Охріменко Г. В. викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності icon

Охріменко Г. В. викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності




Скачати 55.56 Kb.
НазваОхріменко Г. В. викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності
Дата20.06.2012
Розмір55.56 Kb.
ТипДокументи

Охріменко Г.В.

викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності

Медіакілерство в сучасному українському інформаційному просторі


Медіа-кілерство – це термін, який використовують щодо характеристики діяльності журналістів, які вибудовують свою роботу на зборі та упередженій подачі компрометуючих матеріалів з метою викриття об’єкта дослідження. Термін «медіакілер» застосовують не лише по відношенню до окремих журналістів-постатей, але і до видань в цілому, які займаються публікацією компромату.

На теренах пострадянського простору медіа-кілерство як феномен почав розвиватися в 1996 роках та замінявся терміном «продажний журналіст», «журналіст-проститутка». Статус медіакілера в той момент був чітко ототожнений з постаттю російського журналіста Сергія Доренка, який активно займався дискретизацією мера Москви Юрія Лужкова в програмі «Час» та «Програма Сергія Доренка».

Досить часто медіа-кілерство ототожнюють з журналістським розслідуванням. Близьким терміном до поняття медіа-кілер є поняття «збирачі брудної білизни» – журналісти, які ведуть журналістські розслідування.

Тобто виникає питання: чи можна обожнювати журналістське розлідування з медіакіллреством?

Журналістське розслідування як термін почало активно застосовуватися у 60-х роках ХХ століття на сторінках американських газет. Та резонанс до журналістського розслідування спричинила діяльність американського журналіста Метта Драджа, який у 1998 році віднайшов матеріал про любовний зв’язок президента США Білла Клінтона та Моніки Левінські та на відміну від видання «Ньюз-вік», які приховували даний матеріал оприлюднив на своєму сайті мотивуючи це такими словами: «в мене немає ні бюджету, ні босів, ні дед-лайну, але є можливість зберігати незалежність, яка не доступна співробітникам великих та малих видань». Думки громадськості та журналістської еліти північноамериканського континенту розділилися: дехто вважав Драджа «збирачем бруду», зазнаючи, що він не має права називати себе журналістом, дехто ж називав Драджа – справжнім журналістом-шукачем інформаційної епохи1.

Відповідь на питання напрошується сама: журналістське розслідування можна лише частково вважати медіаклерством, адже на відміну від медіакілерства – журналісти, які ведуть розслідування не завжди виконують роботу під замовлення, а «кілери» працюють виключно під замовлення. Ще однією відмінністю з медіа-кілерством і журналістським розслідуванням є поставлення пріоритетів у меті цих двох понять: для журналістського розслідування основним є сенсаційність подачі, правдивої інформації, яку приховують від громадськості. Медіа-кілерство ж спричиняє театралізованість події, з необов’язковою перевіркою правдивості фактів.

Історія розвитку медіа-кілерства в Україні тісно пов’язана з передвиборчими перегонами, адже саме завдяки їм і відбувається постійна гра темами : свобода слова, політична цензура в ЗМІ, чорні ПР-технології тощо. Починаючи з 2001 року в Україні активно стали обговорювати проблему темників (теми нєделі), коли низка українських журналістів певних видань отримуючи редакційні завдання почали помічати, що вони збігаються з вказівками з інших редакцій журналів та телеканалів. Але ототожнювати темників з медіа-кілерами теж не можна – зрозуміло, що об’єднальним елементом тут є дезінформація та подача викривленої інформації, але щодо темників – джерела інформації приховуються і використовують непрямі методи впливу, як це не робиться у випадку з медіа-кілерством. Також визначальною є постать самого журналіста: в темниках – журналіст виступає прихованим інструментом, який використовують, а медіа-кілерство вимагає «антигероя» у ролі журналіста-скандаліста.

Якщо прирівнювати медіа-кілерство з чорними ПР-технологіями чи політичною пропагандою, то виникає також неузгодженість між поняттями. Виникає риторичне запитання, на яке не дано однозначної відповіді і до тепер: «Чи можна віднести медіакілерство до ПР-технологій, чи медіакілерство – це сукупність використання цих ПР-технологій?».

Найбільш дотичним до медіа-кілерства є поняттям медіа-тероризму.

На думку, Миколи Андрійовича Ожевана – професора Києво-Могилянської академії, медіа-тероризм в широкому розумінні можна сприймати як зловживання медіа-комунікативними процесами задля підриву так званої знаково-символьної системи держави чи суспільства2. Сьогодні в західній літературі набув розвитку термін «зброя масового розбрату», який з’явився після 11 вересня і характеризує медіа-тероризм у вузькому значенні як медіа-кілерство.

Особливим різновидом медіа-тероризму є відверта пропаганда. Ще в 1938 році у США вийшла друком серія книг, присвячена розвінчуванню методів політичної пропаганди. В одній з них було названо сім типових пропагандистських методів: 1) називання речей «своїми іменами» (Name-Calling); 2) «блискучі узагальнення» (Glittering Generality), 3) звертання до «заповітів предків» (Testimonial), 4) звертання до «простих людей» (Plain Folks), 5) «підвищування ставок» (Card Stacking), 6) передача «важливих повідомлень»(Transfer), 7) «гуркотливий віз» (Band Wagon)3.

На думку дослідника, інформаційна діяльність поки що не отримала належного розвитку. Тому головні загрози у сфері медіа-інформаційного тероризму є не скільки внутрішніми, скільки зовнішніми. Їх переважно створюють іноземні держави, міжнародні терористичні та інші злочинні угруповання, які користуються нерозвиненістю і слабкістю відповідних державних структур. Організовуються й спеціальні деструктивні медіа-кампанії та спецоперації, спрямовані на поширення в «нових демократіях» дезінформації. Вони розпалюють дух ненависті та нетерпимості, а досвід сусідніх країн показує, що такі кампанії разом із актами психологічного терору проти «чужинців» передували громадянським конфліктам та війнам.

Треба зосередити увагу на формуванні позитивного «антитерористичного» іміджу України як суспільства і держави у західних мас-медіа, оскільки останнім часом вони систематично насаджують гротескно-спотворений імідж України як країни, що нібито надає притулок терористичним групам, продає зброю «проблемним» країнам, які підтримують тероризм, тощо. Україну постійно й на всіх рівнях репрезентують як наскрізно корумповану та криміналізовану державу. При чому, більшість негативних сюжетів західних мас-медіа інколи підхоплюють вітчизняні медіа.

Так чи є в Україні медіакілерство? Яким чином відмежувати журналістську творчість з витонченою іронію від медіа-кілерства з їдким сарказмом?

На думку Володимира Мостового, колишнього головного редактора щотижневика «Дзеркало тижня» та Комісії з журналістської етики, все лежить в площині журналістської етики: «в нас в Україні немає достатньої наукової школи, більше 70 ВНЗ закладів, мають спеціальність «журналістика», але як правильно говорить життєва мудрість: «хто вміє писати, працюють у редакціях, а хто не вміє, той викладає на факультеті журналістики». Також не має персональної відповідальності журналіста перед законом, бо закону немає. Ми не переймаємо практики журналістів за кордону – кожен журналіст має одну прес-карту, а не декілька посвічень, які дозволяють людині називати себе журналістом офіційно»4.

Література:

  1. Мостовий, В. Українська етика: сьогодення та майбутнє [Електронний ресурс] / В. Мостовий. – Режим доступу: http://www.pr-contact.com.ua/smi/zhurnalistska-etika-sogodennya-ta-majbutnye. - Заголовок з екрану.

  2. Ожеван, М. Медіа-тероризм: тепер і в Україні? [Електронний ресурс] / М. Ожеван // Телекритика. – 21.05.02. – Режим доступу: http://www.telekritika.ua/lyudi/2002-05-21/444. - Заголовок з екрану.

  3. Ожеван, М. Політика та мас-медіа [Текст] / М. Ожеван // Підприємство в Україні. – 2001. – № 8. – С. 28-31.

  4. Яковець, А. В. Телевізійна журналістика: теорія та практика [Текст] / А. В. Яковець. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К.: ВД «Києво-Могилянська академія», 2009 – 262 с.




1 Яковець, А. В. Телевізійна журналістика: теорія та практика [Текст] / А. В. Яковець. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К.: ВД «Києво-Могилянська академія», 2009 – C. 61.

2 Ожеван, М. Медіа-тероризм: тепер і в Україні? [Електронний ресурс] / М. Ожеван // Телекритика. – 21.05.02. – Режим доступу: http://www.telekritika.ua/lyudi/2002-05-21/444. - Заголовок з екрану.

3 Ожеван, М. Політика та мас-медіа [Текст] / М. Ожеван // Підприємство в Україні. – 2001. – № 8. – С. 29.

4 Мостовий, В. Українська етика: сьогодення та майбутнє [Електронний ресурс] / В. Мостовий. – Режим доступу: http://www.pr-contact.com.ua/smi/zhurnalistska-etika-sogodennya-ta-majbutnye. - Заголовок з екрану.




Схожі:

Охріменко Г. В. викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності iconН. Г. доцент кафедри історії, документознавства та інформаційної діяльності нметАУ. Утворення незалежної України поставило на порядок денний нові питання, пов’язані з вирішення
Мосюкова Н. Г. – доцент кафедри історії, документознавства та інформаційної діяльності нметАУ
Охріменко Г. В. викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності iconМосюкова н. Г. Особливості українського етногенезу
Мосюкова Н. Г. – к.І. н., викладач кафедри історії, документознавства та інформаційної діяльності нметАУ
Охріменко Г. В. викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності iconТеми наукових семінарів кафедри «Документознавство та інформаційна діяльність» на 2011/2012 н р
Актуальні проблеми сучасного документознавства, методології та практики фахівців з документознавства та інформаційної діяльності
Охріменко Г. В. викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності iconНМетау гуманітарний факультет Кафедра документознавства та інформаційної діяльності питання до іспиту з документознавства І частина
move to 0-3909477
Охріменко Г. В. викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності iconКафедра документознавства та інформаційної діяльності питання до іспиту з документознавства
Визначення документа у стандартах І словниках з діловодства та архівної справи, інформатиці, бібліотекознавстві
Охріменко Г. В. викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності iconНМетау гуманітарний факультет Кафедра документознавства та інформаційної діяльності питання до іспиту з документознавства І частина
Поняття “інформація“ з погляду теорії інформаційної комунікації. Структура процесу соціальної комунікації. Поняття “соціальна інформація“....
Охріменко Г. В. викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності iconКафедра документознавства та інформаційної діяльності питання до іспиту з документознавства
Сутність поняття “документ“. Генеза і розвиток поняття. Визначення документа у стандартах і словниках з діловодства та архівної справи,...
Охріменко Г. В. викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності iconТеми дипломних робіт доцента кафедри документознавства та інформаційної діяльності Савченка С. В
Раціоналізація діловодства в державних установах (1991-2012 рр.): теорія та пракика
Охріменко Г. В. викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності iconПоложення «науки про тести» в аспекті переходу до нових стандартів освіти. (доц. Ткач Л. М.) Алгоритм розроблення тестових завдань. (ст викл. Бруй Т. О.)
Актуальні проблеми сучасного документознавства, методології та практики фахівців з документознавства та інформаційної діяльності
Охріменко Г. В. викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності iconМетодичні рекомендації щодо виконання дипломної роботи студентами за напрямом 0201 «Культура»
Програма розглянута та ухвалена на засіданні кафедри документознавства та інформаційної діяльності. Протокол №8 від 18. 04. 2013
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи