Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів icon

Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів




Скачати 244.72 Kb.
НазваМетодична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів
Дата16.07.2012
Розмір244.72 Kb.
ТипДокументи

Затверджено”

на засіданні (методичній нараді)

кафедри акушерства і гінекології

з курсом дитячої та підліткової гінекології

„___”____________200_ р.

(протокол №___)

Зав.кафедри,

к.мед.н., доцент С.П. Польова


МЕТОДИЧНА ВКАЗІВКА

для організації самостійної позааудиторної роботи студентів


«ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ЖІНОЧИХ

СТАТЕВИХ ОРГАНІВ»


Навчальний предмет:

«Акушерство і гінекологія»,

Дисципліна: «Клінічне медсестринство»,

Спеціальність – сестринська справа

(сестра-бакалавар)

2 курс медичного факультету № 4

з відділенням молодших медичних і

фармацевтичних фахівців

2 години

Медичну вказівку склала

асистент Гресько М.Д.


Чернівці - 2009

І. Тема: ^ ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ

Запальні захворювання жіночих статевих органів за частотою розповсюдження посідають одне з перших місць у патології геніталій, є частою причиною безпліддя в майбутньому, багатьох ускладнень та втрати працездатності. Знання причин, методів діагностики та особливості лікування даної патології необхідно лікарю-гінекологу та лікарям іншого профілю в його практичній діяльності.


ІІ. Тривалість заняття: 2 години.

ІІІ. Навчальна мета.

3.1 Студент повинен знати:

  1. Етіологію і патогенез гострих та хронічних запальних захворювань жіночих статевих органів.

  2. Клінічні симптоми запальних захворювань геніталій.

  3. Особливості перебігу запальних гінекологічних захворювань в різні періоди життя жінки.

  4. Методи діагностики.

  5. Особливості лікування запальних захворювань геніталій та реабілітації.

3.2 Студент повинен вміти:

1. Зібрати анамнез, вибрати скарги, які вказують на наявність запальних захворювань жіночих статевих органів.

  1. Провести об’єктивне гінекологічне дослідження хворої із запальними захворюваннями жіночих статевих органів.

  2. Скласти план обстеження хворої для встановлення діагнозу.

  3. Провести диференційну діагностику із захворюваннями суміжних органів.

  4. Визначити заходи щодо профілактики рецидиву захворювання.

3.3 Опанувати практичні навички:

  • Видати направлення на ті чи інші дослідження;

  • Оцінити результати досліджень.

  • Вміти проводити місцеву санацію при запальних захворюваннях зовнішніх статевих органів, кольпітах, цервіцитах.
^

IV. Поради студенту.



Зростання частоти запальних захворювань статевих органів у всіх країнах світу пов'язане з міграцією населення, урбанізацією, зміною соціальних норм у бік більшої сексуальної свободи, що призводить до поширення захворювань, які передаються статевим шляхом. Несвоєчасне лікування при ЗЗСО може спричинити: підвищення ризику позаматкової вагітності в 7 - 10 разів, підвищений ризик розвитку раку шийки матки, хронічний абдомінальний біль (18% жінок), підвищений ризик зараження ВІЛ/СНІДом, інфікування під час пологів немовлят, що може призводити до втрати зору, пневмонії, ушкодження центральної нервової системи загибелі, безпліддя: у 20-40 % чоловіків з нелікованим хламідіозом або гонореєю, у 55 - 85 % жінок з нелікованими ІПСШ, у 80 % жінок з нелікованою гонореєю.

У сучасній літературі замість термінів "запальні захворювання статевих органів", "специфічні й неспецифічні запальні захворювання" частіше вживаються терміни "захворювання, які передаються статевим шляхом" (до них належать трихомоніоз, хламідіоз, генітальний герпес, папіломовірусна інфекція, сифіліс, гонорея, синдром набутого імунодефіциту) і "запальні захворювання органів малого таза" (ендометрит, параметрит, сальпінгіт, сальпінгоофорит, пельвіоперитоніт, тазовий абсцес, тощо).

До неспецифічних запальних захворювань жіночих статевих органів відносяться: вульвіт, вульвовагініт, ендоцервіцит, ендометрит, аднексит, параметрит, пельвіоперитоніт, розлитий перитоніт.
^

Класифікація запальних захворювань статевих органів (МКХ 10):


70 Сальпінгіт та оофорит

№70.0 Гострий сальпінгіт і оофорит

№70.1 Хронічний сальпінгіт та оофорит

Гідросальпінкс

№70.9 Сальпінгіт та оофорит, неуточнені

71 Запальна хвороба матки, за винятком шийки матки

№71.0 Гостре запальне захворювання матки

№71.1 Хронічне запальне захворювання матки

№71.9 Запальне захворювання матки, неуточнене

72 Запальна хвороба шийки матки

Цервіцит

Ендоцервіцит

Екзоцервіцит

74 Запальні ураження органів малого таза у жінок при хворобах, класифікований в інших рубріках

№74.0 Туберкульозна інфекція шийки матки (А 18.1)

№74.1 Запальні хвороби органів малого тазу туберкульозної етіології у жінок (А 18.1)

№74.2 Запальні хвороби органів малого тазу у жінок, спричинені сифілісом (А 51.4, А 52.7)

№74.3 Гонококові запальні хвороби органів малого таза у жінок (А 54.2)

№74.4 Запальні хвороби органів малого таза у жінок, спричинені хламідіями (А 56.1)

№74.8 Запальні хвороби органів малого таза у жінок при інших хворобах, класифікованих в інших рубриках


75 Хвороби бартолінової залози

№.75.0 Кіста бартолінової залози

№75.1 Абсцесс бартолінової залози

№75.8 Інші хвороби бартолінової залози

Бартолініт

№75.9 Хвороба бартолінової залози, неуточнена

76 Інше запалення піхви та вульви

№76.0 Гострий вагініт

Вагініт БДВ

Вульвовагініт:

  • БДВ;

  • гострий

№76.1 Підгострий та хронічний вагініт

Вульвагініт:

  • хронічний;

  • підгострий.
^

№76.2 Гострий вульвіт


№76.3 Підгострий та хронічний вульвіт

№76.4 Абсцес вульви

Фурункул вульви

№76.5 Виразка піхви

№76.6 Виразка вульви

№76.8 Інші уточнені запалення піхви і вульви


В теперішній час нараховується більше 20 інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ)-(Шифр МКХ –10 - А-56, А-60.0). Вони характеризуються високою контагіозністю і порівняно швидким поширенням серед певних груп населення.

^ Класифікація ІПСШ

Назва захворювання

Збудник

Класичні венеричні захворювання

Сифіліс

Гонорея

Шанкроїд(м’який шанкр)

Гранульома венерична(пахова)

^ Treponema pallidum

Neisseria gonorrhoeae

Haemophilus ducreui

Calymmatobacterium granulomatis

ІПСШ з переважним ураженням статевих органів

Урогенітальний хламідіоз

Сечостатевий трихомоніаз

Урогенітальний кандидоз

Сечостатевий мікоплазмоз

Генітальний герпес

Папіломавірусні інфекції

Контагіозний молюск генітальний

Бактеріальний вагіноз

Урогенітальний шигельоз

Лобковий педикульоз (фтіріаз)

Короста

^ Chlamydia trachomatis

Trichomonas vaginalis

Candida albicans

Mycoplasma hominis

Herpes simplex virus

Papillomavirus hominis

Molluscovirus hominis

Gardnerella vaginalis

Shigella species

Phthirus pubis

Sarcoptes scabiei

ІПСШ з переважним ураженням інших органів

СНІД

Гепатит В

Цитомегалія

Амебіаз

Лямбліоз

^ Human immunodeficiency virus

Hepatitis B virus

Cytomegalovirus hominis

Entamoeba hystolitica

Lamblia (син. Giardia) intestinalis


Деякі із збудників (Chlamydia trachomatis, Herpes simplex virus, Papillomavirus hominis, Human immunodeficiency virus, Hepatitis B virus) поступово витісняють збудників класичних бактеріальних хвороб (сифіліс, гонорея, шанкроїд). Їх вважають ІІ поколінням мікроорганізмів, що передаються статевим шляхом, їх часто важко ідентифікувати, а інфекції, які вони викликають, важче лікувати.


^ Класифікація збудників ІПСШ

А. Бактерії: Treponema pallidum, Neisseria gonorrhoeae, Chlamydia trachomatis, Haemophilus ducreyi, Mycoplasma hominis, Ureaplasma urealyticum, Calymmatobacterium granulomatis, Gardnerella vaginalis,. Shigella species

^ Б. Віруси: Herpes simplex virus, Cytomegalovirus hominis, Papillomavirus hominis, Molluscovirus hominis, Human immunodeficiency virus, Hepatitis B virus

В. Найпростіші: Trichomonas vaginalis, Entamoeba hystolitica, Lamblia (син. Giardia) intestinalis.

Г. Гриби: Candida albicans.

Д. Ектопаразити: Phthirus pubis, Sarcoptes scabiei

ІПСШ тісно пов’язані з проблемою профілактики онкозахворювань. Так, біля 80 % випадків раку шийки матки пов’язані з вірусом папіломи людини (типи 16 і 18), який викликає гострокінцеві кондиломи – передракові захворювання.

Групами ризику зараження ІПСШ є люди молодого віку, жінки репродуктивного віку, чоловіки і жінки, які мають багато статевих партнерів і які заробляють на життя проституцією.

Таблиця 1.

Збудники ІПСШ, клінічні форми

і симптоми захворювань, що викликаються ними

Збудник

Клінічні форми і симптоми захворювань

Гонокок

Гонорея сечостатевого тракту (уретрит, епідідіміт, проктит, цервіцит, ендометрит, сальпінгіт, перигепатит, бартолініт, фарінгіт, кон’юнктивіт, вагініт, простатит, везукуліт, синдром амніотичної інфекції); дисемінована гонококова інфекція; хоріоамніоніт, передчасний розрив плідних оболонок, передчасні пологи.

Хламідії

Уретрит, епідідіміт, простатит, проктит, цервіцит, ендометрит, сальпінгіт, перигепатит, бартолініт, вагініт, євстахіїт, хоріоамніоніт, передчасний розрив плідних оболонок, передчасні пологи, кон’юнктивіт, пневмонія у дітей; трахома; лімфогранульоматоз венеричний.

Мікоплазми, уреаплазми

Вагініт, уретрит, простатит, везикуліт, епідідіміт, оофорит, сальпінгіт, післяпологова лихоманка.

Бліда трепонема

Сифіліс (набутий і уроджений)

Вагінальна гарднерела

Бактеріальний вагініт, передчасні пологи, уретрит, сальпінгіт

Стрептобацила Дюкрея

М’який шанкр (шанкроїд)

Каліматобактерія

Гранульома пахова

Стрептококи групи В

Сепсис і менінгіт новонароджених

Ретровірус СНІДу

Гострий мононуклеозоподібний синдром; комплекс, пов’язаний із СНІДом (в тому числі персистуюча генералізована лімфаденопатія); синдром набутого імунодефіциту, підгострий енцефаліт та інші неврологічні синдроми

Вірус простого герпеса

Первинний і рецидивуючий герпес геніталій, асептичний менінгіт, неонатальний герпес, дисплазія і рак шийки матки, рак жіночих статевих органів

Вірус гепатита В

Гострий гепатит В, хронічний активний гепатит, персистуючий гепатит, вузликовий периартеріїт, хронічний мембранозний гломерулонефрит, змішана кріоглобулінемія, полімегалія ревматична, гепатоцелюлярний рак

Вірус гепатита А

Гострий гепатит А

Цитомегаловірус

Гетерофільно-негативний інфекційний мононуклеоз, вроджена інфекція, грубі дефекти у новонароджених і смертність серед дітей грудного віку, розумова відсталість і нейросенсорна глухота

Вірус папіломи людини: типи 6, 11, 16, 18, 31

Гострокінцева конділома, конділома гігантська Бушке-Левенштейна, папілома гортані, дисплазія шийки матки, бовеноїдні папули; плоскоклітинний рак шийки матки, вульви, статевого члена, анальної ділянки

Вірус контагіозного молюска

Контагіозний молюск геніталій

Вагінальна трихомонада

Трихомонадний вагініт, уретрит, простатит, епідідіміт, везикуліт, цистіт, вульвіт, вестибуліт, бартолініт, ендоцевіцит

Кандіда

Вульвовагініт, бартолініт

Лобкові воші

Лобковий педикульоз

Коростовий кліщ

Короста


^ Фактори, які впливають на поширення ІПСШ:

  • Демографічні зсуви (зміни у віковій і статевій структурі населення; збільшення чисельності молодого дорослого населення, ріст числа розлучень подовження періоду статевого життя).

  • Соціально-економічні фактори (урбанізація, збільшення вільного часу, міжнародний туризм, секс-тури для відпускників з проститутками або гомосексуалістами).

  • Зміна сексуальних відносин (більша терпимість до різних типів статевих відносин, які раніше вважалися недопустимими; емансипація; ослаблення традиційних норм).

  • Соціальні катаклізми (війни, стихійні лиха).

  • Економічні умови (висока вартість ліків в деяких країнах, безробіття, матеріальна незабезпеченість).

  • Проституція.

  • Вживання наркотиків і зловживання алкоголем.

  • Наявність груп підвищеного ризику (військові, моряки, імігранти, туристи) і груп високого ризику (проститутки, гомосексуалісти, наркомани та ін.).

  • Соціально-культурні фактори (зміна норм сексуальної поведінки, часті дошлюбні і позашлюбні статеві стосунки).

  • Резистентність до протимікробних засобів у зв’язку з адаптацією збудників, самолікуванням, безконтрольним прийомом ліків.

Проблеми, пов’язані із ІПСШ, набагато складніші ніж дискомфорт і біль, викликані первинною інфекцією. Вони є причиною серйозних ускладнень, особливо у жінок. До наслідків ІПСШ відносяться, зокрема:

  • Висхідні інфекції, які викликають ектопічну вагітність і безпліддя.

  • Рак шийки матки.

  • Несприятливі результати вагітності.


Класифікація методів лабораторної діагностики патогенних збудників ІПСШ

  1. Мікроскопічні:

  • світлооптичні, в тому числі темнопольна мікроскопія;

  • флуоресцентна мікроскопія;

  • електронна мікроскопія:

  • трансмісійна (в тому числі ультрацитохімія),

  • скануюча – використовується головним чином для наукових досліджень.

  1. Серологічні:

  • комплекс серологічних реакцій (КСР):

  • реакція мікропреципітації (РМП)

  • реакція зв’язування комплемента (РЗК);

  • реакція імунофлуоресценції (РІФ) і її модифікації;

  • реакція імобілізації блідих трепонем (РІТ) і її модифікації;

  • реакція пасивної гемаглютинації (РПГА) і її модифікації;

  • імуноферментний аналіз (ІФА) і його модифікації.

  1. Культуральні, в тому числі культура клітин.

  2. Молекулярно- біологічні: ДНК-гібридизація, ПЦР-аналіз, ЛЦР-аналіз.

  3. Імунохроматографічні й ферментоспецифічні (скринінгові).

Мікробіологічна діагностика УПМ (умовно-патогенних мікроорганізмів) – вагінальних інфекцій повинна включати наступні етапи:

  1. виключення ІПСШ;

  2. мікроскопія вагінального мазку, забарвленого за Грамом;

  3. культуральне дослідження (засів) вагінальних виділень на факультативно анаеробну групу мікроорганізмів.

Оцінка мікроекології піхви при мікроскопії вагінальних Грам-мазків:

  1. Стан вагінального епітелія

  • поверхневі, проміжні, парабазальні клітини

  • наявність ключових клітин

  1. Лейкоцитарна реакція (ступінь вираженості, фагоцитоз, його завершеність)

  2. Склад мікрофлори:

  • кількість

  • видовий склад

Культуральне дослідження при умовно-патогенних інфекціях піхви

Проводиться висів вагінальних виділень з кількісною оцінкою росту на середовища:

  • 5% кров’яний агат (найбільш універсальне поживне середовище)

  • середовище Сабуро (для виділення грибів)

  • агар МРС (для виділення лактобацил)

  • середовище для виділення генітальних мікоплазм

Тактика ведення та консультування пацієнтки

Скарги: біль внизу живота, значні виділення із статевих шляхів, свербіж та/або печію у ділянці статевих органів, неплідність, пухирцеві висипання, появу папілом у ділянці статевих шляхів, на промежині, мажучі кров’янисті виділення при непорушеному менструальному циклі.

Анамнез: коли з'явилися виділення; коли був останній статевий контакт; чи використовувалися презервативи; число статевих партнерів; зв'язок між скаргами і статевим контактом; подібні симптоми у партнера; наявність подібних або симптомів ІПСШ в анамнезі; лікування антибіотиками протягом останніх 3 місяців; алергійні реакції; менструальний цикл та вагітності в анамнезі.

^ Оцінка ризику ІПСШ: заняття пацієнтки; наприклад, надання сексуальних послуг; більше одного партнера протягом останніх 3 місяців; чи має партнер симптоми ІПСШ, чи проходив він лікування з приводу ІПСШ;

заняття партнера; чи був партнер у від'їзді протягом останніх 3 місяців; чи мав партнер інших сексуальних партнерів протягом останніх 3 місяців.

Обстеження: огляд шкірних покровів, порожнини рота на наявність виразок та ерозій; огляд долонь та стоп, живота, передньої черевної стінки; пальпація пахових лімфовузлів (збільшення, болючість).

^ Огляд зовнішніх статевих органів, промежини, анальної ділянки. Олядаються малі статеві губи та вхід у піхву.

Огляд у дзеркалах: шийка матки та цервікальний канал (відкритий чи закритий), піхвові склепіння; при виведенні дзеркала оглядаються стінки піхви. Звертається увага на: висипки, подразнення на шкірі; лобкові воші та гниди; кондиломи, ерозії, виразки; колір, кількість та запах виділень із піхви; характер виділень із цервікального каналу (прозорі слизові, слизово-гнійні, гнійні, із домішкою крові).

^ Бімануальний огляд: пальпація шийки матки, матки, ділянки додатків, склепінь піхви.

При огляді звертається увага на: болючість, наявність пухлиноподібного утворення у ділянці додатків матки, збільшення матки та додатків, стан склепінь піхви; біль при рухах шийки матки свідчить про наявність ЗЗОТ.

^ Нормальний мікробіоценоз піхви і механізми розвитку інфекції

Певну роль у виникненні запальних захворювань статевих органів відіграє їхня нормальна мікрофлора. У піхві здорової жінки персистує значна кількість мікроорганізмів. Мікрофлора піхви в нормі містить паличкоподібну флору - лактобацили, коринебактерії, дифтероїди; кокову флору — анаеробні й аеробні коки, гемолітичні й негемолітичні стрептококи, ?-гемолітичний стрептокок, ентерококи; рідше спостерігаються клебсієла, ентеробактерії і протей, кишкова паличка. В мікрофлорі піхви аеробна й анаеробна флора становить приблизно однакову кількість. Мікроорганізми, що постійно персистують у статевих шляхах, можуть за певних умов стати вірулентними і брати участь у розвитку ЗЗСО.

Екологія піхви визначається вмістом глікогену в епітелії, концентрацією лактобацил, кислотно-основним станом і місцевим імунітетом. Для нормального мікробіоценозу характерними є: 1) домінування лактобактерій, які підтримують кислу реакцію середовища і таким чином захищають організм від патогенної флори; 2) низький вміст кишкової палички, коринебактерій, стафілококів, стрептококів, облігатних анаеробів. Протягом репродуктивного періоду жінки у вмісті піхви вегетують від 3 до 8 основних типів патогенних мікроорганізмів (табл. 3). Наявність патогенної флори не є ознакою патологічного процесу за відсутності запальної реакції.

Піхвові виділення (білі, або лейкорея) можуть виникати у жінок будь-якого віку. Слизові виділення з піхви є фізіологічними і наявні в більшості випадків. Фізіологічний секрет піхви складається переважно з цервікального слизу, злущеного плоского епітелію слизової оболонки піхви, продуктів метаболізму мікрофлори, ексудату сальних, потових, великих присінкових, присечівникових залоз, ендометріальної і трубної секреції. До механізмів, які змінюють нормальну екосистему піхви, належать гормональний вплив, що зумовлює вміст глікогену в епітелії піхви; мікробний антагонізм; порушення загального і місцевого імунітету; особливості сексуальної поведінки.

За відсутності гормонального впливу епітелій є тонким, атрофічним і містить невелику кількість глікогену; піхвові виділення мають високі значення рН. Тому при мінімальному гормональному стимулюванні (препубертатний, менопаузальний періоди) кількість піхвових виділень є незначною. У випадку адекватного естрогенного і прогестеронового стимулювання кількість клітинного глікогену зростає і рН зменшується (внаслідок утилізації глікогену утворюється молочна кислота). Кількість цервікального слизу і піхвових виділень збільшується під впливом зростання продукції естрогенів, овуляції, вагітності, сексуального або іншого емоційного стимулювання.

Для верхніх відділів статевих шляхів особливе значення мають захисні механізми на рівні каналу шийки матки та ендометрія. Нормальна піхвова флора в більшості випадків запобігає інвазії інших патогенних мікроорганізмів. Бар'єром, що розділяє нижні й верхні відділи статевих шляхів, є цервікальний слиз, який містить антибактеріальні речовини (лізоцим), антитіла до кишкової палички, гонококів, сальмонел, вірусів простого герпесу, грибів роду Candida.

У матці захисну функцію виконує ендометрій, що запобігає проникненню мікроорганізмів періодичним відторгненням його функціонального шару під час менструації. Захисною функцією протягом менструації є інфільтрація лейкоцитами базального шару ендометрія.

Хламідіоз


Захворювання хламідійної етіології характеризуються тривалістю протікання, схильністю до рецидивів. Клінічні симптоми схожі з симптомами захворювань, які викликані іншими м/о.

Діагноз хламідіоза підтверджується бактеріоскопічно. В зішкрібах слизової шийки матки хламідії виявляються методом прямої ІФ (утворення правильної округлої форми, які флюоресціюють яскравим зеленувато-жовтим кольором на оранжевому фоні і розташовані внутрішньоклітинно).

Клініка. Інкубаційний період 20-30 днів. Локалізація – зовнішні статеві органи і піхва, рідше – шийка матки і маткові труби. Клінічні симптоми генітального хламідіозу, який протікає з ураженням ЗСО, не відрізняється від клініки неспецифічних вульвовагінітів (виділення з статевих шляхів більше 6 місяців і неефективність проведеної терапії з приводу неспецифічного вульвовагініту).

У дівчаток із загостренням хронічного хламідійного вульвовагініту виявляють гіперемію слизових ЗСО різного ступеню вираженості; слизистого, слизисто-гнійного або гноєвидного характеру виділення із піхви, які при дослідженні per rectum і надавлюванні на задню стінку піхви посилюються.

При обстеженні матерів дівчаток виявляється, що у 60% пацієнток мами страждали хронічними запальними захворюваннями ОМТ. У 41% матерів в зішкрібах із цервікального каналу виявлені хламідії.

Таким чином, генітальний хламідіоз схильний до довготривалого торпідного протікання і може являтись причиною непліддя в майбутньому.

Лікування.

  1. Етіотропна терапія (тетрациклін, окситетрациклін, рондоміцин, вібраміцин, моноциклін, олеандоміцин, еритроміцин, сульфаніламіди).

  2. Комплексний метод (антибіотикотерапія + місцева дія): рифампіцин + еритроміцин в поєднанні з спринцюванням.

  3. Патогенетична терапія (біогенні стимулятори, лактотерапія, аутогемотерапія, гіпосенсибілізуючі).

  4. Вітамінотерапія.

  5. Місцева терапія (дотримання особистої гігієни, сидячі ванночки, електрофорез з антибіотиками, УВЧ, спринцювання антисептиками).

Критеріями вилікованості є: зникнення клінічних симптомів захворювання, елімінація збудника. Вилікованими вважаються тільки ті дівчата, у яких клінічне виздоровлення поєднується з етіологічним виздоровленням.
^
Профілактика урогенітального хламідіозу

  1. Обстеження на хламідії всіх жінок, яким проводиться переривання вагітності або перед пологами.

  2. Обстеження пар, які звертаються в центри планування сім’ї.

  3. Пропаганда використання презервативів.

  4. Створення ряду діагностичних лабораторій по всій країні.

  5. Організація безкоштовного лікування.

  6. Підвищення моральної відповідальності за розповсюдження хламідійної інфекції.

  7. Роз’яснювальна робота серед лікарів, учнів шкіл, ВУЗів та ін. про необхідність обстеження і лікування хламідійної інфекції.
Гарднерельоз

Збудник сечостатевого гарднерельоза – піхвова гарднерелла – паразитує тільки в організмі людини.

Основними органами захворювання є сечовивідний канал, піхва, цервікальний канал, а при висхідній інфекції – сечовий міхур, матка, маткові труби. Нерідко виникає висхідна інфекція сечостатевих органів у вигляді циститів, ендометриту у жінок і дівчат.

Як і інші захворювання, які передаються статевим шляхом, гарднерельоз часто зустрічається з захворюваннями іншої етіології - гонореєю, трихомоніазом, уреаплазмою, мікоплазмозом, захворюваннями, які викликані неспорогенними анаеробами.

Клініка. Інкубаційний період 7-10 днів. Скарги на виділення з неприємним запахом (риби) у великій кількості, свербіж, печіння. Колір виділень сірий, інколи з жовтим чи зеленкуватим відтінком. У дівчаток прилипає до стінок піхви і накопичується в її передвір`ї. Однак наявність значних виділень не є постійною ознакою захворювання, можлива наявність запалення із незначними виділеннями або їх відсутністю.

При об’єктивному огляді виявляється набряк і гіперемія вульви, еритема піхви з мілкопетехіальною висипкою. Слизова сечовидільного каналу набрякла, гіперемована. Сечовиділення часте, болюче. Патологічні зміни шийки матки: ендоцервіцити, ерозії, кісти, поліпи.

Разом з тим в 15-30% випадків у дівчаток і підлітків зустрічається безсимптомне протікання гарднерельоза. У дівчаток частіше захворювання протікає гостро.

Діагноз базується на даних анамнезу, клінічного обстеження і результатів лабораторних досліджень і підтверджується виявленням “ключових клітин” в мазках виділень, забарвлених по Граму і виділенню гарднерелли в культурі.

При обстеженні дівчаток і підлітків обов’язково беруть виділення піхви, сечовипускного каналу, шийки матки, з великих вестибулярних залоз матеріал забирають по показах. З цервікального каналу беруть обережно зтікаючі слизово-гнійні виділення без вводу пінцета в канал (у дівчаток під контролем вагіноскопії).

Лікування.

  1. Препарати нітроімідазолового ряду (метронідазол, трихопол, тривазол, орвагіл, вагімід).

  2. Місцеве лікування (сидячі ванночки з настоєм ромашки чи шалфею або спринцювання цими ж розчинами).

  3. Комбінована методика (метронідазол всередину + амінокапронова кислота + спринцювання антисептиками).

Необхідною умовою профілактики гарднерелльозу є обов`язкове обстеження і лікування всіх партнерів які були в контакті з хворим після його зв`язку з джерелом зараження.
^
Урогенітальний уреаплазмоз, мікоплазмоз

Викликається збудником Ureaplasma urealyticus. Уреаплазми прикріплюються до епітелію, лейкоцитів, сперматозоїдів та інших клітин організму. Вони руйнують мембрани, занурюються в цитоплазму і, як наслідок, виникає запальна реакція. Розповсюдженість уреаплазмоза достатньо висока. Серед жінок з запальними захворюваннями сечостатевих органів уреаплазми виявлені у 50-56% хворих.

Клінічна картина уреаплазмозу проявляється у вигляді:

  1. носійства (без клінічних проявів);

  2. латентних форм (інфекція може впливати на хромосомний аппарат клітин);

  3. гострих форм;

  4. хронічних форм.

Клініка. Інкубаційний період 15-20 днів. Хворі скаржаться на виділення з піхви і інколи на свербіж в ділянці статевих органів. Протікає негостро і мало чим відрізняється від інших неспецифічних захворювань генітальної сфери. Основний спосіб розповсюдження інфекції - на протязі, іноді спостерігається транспорт збудника лімфогенно і гематогенно.

Хвороба зазвичай протікає з меншою гостротою, більшою частотою ускладнень і значною стійкістю до терапії.

У дівчаток уреаплазмоз протікає більш виражено у вигляді гострих і підгострих форм вульвовагініту. При цьому в заапльний процес залучається шийка матки і сечовидільний канал.

Обстеження на уреаплазмоз повинно проводитись у всіх дівчаток і дівчат-підлітків, які звернулися до лікаря з приводу запальних захворювань сечостатевих органів.

Діагноз базується на даних анамнезу клінічного обстеження і підтверджується виділенням уреоплазм в культурі.

Можливі джерела виділення збудника – піхва, цервікальний канал, уретра, з гнійних виділень великої вестибулярної залози, з вмісту маткових труб, з тубооваріальних запальних утворень з гнійним вмістом.

Для якісного проведення лабораторних досліджень важливе значення має правильна підготовка лікарем-клініцистом хворого до лабораторного дослідження. Провокацію проводять гоновакциною дівчатам - 1 мл в/м, дівчаткам - 0,5 мл в/м.

При обстеженні у дівчаток обов`язково беруть виділення із піхви, сечовидільного каналу, шийки матки; з великих вестибулярних залоз матеріал береться по показам. У дівчаток досліджується виділення слизової оболонки сечовипускного каналу і піхви. При цьому, не використовуючи дзеркал, вушну ложечку або желобкуватий зонд обережно вводять в гіменальний отвір.

Основним лабораторним діагностичним методом дослідження для виявлення збудника уреаплазми є культивування м/о на рідких і твердих середовищах із зішкрібу з слизових оболонок сечостатевих органів.

Лікування. Основним препаратом є тетрациклін (або рондоміцин, доксациклін чи морфоциклін).

З метою імуностимуляції вводять метилурацил, пірогенал та ін.

З нових препаратів використовують – таривід, ципробай. Також одночасно призначають місцево – введення інтравагінально тетрацикліну після попереднього спринцювання. Використовують також УВЧ, електрофорез, фонофорез, ультразвук.

^ Вірусні захворювання жіночих статевих органів викликаються багатьма вірусами, найбільш яскрава картина при вражені ЖСО вірусом простого герпесу, фільтруючим вірусом (гострокінцеві кандиломи), при папіломовірусній інфекції. Можливе виділення цитомегаловірусу, вірусу простого герпесу. Вірусні захворювання ЖСО представляють деякі труднощі в діагностичному та лікувальному плані. Дуже часто захворювання протікає в хронічній та латентній формах. Лікування тривале, комплексне. Застосовують специфічні противірусні препарати (віразол, відарабін, ацикловір, кондолін, віролекс та інш.). Обов’язкове призначеня імунокорегуючої, десенсибілізуючої та загальноукріплюючої терапії.

Вульвіт – запалення зовнішніх жіночих органів. Розрізняють первинні та вторинні вуль віти. Первинний виникає в дитячому віці. Його розвитку сприяють недотримання норм особистої гігієни. У дорослих жінок звичайно виникає вторинний вуль віт на фоні запалення внутрішніх статевих органів. У цьому випадку патологічні виділення з вище розташованих відділів статевих шляхів порушують епітеліальний покрив вульви, що створює умови для проникнення мікроорганізмів. Виникненню як первинних, та і вторинних вульвітів сприяє гіпофункція яєчників.

Вульвовагініт – запалення слизової оболонки піхви і вульви. Виникненню цього захворювання сприяють гіпофункція яєчників, механічні або хімічні пошкодження цілості епітеліального покриву, гострі інфекційні захворювання. Частіше всього хворобу зумовлюють такі збудники, як стафілококи, стрептококи, кишкова паличка, клебсієла, протей, ентеробактерії, трихомонади та ін. Основним симптомом вульвовагініту є білі, характер яких залежить від виду збудника. Нерідко хворі скаржаться на свербіж і відчуття печії при сечовиділенні. В окремих випадках відмічається ниючий біль понизу черева. При встановлені діагнозу основну увагу слід звернути на визначення етіології вульвовагініту, так як цього в значній мірі залежить ефективність проведеного лікування.

Лікування повинно проводитись з урахуванням основної причини захворювання. При наданні першої допомоги не завжди вдається її визначити, тому терапія на перших етапах, як правило, симптоматична. Дл яліквідації набряка, гіперемії вульви, зменшення свербіжу, печії в ділянці піхви і зовнішніх статевих органів використовують різноманітні дезінфікуючі розчини, які застосовують у вигляді примочок, сидячих ваночок. В теперішній час використовують, крім загальноприйнятих (розчини перекису водня, ромашки, шалфею, евкаліпту, фурациліну), наступні препарати:

  • мікроцид;

  • поліміксину М сульфат у вигляді розчину, який готують безпосередньо перед вживанням з розрахунку 10-20 тис. ОД на 1 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, і мазі (20 тис. ОД на 1 г вазеліну);

  • граміцидін (водний розчин готують з вмісту ампули 2% спиртового розчину шляхом розведення на 100-200 мл дистильованої води);

  • хлоргексидин 1% розчин, який готують з вихідного 20% розчину;

  • сангвіритин застосовується зовнішньо у вигляді 1% лініменту;

  • хлорфіліпт (2% масляний розчин)

Місцеве застосування мазей, які містять антибіотики, поєднують з вживанням антибіотиків всередину (тетрациклінова, еритроміцинова, олететринова та ін.).

Одночасно з антибактеріальною терапіє необхідно проводити лікування основного або супутнього захворювання. Велике значення повинно приділятись підвищенню опору організму (вітамінізація, УФО, закалювання, лікувальна гімнастика, адаптогени).

^ Бактеріальний вагіноз (БВ) – найбільш поширене інфекційне захворювання нижнього відділу статевих органів як серед жінок, так і серед дівчаток. БВ – клінічний синдром, викликаний заміненням нормальної мікрофлори піхви анаеробними м/о, гарднереллами і мікоплазмами.

Основним клінічним симптомом БВ є посилення піхвових виділень з неприємним запахом. Запалення піхвового епітелію не характерно для цього синдрому, однак, у 30% обстежених виявляється запалення вульви, піхви або шийки матки. При мікроскопічному дослідженні піхвових виділень у 40% пацієнток знаходять до 30 лейкоцитів в полі зору.

В останній час накопичено велику кількість даних, які свідчать про те, що БВ є фактором ризику виникнення інфекційних ускладнень протікання вагітності, передчасних пологів, інфікування амніотичної рідини, хоріомніоніту, післяпологовий ендометриту, а також розвитку захворювань органів малого тазу після абортів.

При БВ відмічається заміна нормальної вагінальної флори, представленої лактобактеріями, комбінацією анаеробних і факультативних м/о: гарднереллами, бактероїдами, пептококами і мобілінкус. Відсутність кислотоутворюючих лактобактерій і особливості рН вагінального секрету у дівчаток є фактором ризику розвитку БВ.

Самим доступним, недорогим і точним лабораторним тестом являється забарвлення піхвового секрету по Граму. Існують певні критерії оцінки піхвових мазків, забарвлених по Граму. Метод вважається чутливим і специфічним.

Ендоцервіцит – це захворювання викликають ті ж збудники, що і вульвовагініти. Розвитку ендоцервіциту сприяють розриви і деформації шийки матки, які виникають під час пологів і абортів.


Ендометрит – виникає, як правило, після різних внутріматкових втручань, виконаних з діагностичною або лікувальною метою. До його появи можуть призвести також: інфекційні захворювання, використання внутріматкових контрацептивів, недотримання правил гігієни статевого життя. Захворювання виникає гостро. Відмічається підвищення температури тіла, порушення загального стану хворої, з’являються скарги на нездужання, біль понизу черева з іррадіацією в крижі або в пахвові ділянки, серозно-гнійні або кров’янисто-гнійні виділення із статевих шляхів.

Діагноз гострого ендометриту встановлюють на основі даних анамнезу захворювання, результатів об’єктивного і лабораторного досліджень.Лікування включає проведення антибактеріальної, десенсибілізуючої терапії, імуностимулюючої терапії.

^ Запальні захворювання маткових труб і яєчників.

Первинним запальним процесом при виникненні запальних захворювань додатків матки є сальпінгіт. Інфекція проникає висхідним шляхом, рідше нисхідним. При сальпінгіті в запальний процес швидко втягується яєчник – сальпінгоофорит. Основним збудником є стафілококи, стрептококи, кишкова паличка, актиноміцети.

В гострій стадії захворювання хворі скаржаться на постійний сильний біль понизу черева з іррадіацією в поперекову ділянку і пряму кишку. У багатьох хворих виникає нудота, одноразова блювота, помірне здуття черева, білі гнійного або слизово-гнійного характеру.

При розгляді лікування хронічних запальних процесів слід звернути увагу студентів на відсутність ведучої ролі мікробного фактора в розвитку хронічного запального процесу. Зазначити, що основним принципом лікування є підвищення реактивності організму, посилення його імунобіологічних можливостей. Необхідно зупинитися на показаннях та протипоказаннях до фізіотерапевтичного лікування, розглянути методи фізіотерапії, які використовуються з цією метою.

V. Контрольні запитання:

  1. Що таке хламідіоз?

  2. Методи діагностики хламідіозу.

  3. Що таке уреаплазменний вульвовагініт? Клініка, діагностика, лікування.

  4. Що таке гарднерельоз? Методи його діагностики та лікування.

  5. Бактеріальний вагіноз. Методи його діагностики та лікування.

  6. Вірусні захворювання. Діагностика та лікування.

  7. Які ви знаєте неспецифічні запальні захворювання?

  8. Методи діагностики неспецифічних запальних захворювань?

  9. Проведення місцевої санації при запальних захворюваннях ЖСО?

  10. Методи профілактики запальних захворювань ЖСО?

VI. Література:

Література.

  1. Сметник В.П., Тумилович Л.Г. Неоперативная гинекология: Руководство для врачей.-М.: МИА, 1999.-592с.

  2. Мавров И.И., Белозоров О.П., Тацька Л.С. Уніфікація лабораторних методів дослідження в діагностиці захворювань, що передаються статевим шляхом. – Харків: “Факт”, 2000. – 119 с.

  3. Мавров І.І. Методики лікування і профілактики інфекцій, які передаються статевим шляхом. – Х.: “Факт”, 2001. – 55 с.

  4. Краснопольский В.И. и соавт. Гнойная гинекология.- М.: МЕДпрес, 2001.

Схожі:

Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconМетодична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів
...
Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconМетодична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів
Знання причин, методів діагностики та особливості лікування даної патології необхідно лікарю-гінекологу та лікарям іншого профілю...
Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconМетодична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів
Основними завданнями акушерсько-гінекологічної допомоги населенню є спостереження І догляд за здоровими жінками з обов'язковими профілактичними...
Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconС. П. Польова методична вказівка для самостійної роботи
Переношена вагітність є актуальною проблемою, це пояснюється великим числом ускладнень у пологах, високим відсотком операцій, перинатальною...
Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconМетодична вказівка
Студентам IV курсу медичного факультету для самостійної підготовки до практичного заняття
Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconТеми для самостійної позааудиторної роботи з радіології для студентів ііі-го курсу спеціальність «стоматологія»

Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconНаказ №267 Про затвердження "Положення про організацію самостійної роботи студентів та контроль за нею"
Положення про організацію самостійної роботи студентів та контроль за нею”, науково-методична рада університету відзначила його актуальність...
Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconМетодичні рекомендації для самостійної позааудиторної роботи студентів (для викладачів) Навчальна дисципліна
Засоби стимуляції регенерації тканин періодонта у хворих на хронічний періодонтит
Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconМіністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства методичні рекомендації з організації самостійної роботи студентів з курсу
Методичні рекомендації з організації самостійної роботи студентів з курсу "Радіоелектроніка" (для студентів 2 курсу денної та заочної...
Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconМетодичні рекомендації для самостійної позааудиторної роботи студентів навчальна дисципліна
Особливості лікування пульпітів та періодонтитів зубів з важко прохідними кореневими каналами
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи