Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства основи менеджменту й маркетингу Конспект лекцій
Скачати 0.99 Mb.
|
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА Основи менеджменту й маркетингу Конспект лекцій (для студентів 3-5 курсів заочної форми навчання спец. 7.092108 - „Теплогазопостачання і вентиляція”, 7.092601 - „Водопостачання та водовідведення”, 7.092202 - „Електричний транспорт”) Х  АРКІВ – ХНАМГ – 2006Основи менеджменту й маркетингу: Конспект лекцій для студентів 3-5 курсів заочної форми навчання спец. 7.092108 – „Теплогазопостачання і вентиляція”, 7.092601 – „Водопостачання та водовідведення”, 7.092202 – „Електричний транспорт”. Авт. Макаренко І.І. – Харків: ХНАМГ, 2006. ? 67 с. Автор: канд.техн.наук, доц. І.І.Макаренко Рецензент: канд.екон.наук, проф. Є.М.Кайлюк Рекомендовано кафедрою „Менеджмент і маркетинг в міському господарстві”, протокол №.2 від 11.09.2006 Вступ Конспект дисципліни „Основи менеджменту й маркетингу” розроблений відповідно до місця та значення дисципліни за структурно-логічною схемою, передбаченою освітньо-професійною програмою спеціаліста, і охоплює модулі „Основи менеджменту” і „Основи маркетингу”. Змістовність тем визначена для мінімальної кількості годин за стандартом. Програма вивчення дисципліни передбачає набуття студентами системних знань з теоретичних засад та організаційно-методичних основ менеджменту й маркетингу на підприємстві. Предметом вивчення дисципліни є загальні закономірності менеджменту підприємства, процеси стратегічного й оперативного управління підприємством, маркетингова філософія та методи господарювання і розвитку в умовах конкуренції. Міждисциплінарні зв’язки: Вивчення дисципліни „Основи менеджменту й маркетингу” базується на загальних знаннях дисциплін „Основи економічних теорій”, „Організація виробництва”, „Економіка підприємства”. Метою викладання дисципліни „Основи менеджменту та маркетингу” є формування у майбутніх спеціалістів сучасної системи поглядів і спеціальних знань у галузі організації та управління підприємством в умовах ринкової економіки, забезпечення ефективної діяльності підприємства. Завданням вивчення дисципліни „Основи менеджменту й маркетингу” є набуття знань з питань:
Конспект лекцій з дисципліни „Основи менеджменту й маркетингу” МОДУЛЬ 1. Основи менеджменту Тема 1. Сутність основ менеджменту
Економіка в ринкових умовах потребує підвищення ролі менеджменту. Сучасний менеджмент – особлива галузь знань і професійної підготовки керівників і спеціалістів у різних сферах діяльності. Ефективно управляти сучасним підприємством або його підрозділами неможливо без розуміння сутності й змісту менеджменту. Терміни „управління” і „менеджмент” пов’язані між собою. „Управління” – це цілеспрямована дія на об’єкт з метою зміни його стану або поведінки. Управляти можна технікою, технологією, ресурсами тощо. „Менеджмент” є складовим елементом управління, під яким розуміють цілеспрямовану дію на колективи працівників або окремих виконавців з метою досягнення поставлених цілей /1,с.6-8; 3,с.12-28; 4; 8; 10,с.36-60; 12с.5-12/. Походження терміну „менеджмент” зв’язують з італійським словом maneggio (керувати кіньми ), хоч першоджерела можна шукати в латинських mando (доручати, наказувати), manus (рука). Але традиційно визначається, що сучасний термін „менеджмент” ( management ) американського походження і перекладається як управління, керування; адміністрація, керівництво. Менеджмент визначається як засіб, манера спілкування з людьми; влада і мистецтво управління; орган управління. За своєю суттю термін менеджмент” певною мірою можна вважати синонімом терміну „управління”, але поняття „управління” набагато ширше /4, с.29-32/. Поняття менеджменту часто зв’язують з поняттям бізнесу. Бізнес – це діяльність, спрямована на отримання прибутку шляхом створення та реалізації певної продукції, робіт чи послуг. Управління бізнесом (business management) - це управління комерційними, господарськими організаціями. Бізнесмен і менеджер – поняття не тотожні. Суб’єкт у бізнесі називається бізнесменом (businеssman) або комерсантом. Це власник капіталу, що знаходиться в обігу і дає доход. Ним може бути ділова людина, яка не займає постійної посади в організації, але є утримувачем її акцій або членом правління. Менеджер обов’язково займає постійну посаду, в його підпорядкуванні знаходяться люди, а власником організації може бути окрема особа, держава або колектив акціонерів /13,с.13/. Управління підприємством в наш час є дуже складною справою і потребує багатьох різнобічних знань. Керівник (менеджер) має бути освіченою людиною в галузі виробництва, знати кон’юнктуру і динаміку ринку, володіти знаннями з технології і організації виробництва, економічних важелів ефективної діяльності підприємства. Американський економіст Мінцберг виділяє такі види діяльності менеджерів: головний керівник; лідер; представник організації при зовнішніх контактах; підприємець, який удосконалює виробництво; ліквідатор порушень у діяльності організації та ін. Менеджмент як вид професійної діяльності передбачає:
За сферами управління виділяють:
Слід знати, що управлінська праця розподіляється на рівні управління:
Рівні управління утворюють конструкцію організаційної структури фірми, що зображується у вигляді ієрархічної піраміди управління, де кожна ланка займає своє чітко визначене місце і виконує певні функції. Успішність діяльності менеджера залежить від майстерності, яка може бути згрупована у сім категорій:
Контрольні запитання
Тема 2. Історія розвитку менеджменту 2.1. Класичні теорії менеджменту: школа наукового управління; школа людських відносин ; школа поведінських наук. 2.2. Характеристика інтегрованих підходів до управління : процесний підхід; системний підхід; ситуаційний підхід. Практика управління така ж давня, як існування людства. Джерела сучасного менеджменту знаходимо в діях Моісея при виведенні ізраїльтян з Єгипту, Олександра Македонського при управлінні військами та ін. Як наука управління пройшла певний шлях у своєму розвитку /1, с.10-26; 10, с.61-87; 11; 12, с. 13-18; 13, с.31-57; 15, с.6-42/. У ХХст. послідовно сформувалося кілька наукових шкіл менеджменту, серед яких найбільш відомі наступні:
Розвиток виробництва на межі ХІХ- ХХст. змусив керівників зосередитись на розробці наукових і раціональних принципів управління людьми, обладнанням, ресурсами. Вчені й практики, які вирішували як збільшити продуктивність виробництва, започаткували школу наукового управління. Її засновники – Тейлор Фредерік Уінслоу, Генрі Гант, Френк і Лілія Джилберті, Генрі Форд та ін. Засновник школи Ф.Тейлор вивів ряд загальних принципів управління, серед яких:
Прагнення визначити загальні характеристики і закономірності розвитку організацій стимулювали формування класичної школи в менеджменті. Засновниками школи є французький адміністратор і підприємець Анрі Файоль і його послідовники Л.Урвік, Дж.Муні, Г.Емерсон, М. Вебер, М. Блюмфільд та ін. А.Файоль розробив класифікацію операцій, загальні принципи побудови структури організацій, принципи управління. Таких принципів за Файолем є чотирнадцять /13, с.38; 15, с.16/:
В умовах переходу від екстенсивних до інтенсивних методів ведення господарства визріла необхідність пошуку нових форм управління, для яких характерним був соціологічний і психологічний ухил.Засновниками цієї школи були американський соціолог та психолог Елтон Мейо, М.Фоллет, А.Маслоу, Д.Мак-Грегор, Р. Оуен та ін. Основні ідеї цієї школи: - управління є соціально-психологічний, а не економічний процес; - в основі управління знаходиться людина, яка має свої потреби, інтереси і мотивації; - продуктивність праці виконавця залежить не стільки від матеріальних, як від психологічних та соціальних факторів; - люди в основному мотивуються соціальними потребами і відчувають свою індивідуальність завдяки стосункам з іншими людьми; - задоволення персоналу роботою приводить до підвищення продуктивності праці і сприяє її зростанню при творчому підході.
Починаючи з 60-х років ХХ ст. до нашого часу розвивається нова школа науки управління як наслідок появи нових методів прийняття рішень з використанням математики, кібернетики, теорії імовірностей, статистики, комп’ютерних технологій. Найбільш відомими представниками цієї школи є Д.Марч, Г.Саймон , Р.Акофф, Д.Вудворд, Д.Томпсон, Л.Канторович та ін. Головні характеристики школи: - основна увага зосереджується на прийнятті рішень; - критерієм діяльності є економічна ефективність; - використання формалізованих методів і моделей в управлінні; - використання комп’ютерів для обробки значного обсягу інформації; - використання системного, процесного і ситуаційного підходів до управління. ^ розглядає управління як цикл взаємозв’язаних загальних функцій (планування, організація, мотивація, контроль). Системний підхід розглядає організацію (фірму) як сукупність зв’язаних елементів системи (структура, технологія, виробники), що орієнтовані на виконання поставлених цілей в умовах динаміки навколишнього середовища. ^ передбачає використання різних методів управління відповідно до ситуації. Слід знати, що сучасний рівень виробництва потребує інтегрованого управління, різного поєднання зазначених вище підходів відповідно до поставлених цілей та завдань. Сучасні підходи до управління називають синтетичними, комплексними. Основними положеннями сучасної системи менеджменту є:
Відомі різні теорії і концепції управління /12, с.18-20/, які сучасний менеджмент може використовувати відповідно до соціальних і економічних умов функціонування організації. На основі синтезу різних ідей вчені дійшли висновку про необхідність комплексного підходу до управління з урахуванням того, що менеджмент не тільки наука, але й мистецтво. Контрольні запитання
Тема 3. Основні принципи менеджменту 3.1. Класифікація принципів менеджменту 3.2. Централізація і децентралізація управління 3.3. Демократизація управління Під принципами менеджменту розуміють правила, основні положення та норми, якими керуються у процесі управління з огляду на існуючі соціально-економічні умови /1, с.20; 6, с. 144-153; 9, с.87-91; 15, с. 43-64/. Вони повинні базуватись на законах розвитку суспільства, мати правове оформлення. В управлінні суспільним виробництвом діють принципи: поєднання галузевого і територіального управління; матеріальної і моральної мотивації (урахування інтересів); відповідності цілей окремих структур, організацій і суспільства в цілому; наукових методів і підходів менеджменту; розумної кадрової політики; раціонального поєднання централізації і децентралізації в управлінні; колегіальності; поєднання прав, обов’язків та відповідальності; демократизації; економічності та ін. ^ обумовлюються значною кількістю факторів, серед яких: обсяг і специфіка виробництва; характер продукту (послуг); рівень використання електронно-обчислювальної техніки і методів обробки інформації тощо. Кожна фірма має свою стратегію, мета якої одержувати від своєї діяльності максимальні прибутки, виробляти конкурентоздатні товари (послуги) і тим самим задовольняти споживача. І.А. Юргіс і І.І. Кравчук /15, с.44-45/ наводять такі принципи на рівні підприємства: розподіл праці на основі спеціалізації; делегування повноважень і відповідальності; санкції до порушників дисципліни; підпорядкованість; єдність дій; справедлива винагорода працівників за їхню працю; гармонія інтересів персоналу і організації. Важливими принципами управління є централізація і децентралізація як основа формування організаційних структур. ^ характерна наявністю концентрації керівництва в одному центрі, жорсткої регламентації і координації дій окремих підрозділів виробництва. Організаційна форма управління є централізованою, коли: - існує значна кількість функціональних відділів, які відіграють важливішу роль, ніж виробничі підрозділи; - дослідницькі, інформаційні, маркетингові підрозділи підпорядковані центральному апарату управління. ^ передбачає утворення всередині фірми виробничих підрозділів, які мають повну господарську самостійність і наділені широкими повноваженнями на всіх етапах виробництва товарів (послуг)та їх реалізації. Зростання масштабів, складності техніко-технологічних процесів, територіальна розповсюдженість підприємств, диверсифікація виробництва об’єктивно викликають зростання числа організаційних підрозділів і необхідність надання їм оперативної самостійності, що веде до децентралізації управління, Удосконалення техніки, технології, наукові рекомендації, попит ринків збуту, контакти з банками і посередниками, необхідність контролю за підрозділами вимагає, навпаки, централізації управління. Тому так важливе оптимальне поєднання централізації і децентралізації управління. Демократизація управління найбільш характерна для акціонерних товариств, в яких значна частина акцій належить працівникам. Це обумовлює прагнення останніх до творчої самореалізації, повноправної участі в процесі прийняття важливих рішень. Розвиток партнерських взаємовідносин між підприємцями і працівниками ослаблює диктат менеджменту, покращує трудові взаємостосунки. Організація виробництва товарів і послуг з урахуванням потреб споживачів на основі наявних матеріальних і людських ресурсів, забезпечення рентабельності діяльності підприємства та його стабільного стану на ринку – найважливіше завдання менеджменту. Контрольні запитання
Тема 4. Організація як об’єкт управління 4.1. Сутність категорії „організація”. 4.2. Організація як відкрита динамічна система. 4.3. Різновиди організацій. Організація як категорія має декілька значень. Відповідно до фірми, компанії, підприємства тощо організація – це група людей (структур), діяльність яких свідомо координується для досягнення поставленої мети. З позицій системного підходу організація розглядається як складна, відкрита, динамічна система, що складається з взаємодіючих підсистем (елементів). Кожна з підсистем має свою специфіку, але взаємодіючи між собою, вони працюють на цілі організації. На верхньому рівні розподілу системи виділяють керуючу (апарат управління) і керовану (виробництво товарів і послуг) підсистеми. На процес функціювання організації як системи діє навколишнє середовище. М.Х. Мескон /10, с.115-140/ виділяє середовище прямої дії (закони, постачальники, конкуренти, споживачі продукції і послуг та ін.) і середовище опосередкованої дії (політичні фактори, рівень науки та технології, економічний стан країни тощо). Фактори навколишнього середовища змінюються і організації реагують на ці зміни. Внутрішнє середовище визначається внутрішніми змінними факторами (цілі, ресурси, структура, технологія тощо). Технологія – процес перетворення (операційна система) вхідних ресурсів (матеріали, капітал) на вихідні товари (послуги). Технології класифікують на такі групи /1, с.27-35; 10, с.77-110/:
Організації мають статус юридичної особи, формуються і функціонують відповідно до законодавства про підприємство. Основними формами підприємницької діяльності є підприємства, товариства, кооперативи, банки, біржі, страхові компанії тощо. Різні форми підприємницької діяльності можуть створювати об’єднання, до яких належать асоціації, концерни, консорціуми, холдинги та ін. Класифікують різні види підприємств /6, с.36-62; 15, с.78-116/:
Юридична особа має такі ознаки: - наявність мети, що визначається членами підприємства; - наявність організаційної структури, що забезпечує процес господарської діяльності; - самостійна майнова відповідальність; - незалежність від змін в організаційній структурі.
- Повне товариство – об’єднання двох або більше осіб для підприємницької діяльності. При цьому кожний несе повну відповідальність (своїм вкладом і майном) по зобов’язаннях товариства. Форма відповідає малим і середнім підприємствам. - Командитне товариство – об’єднання двох або декількох осіб для виконання підприємницької діяльності. При цьому є повні товариші, які несуть повну відповідальність (своїм вкладом і майном) і командити (вкладники), які відповідають тільки своїм вкладом за результати діяльності. - Товариство з обмеженою відповідальністю – форма об’єднання, коли всі учасники несуть відповідальність по зобов’язаннях товариства тільки своїм вкладом. - Акціонерне товариство – об’єднання капіталів за допомогою випуску акцій, які можуть вільно переходити від однієї особи до іншої. Відповідальність вкладників-акціонерів по зобов’язаннях товариства обмежується тільки капіталом, вкладеним в акції.
На практиці існує багато об’єднань, які відрізняються цілями, характером господарських взаємовідносин, рівнем самостійності. Відомі такі об’єднання: - Картель – об’єднання фірм однієї галузі, для якої характерно збереження права власності учасників картелю на свої підприємства і забезпечення господарської, фінансової і юридичної самостійності. - Синдикат – різновид картельного об’єднання, який передбачає збут продукції усіх учасників об’єднання через єдиний орган (акціонерне товариство). Така форма об’єднання характерна для галузей з масовою однорідною продукцією (вугільна, металургійна, хімічна тощо). - Пули – теж різновид картельного об’єднання, для якого характерно те, що всі прибутки об’єднання розподіляються між учасниками у встановленій раніше пропорції. - Трест – об’єднання, де різні підприємства створюють єдиний виробничий (технологічний) комплекс (обробка сировини, будівництво тощо). Підприємства, які створюють трест, підпорядковані головній компанії, яка виконує функцію оперативного керівництва як виробничим комплексом, так і збутом продукції. Підприємства, які створюють трест, втрачають свою господарську і юридичну самостійність. Якщо головній компанії належить значна частка акцій підприємств, які створюють об’єднання, воно стає холдінгом. - Кооперативні фірми – пайові об’єднання споживачів, фермерів або малих виробників з метою ведення господарської діяльності в комерційних цілях. Однією з основних задач кооперативних об’єднань є звільнення від посередників збуту продукції. Серед кооперативних організацій – сільськогосподарські, ремісничі,, споживчі, торгівельно-закупівельні кооперативи. - Міжнародні фірми – сфера виробничої і комерційної діяльності розповсюджується на зарубіжні країни. Особливості міжнародних фірм: - наявність підконтрольних виробничих філіалів, дочірніх компаній в інших країнах; - технологічна кооперація і спеціалізація підконтрольних підприємств; - контроль і координація діяльності філій і дочірніх компаній з одного центру. - Філія не має юридичної самостійності, тому не може укладати договори, вести бухгалтерський облік. - Дочірня компанія має юридичну самостійність, виступає на ринку від свого імені і за свій рахунок. При цьому материнська компанія не несе ніякої відповідальності за виконання обов’язків дочірньої компанії. До міжнародних фірм відносяться транснаціональні корпорації. - Транснаціональна компанія – форма організації господарської діяльності, в основі якої є кооперація праці робітників багатьох підприємств, розташованих в різних країнах. Їх діяльність спрямована на подолання конкуренції і посилення свого панування на світових товарних ринках /6, с.55-58/. Порядок створення і регулювання діяльності фірм наводить І.А. Юргутіс /15, с.117-167/. Контрольні запитання
|
