Олена Ткаченко icon

Олена Ткаченко




Скачати 110.35 Kb.
НазваОлена Ткаченко
Дата14.07.2012
Розмір110.35 Kb.
ТипДокументи

ЛЕВКО БОРОВИКОВСЬКИЙ ЯК ПРОВІСНИК РОМАНТИЧНОЇ ЕЛЕГІЇ-ДУМКИ

Олена Ткаченко



З утвердженням романтизму в структурі жанру елегії відбуваються суттєві зміни, оскільки цей напрям спричинив принципові зміни у світогляді і став новим типом поетичної свідомості. Звільнившись від пут наслідування античності та суворих теоретичних правил класицизму, романтизм дав можливість письменникам значно розширити тематику і збагатити арсенал художніх засобів та сприяв їх самобутньо-національному вираженню. З’являються нові жанрові форми, витворені в національних поетичних традиціях. Йдеться насамперед про жанр думки, яку, на наш погляд, можна вважати різновидом елегії, бо їй притаманні журлива тональність, роздумова наспівна інтонація, фольклорна поетика. Елегійними є й основні теми думок: самотність, недоля, сирітство, туга за коханням, поневолення. До того ж у літературознавстві існує точка зору, що думка - "своєрідне прищеплення елегії на слов'янському ґрунті" [1,223].

Українські письменники-романтики ХІХ століття та польські письменники, що належали до “української школи” в польській літературі, термін “думка” широко використовували для жанрового визначення своїх творів медитативного характеру елегійного змісту, близьких за тематикою та образно-стильовою структурою до народної пісні. Думка тісно пов'язана з народною піснею-думою, що набула особливого поширення в Україні та Польщі у ХVІ - ХVІІ століттях. У польських джерелах ХVІ століття дума пов'язується з українською пісенною творчістю, а коли термін вносять до тексту польського твору, то вживається як назва пісні або як назва музичного твору речитативного характеру, а найчастіше - як лицарська елегія - жалобна пісня, у якій звеличуються подвиги загиблого героя. Польський історик С. Сарніцький у літописі за 1587 рік писав: "У 1506 р. два брати Струси, войовничі і відважні юнаки, загинули, оточені і стиснуті волохами. Про них ще й тепер співають елегії, які українці називають думами, тужливим голосом, відтворюючи в рухах те, про що співається ..." [2,144]. Про думу як журливу пісню пише М. Коберницький у "Трені... Якубові Струсові, старості Хмельницькому, загиблому за вітчизну від рук татар, з жалем писані":


А підійди до мене з кобзою, жалібний кобзарю.

Заграй мені думу смутную про загиблого Струса,

Щоб утішити серце, смертю розхвильоване [2,148].


Невідомий автор "Ерісе dіопу, себто Вірша жалобного про благородного й вічної памяті гідного князя Михайла Вишневецького...", який вийшов друком у Кракові в 1585 р., розповідає, що по померлому князеві "на сурмах жалібні думи вигравають" [3,176].

Отже, поетичний твір, який в польській літературі вважали елегією, в українській - думою. "Вообще же в польском языке дума, – зауважує П. Житецький, – по объяснению Линде, основанному на значении этого слова у старинных писателей польских, есть elegia rycerska, niby zamisiona piesn" [4,129]. Про думу як журливу пісню, що передає жалобні, сумні почуття, пишуть у XVII ст. С. Шимонович, К. Твардовський. У енциклопедичному словнику за 1621 р. Г. Кнапський тлумачить думу як жалобну пісню, що оплакує загиблих. Досліджуючи поетику українських дум, П. Житецький вказував на "глубоко скорбный, элегический тон, которым проникнуты думы о походах козака в степи", зазначаючи, що "жалости, плач составляют органическую принадлежность самой фразеологии этих дум" [4,26]. Досліджуючи еволюцію пісні, Г. Нудьга зробив висновок, що у ХVІ - ХVІІІ ст. "думами називають елегійні, героїчні та історичні пісні про лицарську смерть, про драматичні події з життя народу, про відвагу і завзяття у боротьбі з іноземними поневолювачами" [2,138].

Отже, дума має зв'язок із давніми похоронними піснями, її генетичні джерела "треба шукати в перехідній формі від голосіння до епосу - героїчних жалобних піснях" [2,155]. Як відомо, елегія - це генетично "поетичний твір, винайдений насамперед для погребових та жалібних плачів" [5,133]. Слід підкреслити ще одну характерну рису думи: дума не тільки генетично пов'язана з елегією, а є, за словами В. Белінського, "епічною елегією, яка обов'язково вимагає народності і у поглядах, і у відображенні" [6,335]. Цю особливість думи відзначав і П. Житецький: "От народной малорусской думы именно веет думой певца, которая располагает слушателей к размышлению, к раздумью". Саме в схильності українців до розмірковування, роздумів вбачав учений поширення дум, які, за його словами, "самим названием своим указывают на психические свойства народа, среди которого они появились" [4,155]. Термін "дума" і "думка" мають один корінь. Уже один із перших українських словників - "Лексис Лаврентія Зізанія" тлумачив слово "дума" як "думка", "мислення" [7,22]. То ж невипадково елегія - найпоширеніший ліричний жанр романтизму, заговоривши у творчості українських романтиків українською мовою, трансформувалася в думку. Поети не тільки широко культивують ліричні вірші у жанрі думки, а й охоче послуговуються цим терміном для назви як окремих творів, так і поетичних циклів, і навіть цілих збірок.

Провісником романтичної елегії-думки в українській літературі можна вважати Л. Боровиковського, який 1834 року в листі до І. Срезневського писав: "Нынешняя деятельность земляков моих на поприще украинской литературы - лестная для моего родинолюбия - заставляет и меня издать ... но прежде одну книжку - собственныя опыты; в коих, надеюсь, публика заметит и ту новость, которая, кажется, доселе была неприступна для малороссийских поэтов – это серьезность, противная несправедливому мнению, что на малороссийском языке, кроме шуточного, смешного - писать нельзя" [8,208]. Витворені на народнопоетичному ґрунті його думки ("Журба", "Рибалка", "Убійство", "Бандурист", "Козак") сповістили про появу в українській поезії зовсім нового світосприйняття, нових мотивів, образів, художньо-поетичних засобів. Головні мотиви його думок – туга за минулим, розчарування. На передньому плані ліричний герой - людина самотня, знедолена і зневірена – типова для романтичної поезії. Поетове "Я" суб’єктивно не виявлене, але присутнє у відтворених картинах, стані душі, подіях. У творах Боровиковського лірична основа досить вдало поєднується з епічною. Цей прийом набуде особливого розвитку в думках А. Метлинського та представника пізнього романтизму Я. Щоголева. На жаль, свого часу значна частка елегій Боровиковського не була надрукована. Оригінальність поетичних творів Боровиковського дала можливість А. Шамраю констатувати, що поет "дав зразки лірики, писані в новому стилі", які в свою чергу дали "початок тому фольклорному напрямові в українській поезії, що його яскраво відбив у своїй творчості Т. Шевченко" [9,84].

“Журба” – один із перших у новій українській літературі творів, у якому поєднуються риси думки і елегії. За формою - це думка, а за авторським заголовком твору – тобто за його емоційно-психологічною темою – це елегія. І за тим екзистенціальним сприйняттям світу це елегія, бо автор справді дає своє переживання того універсального екзистенціального смутку, яке визначене у заголовку – журба. “Журба” Боровиковського для історика української літератури важлива як один із яскравих зразків пошуків стилю, що відповідав романтичним віянням, романтичному світопереживанню. Показовою щодо цього є насамперед заявлена у назві твору тема. Мотиви душевної туги – одна з найхарактерніших ознак романтичної елегії. Жанровим орієнтиром, який обрав для своїх художніх пошуків український поет, була народна пісня. Тематично вірш дуже сильно залежить від фольклорних мотивів. Образ “сиротини”, що з’являється у третьому рядку вірша , - один із найчастіше вживаних у поезії, що орієнтована на народну пісню. Але навіть за такої свідомої орієнтації на фольклор ми бачимо у творі виразну авторську орієнтацію на медитативне елегійне опрацювання традиційної теми. Тему народно-пісенну поет означує у заголовку вірша виразно - романтичним мотивом. Журба – один з екзистенціальних станів людської душі. Авторські роздуми на початку вірша розгортаються в руслі загальних констатацій, що надає йому характеру медитації, ітелектуально-душевного заглиблення у життєву ситуацію сироти, оскільки вона зрештою сприймається народним світоглядом. У другій частині твору, що починається словами “Горе ж мені на чужині”, поет робить крок у напрямку індивідуалізації ліричного переживання. Йдеться вже не про загальні висловлювання-роздуми над сирітською долею, а про сповідання-нарікання конкретного ліричного персонажа твору того сиротини, про якого на початку роздумував власне автор як суб’єкт елегії. Цей сповідальний струмінь хоч і поглиблює тему журби настроєвою градацією, але цим не посилює формальних ознак елегії як жанру, навпаки, жанрова структура твору зберігає виразні ознаки напруженої думки.

Твір передає сердечну тугу самотнього сиротини, що, живучи на чужині, тяжко переживає відірваність від “родиноньки”. Мотив самотності, душевного страждання як один із визначальних мотивів романтичної поезії має у творі чисто національний колорит, добре знаний із народної пісенної поезії - це мотив чужини і туги за родиною. Душа ліричного героя відчуває самотину через відсутність родинного тепла, через відсутність рідної серцю розмовоньки – душевного спілкування з різними людьми. Йдеться про тугу душевну, про журбу сердечну, що стає екзистенціальним станом ліричного героя, подолати який він не має змоги. Тому журба лише час від часу полегшується тужливим прагненням, тужливим пориванням, уявною розмовою:


Коли б мені на чужині

Крильця дав соловеєчко:

Знявся та полетів би я,

Куди рветься моє сердечко!

Коли б мені на чужині

Родинонька та далекая:

Велась моя б розмовонька,

Веселая та легенькая...[8,69],-

і закінчувався звертанням до “сизого голубонька”:

Лети, сизий голубоньку,

Де рід мене сподівається:

Скажи моїй родиноньці –

Я за нею убиваюся!..[8,70].


Вірш “Журба” має типові ознаки жанру думки-елегії, з якого починав свою ліричну творчість і Тарас Шевченко, що само собою говорить про певну закономірність у розвитку української поезії як поезії національно самобутньої. У короткому історико-літературному коментарі до твору “Журба” сказано, що твір цей “написано на основі мотивів сирітських народних пісень, які широко використовувались ще поетами XVII – XVIII століть (І. Бачинський, І. Пашковський, В. Пашковський та ін.) [8,223]. Спостереження відзначає тяглість традиції елегійного вірша, написаного на ґрунті народно-пісенних мотивів. Ці твори за своїм світопереживанням і мотивами органічно вписуються у поетичну культуру романтизму. Близьким до цього типу елегійного за настроєм вірша, що спирається на мотиви і стиль народних пісень, є також вірш “Рибалка”.

Написаний близько 1831 року за мотивами народних пісень вірш “Рибалка” вперше був опублікований в збірці “Харківська школа романтиків” 1930 р. За жанром “Рибалка” є типовою для української романтичної поезії думкою. Це сумна розповідь про загибель рибалки під час бурі. Але для автора-розповідача – це трагедія двох закоханих. Авторове співпереживання власне і створює той елегійний мотив, що пронизує цілий твір від першого і до останнього його рядка, що об’єднане в образі “весла”, яке випустив з рук рибалка, що втопився під час бурі. Тут авторський мотив сумної розповіді підсилений мотивом трагічного кохання. Бо дівчина, що бачить на хвилі “веселечко”, – ще не здогадується, що воно є свідченням загибелі її милого. Її реакції поет не відтворює. Він лише прогнозує її, нагадуючи про вірну і сильну любов між нею і загиблим рибалкою:


Після бурі дівчинонька

З Дону воду брала:

“Чиє хвиля веселечко

К берегу примчала?

Чи не того рибалоньки,

Що вірно кохала,

Що від нього до зіроньки

Ніченьок не спала?..”[8,82].


Таким чином, твір набуває виразно трагічного змісту. Автор лише натякає про трагедію тих двох людей, сам переживає її душею, але разом з тим ніби дистанційовано як художник, що має передати людські переживання трагічних життєвих явищ.

У вірші “Бандурист”, як і у вірші “Козак”, бачимо свідому орієнтацію поета на мотиви історичних пісень і дум. Початок цього твору, де зображено старого сивого бандуриста, який “свій вік переживши.../ Під віконню пісні співає”, звучить сумовито. І цей смуток підсилюється пейзажними образами (на дереві жовкне... по осені лист...), а також асоціаціями з героїчним минулим “Під звонкії струни гетьмани стають, / І прадіди в струнах бандури живуть / І дишуть холодні могили” [8,66]. Надруковано вперше у збірнику “Харківська школа романтиків”. Рукою Л. Боровиковського датовано: с. Милюшки, 1830. У примітках було зазначено, що твір ніде не публікувався, але був якимсь чином відомий Євгенові Гребінці, який взяв уривки з пісні “Обріс мохом сірий камінь” епіграфом до свого оповідання “Нежинский полковник Золотаренко”. Можливо, Боровиковський надіслав вірш до альманаху “Ластівка”, що вийшов 1841 року.

Виразні ознаки народної думи, що в окремих фрагментах звучить як елегія, спостерігаються у вірші “Козак” (вперше надруковано в “Украинском альманахе”, виданому І. Срезневським та І. Росковшенко у Харкові (1831, с. 62-65), якому Боровиковський дає жанрове визначення у підзаголовку “Подражание народной песне”. Якщо у вірші “Журба” поет орієнтувався на естетичні канони ліричної української пісні, то тут предметом авторського наслідування є канон історичної української пісні про героїчну боротьбу козацтва із “турком-нехристом”.

Поет по-своєму своєрідно опрацював мотиви та сюжети з історичних пісень, трансформуючи їх образи, витворив оригінальну поетичну форму в річищі поетики українського романтизму. У творі звучать мотиви самотності сильної особистості, зокрема у фрагменті, де козак говорить про волю, називає себе “вольним козаком не без долі”. Митець простежує його відвагу й готовність віддати своє життя за волю вітчизни, мотивуючи це відсутністю у козака будь-якої душевної залежності від сім’ї (“за мною сім’я не заниє”). Але це внутрішнє почуття свободи несе у собі і переживання глибокої туги й потреби родинності:


Неси мене, коню, - заграй під сідлом,

За мною ніхто не жаліє.

Ніхто не заплаче, ніхто з козаком

Туги по степу не розсіє.

Чужий мені край свій, чужий мені світ,

За мною сім’я не заниє –

Хіба тільки пес мій, оставшись в воріт,

Голодний, як рідний, завиє! [8,71].


Елегійне звучання має і прикінцевий фрагмент твору, де козак уявляє свою можливу погибель.


А лише поляжу й сам серед степів

З тобою, ти, вірний мій коню?

Широким я тілом згодую орлів,

А кров’ю моря доповню;

Курчавим я чубом поля застелю,

Дам збрую я краю чужому;

А білії кості в свій край відішлю –

Дунай занесе їх додому [8,72].


Мотив прощання з рідним краєм там має ознаки героїчної елегії. Л. Боровиковський тут поєднав народні мотиви з мотивами суто романтичними – мотивами сердечної туги (журби) і навіть мотивами “світової туги” (“Козак”).

М. Зеров, порівнюючи уривки з “Козака” Боровиковського і байронівського “Чайльд Гарольда”, писав: “В образі козака Боровиковського перш за все впадають в око риси байронівсього Чайльд Гарольда: виїжджаючи проти турка, козак повною мірою відчуває свою самотність, свою одірваність від краю та одноземців”[10,65]. І далі: “В останній строфі з’являються одна-дві легенькі згадки дум (“Широким я тілом згодую орлів”), а рефрен знову нагадує Байрона:


Прощай же, отчизно, ти рідний мій край!

Неси мене, коню, за бистрий Дунай! [10,67].


Цей короткий екскурс у поетику одного вірша дає змогу зробити висновок про те, що в ранньоромантичній українській поезії, органічно пов’язаній з фольклором, чиста елегія як жанр витворитися не могла. Це справді був жанровий тип “думки” чи щось середнє між думкою та елегією. Подібний тип думки-елегії спостерігається і в поезії Шевченка.

Проаналізовані твори Л. Боровиковського можна розглядаєти як початки романтичної елегії в новій українській літературі. За своєю тематикою образами, мотивами, використанням стихії народно-поетичної творчості сферою суто національного поетичного світовідчування проступають виразні ознаки елегії. Ці плідні пошуки шляхів нового стилю, що відповідали віянням романтичної доби, у якому синтезовано книжні, народно-поетичні й біографічні мотиви, що знайде своє продовження у дискурсивній практиці одного з представників харківської школи романтиків А. Метлинського, тематично дуже співзвучною з творами Л. Боровиковського.


SUMMARY

In the article “Levko Borovykovsky as a Prophet of Romantic Elegy-Dumka” by Olena Tkachenko, the author traces back the birth and development of such genre as elegy-dumka in Ukrainian romantic poetry on the basis of the most wide-known poems by the writer.


^ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


  1. Теорія літератури. – К.: Вища школа, 1975.

  2. Нудьга Григорій. Слово і пісня. – К.: Дніпро, 1985.

  3. Українська поезія XVI століття / Упоряд., вступ. ст. та приміт. В. В. Яременка. – К.: Радянський письменник, 1987.

  4. Житецкий Павло. Мысли о народныхъ малорусскихъ думахъ. – К.: Изданіе редакціи журнала “Кіевская Старина”, 1893.

  5. Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI-XVIII ст. – К., 1981.

  6. Белинский В.Г. Разделение поэзии на роды и виды// В.Г.Белинский. Собрание сочинений: В 9 т. – М.: Худ. литература, 1978. – Т. 3.

  7. Зизаній Лаврентій. Лексис. Синоніма Славеноросская. – К.: Наукова думка, 1964.

  8. Боровиковський Левко. Повне зібрання творів. – К.: Наукова думка, 1967.

  9. Шамрай А. Харківська школа романтиків. – Харків, 1930. – Т.1.

  10. Зеров Микола. Твори: У 2 т. – К.: Дніпро, 1990. – Т. 2.


Надійшла до редакції 20 жовтня 2003 р.





«Вісник СумДУ», № 1(60), 2004

Схожі:

Олена Ткаченко iconЗаслужений професор Сумського державного університету
Олена Григорівна Ткаченко. До 55-річчя від дня народження: біобібліографічний покажчик / уклад.: І. Є. Булига, О. А. Крамаренко....
Олена Ткаченко iconПерелік публікацій кафедри легкої І харчової промисловості за 2008 рік
Г. Дейнека, доц., С. Ю. Сапронова, доц., В. П. Ткаченко, проф., М. В. Ткаченко, студ
Олена Ткаченко iconПерелік публікацій кафедри легкої і харчової промисловості за 2008 рік
Г. Дейнека, доц., С. Ю. Сапронова, доц., В. П. Ткаченко, проф., М. В. Ткаченко, студ
Олена Ткаченко iconЗасідання снт
Допомагають студентам викладачі кафедри Дуднік Олена Вадимівна, Куліш Олена Андріївна та Хімченко Андрій Миколайович
Олена Ткаченко iconД. А. Бабій менеджмент зовнішньоекономічної діяльності навчально-методичний посібник
...
Олена Ткаченко iconВолошок олена Вячеславівна
Волошок олена Вячеславівна ІІІ. 1976, Львів) – психолог, кандидат психологічних наук (Психологічні особливості диспозиційної системи...
Олена Ткаченко iconВолошок олена Вячеславівна
Волошок олена Вячеславівна ІІІ. 1976, Львів) – психолог, кандидат психологічних наук (Психологічні особливості диспозиційної системи...
Олена Ткаченко iconТ. Г. Молодченко, А. Ю. Ткаченко тексти лекцій з дисципліни «фінансувння проектів»
Тексти лекцій з дисципліни «Фінансування проектів» для студентів 5 курсу денної та курсу заочної форми навчання спеціальності 18010013,...
Олена Ткаченко iconОлена едуардівна
Коваленко Олена Едуардівна [Текст] : до 50-річчя від дня народж біобібліогр покажч. / Укр. інж пед акад.; уклад.: О. І. Єрьоміна,...
Олена Ткаченко iconЦикл дисциплін самостійного вибору внз
Лектор /викладач/: Зінько Олена Василівна, к.іст н., доцент; Стрельбицький Михайло Петрович, к ф н., доцент; Філонов Леонід Володимирович,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи