Г. В. Стадник історія мистецтва, архітектури та містобудування ХVІІ – XIX ст icon

Г. В. Стадник історія мистецтва, архітектури та містобудування ХVІІ – XIX ст




НазваГ. В. Стадник історія мистецтва, архітектури та містобудування ХVІІ – XIX ст
Сторінка1/9
Дата02.06.2012
Розмір2.1 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА


До друку затверджую

Перший проректор

Г.В. Стадник


ІСТОРІЯ

МИСТЕЦТВА, АРХІТЕКТУРИ

ТА МІСТОБУДУВАННЯ ХVІІ – XIX СТ.

(ФРАНЦІЯ, РОСІЯ, УКРАЇНА)


Лекції і матеріали для самостійної роботи

для студентів 3 курсу денної форми навчання

напрямку 1201 – “Архітектура”


ХАРКІВ – ХНАМГ - 2005


Історія мистецтва, архітектури та містобудування ХVІІ - XIX ст. (Франція, Росія, Україна). (Лекції і матеріали для самостійного вивчення для студентів 3 курсу денної форми навчання напрямку 1201 – «Архітектура») /Авт.: Л.П. Панова – Харків, ХНАМГ, 2005.


Автор: Лариса Павлівна Панова


Рецензент: Е.В. Вдовицкая


Рекомендовано кафедрою архітектурного моніторингу міського середовища

протокол № 12 від 3. 05. 2005.


ЗМІСТ


^ МІСТОБУДУВАННЯ, АРХІТЕКТУРА І МИСТЕЦТВО ФРАНЦУЗЬКОГО

КЛАСИЦИЗМУ XVII – XIX ст.

1. МІСТОБУДУВАННЯ ФРАНЦІЇ XVII – XVIII ст…….…………..………..………………4

^ 1.1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ Й ПОЛІТИЧНІ УМОВИ ВИНИКНЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ

КЛАСИЦИЗМУ У ФРАНЦІЇ. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ МІСТ-ФОРТЕЦЬ..…………………5

1.2. РЕНЕ ДЕКАРТ І ЙОГО ВПЛИВ НА МІСТОБУДУВАННЯ ФРАНЦІЇ …….……………..….7

^ 1.3. РОЗВИТОК АНСАМБЛІВ І ПЛОЩ ПАРИЖУ (ВІД ВАНДОМСЬКОЇ ПЛОЩІ ДО

ПЛОЩІ ЗГОДИ)...……………..………………………….……………………………………..……7

1.4. МІСТОБУДІВНИЙ РОЗВИТОК ПАРИЗЬКОГО РЕГІОНУ..………….……….………..…....13

1.5. КОМПОЗИЦІЙНА СТРУКТУРА ВЕРСАЛЮ. ТВОРЧІСТЬ АНДРЕ ЛЕНОТРА…................14

1.6. РОЗВИТОК КОМПОЗИЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ ЦЕНТРУ ПАРИЖА....……………..…....…..17

1.7. РЕКОНСТРУКЦІЯ ПРОСТОРОВОЇ СТРУКТУРИ ПАРИЖУ ОСМАНОМ……...….….…...25

2. АРХІТЕКТУРА ФРАНЦІЇ XVII - XIХ ст.………………………...…………..………….....26

2.1.АКАДЕМІЯ БЛОНДЕЛЯ. ПАНТЕОН Ж.СУФФЛО І СОБОР ІНВАЛІДІВ Ж.МАНСАРА….26

2.2. ТВОРЧІСТЬ Ж. МАНСАРА ………………...……………………………………...…………....30

2.3. ТВОРЧІСТЬ Л. ЛЕВО..………………………….…………..……………….……………….…..32

2.4. ТВОРЧІСТЬ Ж. А.-ГАБРІЄЛЯ………………………………………………………………......34

^ 2.5. ЕСТЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ І КОМПОЗИЦІЙНІ ПРИЙОМИ ФРАНЦУЗЬКОГО

КЛАСИЦИЗМУ……………………………………………………………………………………….35 3. МИСТЕЦТВО ФРАНЦУЗЬКОГО КЛАСИЦИЗМУ……….……….……………...……….39


^ МІСТОБУДУВАННЯ, АРХІТЕКТУРА І МИСТЕЦТВО РОСІЙСЬКОЇ

ІМПЕРІЇ ХVIII - ХIХ ст.

4. МІСТОБУДУВАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ХVIII - ХIХ ст.….……..…………………45

4.1. ФОРМУВАННЯ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПЛАНУ ПЕТЕРБУРГА.………….....……………….….48

4.2. РОЗВИТОК КОМПОЗИЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ ПЕТЕРБУРГА…………….....……………....49

4.3. РОЗВИТОК КОМПОЗИЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ ЦЕНТРУ ПЕТЕРБУРГА………….………..61

4.3. МІСТОБУДУВАННЯ ПЕРІОДУ КЛАСИЦИЗМУ В РОСІЇ……………………….…..…....…70

4.4. ПАЛАЦОВО–ПАРКОВА АРХІТЕКТУРА………………………………………….…..............72

5. АРХІТЕКТУРА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІ СТИЛЮ БАРОКО……...…..….……...............….82

5.1. АРХІТЕКТУРА ПЕТЕРБУРГУ ПОЧАТКУ XVIII ст. ТВОРЧІСТЬ Д. ТРЕЗІНІ……….…......82

5.2. АРХІТЕКТУРА ПЕТЕРБУРГУ СЕРЕДИНИ XVIII ст. ТВОРЧІСТЬ К. РАСТРЕЛЛІ…..........84

6. АРХІТЕКТУРА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ СТИЛЮ КЛАСИЦИЗМ…........….....…..............87

6.1. ПЕРЕДУМОВИ ПОЯВИ І РОЗВИТКУ КЛАСИЦИЗМУ…………….……………………..….87

6.2. АРХІТЕКТУРА РАННЬОГО КЛАСИЦИЗМУ (1760 - 1780)…………………………...……...88

^ 6.3. АРХІТЕКТУРА СТРОГОГО КЛАСИЦИЗМУ (1780 – 1800). ТВОРЧІСТЬ

В.І. БАЖЕНОВА, А. Д. КВАРЕНГІ, І.Є. СТАРОВА.........................................………..….…...…89

6.4. АРХІТЕКТУРА ВИСОКОГО КЛАСИЦИЗМУ (1800 - 1840). ТВОРЧІСТЬ

А.Н. ВОРОНІХІНА, А.Д. ЗАХАРОВА, К. РОССІ, Т.ДЕ ТОМОНА…………………………..…..95

7. АРХІТЕКТУРА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В ЕПОХУ КАПІТАЛІЗМУ..……........………..100

7.1. РОЗПАД КЛАСИЦИЗМУ І ОБГРУНТОВУВАННЯ НОВОЇ АРХІТЕКТУРИ…...………….100

8. МИСТЕЦТВО РОСІЇ XVIII - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIХ ст.…………...…………..….103

8.1. РОСІЙСЬКЕ МИСТЕЦТВО XVIII ст…………………………………………………..………..103

8.2. РОСІЙСЬКЕ МИСТЕЦТВО ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIХ ст…………………………..………104


МІСТОБУДУВАННЯ І АРХІТЕКТУРА УКРАЇНИ XVII – XIІІ ст.

^ 9. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ Й ПОЛІТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ

АРХІТЕКТУРИ УКРАЇНІ XVII – XVIII ст……………………………………………..…..108

10. МІСТОБУДУВАННЯ УКРАЇНІ……………………………………………..…………....110

11. ПРОСТОРОВА СТРУКТУРА МІСЬКИХ АНСАМБЛІВ УКРАЇНИ…………………...113

12. АРХІТЕКТУРА КАМ'ЯНИХ БУДІВЕЛЬ УКРАЇНИ……………………………..……..116


^ МІСТОБУДУВАННЯ, АРХІТЕКТУРА І МИСТЕЦТВО ФРАНЦУЗЬКОГО

КЛАСИЦИЗМУ XVII – XIX ст.


  1. МІСТОБУДУВАННЯ ФРАНЦІЇ XVII – XVIII ст.




^ Містобудування Франції ХVІІ – XVIII ст. було пов'язано із становленням і розвитком в країні абсолютного монархічного ладу. Після закінчення Сторічної війни і звільнення французьких земель від англійської залежності завершився процес політичного об'єднання Франції. Королівська влада придбала необмежені права у всіх галузях економіки і культури. Почалося відновлення економіки і розвиток міського ремесла, особливо ткацтва, суднобудування, книгодрукування і металообробки. Зростання економіки привело до зростання міст. особливо тих, в яких розвивалася торгівля, таких як Париж, Ліон, Марсель, Гавр. Сильно виріс інтерес до італійської культури епохи Відродження.

Цьому періоду відповідало відкриття Америки, зміцнення торгових зв'язків з Індією, плавання через Атлантичний і Індійський океани. У цих умовах і виникла філософська концепція Рене Декарта, який втілив інтелектуальні прагнення прогресивної буржуазії.

У середині XVI в. мистецтво Франції почало знаходити свої національні риси. В 1560 – 1570 рр. вийшли перші теоретичні трактати з архітектури Філібера Делорма і Жака Андрує Дюсерсо, в 1601 р. вийшов трактат Жака Пері, присвячений ідеальним містам. Головну увагу надавалося пошукам оптимального варіанту міських укріплень: земляних ровів і бастіонів.

Упровадження геометричного початку у французьку архітектуру почалося з будівництва численних фортець, необхідних для ведення безперервних воєн, і завершилось формуванням грандіозних ансамблів, підкорених геометрично чіткій сітці «картезіанських грат» (Декарт по латині - Картезіус). Композиція ансамблів розкривалася уздовж прямолінійних центральних алей на безмежний простір.

Розвиток об'ємно-просторового мислення у французькому містобудуванні знайшов своє віддзеркалення в чудовому графічному документі – аксонометричному плані Парижа 1739 р., пізніше названому планом Тюрго. Справжнім автором цього плану був художник Луї Бретез, гравером-виконавцем цього плану був Клод Лукас.

Аксонометричний план Парижа 1615 р. був вигравіруваний Меріаном для наочності містобудівних робіт, що проводяться в місті. Не зважаючи на прагнення архітекторів до створення регулярних ансамблів, останні ще були тільки невеликими фрагментами в цілому середньовічного Парижа.



^ Рис. 1. Париж - Схематичне зображення плану міста, виконаного Меріаном – планувальний кістяк міста на початку XVII ст.


Рис. 2. Париж - Центральна частина міста. Фрагмент плану 1739 р., що був названий планом Тюрго. Автор плану Луи Бретез зумів за 5 років нанести на плані в аксонометричній проекції всі будівлі міста; гравер - Клод Лукас. План Тюрго – Бретеза допоміг знайти недоліки міста, такі, як недостатня кількість громадських майданів, й намітити подальший розвиток Парижа.




^ 1.1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ Й ПОЛІТИЧНІ УМОВИ ВИНИКНЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ КЛАСИЦИЗМУ У ФРАНЦІЇ. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ МІСТ-ФОРТЕЦЬ


Однією з причин появи у Франції нового стилю – класицизму було зародження капіталістичних відносин і становлення абсолютної монархії. Ще у XVI ст., коли Франція вела постійні війни з Італією, в містах з'являються мануфактурні виробництва, зростає економіка. Інтереси молодої французької буржуазії і нового дворянства вимагали розвитку науки. Саме в цей час була заснована французька академія, ряд ліцеїв, реорганизована Сорбона. Понад усе розвитку науки потребували нові галузі мануфактурного виробництва, мореплавання і містобудування фортифікацій. Тому в першу чергу розвивалися такі дисципліни, як астрономія, механіка, математика. Розвивалися точні науки, необхідні для забезпечення дальніх плавань і торгівлі. Подорожи до далеких країн укріпили відчуття єдності миру.

З утворенням абсолютної монархії розширюється територія Франції й наступає економічний підйом за допомогою підґрунтя колоній у Вест - Індії і Канаді.

Епоха французького абсолютизму була нерозривно пов'язана з постійними військовими діями як у Європі, так і в країнах Латинської Америки, Індії і Африки, де Франція прагнула заснувати свої колонії (в Канаді, Луїзіані, на Малих Антильських островах, на Мадагаскарі). На рубежі XVI - XVII ст. була створена постійна армія і централізовано дорожнє будівництво і будівництво міст-фортець. Франція брала участь майже у всіх західноєвропейських війнах XVII в.; її метою було захоплення нових територій. У 1635 р. вона включилася у Тридцятирічну війну, підтримуючи антигабсбургську коаліцію, і отримала частину Ельзасу. Війна проти Іспанії закінчилася приєднанням частини Бельгії. У 1667 – 1668 рр. Франція захопила частину Фландрії з Ліллем і Верхню Лотарингію. Війна проти Голландії 1672 – 1678 рр. закінчилась приєднанням Франш-Конте. Раптове захоплення Францією прирейнських міст спровокувало війну з Аугсбургською лігою, а на початку XVIII в. спалахнула нова війна за іспанський спадок.

Постійне ведення воєн потребувало зміцнення міст, планомірного будівництва фортець і формування постійного контингенту фахівців. Серед безлічі (200 – 300 фахівців) інженерів і математиків Франції того часу були видатні теоретики і практики кріпосного будівництва С. Вобан і Д. Маріні.

Визнаним автором фортець був інженер і військовий діяч маршал ^ Себаст’ян Вобан (1633 - 1707). Під його керівництвом було укріплено понад 100 міст і побудовано понад 50 міст-фортець. Окрім цього Вобан брав участь в будівництві Лангедокського каналу, що з'єднав води Середземного моря з Атлантичним океаном. Фортеці нагадували ідеальні міста Ренесансу і римські міста-табори. Характерна риса міста-фортеці – просторова замкнутість з такою ж замкнутою центральною площею.

Головною теоретичною працею Вобана був трактат «Істинний засіб зміцнення міст», перекладений на багато європейських мов і виданий, за розпорядженням Петра 1 в Росії у 1724 р. (перекладач – Василь Суворов, батько майбутнього полководця).

Виклади Вобана про послідовності проектування міста-фортеці дотримувалися дедуктивного методу Декарта. Він починає з вибору радіуса кола, в яке повинно було вписати фортифікаційні споруди міста: радіус залежав від числа бастіонів. Потім в коло вписується багатокутник з числом кутів, рівним числу бастіонів, після чого планується місто з центральною площею. Все це говорить про те, що на місто - фортецю дивилися як на інженерно-оборонну споруду.

При дворі Франциска I працював болонський інженер, будівник фортець Джіроламо Маріні. На честь Франциска він побудував місто-фортецю на Марне, названу Вітрі-ле-Франсуа. Це було квадратне в плані місто (612 х 612 м), у центрі якого знаходилася торгова площа. Місто було оточено земляними бастіонами через близькість східних рубежів.



Рис. 3. План міста Вітрі – ле - Франсуа, Рис. 4. План міста Анрішмон, ( XVII ст.).

побудованого Маріні на початку XVI ст.



Рис. 5. План міста Ришельє, XVII ст., у Ельзасі, архіт. С. Вобан, (1633 – 1707).

Рис. 6. План міста-фортеці Неф-Брісак архіт. Ж. Лемерсьє.

^ 1. 2. РЕНЕ ДЕКАРТ І ЙОГО ВПЛИВ НА МІСТОБУДУВАННЯ ФРАНЦІЇ


Французький математик і філософ Рене Декарт (1596 - 1650) отримав освіту в єзуїтській школі Ла Флеш і провів декілька років на військовій службі. Після багаторічних подорожей влаштувався в Голландії, де і опублікував свої праці.

Декарт вважав, що всі науки можна звести до трьох основних напрямів: медицини, механіки і етики. Можна припустити, що містобудування як інженерну спеціальність будівництва фортець Декарт відносив до механіки. А оскільки в математиці Декарту належать найзначніші відкриття, то в послідовності його математичних міркувань і слід шукати паралелі з містобудівним мисленням того часу.

Декарт вважав математику універсальною наукою, здатною вирішувати завдання в будь-якій конкретній області людської діяльності. Матерію Декарт наділяє самостійною творчою силою, а механічний рух розглядає як прояв життя матерії. Головним атрибутом матерії Декарт вважає її «протяг», який розглядає як довжину, ширину і глибину реального тіла або простору в єдності їх розуміння як субстанції.

Під головною особливістю пізнання Декарт розумів метод дедукції. Якщо Бекон висував на перший план індукцію як метод експериментального природознавства, то Декарт, який виходив з даних математики, основним методом вважав дедуктивну послідовність виведення шуканих істин з інших істин, встановлених і відомих. Декарт підкреслював, що за його геометричними побудовами можуть ховатися найрізноманітніші предмети і їх життєві прояви (взаємозв'язки), але сучасники, інженери-містобудівники, розуміли ці взаємозв'язки однозначно – як чіткі прямі лінії. Звідси виник культ «червоних ліній», за якими жителі міста могли переміщатися з однієї точки в іншу. Уявлення про місто як регулярну мережу вулиць, надовго збереглося у французькому містобудуванні. Боротьба з одноманітністю склала цілу епоху – вплив картезіанських ідей закінчився лише в другій половині XVIII ст., коли строга регулярна канва стала поєднуватися з живим природним оточенням. Перш за все, геометричними побудовами в архітектурі скористалися при будівництві міст - фортець, яке вимагало універсальності й швидкості виконання. Вчення Декарта, а також будівництво численних міст – фортець сприяло розвитку в цей період погляду на місто як на єдине територіальне і композиційне ціле.


^ 1. 3. РОЗВИТОК АНСАМБЛІВ І ПЛОЩЬ ПАРИЖУ

(ВІД ВАНДОМСЬКОЇ ПЛОЩІ ДО ПЛОЩІ ЗГОДИ)



Розвиток архітектурних ансамблів Франції XVII - XVIIІ ст. ґрунтується на абсолютистських началах. На початку XVII ст. з'явилися перші містобудівні закони: король Генріх IV видав едикт, який наказував забудовувати вулиці однаковими будівлями від «кута до кута».

Активна містобудівельна практика на початку XVII ст. не була заснована на твердих архітектурно – планувальних принципах. Офіційний теоретичний центр країни - Академія архітектури, займалась обговоренням абстрактних естетичних категорій, таких, як «краса», «смак», «симетрія», «пропорції», «єдність» і т.п. Своїм становленням Французький класицизм у значній мірі зобов'язаний творчим шуканням таких архітекторів, як Клод Перро, Луї Лево, Жюль Ардуен-Мансар, Жан Габрієль і Андре Ленотр.

Регулярне містобудування епохи класицизму продовжувало традиції Відродження. Всі ансамблі XVII – XVIII ст. мали правильні геометричні плани. Площі мали замкнутий характер, тоді як знову прокладені озеленені магістралі були прямолінійні і об'єднували районні центри з міським. Місто розглядали як єдине територіальне і композиційне ціле. Класицизм вводить новий принцип композиційної цілісності масштабно великих фрагментів міського середовища. Просторова єдність досягається за рахунок чітких прямолінійних осей, що створюють чіткі візуальні зв’язки між домінуючими просторовими вузлами.

Особливо яскраво це відображено в плануванні Парижа, який був оточений півкільцем бульварів з парадними в'їздами в місто з боку Єлисейських полів і з північної сторони двома арками - Сен-Дені (архіт. Ф. Блондель) і Сен-Мартен (архіт. П. Бюлле). Нові озеленені магістралі Парижа були прямолінійні й сполучали центри різних районів міста.

У кінці XVII ст. в Парижі з'явилися нові геометрично правильні площі. Перша королівська площа в Парижі (площа Вогезов) була побудована архітектором Луї Метезо в східній його частині на місці знесеного Турнельського замку розміром 139х139 м. Площа була оточена одноманітними будівлями, побудованими з червоної цеглини з білокам'яними аркадами і деталями, з крівлями, покритими темним шифером. В центрі північної і південної сторін були виділені павільйони короля і королеви, підкреслюючи головну вісь композиції.

Інша королівська площа – площа Дофіна була побудована майже одночасно з площею Вогезов на острові Сіте біля мосту Пон-неф, що був призначений тільки для прогулянок. Трапецієвидна в плані площа Дофіна мала два входи по осі орієнтованої на монумент Генріху IV, і була оточена одноманітною забудовою будівель з червоної цеглі, що мали білокам'яну аркаду.

У 1699 р. за проектом Ж.А. Мансара була побудована Вандомська площа, що мала в плані багатокутник (124х140) зі скошеними кутами. На головних осях площі розташовані портики з фронтонами. Скошені кути майдану були підкреслені чотирма пілястровими портиками з фронтонами. Забудова майдану однаковими будівлями від «кута до кута», цілком підпорядкована архітектурному прийому класицизму, що підкреслював тектоніку: перший поверх трактовано як цокольний, він мав русти на простінках і арки поміж ними. Другий і третій поверхи прикрашали пілястри іонічного ордера. Місце криши зайняли мансарди – поверх, вбудований у високий дах з вікнами, облямований люкарнами. Спочатку в центрі майдану було встановлено монумент Людовіку ХІV, пізніше в часи Наполеона Бонапарта була збудована Вандомська колона на честь перемоги.

Інша площа Перемоги біля Пале-рояля, також побудована за проектом Ж.А. Мансара, була круглою в плані (Д = 80 м) і оточена одноманітними будівлями в стилі класицизму. В її центрі розташовувалася алегорична статуя, що зображала Людовика XIV, роботи скульптора Дежардена.

А. Ленотр вперше створює нову просторову композицію архітектурного середовища: геометрично чітку променеву розбіжность алей від площі.

У 1755 – 1763 рр. Ж. Габрієль вперше створює композицію «відкритої» площі - площа Згоди (майдан Людовіка ХV). Поперечна до русла річки Сени ось площі Згоди розкрилася у бік вулиці Руайяль, де її перспективу завершує церква Мадлен (архітектор П. Міньйон, 1807 – 1842). З півдня через Сену перекинули міст, що підводить до Бурбонського палацу.

Північний фронт площі Згоди (майдану Людовіка ХV) замикали два однакові будинки симетрично розташовані по осі вулиці Руайяль: готель Крійон і Військово-морське міністерство. Ці триповерхові будинки мають цокольний поверх, стіна якого оброблена рустами і прорізана красивими арками. Над ними на два поверхи підіймається колонада, франкована з двох боків ледь висунутими вперед ризалітами з фронтонами нагорі. Урочистий стрій будинків, пишні дерева Єлисейських полів та саду Тюільрі, водна гладінь Сени – все це надало майдану особливого звучання в архітектурній симфонії Парижа. Восьмикутний у плані майдан розміром 244х172 м обмежував заповнений водою рів, що надавало площі оборонного характеру. Замість бастіонів тут були встановлені балюстради. Карети проїжджали через спеціальну браму поміж монументальними вартівнями. Балюстради і фонтани надавали майдану паркового характеру. У центрі майдану стояв кінний монумент Людовіка ХV, встановлений по осі між двома фонтанами. Через монумент проходила головна вісь, яка дістала назву «Великої осі Парижу», а пізніше - «головного діаметра Парижа», бо вона йде від застави Карусель через Єлисейські поля до Лувру.

Завдяки цьому майдан Людовіка ХV, або площа Згоди став своєрідним центром головної осі Парижа з її урочисто-парадним характером, важливим елементом багатофункціонального призначення. Тут поєднуються функції адміністративні (контрольний пункт), естетично-композиційні (розкритого на захід передпалацевого «вестибюля під небом») і разом з тим – соціально-ідеологічні (місце прославлення короля-нездари, жадібного до парадів, свят і розваг, який увійшов в історію країни із своїм знаменитим висловом: «Після нас хоч потоп!»).

У дальші часи – наприкінці ХVІІІ – початку ХІХ ст. майдан було реконструйовано, а назву змінено на площу Згоди /Ля пляс де ля Конкорд/. Рови були засипані, монумент Людовіка ХV знесли під час революції у 1793 році. У центрі площі звели єгипетський обеліск, а обіч виходу з Єлисейських полів поставили скульптури «Підкорювачів коней» скульптора Г. Кусто.




Рис. 7. Париж - Площа Вогезів, (XVII ст.).


Рис. 8. Париж - Західна сторона острова Сіте з площею Дофіна,( XVII ст.).


Рис. 9. Париж - Вандомська колона на площі,(1800).


Рис.10. Париж - Вандомська площа, побудована за проектом Ж.А. Мансара, (1699).


Рис. 11. Париж - Площа Людовіка XV, архіт. Ж.А. Габрієль, (1755 – 1763). Розмір площі між ровами 168х236 м.


Рис. 12. Забудова площі Людовіка XV, архіт. Ж.А. Габрієль, (1755 – 1763).


Рис. 13. План і схематичне зображення площі Людовіка XV, архіт. Ж.А. Габрієль, (1755 – 1763). Площа оточена балюстрадами і ровами глибиною 4 м. В центрі площі встановлено монумент роботи скульптора Бушардона (1763). Королівська вулиця з’єднувала площу і церкву св.. Магдалени (на місці церкви збудовано собор Мадлен у формі античного храму).


^ 1. 4. МІСТОБУДІВНИЙ РОЗВИТОК ПАРИЗЬКОГО РЕГІОНУ


Головними об'єктами королівського будівництва у цей період були заміські резиденції – замки і королівські готелі.

У 1661 році Людовик XIV, ставши королем Франції, відразу приступив до будівництва нової заміської резиденції – Версаля. Версаль був побудований в 17 км на північний захід від Парижа, в колишніх мисливських угіддях, на місці невеликої будівлі, побудованої арх. Ж. Лемерсьє, де Людовик XIV доручив архітектору Л. Лево спорудити чудовий великий палац. Композиційне рішення парку і будівництво міста Версаля було доручено Андре Ленотру – будівнику заміських маєтків з регулярними парками у Во-ле-Віконт, Со, Сен-Клу, і всього південно-західного передмістя Парижа. Крупні садиби короля, членів його сім'ї й маєтки інших аристократів Ленотр з’єднав дорогами в єдине композиційне ціле. Фактично Ленотр є творцем Паризької змішаної регіональної структури Парижа XVII ст., в якій регулярні містобудівні композиції садиб з прямолінійними алеями чергують з прокладеними між ними згідно з рельєфом дорогами, уздовж яких розташовані живописні парки..

Метою створення Паризького регіону було чітке з’єднання двох резиденцій короля, двох просторових структур – Парижа і Версаля. Але чіткими й регулярними стають тільки міста з впорядкованою сіткою вулиць. Регіональна зовнішня дорога проходить через природне середовище і підкорюється йому: чіткий тризубець Версальських вулиць зникає, розчиняється в живописному просторі Булонського лісу і свобідному перетинанню ландшафту. На відміну від Афінського регіону тут з’являються прийоми геометричного формалізму, який проявляється у протиріччі природної і функціональної просторових структур. Єдність композиційного сприйняття відбувалась за рахунок створеного Ленотром чіткого ритму зміни регулярних структур маєтків і живописних природних краєвидів.



Рис. 14. План південно-західних передмість Парижа в кінці XVII ст.

^ 1.5. КОМПОЗИЦІЙНА СТРУКТУРА ВЕРСАЛЯ.

ТВОРЧІСТЬ АРХІТЕКТОРА АНДРЕ ЛЕНОТРА



Видатним новаторським твором французького класицизму і першим прикладом грандіозного ландшафтно-архітектурного ансамблю був Версаль, розташований на відстані 17 км від Парижа. Версаль був розрахований на 30 тис. жителів – придворних короля, прислуги, військової охорони.

Людовик XIV зі своєю ідеєю всесвітніх завоювань не любив середньовічний Париж і виніс свою резиденцію за його межі – до Версалю. Автор садово-паркового ансамблю у Версалі – архітектор Андре Ленотр, автором палацу у Версалі є архітектор Ж. Лево. У Версалі панує ідея грандіозності і величі.

Версальський ансамбль з'являється як локальне явище, що безпосередньо витікає з космогонічних ідей, властивих періоду абсолютної монархії Людовика XIV. А. Ленотр був окрилений грандіозною ідеєю створення єдиного комплексу, аналогічного реконструкції міста, проведеною Доменіко Фонтеном у Римі. Він переніс трьохпроменеву структуру, прийняту Фонтеном в Римі, до Версаля, але з іншим трактуванням. Він як би перевернув три промені вулиць, що розходяться при в'їзді до Рима, і направив їх від міста до палацу. Версальські промені сходяться на площі Армії перед палацом і видимі з кабінету короля на другому поверсі. Напрям променів чисто декоративний, функціонально не виправданий – за містом вони перетворюються на кручені дороги, які ведуть до Парижа, Сен-Клу і Со.

Геометрично чітка містобудівна структура Версаля і його парку в значній мірі явилась відображенням ідеї Декарта про красу математичних побудов. Будівництво міста Ленотр починає з планування трьох променевих магістралей, які розходяться від центральної частини палацу по трьох напрямах, що ведуть до маєтків Со, Сен-Клу і до Парижа. Не зважаючи на пряму аналогію з Римським «трилуччам», версальська композиція ідейно відрізняється від італійського прототипу. В Римі три вулиці розходилися від площі дель Пополо і далі з’єднували ритмічно розташовані площі міста. У Версалі три магістралі стрімко сходилися до королівського палацу, підкреслюючи його значимість як центру композиції. У Римі ширина вулиць не перевищувала 30 м, а кут між ними склав 24 градуси. У Версалі ширина магістралей була 100 м, а кут між ними – 30 градусів. Будівлі в Версалі зводили не вище 18,5 м, тобто не вище за рівень входу до палацу.

Паркова зона Версаля створена за проектом А. Ленотра у вигляді симетричної променевої композиції загальною протяжністю близько 3 км. Протяжність визначалася граничною видимістю з палацу самих найвіддаленіших ділянок парку. Композиція парку підкорялася головній осі, вздовж якої парк розподілявся на три частини: партерну, боскетну і вільну (живописну). Головна ось починалася алеєю, що відходила від центральної площі парку перед палацем і перетинала партерну частину, що прилягала безпосередньо до палацу. В партерній частині були розташовані величезні плоскі басейни. Далі головна композиційна вісь проходила партерний спуск завдовжки 300 м, що називався «Зеленим килимом», який розтинав боскетну частину парку на дві половини. Потім у вільній зоні дерев, вздовж осі був розташований величезний хрестоподібний канал. Осьову композицію парку завершувала широка тополина алея, яка йшла до лісопарку, відводячи погляд до далеких навколишніх горизонтів. Головна алея ансамблю нічим не замикалася за задумом Ленотра, а йшла до розташованого на горизонті лісу, немов би у нескінченність. В цьому вбачалась ідея величних завоювань Людовика XIV й ідея нескінченності Всесвіту.

Композиційна вісь Версальського парку була орієнтована Ленотром на захід, з тим щоб сонце, яке заходить, відбивалося у водній поверхні великого каналу.

Крім Ленотра у Версалі працювали численні видатні архітектори, скульптори і художники, в їх числі Жюль Мансар, Шарль Лебрен, Луї Лево.



^ Рис. 15. Версаль - План парку і палацового ансамблю.

1 – палац і оранжерея;

2 – водні споруди (канал, басейни, фонтани);

3 –боскетна частина парку;

4 – Трианон;

5 – площа Зірки короля.



Фонтан Латони.





Басейн Апполона.


Рис. 16. Аксонометрія і схема палацово–паркового ансамблю Версаля.

^ АНДРЕ ЛЕНОТР (1613 - 1700) – перший садівник короля, живописець і архітектор, не залишив після себе теоретичних трактатів про свої естетичні погляди. Але плоди його практичної діяльності, відображені в гравірованих кресленнях його сучасниками, свідчать про те, що це був найбільший художник і мислитель свого часу. Ленотр створив регулярні парки Во-ле-Віконт (1656-1661), Тюільрі (1637), Елісейські поля (1670-ті роки), з 1674 по1682 роки - парки в Сен-Клу, Шантільі, Шуазі, Со, Медон і багато інших на основі власної теоретичної бази, що включала математичну концепцію Декарта. Ленотр не залишив теоретичних трактатів своєї діяльності, але головним і кращим його твором є Версаль.

Місто Версаль має три головних проспекти у вигляді трьох променів, які сходяться перед Великим королівським палацом в чудовому курдонері – «Мармуровому дворі». Визначною частиною ансамблю став парк. Парк створюється за принципом «міста» з розплануванням на прямокутні ділянки, квартали, які називають боскетами. Розмір боскетів зростав в міру віддалення від головної будівлі. Алеї проходили не тільки в поздовжньому і поперечному напрямах, але й в діагональних напрямах, при цьому утворюючи радіальну симетрію паркового простору. Кущі і дерева підстригали, щоб надати їм форми пірамід, конусів, куль або ваз.

Парк складається з трьох частин: горішня боскетна тераса (1), яка «зеленим килим» (2) спускається схилом узвишшя вниз до величезної паркової зони (3) з каналом всередині її. Далі композиція розгортається у лісопаркову частину. Територія паркової і лісопаркової частини дорівнює 1700 га і має довжину 3000 м. Горішній малий парк біля палацу займає 100 га; «зелений килим» перехідної боскетної частини має довжину 300 м; грандіозний, хрещатої форми канал має довжину 1500 м.

Вражає композиційний задум вирішення трьох просторових ярусів. Вишукане чергування партерної зелені, водяних дзеркал, пишних купин дерев, поєднує врочистість та інтимність в одне нерозривне взаємодоповнююче ціле під назвою «французький парк».

Всі паркові композиції, створені А. Ленотром, мають регулярний характер, в якому панує геометрія: у трасуванні алей, терас, розташуванні басейнів, каналів, фонтанів. Точна симетрія головної осі вздовж центральної алеї прямує від головного входу палацу вдалину, аж до лінії горизонту. Кронам дерев надано геометричних форм, вони розташовані або подібно до армійських каре, або у вигляді вигадливих лабіринтів з інтимними куточками і мармуровими скульптурами,

Розмаїття форм забезпечується рухом уздовж алей. Надзвичайна різноманітність форм ніколи не порушувала меж, що притаманні класицизму: витончена стриманість, не позбавлена розмаїтості деталей, відкривалася у часі проходження через парк. Найважливішою рисою в мистецтві створення парків було дивовижне вміння А. Ленотра так задумати композицію і відрежисерувати паркові краєвиди, що в них послідовно розкривалися то найширші і мінливі панорами, то обмежені простори, оточені деревами, або затиснуті боскетами. Парк Ленотра – справжній живий театр з живими акторами: золоті рибки у водяних басейнах, співаючи птахи на деревах, мармурові скульптури, що немов зачаровані красою люди, застигли в різних позах. Природна п'єса, створена руками людини, ввібрала до себе і синє сяйво неба з хмарами, і повітряне середовище, землю і водну стихію, що створювало «мікрокосм» - місце за масштабом споріднене з людиною.

А. Ленотр переніс принципи побудови Версаля і масштабні розподіли Версальського ансамблю в паризький діаметр на Єлисейських полях.


^ 1. 6. РОЗВИТОК КОМПОЗИЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ ЦЕНТРУ ПАРИЖА


Планувальний досвід Версаля був перенесений Ленотром до Парижа, де в цей час вирішено було упорядкувати територію ансамблів Лувра і Тюїльрі. Регулярний парк у центрі Парижа отримав назву Єлисейських полів, а прогулочна алея – назву проспекту Єлисейських полів.

Реконструкція центру Парижа, яку розгорнув А. Ленотр відразу після будівництва Версаля, має у своїй основі ті ж ідеї розкриття архітектурного середовища міста у зовнішній світ і підкорення математичній красі «картезіанських грат», що й у Версалі. Запроектований Ленотром «діаметр схід - захід» у Парижі також закінчувався виходом у відкриті зовнішні простори, як і еспланада Ленотра у Версалі. Композиційна структура проспекту Єлисейських полів повторює розчленовування на окремі композиційні відрізки між парковими площами і їх форму. Ширина головної алей дорівнює 60 м, як і у Версальському парку. Площа Зірки аналогічна круглій площі Зірки короля.

Таким чином, А. Ленотр на початку XVII століття зробив прорив із середньовічного Парижу до Світу, що відповідав імператорським ідеалам Людовика XIV. Ці ідеї створюють новий композиційний приклад об'єднання природних і архітектурних форм.

При правлінні Наполеона ленотрівський діаметр був посилений спорудою площі Зірки із Тріумфальною аркою (архітектор Ж.- Ф. Шальгрен) на вершині пагорба (заввишки 42 м).

У XIX ст. до головного напряму композиції вздовж річки Сени включені поперечні напрями до неї: осі від собору Мадлен – до площі Згоди, від площі Зірки – до палацу Шайо, ось від палацу Шайо – до Марсова поля з розташованою на ньому Військовою школою, й алея від Круглої площі – до еспланади перед собором Інвалідів.

У період 20-х – 40-х років XVII ст. при Людовику XIII і кардиналі Ришельє самою цікавою з містобудівної точки зору спорудою було будівництво палацу в Луврі. У XVIIІ ст. з реконструкцією Лувра було зв'язано впорядкування західної частини Парижа, з нього почалося будівництво нових архітектурних ансамблів.

У Парижі перебудова Лувра відбува­лася у зв'язку з перенесенням королівської резиденції із занепалого палацу на острові Сите. У 1546 р. Франциск I наказав придвор­ному архітектору П. Леско перебудувати пі­вденно-західну частину міської фортеці, пристосувавши її для палацових покоїв. В 1564 р. Катерина Медичі доручила своєму архітектору Ф. Делорму побудувати заміський палац Тюільрі. Палац Тюїльрі був побудований в 500 м на захід від Лувра, за міською стіною Карла V. Тоді ж почалося будівництво сполучної галереї від Лувра до Тюільрі. Галерея була завершена архітекторами Шамбіж, Метезо, Дюсерсо при королі Генріху IV в 1595 р. Перед двором Тюільрі був розбитий регулярний сад.

Подальше будівництво палацу в Луврі продовжив архітектор Жак Лемерс’є, який побудував західний фасад (1585-1642), увінчавши його павільйоном з годинником. Поблизу від Лувра Ж. Лемерс’є побудував палац Ришельє, що отримав пізніше назву Пале-рояль. Пале-рояль став істотним доповненням центрального луврсько-тюільрійського ансамблю Парижа разом з протяжним регулярним садом, що примикає до нього з півночі.

У 1659 році Людовик доручив архітектору Лево завершити роботи по добудові Луврського палацу, що і було зроблене до 1664 року. Залишалися невирішеними південний і східний фасади. Бажаючи додати Лувру величний вигляд, Людовик XIV запросив з Італії Л. Берніні і доручив йому проектувати зовнішній вигляд палацу. Л. Берніні запропонував фасад з різалітами, з колосальним ордером, з напівколонами і пілястрами на цокольному поверсі. Цей вражаючий проект був чимось на зразок стратегічного ходу Італійської школи в суперництві двох стилів (класичного і барочного). Але цей проект протистояв тенденціям, що намітилися у Франції, – законам центричності компоновки фасаду і регулярності спів-відносин між елементами. Щодо своїх масштабів і художнього образу палац Л. Берніні виявився чужорідним Парижу з його дрібною забудовою, а гігантський ордер суперечив витонченим смакам французьких архітекторів. Тому проект не був реалізований.

Завершення східного і південного фасаду було доручено Клоду Перро (1613 – 1688), він створив колонаду Лувра з її строгим ритмом спарених колон і тонкими витонченими пропорціями.

Одночасно з будівництвом Лувра створюється парк Єлисейських полів і прокладається перше в Парижі півкільце бульварів. На місці знесених зміцнень Карла V і Людовика XIII утворилася широка смуга землі, яка починалася у Бастілії, огинала центр міста і виходила до початку проспекту Єлисейських полів. Ця смуга була перетворена на магістраль для прогулянок і проїзду екіпажів, по обох її сторонах були прокладені пішохідні алеї і висаджені дерева. Згодом ці бульвари отримали назву Великих бульварів.

Структурна організація ансамблю центру Парижа ілюструє створення єдності архітектурного середовища завдяки трьох ступенів зіставлення просторової структури. На вищому рівні архітектурне середовище зіставляється із зовнішнім світом (метафорично – образно чи метонімічно – візуально). На середньому рівні відбувається візуальне зіставлення архітектурних об'єктів між собою з метою виявлення головного напряму розвитку композиції. На третьому нижчому рівні відбувається візуальне порівняння масштабного розміру архітектурного об'єкту з розмірами чи масштабом людини.



Рис. 17. Париж - План розвитку центральної частини міста в XVII ст.


Рис. 18. Париж - Вид колонади Лувра, побудованої за проектом Клода Перро, (1667 – 1678).


Рис. 19. Париж - Розвиток ансамблю Лувра і Тюільрі: 1 – Лувр; 2 – сад Тюірлі, архіт. Ленотр; 3 – фрагмент плану центра Парижа, (XVIII ст.).


Рис. 20. Париж - Фрагмент плану центральної частини міста 1775 р. На правому березі ріки Сіни розташований Тюільрійський сад, на лівому – ансамблі Марсово поле і еспланада перед собором Інвалідів.


Рис. 21. Центральна частина Парижа - фрагмент плану: 1 – площа Зірки; 2 – Єлисейські поля; 3 – площа Згоди (Людовіка ); 4 – вулиця Револі; 5 – палац Шайо; 6 – Марсове поле з Військовою школою; 7 – еспланада собору Інвалідів.



Рис. 22. Фрагмент плану Персьє і Фонтена. Реконструкція південно-західного району міста. В центрі композиції – Марсове поле, створене за проектом Габріеля у вигляді еэспланади, що йде від Військової школи до річки. Йєнській міст повинен був сполучати Марсове поле з палацом, що проектувався на протилежному березі на горбі і оточеним регулярним парком, що стулявся з Булонськім лісом.

Персьє і Фонтен доповнили композицію квадратними в плані казармами. Комплекс Марсова поля стулявся з комплексом Готелю Інвалідів. Передбачалося, що між ними буде розташовано військове містечко.





^ Рис. 23. Головні планувальні осі Рима, Версаля і Парижа.






Рис. 24. Перспектива «з пташиного польоту» композиційно-просторової структури центру Парижа:

1 – острів Сіте, 2 – собор Нотр-Дам де Парі, 3 – Лувр, 4 – сад Тюільрі, 5 – площа Згоди, 6 – собор Мадлен, 7 – кругла площа, 8 – площа Зірки, 9 – палац Шайо, 10 – собор Інвалідів, 11 – Марсове поле.






Рис. 25. Перспектива «з пташиного польоту» регіональної структури Парижу XVIII ст.

^ 1.7. РЕКОНСТРУКЦІЯ ПРОСТОРОВОЇ СТРУКТУРИ ПАРИЖУ ОСМАНОМ


Нове значення і експлуатаційні вимоги до міських магістралей з'явилися як віддзеркалення концентрації промисловості, розвитку транспорту і торгівлі в містах у другій половині ХІХ ст. Внаслідок розвитку промисловості в містах зростає населення, забудовуються нові райони, з'являються широкі магістралі і залізниці. Це викликало необхідність значних перебудов в просторовій і транспортній структурі старих міст: реконструкції існуючих кварталів, будівництві нових промислових і житлових районів, які поглинали існуючі селища. Окрім впорядкування або повної реконструкції міських районів, що не відповідали гігієнічним вимогам, прокладалися нові транспортні комунікації, створювалися кільцеві і радіальні проспекти. Вдовж нових проспектів організовувалися зони зелених насаджень, споруджувалися нові громадські будівлі і центри.

Типовим містобудівним рішенням стала реконструкція плану Парижа, здійснена Османом і повторена в інших містах.

Міста звільнялися від оков кріпосних стін, їх територія і кількість жителів почали різко зростати. В період з 1800 р. по 1900 р. у Парижі число жителів зросло з 0,6 до 2,5 млн., у Лондоні - з 0,9 до 2 млн., у Будапешті – з 60 до 73 тис., у Відні – з 0,2 до 2 млн., у Празі – з 80 до 500 тис.

В Парижі під керівництвом префекта Османа і архітектора Ж. Алфана в 1853 -1870 рр. була закінчена перебудова транспортної і просторової структури міста. Була створена система прямих і кільцевих бульварів і вулиць багатокілометрової довжини, які геометричною сіткою розітнули нерегулярний план середньовічного Парижа. Кільцеві бульвари охопили площі, створені в період класицизму, і створили разом з діаметрами вулиць Ріволі, Сен_- Мартен і Сен_- Жак транспортну основу міста. Сміливе містобудівне рішення доповнювалося єдиним архітектурним виглядом забудови вулиць.



1,2 – міський діаметр «захід – схід» (вулиця Ріволі);

3,4 - міський діаметр «північ – південь» (вулиці Сен_- Мартен і Сен_- Жак);

5 – площа Зірки;

6 – площа Згоди;

7 – площа Бастілії;

8 – площа Нації.

Рис. 26. Схема головних осей магістральних вулиць, які покладено в основу реконструкції Парижу Османом (1853 – 1870).


Реконструкція Османом Парижа з'явилася зразком перебудови структури міста, де були передбачені, по-перше, нові транспортні зв'язки між громадськими центрами з появою чіткої організації транспортної і просторової структури міста за допомогою двох основних магістралей – діаметрів вулиць Ріволі, Сен-Мартен і Сен-Жак й спорудженням арок і воріт .



^ Рис. 27. Париж - Реконструкція плану міста Османом (заливкою чорним позначені нові вулиці).


  1. АРХІТЕКТУРА ФРАНЦІЇ XVII - XIХ ст.




Архітектура доби класицизму не була однорідною: у ній проявлялося відчуття соціальних змін і потреб. У ХVІІ ст. вона була дуже тілесною, соковитою і декоративно-прикрашеною. В архітектурі класицизму другої половини ХVІІІ ст. поряд з декоративною розкіш’ю рококо в інтер’єрах з’являються риси стриманості, ясності й чіткості зовнішнього вигляду. Завдяки внеску таких архітекторів, як К. Перро, Ф. Блондель, Ф. Мансар, Л. Лево, Ж. Габрієль і А. Ленотр, французька архітектура почала виходити на шлях європейського визнання, що остаточно змістило центр європейської культури і законодавця моди з Риму до Парижу.

У середині XVIII ст. класові суперечності у Франції продовжували заглиблюватися. Третє сослів’я – буржуазія було активною рушійною силою в соціальних процесах. Клас буржуазії був зайнятий розробкою своєї ідеологічної системи. Відбувався другий після Відродження круг вивчення і освоєння античності. Зріс інтерес до античності, що усилює негативне відношення до бароко. Для створення нового – класицистичного стилю мали велике значення філософські праці й розкопки Помпеї, що розпочалися у 1748 р. Ідейною основою класу буржуазії явилася філософія освіти, а в області мистецтва велися пошуки нового стилю, який повинен був відобразити його мету та ідеали. В області інтер'єру і прикладного мистецтва рококо витісняється класицизмом, який називають стилем Людовика XVI.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Г. В. Стадник історія мистецтва, архітектури та містобудування ХVІІ – XIX ст iconН.І. Криворучко Навчальний посібник з дисципліни «Історія мистецтв, архітектури та містобудування»
«Історія мистецтв, архітектури та містобудування» «Історія містобудування, архітектури та мистецтва Європи та Америки хіх-сер. ХХ...
Г. В. Стадник історія мистецтва, архітектури та містобудування ХVІІ – XIX ст iconЛ. П. Панова історія мистецтва, архітектури та містобудування бароко І класицизму конспект
Конспект лекцій з дисципліни «Історія мистецтв, архітектури та містобудування бароко І класицизму» (для студентів 3 курсу денної...
Г. В. Стадник історія мистецтва, архітектури та містобудування ХVІІ – XIX ст iconХарківська національна академія міського господарства методичні вказівки до виконання самостійної роботи з навчальної дисципліни «історія мистецтва, архітектури та містобудування»
Методичні вказівки до виконання самостійної роботи з навчальної дисципліни «Історія мистецтва, архітектури та містобудування» (для...
Г. В. Стадник історія мистецтва, архітектури та містобудування ХVІІ – XIX ст iconО. В. Конопльова Навчальний посібник з дисципліни «Історія мистецтв, архітектури та містобудування»
«Історія мистецтв, архітектури та містобудування» «Архітектура та мистецтво Відродження» (для студентів 2 курсу напрямку підготовки...
Г. В. Стадник історія мистецтва, архітектури та містобудування ХVІІ – XIX ст iconКонспект лекцій з дисципліни «Історія мистецтв, архітектури та містобудування»
Конспект лекцій з дисципліни «Історія мистецтв, архітектури та містобудування» (для студентів 2 курсу напрямку підготовки 060102...
Г. В. Стадник історія мистецтва, архітектури та містобудування ХVІІ – XIX ст iconЛ. П. Панова Історія мистецтва, архітектури І містобудування бароко Методичні вказівки до виконання самостійної роботи
...
Г. В. Стадник історія мистецтва, архітектури та містобудування ХVІІ – XIX ст iconГ. Л. Коптєва історія мистецтв, архітектури та містобудування розділ 2 мистецтво, архітектура та містобудування початку ХХ ст. Конспект
...
Г. В. Стадник історія мистецтва, архітектури та містобудування ХVІІ – XIX ст iconМіністерствоосвітиінауки україни
Методичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни «Історія мистецтв, архітектури та містобудування» (для студентів 3 курсу напрямку...
Г. В. Стадник історія мистецтва, архітектури та містобудування ХVІІ – XIX ст iconКонспект лекцій з дисципліни «Історія мистецтв, архітектури та містобудування» для студентів 3 курсу напрямку 1201 060102)
Конспект лекцій з дисципліни «Історія мистецтв, архітектури та містобудування» для студентів 3 курсу напрямку 1201 060102 «Архітектура»...
Г. В. Стадник історія мистецтва, архітектури та містобудування ХVІІ – XIX ст iconДисципліни «історія мистецтв, архітектури та містобудування»
«Архітектура», галузь 0601 – «Будівництво та архітектура», напряму 1201 – «Архітектура» спеціальності 120100 – «Містобудування»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи