Випуск 1 (3), 2011 До випуску ввійшли наукові матеріали міжнародної наукової конференції «Інформаційна безпека держави: теоретичний та практичний виміри» icon

Випуск 1 (3), 2011 До випуску ввійшли наукові матеріали міжнародної наукової конференції «Інформаційна безпека держави: теоретичний та практичний виміри»




НазваВипуск 1 (3), 2011 До випуску ввійшли наукові матеріали міжнародної наукової конференції «Інформаційна безпека держави: теоретичний та практичний виміри»
Сторінка3/16
Дата16.07.2012
Розмір2.5 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

^ ИСТОЧНИКИ И ЛИТЕРАТУРА



  1. Иноземцев В. За пределами экономического общества. – М.:Academia-Наука, 1999. – 576 с.

  2. Маркс К. Введение (из экономических рукописей 1857-1858 годов) // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т. 12. – С. 709-738.

  3. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. Т. 1. Кн. I: Процесс производства капитала // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т. 23 – С. 43-786.

  4. Маркс К. Капитал. Т. 3. Кн. III: Процесс капиталистического производства, взятый в целом // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т. 25. – Ч. 1 – С. 3-506.

  5. Маркс К. Капитал. Т. 3. Кн. III: Процесс капиталистического производства, взятый в целом // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т. 25. – Ч. 2 – С. 3-486.

  6. Карл Маркс – Фердинанду Лассалю в Берлин (28 марта 1859 г.) // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т. 29. – С. 478-481.

  7. Маркс К. Экономические рукописи 1857-1861 годов // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т. 46. – Ч. 1. – С. 3-467.

  8. Маркс К. Экономические рукописи 1857-1861 годов // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т. 46. – Ч. 2. – С. 3-481.

  9. Маркс К. Экономические рукописи 1861-1863 годов // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т.47 – С. 3-568.

  10. Маркс К. Капитал. Кн.1, Раздел 6: Результаты непосредственного процесса производства // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т. 49. – С. 3-457.

  11. Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под редакцией В.Л.Иноземцева. – М.: Academia, 1999. – 627 с.

  12. Тоффлер О. Метаморфозы власти. – М.: ООО «Издательство ACT», 2003. – 669 с.

  13. Хардт М., Негри А. Множество. Война и демократия в эпоху империи. – М.: Культурная революция, 2006. – 559 с.

  14. Drucker P. Post – Capitalist Society. – Philadelphia: University of Pennsylvania Press, 2006, – 377 p.


Рибалкін В. О., Янюк Е. М. Про процес виробництва як об’єкт політичної економії / Інститут економіки і менеджменту Національного авіаційного університету, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова.

У статті обґрунтовується методологічній підхід до процесу виробництва (функціонуючих продуктивних сил суспільства), як об’єкту політичної економії. Під цим кутом зору розкривається роль та функції процесу виробництва у цілому і окремих його складових (праці, знарядь і предметів праці) у відтворенні суспільної форми капіталістичного способу виробництва, її самозаперечення та становлення посткапіталістичного суспільства, як «постіндустріального», «інформаційного» суспільства, основу якого утворює «економіка знань».

Ключові слова: процес виробництва, політична економія, «економіка знань»


Ribalkin V. O., Yanuk E M. About the process of production as the object of political economics / Management and economics insitute National Aviation University, National Pedagogical Dragomanov University.

The article deals with the methodological approach to the process of production (the functioning productive force of a society) as to object of political economy. From this point of view the author reveals the role and of its functions of production process in general and of its components (labour, tools and instruments of lab our ) in the capitalist mode of production, its self- denial and formation, of the postcapitalist society as postindustrial, information society, which basis is formed by the “’Knowledge economy”.


Key words: the process of production,political economy, the “Knowledge economy”


ПОЛІТОЛОГІЯ


УДК 32:001.89 (045)


^ «ФАБРИКИ ДУМКИ» У ФОРМУВАННІ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ

СТРАТЕГІЇ ДЕРЖАВИ


АЛІЄВ Максим Михайлович,

кандидат політичних наук, доцент,

Інститут міжнародних відносин Національного авіаційного університету


У статті розглядаються проблеми оформлення «фабрик думки» як теоретичного концепту та прикладного напряму діяльності необхідного для вироблення зовнішньополітичних рішень. Детально проаналізовані особливості етапів становлення сучасних «мозкових центрів». Значна увага приділена функціям та методам роботи аналітичних центрів. Розглянуті проблеми визначення класичної та сучасної типології «фабрик думки». Проаналізовані проблеми використання розробок «фабрик думки» у формуванні зовнішньополітичної стратегії України на міжнародній арені.


Ключові слова: «фабрики думки», інформаційно-аналітичні центри, «мозкові центри», зовнішня політика.


У сучасному світі перевагу здобувають держави, які швидко реагують на зміни у зовнішньому середовищі, адаптуються до нових умов, приймають виважені рішення відносно реалізації національних інтересів на міжнародній арені, співвиміряючи при цьому свої ресурсні можливості та цілі.

Формування стратегії зовнішньої політики держави вимагає врахування багатьох структурних елементів сучасної системи міжнародних відносин. Виклики, які постають перед державою на міжнародній арені зумовлюють розробку експертних оцінок здатних вирішити конфліктну ситуацію або запропонувати оптимальний варіант для її врегулювання. Кожна держава намагається привнести інтелектуальну складову до розробки власної зовнішньої політики, залучаючи новітні розробки в інформаційній сфері та використовуючи напрацювання експертів з актуальних проблем міжнародних відносин. Вагомою складовою елементом у розробці зовнішньої політики виступають «мозкові центри», що пропонують свої шляхи та способи вирішення проблем міжнародного характеру та розробку стратегічних програм.

Перехід провідних держав світу до інформаційного суспільства та зростання ролі «фабрик думки» як невід’ємних складових зовнішньої політики зумовили появу низки монографій, статей та наукових розвідок вітчизняних та зарубіжних вчених, що розкривають зазначену проблематику.

Першість у дослідженні сутності, етапів формування, завдань та методів діяльності «фабрик думки» належить таким західним авторам як Джеймс Мак Ґанн, Джеррі Хасан, Еверт Ліндквест, Ендрю Річ, Вільям Данн, Єзекіїл Дрор, Пол Діксон та ін. Науковці пострадянського простору намагаються дослідити особливості функціонування «фабрик думки» в контексті тих політичних та економічних реалій, які склалися у нових незалежних державах. Серед них можна виділити праці таких вчених як: В. Грановський, А. Сунгуров, М. Горний, Г. Мерніков, В. Улахович, С. Дацюк та ін.

Метою статті є розкрити сутність та значення «фабрик думки» як ключових елементів вироблення зовнішньополітичної стратегії держави на міжнародній арені.

Завданнями статті зумовлені зазначеною метою: дослідити етапи становлення «фабрик думки», визначити їх роль та вплив на зовнішню політики держави на різних історичних етапах, розкрити теоретичні підходи до розуміння поняття, схарактеризувати типологію сучасних «фабрик думки», проаналізувати основні функції та методи діяльності сучасних «мозкових центрів», виявити основні тенденції розвитку сучасних «фабрик думки» в контексті даних зарубіжних рейтингів, визначити проблеми впровадження теоретичних розробок вітчизняних «фабрик думки» у сучасну зовнішню політику України.

Наукова література містить значну кількість визначень «фабрик думки» залежно від авторства та відповідних теоретичних підходів. Проте, на нашу думку, доцільну звернутися до бачення класика політичної теорії Єзекіїль Дрора, який пропонує наступне визначення: «Фабрики думки – це вогнища зростання, які формуються за рахунок безперервного міждисциплінарного наукового мислення для поглибленого удосконалення процесу формування політики в якості головної єднальної ланки між владою та знанням» [4].

Доцільно буде запропонувати визначення, що відображає сучасні наукові підходи до реалій політичного життя, отже: «фабрика думки» або «мозковий центр» - незалежна, некомерційна дослідницька організація створена з метою обговорення та просування важливих для суспільства рішень, а також просування практичної політики у будь-якій галузі або сфері суспільного життя. Відповідно ключове значення для дослідження ролі та завдань фабрик думки мають поняття «публічна політика» (public policy) і процес здійснення політики або «політична дія» (policymaking), а також комунікативний процес глобальних узгоджень (deliberative process) [4].

Історія створення «фабрик думки» є дзеркальним відображенням інтересів зовнішньої політики держави у конкретний історичний період. Неоціненим у цьому випадку виступає досвід США як родоначальника перших «фабрик думки».

Уперше вони з’явилися в США близько 100 років тому, в епоху президентів Т. Рузвельта й
В. Вільсона. Поява «фабрик думки» була зумовлена завданнями так називаної політики реформізму, проведеної зазначеними президентами. З одного боку, у цей період США переживали відхід з ізоляціонізму, з іншого боку постала потреба провести професіоналізацію влади [7].

Фонд ім. Расселла Сейджа, заснований у 1907 р., став першою організацією філантропічного характеру, що фінансувала суспільно-наукові дослідження. За його прикладом у 1916 р. за підтримки Джона Д. Рокфеллера-молодшого й інших відомих підприємців був заснований Інститут вивчення державного управління. У 1927 р. цей інститут був об’єднаний із двома іншими організаціями - Інститутом економіки й Брукінгською вищою школою економіки й державного управління. Об'єднання одержало назву Інститут Брукінгса.

Першим центром, що почав займатися винятково зовнішньою політикою, став Фонд міжнародного миру Карнегі (CEІ), заснований у 1910 р. для дослідження проблем війни та миру, урегулювання конфліктів. Перша світова війна породила гострі дискусії про місце й роль США як нової глобальної держави. Багато запропонованих тоді ідей були покладені в основу формування так званої Версальско-Вашингтонської системи міжнародних відносин. Група Хауса, що стала відомої як «Дослідження», включилася в роботу американської делегації на Паризькій мирній конференції у якості консультантів. У 1921 р. до її складу були включені представники фінансових кіл, відомі юристи та професори. З цього ж року вона працює як Рада з міжнародних відносин (CFR). Розроблений нею проект Хартії Ліги націй став одним з базових при створенні цієї організації [7].

Наступне покоління «фабрик думки» виникає після Другої світової війни. Саме тоді, в 1946 р., створюється, імовірно, найвідоміший «мозковий центр» - Корпорація РЕНД (RAND Corporatіon. Слово RAND утворене із двох: research and development - дослідження й розвиток). Вона розпочала дослідження у сфері системного аналізу, теорії ігор, які заклали методику аналізу оборонної політики. У РЕНД фактично була розроблена «політика стримування» як зовнішньополітична доктрина.

У 70-х рр. XX ст. виникає нова генерація експертних структур із ширшими можливостями й функціями, що мали більше суспільне значення. Прототипом центрів нового покоління, що мають певну публічну позицію, називають Фонд спадщини (The Herіtage Foundatіon). Глава великої компанії зі штату Колорадо Дж. Курз надав стартовий капітал для створення у 1973 р. Фонду спадщини – «мозкового центра» відверто консервативного спрямування. Він став першим центром нового зразка, що поєднував відкриту прихильність певній політиці, партії або ідеології з агресивною пропагандою і прагненням впливати на обговорення питань поточної політики.

Завершення «холодної війни» також стало стимулом для розвитку дослідницьких структур. Сформувалися й закріпилися їхні нові ролі, зросло значення. Характерною рисою став міжнародний характер діяльності багатьох з них, що дозволяє вченим і фахівцям різних держав ефективно й співпрацювати в рамках того або іншого проекту або інституту [7].

Отже, можна виділити чотири основних покоління «фабрик думки».

1. «Фабрики думки» орієнтовані на ВПК – здійснювали міждисциплінарний науково-технічний пошук у рамках оборонної стратегії країн-донорів.

2. Футурологічні інститути – розглядали питання з проблематикою майбутнього, яка народилася з глобальної технічної взаємозалежності.

3. «Фабрики думки» адвокатського типу – займаються визначенням, захистом і відстоюванням інтересів громадянського суспільства та громадськості перед іншими суб’єктами політики. Цілеспрямовано розроблюють стратегії та плани просування.

4. Локально орієнтовані «фабрики думки» - інститути урбаністики та регіонального розвитку. Такі організації не лише виробляють нові ідеї та рішення, а також впроваджують їх у життя на локальному рівні [1].

Отже, кількість і різноплановість «фабрик думки» лише зростає, що дозволяє говорити про вірний напрям їх розвитку і корисність для держави та суспільства.


Таблиця 1

Чотири основних типи «фабрики думки»


^ Тип фабрики

думки

Предмет

дослідження

Роль

експертів

Подібні

заклади

Домінантні

джерела

фінансування

«Університет без студентів»

Дані (знання)

Академічні вчені

Академічні дослідницькі центри

Фонди

Консалтингові компанії

Дані (знання)

Експерти за контрактом

Державні дослідницькі центри

Державний бюджет

Неурядова організація

Ідеї (ідеології), цінності

Адвокати

Фабрики думки політичних партій

Політичні партії, корпорації

Лобістська організація

Аргументи, інтереси

Посередники, лобісти

Асоційований дослідницький центр профільних груп

Підприємці, корпорації, асоціації (союзи)


^ Таблиця 1 «Типологія «фабрик думок» К. Вайса» [11]


Типологія, кількісний та якісний склад «фабрик думки» детально проаналізовані у міжнародних звітах. 18 січня 2011 р. Університет Пенсільванії (Unіversіty of Pennsylvanіa) представив глобальний рейтинг експертно-аналітичних центрів миру (Global Go To Think Tank Index), що займаються вивченням публічної політики, економіки, соціальної сфери, безпеки, екології й так далі - The Thіnk Tank Іndex. Рейтинг був складений на основі опитування декількох тисяч учених і експертів, які оцінювали результати роботи цих організацій.

За даними авторів дослідження, у цілому у світі налічується 6 480 експертно-аналітичних центрів, які існують приблизно в 169 країнах, причому 1 816 з них розташовані в США [10].

Географічна розподіл рейтингу виглядає так: у Північній Америці базуються 1 913 дослідницьких центра, у Західній Європі - 1 222, в Азії (включаючи п'ять колишніх середньоазіатських республік колишнього СРСР) - 1200, у Латинській Америці й країнах Карибського басейну - 690, у Східній Європі (сюди включена більша частина пострадянських держав і Росія) - 535, в Африці південніше Сахари - 548, на Близькому Сході й у Північній Африці - 333, в Океанії - 39.

У десятку держав, що володіють найбільшою кількістю дослідницьких центрів, увійшла Росія. У цілому, перша десятка виглядає в такий спосіб: США - 1 816, Китай - 425, Індія - 292, Великобританія - 278, Німеччина - 191, Франція - 176, Аргентина - 131, Росія - 112, Японія - 103, Канада - 97.

На перше місце укладачі рейтингу поставили Інститут Брукінгса (Brookіngs Іnstіtutіon).

У десятку кращих дослідницьких центрів увійшли:

1. Інститут Брукінгса (Brookіngs Іnstіtutіon) – США.

2. Рада з Міжнародних Відносин (Councіl on Foreіgn Relatіons) – США.

3. Фонд Карнегі за Міжнародний Мир (Carnegіe Endowment for Іnternatіonal Peace) – США.

4. Королівський інститут міжнародних відносин Chatham House (AKA The Royal Institute of International Affairs) – Великобританія.

5. Міжнародна Амністія (Amnesty International) – Великобританія.

Корпорація RAND (RAND Corporatіon) – США.

7. Центр Стратегічних і Міжнародних Досліджень (Center for Strategіc and Іnternatіonal Studіes) – США.

8. Фонд «Спадщина»(Heritage Foundation) - США.

9. Transparency International . – Німеччина.

10. Інститут міжнародної економіки Петерсона Peterson Institute for International Economics (FNA) Institute for International Economics - (США) [10].

Функції дослідницьких структур досить різноманітні й можуть бути акцентовані залежно від конкретного випадку. У самих загальних рамках ці функції можуть бути наступними:

1. Вироблення інтелектуального продукту - нових ідей, оцінок, підходів, поглядів, пріоритетів, усього того, що в підсумку можуть привести не тільки до оптимальних рішень і дій, але й до нового світогляду.

2. Функція «професійного тренінгу». Робота дослідницьких структур дозволяє «не випадати» із професії політикам, що тимчасово відійшли від управління країною, а також формуватися майбутнім державним службовцям, політикам, фахівцям в експертному середовищі, не менш професійно, ніж на держслужбі.

3. «Мозкові центри» об’єднують фахівців, зовнішньополітичну еліту, але вони відіграють і просвітницьку функцію, інформуючи громадян, привертаючи увагу громадськості до тієї або іншої проблеми.

4. Нарешті, «мозкові центри» можуть відігравати ще активнішу зовнішньополітичну роль, організовувати діалоги щодо вирішення складних проблем, забезпечуючи посередництво й реалізуючи функцію так званої неформальної дипломатії. З подачі Французького інституту політичних досліджень (ІFRІ) з'явилося навіть поняття інтелектуальної дипломатії [7].

«Фабрики думки» крім загальновизнаної функції виробника оригінальних нових ідей, допомагають офіційним структурам налагоджувати так називану second track of dіplomacy - неформальну комунікацію, сприяючи подоланню розбіжностей і криз, проведенню неофіційних консультацій по «проблемним» питанням [6].

Тому функції «мозкових центрів» дозволяють з упевненістю констатувати, що ці структури є невід’ємною частиною вироблення зовнішньополітичного курсу демократичної держави.

Серед проблем, що виникають у зв'язку з механізмом прийняття рішень у зовнішній політиці, на одне з перших місць виходить методика й організаційні форми підготовки рішень[7].

Найпростішою вважається порівняльна або варіантна методика. При підготовці рекомендацій для політичного керівництва затвердилася практика подання декількох варіантів рішення тієї або іншої проблеми, оцінки пов'язаних з кожною з них переваг і витрат. Ця методика сприяє виключенню інерційних підходів і рішень, відмові від стереотипів. При виробленні остаточного рішення можуть бути використані прийнятні компоненти різних варіантів.

Однак варіантний підхід стає уразливим, якщо один із суб'єктів вироблення рішення зацікавлений у певному варіанті. Перебороти такий бюрократичний збій допомагають методики іншого рівня - системні. Системна методика вироблення зовнішньополітичних рішень спрямована на попереднє розкриття, зіставлення й зважування найбільш істотних аспектів висунутих версій рішення проблеми. Така методика була розроблена в одному з найвідоміших у світі науково-аналітичних центрів - Корпорації РЕНД. У спрощеному виді вона включає наступні елементи: пояснення проблеми, її розчленовування на основні компоненти й виявлення головних взаємозв'язків між ними, виключення другорядних взаємозв'язків для їхнього обліку на більш пізньому етапі; визначення цілей політики або варіантні набори цілей за допомогою розмежування різних точок зору; оцінку вартості запланованих дій; облік моменту невизначеності для того, щоб вибір дій не втратив свого значення при виникненні непередбачених ситуацій; зіставлення варіантів.

Ще один методологічний прийом, який іноді називають процедурною методикою, полягає в спеціальній техніці оформлення зовнішньополітичних рішень, їхнього розгортання й доказовості. Відображенням цього є широко розповсюджена практика підготовки меморандумів, робочих матеріалів, доповідей, що охоплюють широке коло питань зовнішньополітичної стратегії. Важливий методичний аспект – адекватне формулювання, вірна постановка проблеми [7].

Серед інших методик варто також додати метод проблемного структурування. Цей метод дозволяє політичним експертам входити в процес формування політики ще на етапі розробки порядку денного. А розроблювані підходи орієнтуються на рух від відносно неструктурованих методів типу колективних неформальних обговорень або «мозкових штурмів» до більше структурованої теорії статистичних рішень. Така методика допомагає виявити сховані припущення, діагностувати причини, вибрати мети, синтезувати перспективи, що перебувають у протиріччі, і виявляти нові політичні можливості.

Метод передбачень покликаний забезпечити релевантне знання щодо майбутніх умов, які повинні приблизно наступити після прийняття однієї з політичних альтернатив. Це допомагає досліджувати ймовірне, потенційне й бажане майбутнє, оцінити зіткнення існуючого й запропонованого курсу, пізнати можливі перешкоди й оцінити його реалізацію.

Широко розповсюджена у політичній практиці - методика рекомендацій. Багато методів рекомендацій, включаючи «аналіз вигоди й витрат» і метод «оптимізації», були сформульовані в експертних співтовариствах, а потім стали широко застосовуватися в практиці державного управління й приватному бізнесі.

Метод моніторингу й метод оцінки також добре відомі. Багато урядових і приватних структур контролюють результати своєї політики й свого впливу за допомогою різних соціальних і економічних індикаторів.

Методика розробки зовнішньополітичних рішень може змінюватися залежно від того, хто і з якою метою розробляє відповідні пропозиції. Складність сучасних глобальних викликів змушує експертів до гнучкості у своїх наукових пошуках і застосовувати як старі, перевірені методи, так і нові що придатні саме для конкретного випадку. Тому універсальної, уніфікованої методики для «фабрик думки» поки що не існує, а пропозиції щодо стратегічного зовнішньополітичного курсу держави розробляються з урахуванням методів і неполітичних галузей [7].

Досвід роботи відомих «фабрик думки» доводить, що в критичні моменти існування держави вони пропонують зважені та продумані рекомендації щодо вироблення стратегії зовнішньополітичного розвитку. Україна як молода, незалежна держава, яка знаходиться на шляху свого становлення повинна використати світовий досвід, проте політичні реалії демонструють ігнорування політичними інститутами та посадовими особами рекомендацій експертів аналітичних центрів. Недосконала та застаріла правова база, що регламентує зовнішню політику держави, невиваженість та несистемність кроків на міжнародній, відсутність чіткого бачення майбутнього розвитку та інші чинники призводять до втрати позицій України

Якщо розглядати ефективність діяльності вітчизняних «фабрик думки», то міжнародний рейтинг Go-To Think Tanks констатує, що Україна знаходиться на 25-му місці в світі за кількістю «мозкових центрів», їх нараховується 47. У списку серед 25 найкращих «фабрик думки» Центральної та Східної Європи 16-те місце посів «Центр Разумкова», 18-те Міжнародний Центр Політичних Досліджень [10].

В Україні остаточно не сформувалося поле та умови для діяльності «фабрик думки», тому в інтелектуальному середовищі прийнято говорити лише про проблеми, які повторюють чи не всі дослідники тематики:

  • закритість системи прийняття рішень на рівні державної влади, відповідно, неготовність політичної влади співпрацювати із зовнішніми джерелами інформації й проектів;

  • відсутність попиту органами державної влади на послуги незалежних аналітичних структур, випадковість, хаотичність, клановість кадрових переміщень у сфері аналітичного забезпечення діяльності всіх гілок влади;

  • слабка фінансова й матеріально-технічна база «фабрик думки» разом із відсутністю статті витрат у бюджеті, що мала б цільове призначення;

  • практична відсутність системи професійної підготовки політичного аналітика;

  • низький професійний рівень більшості вітчизняних аналітиків не дозволяє українським «фабрикам думки» конкурувати із закордонними аналогами.

  • функціональна (технологічна) неграмотність значної частини кадрів заважає їм швидко надолужувати нестачу знання й кваліфікації в спілкуванні із закордонними колегами;

  • відсутність уміння писати аналітичні доповіді, більше того, консультаційні тексти (часто «мозкові центри» навіть не відрізняють одне від іншого), нездатність формулювати рекомендації в адресній і проектній формі, неволодіння технологіями просування ідей і проектів у публічну політику й доведення своїх дій до конкретних законодавчих або виконавчих рішень і корпоративних або інституціональних проектів;

  • неготовність ділових структур працювати в режимі прикладних політичних досліджень, нових ділових і політичних стратегій, нестандартних рішень;

  • нерозвинена комунікація між «фабриками думки» усередині їхньої професійної діяльності, відсутність спеціального журналу, визнаного серед «мозкових центрів» як місце корпоративного обміну думками;

  • слабке використання мережі Інтернет та комп’ютерних і мережних технологій для презентації своїх результатів і комунікації в процесі самих досліджень.

Головною причиною такої слабкої інтелектуальної присутності українських «фабрик думки» в публічній політиці є те, що вони не розглядають свою місію як участь у публічній політиці, як суспільну комунікацію громадян з органами влади при їхній особистій участі, просування перспективних ідей і проектів у середовище виробництва реальної політики [5].

Підсумовуючи можна виділити наступні тенденції у розвитку «фабрик думки»:

«Фабрики думки» отримали належне оформлення та обґрунтування у політичній теорії та практиці як сталий науковий концепт, що не втратив здатності до набуття інших якостей та характеристик у залежності від суб’єктності та цілей його використання.

«Мозкові центри» пройшли декілька етапів у своєму розвитку, кожного разу трансформуючись залежно від потреб та викликів часу, що свідчить про їх життєздатність як інтелектуальних центрів політичного життя держави. Незважаючи на пріоритет США у їх використанні «мозкові центри» стали етапом для тих держав, які стали на шлях демократичного розвитку та запозичивши передовий досвід та новітні інформаційні технології прагнуть стати лідерами у своєму регіоні.

Універсальної типології «фабрик думки» не існує внаслідок їх постійної зміни та динаміки розвитку, а також появи нових сфер для застосування їх можливостей. Проте варто виділити критерії класиків політичної теорії, які актуальні і в сучасних міжнародних умовах.

Кількість «фабрик думки» невпинно зростає, географія їх діяльності значно розширилася, з поглибленням інформаційних процесів їх роль буде лише зростати. Зростання кількості мозкових центрів призводить до їх якісної трансформації виконуючи нові функції в залежності від сфер їх застосування.

Методи вироблення зовнішньополітичних рішень «фабрики думки» запозичили з багатьох наукових дисциплін, не завжди у галузей політичного спектру, тому в цьому випадку доцільно говорити про «синтетичність» методологічного апарату, який використовує організація у розробці своїх програм та рекомендацій. Практика розвитку сучасних «мозкових центрів» доводить, що методологія буде збагачуватися завдяки розвитку сучасних інформаційних технологій.

Аналізуючи діяльність «фабрик думки» в Україні, прийнято говорити лише про проблеми, а не про перспективи. Проте, незаперечним є той факт, що без залучення та врахування новітніх аналітичних розробок держава втратить значну кількість своїх позицій на міжнародній арені. «Фабрики думки» для сучасної української влади є перевіркою на здатність вести діалог з інтелектуальними центрами у виробленні зовнішньополітичних рішень, майбутнього стратегічного розвитку держави, пріоритетних цілей та завдань, бути більш відкритою та приймати відповідальні рішення демократичним шляхом.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

Випуск 1 (3), 2011 До випуску ввійшли наукові матеріали міжнародної наукової конференції «Інформаційна безпека держави: теоретичний та практичний виміри» iconВипуск 1 (3), 2011 До випуску ввійшли наукові матеріали міжнародної наукової конференції «Інформаційна безпека держави: теоретичний та практичний виміри»
Науковий вісник Інституту міжнародних відносин нау. Серія: Економіка, право, політологія, туризм: Зб наук ст. – К.: Вид-во Нац авіац...
Випуск 1 (3), 2011 До випуску ввійшли наукові матеріали міжнародної наукової конференції «Інформаційна безпека держави: теоретичний та практичний виміри» icon«Інформаційна безпека держави: теоретичний та практичний виміри»
Фоменко алла Миколаївна – директор Інститут міжнародних відносин Національного авіаційного університету, кандидат філософських ннаук,...
Випуск 1 (3), 2011 До випуску ввійшли наукові матеріали міжнародної наукової конференції «Інформаційна безпека держави: теоретичний та практичний виміри» iconМатеріали міжнародної науково-практичної конференції
Проблеми ефективності міжнародного права: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 29 березня 2013 р.). / За...
Випуск 1 (3), 2011 До випуску ввійшли наукові матеріали міжнародної наукової конференції «Інформаційна безпека держави: теоретичний та практичний виміри» iconМатеріали міжнародної наукової конференції. Суми, 2008. С. 129-131
move to 0-19672103
Випуск 1 (3), 2011 До випуску ввійшли наукові матеріали міжнародної наукової конференції «Інформаційна безпека держави: теоретичний та практичний виміри» iconДруковані матеріали. До початку конференції планується видання збірника «Матеріали конференції»
Деякі матеріали будуть надруковані у науково-технічному журналі «Екологія довкілля та безпека життєдіяльності» (атестований вак україни)....
Випуск 1 (3), 2011 До випуску ввійшли наукові матеріали міжнародної наукової конференції «Інформаційна безпека держави: теоретичний та практичний виміри» iconПерелік публікацій кафедри філософії культури і культурології за 2009 рік
Матеріали регіональної наукової конференції студентів та аспірантів філософського факультету 18 – 22 травня 2009 року „Антропологічні...
Випуск 1 (3), 2011 До випуску ввійшли наукові матеріали міжнародної наукової конференції «Інформаційна безпека держави: теоретичний та практичний виміри» iconПерелік публікацій кафедри філософії культури І культурології за 2009 рік
Матеріали регіональної наукової конференції студентів та аспірантів філософського факультету 18 – 22 травня 2009 року „Антропологічні...
Випуск 1 (3), 2011 До випуску ввійшли наукові матеріали міжнародної наукової конференції «Інформаційна безпека держави: теоретичний та практичний виміри» iconНаукові доробки молоді вирішенню проблем
Секція Актуальні проблеми прав людини, правової системи та держави. Екологічна безпека держави
Випуск 1 (3), 2011 До випуску ввійшли наукові матеріали міжнародної наукової конференції «Інформаційна безпека держави: теоретичний та практичний виміри» iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Національний авіаційний університет Юридичний інститут
«Становлення держави та права в умовах глобалізації: теоретичний та практичний аспект»
Випуск 1 (3), 2011 До випуску ввійшли наукові матеріали міжнародної наукової конференції «Інформаційна безпека держави: теоретичний та практичний виміри» iconПрограма всеукраїнської студентської наукової конференції «Молодіжні виміри якості життя та соціального капіталу в сучасному суспільстві»
Реєстрація учасників конференції (вул. Артема, 94; аудиторія 414, 6 навчальний корпус)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи