Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці icon

Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці




Скачати 182.55 Kb.
НазваРозділ 2 Інноваційні процеси в економіці
Дата14.07.2012
Розмір182.55 Kb.
ТипДокументи



Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці




УДК 658.011.8.001.76:658.14.011.1(477)


Л.Ф. Чумак, І.В. Сошенко1


Проблеми фінансування інноваційних процесів в Україні


У статті розкрита роль фінансового стимулювання інноваційної діяльності. Рекомендовані напрями залучення підприємствами додаткових коштів з метою фінансування інноваційних проектів. Проаналізовано сучасні проблеми, які перешкоджають фінансуванню інноваційних процесів в Україні.


Сьогодні ступінь багатства та процвітання поставлено у залежність від спроможності країни створювати та використовувати знання, у першу чергу наукові ідеї, інновації та нові технології. Їх поширення та ефективне використання для розвитку виробництва і суспільства стають у такій економіці основними факторами зростання поряд із традиційними джерелами – інвестиціями та трудовими ресурсами. У конкурентній боротьбі виграє той, хто не тільки швидше створює нові знання і технології, а й хто швидше може втілювати їх у конкретний продукт і виходити з ним на світовий ринок [1].

Для вітчизняної економіки саме інновації й інноваційний розвиток є тією рушійною силою, що спроможна забезпечити економічну незалежність України і подолання розриву з розвиненими державами. Але незважаючи на досить високий рівень науки, відомі в світі наукові школи, наявність значної кількості фахівців із вищою освітою у народному господарстві, запас нереалізованих винаходів, в Україні спостерігається суттєва інноваційна криза промислового виробництва [2].

За даними Держкомстату України у 2002 році у більше ніж 90% підприємств із тих, що впроваджують інновації, спостерігався приріст обсягів збуту і розширення ринків. Із загальної кількості підприємств-інноваторів 55% замінили застарілу продукцію на нову, більше 40% зменшили матеріалоємність і енергоємність продукції, 32% впровадили ресурсозберігаючи екологічно орієнтовані технології. Однак у цілому по Україні ситуація з впровадженням інновацій далека від оптимістичної. За останні роки інноваційною діяльністю не займалися більше ніж 80% від загальної кількості промислових підприємств України [3].

Результати статистичного обстеження протягом 2001-2005 років за формою № 2-пром (інновація) подані в таблиці 1. Вони показують збільшення кількості впроваджених технологічних процесів у 2005 році у порівнянні з 2004 роком на 4,7% за зменшення кількості інноваційно активних підприємств на 20,1%.

У 2004 році кількість цих процесів збільшилася порівняно з попереднім роком на 16,5%, у той час як кількість підприємств, що здійснювали інноваційну діяльність, зменшилася на 9,2%.


Таблиця 1 – Кількість впроваджених нових

технологічних процесів у 2001-2005 рр.


Показник

2001

2002

2003

2004

2005

Кількість нових технологічних процесів, впроваджених на промислових підприємствах,

з них маловідходних, ресурсозберігаючих, безвідходних

1421


469

1142


430

1482


606

1727


645

1808


690

Кількість обстежених промислових підприємств,

з них здійснювали інноваційну діяльність

9948


1503

9939


1506

9931


1496

9920


1359

9873


1086


Однією із основних причин затримки переходу України до інтенсивної моделі інноваційного розвитку є нестача в національній економіці фінансових ресурсів розвитку. Постійний дефіцит фінансових ресурсів перешкоджає і цілеспрямованим зусиллям держави в інноваційній сфері [1].

Щодо конкретних підприємств, механізми інвестування покликані забезпечити залучення інвестиційних ресурсів для реалізації існуючих (потенційних) ринкових можливостей їхнього інноваційного розвитку з метою завоювання міцних позицій на ринку, одержання прибутку, стійкого розвитку в рамках обраної місії та мотивації діяльності.

У цих умовах необхідно максимально використовувати реально існуючі нечисленні джерела формування інвестиційних ресурсів, ретельно здійснювати їх пошук, аналіз і добір, оптимізувати їх структуру, повністю використовувати потенціал механізмів інвестування [4].

Вітчизняна модель фінансування інноваційної діяльності передбачає такі джерела:

1) власні кошти підприємств (амортизаційні відрахування, мобілізація внутрішніх активів, виручка від реалізації окремих видів майна, нерозподілений прибуток та інші накопичення);

2) кредитні ресурси (кредити банків, фінансовий лізинг, кошти фонду фундаментальних досліджень);

3) бюджетні кошти (державного і місцевого рівнів);

4) вітчизняні та іноземні інвестиції (гранти, міжнародні програми, пайові внески іноземних інвесторів, кошти іноземних наукових фондів) [2].

Структура фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні у 2001-2003 рр. подана у таблиці 2.

Структура фінансування інновацій в Сумської області за останні роки була такою: власні кошти підприємств – приблизно 90,9%, кредити – 7,6%, інші джерела – 1,5%.

Вивчення стану фінансового забезпечення інноваційної діяльності України (табл. 2) свідчить, що найбільша частка припадає на самофінансування, а найменша — на державне фінансування. В Україні джерелом інвестицій на 80% є власні кошти підприємств, основними елементами яких є прибуток та амортизаційні відрахування. Висока ризикованість інноваційних проектів зумовлює низьку частку коштів інвесторів і кредитних ресурсів [6].

Таблиця 2 – Структура фінансового забезпечення

інноваційної діяльності в Україні у 2001-2003 pp. [5]





Показник

2001

2002

2003

млн грн

%

млн грн

%

млн грн

%

1.

Державний бюджет

55,8

2,8

45,5

1,5

93,0

3,0

2.

Власні кошти

1654,0

83,9

2141,8

71,1

2148,4

70,3

3.

Кошти вітчизняних інвесторів

34,9

1,8

58,7

1,9

112,0

3,7

4.

Кошти іноземних інвесторів

58,6

3,0

264,1

8,8

130,0

4,2

5.

Місцеві бюджети

2,6

0,1

2,6

0,1

3.07

0,1

6.

Інші джерела

23,49

1,2

114,7

3,8

21,7

0,7

7.

Позабюджетні фонди

23,6

1.2

6,3

0,2

0,5

0,0

8.

Кредити

118,9

6,0

380,2

12,6

551,1

18,0




Всього

1971,4

100

3013.9

100

3059,8

100


Власні фінансові ресурси суб'єктів господарської діяльності варто розглядати як фундаментальний елемент у системі руху інноваційних процесів. При цьому важливим є те, що власні фінансові ресурси виступають не просто фактором підтримки, а й стимулом до ведення інноваційної діяльності. В усіх розвинених країнах власні кошти підприємницьких структур за обсягом і питомою вагою посідають лідируюче місце, причому спостерігається їх постійне зростання [7].

Багато вітчизняних підприємницьких структур мають досить значні можливості самофінансування інвестицій. Проте ці можливості існують тільки потенційно, тому що недосконалість кредитно-фінансової системи, нестабільна податкова система, орієнтована в основному на фіскальні функції, загальна нестабільність економіки держави і т. п. перешкоджають їх реалізації, змушуючи багатьох іти у «тіньову економіку».

Для активізації цього джерела у вітчизняній економіці необхідне розроблення відповідної законодавчої бази, у першу чергу удосконалення податкового законодавства. Аналізуючи зарубіжний досвід, слід зазначити, що стимулювання інвестиційних процесів методами податкової та кредитної політики дозволяє підвищити конкурентоспроможність економіки в цілому [4].

Важливим методом фінансового стимулювання розроблення і впровадження інновацій на рівні кожного суб’єкта господарювання стає амортизаційна політика. Стимулююча роль її пов’язана із впровадженням різноманітних методів формування амортизаційного фонду, що дають змогу підприємствам інтенсивно акумулювати кошти від амортизаційних відрахувань, і визначенням механізмів його використання в науково-технічній та інноваційній сферах.

В економічно розвинених країнах амортизаційні відрахування становлять близько 40% загального обсягу поточних і капітальних затрат підприємств, здійснюваних із позабюджетних джерел. В Україні цей показник становить 10-15%.

З метою стимулювання використання коштів амортизаційного фонду на інноваційні витрати необхідно дозволити підприємствам використовувати певний відсоток амортизаційних відрахувань (до 10-15%) на інноваційний розвиток [8].

Виділяють і інші джерела власного інвестування: довгострокові фінансові вкладення минулих періодів, термін погашення яких закінчується в поточному році; страхові суми відшкодування збитків, викликаних втратою майна; іммобілізація в інвестиції частини надлишкових оборотних активів. Проте їх частка в загальних обсягах власних джерел фінансування настільки незначна, що більшість фахівців дане джерело не бере до уваги [4].

Дефіцит власних фінансових ресурсів суб’єктів економіки доповнюється нерозвиненістю інституційних інвесторів – банків, страхових фірм, інвестиційних компаній тощо.

Незважаючи на позитивні тенденції в банківській сфері, які спостерігаються останніми роками, слід констатувати об’єктивну фінансову неспроможність банків забезпечити кредитування інноваційного розвитку економіки. Банківська система не готова до здійснення фінансування інноваційних проектів повною мірою. Їх участь у фінансуванні інноваційних проектів обмежується в основному невеликими проектами (вартістю від декількох мільйонів до декількох десятків мільйонів доларів).

Причини і чинники, що заважають українським банкам на сучасному етапі здійснювати в значних масштабах проектне фінансування, такі:

- нестабільність вітчизняної економіки;

- відсутність у банків достатніх резервів;

- високі темпи інфляції;

- висока заборгованість українських підприємств;

- нестабільність податкового законодавства;

- відсутність досвіду при фінансуванні інноваційних проектів;

- низька якість менеджменту на підприємствах-позичальниках [9].

Залучення комерційних банків до фінансового забезпечення інноваційної діяльності можливо лише при впровадженні механізмів, які здатні зацікавити банки у здійсненні довгострокового кредитування інноваційних проектів.

До заходів, що стимулюють участь комерційних банків у довгостроковому кредитуванні інноваційних проектів підприємств, можна віднести:

- надання банкам можливості формування спеціалізованих фондів страхування інноваційних інвестицій;

- дозвіл на використання разом із кредитованим підприємством результатів інноваційної діяльності та одержання доходу від такого використання, а також визначення можливості встановлення банком прав власності на частину результатів інноваційної діяльності підприємства, кредитованого цим банком;

- запровадження системи страхування довгострокового кредитування.

В Україні банки та інші кредитні установи не мають пільг за спрямування коштів до інноваційної сфери. У зв’язку з цим доцільно внести зміни до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо звільнення від оподаткування прибутку банків і кредитних установ, отриманого за надання цільових кредитів на термін три і більше років для здійснення капіталовкладень у розвиток виробничої бази підприємства та виконання інноваційних проектів (хоча б тих, що мають стратегічне значення для розвитку економіки країни) [8].

Слід також зазначити, що традиційні методи кредитування, активно використовувані у вітчизняній банківській практиці, передбачають застосування різноманітних видів застав із метою мінімізації ризиків. Вітчизняні фахівці зауважують, що заставні вимоги становлять своєрідне гальмо збільшення попиту на кредитні ресурси банку.

Серед механізмів зниження ризиків, пов’язаних із наданням довгострокових ресурсів, доцільно ширше використовувати у вітчизняній практиці механізми спільного кредитування. Світова практика розробила та вдосконалила традиційне консорціальне кредитування, яке уможливлює масштабні кредитні проекти. Впровадження різноманітних схем спільного фінансування дасть змогу ефективніше використовувати залучені в економіку валютні ресурси. Певні зрушення у цьому напрямі відбулися у 2005 році за ініціативи двох провідних вітчизняних банків – Укрексімбанку та Ощадбанку – щодо використання цих механізмів для полегшення доступу клієнтів до значних за обсягами кредитних ресурсів [10].

Досить обмежені можливості залучення державних фінансів для стимулювання інноваційних процесів в економіці України. Ускладнення із збалансуванням бюджету, які посилюються останніми роками, ведуть до скорочення інвестицій, гальмування модернізації економіки та запровадження інновацій [1].

Бюджетне фінансування інноваційної діяльності становило у 2002 році лише 1,5% загального обсягу, що приблизно у 5-10 разів менше, ніж у розвинених країнах, де урядові витрати на фінансування інноваційної діяльності, наприклад у 2000 році, складали: у Великобританії – 9,6%; Канаді – 7,1%; Німеччині – 7,8%, Франції – 13,1%; США – 15,5%. Виняток становить Японія, де переважну частину (97%) інвестицій в інноваційну діяльність забезпечують промислові компанії [11].

Немаловажну роль в активізації інноваційного процесу відіграє залучення коштів населення до інвестування в інноваційну сферу. Проблеми стимулювання заощаджень населення і формування системи трансформації таких заощаджень в інвестиції набувають усе більшої актуальності. Так, наприклад, у Німеччині понад 60% загальних інвестиційних ресурсів, які живлять економіку, – це заощадження населення.

Розмови про те, що Україна не володіє необхідними власними нагромадженнями, які можна було б використовувати для забезпечення інвестиційно-інноваційної діяльності, безпідставні. Громадяни нашої країни можуть стабільно спрямовувати значні інвестиційні ресурси на структурну перебудову економіки своєї держави. Оскільки в ринковій економіці переважає приватна власність, а власниками фірм є здебільшого суб’єкти домашніх господарств – фізичні особи, то саме їх слід вважати провідною силою у сфері заощаджень [12].

Грошові нагромадження сектору домогосподарств можуть стати основною передумовою створення мережі інституційних інвесторів (недержавних пенсійних фондів, страхових і інвестиційних компаній), які можуть брати участь у фінансуванні інноваційних проектів. Для стимулювання вкладення заощаджень до цих фінансових інститутів можна запропонувати такі заходи: запровадження податкових стимулів, наприклад, з податку на доход фізичних осіб; надання державних гарантій щодо внесків громадян у зазначені фінансові структури як у вигляді прямого гарантування, що забезпечує повне чи часткове повернення вкладених коштів у разі неспроможності фінансової установи, так і у вигляді страхування внесків населення державними страховими компаніями [8].

Проте, незважаючи на значне зростання як доходів, так і заощаджень громадян протягом 2001–2005 рр., населення поки що не володіє достатніми коштами для того, щоб його заощадження стали вагомим джерелом фінансування інновацій.

Окремим напрямом фінансування інноваційної діяльності може стати залучення коштів іноземних інвесторів. У країнах, які розвиваються, та перехідних економіках саме іноземні інвестиції небезпідставно розглядаються як джерело організаційних та технічних інновацій. Проте в дійсності обсяги інвестицій, які надходять до України, залишаються низькими, а їх структура не дає можливості говорити про їх інноваційний характер. Інвестиції у виробничу сферу майже не торкаються перспективних високотехнологічних виробництв [1].

З метою залучення зарубіжних інвесторів до участі в інноваційних проектах необхідно вжити заходів щодо поліпшення загальних умов інвестування в економіку України, створення законодавчих норм, однакових для вітчизняних та зарубіжних інвесторів, розроблення єдиних критеріїв оцінки інвестиційної привабливості інноваційних програм і проектів.

Важливим кроком до залучення інвестицій з розвинених країн Європи, Азії та США як у працюючі підприємства, так і у нові проекти може бути створення в міністерствах і відомствах підрозділів, які повинні проводити активну політику залучення інвесторів шляхом організації відповідних конференцій, презентацій тощо [8].

Одним із дієвих механізмів залучення ресурсів для фінансування інноваційної діяльності є венчурний бізнес. Експерти оцінюють загальний обсяг венчурного капіталу, який потенційно може працювати в Україні, приблизно у розмірі 400 млн дол. США.

Перш за все венчурних інвесторів цікавлять промислова реструктуризація, нові технології і малий бізнес. Саме ці сектори економіки, як передбачається, стануть об’єктами ризикових інвестицій.

Світовий досвід показує, що в період промислового застою і інвестиційної кризи венчурне інвестування є каталізатором інвестиційної активності потенційних інвесторів як фізичних, так і інституційних осіб, а також забезпечує приплив інвестиційних ресурсів, що необхідні підприємствам [4].

Діяльність венчурних інноваційних фірм, які займаються розробленням (а інколи є й ініціаторами) інноваційних проектів, є досить ефективною (в США на фірми з чисельністю зайнятих не менше 1 тис. чоловік припадає Ѕ всіх найважливіших нововведень у країні).

Головна проблема, яка стримує розвиток венчурного бізнесу в нашій державі, полягає у відсутності практики заснування і функціонування українських венчурних фондів, що обумовлено двома чинниками:

- обмеженістю фінансових ресурсів українських суб’єктів господарювання для вкладання у високо ризикові проекти;

- відсутністю економічно привабливих інноваційних проектів, які б давали високі прибутки [1].

Для повноцінного становлення індустрії венчурного капіталу в Україні потрібно створення відповідної законодавчої бази. Уряд держави повинен відігравати провідну роль у розвитку та здійсненні політики, яка б сприяла новаторській «культурі», створивши сприятливе середовище для процвітання новаторства і стимулювання зв’язків між дослідженням та новаціями. В цілому питання створення венчурних фондів не можна вважати вирішеним, оскільки поки що відсутні як належна чіткість в їх формуванні, так і податковий контроль за перерахуваннями в цей фонд.

Було б доцільним створювати венчурні фонди як самостійні госпрозрахункові організації при галузевих апаратах управління. Створення таких фондів полегшується завдяки наявності у галузевому апараті адміністративних важелів управління. Їх існування дозволить без додаткової оплати використовувати спеціалістів, які мають постійний контакт з підприємствами [7].

Для вітчизняної економіки даний механізм інвестування може виявитися дуже ефективним внаслідок наявності високого наукового та кадрового потенціалу. Венчурне фінансування надасть можливість швидше виводити на ринок нову продукцію, дозволить оперативно та з меншими витратами перебудувати систему виробництва і збуту, гнучко реагувати на зміну умов зовнішнього та внутрішнього середовища господарювання [4].

Природно, джерела формування інвестиційних ресурсів, ефективні в одних умовах, можуть стати неприйнятними при зміні цих умов, тобто існує ризик недоотримання інвестиційних ресурсів у необхідних обсягах (поряд із ризиком зниження ефективності проектів, що інвестуються). І цей ризик тим більший, чим більш тривалим є період інвестування, чим більш віддаленими є можливі результати.

Оскільки розвиток подій уже в ході реалізації інноваційного проекту може відбуватися за кількома напрямками, то розроблювальна інноваційна стратегія з метою мінімізації ризику повинна пе­редбачати поетапне фінансування і можливість модифікації стру­ктури джерел інвестування у випадку зміни умов здійснення проекту, а також зміни умов фінансування. Ця модифікація (від­мовлення від одних джерел і залучення інших і/чи зміна пропо­рцій, ресурсів, що мобілізуються з різних джерел) повинна бути адекватною новій ситуації, новому сценарію розвитку подій.

Поетапне фінансування дозволяє не ризикувати всіма коштами відразу, дає певну гнучкість у формуванні структури джерел фінансування інновацій. Однак тут необхідно підтримувати певний компроміс між перевагами і недоліками гнучкого управління формуванням структури інноваційних ресурсів і перевагами та недоліками фінансування, наприклад, на умовах довгострокового кредитування [4].

Отже, потреба в інвестиціях для фінансування інноваційного процесу величезна. Завдяки інвестиціям українські підприємства зможуть налагодити виробництво конкурентоспроможної та імпортозамінюючої продукції, що дозволить їм стати більш прибутковими. Висока рентабельність вітчизняних підприємств потягне за собою економічне зростання, послабить соціальну напругу в державі, покращить репутацію України на світовій арені. Зниження обсягів інвестування в конкретні виробництва, припинення діяльності з розроблення інновацій і їх просування на ринок кваліфікується як початок краху.

Але недостатньо мати потенційну можливість залучення інвестицій і отримання нових технологій. Необхідно також мати можливості забезпечення і ефективного використання цих факторів.

Проте навіть найдосконаліші засоби державної підтримки інноваційної діяльності виявлятимуть свою неефективність у разі збереження в країні середовища, несприятливого для розвитку і поширення інновацій. Питанням мотивації інноваційної діяльності та фінансування інноваційних розробок слід приділяти більшу увагу як на регіональному, так і на державному рівнях, особливо розробці ефективних механізмів довгострокового фінансування підприємств-інноваторів [1].


  1. Мусіна Людмила. Стратегія розвитку економіки України: основні засади переходу до економіки знань // Молода економіка. – 2003. – № 12. – С. 17-20.

  2. Мартюшева Л.С., Калишенко В.О. Інноваційний потенціал підприємства як об’єкт економічного дослідження // Фінанси України. – 2002. – № 10. – С. 61-66.

  3. Світова економіка / За ред. А.С. Філіпенка, О.І. Рогача. – К.: Либідь, 2002. – 581 с.

  4. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком. – Суми: Університетська книга, 2003. – 278 с.

  5. Наукова та інноваційна діяльність: Статистичний збірник. – К., 2004.

  6. Возняк Г.В., Кузнєцова А.Я. Методичні особливості оцінки ефективності фінансування інноваційних проектів прибутком від основної діяльності // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – № 4 (46). – С. 81-91.

  7. Онишко С.В. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку: Монографія. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004.

  8. Юркевич О.М. Удосконалення методів непрямого фінансового стимулювання інноваційної діяльності підприємств // Проблеми науки. – 2005. – № 7. – С. 13-18.

  9. Мазур И.И., Шапиро В.Д., Ольдерогге Н.Г. Управление проектами. – М.: Омега-Л, 2004.

  10. Софіщенко Ірина. Особливості та основні тенденції валютного фінансування банками національної економіки // Вісник НБУ. – 2006. – № 1. – С. 36-41.

  11. Центр Разумкова. Інноваційний розвиток в Україні // Національна безпека і оборона. – 2004. – № 7. – С. 1-14.

  12. Дмитренко Микола. Ощадно-кредитна система у контексті формування в Україні власної інвестиційно-інноваційної політики // Вісник НБУ. – 2006. – № 1. – С. 16-18.


Отримано 27.04.2007 р.


Л.Ф. Чумак, И.В. Сошенко

Проблемы финансирования инновационных процессов в Украине

В статье раскрыта роль финансового стимулирования инновационной деятельности. Рекомендованы направления привлечения предприятиями дополнительных средств с целью финансирования инновационных проектов. Проанализировано современные проблемы, препятствующие финансированию инновационных процессов в Украине.

1Чумак Лариса Федорівна, кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри економіки Сумського державного університету; Сошенко Інна Вікторівна, студент факультету економіки та менеджменту Сумського державного університету.


© Л.Ф. Чумак, І.В. Сошенко, 2007



Механізм регулювання економіки, 2007, № 2

Схожі:

Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці iconРозділ 2 Інноваційні процеси в економіці Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці
Розкрито специфічні риси аналізу попиту на ринку нових товарів. Запропоновано рекомендації щодо підвищення ступеня обґрунтованості...
Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці iconРозділ 2 Інноваційні процеси в економіці
Характеристика впливу інформаційно-телекомунікаційних технологій на розвиток страхового ринку
Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці iconРозділ 2 Інноваційні процеси в економіці
Нтп та постіндустріалізація як основні засоби екологізації економіки та розбудови сталого розвитку-зростання
Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці iconРозділ 2 Інноваційні процеси в економіці
Нтп та постіндустріалізація як основні засоби екологізації економіки та розбудови сталого розвитку-зростання
Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці iconРозділ 2 Інноваційні процеси в економіці
У статті також представлені існуючі моделі кооперації між державним та приватним сектором в сфері міжнародної торгівлі в країнах...
Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці iconРозділ 2 Інноваційні процеси в економіці
Виконана систематизація показників оцінки інтелектуального капіталу за елементами його складових, відповідно: людського, організаційного...
Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці iconРозділ 2 Інноваційні процеси в економіці
Авторы данной статьи предлагают к рассмотрению различные варианты и способы модификации организационной структуры предприятия как...
Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці iconРозділ 2 Інноваційні процеси в економіці
У статті аналізується необхідність управління вибором стратегії просування нової продукції, а також розглядається приклад вибору...
Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці iconРозділ 2 Інноваційні процеси в економіці
В статье рассматриваются программно-целевые методы управления нтп, составляющие основу экономического механизма программирования...
Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці iconРозділ 2 Інноваційні процеси в економіці
Предложена классификация рисков инноваций, вызванных влиянием факторов макросреды (макрорисков), уточнен состав этих факторов, рассмотрены...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи