Україна-2011

Назва	Україна-2011
Дата	21.06.2012
Розмір	118.34 Kb.
Тип	Документи

Україна-2011:

Зміни у зовнішньополітичному і безпековому оточенні,

Основні можливості, загрози та перспективи.

І. Точки відліку:

21 квітня 2010 року президенти Янукович і Медведєв підписали в Харкові пакет документів, які отримали у пресі назви «Харківські угоди», «Харківський пакт», «Угода Януковича—Медведєва». Зміст головної угоди полягає в тому, що термін перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі та інших базах, розташованих на території України, продовжено з 2017 до 2042 року з автоматичним продовженням на 5 років, якщо будь-яка сторона не висловить заперечення та встановлена орендна плата.

Термін перебування російського флоту на території України збільшено в обмін на здешевлення для України російського газу шляхом застосування знижки у вигляді анулювання митних зборів та скасування штрафних санкцій за недобір газу.

Ця угода була синхронно ратифікована Верховною Радою України та Державною думою Російської Федерації 27 квітня 2010 року.

Більшість українських аналітиків розцінили її як таку, що суперечить Конституції України.

Стосовно цієї угоди потрібно відзначити наступне: вона різко змінила безпекову ситуацію у Центрально-Східній Європі і Чорноморському регіоні. Фактично, йдеться про те, що Україна добровільно погодилася на домінування Російської Федерації у Чорноморському регіоні, визнала її право на виключний вплив на власній території, втратила можливість привести ситуації у відповідність як до власної Конституції, так і до сучасних реалій (не хотілося б вживати термін «геополітичних»). Йдеться також про втрату можливості для маневру і проведення власної політики, а також про створення серйозних перешкод для українського державотворчого і націєтворчого процесів (передусім, у Криму).

Водночас, створено небезпечний прецедент: по-перше, державне керівництво України здійснило серйозні кроки у безпековій політиці без жодних консультацій з партнерами; по-друге, державне керівництво України не вивчало думки українських експертів стосовно співвідношення можливих втрат і здобутків від такого кроку – як тактичних, так і у стратегічному плані, можливих альтернативних рішень; по-третє, державне керівництво України продемонструвало просто нерозуміння ситуації і нерозуміння того, що Харківські угоди базуються на неспівставних речах (можливий тактичний короткочасний виграш окремих груп і осіб в обмін на стратегічні інтереси держави і нації).

Не є дивним те, що у щойно ухваленій Європейським парламентом Чорноморській стратегії Європейського Союзу виразно звучить стурбованість ситуацією, яка виникає внаслідок Харківських угод.

1 липня 2010 року Верховна Рада України ухвалила Закон про засади внутрішньої і зовнішньої політики. Оцінки цього Закону як українськими, так і зарубіжними експертами давалися протягом останніх місяців уже багато разів, і з його аналізом можна ознайомитися у багатьох опублікованих працях. Хотілося звернути увагу виключно на один аспект цього надзвичайно важливого документу: його ухвалення відбулося виключно з метою на законодавчому рівні зафіксувати різку зміну напрямку зовнішньої і безпекової політики України, що полягає передусім у проголошенні її «позаблокового» статусу і відмові від інтеграції до НАТО як до механізму міжнародної колективної безпеки (як про це було сказано в Законі про національну безпеку).

Такий поворот, на відміну від попереднього пункту – Харківської угоди – не був неочікуваним. Представники Партії регіонів і особисто Віктор Янукович неодноразово наголошували на тому, що Україна повинна відмовитися від орієнтації на вступ до НАТО і радикально поліпшити свої відносини з Росією. Ця позиція була однією з провідних у передвиборчій програмі кандидата у президенти Януковича.

Виходячи з тональності і змісту заяв спікерів Партії регіонів, що можуть говорити на теми зовнішньої політики, ще задовго до початку президентської кампанії 2010 року, навряд чи варто повністю виключати наявності певних домовленостей між Януковичем і його оточенням і керівними колами Російської Федерації.

Зокрема, можна тільки припускати, що не лише готовність нового державного керівництва України поступитися стратегічними національними інтересами, але і помітна безініціативність, поверховість української зовнішньої політики є елементами таких домовленостей, згідно з якими Україні може рекомендуватися роль підпорядкованого, «молодшого» партнера.

Проголошення України «європейською позаблоковою державою», на жаль, не містить жодних пояснень, що це означає на практиці, які це створює виклики і можливості як для зовнішньої, так і для внутрішньої політики. «Ціна питання» залишилася явно невизначеною: громадяни України не знають, від чого саме від їхнього імені відмовилася держава разом із відмовою від інтеграції до НАТО. Ця теза була підтверджена опитуваннями громадської думки.

Водночас можна говорити, що ухваленням Закону про засади внутрішньої і зовнішньої політики була перевірена можлива реакція суспільства на радикальні зміни напрямку розвитку держави. Виявилося, що суспільство на такі речі практично не реагує, оскільки не проводить жодних причинно-наслідкових зв’язків між ситуацією кожної окремої людини і курсом державної політики.

Окремо варто сказати, що жодних адекватних моменту компенсаторів дефіциту безпеки, який невмолимо виник практично відразу із ухваленням Закону про засади внутрішньої і зовнішньої політики, ні цим законодавчим актом, ні іншими, у тому числі й розроблюваною Стратегією національної безпеки, що передана на затвердження Президентові України. Жодної реалістичної відповіді на поставлені питання від тих кіл, що сьогодні визначають лінію зовнішньої і безпекової політики України, досі не прозвучало.

Два пункти, які ми відзначили як поворотні моменти, засвідчили наступне:

Несистемна і несистематична зовнішня політика і політика безпеки, яка характеризувала Україну періоду 1999-2009 років, не стала більше цілеспрямованою, цілісною і послідовною. Натомість наявними є спроби повернення до політики «багатовекторності», тобто, балансування між різними

центрами, векторами, політиками і інтересами.

Вище державне керівництво не вважає цінністю наявність стратегічного мислення, системного підходу до важливих питань державної політики, ключових питань міжнародних відносин і національної безпеки. Ті чи інші ключові для розвитку держави і суспільства можливості можуть бути з легкістю принесені в жертву якимось приватним чи корпоративним вигодам, що мають у кращому разі тактичний характер.
Знову, як і кілька років тому, серйозно постало питання довіри міжнародної спільноти до України, а також питання її послідовності і передбачуваності. Основне питання цього проблемного ряду можна сформулювати приблизно так: чи можна довіряти державі, яка з кожними виборами радикально змінює курс свого розвитку, особливо з урахуванням того, що персональний склад основних дійових осіб не зазнав істотних змін?

ІІ. Картина зовнішнього оточення України станом на початок 2011 року.

Зближення з Російською Федерацією, яке у реальності означає початок підпорядкування її інтересів інтересам розвитку більш потужної, більш впливової, але водночас більш проблемної з різних причин країни.
Повернення терміну «сіра зона» у описи зовнішнього безпекового оточення. З відмовою державного керівництва від інтеграції до НАТО утворюється певний вакуум, спричинений «зависанням» України між двома міжнародними утвореннями – Організацією Північно-Атлантичної Угоди (НАТО) і Організацією Договору про Колективну Безпеку (ОДКБ), відсутністю жодної реалістичної стратегії розвитку держави в цих умовах. Можливо припустити, що середньострокові і довгострокові наслідки при ухваленні рішень (Харківські угоди, Закон про засади внутрішньої і зовнішньої політики) до уваги не бралися принципово.
Специфічні засоби проведення внутрішньої політики спричинили погіршення зовнішнього вигляду України в цілому. Про це свідчать численні заяви з боку Європейської народної партії, Європейського Парламенту, Державного департаменту США, висновки впливових у світі неурядових організацій (Freedom House, Transparency International) щодо згортання рівня демократії та розвитку рівня корупції в державі.
Водночас у цілому реакція з боку ЄС, НАТО, США на українські події виявилася достатньо стриманою.

Було б невірно стверджувати, що розвиток стану зовнішнього і безпекового середовища України може характеризуватися виключно втратами. Здобутки, безумовно, є.

Основні здобутки виглядають так:

Припинено «холодну війну» між Україною і Росією, що багатьма коментаторами сприймається як безумовно позитивний чинник міжнародної ситуації. Щоправда, висновки стосовно того, що це насправді означає, якою ціною досягнуте і як довго триватимуть мир і дружба між Києвом та Москвою, носять переважно поверхневий характер і свідчать здебільшого про те, що українські події не мають пріоритетного характеру для європейської та євроатлантичної спільноти.

Одночасно з припиненням політичної ворожнечі між Києвом та Москвою обидві сторони запевняють європейську спільноту в тому, що більше не будуть повторюватися «газові війни». Знову ж таки, як правило, європейські коментатори не беруть до уваги ні причини, ні обставини останніх «газових» конфліктів між Україною та Росією, які вплинули на постачання газом країн ЄС у 2006 та 2009 рр.

Під час останнього саміту Україна-Європейський Союз 22 листопада 2010 р. оголошено про те, що сторони схвалили план дій із скасування візового режиму. Українські експерти одностайно відзначили, що ЄС ухилився від ухвалення «дорожньої карти», яка б містила чіткі терміни виконання етапів, критерії оцінки виконання та встановлювала б чітку часову перспективу для скасування візового режиму. Жодних зобов’язань на себе у цьому плані ЄС брати не бажає.

Україна і ЄС підтвердили свої наміри завершити роботу над Угодою про асоціацію, важливим елементом якої є положення про зону вільної торгівлі, до кінця нинішнього року. Значна частина українських експертів вважає ці наміри декларативними, оскільки кілька принципових питань не мають політичного рішення (чітке визначення європейської перспективи для України, кілька принципових для України положень щодо доступу на ринки послуг, аграрної продукції тощо). Тим не менш, джерела, близькі до переговорного процесу, підтверджують, що роботу над політичною частиною Угоди про асоціацію практично завершено.

Україна набула членство в енергетичному співтоваристві. Це, однак, накладає певні зобов’язання, без виконання яких подальший рух може стати неможливим.

Здійснено візити президента до Китайської Народної Республіки і Японії. Виведення відносин з цими країнами безумовно, в інтересах України. Водночас навряд чи варто поспішати з оцінками, оскільки результати цих візитів до цієї пори оцінити мало реально.

Створено українсько-турецьку стратегічну групу високого рівня. Цю останню подію поки що важко оцінити, але якщо робота такої групи буде наповнена змістом, який відповідає її назві, це буде безумовний успіх і може поступово призвести не лише до повернення, але і до зростання впливу України в Чорноморському регіоні.

Основні втрати:

Україна все більше відверто сприймається у світі як країна, залежна від Росії і як така, що належить до безумовної сфери впливу РФ.
Втрачено ініціативу в регіональних процесах (врегулювання Придністровського конфлікту, розвиток ситуації в басейні Чорного моря проходять на тлі відносної пасивності України).

Втрачаються можливості інтеграції України до європейського безпекового простору на умовах, які були б вироблені разом з Україною і підтверджували б її роль у європейських процесах. Оскільки основою процесу створення нової європейської архітектури безпеки сьогодні виступає система зв’язків, вибудувана в НАТО та між НАТО і країнами, які фактично є її союзниками (Швеція, Австрія), Україні все одно доведеться відновлювати рівень і якість свого партнерства з НАТО, що обов’язково поставить питання вибору між слідуванням у фарватері політики захисту російських інтересів, чи повернення до самостійної політики.

Втрачено можливість використання зв’язків з Польщею для просування України шляхом європейської інтеграції.

Разом із справою з наданням політичного притулку екс-міністрові Данилишину, іншими подіями внутрішнього характеру Україна несе істотні іміджеві втрати у своєму зовнішньому середовищі.

Таким чином, загальний баланс складається не на корись України і свідчить про те, що станом на сьогодні втрати більші за її здобутки. Тим більше, що втрати – реальні, тоді як здобутки носять переважно потенційний характер.

Відповідно, це змушує поставити питання щодо реалістичності цілей, які декларує державне керівництво України (європейська інтеграція, налагодження дружніх і партнерських відносин з Росією, розвиток відносин з країнами Далекого Сходу).

На шляху європейської інтеграції єдиним реальним здобутком групи людей, які називають себе «новою владою», могло б стати скасування візового режиму для громадян України при короткотермінових поїздках. Ці плани може перекреслити справа Данилишина, оскільки практика засвідчує: звернення про надання притулку громадянами країн, які визнано демократичними, у країнах ЄС, як правило, не розглядаються.

Можливість входження чи то до Митного Союзу, чи то до Євразійського економічного співтовариства, про що час від часу кажуть в уряді і Верховній Раді, прямо суперечить логіці і можливостям перебування України в СОТ і просування її до економічної інтеграції з ЄС, на що вже не раз вказували брюссельські функціонери. Заяви міністра закордонних справ Грищенка про те, що Україна не має наміру вести переговори про вступ до Митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану поки що сприймаються виключно як заяви, але не як констатація незворотності обраного напрямку руху.

Реалістичність досягнення дійсно дружніх, партнерських і рівноправних відносин з Росією шляхом істотних поступок у своїх стратегічних інтересах також викликає великий сумнів. Швидше, йдеться про те, що за дружбу й партнерство намагатимуться видавати спробу домінування Росії. Окрім того, українське суспільство практично не має незаангажованої і хоча б відносно повної інформації щодо справжнього стану справ як з країн ЄС, так і з Росії (за винятком тих прошарків, які мають постійний доступ до Інтернету).

Між тим, помітним є те, що час найбільшої взаємної приязні у відносинах між Україною і Росією минув, у оточенні президента Януковича все майже вголос заявляють, що очікували від Москви дещо іншого ставлення. Це змушує замислитися над зовсім не виключеною ймовірністю охолодження відносин між Януковичем і російським істеблішментом, а також над тим, що жодного плану дій у разі виникнення подібної ситуації ті, хто звично називають себе «владою», не мають, а отже, рішення прийматимуться під тиском фактів і конкретних ситуацій ad hoc.

Реалістичність досягнення партнерства з Китаєм ставить під сумнів фактична відсутність в Україні фахівців з відносин з цією країною. Як, власне, і з Росією, і з країнами ЄС, навіть з Німеччиною і Францією. Оскільки про підготовку таких фахівців сьогодні не йдеться, то можна зробити висновок: оголошені цілі здебільшого є декларацією.

Серед основних загроз, які в результаті зміни влади в Україні постали перед державою, можна виділити такі:

Поступове зниження якості, ролі і місця держави в системі міжнародних відносин, яка складається в регіоні.
Загроза повернення до стану спочатку «м’якої», а потім і справжньої міжнародної ізоляції (як це було в 2001-2004 рр.)
Загроза втрати фактичної суб’єктності у міжнародних відносинах.

Реальні можливості для подолання цих загроз існують. Передусім, це – повернення до демократичного розвитку суспільства, що уможливить здійснення активної, ініціативної зовнішньої політики на всіх важливих для держави напрямках, і передусім – у сфері європейської інтеграції.

Восени 2010 року Україна вже намагалася озвучити позицію, яка могла б повернути Україні ініціативність у сфері міжнародної безпеки. Йдеться про висловлювання секретаря РНБОУ Богатирьової щодо готовності брати участь у створенні європейської системи ПРО з використанням її радарів. Такого роду ініціативи обов’язково зіграють, як тільки Україна зможе довести, що вона є надійним, передбачуваним і послідовним партнером. Спершу, очевидно, необхідно заявити про свої потенції на регіональному рівні – це може стосуватися і просування врегулювання у Придністров’ї, і в інших пострадянських «гарячих точках».

Є можливості відновлення спільної з Польщею участі у різного роду міжнародних операціях. Без сумніву, це буде використано, як тільки правлячий режим постане перед дилемою, подібною до тією, перед якою 2003 року постав Кучма (Ірак або жорсткіша ізоляція).

Але тільки після того, як будуть припинені політичні репресії, розпочнеться внутрішній діалог з питань подальшого розвитку держави і суспільства, станеться повернення до демократичних засад у державній політиці можна буде говорити про реальні можливості посилення Україною своєї ролі у міжнародних справах і реальні європейські перспективи.

_________________________________________________________________________

Віктор Замятін,

Незалежний аналітик, журналіст,

Київ

Схожі:

	Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України В. Петрук (Україна, Вінниця), Є. Пістун (Україна, Львів), Х. Радев (Болгарія, Софія), І. Руженцев (Україна, Харків), Б. Стадник (Україна,...		Положення про Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України: указ Президента України від 8 квітня 2011 року №437/2011 / Україна. Президент // Державний вісник України. 2011. №14. С. 7-9 Про внесення змін до Закону України "Про наукову І науково-технічну діяльність" : Закон України від 8 вересня 2011 р. №3714-vi /...
	Чернігівський національний педагогічний університет імені т. Г. Шевченка наукова бібліотека науково-бібліографічний відділ україна – колиска цивілізації людства Україна – колиска цивілізації людства [Текст] : бібліогр покажч л-ри. – Чернігів, 2011		Сумський державний університет Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ Президента України для підтримки наукових досліджень молодих учених на 2011 рік (витяг): указ Президента України від 20 травня 2011...
	Сумський державний університет Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ Президента України для підтримки наукових досліджень молодих учених на 2011 рік (витяг): указ Президента України від 20 травня 2011...		Сумський державний університет Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ Президента України для підтримки наукових досліджень молодих учених на 2011 рік: указ Президента України від 20 травня 2011 р. № 592/2011:...
	Сумський державний університет Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ Президента України для підтримки наукових досліджень молодих учених на 2011 рік: указ Президента України від 20 травня 2011 р. №592/2011:...		Сумський державний університет Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава": указ Президента...
	Сумський державний університет Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава": указ Президента...		Сумський державний університет Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ ...
	Сумський державний університет Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ ...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи

База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації