Удк 130. 2: 133. 522. 1 Символічні структури етнокультурного процесу в україні icon

Удк 130. 2: 133. 522. 1 Символічні структури етнокультурного процесу в україні




НазваУдк 130. 2: 133. 522. 1 Символічні структури етнокультурного процесу в україні
Сторінка1/18
Дата14.07.2012
Розмір3.38 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

НА ПРАВАХ РУКОПИСУ

КОВАЛЬЧУК НАТАЛІЯ ДМИТРІВНА

УДК 130.2:133.522.1

СИМВОЛІЧНІ СТРУКТУРИ ЕТНОКУЛЬТУРНОГО

ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 09.00.04 філософська антропологія, філософія культури

ДИСЕРТАЦІЯ

НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ ДОКТОРА ФІЛОСОФСЬКИХ НАУК

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор КРИМСЬКИЙ С. Б.

Київ —2007

ЗМІСТ

ВСТУП З

РОЗДІЛ 1. Символічні структури в етногенезі українців.. 16

  1. Статус фольклорних образів українського
    етносу 16

  2. Роль символізму в процесі християнізації
    Київської Русі 58

1.3.Проблема софійності в контексті культури

Київської Русі 100

РОЗДІЛ 2. Архетипн національної культури України 135

2.1.Архетип етичної цінності вільної
індивідуальності 135

  1. Символічний антропоцентризм 187

  2. Символічний лад українського бароко 223

РОЗДІЛ 3. Проблема символізму на вирішальних етапах
розвитку української духовності
< 259

  1. Традиція символізму в Києво-Могилянській
    академії (Г. Сковорода) 259

  2. Символізм в становленні української ідеї
    Кирило-Мефодіївським товариством 299

  3. Дослідження символічних структур в
    контексті університетської науки (О. Потебня

і Д. Овсянніко-Куліковський) 326

ВИСНОВКИ 365

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 272

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Проблема символізму в українській культурі виходить за межі академічного інтересу і співвідноситься з загальнополітичними завданнями розуміння шляхів розвитку української нації. Символ-це не тільки феномен чуттєвого пізнання, але і спосіб переведення культурних та історичних досягнень народу в буттєву надреальність, "ознаменування* наскрізних (в цьому сенсі вічних) цінностей нації. Прикладом цього може бути політичне значення національних гербів та символів.

Взагалі, символіка*-це не просто метафора, це знак, який має безкінечне значення, знак, який занурений у семантичне поле історії та культури народу. Таке розуміння символу і представляється в дисертаційному аналізі символічних структур етнокультурного процесу в Україні. Отже, йдеться не просто про минуле, а й про те, що в ньому є вічно теперішнім. Такий погляд і виявив необхідність саме символічного підходу до аналізу наскрізних структур української культури і українського менталітету, тобто вивчення національних архетипів. До них і відноситься освячення ідеї свободи, святості, рідної землі, затвердження рідної мови, кордоцентризму українського народу, того, що Г. Сковорода називав "сердечною безоднею" національного духу.

Дослідження наскрізних ідей української культури, що набули архетипічного значення та стали символами національного духу, позначає історичні та духовні підстави

становлення демократії в Україні -- процесу, який має продовження в соціально-політичних колізіях сучасності. Це ідеї таких культурних пам'яток як "Правда Ярослава," літопис Самуїла Величка, конституція Пилипа Орлика та історична діяльність козацьких інститутів, традиції Магдебурзького права і громадянського руху.

Проблематика дослідження архетипів української культури, тобто її наскрізних структур, актуальна і тому, що виявляє генезу персоналізму, як в українській філософії, так і в національному бутті. Адже в Україні проблема особистості є фундаментальною як з погляду законів Ярослава Мудрого ("Правди Ярослава"), так і в життєвому пориві "вогняних душ" козаків, в демократичних початках гетьманщини, Запорізької Січі, місцевого самоврядування та громадянського руху XIX — XX століть. Показово і те, що одним із перших в Європі, хто проголосив ідею персоналістичного Бога "як внутрішньої людини" всередині кожного з нас, був Григорій Сковорода. Аналіз символів відношення до природи в українській культурі і ментальності приводить навіть до розуміння коріння екологічної проблематики сучасності. Отже, можна констатувати, що аналіз символічних структур етнокультурного процесу в Україні виводить нас на світоглядні проблеми національного розвитку, а також реалізується в сакральному розумінні святості Батьківщини, національного довкілля буття.

Істотне значення має виявлення і ідейного джерела архетипічних символів українського народу, яким виступає національна культура. Національна культура репрезентує неповторні риси як індивідуального буття людини, і, особливо, її харизматичних особистостей, так і історичні особливості

українського етносу, з якого пізніше утворюється українська нація. В певному розумінні, національна культура втілює ціннісно-смисловий універсум, в якому як етнос, так і людина шукають своє місце і свої ідеали.

Національна культура визначається ще і тим, що пов'язана з феноменом соціального наслідування. В цьому сенсі, у кожного покоління завжди є можливості, які були нереалізовані в минулому і ті,.які розширюють обрії майбутнього.

Протягом останніх двох століть українська культура опинилася в затінку російської культури. У результаті цього, багато культурних процесів в Україні подавалися як російське явище. Тому зараз актуальною для України (особливо для її сприйняття на Заході), є необхідність чітко диференціювати українську специфіку у світовому історико-культурному процесі.

^ Зв'язок проблеми з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження пов'язана з науково-дослідницькою програмою, яка виконується кафедрою української філософії та культури в межах комплексної науково-дослідницької теми філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Філософська та політологічна освіта на перетині тисячоліть" (номер державної регвйсрації — 01БФ 041-01). Вона враховує також основні засади "Державної національної програми "Освіта" (Україна XXI століття)" та інших програмних документів, які спрямованні на розвиток філософських досліджень в умовах трансформації гуманітарної освіти на початку третього тисячоліття.

^ Ступінь розробленості проблеми* Проблема

символічного ладу української культури отримала своєрідну розробку в науковій літературі. З одного боку, вона ніколи не виходила з поля зору дослідників в ракурсі вивчення фольклорно-міфологічних першоджерел, з іншого — предметом дослідницького інтересу виступали проблемні ситуації не самого ладу культури в цілому, а його окремі вияви з погляду лінгвістики, фольклористики, соціальної філософії, історії філософії, аналізу українського менталітету. Дуже важливо розрізняти практичний внесок українських філософів, письменників, Поетів, релігійних діячів, фахівців соціальних галузей науки (зокрема навіть математичного мислення) і теоретико-філософське усвідомлення їх результатів з погляду символічних структур.

В першому випадку, на передній план виходять найбільш результативні дослідження (Г. Козачинського, Г. Кониського, П Могили, Т. Прокоповича, Г, Сковороди, К. Транквіліона-Ставровецького, С. Яворського), літераторів, українських полемістів (Л. Барановича І. Вишенського, І. Гізеля, І. Галятовського)," літераторів (І. Косинського, А. Радивиловського, К. Саковича) та класиків української культури (Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки). Але в другому випадку, в галузі усвідомлення досвіду української культури з погляду символічних структур, треба, насамперед, відзначити такі праці Дмитра Чижевського "Історія української літератури" (Тернопіль, 1994),. "Нариси з історії філософії на Україні" (К., 1992), "Філософія Г. С. Сковороди" (Варшава, 1934). Він вперше розробив програму дослідження специфіки українського

символізму, хоча в питаннях теорії словесності та міфології спирався на свого попередника О. О. Потебню.

Суттєве значення для теми що розглядається, мають дослідження української культури М. Ю. Брайчевського, Б. Грінченко, М. С. Грушевського, І. М. Дзюби, М. І. Костомарова, І. П. Крип'якевича, І. П. Лисяка-Рудницького, І. Мірчука, Д. С. Лихачова, Д. С. Наливайка, І. І. Огієнка, Н. Д. Полонської-Василенко, М. В. Поповича, Б. А. Рибакова, Є. О. Сверстюка, О. Субтельниго, М. Ф. Сумцова. Масштабними за значенням і результатами вивчення історії української філософії, є дослідження, які здійснили А. К. Бичко, Б. І Бичко, І. В. Бичко, В. С. Горський, С. Б. Кримський, В. С. Лісовий, В. Д. Литвинов, В. М. Нічик, І. В. Огородник, М. Ю. Русин.

Важливими є висновки досліджень, які сформульовані в працях по богослів'ю В. В. Зеньківського та в дослідженнях українських релігієзнавців "Історія релігії в Україні: У 10 т."( К, 1997 — 1999), що здійснювались під керівництвом А. М. Колодного.

Вагомий внесок в галузь українознавства був зроблений В. С. Крисаченком, О. С. Кирилюком, І. К. Мойсеевим, В. О. Шевчуком.

Перспективними для реалізації досліджень з питань символічного ладу української культури були розробки теорії архетипів (історично вони сходять до праць Платона, Д. Бруно, А Кеплера, Гете, Т. Манна та інших).

Психологічне підгрунт^я теорії архетипів було розроблено К. Юнгом. Його результати в Україні були використані Н. В. Хамітовим. Важливими є теоретичні розробки сучасної концепції архетипів українського менталітету, що були

здійснені С. Б. Кримським. Результативними в цьому відношенні були дослідження і Б. О. Парахонського і М. В. Поповича.

Базовими для висвітлення теми, що розглядається, стали дослідження з питань граматології в праці Ж. Дерріди "О граматологии" (М., 2000), з теорії археології знання в праці М. Фуко "Археологія знання" (К., 2003), в культурологічних працях С. С. АверЙнцева, а також висвітлення питань софійності С. М. Булгаковим, М". О. Лоським, В. С. Соловйовим, Є. М. Трубецьким, П. О. Флоренським. Серед сучасних дослідників ми спирались на праці М. С. Кисельової, С. Б. Кримського, Н. М. Никитенко, Ю. В. Павленка, В. М. Топорова та інших. Роботи С. С. Авер^щева є істотно важливими для дослідження проблем софійності в їх українському контексті.

Слід також відзначити роботи І. В. Бичка, В. С. Горського Т. Закидальського, А. Г. Тихолаза з питань кордоцентризму.

При всій принциповій важливості вказаних праць та розробок, не можна не констатувати, що тема аналізу самого символічного ладу в них представлена фрагментарно. Інакше кажучи, теоретичне усвідомлення специфіки української культури та менталітету не піднімалось на рівень акцентування метамови символічних структур. Ця проблема залишається привабливим питанням подальшого дослідження, в якому дисертант зробив перші кроки.

^ Мета і завдання дисертації. Основна мета дисертаційного дослідження — виявити і осмислити символічні структури етнокультурного процесу в Україні. При виявленні основних архетипів української культури, з'ясувати їх природу і спосіб актуалізації в контексті сучасного життя в Україні.

8

Реалізація цієї мети передбачає розв'язання наступних завдань:

довести взаємозумовленість, взаємозв'язок і універсально-культурне значення символічних образів українського етносу, які лежать у підвалинах української культури і мають велике значення для майбутнього розвитку України:

дослідити коріння символізму в процесі християнизації Київської Русі, спираючись на символіку стародавнього храму та феномен святості, започаткований життям святих Києво-Печерської лаври^

розкрити цілісність концепту софійності* як в біблійному контексті (Старий і Новий Завіт), так і відповідно провести його аналіз цього архетипу в контексті культури Київської Русі!

виявити сутність українського символічного

антропоцентризму, аналізуючи філософський зміст та проявлення в історії української культури кордоцентризму та персоналізму».

окреслити духовні обрії українського бароко, які визначали важливу роль ідейного фонду української культури'.

з'ясувати сутність символізму на вирішальних етапах розвитку української культури: в творчості Г. Сковороди, в програмних настановах кирило-мефодіївців та лінгвістичній спадщині О. О. Потебні і його соратника Д. Овсянніко-Куліковського.

^ Об'єктом дослідження є українська ментальність на різних етапах розвитку української культури.

Предметом дослідження є символічний лад української культури.

^ Теоретико-методологічні засади дослідження. В останні роки з'явилось багато публікацій, присвячених дослідженню української ментальності. Але в них основна увага була сконцентрована на дослідженнях української душі. Нерозробленість у світовій науці точних методів аналізу такого явища, як душа, призводило до засилля метафоричних образів і політичних засобів у вивченні української ментальності. Ми пропонуємо аналіз української ментальності засобами, що допускають фактичну перевірку емпіричними методами. Йдеться про те, що замість невиразних міркувань про романтизм, індивідуалізм, ліризм української душі (тобто про риси вдачі, притаманні більшості інших народів: полякам, грузинам, індійцям), потрібно досліджувати емпіричними методами наскрізність тих чи інших символічних структур культури. Саме вона і дозволяє розцінювати їх як архетипи чи інваріанти культурного розвитку.

Такий метод не є єдиним науковим засобом дослідження національних культур. Є багато інших, не менш раціональних, щодо науковості, методів вивчення національних феноменів типу соціально-психологічного аналізу, герменевтичного підходу, феноменології, порівняльно-історичних досліджень, усього арсеналу прикладних методик літературознавства, фольклористики, мовознавства, культурології взагалі. Перевагою аналізу наскрізних структур є їх здатність до висвітлення найдавніших та майбутніх часів культурно-історичного життя етносів.

^ Наукова новизна результатів дослідження полягає в аналізі символічних структур етнокультурного процесу в Україні. В узагальненому вигляді результати дослідження

10

знайшли своє творче відображення в висновках і положеннях, що містять елементи наукової новизни і виносяться на захист.

•зв'ясовано, що розвиток української культури, як і усякого цивілізаційного явища, був підключений до джерел світової культури і пов'язувався з використанням та переробкою здобутків трипільської, а потім іЛтадостропейських народів, скіфсько-сарматської культури, цінностей грецької та римської цивілізацій, культури Візантії та близького Сходу, а також західнослов'янських та балканських культурних явищ. Але те, що творчо переробилось та включалось за змістом в розвиток української культури, перетворювалось за формою у певні символи. Тому українська культура відзначається либонь, наиширшим репертуаром символічних позначень'

•затверджена ідея двоярусної реалізації символізму в українській культурі — коли згідно двохаспектного розуміння символу (як знака в функції образу та образу в функції знаку) цей символізм набуває ейдичного (образного) та семіотичного (абстрактного) статусу. Відповідно, він не зводиться виключно до наочності міфологічно-фольклорного масштабу, а відноситься до найвищого рівня інтелектуальної творчості. Такий символізм виявляється на вищих щаблях культурного розвитку і свідчить про зрілість української культури/

•показано, що символізм української культури історично конституюється в трансформаційних переходах від поганського символічного обряду до кирило-мефодієвської концепції "алфавіту світу" та софійного архетипу сприйняття буття як книги божих символів і далі — від сковородинського подання цієї книги як "третього світу" біблійних символів аж до потебніанського вчення про "слово" як модель буття, що

11

морфологічно включає "матерію звуку," смислове значення та образ смислу'

•виявлене центральне місце у семіотиці української культури, яке належить символічному антропоцентризму, що є притаманним для всіх етапів духовного розвитку України і відзначається не тільки загально-цивілізаційним звеличенням людини, а й акцентуванням символічного боку людської присутності у світі. Він включає не тільки кордоцентризм, а й архетип слова, символіку культу землі, природи, як такої. Інакші кажучи, йдеться не просто про космогонічне, анатомічне чи енергетичне розуміння центральності людини та її атрибутів, а й про символи її прилучення до всього існуючого. Тим самим символічний антропоцентризм дозволяє, не входячи у суперечність з даними сучасного природознавства, відстоювати традиції антропоцентричної культури'

•доведено, що характеристикам української культури суттєво відповідають софійність, кордоцентризм, розуміння природи (землі)^ як материнського початку буття, свобода як особиста гідність людини, образ шляху (дороги), як втілення долі. Опредмечування цих архетипів дозволяє тлумачити національні чинники не тільки в буденному бутті, але і в статусі символічного вираження національних цінностей."

•розкрито, що символічний пафос українського менталітету дозволяє уникнути консервації національних цінностей, бо архетипи, завдяки своїй символічності, прокреслюють орієнтири розвитку. Адже символічні структури в різні епохи наповнюються новим змістом*

•визначено особливе значення в розкритті символічності української культури концепції софійності, як вчення про

12

єдність "творця, тварі та творіння". Вона реалізована не тільки у філософському втіленні, але й через феномен ікони, феномен святості діячів-подвижників православ'я та лицарської доблесті захисників цивілізації.

^ Теоретичне та практичне значення отриманих результатів передусім визначається розширенням можливостей аналізу української ментальності. Результати дисертаційного дослідження можна використати для теоретичного усвідомлення специфіки української культури та менталітету. Воно може бути використане в перспективній розробці джерел національної духовності.

Положення, що відзначаються новизною, можуть успішно застосовуватись* у навчальному процесі. Матеріали і теоретичні обґрунтування дисертаційного дослідження доцільно використовувати у викладанні нормативних курсів з філософії та історії філософії., в розробці спецкурсів з теорії та історії української культури.

^ Апробація результатів дослідження* Дисертаційне дослідження обговорювалося на засіданні семінару відділу філософії культури, етики та естетики Інституту філософії імені Г. С. Сковороди Національної Академії Наук України, при викладанні лекційних курсів з філософії, історії філософії, етики, естетики, релігієзнавства, при підготовці студентських наукових робіт. Принципові ідеї, теоретичні положення дисертації були представлені на таких конференціях та семінарах: доповідь на четвертій міжнародній конференції "Язик и культура" (Київ, 1995), виступ на Ш Харківських міжнародних читаннях (Харків, 1996), доповідь на семінарі Українського інституту Гарвардського університету (Гарвард,

13

1996), доповідь на П'ятій міжнародній конференції "Язик и культура'* (Київ, 1997), доповідь на міжнародній конференції "Україна пострадянська чи європейська?"(Київ, 1998), доповідь на Сьомій міжнародній конференції "Язьік и культура" (Київ, 1998), виступ на V Всеукраїнській науковій конференції "Гоголівські читання" (Полтава, 1999), виступ на IV Міжнародному конгресі україністів, (Одеса, 1999), доповідь на могилянських читаннях "Гетьман І. Мазепа і Києво-Печерська Давра"( Київ, 1999), доповідь на міжнародній конференції "На порозі тисячоліть: сучасні підходи до розвитку громад та регіонів", (Ужгород, 2000), виступ на міжнародній конференції "Соціальні проблеми та соціальні трансформації нації в сучасній Україні" (Київ, 2000), виступ на науковій конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2000), виступ на міжнародній конференції "Героїзм і подвижництво". • Творчість С. М. Булгакова в сучасному дискурсі" (Київ, 2001), доповідь на могилянських читаннях "Києво-Печерська Лавра в контексті світової історії" (Київ, 2001), виступ на V Міжнародному конгресі україністів (Чернівці, 2002), виступ на міжнародній конференції "Русская классическая философия и современность" (Симферополь, 2002), виступ на Міжнародних києвознавчих читаннях "Образ міста в контексті історії, філософії, культури" (Київ, 2004) доповідь на XIII Волошинських читаннях "М. Волошин и проблеми толерантності в современном мире» (Коктебіль, 2005), виступ на Міжнародному конгресі "Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі" (Київ, 2005), доповідь на науковій конференції "Шляхи та роздоріжжя сучасної цивілізації (людина-культура- постісторія)" (Київ, 2005), доповідь на

14

всеукраїнській конференції "Проблема першооснов буття та її висвітлення у навчальних закладах" (Київ, 2005).

Результати дослідження відображені в науковій монографії "Символічний лад української культури". — Київ, "Знання Україна", 2002. (11, 11 авт. арк.), 20 наукових статтях у фахових виданнях з філософії та інших публікаціях.

^ Структура та обсяг дисертації, мета і завдання визначили структуру дисертації, що складається зі вступу, трьох розділів, кожний з яких містить три підрозділи (всього дев'ять) висновків, і списку використаної літератури з 366 найменувань (на 28 сторінках). Обсяг дисертації — 370 сторінок основного тексту.

15

РОЗДІЛ 1

^ СИМВОЛІЧНІ СТРУКТУРИ В ЕТНОГЕНЕЗІ УКРАЇНЦІВ

1.1. Символічний статус фольклорних образів українського етносу.

Пошук сучасною українською культурою власної автентичності, окреслює широке поле, яке охоплює проблеми, що фактично концентруються довкола питань збереження та розвитку національної самобутності. Сьогодні, в умовах планетарної глобалізації, це питання є дійсно дуже актуальним і цікавим для української нації та культури. Одним з шляхів дослідження поставленої проблеми є аналіз статусу символічних образів українського етносу, які безумовно мають універсально-культурне значення і лежать у підвалинах української культури.

Слов'янська міфологія та фольклор надають нам цілу низку образів, які мають символічний статус. Одним з таких образів є образ світу. У слов'янській міфології утворення світу будується на дуалізмі сил космосу і хаосу, взаємодія яких спричиняє утворення світу. Слов'янські космогонічні сюжети складють широкий спектр. Він включає в себе космогонічний сюжет про божество на ім'я Род, антропологічну версію ("Повісті врім'янних літ") 1071 року, літописне оповідання про кліщі Рефеста (1146 рік), численні апокрифічні та народні легенди.

16

Згідно з слов'янською дуалістичною версією, створення світу було наслідком вчинку двох братів "Бога і Сатаноїла", чи Правди і Кривди. У більшості пам'яток світотворення відбувається безпосередньо з первісної водної стихії. Але можливим є і інший варіант: з моря піднімається "Земний явір" (або дуб) і вже на його вершечку має відбутися рада вище знаних персонажів з приводу творення світу. Сам процес світотворення зображується як діставання землі з морського дна, в результаті чого відбувається заповнення деякого порожнього " простору. У слов'янській космології представлена агоністична версія космогенезу. Агоністика, це такій спосіб можливого світостворення, за яким космос і хаос зустрічаються наочно-безпосередньо. Соціальним субстратом космологічної агоністики є, як це довів О.М. Золотарьов, дуальна організація родової общини. Дуалізм соціальної структури переростає в універсальний дуалізм — уявлення про створення і організацію всесвіту.

Космогонічний агон (коли здобувається перемога то однією, то іншою стороною, але в кінцевому підсумку перемагає хороша космічна сторона) є близьким до давньоіндійських обрядів типу "потлаг" (змагання-обмін космічними дарами), космогонічний зміст яких докладно проаналізований в сучасній літературі. .

У межах такої інтерпретації, об'єкт, який дістають із дна моря (в слов'янських текстах "Золтий пісок" — крихта землі) уособлює в собі ідею космічного упорядкування і панування. У слов'янській космогонії агон передається двома способами. По-перше, він подається як реальний агон — боротьба: через змагання-сперечання двох основ, яка здійснює творення світу.

17

Сюжет про діставання землі з вод первісного океану, що має назву "Море Тиверіатське", являє собою варіант міфологеми про ритуальне одержання важливого космічного дару, який є символічним щодо реалій творення світу.

Мовою агону можна було описати і так званий "основний міф" слов'янської міфології про двобій Бога грози, який переслідує змія. Окремі фрагменти цього міфу, які можуть бути реконструйовані на основі східнослов'янських та балканських текстів, містять* як мотив "звільнення" —"дару худоби", так і інші символи індоєвропейського агону — "світового дерева", "гори", "каменя", "води". Агоністичний мотив творення світу дістає своє втілення на рівні слов'янського пантеону в образах Перуна і Велеса. Цікавим в цьому розумінні є порівняння слов'янського культу Бориса і Гліба, Фрола і Лавра із культом братів близнюків, близьким до космогонічного дуалізму.

Важливим символом, який характеризує організацію староруського світу у просторі і часі, є символ Світового Дерева. Символ Світового Дерева в міфологічних уявленнях українців слугував своєрідним зразком космоустрою, переходом від хаосу до упорядкованого світу. Дослідники (Микола Костомаров, Олександр Потебня та інші), аналізуючи український фольклорний матеріал, зазначали, що колядки, рушники із зображенням дерева та двох птахів, символізм вишиванок та писанок мають паралелі із світовими міфопоетичними образами (у "Регведі", "Старшій Едді", іранських міфологічних мотивах) творення світу та переходу від хаосу до космосу, як його упорядкування.

По-друге, створення світу в слов'янській міфології може бути представлено і як словесний агон. Значна кількість

18

слов'янських космогонічних текстів будується у формі архаїчної загадки. Світобудова розгортається як дискретне породження феноменів природного та соціального світу, які мають прототипами тотожні їм "перші сутності".

У "Вірші про книгу Голубину" космогонічний процес описується за допомогою коду, який дає змогу розгортати текст до нескінченності. У пам'ятці перелічується такі запитання: "Від чого у нас світ почався? Від чого у нас зірки блискучі? Від чого у нас ночі темні? Від чого у нас вітри буйні? Від чого у нас наші помисли?Від чого цей світ і народ? Від чого кістки міцні?..." Можливим є і інший код, тобто бачення походження речей за принципом родинних відносин: "Який народ над народами цар? Яке місто всім містам мати? Яка церква усім церквам мати? Яка річка всім річкам мати? Яке море всім морям мати?..."

Відповідно до двох типів запитань будується і два типи відповідей: перший — "У нас білий світ від Господа, самого Христа, царя небесного. Сонце червоне від лиця Божого..."; другий — "Іордан-ріка всім рікам мати, Фавор-гора всім горам

мати..."

В обох випадках — перед нами текст-загадка, що вказує на такий тип космогенезу, в якому елементи світу не розгортаються один з одного іманентно, не перебувають у взаємообумовлених відношеннях підпорядкування, а співвідносяться з парними "першообразами".

Розвинуті форми античної міфології зберегли значною мірою залишки агоністики і в реальному, і в ментально-словесних смислах. Відома роль агону у формуванні життя Еллади, в генезисі стародавньої грецької культури. Агонистика

19

зумовила своєрідний стиль античного мислення з характерним для нього ідеалом змагальності.

У межах античної культури агон переростає в естетично-містеріальний космогонічний агон (наприклад, олімпійські ігри як символ спортивно-космогонічного змагання), а потім агон перетворюється в діалогічну форму філософствування.

Принцип агону виразно представлений в античній міфології. Найвідомішими представниками дуалістичного бачення космогенезу в античній міфології є брати-близнюки (сини Зевса) Діоскури, які мають відношення до космогонічного двобою і приборкання коней. Архаїчну форму агону має і міф про Атридів — рід міфологічного героя Атрея, члени якого вели постійні сутички, що закінчувалися ритуальними вбивствами. Цей міф зіграв роль своєрідного механізму породження для цілої низки міфологічних сюжетів.

Традиційний сюжет "Теогонії" Геосіда про походження богів також може бути інтерпретований за допомогою агоністики. Так, зміст "Теогонії" становить ряд породжень богів та їх покарань-вбивств, близький до метафористики архаїчного розуміння космогенезу як безперервного агону життя-смерті. Своєю трискладовою композицією і мотивом вбивства-поїдання "Теогонія" свідчить про паралелізм із стародавньою версією міфа про Атридів.

Таким чином, стихія агону проймає культурні та міфологічні реалії слов'янського і античного світів. Істотна риса слов'янських космогонічних текстів та їх типологічна своєрідність полягає у тому, що дуалістична версія в її архаїчному статично-просторовому вираженні становить основну форму слов'янських космологічних оповідань.

20

Універсалізм символу Світового Дерева, як вважають авторитетні дослідники, є незаперечним [289, с. 176]. В Україні безпосередні або орнаментовані зображення Світового Дерева представлені на численній кількості домашнього начиння, посуду, керамічних виробів, весняних писанок, вишиванок, рушників тощо. "Найдавнішими з цих зображень (2 тис. до Хр.) на терені України вважається малюнок Світового Дерева, який знайдений в Київській області (разом з кіньми, свинями, змієм, та солярними знаками) на сокирі з оленячого рогу [94, с.11]".

Універсальність Світового Дерева пов'язана з тим, що спрямованість "вгору", як напрямку росту дерева і більшості рослин, символізує життя і розвиток, а вниз — згасання і смерть. Сутність символу Світового Дерева полягає в просторому упорядкування світу. Сутність цього просторового упорядкування світу полягає в тому, що світ ділиться на три прошарки, відпосно вертикалі Світового Дерева, де його коріння пов'язане з підземним світом (вічне царство мертвих), крона знаходиться у світі вищих сил, а стовбур репрезентує наш земний світ.

Часовий аспект символу Світового Дерева означає перехід від хаотичного світу до гармонійного. Світове Дерево символізує світ від невизначеного його стану (коли його ще не було) до стану, коли він з'явився. Таким чином світ народжується через Світове Дерево, Земля, в контексті символізму Світового Дерева, постає як середній, земний і як підземний, нижній світ. Родюча сила землі сходить у глибину нижнього світу, у коренння, а плоди родючості відтворено як у середньому світі (матеріальні блага), так і у верхньому світі

21

(блага духовні). Все це знайшло відображення в західноукраїнській колядці про творіння світу:

"Коли не було з нащада світа,

Тогнди не було неба, ні землі,

А лем було синєє море,

А серед моря зелений явір.

На явороньку три голубоньки,

Три голубоньки раду радять,

Радоньку радять, як світ оновити..."

"Що ж нам було з світа початку?

Боже ж наш!

Не було нічого, Гдна водонька,

На той водонці їдне деревенько

На тім деревеньку шовкове гніздо,

А на тім гніздечку три голубоньки [94, с. 10]"..

В численних народних загадках про Світове Дерево закодовані уявлення про структуру простору і часу: "В саду царському росте дерево райське, на одному боці квіти розквітають, на другому — листя опадає, на третьому плоди дозрівають, на четвертому « гілляки підсихають [9, с. 263]". Тут із Світовим Деревом пов'язані чотири сторони світу, які асоціюються з чотирма порами року в їх протиставленні: весна

— осінь, літо — зима.

Світове Дерево безпосередньо символізує часову структуру космосу: "Стоїть дуб о дванадцяти гілляках, на кожній гілляці по чотири гнізда, в кожному гнізді по шість простих яєць, а сьоме — червоне (рік, місяць — гілляка, тиждень — гніздо, день

— яйце, у тому числі червоне число — неділя) [9, с. 263]".

22

Варіант — "по сім яєць біленьких, по сім яєць чорненьких — день і ніч [9, с. 236]". Аналогічний зміст має українська загадка: "Дуб-дуб — довговік, на ньому дванадцять гілляк, на кожній гілляці по чотири гнізда, і у кожному гнізді — по сім яєць, кожному ім'я є [9, с. 263]".

Позначення напрямків у часі і просторі дає можливість поставити питання про початок і напрямок відрахунку. У всіх народів правильним напрямком вважається рух зліва направо стосовно простору і від ранку — сходу, до вечора — заходу, стосовно часу. В слов'янських мовах південь — це не день, а півдня, північ — це не ніч, а півночі. День асоціюється зі сходом і частиною доби до заходу сонця включно, а ніч — з заходом і північчю до сходу. В дослідженнях слов'янського світу багато даних, які свідчать про те, що головним напрямом є "схід — захід", по відношенню до протилежності — "північ — південь".

Розглянемо другу систему маркування світових координат — кольорову. Дослідженню семантики кольорів у різних народів присвячена велика кількість літератури, але слов'янський світ у цьому відношенні досліджений недостатньо. Значення окремих кольорів залежить від їх місця в опозиції. В дуальній опозиції можуть виступати білий і червоний, білий і чорний (темний). В такому випадку білий символізує верх і чоловічий початок, темний і червоний — низ і жіночий початок. У символічному трикутнику кольорів, що відповідає вертикальним координатам Світового Дерева, найбільш архаїчною для всіх народів є система "білий — червоний — темний".

Євразійська символіка — це символіка євразійських кочівників, яка була перенесена в центральну Європу в часи

23

переселення народів. Слов'яни реконструювали цю архаїчну символіку, змінивши колір символіки сходу з білого на синій, а заходу — навпаки, з синього на білий. В географічних назвах кольорова символіка відбилась в термінах "біла, червона, чорна Русь, і в багатьох назвах міст типу Білгород, Біла Церква і т. п." Що стосується стихій, то вони виступають символами головних координат світу як і кольори. "Серед символів, закріплених за координатами Світового Дерева, є п'ять елементів світу: вогонь

  • центр, дерево — схід, метал — південь, земля — захід, вода

  • північ [95, с. 247]".

Етнографічні матеріали свідчать про повагу слов'ян до вітру, води, вогню і землі. Особлива роль вогню засвідчена традиційно слов'янським обрядом трупоспалення і фольклорно-етнографічними матеріалами. Втіленням вогню могли бути птахи. Ідеологема вогню-птаха, пізніше зливається з уявленням про птаха Фенікс: "Та убо птица одногнездица єсть, не имеет ни подружня своего, ни чад, но сама токмо в своем гнезде пребмвает... Но егда состареется, взлетить на висоту и взимаеть огня небесного, и тако сходящи зажигает гнездо своє, и ту ж и сама сгораеть, но и пакьі в пепеле гнезда своего опять наражається [9, с. 261]".

Об'єднавши всю цю інформацію, М. В. Попович намалював цілісну категоріальну структуру з символічним позначенням її координат, яка відповідає сутності слов'янського світобачення [221, с. 61].

Північ

Ліворуч (Вниз) Ніч

Зима

24




Чорне







ВОДА




ЗАХІД

ЦЕНТР

СХІД

Назад

Вверх

Вперед

Вечір

Жовте,

Золоте Ранок

Осінь

Вогонь

Весна

Синє




Біле

Земля




Небо (Світ)




Північ







Праворуч







День







Літо







Червоне







Повітря



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Схожі:

Удк 130. 2: 133. 522. 1 Символічні структури етнокультурного процесу в україні iconУдк 130. 2: 133. 522. 1 Символічні структури етнокультурного процесу в україні
move to 0-21538717
Удк 130. 2: 133. 522. 1 Символічні структури етнокультурного процесу в україні iconПотураєв, М. Р. Консенсус як фактор стабільного політичного розвитку / М. Р. Потураєв // Грані. – 2005. – №3. – С. 130-133. 2 Торяник, В. Н
Консенсус як фактор стабільного політичного розвитку / М. Р. Потураєв // Грані. – 2005. – №3. – С. 130-133
Удк 130. 2: 133. 522. 1 Символічні структури етнокультурного процесу в україні iconУдк 330. 133 О. А. Біловодська, О.І. Тарасенко1
Також авторами визначено роль України у перерозподілі товарних ресурсів, обґрунтовано значущість товару як багатофункціонального...
Удк 130. 2: 133. 522. 1 Символічні структури етнокультурного процесу в україні iconУдк 621. 337. 522 Шляхи підвищення ефективності рекуперативного гальмування в сучасних умовах
З урахуванням цього І проектувались системи керування рекуперативним гальмуванням
Удк 130. 2: 133. 522. 1 Символічні структури етнокультурного процесу в україні iconСучасний політичний стан України
Консенсус як фактор стабільного політичного розвитку [Текст] / М. Р. Потураєв // Грані. – 2005. – № – С. 130-133
Удк 130. 2: 133. 522. 1 Символічні структури етнокультурного процесу в україні iconУдк 336. 14: 352: 330. 32 Квачан О. С., Лівацька Т. М
Акцентується увага на аналізі структури капітальних інвестицій за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів як загалом по Україні,...
Удк 130. 2: 133. 522. 1 Символічні структури етнокультурного процесу в україні iconУдк 808. 51«652»: 130. 2 И. А. Пантелеева

Удк 130. 2: 133. 522. 1 Символічні структури етнокультурного процесу в україні iconУдк 53: 330. 341. 1 Нановуглецеві структури людмила Вовк
Нановуглецеві структури являють собою свого роду цеглинки для побудови великої кількості наноматеріалів та наномеханізмів. Цим структурам,...
Удк 130. 2: 133. 522. 1 Символічні структури етнокультурного процесу в україні iconФілософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий
Тільки в системі Геґеля вперше проаналізовано логічну діалектику як єдність (синтез) теоретичного й практичного. Такий синтез виявляється...
Удк 130. 2: 133. 522. 1 Символічні структури етнокультурного процесу в україні iconФілософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий
Тільки в системі Геґеля вперше проаналізовано логічну діалектику як єдність (синтез) теоретичного й практичного. Такий синтез виявляється...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи