Населення міста Ратне в другій половині ХVІ – ХVІІ ст icon

Населення міста Ратне в другій половині ХVІ – ХVІІ ст




Скачати 169.21 Kb.
НазваНаселення міста Ратне в другій половині ХVІ – ХVІІ ст
Дата31.05.2012
Розмір169.21 Kb.
ТипДокументи

Т.В. Сидорук (Острог)


Населення міста Ратне в другій половині ХVІ – ХVІІ ст.


У статті досліджуються питання кількісного, соціального, національного та релігійного складу населення міста Ратне в другій половині ХVІ – ХVІІ ст. Відповідно до демографічних показників проаналізовано місце Ратна серед тогочасних українських міських поселень.

Ключові слова: населення, ремісники, торговці, духовенство, соціальна диференціація, національний склад, унійні процеси.


Розгляд міської проблематики на локальному (мікро) рівні загалом не властивий для української історіографії. Як результат, опрацювання історії окремих українських міст доби пізнього середньовіччя та раннього нового часу залишається недостатнім, а, відтак, є важливим завданням для істориків-урбаністів. Дослідження чисельності, соціального, національного та релігійного складу населення міста Ратне в другій половині ХVІ – ХVІІ ст., що є метою даної статті, стало можливим з огляду на збереженість грунтовних джерельних матеріалів. Місто характеризуються, з одного боку, унікальною для Волинського Полісся збереженістю описово-статистичних джерел (поборових реєстрів, інвентарів, люстрацій), висока інформативність яких під кутом зору демографії очевидна, з іншого – наявністю матеріалів зі значною хронологічною репрезентативністю. Це поборовий реєстр 1500 р., доповнений у публікації М.С. Грушевського реєстрами 1501, 1502 і 1504 рр. [1], поборовий реєстр 1564 р. [2, 190], інвентарні описи 1512, 1556 і 1592 рр. [1; 3; 4], люстрації 1565, 1570, 1628 і 1661 рр. [5, 272-320; 6, 210-239; 7, 43-61; 8, 152-162; 9, 222-250].

Результати дослідження можуть становити науковий інтерес і в цілому для Волині, так як вони можуть бути використані для порівняння структури населення волинських міст, які в силу обставин до Люблінської унії перебували у складі різних держав – Польщі та Литви. Ратненщина ще в 40-х рр. ХV ст. відійшла до складу Польщі і була приєднана до сусідньої Холмської землі, утворивши разом з навколишніми землями відомий в науці “ратненський” чи “любомльсько-ратненський” клин коронних земель, що врізався в територію Великого князівства Литовського поміж Ковельським староством і Берестейською землею.

В різний час питаннями розмірів та заселеності міських поселень, джерел поповнення міщанства, співвідношення кількості міських і сільських жителів, класифікації (типології) міст, соціальної диференціації та національного складу міського населення займались такі дослідники як А. Павінський, А. Яблоновський, М.Ф. Владимирський-Буданов, О.І. Баранович, О.С. Компан, І.П. Крип'якевич, П.М. Сас, М.Г. Крикун, І. Ворончук та ін [10; 11; 12; 13; 14; 15; 16; 17; 18]. Однак вчені клали в основу своїх досліджень різні джерела, а тому користувалися відмінними методами при визначенні кількості та структури населення окремих міст, різних регіонів та й України в цілому. Як результат, на сьогодні є декілька оцінок чисельності та складу населення українських земель періоду пізнього середньовіччя та раннього нового часу, які суттєво розходяться між собою. Стосовно ж Ратна лише в історико-краєзнавчих нарисах В. Т. Денисюка та І.О. Денисюка наводяться окремі дані про соціальний та національний склад міщанства в пізньосередньовічний та ранньомодерний період без визначення загальної кількості населення міста і його диференціації за соціальною ознакою, родом занять, етнічним складом, конфесійною приналежністю тощо [19; 20]. Спробою реалізувати ці завдання і є дана стаття.

В 1556 р. в Ратному нараховувалось 220 будинків міського права [3, 7], в 1565 р. – 249 [5, 272-273], в 1592 р. – 278 [4, 53], в 1628 р. – 236 [8; 160], в 1661 р. – “домів осілих” 104 [9, 230]. Крім того, протягом другої половини ХVІ ст. нараховувалось 20-25 “домів порожніх” і 30-40 коморників [5, 272-273]. У 1661 р. порожніх будинків було 132, а 74 – “раніше стояли пусткою, а щойно обживаються” [9, 230].

Отже, в Ратному в другій половині ХVІ – на початку ХVІІ ст. в середньому нараховувалось 270 – 280 будинків. Однак, при визначенні чисельності населення міста на основі кількості розташованих у ньому житлових споруд постає проблема середнього коефіцієнту, тобто пересічного числа мешканців одного будинку. Практично майже всі вітчизняні дослідники виходили з коефіцієнту, що дорівнює 6. Ця традиція, як зазначає І.О.Ворончук, бере свій початок від Ю. Крижанича, який свого часу зауважував, що за тодішніх умов при кількості дітей в родині менше чотирьох не могло відбуватися зростання населення [17, 126]. Але, разом з тим він наголошував, що така кількість є мінімальною. Сучасні українські дослідники М.Г. Крикун та І. О. Ворончук зробили спробу переглянути і підняти цей коефіцієнт. М. Г. Крикун підняв його до 6,5 [16, 77], а І.О. Ворончук, наголошуючи на значно більшій багатодітності української родини і на можливості заселеності одного господарства більш ніж однією родиною, визначила цей коефіцієнт у 8,4 особи [18, 61]. Однак, ще А. Яблоновський справедливо, на нашу думку, відзначав, що необхідно розрізняти коефіцієнт заселеності одного господарства окремо для міста і села, так як “po miastach rodziny mniej “siemienisty” niż po wsiach” [10, 194]. “Міський” коефіцієнт в нього дорівнював 5 [10, 194], який з огляду на аналізовані вище найновіші дослідження виглядає дещо заниженим.

Виходячи з коефіцієнту 6, який для тогочасної міської родини є найбільш відповідним, і враховуючи те, що в цей же час в Ратному проживало понад 3 десятки коморників, які не підпадають під загальний коефіцієнт, бо могли взагалі не мати сім'ї, можна стверджувати, що в другій половині ХVІ – на початку ХVІІ ст. тут проживало 1600-1700 осіб. Вже в першій половині ХVІІ ст. кількість населення поступово зменшується – в люстрації 1628 р. згадуються 236 будинків, і більше ніж удвічі – в 60-х рр. ХVІІ ст. під впливом подій середини-другої половини ХVІІ ст. – Національно-визвольної революції, російсько-польської війни, “Руїни”, результатом чого було спустошення і обезлюднення значної частини українських земель, що не обійшло й Ратненщини. Так, 24 вересня 1648 р. П.-Я. Сапєга повідомляв із Ратного, що “навколо бродить немала купа ... здрайців козаків” [21, 86]; в тому ж 1648 р. в місті було пограбовано католицький костел, а його плебана вбито [9, 245]; в люстрації 1661 р. вказано, що 132 міських будинки “повністю зруйновані і стоять пусткою” [9, 230].

Закономірно постає питання про місце Ратна серед тогочасних українських міських поселень відповідно до демографічного критерію. В більшості джерел для позначення поселення Ратне в ХVІ - ХVІІ ст. вживається термін “місто”, а інвентар 1556 р. визначає його як “містечко” [3, 7]. Дослідники неодноразово звертали увагу на те, що вжита в джерелах термінологія для позначення міських поселень на українських землях в цей період далеко не завжди служить надійним критерієм для розмежування понять “місто” і “містечко”, грань між якими була рухливою і слабо вираженою [22, 22]. Відтак проблема класифікації середньовічних міст була і досі залишається предметом обговорення науковців і до сьогодні в історичній літературі немає загальноприйнятої відповіді на питання, яке поселення, за якими ознаками і критеріями слід вважати містом, а яке містечком.

Проблемами класифікації та термінології міських поселень серед іншого займалася польська дослідниця С. Кульєвська-Топольська. Вона виділила 4 групи міст: найбільші (кількість будинків не вказує); великі міста (понад 500 будинків); менші міста (понад 300 будинків); містечка (до 300 будинків) [23, 259]. Інший польський вчений, С. Александрович, містечками вважав поселення до 150 будинків, містами – понад 250, а від 150 до 250 перехідною формою [24, 36-37]. І. Крип'якевич вважав поселення, які налічували до 500 будинків містечками, понад 500 – містами [14, 196]. П. Сас поділяє міські поселення на три групи: малі міста – до 200 будинків, середні міста – 200-700 будинків, великі – більше 700 будинків [15, 21-22]. Підсумував попередню історіографічну традицію з цієї проблеми А. Заяць, досліджуючи питання класифікації та термінології волинських міст другої половини ХVІ – першої половини ХVІІ ст., провівши при цьому аналіз джерел, в яких на державному рівні проводився поділ тогочасних міських поселень [22, 22-24]. Аналізована ним Устава поголовного податку 1520 р., розрізняє 4 типи міст на основі величини сплачуваного податку, однак в ній відсутні чіткі межі такого поділу [22, 22]. Лише сейм 1775 р. зазначив, що “містечком повинно вважатися таке поселення, яке лише рільництвом займається і менше як 300 будинків налічує” [22, 23].

На нашу думку, Ратне за кількісними показниками населення ХVІ – першої половини ХVІІ ст. слід відносити до малих міст. Хоч таке твердження може виглядати до певної міри суперечливим, якщо трактувати безпосередньо свідчення М. Стрийковського (стосується ХVІ ст.), який пише, що Ратне – “місто ... немале, поміж широко розпростертими болотами, від Холма віддалене на 24 милі” [19, 27]. Очевидно, дослідник мав на увазі обширну територію, яку займало поселення, а не кількість жителів. Для другої ж половини ХVІІ ст., коли кількість жителів Ратна зменшилась більше ніж удвічі, відповідним вважаємо термін “містечко”. Слід відзначити, що абсолютна більшість тодішніх міст за сучасними мірками була містами невеликими. Так, за даними подимного податку 1629 р. 2/3 кількості волинських міст (74) мали до 300 будинків [12, 114-140]. І це не було особливістю лише Волині. Відомо, що в Західній Європі в період пізнього середньовіччя великих міст з населенням 3-10 тисяч чоловік було не більше 6 % [25, 59].

Однак, ще в радянській історіографії в основному склалося розуміння міського поселення, як перш за все осередку ремесел і торгівлі, притаманне і для більшості сучасних дослідників. Так, російський урбаніст А. Ястребицька дає наступне визначення: “Місто – це поселення, в котрому основна чи принаймні значна частина жителів, зайнята не аграрним виробництвом, а різного роду ремеслами, промислами і торгівлею” [25, 272]. Про незначну роль аграрного фактора в економічному розвитку Ратна свідчить результат розрахунку належних місту сільськогосподарських угідь (24 лани в 1565 р. [5, 272-273]) на одне господарство (249 у тому ж році [5, 275]) – приблизно 0,1 лану.

Люстрації та інвентарі Ратна дають можливість проаналізувати в основних рисах структуру його населення та класифікувати його за соціальною, професійною та національною ознаками. Хоч слід зауважити, що більш рельєфно і чітко соціальна диференціація населення проявилась в економічно розвинутих великих і середніх містах.

Традиційним в українській історіографії є поділ міських жителів на три групи: патриціат, бюргерство і плебс [15, 36]. Першу становили магістратські урядники, найбагатші купці і лихварі; другу – середній прошарок міщан, які мали міське право – середні і дрібні торговці, ремісники, особи, які займались промислами і сільським господарством; третю складала міська біднота: найбідніші ремісники і торговці, коморники, жебраки і т. ін. При детальнішій характеристиці структури міського населення основою є, як правило, професійний та національний критерій.

Людність Ратна ХVІ – ХVІІ ст. представлена наступними категоріями: ремісники, торговці, особи, зайняті сільським господарством, старостинські і магістратські урядовці, замкова і фільваркова людність, духовенство і окрема єврейська громада.

Встановлення кількості ремісників та торговців в Ратному протягом всього досліджуваного періоду викликає труднощі з огляду на відсутність кількісних даних про них у більшості з доступних джерел. Лише поборовий реєстр 1564 р. вказує, що в Ратному “від 71 ремісника сплачували по 4 гроші і від 17 перекупнів по 6 грошів” [2, 190]. Відтак, торгово-ремісниче населення Ратна в середині ХVІ ст. нараховувало понад 500 осіб або близько 35 % від загальної кількості мешканців (249 будинків або близько півтори тисячі осіб у 1565 р. [5, 272]), що було звичним для невеликих міст того періоду як тих, що входили до складу Польщі, так і на землях Великого князівства Литовського, причому ремісників було в 4 рази більше, аніж осіб, зайнятих торгівлею. В люстраційних актах другої половини ХVІ – ХVІІ ст. не вказується кількість ремісників та торговців в місті, лише в люстрації 1565 р. [5, 272-273] подекуди як прикладка до прізвищ чи імен додається назва професій, що, однак, не може бути надійним критерієм для кількісної характеристики.

Меншу частину населення Ратна становили господарі, які подібно до сільських кметів “сиділи на ланах”, тобто займалися сільським господарством. Це підтверджують, зокрема, дані люстрацій і інвентарів про землеволодіння міщан. Так, у 1556 р. ратненці обробляли 15 ланів і 7 городів [3, 7 зв.], 1565 – 1570 рр. – 24 лани і 5 городів [5, 273-274], у 1592 р. – 19 ланів і 7 городів [4, 53 зв], 1661 р. – 15 ланів і 6 городів [9, 230]. Рахуючи на один лан 12 осіб, доцільність чого в свій час переконливо обгрунтував ще А. Яблоновський, до рільничого населення Ратна можна віднести приблизно 280 осіб. Однак, ці цифри є мінімальними, тому що в джерелах йдеться не про кількість земельних угідь, що належали місту, а про кількість ланів, з яких сплачувався податок.

Серед населення, зайнятого в сільському господарстві, спостерігається диференціація. Так, в середині ХVІ ст. міщани Юрковський, Петро Дмитрович, Мисько Молевич, Грицьковський, Трухоньовський, піп Воскресенський, Томиловський, Іконик, Богдан, Очковський, Сидор з Туровського, Зельман, Паньковський, Трохимовський платили по 3 гроші – “кожен з цілого лану”; Туровський, Мичиніковський, Борковський, Стельмаховська – мали по пів лану; Максим Петрович, Коженьовський, Калиниковський – по півтори лану; Антоновський – три лани [5, 274-275].

Крім того, в Ратному було щонайменше три сім'ї, які займалися млинарством, так як під містом в ХVІ – ХVІІ ст. було три водяні млини – в 1565 р. “Йоськів, Войцехів і Андріїв” [5, 318]. Була в Ратному й корчма, однак її, як правило, орендували євреї [5, 319].

До найбіднішої категорії жителів Ратна належали коморники, яких, згідно з даними інвентарів та люстрацій, у 1556 р. нараховувалось 25 [3, 7 зв.], в 1565 – 43 [5, 273], 1570 р. – 33 [7, 43], 1592 р. – 33 [4, 53 зв.]. Вони сплачували чинш у розмірі одного гроша і “лазебного” – півтори гроші, в той час, коли господарі міських будинків, яких відносимо до середнього прошарку, платили по 3 гроші одного і іншого податку.

Окрему групу населення становила замкова і фільваркова людність, яка не вносилась ні в поборові реєстри, ні в люстрації. Перелік “замкової челяді” містить інвентар Ратненського замку 1512 р.: воротар, який отримував плату 2 гривні, ключник – 2 гривні, слодовник – 2 гривні, кухарка – 4 злотих, 3 сторожі – по одній гривні, майстер сіток – 8 злотих; в цьому ж переліку значиться “двірник з дружиною на фільварку” – 2 гривні [1, 38]. Вказано також, що “інші слуги замкові”, які кіньми служать, отримують 8 злотих, і які без коней, тобто пішо, 4 злотих [1, 38]. Скільки їх було, в інвентарі не зазначено. Але, якщо плата “кінним” слугам становила 8 злотих, а “пішим” – 4 (тоді, коли сторожі брали по 1 гривні), правдоподібно одних і інших було по 4. В люстрації 1565 р. вказано, що “служкове, які прислуговують до замку, мають свої маєтності при місті або в місті здавна, як доми, так і городи, а самі, тому що їх переселено від міста, мешкають у селі, названому Здомиське або Мелехи, де здавна дворищ є сім, а людей на них розмножилось вже досить [5, 275].

До привілейованої групи населення Ратна, звільненої від будь-яких податків, а, відтак, і не занесеної до поборових реєстрів та люстрацій відносимо: замкових урядовців – підстаросту, писаря, тивуна і десятника; міських урядовців – війта, бурмистра, райців і шафарів – в люстрації 1661 р. вказано, що міські бурмистри і шафарі звільнені від сплати податків [9, 232]. Крім того, в ХVІ ст. в Ратному було 3 православних священники, які, на відміну від священників латинського обряду, входили до категорії оподатковуваного населення, католицький костел зі своїм плебаном (при ньому в ХVІІ ст. була школа і “шпиталь польський”), окрему громаду становило єрейське населення, яке теж мало свою “божницю” і “жидівський шкільний дім” [9, 228-232].

Перша документальна згадка про наявність православної церкви в місті стосується 1565 р. Люстрація цього року називає розмір податку, сплачуваного “попом Воскресенським” [5, 272-273], відтак в середині ХVІ ст. в місті Ратне існував православний храм, побудований і висвячений в імя Святого Воскресіння. Є підстави вважати, що в 1565 р. це була не єдина православна церква в Ратному, бо та ж люстрація говорить про наявність в місті кількох домів священників: Масюк-піп, Васько-попович, попадя Іленська і вже згадуваний піп Воскресеньський [5, 272-273]. Враховуючи це, В.Т. Денисюк та І.О. Денисюк справедливо припускають, що в цей час в Ратному функціонувало не менше трьох православних храмів [19, 245].

У люстрації 1661 р. під рубрикою “попівство в Ратні” згадується про наявність в місті в 1614 р. церкви Різдва Пресвятої Богородиці: привілеєм Сигізмунда ІІІ 1614 р. цій церкві надавались певні земельні володіння в селі Конище. Вказано, що до неї ж в селі Здомишель належала капличка. Селяни Здомишля і Глух повинні давати на цю церкву медову данину і зі своїм вікарієм щороку приходити до неї на “храмовий празник” [9, 244]. Третім православним храмом в Ратному був Свято-Троїцький. Він згадується в дипломі на права, надані руському народу польським королем Яном Казимиром та сеймом 1650 р. на основі Зборівського договору, в переліку церков, які були залишені в православ'ї [26, 374].

Однак, унійні процеси не обминули Ратненщини. Ще в січні 1595 р., коли львівський владика Гедеон Балабан скликав у Львові духовний синод прихильників унії, то серед кількох архимандритів і протопопів “з різних воєводств, земель і повітів” згадується і представник з Ратна [27, 580]. Правдоподібно, це був настоятель Воскресенської церкви, яка й перейшла в унію невдовзі після її проголошення, так як Різдво-Богородицьку унійні процеси захопили тільки в 30-х рр. ХVІІ ст., а Свято-Троїцька і в середині ХVІІ ст. згадується як православна [26, 374].

Ратне є у списку міст і містечок, яким було дозволено мати по одній православній церкві, що був складений сеймом “для заспокоєння православної релігії” в 1632 р. [28, 657], хоч на той час їх у місті було ще дві. Але вже в 1635 р. уніатський священник Михайло Кульчицький з'являється в Різдво-Богородицькій церкві [19, 246]. Ратненські міщани на чолі з бурмістром і райцями чинили йому опір. Священник скаржився до Холмського суду, що вони, “по духу православні”, наносять йому збитки, лають непристойними словами, а також побили його слугу [19, 246]. Капличка в селі Здомишель очевидно також стала уніатською, оскільки в скарзі Кульчицький пише, що селяни будували “свою відокремлену церкву в Здомислі” [19, 246]. Кульчицький захопив храм у Здомишлі, але не надовго. 1642 р. місцеві люди привели з собою православного священика Петра і, викинувши уніатські атрибути, проводили службу [19, 246].

Як підтверджує уже згадуваний диплом на права 1650 р., надані руському народу на основі Зборівського договору, православною в Ратному залишалась на той час лише Свято-Троїцька церква. Уніатські храми Ратненщини були повернуті в православ'я вже в часи царської Росії.

Нема точних вказівок, коли саме в Ратному з’явився католицький костел. Однак вже в 1500 р. кілька дворищ платили данину плебанові, а в 1504 р. у його власність було надано значні земельні володіння, що включали орні землі, ліси, луки [1, 6]. Однак в часи Хмельниччини його не минула трагічна доля. В 1648 р. католицький костел в Ратному було пограбовано, вівтар спалено, фігури святих порубано, плебана, який намагався втекти і вивезти коштовності костелу до Любліна було вбито в лісі, а кілька возів з майном костелу розграбовано [9, 245]. Відтак в 1661 р. тодішній плебан не міг показати люстраторам жодних королівських привілеїв, які б підтверджували права костелу, окрім окремих витягів, які вціліли [9, 245-249].

Цікаву інформацію про наявність школи при костелі і будівництво шпиталю, містить привілей місту від 1615 р., яким підтверджувалось право виробництва горілки і шинкування нею [9, 227]. “Для того, аби в молоді міської інформація була, розуміння наук і страх Божий, на бакалавра ляського, який мешкає при костьолі, який би вчив дітей, з тієї горілки повинні будуть давати злотих 40 польських, окрім того цей бакалавр жодної плати з дітей брати не повинен, хіба що йому хтось дасть щось з ласки, того не забороняємо... До шпиталю польського, який буде знову збудовано, тому, хто буде над ним старший, щороку з тієї ж горілки по злотих 20 польських повинні давати” [9, 227]. Зрозуміло, що окрім благородної мети – допомога школі і шпиталю – цей привілей мав ціллю фінансову підтримку польського костелу. Православні ж священники неодноразово терпіли утиски від місцевої адміністрації. Про це свідчить лист короля Сигізмунда І 1519 р., в якому він засуджує дії ратенського старости, який обклав великими поборами православних священиків: “Чули ми, що Якуб Секлюцький, староста Ратенський, змушує православні церкви до сплати більшої данини, ніж мала б з них бути, по копі грошей від кожної церкви; з огляду на тяжке становище церков, скасовуємо цю постанову, однак застегігаємо, що й надалі за ними залишається складання почти на Великдень, по одій овечій шкурі, по одному грошу й по дзбану вареного меду” [29, 219].

За національною ознакою більшість ратненських міщан можна віднести до місцевого українського населення. Про це, зокрема свідчить той факт, що найбільш поширеними іменами і прізвищами (прізвиськами) в середовищі міських жителів, були такі, які традиційно побутували в українців: Данило Климович, Павло Кушнір, Івасько Ковальович, Іван Ладанович, Пашко Турович, Прокоп, Микита, Іван Книш, Матвей, Тимко, Хоць та ін. [5, 272-273]. Те, що ці імена і прізвища належали українцям підтверджує їх поширеність також і серед селянства староства. Є 15 імен і прізвищ польського забарвлення: Ян, Францішек, Станіслав, Мисковський, Юрковський, Паньковський, Антоновський і ін. Крім того, в місті в ХVІ ст. проживало 9 сімей євреїв: Бурко, Сахно, Левко, Зелько Смойлович, Зельман, Якуш, Гидель, Мордиш, Мойсей [5, 272-273], в 1661 – згадується лише 6 єврейських будинків [9, 230].

Як свідчать джерела, між православною і єврейською громадами Ратна неодноразово виникали суперечності. Так, в люстрації 1661 р. переповідається декрет 1653 р. Софії Данилевичової з Тенчина, виданий у відповідь на скаргу ратненських міщан на місцевих євреїв. Ратненці виставляли претензії, що євреї відмовлялися сплачувати шос з будинків, які вони самі або їх предки купили в християн і з яких, відтак, цей податок раніше сплачувався. Разом з цими будинками вони тримали і “міські грунти”, з яких також не платили податки міському уряду. Скарга міщан стосувалась і того, що євреї не платили податки зі своєї торгівлі, не приєднувались до “складок” на потреби міста, їхні різники не платили разом з християнами податок з різницького ремесла [9, 228-230].

Щодо шосу претензії міщан були задоволені – євреям було наказано сплачувати його, а в разі відмови вони мали притягатись до міського суду. В інших же справах, які не стосувалися податків з осілостей, євреї міському праву не підлягали. “До донативи купецької, якщо вони мають своє поголовне жидівське, прикладатись не повинні” [9, 228-230]. Але єврейські різники мали згідно з пропорцією вносити свою частку до побору з цього ремесла. В разі ж виникнення нових суперечок, їх на місці мав вирішувати ратненський підстароста [9, 228-230].

В тій же люстрації цитується лист 1661 р. тогочасного старости Стефана Чарнецького, в якому він надавав єврейській громаді певні права і привілеї. Зокрема, дозволяв їй і надалі мати свою “божницю”, за якою залишався “огород”, кладовище і лазня. Школа жидівська і надалі мала бути вільна від будь-яких податків, “так як і в інших містах це практикується, що школи бувають вільні від усяких податків, та й іншими домами жидівськими християнської релігії обивателі цікавитись не звикли” [9, 231-232]. “Так як із жидівського поголовного скарбу йде велика користь, від решти податків мають бути звільнені” [9, 232]. Не слушною, однак, Стефан Чарнецький вважав заборону євреям займатися торгівлею і перекупництвом і, відтак, дозволяв це. Крім того, так само як 4 бурмістри і шафарі ратненські були звільнені від будь-яких податків, так само мали бути звільнені і урядники єврейської громади [9, 232].

Отже, згідно з кількісними показниками населення, Ратне другої половини ХVІ – першої половини ХVІІ ст. належало до малих міст, для періоду ж другої половини ХVІІ ст. більш відповідним є термін “містечко”. Протягом другої половини ХVІ ст. кількість населення Ратна зросла з 220 до 280 сімей (відповідно приблизно з 1400 до 1700 жителів), що свідчить про стабільність в соціально-економічному розвитку міста в цей період. В першій половині ХVІІ ст. кількість жителів Ратна поступово зменшується і більше ніж удвічі – після військових спустошень середини ХVІІ ст.

Людність Ратна ХVІ - ХVІІ ст. представлена наступними категоріями: ремісники та торговці, які становили найбільший відсоток (35 %) міських жителів, причому перших нараховувалось приблизно в 4 рази більше; особи, зайняті сільським господарством; старостинські і магістратські урядовці; замкова і фільваркова людність; духовенство і окрема єврейська громада. Найбіднішу категорію міських жителів становили коморники.

В Ратному в другій половині ХVІ ст. було 3 православних священники, однак невдовзі після проголошення церковної унії дві церкви стають греко-католицькими; плебан католицького костелу, при якому в ХVІІ ст. була школа і “шпиталь польський”; а також єврейська “божниця” та школа. За національною ознакою більшість ратненських міщан можна віднести до місцевого українського населення, не більше 5 % становили особи польського походження, не численним було і населення єврейської національності.

Список використаних джерел та літератури

  1. Грушевський М.С. Описи Ратенського староства з 1500-1512 рр. // Записки Наукового Товариства імені Шевченка. – 1898. – Т.XXVI. – С.1-40.

  2. Żrуdła dziejowe. – Warszawa, 1902. – T.ХVІІІ. – Cz. I. – 252 s.

  3. Головний Архів давніх актів у Варшаві. – Архів Скарбу Коронного. – Відділ LVI. – № R. 5. – Арк. 1-28.

  4. Головний Архів давніх актів у Варшаві. – Архів Скарбу Коронного. – Відділ LVI. – № R. 5. – Арк. 47-63.

  5. Архив Юго-Западной России ( далі АЮЗР). – К., 1890. – Ч.VII. – Т.ІІ. – 644 с.

  6. Lustracja wojewуdstwa Ruskiego, Podolskiego i Bielskiego 1564-1565. – Warszawa, 1992. – ХLVII + 284 s.

  7. Жерела до історії України-Руси. – Львів, 1903. – Т.7. – 198 с.

  8. Żrуdła dziejowe. – Warszawa, 1877. – T.V. – 226 s.

  9. Lustracja wojewуdstwa Ruskiego 1661-1665. – Wrocław, 1976. – Cz.III. – 289 s.

  10. Żrуdła dziejowe. Polska ХVІ w. pod względem geograficzno-statystycznym: Ziemie Ruskie: Ruś Czerwona opisana prez Aleksandra Jabłonowskiego. – Warszawa, 1903. – T.ХVІІІ. – Cz. ІI. – 252 s.

  11. Владимирский-Буданов М.Ф. Население Юго-Западной России от второй половины ХV в. до Люблинской унии (1569) // АЮЗР. – К., 1890. – Ч.VII. – Т.ІІ. – 644 с.

  12. Баранович О.І. Залюднення України перед Хмельниччиною: Волинське воєводство. – К., 1930. – 236 с.

  13. Компан О.С. Міста України в другій половині ХVІІ ст. – К., 1963. – 388 с.

  14. Крип'якевич І.П. Богдан Хмельницький. – К., 1954. – 354 с.

  15. Сас П.М. Феодальные города Украины в конце ХV – 60-х годах ХVI в. – К., 1989. – 231 с.

  16. Крикун М.Г. Чисельність населення Волинського воєводства у першій половині ХVІІ ст. // З історії стародавності і середньовіччя. – Вип. 24. – Львів, 1988. – С. 75-87.

  17. Ворончук І.О. Історична демографія України ХVІ-ХVІІ ст.: стан, проблеми, методи // Південний архів: Збірник наукових праць. – Херсон, 1999. – Вип. 2. – С. 125-135.

  18. Кіку І.О. (Ворончук І.О) До питання про чисельність населення Волині в 30-40-х рр. ХVІІ ст. // Український історико-географічний збірник. – К., 1985. – С. 59-68.

  19. Денисюк В.Т., Денисюк І.О.Ратнівщина. – Луцьк, 1998. – 352 с.

  20. Денисюк В.Т., Денисюк І.О. Ратнівська земля. – Луцьк, 2003. – 450 с.

  21. Ярошинський О.Б. Волинь у роки Україської національної революції середини ХVІІ ст. – К., 2005. – 296 с.

  22. Заяць А. Класифікація та термінологія міських поселень Волині ХVІ – першої половини ХVІІ ст. у світлі джерел // Минуле і сучасне Волині і Полісся. – Луцьк, 2003. – С. 22-24.

  23. Kuljewska-Topolska Z. Oznaczenia i klasyfikacje miast w Dawnej Polsce (ХVІ –VІІІ w.) // Czasopismo Prawno-Historyczne. – 1956. – Т. 8. – Z. 2. – S. 259-270.

  24. Аleksandrowicz S. Zaludnienie miasteczek Litwy i Białorusi w ХVI – pierwszej połowie ХVІI w. // Roczniki Dziejуw Społecznych i Gospodarczych. – 1966. – № 27. –S. 36-49.

  25. Ястребицкая А.Л. Европейский город: (Средние века – раннее Новое время): Ввведение в современную урбанистику. – М., 1993. – 272 с.

  26. АЮЗР. – К., 1861. – Ч. II. – Т. І. – 530 с.

  27. Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К., 1994. – Т. V. – 687 с.

  28. АЮЗР. – К., 1883. – Ч. I. – Т. VІ. – 938 с.

  29. Lubomirski T. Starostwo Rateńskie. Wyjątek z historyi osad wołoskich w Polsce// Biblioteka Warszawska. – 1885. – T.2. – S.40-110.


The population of the City of Ratne in the second half

of the 16th-17th centuries


This article deals with the issues of quantitative, social, national and religious structure of the population of the City of Ratne in the second half of the 16th-17th centuries. The author has researched the role of Ratne among the Ukrainian urban settlements of that time.

Key words are population, craftspeople, traders, clergy, social differentiation, national structure.

Схожі:

Населення міста Ратне в другій половині ХVІ – ХVІІ ст iconРозвиток педагогічної науки в україні в другій половині ХХ століття (1950 – 2000 р р.)
Розділ розвиток теорії управління загальноосвітньою школою в Україні в другій половині ХХ століття
Населення міста Ратне в другій половині ХVІ – ХVІІ ст iconТематичний план курсу
Нова історія України. Українські землі у складі Речі Посполитої (др п. ХVІ – п п. ХVІІ ст.)
Населення міста Ратне в другій половині ХVІ – ХVІІ ст iconКадендарний план лекцій з акушерства для студентів 5-го курсу медичного факультету №1 та №2 на 2012 – 2013 навчальний рік модуль патологічний перебіг вагітності, пологів та післяпологового періоду
Акушерські кровотечі в першій половині вагітності. Позаматкова вагітність. Акушерські кровотечі в другій половині вагітності та в...
Населення міста Ратне в другій половині ХVІ – ХVІІ ст iconПозааудиторна виховна робота у вищих технічних закладах у другій половині ХХ ст. Та напрями становлення нового покоління спеціалістів постановка проблеми
...
Населення міста Ратне в другій половині ХVІ – ХVІІ ст iconТериторіальна структура сільської округи Ратненського староства в ХVІ – ХVІІ ст
Волинського Полісся, одночасно він дає більше можливостей уникнути оцінок, не завжди адекватних реальній дійсності, коли на основі...
Населення міста Ратне в другій половині ХVІ – ХVІІ ст iconО. І. Ісаюк Центр досліджень визвольного руху
...
Населення міста Ратне в другій половині ХVІ – ХVІІ ст icon«форум молодих науковців»
Науковий захід присвячений гуманістичним ідеям Чеслава Мілоша, Вацлава Гавела, Івана Дзюби, Василя Стуса та інших постатей, які в...
Населення міста Ратне в другій половині ХVІ – ХVІІ ст iconНа фінансово-економічному факультеті проводиться активна науково-дослідна робота, основними напрямами якої є
Виконання фундаментальних досліджень і розробок за держбюджетною тематикою та за заявками підприємств (в т ч. і в другій половині...
Населення міста Ратне в другій половині ХVІ – ХVІІ ст iconЕкзаменаційні питання до курсу «Історія слов’янських народів. Срср (1939-1991)» для студентів денної форми навчання (VII сем.)
Міжнародні відносини І зовнішня політика СРСР у другій половині 20-х-30-ті рр. ХХ ст
Населення міста Ратне в другій половині ХVІ – ХVІІ ст iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України
Вона проводиться на денному відділенні, у другому семестрі І курсу. Ця практика відбувається без відриву від навчального процесу,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи