\"Ранній післяопераційний період. Мета, завдання та особливості сестринського догляду за хворими при різних видах оперативних втручань\" icon

"Ранній післяопераційний період. Мета, завдання та особливості сестринського догляду за хворими при різних видах оперативних втручань"




Скачати 207.26 Kb.
Назва"Ранній післяопераційний період. Мета, завдання та особливості сестринського догляду за хворими при різних видах оперативних втручань"
Дата23.06.2012
Розмір207.26 Kb.
ТипДокументи


Буковинський ДЕРЖАВНий МЕДИЧНий університет

Кафедра догляду за хворими та вищої медсестринської освіти


" ЗАТВЕРДЖЕНО "

на методичній нараді

кафедри догляду за хворими та вищої медсестринської освіти

"______"___________________200___ р.

протокол №___

Зав. кафедри, доцент. Плеш І.А.


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ №6


ТЕМА: “Ранній післяопераційний період. Мета, завдання та особливості сестринського догляду за хворими при різних видах оперативних втручань”.


Навчальний предмет - “Клінічне медсестринство” (цикл “Хірургія”).

2-й медичного факультету №4 з відділенням молодших

медичних і фармацевтичних фахівців

(денна форма навчання, навчання з неповним робочим тижнем )

3-й курс медичного факультету №4 з відділенням молодших

медичних і фармацевтичних фахівців

Спеціальність- 6.110100 “Сестринська справа”

Освітньо-кваліфікаційний рівень- “Медична сестра-бакалавр”

(навчання з неповним робочим тижнем).

Тривалість - 2 години.

Методичну розробку склав

Доцент, к.м.н. Хомко О.Й.


ЧЕРНІВЦІ - 2007рік.

ТЕМА: “Ранній післяопераційний період. Мета, завдання. та особливості сестринського догляду за хворими при різних видах оперативних втручань”.


Актуальність теми: Переважна більшість хворих, що перебувають у хірургічних стаціонарах, підлягають оперативному лікуванню. Середній медичний персонал повинен вміти правильно провести передопераційну підготовку хворих в залежності від терміновості операції, та з урахуванням розташування патологічного чинника, в подальшому медична сестра веде постійний догляд за хворим, за його зовнішнім виглядом та основними показниками гомеостазу. Перекладання цієї роботи на плечі молодшої медичної ланки категорично забороняється.


^ Навчальна мета: Навчити студентів загальним питанням підготовки хворих до операції, ознайомити з особливостями передопераційного періоду. Ознайомлення з організацією і проведенням хірургічної операції, роботою персоналу операційної. Навчити веденню післяопераційного періоду і загальним питанням догляду за оперованими хворими.


2.1. Студент повинен знати:

  1. Визначення післяопераційного періоду.

  2. Небезпеки раннього післяопераційного періоду.

  3. Боротьба з післяо пераційним парезом травного каналу.

  4. Профілактика легеневих ускладнень.

  5. Профілактика пролежнів.

  6. Боротьба з парезом сечового міхура,

  7. Боротьба з затримкою сечі.

  8. Поняття про активне ведення післяопераційного періоду.


2.2. Студент повинен вміти:

  1. Ознайомитися з загальними питаннями ведення хворих в післяопераційному періоді, вміти вірно орієнтуватися у профілюючий патології та оцінювати стан хворого по клініко-лабораторним даним.

  2. Володіти технікою введення назогастрального зонда.

  3. Володіти технікою введення м'якого сечового катетера.

  4. Володіти технікою промивання шлунку шприцом Жане.

  5. Володіти технікою дихальної гімнастики,

  6. Володіти технікою введення накладання еластичних бинтів на кінцівки.

  7. Проводити профілактику пролежнів.

  8. Транспортування хворих в операційну.


2.3. Опанувати практичні навички:

  1. обстеження хворих при різних варіантах ускладнень гострої хірургічної патології органів черевної порожнини;

  2. промивання та зондування шлунку;

  3. ректального дослідження ;

  4. техніку введення м'якого сечового катетера,

  5. дихальною гімнастикою,

  6. накладання еластичних бинтів на кінцівки,

  7. профілактику пролежнів;

  8. ведення післяопераційного періоду хворих (під контролем викладача);



^

Поради студенту



Післяопераційним називається період лікування хворого від моменту закінчення операції до видужання. У післяопераційному періоді в зв'язку з операцією та зв'язаною з нею травмою, розвиваються порушення функцій внутрішніх органів та обмінних процесів, ступінь яких залежить від обсягу і тривалості оперативного втручання, крововтрати та стану хворого до операції.

На конкретних випадках вивчаються скарги хворого після операції, загальний його вигляд, колір шкіри, вираз обличчя, положення в ліжку (активне, пасивне, вимушене). Вимірюється температура, пульс, АТ, вивчається тип дихання, кашель (сухий, з харкотинням). Звертається увага на язик (сухий чи вологий, наявність нашарувань), запах з рота, відрижку, гикавку, блювоту; оцінюється живіт, його форма, участь в акті дихання, симетричність, наявність перистальтики, відходження газів. Загостряється увага на сечовипусканні (вільне, затримка сечі, болюча, кількість сечі за добу). Стан оперованої ділянки вивчається по пов'язці (суха чи промокла патологічним чинником - жовч, кров, гній).


Кожних 2-3 студенти одержують одного хворого /післяопераційного/, з яким вони знайомляться, вивчають історію хвороби та намічають план ведення післяопераційного періоду. Після цього проводять розбір хворих. Студенти повідомляють короткі відомості про хворого і що йому зроблено.

  1. Дата операції, в зв’язку з чим оперований, анамнез захворювання.

  2. Скарги хворого після операції.

  3. Загальний вигляд хворого /блідість, одутловатість обличчя, синюшність, жовтушність, рум’янець на щоках. Вираз обличчя: живий, бадьорий, страдницький.

  4. Положення хворого в ліжку /вільне, вимушене, активне, пасивне/.

  5. Температура тіла, пульс, кров’яний тиск.

  6. Система дихання: тип дихання /грудний, черевний, змішаний/, частота дихання, кашель /сухий, з харкотинням, частий, рідкий/, перкуторні дані /послаблене дихання, хрипи, шум тертя плеври та інш./.

  7. Серцево-судинна система:

а) частота пульсу, ритм, наповнення, напруження;

б) тони серця /дзвінки, тихі, глухі, ясні/, шум серця /систолічний, діастолічний/;

в) границі серця /розширення/.

8. Система органів травлення:

а) язик /сухий, вологий, з нальотом, чистий/;

б) запах з роту, печія, відрижка / повітрям, кислим, їжею/, гикавка, блювота /жовчю, їжею, кислим/;

в) живіт /форма, збільшення, видима перистальтика, відродження газів, стілець, болі /самостійні, при пальпації, напружений/. Дані перкусії, пальпації та аускультації живота.

9. Сечовипускання: вільне, затримка сечі, мимовільне, болюче. Кількість сечі за добу.

10. Стан оперованої дільниці /пов’язка – суха, промокла/.

11. Лабораторні дані: загальний аналіз крові, сечі, коагулограма, та інші.

Хірургічна операція та наркоз призводять до певних патофізіологічних змін в організмі, котрі носять загальний характер та є відповіддю організму на операційну травму. Організм мобілізує систему захисних факторів та компенсаторних реакцій, направлених на ліквідацію наслідків операційної травми та відновлення гемостазу. Під дією операції не виникає нового виду обміну речовин, а змінюється інтенсивність окремих процесів – порушується співвідношення катаболізму та анаболізму.

В післяопераційному стані хворого розрізняють три фази: катаболічну, зворотнього розвитку та анаболічну.

Катаболічна фаза – тривалість 3 – 7 днів. Вона більш виражена при серйозних змінах в організмі, обумовлених захворюванням, з приводу котрого виконана операція, а також важкістю операції. Катаболічну фазу збільшує та подовжує також приєднання післяопераційного ускладнення. В збільшенні тривалості катаболічної фази грають роль триваюча кровотеча, приєднання гнійно-запальних ускладнень, гіповолемія, зміна водно-електролітного та білкового балансу, а також порушення в проведенні післяопераційного періоду (значні болі, неповноцінне, незбалансоване парентеральне харчування, гіповентиляція легень).

Катаболічна фаза є захисною реакцією організму, мета котрої – підвищити опір організму шляхом швидкої доставки необхідних енергетичних та пластичних матеріалів.

Вона характеризується певними нейроендокринними реакціями: активацією симпатико-адреналової системи, гіпоталамусу та гіпофізу, підсиленим синтезом та поступленням в кров катехоламінів, глюкокортикоїдів, альдостерону. В крові збільшується рівень глюкози та знижується вміст інсуліну, чиниться посилений синтез ангіотензину та реніну. Нейрогуморальні порушення призводять до змін судинного тонусу (спазм судин) та кровообігу в тканинах, розладу мікроциркуляції, порушення тканинного дихання, гіпоксії, метаболічного ацидозу, що обумовлює в свою чергу порушення водно-електролітного балансу, вихід рідини з кров’яного русла в міжтканеві проміжки та клітини, згущення крові та стаз формених елементів. Це збільшує ступінь порушення окислювально-відновлювальних процесів в тканинах, протікаючих в умовах переваги анаеробного гліколізу над аеробним внаслідок тканинної гіпоксії. При подібних біохімічних порушеннях та розладах мікроциркуляції в першу чергу страждають міокард, печінка та нирки.

Підвищений розпад білка характерний для катаболічної фази та являє собою втрату не тільки м’язових білків, білків сполучної тканини, але, що найбільш важливо, втрату ферментних білків. Швидше всього відбувається розпад білків печінки, плазми, шлунково-кишкового тракту. Втрата білка значно збільшується при крововтраті, післяопераційних гнійних ускладненнях.

^ Серцево-судинна система. Відмічається блідість шкірних покривів, частішає пульс на 20 – 30 %, помірне підвищення артеріального тиску, незначне зниження ударного об’єму серця.

^ Дихальна система. У хворих частішає дихання при зменшенні його глибини. Життєва ємкість легень зменшується на 30 – 50 %. Поверхневе дихання може бути обумовлене біллю в місці операції, високим стоянням діафрагми або обмеженням її рухливості після операції на органах черевної порожнини, розвитком парезу шлунково-кишкового тракту.

^ Нервова система. В першу добу після операції внаслідок залишкової дії наркотичних та седативних речовин хворі заторможені, сонливі, байдужі навколишнього середовища. Поведінка їх в більшості випадків спокійна. Починаючи з другої доби після операції, по мірі припинення дії наркотичних речовин та з’явлення болі можливі прояви хвилювання, нестійкості психічної діяльності, що може проявлятися або в збудженні або, навпаки, пригніченні. Порушення психічної діяльності можуть бути обумовлені приєднанням ускладнень, підсилюючих гіпоксію, порушення водно-електролітного балансу.

^ Порушення функції печінки та нирок проявляється зростанням диспротеїнемії, зниженням синтезу ферментів, зменшенням діурезу внаслідок зменшення ниркового кровотоку та збільшення вмісту альдостерону, антидіуретичного гормону.

ФАЗА ЗВОРОТНЬОГО РОЗВИТКУ – тривалість 4 – 6 днів. Перехід катаболічної фази в анаболічну відбувається не відразу, а поступово. Цей період характеризується зниженням активності симпатико-адреналової системи та катаболічних процесів, про що говорить зменшення виділення з сечою азоту до 5 – 8 г/добу (замість 15 – 20 г/добу в катаболічній фазі). Кількість поступаючого азоту перевищує кількість виведеного з сечею. Позитивний азотистий баланс вказує на нормалізацію білкового обміну та посилений синтез білків в організмі. В цей період знижується виділення калію з сечею, відбувається накопичення в організмі калію, приймаючого участь в синтезі білків та глікогену. Відновлюється водно-електролитний баланс. В нейрогуморальній системі переважує дія парасимпатичної системи. Підвищений рівень соматотропного гормону, інсуліну, андрогенів.

В перехідній фазі продовжується, хоча й в меншій ступені, підвищена витрата енергетичних та пластичних матеріалів (білки, жири, вуглеводи), котра поступово зменшується та починається активний синтез білків, глікогену, а потім і жирів. Остаточна перевага анаболічних процесів над катаболічними вказує на перехід післяопераційного періоду в анаболічну фазу.

Фаза зворотнього розвитку наступає через 3 – 7 днів після операції при неускладненому протіканні післяопераційного періоду. Ознаками закінчення катаболічної фази та початок фази зворотнього розвитку є зникнення болі, нормалізація температури тіла, підвищення апетиту. Хворі стають активними, шкірні покриви стають звичайного кольору, дихання стає глибоким, скорочується кількість дихальних рухів. Кількість серцевих скорочень наближається до вихідного доопераційного рівня. Відновлюється діяльність шлунково-кишкового тракту: з’являється перистальтика, починають відходити гази.

АНАБОЛІЧНА ФАЗА. Для неї характерний посилений синтез білків, глікогену, жирів, витрачених під час операції та в катаболічній фазі післяопераційного періоду.

Характер нейроендоктинної реакції виражається в активації парасимпатичної вегетативної нервової системи та підвищенні активності анаболічних гормонів. Синтез білків стимулює соматотропний гормон гіпофізу та андрогени, активність котрих в анаболічній фазі значно підвищується. Соматотропний гормон підвищує транспорт амінокислот з міжклітинного простору в клітину. На синтез білків в печінці, нирках, міокарді активно діють андрогени. Гормональні процеси призводять до збільшення кількості білків в крові, органах, а також в ділянці рани, забезпечуючи тим самим репаративні процеси, ріст та розвиток сполучної тканини.

В анаболічній фазі післяопераційного періоду відбувається відновлення запасів глікогену внаслідок антиінсуліновій дії соматотропного гормону.

Клінічні ознаки характеризують анаболічну фазу як період видужання, відновлення порушених функцій серцево-судинної, дихальної, видільної систем, органів травлення, нервової системи. В цій фазі покращується самопочуття та стан хворого, покращується апетит, нормалізується частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, відновлюється діяльність шлунково-кишкового тракту: пасаж їжі, процеси всмоктування в кишечнику, з’являється самостійний стілець.

Тривалість анаболічної фази 2 – 5 тижнів. Тривалість її залежить від важкості операції, початкового стану хворого, виразності та тривалості катаболічної фази. Ця фаза післяопераційного періоду завершується додаванням маси тіла, котре наступає через 3 – 4 тижні та триває до повного видуження, що займає іноді декілька місяців. Відновлення маси тіла залежить від багатьох факторів: ступені її втрати в доопераційному періоді внаслідок виснажуючих захворювань, об’єму та важкості операції, післяопераційних ускладнень, вираженості та тривалості катаболічної фази післяопераційного періоду. На протязі 3 – 6 місяців остаточно завершуються процеси репаративної регенерації – дозрівання сполучної тканини, утворення рубця.

Після виконання операції хворі поступають у відділення або палату інтенсивної терапії, котрі організовані для догляду за хворими, проведення інтенсивної терапії та надання екстреної допомоги, якщо в цьому виникає необхідність. Для догляду за станом хворого у відділеннях є апаратура, дозволяюча постійно реєструвати частоту пульсу, його ритм, ЕКГ, ЕЕГ. Експрес-лабораторія дозволяє слідкувати за рівнем гемоглобіну, гематокриту, електролітів, білків крові, ОЦК, кислотно-основного стану. У відділенні інтенсивної терапії повинно бути все необхідне для надання екстреної допомоги: набір лікарських засобів та трансфузійних середовищ, апаратура для ШВЛ, стерильні набори для венесекції та трахеостомії, апарат для дефібриляції серця, стерильні катетери, зонди, оснащений перев’язочний стіл.

Ретельне обстеження хворого проводиться за допомогою загальноклінічних методів обстеження: огляду, пальпації, перкусії, аускультації, а при необхідності – інструментального обстеження (електрокардіо-, рентгено-, електро-енцефалографія та ін.). Здійснюється постійне спостереження за станом психіки хворого (свідомість, поведінка – збудження, ціаноз, жовтушність, сухість, пітливість).

При обстеженні серцево-судинної системи визначають частоту пульсу, наповнення, ритм, рівень артеріального, а при необхідності і центрального венозного тиску, характер тонів серця, наявність шумів. При обстеженні органів дихання оцінюють частоту, глибину, ритм дихання, проводять перкусію та аускультацію легень.

При обстеженні органів травлення визначають стан язика (сухість, наявність нашарувань), живота (здуття, участь в диханні, наявність симптомів подразнення очеревини: напруження м’язів черевної стінки, симптом Щоткіна-Блюмберга, наявність перистальтичних кишкових шумів), пальпують печінку. Від хворого отримують відомості про відходження газів, наявності стільця.

Обстеження сечовидільної системи включає визначення добового діурезу, швидкості сечовиділення по постійному сечовому катетеру, погодинного діурезу.

Аналізу підлягають і дані лабораторних досліджень: рівень гемоглобіну, гематокріту, показники кислотно-лужного стану, ОЦК, електролітів крові. Зміни лабораторних показників разом з клінічними даними дозволяють вірно визначити склад та об’єм трансфузійної терапії, призначення лікарських засобів.

Обстеження хворого проводять багаторазово, щоб порівняти отримані дані та своєчасно визначити можливі погіршення в його стані та як можна раніше почати лікування.

Дані огляду та спеціальних досліджень вносять в спеціальну карту по спостереженню за хворим в відділенні інтенсивної терапії та відмічають в історії хвороби у вигляді записів у щоденнику.

При спостереженні за хворим слід орієнтуватися на критичні показники діяльності органів та систем, які мають служити основою для з’ясування причини погіршення стану хворого та надання екстреної допомоги.

  1. Стан серцево-судинної системи: частота пульсу більш 120 на 1 хв; зниження систолічного артеріального тиску до 80 мм рт. ст. та нижче, та підвищення до 200 мм рт. ст.; порушення серцевого ритму; зниження центрального венозного тиску нижче 50 мм вод. ст. та підвищення його більш 110 мм вод. ст.

  2. Стан дихальної системи: число дихань більше 28 на 1 хв, виражене скорочення перкуторного звуку, тупий звук над легенями при перкусії грудної клітини, відсутність дихальних шумів в зоні притуплення.

  3. Стан шкіри та видимих слизових оболонок: виражена блідість, акроцианоз, холодний липкий піт.

  4. Стан видільної системи: зменшення сечовиділення (кількість сечі менше ніж 10 мл/год), анурія.

  5. Стан органів шлунково-кишкового тракту: різке напруження м’язів передньої черевної стінки, чорний стілець – домішок крові в калі, різко позитивний симптом Щоткіна-Блюмберга, виражене здуття живота, затримка газів, відсутність перистальтичних кишкових шумів на протязі більше, ніж 3 доби.

  6. Стан центральної нервової системи: втрата свідомості, марення, галюцинації, рухове та мовне збудження, загальмований стан.

  7. Стан операційної рани: сильне промокання пов’язки кров’ю; розходження країв рани, випадіння органів черевної порожнини в рану (евентерація); рясне промокання пов’язки гноєм, кишковим вмістом.

ЛІКУВАННЯ. Здійснюють компенсацію метаболічних порушень, відновлення порушених функцій органів, нормалізацію окислювально-відновлювальних процесів в тканинах – доставку кисню, виведення недоокислених продуктів обміну, вуглекислоти, відновлення підвищених енергетичних затрат.

Важливим моментом підтримання та покращення білкового та електролітного обміну є парентеральне та, якщо це можливо, ентеральне харчування хворого. Слід надати перевагу введенню рідини та харчових речовин природнім шляхом та використовувати його по можливості раніше.

Основними моментами інтенсивної терапії в післяопераційному періоді є:

  1. боротьба з біллю шляхом використання знеболюючих речовин, електроаналгезії, епідуральної анестезії та ін.;

  2. відновлення серцево-судинної діяльності, усунення порушень мікроциркуляції (серцево-судинні засоби, реополіглюкін);

  3. попередження та лікування дихальної недостатності (оксигенотерапія, дихальна гімнастика, управляєма легенева вентиляція);

  4. дезинтоксикаційна терапія;

  5. корекція метаболічних порушень (водно-електролітного балансу, кислотно-основного стану, білкового синтезу);

  6. збалансоване парентеральне харчування;

  7. відновлення функції видільної системи;

  8. відновлення функції органів, діяльність котрих порушена внаслідок хірургічного втручання (парез кишечнику при операціях на органах черевної порожнини, гіповентиляція, ателектаз при операціях на легенях та ін.).

УСКЛАДНЕННЯ. В ранньому післяопераційному періоді ускладнення можуть виникати в різноманітні терміни. В перші 2 доби після операції можливі такі ускладнення, як кровотеча (внутрішня або зовнішня), гостра судинна недостатність (шок), гостра серцева недостатність, асфіксія, дихальна недостатність, ускладнення наркозу, порушення водно-електролітного балансу, порушення сечовиділення (олігурія, анурія), парез шлунку, кишечнику.

В наступні дні після операції (3 – 8 доба) можуть виникнути серцево-судинна недостатність, пневмонія, тромбофлебіт, тромбоемболія, гостра печінково-ниркова недостатність, нагноєння рани.

У хворого, який переніс операцію та наркоз, в післяопераційному періоді можуть виникнути ускладнення, пов’язані з порушенням основних функцій організму. Причини післяопераційних ускладнень можуть бути пов’язані з основним захворюванням, по поводу якого було здійснено втручання, з перенесеним наркозом та операцією, з загостренням супутніх захворювань. Всі ускладнення можна розділити на ранні та пізні.

Ранні ускладнення можуть виникати відразу у перші години та доби після операції, вони пов’язані з пригнічуючою дією наркотичних речовин на дихання та кровообіг, з некомпенсованимим водно-електролітними порушеннями. Неліміновані з організму наркотичні речовини та незруйновані м’язеві релаксанти призводять до пригнічення дихання, упритул до його зупинки. Це проявляється в гіповентиляції (рідке поверхневе дихання, западання язика), що може призвести до апное.

Причиною порушення дихання можуть бути також блювота та регургітація у хворого, що повністю не вийшов з стану наркотичного сну. Тому дуже важливо спостереження за хворим в ранньому післяопераційному періоді. При порушенні дихання необхідно відразу ж налагодити штучну вентиляцію легень мішком Амбу чи при западанні язика використовувати повітроводи, які відновлюють провідність дихальних шляхів. При пригніченні дихання, обумовленому триваючою дією наркотичних речовин, можна використовувати дихальні аналептикі (налорфін, бімегрід, кордіамін).

В перші дні після операції у хворих можуть бути порушення водно-електролітного балансу, обумовлені основним захворюванням, при якому відмічається втрата води та електролітів (кишкова непрохідність), чи крововтратою. Клінічними ознаками порушень водно-електролітного балансу являються сухість шкіри, підвищення температури шкіри, зниження тургору, сухість язика, виражена спрага, м’якість очних яблук, зниження центрального венозного тиску (ЦВТ) та гематокриту, зниження діурезу, тахікардія. Необхідно відразу ж корегувати дефіцит води та електролітів, переливаючи розчини, які містять електроліти (розчин Рингер-Локка, розчин хлориду калію, розчини дісоль, хлосоль). Переливання необхідно проводити під контролем ЦВТ, кількості виділеної сечі та рівня електролітів крові.

В ранньому післяопераційному періоді можуть виникати дихальні розлади пов’язані з ателектазом легень, пневмонією, бронхітом, особливо часті ці ускладнення у хворих похилого віку. Для профілактики дихальних ускладнень важливі рання активізація хворого, добре адекватне знеболювання після операції, проведення лікувальної гімнастики, перкусійного та вакуумного масажу грудної клітини, аерозольні парові інгаляції, роздування резинових камер. Всі ці міроприємства сприяють розкриттю спалих альвеол, покращують дренажну функцію бронхів.

Ускладнення зі сторони серцево-судинної системи часто виникають на фоні некомпенсованої крововтрати, порушеного водно-електролітного балансу. Все це потребує адекватної корекції виявлених змін. У похилих хворих з супутніми захворюваннями серцево-судинної системи на фоні основного хірургічного захворювання, наркозу та операції можуть в післяопераційному періоді виникнути випадки гострої серцево-судинної недостатності, котрі можуть проявлятися у вигляді тахікардії, порушень ритму, високим центральним венозним тиском – симптомами лівошлуночкової недостатності та набряку легень. Лікування в кожному конкретному випадку індивідуальне: використання серцевих глікозидів, антиаритмічні засоби, коронаророзширюючі засоби. При набряку легень використовують гангліоблокатори, сечогінні засоби, вдихання кисню зі спиртом.

Водно-електролітні розлади можуть виникнути і в пізньому періоді після операції, особливо у хворих з кишковими норицями. Це потребує постійної корекції електролітного балансу та переводу хворого на парентеральне харчування.

Важливе значення у хворих в післяопераційному періоді має профілактика тромбоемболічних ускладнень, котра включає ранню активацію хворого, використання гепарину до 20000 ОД в день, фраксипарину, кальципарину, введення зменшуючих агрегацію формених елементів крові (реополіглюкін, анальгін), щоденне переливання рідин з метою створення помірної гемодилюції, бинтування нижніх кінцівок еластичним бинтом.

Після виписки хворого з стаціонару – пізній післяопераційний період – можливі ускладнення зі сторони органів, на котрих виконувалася операція (хвороба оперованого шлунку, постхолецистектомічний синдром, фантомні болі при ампутаціях кінцівки, посттромбофлебитичний синдром, злукова хвороба). Можуть виникнути ускладнення у вигляді лігатурної нориці, післяопераційних гриж, келоїдного рубця.


Ведення хворих в післяопераційному періоді.

Організація роботи та обладнання палати /відділу/ інтенсивної терапії.

  1. Підготовка ліжка до часу закінчення операції, провітрювання палати.

  2. Спостерігання за хворим до пробудження його /якщо операція проведена під наркозом/ і допомога при ускладненнях після наркозу /асфіксія, блювота, аспірація блювотними масами, падіння серцевої діяльності та ін./.

  3. Створення умов спокою /ліквідування шуму, розмови та ін./, зменшення післяопераційного болю /надання в ліжку зручного положення, обезболюючи засоби та ін./.

  4. Профілактика та лікування легеневих ускладнень, захист від охолодження, підвищене положення верхньої частини тулуба /фовлерівське положення/. Дихальна гімнастика, перевертання хворого, інгаляції, банки. По показаннях антибіотики, сульфаніламіди, серцеві засоби.

  5. Профілактика та лікування ускладнень зі сторони серцево-судинної системи – спостереження за пульсом, кров’яним тиском, диханням і відповідними міроприємствами, направленими на підняття серцево-судинного тонусу /камфора, кордіамін, кофеїн, 40% р-н глюкози в/в та інш./, боротьба з наслідками крововтрати /переливання крові або кровозамінників/, з парезом кишечника, атонією шлунку, затримкою сечі.

  6. Компенсація порушень водно-сольового, білкового, вуглеводного обмінів та кислотно-лужної рівноваги /крапельне введення в/в фізіологічного розчину, розчину глюкози, р-ну Рінгера, переливання крові, плазми, альбуміну, протеіну та інших білкових препаратів, введення по показанням 3% р-ну хлористого калію і 5% р-ну соди/.

  7. Боротьба з атонією шлунка і парезом кишківника /відсмоктування шлункового вмісту з допомогою зонду, шприця Жане, промивання шлунку, гіпертонічна клізма, газовивідна трубка/.

  8. Боротьба з затримкою сечі /грілка на область сечового міхура, мікроклізма із теплим фізіологічним розчином, зміна положення хворого в ліжку аж до підняття, якщо немає протипоказань, катетеризація/.

  9. Профілактика післяопераційних тромбозів і емболій /бінтування ніг еластичним бинтом, антикоагулянти, лікувальна фізкультура/.

  1. Профілактика утворення пролежнів /повертання хворого в ліжку, протирання шкіри камфорним спиртом/. В місцях найбільшого тиску підкладають подушку, гумові круги, рівно покриті простирадла. При утворенні пролежнів - мазьові пов’язки /цинкові, вісмутові, мазі Вишневського та ін./.

  2. Спостереження і догляд за раною - промокання пов'язок /кров, серозні рідина, гній/, стан навколишньої шкіри /почервоніння, набряк, інфільтрація, висипка/.

  3. Положення хворого в ліжку після операції і строки вставання визначаються загальним станом хворого, характером проведеної йому операції і ступенем його активності. Раннє вставання і більш активне положення в ліжку запобігають ряду ускладнень, що виникають в післяопераційному періоді /легеневі ускладнення, післяопераційний парез кишечнику, тромбофлебіт, емболії та ін./.

  4. Харчування хворого - єдиних загальноприйнятих норм і схем немає. Це зв’язано тільки з характером операції. Раннє харчування стимулює функцію шлунково-кишкового тракту, запобігає виникненню ацидозу, впливає на психіку хворого. Але при операціях на шлунково-кишковому тракту харчування потрібно проводити обачливо, починаючи з рідкої їжі /стіл №1А/, поступово розширюючи дієту /стіл №1Б та ін./.


Контрольні питання по темі заняття


  1. Визначення післяопераційного періоду.

  2. Небезепеки раннього післяопераційного періоду.

  3. Боротьба з післяопераційним парезом травного каналу.

  4. Профілактика легеневих ускладнень.

  5. Профілактика пролежнів.

  6. Боротьба з парезом сечового міхура,

  7. Боротьба з затримкою сечі.

  8. Поняття про активне ведення післяопераційного періоду.


Перелік навчальних практичних завдань, які необхідно виконати на практичному занятті


  • обстеження хворих при різних варіантах ускладнень гострої хірургічної патології органів черевної порожнини;

  • промивання та зондування шлунку;

  • ректального дослідження ;

  • техніку введення м'якого сечового катетера,

  • дихальною гімнастикою,

  • накладання еластичних бинтів на кінцівки,

  • профілактика пролежнів;


Тематика НРДС.


  • Підготування таблиць по темі заняття.

  • Описати особливості ведення післяопераційного періоду хворих при термінових операціях на органах черевної порожнини.

  • Описати особливості ведення післяопераційного періоду хворих при планових операціях на органах черевної порожнини.


Рекомендована література:


Основна:

  • Закони України про охорону здоровя. /Під ред. Москаленко В., Костицької В.- Тернопіль.: Укрмедкнига. 2000. 464 с.

  • Главная (старшая) медицинская сестра: Сборник нормативных документов. Настольная книга руководителя среднего и младшего медицинского персонала лечебно-профилактического учреждения / сост. Басанова Ц.В. – М.: АПП «Джангар», 2000.- 448 с.

  • Галкин Р.А., Двойников С.И. Сестринское дело в хирургии: учебник.- Самара: ГП «Перспектива».- 2000. 352 с.

  • Жученко С.П., Желіба М.Д., Хіміч С.Д. Загальна хірургія. "Здоров’я", Київ, 1999, 478 с.

  • Черенько М.П. Загальна хірургія. Київ “Здоров’я”, 1999.- 375 с.

  • Кузнецова В.М. Сестринское дело в хирургии: Учебное пособие.- Ростов-на-Дону.: «Феникс», 2000. 416 с.

Нетяженко В.З., Сьоміна А.Т., Присяжнюк М.С.. Загальний та спеціальний догляд за хворими. – К.: Здоров’я. 1993. – 303 с.


Додаткова:

Касевич М.К. Практикум з сестринської справи. - Київ.; Здоров’я. – 1999. – 224с .

  • Гостищев В.К. «Общая хирургия».- М.:Медицина, 1993.- 620 с.

  • Волколаков Я.В. «Общая хирургия».- Рига.:Звайгзне, 1989.- 617 с.

  • Стручков В.И. «Общая хирургия».- М.:Медицина, 1988.- 480 с.

  • Григоровська Д.П. Догляд за хворими в спеціалізованих терапевтичних відділеннях.-К.:Здоров’я, 1989. – С.158-174.

  • Григорян А.В. «Руководство к практическим занятиям по общей хирургии».- М.:Медицина,

  • Юмашев Г.С. «Травматология и ортопедия».- М.:Медицина, 1977.- 505 с.

  • Чепкий Л.П."Анестезиология и реанимация", 1978. 243 с.

  • Гостищев В.К. «Руководство к практическим занятиям по общей хирургии».- М.:Медицина. 1987.- 319 с.

  • Дарбинян Т.М."Руководство по клинической реаниматологии". 1974. 288 с.

  • Скрипниченко Д.Ф. «Хірургія».- К.:Здоровя, 1992.- 317 с.

  • Дегтяр Е.Г. "Що повинна знати і вміти сестра хірургічного відділення", 1979.-с.

  • Филлипова А.А. Сестринское дело в терапии: Учебное пособие.- Ростов-на-Дону.: «Феникс», 2000. 416 с.

  • Справочник медицинской сестры.: В 2-х томах. / Под ред. Задворной О.В., Турьяновой М.М.- М.: «Новая волна», М.: «Оникс» 2000. Т.1 – 448 с., Т.2. – 480 с.



Схожі:

\"Ранній післяопераційний період. Мета, завдання та особливості сестринського догляду за хворими при різних видах оперативних втручань\" iconЛекції
Хірургічна рана. Принципи дренування та декомпресії. Ранній післяопераційний період. Мета, завдання та особливості сестринського...
\"Ранній післяопераційний період. Мета, завдання та особливості сестринського догляду за хворими при різних видах оперативних втручань\" iconТематичний план практичних занять з догляду за хворими для студентів 2 курсу медичного факультету №2
Структура і функції приймального відділення. Особливості догляду за хірургічними хворими в приймальному відділенні Санітарна обробка...
\"Ранній післяопераційний період. Мета, завдання та особливості сестринського догляду за хворими при різних видах оперативних втручань\" iconМетодична вказівка практичного заняття
...
\"Ранній післяопераційний період. Мета, завдання та особливості сестринського догляду за хворими при різних видах оперативних втручань\" iconЗвіт про науково-дослідну роботу патогенетичне обгрунтування вибору тактики та об’єму оперативних втручань при гострій та хронічній хірургічній патології (заключний) Керівник ндр
Патогенетичне обгрунтування вибору тактики та об’єму оперативних втручань при гострій та хронічній хірургічній патології
\"Ранній післяопераційний період. Мета, завдання та особливості сестринського догляду за хворими при різних видах оперативних втручань\" iconМіністерство освіти І науки україни
Мета курсу: сформувати у студентів загальні поняття щодо закономірностей аномального розвитку, а також знання про особливості структури...
\"Ранній післяопераційний період. Мета, завдання та особливості сестринського догляду за хворими при різних видах оперативних втручань\" iconБуковинський державний медичний університет
Тема: “Поняття про хірургічну інфекцію. Чиста та гнійна перев’язочні. Організація роботи гнійної перев’язочної І особливості догляду...
\"Ранній післяопераційний період. Мета, завдання та особливості сестринського догляду за хворими при різних видах оперативних втручань\" iconПлан лекційних занять з дисципліни «Основи догляду за хворими та інвалідами для студентів IV курсу напряму підготовки «Здоров’я людини» денної форми навчання на 2012-2013 навчальний рік
Загальні питання догляду за хворими. Медичні заклади та організація їх праці. – 2 години
\"Ранній післяопераційний період. Мета, завдання та особливості сестринського догляду за хворими при різних видах оперативних втручань\" icon“Затверджено”
Шизофренія. Етіологія, ядерні форми шизофренії. Клініка, перебіг, лікування та реабілітація хворих. Біполярний афективний розлад...
\"Ранній післяопераційний період. Мета, завдання та особливості сестринського догляду за хворими при різних видах оперативних втручань\" iconСанація черевної порожнини при розлитому гнійному перитоніті
Розлитий гнійний перитоніт – найбільш тяжке ускладнення гострих хірургічних захворювань І оперативних втручань абдомінальної хірургії....
\"Ранній післяопераційний період. Мета, завдання та особливості сестринського догляду за хворими при різних видах оперативних втручань\" iconВ. о проректора з науково-педагогічної роботи
Визначати тактику ведення (принципи оперативних втручань та консервативного лікування, реабілітаційні заходи) при найбільш поширених...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи