Рибак А. Критика більшовизму у працях О. Дякова icon

Рибак А. Критика більшовизму у працях О. Дякова




Скачати 153.86 Kb.
НазваРибак А. Критика більшовизму у працях О. Дякова
Дата28.07.2012
Розмір153.86 Kb.
ТипДокументи

Рибак А.

Критика більшовизму у працях О.Дякова.

Осип Дяків народився 1921р. у селі Олесин, Козівського району Тернопільської області. Навчався в середній школі у місті Бережани де вступив в ряди Юнацтва ОУН. За революційну діяльність арештований у 1940р. більшовиками. У 1941р. втік із тюрми і стає членом Окружного осередку пропаганди ОУН на Бережанщині. 1943-45рр. – член Крайового проводу Юнацтва ОУН на Українських землях, та редколегії журналу “Юнак” і редактор “Вістей” – органу УПА. Діяч Головного осередку пропаганди при Проводі ОУН(1945-48рр), Крайовий Провідник ОУН Львівського краю(1948р), член Проводу ОУН на Українських Землях(з 1949р), заступник Голови Генерального Секретаріату УГВР(1950), нагороджений Золотим та Срібним Хрестами Заслуги. Загинув у бою з енкаведистами восени 1950 року1.

Потрібно відзначити, що критика більшовизму займала у публіцистичній спадщині діяча одне з головних місць.

Аналіз більшовицького ладу та його критика відображені у таких статтях: “Наше становище до російського народу”, “СССР – країна найжорстокішого гноблення народів і визиску працюючих”, “На большевицькому ідеологічному фронті”, “Про свободу преси в СССР”, “Шовіністичне запаморочення та русифікаційна гарячка большевицьких імперіалістів”, “Ганьба ХХ-го сторіччя”, та неопублікованих ще – “Четверта сталінська п’ятирічка” і “Кінець другого етапу большевизації країн Центральної та Південно-Східної Європи”.

Прихід до влади більшовиків у Росії, як початок зародження імперіалізму нового тину, О.Дяків вважає звичайним обманом всього народу. Як народні маси у самій Росії так і у інших народів, що входили до складу царської корони, були незадоволені діяльністю Тимчасового уряду. А більшовики їм пообіцяли все, щоб згодом забрати ще більше1.

Захопивши владу у Росії, більшовики почали похід проти молодих республік під лозунгом визволення. Тому О.Дяків вважає 1918-21рр періодом відновлення Російської імперії, тепер вже не царської, а більшовицької3. Початок НЕПу нічим не зашкодив більшовикам. Після його закінчення у 1928р. одна части населення повірила більшовикам, інша – змирилась, а ще інша, яка була найсвідомішою і занадто активно себе проявляла, просто виказала себе, як небезпечна для режиму і згодом була знищена. До 1934р. СРСР став більшовицьким і за формою і за змістом, та ще й з ідеєю світової революції. Для здійснення планів потрібна армія, а, отже, важка та інші галузі промисловості, які працюють на військову сферу. Весь тягар у розбудові промисловості ліг на плечі поневолених народів1.

Усвідомлюючи ці плани нової влади та її імперіалістичний характер О.Дяків і висвітлює економічний режим СРСР. Економічний лад у публіциста підпадає під схему, коли до влади приходять бандити і забирають усе силою у поміщиків та й у простого народу. Публіцист вважав, що СРСР - це монополіст на ринку праці, з усіма похідними. А великі суми від визиску працюючих ідуть на вигідне життя партійних працівників, підготовку загарбницьких воєн та пропаганду і сітку агентів за кордоном. Весь народ став просто “придатком машини, рабом опертим на терорі”2.

О.Дяків вказує, що індустріалізація і колективізація в СРСР- це ні яка не побудова соціалізму, а нова експлуататорська більшовицька система, нічим не краща від капіталістичної3. І характеризується вона повною ліквідацією політичних та економічних завоювань робітників і селян, привілейованим становищем маси більшовиків та ростом класових протиріч; ліквідацією демократії, монополією більшовицьких вельмож на управління державою; остаточним оформлення двох нових класів: експлуататорського – сталінських вельмож, і експлуатованого – радянських працюючих; повним поневоленням всіх народів СРСР, закріпленням колоніального стану, перехід на шлях великоросійського шовінізму4.

О.Дяків доводить, що: “Більшовики в корені відійшли від букви марксизму: в СССР немає знищення експлуатації людини, Марксова критика капіталістичного ладу цілком актуальна, якщо її прикласти до большевицького ладу і політики, протилежні Марксові і теорії про найвидатнішість російського народу, теорія великодержавності, як добра для усіх народів”. Звідси, на думку автора, змінюється і погляд на роль більшовицької партії – не боротьба проти експлуататорських класів, а в охороні великодержавницьких планів5.


“Марксизм,-зазначає О.Дяків,- є тією теорією, що найбільше б’є по них самих, яка цілковито заперечує большевицьку теорію і демаскує їхню політику. Єдиний вихід – взяти на список заборонених всі твори Маркса і Енгельса”. Публіцист підмітив, що Маркс говорив про перемогу соціалізму спочатку на Заході, для цього потрібна революція у кількох найпередовіших країнах. А більшовики замінили на можливість перемоги спочатку в Росії. О.Дяків зазначає, що йде повне перебудування ідеології і внесення одверто нових елементів, що суперечать Марксові. Що існує стан повного відриву практичної політики. Основне положення, що розбиває гасло проте, що в СРСР соціальний лад – це те, що в СРСР немає суспільної власності на засоби виробництва, ними володіє лише більшовицька партія1.

О.Дяків вказує також на хибності більшовицької критики капіталістичної держави: що, ніби, немає демократії де існує нерівність класів та, що в СРСР немає класів і визиску. Він підмітив, що Маркс і Енгельс говорили, що визиск людини людиною може бути лише через приватну власність, але що в СРСР не тільки приватна власність є джерелом творення класів. Тут експлуататорський клас утворився не на основі приватної власності, а необмеженої політичної влади, яка зосереджує в своїх руках всі багатства країни. Процес, що відбувається в СРСР протилежний до капіталізму: там багатство приводить до влади, а тут (в СРСР) влада до багатств2. Не лише О.Дяків, а й інші теоретики та публіцисти ОУН чудово підмітили і у своїх працях показали, що В СРСР витворився новий клас партійної номенклатури, який проводить політику державного капіталізму. Що у порівнянні з капіталістичним визиском робітників нічого не змінилось крім власника земель та знарядь праці, тепер ним стала більшовицька партія.

Підсумовуючи відхід більшовиків від теорії Маркса-Енгельса, публіцист зазначає: “Фронт, як бачимо тріщить по всіх швах, він розвалюється. З одного боку вони не відмовляються від теорії Маркса, а з іншого говорять, що це зміни продиктовані часом і що Маркс та Енгельс застаріли в ряді питань. На справді, вони вже в корені заперечують марксистську теорію, а на практиці – ще з самого початку”3. Теоретик вважав, що в СРСР немає ніякого соціалізму, а, отже, не може бути переходу до комунізму. Що комунізм сталінські вельможі уявляють собі, як “радянська влада плюс атомна бомба”4.

О.Дяків критикує також так звану радянську демократію і зазначає, що радянський лад – це наскрізь недемократичний лад у суспільно-політичному житті. Що на практиці заперечується все те, що сказано в конституції про загальні, прямі, рівні вибори. Списки кандидатів визначаються у партійних кабінетах згори. Конституція закріплює, що керівним ядром усіх організацій: рад, профспілок, комсомолу, культурно-освітніх товариств є комуністична партія. Відповідно, народним є не те, що випливає з волі народу, а те, що корисне партії1.

“Нема ніякого правосуддя, ніякої законності, свобода преси, зборів, релігії, право недоторканості особи і життя цілком перекреслені в СССР”2.

О.Дяків усвідомлює, що “вільна преса є могутньою зброєю”. Висвітлюючи становище преси в СРСР він помітив, що преса не ідеальна і в західних демократіях, але поруч з трестовою, там є і об’єктивна, а в СРСР, крім партійної, немає жодної3. Що вона не відображає інтереси працюючих, не розглядає тем, які турбують громадян, не відображає фактичну дійсність. А те, що не дозволено бачити в Союзі вона бачить поза ним (національне гноблення, експлуатація людини, придушення демократії, кризи, безробіття, голод та ін.). Щоб знівелювати всенародну основу визвольного руху в Україні радянська преса взагалі не висвітлює події пов’язані з боротьбою УПА, а польська преса, яка контролюється, СРСР висвітлює епізоди боротьби наскрізь брехливо. Автор також підмітив, що якщо в газетах є інформація про невиконання плану виробництва, за зрив хлібозаготівель, за формалізм у керівництві, за занедбання більшовицького виховання молоді то це є або сигналом до ліквідації, або виправданням уже проведеної4. Наводячи у своїй статті численні факти численного перекручування дійсності, замовчування тих чи інших подій і навпаки – піднесення потрібних для партії, автор намагається відобразити повну картину становища преси в СРСР. Відчутна дуже добра обізнаність О. Дякова з радянською пресою. Взагалі, варто відзначити, що публіцист (це дуже добре помітно з його праць) був надзвичайно обізнаний як з пресовими матеріалами Радянського Союзу та Західних держав, так і з усіма офіційними документами органів влади, та й просто знав дійсність. І це в умовах повної конспірації, коли по декілька місяців публіцисти не мали змоги виходити з криївок.

Один з моментів критики О.Дяковим СРСР спрямований на великоросійський шовінізм. У статті “Шовіністичне запаморочення...” публіцист пише: “Тост Сталіна у Кремлі 24 травня 1945р на честь російського народу “найвидатнішої нації з усіх націй, які входять до складу Радянського Союзу” був офіційним осанкціонуванням шовіністичного курсу, що вже й до того існував у житті”1. Він вважає, що з цього часу почалася кампанія розпалювання шовінізму в російському народі, щоб довести, що російський народ за своєю природою є найвидатнішою нацією і керівною силою серед інших народів. Автор це пояснює як потребу для партії зробити ставку на російський шовінізм, як на найбільш надійну опору для її імперіалізму. “ Це дасть змогу, - пише О.Дяків, - надати істoрично-прогресивної ролі імперіалізмові, його всіляко виправдати. Ніби-то загарбницькі походи, були доказом вищості російського народу, бо у них проявились з особливою силою його вищі якості “2.

“Виходить, - ставить риторичне запитання публіцист, - що російська держава складалась дякуючи тільки якійсь “благородній керівній ролі”, а не шляхом імперіалістичних завоювань”. Автор наголошує, що невинною фразою “керівна роль” виправдовується більшовицький імперіалізм та завоювання. А усі злочини в історії перекидають на царів, поміщиків, капіталістів, але лише тих, політика яких була невдалою в імперіалістичному плані. Прогресивна роль російського народу ніби в тому, що неросійські народи потрапивши до однієї з ним держави отримали можливість боротись проти капіталістичного ладу. Керівна роль і в тому, що він перший підніс “прапор жовтневої революції” і допоміг російським народам звільнитись від самодержавства. “Але ж він був і тією силою, яку нові більшовицькі імперіалісти використали, щоб завоювати Україну, Грузію, Азербайджан, Білорусію, Туркестан, а разом з тим ці народи утратили всі здобутки жовтневої революції?”, - запитує О.Дяків.

Далі він вказує, що розпал шовінізму супроводжується русифікаційною політикою. У першу чергу, шляхом систематичного фізичного знищення неросійських народів і насадженням російського елементу на неросійських землях. А мета цієї політики – прищепити почуття меншовартості та пошани до російського народу, з метою полегшення асиміляції, знищення духовно-моральної відпірності, піді рвання духовних сил визвольної боротьби. І що головне, на думку автора, що усі ці тези про керівну

роль,про вищість, позбавлені права на доказування, бо “те, що каже партія, уже закономірне, без сумнівів і дискусій”.

Заперечуючи таку політику, О.Дяків пише: “Нема в світі вищих і нищих народів, повноцінних і неповноцінних. Все інше – расизм. Не визнаємо за російським народом жодних вищих якостей, це все видумки большевиків для гноблення, експлуатації та обдурення”.

У ставленні до російського народу, як і у всіх інших принципових питаннях автор виступає в руслі Третього Надзвичайно Великого Збору ОУН. У постановах збору було зазначено: “До поневолених народів СССР ми зачисляємо і російський народ”. Змінено тут і термінологію. Немає мови про москалів, а говориться про “російський імперіалізм” про “більшовицько-московський імперіалізм”. Теж саме бачимо і у платформі УГВР, де говориться про московсько-більшовицький та німецько-гітлерівський імперіалізм, але ніде не згадуються росіяни чи Росія 1.

У статті “Наше становище до російського народу” О.Дяків говорить, що треба розрізняти ставлення до російських народних мас і до російських імперіалістів . Ставлення до російського народу нічим не відрізняється від ставлення до інших народів і випливає з гасла: “Воля народам – воля людині”2. ОУН бореться не проти російського народу а за визволення України від гніту російсько-більшовицьких загарбників. “Проте, зазначає автор, треба пам’ятати, що російський народ привчався і привчається до гноблення інших, російський нарід не жив ще вільним життям, не знає смаку волі і громадянських прав. Російський народ мусить усвідомити, що російський імперіалізм є причиною його важкого становища на протязі цілої його історії”3.

Потрібно зазначити, що в такому ж дусі писали і інші публіцисти підпілля: Мирослав Прокоп, Йосип Позичанюк, Всеволод Рамзенко та ін.

Абсолютно заперечуючи будь-який позитив від входження (приєднання) інших республік до складу СРСР, О. Дяків вказує на колоніальне становище України та інших республік. А саме: 1) республіки не мають жодної політичної самостійності; 2) все їхнє господарське життя підпорядковане державі-загарбнику (Росії); 3) республіки є звичайним джерелом сировини; 4) у них розбудовуються лише видобувні галузі, а робляться, щоб узалежнити колонії від себе і дати легшу працю російському робітникові; 5) є звичайним ринком збуту товарів метрополії, при чому товарів, зроблених з сировини республіки (колонії); 6) республіки є джерелом дешевої робочої сили; 7) є ареною колонізації, корінне населення фізично знищується і притуплюється його розвиток. Автор спростовує те, що російський народ вклав величезні кошти і сили в будівництво господарства національних республік. Він вказує, що навпаки ріст кваліфікованих кадрів у республіках штучно спинено. Усі керівні пости займають росіяни маючи змогу користатись плодами колоніального грабежу республік1.

Колоніальне становище економіки України публіцист розкриває також у ще неопублікованій статті “Четверта сталінська п’ятирічка”. Політика Сталіна, вважав О.Дяків, спрямована на шлях нових загарбань. Для цього потрібна армія, тобто потрібно розбудувати воєнну промисловість на що і спрямовані п’ятирічні плани. Кошти знову планують отримати за рахунок грабунку працюючих мас, за рахунок грабежу більшовиками колгоспів і радянських республік.

Далі автор детально аналізує п’ятирічний план і доводить, свої тези. “Четвертий п’ятирічний план, як і попередній, - вказує О. Дяків, - сприяє розбудові лише галузі менш складного і більш метало місткого машинобудування, галузей, призначених для кращої експлуатації багатств України. План зберігає за Україною роль сировинної бази і аграрного придатку сталінської метрополії та ринку збуту для метропольної промисловості”. “Натомість, найбільш розвинута в промисловому відношенні – Московська область. Через виробництво складних машин, автомобілів, апаратів, точного приладдя, текстильних виробів, яких, очевидно Україні за большевицькими економістами не потрібно”. Далі автор на конкретних цифрах і прикладах показує колоніальне становище республік (наприклад на прикрашування Москви з бюджету виділено 9 млрд. рублів, у той же час як на відновлення після війни Києва – 260 млн.), та географію розміщення промислових підприємств, яка теж аж ніяк не на користь республік2.

Публіцист не погоджується з твердженням більшовиків, що протягом перших двох п’ятирічок було побудовано соціалізм. І вказує, що на ділі це не соціалізм, а нова експлуататорська більшовицька система, яка характеризується такими моментами: 1)ліквідація політичних та економічних завоювань робітників та селян, привілейоване становище маси більшовиків та наростання класових протиріч (тобто публіцист заперечує безкласове суспільство, яке ніби-то було побудоване в СРСР); 2)повна монополія більшовиків на управління державою, та розбудова поліційного апарату; 3)закріплення колоніального стану республік та перехід кліки на стан великоруського шовінізму. Насправді новий п’ятирічний план, на думку автора, це не перехід до комунізму, а перехід до ще більш посиленої підготовки до війни.

Об’ємом і темпами цей новий план перевищує попередні. Констатує О.Дяків, але це аж ніяк не є доказом економічного зростання, а навпаки – виконання нечуваних завдань, зубожіння і фізичне вичерпання народу, терор. Основна ставка повинна знову робитись на розбудову важкої промисловості, машинобудування, також виразно підкреслено – “зміцнити дисципліну по виконанню колгоспами своїх завдань по поставках державі сільськогосподарських продуктів”1.

Як бачимо критика О. Дяковим радянської тоталітарної системи не просто відповідала вимозі часу, коли українське підпілля перейшло до пропагандивних і роз’яснювальних методів боротьби, а була справді на високому теоретичному рівні. Можна стверджувати, що праці О. Дякова та інших публіцистів того часу, у яких розкрито тоталітарну радянську систему, належить до зразків не лише української, а й світової політичної думки. Логічним висновком, який випливав з критики, був розвал Союзу: “антагоністичні суперечності у середині СССР разом із суперечностями, що випливають з колоніальної політики призведуть до знищення сталінської імперії - СССР”2. І це було написано в кінці сорокових років, ще задовго до М. Джиласа.

Злочинність більшовизму, правда вже в дещо іншому аспекті, О.Дяків розкриває у статті “Кінець другого етапу большевизації країн Центральної та Південно-східної Європи”.

На його думку, знищення лідерів ряду країн Східної Європи, розпуск комуністичних сил, які не лояльні до СРСР є одним з проявів послідовно здійснюваного, суворо дотриманого плану більшовизації цих країн. І робить це Москва3. Але деякі європейські політики говорять, що ще замало фактів, щоб передати справу на розгляд до ООН. Публіцист запитує, а коли буде достатньо? Коли вони формально будуть включені до СРСР ? За поділу світу на два блоки – це є прискореною підготовкою до світової війни4.

Автор вказує, що схема більшовизації така ж як і у Радянському Союзі і за характерними ознаками її можна поділити на три етапи: на першому – вирішальним моментом була більшовицька окупація країн, що стала гарантією їх подальших успіхів. Найбільш характерною особливістю першого етапу є розбудова компартій – їхньої агентури. Правда, поки-що через ряд причин, вони ідуть ще в коаліції з іншими партіями. Наставляючи в урядах своїх людей, компартії проводять політику розпалювання соціальної ворожнечі. Її мета – з’єднання навколо компартії невдоволених працюючих мас. Другий чинник зміцнення позицій – терор проти тих сил, що змагають за справжню незалежність. Терор стає засобом, що забезпечує успіх всіх заходів політики компартій.

Найхарактернішою ознакою другого етапу є боротьба проти легальної опозиції, а її розгром – завершенням етапу. При цьому компартії діють двома шляхами: політичного розкладу і насильної ліквідації. На другому етапі комуністи вже легалізують своє становище “виборами – в обстановці терору, безправ’я та жахливих махінацій”. З кінця другого етапу комуністи вже займають монопольне становище. Але це, вважає О.Дяків, призведе лише до росту прогресивних національно-визвольних сил1.

У 1947р (це рік написання статті) починається перехід до третього етапу, який характеризується цілком явним монопольним становищем компартії, чисткою в її рядах “побудовою соціалізму”. Ще одним елементом третього етапу є договори про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу, які є дальшим продовженням плану анексії. На третьому етапі побудова соціалізму проходитиме в прискореному порядку, але не обов’язково повинна закінчитись до часу включення цих країн до складу СРСР. “Хоча, можливо, - глузує автор, - вони відразу перейдуть до комунізму, бо в СССР вже будують комунізм ?”.

Підсумовуючи, О.Дяків вказує, що для країн Східної Європи нема нічого іншого як стати на шлях революційної боротьби, в єдиний фронт поневолених народів СРСР2.

Критика більшовизму в творах публіциста, як бачимо, намагалася знайти твердий грунт фактів, що їй, на нашу думку, цілком вдалося. Добре знання дійсності, простий і водночас насичений виклад у працях показують весь публіцистичний талант автора, його вміння бити на найболючіші місця, знаходити для критики беззаперечні аргументи.

Анотація. У статті висвітлено погляди О.Дякова-Горнового на соціальноо-економічний та політичний режим в СРСР. Серед ряду його статей, присвячених критиці тих чи інших сфер підбільшовицької дійсності, виокремлено погляди на економічний, соціальний, політичний лад.


Література та джерела

  1. Державний архів Служби безпеки України. Фонд друкованих видань. - Спр. №372. - Т.15.

  2. ДАСБУ. Фонд друкованих видань. - Спр. №376. - Т.33.

  3. Мірчук П. Революційний змаг за УССД. Хто такі “бандерівці” , “мельниківці”, “двійкарі”. – Нью-Йорк, 1985. – Т.1.

  4. На більшовицькому ідеологічному фронті// Дяків-Горновий. Ідея і Чин. Повна збірка творів. – Нью- Йорк –Торонто – Мюнхен, 1968.- 408с.

  5. Наше становище до російського народу // Дяків-Горновий.Ідея і Чин.

  6. Потічний П. Українсько-російські відносини в політичній думці українського підпілля часу Другої світової війни// Сучасність. – 1986. – №7 – 8.

  7. Про свободу преси в СССР// Дяків-Горновий. Ідея і Чин.

8.Содоль П. УПА 1943-1949рр. Довідник / Випуск другий. – Нью-Йорк, 1995. 296с. 8. 9.СССР – країна найжорстокішого гноблення народів і визиску працюючих // Дяків- Горновий.Ідея і Чин.

10.Шовіністичне запаморочення і русифікаційна гарячка большевицьких імперіалістів// Дяків-Горновий. Ідея і Чин.


1 Содоль П. УПА 1943-1949рр. Довідник / Випуск другий. – Нью-Йорк, 1995. 296с. - c.82.

Мірчук П. Революційний змаг за УССД. Хто такі “бандерівці” , “мельниківці”, “двійкарі”. – Нью-Йорк, 1985. – Т.1 – С.113-114.


1 СССР – країна найжорстокішого гноблення народів і визиску працюючих // Дяків-Горновий.Ідея і Чин. Повна збірка творів. – Нью- Йорк –Торонто – Мюнхен, 1968. - с.290



3 Там само – с.296.

1 СССР – країна найжорстокішого гноблення народів і визиску працюючих // Дяків-Горновий.Ідея і Чин. – с.200.

2 Там само – с.201.

3 На більшовицькому ідеологічному фронті// Дяків-Горновий. Ідея і Чин

4 Там само – с.296-297.


5 Наше становище до російського народу // Дяків-Горновий.Ідея і Чин. – с.240.

1Наше становище до російського народу // Дяків-Горновий.Ідея і Чин.- с.256.


2 СССР – країна найжорстокішого гноблення народів і визиску працюючих // Дяків-Горновий.Ідея і Чин. – с.210.


3 Наше становище до російського народу // Дяків-Горновий.Ідея і Чин. – с.240.

4 Там само – с.250.

1 СССР – країна найжорстокішого гноблення народів і визиску працюючих // Дяків-Горновий.Ідея і Чин. – с.200.


2 Там само – с.188.

3 Про свободу преси в СССР// Дяків-Горновий. Ідея і Чин. – с.264.

4 Там само – с.285.

1 Шовіністичне запаморочення і русифікаційна гарячка большевицьких імперіалістів// Дяків-Горновий. Ідея і Чин. – с.289.

2 Там само – с.310.

1 П. Потічний. Українсько-російські відносини в політичній думці українського підпілля часу Другої світової війни// Сучасність. – 1986. – №7 – 8. – с.78.


2 Наше становище до російського народу // Дяків-Горновий.Ідея і Чин. – с.159.

3 Там само – с.154-164.

1 Шовіністичне запаморочення і русифікаційна гарячка большевицьких імперіалістів// Дяків-Горновий. Ідея і Чин. – с.311.


2 ДАСБУ Фонд друкованих видань, спр. №376, т.33. – с.303 -304.


1 ДАСБУ Фонд друкованих видань, спр. №376, т.33. – арк.304.


2 На більшовицькому ідеологічному фронті// Дяків-Горновий. Ідея і Чин. – с.234.

3 ДАСБУ Фонд друкованих видань, спр. №372, т.15. – арк.389.

4 Там само – арк.391.

1 ДАСБУ Фонд друкованих видань, спр. №372, т.15. – арк.392-400.

2 Там само – арк.400-402.



Схожі:

Рибак А. Критика більшовизму у працях О. Дякова iconРибак А. Державотворчі погляди О. Дякова – „Горнового”
Проводі оун, Крайового Провідника оун львівського краю, члена Проводу оун на Українських Землях, заступника Голови Генерального Секретаріату...
Рибак А. Критика більшовизму у працях О. Дякова iconДолі нескорених (революційний шлях О. Дякова-Горнового)
Стаття присвячена висвітленню життя та революційної діяльності одного з найвизначніших діячів національно визвольного руху 40-их...
Рибак А. Критика більшовизму у працях О. Дякова iconРибак А. Ставлення до російського народу у працях оунівських публіцистів 1940-1950-х років
Одії тих часів. Однією з дискусійних тем яка однобоко висвітлювалась в радянській історіографії, було ставлення оун та упа до російського...
Рибак А. Критика більшовизму у працях О. Дякова iconДисципліни «теорія та критика сучасної архітектури»
Програма навчальної дисципліни та робоча програма дисципліни «Теорія та критика сучасної архітектури» (для студентів 5 курсу денної...
Рибак А. Критика більшовизму у працях О. Дякова iconМіністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства ю. В. Жмурко теорія І критика сучасної архітектури
Методичні вказівки до самостійної роботи з курсу «Теорія І критика сучасної архітектури» (для студентів 5 курсу денної форми навчання...
Рибак А. Критика більшовизму у працях О. Дякова iconРибак Дмитро Юрійович 65 за конкурс

Рибак А. Критика більшовизму у працях О. Дякова iconПрограма І робоча програма навчальної дисципліни теорія І критика сучасної архітектури
Програма І робоча програма навчальної дисципліни «Теорія І критика сучасної архітектури» (для студентів 5 курсу напряму підготовки...
Рибак А. Критика більшовизму у працях О. Дякова iconРибак Дмитро Юрійович 65 за конкурс
move to 1192-20548
Рибак А. Критика більшовизму у працях О. Дякова iconКритика та бібліографія с. О. Швачко, С. В. Баранова, І. К. Кобякова, О. М. Медвідь
move to 0-17690720
Рибак А. Критика більшовизму у працях О. Дякова iconИстория русской философии
Xx. Трансцендентально-логический идеализм в россии и его критика. В. Ф. Эрн
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи