Ю. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття icon

Ю. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття




Скачати 210.72 Kb.
НазваЮ. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття
Дата22.06.2012
Розмір210.72 Kb.
ТипДокументи


“ЗАТВЕРДЖЕНО”

на методичній нараді

кафедри пропедевтики дитячих хвороб

“_____” ____________ 20 р.

Протокол №

Завідувач кафедри професор

Ю.М.Нечитайло


М Е Т О Д И Ч Н А В К А З І В К А

до практичного заняття:

"АФО, МЕТОДИ КЛІНІЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ, ЛАБОРАТОРНІ ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ, СЕМIОТИКА УРАЖЕННЯ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ У ДІТЕЙ"


Навчальний предмет:

пропедевтика дитячих хвороб

Курс 3

Спеціальність – медична психологія

Кількість навчальних годин – 2

Методичну вказівку склав:

доцент Безрук В.В.


Чернівці-2008

^ 1. Актуальність теми:

Ендокринні залози мають великий вплив на обмін речовин, на фізичний і психічний розвиток організму дитини. В дитячому віці значення ендокринних залоз особливо ве­лике , оскільки вони беруть участь в регуляції таких важливих для організму процесів, як ріст і розвиток. Порушення діяльності ендокринних залоз призводить нерідко до рі­зких змін в обміні речовин, що в свою чергу є причиною серйозних захворювань у ді­тей. Слід наголосити на медико-психологічних аспектах, які необхідно знати лікарю-психологу при роботі з дітьми з ураженням ендокринної системи.

^ 2. Навчальна мета заняття: Ознайомитись з анатомо-фізіологічними особливостями, методами клінічного обстеження, лабораторними та інструментальними методами до­слідження, семіотикою ураження ендокринної системи у дітей. Студенти повинні ознайомитись з основними анатомічними та функціональними особливостями ендокринних залоз (І рівень засвоєння), знати клінічні, лабораторні та інструментальні методи оцінки стану ендо­кринної системи дітей, методику проведення огляду, пальпації (щитовидна залоза, підшлункова залоза), (II рівень засвоєння), вміти самостійно провести огляд дитини, пальпацію щитовидної, підшлункової залоз; (III рівень засвоєння), оцінити симптоми та ознаки ураження ендокринних залоз та основний синдром ураження (IV рівень за­своєння).

Вимоги до засвоєння матеріалу:

^ 2.1. Студент повинен знати:

- анатомо-фізіологічні особливості ендокринних залоз у дітей;

- особливості обстеження ендокринної системи у дітей в залежності від віку дітей;

- основні симптоми ураження ендокринної системи;

- інструментальні та лабораторні методи дослідження;

- функціональні методи дослідження ендокринної системи у дітей;

- особливості розвитку дитини з ураженням ендокринних залоз.

2.2. Вміти:

- оцінити стан ендокринних залоз дітей різного віку;

- виявити симптоми та синдроми, які свідчать про ураження ендокринних залоз дити­ни;

- самостійно зібрати анамнез у дітей (батьків) з ураженням ендокринної системи;

- самостійно провести огляд, пальпацію ендокринних залоз (щитовидна залоза, під­шлункова залоза) дітей різного віку.

^ 2.3. Опанувати практичні навички:

- збирання анамнезу у батьків або хворої дитини з ураженням ендокринних залоз;

- проведення об'єктивного обстеження для виявлення симптомів та синдромів, що свідчать про ураження ендокринних залоз дітей різного віку;

- спілкування з хворими дітьми з ураженням ендокринних залоз.

^ 3. Міждисциплінарна інтеграція

Дисципліна

Знати

Вміти

^ 1. Забезпечувальні дисципліни (нормальна анатомія, фізіологія, патологічна анатомія та фізіологія, пропедевтика внутрішніх хвороб)

Будову та функції ендокринних залоз, патологічну анатомію та фізіологію ендокринних залоз дитини, семіотику порушень функцій ендокринних залоз дитини

Оцінити зміни функціонування ендокринних залоз організму, проводити об'єктивне обстеження хворої дитини для виявлення симптомів та синдромів, що свідчать про ураження ендокринної системи

^ 2. Наступні дисципліни (факультетська педіатрія, госпітальна педіатрія, дитячі інфекційні хвороби)

Анатомо-фізіологічні особливості ендокринних залоз дітей, методику обстеження та семіотику ураження ендокринних залоз дитини

Проводити опитування хворих дітей із ураженням ендокринної системи, визначати симптоми та синдроми, що свідчать про ураження ендокринних залоз у дітей

^ 3. Внутрішньо-предметна інтеграція (теми: "Особливості збирання анамнезу у дітей різного віку", "Загальний огляд здорової дитини", "Оцінка стану важкості дітей", „Оцінка фізичного розвитку дітей”, „Оцінка нервово-психічного розвитку дітей"

Схему збирання анамнезу в залежності від віку дітей та загальну схему обстеження хворої дитини

Збирати анамнез у дітей та їх батьків, проводити загальний огляд, оцінка ступеня важкості, оцінка фізичного, статевого та психомоторного розвитку дитини.


^ 4. Поради студенту:

Щитовидна залоза – одна з найактивніших залоз внутрішньої секреції, гормональна функція якої значною мірою визначає інтенсивність обміну речовин, а в структурі ендокринної патології дитячого віку захворювання щитовидної залози посідають перше з основних місць. Особливо це активно для зон, забруднених радіонуклідами. Гістологічна структура щитовидної залози в період новонародженості вказує на незавершеність її будови: фолікули ще погано виражені і в їх просвіті немає або ? немає колоїду; епітелій фолікулів циліндричний; мають місце скупчення епітеліальних клітин, які розділені ніжними сполучнотканинними прошарками. З віком в залозі збільшується кількість фолікулів і вміст колоїду, зникає циліндричний епітелій і з'являється плоский. Остаточна гістологічна структура залози завершується після 15 років.

Основними гормонами щитовидної залози є тироксин, трийодтиронін і тиреокальцитонін. Гормони щитовидної залози, як відмічалося раніше, значно впливають на обмінні процеси. Зокрема, показано, що гормони щитовидної залози підсилюють обмін і перш за все – поглинання кисню тканинами і виділення вуглекислого газу та впливають на білковий обмін, посилюючи як асимілятивні, так і дисимілятивні процеси. Крім того, гормони щитовидної залози значно впливають на процеси обміну жирів та вуглеводів, посилюють виділення води і беруть участь в обміні хлоридів, впливають на мінеральний обмін і розвиненість скелету, а також визначають обмін кальцію організмі. Таким чином, ці гормони є універсальними стимуляторами метаболізму, росту і розвитку. Природно, що недостатня або надмірна продукція гормонів щитовидної залози викликає різноманітні і значні порушення життєдіяльності дитячого органі ;м

Починає функціонувати гіпофіз дуже рано, і на 9-10-му тижні внутрішньоутробного життя виявляється синтез адренокортикотропного гормону (АКТГ). Передня частина гіпофізу, що становить 75% усієї маси залози, складається з еозинофільних, базофільних і хромофорних клітин. У новонароджених в передній частці переважають базофільні гранулоцити, які дуже часто дегранульовані, що вказують на їх високу функціональну активність. Клітини передньої частини гіпофізу виробляють і виді­ляють в кров шість гормонів: АКТГ, соматотропний (СТГ), тиреотропний (ТТГ), і тригонадотропних – фолікулостимулюючий, лютеїнизуючий, лактогений. Виділення СТГ пов'язують з функцією еозинофільних, а гонадотропних гормонів – базофільних клі­тин. В середній частці виробляється меланофорний (або меланосцитостимулюючий) гормон і вона становить лише 1-2% усієї маси залози. Задня частина гіпофізу становить близько 18-23% усієї маси залози і виділяє два гормони: окситоцин і вазопресин (антидіуретичний гормон - АДГ), які продукуються нервовими клітинами, ядрами гі­поталамусу і у вигляді нейросекрету трансформуються в задню частину гіпофіза.

Гіпофіз виявляє енергійний ріст протягом перших чотирьох років життя і особли­во в період статевого дозрівання.

^ КЛІНІЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ

Методика дослідження ендокринної системи складається із збирання анамнезу, огляду хворого, аускультації, лабораторно-інструментальних методів як загальних, так і спеціальних.

Опитування

При збирані анамнезу і огляду звертають увагу на наявність чи відсутність у хворого скарг і симптомів, характерних для патологій тієї чи іншої ендокринної зало­зи. Скарги і симптоми, які вказують на ураження ендокринних залоз, дуже різноманіт­ні, оскільки гормони мають великий вплив на обмін речовин, фізичний і психічний розвиток дитини, функціональний стан різних органів та систем дитячого організму.

Скарги. У хворих з патологією ендокринних залоз можуть бути скарги на під­вищену збудливість, роздратованість, неспокійний сон, пітливість, зміну кольору шкі­ри, порушення росту волосся і нігтів, спрагу та ін. У хворих з гіперфункцією еозино­фільних клітин передньої частини гіпофізу можливі скарги на гігантський (вище 190-200 см) зріст (гігантизм), непропорційно велику довжину кінцівок, пальців рук і ніг (акромегалія). При гіперфункції базофільних клітин гіпофізу батьки можуть скаржити­ся на значне збільшення маси тіла дитини, оволосіння обличчя у дівчат (гірсутизм), затримку росту, що остаточно визначається під час огляду хворого. Для гіпофізарної недостатності типовими скаргами і симптомами є зменшення росту (більш як на 25% у зіставленні з нормою), зміна міміки і "дитячі" риси обличчя, слабкий розвиток муску­латури, затримка або відсутність статевого дозрівання, малі розміри статевих органів, мармуровість шкіри, холодні кінцівки. Поєднання цих симптомів з адіпозостатевими розладами (нижньої частини тіла) можливе при деструктивному ураженні гіпоталамо-гіпофізарної ділянки.

При цукровому діабеті першими ознаками захворювання можуть бути скарги на наявність у дитини підвищеного апетиту (поліфагії), спраги (полідипсії) і збільшення сечовиділення (поліурії).

При гострому ураженні надниркових залоз хворі скаржаться на виражену слаб­кість, біль в черевній порожнині, блювання, діарею. При хронічній недостатності над-нирникових залоз хворі скаржаться на слабкість, втомлюваність, зменшення рухливос­ті, зниження апетиту, підвищення пігментації шкіри.

^ Анамнестичні дані. Дуже важливо визначити, чи не було аномалій розвитку у батьків хворої дитини або інших членів сім'ї, чи не було ендокринних захворювань, напри­клад цукрового діабету, ожиріння, гігантизму, нанізму. Важливо встановити, чи не проживали батьки в районах зобної ендемії. Доцільно вияснити як проходив статевий розвиток у батьків (вік появи менструацій у матері), перебіг вагітності. В анамнезі хворих на гіпопаратиреоз відмічаються велика маса тіла при народжені, повільне від­падання залишку пуповини, хронічна діарея, яка часто змінюється запором, відставан­ня в розвитку, світлобоязнь, судоми, надмірне збудження, ларингоспазм.

ОГЛЯД

Для клінічного огляду важливою умовою є дотримання послідовності обстежен­ня ендокринних органів: гіпофіз, щитовидна залоза, паращитовидні залози, підшлун­кова залоза, надниркові залози, статеві залози.

Можна також спостерігати грубі риси обличчя, прогнатію, широкі щілини між зубами, надмірний кіфоз груднинного відділу хребта у зв'язку з інтенсивним ростом хребців. Відмічаються також збільшення надбрівних дуг, добре виражені м'язи, але характерна м'язова слабкість.

При огляді можна виявити тремтіння пальців рук, набряклість повік, тремтіння закритих повік (симптом Розенбаха), рідке моргання повік (симптом Штелльвага), од­но- чи двосторонній екзофтальм, порушення конвергенції очей в наслідок парезу внут­рішнього прямого м'яза ока (симптом Мебіуса), біла смуга склери над райдужною оболонкою при русі погляду донизу (симптом Грефе), при погляді вгору (симптом Ко-хера), біла смуга склери навколо райдужної оболонки при відкритих очах (симптом Дельрімпля), „зляканий", фіксований погляд блискучих очей.

При огляді шиї у здорових дітей, особливо в період статевого дозрівання, можна бачити перешийок щитовидної залози. Якщо спостерігається асиметрія положення щитовидної залози, то це вказує на наявність вузлів. У дитини, хворої на гіпертиреоз, можна спостерігати збільшення щитовидної залози: І ступінь - збільшення перешийка, що помітно при ковтанні; II ступінь - збільшення перешийка і часток; III ступінь - „товста шия"; IV ступінь - виражене збільшення (зоб, що різко змінює конфігурацію шиї); V ступінь - зоб величезних розмірів.

Слід зазначити, що, на відміну від інших утворень на шиї, щитовидна залоза пе­реміщується разом з трахеєю при ковтанні. У хворих на гіпотиреоз можливе раннє від­ставання у фізичному та розумовому розвитку, пізнє і неправильне прорізання зубів, слюновідділення, груби і сиплий голос, хропіння при диханні, зменшення зацікавлено­сті до оточування, млявість.

Оглядаючи хвору дитину, можна спостерігати відставання в розвитку кісток об­личчя, сідлоподібний ніс, макроглосію, сірий колір шкіри, одутле обличчя, маленькі очі, товсті губи, крихкі нігті, рідке волосся на голові, коротку шию, кінцівки, пальці (ріст кісток в довжину обмежений, в ширину ні).

Гіперфункція паращитовидних залоз призводить до зниження апетиту або навіть анорексії, нудоти, блювання, запору, болю в кістках, м'язової слабкості, переломів кіс­ток, спраги, полідипсії, поліурії, депресії, порушення пам'яті.

При огляді можуть спостерігатися так звані малі симптоми цукрового діабету -нейродерміт, пародонтоз, фурункульоз, свербіння в ділянці статевих органів. На пізніх стадіях у зв'язку з кетоацидозом знижується апетит, діти швидко втомлюються, гірше вчаться, зростає млявість, слабість. Адреногенітальний синдром є проявом вродженої вірилізуючої гіперплазії кори надниркових залоз. При огляді хворого визначається псевдо гермафродитизм (збільшення клітера, великих статевих губ, аномалія розвитку уретри, схожої з гіпоспадією). В подальшому спостерігається чоловічий тип будови тіла, гірсутизм, низький голос, вугри. У хлопчиків може бути макрогенітосомія (в 2-3 роки), неприродний передчасний статевий розвиток. У дітей обох статей може спосте­рігатися високий ріст, збільшена сила м'язів, прискорене дозрівання скелета. При більш тяжкому перебігу відмічаються ознаки адреногенітального синдрому з втратою солей (синдром Дебре-Фібігера). До вищеназваних проявів хвороби приєднуються похудіння, повільне збільшення маси тіла і ексикоз. Рідше спостерігаються гіпертермія і гіпертензія.

У хворих з підтвердженою гіпофізарнозалежною гіперплазією кори надниркових залоз діагностують хворобу Іценко-Кушинга. При синдромі Іценко-Кушинга наднир­кові залози надмірно продукують кортизол (в меншій мірі альдостерон і андрогени). Такі хворі скаржаться, а при огляді спостерігається затримка в рості, „худі" руки, зміна міміки обличчя і місяцеподібне обличчя, шкіра його багряно-червоного кольору. Шкі­ра тулуба і кінцівок суха з численними багряно-синюшними стриями атрофічного походження. Можна спостерігати гіпертрихоз, акне, піодермію, мікоз. У дівчаток вто­ринні статеві ознаки набувають зворотного розвитку, порушується циклічність менст­руацій. В більш пізніх стадіях можуть з'явитися ознаки гіпотрофії або атрофії м'язів, недорозвиненість статевих органів, високий артеріальний тиск.

ПАЛЬПАЦІЯ

Важливе значення для діагностики уражень ендокринних залоз має пальпація. Однак не всі залози доступні для пальпарного дослідження. Пальпація про­водиться за загальновідомими правилами (теплі, чисті руки, правильне положення лі­каря і хворого, без сторонніх осіб; не завдаючи хворому зайвих страждань, спочатку пальпують поверхнево, а потім глибше). Пальпація перешийка щитовидної залози проводиться ковзаючими рухами великого, вказівного і середнього пальців правої ру­ки вгору від ручки грудини. Для пальпації правої і лівої часток щитовидної залози не­обхідно II -V зігнуті пальці обох рук завести за задні краї, а великий палець - за пе­редні краї грудинно-ключично-соскових м'язів. Після цього дитину просять зробити ковток, під час якого щитовидна залоза буде рухатися разом з гортанню. При цьому визначають поверхню, консистенцію, рухливість, розміри, болючість органу. Права і ліва частина щитовидної залози пальпуються без відчуття болю у вигляді м'яких, ніж­них утворень з гладкою поверхнею.

За допомогою пальпації уточнюють характеристику статевих розладів, зокрема, при пальпації зовнішніх статевих органів визначають їх щільність, локалізацію яєчка при крипторхізмі. Оцінюють товщину підшкірно-жирового шару, температуру шкіри на кінцівках, тонус і силу м'язів, їх консистенцію. Нерідко у хворих з патологією ен­докринних залоз пальпують збільшену печінку, визначають її болючість.

ПЕРКУСІЯ

Перкуторно у дітей з захворюваннями ендокринної системи можна визначити біль в кістках при гіперпаратиреозі, зменшення розмірів відносної тупості серця при гіпогонадизмі, збільшення печінки при цукровому діабеті, а також загрудинно розташований зоб, який визначають над рукояткою грудини.

АУСКУЛЬТАЦІЯ

Аускультативно у хворих на тиреотоксикоз можна вислухати су­динний шум над поверхнею залози; ослаблені тони серця і систолічний шум на його верхівці при недостатності надниркових залоз. Для діагностики захворювань ендокринної системи необхідно використовувати спеціальні лабораторні дослідження, а саме визначення вмісту гормонів у різних біо­логічних рідинах.

^ ДОДАТКОВІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Лабораторні методи дослідження: загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, аналіз крові на цукор, глікемічний профіль, глюкозо-толерантний тест, аналіз сечі на цукор, аналіз крові на вміст гормонів, біохімічний аналіз крові.

2. ^ Функціональні методи дослідження: а) тест стимуляції тироліберином: визначають рівень пролактину в крові до, через 15 і ЗО хв. після внутрішньовенного введення тироліберина в дозі 1 мкг/кг (для дорослих 100 мкг). Результат: у здорових дітей та чоловіків відмічають 3-5 разове, а у жінок 6-20 разове збільшення рівня пролактину в 15 - ЗО хв. інтервалі. Зниження реакції або її відсутність дозволяє допус­тити пролактинсекретуючу пухлину ;б) тест з вазопресином: ранком звільнюють сечо­вий міхур і дають випити води з розрахунку 20 мл/кг ваги. На протязі 3 годин вимі­рюють діурез, густину та осмолярність сечі. Через 3 години вводять вазопресин в дюзі 0,2 - 0,5 МЕ в/м або адіурекрін інтраназально 10-20 мкг. На протязі 3 годин знову ви­значають густину та осмолярність сечі. Результат: у здорових діурез зменшується на 25% і більше, відносна густина і осмолярність сечі підвищуються, а осмолярність кро­ві не змінюється. Пробу використовують для диференціації церебрального і нефрогенного нецукрового діабету.

3. ^ Оцінка функції щитовидної залози: а) дослідження біохімічних параметрів, які регулюються переважно гормонами щитовидної залози: холестерин, ліпопротеїди плазми крові, зв'язаний з білком йод (ЗБЙ); б) функціональна активність щитовидної залози: визначається вмістом в крові загального тироксина (Т4), трийодтироніна (ТЗ), тироксинзв'язуючого глобуліна (ТЗГ), тиротропного гормону (ТТГ); в) визначення антитіл до тироглобуліну, різних антигенів тироцитів, антитіл до тканин щитовидної залози.

3. ^ Функціональні проби для оцінки вуглеводного обміну: а) дослідження спонтанної добової секреції інсуліну. Досліджуються проби крові на вміст глюкози кожні 20 хв. на вільному режимі при 3-х кратному прийомі їжі; б) проба на толерант­ність до глюкози. Проба проводиться після нічного голодування; в) проба на толеран­тність до фруктози. Визначають рівень глюкози, фосфату і лактату крові натще і через 10 - 20 - 30 - 45 - 60 - 90 - 120 хв після внутрішньовенного введення 10% розчину фруктози протягом 4 хв дозою 0,25 г/кг маси.

4. ^ Дослідження функції наднирників: а) визначення контрольованих корою наднирників біохімічних параметрів: електроліти (натрій, калій, хлориди), глюкози крові і сечі; б) проведення функціональних тестів для вивчення глюкокортикоїдної функції: тест стимуляції АКТГ; визначення базальних рівнів і добової секреції гормо­нів кори наднирників в крові і екскреції їх метаболітів із сечею; проби з навантажен­ням вуглеводами; проба з навантаженням преднізолоном; в) проведення функціональ­них тестів для вивчення мінералокортикоїдної функції: визначення мінералокортикоїдів в крові і сечі; проби з навантаженням; г) проведення функціональних тестів для ви­вчення андрогенної (естрогенної) функції: визначення 17-КС в сечі; визначення основних фракцій 17-КС в сечі; визначення тестостерону сироватки крові; д) проби, основа­ні на взаємодії гіпофіза і наднирників: дексаметазонова проба, преднізолонова проба, кортикозонова проба, проба з навантаженням метопіроном.

5. ^ Дослідження функції чоловічих статевих залоз: а) оцінка розмірів, положення, форми, консистенції насінників, ступіня розвитку зовнішніх статевих органів, виразності вторинних ознак статевих; б) оцінка статури, росту і "кісткового віку"; в) дослідження змісту рівня гонадотропних і статевих гор­монів у крові з обліком добового ритму; г) ультрасонографія для візуалізації гонад і внутрішніх статевих органів. Цей метод використовується для обстеження хлопчиків із крипторхізмом, а також у дітей з невизначеною статтю; г) у підлітків старше 16 ро­ків використовують дослідження спермограми; д) цитологічне дослідження показане всім дітям з неправильною будівлею зовнішніх статевих органів, затримкою статевого розвитку. Визначають каріотип і статевого хроматину.

6. ^ Дослідження функції жіночих статевих залоз: а) оцінка типу статури, стадії статевого розвитку, вираження вторинних стате­вих ознак, темпи окостеніння; б) визначення положення і розмірів яєчників, матки, стану зовнішніх статевих органів; в) дослідження рівня гонадотропних, статевих гор­монів, пролактина, андрогенів наднирників з обліком добових і місячних ритмів; г) проведення функціональних проб; д) цитологічне дослідження мазків; е) визначення каріотипу і статевого хроматину.

^ ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Ультразвукове дослідження. В останні роки все більше використовується у зв'язку з неінвазивністю, безпечністю, особливо у дітей та підлітків Ультразвукове дослідження структури тканини, форми і розмірів залоз проводиться для дослідження щитовидної залози, підшлункової залози, наднирників, органів малого тазу. Сучасна техніка ультрасонографії дозволяє оцінити щільність тканини залози, рівномірність структури, дифузність або вогнищевість ураження, наявність зон гіперехогенності та гіпоехогенності, які формуються вузлами та кістами.

2. Радіологічне дослідження. Рентгенологічне дослідження кісток дає можли­вість визначити кістковий вік дитини і виявити затримку появи точок окостеніння при недостатності щитовидної залози. Рентгенограма поперечного відділу хребта, рентге­нограма кісток кінцівок рук для визначення "кісткового віку".

Рентгенологічне дослідження використовується для дослідження гіпофізу. Роз­міри гіпофізу визначають на рентгенограмі опосередковано по змінам турецького сід­ла, для чого вимірюють вертикальний (відрізок лінії найбільш глибокої точки дна до місця перетину з діафрагмою сідла) і сагітальний (відрізок лінії від бугорка сідла до переднього краю його спинки) розміри сідла. З віком співвідношення висоти і довжи­ни турецького сідла змінюється: у дітей молодшого віку воно більше одиниці, у дітей старшого віку - менше або дорівнює одиниці, у дорослих - знов більше одиниці. При діагностиці захворювань наднирників необхідне рентгенологічне дослідження -ретропневморентгенографія. Пневмопельвіографія, генітографія, при підозрі на пух­лину органів малого тазу. Комп'ютерна томографія проводиться при захворюваннях гіпофіза та гіпоталамічної області, наднирників, підшлункової залози. Інформативність комп'ютерної томографії перевищує можливості традиційного рентгенологічного до­слідження. Вона показана при підозрі на пухлини НС.

3 Термографія щитовидної залози. Застосовується для діагностики гострого та підгострого запального процесу.

4 Біопсія.

5. Лапароскопія.

^ СЕМІОТИКА УРАЖЕННЯ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ

Основні симптоми при захворюваннях ендокринної системи в дітей. Захворю­вання підшлункової залози: - полідипсія, - поліурія, - поліфагія.

Захворювання щитовидної залози: тиреотоксикоз - зоб, тахікардія, позитивні оч­ні симптоми (Грефе, Кохера, Мебиуса), підвищення АД; гіпотиреоз - брадикардія, макроглосія, набряклість усього тулуба, запори, гіпотермія; тиреоїдини - збільшення в роз­мірах щитовидної залози, біль в щитовидній залозі; паращитовидні залози - судоми (тонічні і клонічні), позитивні симптом Хвостека, Руссо; наднирники - адінамія, зни­ження АД, диспепсія (зниження апетиту, нудота, блювота, понос), гіпотонія, гіперпігментація, мраморність шкіри, дистрофічні "стриї", передчасне статеве дозрівання; гі­пофіз - гіпофізарний нанізм (відставання в рості на 20% від відповідного віку); статеві залози - крипторхізм (однобічна або двостороння відсутність яєчок), гермафродитизм (наявність у дитини одночасно чоловічих і жіночих статевих органів).

^ СИНДРОМИ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ЕНДОКРИННИХ ЗАЛОЗ

1. Гіпоталамічний пубертатний синдром.

Обумовлений порушенням ендокринної регуляції в пубертатному періоді. Роз­вивається в 12-14 років, в основному в дівчинок. Виявляється ожирінням, округлістю і гіперемією обличчя, швидким збільшенням маси, гіпертонією, головними болями.

2. Синдром нецукрового діабету.

Зв'язаний з поразкою диенцефально-гіпофізарної системи з різким пониженням продукції антидіуретичного гормону вазопресина. Симптоми: спрага, поліурія, нічне нетримання сечі, загальна слабість.

3. Синдром Кушинга.

В його виникненні відіграє роль підвищення продукції гідрокортизону корою наднирників. Симптоми: ожиріння з надмірним відкладенням жиру на обличчі і тулу­бі, юнацькі вугри, стриї на стегнах і внизу живота. Відзначається зміна кольору шкір­них покривів, ділянки цанотично-багряного кольору, гіпертрихоз, гірсутизм. Кушингоид - синдром, що розвивається в дітей при тривалому прийомі гормональної те­рапії (при захворюваннях - бронхіальна астма, гломерулонефрит).

4. Синдром Моріака.

Розвивається в дітей, хворих цукровим діабетом тривалий час при нерегуляр­ному і неправильному застосуванні інсулінотерапії. Симптоми: виявляється затрим­кою фізичного розвитку, збільшенням у розмірах живота за рахунок гепатомегалії. Печінка збільшена до 5-8 см, щільна, безболісна. У дітей розвивається ожиріння з нерівномірним відкладенням жиру на обличчі - місяцеподібне обличчя, животі, плечо­вому поясі, в області таза. Одночасно розвивається затримка статевого дозрівання. Усі ці ознаки сполучаються з нормальним розумовим розвитком, інтелект дітей відповідає віку.

5. Адреногентальний синдром ( АГС).

Це синдром уродженої дисфункції кори наднирників, пов'язаний з спадковим обумовленим дефектом ферментних систем, які забезпечують синтез стероїдних гор­монів у корі наднирників. Клінічно АГС виявляється наступними формами: вирильна, сільвтрачаюча, гипертензивна. Вирильна форма в дівчинок виявляється при наро­дженні у формі помилкового гермафродитизму, у 3-6 років з'являється прискорений фізичний розвиток, посилений розвиток м'язової сили, низький голос. У хлопчиків АГС виявляється тільки з 2-3 років, коли з'являється надмірне фізичне і статеве дозрівання. Швидкий ріст вторинних статевих ознак і фізичного розвитку робить дити­ну схожу на дорослого. Сільвтрачаючий варіант виявляється в перші тижні або пер­ший рік життя. Протікання захворювання зв'язано з виділенням з організму натрію і хлоридів з одночасною гіперкаліємією. Розвивається повторна блювота, втрата ваги, ексикоз, кілапс і дитина може загинути. Гіпертонічна форма АГС більш рідка і важко діагностується. У таких хворих крім гіпертензії є всі прояви вирильного синдрому.

6. Синдром гіпофункції щитовидної залози.

У дитини відмічаються відставання у рості, своєрідність рис обличчя - товсті губи, великий язик, запавше перенісся, пере орбітальна набряклість або пастозність. Шкіра суха, підвищене злущення, рідкі тминне волосся. Потовиділення знижене. Шкі­ра бліда, кінцівки холодні, підвищена чутливість до холоду. Серцево-судинна система - синусова брадикардія і блокади серця, зміни ЕКГ - низьковольтні зубці комплексу QRS. Нервово-м'язова - м'язова слабкість і гіпотонія, міальгії, псевдогіпертрофії м'язів, сонливість і гальмування в реакціях, парестезії, мозочкова атаксія, відставання в психомоторному та мовному розвитку. Кісткова система - відставання біологічного віку по часу осифікації, епіфізарна дисгенезія, збільшення відношення верхнього до нижнього сегментів тіла, артралгії.

7. Синдром гіпертиреозу.

Дитина дратівлива, крайня емоційна лабільність, відмічаються гіперкінези, гіпергідроз, оніхолізм, випадання волосся, підвищення сухожильних рефлексів, схуд­нення з наявним підвищеним апетитом, тремор, тахікардія, ризик супровентрикулярних аритмій, підвищення артеріального тиску, екзовталь, зоб, симптоми Грефе (запізнене опускання повік - відставання верхньої повіки при параводі погляду зверху до низу з оголення склери), розширення очної щілини, рідке мигання (в нормі 3-5 мигів за 1 хв), порушення конвергенції з відведенням погляду при спробі фіксації на предмет, який близько знаходиться (симптом Мебіуса); підвищення моторики в кишечнику з частими покликами на стул, не витримка тепла (спеки) та духоти, періодична нестача дихання.

8. Збільшення щитовидної залози при відсутності клінічних та лабораторних ознак порушення її функції (еутиреоїдний зоб).

Діагностика захворювання потребує перш за все виключення аномалій будови щитовидної залози, її кістоза та пухлинних змін. Крім ультрасонографії, доцільно про­ведення сканування, а також взяття біоптата. При еутиреоїдному зобі дітей препубертатного віку доцільно виключити йодну недостатність або надлишок постування як йоду, також інших струмогенних речовин. Зоб в сполученні з підвищеними титрами тиреостимулюючого імуноглобуліну можуть бути індикаторами дебюту аутоімунного тиредиту або плюригландулярного і системного аутоімунного процесу.

9. Синдром цукрового діабету. Основними клінічними ознаками цукрового діа­бету у дітей являється пониження апетиту, рідше - його підвищення (поліфагія), поху­діння, спрага (полідипсія), поліурія з нерідким нічним нетриманням сечі, сухість шкі­ри, апатія, відчуття слабкості, запори. Нерідко виникають своєрідний діабетичний „рум'янець" - порозовіння шкіри на щоках, підборідді та надбрівних дугах. Інколи він сполучається з сверблячкою шкіри. При переході до коматозного стану з посиленням спраги і поліурією виникає головна біль, нудота, блювання, біль в череві, посилення дихання і потім поступове порушення функцій центральної нервової системи - збу­дження, притуплення і втрата свідомості. Для діабетичної коми характерне зниження температури тіла, різко виділена м'язова гіпотонія, м'які очні яблука, дихання типу Куссмауля, запах ацетону в повітрі, яке видихається хворим. Лабораторне констату­ють гіперглікемію, метаболічний ацидоз, глюкозурію, ацетонурію.

^ 5. Контрольні питання:

1. Анатомо-фізіологічні особливості ендокринних залоз.

2. Методи клінічного обстеження ендокринної системи.

3. Додаткові методи дослідження ендокринної системи.

4. Семіотика та Синдроми ураження ендокринної системи.

6. Література

Навчальна:

Обов'язкова:

  1. Мазурин А.В., Воронцов И.М. Пропедевтика детских болезней. - СПб.: Фолиант, 2000. - С.622-670.

  2. Мощич П.С. Медицина дитинства. - К.: Здоров'я, 1994. -т. 1 .-201 -210.

  3. Наказ МОЗ України №254 від 27.04.2006 «Про затвердження протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю «Дитяча ендокринологія».

  4. Чеботарьова В.Д., Майданник В.Г. Пропедевтична педіатрія. - К., 1999.- С. 197-205, 440-448.

Додаткова:

1. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. - К.: Здоров'я, 1994.- С.273-276.

2. Майданник В.Г. Основи клінічної діагностики в педіатрії. - К., 1998. - С.200-209.

3. Нечитайло Ю.М., Мельничук Л.В., Шкробанець І.Д. Ендокринна система дитини: Навчальний посібник. - Чернівці, 2006.- 56с.

4. Практикум з пропедевтичної педіатрії з доглядом за дітьми / За ред. В.Г.Майданника, К.Д.Дуки. - К.: Знання України, 2002. - С. 8-15.

Методична

1. Нечитайло Ю.М., Фокіна С.Є. Методичні вказівки до практичних занять з пропедевтики дитячих хвороб для студентів III курсу медичного факультету (спеціальність „медична психологія”). - Чернівці, 2003. – 19 с.


Методичну вказівку склав

доцент кафедри Безрук В.В.


Рецензія позитивна

доцент Шкробанець І.Д.



Схожі:

Ю. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття iconЮ. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття
Фізіологічні стани періоду новонародженості. Поняття про стигми дизембріогенезу та вади розвитку”
Ю. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття iconЮ. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття
Загальна схема клінічного обстеження дитини. Особливості збирання анамнезу у дітей різного віку”
Ю. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття iconЮ. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття
...
Ю. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття iconЮ. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття
Афо, методи клінічного обстеження, лабораторні та інструментальні методи дослідження, семiотика ураження крові та імунної системи...
Ю. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття iconЮ. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття
Тим самим забезпечує взаємодію організму з навколишнім середовищем. Своєчасне виявлення захворювань нервової системи має важливе...
Ю. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття iconЮ. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття
Афо та методика обстеження органів кровообігу у дітей. Семіотика та синдроми їх ураження. Функціональні та інструментальні методи...
Ю. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття iconЮ. М. Нечитайло методична вказівка практичного заняття
Нутріціологія дитячого віку. Види вигодовування. Переваги природного вигодовування
Ю. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття iconЮ. М. Нечитайло методичнавказівк а до практичного заняття
Афо та методи клінічного обстеження органiв травлення у дiтей. Лабораторні та інструментальні методи дослідження
Ю. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття iconЮ. М. Нечитайло методичнавказівк а практичного заняття
Тільки повне врахування усіх клінічних нюансів хвороби, віку дитини І їх поєднання з результатами різноманітних параклінічних методів...
Ю. М. Нечитайло методичнавказівка до практичного заняття iconМетодичні вказівки до практичного заняття за модулем І на тему
Методичні вказівки до практичного заняття за модулем І на тему «Аномалії положення плода»/Укладач С. А. Сміян – Суми: Вид-во СумДУ,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи