Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет icon

Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет




Скачати 246.91 Kb.
НазваМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Дата14.07.2012
Розмір246.91 Kb.
ТипДокументи

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


“Затверджено”

на методичній нараді кафедри

внутрішньої медицини, фізичної

реабілітації та спортивної медицини

Завідувач кафедри

професор _____________ В.К.Тащук

“____” _________20__р.


МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

практичного заняття :

«Поняття про біоеквівалентність, брендові та генеричні лікарські засоби»

Навчальна дисципліна: "Клінічне вивчення лікарських засобів" Спеціальність „клінічна фармація" Фармацевтичний факультет

V курс


ЧЕРНІВЦІ 2010

1.ТЕМА: Поняття про біоеквівалентність, брендові та генеричні лікарські засоби.

  1. ^ ТРИВАЛІСТЬ ЗАНЯТТЯ: 2 години.

  2. НАВЧАЛЬНА МЕТА: оволодіння та поглиблення знань з основ клінічного вивчення лікарських засобів, знайомство з основними регламентуючими принципами проведення клінічних випробувань лікарських засобів і організацією контролю за безпечністю при їх застосуванні в Україні.

^ 3.1. Студент повинен знати (а = ІІ)

  • визначення поняття біоеквівалентності

  • основні етапи визначення біоеквівалентності

  • визначення брендових лікарських засобів

  • визначення генеричних лікарських засобів

  • критерії оцінки реалізації клінічного дослідження на біоеквівалентність

  • методи пошуку лікарських засобів

^ 3.2.Студент повинен вміти (а = ІІІ)

  • вміти аналізувати результати проведених клінічних досліджень;

  • оформити медичну документацію, що передбачається законодавством з охорони здоров’я.

  • провести аналіз результатів і матеріалів клінічних випробувань;

  • дати характеристику лікарського засобу з урахуванням впливу останнього на різні системи людського організму, а також визначених біохімічних та фізіологічних показників з метою визначення доцільності подальшого проведення дослідження;

  • аналізувати різні етапи (фази) клінічного випробування;

  • обґрунтувати доцільність використання нового препарату;

  • планувати клінічну розробку нового лікарського засобу;

  • проводити і аналізувати функціональні та лабораторні методи дослідження, що використовуються при проведення клінічного випробування;

  • оформляти медичну документацію.

З.З.Опанувати практичні навички (а = ІІІ)

    • робота з хворим з вивченням методологічних підходів до призначення лікарських засобів

    • визначення методології клініко-фарамакологічних підходів до методів лікування на постгоспітальному етапі

  • вміти оцінити ефективність фармакологічних препаратів.

^ 4. ВИХОВНА МЕТА:

  • На конкретних прикладах сприяти вихованню у студентів почуття відповідальності за життя хворого, за обгрунтованість правильного призначення лікарських засобів.

  • Формувати у студентів вміння клінічно мислити в процесі спілкування з хворим.

  • Вимагати у студента дотримання принципів лікарської деонтології в процесі обстеження та спілкування не тільки з врахуванням характеру захворювання, але і з врахуванням індивідуальних особливостей хворого.

  1. ^ МІЖПРЕДМЕТНА ІНТЕГРАЦІЯ:

Дисципліна

Знати

Вміти

Вища математика

Статистичні методи обробки даних

Проводити обробку статистичних даних

Технологія лікарських форм

Правила виготовлення лікарських засобів в аптеках та заводських умовах

Оцінити правильність виготовлення лікарських засобів

Фармакологія

Механізм дії, фармакокінетику, побічну дію лікарських препаратів

Виписати рецепти

Біохімія

Особливості та патологічні зміни обміну вуглеводів, жирів, білків, амінокислот, використання біохімічних тестів, механізми дії гормонів та ферментів, особливості хімічного складу та процесів метаболізму в нормі та при патології різних органів та систем

Оцінити лабораторні показники у досліджуваних під впливом різних лікарських засобів

Патологічна фізіологія

Визначення механізмів розвитку, симптомів та синдромів захворювання

Оцінити вплив лікарських засобів на патогенетичні ланки захворювання


^ 6.ПЛАН ТА ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ.




^ Основні етапи заняття та їх зміст

Навч. мета в рівнях засвоєння

Методи контролю та навчання

Час

1

Підготовчий етап:

  • організація заняття

  • визначення навчальної мети та мотивація

  • контроль вихідного рівня знань, вмінь та навичок:

  • сучасні особливості вивчення біоеквівалентності

  • принципи вивчення біоеквівалентності

  • етапи вивчення біоеквівалентності

  • діагностичні критерії

  • основні норми і стандарти

  • основні нормативни документи

а=II-III



Індивідуальне усне опитування, трактовка результатів дослідження

20 хв

2

Основний етап: формування професійних вмінь та навичок:

  • оволодіти навичками клінічного дослідження лікарських засобів з вивченням біоеквівалентності

  • провести курацію хворих

  • обговорення та оцінка результатів курації і конкретних питань особливостей призначення лікарських засобів (брендових та генеричних)

  • інтерпритація основних даних проведених клінічних досліджень

  • обгрунтуванням доцільності використання нового препарату за принципами доказової медицини




а=III

Метод формування практичних навичок: практичний тренінг обстеження хворих.


Метод формування вмінь:

Лабораторне дослідження.

60 хв.

3

Заключний етап

Контроль та корекція рівня професійного вміння і навичок

Підведення загальних підсумків.

Домашнє завдання.

а=III

Індивідуальний контроль практичних навичок та результатів курації хворих.

10 хв.



^ 7 Підготовчий етап:

На початку заняття викладач знайомить студентів з основними завданням заняття, планом. Контроль вихідного рівня знань студентів проводиться шляхом співбесіди.


^ 8 ОСНОВНИЙ ЕТАП:

Впровадження нового лікарського засобу (ЛЗ) на ринок – процес досить тривалий і дорогий. Найбільших витрат часу та коштів потребують клінічні випробування ЛЗ – один з найважливіших та відповідальних етапів їх впровадження в медичну практику. Тільки після всебічної клінічної апробації ефективності та безпечності ЛЗ можливе його широке застосування в медичній практиці. Даний препарат є оригінальним.

^ Оригінальний препарат (бренд) - вперше синтезований і пройшовший повний цикл досліджень ЛЗ, активні інградієнти якого захищені патентом на певний термін.

Існує непорушний патентний захист готової лікарської форми. Генеричні ЛЗ отримують «право на життя» тільки після закінчення патентного захисту оригінального ЛЗ (наприклад, в США термін патентного захисту складає 17 років), але його хімічна структура стає відомою відразу після його виходу на ринок. Це означає, що після закінчення терміну патентного захисту будь-який виробник, що має хімічну формулу лікарської речовини, технологію виробництва і дозвіл на виробництво (ліцензію і т. п.), може виробляти аналог оригінального ЛЗ під іншою назвою.

Через тривалість періоду створення нових препаратів і високу вартість розробки оригінальних препаратів за повним циклом – від фінансування наукових робіт, клінічних досліджень до організації виробництва та впровадження препарату на ринок – завдання для вітчизняних сучасних фармацевтичних компаній у теперішній час вкрай важке. Тому одним з основних шляхів забезпечення ЛЗ населення, як у високо розвинених країнах, так і в країнах з перехідними формами економіки (до останніх віднесено Україну), є можливість імпорту або виробництва генеричних препаратів (ГП) силами вітчизняної фармацевтичної промисловості.

В даний час в Україні значно зросла кількість заявок на реєстрацію вітчизняних і зарубіжних лікарських препаратів. Переважна більшість з них — генеричні препарати.

Генеричні препарати - такі лікарські засоби, які містять одну і ту ж активну речовину в однаковій дозі і в тій же лікарській формі, що і відповідний оригінальний засіб та випускаються різними фармацевтичними компаніями після припинення терміну дії патенту на оригінальний препарат.

Цікавість до них не випадкова. Використання високоякісних і, як правило, дешевших, в порівнянні з оригінальними, генеричних| препаратів істотно|суттєво| скорочує державні витрати на лікування і дозволяє зберігати високий рівень і якість лікування.

Слід зазначити, що генеричні препарати повинні відповідати тим же стандартам якості, ефективності і безпечності, визначених до оригінальних ЛЗ|.

Проблема біоеквівалентності ЛЗ має важливе клінічне, фармацевтичне та економічне значення, оскільки один і той самий ЛЗ виробляють багато (іноді десятки) фірм, застосовуючи різні допоміжні речовини у різній кількості і за різними технологіями. Широке застосування ГП в усіх країнах пов’язане з істотною (у 10–20 разів) різницею вартості їх та оригінального препарату. Це сприяє швидкому зростанню виробництва ГП. За різними оцінками, ГП становлять до 80% номенклатури фармацевтичного ринку окремої країни.

Проте, клінічна практика показала, що препарати, що мають одні і ті ж активні речовини і навіть лікарські форми і дози, але що випускаються різними виробниками, істотно розрізняються як по терапевтичній ефективності, так і по частоті та вираженості що викликаються ними побічних ефектів


В більшості випадків відмінності в терапевтичній ефективності препаратів, що містять одні і ті ж активні речовини, обумовлені зміною їх біодоступності  кількості лікарської речовини, яка потрапляє в системний кровотік, і швидкості, з якою цей процес відбувається. У зв'язку з цим виникло нове поняття  біоеквівалентність.

Згідно з визначенням ВООЗ два ЛЗ вважають біоеквівалентними, якщо вони фармацевтично еквівалентні, мають однакову біодоступність лікарської речовини та після введення в однаковій дозі їх дія забезпечує відповідну ефективність та безпечність.

Біодоступність швидкість та ступінь, з якими активна субстанція або її активна частина абсорбується з лікарської форми та стає доступною в місці її передбачуваної дії

^ Відповідно до регламентів ВООЗ (1996, 1999), ЄС (1992) та багатьох національних служб охорони здоров’я біоеквівалентність вивчають, якщо:

  • існує ризик застосування ГП, за відсутності даних про біоеквівалентність;

  • існує ризик зниження фармакотерапевтичної дії ГП та клінічної безпеки препарату.

При цьому обов’язково досліджують біоеквівалентність:

^ ЛЗ, які застосовують для лікування стану, який потребує гарантованого терапевтичного ефекту;

ЛЗ з вузьким терапевтичним коридором безпечності (малим діапазоном терапевтичної широти, наприклад, серцеві глікозиди та інші кардіотонічні ЛЗ, базисні протиревматичні ЛЗ);

ЛЗ, фармакокінетичні параметри в яких, наприклад абсорбція, не перевищують 70% (раміприл, дилтіазем, ісрадипін, нікардипін, метилдопа, арфонад, пентамін та ін.) або елімінація перевищує 70%;

^ ЛЗ з незадовільними фізико-хімічними властивостями (низька розчинність, нестабільність, поліморфізм);

ЛЗ з офіційно документованими проблемами щодо достатньої біодоступності.

У багатьох країнах як стандарти для оцінки біоеквівалентності генеричних| версій давно використовують певні препарати. Так, ВОЗ опублікувала «Перелік препаратів порівняння». До цього списку внесені 147 лікарських препаратів, активні речовини яких включені в «Зразковий перелік основних лікарських засобів ВОЗ», для яких відібрані відповідні препарати порівняння. Згідно рекомендаціям ВОЗ по| використанню переліку біоеквівалентність генерика слід визначати по відношенню до оригінального лікарського препарату. Якщо останній не представлений|уявлений| на національному ринку, то орієнтиром є|з'являється,являється| аналогічний препарат, вказаний в переліку (первинний ринок), оскільки внесений до переліку препарат, на думку компанії-виробника, найбільшою мірою відповідає вимогам, що пред'являються до якості, безпеки, ефективності і маркування. Якщо оригінальний препарат не можливо використовувати як стандарт, то таким стандартом може служити лікарський препарат, що лідирує|лідерує| на ринку даної країни (якщо підтверджені його якість, безпека і ефективність).

Оцінку біоеквівалентності лікарських засобів в даний час вважають одним з основних методів медико-біологічного контролю якості генеричних препаратів.

Крім того, біоеквівалентні ЛЗ|, для того, щоб вважатися|лічитися| терапевтично еквівалентними, повинні містити|утримувати| безпечні допоміжні речовини з|із| добре встановленими|установленими| властивостями.

При визначенні біоеквівалентності за основу беруться дані про препарат, біодоступність якого доведена, тобто здатність всмоктуватися, накопичуватися і виводитися з організму. Визначаючи порівняльну біодоступність препарату, що впроваджується на ринок, дослідник може стверджувати, що новий ЛЗ є аналогом оригінального препарату, оскільки його біодоступність така ж або ж має незначні відмінності. Таким чином, два препарати вважають біоеквівалентними, якщо у них схожі фармакокинетические показники.

Проведення дослідження і його дизайн повинні базуватися на знаннях фармакокінетики і фармакодинаміки досліджуваної лікарської речовини.

При вивченні біоеквівалентності лікарських препаратів найбільш важливими є наступні фармакокінетичні параметри (рис.1):



Рис.1.^ Основні параметри фармакокінетики, що використовуються при вивченні біоеквівалентності лікарських речови

Cmax — максимум, або пік концентрації лікарської речовини в крові;

tmax — час досягнення максимальної концентрації речовини в плазмі крові;

AUC — площа під фармакокінетичною кривою — кривою «концентрація—час» (зміна концентрації активної речовини в плазмі або сироватці крові в часі).

Значення показника максимальної концентрації речовини можна пояснити за допомогою наступного прикладу. На рис. 2 представлені фармакокінетичні криві двох лікарських препаратів. Крива 1 характеризує концентрацію в крові стандартного препарату, крива 2 — тестованого. Горизонтальною лінією відмічена мінімальна ефективна концентрація, при якій дана речовина надає терапевтичну дію. Як видно, Сmax тестованого препарату (крива 2) не досягає рівня мінімальної ефективної концентрації і, отже, не надає терапевтичної дії.



Рис. 2. Зіставлення максимальних концентрацій в крові двох препаратів: МЕК — мінімальна ефективна концентрація; 1 — стандартний препарат; 2 — тестований препарат; Сmax1, Сmax2 — відповідні максимальні концентрації порівнюваних препаратів в крові

Другий важливий параметр — час досягнення максимальної концентрації лікарської речовини в крові. Цей показник відображає швидкість його всмоктування і швидкість настання терапевтичного ефекту. На рис. 3 показано, що Сmax стандартного препарату (крива 1) досягається через 1г, а тестованого (крива 2) — через 4г. Така відмінність в часі досягнення максимальної концентрації препарату в крові може зумовити зміну клінічних показань до застосування даного препарату.



Рис.3. Зіставлення часу досягнення максимальної концентрації двох препаратів: МЕК — мінімальна ефективна концентрація; 1 — стандартний препарат; 2 — тестований препарат; tmax1, tmax2 — відповідний час досягнення максимальних концентрацій порівнюваних препаратів в крові

Третім важливим параметром біоеквівалентності є площа під фармакокінетичною кривою, яка відображає кількість речовини, що поступила в кров після одноразового введення препарату. На рис. 3 показано, що дві криві мають різну форму, різні піки і неоднаковий час досягнення максимальної концентрації. Але площі під цими кривими близькі по величині, отже, обидва препарати забезпечують надходження в кров однакової кількості лікарської речовини.

На рис. 4 представлений інший приклад співвідношення кривих, що відображають кінетику двох порівнюваних препаратів. Площа під кривою 1 практично в два рази більша, ніж під кривою 2. Звертає на себе увагу те, що максимальна концентрація і час її досягнення схожі у стандартного і тестованого препаратів. Проте площа під фармакокінетичною кривою у тестованого препарату в 2 рази менша за рахунок швидшого виведення його з крові. В даному випадку можна чекати зменшення тривалості дії лікарського препарату і зниження його терапевтичного ефекту.



Рис. 4. Зіставлення площ під фармакоіинетичними кривими двох препаратів: 1 — стандартний препарат; 2 — тестований препарат; AUC1, AUC2 — відповідні площі під кривими «концентрація—час» порівнюваних препаратів

Таким чином, два препарати вважають біоеквівалентними, якщо вони мають схожі фармакокінетичні показники. За регламентом ВОЗ (1994, 1996) і ЄС (1992) їх відмінність не повинна перевищувати 20%.

Необхідно відзначити, що планувати і проводити дослідження за визначенням біоеквівалентності повинні фахівці різного профілю: клінічні фармакологи, лікарі-клініцисти, біохіміки, хіміки-аналітики, біостатистики.

Всі етапи дослідження повинні бути детально описані, проаналізовані і представлені в докладному звіті. Впровадження визначення біоеквівалентності як методу дозволяє зробити обгрунтований висновок про якість, ефективність і безпеку порівнюваних препаратів на підставі меншого об'єму первинної інформації і в більш стислі терміни, ніж при проведенні клінічних випробувань.

Одним з основних регламентуючих документів, щодо проведення дослідженні біоеквівалентності лікарських засобів є наказ № 355.

Основне завдання наказу № 355 полягає у визначенні підходів до проведення клінічних досліджень ЛЗ з метою встановлення біоеквівалентності. Це перший український документ, що визначає, що таке біоеквівалентність і біодоступність, особливості вивчення біоеквівалентності у хворих СНІДом і психічно хворих, особливості вивчення біоеквівалентності протипухлинних препаратів і т.п. Цей документ дає право замовляти проведення клінічних досліджень ЛЗ в цілях встановлення його біоеквівалентності, ДФЦ  регламентувати певні вимоги до проведення клінічних випробувань, а досліднику — можливість усвідомлення того, що він працює в правовому полі. З впровадженням біоеквівалентності в практику клінічних випробувань у пацієнта — споживача ЛЗ з'являється впевненість в якості лікарського препарату.

Вивчення біоеквівалентності — це клінічні випробування, об'єктом дослідження яких є людина. Тому до таких досліджень пред'являють ті ж вимоги, що і до всіх інших клінічних випробувань.

Особи, яких залучають до таких досліджень (здорові добровольці), повинні добровільно погодитися на участь у дослідженні та бути проінформова ними про хід дослідження й заходи, які вживають для їх безпеки. Тому ці випробування повинні відповідати всім вимогам щодо проведення клінічних досліджень, які застосовують у міжнародній практиці та в Україні.

Вивчення біоеквівалентності слід проводити відповідно до принципів Належної клінічної практики (GCP).

ВОЗ рекомендує наступні підходи до відбору досліджцваних: Контингент повинен бути максимально однорідним. Щоб зменшити розбіжності одержуваних даних, в дослідженні повинні брати участь здорові добровольці. Необхідно розробити і представити точні критерії включення в дослідження і виключення з нього. Бажано, щоб в дослідженні брали участь чоловіки і жінки (для жінок оцінку ризику потрібно визначати індивідуально, вагітних необхідно попереджати про можливий ризик для плоду). У дослідження включають осіб у віці від 18 до 55 років. Придатність добровольців до участі в дослідженні повинна бути підтверджена за допомогою результатів стандартних лабораторних тестів, даних анамнезу і фізичного обстеження. До і в процесі випробування потрібно проводити спеціальні медичні обстеження, необхідність яких обумовлена особливостями фармакологічних властивостей препарату, що вивчається. Іноді в дослідження доцільно включати пацієнтів з якимись захворюваннями, а не здорових добровольців. Така ситуація може виникнути, якщо досліджуване ЛС надає відомі побічні дії і здоров'ю добровольців може бути завданий серйозного збитку (наприклад, при вивченні лікарських препаратів, використовуваних в онкології, при лікуванні ВІЛ-інфікованих).

Для проведення клінічного випробування з метою визначення біоеквівалентності формують групу лікарів|лікарок|-дослідників, які здійснюватимуть контроль за станом здоров'я добровольців, дотриманням ними режиму перебування на клінічній базі, організацією харчування|харчування|, правильністю установки катетерів, відбором зразків|взірців| крові і їх обробкою, а також надання|виявлення|, при необхідності, невідкладній медичній допомоги. Очолює групу лікарів|лікарок|-дослідників відповідальний керівник даного клінічного випробування

Необхідно підкреслити, що на відміну від клінічних випробувань ЛЗ|, в яких беруть участь пацієнти, дослідження біоеквівалентності проводять переважно|лише| на здорових добровольцях. Тому в ході таких досліджень потрібно дотримуватись стандартних умов харчування|харчування| і перебування пацієнтів, що, природньо, збільшує фінансові витрати на їх проведення.

Основні умови для випробуваних:

· харчовий і водний режим (стандартна дієта);

· повне виключення або обмеження прийому лікарських засобів до і в період проведення дослідження;

· руховий режим;

· режим дня;

· виключення вживання алкоголю, кофеїну, наркотичних засобів, концентрированных соків;

· час перебування в дослідницькому центрі;

· час закінчення дослідження.

При обробці одержаних|отриманих| даних слід враховувати можливий вплив на результати випробування такого чинника|фактору|, як табакокуріння. Досліджувані не повинні приймати інші ЛЗ| і під час випробування, їм слід утримуватися від їжі і напоїв, які можуть вплинути на циркуляцію ЛЗ|, порушити функцію шлунково-кишкового тракту, печінки, нирок|бруньок| (алкоголь, напої, що містять|утримують| кофеїн, фруктові соки, жирна і смажена їжа).

Особливістю дизайну таких досліджень є те, що кожен випробовуваний одержує як стандартний препарат, так і тестований. Віддають перевагу перехресному методу з рандомізованим розподілом добровольців.

В Україні дослідження біоеквівалентності повинні проводитися на клінічних базах, затверджених МОЗ| України за згодою ФЦ|, до яких пред'являються певні вимоги, а саме:

  • можливість|спроможність| залучення лікарів|лікарок|-дослідників, що мають досвід проведення клінічних випробувань;

  • наявність блоку інтенсивної терапії (реанімаційного відділення|відокремлення|) для надання|виявлення| невідкладної допомоги досліджуваним;

  • наявність окремих палат з|із| санвузлом для досліджуваних, маніпуляційної, палати або блоку інтенсивної терапії, санітарної кімнати, окремої роздаточної|роздавальній|;

  • наявність ЛЗ| і устаткування|обладнання|, необхідних для надання|виявлення| невідкладної допомоги досліджуваним (наприклад, монітор для реєстрації ЕКГ, дефібрилятор|, апарат для зовнішньої електрокардіостимуляції, система передачі сигналу для виклику лікаря|лікарки| і медперсоналу, мішок Амбу для штучної вентиляції легенів|, електровідсмоктувач|відсмоктувач|, інтубаційний| ендотрахеальний набір, трахеотомічний набір та ін.);

  • наявність штату лікарів|лікарок| і молодшого медичного персоналу, які мають досвід проведення клінічних випробувань і володіють навичками|навичками| надання|виявлення| невідкладної медичної допомоги;

  • забезпечення цілодобового спостереження за станом випробовуваних і надання|виявлення| їм невідкладній медичній допомоги у разі|в разі| виникнення ускладнень в ході дослідження, а також, при необхідності, подальшого|дальшого| стаціонарного і/або амбулаторного лікування;

  • проведення необхідних лабораторних і інструментальних досліджень для визначення функціонального стану систем організму випробовуваних;

  • ведення медичної документації відповідно до чинного законодавства.

При проведенні інспекції здійснюватиметься контроль за:

  • відповідністю дослідження затвердженому протоколу клінічного випробування біоеквівалентності на клінічній базі;

  • якістю аналізу за визначенням концентрації досліджуваного ЛЗ| в біологічному матеріалі;

  • належним веденням документації, яка відноситься до клінічного випробування біоеквівалентності;

  • характером|вдачею|, важкістю|тягарем|, частотою виникнення побічних реакцій і наданням інформації про них у відділ фармакологічного нагляду ДФЦ|;

  • своєчасним і якісним наданням|виявленням| медичної допомоги випробовуваним, якщо виникне в цьому необхідність.

При лікувально-профілактичній установі (клінічній базі), де проводяться випробування біоеквівалентності, повинна працювати комісія з питань етики, яка оцінює етичні і етично-правові аспекти проведення клінічного випробування. Діяльність комісії по питання етики регламентується Наказом МОЗ| України № 281, СОП|, а також міжнародними правилами проведення клінічних випробувань (ICH GCP) і декларацією Хельсінкі Всесвітньої медичної асоціації зі|із| змінами і доповненнями.

Доброволець може бути залучений|приваблений,залучений,притягати| до участі в дослідженні біоеквівалентності ЛЗ| як досліджуваний тільки|лише| в тому випадку, якщо|у тому випадку , якщо,в том случае | він одержав|отримав| повну|цілковиту| інформацію про мету|ціль| і завдання|задачі| дослідження, властивості досліджуваного препарату, його очікувану|сподіваній| ефективність, можливі побічні реакції, ступінь|мірі| ризику для досліджуваного. Доброволець повинен дати письмову добровільну згоду|злагоду| на участь в клінічному випробуванні (датоване і власноручно їм підписане).

Суми виплат повинні бути пропорційні|пропорціональні| тривалості участі добровольця в дослідженні. Винагорода не повинна повністю залежати від того, чи брав участь досліджуваний протягом всього встановленого|установленого| протоколом терміну. Члени комісії повинні переконатися в тому, що інформація, що стосується матеріальної винагороди випробовуваних, включаючи методи, суми і порядок|лад| виплат, повністю відбита в письмовій інформованій згоді|злагоді|, що надаються добровольцям в матеріалах з|із| вказівкою, на яких етапах дослідження проводитимуться|вироблятимуться,справлятимуться| виплати і в якому розмірі.

Крім того, комісія з питань етики оцінює кваліфікацію дослідників. Перед початком випробування добровольці повинні бути застраховані відповідно до чинного законодавства. Їм видають копію страхового поліса або іншого юридичного документа, який підтверджує факт і умови страхування. Фінансування клінічного випробування за участю здорових добровольців, а також їх страхування здійснюється за рахунок замовника клінічного випробування.

Якщо в процесі дослідження була визначена супербіодоступність|, тобто|цебто| новий (досліджуваний) препарат за ступенем|міри| всмоктуваності значно перевищує референтний, то його можна розглядати|розглядувати| як новий і ставити питання про клінічне вивчення цього ЛЗ|.

В цілому|загалом|, звіт про клінічне дослідження біоеквівалентності не відрізняється від такого, що складається при проведенні звичайних|звичних| клінічних досліджень.

Звіт і акт про результати проведеної інспекційної перевірки надається на затвердження|затвердження| директору ДФЦ|.

Звіт про дослідження біодоступності або біоеквівалентність оформляється згідно вимогам ICH GCP до звітів про клінічні випробування, які регулюються Міжнародною конференцією по гармонізації (International Conference on Harmonization — ICH).

Формою він повинен відповідати вимогам, згідно Наказу МОЗ| України №281.

Таким чином, оцінка біоеквівалентності ГП суворо регламентується відповідними стандартами, як в міжнародних, так і національних межах. Це пов’язане, насамперед, з соціально-економічною специфікою та станом охорони здоров’я населення кожної країни.

Необхідного підкреслити, що дослідження біоеквівалентності як методу клінічного випробування дозволяє зробити обгрунтований висновок|укладення,ув'язнення| про ефективність і безпечність порівнюваних препаратів на підставі меншого об'єму|обсягу| первинної інформації і в більш стислі терміни, ніж при проведенні інших видів клінічних випробувань.

У наш час в Україні у зв’язку з інтенсивним розширенням фармацевтичного ринку (кількість зареєстрованих і дозволених до застосування ЛЗ наближається до 8000) збільшується конкурування аналогів ЛЗ різного виробництва щодо їх ефективності та безпечності. Кількість аналогів тільки кардіологічних ЛЗ, які використовуються в медичній практиці, становить: ізосорбіду – понад 20 вітчизняних та зарубіжних препаратів, ніфедипіну – понад 30, еналаприлу – майже 20, атенололу – 12, каптоприлу – 11, дигоксину – 8, метопрололу – 5.

Майже всі вони є ГП і, поряд з високою ефективною антигіпертензивною, антиангінальною, антиаритмічною, кардіотонічною та іншою дією, мають багато побічних реакцій, хоча й передбачених, проте, на жаль, серйозних. Біоеквівалентність багатьох з них за сучасними принципами (особливо це стосується вітчизняних ЛЗ) не доведена.

Проведені обмежені клінічні випробування (навіть найретельніші) цих ЛЗ не завжди можуть дати повною мірою достатню об’єктивну інформацію про їх ефективність та безпечність.

Сьогодні у світі надзвичайно актуальна проблема розвитку резистентності до антибактеріальних засобів. Ряд фармацевтичних компаній розробляють нові лікарські засоби, до яких, на жаль, швидко розвивається резистентність, і тому ефективність застосування їх знижується. Наприклад, у Чехії, Словаччині, Угорщині та деяких країнах Західної Європи резистентність мікроорганізмів до антибактеріальних засобів становить 50–70%. Перед науковцями та організаторами охорони здоров’я постала проблема раціонального використання лікарських засобів.

Дуже серйозною є проблема захворюваності на малярію та резистентності її збудника до існуючих антибактеріальних засобів. З метою сповільнення розвитку резистентності до збудника малярії на міжнародному рівні розглядається можливість підписання угоди про застосування певного лікарського засобу для лікування малярії одночасно в усіх країнах світу протягом визначеного періоду. Після закінчення терміну використання цього препарату, необхідно одночасно перейти до використання іншого. Таким чином можна буде уникнути циркуляції полірезистентних штамів малярійного плазмодія в навколишньому середовищі.

Інша важлива проблема — резистентність збудників туберкульозу до протитуберкульозних лікарських засобів, особливо першого ряду. Якщо курс лікування не доведено до кінця, чи були порушення під час його проведення, то пацієнт не виліковується, а стає носієм резистентних штамів. Лікування захворювань, спричинених полірезистентними мікроорганізмами, потребує більше фінансових витрат, часу та ефективніших лікарських засобів. Крім того, проблема виникає через застосування неякісних «генеричних» лікарських засобів, які не забезпечують належної концентрації діючої речовини в крові.

Той факт, що до складу препарату входить активний фармацевтичний інгредієнт — необхідна, але далеко не достатня умова для віднесення лікарського засобу до категорії генериків. Достатньою умовою є біоеквівалентність генерика щодо препарату-компаратора (препарату порівняння). Якщо, наприклад, біоеквівалентність протитуберкульозного засобу-генерика не відповідає оригінальному препарату, то до нього може розвинутися резистентність. Отже, препарат-генерик повинен забезпечити активні концентрації діючої речовини у крові пацієнта, що подібні до таких оригінального препарату.

Що стосується біоеквівалентності, то у нас, на жаль, є лише поодинокі випадки проведення таких досліджень.

Згідно з Наказом МОЗ України від 12.12.2001 р. № 497 передбачено механізм заборони виробництва та вилучення з продажу лікарських засобів, якість яких не відповідає діючим стандартам. Це передусім стосується препаратів, названих виробниками генериками, але які фактично до них не належать. Адже генерик — це лікарський засіб, біоеквівалентний оригінальному препарату. Тому актуально впроваджувати обов’язкові дослідження біоеквівалентності препаратів-генериків.

Отже, необхідність підвищення вимог до якості, ефективності та безпечності ГП є актуальним завданням для всіх фахівців, закладів та установ, які беруть участь у діяльності регулюючої системи і втіленні в практику охорони здоров’я державної політики в галузі ЛЗ.

За умови визначення біоеквівалентності ГП, застосування цих засобів у медичній практиці дозволить істотно зменшити витрати на лікування пацієнта та поряд з цим зберегти високий рівень і якість наданого лікування.


^ 9. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. Визначення «брендового» та «генеричного» препарату

2. Які препарати вважаються біоеквівалентними

3. Визначення біодоступності

4. Особливості вивчення та визначення біоеквівалентності

5. Основні фармакокінетичні параметри при вивченні біоеквівалентності

6. Особливості проведення досліджень по вивченню біоеквівалентності

7. Основні умови для випробуваних при вивченні біоеквівалентності

8. Методи контролю по вивченню біоеквівалентності

9. Основні нормативні документи проведення досліджень по вивченню біоеквівалентності


^ 10. Заключний етап:

Контроль та корекція рівня професійного вміння та навичок проводиться шляхом співбесіди. Оцінюються знання та вміння студентів з обґрунтуванням кожної оцінки.

Викладач задає домашнє завдання, рекомендує літературу за темою наступного заняття: основну і додаткову.

^ 11. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАНЯТТЯ

  1. Матеріали для методичного забезпечення основного етапу заняття: історії хвороб, листки призначень, таблиці, дані лабораторних показників,набори лікарських засобів, рекламні проспекти.

^ 11.2Матеріали для заключного етапу заняття: тестові завдання

11.3 Матеріали для методичного забезпечення самопідготовки студентів викладені у відповідних методичних вказівках студентам 5 курсу для самостійної підготовки до практичного заняття з цієї теми.

^ 12. Поради студенту: див. методичні рекомендації та монографії, що видані кафедрою.

13 ЛІТЕРАТУРА:

А: Основна:

  1. Мальцев В.И., Ефимцева Т.К., Белоусова В.Н., Коваленко В.Н. Клинические испытания лекарственных средств. – Морион, 2004., – 352с.

Б: Додаткова література:

  1. Закон України “Про лікарські засоби”

  2. Броникова О.Б. Качество и безопасность лекарственных средств на рынке Украины // Провізор. – 2005. - №9. – С.3-6

  3. МелиховО.Г., ПрудниковД.Н. История и основные положения правил проведения клинических испытаний //Клинич. фармакол. и терапия. – 1997.- №1. – С. 54-57.

  4. Мельник А.И. Бренды, генерики и брендированные генерики. Как разобраться в этих терминах. // Провізор. – 2005. - №9. – С.12-15.

  5. Методичні рекомендації з клінічних випробувань лікарських засобів в Україні. – К.:Морион Лтд, 1999. – 95с.

  6. Мальцев В.И., Викторов А.П. Коваленко В.Н. и др. Изучение биоэквивалентности лекарственных средств как одного из видов клинических испытаний // Укр. мед. часопис. – 1999. - №1(9). – І/ІІ. – С.77-80.

  7. Організація системи фармакологічного нагляду в Україні /О.В.Стефанов, О.П.Вікторов, В.І.Мальцев та ін. – К.: Авіцена, 2002. – 68с.

  8. Попов С.Б., Зупанец И.А., Викторов А.П. Два источника и две составляющие качества генерических препаратов // Фармацевтична Україна- 2004 – С.16-18.

  9. Руководство по клиническим испытаниям лекарственных средств. Под редакцией: член-корр. АМН Украины Стефанова А.В., д. м.н.Мальцева В.И., к.м.н. Ефимцевой Т.К.- К.: Авицена, 2001г., - 426с.

  10. Юридичні аспекти фармації. Збірник нормативно-правових актів станом на 15 квітня 2004р., Т. ІІ. – Харків: Мегаполіс, 2004р., 576с.

Методичну розробку склала

доц. кафедри Турубарова-Леунова Н.А.



Рецензія позитивна

Схожі:

Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоровя україни буковинський державний медичний університет

Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоровя україни буковинський державний медичний університет

Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я України Буковинський державний медичний університет
Факультет – медичний №4 з відділенням молодших медичних І фармацевтичних фахівців
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Клінічна фармакологія”
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Професійні хвороби”
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Пропедевтики внутрішньої медицини
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Військова терапія з терапією надзвичайних ситуацій”
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Науковий відділ направляє до друку (статтю, тези)
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров`я України Міністерство охорони здоров’я України дз ”Луганський державний медичний університет”
«Актуальні питання експериментальної, клінічної медицини та фармації», яка відбудеться 25-26 жовтня 2012 р у Дз ”Луганський державний...
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров`я України Міністерство охорони здоров’я України дз ”Луганський державний медичний університет”
«Актуальні питання експериментальної, клінічної медицини та фармації», яка відбудеться 25-26 жовтня 2012 р у Дз ”Луганський державний...
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Догляд та психологічне спостереження за хворими у хірургічному відділенні стаціонару (1 тиждень)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи