Долікарняна допомога при нещасних випадках icon

Долікарняна допомога при нещасних випадках




Скачати 464.13 Kb.
НазваДолікарняна допомога при нещасних випадках
Сторінка1/2
Дата28.07.2012
Розмір464.13 Kb.
ТипДокументи
  1   2

Глава 4.6. Долікарняна допомога при нещасних випадках


4.6.1. Послідовність дій у випадку надання

першої допомоги потерпілим

Для успішного надання першої допомоги потерпілим при нещасному випадку в запасі у присутніх при цьому усього 1 – 2 хвилини. Якщо мозок потерпілого пробуде без кисню три хвилини, то настає клінічна смерть.

У випадку надання першої допомоги необхідно перевірити пульс хворого, придивитися до його обличчя, грудної клітки і переконатися, що людина справді не дихає. У випадку зупинки дихання, як правило, пульс відсутній, а губи, щоки і вуха потерпілого здобувають синьо-сірий відтінок. При цьому слід знати, що дихання у потерпілого може зупинитися тому, що його голова нахилена. У цьому випадку дихальні шляхи звужуються, або язик западає глибоко в горло. Для відновлення прохідності дихальних шляхів людини необхідно виконати наступне:

1. Відвернути голову хворого назад і, підтримуючи її, підняти його підборіддя і постаратися відкрити потерпілому рот.

2. При наявності вставних щелеп їх необхідно вийняти з роту.

3. Акуратно витягнути запалий язик. Для цього необхідно взятися за нього пальцями, попередньо огорнувши їх чистою носовою хусткою.

4. Повернути голову хворого набік, звільнити рот від слини (блювоти) за допомогою носової хустки чи шматка тканини. Якщо нічого подібного під рукою немає, то виконати цю операцію пальцем.

5. Якщо рот хворого стиснутий, то необхідно взятися вказівними пальцями за кути нижньої щелепи, упертися в неї ж великими пальцями і відсунути щелепу вперед. Потім слід перевести пальці на підборіддя і, відтягнувши його вниз, відкрити рот.

6. Якщо перерахованих вище дій досить для того, щоб людина знову почала дихати, то необхідно нахилити його голову на груди і покласти в позу, безпечну для дихання.

7. Якщо людина і надалі не дихає, то необхідно провести штучне дихання методом «із роту в рот» або підняттям і опусканням рук.

8. Якщо серце не працює і пульс відсутній, то одночасно зі штучним диханням робиться непрямий масаж серця. Якщо штучне дихання не виконувати, то кров перестане надходити в мозок, і людина помре.


4.6.2. Організація і засоби надання першої

допомоги потерпілим

Аналіз медичних наслідків стихійних лих і антропогенних катастроф в Україні і країнах СНД наочно підтвердив, що у випадку своєчасного надання постраждалим долікарської допомоги кількість невиправданих безповоротних утрат значно знижується. Про це свідчить також досвід організації і надання медичної допомоги під час катастроф, у тому числі і соціально-політичних, котрі відбулися за останнє десятиліття в країнах СНД і далекому зарубіжжі.

Основними причинами смерті потерпілих у чи катастрофах стихійних лихах є, насамперед, важка механічна травма, шок, кровотеча і порушення функцій органів подиху. Значна частина цих уражених (до 30%) гине протягом першої години, 60% – через 3 години, а якщо допомога затримується на 6 годин, то гине вже 90% тяжкопоранених.

Організація невідкладної медичної допомоги потерпілим у надзвичайних ситуаціях тісно зв'язана із швидкістю розвитку негативних факторів у районі нещастя. Так, у період ізоляції, який триває від декількох хвилин до декількох годин, а в ряді ситуацій – і до десятків годин, перша медична допомога може надаватися тільки самими потерпілими в порядку само- і взаємодопомоги. У цей період само- і взаємодопомога не носять організованого характеру, вони надаються стихійно в міру можливості, підготовленості потерпілих, населення і їх забезпечення засобами надання допомоги.

Виходячи з цього стає очевидним, що першочергове значення для ефективної ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій має підготовка населення країни до адекватного поводження і готовності надання ним першої (долікарняної) допомоги потерпілим під час аварій та катастроф.

При постановці задачі по наданню долікарняної допомоги потерпілим необхідно виходити із граничних умов – відсутності медикаментозних засобів. Така позиція формується не тільки виходячи із теоретичних засад, але і підтверджується практикою, яка показує, що використання потерпілими та населенням табельних медичних засобів для надання першої медичної допомоги в більшості випадків виключається. Виходячи із цього слідує, що населення повинно вміти надавати першу медичну допомогу підручними та елементарними медичними засобами.

Практика ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, аварій, катастроф дає змогу виділити такі етапи по ліквідації їх медико-санітарних наслідків:

  1. Надання долікарняної допомоги потерпілим.

  2. Визначення основних напрямків надання першої медичної допомог.

  3. Надання першої медичної допомоги з використанням табельних засобів порятунку потерпілих.

Другий та третій етапи виконуються після прибуттям на місце катастрофи рятувальних і медичних сил, які використовують дані пошукових робіт.

Склад і чисельність медичних сил визначаються характером і масштабами катастрофи, прогнозованими втратами людей (працюючих, населення). В усіх випадках медичні формування й установи працюють на місці катастрофи в тісній взаємодії з іншими формуваннями: пошуково-рятувальними, аварійно-технічними, протипожежними й ін.

Одні з них розбирають завали, гасять пожежі, забезпечують доступ до постраждалих, а після надання їм першої медичної допомоги виносять їх до площадок завантаження на транспорт. Інші – проводять знезаражування території, санітарну обробку уражених об'єктів і місцевості, а також і інші необхідні роботи.

Таким чином, перша медична допомога – це комплекс найпростіших медичних заходів, що виконуються на місці аварії чи катастрофи або поблизу від нього в порядку само- і взаємодопомоги, а також особовим складом аварійно-рятувальних формувань з використанням підручних і табельних медичних засобів з метою усунення подальшої дії небезпечного фактора, порятунку життя потерпілих, зниження і попередження розвитку важких наслідків надзвичайної ситуації.

Оптимальним терміном надання першої долікарняної допомоги є 2 – 3 хвилини після одержання травми. Якщо припиняється дихання, є зовнішня кровотеча, цей час значний скорочується.

Конкретні заходи першої долікарняної допомоги залежать від факторів ураження, які діють під час катастрофи, і отриманих людьми ушкоджень. Так, у катастрофах, які характеризуються великою кількістю механічних (динамічних) факторів ураження проводять наступні заходи:

  • звільнення потерпілих з-під завалів зруйнованих сховищ, укриттів;

  • відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів (усунути з порожнини рота сторонні предмети – вибиті зуби, згустки крові, грудки землі і т.п.);

  • проведення штучної вентиляції легень методом «із роту в рот» чи «із рот в ніс»;

  • надання фізіологічно вигідного положення потерпілому;

  • тимчасове припинення зовнішньої кровотечі всіма доступними методами (стисливою пов'язкою, пальцевим стиском судини, накладенням джгута і т.п.);

  • виконання непрямого масажу серця;

  • накладення пов'язок на рана й опіковій поверхні;

  • іммобілізація кінцівок при переломах, великих опіках і розривах м'яких тканин;

  • фіксація тулуба до дошки чи до щита при травмах хребта;

  • надання теплого питва з додаванням 0,5 чайної ложки соди і солі на 1 літр рідини, алкоголю. Ця профілактична процедура виконується тільки при відсутності блювоти і травми порожнини живота);

  • обігрів потерпілого.

У вогнищах ураження з переважно термічними травмами додатково до перерахованих заходів повинні проводитися:

  • гасіння палаючого одягу;

  • укутування потерпілого чистим простирадлом.

Під час катастроф з викидом у навколишнє середовище сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) у порядку першої медичної допомоги виконуються:

  • захист органів дихання, зору і шкіри від безпосередньої дії на них СДОР шляхом використання засобів індивідуального захисту (ватно-марлевих пов'язок, укривання обличчя вологою марлею, хусткою, рушником і т.д.);

  • швидкий винос потерпілого з зони отруєння;

  • при попаданні СДОР у шлунок обов'язково забезпечити часте питво з метою промивання шлунка «ресторанним» способом та уживання молока, чи других адсорбентів;

  • санітарна обробка відкритих частин тіла проточною водою з милом чи 2 % розчином соди;

  • дегазація одягу і взуття наявними підручними засобами.

Під час аварій на атомних реакторах у районі нещастя, крім того, виконуються наступні заходи, необхідність та обсяг яких встановлюється відповідно підготовленим медичним персоналом:

  • йодна профілактика;

  • уживання радіопротекторів;

  • максимально можлива в наявний час дезактивація одягу і взуття;

  • евакуація населення з місць зараження і надання їм під час евакуації необхідної медичної допомоги.

Під час масових інфекційних захворювань в осередках бактеріологічного або біологічного зараження перша медична допомога включає в себе наступні етапи:

  1. Використання підручних, а при наявності, і табельних засобів індивідуального захисту;

  2. Активне виявлення й ізоляція хворих з підвищеною температурою та підозрюваних на інфекційні захворювання;

  3. Використання засобів екстреної профілактики;

  4. Проведення необхідної часткової чи повної санітарної обробки.

При цьому обсяг та перелік медикаментів для проведення робіт по пункту 2 та 3 встановлюються медичним персоналом

Під час масових спалахів харчових отруєнь, інфекційних захворювань, аварій на атомних реакторах і інших катастрофах обсяг людських жертв залежить від своєчасного оповіщення населення про надзвичайну ситуацію. При цьому в першу чергу повинні широко використовуватися засоби масової інформації.

Перелік планових медичних маніпуляцій залежить від рівня кваліфікації персоналу медичних формувань, що прибувають у зону катастрофи, їхньої оснащеності медикаментами, портативною лікувально-діагностичною апаратурою й іншим медичним устаткуванням.

Лікарська допомога – це комплекс медичних маніпуляцій, які виконуються медичним персоналом з використанням табельних медичних засобів. Вона спрямована на порятунок життя потерпілого і попередження розвитку ускладнень у стані здоров'я.

На додаток до заходів, що проводяться в порядку першої медичної допомоги, обсяг лікарської допомоги включає наступні етапи:

  1. контроль серцево-судинної діяльності (вимір артеріального тиску, підрахунок кількості серцевих скорочень, визначення напруги і наповнення пульсу та функцій органів дихання (частота і глибина подиху) потерпілого;

  2. уведення знеболюючих і серцево-судинних препаратів;

  3. введення антибіотиків, протизапальних препаратів;

  4. уведення седативних, протисудорожних і протирвотних засобів;

  5. надання сорбентів, антидотів і т. д.;

  6. контроль правильності накладення джгутів, пов'язок, шин і, при необхідності, – їхнє виправлення і доповнення з використанням табельних і медичних засобів;

  7. накладання асептичних пов'язок.

Оптимальний термін надання лікарської допомоги складає 1 годину після одержання травми.

Перша лікарська допомога потерпілим здійснюється розгорнутими медичними пунктами.

Приведений вище перелік заходів (обсяг допомоги потерпілим) може змінюватися убік розширення чи зменшення, у залежності від тих конкретних умов, які виникають під час конкретних надзвичайних ситуацій, аварій чи катастроф.


4.6.3. Аптечка першої медичної допомоги

До табельних медичних засобів індивідуального захисту відносяться:

  • аптечка індивідуальна;

  • універсальна побутова аптечка для населення, що проживає на радіаційно-небезпечній території;

  • індивідуальні протихімічні пакети;

  • пакет перев'язний медичний (ППМ).

Аптечка індивідуальна має у своєму складі препарати, призначені для надання першої медичної допомоги з метою профілактики шоку і радіаційних уражень, проведення протибактеріальної і протирвотної терапії. Вона являє собою футляр жовтогарячого кольору розміром 9,5 × 8,5 × 2,0 см, масою небагато більше 100 гр. Усередині футляр розділений на 7 гнізд, у яких розміщені різнобарвні циліндрики різної конфігурації і тюбик та шприц-тюбик, що містять медичні засоби. Правила використання препаратів і засобів, що містяться в аптечці першої допомоги, знаходиться у футлярі.

Індивідуальні протихімічні пакети використовуються для проведення часткової санітарної обробки і дегазації в місцях хімічного ураження.

Пакет перев'язний медичний (ППМ) використовується для перев'язки раней і опіків, накладання пов'язки при відкритому переломі. Пакет перев'язний являє собою бинт шириною 10 см, довжиною 7 см, на якому розміщені дві ватно-марлеві подушечки (32×17,5 см). Одна з подушечок рухома, інша – нерухома. Перев'язний матеріал пакета стерильний, він загорнений у пергаментний папір і розміщений у чохлі з прогумованої тканини. Внутрішня сторона чохла також стерильна.


4.6.4. Використання підручних засобів

У реальних ситуаціях під час нещасних випадків під рукою не завжди маються табельні засоби для надання допомоги потерпілим. У цих випадках необхідно застосовувати підручні засоби.

Наприклад, у людини вибитий один зуб, і його ясна кровоточать. У цьому випадку потрібно згорнути зі стерильної марлі тампон, уставити його на місце вибитого зуба і зарекомендувати потерпілому сильно закусити це місце на 10 – 15 хвилин. Повторювати цю процедуру необхідно доти, поки кровотеча не зупиниться.

Для перев'язки рани не завжди можна знайти відразу бинт чи вату. У цьому випадку можна використовувати рушник, розірване на смуги простирадло, наволочку, а також чисту носову хустку, паперові серветки і т.д., за допомогою яких можна припинити кровотечу і перешкодити забрудненню рани.

У випадку переломів кісток замість шин також можливе використання підручні засобів. Наприклад, якщо перелом стався на лижній прогулянці, то у якості підручних засобів можуть бути використані лижа, лижна палка. При нещасному випадку на будівельному майданчику – дошка, арматура. Якщо ситуація відбулися в природному середовищі, то підручними засобами можуть слугувати очерет, туго скручена солома й ін.


4.6.5. Правила зупинки кровотеч. Обробка ран при

механічних ушкодженнях, опіках і обмороженнях

Результатом механічних ушкоджень організму людини, як правило, є рани.

Рани – це ушкодження тканин і органів з порушенням цілісності шкіряного покриву, слизистої оболонки що супроводжується болем, кровотечею, розбіжністю ушкоджених країв живої тканини, а також порушенням функцій ушкодженої частини тіла.

У разі, коли механічне ушкодження супроводжується частковим порушенням шкіри чи слизистої оболонки, то це називається саднами.

При механічних пошкодженнях виділяють наступні їх типи по виду ушкодження елементів тіла:

  • поранення м'яких тканин (шкіри, підшкірної клітковини, м'язів, сухожиль, судин, нервів);

  • поранення з ушкодженням кісток;

  • проникаючі поранення;

  • непроникаючі рани тіла.

По механізму нанесення, характеру ушкодження розрізняють рана різані, колоті, рубані, укушені, рвані, скальповані, ударені, давлені і вогнепальні.

Різана рана – заподіяна гострим предметом. Вона характеризується перевагою довжини над глибиною, рівними краями, мінімальним обсягом мертвої тканини і реактивних змін навколо рани.

Рвана рана виникає від такого механічного впливу на м'які тканини організму людини, сила якого перевищує фізичну здібність їх до розтягування.

Колота рана виникає від ушкодження м'яких тканин голкою, шилом, цвяхом, ножем, багнетом і т. п. Ці рана, як правило, глибокі, часто «сліпі», тобто практично невидимі, з невеликим вхідним отвором і можуть супроводжуватися ушкодженням кровоносних судин, та внутрішніх органів.

Скальпована рана характеризується повним чи частковим відставанням шкіри від м'язових тканин, а на волосистій частині – майже всіх м'яких тканин тіла людини без істотного їхнього ушкодження.

Ударена рана як і давлена рана, виникає від удару тупим предметом. Вона спостерігається в тому випадку, якщо спостерігається розбіжність і розриви тканин зі значною зоною їх травматичного порушення, з великим мікробним забрудненням.

Укушена рана виникає внаслідок покусання потерпілого твариною чи людиною. Вона відрізняється великим мікробним забрудненням та, як правило, інфекційними ускладненнями. Вона може містити в собі ознаки, які характерні рваній, удареній і давленій ранам. Така рана часто інфікується патогенними мікробами, які знаходяться в слині того, хто кусає.

Вогнепальна рана. Рани, що наносяться вогнепальною зброєю, істотно відрізняються від інших поранень і ушкоджень по своїй структурі, характеру патофізиологічних змін місцевого і загального характеру.

Велика кількість систем вогнепальної зброї і боєприпасів обумовлюють велику розмаїтість вогнепальних ран. Ефект фізичної дії кулі вогнепальної зброї на живу тканину залежить, з одного боку, від її властивостей: величини, форми, маси, швидкості польоту, а з іншого боку – від структури і фізичних властивостей уражених тканин: їхньої щільності, пружності, відсотка змісту води, наявності еластичних чи крихких структур. Пряма дія кулі викликає розриви і розщеплення тканин. У результаті цієї прямої дії виникає раневий канал, який заповнений зруйнованими тканинами – раневим детритом.

Проходячи через тканину, куля вогнепальної зброї залишає за собою слід у виді так називаної тимчасової порожнечі, яка пульсує на протязі декількох мілісекунд. Так створюється зона молекулярного струсу, яка є зоною непрямої дії бічного удару кулі. Величина цієї зони може перевищувати розміри кулі чи осколка в 40 разів, а тиск у ній може досягати 100атм.

Таким чином, на відміну від рани, нанесеною холодною зброєю, вогнепальна рана має три зони:

  1. зону первинного раневого каналу;

  2. зону некрозу – осередків тканин, які відмирають в наступні найближчі години і дні після поранення;

  3. зону молекулярного струсу.

У цілому вогнепальна рана характеризується такими особливостями:

    • наявністю омертвілих і тканин, що відмирають;

    • створенням осередків некрозу;

    • нерівномірною довжиною в ушкодженнях і омертвілих тканинах на різних ділянках стінки раневого каналу;

    • наявністю в тканині сторонніх тіл.

Кожна вогнепальна рана, як правило забруднена мікробами. Прийнято розрізняти первинне та вторинне їх мікробне забруднення.

Первинне забруднення настає в момент нанесення рани.

Вторинне забруднення рани, як правило, пов'язано з порушенням правил антисептики під час перев'язки й операції.

Бактеріальне забруднення вогнепальної рани, наявність у ній мертвих і тканин, що відмирають, а також складність ходу і структури раневого каналу створюють позитивні умови для розвитку інфекційних ускладнень.

Надаючи першу медичну допомогу, необхідно швидко звільнити місце поранення від одягу (взуття) і накласти на неї пов'язку. Для цього призначений пакет перев'язний медичний (ППМ).

Порядок підготовки до накладення перев'язного пакета наступний:

1. Розірвати по надрізі прогумовану оболонку ППМ і зняти її.

2. Зі складки паперової оболонки витягнути шпильку, а оболонку розірвати і відвернути.

3. Лівою рукою взяти кінець бинта і, розтягши його, розгорнути до голівки бинта (приблизно один оборот).

4. Правою рукою взяти голівку бинта і, розтягши його, розгорнути пов'язку.

5. Доторкатися руками тільки тієї сторони подушечок, яка прошита кольоровою ниткою. При необхідності можна змістити рухому подушечку на потрібну відстань.

6. Подушечки прибинтувати, а кінець бинта закріпити шпилькою. При необхідності шпилька може бути використана для сколювання одягу, який розірваний над ранню.

Кровотечу можна зупинити за допомогою найпростіших методів – пов'язкою, джгутом, закруткою. При цьому вводять знеболюючі засоби, використовуючи шприц-тюбик.

Техніка використання шприца-тюбика наступна:

1 – проколоти мембрану і зняти захисний ковпачок;

2 – видалити повітря зі шприца-тюбика;

3 – виконати ін'єкцію знеболюючого засобу.

Пораненим з обширним ушкодженням м'яких тканин чи кінцівок з переломом кісток, необхідна транспортна мобілізація.

Після зупинки кровотечі перша лікарняна допомога містить у собі наступні заходи:

  • перевірку надійності тимчасової зупинки кровотечі;

  • заміну раніше накладених пов'язок.

Заміняючи пов'язку, шкіру навколо рани очищають і дезінфікують. Для зупинки кровотечі із широких ран, якщо видна кровоносна судина, на рану накладають зажимчики, виконують тампонаду рани. Ділянка шкіри біля рани промивається розчином антибіотиків. Для попередження розвитку інфекції в рані, при її обробці доцільно використовувати препарати, яким притаманні властивості тривалої дії.

Конкретний перелік лікувальних заходів першої медичної допомоги, у випадку поранень різних локалізацій, необхідно виконувати безпосередньо на місці трагедії у відповідності із сформованою ситуацією. Наприклад, усім пораненим уводять протиправцевий анатоксин і роблять підготовку їх до евакуації для наступного етапу медичної допомоги.

У середньому при виконанні заходів першої медичної допомоги на одного пораненого повинно витрачатися в середньому 15 – 20 хвилин.

Виконання зазначених лікувальних заходів уможливлює стабілізувати стан пораненого тільки в тому випадку, якщо відсутні показання для проведення негайного хірургічного втручання. Якщо такі показання присутні, то в таких випадках поранених необхідно негайно евакуювати для надання їм оперативного втручання.

У багатьох випадках у надзвичайних ситуаціях потерпілі мають ушкодження від термічного ураження: опіки чи обмороження, при яких також необхідне втручання медичних працівників для надання допомоги.

Опіки є одними з найбільш частих і важких видів ураження як у військовий, так і у мирний час.

Термічні опіки класифікують по наступним ознаках:

  • по площині ураження (у відсотках до поверхні тіла, прийнятої за 100%);

  • по глибині ураження (І, II, ПІ-А, ІП-Б і IV ступінь);

  • по періоду протікання опікової хвороби (опіковий шок, гостра опікова токсемія).

Для визначення площини опіку використовують прості, але досить точні способи дослідження: «Правило долоні», «Правило дев'ятки».

«Правило долоні» – це вимір долонею площини опіку. Розмір долоні складає приблизно 1 % від загальної площини шкіряного покриву людини. Цей спосіб використовується для обмежених опіків.

«Правилу дев'ятки». Це правило ґрунтується на тім факті, що поверхня голови і шиї складає 9% від поверхні тіла людини. Поверхня однієї верхньої кінцівки складає 9%, поверхня однієї нижньої кінцівки – 18%, а поверхня передньої частини тіла – 18%. Проміжність і зовнішні полові органи складають 1 % усієї поверхні тіла.

Виділяють чотири ступені опіків, яким характерні наступні ознаки:

I ступінь – суперемія і припухлість шкіри;

II ступінь – гіперемія і припухлість шкіри з відшаруванням епідермісу з виникненням міхурів, наповнених прозорою рідиною;

ІІІ - А ступінь – епідерміс відсутній, м'які покриви тканини припухлі, напружені, поверхня опіку білувато-сірого кольору, судинний малюнок не вирізняється, болюча і тактильна чутливість знижені;

III- Б ступінь – некроз шкірного покриву, що має вид щільних сухих бурувато-коричневих струпів з різним малюнком підшкірних вен по їхній товщині. Струп не береться в складку, він спаяний з нижче розташованими тканинами. Болюча і тактильна чутливість відсутні;

IV ступінь – некроз шкіри глибоко розташованих тканин (підшкірна клітковина, сухожилля, м'язи).

Опіки І, П и III - А ступенів відносяться до поверхневих, оскільки в цьому випадку можливе самостійне відновлення шкірних покривів за рахунок епітальних клітинних елементів, що збереглися.

Опіки III - Б и IY ступенів відносяться до глибоких. Як правило, у цих випадках відновлення цілісності шкірного покриву можливо лише оперативним шляхом, за рахунок пересадження власної шкіри, що збереглася поза зоною термічної травми.

Опіки на площі до 10 % поверхні тіла викликають швидкоплинну загальну реакцію. При опіках більше 10 % поверхні тіла, особливо при глибоких опіках, а у лиць похилого віку і дітей і при меншій площині ураження, в організмі потерпілого виникає комплекс загальних і місцевих роздратувань, наслідком чого є розвиток так називаної опікової хвороби. Перший період опікової хвороби класифікується як опіковий шок, обумовлений значною площею і глибиною термічної ураження, а також віком потерпілого.

Опіковий шок – це патологічний процес, в основі якого лежить велика термічна поразка шкіри, яка виникає відразу ж після одержання травм і приводить до важких змін у величині кров’яного тиску, з порушенням мікроциркуляції крові й обмінних процесів в організмі потерпілого.

Наступним різновидом опікових травм є опіки дихальних шляхів.

Цей вид ураження, як правило, має місце під час пожеж у закритих приміщеннях, горінні одягу, вибухах повітряно-газових сумішей. Діагностика опіків дихальних шляхів базується на даних дослідження потерпілих. Характерними ознаками опіків дихальних шляхів є наступні:

  • опіки слизуватої оболонки рота, язику;

  • обгорання волосся і носових проходів;

  • хрипкість голосу, кашель, болі в горлі при ковтанні.

Медична допомога при опіках – це дуже складний процес з погляду його організації і техніки виконання.

Долікарняна допомога людям з опіками полягає, в основному, у припиненні дії термічного фактора. Для цього необхідно зняти палаючий одяг, збити з ніг людину, якщо вона біжить у палаючім одязі, облити її водою, накрити палаючу ділянку одягу ковдрою, брезентом, пальто і т.д. При чому, не слід притискати їх щільно до тіла, тому що у противному випадку це буде сприяти поглибленню опіків за рахунок контакту шкіри з тліючою тканиною одягу. Після цього потерпілого необхідно вивести (винести) із зони пожежі з метою попередження отруєння продуктами горіння.

Перша медична допомога надається таким потерпілим при наступних очевидних ознаках:

  1. порушення або відсутність зовнішнього подиху, ознаками якого є, наприклад, випадання язику, несвідомий стан потерпілого;

  2. наявна зовнішня кровотеча, яка може спостерігатися при термо-механічних поразках.

Таким постраждалим необхідно негайно виконати серцево-легеневу реанімацію, тимчасово зупинити кровотечу.

Всіх обпалених розділяють на дві групи по ступені ураження. При цьому поділ роблять по наступних ознаках травм:

  • шокогенна травма, що утворюється при загальній площі опіків більше 10% тіла чи при опіках дихальних шляхів;

  • нешокогенна травма, що утворюється при загальній площі опіків менше 10 % поверхні тіла, при відсутності опіків дихальних шляхів.

Для попередження опікового шоку потерпілим із шокогенною травмою виконують наступні маніпуляції:

  • уводять знеболюючі засоби за допомогою шприць-тюбика;

  • накладають пов'язки на опікову поверхню головним чином для зменшення теплових утрат організму потерпілого;

  • проводять транспортну іммобілізацію обпалених людей з таким розрахунком, щоб опікова поверхня не перегиналася;

  • дають питво такого складу: одна чайна ложка питної соди та солі на один літр води.

Потерпілим з нешокогенним опіком допомогу надають у другу чергу. Вона полягає в накладенні пов'язки, уведенні знеболюючих препаратів і т.п.

У першу чергу підлягають евакуації потерпілі, які характеризуються дихальною недостатністю, з накладеними джгутами і шокогенною травмою.

Діаметрально протилежним явищем стосовно опіків є переохолодження й обмороження людини.

Загальне переохолодження (замерзання) організму виникає в результаті невідповідності між інтенсивністю виробництва і віддачі тепла організмом людини. Переохолодженню організму сприяє висока відносна вологість повітря, вітер, мокрий одяг, взуття, а також поранення, виснаження, перевтома, сп'яніння і т.п.

При переохолодженні людини розрізняють наступні стадії: – аденамічну; – ступорозну; – субтрожну.

Аденамічна стадія характеризується ознобом і блідістю шкіри, скандованою мовою, байдужістю до навколишньої дійсності. Ректальна температура тіла людини складає 33...35°С.

Ступорозна стадія виражається в різкої сонливості, пригнобленні свідомості, блідістю чи маскоподібним виразом обличчя. Пульс складає близько 60 ударів на хвилину, характеризується слабким наповненням. Подих уповільнений. Ректальна температура знаходиться в межах 31...32°С.

Субтрожна стадія характеризується несвідомістю, судорогами, задубінням, впаданням очних яблук. У цьому випадку віка людини не зімкнуті, зіниці звужені, майже не реагують на світло. Пульс – 40 ударів у хвилину, визначається важко, тільки на сонних і стегнових артеріях. Подих уповільнений – до 3...4 циклів на хвилину. Ректальна температура нижче 31°С.

У випадку аденамичної стадії загального переохолодження необхідно зігріти потерпілого в теплому приміщенні. Йому дають гаряче питво, їжу, алкоголь, потерпілого варто помістити у ванну з теплою водою, температуру якої підвищують протягом 15...20 хвилин від 35…37°С до 39…40°С. Зігрівання потерпілого необхідно припинити при ректальній температурі 35°С. Одночасно проводять енергійне розтирання тіла. Евакуація потерпілого при важкому переохолодженні здійснюється в лежачому положенні на носилках.

Обмороження спостерігається не тільки узимку, але й у теплий період року. У залежності від діючого негативного фактора розрізняють 4 основні види обморожень:

  1. Обмороження від дії сухого морозу;

  2. Обмороження, що виникає при температурі повітря нижче 0°С;

  3. Контактне обмороження, що виникає при субкритичній температурі;

  4. Синдром ознобу.

У більшості випадків обмороженню піддаються периферійні частини тіла (вуха, ніс, стопи і т.д.).

Загальноприйнята наступна чотирьохступінчата класифікація обморожень:

I - ступінь – шкіра припухла, напружена, має мармуровий малюнок. Потерпілий відчуває сверблячку, пекучі болі в уражених ділянках.

II - ступінь – на припухлій шкірі виникають прозорі міхури. Потерпілий відчуває інтенсивні болі в місцях обмороження, що з часом підсилюються.

III - ступінь – на загальному тлі блідої і холодної на дотик шкіри видні утворені міхури, наповнені рідкою біологічною масою.

IV - ступінь – мертвіють усі шари м'яких тканин. Шкіра бліда і синювата, часом покрита міхурами, уміст яких темного кольору і неприємного запаху. На другому тижні після обмороження з'являється демаркаційна лінія. Діагностика (встановлення) глибини і площі обмороження на протязі першої години після обмороження вкрай скрутна.

При наданні долікарняної і першої медичної допомоги проводять заходи по терміновому відновленню температури і кровообігу в уражених тканинах. Мокрий одяг знімають (бажано в теплому приміщенні) і заміняють на сухий. При знятті примерзлих до тіла взуття й одягу необхідно виявляти обережність, щоб не викликати механічних ушкоджень обморожених ділянок тіла. Потерпілого обігрівають за допомогою грілок, теплих ковдр, дають гарячу їжу і питво. Обморожені ділянки обережно розтирають ватою, змоченою спиртом, чи сухими (попередньо вимитими) руками. Одночасно проводять легкий масаж цієї частини тіла. Після потеплення і почервоніння шкіри накладають спиртову чи асептичну пов'язку з товстим шаром вати. Припустимо активне зігрівання обмороженої частини тіла у воді з температурою не вищою 24°С, доводячи її протягом 20 хвилин до 36…40°С з одночасним масажем обмороженого місця від периферії до центра.

Після відігрівання і відновлення кровообігу на обморожену частину тіла накладають утеплену асептичну пов'язку. Потім, у залежності від ступеня обмороження, потерпілого направляють на амбулаторне чи стаціонарне лікування.


4.6.6. Перша допомога при переломах і вивихах

У багатьох випадках під час катастроф виникають травми опорно-рухового апарата. Під порушенням опорно-рухового апарата розуміють комплекс складних, взаємозалежних загальних змін, які виникають у результаті порушення анатомо-фізіологічної цілісності сегмента чи частини тіла людини в цілому, суглобів, хребта, таза при їхній взаємодії з вражаючими факторами зовнішнього середовища.

У цьому плані розрізняють загальні та місцеві травми. Як правило, травми супроводжуються та, травматичним шоком.

Загальні травми характеризуються такими ушкодженнями, які ведуть до порушення діяльності окремих органів або усього організму людини. Крім того, загальні травми, наприклад опорно-рухової системи, можуть ускладнюватися кровотечею, синдромом тривалого здавлювання, розвитком хірургічних інфекційних ускладнень.

Місцеві травми характеризуються виникненням переломів, вивихів, а також ушкодженням м'яких і м'язових тканин (садна, розриви зв'язок і сухожиль).

Переломи поділяються на закриті і відкриті.

Закритими називаються переломи, якщо не відбувається порушення цілісності поверхневих тканин. На вид закриті переломи бувають поперечними, косими, гвинтоподібними, осколковими, увігнутими і внутрішньо суглобними.

Закриті переломи здебільшого супроводжуються внутрішніми кровотечами. Величина втрати крові залежить від складності перелому, його локалізації і зсуву кісткових уламків. Утрата крові і болючі відчуття з зони травм майже завжди супроводжуються розвитком травматичного шоку.

Відкриті переломи бувають вогнепальними і невогнепальними і характеризуються супутнім ушкодженням (пораненням) м'яких тканин. Серед невогнепальних відкритих переломів виділяють наступні:

  • первинно-відкриті, якщо ушкодження м'яких тканин і переломів виникають одночасно під дією однієї і тієї ж зовнішньої сили;

  • вторинно-відкриті, котрі утворюються внаслідок перфорації м'яких тканин і шкіри уламками кісток в зоні закритого перелому.

Серед ушкоджень хребта прийнято виділяти комплексні переломи хребта, переломи дужок і відростків. У залежності від характеру і ступеня деформації твердої мозкової оболонки, травми хребта можуть бути проникаючими чи непроникаючими, з ушкодженням чи без ушкодження спинного мозку.

До ушкоджень суглобів відносяться наступні травми:

  • внутрішньосуглобні переломи, які бувають закриті і відкриті;

  • ушкодження зв'язкового апарату;

  • травми внутрішньосуглобних утворень.

Відкриті ушкодження суглобів поділяються на проникаючі, які супроводжуються порушенням цілісності шкіри, а також непроникаючі. Небезпека відкритих проникаючих ушкоджень заключається в можливості розвитку важких інфекційних ускладнень.

Усі переломи кісток і ушкодження суглобів бувають у свою чергу ізольованими, множинними, об'єднаними і комбінованими.

Ізольованими є переломи кісток одного сегмента чи ушкодження одного суглоба.

Під множинними розуміють кілька переломів одного чи декількох сегментів або суглобів.

Об'єднаними називають загальні ушкодження опорно-рухового апарата й органів тіла людини, а також структур інших анатомічних областей.

Діагностика переломів кісток і ушкоджень суглобів. Діагностика переломів ґрунтується на даних клінічного і рентгенівського досліджень і дозволяє визначити раціональну тактику лікування. Правильно проведені дослідження дають можливість установити механізм і характер перелому.

Клінічні ознаки перелому поділяються на абсолютні і відносні.

До абсолютних відносяться наступні симптоми:

  • наявність кісткових уламків у рані;

  • патологічна (не природна) рухомість кінцівки;

  • скорочення чи деформація кінцівки;

  • порушення цілісності кісти, що визначається на основі рентгенологічних досліджень.

Відносними ознаками є:

  • припухлість і крововилив у зоні травми;

  • відчуття болю в зоні перелому при навантаженні по осі кінцівки, порушення її функції;

  • для вогнепальних поранення характерною ознакою є локалізація вхідного і вихідного отворів при наскрізних пораненнях.

Симптомами закритих ушкоджень суглобів є наступні:

  • порушення форми суглоба внаслідок нагромадження крові в порожнечі чи посиніння і зсув уламків;

  • біль у суглобі під час руху;

  • обмеження властивих даному суглобу активних і пасивних рухів;

  • патологічна нерухомість, не властива даному суглобу.

При відкритих ушкодженнях може мати значення розміщення рани. Наявність у рані кісткових уламків із суглобними поверхнями, при витіканні синюватої рідини та деформація контурів суглобів, вважаються абсолютними ознаками їх вогнепального поранення.

Травматичним вивихом називається повне роз'єднання суглобних кінців двох об'єднаних кісток із розривом капсули і зв'язку. Частковий зсув суглобних поверхонь називається підвивихом. У випадку поранення шкіри і капсули суглоба вивихи називають відкритими. Травматичні вивихи конкретних суглобів вимагають у діагностиці даного виду ушкоджень ретельного індивідуального підходу при обстеженні пацієнта з обов'язковим рентгенологічним дослідженням.

Важливим лікувальним заходом при травмах опорно-рухового апарату є іммобілізація.

Під іммобілізацією розуміють використання різного виду пов'язок і фіксуючих пристроїв, покликаних забезпечити стабільну нерухомість уламків кісток і суміжних суглобів. У випадку ушкоджень опорно-рухової системи іммобілізація, поділяється на транспортну і лікувальну.

Транспортна іммобілізація є засобом профілактики травматичного шоку, ранніх вторинних кровотеч і інфекційних ускладнень. Вона забезпечує нерухомість ушкодження, зменшує болючий синдром, попереджає додаткові ушкодження тканин уламками кісток, охороняє від поновлення самостійно зупиненої кровотечі чи кровотечі внаслідок ушкодження судин фрагментами кістки.

Метою транспортної іммобілізації є забезпечення неможливості руху ушкодженим сегментом кінцівки і суміжних суглобів на період евакуації в установу, де буде надана кваліфікована чи спеціалізована хірургічна допомога.

Засоби транспортної іммобілізації розділяють на стандартні (табельні), нестандартні (табельні, використовувані в окремих випадках) і імпровізовані (не табельні). У практиці надання долікарської і першої лікарської допомоги часто використовують табельні і не табельні засоби, які являють собою підручні матеріали.

Лікувальна іммобілізація включає в себе усі види гіпсових пов'язок, що застосовують у спеціалізованих травматологічних відділеннях чи лікувальних установах. Цей вид іммобілізації може бути виконаний на етапі надання долікарської допомоги при закритих неускладнених переломах довгих трубчастих кісток без чи з незначними зсувами. Іммобілізація в таких випадках виконується накладенням гіпсових ліктьових пов'язок, які у міру зменшення пухлини надалі можуть бути переведені в лангетні (звичайні трубчасті або пластинчасті).

Іммобілізація повинна виконуватися безпосередньо на місці одержання травми. Накладенню транспортних шин передує адекватне знеболювання. Рани необхідно закрити асептичними пов'язками і зафіксувати транспортною шиною, яка накладається над взуттям або одягом. Фіксація шин виконується так, щоб залишити джгут помітним на потерпілому і забезпечити можливість його контролю, не порушуючи іммобілізацію.

Шина повинна фіксувати кінцівку в її середньому фізіологічному положенні. Шина перед накладенням моделюється і з середини обкладається ватно-марлевими прокладками. Під час проведення транспортної іммобілізації необхідно виключити можливість руху двох суміжних суглобів, а при переломах – стегнової і плечової кісти.

Потерпілих із травмами хребта транспортують на носилках зі щитом. Під час першої медичної допомоги іммобілізація повинна бути виконана в зазначеному обсязі для кожного типу ушкоджень гіпсовими лангетами. Потерпілих з переломами кісток таза і хребта доцільно евакуювати на носилках іммобілізованих вакуумних (НІВ). Носилки являють собою чохол, що не пропускає повітря, наповнений дрібними пластмасовими кульками. Потерпілого укладають у необхідному положенні на чохол, який потім зашнуровується. Після цього з чохла видаляють повітря і носилки здобувають необхідну щільність.

Вправляння вивихів може бути виконано тільки фахівцем, який має практичний досвід виконання подібних маніпуляцій. У разі відсутності такого фахівця застосовується знеболювання і накладення транспортної іммобілізації.

При масовому травмуванні людей насамперед евакуюються потерпілі з важкими травмами опорно-рухового апарата, які, як правило, супроводжуються травматичним шоком, інтенсивною кровотечею й іншими небезпечними для життя наслідками травм, а також потерпілих з накладеними джгутами.


4.6.7. Проведення штучного дихання і непрямого масажу серця

У лікувальній практиці спостерігаються три наступні стадії несвідомого стану людини,

  • забуття – стан, з якого людину легко вивести на кілька секунд, вона може дати досить зрозумілі відповіді на ваші питання, але потім знову зомліти;

  • заціпеніння – стан, у якому людина реагує на питання, однак не може дати розбірливої відповіді.

  • утрата свідомості – стан, під час якого людина не реагує ні на які подразники.

Причому слід зазначити, що хворий може переходити з однієї стадії несвідомого стану в іншу чи залишатися в одній з них:

У випадках, коли людина знаходиться в несвідомому стані, долікарська допомога заключається в наступному:

1. Опуститися на коліна поруч з потерпілим. Після цього необхідно виконати наступні дії:

  1. – поверніть його голову у свою сторону;

  2. – розпряміть більш близьку до вас руку потерпілого уздовж його тіла;

  3. – покладіть одну його ногу на іншу, його іншу руку на його груди.

2. Підтримуючи голову потерпілого однією рукою, другою нахиліть її на груди так, щоб голова була повернена набік.

3. Злегка підніміть підборіддя потерпілого, щоб йому було легше дихати. У такім положенні його дихальні шляхи відкриті і язик не зможе запасти і тим самим закрити їх.

4. Зігніть більш близьку до вас ногу потерпілого в коліні так, щоб вона не підтримувала нижню частину тіла.

5. Другу його руку розпряміть і покладіть уздовж тіла, щоб вона не давала змоги потерпілому перевернутися на іншу сторону.

Якщо після виконаних вами дій людин не дихає – необхідно прийматися за виконання штучного дихання. Одночасно необхідно виконувати непрямий масаж серця. Серце можна змусити працювати, якщо натискати на нього безпосередньо через грудину ритмічним натиском і поєднувати цей прийом з вентиляцією легень методом «із роту в рот».

Методика виконання непрямого масажу серця така:

Складені разом долоні рук необхідно покласти на нижню частину грудей у місце, яке на два пальці вище кінця грудини (узагалі, можна працювати й і однією рукою, лише зрідка допомагаючи собі другою). Натискати потрібно із силою, використовуючи усю вагу вашого тіла. При цьому натиск повинний бути таким, щоб груди дорослої людини стискалися приблизно на 4 сантиметри. Натиски на грудину повинні повторюватися з частотою до 80 разів у хвилину. У паузах між натисканнями руки від грудини не відриваються.

Якщо ви робите масаж самостійно, то приблизно після 15 натискань необхідно виконати процедуру штучного дихання. Якщо ж допомога надається двома людьми, то один з них натискає на груди, а другий удмухує повітря. Циклічна послідовність дій повинна бути наступною: п'ять стисків грудей і одне вдмухування повітря в легені.

Якщо у хворого з'являється пульс, то масаж серця необхідно припинити, але штучне дихання при цьому необхідно проводити далі доти, поки людина не почне самостійно дихати.

Однак цю методику можна використовувати лише тоді, коли ви упевнені, що серце потерпілого не працює. Якщо воно хоча б слабко, але все-таки б'ється, ваші різкі і, можливо, не дуже вмілі поштовхи в зону розміщення серця здатні його зупинити зовсім.

Повертаючи до життя дитину, якій менше десяти років, можна користатися тільки однією рукою, натискаючи на груди зі значно більш слабкою силою, чим у випадку з дорослими, а також з більшою частотою – приблизно 80…100 натискань у хвилину, у залежності від віку дитини. Якщо ж ви рятуєте немовля, то натискати на його груди можна тільки двома пальцями на глибину до 2,5 см і з частотою 100 натискань у хвилину.

  1   2

Схожі:

Долікарняна допомога при нещасних випадках iconЗатверджую: Заст директора по нпр проф. Гаркуша Г. Г. 07. 11. 2011 р. Питання підсумкового контролю з дисципліни «Медична допомога на судні»
Виявлення невідкладної медичної допомоги при нещасних випадках та при захворюваннях на судні
Долікарняна допомога при нещасних випадках icon617. 7 Н 40 Невідкладна допомога при раптових захворюваннях органа зору
Невідкладна допомога при раптових захворюваннях органа зору : навч метод посіб. / Й. Р. Салдан [та ін.]; ред. Й. Р. Салдан; Вінниц....
Долікарняна допомога при нещасних випадках iconПаспорт 05. 26. 01 Охорона праці
Дослідження небезпечних І шкідливих виробничих чинників, які виявляються при технологічних процесах І експлуатації машин, механізмів,...
Долікарняна допомога при нещасних випадках iconПаспорт 05. 26. 01 Охорона праці
Дослідження небезпечних І шкідливих виробничих чинників, які виявляються при технологічних процесах І експлуатації машин, механізмів,...
Долікарняна допомога при нещасних випадках iconПостанова від 30 листопада 2011 р. №1232 Київ Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань І аварій на виробництві
Затвердити Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві,...
Долікарняна допомога при нещасних випадках iconПерелiк тем з невідкладних станів при захворюваннях внутрішніх органів рекомендованих для самостiйного позааудиторного вивчення студентам 6 курсу медичного факультету
Диференційна діагностика та невідкладна допомога при симптоматичній гіпертензії, ускладненній артеріальною гіпертензивною кризою....
Долікарняна допомога при нещасних випадках iconПротокол №
Стан нервової системи та невідкладна допомога при аліментарних та харчових токсикоінфекціях
Долікарняна допомога при нещасних випадках iconПерелік питань на іспит із права соціального забезпечення України
Допомога по безробіттю, в тому числі одноразова допомога для здійснення підприємницької діяльності застрахованим особам
Долікарняна допомога при нещасних випадках iconПостанова від 14 серпня 1996 р. N 959 Київ Про затвердження Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті Кабінет Міністрів України постановляє
Затвердити Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, що додається
Долікарняна допомога при нещасних випадках iconМіського господарства робочий зошит
Метою цього рабочого зошита є допомога студентам при виконанні практичних занять з дисципліни "Урбаністика"
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи