А. М. Чорноус звіт про науково-дослідну роботу актуальні питання регіональної історії України icon

А. М. Чорноус звіт про науково-дослідну роботу актуальні питання регіональної історії України




НазваА. М. Чорноус звіт про науково-дослідну роботу актуальні питання регіональної історії України
Сторінка1/5
Дата15.07.2012
Розмір0.91 Mb.
ТипРеферат
  1   2   3   4   5

УДК 908 (477.52) «1920-1943»


КП

№ держреєстрації 0106U013009

Інв. №


Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

(СумДУ)

40007, м. Суми, вул. Римського-Корсакова, 2, тел. (0542)39-23-88

e-mail: info@maimo.sumdu.edu.ua


ЗАТВЕРДЖУЮ

Проректор з наукової

роботи, д.ф.-м.н., проф.

______________А.М.Чорноус


ЗВІТ

ПРО НАУКОВО-ДОСЛІДНУ РОБОТУ

Актуальні питання регіональної історії України

(заключний)


Начальник НДЧ,

к.т.н., доцент В.А.Осіпов


Керівник НДР,

канд. іст. наук, доцент В.М.Власенко


2010

Рукопис закінчено 10 січня 2010 року


Результати цієї роботи розглянуто науковою радою СумДУ

Протокол № ___ від ___ _________ 2010 р.

СПИСОК АВТОРІВ


^

Керівник НДР
зав. кафедри історії
к.іст.н., доцент В.М.Власенко


(розділи 1, 2)


к.іст.н., доцент В.А.Нестеренко


(розділ 3)

РЕФЕРАТ

Звіт про НДР: 84 c., 190 джерел.

Предмет дослідження – історія України ХХ століття.


Мета роботи полягає у продовженні поглибленого вивчення науковцями кафедри історії Сумського державного університету актуальних питань історії України ХХ століття.

Показано основні причини і процес формування української діаспори у країнах Східної Європи. На прикладі О.Олеся і В.Філоновича розкрито умови та основні напрямки діяльності представників української еміграції у 20-30-ті рр. ХХ ст. Висвітлено їх зусилля по ознайомленню європейської громадськості з подіями голодомору в Україні;

Показано процес залучення німецькими окупаційними інстанціями представників місцевого населення України до так званих допоміжних органів влади, їх структуру та умови функціонування.

На основі архівних джерел схарактеризовано політику окупаційних властей в культурній сфері, її трансформації протягом окупації, показати діяльність місцевих українських діячів у цій сфері.

Ме­то­ди дослідження. У роботі за­сто­со­ва­ні за­галь­нона­у­ко­ві методи пі­знан­ня (аналіз і синтез, системний підхід, ти­по­ло­гі­за­ції, класифікації) та суто історичні (проблемно-тематичний, хронологічний, порівняльно-історичний, аналітичний, описовий). Їх поєднання дозволяє провести комплексне, всебічне вивчення подій та явищ. Оптимально використати архівні джерела, опубліковані документи, наукові праці вдалося завдяки застосуванню методів пошуку, аналізу та синтезу емпіричного матеріалу. Процес дослідження окремих аспектів проблеми супроводжувався використанням ретроспективного методу, типологізації і класифікації, порівняльно-історичний, методи формальної логіки та інші міждисциплінарні методи.

Результати НДР впроваджені у навчальний процес СумДУ при вивченні дисципліни «Історія України».

^ УКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ, ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ, ВАСИЛЬ ФІЛОНОВИЧ, ГОЛОДОМОР, ОКУПАЦІЯ, ДОПОМІЖНА ГОСПОДАРСЬКА АДМІНІСТРАЦІЯ, СЦЕНІЧНЕ МИСТЕЦТВО


Зміст



Вступ……………………………………………………………………………….5

Розділ 1. З життя української еміграції у Східній Європі 20-30 рр. ХХ ст.

1.1 Український республікансько-демократичний клуб у Празі й О.Олесь…..7

1.2 Біографія Василя Филоновича і його спогади “Березневі дні Карпатської України”………………………………………………………………………….14

Розділ 2 Висвітлення подій голодомору 1932-1933 рр. в Україні на сторінках газети “Тризуб” (Париж)………………………………………………………...24

Розділ 3 Окремі аспекти окупаційного режиму у військовій зоні України

3.1 Формування допоміжної господарської адміністрації……………………………………………………………………...50

3.2 Сценічне мистецтво у військовій зоні в 1941-1943 рр…………………….61

Висновки…………………………………………………………………………68

Перелік посилань………………………………………………………………...70


^ ВСТУП


Ак­ту­аль­ність те­ми зумовлена необхідністю переосмислення по­дій вітчизняної історії з урахуванням масиву документів, що стали доступними науковцям останнім часом. До недостатньо опрацьованих тем належить проблематика пов’язана з діяльністю української еміграції у міжвоєнний період у Східноєвропейських країнах, голодомору 1932-1933 рр., регіональної специфіки та окремі аспекти німецького окупаційного режиму в Україні 1941-1944 рр. тощо.

^ Мета роботи полягає у продовженні поглибленого вивчення науковцями кафедри історії Сумського державного університету актуальних питань історії України ХХ століття. Для реалізації даної мети дисертант поставив перед собою такі завдання:

- показати основні причини і процес формування української діаспори у країнах Східної Європи;

- на прикладі О.Олеся і В.Філоновича розкрити умови та основні напрямки діяльності представників української еміграції у 20-30-ті рр. ХХ ст.;

- висвітлити зусилля представників української діаспори по ознайомленню європейської громадськості з подіями голодомору в Україні;

- показати процес залучення німецькими окупаційними інстанціями представників місцевого населення України до так званих допоміжних органів влалди, їх структуру та умови функціонування;

- на основі архівних джерел схарактеризувати політику окупаційних властей в культурній сфері, її трансформації протягом окупації, показати діяльність місцевих українських діячів у цій сфері.

Об’єктом вивчення є історія України ХХ століття.

Предмет дослідження окремі питання історії України першої половини ХХ ст.

Ме­то­ди дослідження. У роботі за­сто­со­ва­ні за­галь­нона­у­ко­ві методи пі­знан­ня (аналіз і синтез, системний підхід, ти­по­ло­гі­за­ції, класифікації) та суто історичні (проблемно-тематичний, хронологічний, порівняльно-історичний, аналітичний, описовий). Їх поєднання дозволяє провести комплексне, всебічне вивчення подій та явищ. Оптимально використати архівні джерела, опубліковані документи, наукові праці вдалося завдяки застосуванню методів пошуку, аналізу та синтезу емпіричного матеріалу. Процес дослідження окремих аспектів проблеми супроводжувався використанням ретроспективного методу, типологізації і класифікації, порівняльно-історичний, методи формальної логіки та інші міждисциплінарні методи.

Основний зміст дослідження знайшов відображення в 23 публікаціях у фахових виданнях.

Структура. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Список використаних джерел налічує найменування.

^ РОЗДІЛ 1. З ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ У СХІДНІЙ ЄВРОПІ 20-30 рр. ХХ ст.



    1. Український республікансько-демократичний клуб у Празі й О.Олесь



Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба) - знакова постать в українській культурі першої половини ХХ ст. Його поезія справила великий вплив на творчість багатьох вітчизняних авторів красного письменства. Незаперечним був авторитет поета серед мистецької еліти української еміграції міжвоєнного періоду.

У 20-ті роки ХХ ст. в радянській Україні життя і творчість поета привертали увагу дослідників-літературознавців [57, 128, 138, 163, 184, 188], проте увага приділялася більше ліриці дореволюційного періоду та його творчим пошукам буремного 1917 р. Наступні три десятиліття ім'я великого лірика майже зникає зі сторінок радянських літературознавчих часописів, підручників з української літератури. Навпаки, серед української мистецької еміграції було чимало людей, які присвятили свої праці поетичному доробку Олександра Івановича [29, 71, 72, 136]. Особливо багато праць щодо творчості поета з’являлося в емігрантських виданнях та часописах Західної України у зв’язку з життєвими і творчими ювілеями Олеся [8, 91, 108].

В радянську Україну повернення поезії видатного лірика відбулося за часів “відлиги” і було пов’язане з іменем Максима Рильського, який наприкінці 50-х років вперше в радянський час подав об’єктивну оцінку творчості поета [134]. Потім до вивчення творчості О.І.Кандиби прилучилися і тогочасні радянські літературознавці [4]. Студії життєвого шляху і поезії Олеся продовжувалися і в 60-70-ті роки [61, 76, 126, 189], проте в них не йшлося про еміграційний період життя поета.

У добу “перебудови” знову посилюється інтерес до постаті О.Олеся [48, 49, 67, 99, 132]. Відтоді вже друге десятиліття поспіль його поетичний доробок прискіпливо вивчається вітчизняними дослідниками. Публікуються твори поета [114, 115], мемуарна література [127, 129], монографії [101, 124], виходять збірники наукових праць [111], брошури [190], присвячені його поезії. Лише в незалежній Україні з’явилося декілька дисертаційних досліджень щодо різних сторін поезії великого лірика [11, 116, 141, 148, 153, 182], в тому числі і про архіви О.Олеся емігрантського періоду [85], численні статті у фахових виданнях [19, 84]. Не полишали студій щодо творчості знаного поета і дослідники української діаспори [5, 72, 79, 92, 143]. Проте, незважаючи на значний доробок вітчизняних дослідників життя та творчості поета, окремі сторінки його емігрантського періоду і сьогодні залишаються невідомими не тільки широкому загалу, але і науковцям.

У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України зберігаються документи і матеріали окремих емігрантських громадсько-політичних організацій, які прилучилися до відзначення 50-літнього ювілею Олександра Олеся. Одним з ініціаторів проведення святкових заходів виступив Український республікансько-демократичний клуб (УРДК) у Празі. Тому автор ставить собі за мету показати роль цієї поважної організації у підготовці та забезпеченні святкування Олесевого ювілею.

Український республікансько-демократичний клуб виник наприкінці 1925 р. у Празі з ініціативи відомих діячів Української революції 1917-1921 рр. та політичної еміграції міжвоєнного періоду. Статут клубу підписали професори О.Білецький, К.Лоський, О.Лотоцький, О.Шульгин, доцент А.Яковлів. Установчі збори організації відбулися 21 грудня 1925 р. Очолювали клуб професори Олександр Лотоцький (1925-1928), Кость Мацієвич (1928-1931), Максим Славінський (з 1931) [96, с.86].

Головним завданням УРДК було здійснення культурно-освітньої діяльності як для своїх членів, так і широкого загалу української еміграції. Організація влаштовувала збори у формі академій, на яких виголошувалися доповіді, подавалися реферати, присвячені національним святам, відомим подіям чи особам переважно періоду українського державотворення 1917-1921 рр. Це - Шевченківське свято, ювілей І.Франка, проголошення Українською Народною Республікою незалежності (IV Універсалу), Акту Злуки УНР і ЗУНР, 10-річчя перебування українців в еміграції, 10 років існування Чехо-Словацької Республіки (ЧСР), 80-річний ювілей першого Президента ЧСР Т.Масарика, 40-ліття літературної діяльності О.Кобилянської, роковини вбивства Симона Петлюри, пам’яті М.Галущинського, М.Грушевського, М.Левицького, Є.Чикаленка, П.Холодного та інші. Між іншим, О.Олесь входив до складу спільного (за участю Українського республікансько-демократичного клубу у Празі, Українського громадського комітету в ЧСР, українських політичних партій і громадських організацій еміграції) ювілейного комітету щодо відзначення 80-річчя з дня народження Томаша Масарика [178, ф.4376.-оп.1.-спр.4.-арк.4зв.].

Другою формою публічних заходів УРДК були так звані сходини, під час яких виголошувалися доповіді, присвячені важливим питанням суспільно-політичного і культурного життя еміграції, міжнародного становища, ситуації в УСРР тощо. Наприклад, у квітні 1926 р. на сходинах були зачитані реферати О.Лотоцького “Рееміграція” та “Релігійне питання на Україні”, О.Шульгина “Завдання еміграції”, М.Славінського “Держава і партія”, К.Мацієвича “Земельна справа на Україні” [178, ф.4376.-оп.1.-спр.3.-арк.17]. У 1927 р. були влаштовані літературні сходини, на яких читалися нові твори О.Олеся. У Клубі виступали і чеські прихильники українського руху професори Я.Бідло, Лом, В.Хорват.

Третьою формою заходів УРДК були вечірки - літературні-музичні вечори, концерти, зустрічі з митцями тощо. При Клубі діяла літературно-артистична комісія, до якої зокрема входили поет Є.Маланюк та З.Мірна. Завдяки цій комісії у Клубі виступали Український академічний хор на чолі з П.Щуровською-Россіневич, Н.Дорошенко, В.Ємець, Д.Левицький, С.Нагірна, М.Садовський, брати Самойловичі, Р.Сімович, О.Стефанович, М.Теліга та інші. У березні 1928 р. літературний відділ Клубу організував зустріч з такими митцями, як О.Стефанович та О.Олесь, які декламували свої твори. За період з 1 січня 1926 р. по 1 січня 1936 р. були влаштовані 41 академія і 83 сходини, на яких виголошено 203 доповіді, та 9 вечірок.

Іншим важливим завданням УРДК була справа працевлаштування українських емігрантів, особливо випускників українських вищих шкіл у ЧСР, надання їм віз та позик для переїзду в інші країни. Цією справою у Клубі займалося бюро праці, яке тривалий час очолював К.Мацієвич. У період з 1927 р., коли виникло бюро, по 1 січня 1936 р. цей структурний підрозділ Клубу допоміг 318 особам, в тому числі 25 надано позики, 179 - візи, 114 - здобуто посади. Більшість тих, хто шукав роботу за межами ЧСР, прямували здебільшого до Польщі, а також до Бельгії, Румунії, Франції та США. З-поміж тих, кому надали тимчасові візи до Польщі у 1929 р., були Олег Ольжич (Кандиба) - син О.Олеся, Є.Маланюк [178, ф.4376.-оп.1.-спр.11.-арк.15].

Український республікансько-демократичний клуб не залишився осторонь і справи відзначення 50-річчя Олександра Олеся. На засіданні управи Клубу, що відбулося 30 листопада 1928 р., заступник голови управи П.Феденко запропонував влаштувати святкування ювілею поета. Тоді ж з ініціативи Костя Мацієвича (голова управи) для організації свята була створена комісія у складі Б.Бутовського, А.Губенка, Є.Маланюка, З.Мірної та П.Феденка [178, ф.4376.-оп.1.-спр.3.-арк.94].

Проте влаштування свята виявилося справою непростою. При зустрічі П.Феденка з поетом з’ясувалося, що Олександр Іванович з особистих міркувань та через матеріальну скруту відмовляється публічно відзначати свій ювілей. До того ж його друковані твори можуть найближчим часом бути продані на макулатуру, оскільки не вистачає коштів заплатити за помешкання під склад книжок. Тому 7 грудня 1928 р. управа УРДК вирішила з’ясувати суму (10 тис. чеських крон - В.В.), необхідну для сплати боргу, взяти на себе ініціативу у справі збору коштів на цю ціль і опікування складом, зібрати гроші по підписному листу для піднесення ювілейного дару поету та по можливості звернутися до чеського Міністерства закордонних справ за допомогою. А 9 грудня за цим підписним листом було зібрано 821 чеська крона, причому розмір внесків коливався від 1 до 100 крон. Найбільшими жертводавцями були А.Лівицький (100 крон), О.Лотоцький, М.Ковальський, К.Мацієвич, В.Прокопович, О.Шульгин, генерал В.Сальський (по 50 крон кожний) [178, ф.4376.-оп.1.-спр.6.-арк.20].

В середині січня 1929 р. зусиллями Б.Бутовського та П.Феденка вдалося домовитися з фірмою Шенкера про відстрочку сплати боргу О.Олеся на два місяці. Вже в лютому було зібрано 440 чеських крон, надрукована у паризькому журналі “Тризуб” відозва із закликом зібрати кошти на ювілейний подарунок поету. Управа Клубу запропонувала В.Приходьку написати статтю про О.Олеся для “Канадійського вісника” з метою залучення до цієї справи й українців Америки, надіслати міністру закордонних справ ЧСР Крофту меморандум з пропозицією надати позику для викупу книжок поета у фірми Шенкера [178, ф.4376.-оп.1.-спр.3.-арк.123].

У березні до справи збору коштів на ювілейний дар О.Олесю прилучилися Генеральна Рада у Франції та Український Центральний Комітет у Польщі. Управа Клубу вирішила на власні кошти придбати поету радянське видання його творів. Невдовзі фірма Шенкера повідомила, що в разі несплати боргу за книжки до 15 квітня 1929 р., вона буде вважати їх своєю власністю. Управа УРДК уповноважила К.Мацієвича терміново зустрітися з Крофтом для виділення Клубу відповідних коштів. Проте тоді справа не була реалізована. Тому голова управи звернувся до своїх польських колег з метою полагодження справи боргу урядом Польщі. Дещо зрушилася справа збору коштів на подарунок поету. Гроші, хоча і невеликі, почали надходити від різних українських громад з Румунії, Франції, Польщі, Галичині. На середину літа 1929 р. на ювілейний дар О.Олесю було зібрано 3207 чеських крон.

Чимало зусиль до збору коштів на ювілей поета приклав голова управи Клубу Кость Мацієвич. Перебуваючи вже декілька років у Чехо-Словаччині, він не поривав зв’язків з українськими емігрантами у Румунії, оскільки тривалий час був там головою Надзвичайної дипломатичної місії УНР, Українського товариства прихильників Ліги Націй, Українського громадсько-допомогового комітету. Тому не дивно, що на початку листопада 1929 р. на ювілейний дар О.Олесю надійшли кошти на суму 928 чеських крон [178, ф.4376.-оп.1.-спр.6.-арк.12]. Це найбільший внесок серед українських громад різних країн.

Всього на дар Олесю було зібрано понад 4101 чеських крон, в тому числі від українців з Парижа надійшло 270 крон, з Шалету (Франція) через пана Бацуцу - 260, з Оденлятіш через Українську громаду - 228, від персоналу Українського високого педагогічного інституту ім.Драгоманова у Празі - 180, О.Труби-Біднової - 25, українців у Римі через Є.Онацького - 68,19, українців у Берліні через Ю.Зеленевську - 800, за підписними листами УРДК від членів Клубу та інших українців у ЧСР - 821, від персоналу Української господарської академії в Подєбрадах через К.Безкровного - 351, Українського громадсько-допомогового комітету у Бухаресті через полковника Г.Порохівського - 168 крон, Українського жіночого союзу у Румунії через Н.Трепке - 100, українців Бессарабії через журналіста Д.Геродота - 120, буковинських українців через доктора філософії Д.Майєр-Міхальського - 540, українців Канади через генерала Г.Сікевича - 170 крон [178, ф.4376.-оп.1.-спр.5.-арк.58зв.].

29 квітня 1930 р. на засіданні управи Клубу було вирішено влаштувати товариські сходини для вручення О.Олесю ювілейного дару у червні того ж року. Було запропоновано запросити на них не тільки своїх членів, але і жертводавців, почесних гостей, представників Українського жіночого союзу, Українського національного об’єднання, Товариства “Книголюб”, організувати музичну частину за участю пані Ліндфорс, професора В.Барвінського та Д.Лівицького, влаштувати промову професорів Р.Сімовича або О.Колесси про значення О.Олеся в українській поезії. З метою відшкодування певних витрат на влаштування свята встановлювалася вхідна плата у 6 крон з особи [178, ф.4376.-оп.1.-спр.4.-арк.7зв.].

У червні 1930 р. святкові заходи відбулися. Олександру Івановичу було подаровано золотий годинник, золотий ювілейний жетон у національному стилі із золотим ланцюжком, папку з вітальним адресом, рушник, оздоблений українською вишивкою, квіти на загальну суму 2895 крон. На лікування О.Олесю передали 600 крон. Решта коштів використана на влаштування вечірки та поштові витрати. Крім того, 294 крони асигнувалося на видання збірки творів поета [178, ф.4376.-оп.1.-спр.5.-арк.59]. Розпис витрат був опублікований у паризькому “Тризубі”.

Справа з виданням збірки поезій тривала ще протягом року. У травні 1931 р. Зінаїда Мірна запропонувала ці майже 300 крон використати для закупівлі нововиданих поезій О.Олеся і пожертвувати їх українським бібліотекам ЧСР та інших країн. Проте управа Клубу вирішила дотримуватися свого рішення від 30 червня минулого року про бібліофільського видання нових творів поета. 8 червня 1931 р. управа вирішила видати за кошти Клубу збірку у 8-10 сторінок, яка б містила переважно нові, ніде не надруковані твори накладом у 100 примірників, причому кожний з них повинен бути власноруч підписаний поетом. Управа Клубу через П.Зленка розпочала переговори з автором щодо умов авторського гонорару, який не повинен був перевищувати 25% продажної ціни [178, ф.4376.-оп.1.-спр.4.-арк.25зв.]. У листопаді того ж року К.Мацієвич вів переговори з О.Олесем про видання бібліофільського збірника накладом не більше 100 примірників. Зауважимо, що 8 червня 1931 р. за пропозицією К.Мацієвича Олега Ольжича (Кандибу) було прийнято референтом до бюро праці Клубу.


^ 1.2 Біографія Василя Филоновича і його спогади “Березневі дні Карпатської України”


У березні 1939 р. сталася вікопомна для українців Закарпаття подія. Вони здобули незалежність, проголосивши власну державу – Карпатську Україну. І хоча вона проіснувала недовго, проте засвідчила прагнення українців до свободи і готовності боротися за неї. Чимало людей з різних куточків України взяли участь в обороні новопосталої держави. Були серед них і уродженці Сумщини, які залишили свої спогади про цю подію.

Внаслідок багаторічної діяльності українських патріотичних сил у всіх сферах суспільного життя, зростаючої боротьби українського народу за свої права та суттєвих змін на міжнародній арені після Мюнхенської угоди 1938 р. і І Віденського арбітражу українці Підкарпатської Русі (Карпатської України) здобули спочатку автономію у складі Чехо-Словацької Республіки (ЧСР), а потім і незалежність. Карпато-Українська держава проіснувала з жовтня 1938 р., коли утворився перший автономний уряд, до другої половини березня 1939 р., коли її територія була захоплена угорськими військами.

Перші спогади учасників розбудови й оборони Карпатської України з’явилися в еміграції [9, 31, 62]. У післявоєнні десятиріччя за межами України побачили світ мемуари відомих громадсько-політичних діячів [26, 65, 135, 169, 186], старшин і рядових вояків Карпатської Січі [45, 77, 78, 123], біженців із Закарпаття [22]. Із здобуттям Україною незалежності у 1991 р. були видані і перевидані спогади безпосередніх учасників подій 1938-1939 рр. на Закарпатті [55, 75, 117, 140, 185].

Проте, незважаючи на широке коло мемуарної літератури про Карпатську Україну, і сьогодні виявляються невідомі в Україні спогади захисників Срібної Русі. Саме до такого роду літератури можна віднести працю Василя Филоновича “Березневі дні Карпатської України”.

Донедавна вони не досліджувалися, а прізвище їх автора згадувалося лише в окремих працях з історії Карпато-Української держави [146, с.217] та мемуарах її провідників і захисників, зокрема, В. Гренджи-Донського [27], С.Єфремова [45, с.131-135], А.Кущинського [78, с.122], К.Матвієнка [89, с.14-15], М.Чирського [55, с.137-138], В.Шандора [185, с.102], Г.Яворенка [55, с.136] та інших.

Інформації про автора спогадів небагато. По-перше, це короткі біографічні дані в енциклопедично-довідкових виданнях [6, 41, 86, 147, 150, 155]. По-друге, у зв’язку з виконанням В.Филоновичем окремих доручень С.Петлюри та Державного Центру Української Народної Республіки його прізвище зустрічається в епістолярній спадщині й окремих роботах керівників ДЦ УНР та Уряду УНР в екзилі (С.Петлюри, А.Лівицького, О.Шульгина, В.Сальського) [125, 157, 187]. По-третє, про громадсько-політичну і журналістську діяльність В.Филоновича йдеться у працях О.Вішки [1], В.Власенка [18], С.Наріжного [95], М.Савки [137]. По-четверте, у роботах з історії Організації українських націоналістів прізвище В.Филоновича згадується у зв’язку із суперництвом за вплив на еміграцію цієї організації з “уенерівцями” та його роль у цьому протистоянні [63, с.5]. По-п’яте, окремі сторони розвідувальної діяльності В.Филоновича розкриті у спогадах М.Чеботаріва [14, с.231-234] та роботі В.Сідака і Т.Вронської з історії спецслужби ДЦ УНР [142, с.54, 76-80, 144-154]. По-шосте, з’явилися короткі біографічні нариси краєзнавців і журналістів Сумщини Г.Іванущенка, О.Грінкі про свого земляка [28, 59]. Нарешті, про його особистий архів, який був переданий Музею визвольної боротьби України у Празі, а згодом у складі так званого “празького архіву” опинився в Україні, йдеться у працях архівознавчого й джерелознавчого характеру, зокрема М.Мушинки [92, с.115] й М.Палієнко [121, с.211,226,227,343,357].

Василь Захарович Филонович народився 15 січня 1890 р. [41, с.455] у м. Суми тогочасної Харківської губернії. За іншими даними, це сталося 15 січня 1894 р. Перша дата зазначена у фінляндському паспорті, за яким він у серпні 1921 р. потрапив з Болгарії до Польщі [178, ф.3696.-оп.2.-спр.500.-арк.147], друга – у справі “Особисті документи полковника Армії УНР В.Филоновича” Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ф. 269), якою користувалися В.Сідак, Т.Вронська та А.Кентій. У 1903 р. він вступив до місцевого реального училища, 1908 р. перейшов до Курської землемірної школи. Невдовзі був покликаний до військової служби. Під час Першої світової війни закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище. У російській армії служив у чині поручика.

Після лютневої революції 1917 р. став прихильником Української Центральної Ради, брав участь в українізації своєї військової частини. На початку листопада того ж року ним було українізовано 11 сотень у складі 34-ї піхотної дивізії [150, с.455].

Наприкінці 1917 р. В.Филонович був призначений військовим комендантом Сумського повіту. Згодом організував там кінний полк та кілька піших сотень. В цей час на північному сході України розгортається наступ російських більшовицьких військ. На початку 1918 р. В. Филонович очолив ділянку фронту Ворожба-Суми-Гайворон [142, с.144]. По всьому фронту тривали жорстокі бої. Одним з них був бій під Крутами, про який через декілька років Василь Захарович напише низку праць. Їх високий фаховий рівень оцінили сучасні дослідники цієї події [10, с.49].

У лютому-березні 1918 р. територія України була звільнена від більшовицьких військ. З 10 березня Василь Филонович – помічник коменданта м. Суми. У період Української Держави він продовжує служіння українській справі, перебуваючи значковим сотником при повітовому коменданті. Під час антигетьманського повстання став на бік Директорії УНР. З 1 грудня 1918 р. В.Филонович – начальник оборони Сум та повіту. Він організував Сумський курінь, який приєднався до 4-го Окремого корпусу січових стрільців Дієвої армії УНР. На початку 1919 р. призначений офіцером для окремих доручень при ставці Головного Отамана військ УНР. До осені того ж року брав участь у боях з більшовицькою та денікінською арміями. “Після відважного бою за м. Суми на початку 1919 року Сумський Окремий Курінь, – як згадував його командир, – пройшов тернистим шляхом через цілу Україну: Суми-Гадяч-Мирогрод-Єреськи-Гребінка-Броварі-Київ-Козятин-Коростень, нарешті, став в Житомирі”. Саме цей курінь прикривав відхід з Житомира корпусу січових стрільців. Допомагав йому у цьому і панцирник “Сумець”.

У грудні 1919 р. В.Филоновича призначили головою комісії із закупівель за кордоном. Невдовзі він залишив військову службу. Імовірно його залучили до розвідувальної діяльності. Тоді ж у складі 32 старшин він був відряджений у запілля ворога для організації повстанського руху на Катеринославщині [102, с.111]. В Одесі був заарештований контррозвідкою Збройних Сил Півдня Росії і відправлений до Новоросійська. Проте йому вдалося втекти на Кубань, де він приєднався до повстанської групи кубанських козаків, яку згодом і очолив. На початку 1920 р. ця група, перейшовши Сухумський перевал, опинилася в Грузії, де В. Филоновича включили до складу Військової місії УНР. Невдовзі його призначили віце-консулом у Поті, звідки він нелегально проник до врангелівського Криму і в листопаді 1920 р. разом з російськими військами евакуювався до Туреччини [23, с.666].

У січні 1921 р. В.Филонович виїхав до Болгарії, де став військовим аташе, головою Української громади та військової організації “Січ”. Того ж року з ініціативи місцевої влади та за наклепом у нелояльності і ворожій діяльності його вислали з цієї країни. У серпні того ж року він прибув до Польщі. А невдовзі за дорученням військового міністерства УНР повернувся до Болгарії, де був військовим агентом Генерального штабу Армії УНР на Балканах, працюючи на посаді інструктора кооперативних робітничих організацій в цій країні [150, с.455]. Протягом 1921-1922 рр. за дорученням Голови Директорії С.Петлюри він здійснив низку заходів з “організації вояків-українців, що осіли в Болгарії після перебування в армії Врангеля та козачому війську. Наслідком цієї роботи було закладення 12 українських громад та гуртків, що жили по затвердженому Болгарським Урядом статутом” [157, с.309]. Серед них – Українська громада з притулком, бібліотекою-читальнею у Софії, Український гурток імені Михайла Драгоманова. 1922 р. його зусиллями було засновано низку українських громад у Югославії (Королівстві Сербів, Хорватів і Словенців).

Восени того ж року В.Филонович прибув у розпорядження ставки Головного Отамана Армії УНР у Тарнові. Був підвищений до звання підполковника. Наступного року переїхав до Чехо-Словаччини, де працював інженером, згодом закінчив (не раніше 1928 р.) Вищу технічну школу в чеській столиці по відділу лісового господарства, був головою Гуртка українських студентів лісової справи в Празі. Наприкінці 1933 р. одружився, мав сина. В.Филонович був представником військового міністра УНР на Балканах, опікуючись протягом майже двадцяти років справами українських емігрантів у Болгарії, Туреччині та Югославії. На початку 1930-х рр. “уенерівськими” в Болгарії були 2 легальні громади, 3 легальні товариства, 1 напівлегальна колонія, 7 невеликих гуртків, у Туреччині – 1 нелегальна громада, Югославії – 3 легальні громади і 2 товариства “Просвіта” [157, с.448]. В.Филонович неодноразово відвідував ці країни. Так, у 1937 р. з метою відновлення та активізації діяльності українських громад у Софії і Пловдиві Василь Захарович провів низку організаційних заходів, пожвавив культурно-освітню роботу організацій, на загальних зборах громад виголосив доповіді про стан і завдання української еміграції, радянську конституцію, “Україна під совітами”, про річниці бою під Базарам, “22 січня”, “Пам’яті героїв Крут” [172, с.27]. Протягом 20-30-х рр. він здійснював розвідувальну й контррозвідувальну діяльність, виявляв більшовицьких агентів, переправляв в Україну антирадянську літературу, поширював українські часописи серед емігрантів у країнах Європи, Америки та Азії.

В.Филонович активно займався громадською роботою серед колишніх військових Армії УНР, допомагав колишнім товаришам по зброї. У справі Українського товариства прихильників Ліги Націй, що видавала українцям-емігрантам посвідчення для одержання дозволу на проживання за кордоном, є посвідка уродженця Сум, колишнього учня місцевої приватної гімназії Степана Дідова, засвідчена Василем Захаровичем. У 1923 р. він був серед ініціаторів заснування Українського військового союзу, членом Союзу (Товариства) колишніх вояків Армії УНР у ЧСР, 1927 р. брав участь у роботі ІV з’їзду Української громади у Франції, 1931 р. – Міжнародної конференції військових комбатантів країн колишнього Троїстого союзу в Празі. 2 лютого 1933 р. у чеській столиці з нагоди 15-ї річниці бою під Крутами Союзом українських старшин у ЧСР була влаштована жалібна академія. В. Филонович виголосив доповідь про перебіг подій під Крутами, висвітливши їх як з військово-історичного, так і політичного аспектів. Значення цього бою для України було більшим, на думку військового, ніж значення Термопіл для Спарти, оскільки “від Крут, властиво, починається безкомпромісна боротьба з Московщиною, що й донині ще не закінчилася” [170, с.2].

В.Филонович належав до Українського республікансько-демократичного клубу (УРДК) в Празі, який виник у 1925 р. Очолювали організацію прихильники ДЦ УНР в екзилі О.Лотоцький, К.Мацієвич та М.Славінський. Головним завданням УРДК було здійснення політичної, культурної й освітньої діяльності як для своїх членів, так і широкого загалу української еміграції. Організація влаштовувала академії, на яких виголошувалися доповіді, подавалися реферати, присвячені національним святам, відомим подіям чи особам. Так, чергові збори членів УРДК, що відбулися 27 травня 1927 р., були присвячені Симону Петлюрі. Виступили соратники Голови Директорії УНР. В.Филонович (за відсутності автора) прочитав спогади генерала В. Сінклера про Головного Отамана військ УНР [177, с.28]. 5 грудня 1935 р. на святочній академії (зборах) Василь Захарович виголосив доповідь “П’ятнадцять літ української еміграції”. Структурними підрозділами УРДК були літературно-музична і військово-історична секції, бюро праці, яке займалося пошуком роботи для українських емігрантів. До складу цього бюро входив і В.Филонович.

У січні 1930 р. комісія лекторського персоналу Української господарської академії в Подєбрадах у справі “нансенівських” паспортів звернулася до нього як до впливового громадського діяча серед українських емігрантів у Болгарії, Туреччині, Королівстві Сербів, Хорватів і Словенців з пропозицією поширити на балканські країни акцію щодо зазначення національної приналежності у паспортах, що видавалися українським емігрантам Нансенівським комітетом у справах біженців при Лізі Націй. В. Филонович відгукнувся на пропозицію [180, ф.269.-оп.1.-спр.294.-арк.13].

Українська громада Туреччини делегувала Василя Захаровича на Першу конференцію української еміграції, що відбулася 25-26 червня 1929 р. у Празі. В ній взяли участь представники громадських об’єднань української еміграції з Польщі, Румунії, Франції, ЧСР, українських громад з Бельгії, Болгарії, Люксембурга, Югославії. Доповіді на актуальні теми з життя еміграції виголосили відомі громадсько-політичні діячі М.Ковальський, О.Лотоцький, КМацієвич, В.Садовський, С.Сірополко, О.Шульгин, А.Яковлів та інші. В.Филонович доповів про нагальні потреби української громади в Туреччині. На цьому форумі його обрали членом пленуму Головної Еміграційної Ради (ГЕР) [162, с.40-46]. На Другій конференції української еміграції, що відбулася 25-26 вересня 1932 р. у Празі, В.Филонович став членом ревізійної комісії ГЕР [183, с.13-15]. Він взяв участь і в роботі Третьої конференції (14-15 лютого 1934 р.), на якій, зокрема, обговорювалися питання про голод в Україні, всеукраїнський конгрес, міжнародну ситуацію в Європі та інші [152, с.4-9].

Досвідчений військовий і громадський діяч, Василь Захарович проявив себе і на ниві журналістики. У 1929-1938 рр. у Горніх Черношицях і Празі виходив неперіодичний журнал військово-громадської думки “Гуртуймося”. Його видавцем, редактором і співредактором (М.Битинський) був В.Филонович. Редакція приділяла багато уваги висвітленню суспільно значимих для українців військово-політичних подій, намагаючись зробити кожне число тематичним. Так, окремі числа були присвячені пам’яті Симона Петлюри (Ч.І, ХІ), Полтавській битві 1709 р. (Ч.ІІ, ХІІ), річницям мужньої смерті 359-ти героїв – вояків Армії УНР, які загинули під Базаром (Ч.ІІІ, ХVІ), проголошенню самостійності України, Акту Злуки УНР і ЗУНР, бою під Крутами (Ч.ІV), смерті двох найбільших провідників української еміграції – гетьмана Пилипа Орлика і голови Директорії УНР Симона Петлюри (Ч.VII), проголошенню ІV Універсалу Українською Центральною Радою (Ч.Х) тощо. На сторінках часопису друкувалися поезії М.Оверковича (М.Битинський), О.Олеся, О.Печеніга, О.Стефановича, науково-публіцистичні праці М.Битинського, В.Филоновича, Д.Геродота, Ю.Лугового, В.Проходи, В.Сальського, С.Сірополка, М.Славінського, С.Смаль-Стоцького, П.Шандрука, А.Яковліва та інших. Як додаток до журналу за редакцією В.Филоновича і М.Битинського виходив Бюлетень “Гуртуймося” (1933-1934), в якому подавалася поточна інформація про головні події з українського життя [137, с.115-120]. На сторінках журналу й бюлетеню друкувалися різноманітні праці Василя Захаровича з історії Української революції 1917-1921 рр., політичної і військової еміграції, про голод 1932-1933 рр. та інші.

В.Филонович був членом Союзу українських журналістів і письменників на чужині (СУЖіП), що виник 1932 р. у Празі. У його складі був один почесний член – О. Олесь, 51 дійсний член, в тому числі 43 члени-фундатори. До складу першої управи СУЖіП входили С. Сірополко (голова), П.Феденко (заступник голови), І. Мірний (секретар), А. Яковлів (скарбник), Д.Дорошенко та В.Филонович (члени управи без спеціальних доручень). Діяльність організації виявлялася в улаштуванні прилюдних засідань, академій, дискусій, літературних вечірок. Союз брав участь в акціях протесту української еміграції у зв’язку з голодом 1932-1933 рр. в Україні, проти прийняття СРСР до Ліги Націй, проти наклепів на С. Петлюру [145, с.4-6] тощо. З березня 1934 р. до жовтня 1935 р. Василь Захарович був секретарем управи СУЖіП.

В.Филонович як справжній патріот відгукнувся на національну трагедію – Голодомор 1932-1933 рр. в Україні. На сторінках журналу “Гуртуймося” друкувалися відозви про допомогу голодуючим в Україні та біженцям з України, редакція журналу організовувала збір коштів для біженців з-за Дністра. В.Филонович був членом тимчасової управи Комітету представників українських організацій в ЧСР для допомоги голодним на Україні, секретарем президії установчих зборів Комітету допомоги голодним на Україні, що відбулися у липні 1933 р. у Празі [118].

Загальною справою української еміграції було створення Музею визвольної боротьби України (МВБУ) та будівництво для нього приміщення – Українського дому в Празі. У квітні 1935 р. загальні збори Товариства МВБУ обрали В.Филоновича своїм членом [98]. Вероніка (дружина) та Василь Филоновичі неодноразово вносили грошові пожертви для МВБУ. Станом на 29 лютого 1936 р. вони сягнули 45 чеських крон. У 1935-1936 рр. В. Филонович подарував Музею збірку книг, часописів, фотографій, кліше (всього 343 примірники), українську періодику з Маньчжурії і Балканських країн, 13 пакунків документів свого архіву. У книгосховищі МВБУ знаходилася його бібліотека, окремі числа журналу “Гуртуймося” та чеського часопису “Слов’янський огляд”.

Василь Захарович був добре обізнаний із ситуацією на Закарпатті наприкінці 1930-х рр., оскільки неодноразово відвідував цей край, а з 1938 р. жив у с. Великий Бичків, про що свідчать його розлогі листи до генерал-хорунжого О.Удовиченка та сотника, співредактора журналу “Гуртуймося”, свого соратника М.Битинського [157, с.571-576]. Після проголошення Карпато-Української держави він брав безпосередню участь у її захисті, був членом штабу Національної Оборони Карпатської України. Саме про ці події йдеться у спогадах В.Филоновича “Березневі дні Карпатської України”.

Після звільнення з угорського полону він жив у Словаччині, з 1951 р. – в США. Декілька років очолював Товариство прихильників УНР у Міннесоті, Союз українських ветеранів у США. У 1973-1978 рр. В. Филонович – генерал-хорунжий, військовий міністр УНР в екзилі. Помер відомий військовий і громадсько-політичний діяч у Чикаго, де і похований. До кінця свого життя ідеалом державного устрою України вважав демократичну республіку і неодноразово підкреслював: “Будучи вояком, я присягав на Конституцію УНР, за неї я воював і ніколи її не зрадив і не зраджу” [102, с.111].

Робота В.Филоновича “Березневі дні Карпатської України” була виявлена автором цієї статті у травні 2009 р. у фонді “^ Український музей у Празі” Національного архіву (Nбrodnн archiv) Чеської Республіки. Обсяг роботи – 40 сторінок формату А-4. За змістом спомини можна розділити на 5 блоків. У першому йдеться про передумови проголошення Карпато-Української держави, зовнішньо- і внутрішньополітичну ситуації в ЧСР та Підкарпатській Русі. Другий блок присвячено дискусії на сторінках партійної преси про причини поразки Карпатської України і винуватців та погляд автора на ці проблеми, третій – перебігу подій 12-17 березня 1939 р., а саме українсько-чеському й українсько-угорському військовому протистоянню, четвертий – перебуванню В. Филоновича в угорському полоні. П’ятий блок – розповідь автора про дії угорської окупаційної влади щодо населення і захисників Карпатської України.

  1   2   3   4   5

Схожі:

А. М. Чорноус звіт про науково-дослідну роботу актуальні питання регіональної історії України iconЗвіт про науково дослідну роботу теоретичні І методичні питання оцінки І прогнозування економічного потенціалу соціально-економічних систем (заключний) Начальник ндч к т. н., доцент В. А. Осіпов
Результати цієї роботи розглянуто науковою радою Сумду протокол №12 від 2010. 06. 24
А. М. Чорноус звіт про науково-дослідну роботу актуальні питання регіональної історії України iconЗвіт з наукової та науково-технічної діяльності кафедри загальної екології, педагогіки та психології за 2012 навчальний рік
Відомості про науково-дослідну роботу та інноваційну діяльність студентів, молодих учених
А. М. Чорноус звіт про науково-дослідну роботу актуальні питання регіональної історії України iconЗвіт про науково-дослідну роботу харківського інституту банківської справи університету банківської справи національного банку україни (М. Київ) за 2011 рік
move to 1471-8190
А. М. Чорноус звіт про науково-дослідну роботу актуальні питання регіональної історії України iconЗвіт про науково-дослідну роботу харківського інституту банківської справи університету банківської справи
Національного банку України, банків І небанківських установ, а також підприємств І організацій. Науково-дослідна робота інституту...
А. М. Чорноус звіт про науково-дослідну роботу актуальні питання регіональної історії України iconПерелік публікацій викладачів кафедри історії України за 2008 р
Матеріали міжнародної науково – практичної конференції “Актуальні питання вітчизняної, світової історії та історії науки: пошуки,...
А. М. Чорноус звіт про науково-дослідну роботу актуальні питання регіональної історії України iconПерелік публікацій викладачів кафедри історії України за 2008 р
Матеріали міжнародної науково – практичної конференції “Актуальні питання вітчизняної, світової історії та історії науки: пошуки,...
А. М. Чорноус звіт про науково-дослідну роботу актуальні питання регіональної історії України iconПоложення про науково-дослідну роботу студентів (ндрс)» та «Положення про студентське наукове об’єднання»
Загородньому А. Г. та директору інституту імфн проф. Каленюку П.І. до 1 червня 2011 року розробити та подати на розгляд Вченої ради...
А. М. Чорноус звіт про науково-дослідну роботу актуальні питання регіональної історії України iconМета наукового дослідження – розробити спеціалізований програмний продукт «Фінансово-аналітичний калькулятор»
Звіт про науково-дослідну роботу (заключний): с. 108, рис. 37, 62 літературних джерела
А. М. Чорноус звіт про науково-дослідну роботу актуальні питання регіональної історії України iconЗвіт про науково-дослідну роботу слухачів, курсантів, студентів за І семестр 2012 року
Кафедральна тема «Психолого-педагогічні основи професійної підготовки працівників овс»
А. М. Чорноус звіт про науково-дослідну роботу актуальні питання регіональної історії України iconЗвіт про науково-дослідну роботу фінансовий механізм управління інноваційним відтворенням (проміжний) Етап 1
Аналіз сучасної концепції управління інноваційним розвитком та особливостей відтворення інновацій в умовах трансформації економіки...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи