1. Загальна характеристика та класифікація гормонів icon

1. Загальна характеристика та класифікація гормонів




Назва1. Загальна характеристика та класифікація гормонів
Сторінка1/4
Дата28.07.2012
Розмір0.68 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4




Передмова


Перебіг метаболічних шляхів в організмі знаходиться під постійним контролем різних регуляторних систем. Однією з таких систем, дія якої реалізується на клітинному рівні, є гормональна регуляція.

Структурно-функціональна організація цієї системи, як власне і регуляція її дії, є складною і багаторівневою. Вивчення біохімічних аспектів гормональної регуляції метаболічних процесів є необхідною і важливою складовою формування у майбутніх лікарів цілісної картини щодо дії гормонів на організм людини.

Вивчення гормонів в курсі біохімії передбачає не лише знання гормональної регуляції метаболізму за умов норми, але й можливих патологічних змін обміну речовин при порушенні синтезу, секреції і/або реалізації дії гормонів.

В “Курсі лекцій” коротко, але в достатньому обсязі викладені основні сучасні уявлення щодо біохімії гормонів, наведені приклади захворювань, які пов’язані з порушенням гормональної регуляції.

“Курс лекцій” створений з урахуванням того, що студенти постійно мають значний дефіцит часу. Саме тому інформація викладена логічно продуманою, систематичною і послідовно, з наведенням новітніх даних і навіть інформації щодо повсякденного життя.

Автори мають щирі сподівання на те, що “Курс лекцій” буде не лише корисним при підготовці студентів до занять, а й стане одним з елементів, що спрямовані на стимуляцію пізнавальної активності та прагнення до знань.


^ 1. Загальна характеристика та класифікація гормонів


Гормони (від грецького hormao - стимулюю до руху, спонукаю) - це сполуки, які утворюються спеціалізованими клітинами і залозами внутрішньої секреції (ендокринними залозами) та регулюють метаболічні процеси в окремих органах та організмі в цілому. Це “справжні” гормони. До них належать: гормони гіпоталамуса і гіпофіза, щитоподібної залози, підшлункової залози, коркової частини наднирників, чоловічих та жіночих статевих залоз, епіфіза.

Біологічно активні сполуки (біорегулятори) утворюються в тканинах і органах, які не належать до ендокринної системи, називають біогенними стимуляторами (гістогормонами, гормоноподібними сполуками).

Термін “гормони” вперше використали У. Бейліс і Е. Стерлінг у 1902 р. по відношенню до секретину (який на теперішній час відносять до гістогормонів).

Ендокринологія - це розділ біомедичної науки, який вивчає структуру і функцію ендокринних залоз, продукт їх секреції та інші сполуки, що виконують функцію хімічних “посередників” дії гормонів, а також наслідки надмірного або недостатнього утворення гормонів.

“Справжні” гормони мають наступні загальні ознаки:

  1. Дистантність дії - регулюють обмін і функції клітин на відстані від місця утворення.

  2. Специфічність біологічної дії - один гормон за біологічним ефектом не може бути повністю замінений другим.

  3. Висока біологічна активність - гормони діють в дуже низьких концентраціях, але викликають потужну клітинну відповідь. Базальний (не стимульований) рівень гормонів в крові 10-6 - 10-12 М. При стимуляції секреції концентрація гормонів зростає на декілька порядків.

  4. Короткий час життя - час життя гормонів в крові декілька хвилин. Інактивацію здійснюють специфічні ферменти.

  5. Гормони діють на клітини через взаємодію зі специфічними рецепторами, які можуть знаходитися або на плазматичній мембрані, або в середині клітини.

Рецептор - це одна або група білкових молекул, яка є високоспецифічною по відношенню до відповідного гормону. В структурі рецептора є дві функціональні ділянки:

    1. ділянка зв’язування з гормоном;

    2. ділянка трансдукції (передачі) гормонального сигналу.

Клітини, які мають рецептору до гормону - це клітини-мішені відповідного гормону.

При порушенні функціонування рецепторів виникають ендокринні патології. Існує три типи таких захворювань, які пов’язані з:

  1. недостатнім синтезом білків-рецепторів;

  2. зміною структури рецептору (генетичний дефект);

  3. блокуванням антитілами білків-рецепторів.

В підтримці координації усіх метаболічних і фізіологічних процесів організму людини приймає участь біля 100 гормонів і біогенних стимуляторів.


За хімічною будовою ці гормони можна поділити на 4 групи:

  1. білково-пептидні гормони;

  2. гормони - похідні амінокислот;

  3. стероїдні гормони;

  4. біорегулятори - похідні арахідонової кислоти (ейкозаноїди).


1. Білково-пептидні гормони можуть містити від 3 до 200 амінокислотних залишків. Їх умовно поділяють на чотири групи:

    • пептиди (вазопресин, окситоцин)

    • поліпептиди (АКТГ, глюкагон, інсулін, кальцитонін та інші)

    • прості білки (пролактин, соматотропін, плацентарний лактоген)

    • глікопротеїни (лютеїнізуючий, фолікулостимулюючий гормони та інші).

Гормони цієї групи як правило синтезуються у вигляді неактивних попередників - прогормонів, які активуються шляхом часткового протеолізу (розщеплення на активні фрагменти або відщеплення частини молекули).

Наприклад, інсулін синтезується з препроінсуліну, який послідовно перетворюється в проінсулін і далі в інсулін.

Іншим прикладом утворення гормонів з неактивних попередників може бути частковий протеоліз ПОМК (проопіомеланокортину), який є попередником деяких гормонів і нейропептидів гіпофіза - адренокортикотропного гормона (АКТГ), α-, β- і γ-меланоцинстимулюючого гормонів (МСГ), β- і γ-ліпотропінів (ЛПГ), α-, β- і γ-ендорфіна.

Схема процесінга ПОМК:

ПОМК







^ АКТГ (1-39) β-ЛПГ (42-134)







α-МСГ (1-13) КТПП (18-39) γ-ЛПГ (42-101) β-ендорфін (104-134)







β-МСГ (84-101) γ-ендорфін (104-118)






α-ендорфін (104-117)




Рецептори для білково-пептидних гормонів (та інших біорегуляторів) поділяють на два класи:

  1. рецептори І класу - іонотропні рецептори. При взаємодії біорегулятора з таким рецептором відбувається відкриття іонових каналів на плазматичній мембрані і генерація швидких іонових потоків. Результатом цього є відповідна клітинна відповідь.

  2. рецептори ІІ класу - метаботропні рецептори. Результатом взаємодії біорегулятора з таким рецептором є зміна метаболічних процесів в клітині


2. ^ Гормони - похідні амінокислот - це низькомолекулярні водорозчинні сполуки, які мають в своєму складі аміногрупу. Вони утворюються в результаті метаболізму амінокислот. Прикладом гормонів цього класу є адреналін і тиреоїдні гормони, які утворюються з амінокислоти тирозину.

3. ^ Стероїдні гормони - це жиророзчинні сполуки, похідні холестеролу. До них належать кортикостероїди, андрогени і естрогени.

4. Біорегулятори - похідні арахідонової кислоти - це гістогормони. До них належать простагландини, тромбоксани, лейкотрієни, простациклін.


Існують також інші типи класифікації гормонів. З біохімічної точки зору найбільш цікавою є класифікація в залежності від клітинної локалізації рецептору і механізму реалізації гормонального сигналу. За цією класифікацією гормони поділяють на дві групи:

  1. гормони, які не проникають в клітину і для них рецептор локалізований на поверхні плазматичної мембрани. До цієї групи належать білково-пептидні гормони та похідні амінокислот, будова і фізико-хімічні властивості яких не дозволяють проходити через біліпідний шар плазматичної мембрани. Ці гормони діють через сполуки, які утворюються в клітині у відповідь на дію гормону і є “представниками” гормону в клітині - це месенджери (або вторинні посередники).

  2. гормони, які проникають крізь плазматичну мембрану і взаємодіють з рецепторами, які локалізовані в середині клітини (цитоплазмі, іноді в ядрі). До гормонів цієї групи належать ліпофільні сполуки - стероїдні та тиреоїдні гормони.


^ 2. Регуляція секреції гормонів

Дія гормонів пропорційна їх концентрації в крові. Таким чином, концентрація гормонів в крові повинна змінюватися відповідно до потреб організму.

Частково кількість активного гормону в крові визначається швидкістю інактивації гормону і видаленням його з комплексу “білок сироватки крові - гормон”.

Другим, найбільш важливим фактором, який визначає розміри пулу любого гормону в крові, є швидкість його секреції

відповідною ендокринною залозою - тобто швидкість надходження гормону в кровоток.

Ендокринна система повинна постійно отримувати “інформацію” про концентрацію гормону в крові. Це забезпечується завдяки існуванню спеціального механізму регуляції секреції гормонів - механізму зворотного зв’язку.

Існує два види механізмів зворотного зв’язку регуляції секреції гормонів:

  1. негативний зворотний зв’язок

  2. позитивний зворотний зв’язок.

1. Перший механізм приймає участь в регуляції секреції практично всіх ендокринних органів. Другий механізм реалізується рідко, але також є важливим при певних ендокринних станах.

Розглянемо функціонування регуляції за принципом негативного зворотного зв’язку. Координуючим центром ендокринної системи є гіпоталамус, який отримує та інтегрує сигнали, що надходять з нервової системи. У відповідь на ці сигнали гіпоталамус секретує рілизинг гормони (ліберини), які транспортуються в аденогіпофіз. Кожний гіпоталамічний гормон регулює секрецію одного відповідного гормону гіпофіза - тропного гормону. Тропні гормони діють на відповідні ендокринні залози і стимулюють секрецію специфічних гормонів в кров. При підвищенні цих гормонів в крові, вони за принципом зворотного зв’язку інгібують секрецію і гормонів гіпофіза і гормонів гіпоталамуса. Таким чином знижується секреція гормонів периферійних ендокринних залоз - реалізується принцип негативного зворотного зв’язку.

Прикладом може бути регуляція секреції тиреоїдних гормонів (Т3 і Т4).

Головні компоненти, які складають петлю негативного зворотного зв’язку - це Т3, Т4, ТТГ і тироліберин. Т4 і Т3 гальмують свій власний синтез за механізмом зворотного зв’язку. Медіатором цього процесу може служити Т3, оскільки Т4 в гіпофізі перетворюється в Т3, який подавляє секрецію ТТГ. В гіпоталамусі Т3 (або, можливо, Т4) гальмує утворення і секрецію тироліберина. Стимулом для підвищення секреції тироліберина і ТТГ є зниження концентрації тиреоїдних гормонів в крові.

С
тироліберин
хема регуляції секреції Т3 і Т4 за механізмом зворотного зв’язку наведена нижче:

гіпоталамус







(-) (+) (-)


тиротропін (ТТГ)


гіпофіз

+



(+)


Органи -

мішені

щ
Т3, Т4
итоподібна залоза





Існує цікава взаємодія петель зворотного зв’язку для щитоподібної залози і соматостатину, який також забезпечує регуляторні механізми секреції Т3 і Т4. А саме Т3 і Т4 підсилюють вивільнення соматостатину із гіпоталамуса, який також інгібує секрецію тиротропіна.

У маленьких дітей, які отримують терапію гормоном росту, іноді розвивається гіпотиреоз. Це пов’язано з тим, що СТГ стимулює секрецію соматостатина, який (за вище описаним механізмом) інгібує секрецію ТТГ і, відповідно, Т3 і Т4.

В реалізації другого механізму - за принципом позитивного зворотного зв’язку можуть приймати участь не лише гормони, а й деякі метаболіти. Першим прикладом може бути регуляція концентрації глюкози в крові під дією інсуліну.

Після прийому їжі в крові зростає концентрація глюкози, яка в свою чергу стимулює секрецію інсуліну. Підвищення концентрації інсуліну призводить до зниження рівня глюкози в крові. Після чого концентрація інсуліну знижується. Тобто реалізується механізм позитивного зворотного зв’язку - “чим більше, тим більше; чим менше, тим менше”.

Схематично це може бути представлено наступним чином:

(+)

глюкоза крові → ↓ інсуліну ↓

(+)




↓ глюкоза крові

Іншим прикладом може бути регуляція секреції естрогенів і прогестерона. Так естрогени і прогестерон стимулюють секрецію лютеїнізуючого гормону. Цей гормон сприяє процесу овуляції і формуванню жовтого тіла і, відповідно, підвищенню продукції естрогенів і прогестерона.


Транспорт гормонів

Транспорт гормонів в крові залежить від їх розчинності. Гідрофільні гормони (наприклад, білково-пептидні) транспорту-ються у вільному стані. Стероїдні і тиреоїдні гормони транспортуються в комплексі з білками плазми крові:

    • специфічними транспортними білками (транспортні низькомолекулярні глобуліни, тироксинзв’язуючий білок, транскортин - білок для транспорту кортикостероїдів);

    • неспецифічними транспортними білками - альбумінами.


^ 3. Молекулярно-клітинні механізми дії гормонів

Існує два основних механізми дії гормонів:

  1. мембранно-цитозольний

  2. цитозольний.


3.1. Мембранно-цитозольний механізм дії характерний для білково-пептидних гормонів і похідних амінокислот.

За фізико-хімічними властивостями це гормони, які не здатні проходити через біліпідний шар плазматичної мембрани в цитозоль. Саме тому для них рецептори знаходяться на поверхні клітини. Реалізацію дії цих гормонів в клітині забезпечують специфічні молекули, які утворюються в цитозолі у відповідь на дію гормону. Ці молекули називають месенджерами, або вторинними посередниками дії гормону. Месенджер є повноважним представником гормону в клітині. Вторинними посередниками дії гормонів можуть бути такі молекули, як цАМФ, цГМФ, ІТФ (інозитолтрифосфат), ДАГ (диацилгліце-рол), іони Са2+.

Першою молекулою, що була відкрита як месенджер, став цАМФ. У 1957 р. Сазерленд відкрив, що цАМФ є вторинним посередником дії адреналіну.

Нижче наведена таблиця, в якій вказані гормони і відповідні вторинні посередники дії цих гормони в клітині.

№ п/п

Вторинний посередник

Приклади біорегуляторів

1.

цАМФ

Глюкагон, АКТГ, ТТГ, гонадотропіни, гона-доліберин, тироліберин, МСГ, вазопресин та інші

2.

цГМФ

α-передсердний Na уретичний пептид, аце-тилхолін, серотонін, NO, брадикінін

3.

ІТФ, ДАГ, Са2+

Гастрин, тироліберин, вазопресин, ангіо-тензин ІІ, паратгормон, лнйкотрієни

цАМФ, як вторинний посередник дії гормонів

Послідовність процесів, які відбуваються при активації синтезу цАМФ в клітині під дією гормону виглядає наступним чином.

Система, яка забезпечує синтез цАМФ - аденілатциклаза система - складається з трьох компонентів: рецептора, регуляторного білка - трансдуктора (G-білка) і каталітичної субодиниці - аденілатциклази.

Гормон зв’язується з рецептором, який знаходиться на поверхні плазматичної мембрани. В результаті цього процесу відбуваються конформаційні зміни в структурі рецептора, які передаються на спеціальний білок - трансдуктор (G-білок). Цей білок знаходиться в плазматичній мембрані і передає інформацію про зв’язування гормону з рецептором до ферменту аденілатциклази (АДЦ).

Сигнальні G-білки здатні зв’язувати ГТФ і ГДФ. В неактив-ному стані вони зв’язані з ГДФ. При активації ГДФ заміщується на ГТФ.

Існує декілька видів G-білків:

  1. Gs - це G-білки, які стимулюють аденілатциклазу;

  2. Gi - це G-білки, які інгібують аденілатциклазу;

  3. Go - G-білок з невідомою функцією;

  4. Gt - це трансдуцин, який приймає участь в АДФ-рибозилювання при дії холерного токсину.

  5. Gq - це G-білки, які активують фосфоліпазу С.

Аденілатциклаза - фермент, який є глікопротеїном.

Після активації цей фермент каталізує реакцію синтезу цАМФ із АТФ:

Mg2+

АТФ цАМФ + ФФн

Вважають, що цАМФ є найважливішим вторинним посередником дії біорегуляторів.

В результаті концентрація цАМФ в цитозолі швидко досягає максимальних значень (≈10-6М).

Далі цАМФ активує цАМФ-залежну протеїнкіназу (ПКА). ПКА складається з 4-х субодиниць: дві R-регуляторні і дві С - каталітичні. При активації 4 молекули цАМФ приєднуються до 2R-субодиниць і відбувається дисоціація ПКА - 2С субодиниці відділяються. В такому вигляді ПКА активна. Після активації цей фермент фосфорилює (при участі АТФ) біологічно активні білки - ферменти, рецептори, канальцеві білки, ядерні гістони, фактори транскрипції та інші.

Фосфорилювання відбувається, як правило, по сериновим, треоніновим або тирозиновим залишкам цих білків. В результаті це призводить до активації або інактивації вказаних білків і виникає відповідна клітинна відповідь.

С
R

R
хематично цей процес зображений нижче:

ПКА 4цАМФ (не

активна)

цАМФ

Г Р

АТФ


R

R
│ │

цАМФ цАМФ




Позначення: цАМФ цАМФ

Г - гормон ПКА активна

Р - рецептор

Gs - білок-трансдуктор

АДЦ - аденілатциклаза

R - регуляторні субодиниці АДЦ АТФ

С - каталітичні

субодиниці АДЦ

АДФ

біохімічний або фізіологічний ефект

Після припинення дії біорегулятора для відновлення початкового стану метаболізму в клітинах існують ферменти, які забезпечують зниження концентрації цАМФ і дефосфорилювання білків:

  1. фосфодиестераза - каталізує розщеплення цАМФ:

цАМФ → АМФ

Цей фермент активується під дією інсуліну.

Встановлений цікавий факт інгібування цього ферменту кофеїном, тобто кофеїн пролонгує дію гормонів, для яких цАМФ є вторинним посередником (наприклад, адреналіна).

  1. фосфатази - каталізують дефосфорилювання білків.

Таким чином, функціонування фосфодіестерази і фосфатаз повністю знімає вплив, який викликаний дією гормону.


цГМФ, як вторинний посередник дії гормонів


Синтез цГМФ каталізує гуанілатциклаза, яка в клітині знаходиться як в мембраннозв’язаному, так і в розчинному станах. Так, наприклад, 90% активності гуанілатциклази клітин тонкого кишечника знаходиться в мембранах, 10% - в цитозолі. В легенях і печінці лише 20% гуанілатциклазної активності знаходиться в мембранах.

В результаті активації гуанілатциклази концентрація цГМФ в клітині підвищується (до 10-7М). цГМФ активує цГМФ-залежну протеїнкіназу (ПК-G). Ця протеїнкіназа складається з двох субодиниць, які при активації не дисоціюють (як у випадку з ПКА). ПК-G в активному стані фосфорилює клітинні білки, що призводить до певної клітинної відповіді.

В клітині цГМФ викликає ефекти протилежні цАМФ. цГМФ, наприклад, активує фосфодіестеразу, яка гідролізує цАМФ, стимулює проліферацію клітин (цАМФ пригнічує), регулює клітинний цикл.

Через цГМФ-залежний механізм діє такий важливий біорегулятор, як NO. Молекула NO має властивості класичного месенджера. Так в міоцитах гладеньких м’язів NO активує цитоплазматичну гуанілатциклазу. цГМФ, який утворюється, активує ПК-G, що призводить до зниження рівня Са2+, розслаблення м’язів і розширення судин (це реалізується лише в разі дії через гуанілатциклазу).


Інозитолтрифосфат (ІТФ), диацилгліцерол (ДАГ)

та іони Са2+, як вторинні посередники

(фосфоінозитидна система)

Дія деяких гормонів в клітині реалізується через утворення таких месенджерів як ІТФ, ДАГ та іони Са2+.

При взаємодії гормону з рецептором, через білок-трансдук-тор Gq відбувається активація мембраннозв’язаного ферменту фосфоліпази С. Цей фермент гідролізує фосфотидилінозитол-4,5-дифосфат (ФІ-4,5ДФ). В результаті гідролізу ФІ-4,5ДФ утворюються ІТФ і ДАГ.

ІТФ спричиняє вихід іонів Са2+ з ендоплазматичного ретикулуму (або саркоплазматичного ретикулуму) в цитозоль через стимуляцію відкриття мембранних каналів для кальцію.

Далі іони Са2+ зв’язуються з кальцій-зв’язуючим білком - кальмодуліном, який присутній практично в усіх клітинах. Комплекс Са2+-кальмодулін здатний регулювати активність багатьох Са2+/кальмодулін-залежних ферментів (різних протеїнкіназ, аденілатциклазу, фосфодиестеразу та інші). Зміна активності цих ферментів призводить до певної клітинної відповіді.

ДАГ - це другий вторинний посередник фосфоінизитидної системи, який активує мембранозв’язану протеїнкіназу С. Ця протеїнкіназа фосфорилює білки і виникає відповідна клітинна відповідь.

Припинення передачі гормонального сигналу через ІТФ, ДАГ і Са2+ здійснюється через:

  1. інактивацію ІТФ і ДАГ.

Від ІТФ послідовно відщеплюються три фосфатні групи і він перетворюється інозитол.

ДАГ розщеплюється до фосфатидної кислоти або гліцеролу і жирних кислот.

  1. дефосфорилювання білків клітини протеїнфосфата-зами.

Мембранно-цитозольний механізм дії гормонів реалізується дуже швидко. Це пояснюється каскадною організацією процесів - клітинна відповідь досягається через послідовність активації ферментів. На кожному новому етапі в геометричні прогресії зростає кількість активованих молекул - лавиноподібна активація. Такий каскад нагадує піраміду на вершині якої одна молекула гормону, а у основи велика кількість молекул активо-ваних ферментів. Саме тому, наприклад, ефект адреналіну підсилюється і досягається дуже швидко - зв’язування декількох молекул адреналіну призводить до миттєвого виходу в кров декількох грамів глюкози (підсилення ≈ 25 млн. разів).

^ Са2+-месенджерова система

Іонам Са2+ належить центральна роль в регуляції багатьох клітинних функцій. Як месенджер Са2+ може функціонувати самостійно (не лише у складі фосфоінозитидної системи).

Зміна концентрації внутрішньо-клітинного вільного Са2+ є сигналом для активації або інгібування ферментів, які в свою чергу регулюють метаболізм, скорочувальну і секреторну активність, адгезію, клітинний ріст.

Джерела Са2+ можуть бути внутрішньо- і позаклітинні. Вони постачають Са2+ у відповідь на нейрогормональні сигнали. Са2+ зв’язується з кальмодуліном і комплекс Са2+-кальмодулін акти-вує Са2+-кальмодулін-залежну протеїнкіназу. Ця протеїнкіназа фосфорилює внутрішньоклітинні ферменти - “мішені”, тим са-мим регулює їх активність, що призводить до певної біохімічної або фізіологічної відповіді.


3.2. Цитозольний механізм дії властивий для гормонів, які здатні проходити через ліпідний шар плазматичної мембрани. Цей внутрішньоклітинний механізм реалізується при дії стероїдних і тиреоїдних гормонів. Яким чином вказані гормони транспортуються в клітину невідомо, вважається, що завдяки пасивній дифузії.

В цитозолі гормон зв’язується з рецептором - утворюється гормон-рецепторний (Г-Р) комплекс. Далі Г-Р комплекс акти-вується. Результатом такої активації є зміна конформації рецеп-тора, що дозволяє йому зв’язуватися з відповідними сайтами ядерного хроматину. Таке зв’язування призводить до зміни (активації / інгібування) синтезу мРНК і білків - реалізується специфічна біохімічна або фізіологічна відповідь.

Прикладом можуть бути дія кортизолу (глюкокортикоїд) і альдостерона (мінералокортикоїд). Дія кортизолу через цито-зольний механізм запускає в печінці синтез білків-ферментів глюконеогенезу; альдостерон стимулює синтез мембранних транспортних білків для Na+ і, таким чином активує реабсорбцію Na+ в нирках.

Схематично цитозольний механізм зображений нижче:








Ядро ДНК









Гормон Г мРНК




Рецептор Г-Р- Г-Р*

комплекс (активний)

мРНК


клітинна відповідь

Білок

Тиреоїдні гормони в клітина зв’язуються з рецепторами, які локалізовані в ядерному хроматині і їх наявність не залежить від присутності гормону. Взаємодія гормону з рецептором стимулює синтез мРНК, на якій синтезуються білки, що відповідають за клітинну реакцію на дію Т3 і Т4.

Таким чином, стероїдні і тиреоїдні гормони стимулюють транскрипцію генома (на відміну від білково-пептидних гормонів і похідних амінокислот, які діють на посттранскрип-ційні процеси). Саме тому клітинні реакції у відповідь на дію стероїдних і тиреоїдних гормонів розвиваються повільно і для гальмування їх дії також потрібен час.

  1   2   3   4

Схожі:

1. Загальна характеристика та класифікація гормонів iconКалендарний план лекцій з психіатрії та наркології для студентів 4 курсу мед фак. №1,2 за спеціальністю «Лікувальна справа» на весняний семестр 2010-2011навчального року
Емоційний стрес І психічна травма. Загальна характеристика психогеннних розладів та їх класифікація. Загальна характеристика невротичних...
1. Загальна характеристика та класифікація гормонів icon2012/2013 н р. Загальна психологія
...
1. Загальна характеристика та класифікація гормонів iconЛекція №3 Принципи та джерела трудового права. Поняття та класифікація принципів трудового права: принцип обмеження сфери регулювання
Загальна характеристика джерел трудового права. Класифікація джерел трудового права
1. Загальна характеристика та класифікація гормонів iconЗміст: вступ розділ I. Поняття та загальна характеристика економічних злочинів в україні
Загальна характеристика злочинних технологій збагачення з використанням легальних форм господарської діяльності
1. Загальна характеристика та класифікація гормонів icon“Затверджено”
Види сполучень кісток: фіброзні, хрящові, синовіальні. Загальна характеристика суглобів, їх класифікація. Види рухів у суглобах
1. Загальна характеристика та класифікація гормонів icon“Затверджено”
Види сполучень кісток: фіброзні, хрящові, синовіальні. Загальна характеристика суглобів, їх класифікація. Види рухів у суглобах
1. Загальна характеристика та класифікація гормонів iconМетодичні вказівки для студентів по підготовці до практичного заняття
«Загальна характеристика щелепно-лицьових апаратів та їх класифікація. Транспортні шини. Лігатурне зв’язування зубів, показання,...
1. Загальна характеристика та класифікація гормонів iconДокумент про охорону
Територія: загальна характеристика (розмір, форма, рельєф, оточеня І т д.); композиційна характеристика, функціонально-декоративні...
1. Загальна характеристика та класифікація гормонів iconКартка пам ’ ятки архітектури
Територія: загальна характеристика (розмір, форма, рельєф, оточеня І т д.); композиційна характеристика, функціонально-декоративні...
1. Загальна характеристика та класифікація гормонів iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України національний університет харчових технологій Затверджую
Стан І перспективи розвитку хлібопекарської галузі промисловості України та інших країн. Загальна характеристика хлібних виробів:...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи