Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 79-86 icon

Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 79-86




Скачати 120.33 Kb.
НазваВісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 79-86
Дата15.07.2012
Розмір120.33 Kb.
ТипДокументи

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ

Серія філологічна.– 1999.– Вип. 27.– С. 79-86.

VISNYK LVIV UNIV.

Ser. Philologi.– 1999.– № 27.– P. 79-86.







Дмитро ПОЖОДЖУК




РОДИННІ ЗВ’ЯЗКИ В ГУЦУЛЬСЬКИХ НАРОДНИХ КОЛЯДКАХ


Одним із найдавніших видів усної народної творчості українців, який, на жаль, ще й понині залишається мало вивченим, є колядки. В різних теренах України щоро­ку на Різдвяні свята ходили від хати до хати колядники, вітаючи всіх з Різдвом, Но­вим роком, бажаючи щастя, гарного врожаю, многих літ. Звучали колядки на Кубані, Вороніжчині, Курщині, Лемківщині, Білогородщині, у Бессарабії, на Берес­тей­­щи­ні, Сло­бо­жан­щині, у Таврії, в Карпатах... Коляда лилася над великим україн­ським сві­том, чаруючи серце кожного, несучи в кожну українську оселю радість і щастя. Тут, мимоволі, пригадуються віршовані рядки поетеси Лариси Мурович:

А тепер Жар-Птиці на сонячнім прузі
Коляди ритуальний розлунює чар,
Я з бесаги дзбаночки дарую вам, Друзі, –
В них кутя і солодкий різдвяний узвар! [1, c. 43]

Та тоталітарний комуністичний режим викорінював народні традиції, історичну пам’ять народу. Войовничі атеїсти нищили церкви, забороняли колядувати, масово вивозили священиків на каторгу в Сибір і далеку Північ, вважаючи їх ворогами наро­ду. То ж не дивно, що в такі тяжкі десятиліття російської окупації в більшій частині України колядки практично зникали, а у фольклорному репертуарі борзо­пис­ці режи­му окремі з них перефразовували для аґітаційних завдань:

Нова радість стала,
Яка не бувала,
Зірка ясна п’ятикутна
В Кремлі засіяла...

Тоді як українці споконвіку співали цю колядку так:

Нова радість стала,
Яка не бувала,
Над вертепом звізда ясна
На весь світ засіяла.

Або:

Добрий вечір тобі, славний господарю!
Радуйся!
Ой радуйся, земле, рік новий народився!

Замість:

Добрий вечір тобі, пане-господарю!
Радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

Не тільки Ісус Христос чи Син Божий не вписувалися у ці радянські переробки, а й давнє народне традиційне звертання "пане-господарю". Та українці, хоч і крадь­ко­ма, а все-таки продовжували колядувати, бо вірили в крах лицемірного "прогресу", кажучи словами Ліни Костенко:

Гоп, мої копита,
гоп, мої колеса,
ні чорта не вийде
з вашого прогреса [2, c. 149].

Понад 70 років "гопала" комуністична чума по нашій землі, але дух народу вона знищити не змогла. Люди молилися за волю України, за українську землю. "Молитву за українську землю" записала свого часу етнограф Романа Кобальчинська у селі Кос­мач на Гуцульщині від заслуженої учительки України Параски Трутяк: "Господи Боже, Владико Небесний, що небом і землею управляєш, зішли свою ласку і на україн­ську землю і глянь на неї ласкаво. Ти знаєш, Господи, скільки праведної крові борців наших і скільки гіркого поту хлібороба нашого впало на ту рідну землю. Не дай же, Господи, нашої землі в наругу ні переможцю, ні напаснику. Нехай живо­твор­на роса щедрот і благодатей Твоїх упаде на українські ниви і лани, на поля і левади, на ліси і діброви, на гори й долини, на степи й на моря українські. Нехай красується українська земля, вільна й свобідна, і нехай не топче її ворожа стопа, але нехай буде наша рідна, прарідна земля окрасою вінця і слави Твоєї. Амінь!" [3, c. 15]

Люди молилися і колядували. Чи не найбільше колядок збереглося на Гуцуль­щи­ні, хоч і тут наймані атеїсти робили своє. Приміром, у селі Космач добре пам’ята­ють люди, як ганявся за колядниками (особливо за дітьми) колишній директор Кос­маць­кої серед­ньої школи Михайло Дідух, який виконував ще службу секретаря первин­ної організації комуністів. А гуцули з Верховинського району у цій неприс­той­ній ролі називають ко­лиш­нього першого секретаря Верховинського райкому комуніс­тич­ної пар­­тії Василя Лютича. І такі приклади не поодинокі. До того ж з рук комуніс­тів спо­пе­лі­ла в огні церква св. Параскеви у Космачі [4, c. 103-107], яку ще будував Олекса Довбуш. Не стало церкви в Довгополі Верховинського району, під якою Іван Труш писав портрет Івана Франка. Було арештовано і відправлено в Сибір на каторгу свя­щени­ка з Космача Ва­си­ля Романюка, який згодом став патріархом Київським і всієї Руси-України... Але наш народ живучий, а Гуцульщина особливо завзято чинила опір вандалам-окупантам. Це ми бачимо яскраво на прикладі колядок з Гуцульщини і то не всіх, а навіть лише тих, де йдеться про родину, про родинні взаємини і традиції. Такі колядки чи не найха­рак­тер­ні­ші на Гуцульщині, де ще зберігається найбільша повага до батьків, до родиннх коренів, є найміцніша сім’я. Саме тут ще й понині діти звертаються до батьків на "Ви" як знак великої пошани і любові. Саме тут діє непи­са­ний закон, що на Різдвяні свята сходиться до хати вся родина, з’їжджаються діти з далеких і близьких країв, сідають усі разом до святочного столу і просять Бога, щоб допоміг дочекати всім разом ще й наступного року отак спільно вечеряти.

На Гуцульщині родинні традиції були і залишаються в особливій шанобі [5, р. 48-53]. То й не випадково, коли заходили до ґражди колядники, то після основної цер­ков­ної ко­ляд­ки обов’язково співали колядку кожному членові сім’ї (родини). Уже під хатою починали:

Граймо, співаймо, брата витаймо!
В нашого брата новенька хата,
Новенька хата, бай, на помості... [6]

Отже, колядники вважали господаря своїм братом. А вже згодом, у хаті, спі­ва­ють такі колядки, як "За Ісуса Христа", "Нова радість", "По всьому світу". Опісля пер­шою виконують колядку для господаря, яка має різні варіанти і навіть в одному й тому ж гуцульському селі вони можуть не збігатися. Кожна така колядка починається зі звернення колядників до господаря:

Славен єс, Боже, по всему світу
Та й по всіх церьквах, по монастирях,
По монастирях, по людських домах.
І ви є славні, наш господарю!
Наш господарю, славний Петрику,
Приближтеси ид нам, ид колідничкам.
Ми хочімо вам, в Вашім домочку,
Вам розказати вірну правдочку
За Йсуса Христа – Божого Сина... [7]

Як бачимо, колядники не просто колядують для господаря, а він є звичайним слу­ха­чем. Вони ведуть із ним своєрідний діалог, а слухачами є тільки члени його сім’ї. В більшості випадків на Гуцульщині колядники запрошують ґазду підійти до їхнього гурту, а згодом розповідають йому і членам його родини словами колядки про наро­дження Ісуса Христа чи його муки і смерть. Але трапляються колядки, де одразу, як господар підійде до колядників, вони його починають віншувати:

...Нас Господь прислав та й у ваш дім
Колідувати і вас вінчувати.
Ой, знати, знати – котрий тут ґазда.
У цего ґазди – злотні ворота,
В ґазди подвірє – все срібло біле.
Ци мґла, ци вода на світ налігла?
Ни мґла, ни вода, лиш білі вівці.
З тими вівцєма – три вівчерики.
Ой ідут, ідут – три трубці нисут.
В світлого Дмитра трубочка хитра,
А в Николая – все й золотая,
А в Юрія – з самого срібла... [8]

Колядники величають господаря за чистоту на його подвір’ї, за його багатство, його працьовитість. І бажають колядники господареві всякої-всячини: овець та коней, корів та урожаю доброго. Позаяк ґазда є головним господарем у сім’ї, то на Гуцуль­щині саме йому присвячено чи не найбільше різних варіантів колядок.

За господарем колядники дарують колядку ґаздині. Тексти таких колядок більше сповнені переживань, особливо в них детально розповідається про муки Ісуса Христа, які він терпів на хресті. Та це зрозуміло, бо жіноче серце співчутливіше, добріше. В інших випадках – у текстах багато ліричних рядків:

В цеї ґаздиньки на подвірєчку,
На подвірєчку є два явори.
Та й прилетіли там два голуби.
Та й сіли собі на ті явори.
Іде ґаздинька та й заглєдає,
А вни до неє та й промовили:
– Ой то ми ни є та й два голуби,
Ой ци се ми є два анґелики... [9]

Серед колядок, присвячених чи адресованих ґаздині, відомі такі, як "Ґаздини одовици", "Ґаздини, котра має діти", "Ґаздини, котра не має дітей" тощо. На буковин­сь­кій Гуцульщині є свої варіанти таких колядок, на закарпатській – свої, але най­біль­ше їх все-таки на галицькій Гуцульщині. Одна з колядок, адресована ґаздині Палагні, на наш погляд, є найцікавішою із усього цього циклу. Вона найпоширеніша у Косма­чі та Ше­по­ті Косівського району, а також у Дземброні, Криворівні та Виж­ньо­му Ясе­но­ві Вер­хо­вин­ського району. Ця колядка частково нагадує текст української думи чи співанки-хроніки. Текст її досить ориґінальний, тому доцільно подати його пов­ніс­тю:

Славна ґаздинько, пишна Палагно,
Приближтеси ид нам, ид колідникам!
Нас господь прислав нині у ваш дім,
Вас вінчувати й колідувати.
Йа в поли, в поли новенькі двори,
Поробили їх турки та німці.
Срібло-золото порозсипали.
Та й туди ішла славна ґаздиня,
Розкотила вна шовковий рукав,
Набрала собі срібла-золота.
Та й пішла відтив, бай, чистим полем,
Ой чистим полем, вороним конем.
Та й стрітила вна світі ангелі:
– Помагай Біг вам, світі ангелі!
Світі ангелі, бай, відповіли:
– А подай здоров, славна ґаздине!
Куди ви ідете, славна ґаздине?
– Я іду до міста – аж до Києва,
Аж до Києва за малярами,
За малярами, за злотарями,
Бо у Космачи є церьква нова,
Є церьква нова, нимальована...
– Славна ґаздине, виртайси з нами,
Ми вашу церькву помалюємо,
Помалюємо й позолотимо.
На однім столі – Ісуса Христа,
На другім столі – бай, Николая,
На третім столі – усі святії,
Усі святії та й веселії.
Наші ґаздинька й ще веселіша.
– Славна ґаздинько, вінчуємо вас
Цими святами та й Різдвяними!
Бисте діждали від нині за рік,
Від нині за рік – на многі літа! [10]

Тут доречно сказати, що ця колядка в основному мала би побутувати тільки в Косма­чі та його околицях, тому що вона стосується церкви святої Параскеви в Космачі, яка була споруджена в цьому гуцульському селі взимку. Оскільки в ній не було іко­но­ста­су, гуцулка з Космача Палагна, за словами колядки, ішла шукати маля­рів-іко­но­писців. Відбувалося це ще в 1718 р. (час будування церкви), тому є підстави ко­лядку з таким мо­ти­вом уважати належною до того періоду. Зрештою, колядка поши­рилася і в інших околицях Гу­цуль­щини.

Цікавим є і той факт, що на Гуцульщині здебільшого колядували тільки чоловічі гурти [11] у супроводі трембітаря, котрий на подвір’ї кожного гос­по­­да­ря подавав сигнал трембітою, сповіщаючи, що вже прийшли колядники. У Брус­ту­рах за­мість трембіти використовували роги. Тоді колядники підходили під вікна і запи­ту­ва­ли гос­по­­да­ря: "Пане-ґаздо, ци можна вам заколідувати?" Коли з хати відповідали "Можна!", ко­ляд­ни­ки заходили в оселю і починали співати "За Ісуса Христа", а зго­дом і колядку кожному з членів сім’ї господаря. Однак у більшості гуцульських сіл і в Космачі також колись спочатку колядували одну колядку під хатою, а вже решта – в хаті. Так колядують і понині. В деяких селах Гуцульщини, зокрема в Косма­чі, були поширені жіночі гурти, які називалися "сестри". Нині в Космачі є змішані гурти коляд­ни­ків, основи яких складають церковні хори, але є й 40-50 чисто чоло­ві­чих гуртів. До того ж у Космачі є ще кілька десятків парубоцьких гуртів колядників, які на­зи­вають тут "луговики". У ті минулі роки, коли все більше за­бо­роняли комуністи ко­ля­ду­вати, в Кос­ма­чі виникли і цікаві дівочі гурти коляд­ни­ків, яких називають "ко­ро­лиці". Усі дівча­та одягаються в помаранчеві хуст­ки (характерні для Космача), у запаски, сарда­ки і ство­рю­ють надзвичайно святкову атмо­сфе­ру своєю присутністю в кожній оселі [12, р. 3-21]. Досить цікавими такими дівочими гуртами були ансамблі ко­­лядників, які організовували ко­лись Марічка Кравчук з присілка Медвежого та Марічка Ребе­джук з присілка Бані. Останніх навіть зафільмував у Космачі журналіст із Парижа Томас Ґуаск.

У селах Стопчатів, Середній Березів та інших селищах на Косівщині досить поши­реними є жіночі гурти колядників. Особливо ориґінальним на Гуцульщині є "вертеп", але це вже тема іншої розмови.

Отже, родинні зв’язки в гуцульських колядках є головним мотивом. Окрім ко­ляд ґазді і ґаздині тут побутує багато творів, присвячених дівці: "Дівці на від­даню, що має брата", "Дівці старшій", "Дівці, що має дєдю і маму", "Дівці малій до вісімнадцяти ро­ків", "Дівці, файна", але не оминають колядники і "дівку-сироту". Є багато колядок і для па­руб­ка: "Парубкови, що має сестру", "Парубкови-одинакови", "Леґіневи дорос­ло­му", "Леґі­не­ви тому, що на чужині".

З Гуцульщини дуже багато родин і окремих горян через різні обставини еміґру­ва­ли в далекі світи. Одні йшли заробляти на прожиток у далеку Канаду чи США, інших колись везли турки в Туреч­чи­ну, німці – у Німеччину, росія­ни – в Сибір. І завжди на Святий вечір на Гуцульщині була приготована вечеря для того парубка чи дівочки, ґазди або ґаздині чи інших членів родини, що на чужині. Ось як починається коляда "Парубкови тому, що на чужині":

Леґіню пишний, брате Николо!
На Світе Різдво ми прийшли до Вас
Ваших родичків повінчувати,
Повінчувати, колідувати.
Ваші родичі – дєдичок і мамка
Исказали нам та й попросили:
– Ви, коліднички, заколідуйте
Нашому сину та в тій чужині...

А вже закінчувалась така колядка словами:

Вінчуємо тебе Свєтим Рождеством,
Шоби ти нарік цих свєт дочекав,
Шобис дочекав, ид хаті приїхав,
Ид хаті приїхав, ид своїй родині.
Ид дєдеви, мамці, братам, сестричкам,
Бисте всі в купці разом слухали,
Разом слухали Божу коліду... [13]

Тут доцільно підкреслити, якщо раніше такі колядки виконували і для того па­руб­ка, що служив у австрійському, польському чи румунському війську, то вже в роки біль­шовицької окупації України цю колядку співали для гуцулів-рекрутів, що служили в колишніх республіках Союзу. Новою колядкою, яка несподівано виникла на гуцуль­сь­ких теренах і тепер уже зникла з репертуару колядників, була колядка "Парубкови тому, що на войні в Афгані":

Жее, на Світе Різдво ми прийшли до вас,
ми прийшли до вас так ізрані.
Жее, будемо ми вам колідувати
синові тому, шо в Афгані.
Жее, синові тому, бай Василькови,
що в афганських він воює горах,
Жее, би мирно він відти си вернув
й кацапів в Москві бив на порох.
Жее, би кацапи більше на світі
нашому бай не панували,
Жее, бо ти кацапи – то страшні люди,
шо всіх у Афган післали.
Жее, післали уни на войну страшну
наших леґінів воювати.
Жее, а тепер до нас в цинкових гробах
стали їх уни завертати... [8]

Багато колядок у Космачі, адресованих парубкові, записали свого часу Кли­мен­ти­на Лисинецька та Володимир Шухевич. Одна з таких колядок, записана в Космачі від Мак­си­ма Борчука, розпочинається словами:

Ой гордий, пишний, гордий паничу,
Гордий паничу, пане Василю!
Гей шо ш ти собі з гір починаєш,
Шо попіди Львів конем играєш?
Шо конем наверне, все си Львів здригне,
Йа си паркани поросипали,
Йа всі си жиди зачьюдували... [14, c. 92]

Інша колядка парубкові, записана в Космачі від Михайла Палійчука, має подіб­ний зачин:

Ой гордий, пишний, гордий паничу,
Ой шо ш ти так си изгорда маєш?
Що ти так собі з гір починаєш,
Перед королем конем играєш? [14, c. 95]

Отже, як бачимо, кожна така колядка розпочинається звертанням "паничу", що колись було звичним у Космачі. Оскільки мова йде про парубка, то часто-густо під­крес­люється його сила, гордість. Колядники завжди змальовують словесно образ паруб­ка на коні, зма­льо­ву­ють як вершника, як свого захисника. При цьому підкрес­лю­ють, що в того ко­ня "зо­ло­ті вуз­деч­ки", "листові вушка", "тернові очка", "золота гри­ва", "срібні ко­пи­та", "шов­ко­вий фостик" то­що. В одних випадках парубок їде на коні, в інших – пасе коника:

Края Дуная, мілкого броду,
Господи Боже!
Ой там пан Василь коника пасе.
Ой пасе, пасе, з конем говорит:
– Ой коню, коню, я тебе продам,
Я тебе продам за сто червоних,
За сто червоних, тисічу злотих.
– Гадай, погадай, мене не продай.
Розгадай собі, де ми бували.
– Ой ми бували йа в трьох побоях:
В однім побою та й у татарськім,
В другім побою та й у турецькім,
В третім побою та й у козацькім... [14, c. 101-102]

Як бачимо з поданого вище тексту, в цій колядці ще переповідається про ті битви, в яких брав участь український вояк, бо українці завше боронили свій край від чужинців.

Отже, словесність гуцулів – це їх життя, їх історія. Саме в цьому регіоні най­кра­ще збереглися старовинні колядки. Тут пригадуються рядки з листа­ Миколи Лисенка до Філарета Колесси, написані 17 травня 1896 р.: "Яка то є ве­лика по­тре­ба музикові й заразом народникові повештатися поміж селянським лю­дом, зазнати його світогляд, записати його перекази, споминки, загадки, прислів’я, пісні і спів до їх. Вся ця сфе­ра як воздух чоловікові потрібна; без неї гріх починати свою працю й му­зикові й фі­лоло­го­ві. Фольклор – це саме життя..." [15, c. 539-540]. Оскільки Філарет Колесса мав у Космачі літній будиночок, то він і зробив кілька за­пи­сів космацьких колядок із ме­­ло­ді­я­ми професорові Володимиру Шухевичу без­по­се­ред­ньо з уст самих колядни­ків.

Власне старовинні гуцульські колядки ра­зом з нові­ши­ми становлять цілий пласт гуцульського живого фольклору, такого ціка­во­го і ще мало дослідженого.

Сьогодні Україна вже суверенна держава. У колядковий репертуар входять і но­во­тво­ри. Повертаються з чужих країн українці додому, набувають нового змісту ко­ляд­ки. Деякі привозять на Гуцульщину наші брати-українці навіть із-за океану:

Рай у серденьках, ми під вікнами,
Нуте прийміть нас до столу,
Най всьо, що добре, сідає з нами,
Хочемо нині посполу
Нашим звичаєм колядувати:
Радуйся, радуй, вкраїнська Мати ! [16, c. 140-141]

І вони лунають вільно і дзвінко в нашій Україні, бо як писав Іван Драч,

Сто скажених сивих бід
Та й сушило ж роду вроду.
Та не висхне зроду рід
Ні в погоду, ні в негоду [17, c. 20].

І це суща правда, бо незнищенний наш народ, як наша історія, культура, як наша пісня. То ж звучать сьогодні по всій Гуцульщині колядки ґазді і ґаздині, леґіневі і дівочці, померлим гуцулам і навіть дитині тій, що в колисці. Бо народжується вільна, суверенна, незалежна Україна і Бог їй у цьому допомагає.

_________________


  1. Мурович Лариса. Дерево рідного роду.– Торонто, 1984.

  2. Костенко Ліна. Вибране.– К., 1989.

  3. Кобальчинська Романа. Золотії ключі.– К., 1993.

  4. Бурнашов Геннадій. Гуцульське повстання.– Івано-Франківськ, 1998.

  5. Goisque Thomas. Noлl dans les Carpates ukrainiennes // Famille chrйtienne.– Paris, 1998.

  6. Записав Дмитро Пожоджук у с. Космач від Настуні Кіращук, 1907 р.н.

  7. Записав Дмитро Пожоджук у с. Вижній Ясенів від Василя Гришка, 1958 р.н.

  8. Записав Дмитро Пожоджук у с. Космач від Палагни Пожоджук (1916-1996).

  9. Записав Дмитро Пожоджук у с. Космач від Танасія Кіращука, 1904 р.н.

  10. Записав Дмитро Пожоджук у с. Космач від Настуні Кіращук, 1907 р.н.

  11. Maszkowski K. Kolędnicy na huzułach // Wierchy, 1927.– T. 5.

  12. Goisque Thomas. Noлl en Ukraine // Terres lointaines.– Paris, 1997.– № 503.

  13. Записав Дмитро Пожоджук у с. Вижній Ясенів від Василя Гришка, 1958 р.н.

  14. Шухевич В. Гуцульщина.– Львів, 1904.

  15. Колесса Ф. М. Музикознавчі праці.– К., 1970.

  16. Коляди або пісні з нотами на Різдво Христове.– Торонто, 1981.

  17. Драч Іван. Лист до калини.– К., 1990.



Dmytro POZHODZHUK

Ties of blood in Hutsul traditional christmas carols


The author reports about valuable relics of ancient Chirstmas carols repertoire in Hutsul region with family relations' motifs. Accent is made on the preservation of such relics in that very region in spite of the ethnical levelling policy under the conditions of the communist regime.


Стаття надійшла до редколегії 22.10.98


© Пожоджук Д., 1999




Схожі:

Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 79-86 iconВісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 275-276
Ухар – йехал на йармарку ухар’-куп’ец (з середини 20-х років – до кінця 30-х років)
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 79-86 iconВісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 165-170
Осип Роздольський – музичний етнограф, фолькло­рист, педагог. Окрім цілої низки фундаментальних методологічних знахідок у галузі...
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 79-86 iconВісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 104-111
Майже за аналогією до заголовку Кулішевої повісті "О том, от чего в местечке Во­ро­­не­же высох Пешевцев став" я прагну з’ясувати...
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 79-86 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія географічна. 2004. Вип. 31. С. 56-65 Ser. Geogr. 2004.№31. Р. 56-65

Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 79-86 iconТеоретичні питання ландшафтознавчих досліджень
Вісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія географічна. 2004. Вип. 31. С. 43-55 Ser. Geogr. 2004. №31. Р. 43-55
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 79-86 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ. Серія прикл матем. інформ. Ser. Appl. Math. Inform. 2009. Вип. 15. C.2 2009. Is. 15. P.2
Прізвище[, І. Прізвище…] Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська, 1, м. Львів, 79000, e-mail:...
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 79-86 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія географічна. 2004. Вип. 31. С. 79-88 Ser. Geogr. 2004. №31. Р. 79-88
Ніша ландшафтознавства в полі культури та місце львівської ландшафтознавчої школи в ній
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 79-86 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія прикладна математика та інфор- ser. Applied Mathematiсs and Computer матика Вип C.1 Science. No. P.1
Ряди типу Фур’є в комплексній формі на “одиничних” криволінійних замкнутих лініях у площинах
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 79-86 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія прикладна математика та інфор- ser. Applied Mathematiсs and Computer матика. 2001. Вип C.7 Science. 2001. No. P.7
Досліджено вплив значень прискорювального параметра на збіжність ітераційного процесу
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 79-86 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія географічна. 2004. Вип. 31. С. 380-385 Ser. Geogr. 2004. №31. Р. 380-385

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи