Наукового пізнання icon

Наукового пізнання




НазваНаукового пізнання
Сторінка1/7
Дата21.06.2012
Розмір1.18 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО





В. В. СЕРГІЄНКО


ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ

НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ


НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК


КРЕМЕНЧУК 2011

УДК 101.1 (8)

ББК 87.22(4 Укр.)

Сергієнко В.В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко ? Кременчук : Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, 2011. ? 103 с.


У посібнику коротко і в доступній формі розкрито особливості наукового пізнання, його структуру, рівні, методологію і методи дослідження, висвітлено проблеми динаміки науки, історичного розвитку, закономірностей, особливостей сучасного етапу.

Рекомендовано для аспірантів і магістрантів, які вивчають курс «Філософські проблеми наукового пізнання».


Рецензенти:

Л. В. Сторіжко ? доктор філософських наук, профессор кафедри філософії УНТУ «КПІ»;

В. В. Воробйов ? доктор технічних наук, професор кафедри технічної механіки Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського


Затверджено методичною радою Кременчуцького національного університету

імені Михайла Остроградського

Протокол № 1 від 02.09. 2011р.


ЗМІСТ


Вступ ....................................................................................................................... 5

1 Основні проблеми філософії науки

1.1 Філософія науки як нова галузь філософського знанн................. 6

    1. Історія становлення філософії науки ......................................... 11

2 Наукове знання та його особливості

2.1 Феномен науки. Критерії науковості............................................ 22

2.2 Функції наукового знання ............................................................. 25

2.3 Проблема класифікації наук........................................................ 26

3 Основні історичні етапи розвитку науки

3.1 Передумови виникнення науки........................................................ 29

3.2 Основні етапи розвитку науки. ..................................................... 32

3.3 Особливості класичної науки ......................................................... 33

3.4 Революція в природознавстві в кінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. і

формування некласичної науки.................................................. 36

3.5. Постнекласична наука як прояв постмодерну .............................. 37

4 Структура наукового пізнання

4.1 Основні структурні елементи науки ............................................... 40

4.2 Емпіричний, теоретичний та метатеоретичний рівні пізнання.......41

4.3 Форми наукового пізнання: ідея, проблема, факт, гіпотеза, теорія,

концепція ........................................................................................... 46

4.4 Інші структурні елементи науки ...................................................... 52

5 Динаміка науки, теоретичні моделі та закономірності розвитку

5.1 Кумулятивна модель розвитку науки............................................ 55

5.2 Діалектико-матеріалістична модель ............................................... 55

5.3 Проблема росту знань у К. Поппера ............................................. 56

5.4 Концепція розвитку знань Т. Куна.................................................. 57

5.5 Науково-дослідна програма І. Лакатоса........................................ 58

5.6 Методологічний анархізм П. Фейєрабенда.................................. 60

5.7 Еволюційна модель С. Тулміна...................................................... 61

5.8 Загальні закономірності розвитку науки....................................... 62

6 Методологія наукового пізнання

6.1 Поняття методології...................................................................... 64

6.2 Філософія та її роль у науковому пізнанні..................................... 65

6.3 Діалектичний і метафізичний методи мислення та дослідження..66

7 Методи наукового пізнання

7.1 Поняття методу. Класифікація методів .......................................... 69

7.2 Наукові методи емпіричного дослідження ................................... 70

7.3 Методи теоретичного дослідження ............................................... 72

7.4 Загальнологічні методи .................................................................. 76

7.5 Системний підхід у науковому пізнанні ....................................... 79

8 Новації в сучасній науці

8.1 Загальні характеристики сучасної науки..................................... 84

8.2 Синергетика як нова стратегія наукового пошуку....................... 85

8.3 Глобальний еволюціонізм і сучасна наукова картина світу...... 89

8.4 Проблема позанаукового знання .................................................. 91

8.5 Осмислення взаємозв'язків наукових і соціальних цінностей

як умова сучасного розвитку науки …………………… …….. 94


Список літератури ................................................................................................... 99


ВСТУП


Магістерська підготовка, яка орієнтована на підготовку фахівців у сфері науково-дослідної роботи, висуває нові вимоги щодо глибокого усвідомлення студентами-магістрантами сутності наукового пізнання, аналізу науки як специфічної форми пізнання, духовного виробництва і соціального інституту; ознайомлення із загальними закономірностями розвитку науки, її структурою, рівнями, методологією і методами наукового пізнання. На це розрахована нова навчальна дисципліна "Філософія і методологія наукового пізнання". Проблеми наукового пізнання також детально вивчаються в курсі філософії для аспірантів.

Дисципліна базується на знанні філософії, перш за все на таких її розділах як теорія пізнання, діалектика, на соціології, основах наукового дослідження і забезпечує формування світоглядної позиції майбутнього науковця, озброює філософськими основами та методологією наукового пізнання, забезпечує кваліфіковане проведення наукових досліджень, написання наукових робіт.

Курс передбачає проведення лекційних, семінарських занять та самостійної роботи. ивчення курсу завершується заліком. У процесі засвоєння навчальної дисципліни магістрант повинен знати :

? структуру і функції сучасного наукового знання і тенденції його історичного розвитку, методологію наукового пізнання;

? глобальні тенденції зміни наукової картини світу, світоглядні, методологічні та інші філософські основи сучасного наукового знання;

? проблеми, пов'язані з впливом науки і техніки на розвиток сучасної цивілізації;

уміти:

? орієнтуватися в складних філософських питаннях сучасної науки і способах їх вирішення; застосовувати отримані знання в процесі наукових досліджень;

? передбачувати та аналізувати з етичної точки зору наслідки наукової діяльності, обгрунтовувати і відстоювати пріоритет етичних цінностей.

^ 1 ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ФІЛОСОФІЇ НАУКИ


1.1 Філософія науки як нова галузь філософського знання

Розвиток наукового знання, революційний вплив науки на всі сфери людського життя вимагає поглибленого вивчення самого феномену науки не тільки з точки зору теорії пізнання, а і в історичному, аксіологічному, культурологічному контекстах. Наука сьогодні ? це сукупність великої кількості дослідницьких інсти­тутів, організацій, які діють як у межах окремої країни, так і на міжнародному рівні. Сучасну науку називають "великою наукою”. Так, якщо 1900 р. у світі налічувалось близько ста тисяч учених, то наприкінці XX ст. ? їх більше 5 млн. Близько 90% всіх відкриттів припадають на ХХ ст., 90 % вчених, які будь-коли жили на землі є нашими сучасниками.

Наука ХХІ сторіччя перетворюється на складний сембіоз, що включає в себе такі процеси:

- квантово-польову, нано-біо-генно-нейро-інформаційну революції;

- індустрію наукоємних технологій, яка надає сервісні послуги всім сферам людської діяльності;

- наростаючий потік могутніх нано-біо-генно-нейро-інформаційних технологій, наукоємних виробництв, які створюють базу для таких грандіозних науково-дослідних мегапроектів, як Нанотесх, Біотех, Генотех, Нейротех, Інфотех, проект Штучного інтелекту.

За таких умов докорінному перегляду піддаються всі аспекти наукової практики. Постає нове розуміння місця наукового знання в культурі. З'явились експерти, які переконують, що у ХХІ столітті наукове знання – це не лише величезна продуктивна сила, інструмент влади, а й своєрідний інструмент зброї масового знищення. Якісно новим стає співвідношення між практикою конструювання сурогатних типів матерії (неживої, живої, мислячої) та природною реальністю. Мова йде про практику конструювання, по-перше, трансгенних істот, і, по-друге, сурогатних типів неживої матері ( таких як штучні атоми, квантові точки, квантові дроти, квантові кристали, тощо). Вибуховий розвиток практики конструювання сурогатних типів неживої і живої матерії стає впливовим мегатрендом еволюції науково-технологічної практики ХХІ сторіччя.

Отже в нове століття наука входить з новим науковим світоглядом, що формується під впливом сучасних науково-технологічних революцій і кардинально змінює дійсність і саму людину.

Ці зміни були зафіксовані ще на початку ХХ століття, коли почалось осмислення ролі науки і техніки у суспільстві. Складнощі та суперечності науково-технічного прогресу зумовили існува­ння різних, навіть полярних оцінок ролі науки в суспільстві від сцієнтизму до антисцієнтизму. Прихильники сцієнтизму стверджують, що наука є абсолютною цінність і здатна розв’язати усі суспільні проблеми, економічні, політичні, соціальні, культурні тощо. При цьому заперечуються соціальні та гуманітарні науки як такі, що не мають пізнавального, позитивного значення. Усупереч сцієнтизму виник антисцієнтизм як філософсько-світоглядна позиція, яка різко критикує науку, її нездатність забезпечити прогрес. Абсолютизуючи негативні наслідки НТР, ця течія інколи взагалі заперечує науку і техніку, уважаючи їх ворожими людині.

Переступивши поріг ХХІ століття і всебічно оцінюючи досягнення науково-технічного прогресу, як уважають провідні філософи науки, треба враховувати наступне:

- звичайна відмова від науково-технічного прогресу – крок ще згубніший і руйнівніший, ніж попередній стихійний розвиток. Негативні явища, пов'язані з попереднім розвитком науки і технологій можуть бути частково пом'якшені, а в багатьох випадках повністю подолані, проте лише за допомогою раціонального соціально й економічно орієнтованого застосування нових результатів науки, високих і наукоємних технологій;

- у науці почали відбуватись глибинні, фундаментальні зміни, які стосуються співвідношення і домінування теоретичних і прикладних знань. Центр уваги пересувається до сфери наук про людину і суспільство;

- стало очевидним, що освоєння навколоземного космічного простору, створення інформаційної спільноти й велетенських інформаційних мереж потребує зовсім іншого рівня інтелектуальної підготовки всього людства до нового “способу життя”. Ця підготовка повинна цілковито спиратись не тільки на природничі знання, а й, передусім, на соціально-антропологічні та гуманітарні – як основу прийняття рішень, котрі забезпечуватимуть виживання людства.

Із цих позицій і треба оцінювати позитивні наслідки наукового і технічного прогресу, значення науки і технології як способу організації життя й керування майбутнім. Такою галуззю нового філософського знання стала філософія науки. Вона розглядає загальні закономірності, тенденції наукового пізнання як особливої діяльності по виробництву знань, що розглядаються в історичному і соціокультурному контексті. Це аналітичне, інтегративне знання, що сформувалось у другій половині ХХ ст., і поставило завдання узагальнити окремі досягнення і новації у цій галузі. На сучасному етапі воно значно розширило коло своїх проблем і охоплює як особливості сучасної посткласичної науки так і проблеми співідношення між природничим і гуманітарним знанням, між наукою й іншими формами знання, розглядає проблеми синтезу різноманітних наук, ролі науки в суспільстві, оцінювання наукових досягнень, етики науки тощо.

Сучасна філософія науки виступає як відсутня ланка між природничим і гуманітарним знанням і робить спробу зрозуміти місце науки в сучасній цивілізації, у її багатогранних відношеннях до етики, політики, релігії тощо. Тим самим філософія науки виконує загальнокультурну функцію, не дозволяючи науковцям обмежитись вузькопрофесійним баченням процесів і явищ.

Усі проблеми філософії науки умовно можна поділити на три групи. До першої групи належать ті, які пов'я­зані наявністю і функціонуванням науки у суспільстві. Це питання сутності науки, її цінності, місця в структурі людської діяльності, відмінності від інших форм знання, таких як буденне, релігія, міф тощо. Спроба знайти відповіді на ці питання приводить до розуміння науки як особливої сфери духовної діяльності.

До другої групи належать питання, що виникають усередині самої науки. Вони пов'я­зані з аналізом особливих пізнавальних структур, способів, процедур і дій, що застосовуються в наукових дослідженнях. Це проблеми методології, методів, форм, цінностей, норм, закономірностей тощо.

Третя група об'єднує питання, що стосуються осмислення взаємодії наукового і філософського знання. Це – питання взаємовідношення цінностей науки і загальнолюдських цінностей, етики науки, перспектив розвитку науки тощо.

Таким чином, філософія науки ? це інтегративне знання, яке націлене як на розвиток самої філософії, так і на узагальнення досліджень науково-пізнавальних процесів, на вивчення структури наукового знання, засобів і методів наукового пізнання, способів обгрунтування і розвитку знання. Філософія науки – розділ філософії, предметом якого є цілісний і ціннісний розгляд науки як специфічної сфери людської діяльності в усіх її проявах. Філософія науки має на меті:

  • формування онтологічних основ науки;

  • формування гносеологічної бази наукової діяльності;

  • розробку логічних і методологічних основ науки;

  • створення моделі наукової раціональності;

  • розкриття проблем наукової творчості;

  • розкриття можливостей використання системного підходу і синергетики в науковій роботі;

  • аналіз мови науки;

  • розробку класифікації наук;

  • виявлення зв’язків науки і суспільства;

  • висвітлення проблем ефективності науки;

  • розгляд взаємозв’язків науки і релігії, науки і політики;

  • розгляд аксіологічних основ науки;

  • розкриття проблем етики та естетики науки;

  • розробку стратегічної доктрини науки.

Крім того, в сучасній філософії науки є досить багато різноманітних концепцій, що пропонують свої моделі розвитку науки, аналізу пізнавальної діяльності.

Сучасні західні філософи неоднозначні в розумінні проблематики філософії науки. Так, критичний раціоналізм ( К. Поппер) розглядає філософію науки як методологію та акцентує увагу на різноманітних процедурах наукового дослідження: обгрунтуванні, ідеалізації, фальсифікації, а також аналізі змістовних передумов знання. А. Уайтхед прагне до побудови єдиної картини світу, цілісного образу універсуму. По-різному оцінюється місце філософії науки, одні в ній вбачають тип філософствування, що базується виключно на результатах і методах науки (Р. Карнап, М. Бунге); інші — розглядають як опосередковану ланку між природничим і гуманітарним знанням (Ф. Франк) або галузь методологічного аналізу наукового знання ( П. Фейєрабенд).

Якщо проаналізувати ключову проблематику філософії науки, то в першій третині ХХ століття в центрі уваги знаходились такі проблеми:

  • побудова цілісної наукової картини світу;

  • дослідження співвідношення детермінізму і причинності;

  • дослідження динамічних і статистичних закономірностей;

  • аналіз структурних елементів наукового дослідження: співвідношення логіки та інтуіції, індукції та дедукції; аналізу і синтезу; відкриття та обгрунтування; теорії й факту.

У другій третині ХХ століття домінуюче місце посіли такі проблеми:

  • аналіз емпіричного обгрунтування науки;

  • вивчення процедур ? веріфікації, фальсифікації, дедуктивно-номологічного пояснення:

  • обгрунтування парадигмальної моделі наукового знання, науково-дослідної програми, проблеми тематичного аналізу науки.

В останній третині ХХ століття обговорюється розширене поняття наукової раціональності, загострюється конкуренція різних моделей росту науки, є спроби нової реконструкції логіки наукового пошуку. Нової актуальності набувають критерії науковості, методологічні норми і понятійний апарат постнекласичної стадії розвитку науки. Відбувається поглиблене вивчення історії науки, акцентується увага на соціальній детермінації наукового знання, гуманізації науки.

Філософія науки досліджуючи ці проблеми набуває нормативного значення і функціонує як методологія пізнання. Тому вивчення філософсько-метологічних проблем науки має велике практичне значення для дослідників.


^ 1. 2 Історія становлення філософії науки

1. 2.1 Історичні коріння взаємозв’язку філософії та науки

Філософія і наука ? два раціональні теоретичні способи освоєння дійсності. І це їх об’єднує. Однак форми освоєння дійсності у філософії та науці різні. Філософія носить духовно-практичний і світоглядний характер. Філософія – це раціональний світогляд, система загальних теоретичних поглядів на світ у цілому, місце людини в ньому, з’ясування форм ставлення людини до світу і людини до людини. Філософія ? це форма пізнання всезагальних основ буття, її важливими рисами є універсалізм і субстанціоналізм.

Існують різі погляди на взаємовідношення науки і філософії:

  1. Трансценденталістська концепція. Суть цієї концепції у висловлюваннях „Філософія – наука наук” або філософія – цариця наук”, що підкреслює пріоритет філософії над конкретними науками. Ця концепція домінувала в європейській культурі з античності до середини ХІХ ст.

  2. Антиінтеракціоністська концепція ? декларує дуалізм у взаємовідношеннях між філософією і наукою, їх абсолютну рівність і самодостатність, відсутність внутрішнього взаємозв’язку і взаємовпливу між ними в процесі розвитку і функціонування. Відповідно до цього ? філософія ціннісне, духовно-практичне знання, яке носить суб’єктивний характер, в її основі досвід індивідуального людського існування. Філософія і наука розвиваються паралельно.

  3. Позитивістська концепція. Її лозунг „Наука сама собі філософія”. На думку Конта, на етапі позитивного розвитку наука є домінуючою формою теоретичного пізнання, і задача вчених не допускати споглядальні спекуляції в науку. Наука більше не потребує філософії, у старому її вигляді, тому треба відмовитись від метафізики. Однак на місце старої метафізики, на думку Конта, повинна прийти нова філософія (філософія науки), яка буде займатись розробкою загальнонаукових методів, створювати систему наукових знань, яка буде орієнтуватись на зразки природничого знання. У процесі розвитку позитивізму на роль нової філософії претендували різні системи. О. Конта, О. Спенсера, Дж. Ст. Милля, Є. Маха, Р. Карнапа, Л. Вітгенштейна, К. Поппера та ін.

  4. Діалектична концепція. Визнає необхідний і суттєвий зв’язок філософії та науки. Філософія пізнає загальні зв’язки, наука одиничні конкретні їх прояви. Філософські основи є першою ланкою, що пов’язує філософське і науково-конкретне знання.

^ 1. 2.2 Позитивіські концепції

Філософія науки як напрям сучасної західної філософії та як відносно автономна галузь філософського дослідження почала формуватись у середині XIX ст., коли наука почала перетворюватись на сферу професійної діяльності багатьох людей, наукових інститутів, центрів. У цей час з’являються роботи, які спеціально присвячені логіці науки, її історії, ролі у суспільстві. Формуються такі філософські течії як перший позитивізм (О.Конт, Г.Спенсер) і другий позитивізм (Мах, Авенаріус), що претендували на досягнення позитивного знання і належали до сцієнтистського напряму.

Основні ідеї першого позитивізму можна звести до таких тверджень:

  • усе наше знання потребує процедури перевірки за допомогою досвіду і кожна наука сама собі є філософією (О. Конт);

  • справжня наука не виходить за сферу фактів;

  • немає меж науковому пізнанню, наука всемогутня ;

  • наукою про суспільство є соціологія;

  • розвиток науки, техніки, а також соціології є запорукою суспільного прогресу.

Таким чином, позитивізм проголосив себе позитивною філософією, що не визнає абстрактних, загальних положень, а опирається тільки на конкретні емпіричні твердження, які можна перевірити на практиці. Від філософії, яка прагне глобально пояснити світ, треба відмовитись. У той же час її треба перетворити на одну з емпіричних наук, що займеться розробкою методів наукового пізнання, за допомогою яких окремі науки окремі науки будуть розв’язувати свої завдання.

Махізм називають другою формою позитивізму. Основні ідеї махізму:

  • в основі філософії повинен лежати критичний досвід;

  • емпіріокритицизм виступає із суб'єктивно-ідеалістичних позицій: усі предмети, явища навколишнього світу постають перед людиною у вигляді “комплексу відчуттів”;

  • вивчення навколишнього світу можливе тільки як дослідження людських відчуттів через досвід, тобто на практиці;

  • філософія повинна стати достовірною наукою про відчуття людини, перекласти абстрактні наукові поняття на мову відчуттів.

На початку XX ст. у зв'язку з революційними відкриттями у фізиці (теорія відносності, квантова механіка), у біології (генетичні теорії), в інших науках інтерес до проблем науки значно виріс. Формується новий напрям позитивізму — неопозитивізм, що став претендувати на аналіз і розв'язання актуальних філософсько-методологічних проблем, висунутих розвитком сучасної науки. Представники: члени “віденського гуртка” (М. Шлік, Р. Карнап, О. Нейрат, Г. Рейєхенбах), львівсько-варшавська школа ( П. Тарський, Я. Лукасевич), Б. Расел, Л. Вітгенштейн).

Основні ідеї неопозитиізму:

  • філософія повинна мати справу насамперед з логічним аналізом мови науки — головним засобом, завдяки якому людина позитивно ( достовірно) сприймає

навколишній світ;

  • логічний аналіз мови — це аналіз тексту, знаків, понять, зв'язків внутрішньознакових систем, семантики (змісту) знаків (у цьому неопозитивізм близький до герменевтики);

  • основний принцип неопозитивізму — принцип верифікації — порівняння положень науки з досвідом. Положення становить інтерес для науки лише тоді, коли його можна перевірити за допомогою фактів;

  • більшість понять колишньої філософії (буття, свідомість, ідея, Бог) потрібно виключити, тому що вони не підлягають верифікації та є проблемами, які не мають наукового розв'язання;

  • іншою важливою метою неопозитивізму (крім логічного аналізу мови науки) є звільнення філософії від метафізичних ((які не мають достовірного наукового розв'язання) проблем.

Головне, що об'єднувало представників неопозитивізму – це те, що вони вбачали основне завдання філософії в діяльності з аналізу мовних форм знання. Тому предметом неопозитивістської філософії стала мова науки як спосіб вираження знання, а також діяльність з аналізу цього знання та можливостей його втілення в мові. Основним методом перевірки наукових знань проголошувалась верифікація, досить непроста процедура переведення понятійних тверджень на мову фактів за допомогою спостереження, вимірювання, експерименту.

Позитивне значення неопозитивізму:

  • критика споглядальної філософії;

  • розробка теоретико-методологічних проблем;

  • прагнення залучити філософію до загальних процесів розвитку конкретних наук;

  • очищення філософії від складних абстракцій і понять.

Обмеженість неопозитивізму:

  • звуження кола філософських проблем, зведення філософії до аналізу мови науки;

  • абсолютизація формальної логіки й мови в пізнанні;

  • перебільшення ролі верифікації.

У другій половині ? кінці ХХ ст. сформувався новий варіант позитивізму — постпозитивізм. Основні його ідеї були викладені в роботах К. Поппера, Т. Куна, І. Лакатоса, П. Фейєрабенда, Ст. Тулміна.

Основні проблеми постпозитивізму:

  • зверення до історії науки, вивчення динаміки розвитку наукового знання, його суперечностей;

  • аналіз соціокультурних факторів виникнення і розвитку науки;

  • розгляд філософії як одного із важливих факторів наукового дослідження;

  • аналіз механізмів розвитку наукового знання;

  • висунення принципу фальсифікації замість верифікації.

Його засновник К. Поппер (1902-1994) визнавав провідну роль у пізнанні теоретичних утворень ? гіпотез, теорій, а не фактів, емпіричних даних. Згідно з його поглядами, досвід (сфера фактів) не творить, а лише контролює, відбраковує теорії. Людина починає пізнання, маючи певні упередження (гіпотези, ідеї), які при зіткненні з фактами заперечуються або вдосконалюються. Ця можливість заперечення (фальсифікації) є принциповою відмінністю наукового знання від ненаукового. На його думку верифікацію можна здійснювати за будь-якої теорії, зокрема для філософської (можна підібрати факти, що свідчать на її користь). Відмінність наукової теорії від інших типів знання полягає в тому, що вона формулюється так, що зберігається можливість її фальсифікації. Принцип фальсифікації ? це певна установка на критичний аналіз змісту наукового знання; необхідність постійного критичного перегляду всіх його досягнень; погляд на науку як безперервний динамічний процес. Принцип фальсифікації у К. Поппера є ядром методології науки. При формуванні цього принципу Поппер виходив з того, що всі наші знання вірогідні, висуваючи гіпотезу, створюючи теорії, формулюючи закони люди ніколи не можуть з упевненістю сказати, що вони істинні. Однак, якщо ми не можемо встановити істинність знань, то ми все ж можемоз’ясувати їх хибність. Таким чином, виявляючи оману, ми можемо наближатись до істини. К. Поппер стверджував, що істинним можна вважати таке висловлювання, яке не заперечене досвідом. Якщо найдені умови, при яких будь-які базисні положення хибні, ця теорія спростована. Якщо ж досвідне спростування відсутнє, то вона може вважатись істиною, або виправданою. Пізніше Поппер відходить від принципу фальсифікації та приходить до принципу правдоподібності. При методологічному описуванні наукового знання, згідно з Поппером, поняття істини може бути замінене на „ наближення до істини”, тобто поняттям „ ступеня правдоподібності”.

У 60-ті роки ХХ ст. сформувалась історична школа філософії науки, представники якої Томас Кун (1922-1996), Імре Лакатос (1922-1974), Пауль Файєрабенд (1922- 1974). Вони зосередили свою увагу на дослідженні ролі соціальних факторів у розвитку науки. Так, Т. Кун за допомогою поняття парадигма як дисциплінарної матриці, що дає змогу класифікувати стадії історії науки, ініціював осмислення науки та філософської теорії як сукупності знань, методів, цінностей, які поділяє певне коло членів наукової спільноти. Кун виходив з того, що наука є соціальним інститутом, а головним суб’єктом пізнавальної діяльності є наукове товариство. Таку науку він назвав “нормальною”, а в історії науки виділив такі стадії: допарадигнормальна, нормальна та екстроординарна.

Інший представник історичної школи Імре Лакатос запропонував концепцію “дослідних програм”. Історія розвитку науки — це історія боротьби і зміни дослідних програм, що конкурують між собою.

П. Фейєрабенд виступав проти універсальних принципів і норм у науці та став автором “анархічної епістемології”. На його думку, розвиток науки є ірраціональним, а наука нічим не відрізняється від міфу і релігії. Отже, треба звільнити суспільство від диктату науки. Усі форми пізнання мають однакове право на існування.

Таким чином, позитивістські напрями, досліджуючи широке коло методологічних проблем науки, сприяли розвитку філософії науки, довели тісний взаємозв'язок філософії та науки. Разом з тим, оцінка сучасної філософії науки дозволяє зробити висновок, що в епістемології переплітаються різноманітні концепції та підходи. Причому інколи вони заперечують одна одну, наприклад, програма уніфікації науки Віденського товариства і концепція особистісного знання М. Полані, чи концепція зростання наукового знання, що базується на еволюціоністській методології та методологічний анархізм П. Фейєрабенда, коли “дозволено все”.

^ 1. 2.3 Неокантіантво: концепції методів наукового пізнання

Неокантіванство — філософський ідеалістичний напрям, що виник у другій половині ХІХ століття в Німеччині під гаслом “Назад до Канта”. Його мета оновити і доповнити філософію Канта новими даними, особливо в галузі природничих наук.

Основні ідеї неокантіанства:

  • пізнання є справою конкретних “позитивних наук”;

  • філософія “як метафізика” не потрібна;

  • філософія повинна займатися методологічними проблемами, бути логікою науки, досліджувати сам процес наукового пізнання;

  • основою наукового пізнання є конструктивна діяльність розуму.

У рамках неокантіанства сформувались дві наукові школи: марбургська школа (Коген, Наторп, Кассирер) і баденська школа ( Вандельбанд, Ріккерт).

Марбургська школа особливу увагу приділяла вивченню логічних основ філософії Канта, відстоюючи первинність “теоретичного” розуму над “практичним”. У центр уваги висувались проблеми інтерпретації явищ культури (моралі, права, релігії, науки). При цьому марбургська школа розглядала математику як зразок для соціально-гуманітарного знання.

На відміну від марбургської школи баденська школа основну увагу приділяла психологічному тлумаченню філософії І. Канта, стверджуючи пріоритет “практичного “ розуму та обгрунтовуючи трансцендентальну природу цінностей. У центрі досліджень ? аксіологічна, культурологічна, атропологічна проблематика.
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Наукового пізнання iconНаукового пізнання
Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний...
Наукового пізнання iconМикола проценко абстрактне І конкретне на емпіричному рівні наукового пізнання
...
Наукового пізнання iconМикола проценко абстрактне І конкретне на емпіричному рівні наукового пізнання
...
Наукового пізнання iconТема Філософія як поєднання наукового та поза наукового пізнання. Ле
Метою курсу є поглиблене вивчення основних питань філософії науки, соціальної філософії, філософії історії. Курс передбачає ознайомлення...
Наукового пізнання iconФілософський факультет
Основні історичні концепції історії філософії як специфічної форми наукового знання. Історія філософії І філософія. Значення історико-філософського...
Наукового пізнання iconФілософський факультет
Основні історичні концепції історії філософії як специфічної форми наукового знання. Історія філософії і філософія. Значення історико-філософського...
Наукового пізнання iconМагістр”, „спеціаліст” львів-2011 перелік програм з фахових дисциплін за напрямом „філософія”
Основні історичні концепції історії філософії як специфічної форми наукового знання. Історія філософії І філософія. Значення історико-філософського...
Наукового пізнання iconЗатверджено: Голова приймальної комісії
Моделювання як метод наукового пізнання: сутність моделювання, особливості та принципи, нелінійність математичних моделей
Наукового пізнання iconПрограма вступних випробувань зі спеціальності «Правознавство» 03040101)
Деідеологізація наукового пізнання. Суб’єктивність, суб’єктивізм, партійність в юридичному пізнанні
Наукового пізнання iconПрограма дисципліни "Основи наукових досліджень" Змістовий модуль Теоретичні засади науки І наукових досліджень. Тема Наука І наукові дослідження
Структурні елементи науки та їх характеристика. Класифікація наук. Суть наукового пізнання, знання та наукового дослідження. Об’єктивна...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи