Основні макроекономічні показники 1 заняття M icon

Основні макроекономічні показники 1 заняття M




НазваОсновні макроекономічні показники 1 заняття M
Сторінка1/3
Дата28.07.2012
Розмір0.53 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3

ТЕМА 6. ОСНОВНІ МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ

1 заняття


Mакроекономіка досліджує усю сукупність економічних суб'єктів, тобто національну економіку в цілому. При цьому в національній економіці виробництво життєвих благ, що задовольняють потреби людей, відбувається в межах організаційного механізму, який називається економічною системою. Об'єктом макроекономіки і є економічна система.

Для існування суспільства виробництво життєвих благ має безперервно поновлюватися. Процес виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні, називається відтворенням. Отже, економічна система забезпечує постійне відтворення виробництва життєвих благ.

^ Предмет макроекономіки обумовлений її об'єктом. Макроекономіка вивчає ефективність функціонування економічної системи. Вона пояснює організаційний механізм національної економки.

Макроекономіка — молода наука, що перебуває у фазі становлення, але економісти уже виявили багато закономірностей функціонування ринкової економічної системи.

Макроекономіка як наука виконує такі функції: 1) теоретико-пізнавальну; 2) практичну; 3) світоглядно-виховну; 4) методологічну.

Макроекономіку, яка виконує теоретико-пізнавальну функцію, називають позитивною макроекономікою.

Maкроекономіка досліджує чотири основні сфери національної економіки — сфери виробництва, зайнятості, цін та зовнішньоекономічних відносин. У довгостроковому періоді метою кожної країни у сфері виробництва є високі темпи економічного зростання; у сфері зайнятості — високий рівень зайнятості та невелике вимушене безробіття; у сфері цін — стабільні ціни на вільних ринках; у сфері зовнішньоекономічних відносин — рівновага експорту та імпорту і стабілізація валютного курсу.

^ ПОКАЗНИКИ ОБСЯГУ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Виробництво здійснюється для задоволення потреб людей. У кожній країні за деякий проміжок часу (наприклад, за рік) створюється певна кількість різних товарів і послуг. Як виміряти сумарний обсяг продукції, яка вироблена у вітчизняній економіці? Для цього обчислюють валовий внутрішній продукт.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартiсть кінцевих товарів і послуг, вироблених у даній країні протягом певного періоду часу, як правило, року.

Валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним ВВП. Номінальний ВВП одночасно віддзеркалює як кількість вироблених товарів і послуг, так і рівень їх цін. Інакше кажучи, на динаміку номінального ВВП впливають як зміни у фізичному обсязі виробленої продукції, так і зміни рівня цін. Часто буває так, що фізичний обсяг ВВП скорочується, а номінальний ВВП збільшується за рахунок зростання цін. Проте рівень життя людей насамперед залежить від кількості вироблених і спожитих товарів і послуг. Тому макроекономіка досліджує динаміку фізичного обсягу ВВП, тобто зміни в кількості виготовленої вітчизняною економікою продукції. З цією метою обчислюють реальний ВВП.

^ Валовий внутрішній продукт, обчислений у постійних цінах, називається реальним ВВП. Саме цей показник дає змогу судити про зміни у фізичному обсязі продукції, а отже, й про стан справ в економіці країни. Аналіз динаміки реального ВВП показує, що періоди його зростання чергуються з роками скорочення. Економісти називають короткострокові коливання обсягу виробництва діловим, або економічним, циклом.


Діловий цикл охоплює дві головні фази — піднесення і спад та два поворотні пункти циклу — вершину і дно. У фазі спаду реальний ВВП скорочується, зростають масштаби безробіття, знижуються доходи населення. Під час піднесення реальний ВВП збільшується, чисельність безробітних зменшується. Найвищу точку піднесення називають вершиною, а найнижчу точку спаду — дном. Тривалість ділового циклу різна — від 2 до 10 і більше років. Економічні цикли бувають.

1.Короткотермінові ( 3-4 роки0 – кризи кредитно-грошової системи.

2.Середньотермінові ( 7-11 років) – кризи промислового виробництва товарів.

3.Великі ( 40 – 60 років ) – пов‘язані з періодично виникаючою необхідністю технологічного відновлення способу виробництва.

Коливання реального ВВП простежується здебільшого лише в короткостроковому періоді. У тривалому періоді, більшість країн світу демонструють стале збільшення реального ВВП і підвищення рівня життя людей, що в макроекономіці називають економічним зростанням.

Для визначення тенденції економічного зростання використовують показник природного ВВП. Для розуміння суті цього показника до уваги треба взяти взаємозв'язок між інфляцією та безробіттям, який існує в ринковій економіці в короткостроковому періоді. Зі збільшенням зайнятості ВВП зростає, але водночас прискорено починають зростати й ціни; у фазі спаду масштаби безробіття зростають, але темпи зростання цін уповільнюються.

Між високим і низьким рівнем безробіття є такий його рівень, який називають природною нормою безробіття. За природної норми безробіття темп інфляції залишається практично сталим. Валовий внутрішній продукт, що відповідає природній нормі безробіття, називають природним ВВП.

Упродовж ділового циклу фактичний ВВП відхиляється від природного. У роки спаду фактичний ВВП менший за природний, а в роки піднесення може перевищувати його. Різницю між природним і фактичним ВВП називають ВВП - розривом. Цей розрив може бути зі знаком "плюс", зі знаком "мінус" або дорівнювати нулю. ВВП - розрив зі знаком "плюс" означає, що економіка перебуває у фазі спаду, недовиробляючи потрібні суспільству товари і послуги.

Протилежна ситуація простежується, коли ВВП - розрив має знак "мінус". Це означає, що економіка виходить за межі природного ВВП і ціни починають прискорено зростати.

Отже, валовий внутрішній продукт — це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах економічної території країни протягом певного періоду часу, як правило, року.

Валовий внутрішній продукт, як уже зазначалося, обчислюють трьома методами:

1) як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг (за видатками — метод кінцевого використання);

2) як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції у цьому році (за доходами — розподільний метод);

3) як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями — виробничий метод).

Додана вартість – різниця між вартістю вироблених товарів і послуг і вартістю витрат на виробництво й реалізацію продукції.

Усі методи обчислення ВВП дають однаковий результат, бо те, що витрачено на купівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські й матеріальні ресурси у виробництво цього продукту та його продаж на ринку.

Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видатків на кінцеві товари і послуги — споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт.

^ Особисті споживчі видатки охоплюють видатки домашніх господарств на товари тривалого користування (холодильники, телевізори, легкові автомобілі), видатки на предмети поточного вжитку (хліб, олівці, сорочки, зубну пасту тощо) і видатки споживачів на послуги (юристів, перукарів, сантехніків та ін.).

Інвестиційні видатки ділових фірм країни — це видатки на закупівлю машин, устаткування, верстатів підприємствами; 2) усе будівництво (виробничі будівлі й житлові будинки); 3) зміни в запасах. Запаси — це вироблені, але не продані у цьому році інвестиційні, а також споживчі товари. Якщо на складах підприємств наприкінці року нагромадилося більше товарів, ніж їх було на початку року, то це означає, що в національній економіці впродовж року вироблено більше товарів, ніж продано. Цей приріст запасів додають до ВВП. А якщо запаси зменшуються, то величину зменшення вираховують із ВВП.

У макроекономіці інвестиції поділяють на валові й чисті. Валові інвестиції охоплюють усі вироблені інвестиційні блага, призначені для заміщення машин, верстатів, устаткування, споруд, що спожиті у процесі виробництва у цьому році плюс ті, що становлять приріст капіталу в національній економіці. Отже, до валових інвестицій належать як заміщувальні інвестиції, так і приросткові інвестиції. Чисті інвестиції — це додаткові інвестиції, тобто їх приріст понад зношення капіталу у цьому році. Різниця між валовими і чистими інвестиціями становить амортизацію. Тому валові інвестиції дорівнюють сумі амортизації та чистих інвестицій. У ВВП ураховують валові інвестиції.

^ Державні закупівлі товарів і послуг охоплюють усі державні видатки (уряду, місцевих органів влади) на кінцеві продукти підприємств і на наймання в державний сектор працівників. Однак вони не враховують державних трансферних платежів, бо такі видатки не відображають збільшення поточного виробництва і є просто передаванням державних доходів певним родинам або індивідам.

Чистий експорт — це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги (експорт) перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги (імпорт). Проте чистий експорт може бути і від'ємною величиною.

Підсумувавши чотири групи видатків, отримуємо ринкову вартість річного обсягу вітчизняного виробництва, тобто:

ВВП = С + І + G+(К - М),

де С — особисті видатки на споживання;

І - інвестиційні видатки;

G урядові закупівлі товарів і послуг;

К — вартість експорту;

^ М — вартість імпорту.

За другим методом ВВП обчислюють за доходами, отриманими від виробництва продукції. Такими доходами є:

  1. заробітна плата найманих працівників, яку фірми й уряд виплачують тим, хто пропонує працю; враховують також низку доповнень до зарплати, які підприємства вносять у різні фонди;

  2. рента, тобто доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомого майна, включаючи приписану ренту за проживання у власному житлі;

  3. процент, що являє собою виплати грошового доходу постачальникам грошового капіталу (виплата процентів домогосподарствам за вклади, за облігації підприємств);

  4. прибуток. Він має два різновиди — доходи некорпоративного сектора (доходи підприємства, що перебувають в одноосібній власності) та прибуток акціонерних підприємств.

ВВП як сума доходів містить іще два види виплат, що не є доходом:

непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизний збір, ліцензійні платежі, мито та ін.);

амортизаційні відрахування (показують обсяг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року).

Найпоширенішим з наведених методів обчислення ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод. Вибір країною методів обчислення ВВП визначається особливостями її статистики.

Існує низка взаємопов'язаних національних рахунків, які обчислюють на основі ВВП.

Валовий національний продукт (ВНП) — це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний проміжок часу, як правило, за рік, за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни, наприклад України, незалежно від того, де використовувались ці фактори — в Україні чи за кордоном. Навпаки, та частка продукції (доходу), що вироблена в Україні за допомогою факторів виробництва, що належать іноземцям, вираховується із ВНП України.

Відмінність між ВВП і ВНП полягає у так званих іноземних факторних доходах. Щоб отримати ВНП, потрібно до ВВП додати надходження на фактори виробництва від решти світу (прибутки, зарплата, зароблені резидентами за кордоном) і відняти платежі за фактори виробництва решті світу (прибутки, зарплата, зароблені іноземцями в даній країні):

^ Надходження Платежі

ВНП = ВВП + за фактори вир-ва — за фактори вир-ва

з-за кордону решті світу

Щоб отримати річний обсяг виробництва, який іде на споживання і на приріст капіталу, обчислюють чистий внутрішній продукт.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) це валовий внутрішній продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП Амортизація.

Він вимірює загальний обсяг продукції, який уся економіка — домогосподарства, фірми, уряд та іноземці — може спожити, не погіршуючи виробничих можливостей наступних років.

У системі національних рахунків особле значення має національний дохід (НД). Національний дохід (НД) — це весь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами певної держави, незалежно від того, де ці ресурси використовуються — у власній країні чи за кордоном. Для визначення національного доходу з ВНП необхідно вирахувати амортизацію та непрямі податки на бізнес: НД = ВНП Амортизація Непрямі податки.

Національний дохід можна також прямо одержати додаванням усіх факторних доходів резидентів — заробітної плати, ренти, процента та прибутку.

Національний дохід можна розглядати як показник того, скільки коштує суспільству отримання обсягу національного виробництва.

У вітчизняній практиці національний дохід досі поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження.

Фонд споживання — це та частина національного доходу, яка забезпечує задоволення матеріальних і культурних потреб людей і потреб суспільства загалом (на освіту, оборону і т.д.).

Фонд нагромадження — це та частина національного доходу, яка забезпечує розвиток виробництва.


^ ТЕМА 6.ОСНОВНІ МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ.

2 заняття

1. ПОКАЗНИКИ РІВНЯ ЗАЙНЯТОСТІ Й ЦІН

Другою важливою сферою макроекономіки є сфера зайнятості. Кожна держава заінтересована у високій зайнятості робочої сили та невисокому вимушеному безробітті. Люди хочуть мати високооплачувану роботу відповідно до своїх здібностей та інтересів. Проте жодне суспільство не здатне забезпечити всіх працездатних роботою. В національній економіці з різних причин виникає безробіття. При цьому поряд із безробіттям існують вакансії, тобто вільні робочі місця, які не можуть зайняти безробітні, бо їхня кваліфікація не відповідає вимогам вакансій. В Україні діє закон України «Про зайнятість населення».

Причини безробіття.

1.Глибокі структурні зрушення в економіці.

2.Спади і кризи в економіці.

3.Зміни в демографічній структурі населення.

4.Нерівномірне розміщення продуктивних сил.

5.Упровадження нових технологій.

6.Сезонні коливання рівня виробництва окремих галузей економіки.

Найчастіше рівень зайнятості в національній економіці характеризують за допомогою показника рівня безробіття.

Для обчислення цього показника все населення країни у вiцi вiд 16 рокiв подiляють на три групи:

а) зайнятi;

б) безробiтнi;

в) тi, що не входять до робочої сили.

Зайнятi - це люди, що виконують оплачуванi види робiт, та тi, що мають робочi мiсця, але не працюють через хворобу, страйки або вiдпустки.

Безробітні це особи, що не мають роботи, але активно її шукають;до безробітних належать ті, хто тимчасово увільнений від роботи і чекає на виклик на роботу. Зайняті та безробітні становлять робочу силу країни. Робоча сила або економічно активне населення.

Ті, що не входять до робочої сили це частина дорослого населення, яка зайнята в домашньому господарстві, перебуває на пенсії, не працює внаслідок інвалідності або у зв'язку з навчанням чи просто не хоче працювати і не шукає роботи.

^ Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають рівнем безробіття. Б = Б / З + Б х 100%.

Іншим статистичним показником, який характеризує рівень зайнятості в країні, є коефіцієнт участі в робочій силі. Його обчислюють як відношення робочої сили до дорослого населення країни:

робоча сила

Коефіцієнт участі в робочій силі = --------- х 100%.

доросле населення

Приблизно дві третини дорослого населення України входить у склад її робочої сили.

Економісти іноді оперують показником рівня зайнятості. Його визначають як відношення кількості зайнятих до дорослого населення країни, що виражене у відсотках:

^ Рівень зайнятості = зайняті / доросле населення х 100%.

У макроекономіці дуже часто використовують поняття “повна зайнятість". Але перш ніж визначити, що таке повна зайнятість, необхідно встановити відмінність між трьома видами безробіття в економіці — фрикційним, структурним і циклічним. Існує 3 види безробіття:

Фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом населення між регіонами й видами праці, а також із певними стадіями життя людей. У національній економіці завжди є люди, які шукають роботу, — випускники шкіл, які шукають роботу вперше; ті, що переїхали на проживання в інший регіон країни; жінки, що знову входять до складу робочої сили після народження і виховання дітей; ті, що добровільно звільнилися і шукають роботу, яка відповідала б рівневі їхньої кваліфікації чи уподобанням; ті, що шукають роботу після звільнення. Економісти розглядають фрикційне безробіття як неминуче і до певної міри бажане. Адже при цьому багато працівників перейдуть від низькооплачуваної, малопродуктивної роботи до високопродуктивної і краще оплачуваної. Це забезпечить вищі доходи для сімей цих працівників та збільшення виробництва національного продукту.

Структурне (технологічне)безробіття виникає тоді, коли пропозиція робочої сили і попит на неї не збігаються. Така невідповідність найчастіше виникає внаслідок змін у структурі споживчого попиту. Це, своєю чергою, змінює структуру загального попиту на робочу силу. У результаті попит на одні види професій зменшується або взагалі зникає, а на інші, включаючи нові, які раніше не існували, — розширюється. Структура робочої сили перестає відповідати структурі робочих місць, неминуче виникає структурне безробіття. У національній економіці постійно змінюється географічний розподіл робочих місць. В одних регіонах країни виникає надлишок, а в інших — нестача робочих місць, що також веде до структурного безробіття. Структурне безробіття теж розглядають як неминуче.

Різниця між фрикційним і структурним безробіттям досить невиразна. Однак істотна відмінність між ними полягає в тому, що у фрикційно безробітних є навички, які можна продати, тоді як структурно безробітні працівники не можуть отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а часом і зміни місця проживання. Фрикційне безробіття є короткостроковим, а структурне безробіття — тривалішим.

Циклічне (сезонне) безробіття спричиняється фазою спаду ділового циклу, яка характеризується недостатністю сукупних видатків. Коли у фазі спаду попит на товари і послуги зменшується, то зайнятість скорочується, а безробіття відповідно зростає.

Фрикційне і структурне безробіття, як уже зазначалось, є неминучими, їх неможливо уникнути в будь-якій економічній системі. Щодо циклічного безробіття, то у фазі піднесення воно дорівнює нулю. Отже, повна зайнятість досягається в тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Інакше кажучи, рівень безробіття за повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Рівень безробіття за повної зайнятості називають природною нормою безробіття. Слово "природний" тут означає, що структурне і фрикційне безробіття є неминучими, тоді як циклічного безробіття можна уникнути за допомогою інструментарію макроекономічної політики.


^ 2. ПОКАЗНИКИ СФЕРИ ЦІН

Сфера цін є третьою сферою макроекономіки. Будь-якій національній економіці необхідні стабільні ціни на вільних ринках. Як відомо, ціни на вільному ринку визначаються під впливом взаємодії попиту й пропозиції.

Зростання загального рівня цін означає наявність у країні інфляції. Що розуміють під загальним рівнем цін? Ми як покупці маємо справу з індивідуальними цінами на товари і послуги і ніколи не купуємо товарів за загальним рівнем цін. Індекс споживчих цін обчислюється як відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг (споживчого кошика) в поточному періоді та сукупною ціною споживчого кошика в базовому періоді.

Основними товарними групами у споживчому кошику є продукти харчування, одяг, житло, транспортні послуги, освіта, книги, медичні послуги, предмети особистої гігієни тощо.

Для виявлення динаміки загального рівня цін обчислюють також індекс Пааше. У цьому разі змінними вагами є структура виробництва розрахункового року.

Індекс Пааше, обчислений для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів Леспейреса і Пааше, згладжує неточності в оцінці зростання загального рівня цін, притаманні індексам зі змінними і постійними вагами.

Індекси цін використовують для зведення багатьох номінальних змінних до реальних — номінального ^ ВВП до реального, номінальної зарплати до реальної тощо.

Як нам уже відомо, на величину номінального ВВП впливають два чинники: 1) фізичний обсяг виробництва і 2) рівень цін, а на величину реального ВВП — лише обсяг виробництва.

Звідси випливає, що дефлятор ВВП — це відношення номінального ВВП до реального. Темп зростання реального ^ ВВП дорівнює темпові зростання номінального ВВП мінус значення дефлятора ВВП: Темп зростання реального ВВП = Темп зростання номінального ВВП - дефлятор ВВП.

Зведення номінального ВВП до реального відбувається шляхом інфлювання та дефлювання. Якщо дефлятор ^ ВВП більший за одиницю, то зведення номінального ВВП до реального називають дефлюванням. Дефлювання — це зменшення номінального ВВП до розмірів реального. Якщо дефлятор ВВП менший за одиницю, то зведення номінального ВВП до реального називають інфлюванням. Інфлювання — це збільшення номінального ВВП до розмірів реального.

У базовому році номінальний і реальний ^ ВВП дорівнюють один одному, бо дефлятор ВВП рівний одиниці. Динаміка ІСЦ та дефлятора ВВП є основним показником стану сфери цін. Існує закон Оукена: перевищення фактичного рівня безробіття , порівняно з його природним рівнем, на 1% призводить до зменшення потенційного ВВП ( при повній зайнятості) на 2.5 -3 %.

^ 3. ПОКАЗНИКИ СФЕРИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ

Четвертою сферою макроекономіки є зовнішньоекономічна сфера.

Більшість країн світу бере активну участь у міжнародному поділі праці. Економічні зв'язки країн здійснюються в різноманітних формах: країни та їхні фірми експортують та імпортують товари і послуги, позичають кошти в іноземців і надають їм позики, створюють підприємства за кордоном, громадяни одних країн подорожують до інших як бізнесмени або туристи і т.п.

Для характеристики сфери зовнішньоекономічних відносин застосовують різні показники. Офіційним показником, у якому відбиваються всі форми зовнішньоекономічних зв'язків країни, є її платіжний баланс. Аналіз платіжного балансу дає змогу судити про стан справ країни у сфері зовнішньоекономічних зв'язків, тобто про те, наскільки ефективно країна може управляти своєю зовнішньоекономічною діяльністю.

Платіжний баланс — це систематизований запис усіх міжнародних операцій резидентів країни з нерезидентами за певний проміжок часу, як правило, за рік. Платіжний баланс складається в національній валюті або в іноземній, наприклад у доларах США.

Він містить стандартні компоненти, які передбачає методика його обчислення, рекомендована МВФ. Складаючи платіжний баланс, розрізняють реальні і фінансові потоки. Рух товарів, послуг, матеріальних або інших не фінансових активів називають реальними потоками. Реальні потоки у грошовому виразі відображають на поточному рахунку. Рух вимог та зобов'язань, що виникають у зв’язку з рухом реальних потоків, називають фінансовими потоками і відображають на рахунку капіталу та фінансів.

Платіжний баланс складається з двох підрозділів — дебету і кредиту. Для складання платіжного балансу використовують метод подвійного бухгалтерського запису. Суть цього методу полягає в тому, що кожна операція має два записи. Один з них реєструється як кредит із додатним знаком, інший — як дебет із від'ємним знаком. Тому платіжний баланс — сума дебету і кредиту — дорівнює нулю. Більшість записів у платіжному балансі відображає зовнішньоекономічні операції, в яких одні економічні цінності обмінюються на інші економічні цінності. Тому в рахунках платіжного балансу роблять подвійний запис. Припустімо, наприклад, що вітчизняне підприємство експортувало за кордон товарів на суму 20 млн дол. США. У цьому разі в підрозділі платіжного балансу "кредит" буде зареєстровано експорт, а в підрозділі "дебет" — збільшення іноземної валюти на ту саму суму: Кредет – 20 млн. грн. Дебет + 20 млн. грн.


^ 4. ПОКАЗНИКИ РОЗПОДІЛУ ДОХОДІВ ТА РІВНЯ ЖИТТЯ

Доходи учасників ринкової економіки розподіляються відповідно до функції, яку виконує той або інший фактор виробництва. Заробітна плата виплачується за працю, рента і процент — за ресурси, що перебувають у чиїйсь власності, а прибутки належать власникам ділових підприємств. Розподіл доходів між власниками факторів виробництва називають функціональним розподілом доходів. Цей розподіл доходів широко використовує статистика. Проте економісти нині акцентують увагу на родинному розподілі доходів, тобто їх розподілові між окремими домогосподарствами. Це поняття характеризує розподіл доходів між різними домогосподарствами без посилання на джерело доходу та суспільну верству, до якої належить домогосподарство. Сектор домогосподарств сьогодні складається в Україні приблизно з 14 мільйонів одиниць.

^ Доходи домогосподарств, або особисті доходи, це сума грошових коштів та продуктів, отриманих або вироблених домогосподарствами за певний період часу, як правило, за рік.

Основними складовими грошових доходів є оплата праці, доходи від підприємницької діяльності та власності (процент, дивіденди, рента та ін.) і соціальні трансфери (пенсії, стипендії, допомога у зв'язку з безробіттям і т.д.).

Натуральні доходи — це передовсім продукція, вироблена домогосподарствами для власного споживання.

Усі грошові доходи, отримані домогосподарствами, без урахування оподаткування і зміни цін називають номінальними особистими доходами. Якщо з номінальних особистих доходів вирахувати особисті податки, отримаємо номінальні використовувані доходи.

Номінальні використовувані доходи це та частина грошового доходу, якою домогосподарства остаточно володіють і можуть розпоряджатися на свій розсуд. Домогосподарства спрямовують свій використовуваний дохід на споживання (С) і особисте заощадження (3):

ВД = С + 3.

Для вимірювання динаміки купівельної спроможності доходів обчислюють реальні доходи. Реальні доходи характеризують номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів. Наприклад, реальні використовувані доходи дорівнюють відношенню номінальних до індексу споживчих цін.

Найважливішим видом грошового доходу є заробітна плата, що являє собою ціну трудових послуг/які надають наймані працівники різних професій. Номінальна зарплата — це сума грошей, отримана найманим працівником за певний проміжок часу (місяць, тиждень і т.д.). Реальна зарплата — номінальна зарплата, скоригована на інфляцію. Якщо, наприклад, номінальна зарплата зросла за рік на 25%, а рівень роздрібних цін підвищився на 22%, то реальна зарплата зросла на 3%. Коли темп інфляції, виміряний ІСЦ, перевищує темп приросту номінальної зарплати, то реальна зарплата знижується.


Підсумки

  1. Узагальненим показником виробництва є валовий внутрішній продукт (ВВП),який вимірює вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених упродовж певного періоду часу в межах економічної території країни. Номінальний ВВП обчислюють у поточних цінах, а реальний ВВП — у постійних. ВВП, що досягається за повної зайнятості, називають природним. Різниця між природними фактичним ВВП становить ВВП - розрив.

  2. Валовий внутрішній продукт можна обчислити трьома методами. По-перше, додаванням видатків домогосподарств, фірм, держави та іноземців на всі кінцеві товари і послуги. Інакше кажучи, за видатковим методом ВВП визначається як сума споживчих видатків на товари і послуги, валових інвестиційних видатків, державних закупівель товарів і послуг та чистого експорту: ВВП =С + І + У + (К — М). По-друге, додаванням доходів, отриманих від виробництва даного обсягу продукції. Цей метод обчислення ВВП називають розподільним. За розподільним методом ВВП обчислюють як суму заробітної плати найманих працівників, ренти, процента, прибутку та двох не пов'язаних з доходами платежів — амортизаційних відрахувань та непрямих податків на бізнес. По-третє, підсумовуванням доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг. Цей метод обчислення ВВП називають виробничим.

  3. Інші важливі показники виробництва отримують із валового внутрішнього продукту. Валовий національний продукт — це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний період часу, як правило, за рік, за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам країни, незалежно від того, де ці фактори використовують — усередині країни чи за кордоном. Чистий внутрішній продукт — це ВВП, зменшений на суму амортизаційних відрахувань. Національний дохід (НД) є сукупним доходом, заробленим упродовж року власниками ресурсів — резидентами певної країни, незалежно від того, де ці ресурси використовуються — у власній країні чи закордоном. Його обчислюють-вирахуванням із ВНП амортизаційних відрахувань та непрямих податків на бізнес або додаванням факторних доходів —заробітної плати, ренти, процента, прибутку та доходів власників.

  4. Найважливішим показником сфери зайнятості є рівень безробіття — відношення чисельності безробітних до робочої сили. Ще одним показником рівня зайнятості є коефіцієнт участі в робочій силі. Його обчислюють як відношення робочої сили до дорослого населення країни. Економісти виокремлюють три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне. Повна зайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття. Рівень безробіття за умов повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття.

  5. Кожна країна у сфері цін намагається не допустити їх зростання. Зростання загального рівня цін свідчить про наявність інфляції. Загальний рівень цін визначають за допомогою індексів цін — Леспейреса, Пааше і Фішера. Індекси цін обчислюють як відношення вартості деякого набору, або ринкового кошика, товарів і послуг розрахункового року до вартості аналогічного ринкового кошика в базовому році. Індекс цін Леспейреса, обчислений для незмінного кошика споживчих товарів і послуг, називають індексом споживчих цін (ІСЦ). Індекс Пааше, обчислений для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

  6. Індекси цін використовують для зведення багатьох номінальних змінних до реальних. Зведення номінального ВВП до реального відбувається через інфлювання та дефлювання. Якщо дефлятор ВВП більший за одиницю, то процес зведення номінального ВВП до реального називають дефлюванням. Якщо дефлятор ВВП менший за одиницю, то зведення номінального ВВП до реального називають інфлюванням

  7. Платіжний баланс — це систематизований запис усіх міжнародних операцій резидентів країни з рештою світу за певний проміжок часу, як правило, за рік. Платіжний баланс складається в національній валюті або в іноземній, наприклад у доларах США. Для складання платіжного балансу використовують метод подвійного бухгалтерського запису, згідно з яким кожна ділова операція має два записи. Один із них реєструється як кредит із додатним знаком, інший — як дебет із від'ємним знаком. Платіжний баланс як сума дебету і кредиту дорівнює нулю.

  1. У платіжному балансі відокремлюються два основні розділи: поточний рахунок та рахунок капіталу і фінансів. Поточний рахунок узагальнює статистичні дані про рух між країною та рештою світу реальних ресурсів — товарів, послуг, доходів. У ньому виділяють три широкі категорії — товари і послуги ( не факторні ), доходи від факторних послуг і поточні перекази. Рахунок капіталу і фінансів відображає рух коштів, будь-яких зобов'язань і вимог, що виникають між резидентами різних країн при взаємних розрахунках за товари і послуги, позиках грошей або товарів, погашенні боргів, інвестиціях у нерухоме майно, цінні папери та інші активи за кордоном. Рахунок капіталу враховує перекази капіталу і придбання (продаж) не фінансових активів. У фінансовому рахунку виділяють такі чотири групи: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції й резервні активи.

  2. Різницю між експортом та імпортом товарів називають торговельним балансом. Від'ємне сальдо торговельного балансу країни в довгостроковому періоді свідчить про низьку конкурентоспроможність її товарів на світових ринках. У короткостроковому періоді пасивний торговельний баланс не завжди можна розглядати як ознаку негативних тенденцій у національній економіці. Сальдо поточного рахунку є стрижньовим у платіжному балансі. Країна з додатним поточним рахунком фактично інвестує частину своїх національних заощаджень за кордон. Пасивне сальдо поточного рахунку свідчить, що країна є боржником решти світу.

  1   2   3

Схожі:

Основні макроекономічні показники 1 заняття M iconОсновні макроекономічні показники розвитку України

Основні макроекономічні показники 1 заняття M iconМакроекономічні показники України 2001-2005

Основні макроекономічні показники 1 заняття M iconВ. Е. Кардаш методична розробка практичного заняття із студентами VI курсу на тему
Тема: Основні кількісні та якісні показники роботи лікувально-профілактичних закладів
Основні макроекономічні показники 1 заняття M iconЧернівецький національний університет імені Юрія Федьковича Громадська організація «Товариство науковців та інтелектуальної молоді»
Проаналізувати макроекономічні показники України, країн великої двадцятки (G 20), Європейського союзу, снд та інших країн
Основні макроекономічні показники 1 заняття M iconПрограма фахового вступного випробування для вступу на навчання за освітньо-кваліфікаційними рівнями «спеціаліст», «магістр» Спеціальність: 05050201, 05050201 Технологія машинобудування Донецьк – 2013 Машина як об'єкт виробництва. Основні показники машини
Поняття зв'язку, його фізичне та аналітичне зображення. Конструкція виробу як система зв'язків: властивостей матеріалу, розмірних...
Основні макроекономічні показники 1 заняття M icon2 заняття) заняття І (25, 28, 29 березня 2013 р.) І основні питання
Законодавство, що визначає правовий режим земель житлової та громадської забудови
Основні макроекономічні показники 1 заняття M iconТа зміст заняття
Збір даних із стану ставків. Гідробіологічні, гідрохімічні показники. Зарослість
Основні макроекономічні показники 1 заняття M iconПрограма вступного випробування зі спеціальності 03050201 «Економічна кібернетика»
Моделювання як метод наукового пізнання. Особливості економіки як об'єкту моделювання. Основні системні поняття в моделюванні. Мікро...
Основні макроекономічні показники 1 заняття M icon1. 1 Практичні заняття 5 2 Основні питання іспиту 6
Робоча програма з дисципліни "Обчислювальні методи та моделювання в динамічних системах" передбачає чотири практичних заняття загальним...
Основні макроекономічні показники 1 заняття M iconТематичний план практичних занять з клінічної фармакології для студентів 4 курсу фармацевтичного факультету зі спеціальності “клінічна фармація” на 2008-2009 навчальний рік
Предмет та задачі клінічної фармакології. Процеси лікарської терапії (фармацевтичний, фармакокінетичний, фармакоди-намічний, терапевтичний)....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи