Міністерство охорони здоров’я україни icon

Міністерство охорони здоров’я україни




НазваМіністерство охорони здоров’я україни
Сторінка1/2
Дата16.07.2012
Розмір0.6 Mb.
ТипДокументи
  1   2

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


«ЗАТВЕРДЖЕНО»

на методичному засіданні кафедри

акушерства та гінекології з курсом

дитячої та підліткової гінекології БДМУ

“___”_____________2009 р.

протокол №____

Зав. кафедрою,

к.мед.н., доцент С.П.Польова


МЕТОДИЧНА ВКАЗІВКА

студентам V курсу медичних факультетів №1 та №2 (спеціальність «лікувальна справа») для самостійної роботи під час підготовки до практичного заняття

“ Клінічна анатомія та фізіологія жіночих статевих органів. Методи обстеження гінекологічних хворих ”


МОДУЛЬ 3. Захворювання жіночої репродуктивної системи. Планування сім’ї.

Змістовий модуль 4. Ендокринні порушення жіночої статевої системи


Чернівці, 2009


Тема. Клінічна анатомія та фізіологія жіночих статевих органів. Методи обстеження гінекологічних хворих.


1. Актуальність теми: дана тема є базовою як в акушерстві, так і гінекології, оскільки без знання анатомії та фізіології жіночих статевих органів, основних методів обстеження гінекологічних хворих неможливе осмислення практично всіх розділів сучасної гінекологічної патології. Допоміжні методи обстеження застосовуються з метою діагностики та диференційної діагностики як в акушерстві так і гінекологічній практиці. В гінекології дворучного пальпаторного дослідження частіше недостатньо за рахунок метеоризму, ожиріння та інших причин. Іноді пухлини чи інші патологічні утворення дуже малі і виявити їх звичайними методами не можливо. Допоміжні методи обстеження в гінекології дозволяють отримати об’єктивну інформацію щодо положення, розмірів, співвідношення та консистенції утворень, розташованих у малому тазу, що значно полегшує діагностику основної гінекологічної патології.

^ 2. Тривалість заняття: 4 год.

3. Навчальні цілі: опанувати методами діагностики функціонального стану репродуктивної системи.

3.1. Знати: ?=ІІ

1) схему збирання гінекологічного анамнезу;

2) спеціальні методи дослідження гінекологічних хворих;

3) додаткові методи дослідження;

4) види знеболювання гінекологічних маніпуляцій;

5) основні симптоми, найхарактерніші для гінекологічних захворювань;

6) деонтологію спілкування з гінекологічною хворою;

7) систему дослідження гінекологічної хворої.

3.2. Уміти:

1) збирати спеціальний гінекологічний анамнез;

2) провести основні методи гінекологічного обстеження;

3) оцінити дані загальноклінічного, спеціального гінекологічного і додаткового обстеження хворої;

4) застосувати на практиці деонтологічні навики спілкування з гінекологічною хворою.

3.3. Засвоїти практичні навички: ?=ІІІ

  1. збирати спеціальний гінекологічний анамнез;

  2. провести основні методи гінекологічного обстеження;

  3. оцінити дані загальноклінічного, спеціального гінекологічного і додаткового обстеження хворої;

  4. скласти план обстеження пацієнтки, з метою діагностики функціонального стану репродуктивної системи.

  5. оцінити отримані результати досліджень.



^ 4. Базові знання, вміння, навички, що необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)


^ Назви попередніх дисциплін

Отримані навики

Кафедра нормальної анатомії людини

Вміти продемонструвати на фантомі особливості будови ЖСО.

Кафедра біологічної хімії

Схематично зобразити фізіологію ієрархічної будови нейро-ендокринної регуляції ЖСО.

Кафедра імунології

Ідентифікувати нормальні та патологічно змінені ділянки маткової труби, яєчника, матки.

Кафедра гістології

Схематично зобразити рівні ураження нейроендокринної регуляції ЖСО.

Кафедри нормальної та патологічної фізіології

Вміти продемонструвати на фантомі особливості будови ЖСО.

Кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб

збір анамнезу, проведення фізикального обстежен­ня, розпізнавання клінічних синдромів та симптомів, визначення необхідного об’єму та послідов­ності методів обстеження, оцінка результатів параклінічних методів.


^ 5. Поради студенту.

5.1. Зміст теми:

Анатомія та фізіологія жіночих статевих органів

Жіночі статеві органи за своїм розміщенням поділяють на зовнішні та внутрішні. Межа між ними проходить на рівні дівочої пліви.

До зовнішніх статевих органів жінки (genitalia externa, vulva) відносяться: лобок, великі і малі статеві губи, клітор, дівоча пліва, присінок піхви, промежина, отвір сечівника, а також залозисті та судинні структури, які розташовані в проміжку між лобком і промежиною.

Лобок (mons pubis) ділянка нижньої частини черевної стінки, розташована у вигляді трикутника між двома пахвинними складками. Завдяки підшкірній жировій клітковині, яка інтенсивно розвивається в період статевого дозрівання, лобок виступає у вигляді підвищення, - горбка. У зрілих жінок він вкритий коротким волоссям, з горизонтальною верхнею межею (оволосіння за жіночим типом). Ріст волосся вгору по середній лінії живота до пупка називається оволосіння за чоловічим типом. У дівчаток до пубертатного періоду оволосіння на лобку відсутнє; в постменопаузі воно значно рідшає, що пов’язано з гормональними змінами.

Великі статеві губи (labia pudendi majora) – дві повздовжні шкіряні складки із сполучно-тканинною та жировою основою, які зливаються на лобку і перед промежиною, утворюючи передню і задню злуки. Внутрішня поверхня великих статевих губ, яка містить сальні та потові залози вкрита дуже ніжною шкірою, що має характер слизової оболонки. В нижній третині губ розташовані бартолінієві залози, вони виробляють секрет лужної реакції, який зволожує вхід в піхву. Бартолінієві залози альвеолярно – трубчастої будови, вивідні протоки їх відкриваються в борозенці між малими статевими губами та дівочою плівою. Під шкірою верхньої межі великих статевих губ закінчується кругла зв’язка матки. В період менопаузи великі статеві губи зазнають атрофічних змін.

Малі статеві губи (labia pudendi minora) представлені двома шкірними складками розміщенними паралельно і до середини від великих статевих губ. Спереду вони роздвоюються на дві меньші складки, які охоплюють зверху і знизу клітор, утворюючи його крайню плоть (praeputium clitoridis) та вуздечку (frenulum clitoridis).

Ззаду малі статеві губи зливаються з великими. Малі статеві губи у зрілих жінок містять велику кількість сальних залоз на відміну, у дівчаток на внутрішній поверхні малих губ сальні залози відсутні. В товщі малих статевих губ проходять числені судини, гладком’язеві волокна, нервові закінчення як в типових еректильних структурах.

Клітор (clitoris) – розташований в передньому куті статевої щілини і складається з двох печеристих тіл (corposa cavernosa clitoridis), які за допомогою ніжок сполучаються з гілками лобкових кісток і сходячись біля нижнього краю лобкового зчленування утворюють круглясте тіло (corpus clitoridis), що закінчується голівкою (gluns clitoridis). Зовні клітор вкритий ніжною шкірою з великою кількістю сальних залоз, що виділяють смегму, він здатний до ерекції, добре оснащений нервами та кровоносними судинами.

Присінок піхви (vestibulum vaginae) – частина піхви обмежена з боків малими статевими губами, спереду клітором, ззаду задньою злукою вагіни, зверху – дівочою плівою. В присінок відкриваються сечівник, протоки парауретральних, бартолінієвих залоз, піхва.

Сечівник (uretra) у жінок довжиною 3-4 см, 2/3 його знаходяться безпосередньо над передньою стінкою піхви. Він має внутрішній та зовнішній сфінктери. Зовнішній отвір сечівника знаходиться на 2-3 см позаду клітора. Секрет парауретральних залоз зволожує його.

Промежина (perineum) - простір між задньою злукою та анусом (акушерська промежина). Висота промежини у більшості жінок становить 3-4 см. Основу її складає сечо-статева та тазова діафрагма.

Дівоча пліва (humen) сполучно-тканинна перетинка, яка є дном присінку піхви і межою між зовнішніми і внутрішніми статевими органами. Отвір дівочої пліви може мати різну форму, іноді таких отворів буває декілька. Дівоча пліва багата на дрібні кровоносні судини і нервові волокна, з чим пов’язана болючість і кровотеча при її розриві. Під час сексуальних стосунків дівоча пліва надривається, як правило, в радіальному напрямку і утворюються гіменальні сосочки (caruncula humenalis), а після пологів залишки її нагадують миртоподібні сосочки (caruncula mirtiformes).

Внутрішні статеві органи (genitalia interna) представлені піхвою, маткою, матковими трубами і яєчниками.

Піхва (vagina, colpos) трубчасто-м’язевомембранозний орган, що починається від дівочої пліви і закінчується біля місця прикріплення шийки матки. Передня стінка піхви у верхньому відділі межує із сечовим міхуром, у нижньому – з уретрою. Задня стінка піхви прилягає до прямої кишки. Довжина вагіни по передній стінці у дорослої жінки дорівнює 7-8 см, по задній 9-10 см. Біля шийки матки піхва утворює заглиблення – склепіння піхви (переднє, заднє і бокові). Заднє склепіння піхви межує з дугласовим простором.

Стінки піхви складаються з трьох шарів: м’язевого, сполучно-тканинного, в якому містяться кровоносні та лімфатичні судини і нерви, та слизового. Слизова оболонка піхви вислана багатошаровим плоским епітелієм, передня і задня стінка її складчаста, у дівчаток раннього віку складок порівняно не багато.

В нормі вагіна немає залоз. Не велика кількість рідкого вагінального вмісту утворюється за рахунок транссудації з судин слизової оболонки. Цей вміст має кислу реакцію, завдяки молочній кислоті, яка утворюється внаслідок життєдіяльності піхвових бактерій (паличок Додерлейна). Молочна кислота, концентрація якої у вагіні здорової жінки досягає 0,5%, знищує патогенні мікроби, що потрапляють у піхву ззовні. “Самоочищення піхви” можливе лише за умов нормального функціонування яєчників, так як естрогенні гормони сприяють дозріванню епітеліальних клітин слизової оболонки, накопиченню в них глікогену, яким живляться палички Додерлейна. Розрізняють 4 ступені “чистоти піхвового вмісту”:

Перший ступінь (R0-І)–: у вмісті піхви виявляється велика кількість паличок Дедерлейна, помірна кількість епітеліальних клітин, лейкоцитів, сторонньої флори немає.

Другий ступінь (R0-ІІ): велика кількість паличок Дедерлейна та епіталіальних клітин, наявні поодинокі лейкоцити і стороння флора.

Третій ступінь (R0-ІІІ): мало паличок Дедерлейна, багато лейкоцитів, помірна кількість сторонньої флори (частіше - кокової).

Четвертий ступінь (R0-ІV): немає паличок Дедерлейна, багато сторонньої флори, помірна кількість клітин епітелію.

До періоду статевого дозрівання флора в основному кокова; в пубеотатному віці - кокова з переважанням паличкоподібних форм.

З початком менструацій флора набуває виключно паличкоподібної форми (І чи ІІ ступінь чистоти піхви).

Піхва – багатофункціональний орган. Починаючи з періоду статевого дозрівання через піхву виводиться менструальна кров, піхва є жіночим органом капуляції і частиною родового каналу при вагінальному розродженні. Піхва здійснює також і “бар’єрну функцію” – природнє “самоочищення”, перешкоджає потрапленню в матку патогенних мікроорганізмів.

Судинна система піхви включає цервіковагінальні гілки маткової артерії, що постачають верхню її третину; середня третина вагіни одержує кров з нижніх міхурових артерій; нижня третина – з середніх гемороїдальних (ректальних) артерій і внутрішніх пудентальних артерій. Венозне сплетення розміщується навкруги вагіни, вени супроводжують хід артерій і йдуть до внутрішньої клубової вени; вени нижньої третини вагіни і вульви прямують до феморальних вен. Лімфатичний дренаж нижньої третини вагіни, як і вульви, здійснюється у напрямку пахвинних лімфовузлів; середньої верхніої третини – в клубові лімфовузли.

Матка (uterus) – м’язевий порожнистий орган, розміщений в малому тазі жінки. Матка має грушеподібну форму, довжина її становить 7-8 см, 2/3 з неї у дорослих жінок припадає на тіло, 1/3 на шийку (у дівчаток – навпаки, що має значення при діагностиці генітального інфантилізму).

Анатомічно в матці розрізняють тіло (corpus uteri), перешийок (isthmus uteri) і шийку (cervix uteri). Верхня частина тіла матки вище місця прикріплення маткових труб називається дном (fundus uteri).

Тіло матки має дві поверхні – передню і задню – і два краї – правий і лівий (margo uteri dext. еt sin.), до яких прикріплюються широкі маткові зв’язки.

Передня (міхурова) поверхня матки (facies vesicalis) лежить на сечовому міхурі; задня, або кишкова (facies intestinalis), межує з прямою кишкою.

Перешийок – частина матки між тілом і шийкою довжиною близько 1 см. Верхньою межею перешийка є місце щільного прикріплення очеревини до матки спереду (це відповідає анатомічному внутрішньому вічку матки), нижньою – гістологічне вічко матки (межа переходу слизововї матки в слизову цервікального каналу). У процесі пологів перешийок разом із шийкою матки утворює нижній сегмент матки.

Шийка матки має дві частини – піхвову та надпіхвову. Піхвова частина шийки матки виступає в просвіт піхви і є доступною для огляду за допомогою вагінальних дзеркал. Надпіхвова чатина лежить вище місця прикріплення до шийки стінок піхви.

В середині шийки матки проходить цервікальний канал, який має два сфінктери - внутрішнє та зовнішнє вічко. Зовнішнє вічко у жінок, що не народжували, круглої форми, після пологів воно набуває форми поперечної щілини.

Слизова оболонка цервікального каналу вистелена одношаровим циліндричним епітелієм і містить численні залози. При закритті вивідних отворів залоз на поверхні шийки матки утворюються ретенційні кісти, наповнені цервікальним секретом (наботові кісти).

В нормі багатошаровий епітелій вагінальної частини шийки матки і циліндричниій епітелій ендоцервікального каналу мають чітку лінію розділу особливо чітко помітну у жінок, які не народжували, розміщену дуже близько до зовнішнього вічка (сквамозно-циліндричне з’єднання).

Стінка матки складається з слизової (endometrium), м’язової (myometrium) і серозної (perimetrium) оболонок. Зовні на її поверхні під серозним покривом закладена клітковина (parametrium).

Серозна оболонка утворюється очеревиною, яка з передньої черевної стінки переходить на сечовий міхур, на матку, утворюючи міхурово-маткову заглибину (excavatio vesico-uterina). Переходячи з матки на пряму кишку, очеревина утворює прямокишково-матковий або дугласів простір (excavatio recto-uterina). Бокові поверхні матки не покриті очерервиною.

М’язова оболонка складається з трьох пластів м’язів, що йдуть у різних напрямках: зовнішній (поздовжній), середній (циркулярний), внутрішній (поздовжній). У тілі матки переважають циркулярні пучки, а в шийці – поздовжні.

Слизова оболонка матки (endpmetrium) складається з двох шарів – функціонального, в якому відбуваються циклічні зміни, пов’язані з менструальним циклом, і базального, який прилягає безпосередньо до міометрію. Ендометрій містить залози, що виділяють секрет.

При циклічних гормональних змінах протягом репродуктивних років товщина ендометрію змінюється від 0,5 до 5 мм.

Порожнина матки (cavum uteri) має у фронтальному розрізі трикутну форму. Верхні кути цього трикутника переходять у просвіти фаллопієвих труб, нижній – у ділянку внутрішнього вічка (os internum cervicis).

Порожнини матки у дівчаток (у прямому розумінні) немає, оскільки стінки її прилягають одна до одної, утворюючи вузьку, майже капілярну щілину.

Матка розміщується в центрі малого тазу. Поздовжня вісь матки нахилена допереду (anteversio). Між тілом та шийкою матки існує тупий кут близько 1200, у нормі він відкритий наперед (anteflexio).

Протягом періоду статевої зрілості матка виконує менструальну функцію. Під час вагітності грає роль в процесах запліднення, розвитку плода і його вигнанні.

Зв’язки матки включають парні широкі, круглі і крижово-маткові зв’язки. Широкі зв’язки матки представлені переднім і заднім листками очеревини, котра йде від латеральних країв матки до стінок таза. Внутрішні 2/3 верхнього краю широкої зв’язки матки утворюють мезосальпінкс, брижу маткових труб. Зовнішня третина верхнього краю широкої зв’язки матки, котра проходить від фімбріального кінця труб до тазової стінки, утворює лійко-тазову зв’язку (підвішуючу зв’язку яєчника, в якій проходять яєчникові судини).

З латеральних країв кожної широкої зв’язки очеревина переходить на стінки таза. Найміцніша порція нижньої частини широких зв’язок одержала назву кардинальних, або поперечних шийкових зв’язок. Клінічне значення кардинальної зв’язки полягає в тому, що в неї входять маткові судини і нижня частина сечоводів. Простір між листками широкої зв’язки в нижніх її відділах називається параметрієм.

Кругла зв’язка йде з кожного боку латеральної частини матки дещо нижче і допереду від маткових труб і закінчується в паховому каналі, у верхній порції великих статевих губ.

Крижово-маткові зв’язки проходять в задньо-латеральному напрямку від супровагінальної порції шийки до прямої кишки і закінчується в фасції над другим і третім крижовими хребцями. Крижово-маткові зв’язки містять сполучнотканинні і м’язові волокна і покриті очеревиною.

Кровопостачання матки забезпечується матковими і яєчниковими артеріями. Маткові артерії проходять від внутрішніх клубових артерій (a. hyprogastria), котрі йдуть у каудальному напрямку в матку в основі широкої зв’язки. Яєчникові артерії відходять безпосередньо від аорти (або a renalis) і входять в широку зв’язку через лійко-тазову зв’язку яєчника. Лімфатичний дренаж матки здійснюється через пахвинні, феморальні, клубові і періаортальні лімфатичні вузли.

Інервація матки головним чином забезпечується переважно симпатичною нервовою системою. Парасимпатична система представлена гілками тазових нервів, а також другого, третього і четвертого сакральних нервів.

Маткові труби (tubae uterinae, tubae Fallopii) відходять від матки в ділянці її кутів і йдуть у верхніх відділах широкої зв’язки матки до бокових стінок тазу. Довжина маткових труб – 10-12 см.

Розрізняють слідуючі відділи труби: інтерстиційний (pars interstitialis, pars intramuralis) що проходить крізь товщу м’яза матки, його діаметр досягає 0,5-1 мм.; перешийковий (pars isthmica) – одразу після виходу труби з матки; ампулярний (pars ampullaris) – найширша частина, що закінчується лійкою (infundibulum tubae), діаметр труби в цьому відділі – до 5-8 мм. Лійка має численні тонкі вирости, що називаються фімбріями (fimbriae tubae).

Стінки труби складаються з очеревинного покриву (tinica serosa), м’язового шару (tunica muscularis), слизової оболонки (tunica mucosa), сполучної тканини і судин. Підслизового шару в них немає.

М’язовий шар труби містить три пласти гладких м’язів: зовнішній поздовжній, середній-круговий і внутрішній-поздовжній.

Слизова оболонка труби тонка, утворює поздовжні складки, число яких збільшується в інфундибулярному відділі труби. Залоз слизова оболонка не містить, вистелена вона високим одношаровим циліндричним миготливим епітелієм, між клітинами якого є нижчі епітеліальні клітини – секреторні.

У дитячому та пубертатному віці перистальтики труб не буває. Перистальтичні скорочення, зумовлені нервово-ендокринними чинниками і характерні тільки для періоду статевої зрілості.

Збудливість м’язів труби, характер скорочень залежить від фаз менструального циклу. Найбільш інтенсивно труба скорочується в період овуляції, що має сприяти прискоренню транспортування сперматозоонів в ампулярну частину труби. В лютеїнову фазу циклу під впливом прогестерону починають функціонувати секреторні клітини слизової, труба заповнюється секретом, її перистальтика сповільнюється. Ці чинники поряд із рухами війок миготливого епітелію сприяють просуванню заплідненої яйцеклітини по матковій трубі.

Таким чином, маткові труби виконують транспортну функцію. В ампулярному відділі труби також відбувається запліднення.

Яєчники (ovaria) парні жіночі статеві залози, функцією яких є розвиток і звільнення яйцеклітин та синтез і секреція стероїдних гормонів. Яєчники дуже варіюють за розмірами і в репродуктивному періоді мають довжину 2,5-5 см, ширину – 1,5-3 см і тощину 0,6-1,5 см. Після менопаузи розмір яєчників значно зменшується.

Яєчники прикріплюються до широкої зв’язки матки шляхом своєї брижі – мезоваріума. Матково-яєчникова зв’язка, або власна зв’язка яєчника, прямує від задньо-латеральної поверхні матки, за місцем відходження труб, до маткового (нижнього) поляса яєчника. Інфундібулотазова (підвішуюча) зв’язка яєчника проходить від верхнього (трубного) полюса яєчника до стінки таза і містить оваріальні судини і нерви.

Яєчник розділяється на кору (cortex) і мозкову речовину (medulla). Кора (зовнішній шар яєчника) варіює за товщиною і з віком потоншується. В корі розвиваються граафові фолікули і яйцеклітини. Зовнішня порція кори, tunica albuginea, вистелена кубічним епітелієм. Мозкова речовина містить сполучну тканину, артерії, вени і невелику кількість м’язових волокон, що продовжуються з підвішуючої зв’язки яєчника і мають значення для рухів яєчника.

^ Вікові особливості анатомії та фізіології жіночих статевих органів

В житті жінки розрізняють слідуючі періоди життя: ембріональний період, період дитинства, період статевого дозрівання, статевої зрілості, клімактеричний період, період менопаузи, та старечий період. Кожному з цих періодів притаманні свої фізіологічні особливості.

Ембріональний період триває з моменту запліднення до народження дитини. В кінці першого місяця ембріогенезу починають формуватися статеві органи, матка, маткові труби та верхня частина піхви – з мюлерових каналів, нижня частина піхви і зовнішні статеві органи – з клоаки і сечостатевого синуса, яєчники – з статевої залози.

Мюлерові протоки в процесі розвитку наближуються і з’єднуються, з кожного з них формується половина матки, піхви та по одній матковій трубі.

З третього місяця внутрішньоутробного життя матка існує, як непарний орган і з 7 місяця антенатального періода починає активно рости під дією плацентарних естрогенних гормонів

Вже на момент пологів відмічається значне збільшення матки, якщо на 6 місяці внутрішньоутробного розвитку довжина матки дорівнює 8,2 мм, то перед пологами вона досягає 38,0 мм. Причому, довжина тіла матки складає менше 1/3 загальної довжини органа.

Різке зменшення естрогенних гормонів після народження дівчинки призводить до зменшення розмірів і ваги матки до рівня семимісячного плода. І лише після 2-х річного віку починається повільний ріст матки.

Період дитинства (препубертатний) триває від народження до 10 років. В цьому віці зміни в статевих органах виражені мало.

Піхва дівчаток відрізняється згладженістю склепінь. Оскільки в ранньому дитинстві сечостатеві органи (сечовий міхур, тіло матки з її придатками) лежить за межами малого таза, піхва має майже вертикальний напрям. Передня стінка піхви прилягає до задньої, внаслідок чого її отвір являє собою капілярну щілину. Причому, передня стінка піхви не дотикається до сечового міхура, а задня – до прямої кишки.

Вісь піхви змінюється поступово, по мірі опускання органів малого таза.

Довжина піхви також збільшується з віком і в 9-10 років досягає 4 см. Слизова оболонка піхви дівчаток раннього віку має порівняно небагато складок. Вони виражені недостатньо, легко вирівнюються. Еластичних волокон у підепітеліальному шарі, майже немає. Судинна сітка розвинена мало.

З розвитком судин та еластичних волокон складчатість піхви збільшується. Складки мають поперечний напрям, ніжні, особливо добре розвинені в нижніх двох третинах піхви по середній лінії передньої і задньої стінок.

Стінки піхви дівчаток мають слабкорозвинений м’язовий шар.

Поверхня слизової оболонки піхви вистелена багатошаровим плоским епітелієм. Піхвовий епітелій у новонароджених дівчаток високий, має 30 і більше шарів, багатий на глікоген.

Через місяць після народження епітеліальний покрив складається з гермінативного шару і 1-2 шарів плоского епітелію.

Слизова оболонка піхви в період дитинства тонка, позбавлена глікогену.

У новонародженої дівчинки реакція піхвового секрету амфотерна. На 3-4 день життя вона визначається як кисла (рН=4-5), а до кінця першого місяця стає – лужною, рН піхвового виділення новонароджених становить 6,0-6,8 і не змінюється до періоду статевого дозрівання.

Залежно від реакції секрету змінюється мікрофлора піхви. В перші години після народження флори в піхві немає. Мікроби проникають туди на протязі 1 доби життя. На 3-4 день під впливом паличок Дедерлейна починається процес самоочищення піхви. Проте, через місяць після народження по мірі зниження концентрації плацентарних естрогенних гормонів в крові дитини, коли рН вагінального вмісту стає лужною, у піхві з’являються кокові, рідше – паличковидні мікроорганізми.

Матка у дівчаток перебуває в положенні антеверзії, або нерізко вираженої антефлексії. Дитяча матка дуже рухлива. З віком положення матки змінюється. На її розміщення впливають багато чинників: недостатній розвиток сполучної тканини зв’язкового апарату, вікові топографо-анатомічні зміни положення органів малого таза, стан суміжних органів, недостатній вплив статевих гормонів на розвиток і тонус м’язів тіла матки, зміни напруження черевного преса.

Співвідношення довжини тіла і шийки матки також змінюється з віком: у пубертатному періоді воно дорівнює 1:1; до періоду статевого дозрівання тіло матки становить 2/3 довжини всього органа.

Крово- і лімфопостачання матки в препубертатному віці мізерне, достатнє лише для живлення органа, який повільно росте. У середній частині передньої і задньої стінок дитячої матки судин немає (безсудинна зона ембріональної лінії), в ділянці перешийка вони також майже повністю відсутні. Маткові артерії зміщені на 1-1,2 см назовні від ребра матки.

Слизова оболонка порожнини матки у маленьких дівчаток складчаста; ці складки тягнуться від самого дна і переходять на слизову оболонку шийкового каналу (arbor vitae). Після 6-7 років внаслідок росту міометрію складки слизової оболонки тіла матки згладжуються, зникаючи повністю до періоду статевої зрілості.

До 5-7 років залозистий аппарат матки перебуває в рудиментарному стані. Залози у вигляді трубочок, недорозвинені, розміщені, в основному, біля дна матки.

В матці маленьких дівчаток немає сформованого закритого внутрішнього вічка, тому інфекція може потрапити з цервікального каналу.

Маткові труби у маленьких дівчаток довгі, звивисті, із вузьким просвітом і слабкорозвиненими м’язами.

До 5 років маткові труби не мають стійкого положення стосовно сусідніх органів малого тазу. По мірі збільшення поперечника таза і розтягування широких зв’язок (5-7 років) вони вирівнюються, зменшується їх звивистість, вони стовщуються, просвіт їх розширюються.

Яєчники у дівчаток в препубертатному періоді розміщені високо над входом в малий таз. У віці 2-5 років вони поступово опускаються в малий таз і займають своє постійне місце.

Довжина яєчників у дівчаток коливається в межах 0,5х3 см, вони веретеподібної форми з округлими краями і гладкою поверхнею. У корковому шарі (а в перші місяці життя і в мозковому) міститься велика кількість примордіальних фолікулів.

З віком значна частина ростучих і неростучих фолікулів відмирає. Первинні фолікули можуть розвиватися до стадії граафового пухирця. У дівчаток ріст фолікулів відбувається ациклічно, без овуляції.

Період статевого дозрівання (пубертатний період) – триває з 10 до 16 років. Цей період являє собою перехідну стадію від дитинства до сексуальної зрілості. Менструації є лише однією з ознак пубертатного періоду. Кількість статевих гормонів в цей час значно збільшується, їх виділення стає циклічним.

Відбувається розвиток ендометрію та поділ його на базальний та функціональний шари, утворюється кут між тілом та шийкою матки, піхва стає довгою, змінює своє положення, в клітинах епітелію з’являється глікоген, починаються процеси самоочищення піхви, маткові труби, завдяки розвитку м’язевого шару стають коротшими , товщими, їх просвіт збільшується.

Середній вік початку менархе становить 12-13 років. Спочатку менструації можуть бути нерегулярними, ановуляторними. Однак, через 1-2 роки вони встановлюються, стають стабільними (28-32 дні), двофазними. Тривалість менструальної кровотечі, як правило, складає 3-7 днів. Об’єм крововтрати не перевищує 30-80 мл.

Період статевої зрілості (репродуктивний період) починається з 18 і триває до 45 років. В цей період організм жінки набуває функціональної зрілості і може виконувати статеву та репродуктивну функції.

Клімактеричний період (climax), як правило, починається з 45-50 років і триває 2-3 роки. В цей період відбувається фізіолоічне припинення менструальної функції, розвивається спочатку недостатність лютеїнової фази, потім цикли стають ановуляторними і накінець наступає аменорея. Клімакс може перебігати без порушень загального стану жінки (фізіологічний клімакс), і з значними зсувами в самопочутті – тоді ми говримо про патологічний клімакс. З припиненням менструацій у жінки втрачається репродуктивна функція, але зберігається статева.

Період менопаузи (постклімактеричний період) – починається з стійкого припинення менструацій і триває до 70 років. В цей період знижується функція яєчників, внаслідок чого компенсаторно підсилюється продукція гонадотропних гормонів. Зазанють вікової інволюції статеві органи, порушується обмін речовин, знижується тургор шкіри, може розвиватись опасистість або схуднення. Постклімактеричний період поступово переходить в старечий період життя.

Старечий період (cineum) починається після 70 років і триває до кінця життя. Він характеризується віковими змінами у всіх органах та системах, втому числі, і в статевих. Матка та придатки значно зменшуються, піхва звужується, епітелій її стає атрофічним, припиняється процес самоочищення піхви. Функція яєчників згасає, однак, естрогени в невеликій кількості продовжують синтезуватися корковою субстанцією наднирникової залози.

^ Регуляція оваріально-менструального циклу

Комплекс циклічних процесів, які відбуваються в жіночому організмі і зовнішньо проявляються у вигляді періодичних менструацій, називаються менструальним циклом. Регуляція менструального циклу є складним нейрогуморальним механізмом, який здійснюється за участю 5 ланок регуляції: кора головного мозку, підкоркові центри (гіпоталамус), гіпофіз, статеві залози, периферичні органи та тканини (матка, маткові труби, піхва, молочні залози, волосяні фолікули, кістки, жирова тканина). Останні носять назву органів-мішеней, завдяки рецепторам, чутливим до дії гормонів, які виробляє яєчник на протязі менструального циклу.

Ціклічні функціональні зміни, які відбуваються в організмі жінки умовно можна поділити на зміни в системі – гіпоталамус-гіпофіз-яєчники (яєчниковий цикл) та матці, в першу чергу в її слизовій оболонці (матковий цикл). Поряд з цим, як правило, відбуваються циклічні зсуви у всіх органах і системах жінки, зокрема в ЦНС, ССС, системі терморегуляції, обмінних процесах тощо. (На мал. 1 представлена схема регуляції менструального циклу).

Кора головного мозку корегує та регулює процеси пов’язані з становленням та функціонуванням менструального циклу. Завдяки корковим структурам здійснюється вплив зовнішнього середовища на інші відділи нервової системи, які приймають участь в регуляції менструального циклу. Локалізація центрів в корі головного мозку, які відповідають за функціонування органів статевої системи до теперішнього часу не встановлена. Але проведені дослідження, безумовно, свідчать, що різноманітні психогенні фактори можуть призводити до серйозних порушень в органах жіночої статевої сфери, в тому числі і бути причиною значних менструальних розладів.

До даного рівня регуляції менструального циклу відносяться і екстрагіпоталомічні церебральні структури, які за допомогою нейротрансмітерів передають імпульси з інтерорецепторів та зовнішнього середовища в нейросекреторні ядра гіпоталамуса.

Серед нейротрансмітерів значна роль в регуляції менструальної функції належить дофаміну (ДА), норадреналіну (НА), серотоніну та морфіноподібним опіоїдним нейропептидам.

Основні дофамінергічні нейрони розташовані в гіпофізотропних ділянках гіпоталамуса, а їх аксони ідуть до аркуатних та паравентрікулярних ядер. НА – секретуючи нейрони знаходяться поза гіпоталамусом, в продовгуватому мозку. НА регулює подачу імпульсів в циклічний центр (преоптичні ядра гіпоталамуса) і стимулює овуляторний викид РГЛГ в аркуатних ядрах, серотонін опосердковує гальмуючий вплив на циклічний викид РГЛГ з нейронів переднього гіпоталамусу.

Основна роль в регуляції секреції пролактину належить ДА, котрий гальмує виділення пролактину з передньої долі гіпофізу.

Функціональне значення ендогенних опіатів полягає в регуляції гонадотропної функції гіпофіза, 90% з них складають енкефоліни (ЕНК). Розповсюдження ендорфінів (ЕНД) – обмежене. ЕНД знижують секрецію ЛГ, вважається, що опосередковано, за рахунком зміни рівня ДА і відповідно індукції рівня пролактину.

Можливо, що ЕНД впливають і безпосередньо на специфічні рецептори, які локалізовані в нейронах, продукуючих РГЛГ в гіпоталамусі.

Гіпоталамус – відділ проміжного мозку, являє собою скопичення ядер нервових клітин, що виробляють специфічні нейросекрети, які коригують функцію аденогіпофізу за допомогою нервових аксонів з’єднаний з іншими відділами головного мозку. Він містить також і рецептори до периферичних гормонів, в тому числі і яєчникових, що зумовлює його складну регулюючу роль у взаємодії центральних та периферичних імпульсів. Система гіпоталамус-гіпофіз об’єднана тісними анатомофункціональними зв’язками, завдяки яким здійснюється регуляція менструального циклу.

Нейрогормони, що стимулюють виділення тропних гормонів гіпофізу називаються ліберинами, ті що гальмують звільнення гіпофізарних гормонів називаються статинами. Гіпоталамус виробляє 5 рилізинг-гормонів:

  1. Соматоліберин - РГ-СТГ

  2. Кортиколіберин - РГ-АКТГ

  3. Тіреоліберин - РГ-ТТГ

Три послідуючих гормони мають безпосереднє відношення до регуляції менструального циклу, це:

  1. Фоліберин - РГ-ФСГ

  2. Люліберин - РГ-ЛГ

  3. Пролактоліберин - РГ-ЛТГ

Аркуатні ядра медіобазального гіпоталамуса є єдиним місцем утворення та виділення РГЛГ, відповідального за гонадотропну функцію гіпофіза. Секреція РГЛГ генетично запрограмована і здійснюється у визначеному пульсуючому ритмі з частотою, приблизно, 1 раз на годину. Цей ритм отримав назву цирхорального (годинного), його формування відбувається в пубертатному періоді, що є показником зрілості нейросекреторних структур гіпоталамуса. Незважаючи на основну роль гіпоталамуса в секреції ЛГ, виділення гонадотропінів регулюється яєчниковими стероїдами на рівні аденогіпофізу.

Регуляція виділення пролактину є предметом багаточислених досліджень. Відомо, що тіріоліберин стимулює виділення пролактину. Основна роль в регуляції виділення пролактину належить дофамінергічним структурам тубероінфундібулярної ділянки гіпоталамусу. ДА гальмує виділення пролактину з лактотрофів гіпофіза.

З числа статинів гіпоталамусом синтезується соматотропінінгібуючий фактор (СІФ) – соматостатін та пролактінінгібуючий фактор (.ПІФ) – пролактостатін, який приймає участь в корекції менструальної функції.

Гіпофіз – придаток мозку, складається з передньої і задньої долі. В передній долі – аденогіпофізі – синтезується соматотропний гормон (СТГ) (ацидофільними клітинами), тіреотропний гормон (ТТГ) – фолікулостимулюючий (ФСГ), летеінізуючий (ЛГ), адренокортикотропний (АКТГ) гормон (базофільними клітинами), меланотропін (МТГ) та пролактін. Секреція відповідних гормонів здійснюється безперервно (в незначній концентрації) та в циклічному режимі.

ФСГ, ЛГ та пролактин (за природою білкові речовини), називають гонадотропними гормонами, оскільки вони регулюють функцію статевих залоз.

ФСГ стимулює ріст фолікула, проліферацію гранульозних клітин, індукує утворення рецепторів ЛГ на поверхні клітин гранульози. Під впливом ФСГ зростає вміст ароматоз у зріючому фолікулі.

ЛГ стимулює утворення андрогенів (попередників естрогенів) в тека-клітинах, спільно з ФСГ сприяє овуляції і стимулює синтез прогестерону в лютеінізованих клітинах гранульози проовулювавшого фолікула.

Пролактин сприяє продукції прогестерону жовтим тілом, а також розвитку молочних залоз, впливає на лактацію в післяпологовому періоді, здійснює також жиромобілізуючий та гіпотензивний ефект.

Задня доля гіпофізу не продукує гормонів, окситоцин та вазопресин, що в ній депонуються, виробляється супраоптичними та паравентрикулярними ядрами гіпоталамусу, звідки вони трнаспортуються в гіпофіз.

Окситоцин індукує скоротливу діяльність гладкої мускулатури, зокрема матки, кишківника. Вазопресин приймає участь в регуляції водно-сольового обміну. Обидва гормони підвищують концентрацію глюкози в крові і безпосередньо не мають відношення до регуляції менструального циклу.

Яєчники: виконують дві основні функції: генеративну та ендокринну. Генеративна функція характеризується циклічним розвитком фолікула і овуляцією. Я є ч н и к о в и й ц и к л складається з двох фаз: фолікулінової та лютеїнової. Перша фаза починається після закінчення менструації і закінчується овуляцією, друга починається після овуляції і закінчується з появою місячних. Функціонуючий фолікул і жовте тіло є залозами внутрішньої секреції.

Процес фолікулогенезу відбувається в яєчнику безперервно: він починається в антенатальному періоді і закінчується в постменопаузі. Основна частина фолікулів (90%) зазнає атретичних змін і тільки дуже не велика частка з них проходить повний цикл розвитку від примордіального до преовуляторного фолікула, овулює і пертворюється в жовте тіло.

У приматів і людини на протязі циклу розвивається один фолікул. Причини, завдяки яким відбувається відбір і розвиток домінантного фолікула з великої кількості примордіальних, ще достатньо не визначені. Домінантний фолікул вже в перші дні менструального циклу має діаметр 2 мм і на протязі 14 днів до моменту овуляції збільшується в середньому до 21 мм. За цей же період відбувається стократне збільшення об’єму фолікулярної рідини, кількість покриваючих базальну мембрану клітин гранульози збільшується також у 100 разів.

В фолікулярній рідині різко збільшується вміст естрадіолу і ФСГ. Підйом рівня Е2 естрадіолу стимулює викид ЛГ і овуляцію. До часу овуляції в ооциті відновлюється процес мейозу.

Сам процес овуляції представляє собою розрив базальної мембрани домінантного фолікула і кровотечу з пошкоджених капілярів, оточуючих текаклітини. Зміни в стінці преовуляторного фолікулу, які забезпечують її потоншення та розрив, відбуваються під впливом ферменту колагенази; значну роль також відіграють простагландини F2,?, Е, які знаходяться в фолікуліновій рідині, протеолітичні ферменти гранульозних клітин, окситоцин та релаксин.

Після викиду яйцеклітини, в порожнину фолікулу швидко вростають формуючі капіляри, гранульозні клітини лютеїнізуються, в них збільшується цитоплазма і утворюються ліпідні вкраплення. Цей процес призводить до утворення жовтого тіла, клітини якого секретують прогестерон. Повноцінне жовте тіло розвивається тільки в тих випадках, коли в преовуляторному фолікулі утворюється адекватна кількість гранульозних клітин з великим вмістом рецепторів ЛГ. Жовте тіло секретує не тільки прогестерон, але і естрадіол та андрогени. Механізми регресії жовтого тіла вивчені недостатньо, відомо тільки, що лютеолітичні ефекти здійснюють простагландини.

Г о р м о н а л ь н а ф у н к ц і я я є ч н и к і в полягає у виділенні естрогенів, прогестерона та андрогенів.

Стероїдопродукуючими тканинами яєчника є клітини гранульози, що вистелюють порожнину фолікула, внутрішньої теки і в значно меншому ступені строма.

Клітини гранульози і текаклітини синергічно приймають участь в синтезі естрогенів, клітини текальної оболонки є головним джерелом андрогенів, які в незначній кількості утворюються і в стромі; прогестерон синтезується в текаклітинах і клітинах гранульози.

Субстратом для всіх естрогенів є холестерин – ліпопротеїн низької щільності, який потрапляє в яєчник з током крові.

В синтезі стероїдів приймають участь гонадотропіни ФСГ та ЛГ, які визначають перші етапи синтеза, а також ферментні системи – ароматози.

Під впливом ферментів відбуваються кінцеві етапи синтеза, а саме перетворення андрогенів (андростендіона і тестостерона) в естрогени (естрадіол, естрон). В тека клітинах під впливлм ЛГ синтезуються андрогени, котрі з током крові потрапляють в гранульозні клітини фолікула і в них ароматизуються в естрогени. В яєчнику в ранню фолікулінову фазу менструального циклу секретується до 100 мкг естрадіолу, в період овуляції – 400-900 мкг на добу, в лютеїнову фазу 250-270 мкг. Біля 10% Е2 естрадіолу ароматизуються з тестостерону поза гонадно. Кількість естрону в фолікуліновій фазі приблизно така як і естрадіолу, до моменту овуляції синтез його зростає до 600 мкг на добу. Тільки половина його утворюється в яєчнику. Друга половина ароматизується в естрадіол.

Естріол є малоактивним метаболітом естрадіолу та естрону. Естрогенні гормони впливають на організм, визиваючи складні біологічні ефекти.

Е с т р о г е н и в пубертатному періоді сприяють розвитку статевих органів, вторинних статевих ознак, а також формуванню скелету по жіночому типу.

Естрогени стимулюють гіпертрофію та гіперплазію міометрію під час вагітності, забезпечують проліферацію функціонального шару ендометрію в І фазі менструального циклу, а також дозрівання та деференціацію клітин епітеліального покриву слизової оболонки піхви.

Під впливом естрогенів в матці посилюється синтез м’язевого білка, підвищується чутливість міометрію до скорочуючих речовин, що сприяє підвищенню тонусу та скоротливій діяльності матки.

Завдяки естрогенним гормонам збільшується секреція цервікального слизу, посилюється моторика маткових труб в період овуляції, що створює умови для прискореної міграції сперматозоонів.

Естрогени також підвищують інтенсивність процесів обміну, сприяють затримці азоту, натрію в організмі, кальцію і фосфору в кістковій системі, знижують рівень холестерину в крові.

Естрогенні гормони безпосередньо і опосередковано через гіпофіз діють на яєчники, забезпечують розростанню гранульозних клітин, стимулюють трофічні процеси під час дозрівання фолікула. На гіпофіз естрогени діють в залежності від дози, чи стимулюючи, чи блокуючи викид ФСГ та ЛГ.

Г е с т а г е н н і г о р м о н и секретуються лютеїновими клітинами жовтого тіла, а також лютеїнізуючими клітинами зернистого шару та оболонок фолікулів. Окрім того, синтез гестагенів відбувається в корі наднирників, та в плаценті під час вагітності.

Дія прогестерону на організм носить специфічний характер. Він забезпечує секреторні зміни в ендометрії та утворення децидуальної оболонки під час вагітності, зменшує збудливість та скоротливу активність матки, шляхом зниження чутливості рецепторів міометрію до скорочуючих речовин.

Прогестерон зменшує продукцію цервікального слизу, знижує моторику маткових труб. Він також готує молочні залози до лактації, приймає участь в регуляції водно-електролітного обміну, посилює виділення шлункового соку, гальмує виділення жовчі тощо. В невеликих дозах прогестерон стимулює секрецію ФСГ, у великих блокує виділення гіпофізом фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів.

В яєчниках синтезується також і незначна кількість (1,5 мкг/добу) андростендіолу, попередника, тестостерона, в такій же концентрації він виробляється і в наднирниках. Більше 15% тестостерону під впливом ензимів ароматизується в дигідротестостерон – найбільш активний андроген, кількість його в жіночому організмі становить 75 мкг/добу.

Попередниками тестостерону є також дегідроепіандростерон і дегідроепіандростерон сульфат. Ці гормони синтезуються в яєчниках в незначній кількості, основне місце їх секреції – кора наднирників.

А н д р о г е н и в організмі стимулюють ріст клітора та великих статевих губ. Пригнічують лактацію, великі дози андрогенних гормонів призводять до росту волосся за “чоловічим типом”, появі “acne vulgaris”.

Вони мають анаболічний ефект, прискорюють ріст кісток, стимулюють кровотворення тощо.

Органи-мішені. Завдяки наявності специфічних рецепторів (до естрадіолу, прогестерону, тестостерону), в органах “мішенях” відбуваються цикліні зміни, найбільш виражені вони в ендометрії, що описано під назвою - маткового циклу.

М а т к о в и й ц и к л складається з фази проліферації, фази секреції та десквамації (менструація).

Відмічається чітка залежність між змінами, які відбуваються в яєчниках до і після овуляції з одного боку і послідовністю змін фаз в ендометрії – з другого.

Проліферативна фаза (естрогенна) продовжується з кінця менструації до 14 дня циклу. Вона починається з відновлення функціонального шару ендометрію (регенерації) і закінчується повним його розвитком (проліферацією клітин та залоз). Ця фаза обумовлена впливом естрогенних гормонів, які виділяє зріючий фолікул, а також ФСГ та в кінці ЛГ.

Секреторна (лютеїнова) фаза продовжується з середини циклу (14 дня при 28 денному циклі) до початку менструації.

В функціональному шарі настають секреторні перетворення. В епітелії залоз відмічається відкладання глікогену, строма слизової оболонки матки набрякає її перетинають спірале-побідні артеріоли. В стромі ендометрію в цей час з’являються псевдодецидуальні клітини. Ця фаза обумовлена безпосереднім впливом прогестерону та естрогенів, а також опосередкованим ЛГ та пролактину.

Фаза десквамації характеризується руйнуванням та відторгненням функціонального шару і наступленням менструації.

Дані процеси пов’язані з припиненням функції жовтого тіла, різким зниженням рівня естрогенів та прогестерону в крові, що в свою чергу обумовлює виникнення ішемії, вогнищ некрозів та крововиливів в ендометрій з наступним відторгненням функціонального шару. Фаза десквамації продовжується в середньому 3-4 дні, після чого знов відновлюються проліферативні процеси.

О п и с а н і ц и к л і ч н і з м і н и в ш и й ц і м а т к и, п і х в і та інших відділах статевого апарату, але вони виражені значно менше, ніж в яєчниках та ендометрії.

Зміни в шийці матки на протязі менструального циклу в основному пов’язані з діяльністю залоз слизової оболонки цервікального каналу.

В першій половині циклу вони починають продукувати прозорий слиз, кількість якого особливо збільшується в період овуляції. Слизовий секрет стає прозорим, тягучим (8-10 см), знижується його в’язкість, змінюється хімічна характеристика (солі NaCl при висушуванні мазка випадають у вигляді арборизованих фігур, які нагадують “лист папороті”), що створює оптимальні умови для просування сперматозоонів через цервікальний канал.

Після овуляції і утворення жовтого тіла всі вище означені зміни в шийці матки дуже швидко зазнають зворотнього розвитку.

В маткових трубах також спостерігаються нерізко виражені циклічні зміни: деяке потовщення слизової оболонки в І фазі циклу та виділення клітинами епітелію секрету, який містить білки і глікоген в лютеїновій фазі циклу.

До органів-мішеней, реагуючих на дію статевих гормонів яєчника відноситься також піхва, зокрема її слизова оболонка, яка вкрита багатошаровим плоским епітелієм. В ньому розрізняють 4 види клітин розташованих від базальної мембрани слизової оболонки в напрямку до поверхні слизової оболонки, це базальні, парабазальні, проміжні та поверхневі клітини. В залежності від фаз менструального циклу в мазках з піхви визначається переважаюча кількість чи поверхневих, чи проміжних клітин. Знаходження в мазках переважно поверхневих клітин свідчить про наростання в організмі рівня естрогенних гормонів, що характерно для предовуляторного періоду.

Після овуляції під впливом гормонів жовтого тіла вміст поверхневих клітин в мазках зменшується і починають переважати подовженої форми клітини проміжного шару.

Так, по наявності в мазках переважної кількості поверхневих, проміжних, парабазальних клітин можна робити висновок про рівень естрогенної насиченості в організмі жінки.

В регуляції менструального циклу, крім статевих гормонів, приймають участь і інші б і о л о г і ч н о а к т и в н і с п о л у к и. До них, в першу чергу, відносяться простагландини, які представляють собою ненасичені гідроксильовані жирні кислоти, які виявляються практично в усіх тканинах та рідинах організму. Встановлено, що простагландини приймають активну участь в регуляції менструальної функції. Початок менструації обумовлений скороченням матки, яке пов’язано з виділенням простагландинів з ендометрію і поступленням їх в міометрій.

Простагландини регулюють процес овуляції, за рахунок стимуляції в середині циклу виділення аденогіпофізом ЛГ, без якого не можливий розрив фолікулу. Крім того, простагландини здійснюють інгібуючий вплив на стероїдогенез в жовтому тілі яєчника. Збільшення вмісту простагландинів в матці в ІІ фазі циклу веде до зворотнього розвитку жовтого тіла.

І, накінець, добре відома роль простагландинів в регуляції скоротливої діяльності матки під час пологів.

Так чином, регуляція менструального циклу жінки представляє собою суперсистему, функціональний стан якої визначається зворотньою аферентацією її складових підсистем. Розрізняють І - довгий ланцюг зворотнього зв’язку між гормонами яєчника і ядрами гіпоталамуса; між гормонами яєчника і гіпофізом; ІІ – короткий ланцюг – між передньою долею гіпофіза і гіпоталамусом; ІІІ – ультракороткий – між РГЛГ і нейроцитами гіпоталамуса.

Зворотній зв’язок у жінок репродуктивного віку носить як негативнийний, так і позитивний характер. Прикладом негативного зв’язку є підсилення виділення ЛГ гіпофізом у відповідь на низький рівень естрадіола в ранню фолікулінову фазу.

Позитивний зворотній зв’язок спостерігається при викиді ЛГ та ФСГ у відповідь на овуляторний максимум вмісту естрадіолу в крові.

За механізмом негативного зворотнього зв’язку збільшується утворення РГЛГ при зниженні рівня ЛГ в клітинах передньої долі гіпофіза.

Прикладом ультракороткого негативного зв’язку є збільшення секреції РГЛГ при зменшенні його концентрації в нейросекреторних клітинах гіпоталамусу.

Провідним в регуляції менструальної функції є пульсуюча секреція РГЛГ в нейронах гіпоталамусу та регуляція виділення ЛГ і ФСГ естрадіолом за механізмом негативного і позитивного зворотнього зв’язку.


^ Методи обстеження гінекологічних хворих

А. Спеціальний гінекологічний анамнез (довідки про менструальну, статеву, дітородну, секреторну функції).

^ Б. Основні методи обстеження всіх жінок при профілактичних оглядах.

1. Огляд зовнішніх статевих органів (огляд зовнішнього отвору сечовивідного каналу, виявлення розміру бартолінієвих залоз, розміщення їх вихідних протоків, скенеївих залоз, огляд промежини, анального отвору, присінку вагіни, виявлення опущення та випадіння стінок вагіни та матки, визначення стану м'язів тазового дна).

2. ^ Дослідження за допомогою дзеркал (стан стінок вагіни, харак­тер складчастості та колір слизової оболонки, розростання, пухлини склепінь; шийки матки - розмір та форма — циліндрична або конічна, розриви, ерозії, дисплазія епітелію, характер виділень).

3. ^ Вагінальне внутрішнє дослідження (ширина отвору вагіни, великі залози переддвір'я, стан промежини та м'язів тазового дна, сечовивідний канал за ходом передньої стінки вагіни, довжина, ширина вагіни, складчатість слизової оболонки, наявність рубців, стенозу, перегородки, інфільтрата, пухлини, глибина, симетрія, згладженість, вип'ячування, затвердіння, форма шийки матки, розмір, порушення цілосності, форма зовнішнього вічка, консистенція, положення шийки відносно осі таза, пухлини).

4. ^ Дворучне комбіноване вагінально-черевостінне дослідження (розмір матки, форма, положення — нахилення, перегиб, зміщення за горизонтальною та вертикальною віссю, болючість та рухливість матки, стан маткових труб, тонкі та м'які, звичайно не пропальповуються, їх ділянка не болюча, яєчники у худорлявих жінок добре пальпуються у вигляді тіла мигдалеподібної форми, розміром 3х4 см, досить рухливі та чутливі, зв'язки навколоматкової клітковини, серозна оболонка матки, переметрії в нормі не пальпуються).

^ В. Додаткові спеціальні методи дослідження.

1.Ректальне дослідження (ректо-абдомінально-вагінальне).

2.Дослідження за допомогою кульових щипців проводиться у разі необхідності визначення зв'язку пухлини черевної порожнини з стате­вими органами.

^ 3.Зондування матки показано при потребі вивчити прохідність шийки матки, її довжину та конфігурацію, наявність в ній пухлин, перед деякими операціями (вишкрібання стінок порожнини матки, ампутація шийки матки та ін.). Протипоказання: гострі запалення вагіни, матки та придатків, підозра на вагітність, ракові виразки на шийці. Усклад­нення: кровотеча, перфорація, занесення інфекції.

4.Біопсія: відокремлення та дослідження кусочка тканини з діагностичною метою. Повинна проводитись прицільна біопсія (після: кольпо-скопії та з найбільш підозрілої ділянки). Найчастіше біоптат беруть з ураженої ділянки шийки, але можна — з будь-якої ураженої ділянки (краще скальпелем, рідше конхотомом).

^ 5 .Діагностичне вишкрібання слизової оболонки та порожнини матки, відокремлене діагностичне вишкрібання шийки та порожнини матки. Показання: маткові кровотечі, підозри на злоякісну пухлину, на залишки плідного яйця, на поліпоз слизової матки, ТБЦ ендометрію. Протипоказання: гостре і підгостре запалення матки та придатків, підслизова міома, гонорейний ендоцервіцит. Діагностичне вишкрібання — один з видів біопсії, де матеріалом для дослідження є слизова оболонка матки.

^ 6. Пункція черевної порожнини через заднє склепіння.

Показання: підозра на позаматкову вагітність, запальні захворювання, які перебігають з утворення ексудата в ректально-матковому заглибленні, з наступним лабораторним дослідженням. Прицільна пункція пухлини при підозрі на піосальпінкс та гідросальпінкс.

^ 7. Продування та промивання маткових труб, пертубація та гідротубація. Пертубація: визначення прохідності труб за допомогою введення в їх просвіт речовини. Протипоказання: вагітність, гостре та підгостре захворювання, пухлини матки, придатків, патологічні кровотечі тощо. Лікарські засоби для гідротубації: новокаїн, антибіотики, лідаза, гідрокортизон. Рекомендується проводити на 10—13-й день менструального циклу.

8. ^ Ультразвукове дослідження. Показання: пухлини матки та додатків, підозра на маткову та позаматкову вагітність, виявлення стану труб при гідротурбації та ін.

^ Г. Рентгенологічні методи дослідження.

Гістеросальпінгографія (метросальпінгографія) — отримання контрастного зображення порожнини матки та маткових труб за допомогою рентгенографії. Показання: патологічні процеси, що викли­кають зміни форми та розмірів матки (аномалії розвитку матки, пухлини). Визначення прохідності маткових труб. Протипоказання: підозра на вагітність (маткову та позаматкову), кровотеча, гострі та підгострі запальні зяхворювання матки та придатків. Проводиться на 8—14-й, а ще краще — на 16—18-й день циклу. Контрасні речовини: йодоліпол, водний розчин діадону або сергозіна. Знімок роблять зразу після вве­дення, через 15—20 хвилин та через 1 добу.

Пневмопельвіографія — рентгенографія органів малого таза після введення газу в черевну порожнину. Показання: новоутворення матки та придатків з нечіткими контурами, пухлиноподібні та запальні захворювання, аномалії розвитку статевих органів та ін. Протипоказання: тяжкі захворювання органів кровообігу, бронхіальна астма, гострі запальні захворювання органів малого таза, великі пухлини.

^ Біоконтрастна пневмопельвіографія — пневмопельвіографія з одночасною метросальпінгографією.

Лімфографія проводиться для виявлення поширення ракового процесу шийки, тіла матки та яєчників. Пряма лімфографія базується на тому, що вражена метастазом частина лімфатичного вузла не здатна поглинати контрастну речовину (йодоліпол, міоділ), на ренгенограмі видно дефект наповнення. Непряма радіоізотопна лімфографія — це підшкірне введення в перші міжпальцьові проміжки Аu. При специфічному ураженні лімфовузлів штриховка їх при скануванні не виражена.

Ангіографія — введення контрастної речовини в судини матки, сітка яких видна при ренгенографії.

^ Внутрішньо кісткова флебографія — введення водорозчинних контрастних речовин у губчату речовину надлобкових кісток та рентгенографія судин малого таза.

^ Д. Ендоскопічні методи дослідження.

Кольпоскопія — огляд, шийки матки та слизової оболонки вагіни за допомогою кольпоскопа. Показання — патологічні процеси на шийці матки та вагіни. Розширена кольпоскопіа — огляд, після обробки шийки матки розчином Люголя та 3% оцтовою кислотою.

Цервікоскопія — огляд шийки матки за допомогою спеціаль­них засобів — цервікоскопа через кольпоскоп.

Гістероскопія — огляд слизової оболонки матки за допомогою гістероскопа.

Цистоскопія — огляд слизової оболонки сечового міхура за допомогою цистоскопа.

Лапароскопія — огляд органів черевної порожнини та малого таза за допомогою лапароскопа, введеного в черевну порожнину шляхом проколу передньої черевної стінки.
  1   2

Схожі:

Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров'я України
Міністерство охорони здоров'я України, Київ, 1994 р.) та "Програми виробничої та переддипломної практики" за спеціальністю 11020101...
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров'я України
Міністерство охорони здоров'я України, Київ, 1994 р.) та "Програми виробничої та переддипломної практики" за спеціальністю 11020101...
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров'я україни
Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Севастопольської
Міністерство охорони здоров’я україни iconЛекція: “ Правові основи організації охорони здоров'я
Міністерство охорони здоров‘я україни вднзу «українська медична стоматологічна академія» Кафедра соціальної медицини, організації,...
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров’я України Національн ий медичн ий університет ім ені О. О. Богомольця Головне управління охорони здоров’я Ки ївської міської держа вної а дміністрації Науково-практичний семінар
Начальник Головного управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров’я України Національний медичний університет імені О. О. Богомольця Головне управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації Науково-практичний семінар
Начальник Головного управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров’я України Національний медичний університет імені О. О. Богомольця Головне управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації Науково-практичний семінар
Начальник Головного управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров’я україни
Пропедевтики дитячих хвороб. Програми навчальної дисципліни для студентів вищих медичних закладів освіти III-IV рівнів акредитації”...
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров’я України
Дитяча неврологія”, схваленої Кординаційною науково-методичною радою з післядипломної освіти лікарів І провізорів при Головному управлінні...
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров'я україни донецький національний медичний університет ім. М. Горького збірник алгоритмів стоматологічних маніпуляцій
Рекомендовано цмк з вищої медичної освіти Міністерства охорони здоров`я України як навчальний посібник для студентів стоматологічних...
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров`я України Міністерство охорони здоров’я України дз ”Луганський державний медичний університет”
«Актуальні питання експериментальної, клінічної медицини та фармації», яка відбудеться 25-26 жовтня 2012 р у Дз ”Луганський державний...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи