Харківська національна академія міського господарства icon

Харківська національна академія міського господарства




НазваХарківська національна академія міського господарства
Сторінка1/8
Дата23.06.2012
Розмір0.9 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6   7   8


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА




КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ



з курсу

Теорія і критика архітектури ХХ століття”




Частина 2



Архітектура радянської доби: підсумки розвитку


(для студентів 5 курсу спеціальності 8.120 102 “Містобудування”

напряму “Архітектура”)


ХАРКІВ – ХНАМГ   2005




Конспект лекцій з курсу “Теорія і критика архітектури ХХ століття” Частина 2. Архітектура радянської доби: підсумки розвитку (для студентів 5 курсу спец. 8.120 102 “ Містобудування”) Укл. М. Л. Мухортов. – Харків : ХНАМГ, 2005. - 54с.


Укладач: М. Л. Мухортов



Рецензент: О. В. Конопльова


Рекомендовано кафедрою ахітектурного і ландшафтного проектування, протокол № 2 від 26 жовтня 2005 р.


© Мухортов М. Л., ХНАМГ, 2005


Вступ



Другу частину конспекту лекційного курсу “Теорія і критика архітектури ХХ ст.” присвячено темі розвитку радянської архітектури. Частина є заключною в курсі.

Архітектура, містобудування та образотворче мистецтво радянської доби (1918-1991) – наслідок розвитку художньої культури за часів найбільшого соціального експерименту в історії людства. Унікальний власним розмахом, цей експеримент все ж має певні часткові аналогії (у мистецтві Великої французької революції, практиці художньої культури недовгого існування тоталітарних держав Заходу – фашистської Італії та нацистської Німеччини). Втім усі порівняння не в змозі затьмарити й послабити яскраві явища художньої культури ХХ ст., до чиєї скарбниці увійшло чимало творів авангардного мистецтва радянської доби. Унікальність розвитку радянської художньої культури полягає перш за все в органічному поєднанні соціального експерименту післяреволюційної доби з експериментами авангардного мистецтва та архітектури.

Хронологічно заключну частину лекційного курсу розподілено наступним чином:

  • художня культура революційної доби (1918-1922): період революційного романтизму;

  • містобудування, архітектура та мистецтво першого десятиліття радянської розбудови (1923-1931): авангардне мистецтво та архітектура в соціальному експерименті радянської доби;

  • містобудування, архітектура та мистецтво передвоєнних часів (1932-1941): формування засад “соцреалізму”;

  • архітектура та мистецтво періоду Великої Вітчизняної війни (1941-1945): пафос народного романтизму порятунку, збереження та відродження й відбудови зруйнованої культури;

  • архітектура та містобудування першого повоєнного десятиліття (1946-1953): апогей “соцреалізму” – художньої культури під проводом і тиском партійно-державної ідеології;

  • мистецтво та архітектура останнього тридцятиріччя радянської доби (1954-1991): критика організаційних засад партійно-радянського управління художньою культурою та професійними галузями архітектури й містобудування;

  • пострадянський період розвитку мистецтва та архітектури (кінець ХХ –початок ХХI ст.): проблеми розвитку професійної свідомості в умовах відбудови національної художньої культури.

Роботу в заключній частині курсу (Х семестр) побудовано таким же чином, що й в попередніх: лекційна робота, самостійна робота з рекомендованою літературою, складання ілюстрованого альбому, колоквіум за темами проблематизації. Робота з лекційного курсу підсумовується екзаменом.


^ 1. Художня культура революційної доби.

Період революційного романтизму (1918-1922)


Весь світ насильства ми зруйнуємо

Ущент, до решти, а по тим

Ми наш, новий ми світ збудуємо,

Хто був нічим, той стане всім!

(З першого державного гімну

СРСР “Інтернаціонал”)


Ключовими словами до сприйняття змісту художньої культури революційної доби в новій комуністичній пролетарській державі, яка постала на місці колишньої монархічної Російської імперії, можуть бути гасла пошук та експеримент. Вперше у світі завдання побудови нової “безкласової соціалістичної держави трудящих” співпало з метою авангардного мистецтва й архітектури, – рішучого оновлення професійної сфери й професійної свідомості, а також, як наслідок, – радикального творчого художнього оновлення предметного світу й середовища на всіх рівнях, – від окремих виробів, споруд і будинків до міст і систем розселення, – побудови нового світу. Перший яскравий період формування революційної художньої культури одержав назву революційно-романтичного.

Треба відзначити, дуже схожі радикальні процеси спостерігалися під час доби Великої французької революції: створення нової календарної системи, з новим рахунком часу та новими святами; агресивне ставлення до предметного середовища “старого світу”, зі знищенням його символіки (пам’ятників монархії та католицьких клерикальних комплексів), а також негайною її заміною новими пам’ятниками й символами. Як і перша Велика революція, Велика Жовтнева теж почала використовувати мистецтво й архітектуру для створення власних символів. Втім, через дуже обмежені економічні можливості нової влади (головна увага у перші післяреволюційні роки приділялася перемозі на численних фронтах Громадянської війни) спершу було вирішено зосередитись на реалізації “Плану монументальної пропаганди” (1918), - саме так було визначено назву першої художньої програми радянської доби в ленінському декреті Раднаркому. Цей план передбачав повсюдне увічнення пам’яті видатних діячів революційного й визвольного руху та народно-демократичних мислителів й прогресивних діячів мистецтва і науки. У 1918-1919 роках у Москві біля будинку Мосради було споруджено монумент першій Радянській Конституції арх. Дмитро Петрович Осипов (1890-1934), скульптор Микола Андрійович Андрєєв (1873-1932). У підніжжя обеліска, зведеного на міцній монументальній ордерній основі, встановлено жіночу постать – символ Свободи. Ще один обеліск було встановлено на Манежнім майдані в Москві (арх. О.Всеволожський).

(Програми монументальної пропаганди радянського більшовицького уряду доповнювалися ультра-авангардними планами створення нового світу художніми засобами, у зв’язку з цим цікавий факт несанкціонованої новою владою акції одночасного демонстративного перейменування вулиць в історичному ядрі Москви, зі зміною назв з традиційних на честь діячів авангардної художньої культури, – поетів та художників російського футуризму).

Спорудження пам’ятників революційним діячам та подіям відбувалось водночас зі зведенням перших меморіалів жертвам революції. Найяскравіші приклади таких споруд – революційні некрополі на Марсовому полі в Ленінграді (Петрограді) та біля кремлівської стіни на Красній площі в Москві, де пізніше (1924 р.) буде споруджено мавзолей Леніна. Обидва ці некрополі виникли стихійно, внаслідок ініціативи революційних мас, на місці братських поховань перших жертв революції.

В архітектурі пам’ятника борцям і жертвам революції, – некрополю на Марсовому полі в Петрограді (1917-1920), архітектор ^ Лев Володимирович Руднєв (1885-1956), використано прості ретроспективні монументальні форми надгробків зі скорботно-урочистими написами. Автор таким чином пояснює власну ідею, що її надихав стихійний скорботний ритуал революційного похорону, свідком якого він був сам: “ряди кам’яних брил, принесених сюди тисячами мозолястих рук... героїчні написи... щось ще незавершене, – ніби закладання фундаменту майбутнього...” Запозичення простих стилізованих класичних форм взагалі характерне для першого, романтичного етапу створення революційних монументів, – меморіальних дощок, обелісків, і т. ін., доки авангардне мистецтво не запропонувало нові монументальні образи й символи революції.


^ Авангардна художня культурна початку ХХ ст. у радянському революційному експерименті й будівництві


1920 року було створено перший радянський художній навчальний заклад, – Вищі художньо-технічні майстерні (ВХУТЕМАС), в 1926 р. перетворені на Вищий художньо-технічний інститут (ВХУТЕІН). Саме в цих закладах авангардної художньої культури гуртуються її майстри, які вже на початку ХХ ст. накопичили теоретичний та практичний матеріал, що в 20-ті роки було оформлено в концепціях модернізму, – всесвітнього “нового руху” за нові, сучасні мистецтво та архітектуру, за новітню художню культуру й рішуче оновлення суспільства на її засадах. Саме в надрах “нового руху” (інтернаціонального руху, другого інтернаціонального стилю та споріднених напрямів) народжується раціональна мета радикальних перетворень на краще суспільства й предметного середовища засобами авангардного мистецтва. Але якщо Ле Корбюзьє у 20-ті роки висуває гасло “архітектура або революція”, то його радянські однодумці керуються гаслом “архітектура задля революції”. Отже, головними соціальними засадами модернізму-авангардизму є:

  • вирішення проблем суспільства засобами авангардної художньої культури;

  • використання досягнень новітньої науки й технології для раціонального вирішення будь-яких громадських або художньо-естетичних завдань та проблем.

На відміну від старої академічної школи, основою авангардної культури стає безпредметне (абстрактне) мистецтво, – його теоретичні засади розробляють такі майстри, як Василь Васильович Кандинський (1866-1944) – родоначальник абстракціонізму, з теорією чистого психічного автоматизму; Казимир Северинович Малевич (1878-1935) з теорією супрематизму; Ель Лисицький (1890-1941) – конструктивіст-супрематист, який винайшов особливу авангардну форму синтетичного проектного мистецтва – “проун” – проект впровадження (учрєждєнія) нового; Володимир Євграфович Татлін (1885-1953) – основоположник художнього конструктивізму та ін.

На перші місця в теорії авангардного мистецтва виходять виявлення й відбиття внутрішнього світу художника та пошуки психофізіологічної виразності художньої форми та її основ. Наслідками таких пошуків стає створення нової формальної абстрактної композиції й символіки, а на її основі – нової архітектури й “виробничого мистецтва”.

Зразком нової авангардної монументальної символіки став у 1919р. проект Пам’ятника Третьому (Комуністичному) Інтернаціоналові у Петрограді (архітектор, дизайнер та художник Володимир Євграфович Татлін). Ця велетенська споруда (за задумом – близько 400 м заввишки), концептуальний проект якої відомий, між іншим, по дерев’яному макетові, виконаному в масштабі 1:100, повинна була виявитись космічним символом нового світу й всесвітньої революції. Спроектована у вигляді велетенської сталевої похилої звуженої спіралі з наскрізною несучою решіткою (символом поступу й розвитку), башта Третього Інтернаціоналу містила всередині чотири рухомих об’єми. Кут нахилу осі спіралі було підібрано таким чином, щоб вісь башти опинилась паралельною осі обертання земної кулі. Найнижчий і найбільший кубічний об’єм, – залу зборів Ради Робітничих та Селянських Депутатів Земної Кулі, – мав робити повний оберт за рік, середній, у формі зрізаної піраміди (де повинні були міститися виконавчі органи III Інтернаціоналу), – за місяць, третій, у вигляді циліндру, з приміщеннями секретаріату, – за добу. Усю композицію увінчував напівсферичний рухомий об’єкт інформаційного центру. Башта поєднувала ідеї авангардного мистецтва (пізніше, вже в другій половині ХХ ст., це назвуть “мобільною архітектурою”) з глибокою традицією давньоруського зодчества відзначення найбільших й найвизначніших подій побудовою монументальних пам’ятних будівель.

Башта Третього Інтернаціоналу лишилась блискучим зразком-символом архітектурної авангардної фантазії, а у 1922 року в матеріалі було втілено інший, не менш виразний символ нової пролетарської країни: башту -антенову щоглу найпотужнішої на той час у Європі радіостанції Комінтерну на Шаболовці у м. Москві, – автор проекту всесвітньо відомий вже наприкінці ХІХ ст. інженер Володимир Григорович Шухов (1853-1939). Спочатку спроектована заввишки 300 м, ця інженерна споруда в умовах жорсткої нестачі будівельної сталі за часів Громадянської війни була вибудована лише 148-метровою. Циркульні в плані секції вежі-антени у вигляді наскрізних решітчастих гіперболоїдів обертання виявилися виразним технологічним символом-образом новітньої радянської інтернаціональної радіо-пропаганди.

Монументальна революційна пропаганда супроводжувалась яскраво ілюстрованою революційними плакатами “мобільною” злободенною пропагандою. У створенні наочних образів цієї пропаганди й агітації брали участь видатні майстри слова, поезії, публіцистики, живопису й графіки. Революційно-пропагандистські заходи були першими прообразами нового синтетичного “інтерактивного” мистецтва ХХ ст.: у створенні агітаційних впливів разом із засобами преси (між іншими – так звані “Вікна РОСТА” [Російського телеграфного агентства], над створенням яких працював відомий поет-футурист В. В. Маяковський) використовувались можливості усіх видів образотворчого мистецтва – залучалися можливості плакату, фотографії, кіно, театру. Для більшого й швидшого поширення революційної агітації й пропаганди в масах використовувалися новітні досягнення, зокрема, – мобільні засоби агітаційного впливу у вигляді спеціальних агітаційних поїздів, – своєрідних пересувних революційних синтетичних театрів, що курсували залізницями до фронтів громадянської війни, – так звані пересувні агітаційні “летучки”. Тисячі “агітаційних спектаклів” й кіносеансів революційної кінохроніки справляли величезний вплив на глядачів.

Іншою галуззю поширення революційної художньої культури була реалізація сценаріїв нових державних свят: Першотравню та роковин Жовтневої революції. За використовуваними засобами це також була мобільна синтетична художня технологія, створювана видатними майстрами авангардного мистецтва. Матеріалом обробки й впливу такої технології було все предметне середовище міст і селищ, непоказні фасади старих будинків завішувались яскравими панно на теми революційного минулого, сьогодення й майбутнього (за свідоцтвом очевидців перших післяреволюційних свят у Москві, до оформлення свят включалися й рослини, – дерева й кущі вздовж головних вулиць, – яскраво розфарбовувалося навіть листя), а також власне організовані маси – демонстраційні й мітингові колони трудящих, з включенням до їх оформлення авангардних просторових агітаційних композицій. Предметне середовище, що виникало у такому художньому синтезі, мало, звичайно, дуже тимчасовий, швидкоплинний характер, але й справляло неабиякий естетичний та ідеологічний вплив на глядачів і водночас учасників святкових революційних заходів. Такі досягнення революційної художньої культури на півстоліття випередили експерименти західноєвропейського художнього авангарду (так звані хепенінги й перформанси, де художники й глядачі поєднувалися у спільному акті естетичного творення, – так званій художній інтеракції). Видовища перших післяреволюційних років створили основу розробки ідеології новітньої синтетичної технології громадських будівель та видовищ, між іншим, і так званого синтетичного театру масового дійства, або ж тотального театру (В. Гропіус) та багатьох інших, а також знайшли відгук у перших конкурсних архітектурних розробках радянської доби.

^
Революційна культура й проблеми збереження історичної спадщини

Перші пропозиції з міської реконструкції


Стихія революційних перетворень з необхідністю жорстко торкнулась усієї системи культурної спадщини. Руйнівна дія революційної культури вкотре винищила цілі галузі традиційної спадщини, пов’язані, перш за все, з ідеологічними настановами нової пролетарської влади. Це стосувалося й неминучої руйнації чудової культури поміщицьких садиб (під революційним гаслом “мир хатинам, війна палацам”), – із загибеллю унікальних зібрань та колекцій, що зберігалися в пограбованих та спалених палацах. Богоборчі функції нової атеїстичної революційної ідеології призвели до винищення церков та монастирів (перш за все православних).

Багато в чому стихійні й неконтрольовані процеси руйнації матеріальних основ традиційної культури змусили нову владу вдатися до спроб державної охорони історичного надбання. 1918 року створюється служба з охорони пам’яток природи, давнини та історії (на основі декрету Раднаркому “Про реєстрацію, взяття на облік та охорону пам’яток мистецтва й старовини, що знаходяться у володінні приватних осіб, товариств та установ”). Спираючись на дореволюційні школи наукової реставрації, нова робітничо-селянська влада починає часткове відновлення зруйнованого під час Громадянської війни. Проте спроби збереження й музеєфікації історичної спадщини супроводжуються продовженням незворотної втрати пам’яток сакральної та цивільної архітектури.

Однією з перших спроб впорядкування міського середовища на засадах збереження історичної спадщини став проект-програма наукової ради “Нова Москва” (1918-1924), керівник – в майбутньому найвідоміший радянський архітектор Олексій Вікторович Щусєв (1873-1949) за участю арх. Івана Владиславовича Жолтовського (1867-1959). У відповідності з цим проектом передбачалося розущільнення забудови центру міста, збереження й просторове розкриття у центральному районі пам’яток архітектури, було проведено реконструкцію Радянського майдану, реставровано головні споруди Кремля (куди 1918р. переїхав Радянський уряд), будівлі першого Університету, розчищено від дисгармонійних пізніших нашарувань ряд пам’яток архітектури, знесено квартали міських нетрів тощо. Схожу програму впорядкування історичного ядра міста розробив для Петрограда (1919-1923) арх. І. О. Фомін; згідно з цим проектом передбачалася консервація центрального району як сформованого історичного архітектурного-містобудівного ансамблю, з розчисткою пам’яток архітектури від пізніших нашарувань.

2. Містобудування, архітектура і мистецтво першого десятиліття радянської розбудови (1923 – 1931). Авангардне мистецтво і архітектура в соціальному експерименті радянської доби


З переможним для більшовиків завершенням громадянської війни (1924) та втіленням засад нової економічної політики (НЕП) розпочинається найяскравіший період розвитку радянської художньої культури, що пов’язаний з енергійною дією авангардних угруповань у головних сферах архітектури та мистецтва. Найбільших авангардних успіхів досягли майстри радянського конструктивізму (відгалуження другого інтернаціонального стилю – функціоналізму). На відміну від своїх іноземних однодумців, радянські авангардисти мали змогу практично, в найширшому масштабі, втілювати власні ідеї у найрізноманітніших напрямах суспільного життя. Мета найбільшого в історії соціального експерименту багато в чому збігається з програмами авангардних перетворень світу і життя. Головними напрямами зусиль авангардних митців є:

  • пошуки нових форм соціалістичного розселення та розміщення продуктивних сил країни переможного пролетаріату;

  • розробка експериментальних форм нових функціональних типів будівель (між іншим – експериментальне житло й побут);

  • експерименти у сфері масових видовищ (між іншими – так званий синтетичний театр);

  • створення принципово нових містобудівних ансамблів та комплексів у реконструкції найбільших міст;

  • спроби радикального перетворення предметного середовища (експерименти майстрів радянського дизайну).



^
Конкурс на проект Палацу Праці у м. Москві



1923 року було оголошено конкурс на проект найбільшої громадської будівлі для м. Москви і всієї Країни Рад: Палац Праці. Для розміщення цієї будівлі призначалася ділянка по проспекту Маркса, на місці колишнього Охотного ряду, – старовинного торговельного кварталу в безпосередній близькості від Кремля та Манежного майдану. За умовами конкурсу Палац праці повинен був перш за все містити величезний зал засідань на 8000 місць. Конкурсні роботи виявилися яскравою демонстрацією творчих можливостей архітекторів-авангардистів, хоча першу премію одержав проект архітектора Н. Троцького – ретро-романтична композиція з еліптичним залом та суміжними малими залами й обслуговуючими приміщеннями. Втім, найбільшого впливу на радянську архітектуру домоглися у власній конкурсній пропозиції брати Весніни, - лідери радянського конструктивізму: Леонід Олександрович Веснін (1880-1933), Віктор Олександрович Веснін (1882-1950), Олександр Олександрович Веснін (1883-1959). Саме їх варіант синтезував авангардні ідеї доби початку радянської архітектури. Під час проектування авторами було поставлено завдання принципового розв’язання усіх вимог конкурсу: конструктивності, утилітарності, раціональності та економічності.

Загальну побудову мас споруди визначено потребами найкращого освітлення численних приміщень. Головні елементи будівлі – башта з багатофункціональними приміщеннями та зал засідань Мосради на 2500 місць, який розміщено над внутрішнім проїздом та суміжно з великим залом на 9000 місць. Авторами було передбачено трансформацію обох приміщень в одне: в особливо урочистих випадках Мосрада, навіть не полишаючи власного приміщення, мала нагоду в повному складі бути присутньою на загальнонароднім мітинзі за участю одинадцяти з половиною тисяч учасників. У башті заввишки 132 м містились метеостанція, астрофізична обсерваторія, центральна московська радіостанція, інформбюро, музей соціальних наук, бібліотека та ін. Елементи інформаційного забезпечення активно формували зовнішні площини споруди: на башті передбачалося розміщення світлових екранів з різноманітною інформацією про час, стан погоди, політичні та соціальні події і т. ін. У цокольнім поверсі розміщувалася їдальня на 6000 місць, електростанція та господарчі приміщення. У внутрішню структуру будівлі було включено багато механічних вертикальних комунікацій, - рухомих сходів і ліфтів. Вертикальну динаміку споруди з виразно продемонстрованим конструктивним каркасом було підкреслено решітчастими баштами у павутинні вант радіоантен.

Проект Весніних не було реалізовано, проте він увійшов до історії авангардної архітектури як проект - ідея, концепція та програма, – своєрідний символ нових часів. Автори визначили власні наміри наступним чином: “Ми... мали на меті створення архітектурного образу нового палацу – палацу народних мас. Разом з тим ми вважали, що образ цей може бути знайдений тільки за рахунок точної організації плану, шляхом втілення соціально - утилітарної функції в архітектурну, що створює вираз змісту споруди. Роботу над планом ми вели водночас з опрацюванням розрізів, фасадів, перспектив та аксонометрій, тобто всієї об’ємно - просторової композиції, засобами якої необхідно було конкретизувати образ Палацу мас”.

Вдалим рішенням Палацу Праці Весніни розпочали одну з магістральних тем радянської архітектури, – тему архітектурного оформлення просторів, що покликані організовувати видовища нового типу, де трудящі маси є активними учасниками небачених за розмахом дійств. Але якщо схожі ідеї Вальтера Гропіуса (“Тотальний театр”) залишилися в царині архітектурних концептуальних фантазій, радянські архітектори незабаром почали з розмахом втілювати ідеї синтетичного “театру масового дійства”.


^ Перші містобудівні проекти та реалізації радянської доби.

Комплекс майдану Дзержинського у м. Харкові


Перші за часів нової пролетарської влади реалізовані містобудівні проекти мали дещо однобічний характер – це були переважно малі житлові райони, робітничі квартали, селища і т. ін. На їх фоні вирізняється комплекс майдану Дзержинського (нині – Свободи) у м. Харкові – яскравий приклад не тільки рішення нового функціонального типу адміністративної споруди, але й взагалі – авангардної просторової концепції громадського комплексу.
  1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства о. О. Воронков, Т. Б. Воронкова
Харківська національна академія міського господарства, вул. Революції, 12, Харків, 61002 Електронна адреса: rectorat@ksame kharkov...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства писаревський Ілля Матвійович
...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв конспект лекцій
Пожежна профілактика в будівництві” (для бакалаврів 4-го курсів денної форми навчання напряму підготовки 060101 – «Будівництво» спеціалізації...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв конспект лекцій
Пожежна профілактика в будівництві” (для спеціалістів 5-го курсів денної форми навчання напряму підготовки 0921 060101) – «Будівництво»...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв методичні вказівки
Пожежна профілактика в будівництві” (для магістрів 5-го курсів денної форми навчання напряму підготовки 0921 060101) – «Будівництво»...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв конспект лекцій
Пожежна профілактика в будівництві” (для магістрів 5-го курсів денної форми навчання напряму підготовки 0921 060101) – «Будівництво»...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв методичні вказівки
Безпека на транспорті” (для студентів 2 курсу денної форми кваліфікаційного рівня бакалавр галузі знань 1702 “Цивільна безпека” напряму...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв методичні вказівки
Охорона праці ” (для бакалаврів 4-го курсів заочної форми навчання напряму підготовки 060101 – «Будівництво» спеціалізації “Охорона...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв методичні вказівки до проведення практичних занять
Безпека на транспорті” (для студентів 2 курсу денної форми кваліфікаційного рівня бакалавр галузі знань 1702 “Цивільна безпека” напряму...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв конспект лекцій
Конспект лекцій з дисципліни “Пожежна безпека” (для студентів денної форми навчання напряму підготовки 050702 – «Електромехінка»...
Харківська національна академія міського господарства iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв конспект лекцій
Конспект лекцій з дисципліни “Основи пожежної безпеки” (для студентів денної форми навчання напряму підготовки 060101 – «Будівництво»”...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи