Ігсн основи політичної науки icon

Ігсн основи політичної науки




Скачати 379.15 Kb.
НазваІгсн основи політичної науки
Сторінка1/3
Дата16.07.2012
Розмір379.15 Kb.
ТипДокументи
  1   2   3

Міністерство освіти і науки України

Національний університет "Львівська політехніка"


Кафедра політології ІГСН


ОСНОВИ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ


ТЕМИ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ


студентами усіх спеціальностей

денної та заочної форм навчання

Національного університету "Львівська політехніка"


Затверджено

на засіданні кафедри політології

Протокол №__ від ____________


ПЕРЕЛІК ТЕМ


Тема 1. НАЦІЯ ЯК СУБ’ЄКТ ПОЛІТИКИ


Тема 2.^ ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ ЯК СУБ’ЄКТИ ПОЛІТИКИ


СПИСОК ЕЛЕКТРОННИХ ДЖЕРЕЛ З МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ З КУРСУ “ОСНОВИ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ ”

Тема 1. НАЦІЯ ЯК СУБ’ЄКТ ПОЛІТИКИ


У результаті вивчення теми студент повинен знати:

  • сутність понять “етнос”, “народ”, “нація”;

  • ознаки та типологію націй;

  • особливості “нації етнічної” та “нації політичної”;

  • зміст поняття “національний суверенітет” та “національне відродження”.


У результаті засвоєння теми студент повинен вміти:

  • пояснити суть процесу етногенезу та націогенезу;

  • охарактеризувати суть нації як суб’єкта політики;

  • визначити суть політичної та етнічної нації;

  • проаналізувати процеси етнічної консолідації та етнічної асиміляції;

  • навести приклади сучасних політичних націй;

  • пояснити особливості національного відродження;

  • проаналізувати особливості національного суверенітету та розвитку національної держави;

  • проаналізувати шляхи формування та розвитку української нації.


План

1. Етнос, нація, народ: визначення та розмежування понять.

    1. Сутність понять етнос, етнічні групи, етногенез.

1.2. Етнічна консолідація та етнічна асиміляція.

  1. Сучасні нації та шляхи їх формування.

    1. Поняття нації та процес націогенезу.

    2. Типологія націй.

  2. Національний суверенітет і політичне самовизначення націй.

    1. Національне відродження та національна ідея.

    2. Поняття національного суверенітету та право нації на самовизначення.


Визначальну роль у політичному процесі відіграють великі і малі групи людей. Суспільні групи формуються або природним чином, на основі соціальної диференціації (розшарування) суспільства, або свідомим об’єднанням людей у громадські організації чи створенням певних інститутів із специфічним становищем та інтересами.

^ Соціальна структура суспільства – це сукупність усіх соціальних груп і спільнот даного суспільства, що певним чином взаємодіють між собою. Поняття групи охоплює множину людей різного рівня консолідації, які об’єднані:

спільними ознаками;

суспільними взаємозв’язками;

спільними інтересами і діяльністю;

організацією.

Важливо відрізняти групи низького рівня консолідації, коли вони ще не є „групами інтересів” і відповідно суб’єктами політики, від згуртованих самосвідомих „груп інтересів”, які починають відігравати роль базового суб’єкта політичної діяльності.

Джерелом спонтанного утворення груп – елементів соціальної структури – є соціальна диференціація: горизонтальна і вертикальна.

^ Наслідком горизонтальної диференціації є групи людей, що відображають розмаїтість форм суспільного життя, його різнобарвність. Вони можуть співіснувати паралельно, не підпорядковуватися одна одній, і не класифікують людську свідомість в ієрархічному порядку (від нижчого до вищого). Це етноси, нації, демографічні групи, регіональні спільноти тощо. В них різні інтереси, але за кожною з цих груп визнається рівне право на їх реалізацію.

Найчисельнішими групами інтересів, що уособлюють горизонтальний поділ суспільства і людства загалом є нації та інші етноси. В перекладі з грецької ’’етнос ’’ означає народ та використовують у суспільних науках для позначення стійких історичних спільнот різного ступеня консолідації, що належать до однієї культури. Ширше його можна визначити як спільноту людей, об’єднаних спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями і звичаями, самосвідомістю та етнонімом (назвою). Усвідомлення етносом своїх специфічних інтересів та необхідності їх захисту політичними методами перетворює його в націю, яка стає суб’єктом політичного життя.

Нація є вищою, модерною формою етнічно-політичних спільнот людей Порівняно з етносом для нації характерні вищий рівень консолідації та самоусвідомлення, який виявляється у творенні (або прагненні до творення) власної держави.

Нації вступають у політичний процес як його суб’єкти задля задоволення своїх соціально-культурних потреб (збереження і вільного розвитку своєї мовної і культурної самобутності), а також політичних та економічних інтересів, передусім рівноправності на арені політичних та економічних змагань. Суб’єктами політики всередині держав можуть також виступати частини націй чи етносів, що з певних причин опинилися в іншому етнічному середовищі – національні групи та меншини. Вони є об’єктами етнополітики як одного з напрямів державної політики, що покликана розв’язати всі ці проблеми співжиття етносів і національних груп.

^ Вертикальну диференціацію творять класи, соціальні верстви, соціально-демографічні спільноти, що формуються унаслідок соціальної нерівності, тобто неоднакового володіння людьми деякими важливими матеріальними і духовними благами, від яких залежить їхній суспільний статус – можливості особистого розвитку та розвитку своїх дітей, перспективи зайняття певного суспільного становища (вищого або нищого), яке, своєю чергою, розширює або звужує їхні життєві можливості.

Суспільство, яке поляризується на два протилежні табори - привілейовані й політично впливові ’’верхи ’’ і знедолені та безправні ’’низи ’’, називають дихотомічним, тобто двополюсним. На відміну від нього, у плюралістичному суспільстві за владу, матеріальні й духовні цінності змагаються багато різноманітних груп із специфічними інтересами.

Оскільки підставою для утворення класів і соціальних верств є нерівне володіння засобами до життя, нерівні можливості, то їх інтереси стосуються передовсім розподілу матеріальних ресурсів.

Уособленням вертикальної диференціації суспільства є класи та соціальні верстви (страти). Їх утворення, взаємодію та вплив на політичне життя пояснюють у термінах трьох основних теорій: теорії класів, теорії соціальної стратифікації та теорії еліт.

Хоча саме поняття класів виникло ще у 18 ст., теоретичне обгрунтування їх ролі в політичній боротьбі належить марксизму. ^ Марксистська теорія класів і класової боротьби виникла в період загострення соціальних суперечностей у Європі внаслідок двох головних причин:

по-перше, утворення капіталізму і відповідних йому ліберально-демократичних режимів відбувалося в умовах жорсткого протиборства з деспотичними режимами. Суспільство розколювалося на два протилежні табори, що вели гостру боротьбу за владу.

по-друге, сам капіталізм у період свого становлення характеризувався поляризацією бідності і багатства, гострими конфліктами між найманими неімущими робітниками (пролетаріатом) і власниками підприємств (капіталістами). Ці обставини й зумовили марксистський погляд на класи як основі суб’єкти історії і політичного пооцесу та на першопричину їх утворення: суспільний розподіл праці і приватну власність на засоби виробництва.

Хоча в марксистській теорії класового поділу було немало слушного, але у головному соціально-політичному прогнозі щодо подальшої поляризації капіталістичних суспільств між багатством і бідністю та щодо неминучого загострення класової боротьби у промислово розвинених країнах аж до вибуху всієї системи соціалістичною революцією К. Маркс помилився. А так званий ’’класовий підхід’’ був перетворений у СРСР (у рамках відкорегованого Й. Сталіним ’’марксизму-ленінізму’’) в ідеологічне підгрунття терору і політичного насильства тоталітарної держави.

У Західній Європі, зокрема, досить поширеними нині є так звані неовеберіанські концепції класів. Їх автори намагаються так поєднати ідеї К. Маркса і М. Вебера, щоб вони відповідали потребам і можливостям соціального аналізу (Е. Гідденс, Ф. Паркінс). Неовеберіанці визнають економічні корені класів, але основну увагу звертають на визначення умов і закономірностей їх структурування як соціальних спільнот, підкреслюють такі ознаки класового поділу, як ’’соціальна закритість’’, відокремленість класів від інших груп значними соціальними перегородками; стабільність класової приналежності протягом декількох поколінь; їх самовідтворюваність тощо.

Проте чи не найпопулярнішою сьогодні є теорія соціальної стратифікації. Головна її перевага полягає у тому, що вона бере до уваги все розмаїття критеріїв соціального становища людей і пропонує, на основі їх кількісного виміру, картину вертикального розміщення груп – від тих, що перебувають на верхніх щаблях уявної соціальної драбини, і до тих, що розміщені біля її основи. Термін ’’стратифікація’’ власне й означає вертикальне розшарування. Серед показників соціального становища враховуються багатство і доходи, влада, рід занять, освіта, спосіб життя, престиж, етнічна, расова та релігійна приналежність, стать, вік та інше. Пізніше, на перетині цих характеристик за допомогою досить складних методик виділяються класи – ширші категорії, що безпосередньо вказують на суспільне становще людей: від вищого класу до підкласу, тобто люмпенів, декласованих елементів. У рамках теорії стратифікації класи, проте, розглядаються не як суспільні групи – реальні або потенційні суб’єкти політичної діяльності, а лише як статистичні категорії, що дозволяють узагальнити матеріал і зробити картину соціального розшарування менш строкатою.

Аналіз соціальної структури України потребує урахування попереднього радянського досвіду управляння соціальними процесами. Згідно із твердженням радянських науковців, соціально-класова структура (формула ’’2+1’’ – два основних класи (робітники та колгоспники) та суспільна верства (прошарок) (трудова інтелігенція)) Радянського Союзу визначалася тенденцією зближення їх соціального становища та інтересів, поступовим усуненням відмінностей між розумовою та фізичною працею, містом та селом на шляху утвердження соціально однорідного безкласового суспільства.

Проте цю концепцію заперечувала не лише більшість західних науковців, але окремі дослідники з країн так званого соціалістичного табору, добре обізнані із особливостями нової системи. Одним із перших це зробив колишній югославський партійний та державний лідер М. Джилас у книзі ’’Новий клас ’’(1956 р.). Він переконливо показав, що правляча верхівка (партійно-державна номенклатура) у так званих соціалістичних країнах перетворилася на відірваний від народу клас із своїми специфічними інтересами і що головна лінія розмежування проходить тут саме між партійною бюрократією і народом

Такого погляду дотримували відомі західні дослідники (Р. Арон, Г. Арендт). Найпоширенішою на Заході схемою соціально-класового поділу СРСР була дихотомічна (двополюсна) модель суспільства, що відображала протистояння панівної еліти (партійно-державної та виробничо-управлінської номенклатруи) і аморфної, неструктрованої маси. Еліта виконувала не лише владні, а й розподільчі функції, що в умовах одержавлення власності й відсутності незалежних від держави засобів до існування у решти населення робили її могутньою як політично, так і економічно.

Найпридатнішим інструментом для вивчення такої аморфної перехідної структури, якою сьогодні є соціальна структура українського суспільства, може бути теорія соціальної стратифікації. Вона пропонує різноманітні критерії для виділення реально існуючих соціальних груп, зосереджуючи увагу на роді занять, доходах, статусі, доступі до влади.

Якщо виходити передусім із роду занять, то можна виділити такі верстви: робітники, селяни, інтелігенція, службовці, підриємці, студенти, пенсіонери та ін. Кожна з названих груп має певний соціальний статус, переважно пов’язаний з родом занять та його традиційним престижем у нашому суспільстві.

За умов різкої соціально-економічної диференціації населення гостро постає проблема формування ’’середнього класу’’ як основи стабільності та життєдіяльності українського суспільства. Проте узгоджених критерів цієї соціальної групи досі не вироблено, і в соціологічних дослідженнях респонденти переважно виходять із власної суб’єктивної оцінки свого майнового стану як ознаки принадлежності (чи не приналежності ) до ’’середнього класу’’).

За таких умов переважна більшість українського населення потрапляє у специфічний клас, який умовно можна назвати основним, для якого характерні наступні риси:

  • професійна гетерогенність (він складається із значної частки інтелектуалів та робітників промисловості, сфери обслуговування і сільського господарства, які поки що не знайшли свого належного, стабільного місця в нових умовах, мають дуже низькі доходи від зайнятості, незалежно від сектора); частково до цієї групи входять безробітні, котрі залежать від періодичних доходів, що їх дає тимчасова зайнятість у різних сферах;

  • він постійно існує в умовах крайньої непевності та невизначеності;

  • психологічно поділяється на дві групи: тих, хто ще має надію підвищити свій життєвий рівень, і тих, хто вже втратив таку надію.

Головною причиною низького рівня життя основої частини населення України є незадовільні темпи і глибина економічних реформ, обумовлені панування тісно взаємопов’язаних представників старої партійно-державної номенклатури та представників нового вищого підприємницького прошарку. За таких умов політична та економічна влада загалом залишаються невідокремленими одна від одної, сконцентрованими у руках декількох надпотужних політико-бізнесових груп. Їхні політичні інтереси вимагають збереження максимально недоторканого становища в державі, оскільки серйозні зміни, насамперед у сфері власності на найприбуткові підприємства та галузі, можуть викликати непрогнозовані процеси взаємного поборювання та конфронтації. У стабільності політичної ситуації також зацікавлена частина представників середнього та малого бізнесу, інтелектуальної еліти, які змогли адаптуватися до нових умов.

^ Етноси і нації виступають суб’єктами політики за таких обставин:

  • на етапі боротьби за національну державу або національно-територіальну автономію;

  • при визначенні національних приорітетів у період становлення політичних інститутів;

  • у міжнародних відносинах;

  • у процесі захисту на державному рівні етнокультурної специфіки національних меншин.



Питання для самоконтролю

  1. Розкрийте зміст понять “етнос”, “нація”, “народ”.

  2. Назвіть відмінності між “нацією етнічною” та “нацією політичною”.

  3. У чому полягає відмінність між поняттями “український народ”, “українська нація”, “населення України”?

  4. Який зміст вкладається в поняття національного відродження?

  5. Назвіть стадії духовного пробудження і політизації етносів.

  6. У чому полягає зміст національного суверенітету?


Тести

    1. Національний суверенітет передбачає:

    а) повновладдя нації; б) здобуття нацією можливості розпоряджатися своєю долею; в) захист національних інтересів; г) наявність різних національних груп; ґ) національне відродження.

    2. ^ Титульний етнос має такі ознаки:

    а) найчисельніший і найстаріший етнос; б) дає своє ім’я державі та атрибутам влади; в) не має громадянства держави проживання; г) тимчасово перебуває на території держави; ґ) не має етнічної батьківщини; д) державотворчий етнос.

    3. ^ Нація – це етнополітична спільнота, якій притаманні:

    а) спільність історичного походження; б) високий рівень консолідації; в) спільність релігійних вірувань; г) високий рівень самоусвідомлення; ґ) включеність у політичне життя; д) творення або прагнення до творення власної держави.

    4. ^ Для політичної нації характерні:

    а) наявність державності; б) наявність класових спільнот; в) міжкультурна співпраця; г) високий рівень консолідації; ґ) включеність у політичне життя; д) вираження волі усіх суспільно активних громадян в політетнічному суспільстві.

    5. ^ Стадії духовного пробудження й політизації етносів:

    а) початкова; б) академічна; в) політична; г) заключна; ґ) ідеологічна; д) культурна.

    6. Сепаратизм передбачає:

    а) боротьбу за територіальне відокремлення окремої частини держави; б) створення незалежної держави чи автономії; в) об’єднання з іншими етносами; г) створення міжнародних організацій; ґ) активну міжнародну інтеграцію.

    ^ Список рекомендованої літератури
  1   2   3

Схожі:

Ігсн основи політичної науки iconІгсн основи політичної науки
Бебик В. М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. – К.: Мауп, 2000. – 384 с
Ігсн основи політичної науки iconОпис модуля з дисципліни "основи політичної науки"
Вивчення дисципліни спрямоване на формування та виховання громадян демократичної держави з високим рівнем політичної свідомості І...
Ігсн основи політичної науки iconМiнiстeрство освiти I науки україни львівський національний університет імені Івана Франка Кафедра теорії та історії політичної науки Програма навчальної дисциплiни
Зокрема через підвищення політичної культури оволодіння методами і підходами з метою проведення об'єктивного аналізу функціонування...
Ігсн основи політичної науки iconПолітологія
Водночас закцентовано увагу на тому, що предметом сучасної політичної науки можуть бути закони, закономірності, методи, проблеми...
Ігсн основи політичної науки iconПроректор з навчальної роботи
Політична теорія, політична детермінанта, політичний детермінізм. Основи вивчення політичної теорії. Прояв політичної теорії в політичній...
Ігсн основи політичної науки iconІгсн основи демократії
Політичні еліти як суб`єкти політики в сучасних державах. Політична еліта та демократія
Ігсн основи політичної науки iconПрограма конференції «Методологія політичної науки»
Денисенко Валерій, професор, завідувач кафедри теорії та історії політичної науки
Ігсн основи політичної науки iconРобоча програма з дисципліни Історія зарубіжних політичних вчень для студентів спеціальності
Політична теорія, політична детермінанта, політичний детермінізм. Основи вивчення політичної теорії. Прояв політичної теорії в політичній...
Ігсн основи політичної науки icon«Основи термінознавства» для студентів гуманітарних І технічних напрямів підготовки
Список навчальних курсів, пропонованих на вибір кафедрою української мови ігсн ну "Львівська політехніка"
Ігсн основи політичної науки iconРозвиток політичної та правової думки в італії
Політико-правові ідеї Віко викладені у працях "Про незмінність правознавства" (в двох томах, 17201721) та "Основи нової науки про...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи