Лекція Психологічні основи управлінських функцій менеджера icon

Лекція Психологічні основи управлінських функцій менеджера




НазваЛекція Психологічні основи управлінських функцій менеджера
Сторінка1/4
Дата22.06.2012
Розмір0.57 Mb.
ТипЛекція
  1   2   3   4

Лекція 8. Психологічні основи управлінських функцій менеджера

Будь-яка організація, щоб досягти поставленої мети, потребує управління, що здатне забезпечити не лише її існування, а й розвиток. Для здійснення управління (розробки управлінського впливу) необхідно виконувати різні види управлінських робіт, або функцій. Виділяють загальні (основні) та конкретні (специфічні) функції управління. Перші є універсальними – обов’язковими для будь-якого підрозділу апарату управління. Конкретні функції – це управління персоналом, фінансами, матеріальним забезпеченням тощо.


У сучасній теорії керування до загальних функцій відносять планування, організацію, мотивацію, контроль і координацію. Кожна з них є для організації життєво важливої. Разом з тим планування як функція керування забезпечує основу для інших.


Уперше функціональну адміністрацію ввів американський інженер Фредерик Тейлор (1856 — 1915), що запропонував замінити старий апарат (майстер на всі руки) новим керівним персоналом (компетентний фахівець). У 1911 р. він випустив книгу «Принципи і методи наукового менеджменту», у якій доводилося, що без наукової школи неможливо ефективне керування: «Справжня наука — це більше, ніж просто технічні прийоми, формули і закони, це „интеллектуальная революція", новий погляд на світ і підхід до дозволу проблем праці>.

Ідеї функціонального керування і старий принцип єдиноначальності з'єднав Анри Файоль (1841 — 1925),

французький інженер, автор основної праці «Основні риси промислової адміністрації — перед-

бачення, організація, распорядительство, координування, контроль» (1916 р.).

Тейлор увів функцію планування. Як самостійні дії керівника

він називав контроль і організацію, але не ставив їх у число основних. Файоль виділив п'ять функцій адміністрації: передбачення, організація, розподіл, координація і контроль. Більш того, він заклав основи особливого

напрямку в менеджменті — структурно-функціонального підходу. Функціональним він вважається тому, що управлінські функції виступають несучим елементом такого каркаса керування. Структурним — тому, що

функції визначають структуру організації. У Тейлора - одна функція (планування) і один структурний підрозділ, у Файоля — п'ять функцій і ціла система функціональних служб.

Послідовник Файоля Лютер Гьюлик (1892 — 1993), американський дослідник проблем організації і керування 30 — 40-х м.., представник другого покоління класичної школи, фіксує вже сім функцій: планування, організація, комплектування штатів, керівництво, координація, звітність і складання бюджетів.

Сучасне визначення керування включає усі файолевские функції. Розроблена ним модель виявилася дуже плідною.


Планирование — это разработка плана, предписывающего, кто, что, с использованием каких ресурсов и когда должен выполнить для достижения стоящих перед коллективом целей. Планирование может быть стратегическим — определяющим курс развития организации на длительный период, вплоть до нескольких десятилетий; тактическим — вырабатывающим методы реализации стратегии на среднесрочный период (например, на пять лет); оперативным — нацеленным на повседневное выполнение задач.

В условиях рыночной экономики основу всей системы должны составлять стратегические планы. Главный принцип стратегического планирования — адаптивность, т.е.реагирование на изменения внешних условий, например запросов потребителей, политики конкурентов, интересов потенциальных работников. Именно поэтому в стратегическом планировании важное место отводится анализу перспектив развития организации с учётом внешних изменений.


Вопрос о том, насколько планирование компанией своей деятельности способно обеспечить ей в современном мире повышенные шансы на выживание, коммерческий успех и устойчивое развитие, сегодня представляется весьма дискуссионным.


^ КОМПАНИЯ И ЕЁ ОКРУЖЕНИЕ:ЕДИНСТВО И БОРЬБА

Организационное развитие компании — будь то перестройка внутренней структуры производства, системы поставок или системы дистрибуции товаров, перевод отдельных видов деятельности на аутсорсинг и т. п.— всегда связано с изменением её отношений со своим бизнес-окружением. Есть немало компаний, которым на протяжении длительного времени удаётся оставаться «в строю» и функционировать достаточно успешно, не имея чёткого плана развития. Большинство из них следуют принципу поддержания динамического равновесия со своим окружением — принципу эволюционного развития.

Изменения, происходящие в таких компаниях, всегда согласуются с общим направлением изменений в их окружении — в политических, экономических, социальных и технологических условиях ведения бизнеса.

Учитывая все эти факторы, менеджеры стараются удерживать свою компанию в состоянии, напоминающем «здоровье», путем пошаговых, логически связанных между собой преобразований: внедряют новые технологии, активно управляют отношениями с общественностью, оптимизируют свои финансовые схемы

в соответствии с существующими в государстве экономическими ограничениями и т. д. Такой стиль управления называется иррациональным инкрементализмом (приращением).

В компании не происходит глубоких изменений, по крайней мере до тех

пор, пока нет глубоких и внезапных перемен в среде её обитания.

Как правило, менеджеры идут на инкрементальное управление развитием своих компаний, когда, во-первых, чётко осознают невозможность прогнозировать состояние внешних условий в будущем, а во-вторых, понимают, что компания неразрывно связана с политической системой её окружения и проведение самостоятельной линии развития неизбежно заставит её вступить в конфликт с этим окружением. Тем самым инкрементализм является производной от направления и силы действия внешних условий.

В тех компаниях, где всю деятельность стремятся соизмерить с заранее разработанным планом, развитие проявляется в виде периодических

революционных изменений. В таких компаниях менеджеры упорно стараются противостоять тем изменениям, к которым их объективно подталкивает динамика внешнего окружения, и продолжают ранее намеченный стратегический курс. Но постепенно несоответствие внешних условий и способа функционирования

компании достигает своего критического предела. В условиях наступившего организационного кризиса компания внезапно осуществляет внутренние изменения, выводящие её на совершенно новый уровень развития. Это сопряжено с ломкой старых организационных структур, стереотипов мышления, технологий и порядка действия.


Особливою складовою управлінської системи та управлінського процесу є поведінка людини, людські ресурси. Діяльність менеджера має бути спрямована на організацію взаємодії між людьми.


^ Організаційні кризи у компаніях та їх психосоціологічний контекст


Проанализировав историю большого числа компаний, американский экономист Л. Грейнер предложил оригинальную модель их организационного развития через последовательность сменяющих друг друга внутриорганизационных кризисов.

Различается пять стадий развития, отделяемых друг от друга моментами

кризисов:

1) стадия развития, основанного на meopsecmee, заканчивающаяся кризисом лидерства;

2) стадия развития, основанного на руководстве, заканчивающаяся кризисом автономии,

3) стадия развития, основанного на делегировании полномочий и ответственности, заканчивающаяся кризисам комиссия;

4) стадия развития, основанного на координации, заканчивающаяся кризисам zpauug;

5) стадия развития, основанного на сотрудничестве.


Путь организации из одной стадии в следующую лежит через преодоление соответствующего кризиса.

Компания появляется в результате предпринимательских усилий бизнесменов и менеджеров и первое время развивается, как правило, исключительно благодаря реализации творческого потенциала её основателей. Первостепенное внимание в данный период уделяется разработке продуктов и их маркетингу.

Организационная структура компании при этом чаще всего остаётся неформализованной. Однако по мере роста организации её основателям всё больше приходится контролировать и направлять её развитие в специфических, неясных для них направлениях, что требует новых специализированных знаний, которыми они пока ещё не обладают. Это и служит причиной первого кризиса — кризиса лидерства. Его главный вопрос куда следует вести организацию и кто способен это сделать? Когда кризис лидерства успешно преодолён, наступает период организационного роста. В его основе лежат чётко спланированная работа и профессиональный менеджмент. Но через какое-то время наступает момент, когда бюрократическая структура управления и концентрация большинства процессов принятия решений на её верхних уровнях начинают ограничивать творчество управляющих среднего звена. Сама система управления в компании становится источником противоречия, суть которого в различном понимании необходимой и достаточной свободы разных уровней управления. Это — кризис автономии.

Преодоление кризиса автономии требует структурной перестройки и децентрализации функций, а также последующего делегирования полномочий принятия определённых решений с верхних уровней на более низкие. Это до известной степени увеличивает потенциал развития компании, но впоследствии служит причиной нового кризиса — кризиса контроля, когда высшие менеджеры начинают осознавать, что теряют контроль над компанией в целом. Из этого кризиса компания выходит, внося изменения в систему координации функционирования своих подразделений.

В структуре компании выделяются стратегические подразделения, имеющие достаточно высокую степень оперативной самостоятельности, но вместе с тем

жёстко контролируемые из центра с точки зрения использования стратегических ресурсов: финансовых средств, технологий, знаний и т. д.

Это даёт новый импульс к развитию, но постепенно возникают своеобразные границы между штаб-квартирой и функциональными подразделениями компании, которые и порождают кризис zpauug.

Для его преодоления необходимо высокое мастерство разрешения межличностных конфликтов. Воссоединение команды в компании теперь может произойти лишь на основе общности интересов и ценностей, а не изощрённости формальной структуры. Структурная перестройка на данном этапе оказывается бесполезной и бессмысленной. Очередной стимул к развитию компании способна обеспечить только команда единомышленников.

Однако эта стадия не является последней. Она лишь завершающее звено в логической цепи некоторого цикла развития компании. Считается, что данная стадия вполне может завершиться кризисом психологической усталости или

доверия, когда все устают от работы в качестве единой команды. После разрешения этого кризиса может последовать шестая стадия организационного развития, основанная на дуальной (двойственной) структуре: с одной стороны, традици- онная структура для обеспечении выполнения ежедневных рутинных;

операций и, с другой — рефлексивная структура (структура развития) для стимулирования развития новых перспективных видов деятельности.

Теория организационного развития Л. Грейнера наводит на мысль, что все изменения в организации запрограммированы. Сначала они обусловлены выбором стратегического направления. Затем следует конкретизация функций, и структуры управления организацией. Следующим шагом будет их децентрализация. Далее возникает необходимость в развитии внутриорганизационной кооперации и координации деятельности. На высшей стадии развития начинает ощущаться острая потребность в изменении форм коллективной работы, создании команд. Однако рано или поздно наступает стадия «организационной усталости», преодолеть которую можно только через трансформацию организации в целом.

Иногда в процессе такой трансформации возникает организация, очень похожая на ту, в недрах которой она зародилась, т. е. организация с традиционной структурой. А иногда — организация с рефлексивной структурой, т. е. такой, в которой учтён весь прошлый опыт и в которой может появиться механизм самообучения организации.


Створити найбільш ефективний інструмент управління процесом виробництва певного продукту чи послуги можна за рахунок змін характеру стосунків в організації. Якщо розглядати організацію як структуровану групу учасників, які сумісно управляють своїми ресурсами як досягнення цілей, то організація уявляється основною одиницею, де приймаються управлінські рішення. Врахування поведінки учасників, що пов’язана з вибором, і того факту, що ця поведінка реалізується в рамках організаційної структури і залежить від встановлених взаємозв’язків між учасниками, являє собою фундаментальний методологічний орієнтир в управлінні організацією.

Покращення показників організації залежить від здатності змінюватися та адаптуватися до зовнішнього середовища. Заходи щодо оптимізації процесу можуть відбуватися за наступними «сценаріями»: удосконалення існуючого процесу, злом (значна трансформація на основі критики існуючої ситуації), інновація (реінжиніринг).

Інновація процесу вимагає виконання трудової діяльності радикально новим способом, на відміну від удосконалення процесу, що зводиться до виконання того ж процесу із більшою ефективністю.

Реінжиніринг організацій можна пов’язати з процесом проведення системи узгоджених інновацій: процесів організаційних структур, психології та діяльності персоналу. Основна ідея реінжинірингу полягає у «клієнтоцентрізмі», тобто в оперативній реорганізації діяльності підприємства, виходячи з принципу максимального задоволення потреб клієнтів.

Проведення змін в організації залежить від наступних аспектів: стратегія підприємства, організація роботи, колективна культура. Тому використання механістичних підходів до процесу змін часто не спрацьовують. Слід використовувати певні методи регулювання, щоб прийняти до уваги всі складові частини процесу змін, які формують комплексну систему.

Процес змін – це постійна динаміка еволюції та адаптації. Тим не менш, він часто стикається з класичними перешкодами і протидією; протидія пов`язана з системами індивідуального та колективного захисту.
Процес змін включає як технічні, організаційні параметри, так і гуманітарно-соціальні. Так, саме інтелектуальні прояви, світогляд, образ дій найважче змінювати. «Неможливими» зміни є перш за все у свідомості людей. Зміни в організації будуть успішними, якщо здійснюються зацікавленими людьми, якщо передбачується реакція людей, враховуються особистісні «втрати» та «надбання».

Психосоціальні перешкоди на шляху до змін.


  • Побоювання. Будь які зміни породжують страхи (зазнати невдачі або схибити);

  • Знання (дехто не усвідомлює, чому відбуваються зміни і чого від них чекати);

  • Слабка воля (характеризується стереотипами у власних звичках, що перешкоджають мобільності в реагуванні на виклики середовища);

  • Брак довіри;

  • Відсутність гармонізації колективних зусиль.



ВОСПРИИМЧИВОСТЬ К ПЕРЕМЕНАМ. Улучшение показателей проходит через восприимчивость к переменам. Предприятия, которые прогрессируют, переживают многочисленные преобразования, чтобы лучше отвечать на потребности клиентов или граждан.

В качестве примера мы можем привести :

  • повышение чувства ответственности у персонала с точки зрения сроков, качества, отношений с клиентами, стоимости…;

  • внедрение самоконтроля, самостоятельного поддержания в надлежащем состоянии оборудования;

  • развитие групповой работы и всей деятельности в «трансверсальной» сети;

  • расширение компетенций для того, чтобы заняться более глобальной деятельностью;

  • эволюция профессий с помощью новых технологий;

  • новые взаимоотношения с поставщиками в рамках расширенного предприятия;

  • изменение роли руководящего состава…

Но, на самом деле, именно в поведении каждого заключается смысл. Коллективная культура предприятия эволюционирует с точки зрения большего количества инициативы, большей способности реагировать, большего сотрудничества, более близких и более благоприятных отношений с каждым клиентом, с каждым гражданином…


^ Недостаток доверия. Этот недостаток доверия может касаться проекта, предусматривающего перемены, или тех, кто им руководит. Доверие является необходимым ингредиентом.


^ Недостаток слаженности. Не бывает изолированного изменения. Если меняется один элемент головоломки, то это касается всей совокупности.


Различные препятствия могут выражаться пассивностью, молчанием, переносом на более поздний срок, унынием. Но диапазон возможных реакций достаточно широк : явное напряжение, скрытый саботаж, взрывной конфликт, едкая критика… У вас будут также такие, которые ждут доказательств : «Докажите нам, что это действует».

Не погружаясь в психологию глубин, хорошо понимать и особенно предвосхищать человеческую реакцию… Итак, почему этот технический проект с безупречной логикой, задуманный наилучшими умами, натыкается на реакцию неразумного непринятия ?


Улучшение показателей предполагает восприимчивость к эволюции, к переменам. Основные сдерживающие факторы вызваны опасениями и бременем привычек. «Невозможные» перемены таковыми являются прежде всего в сознании людей.


^

ЛОГІКА ІННОВАЦІЙ (ПРОЕКТУ)




ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПРОЕКТ:


УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ ЗМІН






Психологічні методики управління інноваціями передбачають:
  1   2   3   4

Схожі:

Лекція Психологічні основи управлінських функцій менеджера iconПсихологічні основи управлінських функцій менеджера психологічний зміст функцій управління
Ефективність управлінської діяльності залежить від рівня осмислення керівником управлінських функцій, завдань, способів стимулювання...
Лекція Психологічні основи управлінських функцій менеджера iconНазва Модуля: Психологія управління та конфліктологія
Знати соціально-психологічні особливості управління та основні підходи до вивчення конфліктів їх типологію, психологічні основи управлінської...
Лекція Психологічні основи управлінських функцій менеджера iconДля нотаток Головний редактор Ярослав Головко
Особлива увага приділяється окремим ланкам роботи менеджера, прийняттю І реалізації управлінських рішень, особливостям роботи з підлеглими...
Лекція Психологічні основи управлінських функцій менеджера iconЛекція Психологічні особливості засвоєння рідної мови як основа лінгводидактики (2 год.)

Лекція Психологічні основи управлінських функцій менеджера iconРозділ 16. Адміністративний менеджмент
Мета: формування знань, умінь І навичок в області управління організацією, а також в області практики менеджменту та технології прийняття...
Лекція Психологічні основи управлінських функцій менеджера iconКонтрольні питання з дисципліни «Організація праці менеджера»
Взаємозв'язок факторів, що впливають на управлінську діяльність і здатність менеджера
Лекція Психологічні основи управлінських функцій менеджера iconКафедра нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С. М. Савенка
На тему: “психологічні основи психогігієни, психопрофілактики. Санітарно – просвітницька робота. Основи медичної етики І деонтології....
Лекція Психологічні основи управлінських функцій менеджера iconСистем розвитку бізнесу
Новим словом у керуванні стала поява контроллінга як функціонально відособленого напрямку економічної роботи на підприємстві, пов'язаного...
Лекція Психологічні основи управлінських функцій менеджера iconДиференційованість елементарних функцій
У попередньому параграфі розглянуто правила обчислення похідних для функцій однієї змінної. Вони дозволяють знаходити похідні будь-яких...
Лекція Психологічні основи управлінських функцій менеджера iconДиференційованість елементарних функцій
У попередньому параграфі розглянуто правила обчислення похідних для функцій однієї змінної. Вони дозволяють знаходити похідні будь-яких...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи