Внутрішня медицина: пульмонологія, кардіологія, гематологія icon

Внутрішня медицина: пульмонологія, кардіологія, гематологія




НазваВнутрішня медицина: пульмонологія, кардіологія, гематологія
Сторінка2/10
Л.Н. Приступа
Дата13.07.2012
Розмір1.91 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Класифікації:

1 ^ Згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем (десятий перегляд) - МКХ -10 ЗДА має шифр D50 (D50.0 - залізодефіцитна анемія, вторин-на внаслідок втрати крові; D50.1- сидеропенічна дисфагія, синдром Келлі-Петерсона, синдром Пламмера-Вінсона; D50.8 - інші залізодефіцитні анемії; D50.9- залізодефіцитна анемія не уточнена).

2 Класифікація (Гайдукова С.М. і співавт., 2001)

1 Анемії внаслідок екзогенної (аліментарної) недостатності заліза.

2 Анемії внаслідок ендогенної недостатності заліза.

2.1 Ювенільний хлороз.

2.2 Залізодефіцитна анемія вагітних.

3 Анемії внаслідок недостатності заліза.

3.1 Ахлоргідрична залізодефіцитна анемія.

3.2 Агастральна залізодефіцитна анемія.

3.3 Анентеральна залізодефіцитна анемія.

Клініка. Розвиток дефіциту заліза має три стадії.

Перша - характеризується виснаженням запасів заліза без клінічних проявів - так званий прихований залізодефіцит (прелатентна стадія), виявити який можна лише шляхом визначення кількості гемосидерину в макрофагах кісткового мозку або досліджуючи абсорбцію радіоактивного заліза у шлунково-кишковому тракті. На цій стадії також зменшується рівень феритину в сироватці крові і інформативним є десфераловий тест.

^ Друга стадія - це латентний залізодефіцит, що характеризується затримкою синтезу гему, збільшенням вмісту протопорфіринів в ерит-роцитах та зменшенням кількості сидеробластів у кістковому мозку. У цей період можуть спостерігатися гіпохромія, мікроцитоз, зменшення середнього об'єму еритроцитів, середнього вмісту гемоглобіну в ери-троциті, середньої концентрації гемоглобіну в еритроциті. Крім того, спостерігається деяке зниження рівня сироваткового феритину, ери-троцитарного феритину та насичення трансферину залізом. Клінічні симптоми на цій стадії незначні і проявляються лише зниженням толерантності пацієнтів до фізичних навантажень, що зумовлено змен-шенням активності залізовмісних ферментів. Проте рівень гемогло-біну в периферичній крові зберігається в межах норми.

^ Третя стадія характеризується розвитком клінічної картини ЗДА спостерігається поглиблення гіпохромії та пойкілоцитоз еритроцитів, подальше зниження середнього вмісту гемоглобіну в еритроциті та зменшення середнього об'єму еритроцитів, зниження рівня сироват-кового заліза та підвищення загальної залізозв'язувальної здатності сироватки. У кістковому мозку виявляється гіперплазія еритрону вна-слідок збільшення кількості поліхроматофільних нормобластів та майже повна відсутність сидеробластів.

Відповідно до рівня гемоглобіну (Hb) ЗДА поділяється на три ступеня тяжкості:

І (легкий) - Hb не менше 90 г/л. Клінічними ознаками є підвищена втомлюваність, погіршення пам'яті, м'язова слабкість, біль у ділян-ці серця, запаморочення, блідість шкіри, артеріальнагіпотонія;

ІІ (середній) - Hb від 70 до 90 г/л. Симптоми, що характеризували легку стадію, виявляються значно окресленіше та поглибленіше;

ІІІ (тяжкий) - Hb менше 70 г/л. Проявляється тахікардією, запамороченням, парастезіями та набряками кінцівок, спотворенням смаку, "заїдами", випадінням волосся та ламкістю нігтів. Іноді спостерігається нічний енурез, утруднення ковтання, субфебрильна температура тіла.

При застосуванні даної класифікації слід пам'ятати про різну адаптаційну здатність організму людини, що залежить від причин ане-мії та супутньої патології, тривалості залізодефіцитного стану, віку, фізичного навантаження та психологічного стану хворого.

Симптоми ЗДА та ЛДЗ різноманітні і залежать від вираженості сидерозпенії й анемічного синдрому.

Сидеропенія (гіпосидероз) виникає внаслідок дефіциту заліза у тканинах. Тканинний фонд - це перш за все залізо міоглобіну та ферментів, що беруть участь в окисно-відновних процесах (цитохро-моксидази, сукцинатдегідрогенази та інших). Зменшення кількості заліза в цьому фонді впливає на тканинне дихання клітин і стан всіх тканин організму. Гіпосидероз виявляють переважно в таких органах:

- шкіра та її придатки, слизові оболонки (сухість шкіри, ламкість і поперечна смугастість, ложкоподібна ввігнутість нігтів - койлоніхії, розшарування кінчиків волосся, ангулярний стоматит - «заїди»),

- травний канал (зниження і спотворення апетиту - бажання їсти землю, крейду, вапно, зубну пасту, багато морозива та льоду); дисфа-гія - порушення ковтання через утворення стравохідних перетинок (синдром Пламмера - Вінсона); печія язика, який стає воскоподібним, блискучим; атрофія слизової оболонки шлунка та кишечника, закреп або діарея),

- нервова система (швидка втомлюваність, зниження пам’яті, праце-здатності, неуважність, головний біль, запаморочення, зниження інтелектуальних можливостей),

- серцевосудинна система (тахікардія, діастолічна дисфункція, часті суправентрикулярні і шлуночкові аритмії, особливо у пацієнтів похилого віку).

При дефіциті заліза під час огляду спостерігають специфічну блідість шкіри з алебастровим або зеленкуватим відтінком, що стало основою для назви «хлороз».

Внаслідок недостатності заліза порушується мієлінізація нервових стовбурів, відзначено зниження електричної активності в півкулях і потиличних частках головного мозку.

При зниженні кількості заліза погіршується функція імунної системи, внаслідок чого у пацієнтів часто виникають гострі респіраторні вірусні інфекції, зменшується проліферативна активність лімфоцитів і синтез інтерлейкіну.

Анемічний синдром. Анемічний синдром поєднує в собі відомі і неспецифічні симптоми, характерні для будь-якої анемії:

  • запаморочення,

  • шум у вухах,

  • «мушки» перед очима,

  • серцебиття,

  • задишка під час фізичного навантаження.

За відсутності корекції заліза в організмі і посиленні анемічного синдрому приєднуються гемодинамічні порушення. Посилюється задишка, серцебиття, з’являються біль в грудній клітці та набряки. Об’єктивно приєднуються розширення лівої межі серцевої тупості вліво, послаблюються тони серця, з’являється систолічний шум на верхівці серця та легеневій артерії, „шум вовчка” – на яремній вені, тахікардія, гіпотензія. На ЕКГ спостерігаються зміни, які характерні для порушення фази реполяризації – зниження зубця Т та інтервалу ST. Вищенаведені ознаки характеризують метаболічну кардіоміопатію з подальшим розвитком серцевої недостатності.

Проявом ЗДА також може бути підвищення температури до 37,5 С, що є частою причиною діагностичних помилок.

ЗДА має хронічний перебіг з періодами загострення та ремісії. За відсутності повноцінного патогенетичного лікування ремісія може бути не повною і супроводжуватися постійним тканинним дефіцитом заліза.

Своєчасне розпізнавання ЗДА і ЛДЗ, встановлення причин їх виникнення і корекція цих станів за допомогою адекватної терапії надзвичайно важливе для запобігання необоротним дистрофічним змінам в організмі

^ Лабораторна діагностика

Діагностика ЗДА та ЛДЗ заснована на аналізі даних клінічних і лабораторних досліджень.

1 Периферична кров.

Загальний аналіз крові з визначенням кількості тромбоцитів та ретикулоцитів, а також визначення:

- середнього об’єму еритроциту - MCV (mean corpuscular volume – N 75-95мкм3),

- середнього вмісту гемоглобіну в еритроцитах - MCH (mean corpus-cular hemoglobin- N 24-33пг),

- середньої концентрації гемоглобіну в еритроцитах - MCHC (mean corpuscular hemoglobin concentration - N 30-38%),

- гістограми об’єму еритроцитів, що оцінює ступінь анізоцитозу - RDW (red cell distribution width).

2 Біохімічні дослідження.

Визначення заліза у сироватці крові, загальної залізозв’язувальної здатності сироватки крові, насичення залізом трансферину, вміст трансферину, феритину у сироватці крові, десфераловий тест.

3 Кістковий мозок.

Обчислення показників мієлограми, визначення кістковомозкових індексів, кількості сидеробластів.

4 Дослідження вільного протопорфірину в еритроцитах.

На початку захворювання кількість еритроцитів не зменшується, але вони зменшені за розмірами (мікроцити) і недостатньо насичені гемоглобіном (гіпохромія). Рівень зменшення гемоглобіну випереджає зменшення еритроцитів. Спостерігається низький кольоровий показ-ник (0,7-0,5) і зменшення MCHС. У мазках крові переважають неве-ликі гіпохромні еритроцити, анулоцити (еритроцити з відсутнім гемо-глобіном у центрі у вигляді кілець), неоднакового розміру та форми (анізоцитоз, пойкілоцитоз). При тяжкій анемії можуть з’являтися ери-тробласти. Кількість ретикулоцитів не змінюється. Але якщо анемія викликана гострою кровотечею, безпосередньо після неї рівень рети-кулоцитів підвищується, що є важливою ознакою кровотечі. Осмотична резистентність еритроцитів мало змінюється або дещо підвищена.

Кількість лейкоцитів має нерізко виражену тенденцію до зниження, але лейкоцитарна формула не змінюється. Рівень тромбоцитів не змі-нюється, лише при кровотечах дещо підвищується.

Рівень феритину сироватки крові визначений радіоімунним мето-дом, зменшується вже на прелатентній стадії ЗДА. В нормі його вміст складає 85-130 мкг/л у чоловіків та 58-150 мкг/л у жінок.

Рівень заліза в сироватці крові здорових людей, який визначається за методом Henry, складає 0,7-1,7 мг/л, або 12,5-30,4 мкмоль/л, при ЗДА він зменшується до 1,8-5,4 мкмоль/л. Загальна залізозв’язувальна здатність плазми крові (або загальний трансферин сироватки) збіль-шується (N - 1,7-4,7 мг/л, або 30,6-84,6 мкмоль/л). Близько третини (30-35%) всього трансферину сироватки крові пов’язано із залізом (показник насичення трансферина залізом). Решта трансферину вільна і характеризує приховану залізозв’язувальну здатність сироватки кро-ві. У хворих на ЗДА відсоток насичення трансферином зменшується до 10-20, при цьому збільшується прихована залізозв’язувальна здат-ність плазми.

У кістковому мозку – еритробластична реакція із затримкою дозрі-вання і гемоглобінізації еритробластів на рівні поліхроматофільного нормоцита (кількість останніх збільшується). Кількість сидеробластів різко зменшується - <20% (в N 20-50%), сидероцити відсутні. Збіль-шується співвідношення клітин білого та червоного ростків (N-3:1), кількість останніх переважає. У більшості еритробластів з’являються дегенеративні зміни у вигляді вакуолінизації цитоплазми, пікноза ядра, відсутність цитоплазми (голі ядра). Для лейкопоезу характерне деяке збільшення кількості незрілих гранулоцитів.

Хворим на ЗДА проводять десфераловий тест – визначають кіль-кість заліза, яке виділяється із сечею після внутрішньовенного введення 500 мг десфералу (комплексон, продукт життєдіяльності актиноміцетів, який зв’язує залізо). Цей тест дає можливість визна-чити депо заліза в організмі. У здорових осіб із сечею після введення десфералу виділяється 0,8-1,8 мг заліза за добу. У хворих на ЗДА цей показник зменшується до 0,4 мг і менший вже на прелатентній стадії дефіциту заліза. Якщо ж показник залишається нормальним за наяв-ності клінічних ознак ЗДА, швидше за все причиною патологічного стану може бути інфекційний чи інший запальний процес в організмі. Збільшення кількості виділеного заліза з сечею за наявності анемії свідчить про наявність заліза в депо без його реутилізації (гемо-сидероз внутрішніх органів).

Для встановлення причин і факторів ЗДА необхідно провести додаткове обстеження :

- дослідженні кислотності шлункового соку (рН-метрія);

- дослідження калу на наявність паразитів;

- дослідження калу на приховану кров;

- рентгенологічне та ендоскопічне (ФЕГДС, за необхідності – іриго-скопія, ректороманоскопія, колоноскопія) дослідження травного тракту;

- гінекологічне та урологічне обстеження хворих.

^ Критерії діагностики:

- наявність анемічного та сидеропенічного синдромів;

- низький кольоровий показник (<0,85);

- гіпохромія еритроцитів;

- мікроцитоз, пойкілоцитоз, анізоцитоз еритроцитів (у мазку периферичної крові);

- зменшення середньої концентрації Hb в еритроциті;

- зменшення вмісту заліза в сироватці крові;

- збільшення загальної залізозв’язувальної здатності сироватки

- збільшення ненасиченої залізозв’язувальної здатності сироватки крові;

-зменшення кількості сидеробластів в кістковому мозку.

^ Диференційну діагностику потрібно проводити з:

- В12 (фолієво) –дефіцитною анемією;

- анеміями, зумовленими порушенням синтезу порфіринів;

- сепсисом;

- лейкозом;

- ревмокардитом.

^ Приклади формулювання діагнозу:

  1. ЗДА легкого ступеня: ендогенна, за типом ювенільного хлорозу.

  2. Хронічний гастрит А з різко зниженою секреторною функцією шлунка, фаза загострення; НТ (недостатність травлення) ІІ; ахлор-гідрична залізодефіцитна анемія, середнього ступеня тяжкості; ФКХ (функціональний клас хворого) ІІ.

  3. Вагітність 24 тижні ендогенна залізодефіцитна анемія легкого ступеня.

^ Принципи лікування

Режим – залежно від тяжкості анемії.

Дієта – стіл №15, збагачений білками, вітамінами, залізом та іншими мікроелементами.

Етіотропна терапія - радикальна. При виявленні причини ЗДА ліку-вальні заходи спрямовані на її усунення: лікування ентериту, оперативне втручання з приводу фіброміоми, пухлини кишечника та ін.

Патогенетична терапія проводиться, якщо в основі ЗДА лежить захворювання, яке важко піддається лікуванню.

Правила, дотримання яких сприяє успішному лікуванню ЗДА і ЛДЗ:

- дієта є доцільною, але не може повністю усунути дефіцит заліза. Слід пам’ятати, що вживання деяких продуктів харчування: напівсирої печінки (високий вміст заліза) – може призвести до сальмо-нельозу, глистяної інвазії; моркви - у великій кількості – до каротино-вої жовтяниці. Найбільш доцільно вживати в їжу м’ясні продукти (особливо яловичину), які містять гемове залізо (Fe+2), що добре всмоктується. Продукти рослинного походження містять негемове залізо (Fe+3), яке повинно під дією кислоти відновитись до Fe+2, тому із рослинних продуктів залізо всмоктується гірше;

- гемотрансфузію слід застосовувати лише при життєвих показаннях (Hb <30 г/л, гемодинамічні розлади, термінові пологи чи оперативні втручання). При гемотрансфузіях завжди існує небезпека сироваткового гепатиту, інфекційного мононуклеозу, СНІДу, венеричних хвороб.

3 Препарати заліза (актиферин, фероградумент, хоферол, конферон, сорбіфер-дурулес, ранферон, тардиферон) - основна замісна терапія при його дефіциті. Призначати вітаміни групи В, фолієву кислоту без спеціальних показань не рекомендується.

4 Перевага під час вибору залізовмісних лікарських форм віддається засобам для застосування усередину. Препарати заліза для кращого всмоктування краще приймати перед вживанням їжі.

Препарати для парентерального введення (ферум лек та інші) часто зумовлюють алергічні реакції аж до анафілактичного шоку, флебіти, утворення інфільтрату, абсцесу, сидерозу внутрішніх органів, в рідких випадках - саркоми м’яких тканин. Парентерально препарати заліза призначаються лише за наявності строгих показань (порушення всмоктування заліза, гастректомія, ентерити з синдромом маль-абсорбції, резекція кишок, непереносимість та неефективність пер-орального прийняття, загострення виразкової хвороби).

5 Феротерапію після нормалізації вмісту гемоглобіну і еритроцитів слід продовжувати протягом декількох місяців для поновлення запасів заліза. Доза препаратів і тривалість лікування індивідуальні.

Виходячи із вищесказаного виділяють декілька етапів у лікуванні ЗДА.

Першим етапом є нормалізація рівня Hb в крові шляхом призначення препаратів заліза в перерахунку на відновлене залізо (Fe+2) в добовій дозі 200-300 мг протягом 1-2 місяців. Наприклад, тардиферон, який містить 100мг Fe+2 в одній пігулці, необхідно приймати 2-3 рази на добу залежно від ступеня тяжкості анемії.

На другому етапі нормалізують депо заліза в організмі. Призна-чають препарати заліза в дозі, яка дорівнює половині лікувальної (тар-диферон - 1 піг. на добу) протягом 1-2 місяців.

Третім етапом лікування ЗДА є профілактичне призначення препа-ратів заліза в повній лікувальній дозі протягом одного тижня кожного місяця особам з явними чи підозрою на приховані кровотечі. До групи ризику відносяться жінки з тривалими (> 5днів) та рясними монстру-аціями, хворі на хронічні хвороби з кровотечами, які тяжко лікуються (неспецифічний виразковий коліт, дивертикули, геморой тощо).

Прийняття препаратів простих солей заліза може ускладнюватися побічними ефектами, в основному пов'язаними із шлунково-кишковим трактом. Це відбувається внаслідок їх здатності легко дисоціювати із виділенням вільних іонів заліза. Вивільнені іони заліза можуть денатурувати білок слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, що проявляється дискомфортом, нудотою, іноді блюванням, діареєю. Застосування препаратів заліза per os у окремих хворих може усклад-нюватися запорами, оскільки залізо зв'язує сірчастий водень, що є фізіологічним стимулятором перистальтики.

Зважаючи на те, що вільні радикали заліза здатні підсилювати процеси перекисного окиснення ліпідів, що існують при гіпоксичних станах, до складу препаратів простих солей включають антиоксиданти для попередження вільнорадикальних реакцій. Введення таких анти-оксидантів та стимуляторів абсорбції, як вітамін Е, аскорбінова кисло-та, глюкоза, фруктозодифосфат, бурштинова чи лимонна кислота, по-кращують переносимість препаратів заліза.

Клінічна практика свідчить, що переносимість того чи іншого препарату заліза є індивідуальною. Підбір оптимального за пере-носимістю лікарського засобу відбувається емпірично.

Позитивним ефектом застосування препаратів заліза може вва-жатися підвищення концентрації Hb в середньому на 1 г/л за добу (близько 20 г/л кожні 3 тижні), причому чим тяжчий ступінь анемії, тим більшим є цей приріст. Найбільш ранньою ознакою позитивного ефекту лікування є виникнення ретикулоцитарного кризу (збільшення кількості ретикулоцитів на 4-7-му добу від моменту призначення пре-парату у порівнянні з вихідним у 2 -10 разів).


^ 1.2. МЕГАЛОБЛАСТИЧНІ АНЕМІЇ


Мегалобластичні анемії – група анемій, які викликані порушенням синтезу ДНК та РНК в клітинах, внаслідок чого порушується їх роз-множення; характеризується мегалобластичним типом кровотворення. Найбільш частими причинами такої патології є дефіцит вітаміну В12 та фолієвої кислоти або ж сумісний дефіцит при синдромі порушення всмоктування в кишках.


1.2.1. В12 ^ –ДЕФІЦИТНА АНЕМІЯ


Вперше цю патологію описав Адісон в 1849 р., а потім у 1872р. - Бірмер, який назвав її "прогресуючою перніціозною" (злоякісною) анемією.

В12 – дефіцитна анемія спостерігається у 1% населення, переважно осіб похилого віку. Захворюваність збільшується після 60 років і складає 1:100, з подвоєнням кожні 10 років. У дітей перніціозна анемія діагностується досить рідко з частотою 1:10000, у віці 30-40 років – з частотою 1:500.

Вітамін В12 (ціанокобаламін) міститься в продуктах тваринного походження – м’ясі, яйцях, сирі, печінці, молоці, нирках. В них ціанокобаламін зв’язаний з білком. При кулінарній обробці, а також у шлунку вітамін В12 звільняється від білка (в останньому випадку - під дією протеолітичних ферментів). Нестача вітаміну В12 в продуктах, голодування чи відмова від вживання продуктів тваринного поход-ження (вегетаріанство) нерідко обумовлює розвиток В12 - дефіцитної анемії. Вітамін В12, який надходить до організму з їжею, за пропо-зицією Кастла (1930), називають "зовнішнім фактором" розвитку анемії. Парієтальні клітини шлунка синтезують термолабільний лужностійкий фактор (його позначають як "внутрішній фактор" Кастла), який являє собою глікопротеїн з молекулярною масою 50 000 - 60 000. Комплекс вітаміну і глікопротеїну зв’язується зі специ-фічними рецепторами клітин слизової оболонки середньої та нижньої частин клубової кишки и далі надходить в кров. Лише незначна кіль-кість вітаміну В12 (близько 1 %) всмоктується у шлунку без участі вну-трішнього фактору. В цілому в добовому раціоні повинно міститися близько 3-7мг ціанокобаламіну. Транспорт вітаміну В12 відбувається за допомогою специфічних транспортних білків- транскобаламінів, які синтезуються в печінці. Запаси вітаміну В12 в організмі досить великі (близько 2 - 5 мг). Основним депо є печінка. Із організму щоденно виводиться з екскрементами близько 2 - 5 мкг цього вітаміну. При значному зменшенні надходження вітаміну В12 зовні або ж змен-шенні його всмоктування анемія развивається лише через 3 - 6 років.

Етіологія. Причини, які викликають розвиток названої анемії, мо-жуть бути розділені на три группи:

  • порушення всмоктування вітаміну В12 в організмі:

- атрофія залоз фундального відділу шлунка (хвороба Аддісона-Бірмера):

- пухлини шлунка (поліпоз, рак);

- захворювання кишечника (термінальний ілеїт, дивертикули, пухлини, нориці);

- оперативні втручання на шлунку, кишечнику (резекція, гастр-ектомія, езофагоєюноанастомоз);

  • підвищені витрати вітаміну та порушення утилізації в кістковому мозку:

- кишечні паразити (дифілоботриоз);

- дисбактеріоз кишечника;

- захворювання печінки;

- гемобластози (гострий лейкоз, еритромієлоз, остеомієлофіброз);

  • недостатнє надходження вітаміну В12 в організм з продуктами харчування (досить рідко).

Патогенез.    У клітинах із вітаміну В12 утворюються дві його кофер-ментні форми: метилкобаламін і 5 – дезоксиаденозилкобаламін. Метилкобаламін бере участь у забезпеченні нормального, еритро-бластичного кровотворення. Тетрагідрофолієва кислота, яка утворюється за участю метилкобаламіну, необхідна для синтезу 5, 10- метилтетрагідрофолієвої кислоти (коферментна форма фолієвої кислоти), що бере участь в утворенні тимідинфосфату. Останній включається в ДНК еритрокаріоцитів і інших клітин, які інтенсивно діляться (шкіра, слизові оболонки). Недолік тимідинфосфату з порушенням включення в ДНК уридину і оротової кислоти призводить до порушення синтезу і структури ДНК, внаслідок чого порушуються процеси ділення і дозрівання еритроцитів. Вони збільшуються за розмірами (мегалобласти і мега-лоцити), у зв’язку з чим подібні на еритрокаріоцити і мегалоцити у ембріона. Але ця подібність лише зовнішня. Еритроцити ембріона повноцінно забезпечують кисневотранспортну функцію. Еритроцити, які утворились в умовах дефіциту вітаміну В12, є результатом пато-логічного мегалобластичного еритропоезу. Їм властива низька мітотична активність і низька резистентність, коротка тривалість життя. Більша частина їх (до 50 %, в нормі близько 20 %) руйнуються в кістковому мозку. У зв’язку з цим суттєво зменшується кількість еритроцитів в периферичній крові. Одночасно із порушенням утворення еритроцитів порушуються гранулоцитопоез і тромбо-цитопоез. З’являються клітини гігантських розмірів. До того ж збіль-шується фагоцитоз нейтрофілів кістковомозковими нейтрофілами. В окремих випадках до останніх утворюються аутоантитіла, які поси-люють нейтропенію у хворих на В12-дефіцитну анемію.

Дефіцит вітаміну В12, а в подальшому метилкобаламіну, приз-водить до порушення дозрівання епітеліальних клітин травного тракту (вони також швидко діляться), що сприяє розвитку атрофії слизової оболонки шлунка та тонкої кишки з відповідною симптоматикою.

Другий кофермент вітаміну В12 – 5-дезоксиаденозилкобаламін бере участь в обміні жирних кислот шляхом каталізації утворення бурш-тинової кислоти із метилмалонової. Внаслідок дефіциту вітаміну В12 утворюється надлишок метилмалонової кислоти, яка є токсичною для нервових клітин. Це призводить до порушення утворення мієліну в нейронах головного і спинного мозку (особливо задніх і бічних його стовпів) з подальшим розладом у нервовій системі.

Класифікації. 1 За Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем (десятий перегляд) - МКХ -10 В12– дефіцитна анемія має шифр D5 (D 51.0 - В12 - дефіцитна анемія, зумо-влена недостатністю внутрішнього фактору: анемії Аддісона-Бірмера та перніциозна (природжена), вроджена недостатність внутрішнього фактору; D 51.1 - В12- дефіцитна анемія внаслідок селективної вітамін В12-мальабсорбції з протеїнурією, синдром Імерслунд-Гресбека, мега-лобластична спадкова анемія; D 51.2 - дефіцит транскобаламіну ІІ; D51.3 - інші вітамін В12 - дефіцитні аліментарні анемії, анемія веге-таріанців; D 51.8 - інші вітамін В12- дефіцитні анемії; D 51.8 - вітамін В12- дефіцитна анемія, не уточнена).

2 Класифікація В12 та фолієво-дефіцитних анемій (Воробйов А.І., 1985).

І Екзогенний дефіцит вітаміну В12 (у продуктах харчування);

II Дефіцит вітаміну В12 внаслідок ендогенних факторів:

  1. Порушення секреції внутрішнього фактору (гастроглікопротеїну):

- після резекції шлунка;

- гастрит типу А.

2. Ураження тонкої кишки - анентеральна резекція тонкої кишки.

3. Конкурентне поглинання вітаміну В12 в кишках:

- дифілоботріоз;

- синдром ”сліпої петлі”;

- целіакія.

III Спадкові форми В12 (фолієво)-дефіцитної анемії:

1. Синдром Імерслунд-Гресбека.

2. Спадковий дефіцит транскобаламіну II.

3. Спадкове порушення секреції гастроглікопротеїну.

IV Фолієво-дефіцитні анемії:

1. Екзогенний дефіцит фолієвої кислоти.

1.1 Дефіцит фолатів у їжі.

1.2 Підвищена потреба організму:

- вагітність;

- алкоголізм і цироз печінки,

- захворювання, що проходять з підвищеною клітинною проліфе-рацією.

2. Ендогенний дефіцит фолієвої кислоти

2.1 Стан після резекції тонкої кишки.

2.2 Спру, целіакія, синдром ”сліпої петлі”.

2.3 Медикаментозно-індукований дефіцит.

3. Спадкове порушення транспорту фолатів через стінку тонкої кишки.

Клініка. Спостерігаються 3 основні синдроми:

- гастроентерологічний синдром;

- неврологічний синдром;

- синдром макроцитарно-мегалобластичної анемії.

Гастроентерологічний синдром характеризується запально-атрофічними змінами слизової травного тракту, починаючи з ротової порожнини (лакований язик з вогнищевими ділянками червоного кольору та виразковими змінами – глосит Хантера) і закінчуючи пря-мою кишкою. Головною скаргою таких хворих є відчуття печії та болю ( в язиці, слизовій ясен, губ, прямої кишки). Характерні відчуття тяжкості після вживання їжі, відрижка, тупий біль в епігастрії, послаблення випорожнення або чергування із запорами. Клініка гастроентероколіту погіршує перебіг анемії у зв'язку з порушенням всмоктування вітаміну В12.

Проявами неврологічного синдрому є психічні розлади (порушення пам’яті, марення, галюцинації, психози з депресивними та маніа-кальними станами) та ознаки фунікулярного мієлозу бокових та (чи) задніх стовпів спинного мозку, що є наслідком демієлінізації, а потім і дегенеративних змін нервових волокон у спинному мозку і пери-феричних нервах. При переважному ураженні задніх стовпів спостерігається картина псевдотабесу: порушення просторової, глибокої та вібраційної чутливості, сенсорна атаксія, порушення ходи, парестезії, болючі відчуття, оніміння кінцівок, порушення функції тазових органів (нетримання), зниження сухожильних рефлексів (іноді до арефлексії), атрофія м’язів нижніх кінцівок, але без втрати больової чутливості. Якщо ж переважає ураження бокових стовпів, виникає картина спастичного спинального паралічу: нижній спастичний пара-парез з підвищенням тонусу, підвищеними рефлексами і клонусами, позитивними патологічними рефлексами, порушенням функції тазо-вих органів (затримка). Іноді спостерігаються порушення, які пов’я-зані з ураженням окремих периферичних і черепних нервів.

Анемія різного ступеня тяжкості призводить до порушення функції органів дихання та кровообігу внаслідок гіпоксії. Шкіра хворих бліда з лимонно-жовтим відтінком, іноді з субіктеричністю склер. Але ане-мію внаслідок дефіциту вітаміну В12 хворі суб’єктивно краще перено-сять, ніж ЗДА, навіть при низьких показниках червоної крові, що свідчить про високу функціональну активність макроцитів. Проте швидкий розвиток анемії іноді призводить до перніціозної коми і може бути причиною підвищення температури до 38–40є С.

^ Лабораторна діагностика. В периферичній крові значно знижене число еритроцитів, іноді до 0,7 - 0,8x1012/л. Вони великого розміру - до 10 - 12 мкм, часто овальної форми, без центрального просвітлення. Зазвичай спостерігаються мегалобласти. В багатьох еритроцитах спо-стерігаються залишки ядра (тільця Жоллі) і нуклеолеми (кільця Ке-бота). Характерні анізоцитоз (переважають макро- і мегалоцити), пой-кілоцитоз, поліхроматофілія, базофільна пунктація цитоплазми ери-троцитів. Еритроцити в надлишку насичені гемоглобіном. Кольоро-вий показник підвищений більш ніж на 1,1-1,3. Проте загальний вміст гемоглобіну в крові суттєво зменшується за рахунок значного зниження кількості еритроцитів. Кількість ретикулоцитів зазвичай зменшена, рідше - нормальна. Спостерігається лейкопенія (за раху-нок нейтрофілів), яка поєднується із полісегментованими, гігант-ських розмірів нейтрофілами, а також тромбоцитопенія. У зв’язку із підвищеним гемолізом еритроцитів (загалом в кістовому мозку) роз-вивається білірубінемія.

У кістковому мозку спостерігаються мегалобласти діаметром до 15 мкм, а також мегалокаріоцити. Мегалобласти характеризуються десинхронізацією дозрівання ядра і цитоплазми. Швидке утворення гемоглобіну (уже в мегалобластах) поєднується із запізненням дифе-ренціації ядра. Названі зміни в клітинах еритрону поєднуються з порушенням диференціації і інших клітин мієлоїдного ряду: мега-каріобласти, мієлоцити, метамієлоцити, паличко- та сегментоядерні лейкоцити, які також збільшені за розмірами, їх ядра мають більш ніжну, ніж у нормі, структуру хроматину.

^ Слід зазначити, що мегалобласти при В12– дефіцитній анемії не є особливою популяцією клітин, оскільки здатні за наявності відпо-відної коферментної форми диференціювати в звичайні еритро-каріоцити протягом декількох годин. Це означає, що одна ін’єкція вітаміну В12 взмозі повністю змінити морфологічну картину кістко-вого мозку, що іноді призводить до ускладнення діагностики зайво-рювання, появи стертої клінічної картини.

^ Критерії діагностики :

- атрофічний гастрит (гунтеровський глосит, лакований язик);

-ознаки ураження нервової системи (фунікулярний мієлоз);

- зниження кількості еритроцитів і Нb;

- високий кольоровий показник;

- макроцитоз, мегалоцитоз;

- нормобласти в крові, тільця Жоллі і кільця Кебота;

- ретикулоцитопенія (за відсутності лікування вітаміном В12);

- нейтрофілоцитопенія, гіперсегментація нейтрофілів;

- лейкопенія, тромбоцитопенія;

- підвищений вміст сироваткового заліза, білірубіну;

- ознаки мегалобластичного кровотворення в мієлограмі (мегало-бласти у великій кількості, полісегментарність нейтрофілів).

У спеціалізованих лабораторіях з діагностичною метою можна визначити: рівень ціанокобаламіну в сироватці крові, оцінити його функцію всмоктування; активність гастроглікопротеїду та знайти антитіла до нього; підвищений рівень виділення метилмалонової кислоти з сечею після навантаження гістидином. Необхідно також провести додаткові обстеження для встановлення діагнозу (ФЕГДС з біопсією для підтвердження атрофії слизової, за необхідності –колоноскопію, УЗД огранів черевної порожнини).

^ Диференційна діагностика

Мегалобластну анемію потрібно диференціювати з:

- аутоімунною гемолітичною анемією;

- апластичною анемією;

- залізодефіцитною анемією;

- хворобою Маркіафави-Мікелі.

^ Приклади формулювання діагнозу

1 Гастрит за типом А: зі зниженою кислототвірною функцією шлунка, НТ II; ендогенна перніціозна (В12-дефіцитна) анемія Едісона-Бірмера, середньої тяжкості. ФКХ II.

2 Поліпоз шлунка, НТ I; ендогенна перніціозна анемія, легкого сту-пеня. ФКХ I.

^ Принципи лікування

Режим – залежно від тяжкості анемії.

Дієта – стіл №15.

Комплекс лікувальних заходів слід проводити з урахуванням етіології, вираженості анемії та наявності неврологічних порушень. Необхідно орієнтуватися на такі положення:

- необхідною умовою лікування В12 - дефіцитної анемії при глистній інвазії є дегельмінтизація ( при дефілоботріозі призначають фенасал за певною схемою чи екстракт чоловічого папоротника, вер-мокс за схемою);

- при органічних захворюваннях кишечника і проносах слід призначати ферментні препарати (панзинорм, панкреатин, мезім, креон, пангрол та ін.);

- нормалізація кишечної флори досягається прийняттям пробіотиків (лактовіт, біфіформ та ін.), а також призначенням дієти, яка сприяє ліквідації диспепсії внаслідок синдромів бродіння чи гниття;

- збалансоване харчування з достатнім вмістом вітамінів, білка, безперечною забороною алкоголю;

- патогенетична терапія здійснюється за допомогою:

- парентерального введення вітаміну В12 - ціанокобаламіну по 200-500 мкг/добу протягом 4-6 тижнів, або оксікобаламіну, який більш активно засвоюється організмом по 500-1000 мкг щоденно або через день. За наявності фунікулярного мієлозу вітамін В12 призначається в добовій дозі 1000 мкг. Після нормалізації показників крові хворі отримують по 500 мкг вітаміну В12 1 раз на тиждень протягом 2-3 місяців, згодом упродовж усього життя – 2 рази на міс. з двомісячною перервою протягом року (всього 20 ін’єкцій за рік), що є вторинною профілактикою захворювання (первинна профілактика відсутня);

- нормалізації змінених показників центральної гемодинаміки (у разі потреби - при значному сниженні гемоглобіну, коматозному стані - проводять гемотрансфузії - еритроцитарну масу або відмиті еритроцити вводять по 250 - 300 мл (5 - 6 трансфузій);

- нейтралізації антитіл до гастромукопротеїну ("внутрішнього фак-тору") чи комплексу гастромукопротеїн + вітамін В12 (кортикосте-роїдна терапія - преднізолон -20 - 30 мг/добу).

Показником ефективності лікування є ретикулоцитарний криз на 6-7-му добу лікування, наявність нормобластичного кровотворення з поступовим досягненням повної клініко-гематологічної ремісії.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Внутрішня медицина: пульмонологія, кардіологія, гематологія iconТеми самостійної роботи з дисципліни „Внутрішня медицина(ендокринологія, гастроентерологія, пульмонологія, гематологія, фізіотерапія) для студентів
Внутрішня медицина(ендокринологія, гастроентерологія, пульмонологія, гематологія, фізіотерапія) для студентів
Внутрішня медицина: пульмонологія, кардіологія, гематологія iconМетодичні вказівки до практичних занять для студентів 4-го курсу з дисципліни «Внутрішня медицина»
«Внутрішня медицина» Модуль 1: Основи внутрішньої медицини (гастроентерологія, пульмонологія, гематологія) /Укладачі: О. В. Орловський,...
Внутрішня медицина: пульмонологія, кардіологія, гематологія iconМетодичні вказівки до практичних занять для студентів 4-го курсу з дисципліни «Внутрішня медицина»
«Внутрішня медицина» Модуль 1: Основи внутрішньої медицини (гастроентерологія, пульмонологія, гематологія) /Укладачі: О. В. Орловський,...
Внутрішня медицина: пульмонологія, кардіологія, гематологія iconТематичний план практичних занять Модуля 2 «Основи внутрішньої медицини (кардіологія, пульмонологія, гематологія, загальні питання внутрішньої медицини)»
Модуля 2 Основи внутрішньої медицини кардіологія, пульмонологія, гематологія, загальні питання
Внутрішня медицина: пульмонологія, кардіологія, гематологія iconТематичний план практичних занять з дисципліни „ Внутрішня медицина з фізіотерапією та ендокринологією для студентів IV курсу медичного факультету №2, спеціальність «Медична психологія»
Модуль 1 Основи внутрішньої медицини (гастроентерологія, пульмонологія, гематологія, фізіотерапія)
Внутрішня медицина: пульмонологія, кардіологія, гематологія iconПульмонологія, кардіологія, гематологія у трьох томах Том 1
М. А. Власенко – заслужений діяч науки І техніки України, доктор медичних наук, професор Харківської медичної академії післядипломної...
Внутрішня медицина: пульмонологія, кардіологія, гематологія iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Основи внутрішньої медицини (кардіологія, пульмонологія, гематологія, загальні питання внутрішньої медицини))
Внутрішня медицина: пульмонологія, кардіологія, гематологія iconСумський державний університет
Внутрішня медицина, в тому числі: кардіологія, ревматологія, нефрологія, загальні питання внутрішньої медицини” для спеціальності...
Внутрішня медицина: пульмонологія, кардіологія, гематологія icon616. 89 В 60 Внутрішня медицина І
Внутрішня медицина І тривожно-депресивні розлади : [підруч для студ. Вмнз] / В. І. Денисюк [та ін.]; ред. В. І. Денисюк. Вінниця...
Внутрішня медицина: пульмонологія, кардіологія, гематологія iconМетодичні вказівки до практичних занять для студентів 6-го курсу з дисципліни «Внутрішня медицина»
«Внутрішня медицина» Модуль – 2-ге вид., переробл. /Укладачі: В. Г. Псарьова, О. С. Погорєлова, Л. Н. Приступа, В. Ф. Орловський,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи