Середовище життєдіяльності людини в структурі системи людина – середовище існування icon

Середовище життєдіяльності людини в структурі системи людина – середовище існування




НазваСередовище життєдіяльності людини в структурі системи людина – середовище існування
Сторінка1/6
Дата23.06.2012
Розмір0.96 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6

Розділ 3

СЕРЕДОВИЩЕ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ В

СТРУКТУРІ СИСТЕМИ «ЛЮДИНА – СЕРЕДОВИЩЕ

ІСНУВАННЯ»


Глава 3.1. Середовище життєдіяльності людини


3.1.1. Навколишнє середовище і середовище

життєдіяльності людини

Вивчаючи безпеку життєдіяльності людини як категорію, щодо сутності його життя, сфери його діяльності і взаємозв'язку з навколишнім середовищем, необхідно розглянути істоту другої складової системи «людина – середовище існування».

У глобальному представленні навколишнє природне середовище являє собою космічний простір, невід'ємною частиною якого є планета Земля. Стосовно до умов існування людини, як індивіда, практичний інтерес у розглянутій системі «людина – середовище існування» представляє біосфера.

Біосфера (bios (гр.) – життя + sphaira (гр.) – куля) це саморегулююча оболонка Землі, що містить у собі частину атмосфери (висотою від поверхні Землі до 50 км), гідросфери (глибиною від поверхні океану до 11 км) і літосфери (глибиною у земній поверхні до 4,5 км), у яких спостерігаються живі макро- і мікроорганізми. Ці складові біосфери взаємозалежні складними біогеохімічними й енергетичними процесами, що характеризуються двома основними законами:

Перший закон – біосфера характеризується однобічним припливом енергії, яка використовується нею на удосконалювання і розвиток біологічних речовин і процесів.

Другий закон – біосфера характеризується біогеохімічними круговоротами. Причому розрізняють такі три їх основних види:

а) круговорот води;

б) круговорот елементів, переважно в газоподібній формі;

в) круговорот елементів в осадовій формі.

Атмосфера (atmos (гр.) – пара + sphaira (гр.) – куля) – газова оболонка Землі. Вона складається з природної суміші 10-ти різних газів, основними з який є азот (близько 78 %), кисень (21 %) і вуглекислий газ (0,03 %). Важливою складовою атмосфери є також водяна пара, обсяг якої складає близько 14 тис. км3. Ці гази забезпечують життя всім живим організмам і рослинам і захищають їх від шкідливого впливу сонячних променів. Завдяки своїй масі і земному притяганню атмосфера утримується навколо нашої планети. Крім того, шар атмосфери, товщиною близько 480 км, захищає від метеоритів, які згоряють завдяки тертю з молекулами кисню.

Верхньою границею біосфери в атмосфері Землі є озоновий шар, що розташовується на висоті близько 50 км. Озонова оболонка виконує функцію захисного шару, затримуючи основну частину ультрафіолетового випромінювання сонячних променів, яка шкідлива для біосфери.

Однак, на протязі уже досить значного відрізку часу відповідні дослідження фіксують зменшення товщини озонового шару і навіть виникнення озонових дірок. Аналіз показує, що це відбувається, в основному, унаслідок хімічних реакцій між молекулами хлору, азоту, фреонів і озону, при яких озон руйнується. Так, наприклад, один атом хлору може зруйнувати близько 105 молекул озону. Одна молекула оксидів азоту – до 10 молекул озону. Ясно, що такі елементи були присутні в біосфері на протязі всього циклу її існування, але їхня дія не приводила до вказаного ефекту. Це пояснюється тим, що величина концентрації молекул хлору та азоту була природною, яка диктувалася процесами, які відбувалися в біосфері. За вказаний останній відрізок часу кількість молекул таких елементів значно збільшилась і продовжує нарощуватись. Таке положення викликане предметною діяльністю людини, яка привела в результаті зменшення товщини озонового шару до виникнення нового негативного фактора – збільшення інтенсивності ультрафіолетових випромінювань. Так як цей фактор проявляється у глобальному масштабі і робить свій негативний вплив не тільки на людину, але і на флору і фауну Землі в цілому, то очевидно, що його слід віднести до класу антропогенно-природних.

Основними антропогенними джерелами цих хімічних елементів є атомні вибухи, згоряння ракетного і літакового палива, широке застосування в усьому світі хлоро- і фтороутримуючих вуглеводнів, які використовуються в холодильниках, кондиціонерах, аерозольних побутових засобах, у деяких інших видах промислової і побутової хімії.

Атмосферне повітря є однією з найважливіших складових середовища існування людини, без якого життя на Землі були б абсолютно неможливим. Атмосферний кисень необхідний для дихання людей, тварин, більшої частини рослин і мікроорганізмів.

Основним джерелом утворення кисню є процес фотосинтезу зелених рослин (дерева, фітопланктон і ін.). Дослідження показують, що зелені рослини за рік виділяють в атмосферу близько 70 млрд. т. кисню. Близько 80% усього атмосферного кисню виробляється морським фітопланктоном, а 20% виробляють зелені рослини.

Вуглекислий газ (оксид кисню) є обов'язковим компонентом у процесі фотосинтезу зелених рослин. Він виробляється і надходить в атмосферу унаслідок виверження вулканів, розкладання органічних речовин, дихання живих організмів, випарів з поверхні океанів, спалювання торфу, нафти, газу.

Поглинання оксиду вуглецю протікає, в основному в процесі фотосинтезу рослин і розчиненні його у воді. Причому, кількість оксиду вуглецю, розчиненого у воді приблизно в 50 разів більше, ніж його зміст в атмосферному повітрі.

Протягом року в результаті фотосинтезу рослини поглинають близько 100 млрд. т. окису вуглецю, з наступним виділенням кисню. Це складає ~ 6 % його змісту в атмосфері.

Як і будь-який компонент біосфери вуглекислий газ характеризується деякою величиною оптимальної концентрації в атмосферному повітрі. При недостатній концентрації оксиду вуглецю знижується активність процесу фотосинтезу рослин, а підвищена його концентрація приводить до зменшення проценту рослинного світу на Землі.

Водяні пари є потенційним джерелом утворення хмар, тумана і, як наслідок, опадів у вигляді дощу, снігу, граду. На додаток до цієї функції водяні пари, в сполученні з двоокисом вуглецю, забезпечують перевідбиття інфрачервоних випромінювань, які надходять з поверхні Землі. У такий спосіб забезпечується тепловий баланс і стабільність кліматичних зон у різних районах земної кулі. Так, наприклад, у випадку відсутності цих складових атмосфери, температура на поверхні землі була б на 35…40оС нижче.

Однак, унаслідок розвитку науково-технічного прогресу, за останнє сторіччя концентрація двоокису вуглецю значно збільшилася, що викликало порушення природного стану атмосфери. Це привело до появи так званого «парникового ефекту». Цей ефект проявляється у глобальному підвищенні температури на Землі через перевідбиття додаткової кількості інфрачервоних випромінювань убік земної поверхні. Так, за останні 100 років, середня температура на планеті підвищилася на 0,5оС. При умові наявного зросту промисловості та існуючого відношення людини до екологічних проблем, до середини поточного сторіччя прогнозується подальше потеплення на 1,5…4,5оС.

Таким чином, атмосфера фактично регулює теплообмін Землі з космічним простором, впливає на її водяний і енергетичний баланс і тим самим фактично визначає клімат регіонів Землі.

Клімат – це багаторічний режим погоди, властивий тій чи іншій місцевості. Виходячи з вищевикладеного випливає, що конкретні кліматичні умови формуються внаслідок протікання взаємозалежних енергетичного, газового і водяного обмінних процесів, що відбуваються в біосфері.

Основними характеристиками клімату є усереднені показники відносної вологості повітря, освітленості, температури повітря, рівня радіації, атмосферного тиску, сили вітру.

Конкретні значення параметрів клімату і їхнього сполучення в різному ступені позначаються на здоров'ї і самопочутті людини.

Відносна вологість повітря визначається місцем розташування на Землі, а також залежить від часу року і доби.

Цей параметр істотно впливає на теплообмін організму людини з навколишнім середовищем і має велике значення для її життєдіяльності.

Так, при низькій температурі і високій відносній вологості повітря підвищується тепловіддача в результаті значного декремента температур у системі «людина – навколишнє середовище» і зниження теплового опору повітря через підвищений вміст водяного пару. У цьому випадку може спостерігатися переохолодження організму людини.

При високій температурі і високій відносній вологості повітря тепловіддача організму людини різко зменшується, що може привести до перегріву організму, особливо при виконанні напружених, важких фізичних робіт. Висока температура повітря, як і низька, краще переноситься людиною при зниженій відносній вологості повітря. Найбільш комфортна для людини відносна вологість повітря в межах 40…60%.

Освітлення від природного джерела світла (сонця), так зване природне освітлення, змінюється в широких межах і залежить від часу доби, часу року, стану атмосфери, географічного положення. Цей вид освітлення благотворно впливає на людину, тому що її зоровий аналізатор і організм в цілому найкраще адаптовані до нього внаслідок природного еволюційного розвитку на протязі багатьох століть. У виробничій обстановці та у житловому середовищі для людини шкідлива як надмірна, так і недостатня освітленість, яка забезпечується як природним, так і штучними джерелами світла.

Фоновий рівень радіації створюється за рахунок сонячної радіації й іонізуючих випромінювань природних радіоактивних речовин. Рівень сонячної радіації визначається кількістю сонячних днів і активністю Сонця. Сплески сонячної активності розігрівають зовнішні шари атмосфери Землі, змінюють їхню щільність і хімічний склад. Потоки заряджених часток і електромагнітних випромінювань проникають в атмосферу, змінюючи склад повітряної оболонки. При цьому відбувається зміна погоди, самопочуття людини, унаслідок відповідних реакцій організму.

Формування організму людини і його життєдіяльність протікають у визначених межах, установлених природним середовищем на протязі еволюційного розвитку, з урахуванням роботи механізму адаптації. Тому умови навколишнього середовища в межах природних змін його параметрів називаються нормальними умовами.

Гідросфера (греч. hydro – вода + sphaira – куля) – водяна оболонка Землі. До неї відносяться води морів, океанів, рік, озер, гірські і покривні льодовики, а також підземні води. Усі вони зв'язані між собою в планетарних процесах круговороту води, газів і енергії. Гідросфера, на відміну від літосфери й атмосфери, покриває 70,8% поверхні Земної кулі.

Вода є основою життя на Землі. На початковій стадії розвитку життя на Землі, формування біосфери, вода була середовищем зародження і розвитку живих організмів. Без води не можливе протікання процесу фотосинтезу, що протікає в зелених рослинах і лежить в основі біологічного кругообігу речовин на нашій планеті. Живі організми на 60...98% складаються з води і всі їхні життєві функції зв'язані з водою. Процеси травлення і засвоєння їжі в стравоході, синтез живих речовин у клітках організмів здійснюються винятково в рідкому середовищі. Втрата організмом лише 10...20% води може привести до його загибелі. Так, наприклад, без води людина може прожити не більше 5-ти діб.

Літосфера (litos (гр.) – камінь + sphaira (гр.) – куля) – земна кора, тобто зовнішня тверда оболонка земної кулі силікатного складу, товщиною 30...80 км.

Літосфера не є монолітною оболонкою. Вона складається з тектонічних плит, що базуються на магмі. Унаслідок фізико-хімічних і енергетичних процесів, які безупинно відбуваються в ядрі і мантії Землі, тектонічні плити знаходяться в постійному русі, що викликає періодичне виникнення землетрусів.

Розрізняють материкову кору землі й океанічну. Вони відрізняються як по своїй товщині, так і по складу.

Материкова кора складається, в основному, із трьох шарів – осадового, гранітного і базальтового.

Океанічна кора також має три основних шари. Однак по складу вона відрізняється від материкової. Так, гранітного шару вона не містить, осадовий шар має малу товщину. Під осадовим шаром розташовується шар складного хімічного складу, унаслідок чого його умовно називають «другим шаром».

Осадовий шар материкової кори складається з опадів, утворених на поверхні Землі з продуктів руйнування щільних гірських порід (глини, піски, вапняки і т. п.). Цей шар також має слоїсту структуру.

Верхня частина осадового шару являє собою ґрунт – конгломерат, який складається з пухких гірських порід, збагачених органічною речовиною, що утворилося зі стебел, що відмирають, і коренів рослин при з'єднанні їх з водою. Таким чином, виник обмін речовин і енергії між ґрунтом і рослинами, так званий. біологічний круговорот, що і поклав початок утворення ґрунтів.

У процесі еволюції людини, під впливом негативного впливу на біосферу аграрної цивілізації, демографічного вибуху, урбанізації суспільства і науково-технічного прогресу, середовище існування людини перетерпіло значні зміни, виник цілий ряд антропогенних негативних факторів. Рівень і кількість цих факторів залежить від умов і місця існування людини. У зв'язку з цим у системі «людина – середовище існування » виділяється підсистема «людина – навколишнє середовище».

Навколишнє середовище – середовище існування людини, обумовлене сукупністю позитивних і негативних природних і антропогенних факторів, здатних впливати на його життєдіяльність.

Навколишнє середовище, стосовно до міської зони, яка насичена промисловими об’єктами, відрізняється підвищеною концентрацією пилу, газу, підвищеним рівнем шуму, вібрації, теплових випромінювань та дією інших негативних антропогенних факторів. Таким чином, у біосфері сформувалися області так званої «техносфери».

Техносфера – це область біосфери, природні характеристики і процеси в який трансформовані в результаті безпосереднього чи непрямого впливу діяльності людини з метою підвищення матеріальної, психічної і соціально-економічної комфортності життя.

Наприкінці XYIII австрійський вчений Едуард Зюсс, у результаті своїх численних досліджень, визначив біосферу як деяку оболонку Землі, створену живими організмами. Ця оболонка є зоною органічного життя і являє собою сукупність живих тіл, що населяють Землю. Вона охоплює область простору, у якому відбуваються процеси взаємодії атмосфери, літосфери і гідросфери.

Сучасне поняття біосфери було уведено В. І. Вернадським (1863 – 1945 р. р.). В. І. Вернадський і його послідовники визначили біосферу як самоорганізовану, саморегулюючу оболонку Землі, що включає нижні шари атмосфери, гідросферу і верхні шари літосфери. Процеси, що відбуваються в ній, її склад і будова обумовлені минулою і дійсною життєдіяльністю всієї сукупності живих організмів.

В.І. Вернадський дав таке визначення біосфери: «Біосфера являє собою оболонку життя – область існування живої речовини». Він установив, що біосфера, як і будь-яка жива речовина, має свою особливу організованість. Причому, у даному випадку організованість не є механізмом. Її відмінність полягає в тім, що вона постійно перебуває в динамічному становленні і розвитку, у русі всіх її матеріальних макро- і мікрочастинок і енергетичних елементів. У зв’язку з цим В. І. Вернадський вважав, що організованість біосфери повинна розглядатися як рухова (динамічна) рівновага.

Таким чином, біосфера, яка охоплює всю земну кулю, являє собою природно охоронну сукупність живих і неживих компонентів. Між її неживою частиною, неживими природними тілами і живими речовинами, що є її складовими, постійно протікають обмінні процеси. Цей обмін у часі виражається динамічною рівновагою, що закономірно змінюється і прагне до сталості.

Аналізуючи процеси, що відбуваються в біосфері Землі, В.І. Вернадський прийшов до висновку, що еволюція видів, що існують у біосфері, трансформується в еволюцію біосфери в цілому.

Наслідком наукових досліджень В.І. Вернадського явився висновок, що поява людини і формування людського суспільства є одним із природних послідовних етапів розвитку життя на Землі, тобто біогенезу. Розглядаючи людство в якості розумного активного елемента біосфери, В.І. Вернадський припускав, що його діяльність, зміни, які вносяться ним у біосферу у результаті активного розвитку, приведуть до рівноважних взаємин між людиною і біосферою.

Таким чином, сформувався наступний етап розвитку біосфери, що називається ноогенезом. В.І. Вернадський припускав, що внаслідок осмисленої, розумної предметної діяльності людини етап ноогенеза забезпечить трансформування біосфери в ноосферу.

Ноосфера це вища стадія розвитку біосфери, яка характеризується гармонічним сполученням людського розуму, вираженого в змінах, що вносить людина в біосферу, із природними процесами, що відбуваються в біосфері.

З погляду існування людського суспільства, можна зробити єдино правильний висновок, що ноосфера є для людства єдиною альтернативою техногенного впливу, який привів до дійсного кризового стану біосфери в її розвитку. Людина, у силу специфіки свого розвитку та психології, ставши істотою соціальною, у своїй діяльності перестала враховувати природні закономірності, основні закони, процеси, які забезпечують динамічну рівновагу, необхідну для існування біосфери. Другими словами людина відкинула принцип пристосування, гармонійного розвитку з навколишнім природним середовищем, як інші живі організми. Предметна діяльність людини, в основному, спрямована на пристосовування біосфери відповідно до поставлених цілей і потреб. У результаті такого підходу до забезпечення своєї життєдіяльності виникла глобальна зміна природних характеристик біосфери аграрною цивілізацією, демографічним вибухом, урбанізацією суспільства і науково-технічним прогресом, які є результатом діалектики розвитку природних еволюційних процесів людства до теперішнього часу.

У результаті вище викладеного слідує, що людство повинно кардинально переглянути своє відношення до біосфери, прикласти максимум зусиль для забезпечення переходу біосфери в її якісно новий стан – ноосферу. Зміна розвитку людства у цьому напрямку являє собою глобальну проблему в масштабах усієї планети, але це є єдиний вірний шлях збереження життя на Землі, його подальшого прогресивного розвитку.


  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Середовище життєдіяльності людини в структурі системи людина – середовище існування iconТема наукові основи безпеки життєдіяльності визначення науки «Безпека життєдіяльності»
Основні цілі в рішенні задачі рівноважного існування системи «людина – середовище існування»
Середовище життєдіяльності людини в структурі системи людина – середовище існування iconТема 2 тема 2 середовище життєдіяльності людини програмна анотація
Навколишнє середовище — це вся сукупність природних та антропогенних факторів, у середовищі яких існує людина
Середовище життєдіяльності людини в структурі системи людина – середовище існування iconТема 2 тема 2 середовище життєдіяльності людини програмна анотація
Навколишнє середовище — це вся сукупність природних та антропогенних факторів, у середовищі яких існує людина
Середовище життєдіяльності людини в структурі системи людина – середовище існування iconРозділ 2 людина в системі «людина – середовище існування» Глава Фізіологія людини в контексті її здоров'я І безпеки
Подібність між людиною І тваринами визначається складом речовин, будівлею І функціональними характеристиками організмів. У людини...
Середовище життєдіяльності людини в структурі системи людина – середовище існування iconМіністерство освіти І науки, молоді І спорту України Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Місце людини в навколишньому середовищі. Внутрішнє середовище в будівлях І спорудах, матеріальний І енергетичний баланси постачання....
Середовище життєдіяльності людини в структурі системи людина – середовище існування iconМіністерство освіти І науки, молоді І спорту України Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Місце людини в навколишньому середовищі. Внутрішнє середовище в будівлях І спорудах, матеріальний І енергетичний баланси постачання....
Середовище життєдіяльності людини в структурі системи людина – середовище існування iconКольоротерапія як засіб впливу на естетичне середовище позашкільного закладу
У статті розглядається поняття «естетичне середовище», його плив на розвиток особистості, використання вибору кольорової гами як...
Середовище життєдіяльності людини в структурі системи людина – середовище існування iconЗалікові питання з курсу "безпека життєдіяльності"
Стисла характеристика основних підсистем в системі "Людина життєве середовище"
Середовище життєдіяльності людини в структурі системи людина – середовище існування iconТематичний план проходження Навчальної програми з дисципліни безпека життєдіяльності
Тема 3: Значення зовнішнього середовища в системі «людина – зовнішнє середовище»
Середовище життєдіяльності людини в структурі системи людина – середовище існування iconЛекція 10. Управлінська праця як вид професійної діяльності
Тобто крім відомого матеріального і духовного доробку, людина зуміла створити небачений в природі тип організаційного існування за...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи