Вісник львів. Ун-ту icon

Вісник львів. Ун-ту




НазваВісник львів. Ун-ту
Сторінка1/2
Дата15.07.2012
Розмір0.62 Mb.
ТипДокументи
  1   2

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ


Серія філол. 2003. Вип. 31. С. 313-354

VISNYK LVIV UNIV.

Ser. Philologi. 2003. № 31. P. 313-354





УДК 398 (477.41/.42)


ФОЛЬКЛОРНІ МАТЕРІАЛИ З-ПІД БІЛОВЕЗЬКОЇ ПУЩІ

Федір КЛИМЧУК




вул. Нєкрасова, 35-2 / кв. 253
22040 м. Мінск Бєларусь



Матеріали, які публікуються, записані у листопаді-грудні 1974 р. у селах Каменюки (місц. Камиенюкі) та Огородники Підбільські (місц. Горьǘдникі) Каменюкської сільради Каменецького району Брестської області Білорусі. Села знаходяться на південній окраїні Біловезької (місц. Балавіжськиї) Пущі. Матеріали діалектного словника с. Каменюки частково опублікувалися1.

Зауваги до транскрипці. Літера [ь] позначає "умляут", літера [ь] перед [ь] – м’якість попереднього приголосного, значок [’] – напівм’якість попереднього приголосного, значок [?] – наголос. Звуки "середнього" характеру позначаються двома літерами, наприклад, [иі], [іи], [ие], [еи].


Інформатори, від яких записані тексти:

1. Кміта Ганна Григорівна: народилася 1909 р. у с. Підбіла (місц. Пудбіла) за 9 км. від Каменюк, у Каменюки вийшла заміж. Тексти №№ 1-20 записані 6.12.1974 р.

2. Скалкович Ольга Филимонівна: народилася 1915 р. у с. Каменюки. Тексти №№ 21-24 записані 20.11.1974 р., тексти №№ 25-29 – 4.12.1974 р.

3. Никитюк Параска Олексіївна: народилася в с. Підбіла (місц. Пудбіла) за 9 км. від Каменюк, 1933 р. вийшла заміж в Каменюки. Тексти №№ 30-51 записані 15.11. – 7.12.1974 р.

4. Мартисюк Онисія Степанівна: народилася в 1894 р. у с. Огородники Під­біль­ські. Тексти №№ 52-72 записані 24.11.1974 р. та 26 11.1974 р.


^

СЕЛО КАМЕНЮКИ

КАМЕНЕЦЬКОГО РАЙОНУ БРЕСТСЬКОЇ ОБЛАСТІ БІЛОРУСІ



№ 1

У Марусі хата на помости.

Приїхало три коузак’і в гости.

Оудьон каже: "Я Марусю люблю",

Друг’ій каже: "Я Марусю возьму",

Третіий каже: "Я до шлюбу стану".

"Ой хто ж бо мниі тройзилля достане,

Той зо мною до шлюбоньку стане".

Оудоузвався коузак молоденьк’ій:

"Єсьць у мйне три коніи на стайніи

Оудним коньом пол’є пириїду,

Друг’ім коньом море пирипливу,

Третіим коньом тройзиілля достану –

Я с тоубою до шлюбоньку стану".


№ 2

Пасл’і пастирі овци на гоурі,

Там увідєлі Матєр на скалі.

На той скалє ступку знати,

Де стоуяла Божа Мати.

Там воду бирут,

Всіим віичним дают.

"О причистая Дева Марія,

Гдє в Пічаєвє ікона твоя?

Чуда твоя над чудами

Показалась над турками,

Бо твоя сила

Страшна їм била.

Матєр Божая, моцна цариіца,

Ми прєд тобою падєм на ліица".

Турк’і, татари смєло ступал’і,

Матєр Божую божком назвал’і:

"На повєтру стоїт божка,

Пришло з єю много войська".

Їх же ж всиі стріили

Назад л’етиіл’і.

Їх’і стріили ся виртают

І їх самих забивают –

"Нидоля наша:

Забитий паша".

№ 3

На Подолю бялий камєнь,

Подолянка сєдзі на їм.

Пшешедл до нєй подолянек,

Просі у нєй єден вянек.

"Я би тобє зе два дала,

Жеби ойца нє бояла;

Не так ойца, яко брата,

Бо брат ґорши єсьць за ката".

"Отруй брата родзунеґо –

Бендзєш мяла мне млодеґо".

"А я нє вєм, чим сє трує,

Чи купує, чи ґотує".

"Пуйдзь до саду вишньовеґо,

Злапай венжа зєльонеґо,

Пшинєсь єґо у хвартушку,

Зґотуй єґо у ґарнушку;

Із воєнкі брат пшиєдзє,

Ченстуй єґо шпи обєдзє".

Брацік піє, с коня млєє:

"Міла сьостро, цо сє дзєє?"

Бендзє, бендзє, доґльондала,

Пшез тши проґі вижуцала.

Піше, піше до мілеґо:

"Юж я струла брата свеґо".

"Струла, струла брата свеґо,

Єшче струїш мнє млодеґо!"


Такого ж змісту існувала в селі пісня "по-руську", тобто на місцевій говірці1.


№ 4

"Чом ти ни пришов,

Як місяць зийшов,

Як я тибе ждала;

Чи коня ни мів,

Доурог’і ни знав,

Чи мать ни пускала?"

"Коника я мів,

І доурогу знав,

І мати пускала;

Найменча систра,

Бодай ни зросла,

Сидильцє схавала;

А старша систра

Сидйльцє (сидиілко) нашла,

Коника всидлала:

"Ой їдь, братику, до дивчиноньк’и –

Вона тибе ждала".

Тиче річинька нивил’ічинька,

Скочу-пирискочу.

"Ой оддай минй, моя мамочко,

За кого я хочу".

Оуддала мине моя мамочка

За коуго хоутиіла.

Ой шумит-гуде то й нагаїчка

Коло моуго тиіла.

Оддала мине моя мамочка

Замуж за старого;

І приказала шанувать його

Так як моулоудого.

Шанувала год, шанувала два,

Третіий ни стирпіла,

Оубирнулася зоузул’єнькою,

Знялась, поул’ітиіла.

Л’ітиіла силом, махнула крилом,

Сиіла на кал’іени,

Стала кукувать,

Жалю задавать

Усььй свойьй родини.

Сидит матьонка покрай стол’іка,

Ручник вишиває,

А братик стоїт край порожинька,

Ружйо заражає.

"Позволь, матьонко, позволь, рьǘдная,

Ружйо зарадити,

Ой позволь, позволь, моя мамочка,

Зозульку забити".

"Ни позволю я, а мььй синочку,

Зозульку забити,

Тая зозулька, як наша дочка,

Трудно в світи жити".


№ 5

Поуслала милого явора рубати,

Явора рубати, труну гоутувати.

Стоуїт тая труна дваццеть штири лята,

П’ятий наступає, труна промовляє:

"Докььль же я буду поурожня стоуяти?

А ти сам лягай або коуго давай".

"Поулоужив би ойца – ни буде роузмовця,

Поулоужив би матку – ни буде поурятку;

Поулоужив би брата – у брата нова хата,

У брата нова хата – вил’еіка утрата.

Поулоужив би сьостру – ше й малого росту.

Поулоужив би милу – мила моулоудая,

Мила моулоудая, дитина малая.

Дитину малую вигодуют людие,

А мниі моулоудому друга мила буде".


№ 6

В Оубруцьк’ім поувяту

Зроубилась ноувина:

Намовила Катирина

Хазяйського сина:

"Поук’інь батька й матира,

Я поук’іну диіти,

Поуїдимо на Поудольлє

Мишкання глядиіти".

"Ой боуюся, Катирино,

Коб нас ни доугнал’і,

Ой коб наших білих ручок

Назад ни звязал’і"

"Ой ни бььйся, Мартиночку,

Нима коуму гнати,

Виправила своуго мужа

У пол’є оурати".

Оре Симін, оре Симін,

На шлях поуглядає –

"Чужи жонк’і нисут їсти,

А мою біс має".

Оре Симін, оре Симін,

Приоурався до долу,

Пустив воули на дуброву,

Сам пушов доудому.

Ой як пришов Симін

До новиї хати.

"Дитк’і мої малюсіньк’і,

А де ж ваша мати?"

"Нима матира вдома –

Погнала тилята,

Заклялася, забожилася:

"Я ни ваша мати".

Ой як пришов Симін

До новиї скрині –

Нима сукні, нима гроши,

Нима й Катирини.

"Ой чорт їх забире

Тиї сукні й гроши.

"Вирнись, вирнись, Катирино,

З’їдять минй й воши".

"З’їдять тибй воши,

З’їдять тибе гниди;

Я до тибе, старий диіду,

Ни вирнуся ниґди".

Як ударив Симін

У поли руками:

"Пропав же я, загинув я

З малими дитками".

Як ударив Симін

У стину головою:

"Пропав же я, загинув я

С такею жиною".


№ 7

Ой ти вдовушка-вдова,

Породила два сина (2 р.),

Іванюшу й Василя.

По базари носила,

Шолков пояс купила,

Китайкою вповила

І на Дунай однисла.

"Ой ти, Волга, ни шуми,

Моїх диіток ни буди;

Ой ти рижиць-писочок,

Корми моїх диіточок".

Пошла вдова воду брать,

Став корабель пудпливать (2 р.),

Хлопці вдову узнавать.

"Ой ти вдовушка-вдова,

Чи пойдьош ти за мєня?"

"За одного сама йду,

За другого доч даю".

"Ой ти вдовушка-вдова,

Дурна твоя голова:

Шчо за сина замуж йдеш,

За другого доч даєш".


№ 8

Пойду я в садочок,

І вирву л’істочок,

Прикрию вчорашній

Милого сл’ідочок.

Коб по тим сл’ідочку

Пташки ни ходил’і,

Коб мого милого

Други ни любил’і.

Ой одна любила

Шче й причарувала,

Нисоляну рибку

Вечором давала.

"Ой їж, мььй мил’еіньк’ій,

Ой їж, ни стісняйся,

Як ни маїш жонк’і, –

Зо мною кохайся".

"Ой є в мине жонка

Шче й діиточок двойка (2 р.),

Чиерняви обойка.

Ой є в мине жонка

На дальной країни.

Розбилося серцє

На дві половини".

"Ой Боже мььй, Боже,

Шчо я наробила,

Ой є в його жонка,

А я полюбила".

"Я жонку заріижу,

Дитей понаймаю,

С тобою, коханка,

В саду погуляю".


№ 9

Уже сонцє заходит,

А місяць зиходит.

Там жонатий до дивчини

Шчовечора ходит.

Ой ходит вььн, ходит,

Шче й думає брати.

Вона йому обицяла

Дружиною стати.

"Іди, милий, додомоньку,

Заріж свою жьǘнку,

То ми будим в пари жити

До самого віку".

Пришов милий додомоньку,

Став ножя гострити.

Вона йому одгадала:

"Шчо хочиш робити?

Зажди, милий, чоронобривий,

Зажди хоч годинку,

Нихай же я пудгодую

Малую дитинку".

"Тогди будиш, моя мила,

Дитя годувати,

Як я пойду до криниці

Ножя полокати".


№ 10

Ой ни ходи, Грицю,

Та й на вичорницю,

Бо на вичорниці

Дивк’і чаровниці.

Котора дивчина

Чорни очи має,

Тая чаровати

Справидл’іево знає.

В понидилок рано

Зиіллічко копала,

А во второк рано

Пириполокала.

У середу рано

Зиллічко варила,

У читвер рано

Гриця отруїла.

Пришла п’ятниця –

Похавал’і Гриця.

Пришла субота –

Кончилась робота.

Пришла нидиіля –

Мати дочку била.

"Ой нашчо ти, доню,

Гриця отравила?"

"Ото тобі, Грицю,

Ото тобі заплата:

Штири дошки, сажень землі

І темная хата.

Нихай той Грицєнько

Нас двох ни кохає".


№ 11

Ой умру я, умру,

Буду дивитися,

Чи ни буде милий

По мниі журитися.

Милий ни журився –

На другиі дивився.

Коб як милу с хати –

Другую шукати.

Як пришл’і дивчята

Милу наражяти,

А вььн вибирає,

Котору узяти.

"Узяв би я тую

С чорними очима.

Ни можу узяти –

Вил’іка причина.

Узяв би я тую

С чорними бровами.

Ни можу узяти

То й за ворогами".

Як стал’і милую

На смерть наражяти,

Стал’і її диітк’і

Жялосно плакати:

"Ой ни плачте, диітк’і,

Я вас погодую;

Я свого милого

Правдоньк’і пробую".


№ 12

. . . . . . . . . . . . . . .

Дитину в колисці

Повісимо у садочку.

Буде вітрик повивати –

Нам синочка колихати;

Буде зозулька ковати –

Нам синочка забавляти.

№ 13

Олєсінько

"Ой куди поїдиш, мььй Олєсіньку-панє?"

"В зальотоньки, матулєнько кохана".

"А чи дальоко, мььй Олєсіньку-панє?"

"Аж до Ладова, матулєнько кохана".

А чи хороша, мььй Олєсіньку-панє?"

"Так як мал’ьвбннє, матулєнько кохана.

Там у Ладови по сиім літ пани грают,

Там за дивчиною по сиім тисячи дают".

"Тибе, Ол’єсєньку, тибе Бььг благословит".

"Дзінькує за то, матулєнько кохана".

Пуд’їхав Олєсінько пуд Ладовськоє пол’є,

А там Ганулєнька зильоний льонок пол’є.

Пуд’їхав Олєсінько пуд той гай зиел’єнйнькиій.

Познала Гануля, шо Олєсь молоденьк’ій.

К’інула ключик’і ля свеї служибниці,

Сама пудскочила до новйї свитлиці.

"Мамулю, мамулю, чи Олєсіньком рада?"

"Нє випускай єґо без пишнйґо обяда.

Доню моя, доню, шчо ти собє вчинила,

Шчо ти Олєсєнька-простака полюбила?"

"Мамулю, мамулю, вите того ни дбайте,

А шчо мниі налєжи, то в скриню вкладайте".

"Уже ж, моя доню, уже ж бо я вложила,

Коб ти, моя доню, то й того ни спожила!

Скрині с талярами, коб ти їх ни спожила,

А други с сукнями, коб ти в їх ни ходила,

Шисьць кони, карєта, коб ти на їх ни їхала,

Лǘшки мальовани, коб ти на їх ни спала!"

Пуд’їхав Олєсінько пуд той гай зил’інйнький;

Ни узнала Гануля, шчо Олєсь молоденьк’ій.

Пуд’їхав Олєсінько пуд Ладовськоє пол’є,

Ни узнала Гануля, шо Олєсьови кони.

Пуд’їхав Олєсінько пуд білиї покої,

Крикнув на служеньк’і: "Викладайте мниі кони".

"Ой дайте бо мніи і пиро й каламара,

Роспишу той посаг, шо од матулі набрала.

Скриня с талярами до косьцьола оддайте,

А друг’і с сукнями то ля сьострей оддайте.

Шисьць кони-карєта то ля брата оддайте,

Льжки мальовани ля Олєся зоставте".

Тьлько шчо Гануля свььй посаг росписала,

Вже її матуля до її приїхала.

"Ой коб же я била на той чяс хоровала;

Нашчо я нєшченсна свою доч прокл’інала".

(Гето ше паншчинська пісня)


№ 14

Питрусь

Ой чути-зачути такую новину:

Вильмьǘжная пані Питруся любила,

По чотири рази на день слуги слала,

А за п’ятим разом сама поїхала.

"Ой к’ідай, Питрусю, у пол’і орати,

Поїдим зо мною, будим розмовляти.

Ой к’ідай, Питрусю, в клюні молотити,

Поїдим зо мною меду й вина пити

(будим говорити)".

"Ой як же я маю с паньой розмовляти:

На паньой одласи, а на мниі сукмани".

"Я тиї одласи я їх поскидаю,

Кол’і я Питруся вірнйнько кохаю".

Ой тьлько шчо Питрусь на порььг ступає,

Уже пансько служко коники сидлає.

Нагонил’і пана на л’іповим мости.

"Ой вирнися, пане, – у панії гости".

"Кол’і моя пані роду ни такого,

Коб вона прийняла хоч і лядакого".

"Ой дам я панови праву руку ттяти,

Кол’і ни застаниш Питруся в кровати".

Вильмььжная пані стояла в болоні,

Вильмььжний пан їде на вороним коні.

"Утикай, Питрусю, утикай, сирденько".

"Ни втичеш, Питрусю, бо втичи трудненько".

Тьлько шчо Питрусь на порььг ступає,

Уже пан Питруся за ручку лапає.

Узял’і Питруся за білиї боки,

Занисл’іе Питруся в той Дунай глубок’ій,

Кинул’і Питруся у холодну воду.

"То тобі, Питрусю, за хорошу вроду".

Вильмььжная пані стояла на ґанку,

Дала риболовцям всіим тром по талярку,

Всіим тром по талярку шче й по золотому.

"Найдиіте Питруся хоч мніи ниживого".

Шукал’і Питруся чотири нидиіл’і,

Ізнашл’і Питруся при низькьй дол’іни.

Питрусьова мати по Петрусю хл’іпл’є,

Вильмььжная пані талярами сипл’є.

"Ни плач, мати, ни плач, нихай то я плачу,

Шчо за твоїм сином панство й життє трачу".

Тьлько шчо Питруся на смерть нарадил’і,

Вильмььжную пані в льжок положил’і.

Тьлько шчо Питруся в доли упускают,

Вильмььжную пані на смерть нараджяют.

Вильмььжний пан ходит, біли руки ломит:

"Ой коб я знав-відав л’іхую годину,

Узяв би Питруся за свою дитину".


№ 15

Тихо, тихо Дунай воду несе,

А шче тиший диівка косу чеше.

Шчо начеше, на Дунай занесе.

Із-под гаю коник вибигає,

На конику козаченько йграє.

"Диівчинонько, пусти мине нануч".

"Я ни пушчу, бо зради боюся".

"Диівчинонько, ни бььйся ничого:

Я молодий ни зрадив никого".


№ 16

А диівчинонька по орішки ходила,

У зильоному гайови заблудила.

Приблудилася до зильоного дуба

І говорила: "Тут ночовати буду".

Вона думала, шчо то дуб зильонйньк’ій,

Ажно то стояв козачок молоденьк’ій.

"Ой ти, козаче, ти вил’ік’ій гультяю,

Ой вивидь мине на дорожиньку з гаю".

"Коб ти, диівчино, дорожиньк’і ни знала,

То ти козака гультяйом ни назвала.

А то ти, диівко, дорожку сама знаїш,

Кол’і козака гультяйом називаїш".

Дав козак диівци коня в ручк’і диржяти,

А вььн сам пошов дороженьку шукати.

Диржяла коня з вечора до півночи;

Напала роса на її чорни очи,

Ни так на очи, як на русую косу.

"Знаю-відаю, виночка ни доношу".


№ 17

"Свити, свити, місячику,

Аж (шчей) на той пирилаз,

Де стоял’і ми с тобою

Шчей ни посл’ідній раз".

"Ой іди, люба диівчино,

Іди додому спи,

Завтра врано чуть свиточок

До саду приходи".

Ни пошла диівчина спати,

Ришилася в саду.

"Чув я, чув я, обишчяла

Козаку іншому".

Ой орал’і хлопці греблю,

Виорал’і ярмо.

"Заплати, люба диівчина,

Шчо я ходив дармо".

"Ой я тобі, козаченьку,

Платила, платила:

Циловав моє л’іченько,

Я ни боронила;

То при сонці, то при зорці,

То при місячику.

Я с тобою у розлуці,

Мььй ти козачику.

Ой вишеньки, чиришеньки,

Ягодки дрььбниньки.

Ой нашчо ми полюбил’ісь

(покохал’ісь)

Таки молодиньк’і".


№ 18

У горьǘдчику, у новйнькому

Зиіллічко зацвитає (2 р.),

У нашиї Манічк’і молоденьк’ії

Висиіллє начинає.

Бььг же йьй дає всього доброго,

Батйнько помагає.

"Я тобі даю, шо в хати маю,

Дол’іньк’і ни вгадаю".

"Дол’інько моя, чи добра будиш,

Їдь до шлюбу зо мною;

Ой чи якая доля л’іхая,

Плинь на море з водою;

Плинь ти на ріки, зг’інь ти навік’і,

Ни пливи ти зо мною".

"Хоч я попливу, хоч ни попливу,

Таки я ни втоплюся.

Ой як ти придиш водицю брати,

За тибе очиплюся".

(Висиілна пісня)


№ 19

Білая бироза, бил’єнька;

Радая Манєчка, радйнька,

Шо в Божому дому бувала,

На білум ручничку стояла,

Жовтую свіченьку диржяла,

Як бььб сльозоньк’і роняла,

У Бога дол’єньк’і просила.

(Висиілна пісня)


№ 20

У рььдному пол’і там широкая дол’іна;

А в туй дол’іни там чирвоная кал’іна;

Под кал’іною молода Манічка ходила,

Свою свокривцю низким уклоном просила:

"Ни гниівайся, моя матьонко, на мйне,

Шчо я зозвала свою родину до тйбе.

Моя родина пообідає – поїде,

Мене молоду на вислужиньку пок’іне".

(Висиілна пісня)


№ 21

Ой ни ходи, Грицю,

То й на вичорниці,

Бо на вичорницях

Диівки чаровниці.

Котора диівчина

Чорни очи має,

То тая диівчина

Усіи чари знає

(Всіи чароньки знає).

У нидиілю рано

Зиіллічко шукала,

В понедиілок рано

Зиллє полокала.

А во второк рано

Зильлєчко варила,

А в середу рано

Гриця й отравила.

А пришов читвер,

То вже (уже) Гриць умер,

А пришла п’ятниця,

Похавал’і Гриця.

А пришла субота,

Диівчини сухота.

А в нидиілю рано

Мати дочку й била:

"Ой за шчо ж ти, доню,

Гриця й отравила?"

"Мамо моя, мамо,

Жяль ваги ни має;

Ой нихай нас Грицьо

Тай двох ни кохає.

Ой нихай ни будє

А ни йьй, ни мни,

Нихай Гриць наїсьця

Сиреї зимлі".

Ой ти, Грицю, Грицю,

То тобі заплата:

Із читирох досок

Та й темная й хата.

Ой ти, Грицю, Грицю,

Молодий козаче,

Як по тобі, Грицю,

Вся Вкраїна плаче.


№ 22

Ой оддала мине мать

Замуж за старого,

Шей сказала мниі шановать його

Ліпш, як молодого.

Шановала год, шанована два,

Третіий ни стерп’іла:

Превратилася й у зезул’іньку,

До роду взл’ітиіла.

Л’єтиіла силом, махнула крилом,

У садочку сиіла,

Стала куковать, жялю задавать

Всьой своєй родини.

[А син вийшов, ружйо заражає і питає матира]

"Ой позволь, позволь, моя мамочко,

Зизульку забити,

Бо вона піє, жалю задає,

Трудно нам прожити".

"Ой ни позволю я, мььй ти синочку,

Зизульку забити,

Гето зизулька твоя систрǘнка,

Трудно йьй прожити.


№ 23

По Дону, по Дону

Сизону билйньк’ій.

Ходив до диівчини

Козак молоденьк’ій.

Ходив вььн, ходив,

Та шче й думав її брати,

Йому ни позвол’іла

Його рььдн(ая) мати.

"Позволь же мниі, мати,

Криницю копати,

Мо приде милая

Воду набирати".

Чужиї дівчата

Воду набириют,

А меї милої

Мати ни пускає.

"Позволь же мниі, мати,

Церкву збудовати;

Мо приде милая

Бога прославляти".

Чужиї дивчата

Бога прославляют,

А меї милеї

Маги ни пускає.

"Позволь же мниі, мати,

На лавці вмирати;

Мо приде милая

Мине наражяти".

Аж пришла милая

Мине наражяти;

Пудняла хустину

І стала плакати:

"0це ж тиї нǘжк’і

До мене ходил’і,

Оце ж тиї очк’і

Шчо мене любил’і;

Оце ж тиї ручк’і

Мене обиймал’і,

Оце ж тиї губк’і

Мене циловал’і".

(А чи вмер, чи нє – ни знаю)


№ 24

(Хлопиць любив і пок’інув. Вона пришла до старої баби і просит, шчоб помогла)

"Іди, диівко, до гаю,

Шукай зиільля розмаю,

Гей, гей, уха-ха-ха,

Шукай зиільля розмаю".

Шче й до гаю ни дойшла,

Розмай-зиіллічко найшла.

Викопала коринця

С-пуод білого (й) каминця.

Приставляла до жару

Козакови до жалю.

Й ішче коринь ни ск’іпів,

А вже козак прил’ітиів.

"Ой чого ж ти прил’ітиів,

То ж ти мене ни схотиів?"

"Ой ни сам я прил’ітиів –

Принььс мене сивий кьнь;

Принььс мене сивий кьнь

До диівчини на спокǘй;

До диівчини Ярини

На пухови пирини".


№ 25

Мидовая чарочка, мидовая.

С к’ім я буду піть-гулять молодая,

Биз милого дружиінка, гей, биз совєту?

Десь поїхав мил’іньк’ій, вдома нєту;

Десь поїхав мил’іньк’ій, гей, (й) у дорогу

І пок’інув милую (й) низдорову.

Аж приїхав мил’іньк’ій пуд ворота.

"Вийди, вийди, милая, лучче злота".

Аж пуд’їхав мил’іньк’ій пуд окенце.

"Вийди, вийди, милая, моє серцє".

Ой ни вийшла милая, вийшла мати.

"Годи, годи, зятіньку, жартовати.

Бо вже твоя жартонька нивисьола:

Восковая свічинька запальона;

Восковая свічинька запальона,

На тисовьй лавоньці положона,

Глубока мог’ілонька висипльона,

Чирвона кал’еінушка посажона".

Аж поїхав мил’іньк’ій до кал’еіни

І сам припав сердиньком до мог’іли.

(Ой приїхав мил’іньк’ій до мог’іли

І прив’язав коника до кал’еіни,

А сам припав сердиньком до мог’іли).

[Кожний чотний рядок повторюється].


№ 26

І гора з горою,

І вода з водою.

Ой оддала мине мати

Замуж молодою.

"Ой іди ж ти, доню,

У чужиї люде.

А хто ж тибе, моє дитя,

Жаловати буде?"

"Пожалуют, мамко,

Мине добри люди,

Як у моюй головоньці

Добрий розум буде".

"Ой іди ж ти, доню,

Довго ни вбавляйся –

За нидиільку, за другую

В гостиноньку вертайся

(ворочайся)"

"Ой вирнусь я, мамко,

Тогди до вас в гости,

Як наросте в вашуй хати

Трава на помости".

Росла, росла травка,

Стала посихати.

Ждала, ждала мати дочку

Та й стала плакати.

Ой у пол’і сосна,

Пуд сосною вишня.

Аж там моя родинонька

На гуляньнічко вийшла.

Родинонька п’є-гуляє,

Вона мйне споминає:

"Ой десь наше рььдне дитя

Л’іху долю має.

Чи дорььжк’і ни знає,

Чи коника ни має,

Чи такого мужа має,

Шо до роду ни пускає?"

"І дорььжку знаю,

І коника маю,

Но такого мужа маю

Шо до роду ни пускає".


№ 27

Зайшло соничко, закотилося.

Доньци до мамк’і захотиілося.

Пршпла донічка, розгостилася,

Свею журбою розжурилася.

"Ше ж ти, донічку, молоденькая,

Твоя журбонька ше й малєнькая.

Іди ти, донічку, іди додомочку,

Ни бири журби й у головочку".

"Пудвиди, мамко, пуд тиї гаї,

Пуд тиї гаї зил’іненьк’ії, (2 р.)

Пуд тиї рик’і, пуд бистреньк’ії".

Пудвила мати та й вирнулася,

Назад на дочку й оглянулася.

"Шо ж ти, донічку, застоялася?

Чи ти вітрику ізбоялася, (2 р.)

Чи й у травушку й замоталася?"

"Ой я вітрику й ни збоялася,

Я й у травушку ни вмоталася,

Вматала мине л’іхая доля,

Л’іхая доля, чужа сторона".

[2-й рядок повторюється].


№ 28

Ой там за горою бьǘйний вітьор віє,

Аж там удовонька пшениченьку сиіє.

Сиіє вона, сиіє, так льогенько дише,

Коб її пшаниця так хутенько зийшла.

Йешче удовонька

Додому ни зайшла,

А вже люди кажут,

Шчо пшаниця взийшла.

Йешче удовонька

На лавку ни сиіла,

А вже люди кажут –

Пшаниченька спіла

(Пшаниця поспіла).

Пошла удовонька

Пшаницю глядиіти,

А й там тая зизул’єнька

Та й вивела диіти.

"Диіти мої, диіти,

Де ж мниі вас подиіти:

Чи на службу ддати,

Чи вас годувати?"

"Мамо моя, мамо,

Ни заботься нами:

Пудгодуєм крильля –

Пол’ітимо сами".


№ 29

Ой оддала мине мать

У вил’іку сим’ю (2 р.),

У чужую сторону.

А вил’іка сим’я

Вичерати сиіла,

А мине молоду

Посилают по воду.

Я по воду ішла,

Пристановлівалась,

А як воду нисла,

Прислуховлівалась.

Хто в сінюх гомонит –

Мати с сином говорит:

"Ох ти сину, сину,

Чом до корчми ни йдеш (2 р.),

Чом гор’ілк’і ни п’єш (2 р.)"

Чом ти жьнк’і ни б’єш?"

"Ах ти мать моя, мать,

Мать родімая,

А шчо ж тобі наробила

Моя милая?

Ох як я ж її брав,

То всьо р’ід вихваляв,

А типер така стала,

Шчо я й сам став ни рад.

Ох як я ж її брав,

Як із рози цвиток,

А типер така стала,

Як бил’єньк’ій платок".


№ 30

Як посиіяв мужик

Да й у пол’і ячмінь.

Мужик каже: "Ячмінь",

Жьнка каже: "Гречка!"

Нима йому ни словечка –

Нихай буде гречка,

Нихай,нихай,

Нихай так, нихай так,

Нихай буде гречка.

А уже той ячмінь

Да й на колос поспів.

[Приспів:]

Як поїду до млина,

А у млиніи новина.

Так’ій, мамо, мельник,

Так’ій, мамо, гарний,

Так’ій, мамо, хороший,

Мел’є гречку биз гроший.

А вьн мел’є, подире, подире,

Шей ничого ни бире, ни бире.

Так’ій, мамо ...

А вьн мел’є, ширитує,

Оберницьця, поцилує.

Так’ій, мамо ...


№ 31

Їхав, їхав коло мл’іна –

Стоїт диівка, як кал’іна.

Я на неї задивився,

А мьй возик поломьвся.

Ни жаль миніи того воза –

Коб же диівка була гожа:

І рабая, і погана –

Шельма воза поламала.


№ 32

Дожяла жито,

Вигнала вовка.

В мого господаря

Сива головка.

(Як дожинают).


№ 33

Ой чия ж то поволока

Такая довга, широка?

Чи ви свікра мого?

На йьй жинчикиі жал’і

Молодиї,

У їх серпикиі

Золотиї.

(Як зажинают).


№ 34

Пирипьǘлка – жменя жита, шо оставляют, ни жнут, як дожинают.

Як обжинає пирипььлку, то спиває:

"Вил’ітай, пирипььлко,

Бо в мине вже жита тьлько".

"Я ни буду вил’ітати,

Я тут буду зимовати".


№ 35

Як пол’є пирипььлку, то співає:

Ми пшеницю полол’і,

Ручк’і поколол’і,

Коровая ни кушал’і.


№ 36

Гу-гу.

Дай того, шо на рогу,

К’ішк’і, кубаск’і

З вашиї ласк’і.

(Колядник’і спивал’і).


№ 37

Святая Покрова,

Матка Йезусова,

Прикрила зимл’іцю л’істком,

Прикрий мою голǘвку чипцьом.

Сякиій-такиій Купинǘс,

Аби горілк’і приніс.

Пойду,

Далібуг, пойду.


№ 38

Ой видай, матьонко, коровай

З новиї комори,

З золотеї скрині;

Бо я його заслужила в батинька

Ни за рььк, ни за два,

Ни за сиім годиноньк’і,

Но з малеї дитинонькиі.


№ 39

"Загану я сваньци сиім загадок,

Коб розумна була й одганула:

Ой шо то чорне ни чйрнячи,

Ой шо то біле ни білячи,

Шо то рабоє ни раб’ячи,

Ой шо то сиве ни сив’ячи,

Шо то горит биз полима,

(Ой) шо (то) бижит биз прогона,

(Шо то росте биз кориня)?"

"Чорний ворон ни чернячи,

Білий лєбєдь ни білячи,

Ятьол рабий ни раб’ячи,

Сива зозуля ни сив’ячи,

Золото горит биз полима,

А вода бижит биз прогона,

(Каминь росте биз кориня)."

[На весіллі у жениха загадують сім загадок рідні молодої].


№ 40

Ой вирву я з рожи квітку

Тай пушчу на воду.

"Пливи, пливи, з рожи квітка,

До мойого роду".

Пливла, пливла з рожи квітка,

На бирожку стала.

Вийшла мати воду брати

І квітку познала.

"Ой десь моє рььдне дитя

Сиім нидиіль л’іжяло,

Шчо вже твоя з рожи квітка

На водиі зов’яла".

"Ни л’іжала, моя мамко,

Ни дня, ни години,

Попалася в л’іх’і рук’і

Нєвєрной дружини".


№ 41

Вирба виросла

Тонка виньосла.

Молода диівчина

До літ ни доросла.

До літ ни доросла,

Вол’ік’і погнала.

На битум гостинці

Корчомка стояла,

Там я молодая

Ничку ночовала.


№ 42

Ти Наталка, ти Полтавка,

Ти (Я) славного роду,

Ти ни вмієш шити-прясти

Ше й носити воду.

Нисла воду коло броду,

Коромисло гнецьця.

"Скажи, мамо моя рідна,

Чи Питрусь вирнецьця?"

"Ни вирнецьця, моя доню,

Вььн тибе ни любит,

Вььн з другою кохаєцьця,

А с тибе смиєцьця".

"Ни розл’івай, мамо, воду,

Бо тяжко носити.

Ни розлучяй, мамо, пару –

Тобі з їм ни жити".

"Буду л’іти-розл’івати.

Ни пуд мисли зятя маю,

Буду розлучяти".


№ 43

"Висна красна,

Шо нам принисла?"

"Принисла я вам

Теплеє літечко,

Малим диткам

Забавляннічко,

Молодим молодицям

Посидилничко".


№ 44

Пришов, пришов, притіпався,

Дала боршчу – нахл’іпався.

Пришов, сиів коло менй

І ножйньк’і пудг’ібав.

А я його полюбила,

А вььн мине подобав.


№ 45

Чого ходиш, чого нудиш,

Нашчо мйне рано будиш?

А я роду ни такого,

Люблю сина купецького.

А купецькіий син в карти грає,

Собі Гандзю намовляє.


№ 46

Катирина Грицьова

По городи тицяла;

Зобачила Я ся,

Пуд бокиі взялася.


№ 47

"Катирина, систра моя,

У городи свиня твоя".

"Нихай риє, хоч ночує,

Бо солотк’ій коринь чує".


№ 48

Куди ти, жабо, лізиш,

Де кони куют:

Лапи короткиі маїш –

І тиї одоб’ют.


№ 49

Мати на дочку каже: "Ни йдиім сачавиці полоти, бо я вмру, а ти замуж пььйдиш, і вона нам ни потрібна".

А дочка замуж ни пошла, а мати ни вмирла, і бул’і голодни.


№ 50

[Прислів’ї, приказки, вирази, прокльони]


А коб на вас понаходила спрута!

Биз Бога ни до порога, а з Богом хоч за море.

Була одна волосина, й тую мух’і откусил’і.

Вискочив, як заїць.

Висохла на дряску.

Вььн гультяй мировий – лика ни зв’яже.

Вььн – ни шити, ни спороты, якоєсь нидолугувате.

Вььн – одрубай руки, ниць ни вміє.

Вона дна (одна): ни роду, ни плоду.

Вона мниі впилася в шкуру.

Вони за їм, як виликонне їчко.

Вони одне за одним (дружни).

Гьркий, як чймир; їм травацьця.

Глядиш, як ока в лобу.

Голота ни боїцьця ни огня, ни болота.

Дай, Боже, першим куском удавитись, но ни другим.

Дала би голову на одсіченнє, по лькоть руку одрубати дала би, шо правда, чи

ниправда.

Дисята вода на кисильови – такая родня.

Диіти малиї, як буба.

Десять місяці прожила, а посля сльози л’іла.

Дочк’і нимаш – і зять ни наш.

Жеби тебй земля вдушила!

Жеби тиебе зимля прийняла!

Житє тиляче: наївся і до кучи.

Здоровый, як зруб.

Здоровий, як обратант.

Здоровий, як цвях.

Знає тьлько пісєнь, шо на воловуй шкури ни спишиш.

З сином бися і за стьл бирися, а з зятьом бися і на двери дивися.

З одинака або біс, або собака.

Йому треба чистоту, хай його счистило з гетого світа!

Каждий кулік своє болото хваліит.

Коб ваше слово вітьор розниіс!

Коб тебй кǘлка спирла!

Коб тибе вара зварила!

Коб тибе кадук узяв!

Коб тибе огнячка спикла!

Коб табе смуток задушив!

Коринний хозяїн тягне в гниздо, а приймак з гнизда.

Корова, як буда, як вагон.

Крук крукови вчей (очйй) ни вийме.

Має око на її.

Мало, на синій пазур.

Мало, як кььт наплакав.

Мниго хоч греблю гати.

Мниго, як гав’яди.

Морда, хоть палі би [паль – межевий слупок].

Наварила бульону, небо видно, ни днйї цятинк’і нима.

Найл’іпше перший гниів, ниж друга ласка.

На йому шкура говорит.

На похиле дериво всиі кози скачут.

На чийому вози їдеш, тому пісню спивай.

Ни вибирай на празнік собі жьнку, а картоплі копают, то вибирай.

Ни догоджу ни тиілом, ни диілом.

Нидосьл на стьл, пирисьл пуд стьл.

Нима ни доми, ни ломи.

Ни одьон Марко в пеклі.

Ни світа, ни неба ни видно.

Ни стана, ни вида, шо в старого диіда.

Ниц я ни вмію, ниц ни розумію.

Ньг ни чую пуд собою.

Оглядиівся куций, як хвььст угурів.

Одрубай рук’і, ниц ни вміє.

Очи, як у риби.

Пирипиває кььньми, волами і золотими долярами (на висильлі).

Позбиірайте віте рук’і на себй.

Потрібний був, як чортови постоли.

Причепилася, як мара.

Пуд лижячий каминь вода ни пудбижит.

Робота в ліси, а ліс – то єсть біс.

Рук ни пудставиш.

Сама дна: ни роду, ни плоду.

Сама собі, коб достала, лькті гризла би.

Самий найгьрший ворог – старость.

Сидит, лупає очима, би голодна сова.

Смитюх – один дзюбак до хмари, а другий до гумна.

С п’яним говорити – треба кусок мила ззісти.

Сюди повирнися – стина, туди – стина, нигде нима стигна.

Такая ничуга, шо ни гляниш бььльш, як раз.

Так’ій чоловік, шо ни сшити, ни спороти.

Так хотиів сюда йти, як у жару пити.

Тибе ничистий тягне на гете диіло.

Тихо, як у вухови.

То ниц, шо гримит, аби ни било, то байк’і, шо гримит.

Треба вони мниі, як вода.

Треба тримати хоть одного хвоста [корову].

Улогу угнав у ногу.

Упав мертвий і ни тріпнув.

Хай віте рук’і позбираїте на сибе, як ми збираїмо!

Хай їм на л’ікарства буде!

Хай пубачит, як чорни люде живут.

Хай тибе журом жине!

Хай тобі на лобу чорти напишут!

Хлопці, як лід.

Ходит, як труяна риба.

Хоч за кота, альби за батькови ворота.

Хоч землю глоджи.

Хоч ни в’їжно, то вліжно.

Чиї бичк’і ни скакал’і, а тилятка мої.

Чорне (Чорний), як зимля.

Чужую биду пальцьом розвиду, а в своюй і толку ни найду.

Шо с пиром, то ни с топором.

Шчоб так вас привизл’і з ліса, як віте колодк’і возите!

Шчороку до боку (частиї диіти).

Я зароблю, як Заблоцькиій на милі.

Як з їця, так і до конця (осталась сиротою, а типіро вдовою).

Як мрьк - мовчит, як стина.

Як сидлают, то гладят, осидлают, то бичом дадут.

Як тривога, то до Бога, а як по тривозі, то по Бозі.

Як у льнови наростй л’ібида, то нивил’ікая бида, а як дросьон, то дойде до

кросьон, а як житиця, то льон зийдицьця.

Я тое знаю, як аминь у пацєрови.


№ 51

Пашла тёшча к зяцю ў госці,

Ой сярдзіты ж биў той зяць:

Меў ён ў собе много злосці,

Не любіў цёшчу ўважаць.

Пашла маці да дачкі,

Сваю гутарку вядзе,

Як яе даццы Аленцы

Жыце замужам ідзе.

Маладзіца цёгле плачыць,

Ганіць мужа і клынй:

"Но бадай яго залозы,

Працай душыць ён мяне:

Рано будзе на работу

І ганяе, як слугу.

Да работы нет ахоты,

Жыць тут большэ не магу".

"Ах дачушка, ты дурная,

Чорт рабоце яго той.

А ты ў хацэ шэвяліся,

Абы тое, што не стой.

А зяць дзверы аткрывае.

"Так як, маці, навучы".

Но й за гэткую навуку

То й падпругай па плячы.

Выўюў цёшчу зяць сярдзіты

Та й у борану запрог.

Аж у цёшчы бражджуць пяты

І пыль коціцца с-пад ног.

Цёшча бегала, крычала,

А пад вечар слаба стала.

Перастала яна насіцца,

Стала ў зяця яна прасіцца:

"Кінь ты пугу, кінь ты ляску,

Выпусць цёшчу на папаску".

Выпруг цёшчу зяць сярдзіты,

Цёшча каціцца кулём

Чырыз поле, чырыз жито

Прамо к дзеду перуном.

"Ты старык, ты буйся Бога,

Йдзі Оленку выручай,

Толькі сам ты ўсцерагайся,

Бо й сярдзіты той чорт зяць".

Старык слушал, зубы сцяўшы:

"Умеш, баба, много плесць.

А й нарэшце, ляску ўзяўшы,

Пашоў ў госці к зяцю цесць.

Зяць за дзверы захінуўся,

Ухо к шчэлке прылажыў,

Паціхоньку прыслухаўся,

Што цесць доццы гаварыў:

"Ах дачушка, ты дурная,

С кем без працы можна жыць.

Трэба рабіць, і старацца,

І мужа не наравіць.

А ён чалавечак добры,

Ні п’яніца, ні гультай.

Но й жывіце, дзеці, з Богам,

Ты, дачка, язык трымай".

А зяць дзверы адкрывае.

"Люблю рэчы я тваі".

Но й за гэткую навуку

Садзіць старык на куце.

І на жонку сваю кажыць:

"Печы, жонка, кілбасу.

Пасідзі, старык, німного,

Я й гарэлкі прынясу".

Заскварчалі ў печы скваркі.

Забражджала скаўрада,

З рук у рукі пайшлі чаркі –

Вот такая чэсць-беда.

А зяць цесця й уважае,

Ему фалы паддае,

Ему й чаркі налівае,

Ему й скваркі падае.

Ты, старык, не забывайся,

Пачашчэньку прыбывай".

І зваліў яму на плечы

Трохпудовы каравай.

Старык ідзе і спявае.

Добрэ выпіў, закусіў.

Каравая чуць трымае,

"Аж мне плечы абдувае".

Баба рукі закасала,

Бяжыць дзеда пераймаць.

"Я арала, бранавала,

Ты з ярмом дамой ідзёш".

"А рабі сабе, як хочэш,

Каравая цебе нет –

Ты дзеціну вазмушчаеш,

За цебе і зоды нет".

[Пісню перейняли від вихідців з колишнього Віленського воєводства,

які працювали на лісорозробках у Біловезькій Пущі].

  1   2

Схожі:

Вісник львів. Ун-ту iconЛипень Виконавці: Пасинкова Г. І
В1 в 53 Вісник Національного університету "Львівська політехніка" [Текст] : [зб наук праць] / м-во освіти І науки України, Нац ун-т...
Вісник львів. Ун-ту iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ. Серія прикл матем. інформ. Ser. Appl. Math. Inform. 2009. Вип. 15. C.2 2009. Is. 15. P.2
Прізвище[, І. Прізвище…] Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська, 1, м. Львів, 79000, e-mail:...
Вісник львів. Ун-ту iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія географічна. 2004. Вип. 31. С. 56-65 Ser. Geogr. 2004.№31. Р. 56-65

Вісник львів. Ун-ту iconТеоретичні питання ландшафтознавчих досліджень
Вісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія географічна. 2004. Вип. 31. С. 43-55 Ser. Geogr. 2004. №31. Р. 43-55
Вісник львів. Ун-ту iconВісник Львів. Нац. Ун-ту, Серія юридична №38. с. 362-369
Визначені ознаки, за якими джерела права соціального забезпечення відрізняються від джерел інших галузей права
Вісник львів. Ун-ту iconІнформаційний бюлетень нових надходжень Жовтень 2010 року
В1 В53 Вісник Національного університету "Львівська політехніка" : [зб наук праць]. Фізико-математичні науки. №660. Львів, 2009....
Вісник львів. Ун-ту iconІнформаційний бюлетень нових надходжень Жовтень 2010 року
В1 В53 Вісник Національного університету "Львівська політехніка" : [зб наук праць]. Фізико-математичні науки. №660. Львів, 2009....
Вісник львів. Ун-ту iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія географічна. 2004. Вип. 31. С. 79-88 Ser. Geogr. 2004. №31. Р. 79-88
Ніша ландшафтознавства в полі культури та місце львівської ландшафтознавчої школи в ній
Вісник львів. Ун-ту iconВісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 275-276
Ухар – йехал на йармарку ухар’-куп’ец (з середини 20-х років – до кінця 30-х років)
Вісник львів. Ун-ту iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України
В. Петрук (Україна, Вінниця), Є. Пістун (Україна, Львів), Х. Радев (Болгарія, Софія), І. Руженцев (Україна, Харків), Б. Стадник (Україна,...
Вісник львів. Ун-ту iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія прикладна математика та інфор- ser. Applied Mathematiсs and Computer матика Вип C.1 Science. No. P.1
Ряди типу Фур’є в комплексній формі на “одиничних” криволінійних замкнутих лініях у площинах
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи