Тема 16. Основні теорії суспільного вибору 16 методологія «нової політичної економії» icon

Тема 16. Основні теорії суспільного вибору 16 методологія «нової політичної економії»




Скачати 176.24 Kb.
НазваТема 16. Основні теорії суспільного вибору 16 методологія «нової політичної економії»
Дата14.07.2012
Розмір176.24 Kb.
ТипДокументи

Тема 16. Основні теорії суспільного вибору

16.1. МЕТОДОЛОГІЯ «НОВОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ»

Представники ТСВ поділяють принципи класичного лібералізму і методи мікроекономічного аналізу, проте критикують кейнсіанство і ставлять під сумнів ефективність державного втручання в економіку. В цілому цей напрям у своєму розвитку тісно пов'язаний з неолібералізмом та інституціоналізмом.

Предметом ТСВ є вивчення взаємозалежності та взаємодії політичних та економічних явищ. У полі зору ТСВ перебувають державні фінанси, процес голосу­вання, контроль за економікою, підтримка гарантованих цін на сільськогоспо­дарську продукцію, орендна плата, приватизація майна підприємств, податкова система, діяльність уряду тощо.

Вчені, що поділяють ідеї теорії суспільного вибору, намагаються пояснити багато актуальних і складних економічних та політичних проблем. Наприклад, чому в країні з хронічним бюджетним дефіцитом неухильно розростається бюрократія, хоча з високих трибун лунають запевнення, що її буде рішучим чином скорочено?

Визнаним теоретиком і методологом суспільного вибору є видатний і впливо­вий у світі економіст — американський професор Джеймс Б'юкенен. У 1986 р. йо­му було присуджено Нобелівську премію за розвиток конституційних і контракт­них принципів теорії прийняття економічних рішень.

ТСВ ґрунтується на трьох основних методологічних засадах. ^ По-перше, ТСВ вивчає методи і способи, за допомогою яких люди використовують державні устано­ви у своїх власних інтересах. Люди, які діють у політичній сфері, передусім дбають про свої власні інтереси.

Вихідне положення тут гранично просте: якщо ділові люди дбають передусім про власні інтереси, то чому б не припустити, що державні службовці (чиновни­ки) чинять по суті так само, але вже як "політичні підприємці"?

Що прагне максимізувати політик?

Якщо пересічний споживач зацікавлений у максимізації корисності, бізнесмен — у максимізації прибутку, то чиновник прагнутиме максимізації своєї власної вигоди. Іншими словами, йдеться про прагнення максимізувати свою владу і голоси виборців.

У цій ситуації не кожне рішення, прийняте, наприклад, законодавцями, буде оптимальним для економіки. Адже у процесі прийняття політичних рішень неми­нуче враховуються особисті інтереси законодавців.

(По-друге, ТСВ базується на концепції "економічної людини ", яка передбачає, що поведінка індивіда є раціональною. Це означає, що всі — від простого виборця до президента — керуються під час прийняття рішень правилом порівняння гранич­ної вигоди та граничних витрат

У жартівливій формі відображено ідею тео­ретиків суспільного вибору: державна посадова особа так само, як інші суб'єкти рин­кової економіки, прагне зрівняти свої граничні витрати (МС) і граничні вигоди (МК). По-третє, ТСВ розглядає політику як процес обміну голосами і передвиборними обіцянками. Політика — це складний інституційний процес, на основі якого люди обирають різні альтернативи, зіставляючи їх зі своїми цінностями,— так само, як вони на ринку вибирають товар, керуючись лише власними уподобаннями. Це положення передає суть "методологічного індивідуалізму" Дж. Б'юкенена і школи суспільного вибору.

На політичному ринку існує конкуренція між людьми за вплив на прийняття рішень, за доступ до розподілу ресурсів, за місце в ієрархії управління. Тут діють три основні фігури: виборці, депутати і чиновники. Відтак, по-четверте, сферами аналізу ТСВ є виборчий процес, діяльність депутатів і бюрократів, політичне регулювання та конституційна економіка.

ТСВ вказує на істотні відмінності між ринковим і політичним обміном. Вони полягають передусім у меті, якої прагнуть учасники цих процесів. Учасників ринкового обміну в кінцевому підсумку об'єднує однакова мета - збагачення і покращення свого добробуту. Така спільність завдань сприяє укладанню взаємовигідних конт­рактів на ринку. В політичному процесі (обміні) всі його учасники мають різну мету, оскільки в них різні політичні погляди та переконання. Це і приводить до формування численних політичних партій.

Тому пошук згоди між учасниками ми політичного процесу набагато складніший, ніж в економіці. За ТСВ, на "формулу згоди" може претендувати конституція, тобто основний закон громадянсь­кого суспільства, в якому зафіксовано за­гальні "правила гри", перед якими всі рівні. Крім того, представники ТСВ бачать схожість між громадянським суспільством і ринковою економікою, яка полягає у наявності взаємовигідних до­говірних, або контрактних, стосунків. Зверніть увагу, що в 1998 р. виборна програма партії "Реформи і порядок" називалася "Договір між партією " Реформи і по­рядок" та громадянами України".

^ По-п'яте, американський вчений Парсонс стверджує, що влада це засіб обміну, торгівлі, символ вартості, який використовується задля досягнення окреслених завдань. Звідси випливає, що не тільки влада є товаром, а й політичні відносини загалом є ринком влади. Прихильни­ки ринкового тлумачення влади уявляють її як форму раціональної організації людських прагнень. Тут панує активна конкуренція, що демонструє ділову компетентність, підприємливість, намагання просунутися в суспільній ієрархії нагору, силу волі тощо. Ринок влади, як і будь-який інший ринок, не вільний від розгулу пристрастей, демагогії тощо.

Найважче у житті — це вибір. У наступних параграфах розкриємо проблеми суспільного вибору в умовах прямої та представницької демократії. Ми спробуємо подивитися на політику як на бізнес і з'ясувати: чому політика стає виключно вигідним об'єктом інвестування; чому великі обіцянки породжують великі бюджетні видатки та бюрократію; чому геніальний Джон Мейнард Кейнс не міг передбачити появи школи суспільного вибору?

^ 16.2. СУСПІЛЬНИЙ ВИБІР В УМОВАХ ПРЯМОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Пряма демократія — це така політична система, за якої кожний громадянин має право особисто висловлювати свою думку і голосувати за будь-яке конкретне питання. Пряма демократія характерна для роботи клубів, творчих спілок, партійних з'їздів, зборів трудових колективів тощо).

У масштабах, наприклад, нашої країни пряма демократія проявляється у виборах депутатів Верховної Ради або Президента, у проведенні референдумів. При цьому першочергова увага приділяється регламенту роботи. Адже від принципу голосування (одностайність, проста більшість, кваліфікаційна більшість тощо) залежить результат. Тому представників ТСВ цікавить основа — конституційний вибір, тобто правила вибору регламенту. Саме від них залежить розвиток демократії.

^ Модель медіанного виборця характеризує властиву прямій демократії тенденцію, згідно з якою прийняття рішень здійснюється відповідно до інтересів виборця-центриста (людини, яка займає місце в середині шкали інтересів певного суспільства). Вирішення питань на користь виборця-центриста має свої плюси й мінуси. З одного боку, воно утримує суспільство від прийняття однобічних рішень, від крайнощів. Із іншого - воно далеко не завжди га­рантує прийняття оптимального рішення.

Навіть в умовах прямої демократії, коли рішення приймаються простою більшістю голосів, можливим є вибір на користь економічно неефективного результату (наприклад, недовиробництво або надвиробництво матеріальних благ).

У рамках прямої демократії всі рішення співтовариства мають тенденцію відповідати інтересам медіанного виборця, що часто не завжди економічно доцільно.

^ 16.3. СУСПІЛЬНИЙ ВИБІР В УМОВАХ ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ

В умовах представницької демократії процес голосування ускладнюється. На відміну від особистого суспільний вибір здійснюється через певні проміжки часу і об­межений певним колом претендентів, кожний з яких пропонує свій пакет програм.

Останнє означає, що виборець позбавлений можливості вибирати декількох депутатів: одного — для вирішення проблем корупції, другого — для подолання інфляції, третього — для боротьби зі злочинністю і т.д. Він змушений вибрати одного депутата, позиція якого з конкретних питань не повністю збігається з його поглядами. Тому виборець змушений із багатьох бід вибирати меншу.

Ускладнюється і процедура голосування. Виборче право може зумовлюватися майновим цензом або цензом осілості. Для вибору кандидата може вимагатися відносна або абсолютна більшість.

Виборці повинні володіти певною інформацією про майбутні вибори. Інфор­мація не має альтернативної вартості. Для її отримання потрібні і час, і гроші. Не всі виборці можуть дозволити собі значні витрати, пов'язані з отриманням не­обхідної інформації про майбутні вибори. Більшість виборців є раціональними і намагаються мінімізувати свої витрати.

Які ж фактори формують думку виборців?

Як показали вибори до Верховної Ради України у 2006р., на думку виборців найбільший вплив мають засоби масової інформації і передусім ТБ. Однак деякі виборці покладалися на власну думку або на поради знайомих і родичів. Багато виборців просто не брали участі в політичному процесі. Таке явище в ТСВ називається раціональним незнанням. Існує своєрідний ефект порога — це мінімальне значення вигоди, нижче якого виборець намагається уникнути вико­нання свого громадянського обов'язку. Отже, якщо виборець не голосує, то він де­монструє раціональне незнання.

Представницька демократія має перевагу: використовує вигоди суспільного поділу праці, і обрані депутати спеціалізуються на прийнятті рішень з окремих питань. Разом із тим така демократія має недолік: прийняте рішення може не відповідати інтересам більшості населення.

Ще Руссо застерігав, що демократія розрахована на богів, а не на людей, бо в іде­алі вона нездійсненна. Зловживання волею більшості, особливо у країні без міцних демократичних традицій, може призвести до охлократії, популізму і навіть деспотії.

У колективних обговореннях більшість завжди схиляється до крайніх рішень, і ніколи немає гарантії, що вона обирає найкращий варіант. Однак у політиці успіх має той, хто вгадує настрій більшості.

Крім того, представницька демократія створює умови для появи лобізму.

Як уже зазначалося, вплив виборця на свого депутата пов'язаний із витратами (листи, телеграми, факси, дзвінки тощо). Раціональний виборець має порівнюва­ти свої граничні вигоди від такого впливу з граничними витратами. Як правило, граничні витрати значно перевищують граничні вигоди. Тому бажання рядового виборця впливати на депутата є мінімальним.

Зовсім інші інтереси у виборців, які концентрують увагу на певних питаннях (виробництво цукру, нафти, газу, алкоголю, державні замовлення, експортно-імпортні квоти тощо). Це групи людей з особливими інтересами, і вони намагаються підтримувати постійний зв'язок з представниками влади. Щоб вплинути на депутатів, вони використовують засоби масової інформації, організовують мітин­ги, демонстрації, створюють спеціальні агентства тощо.

^ Способи впливу на представників влади з метою прийняття вигідного для обмеженої групи виборців політичного рішення називають лобізмом.

В літературі термін "лобізм" тлумачиться неоднозначно. Його коріння одні знаходять у позначенні відвідувачів державних установ, котрі там намагалися зустрітися з посадовими особа­ми й добитися завдяки їм сприятливого розв'язання своїх проблем. Другі пов'язують його з етимологією слова Lobby (коридор) — місця, куди приходять голосувати депутати парламенту й де вони можуть вільно зустрічатися з певними особами і навіть продавати їм свій "голос" за гроші. Отже, лобі — це місце стикування різних інтересів через чиновництво. Треті визна­чають лобі як представництво у столиці певної приватної чи недержавної ор­ганізації для зв'язку з державними органами (законодавчими, виконавчими, судовими, інформаційними тощо) для забезпечення прийняття або відхилення ними документів, які відповідають репрезентованим інтересам.

Лобіюванням займаються переважно колишні й нинішні чиновники законодавчих і виконавчих органів. Це пояснюється змістом та обсягом вимог до лобіста. По-перше, лобіст повинен мати відповідний рівень освіти, орієнтуватися у спеціальних питаннях, які перебувають у сфері інтересів замовника, бути здатним зробити аналітичний висновок, подати переконливу аргументацію, скласти про­гноз щодо конкретної проблеми; по-друге, лобіст повинен мати достатній досвід перебування у коридорах влади, що передбачає володіння конкретним механізмом прийняття політичних рішень; по-третє, лобіст мусить мати широке коло ділових знайомств у різних сферах, бути комунікабельним.

Відокремимо деякі групи засобів лобізму.

Перша група стосується інформаційного забезпечення:

  • збирання, блокування або передання інформації зацікавленим особам;

  • експертиза інформаційного поля з конкретної замовленої проблеми;

  • пропагандистові кампанії з рекламою чи антирекламою певної акції;

  • масові кампанії тиску з місць.

Друга група засобів лобіювання пов'язана з фінансовим забезпеченням:

  • фінансування виборчих кампаній;

  • надання потрібним особам різних послуг, наприклад, організація виступів з публічними лекціями за щедрий гонорар;

  • влаштування для чиновників різного роду розваг за рахунок зацікавлених фірм;

  • обіцяння допомоги та її надання у розв'язанні виробничих та особистих проблем.

Лобізм — це не тільки підкуп, як це нерідко видається, але й метод розв'язан­ня певних проблем. Не випадково в демократичних країнах він здобув статус офіційної соціальної інституції. Так, у США в 1946 р. прийнято федеральний за­кон про регулювання лобізму. Згідно з ним особи та організації, які є лобістами, зобов'язані офіційно реєструватися й надавати відомості про те, на кого вони пра­цюють, мету своїх клієнтів тощо.

В Україні такого закону ще немає.

На основі аналізу соціально-економічної літератури та практики в Україні можна виділити чотири основні групи лобістів: політизовані, соціальні, економічні та регіональні.

ІІолітизовані лобісти — це представники бізнесу, які домагаються політичного впливу через участь у виборах і прямо залучені у політичну боротьбу. Йдеться передусім про політичні партії, рухи та блоки.

^ Соціальні лобісти — це профспілки, добровільні громадські організації, асоціації тощо.

Економічні лобісти — це різного роду суб'єкти господарювання (фінансово-промислові групи, корпорації, галузеві комплекси (військово-промисловий, аграрний, автомобільний, банківський, вугільний, хімічний та ін.) тощо).

^ Регіональні лобісти — це лобісти, які обстоюють інтереси регіонів та місцевої еліти в органах влади.

В Україні серед регіональних лобістів виділяються представники Донецька, Дніпропетровська, Львова, Одеси та Ужгорода. В перспективі, як показує світо­вий досвід, роль перелічених суб'єктів лобістської діяльності, особливо в партійно-політичній сфері, посилюватиметься.

У свою чергу депутати теж зацікавлені у підтримці впливовими виборцями, оскільки це збільшує шанси їх переобрання на новий строк. Лобісти знаходять джерела фінансування передвиборчої кампанії.

У повсякденній діяльності депутати прагнуть підвищити свою популярність методом логролінгу. Логролінг — це практика взаємної підтримки шля­хом "торгівлі голосами".

Кожний депутат вибирає важливі для його виборців питання і намагається здобути необхідну підтримку інших депутатів. А підтримку у своїх питаннях депу­тат "купує" в обмін на свій голос у захист проектів колег.


^ 16.4. ЕКОНОМІКА БЮРОКРАТІЇ

Одним із напрямів ТСВ є економіка бю­рократії. Законодавчі органи створюють ви­конавчі, а ті, в свою чергу, — широкий апарат для виконання різноманітних функцій дер­жави.

Бюрократія розвивається як ієрархічна структура всередині держави. Вона певною мірою стабілізує суспільство, допомагає зберегти наступність у керівництві, "остудити" гарячі голови. Дослівно бюрократія означає влада канцелярії. У XVI— XVII ст. цим словом називали прошарок людей, причетних до ведення державних справ правосуддя, оподаткування тощо. Сьогодні це поняття має дещо інший зміст. Бюрократія це система фактичної влади, заснованої на сукупності формальних і Неформальних зв'язків чиновників і суспільства.

Суть бюрократії полягає в заміні інтересів суспільства вузько груповими інте­ресами управлінського прошарку Бюрократія — це особлива форма професійно­го управління, якій притаманні п'ять основних принципів: відокремлення влади від білості населення; підміна суспільних інтересів груповими; груповий ієрархічний лад; розростання представницьких установ; формалізація управління. Поняття "бюрократизм" використовується у літературі для позначення сукуп­ності таких явищ:

  • різні дефекти в системі управління через низький професійний рівень зай­нятих у ній працівників;

  • індивідуальна некоректність у зв'язку з низьким культурним рівнем чиновників;

•відстоювання свого "особистого" інтересу, який протиставлений суспільству.

Що стимулює бюрократів діяти неефективно?

По-перше, відсутність конкуренції. Якщо існує конкуренція, то інший бюро­крат може запропонувати надати послугу з меншими витратами.

По-друге, технологія надання послуг може бути настільки незрозумілою, що важко визначити, ефективно чи ні діє бюрократ.

По-третє, коли бюрократи конкурують один з одним, вони прагнуть зменши­ти витрати. Але коли програму запущено, то є можливість отримати додаткові кошти для її завершення.

По-четверте, бюрократ не зацікавлений виконувати роботу з меншими витра­тами. Якщо б він зекономив ресурси, то на наступний рік міг би отримати урізаний бюджет. Не випадково в останні місяці фінансового року бюрократія активно ви­трачає кошти.

Хоча оплата праці бюрократів не тісно пов'язана з їхньою роботою, але в дов­гостроковому періоді просування по службі залежить від успішної діяльності.

У своїй роботі бюрократ дотримується визначених правил і процедур. Головне правило: все має проходити через апаратні канали. Бюрократ не хоче ризикувати, а колективна відповідальність скорочує претензії стосовно внеску кожного у про­вал справи. Крім того, бюрократи (за деякими соціологічними і психологічними теоріями) можуть отримувати задоволення від бюрократичного процесу (тягани­ни, паперотворчості тощо).

Чому уряд прагне зберегти контроль над значною частиною економіки? Відповідь, яку можна знайти в кожному підруч­нику з "економіксу", така: ця частина економіки, як правило, перебуває в руках монополій або олігополій, від зловживань яких споживачі мають бути захищені. Однак теорія суспільно­го вибору дає інше пояснення: бізнес не відкидає державного регулювання, а праг­не до нього, але тільки до такого, яке захищає його від ризиків динамічної конку­ренції. Лобі як раз і підтримується діловим світом для такого регулювання.

Представники бізнесу мають потужний стимул обирати різноманітні, в тому числі теоретичні, докази для отримання пільг. Економісти також мають мож­ливість прорекламувати свої експертні дослідження на сторінках різних видань. У

свою чергу державні службовці переконані, що мають право на поступки бізнесу, якщо громадськість не висловлює помітного протесту проти таких дій.

На основі сказаного виникає простий висновок: контрольовані постійно ма­ють зв'язки з контролерами. Члени різних державних комісій виходять із приват­ного сектора, в який і повертаються по закінченні терміну свого мандата. Таким чином, ділові стосунки стають інструментом бізнесу.

Демократичні інститути — відома гарантія проти свавілля влади, але вони не завжди нейтральні. В західних країнах депутати лобіюють інтереси своїх суспільних груп, вимагаючи спеціальних привілеїв, субсидій і податкових пільг або такого регулювання ринку й виробництва, щоб не пустити нових конкурентів у свою сферу.

Такі переваги настільки вигідні для деяких груп, що в боротьбі за них люди го­тові витратити масу енергії. Громадськість майже ніколи не чинить опір цьому, бо потурання групам інтересів для пересічного громадянина означають лише не­значне, інколи майже непомітне підвищення податків. Але в результаті нескінчен­них поступок різним групам уряди здатні інколи підняти податкові ставки так ви­соко, що у людей зникає стимул до підприємництва.

Прихильники ТСВ вважають, що умовою ефективної боротьби з бюрократією є приватизація, її змістом — розвиток м'якої інфраструктури, а кінцевою метою — створення конституційної економіки. Поняття "м'яка інфраструктура" означає розширення економічних прав людини (посилення прав власності, чесність і відповідальність за виконання контрактів, терпимість до інакомислення, гарантії прав меншості тощо) і обмеження сфер діяльності держави.

Внеском ТСВ у науку є концепція політико-економічного циклу. Політико-економічний цикл — це цикл економічної та політичної активності уряду між виборами. Діяльність уряду між виборами підпорядкована певним закономірностям. Цю діяльність можна схематично описати так. Після виборів здійснюються заходи, спрямовані на зміну мети або масштабів діяльності попереднього уряду. Ці заходи особливо радикальні, якщо до влади приходять партії, які до цього були в опозиції.

ЕАУ

А

Нам уже відомо, що ринок має істотні недоліки. Однак можливі суттєві недоліки і в роботі уряду. В економічній теорії існує поняття "фіаско уряду". Фіаско, або про­вали, уряду (держави) — це випадки, коли держава не в змозі забезпечити ефектив­ний розподіл і використання суспільних ресурсів. До фіаско держави можуть призве­сти: недостатність контролю над бюрократією, недосконалість політичного процесу (лобізм, раціональне незнання, логролінг, пошук політичної ренти, політико-діло-вий цикл та ін.), обмеженість необхідної для прийняття рішень інформації тощо.

Прийняття законів і контроль за їх виконанням — це різні функції. Якщо вибор­чий орган буде мати право змінювати закони, то він рано чи пізно зробить усе можли­ве, щоб зміцнити і розширити свою владу. Безоплатна роздача суспільних благ окре­мим категоріям населення, пільг групам з особливими інтересами стає умовою пере­обрання, інструментом купівлі підтримки більшості, тобто політичною необхідністю.

Збереження влади будь-якою ціною перетворюється в мету, а витрачання суспільних благ — у засіб її досягнення. Така тенденція приховує у собі небезпеку переродження демократії.

Тому Ф. Гайєк вважає, що у справді демократичному суспільстві необхідні три представницькі органи:

один — для занять виключно конституцією;

другий — для постійного вдосконалення кодексу справедливості;

третій — для поточного правління, тобто для розпорядження суспільни­ми ресурсами.

Ф. Гайєк пропонує принципово новий спосіб формування законодавчих зборів. Для цього кожне покоління, яке досягнуло 45 років, вибирає із свого середовища представ­ників строком на 15 років. Крім того, щорічно представництво оновлюється на 1/15.

Вищою інстанцією є конституція, яка визначає функції всіх органів влади. ^ Законодавчі збори формують урядові збори. Урядові збори обирають уряд, який ке­рує адміністративно-бюрократичним апаратом.

Така структура влади, на думку Ф. Гайєка, дасть змогу уникнути перетворення демократії на авторитарний режим.


Підсумки

  1. Теорія суспільного вибору вивчає політичний механізм формування макроекономічних рішень. Методологічною основою ТСВ є принципи класичного лібералізму, інституціоналізму і методи мікроекономічного аналізу.

  2. ТСВ базується на концепції "економічної людини", яка передбачає, що по­ведінка індивіда є раціональною. Це означає, що всі - від простого виборця до президента держави - керуються при прийнятті рішень правилом порівняння граничної вигоди і граничних витрат.

  3. ТСВ розглядає політику як процес обміну голосами і передвиборними обіцян­ками. На політичному ринку діють три основні фігури: виборці, депутати і чи­новники. Сферами аналізу ТСВ є виборчий процес, діяльність депутатів і бю­рократів, політичне регулювання та конституційна економіка.

  4. Модель медіанного виборця характеризує властиву прямій демократії тен­денцію, згідно з якою прийняття рішень здійснюється відповідно до інтересів ви-борця-центриста. В рамках прямої демократії політичні рішення відповідають переважно інтересам медіанного виборця, що не завжди економічно доцільно.

  5. Представницька демократія використовує вигоди суспільного поділу праці, і обрані депутати спеціалізуються на прийнятті рішень з окремих питань. Од­нак прийняте рішення за умов представницької демократії може не відповіда­ти інтересам більшості населення.

  6. Представницька демократія створює умови для появи лобізму. Лобізмом на­зивають способи впливу на представників влади з метою прийняття вигідно­го для обмеженої групи виборців політичного рішення.

  7. Бюрократія — це система фактичної влади, заснованої на сукупності фор­мальних і неформальних зв'язків чиновників і суспільства. Суть бюрократії по­лягає у заміні інтересів суспільства вузько груповими інтересами управлінсько­го прошарку. Різновидом бюрократії є номенклатура. Номенклатура — це пе­релік ключових посад, призначення на які затверджується вищими органами.

  8. Економіка бюрократії — це система, яка не виробляє економічних благ, що мають цінову оцінку, і отримує доходи, не пов'язані безпосередньо з прода­жем результатів своєї діяльності. Бюрократи прагнуть приймати такі рішення, які відкривали би для них доступ до використання суспільних ресурсів.

  9. Внеском ТСВ у науку є розробка теорії політичної ренти і політико-економічного циклу. Пошук політичної ренти - це прагнення отримати еко­номічну ренту за допомогою політичного процесу. Політико-економічний цикл - це цикл економічної та політичної активності уряду між виборами.

  10. Прихильники ТСВ вважають, що умовою ефективної боротьби з бюро­кратією є приватизація, її змістом - розвиток м'якої інфраструктури, а кінце­вою метою - створення конституційної економіки.

Схожі:

Тема 16. Основні теорії суспільного вибору 16 методологія «нової політичної економії» iconТема предмет І метод політичної економії
Дайте визначення основних термінів: Економіка, Політична економія, Економічна теорія, Предмет політичної економії, Метод політичної...
Тема 16. Основні теорії суспільного вибору 16 методологія «нової політичної економії» iconПроректор з навчальної роботи
Політична теорія, політична детермінанта, політичний детермінізм. Основи вивчення політичної теорії. Прояв політичної теорії в політичній...
Тема 16. Основні теорії суспільного вибору 16 методологія «нової політичної економії» iconРобоча програма з дисципліни Історія зарубіжних політичних вчень для студентів спеціальності
Політична теорія, політична детермінанта, політичний детермінізм. Основи вивчення політичної теорії. Прояв політичної теорії в політичній...
Тема 16. Основні теорії суспільного вибору 16 методологія «нової політичної економії» iconКонспект лекцій з курсу "Політична економія" тема предмет І методи політичної економії план
Метод політичної економії. Розвиток політекономії на основі загальнонаукових методів дослідження
Тема 16. Основні теорії суспільного вибору 16 методологія «нової політичної економії» iconМетодичні вказівки до вивчення політичної економії / Укл. О. О. Беляев та ін. К., Кдру, 1995 -вступ
...
Тема 16. Основні теорії суспільного вибору 16 методологія «нової політичної економії» iconПрограма вступних випробувань зі спеціальності «Менеджмент» 03060104) для осіб, що вступають на освітньо-кваліфікаційний рівень «Спеціаліст» на основі базової вищої освіти
Предмет, функції та методи політичної економії. Місце політичної економії в системі економічних наук. Макроекономіка І мікроекономіка...
Тема 16. Основні теорії суспільного вибору 16 методологія «нової політичної економії» iconПрограма конференції «Методологія політичної науки»
Денисенко Валерій, професор, завідувач кафедри теорії та історії політичної науки
Тема 16. Основні теорії суспільного вибору 16 методологія «нової політичної економії» iconМiнiстeрство освiти I науки україни львівський національний університет імені Івана Франка Кафедра теорії та історії політичної науки Програма навчальної дисциплiни
Зокрема через підвищення політичної культури оволодіння методами і підходами з метою проведення об'єктивного аналізу функціонування...
Тема 16. Основні теорії суспільного вибору 16 методологія «нової політичної економії» icon«Досвід дослідницького впровадження розробленого авторського історичного методу», професор кафедри політології Київського національного університету імені Т. Шевченка Кирилюк Федір («Методологія дослідження неопатрімоніальних суспільств»); доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри політичн
Львівському національному університеті імені Івана Франка на базі кафедри теорії та історії політичної науки філософського факультету...
Тема 16. Основні теорії суспільного вибору 16 методологія «нової політичної економії» iconМодуль політична економія тема Предмет політичної економії
move to 0-9283169
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи