BБуковинський державний медичний університет icon

BБуковинський державний медичний університет




НазваBБуковинський державний медичний університет
Сторінка3/4
Дата28.07.2012
Розмір0.59 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4
^

Перев’язкапроцес накладання перев’язочного матеріалу на раньову поверхню з лікувальною метою :

1) - накладання серветки з лікувальним препаратом;

2) - з метою зупинки кровотечі;

^

3) - захисту раньової поверхні від зовнішнього середовища,

4) - з гемостатичною метою.

Іммобілізація надання частині тіла, як правило кінцівці, штучної нерухомості. Застосовується зокрема при вивихах та переломах.

Перев’язочний матеріалматеріал, який використовується для накладання пов’язок. В якості п.м. як правило використовують вату, марлю (серветки, кульки, тампони, турунди, бинти, серветки Мікуліча,

^

Класифікація пов’язок:



І. За призначенням:

1.давлячі пов’язки, які накладають для здавлення певної ділянки тіла з метою зупинки венозних та капілярних кровотеч;

2.імобілізуючі (нерухомі) пов’язки, які застосовуються з метою фіксації (іммобілізації) ушкодженої частини тіла з метою транспортування або лікування.

3.коригуючі пов’язки, які застосовують для корекції деформації певної частини тіла (хребта, кінцівки, тощо).

4.оклюзійні пов’язки, які призначені для герметизації порожнин тіла, зокрема плевральної.

5.пов’язки з витяганням, які призначені для кращої консолідації уламків при травмі – екстензійні пов’язки.

ІІ. В залежності від матеріалу, що використовується:

1.м’які пов’язки:

1.1.бинтові (марлеві);

1.2.клейові;

1.3.косинкові (хустинкові);

1.4.пластирні;

2.тверді пов’язки:

2.1.шинна;

2.2.гіпсова;

2.3.крохмальна.


ІІІ. В залежності від локалізації:

1.пов’язки голови;

2.пов’язки шиї;

3.пов’язки на грудну клітку;

4.пов’язки на живіт;

5.пов’язки на промежину;

6.пов’язки на кінцівки;


^ ПРАВИЛА НАКЛАДАННЯ БИНТОВИХ ПОВ'ЯЗОК.


1. Хворому або потерпілому надають зручного положення, щоб був вільний доступ з усіх боків до поверхні тіла, яку мають бинтувати. Та частина тіла, яку бинтуватимуть, повинна бути зовсім нерухомою.

2. Бинтованій частині тіла надають функціонально вигідного положення, при якому максимально розслаблені м'язи. Пальці кисті ставлять у положення легкого згинання з протиставленням І і V пальців, передпліччя згинають під прямим кутом відносно плеча, плече відводять від тулуба і наперед, нижню кінцівку злегка відводять і згинають у колінному суглобі, стопу розміщують під прямим кутом відносно гомілки. Якщо хворий неспроможний утримувати бинтовану частину тіла в потрібному положенні, то це здійснює помічник.

3. Той, хто накладає пов'язку, стає обличчям до хворого і весь час стежить за виразом його обличчя, а після накладання пов'язки запитує, чи не відчуває він яких-небудь незручностей в зв'язку з накладанням пов'язки.

4. Для накладання пов'язки головку бинта беруть у праву руку (лівша — в ліву), а кінець — у ліву, причому спинка головки бинта повинна бути повернута до бинтової поверхні, а черевце — назовні. У бинтуванні повинні брати участь обидві руки: одна розгортає бинт, а друга моделює пов'язку.

5. Закріплюють кінець бинта вище, або нижче від ділянки пошкодження, але не на самій рані, двома-трьома коловими ходами, накладеними щільніше, ніж інші частини пов'язки.

6. Бинтують звичайно в одному напрямі зліва направо, знизу догори, планомірно покриваючи всю бинтовану поверхню за певною методикою залежно від форми бинтованої ділянки та її функції. Кожний дальший тур повинен покривати попередній на одну третину, або половину його ширини. Смужка бинта повинна рівномірно прилягати до бинтованої поверхні, не утворюючи складок і випинань, а при накладанні закріплюючої пов'язки не створювати компресії. Враховуючи це, головку бинта треба розкривати по бинтованій поверхні, не відходячи від неї.

7. Кінець бинта після накладання пов'язки часто закріплюють у тій самій ділянці, де закріплюється і його початок, а іноді в другому кінці, щоб вузол за місцем розміщення не відповідав локалізації патологічного вогнища і не спричинював занепокоєння хворому. Закріплюють кінець бинта в основному трьома способами:

а) розірваний або розрізаний кінець бинта обводять навколо бинтованої частини тіла і зав'язують вузлом — таким способом звичайно закріплюють кінці бинта на ділянках невеликого діаметра;

б) початок бинта залишають незакритим до кінця накладання пов'язки, потім кінець бинта доводять до початку і кінці зав'язують вузлом; іноді кінець бинта фіксують до одного з прилеглих турів;

в) кінець бинта можна закріпити підшиванням або пристибуванням до попередніх ходів булавкою.

8. Накладена пов'язка повинна відповідати таким вимогам: міцно вдержувати перев'язний матеріал і не порушувати кровопостачання, а також (по можливості) рухів. Після накладання пов'язки треба звернути увагу на забарвлення шкірних покривів і пульсацію периферичних артерій.


Положення хворого під час перев'язування у перев’язочній .


Під час перев'язування треба насамперед правильно і зручно покласти хворого. Зручність створюють не тільки для хворого, а й для лікаря, який перев'язує. Хворого треба покласти на перев'язувальний стіл, незалежно від локалізації рани. Бажано, щоб хворий під час перев'язування не бачив своєї рани, бо в деяких хворих самий вигляд рани породжує негативні емоції, травмує їхню психіку; бажано також, щоб він не бачив, як перев'язують інших хворих, не бачив скривавленого перев'язного матеріалу тощо.


Техніка перев'язування.


Перев'язування починають із знімання пов'язки (бинта, наклейки). Під час перев'язування хворих з ранами лікар, що робить перев'язку, повинен надіти рукавички, щоб не забруднити руки. У деяких випадках доводиться бинт розрізати. Це треба робити на стороні, протилежній рані, трохи піднімаючи краї пов'язки пінцетом. Для цього застосовують спеціальні ножиці. Потім знімають увесь інший матеріал — серветки, тупфери, тампони. Перев'язний матеріал треба видаляти з рани обережно. Якщо серветки, що лежать на рані і прилипли до дна або стінок рани, ні в якому разі насильно не відривалися від раньової поверхні, що порушує цілісність грануляцій. У таких випадках треба терпляче зрошувати пов'язку якою-небудь стерильною рідиною, або антисептиком (теплий фізіологічний розчин, розчин перекису водню тощо). Після кількох таких зрошень намагаються обережно видалити з рани перев'язний матеріал. Серветки і тампони видаляють з рани тільки пінцетом. Перев'язки виконують тільки хірургічними й анатомічними пінцетами; іноді можна застосовувати кровоспинні затискачі.

Пінцет треба тримати таким чином, щоб той, хто робить перев'язку, не повинен своїми дотикатись до інструментів медсестри, яка подає перев'язний матеріал. Порушення цього правила призводить до бактеріального забруднення перев'язувального стерильного стола і поширення інфекції серед хворих, які лікуються в цьому лікувальному закладі.

Після видалення з рани серветок і тампонів здійснюють туалет шкіри навколо рани (від країв рани до периферії). Якщо шкіра забруднена виділеннями з рани, її витирають сухим тупфером, потім очищають від клеолу спиртом або ефіром, обробляють йодом, а тоді вже переходять до маніпуляцій у рані. Якщо мають справу з вторинним загоюванням рани, слід видалити з неї гній. Цю маніпуляцію виконують за допомогою тупфера, промокаючи ним виділення з рани. Не слід витирати рану, бо при цьому можна травмувати грануляції. У рані може бути некротизована тканина, яку треба видалити. Для цього її захоплюють хірургічним пінцетом або кровоспинним затискачем і обережно відрізають ножицями. Маніпулювати треба так, щоб не пошкодити ножицями грануляційну тканину.

Не слід намагатися видалити з поверхні грануляцій фібринозно-гнійні нальоти; така спроба призведе до пошкодження грануляцій. Грануляційна тканина дуже ніжна, її легко пошкодити, а пошкоджена грануляційна тканина стає прохідною для мікробів з рани в здорові тканини.

Тампон у рану треба вводити не щільно, щоб не перетворити його на «пробку». Для дренування ран застосовують гумові трубки, так звану «тампон-сосиску» або «тампон-сигарету», смужки гуми з рукавички. Дренажна гумова трубка повинна мати додатковий отвір збоку, який вирізують, відступивши від краю трубки на 1—1,5 см.

Крім звичайної дренажної трубки, іноді застосовують трубку, розрізану наполовину по довжині так, що утворюється два жолобка. Кожен з приготовлених таким чином дренажів може забезпечити евакуацію відокремлюваного від рани.

«Тампон-сосиску» роблять так: від старої гумової рукавички відрізають палець, зрізають його кінчик і в просвіт вводять марлевий тампон. Такий «тампон-сосиску» найчастіше застосовують для дренування черевної порожнини. Іноді застосовують для дренажу рани просто довгу смужку гумової рукавички; такий дренаж може забезпечити відтікання з вузької і глибокої рани.

Навколо дренажу, що виступає з рани, укладають серветку, надрізану до половини.

У деяких хворих дренажну трубку треба фіксувати, щоб вона не випала з рани. Цього досягають різними способами:

а) смужкою марлі 4 см завширшки і 15—20 см завдовжки обв'язують трубку, не стискуючи її, біля місця виходу її з рани; вільні кінці марлі приклеюють до шкіри клеолом.

б) проколюють стерильною булавкою трубку біля виходу її з рани і закріплюють булавку двома товстими шовковими нитками, які зав'язують ззаду;

в) булавку можна прикріпити також марлевими смужками, які приклеюють до шкіри клеолом.

Перев'язний матеріал закріплюють марлевим бинтом, клеоловою наклейкою, або лейкопластирем.


^ ПЕРЕВ'ЯЗУВАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ

Перев'язувальний матеріал, що використовується при операціях і перев'язках, повинний задовольняти таким вимогам: мати капілярність, гігроскопічність (гарною усмоктувальною спроможністю), еластичністю, можливістю стерилізації без порушення якості і не дратувати тканини.

Цілком придатні в якості перев'язувальних матеріалів марля і вата. Для перев'язок використовується гігроскопічна марля, бавовняна тканина, що легко убирає рідина.

Гігроскопічність марлі визначають, опускаючи невеличкий шматочок її (5 X 5 см) у воду. Цей шматочок повинний швидко просочитися водою і потонути менше чим через 10 с. Стерилізовану марлю зберігають у біксах, або водонепроникному папері. Щільну або технічну марлю, що має малу гігроскопічність, можна використовувати для бинтів.

Є віскозна марля, що відрізняється шовковистістю, білизною і гігроскопічністю, проте у вологому стані вона на половину втрачає міцність і може руйнуватися після автоклавування.

Випускається також гемостатична, або кровоспинна, марля, просочена антисептичними речовинами, що застосовується для припинення капілярних і паренхіматозних кровотеч (на поверхню, що кровоточить, накладають серветку, тампон або кулька з гемостатичної марлі, зволоженої теплим ізотонічним розчином хлориду натрію. Кровотеча звичайно зупиняється через 2-7 хвилин. Цю марлю не можна автоклавувати.

Марлеві кульки - це невеличкі шматочки марлі з загорненими усередину краями, складені у виді 4-вугільної платівки або грудки і призначені для осушування поверхні рани й очищення її країв.


Бинти - це скачані смужки марлі різної довжини (до 2-3 м) і ширини (від 2,5 до 20 см), службовці для зміцнення пов'язки. Їх же вживають для фіксації пов'язок, що іммобілізують, (гіпсових, крохмальних).


Для закриття «чистих» (оброблених і зашитих) ран роблять наліпки з марлі (вузькі смужки гігроскопічної вати загорнуті в марлю, поверх яких накладають прошарок марлі, що прикріплюється по краях до шкіри колодієм або клеолом.

Цінним перев'язувальним матеріалом є що готується з бавовни вата. Вона буває двох видів - проста (необезжирена) і гігроскопічна. Остання має високу всмоктувальну спроможність, завдяки чому збільшує властивості пов'язки, що поглинає вміст з рани. Проста (сіра, або компресна) вата не гігроскопічна і застосовується в хірургії як м'яка підкладка, наприклад при накладенні шин, гіпсових пов'язок, а також як матеріал, що затримує тепло (зігрівальні компреси й ін.).

Для надання першої медичної помочі в якості асептичної пов'язки застосовують індивідуальний перев’язочний пакет - ІПП. Є два види таких ІПП - асептичні й антисептичні. Застосовуються переважно стандартні асептичні ІПП, упакованные в пергаментний папір, у складку якої вкладена англійська булавка для закріплення бинта, і в прогумовану тканину, на зовнішній поверхні якої надруковані правила користування ІПП (мал. 3 ).

Правила користування стандартними І П П.

Пакет беруть у ліву руку, щоб подовжня склейка прогумованої оболонки знаходилася поверх (б). Правою рукою захоплюють надрізаний край склейки і відривають його. Потім витягають вміст, загорнене в пергаментний папір, і дістають із складки паперової оболонки булавку. Обережно розгортають паперову оболонку (в). У ліву руку беруть кінець бинта, до якого пришита подушечка, у праву - скатку бинта, розводять руки у сторони (при цьому бинт натягається, згорнуті подушечки розправляються, вскривають пакет внутрішні стерильні поверхні, прикладають до рани (г). Доторкатися руками до подушечок можна тільки з боку, відзначеної кольоровою ниткою. Подушечки розсовують на потрібну відстань для закриття вхідного і вихідного отворів наскрізної рани. Потім роблять бинтування. Кінець бинта закріплюють булавкою. При сліпому пораненні закривають рану подушечками, кладучи їх одна на іншу, або поруч один з одним в залежності від розміру рани.



^ 20. Індивідуальний перев'язувальний пакет (а) і послідовні етапи його розкривання (б-г) (пояснення в тексті).


Крім зазначеного ІПП першої помочі, застосовують звичайний перев'язувальний пакет без прогумованої зовнішньої оболонки, вкладений у пергаментний папір, що розкривають розрізаючою ниткою завдяки підтягування за виступаючий її кінець. При цьому пакет із пергаментного паперу розрізається ниткою посередині на дві частини (мал. 20, а), після роз'єднання яких, як із футляра, витягають перев'язувальний матеріал (мал. 20, б).


Клеолова наклейка. Навколо покладеного на рану перев'язного матеріалу змащують клеолом суху шкіру; ширина клеолової смуги повинна становити 4—5 см. Після змащування клеолом треба перечекати 1—2 хв. і тільки тоді приклеювати марлю. Для змащування клеолом користуються «квачем» — паличкою 15 см завдовжки з намотаним на кінці клаптиком вати. Лейкопластир для закріплення пов'язки застосовують рідко. Якщо клеолу немає, доводиться для закріплення пов'язки користуватися колодієм. На пов'язку накладають марлю, натягують її і добре змащують по краях ззовні колодієм.




Рис. № 21. Клеолова пов’язка.


Знімання швів. Шви з післяопераційної рани, яка загоїлася первинним натягненням, знімають у чистій перев'язувальній. Якщо у хворого загоювання рани ускладнилося нагноєнням, то шви знімають у гнійній перев'язувальній.

Знявши пов'язку, роблять туалет шкіри навколо рубця. Рубець і шви змащують розчином йоду, захоплюють один кінець нитки анатомічним пінцетом і підтягують цей кінець доти, поки над шкірою не з'явиться та частина шва, яка була в глибині рани. Кінчиками ножиць, або скальпелем розрізають цю білу частину нитки, повторно змащують розчином йоду рубець і місця, де лежали шви, і накладають суху серветку, закріпивши її клеоловою наклейкою.


Знімання скобок Мішеля. Скобки Мішеля знімають спеціальним пінцетом, одну браншу якого вводять під скобку. Коли пінцет стискують, то скобка розпрямляється; тепер її легко можна видалити. Якщо такого пінцета немає, то скобки захоплюють двома хірургічними пінцетами або зубчастими кровоспинними затискачами (Кохера) і розводять затискачі в сторони; потім розпрямляють скабку, після чого її легко можна видалити.


^ ЗГОРТАННЯ БИНТІВ


Згортають бинти вручну або за допомогою спеціальних машинок. При згортанні бинтів вручну один з його кінців складають у кілька шарів або згортають у вигляді трубки до утворення щільного валика. Згортання бинта здійснюється однією або двома особами. Якщо цю роботу виконують удвох, то один розпрямляє бинт, пропускаючи його між великими, вказівними і середніми пальцями обох рук, а другий згортає його. Бинт повинен бути згорнутий рівно і туго.

Швидше цю роботу виконують за допомогою спеціальних машинок. При цьому кінець бинта підводять під корегуючий валик і, обходячи останній, закріплюють на обертовому стержні з протилежного боку. Обмежувач установлюють на певній відстані від основної стойки залежно від ширини бинта. Обертаючи рукоятку, правою рукою скочують бинт, а лівою розпрямляють його і коригують його хід. Якщо бинт скочують двоє, то один скочує бинт, а другий коригує. Для того щоб зняти бинт, відводять блокуючий важіль убік, а потім, підтягуючи за рукоятку.




Мал. 22. Згортання бинта однією особою.





Мал. 23. Згортання бинта двома особами.





Мал. 24. Машинка для згортання





Мал. 25. Робота з машинкою для згортання бинта.





Рис. 26. Техніка згортання бинтів.

1   2   3   4

Схожі:

BБуковинський державний медичний університет iconХарківський державний медичний університет тучинська марина анатоліївна
Харківський державний медичний університет моз україни, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх
BБуковинський державний медичний університет iconХарківський державний медичний університет тучинська марина анатоліївна
Харківський державний медичний університет моз україни, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх
BБуковинський державний медичний університет iconПравила прийому до Державної установи «Кримський державний медичний університет імені С.І. Георгієвського» у 2012 році Освітня діяльність у Державній установі «Кримський державний медичний університет імені С.І. Георгієвського»
Освітня діяльність у Державній установі «Кримський державний медичний університет імені С.І. Георгієвського» (далі – кдму) здійснюється...
BБуковинський державний медичний університет iconЦентральний методичний кабінет з вищої медичної освіти акушерство та гінекологія
Програма складена: академіком нан україни, професором В.І. Грищенком (Харківський національний медичний університет); академіком...
BБуковинський державний медичний університет icon«затверджую» Ректор Державної установи „Кримський державний медичний університет імені С.І. Георгієвського”, професор А. А. Бабанін „ ” 20 р. Критерії оцінювання вступної екзаменаційної роботи
До медичного коледжу державної установи «кримський державний медичний університет імені С.І. Георгієвского»
BБуковинський державний медичний університет iconЗ однієї сторони (надалі Замовник) та Державний вищий навчальний заклад „Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського”
Державний вищий навчальний заклад „Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського” в особі ректора університету,...
BБуковинський державний медичний університет iconЗ однієї сторони (надалі Замовник) та Державний вищий навчальний заклад „Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського”
Державний вищий навчальний заклад „Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського” в особі ректора університету,...
BБуковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я України Буковинський державний медичний університет
Факультет – медичний №4 з відділенням молодших медичних І фармацевтичних фахівців
BБуковинський державний медичний університет iconРічний план закупівель на 2013 рік (зміни 1) Державна установа "Кримський державний медичний університет імені С.І. Георгієвського"
Державна установа “Кримський державний медичний університет імені С.І. Георгієвського”, код за єдрпоу 01896719
BБуковинський державний медичний університет iconРічний план закупівель на 2013 рік Державна установа "Кримський державний медичний університет імені С.І. Георгієвського"
Державна установа “Кримський державний медичний університет імені С.І. Георгієвського”, код за єдрпоу 01896719
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи