Харківська національна академія міського господарства icon

Харківська національна академія міського господарства




НазваХарківська національна академія міського господарства
Сторінка5/9
Дата02.06.2012
Розмір1.5 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Лекція 5

^ ХІМІЧНА КОРОЗІЯ БЕТОНУ.

СПОСОБИ АНТИКОРОЗІЙНОГО ЗАХИСТУ


Хімічні фактори корозії бетону і з/б поділяються на:

  • корозія в рідких середовищах (кислоти, луги, розчини солей);

  • корозія в газоподібних середовищах (CO2, Cl2, SO2, NO, NH3 та ін.);

  • корозія в пилоподібних середовищах (вплив твердих часточок пилу, що складаються із солей типу KCl, NaCl, NaNO3, KNO3 та ін.).

Корозія в рідких середовищах – це головний вид корозії.

За видами хімічної взаємодії іонів середовища з іонами порового електроліту бетону можна виділити дві групи реакцій:

  • обмінні хімічні реакції з утворенням легкорозчинних солей або важкорозчинних сполук, які не пов’язані між собою;

  • реакції з утворенням важкорозчинних добре закристалізованих солей.

Аналіз реакцій першої групи показує, що найбільш небезпечними в розчині, який контактує з бетоном є катіони H+, Mg2+, Zn2+, Al3+, Fe3+, Cu2+, NH4+. Вони при взаємодії з гідроксильними іонами порового електроліту утворюють добре розчинні солі або незв’язані аморфні гідроксиди. При цьому знижується величина рН порового електроліту, що сприяє виникненню процесу гідролізу продуктів гідратації цементу і розвитку деструктивних процесів у цементному камені.

У протіканні реакцій другої групи особливе значення мають реакції з сульфат-іонами, а найбільш небезпечними є поєднання з катіонами NH4+, Mg2+, Zn2+, Al3+, Fe3+ та Cu2+. Розчини цих солей за агресивністю можна порівняти з сірчаною кислотою.

Використовують дві класифікації видів корозії бетону: за назвою агресивного середовища (класифікація В.В. Кінда [6]) і за механізмом агресивного впливу середовища на матеріал (класифікація В.М.Москвіна [7]).



  • ^ Корозія бетону першого виду

Відповідно до класифікації В.М. Москвіна до першого виду хімічної корозії бетону й залізобетону відносять корозію вилуговування.

Процес вилуговування виникає в цементному камені, бетоні або з/б при дії на них слабкомінералізованих вод. Вплив такого виду корозії зазнають наливні й ємкісні споруди, труби, греблі, мостові конструкції, причальні стінки морських і річкових портів, палі підвалин і т.п.). Вилуговування виникає в цементному камені і бетоні при дії вод з малою тимчасовою жорсткістю, що призводить до фізико-хімічного розчинення продуктів гідратації цементу, а для конструкцій, які працюють під напором таких вод спостерігається винос розчинених складових цементного каменю разом з водою, що фільтрується крізь конструкції. Поки немає фільтрації, усі гідратні сполуки цементного каменя знаходяться в рівновазі із Са(ОН)2, розчинність якого досить висока і дорівнює 1,2 г СаО/л. У процесі фільтрації вапно вилуговується і починається східчасте розчинення всіх гідратних сполук цементного каменю. Якщо 10 % вапна виноситься, то міцність зменшується на 10 %, якщо - 30 %, то втрачається 30 % міцності бетону і відбувається руйнування:

5CaОЧ6SiО2Ч5,5H2O ® 5Са(ОН)2 + 2 Al(ОН)3; (6)

Са(ОН)2 = Са2+ + 2 ОН-. (7)

Відповідно до СНіП агресивність води залежить від ступеня підвищення концентрації бікарбонат-іонів НСО31-.

При вмісті 1,05 ммольНСО3/л і менше – вода є слабкоагресивною стосовно бетону з водонепроникністю W4, при W6 – середовище прийнято вважати не агресивним.

Відомо, що головні компоненти цементного каменю (гідросилікати, гідроалюмінати, гідроферіти, гідросульфоалюмінати, гідроксид кальцію) є стабільними тільки в контакті з поровою рідиною, в якій розчинено у певній концентрації вапно. При омиванні бетону водою або фільтрації води під тиском відбувається поступове вимивання вапна, тобто протікає процес вилуговування. Такі втрати вапна відновлюються за рахунок східчастого гідролізу цементного каменю, але це призводить до його поступової деструкції. У першу чергу руйнуються багато основні сполуки, виділяючи в розчин гідроксид кальцію. У зв'язку з цим знижується його концентрація в рідкій фазі і розчиненню піддаються вже менш основні гідратні сполуки цементу. Уже при величині рН < 10,17 розчиняються основні продукти гідратації цементу.

Швидкість корозії при вилуговуванні залежить не тільки від швидкості розчинення складових частин цементного каменю, але й від хімічного складу води. Особливо важливий вміст у ній бікарбонату кальцію і вугільної кислоти. Так, якщо в контакті з бетоном знаходяться води з підвищеним вмістом бікарбонатів і карбонатів кальцію (жорсткі води), то накопичення карбонатів кальцію в капілярах призводить до підвищення щільності бетону і зменшенню швидкості фільтрації. У той же час м'які води розчиняють не тільки складові частини цементу, але навіть той карбонат, що утворився ще до контакту бетону з водою.

Для захисту бетону при корозії I-го виду існують заходи, які поділяють на первинні й вторинні.

^ Первинний захист:

а) застосування пуцоланового цементу або цементу з добавкою активного кремнезему, наприклад, 20-40 % трепелу;

б) низьке В/Ц;

в) інтенсивне ущільнення бетонної суміші (W4 - W8);

^ Вторинний захист:

застосування різних видів гідроізоляції, наприклад:

а) бітумної обмазки;

б) гідрофобного просочення.



  • ^ Корозія бетону другого виду

За класифікацією другий вид корозії характеризується впливом на бетон розчинів кислот, лугів і магнезіальних солей.


^ Корозія в мінеральних кислотах. Найбільш небезпечна і розповсюджена з них кислотна корозія, що виявляється при впливі на бетон розчинів мінеральних кислот типу HCl, H2SO4, HNO3, H2CO3 і органічних кислот: оцтової, мурашиної, масляної, щавлевої та ін. Ці процеси характерні для підприємств хімічної і харчової промисловості, а також при дії стічних вод.

Основним показником, характерним для цих середовищ є значення рН середовища, тобто негативний логарифм концентрації водневих іонів:

нейтральне середовище - рН (- lg [H+] ) = 7 ; [H+] = 10-7 г-моль Н+/л кисле середовище - рН = 1; [H+] = 10-1 г-моль Н+

лужне середовище - рН = 12 [H+] = 10-12 г-моль Н+

Під впливом мінеральних кислот, наприклад, соляної, бетон розчиняється внаслідок утворення легкорозчинних сполук і швидко руйнується:

5CaОЧ6SiО2Ч5,5H2O + 10 HCl = 5СаCl2 + 6SiО2 + 10,5H2O. (8)

Згідно зі СНіП 2.03.11-85 при рН < 4 жоден зі звичайних видів цементу не витримує впливу кислих рідких середовищ.

Звичайний портландцемент витримує вплив кислих вод із рН > 6, при цьому коефіцієнт фільтрації повиннен складати менше 0,1 м/добу.

Отже, бетони на будь-яких видах цементу, що експлуатуються у водах із рН < 6,5, термодинамічно не стійкі, але по різному.

Кисла вода (1 % -й розчин Н24) виявилася агресивною для всіх мінералів цементного клінкеру, однак за 3-4 тижні найбільше зруйнувалися зразки з С3А, а зразки з С2S і С3S ще зберігали форму і деяку міцність. Знижена стійкість продуктів гідратації С3А спостерігається навіть у чистій воді.

Експерименти показали, що 1 % розчини НСl, Н24, НNО3 сильно роз'їдають бетон протягом декількох місяців. Фосфорна кислота менш агресивна щодо бетону через малу розчинність фосфату кальцію, що утворюється при цьому. Однак при підвищенні концентрації фосфорної кислоти до 5 % руйнування відбувається досить швидко.

Таким чином, продукти реакції цементного каменя з розчинами кислот з малозмінними концентраціями в основному розчиняються і виносяться потоком, а швидкість корозії визначається швидкістю підведення агресивного середовища і площею поверхні контакту її з бетоном.

Особливий різновид корозії другого виду – вуглекислотна корозія.

Відповідно до СНіП показником агресивності цього виду корозії є вміст у воді агресивного вуглекислого газу СО2, який міститься в більшості ґрунтових і стічних вод. Якщо його концентрація знаходиться в межах 10- 40 мг/л, то для бетону з показником водонепроникності W 4 це середовище є слабкоагресивним, при концентрації більше 40 мг/л для бетону з W 4 - середньої агресивності, але неагресивне для бетону з показником водонепроникності W 8. Вугільна кислота дисоціює у воді в два етапи:

Н2СО3 « Н+ + НСО3-, (9)

НСО3- « Н+ + СО32 –. (10)

Частина вугільної кислоти, що утворюється шляхом розчинення вуглекислого газу, називається вільною. Вміст її у природних водах не перевищує 150 мг/л. Характер дії води, що містить цю кислоту, залежить від багатьох факторів:

- концентрації розчиненої вугільної кислоти;

- вмісту іонів кальцію і бікарбонат-іонів у воді;

- умов омивання конструкції (під напором, без напору);

- властивостей бетону (його щільності і виду цементу).

Якщо бетон був вже частково карбонізований, корозія в чистому вигляді виявляється в розчиненні карбонатної плівки на поверхні бетону:

СаСО3 + Н2СО3 = Са 2+ + 2НСО3-. (11)

При відповідних умовах може бути досягнутий стан рівноваги. Але якщо вода, в якій розчинена вільна кислота, рухається щодо бетону, вкритого карбонатною плівкою, і концентрації Са 2+ і НСО3- не збільшуються, то карбонатна плівка розчиняється безперешкодно, тобто вугільна кислота є агресивною кислотою як для бетону, так і для металів, застосованих як арматура в з/б конструкціях. У всіх випадках, коли вміст вугільної кислоти у воді перевищує рівноважний, у порах цементного каменя не утворюється карбонат кальцію з вапна і кислоти. Карбонат кальцію може утворитися тільки при концентраціях кислоти нижче рівноважних. За даними І. Тільманса, вода, в якій вміст бікарбонатів-іонів складає більше 100 мг/л, практично не агресивна щодо бетону.

Характер контакту вод, що містять вуглекислоту, теж сильно впливає на механізм процесів взаємодії. Коли вода не рухається або рухається повільно, то між нею і твердою фазою цементного каменю може встановитися рівновага, агресивна кислота частково зв'язується з утворенням бікарбонату, а інша частина її є рівноважною, тобто неагресивною. Якщо ж вода рухається з великою швидкістю, то рівновага не встановлюється і корозія розвивається постадійно до повного руйнування бетону. Вона може дещо сповільнитися тільки за рахунок зменшення площі контакту бетону з агресивним середовищем.

При наявності фільтрації крізь тіло бетону води, що містить вуглекислоту, спостерігається специфічний характер руйнування. Спочатку фільтруюча вода за допомогою кислоти розчиняє СаСО3 і цементний камінь поступово насичується бікарбонатом (зона руйнування). Потім гідроксид кальцію з бікарбонатом утворює важкорозчинний карбонат кальцію, який заповнює мікротріщини і капіляри бетону, ущільнюючи його (зона ущільнення). Позбавлена кислоти вода в наступній зоні вилуговує складові частини бетону і процес корозії іде за механізмом корозії першого виду.

Щоб попередити конструкції з бетону від руйнування під впливом вуглекислотної агресії, використовують глиноземистий цемент. Менш стійким в цих умовах є пуцолановий цемент, швидше всього руйнується звичайний портландський. Введення до складу портландцементу 25 % тонкомолотого вапняку істотно підвищує його стійкість до вод з вмістом вуглекислоти.

^ Корозія в середовищі коагулянтів. За загалькислотною схемою протікає процес корозії бетону і залізобетону у розчинах деяких солей, утворених катіонами слабкої основи й аніонами сильної кислоти. До них відносяться: Al2(SO4)3, Al(Cl)3, Fе2(SO4)3, Fе(Cl)3, що широко використовуються як коагулянти на водопровідних станціях.

Агресія концентрованих розчинів Al2(SO4)3, Al(Cl)3, Fе2(SO4)3 і Fе(Cl)3 стосовно цементу виявляється в тому, що вони при дії на бетон викликають дифузію іонів Н+, SO42-, Al3+ і призводять до значного зниження рН (рН = 3) порової рідини. Крім цього на поверхні бетону утворюються гідроксид алюмінію і гіпс, які постійно видаляються з поверхні внаслідок гідродинамічного впливу. Незважаючи на те, що начебто б є необхідні складові для утворення ГСАК, він не утворюється через дуже низьке значення рН.

У розчинах коагулянтів при величині рН < 4 застосування бетонів на звичайному портландцементі навіть із захистом недоцільно, тому використовують кислотостійкі цементи підвищеної водостійкості на основі рідкого скла Na2SiO3 і кремнієфтористого натрію - Na2SiF6 з добавкою кислототривкого наповнювача, наприклад, діабазу, андезитового порошку, меленого піску і т.п. Але в нейтральних і лужних середовищах К4 застосовувати не можна, необхідно використовувати карбонатні породи.

^ Корозія в органічних кислотах. Крім неорганічних кислот і кислих солей на бетон впливає і агресивна дія органічних кислот, спиртів, фенолів та ін. У практиці експлуатації деяких видів споруд спостерігається руйнування бетону і з/б кислими стічними водами, що містять органічні кислоти. Органогенна корозія також спостерігається на сільськогосподарських підприємствах, пивоварнях, цукрових, консервних, кондитерських та інших заводах. З біологічно активним середовищем контактують гідротехнічні споруди, будівельні конструкції мікробіологічних виробництв.

Механізм впливу органічних кислот залежить від їхніх відносних молекулярних мас, чим вони більше тим більше їх агресивність. До низькомолекулярних кислот відносяться молочна, масляна, оцтова, винна, яблучна, щавлева і т.д. До кислот з високою відносною молекулярною масою відносяться: олеїнова, стеаринова, пальмітинова і т.д. Для бетонів найбільш небезпечними є жири та рослинні олії, які при взаємодії з водою піддаються гідролізу, внаслідок чого утворюються гліцерин й жирні кислоти, які руйнують бетон.

З перерахованих органічних кислот найбільш агресивною є молочна кислота. Її розчин руйнує пуцоланові, шлакопортландцементи, звичайний портландцемент, а глиноземистий цемент стійкий тільки до рН = 4. Аналогічно діє і масляна кислота.

Оцтова кислота теж має агресивну дію. У 5 % розчині оцтової кислоти бетон руйнується вже через кілька місяців. Трохи стійкіший до її дії пуцолановий цемент і шлакопортландцемент, а глиноземистий стійкіше звичайного портландцементу тільки при концентрації кислоти до 0,5 %.

Слабкі розчини винної кислоти не викликають помітних руйнувань бетону, а яблучна кислота більш агресивна і навіть у невеликих концентраціях може призвести до серйозних руйнувань. Розчини щавлевої кислоти незначно впливають на бетон, оскільки утворюють на поверхні і порах бетону нерозчинний оксалат кальцію.

Всі органічні кислоти з високими відносними молекулярними масами мають на явно виражену агресивну дію, сила якої збільшується зі збільшенням відносної молекулярної маси. Руйнування від дії цих кислот буває більш сильним, коли бетон експлуатується в повітряному, а не у водному середовищі. Дія цих кислот викликає значне зниження значення рН цементного каменя. Так, бензойна кислота знижує рН порової рідини з 12,5 до 11,95, малеїнова – до 9,5.

Окрему групу складають органічні сполуки типу нафти, масел для опалювання, нафтових дистилятів, що, як правило, не роблять помітного впливу на затверділий бетон, оскільки їхні компоненти не можуть хімічно взаємодіяти зі складовими частинами цементного каменю. Легкі мінеральні олії вільно проникають у бетон. Рослинні, тваринні олії і жири шкідливі для бетону, оскільки в них є вільні органічні кислоти; вміст кислот сильно залежить від процесів окислювання жирів і масел. До їхнього складу уходять гліцериди та інші складні ефіри, які в контакті з цементним каменем гідролізуються, розпадаючись на спирт і кислотні компоненти, що утворюють з гідроксидом кальцію відповідні солі. Агресивність рослинних і тваринних олій визначається їхньою в'язкістю, що характеризує ступінь проникання їх у бетон.

Олії типу кокосової, лляної, маслинової, пальмової, реп'яхової, тунгової, бавовняної, рибного жиру при постійному контакті з бетоном є агресивними. З ацетатів сильний вплив на бетон має ацетат амонію. Вважаються також агресивними фенол, крезол і їм подібні органічні сполуки.

Оскільки рН стічних і природних ґрунтових вод, що контактують з різними спорудами, набагато нижче 4, тому необхідно застосовувати більш водостійкі й безусадові склади бетонів на основі рідкого скла. При затвердінні таких бетонів (із застосуванням рідкого скла, кремнієфтористого натрію і кислотостійких заповнювачів) утворюються желеподібний кремнезем і фтористий натрій, з яких формуються міцні, але не дуже щільні структури. Вони досить стійкі до дії концентрованих кислот (за винятком плавикової і гарячої фосфорної). Чим більше концентрація кислот і температура середовища, тим вище корозійна стійкість бетону.

^ Магнезіальна корозія. Магнезіальна корозія цементного каменя є дуже специфічною. В основі цього процесу лежать наступні реакції:

MgSO4 + Ca(OH)2 = CaSO4 + Mg(OH)2, (12)

MgCl2 + Ca(OH)2 = CaCl2 + Mg(OH)2. (13)

У результаті цих реакцій в обох випадках утворюється важкорозчинний осад у вигляді Mg(OH)2 (його розчинність дорівнює 18,2 мг/л). Крім цього знижується рН порової рідини до 10, що створює сприятливі умови для розчинення і гідролізу гідратних новоутворів цементного каменю. Підтримка величини рН відбувається за рахунок гідролізу і дифузії гідроксиду кальцію з глибинних шарів, але вже при 0,26 % концентрації MgSO4 весь гідроксид кальцію буде повністю витрачений. Експериментально встановлено, що чим більше агресивного розчину приходиться на одиницю маси цементного каменя, тим більш низькою має бути концентрація MgSO4, при якій цілком зникає Са(ОН)2.

При дії розчинів MgSO4 треба враховувати специфічний вплив на цементний камінь не тільки іону магнію, але і сульфат-іонів. Він полягає в тому, що в поверхневих шарах бетону в основному протікають обмінні реакції іонів Mg2+ і ОН- з утворенням Mg(OH)2, а у внутрішніх шарах відбувається сульфоалюмінатна або гіпсова корозія.

У 1-2 % розчинах MgCl2 реакційна ємність порівняно невелика, і реакція між іонами магнію і ОН- звичайно здійснюється на зовнішній поверхні бетону, при цьому в порах бетону Mg(OH)2 утворює пухкий шар, що не є перешкодою для дифузії Са(OH)2 до поверхні бетону. У зв'язку зі зниженням лужності у внутрішніх шарах бетону розвиваються процеси, характерні для корозії вилуговування (т.зв. корозія першого виду). При цьому в першу чергу руйнуються багатоосновні гідросилікати і гідроалюмінати кальцію, а потім менш основні і т.д. Тому введення в цемент активних мінеральних добавок сприяє підвищенню його корозійної стійкості в розчинах Mg(OH)2 низької концентрації.

Якщо концентрація розчинів Mg(OH)2 досягає і 5 %, то реакційна ємність системи стає настільки великою, що гідроксиду кальцію, який надходить із глибинних шарів до поверхні бетону, уже недостатньо для своєчасної нейтралізації MgCl2. Тоді іони магнію дифундують углиб бетону і руйнують усі гідратні новоутвори цементного каменю.

Для боротьби з магнезіальною корозією необхідно забезпечити максимальну щільність бетону, а при дуже високих концентраціях передбачити ще й захист поверхні:

а) обмазувальна ізоляція:

- при слабкому ступені агресії – бітумні або бітумнолатексні склади;

- при середньому ступені – асфальтобетонна обмазка або мастика на основі епоксидних смол.

б) обклеювальна ізоляція рулонними матеріалами (руберойд, гідроізол, ізол, брізол) із притискною стійкою зі штучних каменів (цегла, плитка, шлакоситал або кам'яне лиття);

в) хімічно стійкі плівкові матеріали (поліетилен, ізобутілен, полівінілхлорид).

Оцінка ступеня агресивності кислих рідких середовищ і розчинів магнезіальних солей щодо бетону і вибір протикорозійного захисту здійснюють за СНіП 2.03.11-85.

Корозія в лужних середовищах. Для бетону небезпечні розчини лугів з концентрацією > 50 г/л. У результаті дії на бетон таких розчинів розчинність Са(ОН)2 значно знижується, але одночасно різко зростає розчинність кремнезему і полуторних оксидів. Найбільш агресивно на бетон діють розчини NaОН, потім розчини КОН, аміаку і Na2СО3.

Найбільшу стійкість до розчинів лугів мають бетони на пуцоланових і шлакопортландцементах. Вибираючи склад бетонів для таких середовищ, необхідно приділяти увагу вибору заповнювачів. При високих концентраціях лугів найбільш ефективні щільні карбонатні породи.


Лекція 6

^ КОРОЗІЯ БЕТОНУ ТРЕТЬОГО ВИДУ І ЗАХИСТ ВІД НЕЇ


Механізм корозії третього виду обумовлений виникненням внутрішніх напружень, що утворюються внаслідок накопичення в порах і капілярах бетону важкорозчинних солей. Цей процес може бути результатом кристалізації продуктів хімічних реакції і наслідком процесу кристалізації при поглинанні солей з агресивних розчинів. Найбільш поширеною корозією цього виду є сульфатна корозія.


  • ^ Сульфатна корозія

Сульфатна агресія є найбільш розповсюдженою через те, що сульфат-іони присутні практично у всіх видах природних і стічних вод. У прісній водопровідній воді, а також у водах рік і озер вміст SO42- -іонів звичайно не перевищує 60 мг/л і рідко доходить до 100 мг/л. У мінералізованих ґрунтових водах їх концентрація досягає 5000 мг/л і більше, а у виробничих водах може досягати 10 г/л.

Присутність у воді сульфат-іонів може призводити не тільки до підвищення розчинності компонентів цементного каменю, тобто до корозії першого виду), але і викликати обмінні реакції, що супроводжуються випаданням в осад таких кристалічних продуктів, як гідросульфоалюмінат кальцію (ГСАК) і гіпсу, що накопичуються в порах і капілярах бетону і сприяють виникненню в ньому внутрішніх напружень і руйнуванню, тобто приводити до корозії другого виду. Кристалізація етрингіту супроводжується збільшенням об’єму приблизно у 4,76 разів.

Зовнішні ознаки і швидкість протікання сульфатної корозії визначаються концентрацією сульфат-іонів, видом катіону, хімічним і мінералогічним складом в'яжучого. У ґрунтових, стічних та інших водних середовищах найбільш часто зустрічаються сульфати кальцію, натрію, калію і магнію. Перших три сульфати можуть служити середовищем для утворення ГСАК, а дія сульфату магнію знижує концентрацію вапна в поровій рідині цементного каменю, тому ГСАК утворитися не може. Під впливом сульфат-іонів у порах бетону можуть утворюватися три основні сполуки:

3CaОЧAl2O3Ч3CaSO4Ч32 H2O; 3CaОЧAl2O3ЧCaSO4Ч11H2O; CaSO4Ч2H2O.

Можливість появи кожної з них визначається термодинамічними умовами, що виникають при змішанні рідкого агресивного середовища, яке містить сульфат-іони, і порового електроліту, що знаходиться в контакті з твердими продуктами гідратації цементного каменю і зернами заповнювача.

Проведені В.І. Бабушкіним [8] термодинамічні розрахунки показали, що утворення етрингіту 3CaОЧAl2O3Ч3CaSO4Ч32H2O можливе при рН > 10 і низкої концентрації сульфат-іонів, моносульфату 3CaОЧAl2O3ЧCaSO4Ч11H2O) – при рН = 12,5 і дефіциті сульфат-іонів. Тому в складі продуктів сульфатної корозії обидві сполуки практично не фіксуються. Експерименти показали, що більше всього ГСАК утворюється, коли концентрація сульфат-іонів знаходиться в межах 1000-1500 мг/л, що відповідає вмістові сульфат-іонів у насичених розчинах гіпсу. Присутність в агресивному розчині солей типу NaCl, NaBr, NaNO3 з концентраціями, не меншими вмісту сульфат-іону в розчині, перешкоджає утворенню кристалів ГСАК, тому що він починає розчинятися, і зниження в розчині концентрації вапна до значення менш 0,027 г/л приводить до остаточного розкладання ГСАК.

Таким чином, механізм руйнування цементного каменю і бетону під дією сульфатів виглядає так. Незалежно від типу кристалічних ґрат і від того, як змінюється об’єм системи, накопичення твердої фази в обмеженому поровому просторі завжди викликає виникнення у стінках пор напруження, що їх розриває.

Кристалізація гіпсу в порах цементного каменю починається при наявності в них насиченого розчину вапна (~ 1200 мг/л) і досягненні концентрації CaSO4, рівної 1500 мг/л. Якщо ж у розчині немає гідроксиду кальцію та інших солей, кристалізація гіпсу починається при більш високій його концентрації, а саме 2020-2040 мг/л. У незруйнованому цементному камені вид катіонів також деякою мірою впливає на величину мінімальної концентрації, що необхідна для кристалізації гіпсу. Так, для розчину Na2SO4 мінімальна концентрація повинна складати 1980 мг/л, а для MgSO4 – 1800 мг/л. Під час протікання цих реакцій концентрація вапна знижується і призводить до утворення розчину гіпсу. Весь кальцій з гідроксиду кальцію порової рідині, переходить у гіпс, якщо концентрація Na2SO4 дорівнює 3040 мг/л, а MgSO4 – 2570 мг/л. Якщо ж концентрація сульфатів у розчині менше 0,18 %, гіпс не кристалізується і єдиною твердою фазою при взаємодії цементного каменю з сульфатами є ГСАК.

Однак наявність ГСАК і гіпсу серед продуктів корозії цементного каменю і бетону сама по собі ще не може вважатися ознакою сульфатної корозії. Більш того, у цементному камені у певних умовах ГСАК являє собою елемент структури, а в гідратованому сульфатно-шлаковому цементі він є одним з головних структурних компонентів. Разом з тим відомі випадки, коли в бетоні, зруйнованому дією сульфатних вод, не вдавалося знайти кристали ГСАК.

Утворення відкладень гіпсу, незважаючи на значну його кількість, не завжди супроводжує небезпечні об'ємні деформації матеріалу. Слід відзначити, що властивості цементного гелю і процеси, що відбуваються в порах і капілярах, обумовлюють найважливіші характеристики бетону. Напівтверда гелеподібна маса присутня у всіх гідратованих цементах, а відносне зниження її кількості може бути досягнуто, зокрема, пропарюванням. На ранніх стадіях гідратації встановлюється висока концентрація іонів і насамперед кальцію. Гель, що знаходиться в енергетичній рівновазі з поровою рідиною, має здатність набухати і тим більше, чим вище початкова концентрація вапна. Залежно від стану продуктів корозії дифузія Са(ОН)2 може бути різною: якщо вона протікає інтенсивніше, ніж дифузія іонів агресивного розчину в тіло бетону, на зруйнованій поверхні останнього утворюються кристали двоводного гіпсу.

Руйнування бетону при дії розчинів сульфатів пояснюється ще і виникненням осмотичного тиску позитивного знаку, коли тиск спрямований зсередини назовні, що і призводить до виникнення тріщин або навіть повного руйнування бетону.

Для захисту від сульфатної корозії використовують добавки у вигляді летючої золи, що містить низькоосновні алюмінати кальцію, які майже повністю зв'язують гідроксид кальцію, який виділяється при гідратації цементу і цим забезпечують підвищення стійкості бетону до впливу сульфатвмісних середовищ. Стійкість гіпсоцементо-пуцоланових і гіпсошлакоцементних в'яжучих у сульфатних середовищах обумовлена пониженою концентрацією СаО, оскільки СаО нейтралізується пуцолановими добавками або шлаками.

Таким чином, сульфатостійкість цементних бетонів і розчинів залежить від фізико-хімічних характеристик порової рідини, зміна яких у період ранньої гідратації забезпечує той чи інший ступінь сульфатостійкості матеріалу. Зменшення вмісту алюмінію в цементі є визнаним способом підвищення сульфатостійкості, оскільки зменшується імовірність утворення ГСАК під дією сульфатів. Аналогічного ефекту можна чекати при зміні характеристик порової рідини, які призводять до зниження осмотичного тиску за рахунок видалення з неї якомога більшої кількості вапна в період ранньої гідратації.

Іншими заходами боротьби із сульфатною агресією є:

- застосування сульфатостійкого (С3А < 5,0 % і С3S < 50 %) або низькоалюмінатного (С3А < 5,0 % і С3S < 60 %) портландцементів;

- застосування бетонів підвищеної щільності;

- застосування різних обмазок, ізоляції рулонними і плівковими матеріалами, пластбетонами (наклепка плівкових матеріалів проводиться на клеї 88-Н і Б-12).


  • ^ Корозія в розчинах солей

Корозія бетону в розчинах солей характерна в умовах теплого і сухого клімату при наявності у грунті водорозчинних солей в кількості більше 1 % або високого рівня ґрунтових вод з мінералізацією не менше 3 г/л. При відповідних температурно-вологісних умовах ряд солей з безводної або маловодної своєї форми (Na2SO4, MgSO4∙H2O) переходить в порах цементного каменю до висоководної форми кристалогідратів (Na2SO4∙10H2O, MgSO4∙7H2O і т.п.). Таке перетворення супроводжується збільшенням об’єму твердої фази в 1,5-3 рази і значними деформаціями.

Відкладення солей у порах цементного каменю можливе і при їх кристалізації із солених розчинів внаслідок капілярного підсмоктування і випару води. За даними А.І. Мінаса [9], при підсмоктуванні розчину 5 %-ної концентрації кристалізаційний тиск може досягати для Na2SO4 – 4,4, MgSO4 – 3,6, NaС1 – 2,7, СаSO4 – 0,09 МПа.

Внаслідок солевої корозії у ряді південних регіонів відмічається руйнування конструкцій на висоті 10-50 см від поверхні грунту. Тому ефективними заходами для захисту бетону від дії солевої корозії є підвищення його щільності і введення до складу бетону гідрофобізуючих добавок, які зменшують капілярне всмоктування, наприклад, етиленсиліконат натрію, бавовняне мило, милонафт у кількості приблизно 0,1 %.

До корозії третього виду належить також руйнівний процес хімічної взаємодії між компонентами бетонної суміші, наприклад, процес взаємодії лугів, які містяться в цементі, і кремнеземом заповнювачів. У складі портландцементу є до

1-1,5% розчинних сполук (в перерахунку на Na2О). Їх джерелом є глинисті компоненти шихти і зола палива. Значна частина лугів потрапляє в шихту з пилом печей, який повертають при випалі цементу. Деякі модифікації кремнезему, такі як тридиміт, крістобаліт, кремнеземисте скло, опал, опока, трепел, халцедон та ін. набувають реакційної активності у лужному середовищі. Реакції таких видів кремнезему з лугами цементу призводять до утворення продуктів, що дуже збільшуються в об’ємі, що призводить до виникнення руйнівного тиску в тілі бетону. Причому заповнювач, в якому міститься розчинних видів кремнезему більше 50 ммоль/л, вже є здатним до взаємодії з лугами цементу.

Найбільш дієвим способом запобігання такого виду корозії є обмеження вмісту лугів у цементі до 0,6 % або введення до цементу активних мінеральних та деяких інших видів добавок, наприклад, вуглекислого літію, альбуміну та ін.


  • ^ Газова корозія бетону

Бетон і залізобетон руйнуються також внаслідок взаємодії з різними газами. У повітряно-сухих умовах експлуатації конструкцій агресивність газів на бетон незначна. Але при підвищенні відносної вологості й температури навколишнього середовища корозія може виявитися настільки небезпечною, що призводить до швидкого виходу з ладу всі конструкції будівлі.

На відміну від корозії бетону і з/б у рідких агресивних середовищах процеси корозії арматури, що відбуваються у газоповітряному середовищі, як правило, визначають швидкість руйнування конструкцій.

Механізм дії на бетон діоксиду сірки, сірководню, хлористого водню, хлору, вуглекислого газу полягає в наступному. Проникаючи в пори бетону, газ у першу чергу нейтралізує гідроксид кальцію, а потім вступає у взаємодію з гідросилікатами та іншими гідратними новотворами цементу. Залежно від типу газу утворюються важкорозчинні сполуки, наприклад, гіпс, СаСО3 і т.п. або добре розчинні продукти, такі як СаС12 та ін.

Необхідні умови агресивного впливу газів на бетон – підвищена відносна вологість атмосфери і відповідна рівноважна вологість бетону або утворення конденсату на поверхні чи в його товщі. Нижня межа відносної вологості, при якій вплив на бетон агресивних газів є безпечним дорівнює 40 - 45 %. Це пояснюється тим, що через капілярно-пористу структуру бетону кількість вологи, що утримується на поверхні пор і капілярів, недостатня, щоб утворити два або більше молекулярних прошарків, які вже мають властивості рідкої вологи, оскільки конденсований її стан обумовлений силами адсорбції.

Для визначення корозійного стану порового електроліту стосовно складових частин цементного каменю і арматурної сталі, що знаходяться в контакті з кислими газами, використовують рівноважні значення рН, які наведені в табл. 7.


Таблиця 7 – Види продуктів корозії залежно від рН середовища

Кислий газ

Продукт корозії

Значення рН

SO3

CaSO4Ч2H2O

7,2

H2S

CaSO4Ч2H2O

7,2

CO2

CaCO3

8,5


За впливом на бетон агресивні гази можна розподілити на три групи.

^ До першої групи можна віднести СО2, НF, фтористий кремній, що утворюють з цементним каменем у поверхневому шарі бетону нерозчинні й важкорозчинні солі, які кольматують його пори. У результаті підвищується щільність бетону, знижується дифузійна проникність газів і уповільнюється швидкість їхньої взаємодії з цементним каменем.

Найбільший інтерес серед цих кислих газів викликає СО2, якого в атмосферному повітрі міститься до 0,03 %. У промислових повітряних середовищах його концентрація може перевищувати 0,1 %. Цей постійно діючий фактор забезпечує протікання карбонізації в бетоні незалежно від присутності в повітрі інших газів, що дозволяє вважати карбонізацію бетону одним із процесів, які визначають швидкість нейтралізації бетону при дії на нього суміші кислих газів. Інші кислі гази, як правило, вже взаємодіють з частково карбонізованим зовнішнім шаром бетону.

Карбонізація підвищує міцність бетону на 40-70 %, на 5 % зменшує пористість та водопоглинення і хоча цей процес супроводжується усадкою до 1,6 мм/м, але тріщини в бетоні не утворюються. Тому для бетону СО2 прийнято вважати безпечним. Але для з/б вуглекислий газ є агресивним, тому що він реагує з гідроксидом кальцію і продуктами гідратації цементу, в результаті чого величина рН порового електроліту знижується з 12,6 - 13 до 8,5 - 9, а це вже небезпечно для арматурної сталі, пасивність якої забезпечується при рН > 11,8.

^ До другої групи віднесені діоксид сірки і сірководень, що утворюють з бетоном важкорозчинні кальцієві солі. Продуктом взаємодії в кінцевому підсумку є двоводний гіпс, що приводить до збільшення обсягу вихідних продуктів приблизно у 2 рази, і, як наслідок цього, виникненню в захисному шарі бетону значних напружень і тріщин. Тому діоксид сірки і сірководень небезпечні для бетону. Особливо небезпечні ці гази для арматурної сталі, тому величина рН знижується до 8 більш інтенсивно, а глибина нейтралізації поверхневого шару бетону за два роки досягає 10 мм і більше.

^ Третя група представлена хлористим воднем, молекулярним хлором, парами йоду і брому, оксидами азоту. Ці гази утворюють з гідроксидом кальцію легкорозчинні солі. Для арматурної сталі найбільш небезпечними є галогеновмісні гази (НС1 і С12). Так, при вологості повітря 60 % і концентрації НС1 10 мг/л вже через 10 місяців експлуатації конструкції починається руйнування бетону, глибина нейтралізації складає 8 мм, а рН становить < 7. Оксиди азоту утворюють кальцієві солі, що не стимулюють корозію арматури, але ці оксиди знижують рН і депасивують сталеву арматуру залізобетону.

Вибір складів бетону і видів протикорозійного захисту здійснюють у відповідно до СНіП 2.03.11-85 залежно від ступеня агресивності газів стосовно бетону і залізобетону:

- для слабкоагресивних середовищ товщина захисного шару бетону в залізобетонних конструкціях повинна складати не менше 20 мм, а марку бетону за водонепроникністю треба забезпечувати не нижче W4;

- для середньоагресивних середовищ товщина захисного шару бетону повинна складати 20 мм, а марка бетону за водонепроникністю - не нижче W6;

- для сильноагресивних - товщина захисного шару бетону повинна складати 25 мм, а марка бетону за водонепроникністю - не нижче W8.

Крім цього рекомендується застосовувати лакофарбові покриття першої і другої груп з товщиною лакофарбового шару від 0,1 до 0,15 мм, для середньоагресивних - з товщиною лакофарбового шару від 0,15 до 0,2 мм, сильноагресивних – від 0,2 до 0,25 мм.

До першої групи лакофарбових покриттів відносяться алкідні , масляні, нітроцелюлозні, полімерцементні, органосилікатні, полівінілацетатні, кремнійорганічні рідини, до другої – перхлорвінілові і на сополімерах вінілхлориду, до третьої – кремнійорганічні, поліуретанові, епоксидні, епоксидо-фенольні, хлоркаучукові, тіоколові; до четвертої – епоксидні, епоксидно-фенольні покриття і хлорсульфірований поліетилен.

1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства о. О. Воронков, Т. Б. Воронкова
Харківська національна академія міського господарства, вул. Революції, 12, Харків, 61002 Електронна адреса: rectorat@ksame kharkov...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства писаревський Ілля Матвійович
...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв конспект лекцій
Пожежна профілактика в будівництві” (для бакалаврів 4-го курсів денної форми навчання напряму підготовки 060101 – «Будівництво» спеціалізації...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв конспект лекцій
Пожежна профілактика в будівництві” (для спеціалістів 5-го курсів денної форми навчання напряму підготовки 0921 060101) – «Будівництво»...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв методичні вказівки
Пожежна профілактика в будівництві” (для магістрів 5-го курсів денної форми навчання напряму підготовки 0921 060101) – «Будівництво»...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв конспект лекцій
Пожежна профілактика в будівництві” (для магістрів 5-го курсів денної форми навчання напряму підготовки 0921 060101) – «Будівництво»...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв методичні вказівки
Безпека на транспорті” (для студентів 2 курсу денної форми кваліфікаційного рівня бакалавр галузі знань 1702 “Цивільна безпека” напряму...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв методичні вказівки
Охорона праці ” (для бакалаврів 4-го курсів заочної форми навчання напряму підготовки 060101 – «Будівництво» спеціалізації “Охорона...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв методичні вказівки до проведення практичних занять
Безпека на транспорті” (для студентів 2 курсу денної форми кваліфікаційного рівня бакалавр галузі знань 1702 “Цивільна безпека” напряму...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв конспект лекцій
Конспект лекцій з дисципліни “Пожежна безпека” (для студентів денної форми навчання напряму підготовки 050702 – «Електромехінка»...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв конспект лекцій
Конспект лекцій з дисципліни “Основи пожежної безпеки” (для студентів денної форми навчання напряму підготовки 060101 – «Будівництво»”...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи