Кафедра військової підготовки icon

Кафедра військової підготовки




НазваКафедра військової підготовки
Сторінка1/3
Дата14.07.2012
Розмір0.5 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3


СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


Кафедра військової підготовки




Затверджую

ТВП начальника кафедри

полковник М.М. Ляпа

“26” вересня 2007 р.

Прим. №__


Тільки для викладачів


МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА



для проведення групового заняття за

курсами “Військова топографія і топогеодезична підготовка”,

“Військова топографія”


ТЕМА 1: “Топографічні карти”



Заняття 3: „Зображення рельєфу і місцевих предметів на топографічних картах”.


Обговорено та схвалено на засіданні кафедри

"03" вересня 2007 р. Протокол № 1.


м. Суми – 2007 р.
^

ТЕМА 1: “Топографічні карти”



Заняття 3. „Зображення рельєфу і місцевих предметів на топографічних картах.”


Навчальна та виховна мета: усвідомити кожному студенту: сутність зображення рельєфу місцевості на картах горизонталями; зображення типових форм рельєфу горизонталями та умовними знаками; абсолютні і відносні висоти точок по карті; вивчити: класифікацію місцевих предметів, що зображуються на топографічних картах; види умовних позначень і їх характеристику; головні точки поза масштабних умовних знаків; зображення на картах об’єктів місцевості;

– виховувати почуття відповідальності за вивчення воєнної спеціальності.

Навчальна група: взвод студентів.

ЧАС: 2 години (120 хв.).

МІСЦЕ: навчальний клас.

МЕТОД: групове заняття.


Навчально-матеріальне забезпечення:

  • таблиці умовних знаків – 1 таблиця на 2-х студентів;

  • навчальні карти різних масштабів – на кожного;

  • макет рельєфної гірки – 1 шт.;

  • рельєфна карта – 1 шт.;

  • карта-дошка – 1 шт.;

  • циркулі-вимірювачі – 15 шт.;

  • проектор слайдів – 1 шт.;

  • ПЕОМ з мультімедійною системою.


Література:

  • Учебник «Военная топография». И.А. Бубнов и др.. Воениздат, 1964. С.114-150.

  • Учебник «Военная топография». Воениздат, 1976. С.109-140.

  • «Военная топография». Учебник для курсантов учебных подразделений. Воениздат, 1954. С.98-130

  • Справочник по военной топографии. Воениздат, 1988.С.___.

  • Військова топографія і топогеодезична підготовка. Кривошеєв А.М., Приходько А.І. Посібник. – Суми, 2008. – 674 с. С.48-74.



Навчальні питання та приблизний розрахунок часу:


№№

пп
^

Питання для відпрацювання


Час (хв.)

І.

Вступна частина.

5

ІІ.

Основна частина:

1. Суть зображення рельєфу місцевості на картах горизонталями. Зображення типових форм рельєфу горизонталями та умовними знаками.

2. Абсолютні і відносні висоти точок по карті.

3.Класифікація місцевих предметів, що зображуються на топографічних картах. Види умовних позначень і їх характеристика. Головні точки позамасштабних умовних знаків.

4. Зображення на картах об’єктів місцевості.

110

25


20

35


30

ІІІ.

Заключна частина.

5



^ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ.


Групові заняття з даної теми проводить науково-педагогічний працівник кафедри з підрозділами студентів. Заняття проводяться в навчальному класі.

В години самопідготовки на передодні заняття або раніше студенти повинні ознайомитися з матеріалами заняття.

Заняття починається з шикування особового складу біля навчального класу, де керівник проводить огляд та перевірку наявності особового складу студентів, які прибули на заняття, та оголошує порядок відпрацювання питань, час відпрацювання кожного питання.

В заключній частині заняття підведення підсумків проводиться у навчальному класі.


^ Вступна частина -5 хв.


При перевірці студентів до заняття звернути увагу на наявність і зовнішній вигляд студентів, наявність матеріального забезпечення.

^
Основна частина – 110 хв.
Перше навчальне питання – 25 хв.


Суть зображення рельєфу місцевості на картах горизонталями. Зображення типових форм рельєфу горизонталями та умовними знаками.


Суть зображення рельєфу місцевості на картах горизонталями.

Характер місцевості визначається формою, розмірами і розташуванням у просторі нерівностей земної поверхні, а також кількісним і якісним складом об’єктів, що розміщені на ній.

Сукупність нерівностей земної поверхні називається рельєфом місцевості, а вся решта розташованих на об’єктів як природного походження, так і створені людиною – місцевими предметами. Всі ці об’єкти місцевості – рельєф і місцеві предмети прийнято називати топографічними елементами.

Як відомо, рельєф місцевості здійснює суттєвий вплив на бойові дії військ. Не менш важливу роль він відіграє і при вирішенні господарських задач. Тому на топографічних картах, крім місцевих предметів, зображуються також і нерівності земної поверхні, без чого неможливо всебічно вивчити характер місцевості і провести по карті необхідні розрахунки.

Зображення рельєфу на картах повинно не тільки передати загальний характер рельєфу і місцеположення його окремих форм, але і дати можливість визначити з достатньою точністю взаємне перевищення точок місцевості і крутизну скатів.

Для зображення рельєфу на картах і планах відомо кілька способів.

Одним з перших способів зображення рельєфу, який широко використовувався у минулому, був перспективний (або картинний) спосіб, при якому гори, хребти і решта пагорбів відображалися у вигляді рисунків або перспективних знаків. Окремі гори відображалися ізольованими конусоподібними фігурами, що нагадують собою горки, а гірські хребти – группою (ланцюжком) таких фігур (рис.1). Перспективний (картинний) спосіб зображення рельєфу, широко застосовувався до середини XVIII століття, при всій його наглядності не дозволяв визначати по карті крутизну скатів і виражати всі характерні деталі рельєфу, особливо на рівнинній місцевості.

В кінці XVIII – початку XIX століття при складанні карт став використовуватися спосіб зображення рельєфу штрихами, який прийшов на зміну перспективному способу. Сутність способу зображення рельєфу штрихами полягала в тому, що скати пагорбів показують на картах рисками (штрихами) різної товщини: чим крутіше скат, тим більше товщина штриха. Між товщиною штриха і крутизною ската встановлювалася визначена залежність, завдяки чому на карті наглядно вимальовувалися форми рельєфу і можна було встановити характер скатів (крутий або похилий).





Рисунок 1 - Частина карти з Атласу Російського, виданого в 1745 р.


Велика заслуга у науковій розробці способу зображення рельєфу штрихами і практичному його застосуванні в умовах Росії належить професору Воєнної академії А.П. Болотову (1803 – 1853 рр.), а також офіцерам Корпусу воєнних топографів, які у 60-х роках XIX століття значно удосконалили цей спосіб.

Однак способу зображення рельєфу штрихами притаманні і суттєві недоліки: він досить праце витратний, закриває інші умовні позначки, не дає можливості точно визначити відносне перевищення точок місцевості, не дозволяє зобразити в деталях всі незначні складки місцевості у рівнинних районах.

Вже на кінець XIX століття збільшення вимог до змісту карт обумовили необхідність більш точного зображення рельєфу на картах, в результаті чого був розроблений спосіб зображення рельєфу горизонталями, який поступово замінив штрихи і отримав загальне визнання. При даному способі рельєф зображується тонкими кривими лініями, що з’єднують точки, які перебувають на однаковій висоті над рівнем моря (рис.2). Цим самим давалась можливість визначати по карті висоти точок і їх взаємне перевищення і виміряти крутизну скатів.

Розвиток і впровадження способу зображення рельєфу горизонталями стало можливим зі створенням інструментів і приладів, які дозволяли швидко і достатньо точно визначати на місцевості взаємне перевищення точок при зйомці.

Російські топографи вміло застосовували при складанні карт спосіб зображення рельєфу горизонталями. На кінець XIX століття він був прийнятий для топографічних карт крупного масштабу. Це було велике досягнення вітчизняної науки, оскільки у європейських країнах при складанні карт продовжували ще зображувати рельєф штрихами. У теперішній час спосіб зображення рельєфу горизонталями застосовується на всіх топографічних картах колишнього СРСР, України і інших держав.








Рисунок 2 - Зображення рельєфу місцевості горизонталями


З метою підвищення наглядності і читаємості рельєфу на картах застосовуються ще і інші способи зображення рельєфу, до числа яких відноситься спосіб зображення рельєфу відмивкою і гіпсометричний спосіб. Ці способи звичайно використовуються на топографічних картах дрібного масштабу. Сутність їх полягає в тому, що у сполученні з горизонталями проводиться або затінення скатів сірою або коричневою фарбою (чим крутіше, тим темніше), або зафарбування висотних шарів кольорами різних тонів. Перший спосіб називається способом відмивки, другий – гіпсометричним способом.

Розглянемо більш подрібніше спосіб зображення рельєфу горизонталями, який є у сучасний час основним і застосовується на топографічних планах і картах.

Сутність способу зображення рельєфу горизонталями, як вже вказувалося вище, полягає в тому, що всі нерівності місцевості відображаються кривими замкненими лініями, що з’єднують точки цих нерівностей, які мають однакову висоту над рівнем моря. Ці лінії проводять через визначені проміжки по висоті, наприклад, через 5, 10 або 20 м. Таку умовну лінію можна представити собі на місцевості як шлях руху пішоходу, який йде без спуску і підйому по горі або лощині на визначеній висоті над рівнем моря.

Для того, щоб усвідомити сутність зображення рельєфу горизонталями, представимо собі модель гори (рис.3), яка розсічена горизонтальними площинами, розташованими одна над іншою на рівних відстанях по висоті. Обводячи олівцем на папері основу гори і всі сліди січення її горизонтальними площинами, отримаємо ряд кривих замкнутих ліній, що з’єднують точки з однаковою висотою над основою гори. Ці лінії називаються горизонталями. На топографічних картах горизонталі друкуються коричневою фарбою.





Рисунок 3 - Сутність зображення рельєфу горизонталями


Для визначення напрямку підвищення або пониження місцевості на деяких горизонталях, перпендикулярно ним, ставлять короткі риски – показники напрямку схилу. Вони завжди спрямовані в сторону пониження скату.

Зображення типових форм рельєфу горизонталями та умовними знаками.

Гора зображується замкненими горизонталями, при цьому показники напрямку скатів розташовані з зовнішньої сторони горизонталей. Котловина зображується такими ж замкненими горизонталями, але показники напрямку схилу обернені всередину (рис.4).

Хребет і лощина зображуються горизонталями, що мають витягнуту форму: у хребта – в сторону пониження, а у лощини – в сторону підвищення. Сідловина зображується горизонталями, які з двох сторін позначають вершини, що розходяться у протилежних напрямках (рис.4).

Крутизна скату характеризується на карті відстанню між двома сусідніми горизонталями, яка називається заложенням. При однаковій висоті січення (ВС) рельєфу в залежності від зміни крутизни скату (КС) змінюється і величина заложення (З). Заложення (З1) (рис.5), якому відповідає крутизна скату КС1 100, в двічі більше заложення З2, якому відповідає крутизна скату КС2 200. Звідси слідує: чим крутіше скат, тим менше заложення, і , навпаки, чим більш похилий скат, тим заложення більше. Тому при зображенні крутих скатів горизонталі на карті розташовують частіше, а похилих – рідше.

Властивість горизонталей передавати крутизну скату дозволяє відобразити на карті його форму. За своєю формою скат може бути рівним, випуклим, вигнутим або хвилястим (рис.6).





Рисунок 4 - Зображення типових форм рельєфу горизонталями

1- гора (висота); 2 – хребет; 3 – котловина; 4 – лощина; 5 - сідловина




Рисунок 5 - Залежність між крутизною скату КС і величиною заложення З при однаковій висоті січення ВС





Рисунок 6 - Зображення горизонталями різним форм скатів


У рівного скату горизонталі розташовуються на рівних відстанях одна від другої, у вигнутого, випуклого і хвилястого скатів відстань між горизонталями збільшується або зменшується в залежності від зміни крутизни окремих ділянок між перегинами скату.

Для кожного масштабу карт висота січення рельєфу стандартна. В табл.1 приведені висоти січення, що прийняті на сучасних топографічних картах.


Таблиця 1. Висоти січення


Масштаб карти

Висоти січення, м

Для рівнинної і пагорбкуватої місцевості

Для гірської місцевості

Для високогірської місцевості

1 : 25 000

5

5

10

1 : 50 000

10

10

20

1 : 100 000

20

20

40

1 : 200 000

20

40

80

1 : 500 000

50

100

100


З таблиці видно, що чим крупніше масштаб карти, тим менше висота січення рельєфу, тобто на крупно масштабних картах рельєф зображується більш детально. Висота основного січення підписується на кожному листі карти під лінійним масштабом, наприклад: «Сплошные горизонтали проведены через 5 метров».


Види горизонталей. Умовні знаки деталей рельєфу.

Горизонталі, які проведені через проміжки, що дорівнюють встановленій для даного масштабу карти висоті січення (або відповідають основному січенню рельєфу), називають основними 2 (рис.7, А).

Вони викреслюються на карті тонкими суцільними лініями, для зручності обліку кожна п’ята горизонталь стовщується – 1 (рис.7, А). Для відображення окремих вершин, котловин і сідловин, які не можуть бути виражені на карті основними горизонталями, застосовуються половинні 1 (через половину висоти основного січення) і допоміжні 2 (приблизно через чверть основного січення) горизонталі (рис.7, Б). Вони викреслюються на картах уривчастими лініями, при цьому довжина ланцюжків у допоміжних горизонталей приблизно вдвічі менше, ніж у половинних.

Деталі рельєфу показують на карті умовними знаками (рис.8). Поряд з умовним знаком обриву, осипу, виїмки, кургану, ями дається підпис висоти (глибини) в метрах, а рівчаків і промоїн – підпис у вигляді дробі, в чисельнику якої вказується їх ширина (по верху), а в знаменнику – глибина в метрах.

Особливими умовними знаками показують печери і гроти. Їх цифрова характеристика підписується у вигляді дробі. В чисельнику якої вказується середній діаметр входу, в знаменнику – довжина печери або гроту в метрах. Спеціальними умовними знаками показують також скелі, пісчані, кам’яністі і інші осипи, оповзні.





Рисунок 7 - Зображення деяких деталей місцевості рельєфу на картах


Зображення на карті різних по характеру рельєфу ділянок місцевості показано на рис.8.





а – рівнинна відкрита місцевість(степова)





б – пагорбкувата закрита місцевість (озерно-лісиста)





в – пагорбкувата відкрита місцевість (пісчано - пустельна)





г – пагорбкувата напівзакрита місцевість





д – пагорбкувата напівзакрита пересічена місцевість





з – гірська місцевість


Рисунок 8 - Зображення на картах різних по характеру рельєфу ділянок місцевості


^ Друге навчальне питання – 20 хв.


Абсолютні і відносні висоти точок по карті


Зображення рельєфу горизонталями доповнюється підписами абсолютних висот, характерних точок місцевості, деяких горизонталей, а також числових характеристик деталей рельєфу – висоти або глибини, ширини (рис.2), табл.2.

Абсолютною висотою точки місцевості називають її висоту в метрах над рівнем моря. За початок відліку висот на картах прийнято рівень Балтійського моря (нуль Кронштадтського водомірного посту). Висоти в метрах над рівнем моря, підписані на картах, називають відмітками. Наприклад, на рис.2 одна з вершин має відмітку 231,0. Перевищення однієї точки місцевості над другою називається відносною висотою; вона може бути одержана як різниця абсолютних висот точок (рис.9).





Рисунок 9 - Абсолютні і відносні висоти точок


Висоти точок місцевості над рівнем моря (абсолютні висоти) визначаються по карті за допомогою відміток висот горизонталей і прийнятої на карті висоти січення рельєфу.

Якщо точка розташована на горизонталі, то її абсолютна висота рівна значенню відмітки цієї горизонталі. Наприклад, на рис.10 горизонталь з відміткою 200 проходить через сарай. Це означає, що сарай розташований на висоті 200 м.

У випадку, коли горизонталь не має підписаної відмітки, її значення визначають по відмітках інших горизонталей або висот точок місцевості. Допустимо, потрібно визначити висоту точки місцевості, на якій перебуває окремий камінь (рис.10). Умовний знак окремого каменя розташований на горизонталі без відмітки. Штрихи (вказівники скатів) на горизонталях показують, що скат знижується в сторону струмка. Ліворуч від горизонталі з окремим каменем знаходиться стовщена горизонталь з відміткою 200. Висота січення рівна 10 м. Значить, горизонталь, яка проходить через умовний знак окремого каменя, має відмітку 190, яка і є висотою точки.





Рисунок 10 - Визначення висот і взаємного перевищення точок по карті


Якщо точка знаходиться між горизонталями, то її абсолютна висота визначається по значенню відмітки висоти однієї з цих горизонталі. Для цього до значення відмітки висоти горизонталі прибавляють або із неї віднімають (в залежності від положення точки відносно горизонталі) ту частину висоти січення, на яку точка віддалена від горизонталі.

Наприклад, потрібно визначити висоту розвилки польових доріг (рис.10). Точка розташована приблизно на ѕ величини заложення від нижньої горизонталі, що має відмітку 220, і на ј - від верхньої горизонталі з відміткою 230. Висота січення рельєфу рівна 10 м. Внаслідок цього, поправка до нижньої горизонталі складе 7,5 м, а до верхньої горизонталі – 2,5 м. Прибавивши поправку до значення відмітки нижньої горизонталі або віднявши її із значення відмітки верхньої горизонталі, отримаємо висоту точки на розвилці доріг:

220 м + 7,5 м = 227,5 м або 230 м – 2,5 м = 227,5 м.

Взаємне перевищення точок місцевості визначають як різницю їх абсолютних висот. Наприклад, перевищення висоти з відміткою 236,3 (рис.10), над оз. Глибоке (з відміткою 177,8) складає 236,3 м – 177,8 м = 58,5 м.

Відносні висоти скатів і глибини лощин зручно визначати по числу проміжків між горизонталями на скаті і умноживши його на висоту січення, отримаємо відносну висоту скату. Наприклад, на південно-західному скаті висоти з відміткою 236,3 м (рис.10) є три проміжки між основними горизонталями і один між основною і додатковою горизонталями. Висота січення 10 м, тому відносна висота скату буде 3,5 * 10 м = 35 м.

Відносні висоти (глибини) обривів, рівчаків, промоїн, насипів, вийомок визначаються по значенням підписів, що стоять поряд з умовними знаками.

Визначення по карті напрямку пониження і крутизни скатів. Напрямок пониження скатів визначається по карті за вказівками скатів на горизонталях, а також шляхом порівняння відміток висот точок і горизонталей: пониження скату буде завжди в сторону меншої відмітки; цифри відміток горизонталей своїми основами спрямовані в сторону пониження скату.

^ Крутизна скату визначається по ступені зближення між собою горизонталей на цьому скаті, тобто по величині заложення між двома суміжними горизонталями. Залежність між заложенням і крутизною скату показана на (рис.11), чим менше величина заложення, тим крутіше скат; чим більше величина заложення, тим скат більш похилий. Ця залежність і покладена в основу всіх способів визначення крутизни скатів





Рисунок 11 - Залежність між елементами скату


Окомірна оцінка крутизни скатів. По карті звичайно не приходиться визначати крутизну скатів більше 250. Для кутів же, які не перевищують цю величину, можно припустити, як вказано на рис.11, що , тобто що крутизна скату обратно пропорційна заложенню. На цьому і оснований окомірний спосіб визначення крутизни скату.

Щоб використовувати цей спосіб, потрібно попередньо визначити по шкалі заложень крутизну скату, яка на данному листі карти відповідає заложенню в 1 см.

Подальше завдання щодо визначення крутизни скату зводиться в основному до окомірної оцінки заложення d між суміжними горизонталями даного скату. Крутизна скату, що визначається, розраховується як відношення крутизни скату, що відповідає заложенню в 1 см, до величини уложення d.

На топографічних картах масштабів 1: 25 000, 1 : 50 000 і 1 : 100 000 основна висота січення підібрана таким чином, що заложення між основними горизонталями в 1 см відповідає крутизні скату 1,20 (округлено 10). З цієї взаємозалежності між заложенням, висотою січення і крутизною скату (рис.13), можна вивести наступне правило: у скільки разів заложення менше (або більше) одного сантиметру, у стільки разів крутизна скату більше (або менше) одного градусу. Звідси слідує, що заложенню в 1 мм відповідає крутизна скату 120 (округлено 100), заложенню в 2 мм – 60 (округлено 50), заложенню в 5 м – 2,40 (округлено 20) і т.д.





Рисунок 12 - Визначення крутизни скатів окомірно і за допомогою лінійки


Визначення крутизни скатів по шкалі заложень (рис.13). Шкалою заложення називається спеціальний графік, який друкується на всіх листах топографічних карт поряд з лінійним масштабом. Вздовж нижньої основи цієї шкали підписані цифри, що показують крутизну скатів в градусах. На перпендикулярах до основи відкладені у масштабі карти відповідні ним заложення: в лівій частині шкали – заложення при основній висоті, а вправій – при п’ятикратній, тобто заложення між двома суміжними стовщеними горизонталями (заложення для різних значень кута ? обчислюють за формулою d = ctg ?, яка виводиться з формули на рис.11).





Рисунок 13 - Визначення крутизни скатів по шкалі заложення


Для визначення крутизни скату за шкалою заложень слід виміряти відстань між двома суміжними суцільними горизонталями в потрібному напрямку і відкласти його на шкалі заложень так, як показано на рис.13. Відлік внизу на шкалі проти відкладеного відрізку покаже крутизну скату в градусах. У нашому прикладі крутизна скату між точками а і б дорівнює 3,50. На крутих скатах, де горізонталі підходять близько одна до другої, крутизну зручніше визначати за стовщеними горизонталями. Для цього вимірюють відрізок між сусідними стовщеними горизонталями, відклавши цей відрізок на правій частині шкали, як показано на рис.13, визначають крутизну скату. У нашому прикладі крутизна скату між точками m і n рівна 100.

Визначення взаємної видимості точок на карті.

Взаємна видимість точок звичайно визначається при виборі спостережних пунктів, вогневих позицій, прихованих підступів, а також у випадках, коли необхідно встановити поля невидимості у секторі спостереження або виявити, як спостерігається місцевість у своєму розташуванні з ймовірних спостережних пунктів (СП) противника.

Визначення по карті взаємної видимості зводиться до того, що, не перебуваючи на місцевості, встановити наявність перешкод (топографічних елементів місцевості) на напрямку між точкою спостереження і об’єктом (ціллю). При вирішенні таких задач доцільно використовувати наступні загальні правила:

  • якщо між спостерігачем (СП) і ціллю (Ц) немає пагорбів або місцевих предметів (укрить – У), які мають відмітки, що перевищують величину відміток СП і Ц, то видимість між цими двома точками є (рис.14);





Рисунок 14 - Укриття (У) нижче спостерігача (СП) і цілі (Ц)


  • якщо між спостерігачем (СП) і ціллю (Ц) є укриття (У), яке має більшу за величиною відмітку, ніж відмітка СП і Ц, то видимість між СП і Ц відсутня (рис.15);





Рисунок 15 - Укриття вище СП і цілі (Ц)


  • якщо між спостерігачем (СП) і ціллю (Ц) є укриття (У), яке нижче СП, але вище Ц, то видимості між спостерігачем і ціллю може і не бути (рис.16); в цьому випадку наявність видимості залежить від віддалення укриття (У) від цілі (Ц); чим ближче таке укриття (У1) до цілі, тим більше воно буде закривати видимість цілі, і навпаки;





Рисунок 16 - Укриття нижче СП, але не вище цілі (Ц)


  • якщо точки знаходяться на одному скаті, то видимість між ними буде залежати від форми цього скату (рис.17); на рівному і вигнутому скатах всі точки звичайно спостерігаються, якщо не перешкоджає рослинність або місцеві предмети, а на випуклому і хвилястому скатах такої видимості може і не бути.





Рисунок 17 - Наявність взаємної видимості точок на одному скаті
залежно від форми скату


Розглянемо основні способи визначення взаємної видимості точок по карті. При визначенні взаємної видимості точок по карті необхідно враховувати не тільки відмітки висот над рівнем моря, але і висоту місцевих предметів (лісу, кущів, будівель і т.п.) над рівнем землі. Такі дані беруть або з самої карти (по підписах), або за даними розвідки місцевості.

У багатьох випадках взаємну видимість точок можна визначити без особливих зусиль, без використання будь-яких обчислень або графічних креслень. Це можливо за умови, що між спостерігачем і ціллю немає будь-яких пагорбів і місцевих предметів, які закривають видимість.

Наприклад, без будь-яких креслень і обчислень можна сказати, що з СП (рис.18), який розташований на висоті 211,5 (1454), є видимість на висоту 191,2 (1453), тому що між цими точками відсутні будь-які пагорби і місцеві предмети, що заважають видимості.




Рисунок 18 - Визначення взаємної видимості точок без використання будь-яких обчислень або графічних креслень та побудовою трикутника


Однак на практиці не завжди буває можливим визначити взаємну видимість так, як у наведеному вище прикладі. У відношенні до окремих пагорбів і місцевих предметів може виникнути сумнів щодо їх перешкоджанню взаємній видимості. У таких випадках питання про наявність взаємної видимості приходиться вирішувати шляхом графічних креслень, застосовуючи спосіб побудови трикутника або побудови скороченого профілю. Розглянемо ці способи на прикладах.

Визначення видимості точок побудовою трикутнику виконується повністю на карті у наступному порядку (рис.18,19).

  1. з’єднавши на карті точки СП і Ц прямою лінією, відмічають на ній точку У, яка, судячи по карті, може заважати спостереженню. На рис.3 таким укриттям може бути висота з горизонталлю 180;

  2. визначивши, яка з цих трьох точок (СП, У, Ц ), найнижча, ставлять біля неї нуль, а у решти точок підписують їх перевищення по відношенню до цієї нульової точки. У нашому прикладі ціль є нульовою точкою, укриття вище її на 15 м, а спостерігач – на 25 м;

  3. із точок, які мають перевищення над нульовою точкою, відновлюють (креслять) перпендикуляри до лінії СП(НП)-Ц і відкладають на них у вільному масштабі значення перевищень. На рис.19 на перпендикулярі і СП(НП) відкладено п’ять довільних, але рівних між собою відрізків. Кожен з них вважається умовно за 5 м. На перпендикулярі ж із точки У таких відрізків відкладено три, оскільки ця точка вище цілі на 15 м;





Рисунок 19 - Визначення видимості точок побудовою трикутнику


  1. прикладають лінійку до отриманих на перпендикулярах точках і проводять пряму лінію (промінь зору). Якщо ця пряма пройде вище нульової точки, то остання видна не буде. У нашому прикладі ціль не видно;

  2. приклавши лінійку до нульової точки і до кінця перпендикуляру у точці У, прокреслюють напрямок другого променю зору, на рис.19 – пунктирна лінія, і визначають, наскільки потрібно піднятися спостерігачу, щоб бачити ціль. У нашому прикладі спостерігач повинен піднятися вище приблизно на 5-6 м.

Приклад 1. Необхідно визначити видимість між точками СП і Ц (рис.18). Для цього з’єднаємо точки СП і Ц прямою лінією, і вивчаючи у її напрямку рельєф, помічаємо, що видимість може бути закрита висотою з відміткою 191,2, на якій розташований окремий камінь. Щоб вияснити це питання, поступимо наступним чином.

Визначимо по карті відмітки точок СП (211,5 м), У (191,2 м) і Ц
(177 м). Найнижчу з них (Ц) приймаємо за нуль, а у решти підпишемо їх перевищення по відношенню до цієї нульової точки: у СП(НП) підпишемо + 34 м, а у точки У підпишемо + 14 м (десяті долі метру можна відкинути).

Із точок СП(НП) і У накреслимо перпендикуляри у прямій, яка з’єднує всі три точки, і на цих перпендикулярах відкладемо підписані перевищення у вільному, але однаковому масштабі. У нашому прикладі встановимо, що 1 см буде відповідати 10 м. Тоді довжина перпендикуляру у СП(НП)буде 3,4 см, а у точки У – 1,4 м.

Кінець перпендикуляру, накресленого з точки СП(НП), з’єднуємо прямою лінією з точкою Ц (променем зору).

Якщо промінь зору пройде вище перпендикуляру, накресленого з точки У, то видимість є, а якщо промінь зору пересікає його, то видимість між СП(НП) і Ц відсутня. У нашому прикладі ціль з СП(НП) спостерігається і висота 191,2 не закриває цілі.

Видимість точок розрахунком обчислюється наступним чином:

  1. з’єднують на карті прямою лінією точки СП(НП) і Ц і виявляють можливе укриття на цій лінії;

  2. визначають по горизонталях перевищення між цими точками і перевищення укриття над найнижчою з них, а також вимірюють по карті у сантиметрах відстань СП(НП)-Ц і відстань укриття – найнижча точка (СП(НП) або Ц);

  3. складають два відношення: відношення перевищення СП(НП)-Ц до перевищення укриття - найнижча точка (СП(НП) або Ц) і відношення відстані від спостерігача до цілі до відстані від укриття від укриття до найнижчої із цих точок;

  4. порівнюють між собою величини цих відношень. Якщо відношення перевищень більше відношення відстаней, ціль видна, якщо ж менше, то ціль не спостерігається.

На рис.19 СП(НП) вище Ц на 25 м, У (укриття) вище цілі на 15 м. відношення перевищень 25 : 15 = 1,6. відстань СП(НП)-Ц дорівнює 7,9 см, відстань У – Ц дорівнює 4,1 см. Відношення відстаней 7,9 : 4,1 = 1,9 см. Перше відношення менше другого, значить, ціль не видна.

Видимість точок можна визначити також розрахунком променю зору. Цей розрахунок оснований на тому, що промінь зору, що проходить від ока спостерігачу через вершину укриття, знижується або підвищується пропорційно віддаленню від спостерігачу. Порядок рішення задачі розглянемо на тому ж прикладі (рис.19).

  1. промінь зору зі спостережного пункту (абсолютна висота 190 м), проходячи через вершину укриття (абсолютна висота 180 м), знизився на 10 м (190 – 180 = 10 м). відстань від спостерігачу до укриття на карті дорівнює 3,8 см, тобто з кожним сантиметром у масштабі карти промінь зору знижується на 2,6 м (10 : 3,8 = 2,6 м);

  2. відстань на карті від укриття до цілі дорівнює 4,1 см, внаслідок чого, промінь зору у цілі знизиться ще на 11 м (2,6 * 4,1 = 11 м) і буде проходити на висоті 169 м (180 – 11 = 169 м);

  3. таким чином, промінь зору у цілі, яка має абсолютну висоту 165 м, проходячи на висоті 169 м, буде вище цілі на 4 м (169 – 165 = 4 м). Внаслідок цього, ціль зі спостережного пункту не буде видна.

Визначення і нанесення на карту полів невидимості.
Полями невидимості називають закриті ділянки місцевості, яких не видно з пунктів спостереження. Залежно від наявності часу їх визначають приблизно (без графічних креслень) або способом побудови профілів місцевості. При цьому задача зводиться до знаходження кордонів полів невидимості.

Наближене визначення полів невидимості полягає у наступному. Спочатку по карті оглядають і виявляють у напрямку спостереження ті об’єкти місцевості, які можуть заважати огляду. Потім окомірно визначають і проводять на карті найближчі до спостерігачу кордони полів невидимості. Ці кордони звичайно співпадають з лініями водорозділів, опушками лісів, околицями населених пунктів. У подальшому також окомірно встановлюють дальні кордони невидимості за цими укриттями, тобто встановлюють положення точок місцевості по висоті відносно променя зору, який проходить від спостерігачу через верх укриттів. У необхідних випадках для визначення дальніх кордонів полів невидимості використовують спосіб побудови трикутнику або спосіб обчислення (розрахунку).

Поля невидимості, визначені по карті, уточнюють потім на місцевості

Спосіб побудови профілів місцевості дозволяє найточніше нанести на карту поля невидимості. Профілем називається креслення, яке зображує розріз місцевості вертикальною площиною. Напрямок на карті, вздовж якого будується профіль, називається профільною лінією. Побудова профілю робиться звичайно на міліметровому або розграфленому папері.

Нехай потрібно побудувати профіль по напрямку пункт тріангуляції – сарай (рис.20). З’єднавши на карті ці точки прямою лінією, будують профіль у такій послідовності (рис.21).





Рисунок 20 - Профільна лінія, що накреслена на карті


  1. прикладають до профільної лінії міліметровий або розграфлений папір і переносять на його край короткими вертикальними рисками всі горизонталі, які пересікають профільну лінію. Одночасно підписують навколо кожної риски абсолютну відмітку горизонталі. якщо відмітка горизонталі виражається трьохзначним числом, то можна підписувати тільки останні дві цифри, щоб не замальовувати креслення;




Рисунок 21 - Побудова повного профілю

  1. знімають папір з карти і підписують збоку на горизонтальних паралельних лініях розграфлення відповідні відмітки горизонталей. Проміжок між двома такими сусідніми лініями умовно вважається за висоту перерізу на карті;

  2. від всіх рисок креслять перпендикуляри до пересічення їх з паралельними лініями, які відповідні відміткам. Місця пересічення позначають точками;

  3. отримані точки пересічення з’єднують від руки плавною лінією і відтіняють її злегка штриховкою. При проведенні цієї лінії потрібно звернути увагу на те, щоб суміжні точки з однаковою висотою з’єднувалися злегка закругленою кривою, яка вимальовує дану форму рельєфу.

Побудований таким чином профіль називається повним, оскільки з карти були перенесені всі горизонталі; в той же час цей профіль умовний, оскільки відстані між паралельними лініями на папері не відповідають висоті перерізу у масштабі карти.

Як правило, при побудові профілю вертикальний масштаб беруть більше горизонтального у 10 разів і більше. Такий профіль наглядно показує лише відносну крутизну їх скатів, а також характер нерівностей, взаємне розташування і видимість точок.

Велика кількість горизонталей і їх густе розташування (наприклад, при роботі на карті гірського району) ускладнює побудову повного профілю. У цих випадках звичайно будують скорочений профіль. Для його побудови необхідно перенести на обріз розграфленого паперу тільки ті горизонталі, які позначають кордони підйомів і спусків, а також місця різких перетинів скатів, пропустивши всі проміжкові і тим самим скоротивши кількість точок для побудови профілю. Подальша побудова за сутністю нічим не відрізняється від побудови повного профілю.

Для нанесення на карту полів невидимості побудовою профілів поступають таким чином.

  • у секторі спостереження від спостережного пункту через найбільш значні укриття проводять профільні лінії і нумерують їх, починаючи з правого або лівого кордону сектору; на рис.22 їх проведено шість;

  • по всіх проведених лініях будують профілі і на кожному з них із точки спостереження проводять напрямки променів зору через всі перешкоди (рис.23). Побудову профілів найкраще виконувати на окремих на одному листі паперу. Побудувавши перший профіль, потрібно підігнути папір і побудувати другий і т.д.;

  • отримані на профілях ділянки, що не спостерігаються, переносять на відповідні профільні лінії на карті і злегка заштриховуються (рис.22);

  • проводять на карті кордони полів невидимості, з’єднавши плавними кривими відповідно рельєфу місцевості всі отримані на профільних лінях кордони окремих невидимих ділянок;

  • заштриховують поля невидимості (рис.64).

Якщо побудувати на карті поля невидимості у секторах спостереження з кількох спостережних пунктів, то отримаємо загальну картину полів невидимості у даній смузі місцевості. ділянки, які не видимі ні з одного спостережного пункту, рекомендується зафарбувати кольоровим олівцем: червоним – у розташуванні противнику, синім – у нашому розташуванні.




Рисунок 22 - Визначення і нанесення полів невидимості на карту



Рисунок 23 - Побудова профілів для визначення на карті полів невидимості

Визначення далини видимого горизонту. Відстань від спостерігачу до видимої лінії горизонту називається далиною видимості або далиною видимого горизонту.

Далина видимого горизонту залежить від висоти розташування спостерігача над навколишньою місцевістю. Чим вище точка спостерігачу, тим більше далина видимості.

Для рівнинних і слабо пагорбкуватих районів, а також при спостереженні в сторону моря у приморських районах далина видимого горизонту визначають по наступній наближеній формулі:

,

де ^ Д – далина видимого горизонту у км;

h – висота спостерігача над навколишньою місцевістю (у приморському районі – над рівнем моря) у метрах.

Приклад 2. Визначити далину видимого горизонту у степній місцевості. приймаючи h рівною 1,7 м (зріст людини), отримаємо

= 5 км.

Приклад 3. Визначити далину видимого горизонту у сторону моря з вершини, абсолютна висота якої дорівнює 50 м.

= 28 км.

Об’єкти, які підвищуються над поверхнею землі (моря), виявляються на більшій відстані, ніж далина видимого горизонту. у цьому випадку далина видимості об’єктів на горизонті визначають за формулою

,

де ^ H – висота об’єкту, що спостерігається у метрах.

Приклад 4. Яка дальність до корабля, якщо спостерігач, який перебуває на 50 м вище рівню моря, побачив його корму (висота корми 5 м)?

Підставивши ці дані у формулу, отримаємо

? 37 км.
  1   2   3

Схожі:

Кафедра військової підготовки iconЩодо військової підготовки студентів
Ректорам вищих навчальних закладів, студенти яких залучаються до військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу
Кафедра військової підготовки iconРозпорядження 05 квітня 2013 р. №42 Про організацію проведення оцінки рівня фізичної підготовленості кандидатів для проходження військової підготовки
Адів ІІІ-ІV рівнів акредитації для проходження військової підготовки за програмою офіцерів запасу”, Положення про кафедру військової...
Кафедра військової підготовки iconПравил а проведення конкурсного відбору студентів для проходження військової підготовки за програмою офіцерів запасу до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у 2012 році
України, придатні до військової служби за станом здоров’я та моральними І діловими якостями, якщо їм на початок військової підготовки...
Кафедра військової підготовки iconПравил а проведення конкурсного відбору студентів для проходження військової підготовки за програмою офіцерів запасу до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у 2012 році
України, придатні до військової служби за станом здоров’я та моральними І діловими якостями, якщо їм на початок військової підготовки...
Кафедра військової підготовки iconПравила прийому студентів на кафедру військової підготовки загальні положення
Підготовка студентів на кафедрі військової підготовки Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (далі – квп...
Кафедра військової підготовки iconКафедра військової підготовки
Заняття 2: “Масштаби топографічних карт. Визначення І відкладення відстаней по карті”
Кафедра військової підготовки iconКафедра військової підготовки
Учебник сержанта ракетных войск и артиллерии. Часть ІV. Воениздат, 1957. С. 120-129
Кафедра військової підготовки iconРозпорядження " 14 " 11 2011 р. №183 /роз м. Київ Про поселення студентів факультету військової підготовки до гуртожитку
На підставі витягу з протоколу засідання комісії з поселення факультету військової підготовки студентами Національного авіаційного...
Кафедра військової підготовки iconЗ відміткою про придатність до проходження військової служби
Прошу включити мене до списку кандидатів на проходження військової підготовки за програмою офіцера запасу за контрактом у Харківському...
Кафедра військової підготовки iconЛіцензування освітніх послуг з підготовки військових фахівців за програмою офіцерів запасу
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 року за №962 кафедра військової підготовки Східноукраїнського...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи