Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 104-111 icon

Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 104-111




Скачати 160.82 Kb.
НазваВісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 104-111
Дата15.07.2012
Розмір160.82 Kb.
ТипДокументи

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ

Серія філологічна.– 1999.– Вип. 27.– С. 104-111.

VISNYK LVIV UNIV

Ser. Philologi.– 1999.– № 27.– P. 104-111.





З ЦАРИНИ ФОЛЬКЛОРИЗМУ


Іван ДЕНИСЮК


КАЗКОВИЙ ЧУДЕСНИЙ ПОКАЖЧИК У НОВЕЛІ ФРАНКА

"НЕНАЧЕ СОН"


Майже за аналогією до заголовку Кулішевої повісті "О том, от чего в местечке Во­ро­­не­же высох Пешевцев став" я прагну з’ясувати у цій мікростудії, з якої причини без вог­ню кипіло молоко в коморі та з якої художньої рації увів цей сюрреалістичний епізод у новелу "Неначе сон" Іван Франко.

Дивна – у значені чудоводивна, прекрасна – ця новела взагалі. Маленький шедевр суво­рого наукового реаліста несподівано оригінальний своєрідним поклоном автора новим богам літературним – модерністичним. Перед нами річ ледь чи не "під Яцкова" або ж "під Стефаника", а разом з тим вона сповнена суто Франковим теплом і сон­цем та прикметна упевнено-прецезійними карбами його письма. Можна було б навіть ска­за­ти, що вона – най­ко­ротший прозовий твір класика, коли б не було у нього єди­ної у своєму роді поезії в прозі, якою є "Присвята" (Шевченкові). "Неначе сон" (рік 1908-й) – останній спа­лах великого та­лан­­ту перед його затьменням – хворобою пись­мен­ника. Це викінчений твір сконцентро­ва­но­го новелістичного стилю з його, ска­зав би Олесь Гончар, надгусто­тою. На чотирьох сто­рін­ках друку викладена неор­ди­нарна любовна історія з пікантним декамеронівським при­сма­ком. "Неначе сон" завершує фран­ків­сь­кий цикл так званих love – stories (любовних історій) як своєрід­но­го жанрово-струк­тур­но­го типу, до якого можна зарахувати такі твори цього автора, як "Вільгельм Телль", "Маніпулянтка", "Між добрими людьми", "Бать­ків­щи­на", "Сой­чине крило", "Різуни". Новела як жанр вимагає особливої селекції епізодів – ні­чо­го не­фун­к­ціо­наль­ного не сміє у ній бути. То ж і епізод з вики­пан­ням без вогню мо­ло­ка виконує функ­цію особливого утаємничення, а разом з тим сюжет­ної інтриги, я б сказав, під­текс­то­вої. Він надає творові жанрового відтінку "новели тайн". Для аналізу це нелегкий "го­рі­шок", й Інна Приходько, яка єдина поки що намагалася проінтер­пре­тувати "Неначе сон", попри свій хист до мікроаналізу художньої тканини твору, не дала, так би мови­ти, ради з отим химерним "молоком", хоч слушно віднесла "Неначе сон" до "спомин­ко­во-силуетних" форм. Вона сконстатувала, що "Іван Франко мак­си­маль­но викорис­тав прийом недо­мов­леностей і натяків, які збуджують уяву читача, перекладають на нього домислювання того, чого не сказав автор. У цьому, власне, і є своєрідність композиції" [1, c. 119].

І заголовком новели, і першим ліричним її акордом – позасюжетним авторським відступом – Франко неначе просить вибачення у читача за дещо неймовірний харак­тер пропонованої речі. Це буде, отже, напівсон, напівмрія, напіввізія, це буде щось дійсне й ірреальне водночас, вловимість і невловимість, відомість і невідомість якого передано амбівалентним у своїй основі образом: ловити тіні сіттю слова ("чи маю вас, ловити, тіні, сіттю слова") [2]. "Виразні силуети на тлі мойого рідного села"

[2, 22, c. 318] мають бути поєднані з тим, "що примерещилося мені в сонній уяві" [2, 22, c. 318]. Виразність, предмет­ність пейзажів і силуетів неначе конкретизує пору дня і року: в апогеї літа сонце з максимальною силою опромінює все, що піддається "змислові зору". Зображений простір – то простір рідного ав­то­рові присілка – "Деся­ти­хатки" в Нагуєвичах, знайомий нам з його поезії "Маленький хутір серед лук і нив". Великий розмах зображеного господарства теж, очевидно, – то роз­мах гос­по­дарства франків­сько­го. Але поза тим якихось реалій з родиного життя Яця-коваля до­шу­ку­ватися у новелі немає підстав. Для розуміння новаторства письменника у році 1908-му варто згадати дещо таке, що було написане у минулому і що перегукується з нове­лою "Не­на­че сон". Аналогічний жнив­ний день є у раньому оповіданні того ж автора – "Леси­ши­ній че­ляді". Такий же суво­рий, як там, у новелі "Неначе сон" і мат­рі­архат у сіль­ській хаті, така ж там і тут об­раз­ко­во-фрагментарна манера зображення й об’єк­тив­­ність всезнаючого нара­то­­ра. Однак молодий белетрист з його надмірною увагою до соціальних питань зіпсував, на думку тодіш­ніх усних і письмових ре­цен­зен­тів, гарно задуману ідилію "Лесишина че­лядь" чи­мось дискомфортним. Франко 1908 р. вже давно піднявся над теорією Маркса й Ен­гель­­са – скептично поставився до їх доктри­ни земного кому­ніс­тич­но­го раю. Суцільного без­­хмар­ного щастя людина не досягне ніколи, – так мислив Франко як автор трактату "Що таке поступ?" Ані політ­еко­номи, філософи, а тим більше поети й бе­летрис­ти не вирішать соці­аль­них питань. Тепер Франко не боїться і закиду в "класо­во­му мирі": на зо­бражуваному багатому хуторі в єдиній гармонії співпрацюють заможні госпо­да­рі та їх численні наймити (робота йде разом у десяти місцях). Автор своєрідної ідилії, якою є, врешті-решт, "Не­наче сон", зосереджується на тому, що він у листах до Ольги Рош­ке­вич назвав innere Geschichte (внутрішня історія). Тут він зображує "мить щастя", яку при­ніс ста­те­вий акт молодим здо­ро­вим людям: вони зникли в житі, і колоски "щасливо" за­ше­лес­тіли над ними. Але такий "роман на мент" з одновимірним пуантом ще не міг би становити новели. Новела покликана вистежувати нову незнану сутність героя. Влас­не кажучи, головний герой тут ані Марися, молода невісточка, ані Нестор – сіль­сь­кий дон Жуан, а стара баба-свекруха. Новелістичний несподіванковий Wendepunkt поля­гає у по­ці­лун­ку, яким привітала свекруха свою невістку після її подружньої зради. Їй, свекрусі – цій бабі-характерниці, відомі усі внутрішні пружи­ни любовної історії, а також секрети кипіння молока без вогню. Суворий матеріалістичний розрахунок свек­ру­хи – мати внука хоч би, так би мовити, "з пробірки", висловлюючись сучасною термінологією, при недо­лу­гості пристарілого сина, поєднаний з її вірою в чари.

Можна простежити в новелі "поетику оправдання" Марисі, молодої невістки. Уся природа – осяйна, блискуча, життєнаповнена – акомпонує тому, що сталося в житі. Усе відбувається "в бі­лий день". Зрілий Франко цурається аксесуарів несамовитості. Він – поет полудня. Є ма­ля­рі сходу сонця (Мирний), є поети "вечірньої години" (Сте­фа­­ник). Франко – співець по­лу­дня. Пригадаймо його "Полудне. Широке поле без­люд­не" або "Блю­дітеся біса полуденного". "Час гарячий, полудневий" витончено-настроє­во пере­да­вала Леся Укра­­їн­­ка у своїй ма­ри­ніс­тич­ній поезії, а Ольга Кобилянська у "Ца­рів­ні" називає "час полу­ден­ний" упою­ючим: тихе без­шелесне різноманітне життя бринить не­ви­сказаною, невло­ви­мою гар­мо­ній­ною ме­ло­дією, невловимою для слуху і не кожному зрозумілою.

У передмові до першого тому апокрифів, що він їх видав, Іван Франко наводить уривок з акафіста Чесному Хресту, де сказано про спокусу наших прародичів у раю: "Ра­дуй­ся, полудню спасеніє, от біса полуденного прельстившаго въ раи въ полудне" [2, 38, c. 41]. Там же він у при­мітці зазначає: "Деякі цікаві матеріали про "біса полу­ден­ного" зібрав д-р Клим Ган­ке­вич, гл. С[lemens] H[ankiewicz], Die Mittagsstunde im Volks­glau­ben, у фей­ле­то­ні віден­ської "Presse", 1884" [2, 38, c. 41]. Отже, про Mittags­stun­­de – полуд­не­ву годи­ну – є народні вірування як про час чарів і див.

У 1907 р. у Криворівні Іван Франко пише вірша "Блюдитеся біса полу­ден­ного" про те, як з нього (точніше, з ліричного героя) "закпив собі південний біс", з’явив­шись у ви­гля­ді білого привида померлої рік тому коханої на велелюдній вулиці міста, коли "Два­над­ця­та ударила, І ще збільшився сонця вар" [2, 3, c. 272].

Час акції новели "Неначе сон" – час полудня – невипадковий, це не лише час, ко­ли най­­більший "сонця вар" і людей опановує жага холодної води, а за логікою сюже­ту дже­ре­ло чи криниця – найдогідніше місце зустрічі закоханих. Це час дивовижних неспо­ді­ва­нок. Не­на­че привид, з’явився перед Марисею вродливий парубок, у час полу­ден­них див без вог­ню закипіло молоко в коморі.

Образ повноти й гармонійності життя в сонячному зеніті й малює Франко ощад­ни­ми, але влучними штрихами новелістичного письма у творі "Неначе сон". Перед нами світ осяй­ний і палко-гарячий. Це й "новенька селянська хата з білими стінами, з ясними вік­нами", "осяяна блиском літнього південного сонця", це й "сонячний блиск" на по­лях, яким ми­лу­ють­ся очі героїні, і "білі рівні зуби" й "золотисті" кучері Нестора, зреш­тою "золота голів­ка" уявного внука. Усе тут нагріте сонцем – "вода тепла" в ріці, "ко­ло­соч­ки, колисані ледве чутним подихом гарячої, полуденної літньої днини". Усіма "змислами" сприйма­єть­ся цей яскравий сонячно дивний змальований у творі світ. До зо­рових, тактильних і слу­хо­вих образів до­лу­чені навіть смакові. Люди тут не лише завзя­то працюють, але "робучі роти" з великим апе­ти­том змітають усе зі стола. Образ спраги у спеку, прагнення напи­ти­ся з лісової криниці, яка має "чудову холодну воду", неначе підкреслює смак до жит­тя. І на тлі цього мажорного полудня – мале­сень­ка тінь від хмарки – певна байдужість до життя, яку виявляє хазяїн госпо­дарства. Він викликає невдоволення старої матері з приводу своєї нездарності. Але гармонія світу, порушена отим дисонансом, само­ви­рів­ню­єть­ся. Працьовита, розумна, все­знаю­ча баба, неначе міфічна Рожениця, за кужелем на печі плекає мрію мати внука, по­силає невістку на зустріч "у воды", як у прадавніх язичників це було, зрештою, як і в шев­чен­­ківській "Марії".

У мажорній гамі пейзажного обрамлення виписані портрети героїв "ро­ма­ну на мент": "Невісточка, висока, статна і гарна моло­ди­ця", "весела, мов пташка, спі­ва­ю­чи біжить через подвір’я, у садок, на леваду над річкою" [2, 22, c. 319]. "Во­на, мов мете­лик з чер­­во­ними крилами – се її від поспіху сфалдована червона спід­ни­ця – летить да­лі на край обрію" [2, 22, c. 319]. Цей барвистий метелик, опа­но­ва­ний жагою стате­во­го гону, до­лає, ве­се­ло і прудко летючи, немалий простір на зустріч з парт­не­ром. Франко не цу­ра­ється певних еро­ген­них деталей у портретах цих партнерів – опису майже ді­во­чих грудей ще молодої не­віс­точки, що хвилюються, її рум’яних, калинових уст, які ми­мо­во­лі розкриваються. У до­сить банальному порт­ре­ті сільсько­го красеня під­крес­ле­но те, що він був парубок "з роз­кіш­ними губами". Нарешті – еротично-пейзажний акорд, про­мо­вис­тий, хоч і вкрай лако­ніч­ний і тактов­ний. До цього фортисимо, яскра­во­го і жагучого, вели усі поетичні стежки художніх прийомів в описі природи. Стежки Марисі й Нестора пе­рехрещуються. Давній Франковий образ "перехресних стежок". Але тепер – це не пере­хрес­тя людських доль і не символ тра­гіч­­ний нездій­снен­ності мрій про злуку зако­ха­них. Це не вагання, на яку дорогу сту­пи­ти. Усе від­бу­ва­ється просто й природно. Марися – не фатальна недосяжна химер­на дама з чорним сер­панком на обличчі – Реґіна в "Пе­ре­хрес­них стежках". У новелі "Не­на­че сон" сіль­ська "при­родна" молодиця зустрі­ла­ся з вродливим дяком. Вони приві­та­лися, запитали один од­но­го, хто куди йде й хто кого послав сюди. "І він пішов із нею, свищучи якусь мелодію. А коли дійшли до ниви, по­кри­тої буйним житом, він збочив до неї і сказав до Марисі лиш одне слівце:

– Сюди!.

Вона пішла за ним, і за хвилину обоє щезли в розкішному морі сіро-зеленого жита, а над ними щасливо шуміли недоспілі ще колосочки, колисані ледве чутним по­ди­хом горячої, полуденної літньої днини" [2, 22, c. 320].

Проте простота тут оманлива, ілюзорна. Авторська недомовленість викликає не­од­но­­знач­ність цієї скомплікованої речі. Виникає багато питань і сумнівів.

Найперше – звідки стара баба, яка постійно через хворобу ніг сиділа на печі, дізна­лася, "а что там происходило", кажучи словами некрасівських "Коробейников", адже послана по воду Марися-невістка зникла з її поля зору у далекому просторі? Чи інтимна зустріч Марисі з Нестором була випадковою, одноразовою, а чи траплялося таке й раніше? Те, що молодиця виконала без будь-якого опору наказ парубка, можна тлумачити давньою їх зажилістю. А з іншого боку, хіба ж могли бути незагіп­но­ти­зо­ва­ні повабом "Фе­дуся пус­то­го" – "громадського любаса" – 18 дівчат і молодиць у но­ве­лі Мар­ка Черем­ши­ни "Пару­боць­ка справа"? Коротка і владна команда Нестора може бути пояснена його само­впев­не­ніс­тю – адже сказано: "це був ідеал сільського красеня, при­на­да для сільських дівчат і моло­диць" [2, 22, c. 320]. Чи свекруха мала при­чет­ність до орга­ні­за­ції цієї зустрічі в житах? І так і ні. Коли Нестор питає, чи то баба послала Марисю по воду, то це теж можна тлумачити подвійно. Адже то могла бути така ж банальна фраза, як і Марисина "Куди йдеш?", на яку Нестор відповідає: "Хіба ж ти не бачиш?" Парубок був з косою, бо ж пора жнив і косовиці. Відколи світ-світом невістку завжди посилає по воду свекруха, навіть коли сім’я обідає, а криниця далеко, – про це повістують народні пісні. Неоднозначне теж запитання баби: "Ти була з ним?" Баба знає, що була, проте хоче вивідати ступінь щирості невістки. На за­ан­га­жо­ва­ність свекрухи в "акції" свідчить і її натяк: "Шкода тебе для такого нездари, як твій муж. Я знала, що ти відчуєш се й сама (виділення моє.– І. Д.). Та проте будь благо­сло­­венна в Бога, і приведи мені внука, щоб був гідний тебе і мав таку золоту головку, як він" [2, 22, c. 322].

Нарешті – загадка загадок – википання молока. Свекруха наказує невістці загля­ну­ти до комори, бо там щось діється. "Марися поставила коновці з водою і побігла до комо­­ри. Крізь отворені двері впало скісним стовпом блідо-зелене денне світло до тем­ної комори. Марися побачила картину, що наповнила її господарське серце прав­ди­вим жахом.

На низькій дубовій лавці стояли там рядом здорові горшки свіжовидоєного мо­ло­ка. І о диво: молоко в горшках немов би кипіло, шуміло і клубилося і почало, мов кип’я­­ток, утікати з горшків, заливаючи лавку і поміст холодною піною.

"– Йой, бабуню! – скрикнула Марися, заламуючи руки. – А се що за диво тво­рить­­­ся?" [2, 22, c. 321].

Бабуся навчає невістку, яким ритуалом заспокоїти збунтовану рідину, і молоко затихає, входить у свої береги, "хоч утрата його була досить значна".

Від розшифрування символіки "дива" в коморі залежать відповіді на поставлені запитання.

На мій погляд, тут маємо справу з випадком своєрідного фольклоризму у літера­тур­но­му тексті: Франко використовує мотив так званого чудесного покажчика, який висту­пає у народних казках. Всезнаючий Михайло Грушевський не оминув цього струк­­тур­ного ком­по­нен­та у морфології казки. У корпусі фольклору у першому томі своєї "Історії україн­ської літератури" у спеціальному невеличкому параграфі "Чудесні покаж­чи­ки" він пише: "Чудесні покажчики – дуже цікавий мотив, – котрого прототип міститься у єгипетській казці про Анупу і Бітіу: се плин, який починає кипіти, черво­ні­ти, стає кров’ю і т.д., показуючи, що діється з неприсутнім. Таку ж роль грає пер­стінь, що пітніє, ножик, що ржавіє, на знак того, що діється з тим неприсутнім, який його лишив, і йому треба допомогти, і пд. (Чуб., с. 170, 144; Рудч. І, с. 126, 138 й ін.)" [3].

Відкриття згаданої єгипетської казки про двох братів – Анупу і Бітіу – було вели­кою сенсацією у вченому світі ХІХ ст. Записаний на папірусі текст казки знай­де­но в моги­лі фараона Сеті ІІ. Його нанесли на папірус єгипетські писарі ХІХ династії за 14 століть до народження Ісуса Христа.

Цей унікальний папірус надіслала для розшифрування вченому-єгиптологові де Руже одна англічанка, яка придбала знахідку в Італії. Свій аналіз його де Руже опуб­лі­­ку­вав у "Re­vue Archйlogique", а також в "Athenaeum". Світ облетіла звістка: за­сох­­лі єгипет­ські му­мії, коли вони були ще живими людьми, хоч і фараонами, ціка­ви­ли­ся чарів­ними казками. І жанр цей був повністю сформований й досягнув великої майстер­­нос­ті вже 3000 років тому!

Відкриття породило величезну літературу. Текст казки вперше був опубліко­ва­ний в 1857 р. Найбільші фольклористи світу – М. Драгоманов, В. Клоустон, Ж. Маспе­ро, Е. Кос­­кен – зацікавилися єгипетською казкою й досліджували її. Українські фольк­ло­рис­ти в Галичині й на Східній Україні не могли бути осторонь цих зацікавлень. У 1896 р. у Франковій "Дрібній бібліотеці" виходить книжка: В. Клоустон. Народні каз­ки та вигадки, їх вандрівки та переміни. З англійської мови переложив А. Крим­сь­кий. Видання готу­ва­ли спільно Франко й Кримський. У ньому були вміщені уривки з праці "Popular tales and fictions, their migrations and transformations by W. A. Clous­ton" у перекладі з анг­лій­сь­кої мо­ви А. Кримського та з його примітками до нього, стаття Ж. Масперо "Єгипет­сь­кі казки і каз­ка про двох братів" (переклад Франка), а головне – текст казки "Про двох братів", яку з французької мови теж перетлумачив Іван Франко за виданням Maspero "Les contes populai­res de l'Egypte ancienne".

Михайло Грушевський перелічує комплекс мотивів єгипетської казки, які є архе­ти­пами багатьох пізніших казок. Серед них – мотив кипіння пива на знак, що на героя чатує біда. Мотив цей увиразнюється в такому контексті змісту папірусної чарівної казки.

Дружина старшого брата намагається спокусити молодшого, а коли їй це не вда­єть­ся, налякана можливістю розголосу її вчинку, доносить чоловікові, нібито той на­ма­гався її згвалтувати. Старший брат зачаївся з ножем у стайні, аби зарізати молод­шо­го, але того про небезпеку попередили корови, мову яких він розумів. Стоячи на протилежних берегах водойми, яка кишить крокодилами, брати виясняють відносини. Молодшому вдається переконати чоловіка наклепниці у своїй невинності, тим більше, що на доказ того, як мало цікавлять його справи сексу, "він добув ножа, що ним утинав гілки, і відрізав собі член і кинув його у воду, де його пожер сом" [4, c. 116]. Очунявшись від зомління, герой вирушає у світ за очі, зазнає чимало пригод і кіль­кох метаморфоз, перетворюючись то в дерево, то в бика й нарешті знову в люди­ну. Прощаючись з братом біля води з крокодилами, він просив його у випадку небезпеки прибути на допомогу: "А ти пізнаєш, що зо мною сталося, коли візьмеш збан пива в руку, а воно почне булькотіти" [4, c. 116]. Зокрема, він дав братові інструк­цію, як оживити розлучене з тілом серце, а тим самим і трупа. І ось, коли таке сталося – ака­цію, у квітах якої перебувало серце, зрубали, а серце ви­ки­нули, "стар­шо­му братові по­да­ли зба­нок пива, а воно почало булькотіти; подали йому другий збанок вина, і воно закаламутилося" [4, c. 120]. За вказівкою чарівного покаж­чи­ка, яким тут ви­сту­пають пиво й вино, старший брат спішить рятувати серце молод­шо­го й воскре­шає його.

У своїх "Увагах до казки про двох братів" Еміль Коскен наводить аналогічні чудесні покажчики у фольклорі народів світу, констатуючи його наявність "у великій ку­пі но­во­час­­них казок" [4, c. 139]. Зокрема, французький учений знаходить його в напівкниж­но­му оповіданні в публікації Миколи Костомарова в другому випуску ви­да­н­­ня "Памятники старинной русской литературы, издаваемые графом Гр. Ку­ше­ле­вым Безбородко" (по-французьки переказане в книзі Рамбо "La Russi йpique"). "Па­ла­мар, батько героя, по­ба­чив, як нараз посеред стайні почала плисти кров, як річка; тоді пішов він на поле битви і найшов труп сина" [4, c. 130]. Від себе зауважу, що кров, яка капає з ціпка, сповіщає про небезпечну ситуацію, в яку потрапив герой у своїй боротьбі зі зміями, є в українській казці у виданні І. Рудченка. Коскен вказує теж на одну сербську казку у збірці Вука Ка­ра­джи­ча німецькою мовою (1854), в якій ска­ла­му­че­ність води в пляшці є покажчиком смерті героя; те саме означає скала­му­чен­ня води у дже­ре­лі у шведській казці. В іншій швед­ській казці, що для нас дуже важливо, чудесним по­каж­чиком виступає молоко, почер­во­ніння якого – знак небез­пе­ки. Роз­ста­ю­чись з братом, один молодий парубок лишив йому бочівку, повну молока.

Для встановлення полігенези Франкової новели "Неначе сон" важливе значення має теж чудесний мотив з українського фольклорного матеріалу у записі XVI ст., доб­ре знаному авторові новели. Маю на увазі опис чарів у поемі "Роксолянія" С. Кльо­­­но­ви­­ча. Фран­ко використовує цю інформацію у статті про "Тополю" Тараса Шев­ченка. Він згадує, що Кльонович дає опис самого процесу виготовлення чарів, за до­помогою яких викликано до дівчини її коханого з далекого краю, але не цитує цьо­го місця з поеми, отож варто його на­вести, послуговуючись перекладом Михайла Білика. С. Кльо­­нович дає опис двох ви­пад­ків чаклування за допомогою рідини, яка виконує функцію приворотного зілля:

1.

Бачив я сам, як з вервечки стікає струмина кривава –
З вим’я корови не йде струменем так молоко.
Часто закляттям таким дівча в любовному шалі
Хлопця вертає собі, хоч би й за море поплив [5, c. 84].

2. Ворожка дає дівчині інструкцію виконання ритуалу чарів:

Сядеш на землю вночі і ноги вперед ти простягнеш,
Струнко тримайся сама, тіло в напрузі держи.
А як піднімеш спідницю і вниз торочки поспадають,
Одіж хвиляста твоя просто на лоно спаде,
Кашу пшоняну й боби я тобі покладу на те місце,
Де сорочка м’яка криє пахвину твою.
Каша кипіти почне, хоч і полум’я зовсім не буде, –
Все, що туди покладу, буде насправді сире.
Тут таки буде з великим шипінням усе закипати,
Просо гаряче само буде ось так промовляти:
"Все тут печеться, щоб ти, цього жару причино, з’явився.
Жар цей жадає тебе, кличе тебе цей вогонь:
Як надійдеш ти сюди, то й вогонь так палити не буде,
А не прибудеш сюди – здалеку він припече" [5, c. 86].

У цій поемі українська дівчина Федора таким способом з далекого краю викликає свого коханого Федора, який запив-загуляв, має іншу дівчину, про колишню милу забув. Проте викликаний чарами з пекла чорт являється в образі козла, бере на свій хре­бет ошелешеного Федора, який вийшов з корчми прохолодитися, і несе його, так би мо­ви­ти, per avion до Федори. Франко відзначає, що у цьому випадку чари закін­чу­ють­ся щасливо – без фатальних наслідків для тих, хто ними послуговується. Навпаки, чорт-козел стає сватом.

Отже, пшоняна каша, зокрема просо, має, за народними віруваннями, якусь ма­гіч­ну ерогенно-приворотну силу. Про це виразно свідчать ритуальні пісні весня­но­го циклу, що, по суті, описують обряд так званої "збірної каші", при якому каша виконує функцію прина­ди, застосованої дівчатами. Я наведу хоч би ті приклади, які є у виданні "Календарно-обрядові пісні" (Київ, 1987). Матеріали ці походять з Черні­гів­щини й були вміщені у видан­ні Б. Грінченка.

"Як починаються веснянки, то перший раз варять горщик каші, виносять на вули­цю, закопують і прибивають його кілком. Оце до цього звичаю пісня:

Закопали горщик каші,
Ще й колком пробили,
Щоб на нашу та улицю
Парубки ходили.

***

Да на нашу улицю, на нашу,
Да несіть пшоно на кашу.
Будемо кашу варити,
Будемо хлопців манити.


Наша каша солона,
Щоб нам не було сорома.
Наша каша із проса,
Наша улиця хороша.

***

Дівки чарівниці
Закопали горщик каші
Посеред вулиці.
Закопали горщик каші
Ще й ракові клешні,
Щоб ходили парубки
Далекі й тутешні" [6, c. 32].

У весільних українських піснях енергія ферментуючого пива порівнюється з сексу­аль­ною енергією парубка, який прагне одруження.

Від єгипетського пива трьохтисячолітньої давності до пива українського й нашої пшоняної каші, яка звичайно варилася на молоці, та до википаючого без вогню мо­ло­ка, нагрітого температурою любовних пристрастей, – такий шлях до творчого засто­су­­ван­ня казкового чудесного покажчика у новелі Франка.

Можна зробити припущення, що свекруха у цій новелі дізналася про те, що діється з неприсутньою невісткою, саме за допомогою википаючого мо­ло­ка в коморі як чудесного по­кажчика. Ймовірне й інше трактування цього коморного "дива": ба­бу­ся-чарівниця викли­ка­ла таким способом до своєї невістки здорового й щедро обда­ро­ва­но­го талантами врод­ли­во­­го парубка, аби мати повноцінного внука, коли такого від рід­ного пристарілого й імпотентного сина сподіватися годі. Викликала так, як це зробила за допомогою киплячої каші українська чарівниця в "Роксолянії" С. Кльо­но­ви­ча. І ось чому Нестор з’явився неспо­ді­ва­но, як привид, як біс полуденний, як біс-спокусник.

Наївній молодій невістці старезна непроста свекруха тлумачить феномен кипіння молока без вогню "насланням ворогів", яких читач не знаходить у новелі, бо ж Ма­рися во­ро­гів не має. Але з подальшої репліки свекрухи – "А про всяке наслання не тур­буй­ся. Я навчу те­бе всього, що сама знаю" [2, 22, c. 324] – стає очевидно, що тут спра­ва не в "на­сланні" і що ба­бу­ся, глибоко компетентна у "чорній магії", за допомо­гою чарів посприяла зустрічі в житах.

Отже, сюрреалізм Франкової новели спирався на сюрреалізм народної казки, на її фантастику, умовність і символіку. З усією очевидністю такі співредак­то­ри "Літе­ра­тур­но-наукового вісника", де друкувалася в 1908 р. новела "Неначе сон", як М. Гру­шевський, В. Гнатюк, розуміли фольклорне підґрунтя твору. У кожному разі – це цікавий приклад мо­дер­ністичного фольклоризму.

Можна поставити запитання, чому такий автор назагал "прозорої" прози, як Іван Фран­ко, вдається тут до скомплікованого образу, що потребує спеціального розшиф­ру­­ван­ня? Очевидно, з розвитком модерністичних концепцій мистецтва посилювалося розуміння його як гри. Своєрідний ребус з молоком тут застосований саме в такому клю­чі. Літе­ра­тур­но-фольклорний символізм і сюрреалізм були притаманні також ін­шим творам Франка остан­ньо­го періоду його творчості ("Син Остапа", "Терен у нозі", "Як Юра Шикманюк брів Черемош" та ін.).

_________________

  1. Приходько І. Мистецтво мініатюрування у прозі Франка // Українське літературо­знав­ство.– 1995.– Вип. 60.

  2. Франко І. Зібр. тв.: У 50 т.– К., 1979.– Т. 22.– С. 318. Далі посилання на це видан­ня у тексті: перша цифра – позиція, друга – том, третя – сторінка.

  3. Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т. 9 кн.– К., 1993.– Т. І.– С. 345.

  4. Клоустон В. Народні казки та вигадки, їх вандрівки і переміни.– Львів, 1896.

  5. Кльонович С. Роксоланія.– К., 1987.

  6. Календарно-обрядові пісні.– К.,1987.



Ivan DENYSYUK

Fairy miraculous indicator

in Ivan Franco's short story "Nenatche son"


The study is devoted to ascertaining the function and folklore sources of the motif of boiling liguid without fire, used in the structure of Ivan Franco's short story "Nenatche son".


Стаття надійшла до редколегії 11.10.98

© Денисюк І., 1999




Схожі:

Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 104-111 iconВісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 275-276
Ухар – йехал на йармарку ухар’-куп’ец (з середини 20-х років – до кінця 30-х років)
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 104-111 iconВісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 165-170
Осип Роздольський – музичний етнограф, фолькло­рист, педагог. Окрім цілої низки фундаментальних методологічних знахідок у галузі...
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 104-111 iconВісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 79-86
Курщині, Лемківщині, Білогородщині, у Бессарабії, на Берес­тей­­щи­ні, Сло­бо­жан­щині, у Таврії, в Карпатах Коляда лилася над великим...
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 104-111 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія географічна. 2004. Вип. 31. С. 56-65 Ser. Geogr. 2004.№31. Р. 56-65

Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 104-111 iconТеоретичні питання ландшафтознавчих досліджень
Вісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія географічна. 2004. Вип. 31. С. 43-55 Ser. Geogr. 2004. №31. Р. 43-55
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 104-111 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ. Серія прикл матем. інформ. Ser. Appl. Math. Inform. 2009. Вип. 15. C.2 2009. Is. 15. P.2
Прізвище[, І. Прізвище…] Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська, 1, м. Львів, 79000, e-mail:...
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 104-111 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія географічна. 2004. Вип. 31. С. 79-88 Ser. Geogr. 2004. №31. Р. 79-88
Ніша ландшафтознавства в полі культури та місце львівської ландшафтознавчої школи в ній
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 104-111 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія прикладна математика та інфор- ser. Applied Mathematiсs and Computer матика Вип C.1 Science. No. P.1
Ряди типу Фур’є в комплексній формі на “одиничних” криволінійних замкнутих лініях у площинах
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 104-111 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія прикладна математика та інфор- ser. Applied Mathematiсs and Computer матика. 2001. Вип C.7 Science. 2001. No. P.7
Досліджено вплив значень прискорювального параметра на збіжність ітераційного процесу
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 104-111 iconВісник львівського університету visnyk LVIV university філософські науки. 2004. Вип. С. 93-104 Philos. Sci. 2004. N 6 P. 93-104
Гегелівські ідеї в російській філософії права І філософії історії другої половини ХIХ ст
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи