Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів icon

Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів




Скачати 238.38 Kb.
НазваМетодична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів
Дата16.07.2012
Розмір238.38 Kb.
ТипДокументи

“ЗАТВЕРДЖЕНО”

на методичній нараді кафедри

акушерства та гінекології з курсом

дитячої та підліткової гінекології

“___” ___________ 200 р.

протокол №____

Завідувач кафедри,

к. мед. н., доцент С.П. Польова


МЕТОДИЧНА ВКАЗІВКА

для організації самостійної позааудиторної роботи студентів


«ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ»


Навчальний предмет:

«Акушерство і гінекологія»,

Дисципліна: «Клінічне медсестринство»,

Спеціальність – сестринська справа

(сестра-бакалавар)

2 курс медичного факультету № 4

з відділенням молодших медичних і

фармацевтичних фахівців

2 години

Медичну вказівку склала

асистент Гресько М.Д.


^ 1. ТЕМА: ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ

Запальні захворювання жіночих статевих органів за частотою розповсюдження посідають одне з перших місць у патології геніталій, є частою причиною безпліддя в майбутньому, багатьох ускладнень та втрати працездатності. Знання причин, методів діагностики та особливості лікування даної патології необхідно лікарю-гінекологу та лікарям іншого профілю в його практичній діяльності.

До неспецифічних запальних захворювань жіночих статевих органів відносяться: вульвіт, вульвовагініт, ендоцервіцит, ендометрит, аднексит, параметрит, пельвіоперитоніт, розлитий перитоніт.

  1. Тривалість заняття — 2 години.

  2. Навчальна мета:

3.1. Знати:

  1. Етіологію і патогенез гострих та хронічних запальних захворювань
    жіночих статевих органів.

  2. Клінічні симптоми запальних захворювань геніталій.

  3. Особливості перебігу запальних гінекологічних захворювань в різні
    періоди життя жінки.

  4. Методи діагностики.

  5. Особливості лікування запальних захворювань геніталій та
    реабілітації.

3.2. Вміти:

1. Зібрати анамнез, вибрати скарги, які вказують на наявність запальних

захворювань жіночих статевих органів.

  1. Провести об'єктивне гінекологічне дослідження хворої із запальними
    захворюваннями жіночих статевих органів.

  2. Скласти план обстеження хворої для встановлення діагнозу.

  3. Провести диференційну діагностику із захворюваннями суміжних
    органів.

  4. Визначити заходи щодо профілактики рецидиву захворювання.

  5. Оцінити результати дослідження та виставити попередній діагноз.

  6. Зібрати загальний та гінекологічний анамнез.

Матеріали доаудиторної самостійної підготовки

Базові знання

  1. Патогенез розвитку запального процесу.

  2. Характеристика збудників запального процесу.

  3. Найпоширеніші методи лабораторної діагностики.

  4. Симптоми гострого та хронічного запалення.

  5. Збирання анамнезу (загального та гінекологічного).

  6. Методи загального обстеження хворої.

  7. Методи дослідження в гінекології (основні та додаткові).

  1. Читання результатів клінічних та біохімічних досліджень крові, сечі,
    вагінальних виділень, бактеріальних досліджень.

  1. Механізм дії антибіотиків та сульфаніламідних препаратів.

^ Зміст теми:

Мікроб-збудник визначає формування вогнища і клінічні симптоми лише в гострій стадії захворювання, в хронічній стадії він майже повністю втрачає своє етіологічне значення. В хронічній стадії і при рецидивах запальних захворювань гені талій важлива роль належить ауто сенсибілізації організму (утворення антитіл до антигенів яєчника, матки і труб) в результаті чого виникають функціональні порушення в нервовій системі, ендокринній, судинній, печінці.

Під час збирання анамнезу слід звернути увагу на виявлення етіологічного фактора захворювання. При цьому необхідно з'ясувати:

а) перенесені захворювання (туберкульоз, запалення легенів, грип, ангіна,
апендицит тощо).

б) зв'язок захворювання з професійними та виробничими чинниками;

в) наявність патогенетичних факторів, які можуть призвести до розвитку
запального процесу або до загострення скрито існуючої дрімаючої інфекції
(травми, охолодження, фізичне перевтомлення, нервово-психічне);

г) наявність безпліддя.

^ Етіологія запальних захворювань жіночих статевих органів (стафілококова, стрептококова, кишкова паличка, асоціації мікробів). Звертається увага на зміну структури запальних захворювань у 80% жінок вражаються маткові труби, на другому місці стоять захворювання матки. Запальні процеси призводять до порушення менструальної функції: у 70-90% хворих спостерігається недостатність обох фаз яєчника або порушення овуляції, непліддя, трубного і яєчникового генезу - у 40-50% хворих.

Класифікація запальних захворювань статевих органів (МКХ 10): №70 Сальпінгіт та оофорит

№70.0 Гострий сальпінгіт і оофорит

№70.1 Хронічний сальпінгіт та оофорит

Гідросальпінкс

№70.9 Сальпінгіт та оофорит, неуточнені

71 Запальна хвороба матки, за винятком шийки матки

№71.0 Гостре запальне захворювання матки

№71.1 Хронічне запальне захворювання матки

№71.9 Запальне захворювання матки, неуточнене

72 Запальна хвороба шийки матки

Цервіцит

Ендоцервіцит

Екзоцервіцит

74 Запальні ураження органів малого таза у жінок при хворобах,

класифікований в інших рубріках.

№74.0 Туберкульозна інфекція шийки матки (А 18.1)

№74.1 Запальні хвороби органів малого тазу туберкульозної етіології у жінок (А 18.1)

№74.2 Запальні хвороби органів малого тазу у жінок, спричинені сифілісом (А 51.4, А 52.7)

№74.3 Гонококові запальні хвороби органів малого таза у жінок (А 54.2) №74.4 Запальні хвороби органів малого таза у жінок, спричинені хламідіями

(А 56.1)

№74.8 Запальні хвороби органів малого таза у жінок при інших хворобах,

класифікованих в інших рубриках

75 Хвороби бартолінової залози.

№.75.0 Кіста бартолінової залози

№75.1 Абсцесе бартолінової залози №75.8 Інші хвороби бартолінової залози

Бартолініт

№75.9 Хвороба бартолінової залози, неуточнена №76 Інше запалення піхви та вульви

№76.0 Гострий вагініт

Вагініт БДВ

Вульвовагініт:

  • БДВ;

  • гострий

№76.1 Підгострий та хронічний вагініт Вульвагініт:

  • хронічний;

  • підгострий.
    №76.2 Гострий вульвіт

№76.3 Підгострий та хронічний вульвіт №76.4 Абсцес вульви

Фурункул вульви

№76.5 Виразка піхви

№76.6 Виразка вульви

№76.8 Інші уточнені запалення піхви і вульви

Вульвіт - запалення зовнішніх жіночих органів. Розрізняють первинні та вторинні вуль віти. Первинний виникає в дитячому віці. Його розвитку сприяють недотримання норм особистої гігієни. У дорослих жінок звичайно виникає вторинний вуль віт на фоні запалення внутрішніх статевих органів. У цьому випадку патологічні виділення з вище розташованих відділів статевих шляхів порушують епітеліальний покрив вульви, що створює умови для проникнення мікроорганізмів. Виникненню як первинних, та і вторинних вульвітів сприяє гіпофункція яєчників.

Вульвовагініт — запалення слизової оболонки піхви і вульви. Виникненню цього захворювання сприяють гіпофункція яєчників, механічні або хімічні пошкодження цілості епітеліального покриву, гострі інфекційні захворювання. Частіше всього хворобу зумовлюють такі збудники, як стафілококи, стрептококи, кишкова паличка, клебсієла, протей, ентеробактерії, трихомонади та ін. Основним симптомом вульвовагініту є білі, характер яких залежить від виду збудника. Нерідко хворі скаржаться на свербіж і відчуття печії при сечовиділенні. В окремих випадках відмічається ниючий біль понизу черева. При встановлені діагнозу основну увагу слід звернути на визначення етіології вульвовагініту, так як цього в значній мірі залежить ефективність проведеного лікування.

Лікування повинно проводитись з урахуванням основної причини захворювання. При наданні першої допомоги не завжди вдається її визначити, тому терапія на перших етапах, як правило, симптоматична. Для ліквідації набряку, гіперемії вульви, зменшення свербіжу, печії в ділянці піхви і зовнішніх статевих органів використовують різноманітні дезінфікуючі розчини, які застосовують у вигляді примочок, сидячих ванночок. В теперішній час використовують, крім загальноприйнятих (розчини перекису водню, ромашки, шалфею, евкаліпту, фурациліну), наступні препарати:

  • мікроцид;

  • поліміксину М сульфат у вигляді розчину, який готують
    безпосередньо перед вживанням з розрахунку 10-20 тис. ОД на 1 мл
    ізотонічного розчину натрію хлориду, і мазі (20 тис. ОД на 1 г
    вазеліну);

  • граміцидін (водний розчин готують з вмісту ампули 2% спиртового
    розчину шляхом розведення на 100-200 мл дистильованої води);

  • хлоргексидин 1% розчин, який готують з вихідного 20% розчину;

  • сангвіритин застосовується зовнішньо у вигляді 1% лініменту;

  • хлорфіліпт (2% масляний розчин)

Місцеве застосування мазей, які містять антибіотики, поєднують з вживанням антибіотиків всередину (тетрациклінова, еритроміцинова, олететринова та ін.).

Одночасно з антибактеріальною терапією необхідно проводити лікування основного або супутнього захворювання. Велике значення повинно приділятись підвищенню опору організму (вітамінізація, УФО, закалювання, лікувальна гімнастика, адаптогени).

^ Бактеріальний вагіноз (БВ) - найбільш поширене інфекційне захворювання нижнього відділу статевих органів як серед жінок, так і серед дівчаток. БВ - клінічний синдром, викликаний заміненням нормальної мікрофлори піхви анаеробними м/о, гарднереллами і мікоплазмами.

Основним клінічним симптомом БВ є посилення піхвових виділень з неприємним запахом. Запалення піхвового епітелію не характерно для цього синдрому, однак, у 30% обстежених виявляється запалення вульви, піхви або шийки матки. При мікроскопічному дослідженні піхвових виділень у 40% пацієнток знаходять до 30 лейкоцитів в полі зору.

В останній час накопичено велику кількість даних, які свідчать про те, що БВ є фактором ризику виникнення інфекційних ускладнень протікання вагітності, передчасних пологів, інфікування амніотичної рідини, хоріоамніоніту, післяпологовий ендометриту, а також розвитку захворювань органів малого тазу після абортів.

При БВ відмічається заміна нормальної вагінальної флори, представленої лактобактеріями, комбінацією анаеробних і факультативних м/о: гарднереллами, бактероїдами, пептококами і мобілінкус. Відсутність кислотоутворюючих лактобактерій і особливості рН вагінального секрету у дівчаток є фактором ризику розвитку БВ.

Самим доступним, недорогим і точним лабораторним тестом являється забарвлення піхвового секрету по Граму. Існують певні критерії оцінки піхвових мазків, забарвлених по Граму. Метод вважається чутливим і специфічним.

Ендоцервіцит - це захворювання викликають ті ж збудники, що і вульвовагініти. Розвитку ендоцервіциту сприяють розриви і деформації шийки матки, які виникають під час пологів і абортів.

Ендометрит - виникає, як правило, після різних внутрішньоматкових втручань, виконаних з діагностичною або лікувальною метою. До його появи можуть призвести також: інфекційні захворювання, використання внутрішньоматкових контрацептивів, недотримання правил гігієни статевого життя. Захворювання виникає гостро. Відмічається підвищення температури тіла, порушення загального стану хворої, з'являються скарги на нездужання, біль понизу черева з іррадіацією в крижі або в пахвові ділянки, серозно-гнійні або кров'янисто-гнійні виділення із статевих шляхів.

Діагноз гострого ендометриту встановлюють на основі даних анамнезу захворювання, результатів об'єктивного і лабораторного досліджень. Лікування включає проведення антибактеріальної, десенсибілізуючої терапії, імуностимулюючої терапії.

^ Запальні захворювання маткових труб і яєчників.

Первинним запальним процесом при виникненні запальних захворювань додатків матки є сальпінгіт. Інфекція проникає висхідним шляхом, рідше нисхідним. При сальпінгіті в запальний процес швидко втягується яєчник -сальпінгоофорит. Основним збудником є стафілококи, стрептококи, кишкова паличка, актиноміцети.

В гострій стадії захворювання хворі скаржаться на постійний сильний біль понизу черева з іррадіацією в поперекову ділянку і пряму кишку. У

багатьох хворих виникає нудота, одноразова блювота, помірне здуття черева, білі гнійного або слизово-гнійного характеру.

При розгляді лікування хронічних запальних процесів слід звернути увагу студентів на відсутність ведучої ролі мікробного фактора в розвитку хронічного запального процесу. Зазначити, що основним принципом лікування є підвищення реактивності організму, посилення його імунобіологічних можливостей. Необхідно зупинитися на показаннях та протипоказаннях до фізіотерапевтичного лікування, розглянути методи фізіотерапії, які використовуються з цією метою.


Хламідіоз

Захворювання хламідійної етіології характеризуються тривалістю протікання, схильністю до рецидивів. Клінічні симптоми схожі з симптомами захворювань, які викликані іншими м/о.

Діагноз хламідіоза підтверджується бактеріоскопічно. В зішкрібах слизової шийки матки хламідії виявляються методом прямої ІФ (утворення правильної округлої форми, які флюоресціюють яскравим зеленувато-жовтим кольором на оранжевому фоні і розташовані внутрішньоклітинно).

Клініка. Інкубаційний період 20-30 днів. Локалізація — зовнішні статеві органи і піхва, рідше - шийка матки і маткові труби. Клінічні симптоми генітального хламідіозу, який протікає з ураженням ЗСО, не відрізняється від клініки неспецифічних вульвовагінітів (виділення з статевих шляхів більше 6 місяців і неефективність проведеної терапії з приводу неспецифічного вульвовагініту).

У дівчаток із загостренням хронічного хламідійного вульвовагініту виявляють гіперемію слизових ЗСО різного ступеню вираженості; слизистого, слизисто-гнійного або гноєвидного характеру виділення із піхви, які при дослідженні per rесtum і надавлюванні на задню стінку піхви посилюються.

При обстеженні матерів дівчаток виявляється, що у 60% пацієнток мами страждали хронічними запальними захворюваннями ОМТ. У 41% матерів в зішкрібах із цервікального каналу виявлені хламідії.

Таким чином, генітальний хламідіоз схильний до довготривалого торпідного протікання і може являтись причиною непліддя в майбутньому.

Лікування.

  1. Етіотропна терапія (тетрациклін, окситетрациклін, рондоміцин,
    вібраміцин, моноциклін, олеандоміцин, еритроміцин,
    сульфаніламіди).

  2. Комплексний метод (антибіотикотерапія + місцева дія): рифампіцин +
    еритроміцин в поєднанні з спринцюванням.

  3. Патогенетична терапія (біогенні стимулятори, лактотерапія,
    аутогемотерапія, гіпосенсибілізуючі).

  4. Вітамінотерапія.

  5. Місцева терапія (дотримання особистої гігієни, сидячі ванночки,
    електрофорез з антибіотиками, УВЧ, спринцювання антисептиками).

Критеріями вилікованості є: зникнення клінічних симптомів захворювання, елімінація збудника. Вилікованими вважаються тільки ті дівчата, у яких клінічне виздоровлення поєднується з етіологічним виздоровленням.

Матеріали для дослідження на наявність СЬІатусііа

ігасЬотаііз




Зішкріби епітелію:

Уретри

або верхньої

нижньої

повіки

Задньої стінки глотки

Біопсійні матеріали:

Прямої кишки

Вульви

Ендометрію Цервікального каналу

Кон'юнктиви

Злук

перинатально

Внутрішніх ор ганів

Фаллопієвих труб

Яєчників

загиблих плодів і дітей

Перша порція вільно випущеної сечі
^ Венозна кров

Методи діагностики хламідіозу



Метод

Перваги

Недоліки

Морфологічний

Простота виконання

Низька чутливість,

(цитологічний)

Доступність для

позитивний

метод (окраска по

більшості лабораторій

результат у 10-20%

Романовському-




носіїв хламідій

Гімзе)







Прямий

Виявлення хламідій

Можливість

Імунофлюоресцент-

безпосередньо в місці їх

хибнопозитивного

ний метод

локалізації по

результату;




специфічній

суб'єктивність




люмінесценціїї комплексу

оцінки; важкість




антиген-антитіло; висока

огляду великої




специфічність методу

кількості







препаратів

Імуноферментний

Автоматизація процесу;

Недостатньо

аналіз

можливість скринінгу

висока чутливість




великої кількості людей;

(50-70%)




об'єктивний облік







результату




Культуральний

Високоспецифічний

Висока

метод (виділення

метод - "золотий

працеємкість і

С.tгасhоmatis на

стандарт"

висока вартість

культурі клітин)







Молекулярні

Дуже висока чутливість і

Високі вимоги до

методи:

специфічність, яка

якості реактивів і

Полімеразна

дозволяє виявити хламідії

кваліфікації




ланцюжкова реакція

по декільком молеклам

дослідника;

(РСR)

ДНК

необхідність

Лігазна ланцюжкова




відокремлення

реакція (LСR)




окремих етапів







роботи в різних







кімнатах

Серологічний метод

Можливість скринінгу

Позитивні

(виявлення в крові

великих груп населення і

результати у осіб,

антитіл)

відбір серопозитивних

які перенесли в




осіб для подальшого

минулому




дослідження

хламідіоз



Чутливість мікробіологічних методів діагностики

урогенітального хламідюзу

ЛЦР

90-100%

ПЦР

80-100%

ПІФ

60-100%

Культура клітин

60-100%

ІФА

50-70%

Критерії оцінки результатів ПІФ на С.trachomatis

При дослідженні уретральних, цервікальних і назофарінгеальних проб

Позитивний:

Негативний:

Циліндричний епітелій

ЕТ > 10 в полі зору

Відсутність:

Еритроцитів, лейкоцитів,
десквамованого епітелію
ЕТ - відсутні
Циліндричний епітелій
10-20 в полі зору

При дослідженні ректальних проб


Позитивний:

Циліндричний епітелій

ЕТ > 2 в полі зору

Інтерпретація серологічних даних при дослідженні на С.trachomatis



Цервіцит

Іg М

> 1:20, Іg О >

Сальпінгіт

1:64




Негонококовий уретрит

ІgС>

1:128

Венерична лімфогранульома

ІgС>1

1:256


|

Про активну інфекцію говорить наявність ІgА > 1:16, Іg О > 1:64,
4-х кратне зростання титру Іg G через 2 тижні

Профілактика урогенітального хламідіозу

  1. Обстеження на хламідії всіх жінок, яким проводиться переривання
    вагітності або перед пологами.

  1. Обстеження пар, які звертаються в центри планування сім'ї.

  2. Пропаганда використання презервативів.

  3. Створення ряду діагностичних лабораторій по всій країні.

  4. Організація безкоштовного лікування.

  1. Підвищення моральної відповідальності за розповсюдження хламідійної
    інфекції.

  2. Роз'яснювальна робота серед лікарів, учнів шкіл, ВУЗів та ін. про
    необхідність обстеження і лікування хламідійної інфекції.

Гарднерелльоз


Збудник сечостатевого гарднерелльоза - піхвова гарднерелла - паразитує тільки в організмі людини.

Основними органами захворювання є сечовивідний канал, піхва, цервікальний канал, а при висхідній інфекції - сечовий міхур, матка, маткові труби. Нерідко виникає висхідна інфекція сечостатевих органів у вигляді циститів, ендометриту у жінок і дівчат.

Як і інші захворювання, які передаються статевим шляхом, гарднерельоз часто зустрічається з захворюваннями іншої етіології - гонореєю, трихомоніазом, уреаплазмою, мікоплазмозом, захворюваннями, які викликані неспорогенними анаеробами.

Клініка. Інкубаційний період 7-10 днів. Скарги на виділення з неприємним запахом (риби) у великій кількості, свербіж, печіння. Колір виділень сірий, інколи з жовтим чи зеленкуватим відтінком. У дівчаток прилипає до стінок піхви і накопичується в її присінку. Однак наявність значних виділень не є постійною ознакою захворювання, можлива наявність запалення із незначними виділеннями або їх відсутністю.

При об'єктивному огляді виявляється набряк і гіперемія вульви, еритема піхви з дрібнопетехіальною висипкою. Слизова сечовидільного каналу набрякла, гіперемована. Сечовиділення часте, болюче. Патологічні зміни шийки матки: ендоцервіцити, ерозії, кісти, поліпи.

Разом з тим в 15-30% випадків у дівчаток і підлітків зустрічається безсимптомне протікання гарднерельоза. У дівчаток частіше захворювання протікає гостро.

Діагноз базується на даних анамнезу, клінічного обстеження і результатів лабораторних досліджень і підтверджується виявленням "ключових клітин" в мазках виділень, забарвлених по Граму і виділенню гарднерели в культурі.

При обстеженні дівчаток і підлітків обов'язково беруть виділення піхви, сечовипускного каналу, шийки матки, з великих вестибулярних залоз матеріал забирають по показах. З цервікального каналу беруть обережно стікаючі слизово-гнійні виділення без вводу пінцета в канал (у дівчаток під контролем вагіноскопії).

Лікування.

  1. Препарати нітроімідазолового ряду (метронідазол, трихопол,
    тривазол, орвагіл, вагімід).

  2. Місцеве лікування (сидячі ванночки з настоєм ромашки чи шалфею
    або спринцювання цими ж розчинами).

  3. Комбінована методика (метронідазол всередину + амінокапронова
    кислота + спринцювання антисептиками).

Необхідною умовою профілактики гарднерелльозу є обов'язкове обстеження і лікування всіх партнерів які були в контакті з хворим після його зв'язку з джерелом зараження.
^

Урогенітальний уреаплазмоз


Викликається збудником Uгеарlаsmа uгеаlуtісum. Уреаплазми прикріплюються до епітелію, лейкоцитів, сперматозоїдів та інших клітин організму. Вони руйнують мембрани, занурюються в цитоплазму і, як наслідок, виникає запальна реакція. Розповсюдженість уреаплазмоза достатньо висока. Серед жінок з запальними захворюваннями сечостатевих органів уреаплазми виявлені у 50-56% хворих.

Клінічна картина уреаплазмозу проявляється у вигляді:

  1. носійства (без клінічних проявів);

  2. латентних форм (інфекція може впливати на хромосомний аппарат
    клітин);

  3. гострих форм;

  4. хронічних форм.

Клініка. Інкубаційний період 15-20 днів. Хворі скаржаться на виділення з піхви і інколи на свербіж в ділянці статевих органів. Протікає негостро і мало чим відрізняється від інших неспецифічних захворювань генітальної сфери. Основний спосіб розповсюдження інфекції - на протязі, іноді спостерігається транспорт збудника лімфогенно і гематогенно.

Хвороба зазвичай протікає з меншою гостротою, більшою частотою ускладнень і значною стійкістю до терапії.

У дівчаток уреаплазмоз протікає більш виражено у вигляді гострих і підгострих форм вульвовагініту. При цьому в запальний процес залучається шийка матки і сечовидільний канал.

Обстеження на уреаплазмоз повинно проводитись у всіх дівчаток і дівчат-підлітків, які звернулися до лікаря з приводу запальних захворювань сечостатевих органів.

Діагноз базується на даних анамнезу клінічного обстеження і підтверджується виділенням уреоплазм в культурі.

Можливі джерела виділення збудника - піхва, цервікальний канал, уретра, з гнійних виділень великої вестибулярної залози, з вмісту маткових труб, з тубооваріальних запальних утворень з гнійним вмістом.

Для якісного проведення лабораторних досліджень важливе значення має правильна підготовка лікарем-клініцистом хворого до лабораторного дослідження. Провокацію проводять гоновакциною дівчатам - 1 мл в/м, дівчаткам - 0,5 мл в/м.

При обстеженні у дівчаток обов'язково беруть виділення із піхви, сечовидільного каналу, шийки матки; з великих вестибулярних залоз матеріал

береться по показам. У дівчаток досліджується виділення слизової оболонки сечовипускного каналу і піхви. При цьому, не використовуючи дзеркал, вушну ложечку або жолобкуватий зонд обережно вводять в гіменальний отвір.

Основним лабораторним діагностичним методом дослідження для виявлення збудника уреаплазми є культивування м/о на рідких і твердих середовищах із зішкрібу з слизових оболонок сечостатевих органів.

Лікування. Основним препаратом є тетрациклін (або рондоміцин, доксациклін чи морфоциклін).

З метою імуностимуляції вводять метилурацил, пірогенал та ін.

З нових препаратів використовують - таривід, ципробай. Також одночасно призначають місцево - введення інтравагінально тетрацикліну після попереднього спринцювання. Використовують також УВЧ, електрофорез, фонофорез, ультразвук.

^ Вірусні захворювання жіночих статевих органів викликаються багатьма вірусами, найбільш яскрава картина при вражені ЖСО вірусом простого герпесу, фільтруючим вірусом (гострокінцеві кандиломи), при папіломовірусній інфекції. Можливе виділення цитомегаловірусу, вірусу простого герпесу. Вірусні захворювання ЖСО представляють деякі труднощі в діагностичному та лікувальному плані. Дуже часто захворювання протікає в хронічній та латентній формах. Лікування тривале, комплексне. Застосовують специфічні противірусні препарати (віразол, відарабін, ацикловір, кандалін, віролекс та інш.). Обов'язкове призначеня імунокорегуючої, десенсибілізуючої та загальноукріплюючої терапії.


Рекомендована література: Основна:

  1. Василевская Л.Н. и соавт. Гинекология.- М.: Медицина, 1985.- С. 99-140.

  2. Сметник В.П., Тумилович Л.Г. Неоперативная гинекология: Руководство для
    врачей.-М.: МИА, 1999.-592с.

Додаткова: 1. Краснопольский В.И. и соавт. Гнойная гинекология.- М.: МЕДпрес, 2001.

Матеріали для самоконтролю.

Питання для самоконтролю:

  1. Класифікація запальних гінекологічних захворювань.

  1. Що розуміють під гострим, підгострим та хронічним перебігом
    запального процесу?

  2. Які захворювання відносяться до запальних процесів нижніх відділів
    ЖСО?

  1. Що таке вульвовагініт? Клініка, діагностика, лікування.

  1. Особливості етіології та лікування вульвовагініту у дівчат та у жінок
    старечого віку.

  2. Клініка та діагностика гострого аднекситу, особливості його
    лікування.

  3. Антибактеріальна терапія: показання, принципи підбору антибіотиків,
    їх сумісність з іншими антибактеріальними засобами.

  1. З якими захворюваннями слід диференціювати гострий аднексит?

  2. Які фізіотерапевтичні процедури можна використовувати при
    запаленні жіночих статевих органів.

10.Методи діагностики хламідіозу.

11 .Призначити лікування хламідіозу в залежності від віку.

12.Що таке уреаплазменний вульвовагініт? Клініка, діагностика,

лікування.

13.Що таке гарднерельоз? Методи його діагностики та лікування. 14.Бактеріальний вагіноз. Методи його діагностики та лікування.

15. Вірусні захворювання. Діагностика та лікування.



Схожі:

Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconМетодична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів
Етіологію І патогенез гострих та хронічних запальних захворювань жіночих статевих органів
Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconМетодична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів
...
Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconМетодична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів
Основними завданнями акушерсько-гінекологічної допомоги населенню є спостереження І догляд за здоровими жінками з обов'язковими профілактичними...
Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconС. П. Польова методична вказівка для самостійної роботи
Переношена вагітність є актуальною проблемою, це пояснюється великим числом ускладнень у пологах, високим відсотком операцій, перинатальною...
Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconМетодична вказівка
Студентам IV курсу медичного факультету для самостійної підготовки до практичного заняття
Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconТеми для самостійної позааудиторної роботи з радіології для студентів ііі-го курсу спеціальність «стоматологія»

Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconНаказ №267 Про затвердження "Положення про організацію самостійної роботи студентів та контроль за нею"
Положення про організацію самостійної роботи студентів та контроль за нею”, науково-методична рада університету відзначила його актуальність...
Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconМетодичні рекомендації для самостійної позааудиторної роботи студентів (для викладачів) Навчальна дисципліна
Засоби стимуляції регенерації тканин періодонта у хворих на хронічний періодонтит
Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconМіністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства методичні рекомендації з організації самостійної роботи студентів з курсу
Методичні рекомендації з організації самостійної роботи студентів з курсу "Радіоелектроніка" (для студентів 2 курсу денної та заочної...
Методична вказівка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів iconМетодичні рекомендації для самостійної позааудиторної роботи студентів навчальна дисципліна
Особливості лікування пульпітів та періодонтитів зубів з важко прохідними кореневими каналами
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи