі сферу вживання цього слова було розширено.

У процесі вивчення живої розмовної мови стало зрозуміло, що поняття "жаргону" та "арго" історично вказують на обмеженість групи їхніх носіїв, а також на вузькість семантичного поля лексичних одиниць. У той самий час стало очевидним відмінне від норми мовне середовище усного спілкування, що об'єднує велику кількість людей. Саме це поняття одержало найменування сленг.

Таким чином, під сленгом розуміють різновид розмовного мовлення, що оцінюється суспільством як підкреслено неофіційне ("побутове", "фамільярне"). При цьому сленгу властиво запозичати одиниці арго та жаргонів, метафорично переосмислюючи і розширюючи їхні значення. Маються на увазі різновиди мовлення зі штучно завищеною експресією, мовною грою, модною неологією. Наприклад, якщо мовець, розповідаючи про реальних табірних охоронців, називає їх вертухаями, він користується жаргоном. Якщо ж він, розповідаючи про вахтера в гуртожитку, іменує його вертухаєм, перед нами сленг.

Останнім часом термін "сленг" вживають активніше, ніж "жаргон". Таке явище можна пояснити впливом двох факторів:

- сьогодні англійська мова у світі починає домінувати, тому вживають англійський відповідник;

- інколи мовці вживають слово "жаргон" на позначення згрубілої, невитонченої мови, тому на позначення соціального варіанта мови вживають термін "сленг".
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   17

Схожі:

Основи теорії мовної комунікації iconОснови мовної комунікації Методичні вказівки Теоретичний курс «Основи теорії мовної комунікації»
Теоретичний курс «Основи теорії мовної комунікації» ставить собі за мету ознайомити судентів із загальними засадами мовної комунікації,...
Основи теорії мовної комунікації iconПолітична комунікація
Курс послідовно розглядає теоретичні основи процесу комунікації, види комунікації, особливості вербальної та невербальної, перформансної...
Основи теорії мовної комунікації iconНазва курсу Політична комунікація
Курс послідовно розглядає теоретичні основи процесу комунікації, види комунікації, особливості вербальної та невербальної, перформансної...
Основи теорії мовної комунікації iconНазва курсу Політична комунікація
Курс послідовно розглядає теоретичні основи процесу комунікації, види комунікації, особливості вербальної та невербальної, перформансної...
Основи теорії мовної комунікації iconФормат опису модуля
Основи математичної логіки. Основи теорії нечітких множин. Відношення та їх властивості. Види відношень. Основи комбінаторики та...
Основи теорії мовної комунікації iconМатематичні основи інформатики
Основи теорії чисел: прості числа, ділення із залишком, найбільший спільний дільник, взаємно прості числа. Основи алгебри: многочлени...
Основи теорії мовної комунікації iconЗав кафедри міжнародної мовної комунікації
Прошу зарахувати мене слухачем сертифікатної програми International Legal English
Основи теорії мовної комунікації iconОснови економічної теорії як навчальна дисципліна. Метою викладання дисципліни „Основи економічної теорії ”
Метою викладання дисципліни „Основи економічної теорії ” є опанування студентами системи категорій та найактуальніших теоретичних...
Основи теорії мовної комунікації iconФізичні основи теорії відносності
Особливу увагу звернуто на принцип відносності в електродинаміці. Показано, що незвичні ефекти теорії відносності логічно витікають...
Основи теорії мовної комунікації iconОснови теорії ймовірності
Учбово-методичний комплекс з курсу “Основи теорії ймовірностей для студентів факультету комп’ютерних наук заочної форми навчання
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи