Протокол № icon

Протокол №




НазваПротокол №
Дата13.07.2012
Розмір202 Kb.
ТипДокументи


ЗАТВЕРДЖЕНО”

на методичній нараді кафедри

нервових хвороб, психіатрії

та медичної психології

“______” _______________ 200__ р.

Протокол № ______________


Зав. кафедри нервових хвороб,

психіатрії та медичної психології

професор В. М. Пашковський




Методичні ВКАЗІВКИ




СТУДЕНТАМ ІV КУРСУ МЕДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

ТЕМА № 16

Додаткові методи дослідження нервової системи (електроенцефалографія (ЕЕГ), електроміографія (ЕМГ), ехоенцефалографія (ЕхоЕГ), реоенцефалографія (РЕГ), ультразвукова доплерографія (УЗДГ). Рентгенодіагностика (краніографія, комп’ютерна томографія (КТ), ангіографія). Магнітно-резонансна томографія (МРТ). Протонно-емісійна томографія (ПЕТ)


^ Навчальний предмет - нервові хвороби.

Медичний факультет, ІV курс.

Зав. кафедри професор В. М. Пашковський


Методичну розробку підготував

доцент І.І.Кричун


Чернівці – 200__


1. ТЕМА: Додаткові методи дослідження нервової системи (електроенцефалографія (ЕЕГ), електроміографія (ЕМГ), ехоенцефалографія (ЕхоЕГ), реоенцефалографія (РЕГ), ультразвукова доплерографія (УЗДГ). Рентгенодіагностика (краніографія, комп’ютерна томографія (КТ), ангіографія). Магнітно-резонансна томографія (МРТ). Протонно-емісійна томографія (ПЕТ)


Для встановлення правильного неврологічного діагнозу дуже часто недостатньо вивчити скарги, анамнез та неврологічний статус. Тому на сучасному етапі розвитку медичної науки для підвищення рівня діагностики широко використовуються параклінічні методи дослідження, результати яких в більшості випадків дозволяють судити про патогенез та про синдроми пошкодження нерво­вої системи, а також про нозологічну форму захворювання. Знання студентами методів параклінічного обстеження неврологічних хворих допоможе їм правильно орієнтуватися в виборі найбільш ефективних додаткових досліджень в кожному конкретному випадку.

2. єТРИВАЛІСТЬ ЗАНЯТТЯ: 2 години


^ 3. НАВЧАЛЬНА МЕТА


3.1. Знати:

  • принцип методу електроенцефалографії, показаня до її проведення та основні характеристики електроенецефалограм;

  • принцип методу реоенцефалографії, показання до її проведення та основні характеристики реоенцефалограм;

  • принцип методу ехоенцефалографії, показання до її проведення та основні компоненти ехоенцефалограм;

  • показання до проведення електроміографіїї, її основні види та основні типи ЕМГ-кривих;

  • принцип ультразвукової доплерографії та основні показання до її проведення;

  • можливості рентгенологічного дослідження черепа та хребта;

  • принцип комп’ютерної томографії та її діагностичні можливості;

  • принцип магнітно-резонансної томографії та її діагностичні можливості;

  • основні радіонуклідні методи дослідження нервової системи;

  • основні контрастні методи дослідження нервової системи.

3.3. Вміти:

  • розшифровки реоенцефалограм;

  • аналізу ехоенцефалограм;

  • аналізу міограм;

  • аналізу краніограм та спонділограм;

  • аналізу комп’ютерних томограм.

^ 3.2. Оволодіти навичками:

  • по електроенцефалограмі;

  • по реоенцефалограмі;

  • по міограмі;

  • по ехоенцефалограмі;

  • по краніограмі;

  • по спонділограмі;

  • по комп’ютерній томограмі.



^ 4. ПОРАДИ СТУДЕНТУ

Для встановлення правильного неврологічного діагнозу дуже часто недостатньо вивчити скарги, анамнез та неврологічний статус. Тому на сучасному етапі розвитку медичної науки для підвищення рівня діагностики широко використовуються додаткові параклінічні методи дослідження, результати яких в більшості випадків дозволяють судити про патогенез та про синдроми пошкодження нерво­вої системи, а також про нозологічну форму захворювання.


Електрофізіологічні методи дослідження


Електроенцефалограма

Електроенцефалографія – метод дослідження спонтанної біоелектричної активності головного мозку.

Уперше реєстрацію біоелектричної активності мозку в людини здійснив австрійський психіатр, ректор Йенского Університету Ганс Бергер (1929), показавши, що біоструми мозку представляють електричні коливання, основними з який є коливання частотою 8-10 у секунду, названі їм альфа- ритмом. Йому ж належить і термін " електроенцефалограма", і відповідна абревіатура- ЕЕГ, яка використовуэться дотепер. З цього моменту починається сучасний етап клінічної електроенцефалографії. В даний час ЕЕГ- самостійна область досліджень, що знайшла широке застосування в анестезіології, реаніматології, неврології, нейрохірургії й інших областях медицини як у клінічних, так і в наукових цілях.

Для реєстрації ЕЕГ використовують спеціальні прилади – електроенцефалографи, які підсилюють в міліони разів біоелектричну активність мозку і передають її на записуючий пристрій або на екран монітора комп’ютера. Для відведення біоелектричної активності головного мозку використовують спеціальні електроди, які кріпляться на голові спеціальними шоломами до попередньо обробленої, знежиреної шкіри голови спеціальною електролітною пастою. Запис ЕЕГ між двома точками скальпа відображає активність між двома цими точками. Щоб одержати просторове уявлення про електричну активність мозку, на скальп накладають декілька пар електродів. ЕЕГ відображає не тільки активність кори, але і, опосередковано, стан серединних структур (стовбур мозку, таламус і ін. ), що справляють регулюючий вплив на електричну активність кори. Електричну активність можна відводити також і безпосередньо з кори великих півкуль під час нейрохірургічних операцій - електрокортикограма (ЕКоГ), і при відведенні з глибинних відділів мозку за допомогою інтрацеребральних електродів - електросубкортикограма (ЕСКоГ). Посилення і реєстрація біопотенціалів мозку у всіх цих випадках здійснюється практично однаково; відмінності стосуються лише методів відведення, що залежать від задач, які стоять перед дослідником.

Біоелектрична активність головного мозку на ЕЕГ виявляється у вигляді безперервних коливань, які на ЕЕГ утворюють хвилясті лінії. Зрозуміло, що біоелектрична активність відображає функціональну активність клітин головного мозку. Таким чином, електроенцефалографія відображає рівень функціональної активності головного мозку. В нормі у людини, яка знаходиться в стані розслабленого неспання (коли людина сидить з закритими очима і намагається ні про що не думати) реєструється всього два ритми на ЕЕГ: в передніх відділах голови реєструється бета ритм, який характеризується коливаннями з частотою 14-35 на сек. і амплітудою до 14 мкВ та альфа ритм – коливання з частотою 8-13 на сек. і амплітудою до 100 мкВ. У людини може спостерігатись як підвищення функціональної активності головного мозку так і її пониження. Пониження функціональної активності може бути фізіологічним (наприклад, під час сну) і патологічним (під час коми, в ділянці розвитку пухлини і так далі). Графічно на ЕЕГ це проявляється появою повільних хвиль – дельта (коливання 1-3 на сек.) та тета хвиль (коливання з частотою 4-7 на сек.). таким чином, якщо наприклад у людини розвивається в якійсь ділянці голови пухлина, то в цій ділянці буде знижуватись функціональна активність головного мозку і на ЕЕГ будуть реєструватись повільні хвилі. Підвищення функціональної активності головного мозку спостерігається при судомних станах. Графічно на ЕЕГ при цьому реєструються гострі хвилі (коливання, які мають загострену вершину), піки (коливання, які мають гостру вершину) та комплекси гостра хвиля-повільна хвиля. Так, під час епіприступу над усією корою головного мозку реєструються гострі хвилі.

Спонтанну біоелектричну активність можна реєструвати протягом тривалого часу, забезпечуючи в такий спосіб моніторинг функціонального стану мозку хворого, який навіть знаходиться в несвідомому стані, при глибокому наркозі.

До речі розвиток електроенцефалографії сприяв розвитку вчення про сон. Так у фазу повільного сну на ЕЕГ реєструють повільні хвилі, у фазу швидкого сну – відбувається реакція десинхронізації, тобто повільні хвилі змінюються частими коливаннями, що свідчить про перехід мозку на вищий рівень функціональної активності. Саме в цю фазу людина бачить сни.

Найбільш е застосування метод ЕЕГ отримав при дослідженні хворих з різноманітними судомними станами. Метод ЕЕГ зіграв основну роль в розвитку сучасних уявлень про патогенез епілепсії. Окрім того, у клінічній практиці ЕЕГ використовується для оцінки функціонального стану мозку в хворих з порушеннями мозкового кровообігу, при зупинці серця, у коматозному стані, у нейрохірургії. Для цих цілей застосовують моніторинг ЕЕГ, використовуючи при її оцінці як рутинний візуальний аналіз, так і різні методи комп'ютерного аналізу.


Електроміографія

Електроміографія – метод дослідження біоелектричних потенціалів м’язів для оцінки стану нейромоторного апарату. Використовується поверхневе відведення біопотенцалів м’язів за допомогою металічних електродів (глобальна ЕМГ) або за допомогою голчатих електродів, які вводяться внутрішньом”язево (локальна ЕМГ). Відведені таким чином потенціали м’язів поступають в спеціальний прилад (електроміограф), де вони підсилюються в десятки тисяч разів в виводяться на записуючий пристрій або на монітор комп’ютера.

Основні показники електроміограми - вольтаж, частота коливань, форма електроміографічної кривої. Застосовується цей метод переважно при рухових розладах.

На електроміограмі здорової людини в стані спокою відсутня електрична активність. При слабому скороченні реєструються одиничні потенціали – потенціали окремих м’язових одиниць. При наростанні скорочення м’язів до максимальної на ЕМГ виникає високочастотна спайкова активність так звана інтерференційна крива.

При прогресуючій м'язовій дистрофії (міопатії) відзначається зниження амплітуди біопотенціалів, рідко - збільшення частоти. Ураження переднього корінця, периферичного нерва (радикуліт, неврит, невральная аміотрофія) характеризується зниженням амплітуди і частоти біопотенціалів, зміною форми електроміографічної кривої. Млявий параліч виявляється "біоелектричним мовчанням".

Патологічні процеси в передніх рогах спинного мозку відрізняються рідкими одиночними чи груповими коливаннями (фасцикуляції), высокоамплитудними на ранніх стадіях ураження і низкоамплитудними зі зменшенням частоти і відсутністю ритму при паралічах. Ураження пірамідних шляхів характеризується підвищенням амплітуди біопотенціалів при синергічних напруженнях паретичних м’язів, ослабленням електричної активності при довільних скороченнях м'язів.

У випадках екстрапирамідної патології в спокої амплітуда коливань збільшена, серії високоамплітудних розрядів у ритмі гіперкінезів чергуються з періодами повільної і низьковольтної активності.

Міастеничний синдром характеризується зменшенням амплітуди коливань біопотенціалів м'язів при повторних довільних скороченнях.


^ Ультразвукові методи дослідження

Ехоенцефалоскопія

Ехоенцефалоскопія – ультразвуковий метод дослідження структур головного мозку, оснований на здатності ультразвукових коливань відбиватись від меж середовищ з різною щільністю. Для проведення цього дослідження використовується спеціальний апарат - ехоенцефалоскоп. Датчик ехоенцефалоскопа прикладається до голови в межах скроневої кістки. Цей датчик одночасно працює в режимі випромінювання і сприймання ультразвуку, посилає в порожнину черепа хвилі, що, відбиваючись, сприймаються тим же датчиком і реєструються на екрані ехоенцефалоскопа (див мал.) Таким чином на ехоенцефалограмі вимальовується три основні комплекси – початкове ехо яке є сигналом відображення ультразвуку від стінки черепної коробки до якої прикладений датчик; кінцеве ехо яке є відображенням ультразвуку від протилежної стінки черепної коробки; та між ними реєструється ще один сигнал, який називається середнє ехо (М-ехо) і який є відображенням ультразвуку від так званих серединних структур мозку основним з яких є третій шлуночок. В нормі середнє ехо знаходиться по середині між початковим та кінцевим ехо сигналами. При розвитку в порожнині черепа якогось об’ємного утворення (пухлина, абсцес, гематома) середне ехо зміщується в здоровий бік. Таким чином основним показанням до проведення ехоенцефалоскопії є підозра на внутрішньочерепне об’ємне утворення.

Окрім того за допомогою цього методу можна судити про стан шлуночків головного мозку, зокрема 3-го шлуночка, який формує середнє ехо на ехоенцефалограмі. В нормі ширина сигналу від 3-го шлуночку дорівнює 5 мм. При розширені 3-го шлуночку збільшується і ширина середнього ехо. Третій шлуночок може збільшуватись, наприклад при лікворній гіпертензії, при гідроцефалії.


^ Ультразвукова церебральна доплерографія

Ультразвукова церебральна доплерографія – метод дослідження церебральної геодинаміки, оснований на ефекті Доплера. Ефект Доплера – це здатність ультразвуку відбиватись від рухомих об’єктів і при цьому змінювати свою частоту в залежності від швидкості руху об’єкта. При виконанні цього дослідження спеціальний датчик, який випромінює ультразвук поміщується над судиною. В судині тече кров, яка складається з великої кількості формених елементів крові, які рухаються з певною швидкістю. Ультразвук відбивається від них, змінюючи при цьому свою частоту в залежності від швидкості руху формених елементів, а датчик сприймає змінений ультразвуковий сигнал і передає його в комп’ютер, який обробляє отриманий таким чином сигнал і на екрані монітора з’являється трьохмірна крива, яка відображає рух крові в судині.

Існує екстракарніальна доплерографія – дослідження магістральних артерій голови (сонних та хребцевих) і транскраніальна доплерографія – дослідження інтрацеребральних судин, в основному судин основи мозку.

Основне призначення доплерографії – виявлення стенозів та оклюзій церебральних та екстрацеребральних судин.


^ Рентгенологічні методи дослідження

Рентгенологічні дослідження, які широко застосовувались в неврологічній практиці, аж ніяк не втратили свого значення і в даний час. Найбільш часто використовуються краніографія і спондилографія. Вони є обов'язковими в нейротравматологічній практиці, а також для виявлення кісткових аномалій і в тому чи іншому ступені інформативні при ряді захворювань, особливо при внутрішньочерепній гіпертензії.


Краніографія

Краніографія – рентгенологічне дослідження черепної коробки.

Використовуються оглядові і прицільні знімки черепа. Виявлені з їхньою допомогою зміни можуть бути первинними (наприклад дефекти розвитку черепа), травматичними, а також вторинними, які поділяються на загальні і місцеві.

Загальні зміни – найбільш характерні для гідроцефалії, підвищеного лікворного тиску, які виявляються у дорослих в основному в межах основи черепа, а у дітей – в межах кісток склепіння черепа: розбіжність швів черепа, поглиблення пальцевих втиснень і судинних борозен, деструкція спинки турецького сідла й ін.

До місцевих відносяться локальні атрофії кісткової тканини внаслідок тиску пухлини (звичайно менінгеоми) чи, навпаки, локальне стовщення й ін.

На рентгенограмах добре видно звапнування різних структур черепної коробки.

Розрізняють звапнування:

Фізіологічного характеру: твердої оболонки склепіння і основи черепа, серповидного відростка, намету мозочка, діафрагми сідла, шишкоподібної залози, судинного сплетення шлуночків мозку, пахіонових грануляцій.

Патологічного характеру звапнування спостерігаються при внутрішніх запальних процесах, паразитарних захворюваннях - цистицеркозі, токсоплазмозі, ехінококозі, дегенеративних процесах. Звапнуються патологічно змінені судини при атеросклерозі, при артеріо-венозних аневризмах, внутрішньочерепних гематомах, пухлинах мозку.

Зсув фізіологічних звапнувань (шишкоподібна залоза і судинні сплетення бічних шлуночків ) допомагає у виявленні об'ємних внутрічерепних процесів.

Для кращої ідентифікації локальних змін роблять прицільні знімки, наприклад, турецького сідла при підозрі на пухлину селярної чи супраселярної області (збільшення розмірів сідла, зміна форми і кісткової структури стінок і ін.), піраміди скроневої кісти для виявлення можливого розширення внутрішнього слухового проходу при пухлині переддвірно-завиткового нерва й ін.

Спондилографія

Спондилографія – рентгенологічне дослідження хребта.

У залежності від клінічних показань проводиться рентгенографія того чи іншого відділу хребта в двох стандартних проекціях: передньозадній і бічний.

При необхідності роблять знімки при різних функціональних положеннях (згинання, розгинання), що відноситься головним чином до шийного відділу хребта і може виявити ті чи інші зміни, наприклад кутовий кіфоз при нахилі голови, зсув тіла одного хребця стосовно іншого (підвивих по Ковачу) і ін.

Спондилографія виявляє кісткові аномалії: зрощення тіл чи хребців їхніх відростків (синостоз, подовжені поперечні відростки (додаткові ребра), незрощення дужок хребців (spіna bіfіda), сакралізацію L5 (синостоз із хрестцем і гребенем здухвинної кісти), люмбализацію S1, коли S1 відокремлюється від хрестця і стає як би шостим поперековим хребцем, і ін. Інша група змін - сегментарні дистрофічні і пов'язані з ними вторинні зміни (остеохондроз) у тих чи інших хрбецево-дисковых сегментах, що часто захоплюють і міжхрбецеві суглоби (спондилоартроз), або більш генералізовані зміни тіл хребців (гормональна спондилопатія) і ін. Можуть бути виявлені також адаптаційно-продуктивні процеси (спондилоз).

Спондилографія може виявити первинні чи метастатичні пухлини хребта, дати відомості про екстра медулярні пухлини (узури дужок), але тут по своїх можливостях вона значно уступає сучасним методам нейровізуалізації (комп'ютерній і, особливо, магнітнорезонансній томографії). Спондилографія незамінна для застосування в прийомному покої лікарень швидкої допомоги для виключення травматичних змін хребта, так само як і краніографія черепа.


^ Комп'ютерна томографія

Одним з найефективніших методів сучасної діагностики є комп'ютерна томографія. Комп'ютерна томографія (KT) - метод дослідження, при якому, як і при інших рентгенологічних методах, використовуються рентгенівські промені (Х-промені). Однак, на відміну від звичайної рентгенографії, КТ дозволяє одержати знімок визначеного поперечного шару (зрізу) людського тіла. При цьому організм можна досліджувати шарами кроком у 1 мм. А головне, за допомогою КТ можна побачити структури, що не видні на звичайних рентгенограмах. При звичайному дослідженні рентгенівські промені проходять через тіло і залишають слід на плівці, потім зображення на ній розшифровує лікар. Комп'ютерний томограф дозволяє детально оглянути окремі органи людини. У цьому відмінність його від рентгенівського знімка, що представляє собою проекційне зображення, на якому видно не органи і тканини людини, а лише їхні тіні, що накладаються одна на одну. При КТ промені попадають на спеціальну матрицю, яка передає інформацію в комп'ютер, що обробляє отримані дані про поглинання Х-променів організмом людини і виводить зображення на екран монітора. Таким чином, фіксуються дрібні зміни поглинання променів, що, у свою чергу, і дозволяє побачити те, що не видно на звичайному рентгенівському знімку. Для посилення "видимості" в організм можуть уводитися контрастні речовини, які, заповнюючи визначені простори, спрощують розпізнавання тих чи інших патологічних процесів.

При комп'ютерній томографії в неврології досліджуються в основному - голова і хребет. Ніякої особливої підготовки перед процедурою не проводиться. При поганій переносимості закритих просторів пацієнту за кілька годин дають заспокійливі засоби.

Комп'ютерний томограф являє собою стіл, що входить у куб з великим круглим вікном. Усередині вікна знаходиться промінь і матриця. Відбувається дослідження в такий спосіб. Пацієнт лежить на столі, що дуже повільно переміщається усередині обертового кільця. На цьому кільці з одного краю знаходиться рентгенівська трубка, а з іншого ланцюжок дуже чуттєвих детекторів. Поступово сканер просувається уздовж тіла людини. Після повного обороту випромінювача рентгенівських хвиль і детекторів навколо зупиненого столу на екрані з'єднаного з ними комп'ютера виникає зріз досліджуваного органа. Так зріз за зрізом збирається інформація про цей орган і про його внутрішній вміст. Як правило, для проведення дослідження тільки голови чи певних відділів хребта досить декількох хвилин.

Завдяки високій інформативності і безпеці в порівнянні з іншими рентгенівськими методами КТ одержала величезне поширення. Найбільше значення вона має для виявлення різних об’ємних утворень в середині черепа чи хребта (пухлини, гематоми, абсцеси і тому подібне).

Необхідно відзначити, що променеве навантаження при комп'ютерній томографії значно нижче, ніж при звичайному рентгенівському дослідженні. Це дозволяє говорити про більшу безпеку методу в порівнянні з іншими дослідженнями, що використовують Х-промені.


^ Методи нейровізуалізації

ЯМР томографія

Магнітно-резонансна томографія (ядерно-магнітна резонансна томографія, МРТ, ЯМРТ) - нерентгенологічний метод дослідження внутрішніх органів і тканин людини. Тут не використовуються Х-промені, що робить даний метод безпечним для більшості людей.

Технологія МРТ досить складна: використовується ефект резонансного поглинання атомами електро-магнітних хвиль. Людину поміщають у магнітне поле, що створює апарат. Молекули в організмі при цьому розвертаються відповідно до напрямку магнітного поля. Після цього радіохвилею проводять сканування. Зміна стану молекул фіксується на спеціальній матриці і передається в комп'ютер, де проводиться обробка отриманих даних. На відміну від комп'ютерної томографії МРТ дозволяє одержати зображення патологічного процесу в різних площинах. Магнітно-резонансний томограф по своєму зовнішньому вигляді схожий на комп'ютерний. Дослідження проходить так само, як і комп'ютерна томографія. Стіл поступово просувається уздовж сканера. МРТ вимагає більше часу, ніж КТ, і звичайно займає не менш 1 години.

Метод був названий магнітно-резонансною томографією, а не ядерно-магнітною резонансною томографією (ЯМРТ) через негативні асоціації зі словом "ядерний" наприкінці 1970-х років. МРТ заснована на принципах ядерно-магнітного резонансу (ЯМР), методі спектроскопії, який використовується вченими для одержання даних про хімічні і фізичні властивості молекул.

Метод особливо ефективний для вивчення динамічних процесів (наприклад, стану кровотока і результатів його порушення) в органах і тканинах.

МРТ краще візуалізує деякі структури головного і спинного мозку, а також інші нервові структури. У зв'язку з цим вона частіше використовується для діагностики ушкоджень, пухлинних утворень нервової системи, а також в онкології, коли необхідно визначити наявність і поширеність пухлинного процесу. Список захворювань, які можна знайти за допомогою МРТ, значний: запальні, дистрофічні, пухлинні ураження, паразитарні процеси й інша патологія.

В даний час про шкоду магнітного поля нічого не відомо. Однак більшість учених вважають, що в умовах, коли немає даних про його повну безпеку, подібним дослідженням не слід піддавати вагітних жінок. З цих причин, а також у зв'язку з високою вартістю і малою доступністю комп'ютерна і ЯМР томографії призначаються по строгим показаннях у випадках спірного діагнозу чи безрезультатності інших методів досліджень. МРТ не може також проводитися в тих людей, в організмі яких знаходяться різні металеві конструкції - штучні суглоби, водії ритму серця, дефибрилятори, ортопедичні конструкції, що утримують кісти і т.п.

Як і інші методи дослідження, комп'ютерну і магнітно-резонансну томографію призначає тільки лікар.


Професійний алгоритм аналізу електроенцефалограми


^ Послідовність дій

Вказівки

Визначення варіанту відведення ЕЕГ




Виявлення альфа ритму (частота 8-13/с, амплітуда – до 100 мкВ, звичайно домінує в потилично-тім’яних ділянках)

Необхідно визначити його частоту, амплітуду, ділянки розповсюдження, симетричність

Виявлення бета ритму (частота 14-34/с, амплітуда – до 10 мкВ, звичайно домінує в лобно-скроневих ділянках)

Необхідно визначити його частотно-амплітудні характеристики, ділянки розповсюдження, симетричність

Виявлення ділянок зниженої функціональної активності кори (наявність повільних хвиль – дельта (1-3/с) та тета (4-7/с)

Визначити їх амплітуду, півкулю в якій вони рееструються та зони розповсюдження

Виявлення судомної активності та ознак ірітації кори чи серединних структур

Визначити наявність та зони реєстрації гострих хвиль, піків, комплексів гостра хвиля-повільна хвиля, пік-повільна хвиля. Необхідно відмітити їх амплітуду, частоту, періодичність появи.

Провести аналіз змін електричної активності головного мозку при функціональних навантаженнях (гіпервентиляція, проба на засвоєння ритму та ін.)

Звернути увагу на появу патологічних коливань при функціональних пробах, визначити їх тривалість та ділянки розповсюдження. Звернути увагу на наявність чи відсутність засвоєння ритму.

На основі вищевикладеного зробити висновок про тип ЕЕГ (нормальний, дизритмічний) та виявлені патологічні зміни (фокус зниженої функціональної активності, ознаки ірітації серединних структур мозку, підвищення судомної готовності та ін.)



Професійний алгоритм візуального аналізу реоенцефалограми


^ Послідовність дій

Вказівки

Визначення типу відведення (FM – фроно-мастоідальне, OM – окціпіто-мастоідальне)

Для цього звернути увагу на позначку на РЕГ-кривій

Визначення правої-лівої сторони

На РЕГ-кривій повинна бути вказівка з якої сторни записана крива

Візуальна оцінка форми кривої:

Визначення амплітуди кривої

Необхідно порівняти амплітуду лівої та правої сторони

Визначення форми вершини кривої

Закруглена (норма), гостра (гіпотензія), аркоподібна (гіпертонус), двогорбова (при лікворній гіпертензії)

Визначення форми катакроти

Випукла при лікворній гіпертензії, затрудненні венозного віддтоку з черепа

Аналіз дикротичного зубця на катакроті

Посередині катакроти (норма), змішений доверху (підвищення судиного тонусу), зміщений донизу (зниження судинного тонусу)

Аналіз наявності на катакроті додаткових хвиль

Наявність додактових хвиль свідчить про затрудення венозного відтоку з порожнини черепу



^ 5. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:


  • Що таке електроенцефалографія та яке її діагностичне значення?

  • Які хвилі рееструються на ЕЕГ?

  • Які патологічні хвилі ЕЕГ Ви знаєте?

  • Що таке реоенцефалографія та які її діагностичні можливості?

  • Які елементи РЕГ-кривої Ви знаете?

  • Що таке ехоенцефалографія та яке її діагностичне значення?

  • Які основні компоненти ехоенцефалограми Ви знаете?

  • Що таке електроміографія та яке її діагностичне значення?

  • Які основні варіанти електроміограм Ви знаете?

  • Які ренгенологічні методи дослідження використовуються в клініці нервових хвороб?

  • Що таке комп’ютерна томографія і які її діагностичні можливості?

  • Що таке ультразвукова допплерогафія і які її діагностичні можливості?

Пропонуються задачі для розв'язання в домашніх умовах зі збірників:

  • Неймарк Е.З., Багрий Е.А., Стяжкина Л.В. Семиотика и топическая диагностика заболеваний нервной системы. – К.: Вища школа, 1986. – 56 с.;

  • Кореневская А.А., Пригун П.П. Задачи по курсу нервных болезней. – Минск: Высшая школа. – 1981. – 118 с.;

  • Чернецький В.К. Принципи побудови топічного та клінічного діагнозів. Задачі з нервових хвороб. - Чернівці, 1998.- 120 с.



Література:

Основна:

  1. Богородинский Д.К., Скоромец А.А., Шварев А.И. Руководство к практическим занятиям по нервным болезням. - М.: Медицина, 1977.-327 с.

  2. Гусев Е.И., Гречко В.Е., Бурд Г.С. Нервные болезни. - М.:Медицина, 1988.- 638 с.

  3. Мартынов Ю.С. Нервные болезни.- М.: Медицина, 1988.-495 с.

  4. Мартынов Ю.С. Практикум по нервным болезням и нейрохирургии. – М.:Из-во университета дружбы народов, 1988. – 125 с.

  5. Нервові хвороби /С.М.Вінничук, Є.Г. Дубенко, Є.Л. Мачерет та ін.; За ред. С.М.Вінничука, Є.Г.Дубенка. – К.: Здоров”я. – 2001. – 696 с.

  6. Ромоданов А.П., Мосийчук Н.М., Холопченко Э.И. Атлас топической диагностики заболеваний нервной системы.- К.:”Вища школа”,1987.- 231 с.

  7. Сандригайло Л.И. Анатомо-клинический атлас по невропатологии.- Минск: Вышэйшая школа,1988.- 319 с.

  8. Справочник по неврологии детского возраста /Б.В.Лебедев, В.И.Фрейдков, Г.Г.Шанько и др.; Под ред. Б.В.Лебедева. – М.: Медицина, 1995. – 448 с.

  9. Триумфов А.В. Топическая диагностика заболеваний нервной системы. - М.: Медицина, 1974.- 338 с.

  10. Ярош 0.А. Нервові хвороби. - К.: Вища школа, 1993.- 487 с.

Додаткова:

  1. Віничук С. М., Ілляш T.I. Збірник тестових питань та задач з нервових хвороб для вищих медичних закладів.- Київ, 1994.- 137 с

  2. Дуус П. Топический диагноз в невропатологим: Пер. с нем.- М.: ИПЦ “ВАЗАР-ФУРРО”,1996. – 382 с.

  3. Практическая неврология /Под ред. И.С.Зозули.- К.: Здоров’я, 1997.- 216 с.

  4. Скоромец А.А., Скоромец Т.А. Топическая диагностика забо­леваний нервной системы. Рук-во для врачей - 2-е издание.- С-Петербург, І996.- 320 с.

  5. Чернецький В.К. Методи дослідження в клініці нервових хвороб / посібник для студентів медвузів, лікарів-інтернів та невропато­логів/. - Чернівці., 1997.- 100 с.

  6. Чернецький В.К. Принципи побудови топічного та клінічного діагнозів. Задачі з нервових хвороб. - Чернівці, 1998.- 120 с.

  7. Чернецький В.К., Кричун І.Я., Паляниця В.М., Прасол Ю.Г. Анатомо-фізіологічні особливості, методи дослідження та діагнос­тика рівня пошкодження різних відділів нервової системи. / Метод. вказівка для студентів з загальної неврології/.- Чернівці, 1995.-87 с.




Схожі:

Протокол № iconПротокол Протокол
Протокол — один із найпоширеніших документів колегіальних органів. У ньому фіксують хід І результати проведення зборів, конференцій,...
Протокол № iconПротокол №
Схвалено на засіданні кафедри сімейної медицини “ ” 2007 р. (протокол № )
Протокол № iconПротокол №
Схвалено на засіданні кафедри сімейної медицини “ ” 2007 р. (протокол № )
Протокол № iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Травня 2012 року, протокол № ), клінічної імунології, алергології та ендокринології ( травня 2012 року, протокол № ) та на засіданні...
Протокол № iconПротокол угоди про договірну ціну на науково-технічну продукцію
Цей протокол є підставою для проведення взаємних розрахунків І платежів між Виконавцем І замовником
Протокол № iconПротокол угоди про договірну ціну на науково-технічну продукцію
Цей протокол є підставою для проведення взаємних розрахунків І платежів між Виконавцем І замовником
Протокол № iconДержавний вищий навчальний заклад “донецький національний технічний університет”
Протокол № Протокол № від " " 20 р від " " 20 р
Протокол № iconПротокол медичної допомоги
Для кого призначений протокол (потенційні користувачі) – лікарі первинної та вторинної ланки медико-санітарної допомоги
Протокол № icon“Протокол лікування хворих. Сечові камені при шистосоматозі
Протокол підготовлений з метою забезпечення виконання доручення Президента України від 06. 03. 2003 №1-1/152 (абзац другий, стор....
Протокол № iconПротокол лікування хворих. Туберкульоз сечоводу (N 29. 1)" Область застосування „Протокол лікування хворих. Туберкульоз сечоводу"
Протокол лікування хворих. Туберкульоз сечоводу” призначається на 2-му та 3-му рівні (районні тубдиспансери та туберкульозні лікарні,...
Протокол № iconПротокол № від 2010 р. Голова д е. н., проф. Черніченко Г. О
Робоча програма ухвалена на засіданні кафедри менеджменту, протокол № від 2010 р
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи