Б. М. Тертишник науково-практичний коментар до кримінально- процесуального кодекс icon

Б. М. Тертишник науково-практичний коментар до кримінально- процесуального кодекс




Скачати 19.48 Mb.
НазваБ. М. Тертишник науково-практичний коментар до кримінально- процесуального кодекс
Сторінка1/84
Б. М. Тертишник<> <> <>НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР<><> <> <>до
Дата15.07.2012
Розмір19.48 Mb.
ТипКодекс
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   84

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ ТА КОМЕНТАРІ Серія виходить з 1999 року

Б. М. Тертишник

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР

до КРИМІНАЛЬНО- ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Київ

«А.С.К...

2007

ББК 69.3(4УКР)ЗП Т35

ВСТУП

Рецензенти:

Снігерьов О. П. — доктор юридичних наук, професор; Гнатен-ко П. I. — член-кореспондент АПрН України, професор, декан юридичного факультету Дніпропетровського' державного універ­ситету; Щерба С. П. — доктор юридичних наук, професор, заслу­жений діяч науки РФ; Грузд А. В. — кандидат юридичних наук, президент асоціації адвокатів м. Дніпропетровська; Грузінова Т. І. — перший заступник начальника СУ ГУ МВС України в м. Києві.

Тертишник В. М.

Т35 Науково-практичний коментар до Кримінально-процесу­ального кодексу України.— К.: А. С. К., 2007.— 1056 с— (Нор­мативні документи та коментарі) ISBN 966-8291-15-8

У роботі докладно викладено основні нормативні положення сучасного кримінального процесу України, проаналізовано су­часний стан кримінально-процесуального законодавства, розгля­нуто проблеми кримінально-процесуальної науки та практики судочинства.

Розрахована на слідчих, суддів, адвокатів, прокурорів, дізна­вачів, інших практичних працівників органів внутрішніх справ, прокуратури, суду та адвокатури, співробітників СБУ та податко­вої міліції, студентів, слухачів і курсантів вищих юридичних на­вчальних закладів, що навчаються за спеціальністю "Правознав­ство" та "Правоохоронна діяльність".

ББК 69.3(4УКР)311

ISBN 966-8291-15-8

© В. М. Тертишник, 2002 © "А.С.К.". 2002, 2006

^ Jus е'Л ars boni el aequi

(Право є мистецтво добра і справедливості)

У наш час юристу як ніколи потрібно мати силу, волю, мудрість, мужність та знання, щоб розумно відповідати добром на добро й справедливістю на зло. Необхідно постійно працювати над собою, оволодівати юридичним досвідом, учитись мистецтву роботи з до­казами для пізнання істини та захисту прав і свобод людини.

Час визначає необхідність постановки юридичної науки в першу чергу на захист прав і свобод людини, честі, гідності і репутації добропорядних громадян. Без цього неможливо закласти духовну, моральну основу нашого майбутнього.

Приступивши до розгляду справи, слідчий, прокурор або суддя не мають змоги зупинитися, зачекати, перепочити, відійти, відступи­ти. Взявши на себе відповідальність за пошук правди та торжество справедливості, вони відповідають не тільки за свої помилкові дії, а й за неповороткість, непередбачливість, за практичну непри­датність до високопрофесійної діяльності. Слід невтомно вдоскона­лювати свою майстерність, наполегливо опановувати науку встанов­лення істини, вчитися мистецтву роботи з доказами, набувати досвіду, тренувати інтуїцію, розвивати прозорливість.

"Тисячі шляхів ведуть до хибної думки,зауважував Ж.-Ж. Рус­со,до істини тільки один". Той, хто наділений правом і вла­дою, хто має бажання і волю, не повинен упустити свій шанс зро­бити таємне явним, не повинен зійти зі шляху. Готових рецептів у цій складній справі, особливо коли багато хто зацікавлені в при­ховуваанні істини від правосуддя, немає та й не може бути. В кож­ному конкретному випадку шлях до істини один, а кращий дорого­вказ знання, допитливість розуму, воля й досвід.

^ Саме ці якості дають можливість захистити честь та гідність людини у складному змагальному процесі.

Кримінально-процесуальне право належить до навчальних дис­циплін, які посідають провідне місце у професійній підготовці юристів різної спеціалізації. В реальному житті практично кожно­му випускникові юридичного закладу освіти так чи інакше дове­деться зіткнутися з фактами злочинів. Тому ґлибоке вивчення кримінально-процесуального права та теорії кримінального проце­су одна з умов успішної праці на посадах слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів, співробітників оперативних апаратів органів внутрішніх справ та в інших сферах юридичної діяльності. Важли­во й те, що сам кримінальний процес дозволяє поглибити уявлення про істину, законність та справедливість, вчить уважному і чуй­ному ставленню до людини, навіть якщо вона переступила межу, дозволену законом.

4

5


Саме тому в курсі кримінального процесу пильна увага приділяється принципу презумпції невинуватості, поваги до честі й гідності людини, справедливості та іншим наріжним каменям правосуддя.

Якщо людина, її життя, здоров'я, честь, гідність, недотор­канність і безпека є найвищою цінністю, то захист цих цінностей повинен стати головною метою юридичної науки й практики.

Нормам закону, що визначають права й свободи людини, велінням часу призначено стати нормами найвищої юридичної чин­ності, їм, і тільки їм варто віддавати перевагу в усіх суперечливих випадках, тлумачачи всі сумніви на користь громадянина, виходячи з принципу його добропорядності.

Громадянину дозволено все, що не заборонено законом, влада має робити тільки те, що їй продиктовано, й тільки в такій формі, яка продиктована законом. Такий принцип обмеження влади правом основа основ правової держави, його потрібно неухильно й точно дотримуватися в кримінальному процесі.

^ Святая святих юридичної науки захист і зміцнення принципу неприпустимості звуження існуючих прав і свобод людини. Це ком­пас юридичної науки й законодавчої практики. Ми зобов'язані ре­альними справами забезпечувати крокування тільки в заданому на­прямку. Дані людям межі свободи варто відстоювати рішуче, мужньо і професійно. Справжня велич держави полягає в добробуті й безпеці її громадян.

Останнім часом зроблено багато щодо реалізації ідей правової держави у сфері кримінального судочинства. Зміцнено процесуальні механізми захисту, розширено права свідків та інших учасників процесу, юридично закріплено принцип презумпції невинуватості обвинувачуваного і привілеї звільнення від самозвинувачення, на­дано право потерпілому брати участь в судових дебатах, в зако­нодавстві знайшов втілення інститут судових доручень, учасни­кам процесу надано право апеляційного оскарження рішень суду, одержав становлення й розвиток інститут реабілітації незаконно притягнених до відповідальності, укріплено гарантії захисту прав, свобод і законних інтересів людини. До КПК України включено норми, що безпосередньо спрямовані на забезпечення безпеки учас­ників процесу.

Нарешті, вже в 2001 році зміцнено гарантії недоторканності житла, особи й особистого життя людини, в систему слідчих дій включено і детально регламентовано зняття інформації з техніч­них каналів зв'язку, розвинуто ліберально-демократичні принципи правосуддя, допущено до виконання функцій захисника будь-яких фахівців у галузі права, створено апеляційні суди, підвищено роль суду в розгляді справи, введено інститут судових доручень.

Усі ці позитивні моменти тепер повинні дати реальну корисну віддачу в практичній діяльності. Водночас, як у законодавстві, так і в практичній діяльності є ще багато нерозв'язаних проблем.

^ Сподіваємося, що їхньому вирішенню в деякій мірі допоможе це видання.

Робота збагачена поглибленим розкриттям таких питань, як "Забезпечення захисту прав і свобод людини", "Реабілітація неви-

нуватих осіб", "Забезпечення недоторканності сфери особистого життя людини", "Моральні засади кримінального судочинства", "Захист права власності", "Кримінально-процесуальні документи: зміст, логіка, мова та стиль', "Взаємодія держав у сфері кримі­нального судочинства", "Презумпція добропорядності людини", "Гарантії захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі".

Удосконалено понятійний апарат юридичної науки, розвинута система наукових понять та критеріїв їх визначення. Сформу­льовані важливі юридичні дефініції: 'сфера особистого життя", "недоторканність особистого життя', "принцип допустимості застосування примусових заходів лише в разі крайньої необхідності", "гарантії захисту прав людини", "презумпція добро­порядності людини" та багато інших.

Аналізуються проблеми реалізації в кримінальному процесі кон­ституційних гарантій забезпечення недоторканності особистого життя, таємниці телефонних розмов, вносяться пропозиції щодо вдосконалення процесуального статусу слідчого, потерпілого та обвинуваченого, обґрунтовується доцільність введення поняття "підслідний", надання потерпілому права-на юридичну допомогу за­хисника.

Слід мати на увазі, що важливіше попередити злочин, аніж роз­крити той, який уже скоївся та завдав шкоди і болю людям. Ніяке покарання не замінить ту моральну травму, яку було завдано по­терпілому. І немає нічого жахливішого, ніж звинувачення в злочині невинної людини. Образно кажучи: " Найкраще правосуддя те, яке робить себе зайвим".

У цій праці автор поставив мету: з одного боку, в лаконічній та доступній формі викласти основи кримінально-процесуальної науки та процесуального законодавства, з іншого узагальнити досяг­нення юриспруденції та внести пропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального права та практики його застосування. Ця робота витримала вже не одне видання і здобула визнання серед студентів і викладачів, слідчих і адвокатів, суддів і прокурорів.

Той, хто взяв до рук цю книгу, хай пам'ятає слушну думку Я.Б. Княжнина, який зазначав, що "читається трояким чином: перше, читати і не розуміти; друге, читати і розуміти; третє, читати і розуміти навіть те, що не є написаним' Успіхів вам і удачі, дорогі читачі, на шляху пізнання.

Ця робота буде слушним помічником як для тих, хто пізнає ази кримінально-процесуального права, так і для тих, хто мас намір поглибленого вивчення кримінально-процесуальної науки.

Праця розрахована на фахівців права, що насамперед займають­ся або збираються займатись слідчою чи адвокатською діяльністю, на суддів, прокурорів, дізнавачів, співробітників по­даткової міліції та працівників Служби безпеки України, тих, хто має або набуває спеціальність юриста, всіх, хто вирізняється праг­ненням правди та торжества справедливості, допитливістю ро­зуму та творчим мислеїшям.

Кримінально-процесуальний кодекс України

(Затверджений Законом України від 28.12.60 (1000-05) ВВР, 1961, № 2 ст. 15)

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указами Пре­зидії Верховної Ради Української РСР № 342а-05 від 27.06.61 (Від. № 28, ст, 342) № 461а-06 від 10.09.62 (Від. № 37, ст. 461) від 13.06.63 (Від. № 25, ст. 406) № 677а-06 від 18.11.63 (Від. № 48, ст. 677) від 18.01.66 (Від. № 4, ст. 15) від 09.11.66 (Від. № 44, ст. 274) від 24.01.67 (Від. № 5, ст. 63) № 2631-07 від 18.03.70 (Від. № 15, ст. 101) № 117-08 від 30.08.71 (Від. № 36, ст. 278) № 862-08 від 21.07.72 (Від. № 31, ст. 260) № 986-08 від 30.08.72 (Від. № 36, ст. 314) № 1879-08 від 03.07.73 (Від. № 29, ст. 249) № 1898-08 від 23.07.73 (Від. № 32, ст. 260) № 1937-08 від 10.08.73 (Від. № 34, ст. 271) № 2718-08 від 17.06.74 (Від. № 27, ст. 222) № 3130-08 від 14.10.74 (Від. № 44, ст. 445) № 52-09 від 18.07.75 (Від. № 30, ст. 371) № 140-09 від 04.09.75 (Від. № 37, ст. 418) № 1593-09 від 22.12.76 (Від. № 1, ст. 3) № 1851-09 від 23.03.77 (Від. № 14, ст. 131) № 2281-09 від 01.07.77 (Від. № 28, ст. 341) № 3084-09 від 16.02.78 (Від. № 9, ст. 163) № 3086-09 від 16.02.78 (Від. № 9, ст. 165) № 270-10 від 26.05.80 (Від. № 24, ст. 430) № 2942-10 від 24.12.81 (Від. № 1, ст. 2) № 3464-10 від 17.05.82 (Від. № 22, ст. 300) № 6591-10 від 29.02.84 (Від. № 11, ст. 203) № 6834-10 від 16.04.84 (Від. № 18, ст. 351) № 8627-10 від 20.03.85 (Від. № 14, ст. 321) № 704-11 від 01.08.85 (Від. № 33, ст. 787) № 1432-11 від 10.12.85 (Від. № 52, ст. 1224) № 2444-11 від 27.06.86 (Від. № 27, ст. 539) № 2753-11 від 18.08.86 (Від. N35 ст. 750) № 4392-11 від 31.07.87 (Від. № 32 ст. 631) №4452-11 від 21.08.87 (Від. № 35 ст. 674) №4981-11 від 25.11.87 (Від. № 49 ст 1008) № 4995-11 від 01.12.87 (Від. № 50 ст. 1016) № 5397-11 від 10.02.88 (Від. № 8 ст. 212) № 5723-11 від 14.04.88 (Від. № 17 ст. 427) № 5822-J1 від 29.04.88 (Від. № 19 ст. 481) № 6347-11 від 03.08.88 (Від. № 33 ст. 808) № 6976-11 від 14.12.88 (Від. № 52 ст. 1184) № 7226-11 від 06.03.89 (Від. № 12 ст. 96) № 7373-11 від 14.04.89 (Від. № 17 ст. 148) № 7617-11 від 16.06.89 (Від. № 26 ст. 276) № 8995-11 від 29.12.89 (Від. 1990 N2 ст. 15) № 8711-11 від 19.01.90 (Від. № 5 ст. 60) № 8918-11 від 07.03.90 (Від. № 12 ст. 194) № 9092-11 від 20 04.90 (Від. № 18 ст. 278) № 9166-11 від 04.05.90 (Від. № 20 ст. 313)

№ 596-12 від 26.12.90 (Від. 1991 № 3 ст. 13) № 597а-12 від 26.12.90 (Від. 1991 № 5 ст. 34) № 647-12 від 18.01.91 (Від. № 1 ст. 45) № 661-12 від 28.01.91 (Від. № 11 ст. 106) № 838-12 від 18.03.91 (Віл № 15 ст. 178) № 1369-12 від 23.07.91 (Від. № 45 ст. 600) № І434а-12 від

25.08.91 (Від. №40ст. 531)

Законом Української РСР № 1255-12 від 25.06.91 (Від. № 40 ст. 527)

Законами України № 1564-12 від 18.09.91 (Від. № 47 ст. 650) № 1960-12 від 10.12.91 (Від. № 10 ст. 142) № 1974-12 від 12.12.91 (Від. № 11 ст. 154) № 2354-12 від 15.05.92 (Від. № 32 ст. 457) № 2464-12 від 17.06.92 (Від. № 35 ст. 508) № 2467-12 від 17.06.92 (Від. № 35 ст. 510) № 2468-12 від 17.06.92 (Від. № 35 ст. 511) № 2547-12 від

  1. (Від. № 39 ст. 570) № 2613-12 від 17.09.92 (Від. № 41 ст. 600) № 2703-12 від 16.10.92 (Від. № 47 ст. 647) № 2857-12 від 15.12.92 (Від.1993 № 6 ст. 35) № 2935-12 ВІД 16.01.93 (Від. № 12 ст. 97) № 2936-12 від 26.01.93 (Від. № 12 ст. 98) № 2947-12 від 28.01.93 (Від. № 14 ст. 120) № 3039-12 від 03.03.93 (Від. № 18 ст. 189) № 3129-12 від 22.04.93 (Від. № 22 ст. 228) № 3130-12 від 22.04.93 (Від. № 22 ст. 229) № 3132-12 від 22.04.93 (Від. № 22 ст. 230) № 3351-12 від

  1. (Від. № 34 ст. 355) № 3582-12 від 11.П.93 (Від. № 46 ст. 427) № 3780-12 від 23.12.93 (Від.1994 № 11 ст. 49) № 3785-12 від 23.12.93 (Від.1994 № 11 ст. 58) № 3787-12 від 23.12.93 (Від.1994 № 11 ст. 48) № 3888-12 від 28.01.94 (Від. № 19 ст. 111) № 4018-12 від 24.02.94 (Від. № 26 ст. 206) № 4043-12 від 25.02.94 (Від. № 28 ст. 238) № 137/94-ВР від 27.07.94, ВВР 1994, № 37, ст. 342 № І74/94-ВР від 21.09.94, ВВР




  1. № 42, ст. 381 № 218/94-ВР від 20.10.94, ВВР 1994, № 45, ст. 409 № 246/94-ВР від 15.11.94, ВВР 1994, № 48, ст. 429 № 299/94-ВР від 16.12.94, ВВР 1995, № 2, ст. 8 № 305/94-ВР від 20.12.94, ВВР 1995, № 2, ст. 9 № 64/95-ВР від 15.02.95, ВВР 1995, № 10, ст. 64 № 282/95-ВР від 11.07.95, ВВР 1995, № 29, ст. 216 № 358/95-ВР від 05.10.95, ВВР

  2. № 34, ст. 268 № 360/95-ВР від 05.10.95, ВВР 1995, № 35, ст. 271 № 323/96-ВР від 12.07.96, ВВР 1996, № 52, ст. 294 № 386/96-ВР від




  1. ВВР 1996, № 46, ст. 247 № 388/96-ВР від 02.10.96, ВВР 1996, № 46, ст. 249 № 530/96-ВР від 20.11.96, ВВР 1997, № 4, ст. 21 № 44/97-ВР від 05.02.97, ВВР 1997, № 12, ст. 102 № 552/97-ВР від

  1. ВВР 1997, № 51, ст. 306 № 85/98-ВР від 05.02.98, ВВР 1998, № 26, ст. 149 № 210/98-ВР від 24.03.98, ВВР 1998, № 35, ст. 241 № 1134-XIV (1134-14) від 08.10.99, ВВР, 1999, № 48, ст. 419 № 1288-XIV (1288-14) від 14.12.99, ВВР, 2000, № 5, ст. 34 № 1381-XIV (1331-14) від 13.01.2000, ВВР, 2000, № 10, ст. 79 № 1483-Ш (1483-14) від 22.02.2000, ВВР, 2000, № 17, ст. 123 № 1587-Ш (1587-14) від 23.03.2000, ВВР, 2000, № 24, ст. 183 № 1685-Ш (1685-14) від 20.04.2000, ВВР, 2000, № ЗО, ст. 240 № 1833-Ш (1833-14) від 22.06.2000, ВВР, 2000, № 46, ст. 392 № 1945-ПІ (1945-14) від 14.09.2000, ВВР, 2000, № 43, ст. 368 № 1981-Ш (1981-14) від 21.09.2000, ВВР, 2000, № 45, ст. 389

Рішенням Конституційного Суду № 13-рп/2000 (v013p710-00) від 16.11.2000

Законами України № 2114-Ш (2114-14) від 16.11.2000, ВРР, 2001, № 1, ст. З № 2181-ИІ (2181-14) від 21.12.2000 , ВВР, 2001, № 10, ст. 44 № 2247-ІИ (2247-14) від 18.01.2001, ВВР, 2001, № 13, ст. 66 № 2362-Ш

8

(2362-14) від 05.04.2001, ВВР, 2001, № 23, ст. 117 № 2409-ІИ (2409-14) від 17.05.2001, ВВР, 2001, № 31, ст. 146 № 2533-ІИ (2533-14) від 21.06.2001, ВВР, 2001, № 34-35, № 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001; № 2922-Ш від 10.01.2002, № 3082-Ш від 07.03.2002, № 3111-Ш від 07.03.2002.

У тексті Кодексу слова "службова особа" у всіх відмінках замінено словами "посадова особа" у відповідних відмінках згідно із Законом № 282/95-ВР від 11.07.95.

У тексті Кодексу слова "Республіка Крим" у всіх відмінках замінено словами "Автономна Республіка Крим" у відповідних відмінках згідно із Законом України № 2533-ІИ (2533-14) від 21.06.2001.

У тексті Кодексу слова "попереднє слідство", "попереднього слідства", "попереднє", "попереднього" замінено відповідно слова­ми "досудове слідство", "досудового слідства", "досудове", "досудо-вого" згідно із Законом № 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001.

Розділ перший ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Призначення Кримінально-процесуального кодексу України

Призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у криміналь­них справах.

(Стаття 1 в редакції Закону N° 2857-12 від 15.12.92)

Scire leges поп hoc est verba earm teneie, sed vim ac potestatem "Знання законів полягає не в тому, щоб дотримуватися їх букви, а в тому, щоб розуміти їх зміст і значення"

Термін "процес" походить від латинського "procedere" й означає рух, діяльність. ^ Кримінальний процес — це регламентуюча реалізацію кримінального закону галузь права, а також заснована на ньому, втілена у форму правових відносин та здійснювана у встановленому законом порядку діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також інших осіб, спрямована на швидке та повне розкриття злочинів, викриття винних; встанов­лення об'єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, захист суспільства та громадян від злочинних посягань та здійснення правосуддя.

Сутність кримінального процесу проявляється в його спрямова­ності на захист суспільного та державного устрою, прав та закон­них інтересів громадян і юридичних осіб від злочинних посягань. У цьому розумінні кримінальний процес має правоохоронний ха­рактер. Водночас, кримінальний процес — це активна діяльність з попередження та викорінення злочинів.

Зміст кримінального процесу становить втілена у форму право­вих відносин діяльність органів дізнання, досудового слідства, про­куратури та суду, а також інших учасників процесу, спрямована на вирішення названих завдань у галузі боротьби зі злочинністю.

Кримінальний процес — єдність змісту і форми: змістом кримінального процесу є кримінально-процесуальна діяльність, а

10

Стаття 1

Стаття 1

11


його формою — кримінально-процесуальні відносини, встановле­ний законом порядок провадження процесуальних дій.

Кримінальній процес не вичерпується системою дій органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, спрямованих на вирішення завдань кримінально-процесуального провадження.

У кримінальному процесі можна виділити три основних еле­менти:

  1. кримінально-процесуальие право, тобто право, що регламен­тує кримінально-процесуальну діяльність;

  2. засновану на законі та інших нормах процесуального права діяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду;

  3. правовідносини учасників процесу.

Яким є зв'язок цих елементів? Це зв'язок змісту та форми.

Кримінально-процесуальне право являє собою закріплену в законі та забезпечену державним впливом типову модель діяль­ності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду по здійсненню правосуддя.

Кримінально-процесуальне право — галузь права, якою регулю­ються суспільні відносини у сфері правосуддя. Об'єктом кримі­нально-процесуального права є кримінально-процесуальні відноси­ни потерпілого й обвинуваченого з посадовими особами органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, а також відноси­ни між іншими учасниками кримінального процесу.

^ Кримінально-процесуальие право — система правових норм, що встановлюють типову модель та визначають процесуальну форму діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду по встановленню об'єктивної істини та вирішенню інших задач судочинства, розгляду та розв'язанню кримінальних справ, здійсненню правосуддя, створюють необхідні юридичні гарантії встановлення істини та захисту прав і свобод людини.

Систему кримінально-процесуального права утворюють норми права загальної та особливої частини, в рамках яких можуть виділя­тись окремі процесуальні інститути. До загальної частини норми, якими визначаються задачі та принципи кримінального процесу, статус окремих учасників процесу, загальні норми доказового права та інші норми, що визначають найбільш важливі процесу­альні гарантії правосуддя. Особлива частина охоплює норми, якими регулюються кримінально-процесуальні відносини на різних стадіях кримінального процесу1.

Інститути кримінально-процесуального права — це сукупність взаємопов'язаних об'єктом правового регулювання певних проце­суальних норм. Наприклад, інститут окремої слідчої дії — це пра­вові норми, що визначають умови її проведення, коло учасників та особливості їх статусу, процедуру провадження, порядок докумен­тування, відповідальність за порушення встановленої процедури.

Кримінально-процесуальні норми — це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів кримінально-про-

цесуальних відносин, що забезпечуються системою державного примусу та іншого впливу і мають своїм завданням ефективне здійснення кримінального судочинства.

^ Норма кримінально-процесуального права — це загаль­нообов'язкове правило поведінки учасників кримінального судо­чинства, а джерело кримінально-процесуального права — це форма юридичного закріплення та вираження таких норм поведінки.

Основним джерелом кримінально-процесуального права є Кон­ституція України та Кримінально-процесуальний кодекс України.

Норми кримінально-процесуа\ьного кодексу України мають відповідати за суттю і змістом положенням Конституції України, приводитись у відповідність з її нормами.

Кримінально-процесуальні відносини являють собою, як спра­ведливо зазначає М. С. Строгович, правову форму діяльності органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, а сама ця діяльність є змістом кримінально-процесуальних відносин1.

Кримінально-процесуальні відносини — це, по-перше, пра­вовідносини між органом дізнання, особою, яка провадить дізнан­ня, слідчим, прокурором та судом; по-друге, це правовідносини вка­заних суб'єктів процесу з потерпілим, підозрюваним, обвинуваче­ним та іншими учасниками процесу, а також правовідносини цих учасників процесу між собою.

Окремі напрями кримінально-процесуальної діяльності назива­ються кримінально-процесуальними функціями.

Функція — це характерний вид діяльності, роль, призначення. У кримінальному процесі є п'ять основних функцій: 1) розслідуван­ня, 2) нагляд, 3) обвинувачення, 4) захист, 5) правосуддя.

Розслідування спрямоване на встановлення істини, нагляд — на додержання законності, обвинувачення — на прилюдне викриття обвинуваченого у вчиненні злочину. Захист — система дій, спря­мованих на спростування обвинувачення, виявлення сумнівів щодо обґрунтованості обвинувачення, даних, які вказують на невинність обвинуваченого або на пом'якшуючі його відповідальність обстави­ни. Функція правосуддя спрямована на всебічне вивчення всіх об­ставин справи, прилюдне дослідження всіх доказів, доводів обви­нувачення та захисту, встановлення об'єктивної істини, законне та справедливе вирішення справи по суті.

Кримінальний процес не зводиться тільки до судового розгляду. Акту правосуддя передує попереднє розслідування кримінальних справ, у процесі якого закладаються передумови для винесення судом законного та справедливого вироку.

Усі дії учасників процесу здійснюються у визначеному законом порядку, з додержанням передбачених законом умов і послідов­ності, тобто згідно з процесуальною формою.

Діяльність уповноважених державою органів здійснюється у певній послідовності і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято іменувати стадіями кримінального процесу.


Грошевий Ю. М. Кримінально-процесуальне право //Юридична енцикло­педія.— Т. З— К„ 2001.— С 406.

Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса.— T.I.— M., 1968.— С. 34.

12

Стаття 1

Стаття 1

13


Стадії є відносно відокремленими частинами кримінального процесу. Будучи самостійними, вони водночас перебувають у зв'язку з іншими стадіями, утворюючи єдину систему криміналь­ного процесу.

Особливостями кожної стадії є: своєрідне коло завдань стадії; певне коло учасників; специфічний процесуальний порядок діяль­ності суб'єктів та їх правовідносин; зміст та форма підсумкових рішень, які приймаються на відповідному етапі процесуального провадження.

Кримінальний процес складається з семи основних стадій та однієї виключної.

Основні стадії:

  1. порушення кримінальної справи;

  2. досудове (попереднє) розслідування (дізнання та досудове слідство);

  3. віддання до суду;

  4. судовий розгляд;

  5. апеляційне провадження;

  6. касаційне провадження;

  7. виконання вироку.

Перша стадія — порушення кримінальної справи починається з моменту надходження до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду вказаних в законі як приводи для порушення кримінальної справи заяви або повідомлення про злочин, або з моменту безпо­середнього виявлення ознак злочину.

Такі заяви або повідомлення, а також і безпосереднє виявлення ознак злочину є юридичними фактами, які породжують криміналь­но-процесуальні відносини. З їх наявністю пов'язані виникнення кримінального процесу взагалі та початок його першої стадії — по­рушення кримінальної справи — зокрема.

У даній стадії процесу компетентні органи у специфічній про­цесуальній формі за допомогою передбачених процесуальних засобів (отримання пояснень, витребування матеріалів, проваджен­ня оглядів тощо) з'ясовують наявність у подіях ознак злочину.

Стадія порушення кримінальної справи закінчується винесен­ням постанови про порушення кримінальної справи або постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. В останньому випад­ку кримінальний процес не знаходить продовження.

У разі порушення справи кримінальний процес переходить до наступної стадії.

^ Друга стадія — попереднє (досудове) розслідування. Попереднє розслідування полягає у провадженні органами дізнання та попе­реднього слідства передбачених законом слідчих та інших проце­суальних дій, спрямованих на отримання доказів, попередження, припинення, швидке та повне розкриття злочину, всебічне дослідження обставин справи та викриття винних, виявлення та усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, відшкоду­вання завданої злочином шкоди, забезпечення невідворотності відповідальності осіб, які вчинили злочин, і правильне застосування закону.

У цій стадії кримінального процесу особі, яка вчинила злочин, пред'являється обвинувачення і надається право мати захисника та захищатись самому всіма передбаченими законом засобами. До об­винувачуваного можуть застосовуватись запобіжні заходи — заста­ва, взяття під варту та інші. Прокурор здійснює нагляд за додер­жанням законності в діяльності органів досудового розслідування, санкціонує окремі рішення слідчого.

Основний зміст розслідування становить діяльність зі збирання, дослідження, оцінки, перевірки та використання доказів (доказу­вання), розкриття злочинів, забезпечення встановлення істини та захисту прав і свобод людини.

Підсумкові рішення, що приймаються у цій стадії кримінального процесу, можуть бути такими: закриття справи; складання обвину­вального висновку та направлення справи до суду; направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусо­вих заходів медичного характеру.

^ Третя стадія — попередній розгляд справи суддею. Після закінчення розслідування справа з обвинувальним висновком, за­твердженим прокурором, передається до суду, де вона вивчається і вирішується питання про можливість призначення справи до су­дового розгляду (віддання обвинуваченого до суду) та організації судового розгляду. Підсумковими рішеннями у даній стадії кримінального процесу є рішення про призначення справи до су­дового розгляду, про повернення справи на додаткове розслідуван­ня або про закриття справи.

Четверта стадія — судовий розгляд. Ця стадія передбачає роз­гляд у судовому засіданні із додержанням принципів гласності, зма­гальності, усності та безпосередності дослідження доказів і всіх інших принципів правосуддя, за активної участі всіх заінтересова­них учасників процесу, матеріалів кримінальної справи, досліджен­ня всіх її обставин та розв'язання справи по суті.

У цій стадії вирішується питання про винність або невинність обвинуваченого, виноситься вирок і призначається справедливе по­карання особі, яка вчинила злочин. Саме у цій стадії реалізуються засади кримінального судочинства, згідно з якими правосуддя здійснюється тільки судом, ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину та підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду та відповідно до закону.

Головними учасниками процесу у цій стадії є суд, прокурор, який підтримує обвинувачення, підсудний, захисник та потерпілий.

Завершується ця стадія або винесенням вироку (обвинувального чи виправдувального), або закриттям справи, або направленням справи на додаткове розслідування.

^ П'ята стадія — апеляційне провадження — полягає у перегляді апеляційним судом (обласним та іншим прирівняним до нього судом), у зв'язку з поданою учасником процесу апеляцією, рішень суду першої інстанції.

Апеляція може бути подана: на вироки, які не набрали законної сили, постановлені місцевим судом; на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного ха­рактеру, постановлені місцевим судом; на ухвали (постанови), пос-




14

Стаття і

тановлені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування; на окремі ухвали (постанови), постановлені місцевим судом; на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених законом.

Апеляція може бути подана потерпілим, засудженим, його за­хисником, прокурором та іншими зазначеними в ст. 348 КПК України особами протягом 15 діб з моменту проголошення вироку (ухвали чи постанови) суду, а засудженим, який перебував під вар­тою,— протягом цього ж строку з моменту вручення йому копії ви­року.

^ Шоста стадія — касаційне провадження. Касаційне провад­ження — стадія кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції, а саме Касаційний суд України та Верховний суд України, за поданням прокурора або скаргою інших учасників процесу пе­реглядає вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, що не на­були законної сили, постановлені ним як судом першої інстанції, вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апе­ляційному порядку, а також вироки місцевих судів, військових судів гарнізонів та ухвали апеляційного суду, що набули законної сили, постановлені щодо цих вироків; з'ясовує об'єктивну істину й вирішує питання про законність, обґрунтованість і справедливість вироку суду, виправляє допущені помилки і порушення.

Касаційні скарги і подання на вироки та судові рішення апе­ляційних судів можуть бути подані протягом одного місяця з мо­менту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою,— в той самий строк з моменту вручення йому копії вироку чи поста­нови. Касаційні скарги і подання на судові рішення місцевих судів та на ухвали апеляційних судів, постановлених щодо цих вироків, можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили.

^ Сьома стадія — виконання вироку — полягає в реалізації виро­ку, що набрав законної сили, та виконанні рішень суду.

До виключної стадії належить перегляд судових рішень у поряд­ку виключного провадження, а саме: відновлення справ у зв'язку з нововиявленими обставинами; відновлення справи і провадження в зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотного порушення кримінально-процесуального закону, які суттєво вплинули на правильність судового рішення.

Цю стадію прийнято називати виключною тому, що кримінальна справа перебуває в ній в особливій, виключній ситуації, коли пере­глядається законність та обґрунтованість вироку, ухвали або пос­танови суду, що набрали законної сили. Відбувається перегляд ви­року, що виконується.

Моральні засади кримінального процесу. Мораль (лат. mores) — інститут суспільної свідомості, що виконує функцію регулювання поведінки людей. Мораль існує в вигляді принципів, понять, уяв­лень і суджень людей про добро, зло, честь, гідність, благородність, справедливість. Вона формується разом з формуванням та розвит-

Стаття 1 І5

ком цивілізації і виступає в формі загальнолюдських цінностей та загальноприйнятих принципів, настанов і рекомендацій, а нерідко в вигляді заповідей, мудростей, кодексів честі, підкріплюваних силою наглядних прикладів, звичаїв, традицій. Тут не можна не зга­дати деякі думки класиків та сучасників: Морально тільки те, що збігається з вашим почуттям краси і з ідеалом, в якому ви її втілюєте (Ф. Достоєвський); Мудра людина не робить іншим того, що не бажає, щоб робили їй (Конфуцій); Величність і святість дер­жави полягає, перш за все, в неухильному здійсненні справедли­вості (А. Сталь); Коли справедливість зникає, то не остається нічого, що могло б придати цінність життю людей (І. Кант); Спра­ведливість без сили — одна неміць, сила без справедливості — тиранічна (Б. Паскаль); Краще оправдати десять винних, аніж об­винуватити одного невинуватого (Катерина II).

Норми моралі одержують ідейне обґрунтування і подаються в вигляді загальноприйнятих настанов, як слід людині поводитись за різних обставин. Виконання цих настанов забезпечується вихован­ням почуття обов'язку, совісті, формами духовного впливу.

Безумовно, кримінальний процес повинен бути заснованим на принципах та інших моральних цінностях. Підкреслюючи необхідність гуманного ставлення до людей і підсудних, вбачати в кожній людині позитивні якості, Ф. Н. Плевако в промові по справі робітників фабрики, яких звинувачували в бунті і безпорядках, об­разно і красно мовив: "Натовп — будова, обличчя — цегла. Із одних і тих же цеглин розбудовується і храм богові, і тюрма — житло зне­долених... Та зруйнуйте тюрму, і цеглини, що залишились цілими від руйнування, можуть піти на храмобудування, не відображаючи огидних рис їх минулого призначення [Плевако Ф.Н. Речи.— М., 1909-1912).

Норми моралі і норми кримінально-процесуального права тісно взаємодіють як у сфері застосування, так і за змістом. В ідеалі по­винно бути так, щоб норми кримінально-процесуального права представляли собою не що інше як норми моралі, які санкціоновані державою, викладеш в формі законодавчих норм, забезпечуваних не тільки духовним впливом, а й засобами державного примусу.

Моральність починається з мети, яка ставиться. "Вся мо­ральність людини заключається в його намірах',— писав Ж. Ж. Руссо. В кримінальному процесі норми права і моралі мають однакову мету. Завдання кримінального- процесу (швидке і повне розкриття злочинів та викриття винних; встановлення об'єктивної істини; забезпечення правильного застосування закоіту для того, щоб кожен, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідаль­ності і жоден незинний не був покараний; відшкодування матеріальних збитків та іншої шкоди, завданих злочином; охорона прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб) ви­соко моральні і відповідають віковим уявленням людства про істину, добро і справедливість. Тут у повній мірі закладено прин­цип: на добро відповідають добром, справедливістю на зло.

Однак мета не оправдує засобів. І в цьому аспекті важливо, щоб засоби досягнення благородної мети були не менш благородними.

16

Стаття і

Стаття 1

17


Моральність у кримінальному процесі, як і в суспільстві в цілому, має декілька рівнів: моральна свідомість (уявлення про добро і зло, істину, свободу і справедливість, моральні ідеали і прин­ципи), моральні відносини (моральні обов'язки і взаємостосунки), моральна діяльність.

^ Моральна свідомість, безумовно, бажана риса процесуального статусу судді, слідчого, дізнавача, прокурора, захисника. Законо­давчі акти вимагають відповідних моральних якостей від названих учасників процесу і пов'язують саме з ними можливість перебуван­ня на відповідних посадах і виконання процесуальних функцій.

Суддя повинен бути високоморальною людиною. При призна­ченні на посаду він дає присягу: "Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим". У Росії діє Кодекс честі судді (ухвалений II з'їздом суддів 21 жовтня 1993 року), в якому зазначається: суддя повинен проявляти терпіння, ввічливість, такт і повагу до учасників процесу, поряд з законами в своїй діяльності керуватись загальноприйнятими нор­мами моралі, забезпечувати справедливість і неупередженість.

У рішенні V з'їзду суддів України 15 грудня 1999 року визначено: "При доборі кандидатів на посаду судді ретельно перевіряти про­фесійні й моральні якості претендентів з тим, щоб виключити ви­падки рекомендування на суддівську роботу осіб із недостатньою для здійснення правосуддя професійною підготовкою та низьким моральним рівнем. Схвалити практику роботи кваліфікаційних комісій з очищенням суддівського корпусу від осіб, які своєю поведінкою скомпрометували високе звання судді"- "Будьте суддя­ми розуму і совісті",— нагадував Ф. Плевако.

Не менші моральні вимоги пред'являються і до слідчого та інших учасників процесу, які здійснюють судочинство.

Слідчий по роду своєї діяльності в складних психологічних умо­вах у спресованих в часі миттєвостях процесуальної діяльності вирішує найскладнішу задачу що є істина і що буде справедли­вим. Для цього потрібні не тільки знання, досвід, сильна воля, на­тхнення і творча наснага в вищій мірі необхідні людяність, чуйність і доброта. Слідчий повинен бути обачливим і уважним до долі людини, бачити в кожному ті добродійності, які треба збага­чувати і завдяки яким людина, що спіткнулась у водоверті життя і порушила закон, змогла б стати на правильний шлях.

Захисник повинен дотримуватись принципу чесного проведен­ня судового розгляду. Захисник не слуга свого підзахисного, не його інтелектуальний помічник і в досягненні мети ухилення від відповідальності. Захист обвинувачуваного не повинен перетворю­ватись на протидію намірам слідчого встановити істину, на брудну співучасть у приховуванні злочину.

Захисник ні за яких обставин не повинен повідомляти суду явно неймовірну або недостовірну інформацію (Див. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського співтовариства, прийня­тий у Страсбурзі в жовтні 1988 року).

Навіть дуже хороший закон залишиться лише добрим побажан­ням, якщо не буде виконуватись у практичній діяльності з роз-

криття і розслідування злочинів, здійснення судочинства. В цьому аспекті важливо підвищувати вимоги до професійних і моральних якостей таких учасників процесу, як слідчий, дізнавач, прокурор, захисник. У законодавстві щодо їхнього статусу повинно бути за­кладено норми, аналогічні тим, які передбачені щодо моральних якостей суддів у законі "Про статус суддів".

^ Моральна діяльність — сукупність вчинків, які відповідають мо­ральним нормам. Безумовно, що найшляхетніша мета високомо­рального закону не може бути досягнута аморальними чи не зовсім моральними засобами. А.Ф. Коні писав: "У кожній судовій дії поряд з питанням, "що" слід провести, виникає питання про те, "як" це провести". Необхідно наполегливо бажати, підкреслював він, щоб "у виконанні форм і обрядів, якими супроводжується правосуддя, привносився смак, почуття міри і такт, бо суд є не тільки судилище, а й школа" (Кони А.Ф. Нравственные начала в уголовном процессе // Собрание соч.: В 8 томах.— Т. 4.— М.,1967,— С. 50).

Процесуальна форма і практика її застосування повинні відповідати високоморальним принципам і нормам. У кримінально­му процесі узгодження між моральними нормами і процесуальною діяльністю повинно бути доведено до рівня повної злагоди. На це спрямовані практично всі принципи кримінального процесу, норми, що регламентують процесуальну діяльність.

Поступово усуваються положення, які викликали сумніви і за­служену критику в цьому аспекті. Наприклад, довгий час у руслі штампованої ідеології позитивності образу Павлика Морозова в кримінальному праві існувала відповідальність всіх без винятку осіб за відмову від давання показань, а також за недонесення про тяжкі злочини. Мати могла бути притягнута до відповідальності за відмову від давання показань стосовно свого сина і навпаки. Попи-раючи православну релігію, священнослужителі могли бути допи­тані з усіх обставин, які цікавили слідчого, включаючи факти, про які особа релігійного сану довідалась під час сповіді віруючих. Нині ці архаїчні і по суті своїй аморальні правила стали вже сивою давниною.

Ст. 63 Конституції України проголосила: особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім'ї чи своїх близьких родичів. Згодом це правило було закріплено в ст. 69-1 КПК України. Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 року визначив: ніхто не має права вимагати від священнослужителя відомостей, одержаних ним під час сповіді віруючих.

Важливе значення моральні норми мають при вирішенні питан­ня про допустимість доказів у кримінальному процесі. Доказове право в цілому повинно ґрунтуватись на моральних засадах. Де межі втручання в сферу особистого життя людини при збиранні доказів? Які засоби збирання доказів будуть морально, а отже й юридично оправданими і допустимими? Це одне з найскладніших завдань науки кримінального процесу. А.Ф. Коні відзначав, що особливо широким є вплив моральних міркувань у такій складній справі, як оцінка доказів по джерелу і змісту. Чи слід взагалі і якщо так, то чи можливо безмежно користуватись щоденниками підсуд-

IS

Стаття t

Стаття 1

19


ного і потерпілого як доказами? Щоденник дуже небезпечний, в розумінні досягнення правди, доказ,— зауважував він {Кони А.Ф. Нравственные начала в уголовном процессе // Собрание соч. в 8 томах.— Т. 4.— М.,1967.— С. 50-68).

Значним кроком на шляху зміцнення моральних засад кримі­нального судочинства стали норми, спрямовані на забезпечення прав і свобод людини при здійсненні процесуальної діяльності, а саме: такі, що посилюють гарантії недоторканності особистого життя людини, таємницю телефонних розмов і листування, недо­торканність житла, особисту недоторканність, непорушність права власності.

Закон забороняє домагатись показань шляхом насилля, погроз чи інших незаконних методів. У Зводі принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню чи арешту в будь-якій формі, затвердженому 43 сесією Генеральної Асамблеї ООН 9 грудня 1888 року, а також у кримінально-процесуальному законодавстві України передба­чається гуманне ставлення до затриманих і арештованих. Такі особи на повинні піддаватись будь-яким діям, що завдають шкоди їхньому здоров'ю, принижують їхню гідність, вони мають право на безкоштовну медичну допомогу, швидке розв'язання їх справи в суді, судове оскарження будь-яких рішень слідчих органів, корис­туватись допомогою захисника, мати з ним побачення наодинці, ко­ристуватись всіма політичними правами громадянина держави.

Згідно з Кодексом поведінки посадових осіб з підтримування правопорядку, прийнятим Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 року, працівники правоохоронних органів, у тому числі і ті, що здійснюють розслідування, зобов'язані поважати і захищати гідність і права людини; застосовувати примусові заходи тільки в випадках крайньої необхідності і в тих межах, в яких це потрібно для виконання обов'язків; зберігати в таємниці відомості конфіденціального характеру, отримувані в процесі своєї діяль­ності, якщо інтереси правосуддя не вимагають іншого; нетерпимо ставитись до будь-яких дій, які містять нелюдяні чи принижуючі гідність людини форми стосунків; забезпечувати охорону здоров'я затримуваних.

Зміни, які були внесені наприкінці тисячоліття до КПК України, значно розширили права обвинувачуваного і захисника на попе­редньому слідстві в судовому розгляді кримінальних справ.

Нарешті КПК України 13 січня 2000 року доповнено змістовни­ми нормами (ст. 52-1 — 52-3), спрямованими на забезпечення без­пеки учасників кримінального процесу.

Процесуальній діяльності повинна бути притаманна висока етична, естетична, психологічна, юридична і загальна культура. Культура не тільки зовнішня, яка проявляється в елегантності одягу, грамотності документів, додержанні етикету тощо. Голов­не — це внутрішня культура: щире бажання досягти істини і спра­ведливості, вдумливе, чуйне ставлення до потерпілого і підсудного, до їхньої долі, розуміння їхніх проблем, душевного стану, пережи­вань, здатність до співчуття і милосердя.

Безумовно, розвиток моральних засад кримінального процесу не завершується. Життя вимагає поглиблення цих процесів. На

першому плані стоїть завдання вдосконалення інституту реабілітації осіб, безпідставно притягнутих до відповідальності, зміцнення гарантій захисту прав потерпілих, відшкодування їм матеріальної і компенсація моральної шкоди, гарантій істини і за­безпечення справедливості правосуддя. Поглибленню моральних засад судочинства сприяло б, на нашу думку, запровадження в Україні суду присяжних і мирових суддів.

Моральні норми повинні не лише декларуватись, а в необхідних випадках і забезпечуватись засобами процесуальної та іншої юри­дичної відповідальності. Здійснення процесуальної діяльності на основі високих моральних норм повинно стати принципом кримінального процесу.

^ Моральні відносини — це засновані на процесуальних нормах відносини між учасниками процесу, які характеризуються тим, що співробітники правоохоронних органів, здійснюючи процесуальну діяльність, а також всі інші учасники процесу повинні ставитись з повагою до честі і гідності кожної людини, забезпечувати її безпе­ку, права й свободи. Процесуальна форма включає спеціальні пра­вила по забезпеченню такого підходу: при освідуванні й особисто­му обшуку як поняті можуть залучатись лише особи однієї статі з освідуваним, потерпілому, обвинувачуваному і підозрюваному надається право відмови від давання показань, під час обшуку або виїмки слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були роз­голошені при цьому обставини особистого життя людини (ст. 185 КПК України), слідчі дії допускаються за умови, коли вони не при­нижують гідності осіб, що беруть в них участь, і не є небезпечними для їх здоров'я (ст. 194 КПК України) і т. д.

Ст. 62 Конституції України закріплює принцип презумпції неви­нуватості обвинувачуваного, згідно з яким він вважається невину­ватим доти, доки його вина не буде доведена в законному порядку і встановлено законної сили обвинувальним вироком суду; обвину­вачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь; недоказана винуватість дорівнює доказаній невинува­тості.

Процесуальні норми, відносини і процесуальна діяльність буду­ються на засадах, в яких безумовно втілені принципи моралі. Це і рівність громадян перед законом та судом, і забезпечення захисту прав та свобод людини, і незалежність суду, і гласність судочинст­ва, і надання права на захист, і інші. З прийняттям нової Консти­туції України і спрямуванням зусиль суспільства на побудову пра­вової держави втілено багато нових високоморальних принципів правосуддя. Та найсуттєвіше — це принцип відповідальності дер­жави перед громадянином, згідно з яким держава покладає на себе зобов'язання з відновлення порушених злочином прав і законних інтересів громадян, несе відповідальність за незаконне притягнен­ня до відповідальності — реабілітує оправданого: відновлює пору­шені права, відшкодовує матеріальну і компенсує моральну шкоду.

^ Наука кримінального процесу — це юридична наука, яка пред­ставляє сукупність правових ідей і уявлень щодо правосуддя, аналізує, розробляє і розвиває теорію кримінального процесу,

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   84

Схожі:

Б. М. Тертишник науково-практичний коментар до кримінально- процесуального кодекс iconБ. М. Тертишник науково-практичний коментар до кримінально- процесуального кодекс
Дніпропетровського' державного універ­ситету; Щерба С. П. — доктор юридичних наук, професор, заслу­жений діяч науки рф; Грузд А....
Б. М. Тертишник науково-практичний коментар до кримінально- процесуального кодекс iconІ. В. Шерешевського «основи цивільного законодавства СРСР 1961 року» та їх вплив на формування сучасного цивільного законодавства україни
Москалюк В. Ю. та ін. / За ред. Жилінкової І. В., Д\'ячкова Н. А., Антошкіна В. К., Жилінкова І. В. Сімейний кодекс України: науково-практичний...
Б. М. Тертишник науково-практичний коментар до кримінально- процесуального кодекс iconЗакон україни про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України Верховна Рада Українипостановля є
Внести до Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05, 1002-05 ) такі зміни
Б. М. Тертишник науково-практичний коментар до кримінально- процесуального кодекс iconГрибенюкова Ганна Володимирівна 097-389-60-88 Проблеми удосконалення кримінального І кримінально-процесуального закон
Проблеми удосконалення кримінального І кримінально-процесуального законодавства на сучасному етапі
Б. М. Тертишник науково-практичний коментар до кримінально- процесуального кодекс iconЗакон україни про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України
Внести до Кримінального ( 2341-14 ) та Кримінально-процесуального кодексів України ( 1001-05, 1002-05
Б. М. Тертишник науково-практичний коментар до кримінально- процесуального кодекс iconШановний Сергію Васильовичу! За результатами аналізу проекту про внесення змін до Господарського процесуального кодекс
Господарського процесуального кодексу України щодо процесуального правонаступництва (реєстр. №4604 від 04. 06. 2009 року) на Ваш...
Б. М. Тертишник науково-практичний коментар до кримінально- процесуального кодекс iconТема 1 Поняття, предмет, завдання та джерела кримінально-виконавчого права
Кримінально-виконавчий кодекс України // Офіційний вісник України. – 2003. – №33. – Ст. 1767
Б. М. Тертишник науково-практичний коментар до кримінально- процесуального кодекс iconПрограма фахового вступного випробовування для здобуття освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліст, магістр з навчальної дисципліни «Кримінальне процесуальне право України»
Нове кримінально-процесуальне законодавство України та завдання кримінального провадження. Система кримінального провадження та основні...
Б. М. Тертишник науково-практичний коментар до кримінально- процесуального кодекс icon№ Поняття І суть кримінально-процесуального права та кримінального процессу
Тема № Поняття І суть кримінально-процесуального права та кримінального процессу
Б. М. Тертишник науково-практичний коментар до кримінально- процесуального кодекс iconБюджетного кодексу україни
Н 12 Науково-практичний коментар до Бюджетного кодексу України / кол авторів [заг редакція, передмова Ф. О. Ярошенка]. – К. Зовнішня...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи