Ткач Л. М. (м. Дніпропетровськ) щоденникові роздуми в. Винниченка про специфіку українського декадансу icon

Ткач Л. М. (м. Дніпропетровськ) щоденникові роздуми в. Винниченка про специфіку українського декадансу




Скачати 92.97 Kb.
НазваТкач Л. М. (м. Дніпропетровськ) щоденникові роздуми в. Винниченка про специфіку українського декадансу
Дата22.06.2012
Розмір92.97 Kb.
ТипДокументи

Ткач Л.М. (м. Дніпропетровськ)

ЩОДЕННИКОВІ РОЗДУМИ В.ВИННИЧЕНКА ПРО СПЕЦИФІКУ УКРАЇНСЬКОГО ДЕКАДАНСУ

На матеріалі щоденників В.Винниченка висвітлюється становлення декадентського світогляду письменника, його визначення хронологічних меж та художньої специфіки українського декадансу

Щоденники, які вів В.Винниченко понад, сорок років, посідають особливе місце у творчій спадщині письменника. Як відомо, ті щоденники, що належать творчим особистостям, диференціюються чи то з розрахунком на публікацію, а отже - з філософськими роздумами і публіцистичними коментарями подій (щоденники Т.Шевченка, Л.Толстого, О.Довженка); або це записи глибоко особистісні, сповнені, переж і :ань (щоденники М.Башкірцевої, ШІмельова, О.Ґончара); є записи, які лише фіксують події, зустрічі, прочитане, побачене, як, наприклад, нотатки М.Куліша.

Особливого значення набувають ті щоденники письменників, в яких, окрім усього, фіксуються творчі враження, задуми, формуються мотиви, сюжети, образи, теми, ідеї . майбутніх творів. Водночас щоденник фіксує етапи і особливості становления та розвитку художньої свідомості, світобачення, світовідчуття митця. Один із упорядників і автор статті-передмови до «Щоденників» В.Винниченка, вчений із діаспори Г.Костюк висловив думку, з якою не можна не погодитись, а саме: «Щоденник В.Винниченка є особливого характеру. Він дивним способом увібрав у себе елементи всіх… гатунків. Поруч із щоденними записами подій з особистого і суспільного життя знаходимо на бігу схоплені характеристичні неповторні народні вислови, підслухані жаргонні фрази, багатющі діалектизми, міщанський говір (суржик) - одне слово, все те, без чого письменник не може творити живих картин життя…»1 [1 ,с.14].

Одним із найбільш привабливих аспектів щоденників В.Винниченка є записи, що висвітлюють становлення декадентського світогляду письменника. З них і розпочинаються щоденники, датовані 1911-1925 рр. Хоча актуальним залишається питання щодо хронологічних меж декадансу у співвіднесеності з європейськими чи російськими процесами.


1 Винниченко Володимир. Щоденник. Том пе( а їй, 1911-1920. Редакція, вступна стаття і примітки Григорія Костюка. Едмонто : Нью-Йорк, 1980. У цитатах збережений правопис передмови. Далі посилаємося на це видання, вказуючи сторінки і зберігаючи правопис автора.

Проте треба мати на увазі певну запізнілість декадентських проявів в українській літературі і особливості їх індивідуальної явленості. У зв'язку з цим постать В.Винниченка - художника і письменника - є надзвичайно привабливою.

Відомий французький дослідник декадансу Ж. М.Віттманн дещо грайливо підкреслив: «Якщо існує певний «дух» декадансу, то саме його необхідно викликати для того, щоб охарактеризувати епоху». І не дивно. Вирази «декадентське світовідчуття», «душевна налаштованість», «атмосфера» тощо є найбільш вживаними, а специфіка особливості її формування належить до найбільш актуальних проблем декадансу. Через них пролягає шлях до усвідомлення єства декадансу, його образного світу. У зв'язку з цим неабиякого значення набуває осмислення становлення еspirit decadent Володимира Винниченка. Це питання має свою, до певної міри резонансну історію. Маємо на увазі відому статтю І. Нечуя-Левицького «Українська декадентщина», вразливу, на наш погляд, в найважливіших аспектах, а саме щодо оцінки творчості В.Винниченка, який вбачався йому «найвиразнішим виявцем декадентської доктрини в українській літературі» [4,с.205]. Але сенс її Нечуй-Левицький так і не розкрив, бо не стільки аналізував, скільки вдавався до міркувань з приводу новацій В.Винниченка: про «дух» творів, «типи духу», «дух поезії» тощо. Вирок його був суворим: «Краси, поезії й доладності (изящества) в цих декадентських вихватках д. Винниченка нема ніякої» [4,с.212]. До того ж Нечуй-Левицький не вбачав у декадентстві В.Винниченка якихось українських засад, а лише впливи західноєвропейського чи російського декадентства, що сприймалось ним, здебільшого, негативно.

Від часу виходу у світ статті Нечуя-Левицького стан питання про ґенезу формування декадентського світовідчуття Винниченка залишився майже незмінним. 1 лише вихід у світ «Щоденників» розкриває нові можливості. Так, «Записник» 1911 року розпочинається нотатками від київських вражень: «Далечінь -туманно-фіолетова.

Деякі вікна так блищать від сонця на заході, що здається, в кімнаті ТОГО будинку пожежа. Чорний кінець димаря заводу впирається в рожево-синенькі хмаринки... З темно-фіолетового туману ледве виблискує золотом баня Володимирського собору» [1,с.31]. Запис у щоденнику є своєрідною пейзажною замальовкою, у якій демонструється підкреслена відстороненість від природи, примножена небажанням бути якимось чином причетним до неї. Опис розпочинається зі слова «далечінь». Отже, є відстороненість, завдяки якій можна уникнути неприйнятної для себе детермінації. Тому «далечінь» позначена не яскравими кольорами, вона безвиразно «темно-фіолетова». Підкреслимо, у спектрі природних кольорів ця гама рідкісна, в ній вгадується скоріше витвір фантазії художника, що поглинає більш природні кольори («ледве виблискує золотом», «рожево-синенькі хмаринки»).

З огляду на те, що декадентство прагнуло до оригінальності в будь-яких формах, В.Винниченко у цьому першому записі засвідчив свою позицію: тут відсутні наміри щодо заперечення повноти життя чи не вбачаються бажання заперечити як здорові його прояви, так і хворобливі акценти. Натомість переважають натура, свідомість художника, більшою мірою живописця, ніж письменника. У зв'язку з цим В.Винниченко, синтезуючи явно непоєднувану кольорову гаму, а саме: туманно-фіолетове, відблиск не стільки сонця, скільки пожежі, «чорний кінець димаря», «рожево-синенькі хмаринки», темно-фіолетовий туман, золото бань собору, тим самим створює ефект штучності. Але не з метою нівелювання живої природи. Думка і живописне слово В.Винниченка підпорядковані не зовнішньому ефекту, а обумовлені внутрішніми потребами митця, надзвичайно суголосним до тих, про які свого часу писав Гегель: «Об искусстве можно утверждать, что оно выявляет дух и превращает любой образ во всех точках его видимой поверхности в глаз, образующий вместилище души» [2, с.44]. Саме так пейзажна замальовка у щоденнику В.Винниченка уподібнюється очам як дзеркалу душі. Цей пейзаж є відображенням душі невротичної, своєрідним кроком у сферу декадансу. Але навіть у цих підступах до декадансу відчутним є стан відчуженості, що буде домінувати в умонастроях людини не лише декадентських, а й всього XX століття. В.Винниченко зафіксував у своєму пейзажі історичну мить - відчуження людини від середовища його побутування. Та й образ середовища постає вже не лише відчуженим від людини, але й агресивним. Пейзаж.- обезлюднений. Місто явлене димарем заводу, декількома вікнами, за якими вбачається не дім,,не оселя, а «щось таке», що бентежить душу. Необезлюднене місто, типологічно співвідносне з «Дахами Парижа» Штеренберга, яке заповнене лише домовими грубами, настільки з обезлюдненим містом на картині Бюффе, що важко навіть уявити це середовище кимось чи чимось заповненим; і, зрештою, з образом Парижа на картині Сассека, де лише автомобілі і різнокольорові будинки .без людей. І лише згадка Винниченка про золоті бані Володимирського собору вказує на те, що це образ Києва, але нового, відчуженого.

Водночас пейзаж створює відчуття того, що його образи-кольори, зафіксований душевний стан набудуть розвитку, що, власне, і відбувається. Декілька записів про відвідини подружжя Антоновичів, їх сімейні негаразди, буденність є тим тлом, що увиразнює пульсуючу живописну-декадентську думку В.Винниченка. Якщо попередній запис-пейзаж зроблений у Києві, то наступні уже - у Флоренції.

Зазначимо, записи у щоденнику 1911р. підпорядковані не хронології чи змінам місць перебування (вони ледь позначені), а настрою. Відбулась заміна природного кольору на створений, тобто колір, підпорядкований волі художника: він змінює кольори в залежності від настрою.

Запис, зроблений у Флоренції, поглиблює пригніченість київських вражень: «Бугриста й поламана далечінь легкою блакитною мрякою затягнулась. Похоже як курець пустить дим по рукаву і він стелиться сизими волокнистими хмарками. Маслини сивими круглими плямами вкрили ближчий схил гори. Білі, ясно блискучі стіни будинків викликають в мені знову тоску. Я не хочу нічого певного, я знаю, що воно згубить свої фарби, діставшись у руки» [1,с.32].

Місця пейзажних роздумів поєднуються, на наш погляд, ключовим словом «далечінь», що у записах В.Винниченка має безліч відтінків. У київському пейзажі «туманно-фіолетове» «далечінь» має зміст далекості, віддалини для письменника, в якій панують «невротичні» кольори і щось там відбувається в небесах. Інший зміст має образ далечіні флорентійської. Це образ далекого простору, далини. У тому, як вибудуваний цей запис-пейзаж, відчутним є намір письменника більш чітко окреслити ноні естетичні якості митця XX ст. Флоренція обрана як один із світових центрів живопису. Як відомо, в епоху Відродження у живописі домінував погляд «згори». Як зазначає відомий мистецтвознавець І.Данилова, «це був не лише погляд в далечінь, але й погляд зверху, не лише позиція відстороненості, дистанціювання від природи, але й позиція планування над нею» [3,с.22]. Це була ситуація, коли людина віддаляла від себе природу у далечінь або ж намагалась підкорити собі, обрамити і у такий спосіб перетворити об'єкт естетичного споглядання в картину. Як підкреслює І.Данилова, це був ідеальний земний світ, в якому природа була прикрасою людського життя, не заважала і не загрожувала йому. Світ Відродження був світом без небес. «В італійських картинах XV століття вражає дивна, майже стерильна пустка і бездіючий спокій небес. У небесах нічого не відбувається, нічого не звершується» [3,с.22]. Порівняймо з київським пейзажем В.Винниченка, в якому «чорний кінець димаря заводу впирається в рожево-синенькі хмаринки», створюючи тим самим образ дисгармонійного світу, що поглиблюється у флорентійському пейзажі. В.Винниченко відтворює класичну ситуацію, характерну для XV ст.: «Сиджу на горі, внизу білими камінчиками розсипано вілли Флоренції» [1,с.32]. Тобто письменнику своєму пейзажі повертається до «погляду згори», щоб відчути, пережити панорамність світу. Але саме цього і не відбулось, оскільки домінуючим тут є природне зорове сприйняття, те, що його Б.Раушенбах означив як «мозговая картина», той центральний об'єкт, з яким необхідно порівнювати і за яким необхідно оцінювати все [5.С.73]. В результаті такого погляду образ міста втрачає свою велич, десакралізується. Далечінь, колись така приваблива, втратила свою панорамність, заради якої навіть папа Пій ІІ віддав розпорядження підняти його на гору Джованні да Прато. Погляд пейзажиста фіксує її «бугристою», «поламаною», затягнутою, хоча й «блакитною», але «мрякою». І все ж Винниченкові здається, що природна прозорість, об'ємність образу далечіні зруйнована неостаточно. З цією метою віл знову ж таки вдається до порівняння антиприродного, нищівного, знецінюючого: «Похоже, як курець пустить дим по рукаву і він стелиться волокнистими хмарками» [1,с.32].

Порівняно з київським пейзажем у флорентійському гама кольорів зведена до мінімуму: білий, блакитний, але у незвичній колористиці, що як і сизий створює гнітючу атмосферу. Місто не сприймається як цілісність, образ флорентійського дому теж відсутній: «...стіни будинків викликають в мені знову тоску» [1,с.32]. Цей стан ускладнюється, руйнує творче начало: «Я не хочу нічого певного, я знаю, що воно згубить свої фарби, діставшись у руки» [1,с.32]. Наступний запис створює портрет «знаменитого критика» у кафе [1,с.32]. «Довге густе волосся, яке хочеться помити, і уявляється, що вода буде страшенно жирна з зеленими плямами після миття» [1,.с.32]. Здавалось би. перехід від пейзажів до портрета нічим не вмотивований. І все ж думка В.Винниченка розгортається навколо проблеми митця і ролі творчої особистості у суспільстві, що співвідноситься з образом бруду, непевного емоційного стану: «Дуже різкий перехід від серйозності до дуже ввічливої і привітної посмішки» [1,с.32].

Тут же В.Винниченко зробив ще один запис, надзвичайно важливий для осягнення його естетичного мислення. У цій пейзажній за своїм характером думці він створює образ Арно - великої ріки в провінції Тоскані, що протікає через Флоренцію, її берегів. Водночас цей запис сприймається як естетично значущий текст. На наш погляд, саме в ньому декадентські роздуми В.Винниченка досягли апогею і виразились в образах надзвичайної ваги. У зв'язку з цим його погляд вихоплює неживі, неприродні прояви світу, серед яких виокремлюються «нерухомі кипариси». З одного боку, величний спокій, вертикаль до небес традиційно співвідносились з образом кипарисів в живописі і літературі. Але їх нерухомість у В.Винниченка має інший зміст - природний. Це та застиглість, що деформує, знецінює красу, тому вони вбачаються незвичними - «густими, чорно-зеленими шматками». Нагнітаючи драматичний зміст пейзажних роздумів, В.Винниченко вдається до порівняння, що значно сильніше за природне начало, а саме «як пообрізувані гоголівські чуби» [1,с.32]. Розвиваючи цю думку, поглиблюючи драматизм, письменник акцентує образ тіні .«яснішої від себе» (від кипариса – Л.Т.). Якщо він навіть і вбачає десь там вдалині їх такими, що «гостро напружились у небо», то це не реалії узгір'я, а художні враження, – «вони наче посходили з картин Берліна», – художника-символіста. Художня реальність виявилась сильнішою за реалії світу. Це відкриття продукує можливість розкрити свій стан митця, що відчуває в собі формування декадентських умонастроїв. Драматизація у зв'язку з цим досягає апогею, коли письменник порівнює себе з рікою, що спить: «Зелені заснулі води з відблисками густих, пощерблених ряб'ю тіней кипарисів, нагадують мені мою істоту. Думи рухаються ледве помітно і ряботять тільки тіні колишніх переживань» [1, с.32].

У такий спосіб у трьох щоденникових записах В.Винниченко зафіксував історичну мить, пов'язану з еволюцією – формуванням декадентського світогляду. При цьому наголошується, що декадентство є проявом урбаністичної культури, характеризуючись особливим «невротичним» станом митця, неспроможністю уявити світ, загостреного емоційністю, що виражена гамою розмитих, штучних, неприродних кольорів, знецінених переживань.

Бібліографічні посилання

1. Винниченко В. Щоденник. Том перший, 1911 - 1920 / Редакція, вступна стаття і примітки Григорія Костюка. - Едмонтон - Нью-Йорк, 1980.-590 с

2. Гегель Г. Эстетика: В 4т. - М.: Наука, 1968. - Т.1. - 482 с.

3. Данилова И. Мир внутри и вне стен. Интерьер и пейзаж в европейской живописи XV - XX веков. - М.: Рос.гос.гум.ун-т, 1999.-68 с.

4. Нечуй-Левицький І. Зібр. творів: У 10 т. - К.: Наук, думка, 1968. -Т.10.-587 с.

5. Раушенбах Б. Геометрия картины и зрительное восприятие. - СПб.:Азбука- классика, 2001. - 320 с.

Схожі:

Ткач Л. М. (м. Дніпропетровськ) щоденникові роздуми в. Винниченка про специфіку українського декадансу iconТкач Л. М. (м. Дніпропетровськ) щоденникові роздуми в. Винниченка про специфіку українського декадансу
move to 0-3568534
Ткач Л. М. (м. Дніпропетровськ) щоденникові роздуми в. Винниченка про специфіку українського декадансу iconТеорія І методологія удк 398 (477) національна специфіка українського фольклору (матеріали до лекції)
З’ясовано національну специфіку українського фольклору, зокрема на мовно-стилістичному та символічному рівнях. Розглянуто три типи...
Ткач Л. М. (м. Дніпропетровськ) щоденникові роздуми в. Винниченка про специфіку українського декадансу iconК львів. Ун-ту серія філол. 2003. Вип. 31. С. 3-22 visnyk LVIV univ. Ser. Philologi. 2003. №31. P. 3-22 теорія І методологія
З’ясовано національну специфіку українського фольклору, зокрема на мовно-стилістичному та символічному рівнях. Розглянуто три типи...
Ткач Л. М. (м. Дніпропетровськ) щоденникові роздуми в. Винниченка про специфіку українського декадансу iconІнформаційний лист кафедра обліку І аудиту Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля (м. Дніпропетровськ)
Двнз «Українського державного хіміко-технологічного університету» (м. Дніпропетровськ)
Ткач Л. М. (м. Дніпропетровськ) щоденникові роздуми в. Винниченка про специфіку українського декадансу iconІнформаційний лист кафедра обліку І аудиту Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля (м. Дніпропетровськ)
Двнз «Українського державного хіміко-технологічного університету» (м. Дніпропетровськ)
Ткач Л. М. (м. Дніпропетровськ) щоденникові роздуми в. Винниченка про специфіку українського декадансу iconПолітичні та правові погляди джона стюарта міля
Його головні праці: "Про свободу", "Роздуми про представницьке правління", "Основи політичної економії"
Ткач Л. М. (м. Дніпропетровськ) щоденникові роздуми в. Винниченка про специфіку українського декадансу iconМетодичні вказівки до їх виконання та список рекомендованої літератури до вивчення дисципліни
Документно-інформаційні комунікації” для студентів заочної форми навчання, які навчаються за напрямом 0201 – культура спеціальності...
Ткач Л. М. (м. Дніпропетровськ) щоденникові роздуми в. Винниченка про специфіку українського декадансу iconМетодичні вказівки до їх виконання та список рекомендованої літератури до вивчення дисципліни
Управлінське документознавство” для студентів заочної форми навчання, які навчаються за напрямом 0201 – культура спеціальності 020105...
Ткач Л. М. (м. Дніпропетровськ) щоденникові роздуми в. Винниченка про специфіку українського декадансу iconДоцент Дата народження
Українського державного хіміко-технологічного університету (м. Дніпропетровськ)
Ткач Л. М. (м. Дніпропетровськ) щоденникові роздуми в. Винниченка про специфіку українського декадансу iconТарас Антипович. Хронос
Степан Процюк. Маски опадають повільно. Роман про Володимира Винниченка. – Київ: Академвидав
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи