Розділ 3 На шляху до граду божого icon

Розділ 3 На шляху до граду божого




Скачати 474.49 Kb.
НазваРозділ 3 На шляху до граду божого
Сторінка1/4
Дата14.07.2012
Розмір474.49 Kb.
ТипДокументи
  1   2   3   4
1. /философия(сокр)/Философия от АН(гл1c).doc
2. /философия(сокр)/Философия от АН(гл2c).doc
3. /философия(сокр)/Философия от АН(гл3c).doc
4. /философия(сокр)/Философия от АН(гл4c).doc
5. /философия(сокр)/Философия от АН(гл5c).doc
6. /философия(сокр)/Философия от АН(гл6c).doc
7. /философия(сокр)/Философия от АН(гл7c).doc
8. /философия(сокр)/Философия от АН(литерат)c.doc
9. /философия(сокр)/Философия от АН(содержание)c.doc
10. /философия(сокр)/тит.doc
Минулися ті часи І, напевно, назавжди, коли студентові вищого навчального закладу пропонувався без жодної можливості вибору двосеместровий курс діалектичного та історичного матеріалізму
Розділ 2 метафізичний вимір дійсності
Розділ 3 На шляху до граду божого
Розділ 4 doctor angelicus
Розділ 5 мандрівний фІлософ
Розділ 6 на світанку критичної філософії
Розділ 7 Діалектика абсолюту
С. Н. История древней философии. Жуковский; М.: Кучково поле, 2005. 480 с. Философский словарь Вл. Соловьева. Ростов-на-Дону: Изд-во «Феникс», 1997. 464 с. Лега В. П. Лекции
Вступ 3 Розділ 1 Піднесення до ідеального світу
Філософія: сім видатних постатей

Розділ 3




На шляху до граду божого








Блаженний Августин (або латинське: св. Аврелій Августин, 354 – 430 рр.) – це не просто один з видатних філософів Середньовіччя, а філософ, який поклав початок усьому середньовічному методу філософування. До Августина, власне кажучи, християнської філософії як такої ще не було, робилися лише спроби філософувати, спираючись на положення і догмати Св. Письма і основи християнства. Августин став саме тим генієм, котрий заклав підвалини нового філософування. Як пише Йорг Діссе, "Августин створив модель, у якій метафізика і богослів'я поєднуються з собою нероздільно" [9].

Варто тут згадати, що блаженний Августин – не лише філософ. Він – в першу чергу і в більшій мірі – великий богослов, церковний діяч, єпископ. Видатний отець і учитель західної християнської церкви, він однаково шанується всією громадою Вселенської апостольської Церкви попри те, що християнські Захід і Схід ще розділені.

Життя і твори Августина

Блаженний Августин народився 13 листопада 354 року у північно-африканському місті Тагасті, тодішній провінції Римської імперії. Батько його був язичником, мати св. Моніка – благочестивою християнкою. Навчання почав у рідному місті у семирічному віці, а потім, у 363 – 366 рр., у Мадаврі. У роках 370 – 373 він студіює риторику у Карфагені. Ціка­вість до філософії збуджується у нього від читання ціцеронівського діалогу "Гортензій", арістотелевих "Категорій" (у латинському перекладі Марія Вікторина); у цей час він знайомиться ґрунтовно і зі Св. Письмом. У 373 році підпадає під тривалий вплив маніхейської секти. Маніхейство було тоді досить впливовою течією пізнього гностицизму, заснованою перським "вчителем" Мані (216 – 276). Як і будь-який гнозис, маніхейс­тво проголошує дуалізм доброго і злого начал, причому зле начало ідентифікується зі старозавітним Богом-Творцем. Маніхейство є занадто матеріалістичним вченням: Бог і душа у ньому мають тілесний характер. У період захоплення маніхейством Аврелій Августин робить кар’єру викладача риторики – спочатку у Тагасті (373 – 375 рр.), потім – у Карфа­гені (375 – 383 рр.) і, нарешті, – у Римі (383 – 384 рр.). Саме в Римі Августин розчаровується у маніхействі і назавжди з ним пориває. У цей період він захоплюється творами філософів – скептиків платонівської Академії. За вченням скептиків, істинне пізнання неможливе, знання може бути лише позірним, гаданим, і відтак треба все піддавати сумніву. У зв’язку з новими інтересами Августин вирушає до Медіолану (сучас­ного Мілану). У цьому місті він зустрічається з єпископом св. Амвросієм. Ця зустріч, а також приїзд його матері св. Моніки справили вплив на його майбутній духовний вибір. А на разі молодий успішний ритор прочитав неоплатоніків Плотіна і Порфирія і відкинув свої скептичні уподобання. Саме неоплатонізм, який наблизив Августина до сприйняття Бога як духовної, нематеріальної істоти, став одним з потужних джерел його творчості. А потім відбулося знамените навернення Августина, так проникненно і яскраво описане у восьмій книзі його "Сповіді". Невдовзі після цієї події Августин приймає хрещення (387 р.) разом з сином Адеодатом і другом Аліпієм. По смерті матері він від’їжджає до Африки і після трьох років монастирського життя, у 391 році, його висвячують на пресвітера, а у 395 році – на єпископа міста Гіппона. З того часу він при­свячує своє життя архіпастирському служінню і літературній творчості, основним напрямком якої була внутрішньоцерковна полеміка з розколь­никами – донатистами та єрессю Пелагія, а також утвердження і захист віри у Св. Трійцю. Помирає блаженний Августин 30 серпня 430 року в оточеному вандалами Гіппоні у майже 76-річному віці. Його смерть лише на короткий час передувала остаточному падінню Західної Римської імперії, відтак кінець античності і світанок Середньовіччя припадає на роки життя блаженного Августина.

Від моменту свого навернення блаженний Августин написав велику кількість літературних праць. Взагалі в його богословсько-філософському доробку налічується біля сотні малих і великих творів. Серед цих творів справжніми шедеврами є "Сповідь" у 13 книгах (397 – 401 рр.), трактат "Про Трійцю" (399 – 419 рр.), велична праця "Про град Божий" у 22 книгах (413 – 427 рр.), а також порівняно невеликі трактати "Про істинну релігію" (389 – 391 рр.) і "Про свободу волі" (De liberum arbitrio) (388 – 395 рр.) та ін. Незадовго до смерті блаженний Августин закінчує твір "Виправлення", у якому дає скорегований виклад основних своїх думок. Ця праця є свого роду духовним заповітом "вчителя Заходу".

У відтворенні вчення блаженного Августина скористаємося переважно з конспекту Леги В.П. [3].

Християнські підсумки античної філософії

Розуміння філософії блаж. Августина випливає з розуміння його ставлення до античної філософії. У сьомій книзі "Про град Божий" він дає короткий історико-філософський аналіз старогрецької філософії. Грецька філософія виникає одразу у двох школах – італійській та іонійській. Засновником першої був Піфагор, другої – Фалес Мілетський. Саме Піфагор першим став уживати термін "філософія" – "любомудріє". Від Фалеса через Анаксимандра, Анаксимена, Діогена Аполонійського і Архелая філософія підноситься до Сократа. Саме Сократ першим спрямував філософію на вивчення моралі; раніше вивчали майже винятково природу. Сократ першим зрозумів, що пізнати Бога і речі можна лише чистою душею. Однак Сократ був людиною, що викривала глупоту своїх сучасників, за що його не любили і врешті стратили. Згодом же стали вшановувати до такої міри, що одного з його ворогів, як пише Августин, за наклепом якого Сократ був притягнутий до суду, натовп розірвав, а другий врятувався втечею з Афін.

Утворилося багато шкіл, однак усі вони сприйняли якийсь певний аспект сократівської філософії, і лише Платон був кращим учнем Сократа, що зумів розвити істинні риси його вчення. Від свого учителя Платон запозичив практичну філософію – упорядкування способу життя, натомість від Піфагора Платон узяв теоретичну, споглядальну частину філософії – дослідження істини.

Всю філософію Платона Августин розділяє на три частини: натуральну – фізичну, раціональну – логіку і етичну. У всіх цих частинах Платон довів, що він найвищий серед усіх античних філософів і єдиний, хто впритул наблизився до положень християнства.

У фізичній частині Платон першим показав, що Бог немате­ріальний, вище будь-чого змінного і в матеріаль­ному, і у духовному житті. Платон довів, що все існує завдяки Богу, що Бог усе створив, Сам не будучи створе­ним. Спостерігаючи змінність світу, він розумів, що світ все ж є пізнаванним. Прагнучи таким чином до істини, Платон першим дізнався про те, що існують деякі немате­ріальні першообрази – ідеї. Не знаючи висловлювання ап. Павла про те, що "невидиме Його, вічна сила Його і Боже­ство, від створення світу через розглядання творіння видимі" (Рим. 1, 20), Платон зрозумів це все. У логічній (раціональній) частини Платон довів, що те, що осягається розумом, вище того, що осягається почуттями. І в етиці, моральній частині своєї філософії, Платон був найвищим серед мислителів, бо показав, по-перше, що блаженний лише той, хто пізнав Бога, і, по-друге, що пізнання Бога є найвищим благом (це той погляд, що міститься і у Св. Письмі).

Роблячи спробу (не він був перший, і не він останній серед хрис­ти­янських мислителів) розгадати віковічну загадку Платона, блаж. Августин висловлює дві протилежні точки зору. З одного боку, він пише, що Платон дійшов таких висновків шляхом своїх філософських міркувань. З іншого боку, він згадує факт перебування Платона протягом деякого часу в Єгипті, де той познайомився з мудрістю, що викладена у Старому Завіті. Адже вчення Платона про буття дуже корелює з біблій­ним самовизначенням Бога у книзі Вихід: "Я є Сущий"(Вих. 3, 14). До того ж у діалозі "Тімей" афінський мудрець виклав картину створення світу, дуже наближену до картини творіння з книги Буття. Інші платонів­ські діалоги блаж. Августин цитує без назви або просто вводить думки з них до контексту власних міркувань.

До переважної решти філософських шкіл античності ставлення мислителя досить суперечливе. У стоїків його найбільш цікавить вчення про душу і про душевні пристрасті. Деякі зі стоїчних філософів стверджу­вали, що справжній мудрець не повинен мати пристрастей. Але значно більше погоджується блаж. Августин з тими стоїками, які мислять з цього приводу подібно до платоніків: мудрець зовсім не зобов’язаний бути позбавленим пристрастей, просто справжній мудрець – це той, що вміє володіти своїми пристрастями, опановувати ними у разі потреби. Демок­ріта блаж. Августин ніби зовсім забуває, натомість його послідовника Епікура разом з усією його школою зображає у вкрай непривабливому вигляді, приписуючи їм практикування лише чуттєвих насолод (і це при тому, що сам "вчитель Заходу" бере від епікурейської гносеології деякі положення для розбудови власної теорії пізнання). Кініків блаж. Августин за традицією називає "собачими філософами" і зводить усю їхню філософію до пропаганди статевої розбещеності. Позиціонуючи великого Арістотеля як лише учня і послідовника Платона, Августин навіть не згадує його. Напевне, його ідеї Августин сприймає через неоп­латоніків. Чи не тому Арістотель був майже невідомий для вченої Європи аж до ХІІ століття?

Про Плотіна блаж. Августин пише, що у ньому знову засяяло світле обличчя Платона. Саме у цього засновника неоплатонізму Августин вичитує багато християнських істин, саме йому "вчитель Заходу" завдячує своїм методом – тим шляхом пізнання, ступивши на який, він зміг подо­лати у собі і маніхейство, і академічний скепсис, розв’язати проблему зла і довести, що істина не лише існує, але й пізнається. Як вже згадувалося, блаж. Августин дуже багато взяв від Плотіна, критично його переробивши, і водночас багато від чого відмовився, а саме від тих язичницьких положень, які не могли бути перенесені до християнської філософії.

З послідовників Плотіна блаж. Августин найбільш приязно ста­виться до Порфирія попри всю антихристиянську спрямованість цього неоплатоніка. Він бачить перевагу Порфирія над Плотіном у тому, що перший значно ближче підходить до християнського розуміння іпостасей Тріади, долаючи плотінівський субординаціонізм. Крім того, у Порфирія відсутні, за Августином, деякі помилки платоніків – вчення про круго­ворот душ і перевтілення людей, вчення про знання – пригадування. Порфирій вчив про благодать Божу, проповідував пошану до Бога і євреїв. Даючи таку надмірно авансовану характеристику Порфирію, блаж. Августин, ймовірно, хотів навернути переконаних неоплатоніків у християнство, показати їм – і не в останню чергу на власному прикладі – що через свою філософію вони зможуть прийти у лоно християнської Церкви [3].

У цілому ж блаж. Августин оцінює класичну філософію так само, як і інші отці і вчителі Церкви, називаючи її строкатим зібранням різних – благочестивих і не зовсім – істин, які, взагалі кажучи, не здатні піднестись до істин, відкритих у Св. Письмі.

Гносеологія: віра і розум

У одному зі своїх творів блаж. Августин говорить: " Я бажаю знати Бога і душу. – І нічого більше? – Зовсім нічого". У цих словах маємо ключ до всієї його філософії. І дійсно, будь-яка релігійна філософія вирішує дві кардинальні проблеми: 1 Що є душа (і відтак що є людина)? 2 Як душа може пізнати Бога (чим є власне Бог); як вона може прийти до Бога і одержати спасіння?

З цих двох проблем випливає весь комплекс гносеологічних, онтологічних, аксіологічних (ціннісних) і етичних питань – питань, які ставить і подекуди на які відповідає блаж. Августин.

У нього, як і в будь-якій релігійній філософії, постає антитеза віри і розуму.

Розмірковуючи над цією антитезою, Августин уперше висловлює положення про те, що віра і знання, розрізняючись, все ж не виключають одне одного. Віра – це один з видів знання, один з видів розуму. Віра протилежна лише раціональному, осягаючому мисленню. Втім віра – це також мислення. Не кожне мислення є вірою, але кожна віра є мисленням. Доказом цього є те, що релігія притаманна лише мислячій істоті – людині. Відтак, віра є лише у того, хто може мислити, і тому у будь-якому процесі пізнання завжди віра і розуміння йдуть поруч. Вони не заперечують одне одного, а, знаходячись кожне на своєму місці, змінюють одне одного.

У будь-якому пізнанні все починається з віри: учень вірить своєму вчителеві, дитина вірить батькам, вчений вірить своїм попередникам, а також книгам, які читає… Якщо кожний буде піддавати все сумніву і починати все спочатку, то жодного пізнання взагалі не буде. Тому віра передує розумінню, але нижча за нього, оскільки надалі людина починає розуміти те, у що вона вірила. Людина переходить на новий щабель через своє пізнання, свій інтелект: починає розуміти те, у що раніш вірила. Отже, за часом первинною є віра, а за суттю – первинний розум. Будь-яка людина прагне до істини через пізнання, і для неї великою скрутою було б втратити розум. Блаж. Августин щиро жаліє людей, які не спроможні пізнати істину розумом; якщо вони ледачі або не мають здібностей, нехай просто вірять: більшості вистачає самої віри. Але в цілому, за Августином, якщо розглядати віру у контексті знання, то віра є ширшою за розуміння. Не все можна зрозуміти, але у все можна вірити. Що я розумію, в те вірю, але не все, у що я вірю, я розумію.

Відтак блаж. Августин увесь обсяг людського пізнання поділяє на три сфери:

- сфера, досяжна лише для людської віри (наприклад, історія);

- сфера, де віра дорівнює розумінню (доказові науки – логіка і математика);

- сфера, де розуміння можливе лише через віру (релігія) за принципом Credo ut intelligam (Вірю, щоб зрозуміти).

Таким чином, розум і віра перебувають не просто в гармонії, вони є ніби гілками від одного кореня – людської здатності до пізнання. Іноді блаж. Августин називає віру розумом Бога. Людина не може всього зрозуміти, вона може лише вірити; Божественний розум – це і є віра; глибока віра і розум тотожні. На цій стадії розуміння віри блаж. Августин вважає, що віра не протирозумна, а надрозумна.

"Вчитель Заходу" по-різному ставиться до поро­дження людського розуму – наук. Існують науки корисні, які слід розвивати, і науки, від котрих варто відмовитися. До перших належать ті науки, які сприяють глибшому розумінню Св. Письма (теорія знаків, лінгвістика, ряд природознавчих наук – географія, мінералогія, зоологія; математика, яка допоможе розібратися в таємниці чисел, що міститься у Біблії; музика, медицина, історія). Всі ці науки походять від Бога і тому корисні для людей. Натомість до другого роду наук, що вимислені людьми, належать: астрологія, магія, різноманітні театральні видовища (драматургія). Вони, за Августином, є шкідливими і від них доцільно відмовитися.

Гносеологія: антискептицизм і самопізнання

Ісус Христос говорить апостолу Фомі: "Я є путь, і істина, і життя" (Ін. 14, 6). Тому для блаж. Августина проблема існування істини і пізнання її є ключовою. Якщо істина не існує, як кажуть скептики, то не існує й Бог. А якщо істина непізнаванна, то і Бог непізнаванний, і для нас закриті всі шляхи до спасіння. Відтак для мислителя надзвичайно важливо спростувати скептиків і довести, що істина й існує, і пізнаванна. Цьому він присвячує свій перший трактат "Проти академіків".

Скептицизм для блаж. Августина – найзліший ворог; він підточує основи моралі, доводячи, що все істинне або все хибне, і справа людини – вибрати, що їй більше подобається. Скептицизм руйнівний і щодо релігії, бо для нього байдуже, чи є Бог, чи Його не існує.

Однак скептик суперечить сам собі. Академіки стверджують, що істину пізнати неможливо, натомість можливо пізнати лише щось істиноподібне. Проте в цьому положенні блаж. Августин вбачає суперечність: як ми можемо пізнати щось подібне до істини, не знаючи істини? Це все одно що стверджувати, що син подібний до батька, але при цьому батька не знати.

Втім сама фраза "знання істини неможливе" суперечить собі: адже людина, що вимовляє її, претендує на її істинність, і відтак визнає істину, її існування. Якщо ж ми скажемо, що наведена фраза хибна, то це означає, що знання істини все ж можливе, і істина знову-таки існує. В обох випадках з цього постулату скептиків випливає, що істина існує. До того ж, продовжує блаж. Августин, самі скептики завжди аргументують, доводять свої судження, тобто вірять у істинність застосовуваних ними логічних правил і законів. Зокрема, мислитель посилається на закони суперечності і виключеного третього: як би люди не старалися, нічого нового вони придумати не зможуть – річ або існує, або не існує. І ці закони завжди будуть істинними, як би їх не спростовували. Все або істинне, або хибне – саме по собі це судження є істинним. Не можуть скептики відхиляти й істини математики: 2 х 2 = 4; 3 х 3 = 9, адже це є абсолютною незаперечною істиною.

Блаж. Августин для спростування скептиків використовує теорію пізнання епікурейців (попри всю свою налаштованість проти цієї матеріалістичної школи). Скептики звинувачують почуття, які буцім-то нас вводять в оману, не дають нам істини. Але це не так: почуття лише сповіщають нас про зовнішній світ, і вони не можуть помилятися; помиляється лише розмірковуючий розум. І тут мислитель наводить такий приклад. Весло, занурене у воду, здається зламаним, натомість у повітрі воно пряме. Це дає привід скептикові запитати: яке ж весло насправді? Але, за Августином, почуття нас не обманюють: весло занурене дійсно здається зламаним, і дивно було б, якби все було навпаки. Настає черга розуму, і саме він має зробити правильні висновки щодо цього заломлення.

Отже, основна відмінність підходу скептиків і Августина до чуттєвого пізнання: для скептиків органи чуттів були межою, за яку ми не можемо вийти, а у Августина, навпаки, ці органи є з’єднувальним містком між нашою свідомістю і довколишнім світом.

І, нарешті, найбільш "вбивчим" аргументом блаж. Августина проти скепсису академіків є аргумент "від самопізнання". Всім відомо, що скептики своїм керуючим принципом вибрали сумнів. На сумніві ґрунтуються усі мотивації цієї філософської школи. Але, за Августином, якщо людина сумнівається, то вона мислить і вона існує – це безперечна істина. Не можна піддавати сумніву власні сумніви – ось що очевидно. У 11 книзі "Граду Божого" мислитель говорить про це так: "Я не боюсь жодних заперечень стосовно цих істин з боку академіків, котрі могли б сказати: а що, як ти обманюєшся? Якщо я обманююсь, то вже тому я існую (Si fallor sum), бо хто не існує, той не може, звісно, обманюватися. Я відтак існую, якщо обманююсь…"

Звідси "вчитель Заходу" за тисячу двісті років до Декарта робить висновок: він сумнівається, відтак він існує, а значить – знає, що існує; а оскільки він знає, що існує, він любить це своє знання і своє існування. Цей погляд блаж. Августин переносить на Святу Трійцю і відтак здійснює перехід до пізнання Бога [3].

Гносеологія: чуттєве пізнання

Блаж. Августин у руслі античної традиції визнає, що подібне пізнається через подібне. Тому якщо Бог нематеріальний, вищий за будь-яку матеріальну змінність, то і пізнати Його можна лише через нашу нематеріальну сутність, тобто вглядаючись у нашу власну душу. І в той час як скептики на підставі цього виводять непізнаванність світу: адже світ матеріальний, душа ж нематеріальна, і відтак лише нашою душею обмежене пізнання довкілля, поза нею ми принципово нічого пізнати не можемо, Августин стверджує, що у нашій душі містяться образи всього світу, більш того – наша душа є образом Божим, відтак ми можемо, пізнаючи свою душу, пізнати і Бога, і світ. Втім це пізнання не є досконалим, повним, бо у нашій душі існують лише образи зовнішнього світу. Досконале пізнання притаманне лише Богу.

З іншого боку, Августин відкидає положення неопла­тоніків, за яким реальністю володіє лише умоглядний світ, а світ фізичний, чуттєвий є світом зла і небуття. Ні, матері­альний світ є Божим творінням, і тому він добрий (бо "побачив Бог, що це добре" (Бут. 1)). Тому відчуття, що безпосередньо контактують з матеріальними речами, дають певну ступінь істини. У сфері пізнання вони не пасивні, а активні. Відчуття дають повідомлення розуму; вони є те, завдяки чому душа дізнається про те, що зазнає тіло, і завдяки чому вона може на нього впливати. Проте яким чином нематеріальна душа зв’язана з матеріальним тілом, є чимось вищим від нашого розуміння. За Августином, це таємниця.

Активність чуттєвого пізнання мислитель пояснює тим, що матерія як нижче не може діяти на душу як вище. Відчуття активні. Наприклад, зір можливий завдяки тому, що в області лоба є деяка світоносна матерія. Вона проникає у наші очі, і завдяки останнім ми ніби випромінюємо з себе світло, "обмацуємо" видимий предмет цими променями і одержуємо інформацію про нього. Зір для Августина є різновидом дотику. Таким чином, у пізнанні бере участь предмет, що має форму; ця форма "обмацується" зоровими променями, за допомогою яких вона надходить до органів відчуття, де створюється певний матеріально-фізіологічний образ предмета. Далі цей фізіологічний образ надходить до душі, де утворюється вже не матеріальний, а духовний образ форми предмета, котрий існує у пам'яті вже після того, як ми цей предмет бачили. Цей предмет ми можемо забути, а можемо і викликати у пам'яті завдяки здатності до уявлення. Це вже четвертий образ, що знаходиться у спогляданні пізнаючого суб’єкта. Відтак, за Августином, існує чотири види образів: перший і другий – тілесні, матеріальні, третій і четвертий – безтілесні образи, що існують у пам’яті і уяві.

Гносеологія блаж. Августина ґрунтується на арістотелівській метафізиці. Будь-яке пізнання складається з трьох елементів: в людини є пізнавальна здатність (матеріальна причина пізнання), існує реальний предмет (формальна причина пізнання) і воля, що спрямовує нашу здатність пізнання саме на цей предмет (діюча причина пізнання). Прикладом цього є людина у темній кімнаті. Коли немає світла, то людина нічого не бачить, але у неї є зорова здатність (матерія як можливість). Коли кімната осяється світлом, то перед очима з’являються різні предмети з їхніми формами, але людина може дивитися на один з них, у вольовий спосіб спрямовуючи свій зір.

  1   2   3   4

Схожі:

Розділ 3 На шляху до граду божого iconПоляризаційних параметрів радіолокаторів для безпечної навігації в умовах граду
Розглянуто сукупність ознак у вигляді поляриметричних змінних, котрі необхідні як апріорні дані для виконання синтезу алгоритмів...
Розділ 3 На шляху до граду божого iconЗміст розділ загальні положення 2 розділ 2 виробничі та трудові відносини 3 розділ 3 відпустки 7 розділ 4 забезпечення продуктивної зайнятості 9 розділ 5 оплата праці 11 розділ 6 охорона праці 15
Додаток 2 Положення про порядок обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників Доннту
Розділ 3 На шляху до граду божого iconКонтрольні питання з дисципліни «Основи несення штурманської вахти» для 4 курсу заочної форми навчання спеціальності «Судноводіння» ст викладач, к д. п. Лисий Андрій Олександрович
Процедури по вибору шляху І забезпечення переходу по цьому шляху відповідно до керівництва "Ships Routing"(imo sales №927)
Розділ 3 На шляху до граду божого iconКонтрольні питання з дисципліни «Практика несення штурманської вахти» для 4 курсу денної форми навчання спеціальності «Судноводіння» ст викладач, к д. п. Кротенко Валентин Євгенович
Процедури по вибору шляху І забезпечення переходу по цьому шляху відповідно до керівництва "Ships Routing"(imo sales №927)
Розділ 3 На шляху до граду божого iconКорупція як інституційний бар’єр на шляху країни до сталого розвитку
На шляху до збалансованого соціо-еколого-економічного розвитку країни необхідне умонтування в систему господарських відносин таких...
Розділ 3 На шляху до граду божого iconЙонезі Масуда
Генезис Homo intelligens походить від Божого провидіння, спрямованого проти людини, котра довела себе до кризи власного існування...
Розділ 3 На шляху до граду божого iconФілософія Давнього Китаю. Епоха ста шкіл. Вчення даосизму концепція
Філософія Томи Аквінського (про співвідношення віри й знання, докази буття Божого)
Розділ 3 На шляху до граду божого iconФілософія Давнього Китаю. Епоха ста шкіл. Вчення даосизму концепція
Філософія Томи Аквінського (про співвідношення віри й знання, докази буття Божого)
Розділ 3 На шляху до граду божого iconІсторія світової літератури загальний курс «Історія світової літератури»
Античності до кінця ХХ століття І складається з чотирьох розділів: література Античності (Розділ І), література Середніх віків, доби...
Розділ 3 На шляху до граду божого iconРозділ Природно-соціальна характеристика Кінбурнського півострова 3
Розділ Заповідні території Кінбурнського півострова 24 Розділ Пелікани Кінбурнського півострова 30
Розділ 3 На шляху до граду божого iconРецензенти Н. Р. Малишева, доктор юридичних наук, професор, член-корес- пондент апрн україни, А. Г. Бобкова, доктор юридичних наук, професор Автори підручника
В. К. Поповим)), розділ VI (§ 8), розділ XI канд юрид наук, доцент — розділ II (§ 1, 2) канд юрид наук, доцент — розділ XVI канд...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи