Буковинський державний медичний університет icon

Буковинський державний медичний університет




Скачати 357.22 Kb.
НазваБуковинський державний медичний університет
Дата23.06.2012
Розмір357.22 Kb.
ТипДокументи


Буковинський ДЕРЖАВНий МЕДИЧНий університет

Кафедра догляду за хворими та вищої медсестринської освіти


" ЗАТВЕРДЖЕНО "

на методичній нараді

кафедри догляду за хворими та вищої медсестринської освіти

"______"___________________200___ р.

протокол №___

Зав. кафедри, доцент. Плеш І.А.


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ №8

Тема: “Пацієнт з супутніми порушеннями дихальної системи. Стратегія допомоги при критичних респіраторних станах. Неадекватне дихання, пневмоторакс, диспное, інфекція дихальних шляхів, респіраторний дистрес-синдром дорослих, обструктивні захворювання дихальних шляхів.”




Навчальний предмет - “Клінічне медсестринство” (цикл “Хірургія”).

2-й медичного факультету №4 з відділенням молодших

медичних і фармацевтичних фахівців

(денна форма навчання, навчання з неповним робочим тижнем )

3-й курс медичного факультету №4 з відділенням молодших

медичних і фармацевтичних фахівців

Спеціальність- 6.110100 “Сестринська справа”

Освітньо-кваліфікаційний рівень- “Медична сестра-бакалавр”

(навчання з неповним робочим тижнем).

Тривалість - 2 години.

Методичну розробку склав

Доцент, к.м.н. Хомко О.Й.


ЧЕРНІВЦІ - 2008рік.

Тема: “Пацієнт з супутніми порушеннями дихальної системи. Стратегія допомоги при критичних респіраторних станах. Неадекватне дихання, пневмоторакс, диспное, інфекція дихальних шляхів, респіраторний дистрес-синдром дорослих, обструктивні захворювання дихальних шляхів”.



^ Актуальність теми: Кожен медичний працівник повинен вміти діагностувати критичні стани хворого, а також надавати невідкладну допомогу при порушеннях дихальної системи в перед- та післяопераційному періоді.


^ НавчальнА МЕТА: Навчити студентів вміло надавати невідкладну допомогу при при порушеннях дихальної системи в перед- та післяопераційному періоді, основним прийомам закритого масажу серця та штучної вентиляції легень, методів інтенсивної терапії хірургічних хворих. Hавчити студентів стратегії допомоги при критичних респіраторних станах у хірургічних хворих та методам інтенсивної терапії хірургічних хворих.


2.1. Студент повинен знати:

  • можливі супутні порушення дихальної системи в перед- та післяопераційному періоді.

  • стратегію допомоги при критичних респіраторних станах у хірургічних хворих.

  • клініку та лікувальну тактику при неадекватному диханні,

  • клініку та лікувальну тактику при пневмотораксі,

  • клініку та лікувальну тактику при диспное,

  • клініку та лікувальну тактику при інфекції дихальних шляхів,

  • клініку та лікувальну тактику при респіраторному дистрес-синдромі дорослих,

  • клініку та лікувальну тактику при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів.


2.2. Студент повинен вміти:

  • скласти план обстеження хворого при критичних респіраторних станах у хірургічних хворих.;

  • виставити попередній діагноз при критичних респіраторних станах у хірургічних хворих;

  • орієнтовно визначити тактику лікування критичних респіраторних станів у хірургічних хворих.;

  • провести клініко-лабораторну діагностику критичних респіраторних станів у хірургічних хворих.

  • враховувати особливості ведення післяопераційного періоду при критичних респіраторних станах у хірургічних хворих.;

  • оформити медичну документацію на хворого в післяопераційному періоді.


2.3. Опанувати практичні навички:

  • опанувати стратегію допомоги при критичних респіраторних станах у хірургічних хворих;

  • надати невідкладну допомогу при неадекватному диханні;

  • надати невідкладну допомогу при пневмотораксі;

  • надати невідкладну допомогу при диспное;

  • надати невідкладну допомогу при інфекції дихальних шляхів;

  • надати невідкладну допомогу при респіраторному дистрес-синдромі дорослих,

  • надати невідкладну допомогу при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів.



^

Поради студенту



гостра дихальна недостатність (ГДН)

Порушення вентиляційної функції легенів може бути пов’язане з ураженнями центральної нервової системи (отруєння, в т.ч. і СО, запалення мозку, набряк мозку, порушення мозкового кровообігу, пухлини мозку). Причиною вентиляційних порушень може бути ураження дихальних м’язів і периферичних нервів (міастенія, поліомієліт, ботулізм, правець, епілепсія). Розвиток гострої дихальної недостатності (ГДН) може бути обумовлений травмою грудної клітки, переломом ребер, пневмотораксом, масивним ексудативним плевритом, перитонітом, гострим розширенням шлунка.

До причин, що викликають ГДН, відносяться порушення бронхіальної прохідності:

  • бронхообструкція внаслідок набряку слизової дихальних шляхів;

  • бронхообструкція, спричинена чужорідними тілами, водою при утопленні або слиною, харкотинням, шлунковим вмістом;

  • бронхообструктивний синдром при астматичному статусі, при тотальній пневмонії.

Дихальна недостатність може розвинутися і при порушенні еластичності альвеолярної тканини при емфіземі легень, пневмосклерозі, гіпергідратації, гіпопротеїнемії, набряку легенів при серцевій недостатності. Істотне значення в розвитку ГДН має пору­шен­ня альвеолярно-капілярної дифузії газів через альвеолярно-капілярну мембрану, за рахунок різниці їх парціального тиску по обидва боки мембрани. Порушення вентиляції, легеневої перфузії і альвеолярно-капілярної дифузії, в різних варіантах, незаперечно веде до гіпоксемії і гіперкапнії. Так, під впливом гіперкапнії підвищується викид катехоламінів, які збільшують артеріолоспазм і периферичний судинний опір. При цьому, крім збільшення навантаження на серце, в міокарді порушення спостерігаються в процесі енергозабезпечення і обміну кальцію, що веде до серцевої недостатності. Ми говоримо про легеневу і легенево-серцеву недостатності як про ізольовані патологічні стани або такі, що перебігають самостійно, хоча вони формуються паралельно, взаємообумовлюють і поглиблюють один одного. Надлишок вуглекислоти пригнічує синтез оксигемоглобіну в легенях, що ще більше підсилює гіпоксію. Під впливом гіперкапнії збільшується повнокрів’я головного мозку, а також підвищується внутрішньочерепний тиск за рахунок паралітичного розширення судин, може розвинутися гіперкапнічна церебральна кома.

Найоб’єктивнішим критерієм діагностики в оцінці ступеня важкості ГДН є газометричне дослідження артеріальної або артеріалізованої крові на апараті Аструпа. Так, якщо рО2, артеріальної крові нижче 60 мм рт. ст., а рСО2 більше 50 мм рт. ст., то є підстави говорити про ГДН.

При огляді хворих, які перебувають в комі, звертає на себе увагу колір шкіри. Причому виражений ціаноз завжди є доказом ГДН. Для хворих з ГДЧ характерне часте і поверхневе дихання. В запущених випадках ГДН дихання уповільнюється, стає нерегуляр­ним, що вказує на загрозу паралічу дихального центра. Із серцево-судинних порушень при ГДН слід відмітити гіпотензію, гострі порушення периферичної циркуляції, тахікардію. Виражена брадікардія частіше буває при асфіксії є грізним передвісником зупинки серця.

ГДН на терені стенозу гортані або трахеї завжди супроводжується гучним і шумним диханням на вдосі (стридорозне дихання), інтенсивною роботою допоміжних дихальних м’язів із втягуванням міжреберь і надключичних ямок.

ГДН внаслідок запальної інфільтрації легень і пновмотораксу легко діагностується за допомогою рентгенографії.

В загальних рисах клініка ГДН, незалежно від етіології, характеризується поєднанням гіпоксії і гіперкапнії. Загалом, на початку ГДН у хворих відмічається загальне хвилювання, рідше -ейфорія або багатослів’я, тоді, як уже в запущених випадках -затемнення свідомості і кома.

У хворих з ГДН, яка розвилася на грунті порушення регуляції дихання ЦНС, пошкодження грудної клітини або дихальних м’язів, звертає на себе увагу інтенсивна участь в диханні м’язів шиї, мімічних м’язів обличчя і судомні рухи гортані. Шкіра ціанотична з сіро-землистим відтінком, покрита холодним липким потом.

При ГДН, яка розвилася внаслідок отруєння СО або ціанідами, шкіра яскраво-рожевого кольору, хоча хворі і знаходяться в коматозному стані.

Лікування ГДН і гострої легенево-серцевої недостатності перш за все повинно бути направлено на рішення проблеми газового дисбалансу в легенях. Для нього необхідно поновити бронхіальну прохідність, нормалізувати екскурсію грудної клітки, відновити фізіологічну рівновагу альвеолярної вентиляції, а також досягти розправлення легеневої тканини в місцях ателектазу.

В непритомному стані часто причиною непрохідності дихальних шляхів є западання кореня язика і м’якого піднебіння. Для попередження цього ускладнення хворого вкладають на правий бік. Більш ефективною є інтубація за допомогою трубки з манжеткою: через неї очищують бронхіальне дерево, а також проводять штучну вентиляцію легень (ШВЛ). Трубка залишається в трахеї на 48 годин. Трахеостомію роблять при наявності важких ушкоджень обличчя і гортані; найбільш простими методами штучної вентиляції легень є дихання за методом рот в рот або через маску ручного апарата Амбу, або через респіратор типу РО-3, РО-5, тощо. Ефективним засобом лікування ГДН є оксигнотерапія. З цією метою використовують повітряну суміш з вмістом кисню не більше 50%, що регулюється за допомогою різного типу респіраторів (РО-3, РО-5, тощо).


Невідкладна допомога при ^ ГОСТРІЙ ДИХАЛЬНІЙ НЕДОСТАТНОСТІ

1. При будь-якій формі та стадії ГДН вимагається забезпе­чити прохідність дихальних шляхів на всіх рівнях — від ротової порожнини до бронхіол. Для здійснення цієї мети лікар про­водить комплекс заходів, що забезпечують прохідність верхніх дихальних шляхів, а також активну бронхолітичну та відхаркувальну терапію в залежності від нозологічної форми.

Прохідність верхніх дихальних шляхів забезпечує:

— максимальне розгинання голови у хребетно-потиличній ділянці;

— введення ротових або носових повітряпроводів;

— інтубація трахеї;

— крікоконікотомія; в умовах відсутності часу чи неможли­вості проведення — трахеотомія;

— трахеостомія.

2. Забезпечення адекватної вентиляції включає дві групи заходів:

а) застосування режимів спонтанної вентиляції з інгаляцією кисню;

б) якщо спонтанна вентиляція не забезпечує фізіологічних потреб організму, хворий переводиться на штучну вентиляцію легень.

3. Антигіпоксична терапія (інгаляційна та неінгаляційна ок­сигенотерапія), а також застосування засобів, що покращують утилізацію кисню:

  • антиагреганти,

  • судинорозширюючі,

  • оксибутират натрію 20% по 50—100 мг на кг ваги в/в,

  • барбітурати (фенобарбітал, люмінал 0, 02—0, 1 всередину),

  • інсулін 6—8 од в комплексі з 5% розчином глюкози 200—300 мл в/в,

  • вітаміни (Ві, Вз по 1, 0 мл в/м,

  • аскорбінова кислота — 2, 0—3, 0 мл в/в на 5% розчині глюкози),

  • рибоксин 10, 0 мл та унітіол 5% 10, 0 мл в/в, пентоксил до 1, 0 г на добу у 3 прийоми,

  • метилурацил 0, 5 г 4—6 разів на добу, метиленовий синій 1% 0, 1—0, 15 мл на кг ваги в/в.

4. Спеціальна терапія, спрямована на лікування основного захворювання, проводиться одночасно з ліквідацією ГДН як синдрому.

5. Корекція метаболічних та функціональних порушень різ­них систем (кровообігу, ЦНС, печінки, нирок та ін.), що вклю­чені в патологічний процес при ГДН.

^

Легеневі кровотечі



Кровохаркання – це виділення при кашлю невеликої кількості крові (до 4 ml). Легенева кровотеча – це виділення при кашлю чистої крові більш як 5 мл.

Етіологія кровохаркання та легеневої кровотечі, перш за все, пов’язана з різними формами туберкульозу легень, з брохоектазами, абсцесом і гангреною легень, раком легень, хронічною пневмонією, пневмосклерозом, інфарктом легень. До частих причин відносяться мітральні вади серця і лівошлуночкова недостатність серця. Легенева кровотеча є ведучим симптомом при синдромі Гудпасчера, вроджених та набутих артеріовенозних аневризмах легень. Легеневі кровотечі можливі і при гострих поширених пневмоніях, грипі, системних захворюваннях (саркоїдоз, СЧВ, васкулітах), геморагічних діатезах. Джерелом легеневої кровотечі є пошкодження цілісності судин легень, також має значення і порушення процесів згортання крові і фібринолізу.

При легеневій кровотечі кров виділяється з кашльовими поштовхами яскраво – червоного кольору, з шумовинням, соленого присмаку. Кровотеча може супроводжуватись болем в боку, відчуттям тепла в грудях. Над місцями ураження в легенях можуть вислуховуватись дрібнопухирцеві хрипи або булькання в грудях. При огляді хворі бліді, на обличчі – вираз страху, пульс частий, слабкий, холодний піт на чолі.

Легеневі кровотечі необхідно диференціювати з;

  • шлунковими,

  • стравохідними,

  • носовими.

Основним методом діагностики захворювань, які супроводжуються кровохарканням і легеневою кровотечею, є бронхоскопія. Можна також використовувати томографію, бронхографію, селективну ангіографію, при інфаркті легень є обов‘язковою ЕКГ. Для уточнення діагнозу можна провести радіоізотопне сканування легень.

В кожному конкретному випадку індивідуально призначають комплексне лікування основного захворювання і усувають причини, які призвели до кровохаркання або легеневої кровотечі.


^ Невідкладна допомога при легеневих кровотечах і кровохарканні.


Хворому необхідно забезпечити спокій – ліжковий режим. Для зменшення кровонаповнення малого кола кровообігу головний кінець ліжка припіднімають. Найбільш радикальним методом зупинки масивної кровотечі є екстренне хірургічне втручання на фоні гемостатичної терапії:


  1. Сидяче положення, дати ковтати шматочки льоду, пити холодну воду невеликими порціями.

  2. Для ліквідації больового синдрому: анальгін 50% 2, 0 мл, піпольфен 2, 5% 2,0 мл; при сильних болях — наркотичні анальгетики.

  3. Для пригнічення кашлю — пероральний прийом 0,015 г кодеїну або 0,02 г діоніну.

  4. Гемостатична терапія:

  • кальцію глюконат 10% 10,0 мл в/м або кальцію хлориду 10% 10, 0 мл в/в;

  • епсілон-амінокапронової кислоти 100 мл 5% розчину в/в крапельне;

  • натрію хлорид 10% 10,0 мл в/в;

  • вікасол 1% 1,0—2,0 мл в/м;

  • желатин 10% 20,0—30,0 мл підшкірне (під шкіру стегна, перед введенням підігріти до температури тіла).

  • Одночасно підшкірно вводять 1 мл 0,1% розчину сірчанокислого атропіну, який розширює судини органів черевної порожнини, в результаті у них накопичується кров і зменшується кровонаповнення легень.

  1. Гемостатичні препарати (тромбоцитарна маса, антигемофільна плазма, фібриноген у середній дозі 2-4 грами). У випадку тривалої кровотечі — 50,0—250,0 мл одногрупної крові.

  2. Для виповнення крововтрати можна використовувати одногрупну плазму, плазмозамінники (поліглюкін, желатиноль), гідролізат казеїна, амінопептид, амінокровин, фібриносол).

  3. Антипротеазні препарати інгібують активність протеолітичних ферментів (трипсину, хімотрипсину, плазміна) і тим самим попереджують подальший розпад враженої легеневої тканини. Вводять 10 000 – 20 000 контрикала (трасилола) розводять у 100 мл ізотонічного розчину хлориду натрію.

  4. Госпіталізація в спеціалізоване пульмонологічне або торакальне хірургічне відділення.


При кровохарканні, що викликане застоєм у малому колі кровообігу використовують: - напівсидяче положення; - гангліоблокуючі препарати (бензогексоній підшкірно 1 мл 5% розчину). Вони зменшують артеріальний тиск, в тому числі в судинах бронхів, що створює умови для формування кров’яного згустка і утворення тромбів; - кровопускання 300-400 мл; діуретики. Препарати калію; - при застої в малому колі внаслідок серцевої недостатності використовують камфору, яка посилює роботу серця і покращує периферичний кровообіг. Внаслідок зменшуються застійні явища в легенях. Вводять підшкірно по 3-4 мл кожні чотири години.

При стійкому кровохарканні або легенвій кровотечі у зв’язку з мітральним стенозом показана комісуротомія.

У кожному конкретному випадку індивідуально призначають комплексне лікування основного захворювання і усувають причини, щодо кровохаркання і легеневій кровотечі.

  1. лікування основного захворювання (антибактеріальні препарати, антикоагулянти при тромбоемболії).

  2. Купування болю (анальгетики з групи піразолону разом з антигістамінними препаратами).

  3. Оксигенотерапія.

Для зупинки кровотечі хворим свіжими формами туберкульозу потрібно накласти лікувальний пневмоторакс, а якщо з них облітерована плевральна порожнина – пневмоперитонеум.

Якщо легеневі кровотечі виникають при геморагічних діатезах чи синдромі Гудпасчера призначають стероїдні препарати (125-250 мг гідрокортизону чи 60 мг преднізолону внутрішньом’язево 2 рази на добу з наступним переходом на загально прийняту схему; імунодепресанти – азатіопрем чи меркаптопурин 2-2,5 мл/кг у 2-3 прийоми; а при розвитку легеневої недостатності – гемодіаліз).

Після зупинки кровотечі, з метою попередження пневмонії і ателектазів, потрібно ретельно провести санацію бронхів через бронхоскоп, а в подальшому провести інтенсивну протизапальну терапію.

пневмоторакс



Пневмоторакс – накопичення газу в плеврі, що може бути штучне, травматичне і спонтанне. Пневмоторакс буває відкритий, закритий, клапанний. Може бути загальним і частковим. Нерідко при спонтанному пневмотораксі в порожнині плеври крім повітря може накопичуватися й рідина.

^

Спонтанний пневмоторакс



Пневмоторакс спонтанний – патологічний стан, який характеризується накопиченням повітря між вісцеральною і парієтальною плеврою, яке не пов’язане з механічним пошкодженням легенів або грудної клітини в результаті травми або лікарської маніпуляції.

Тотальним називається пневмоторакс при відсутності плевральних зрощень (незалежно від спадіння легені), частковим (парціальним) – при облітерації частини плевральної порожнини.


^ Етіологія і патогенез. Пневмоторакс, який виникає внаслідок деструкції легеневої тканини при важких патологічних процесах (абсцесс, гангрена легенів, прорив туберкульозної каверни і ін.), вважається симптоматичним (вторинним). Спонтанним пневмоторакс, який розвивається без клінічно вираженого попереднього захворювання, в томі числі у осіб, які вважалися практично здоровими – ідіопатичним.

До розвитку ідіопатичного пневмоторакса призводять:

  • обмежена бульозна емфізема (етіологія якої невідома). Інколи бульозна емфізема розвивається при вродженій недостатності 1-антитрипсину, що призводить до ферментативного руйнування легеневої паренхіми.

  • Вроджена конституційна слабкість плеври, яка легко розривається при сильному кашлі, занадто глибокому диханні, фізичному навантаженні.

  • Основні причини симптоматичного пневмоторакса:

  • Туберкульоз легень (прорив в плевральну порожнину розміщених біля плеври казеозних вогнищ або каверн).

  • Ускладнення пневмонії – емпієма плеври, абсцесс і гангрена легенів.

  • Бронхоектази.

  • Вроджені кісти легенів.

  • Ехінококові кісти і сифіліс легенів.

  • Злоякісні новоутворення легенів і плеври.

  • Прорив в плевру карциноми або дивертикулу стравоходу, піддіафрагмального абсцесу.

Поява повітря в плевральній порожнині підвищує внутрішньоплевральний тиск, в результаті чого наступає стиснення і спадіння легеневої тканини, зміщення середостіння в протилежну сторону, опускання купола діафрагми, стиснення і перегин великих кровоносних судин в середостінні. Все це призводить до порушення дихання і кровообігу.


^ Клінічні симптоми:

  1. Раптове виникнення сильного болю в грудній клітці на стороні ураження, задишки, яка супроводжується відчуттям страху, сухий кашель, серцебиття.

  2. При огляді виявляється цианоз, задишка, розпирання грудної клітки, зменшення дихальної екскурсії і розширення міжреберних проміжків на стороні ураження.

  3. Фізикальні дані:

  • високий тимпаніт,

  • послаблення (або відсутність) везикулярного дихання,

  • зміщення меж серця в сторону здорової легені,

  • тахікардія,

  • падіння артеріального тиску.

  1. Лабораторні дані: не інформативні.

  2. Інструментальні дослідження.

  • Рентгенологічне дослідження.

Ділянка просвітлення, яка не має легеневого малюнка, розташована по периферії легеневого поля і відділення від ателектазованої легені чіткою межею, яка відповідає зображенню вісцеральної плеври. Зміщення органів середостіння в здорову сторону і купола діафрагми донизу. Невеликий за об’ємом пневмоторакс виявляється в латеропозиції – на стороні пневмоторакса відмічається поглиблення реберно-діафрагмального синусу, зглаження контурів латеральної поверхні діафрагми.

  • ЕКГ.

Відхилення електричної вісі серця вправо, збільшення амплітуди зубця Р у відведеннях ІІ, ІІІ, зниження амплітуди зубця Т в тих же відведеннях.


При невеликому безсимптомному пневмотораксі спеціального лікування не потрібно. Повітря звичайно всмоктується на протязі декількох днів і легеня розправляється самостійно. Якщо необхідно прискорити евакуацію повітря, проводять одну- дві плевральні пункції. При їх неефективності необхідно дренувати плевральну порожнину і проводити постійну аспірацію повітря, щоб розправити легеню. Дренаж проводиться в ІІ-ІІІ міжребір’ї по середньоключичній лінії за допомогою троакара і приєднуєть до вакуум-системи з розрідженням 15-30 мм вод.ст. Якщо вакуум –аспірація неефективна, то показані торакотомія, ретельне ушивання дефекту в легеневій тканині або резекція ділянок уражених булами або кістами.


^ Спонтанний пневмоторакс – патологічний стан, який характеризується накопиченням повітря між вісцеральною і парієтальною плеврою, не зв’язаний з механічними пошкодженням легені чи грудної клітки в результаті травми чи лікарських маніпуляцій.

Класифікація (М.В. Путов, 1984):

  1. По походженню:

а) Первинний (ідіопатичний);

б) Симптоматичний.

  1. По розповсюдженності:

а) Тотальний;

б) Частковий (парціальний).

  1. В залежності від наявності ускладнень: а) неускладнений; б) ускладнений (кровотеча, плеврит, медіастенальна емфізема).

Тотальним називається пневмоторакс при відсутності плевральних зрощень (незалежно від ступеня спадіння легені); частковим (парціальним) – при облітерації частини плевральної порожнини.

Пневмоторакс, який виник внаслідок деструкції легеневої тканини при великому патологічному процесі (абсцес, гангрена легень, прорив туберкульозної каверни) рахується симптоматичним (вторинним).

Спонтанний пневмоторакс, який розвинувся без клінічно вираженого попереднього захворювання, в т. ч. і в осіб, які рахувались практично здоровими, називаються ідіопатичним. До розвитку ідіопатичного пневмоторакса приводить найчастіше бульозна емфізема, етіологія якої невідома. Іноді бульозна емфізема розвивається при вродженій недостатності а1-антитрипсина, що веде до ферментативного розщеплення легеневої тканини (переважно у осіб молодого віку). В деяких випадках ідіопатичний спонтанний пневмоторакс зв’язаний з вродженою конституційною слабкістю плеври, яка легко розривається при сильному кашлі, сміху, глибокому диханні, інтенсивній фізичній роботі.

Основні причини симптоматичного пневмоторакса: туберкульоз легень (прорив у плевральну порожнину розташованих навколо плеври казеозних вогнищ або каверн); емпієма плеври, абсцес та гангрена легень; бронхоектази; вроджені кисти легень, ехінококові кисти і сифіліс легень; злоякісні пухлини легень і плеври; прорив у плевру дивертикула чи карциноми стравоходу; піддіафрагмального абсцесу.

Поява повітря в плевральній порожнині значно підвищує внутрішньоплевральний тиск, в результаті чого наступає здавлення та спадіння легеневої тканини, зміщення межистіння в протилежну сторону, опущення купола діафрагми, здавлення і пережимання великих кровоносних судин в межистінні. Всі ці фактори призводять до порушення дихання та гемодинаміки.

Клінічні симптоми спонтанного пневмотораксу характеризуються раптовою появою сильних болей в грудній клітці на стороні ураження, задишкою, сухим кашлем, серцебиттям, які супроводжуються відчуттям страху.

При огляді – ціаноз, задишка, розширення грудної клітки, зменшення дихальної екскурсії і розширення міжреберних проміжків на стороні ураження. Фізичні дані: високий тимпаніт і ослаблене або відсутнє везикулярне дихання на стороні ураження, зміщення границь серця в сторону здорової легені, тахікардія, зниження артеріального тиску.

Найбільш інформативними додатковими методами обстеження є рентгенологічний. При рентгенографії ОГК – дільниця просвітлення, без легеневого малюнка, розташована по периферії легеневого поля і відмежована чіткою межою, зміщення органів межистіння в здорову сторону і купола діафрагми донизу.

Лікувальна тактика в початковій період визначається загальним станом хворого, характером основного захворювання, ступенем вираженності пневмоторакса, а також від того, наростає він чи ні. Консервативне лікування заключається у плевральній пункції і введенні трубки з підводною системою дренажа. В подальшому по показам – хірургічне лікування.

гідроторакс


Плевральні випоти при неінфекційних захворюваннях відносяться до водянки плеври – гідротораксу.

Гідроторакс виникає як наслідок місцевого порушення лімфотоку із плеври при набряках внаслідок порушення водного обміну в організмі. Основними причинами гідротораксу є захворювання серця, нирок, цироз печінки, гострий панкератит, колагенові хвороби, цинга голодання, перикардит, мікседема, пухлини яєчників. Клініка гідротораксу визначається характером основного захворювання і кількістю рідини у плеврі.
^

Ексудативний плеврит


Ексудативний плеврит – накопичення ексудату в плеврі. Ексудат – рідина з питомою вагою більше 1,015, білок більше 3%, цитоз.

Клініка: скарги на задишку, загальну слабкість, підвищення температури, біль у грудях, притуплення перкуторного звуку з верхнєю межею по лінії Еліс-Дамуазо-Соколова, над якою ослаблене дихання.

На рентгені – затемнення грудної клітки, зміщення органів межистіння в здоровий бік. Діагностична пункція плеври і лабораторне дослідження ексудату, посів ексудату на мікрофлору, зараження ексудатом тварин.

Лікування: режим, сухе тепло на бік, жарознижуючі (саліцилати), дієта, антибіотики, сульфаніламіди, глюкокортикоїди.

^

Гостра емпієма плеври


Гостра емпієма плеври – тяжке гнійне запалення плеври, викликане стафілококом, синегнійною паличкою, кишковою паличкою, стрептококом, пневмококом. Генез гострої емпієми, пов'язаний з пневмонією, абсцесом, сепсісом, операціями і травмами грудної клітки, пневмотораксом, гангреною легенів та інш.

Клініка залежить від розмірів емпієми і ускладнень.

Симптоми: висока температура, важка інтоксикація і дих. недостатність, кашель, високий лейкоцитоз і ШЗЕ. На рентгені затемнення легенів з рівнем рідини або повітря і зміщенням межистіння в здоровий бік. При пункції плеври добувається гній.

Лікування комплексне. Із загальних методів призначаються антибіотики, сульфаніламіди, антисептики, стимулятори імунітету, антисептиків, промивання порожнини антисептиками (фурацим, дімексид, ферменти).


Захворювання і синдроми, пов'язані з порушенням цілісності плеври.

Гемоторакс


Гемоторакс – накопичення крові у порожнині плеври внаслідок порушення її цілості. Це відбувається при пораненнях і операціях на грудній клітині, а також при перфорації аневризми аорти в плевру. Утворення значного гемоторакса дає симптоми внутрішньої кровотечі. Свіжий гемоторакс вдається ліквідувати повторними пункціями плеври з аспірацією крові. Можна інтраплеврально вводити ферменти (гепарин, трипсін, стрептокілазу).


^ Плевральна пункція. плевральна пункція застосовується для визначення характеру плевральної рідини з метою уточнення діагнозу; для визначення рідини із плевральної порожнини і наступне введення в неї лікарських речовин.

Під час пункції хворий сидить на стільці, обличчям до спинки, зі схрещеними на грудях руками. Перед пункцією виконують обробку спиртовим розчином йоду і місцеву анестезію місця проколу. пункцію виконують по задній підпаховій лінії в зоні максимальної тупості, яку попередньо визначають перкусією, як правило у сьомому або восьмому міжребер'ї по верхньому краю нижчележачого ребра, так як по нижньому краю проходять міжреберні судини. Для пробної пункції користуються шприцем ємністю 10 мл з насаженою на нього товстою і довгою голкою, а для видалення великої кількості рідини – апаратом Потена або електровідмоктувачем. При попаданні голки в плевральну порожнину з'являється відчуття "вільного простору", іноді при проколі відчувається перешкода, що пов'язано з потовщенням плеври. З діагностичною метою беруть 50-150 мл рідини і направляють її на фізико-хімічне, цитологічне і бактеріологічне дослідження. З лікувальною метою при скопиченні значної кількості рідини в плевральній порожнині спочатку беруть 800-1200 мл. Видалення із плевральної порожнини великої кількості рідини приводить до швидкого зміщення органів середостіння у хвору сторону і може супроводжуватися колапсом. Після видалення голки місце проколу змащують 5% р-ном йоду.

Ускладнення при проведенні плевральної пункції:

  • надто швидкий забір великої кількості рідини призводить до набряку легенів;

  • виникнення високого внутрішньоплеврального тиску;

  • повітряна емболія і плевральний шок;

  • розрив міжреберної судини.

Плевральну рідину необхідно евакуювати при великих ексудатах, які викликають задуху, зміщення серця або якщо границя тупості доходить спереду до ІІ ребра.

Плевральну пункцію з видаленням ексудату краще проводити у фазі стабілізації або навіть резорбції, так як рання евакуація випоту веде до наростання негативного тиску у плевральній порожнині, що сприяє накопиченню ексудату.

При ексудативному плевриті неспецифічної етіології після видалення ексудату доцільно вводити у плевральну порожнину антибіотики.

^

Астматичний статус


Астматичний статус – це синдром гострої дихальної недостатності, що розвивається внаслідок різко вираженої бронхіальної обструкції; резистентний до звичайних методів лікування бронхіальної астми і який супроводжується глибокими порушеннями газового складу крові, гіпоксією і гіперкапнією.

Критерії астматичного статусу:

  1. прогресуюче порушення дренажної функції бронхів, непродуктивний і неефективний кашель;

  2. важкий приступ експіраторної задухи, що триває на протязі доби і більше;

  3. неефективність симпатоміметиків і метилксантинів;

  4. гіперкапнія, гіпоксемія з вторинною поліцитемією.

Причини трансформації приступу бронхіальної астми в астматичний стан:

  • безконтрольне застосування симпатоміметиків і глюкокортикостероїдів;

  • тривалий прийом і різка відміна глюкокортикоїдів;

  • загострення хронічного чи виникнення гострого запального процесу в бронхах і легенях, неефективне його лікування;

  • зловживання снодійними і седативними засобами, призначення наркотичних анальгетиків, які зумовлюють активне утворення гістаміну.

В залежності від патогенетичних особливостей астматичного статусу розрізняють три його варіанти:

1. Астматичний статус, що повільно розвивається; зумовлений наростаючою обструкцією бронхів, набряком, згущенням харкотиння, глибокою блокадою ?₂ -адренорецепторів і вираженим дефіцитом глюкокортикоїдів, що збільшує блокаду ?₂ -адренорецепторів.

2. Астматичний статус, що негайно розвинувся (анафілактичний) – обумовлений розвитком гіперергічної анафілактичної реакції негайного типу з вивільненням медіаторів алергії і запалення, що призводить до тотального бронхоспазму і асфіксії в момент контакту з алергеном.

3. Анафілактоїдний астматичний статус – обумовлений рефлекторним холінергічним бронхоспазмом у відповідь на подразнення рецепторів дихальних шляхів різними іритантами; вивільненням гістаміну з опасистих клітин під впливом неспецифічних подразників (без участі імунологічних механізмів); первинною гіперреактивністю бронхів;

Астматичний статус - це найбільш часте і важке ускладнення бронхіальної астми, яке слід розглядати як якісно нову стадію в розвитку патологічного процесу, з блокадою бета-адренорецепторів, нечутливістю до симпатоміметиків і бронхолітиків, формуванням синдрому тотальної бронхіальної обструкції, легеневої гіпертонії і гострого легеневого серця з можливою трансформацією в гіпоксемічну кому. П.Н.Юреньов з співавторами (І973), в залежності від ступеня проявів вказаних клінічних синдромів, виділив три стадії астматичного статусу:

I стадія – відносної компенсації. Характеризується тривалими нападами задухи, що резистентні до симпатоміметиків і метилксантинів. Хворі збуджені, але їх дії адекватні, свідомість ясна. Інтенсивна задуха з подовженим видихом і шумне свистяче дихання.

Над всією поверхнею легенів також вислуховуються сухі свистячі хрипи. АТ підвищений, пульс частий, задовільного наповнення.

II стадія – декомпенсація чи “німа” легеня. Стан важкий, збудження змінюється депресією і дезорієнтацією хворого, наростають ознаки респіраторного синдрому. Виявляється невідповідність між шумним свистячим диханням і тим, що при аускультації. Хрипи в легенях не визначаються. АТ низький. Пульс аритмічний, частий, ниткоподібний.

III стадія – гіпоксично-гіперкапнічна кома. Стан хворого дуже важкий. Тахіпноє змінюється аритмічним поверхневим диханням, аускультативно продовжується картина “німої” легені. Хворий без свідомості. Втраті свідомості передують судоми. АТ низький, пульс аритмічний, частий, ниткоподібний.

Всі хворі в стані астматичного статусу повинні бути негайно госпіталізовані у відділення інтенсивної терапії і реанімації.

  1. Лікування астматичного статусу, що повільно розвивається.

А. I стадія:

1. Лікування глюкокортикоїдами, які відновлюють чутливість ?₂-адренорецепторів, зменшують алергічний набряк і запальну обструкцію бронхів, зменшують гіперреактивність опасистих клітин, базофілів, збільшують бронходилятуючий ефект ендогенних катехоламінів. Їх вводять внутрішньовенно крапельно кожні 3-4 години (преднізолон – 60 мг, а якщо через 2-3 години стан не покращується, то разову дозу збільшують до 90 мг).

2. Лікування еуфіліном, який має бронходилятуючий ефект, знижує тиск в малому колі кровообігу, зменшує агрегацію тромбоцитів, в дозі 5-6 мг/кг внутрішньовенно за 10-15 хвилин, а далі внутрішньовенно крапельно в дозі 0,9 мг/кг/год.

3. Інфузійна терапія з метою виповнення ОЦК, усунення гемоконцентрації і розрідження харкотиння: 5% глюкоза, розчин Рінгера, ізотонічний розчин натрію хлориду.

4. Боротьба з гіпоксемією: інгаляція киснево-повітряної суміші з вмістом кисню 35-40%.

5. Покращення відходження харкотиння: внутрішньовенно вводять 10% розчин натрію йодиду від 10 до 30 мл; внутрішньом’язево 2-3 ампули амброксолу; перкусійний і вібраційний масаж грудної клітки.

6. Корекція ацидозу 4% розчином натрію гідрокарбонату, якщо рН крові менше 7,2. Використання інгібіторів протеолітичних ферментів контрикалу чи трасилолу з розрахунку 1.000 Од на 1 кг маси тіла на добу в 4 прийоми.

7. Тривала перидуральна блокада між DIII – DIV розчином тримекаїну нормалізує тонус м’язів бронхів, покращує легеневий кровообіг і блокує патологічні інтероцептивні рефлекси, фторотановий наркоз має бронхолітичну дію.

Б. II стадія:

1. Лікування глюкокортикоїдами: вводять 90 мг преднізолону кожні 1,5 години, а якщо немає ефекту через дві години, то дозу збільшують до 150 мг і одночасно вводять гідрокортизону гемісукцинат по 125-150 мг кожні 4-6 годин. Також проводиться киснева інгаляційна терапія, інфузійна терапія, вводиться еуфілін, заходи по покращенню дренажної функції бронхів. Якщо відсутній ефект від лікування, проводять ендотрахеальну інтубацію і ШВЛ з санацією бронхіального дерева (бронхоскопія з посегментарним лаважем бронхів 1,4% розчином натрію гідрокарбонату. На фоні ШВЛ продовжується терапія, яка використовувалась при лікуванні першої стадії астматичного статусу.

В. III стадія:

1. ШВЛ, бронхоскопічна санація;

2. Глюкокортикоїдна терапія в дозі 120 мг преднізолону внутрішньовенно кожну годину.

3. Корекція ацидозу 4% розчином натрію бікарбонату під контролем рН крові, дефіциту буферних основ:

необхідна кількість бікарбонату= дефіцит буферних основ х 0,3 маси тіла в кг.

4. Екстракорпоральна мембранна оксигенація крові. Також продовжують лікування еуфіліном, регідратацію, міроприємства по покращенню відходження харкотиння.

II.Лікування анафілактичного і анафілактоїдного варіанту астматичного статусу:

1. Вводиться внутрішньовенно 0,3-0,5 мл 0,1% адреналіну в 10-20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. При відсутності ефекту через 15 хвилин внутрішньовенно крапельно вводимо 0,5 мл 0,1% адреналіну в 250 мл натрію хлориду.

2. Інтенсивна глюкокортикоїдна терапія: внутрішньовенно струменево 200-400 мг гідрокортизону гемісукцинату чи 120 мг преднізолону, потім переходять на внутрішньовенне крапельне тієї ж дози в 250 мл 5% глюкози з швидкістю 40 кр./хв.

3. Вводиться внутрішньовенно 0,5-1 мл 0,1% розчину атропіну сульфату (периферичний М-холінолітик усуває бронхоспазм і зменшує гіперсекрецію харкотиння).

4. 10 мл 2,4% розчину еуфіліну внутрішньовенно повільно в 10-20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду.

5. Антигістамінні препарати (супрастін, тавегіл, димедрол) внутрішньовенно по 2-3 мл (блокують Н₁-гістамінові рецептори – розслаблюють бронхіальні м’язи, зменшують набряк).

6. При відсутності ефекту – фторотановий наркоз і ШВЛ.

7. При тотальному бронхоспазмі виконують прямий масаж легенів ручним способом (вдих виконується мішком наркозного апарату, видих – стиснення грудної клітки руками).

8. Ліквідація метаболічного ацидозу 4% розчином натрію бікарбонату.

9. Покращення реологічних властивостей крові проводиться введенням гепарину під шкіру живота в добовій дозі 20000 ОД (зменшує агрегацію тромбоцитів і набряк слизової оболонки бронхів).

10. Призначення ?-адреноблокаторів (дроперидолу) внутрішньовенно в дозі 1-2 мл 0,25% розчину в 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду під контролем артеріального тиску зменшує активність ?-адренорецепторів і сприяє купуванню бронхоспазму.

^

Невідкладна допомога при АСТМАТИЧНОГО СТАНУ, ЯКИЙ ВИНИК РАПТОВО


1. В перші 5 хв. вводяться бікарбонат 4% 20, 0 мл, а потім 200 мг гідрокортизону (в/в струминно).

2. Через 5—10 хв. в/в крапельне вводимо на 500 мл 0, 9% розчину хлориду натрію наступну суміш: гепарин 15000 од, гідрокортизон 100 мг, еуфіллін 2, 4% 10, 0—20, 0 мл, строфантин 0, 05% 0, 5 мл, кордіамін 2, 0—4, 0 мл; лазикс 2, 0 мл вводиться в гумку при закінченні маніпуляції.

3. Через 45—50 хв. йодид натрію 10% 10, 0 мл (в/в повільно), 4 таблетки кортикостероїдів, з рівномірним повторенням дози протягом доби.

4. Через 60 хв. вводимо розчин Рінгера 500 мл, з додачею 100—200 мг гідрокортизону, еуфілліну 2, 4% 10, 0 мл.

5. Постійно, від початку лікування, застосовується зволоже­ний кисень (25% кисню в суміші з повітрям) по 10—15 хвилин щогодини, а також гаряче лужне пиття.

6. При неефективності вказаних заходів визначають РаСОа; якщо він більше 60 мм. рт ст., то переводять хворого на штучну вентиляцію легень.

Невідкладна допомога при ^ АСТМАТИЧНОМУ СТАНІ, ЯКИЙ РОЗВИНУВСЯ НА ФОНІ ЧАСТИХ НЕЛІКОВАНИХ ПРИСТУПІВ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ

1. Протягом першої години в/в крапельне (із швидкістю 60 кр. на хв.) вводиться на 400 мл 5% розчину глюкози: еуфіл-лін 2, 4% 10, 0—20, 0 Мл, гепарин 15000 од, гідрокортизон 100— 150 мг або преднізолон 90—120 мг, кордіамін 2, 0—4, 0 мл, стро­фантин 0, 05% 0, 5 мл.

2. Через 50—60 хв. в/в крапельно вводять 200 мл 4% розчину бікарбонату нагрію.

Якщо стан хворого не покращується, — в/в струминне 100 мг гідрокортизону, потім йодид натрію 10% 10, 0 мл в/в.

3. При покращенні стану через 2—3 години — 2—4 таблетки глюкокортикоїдів, з наступним їх повторним введенням рівномірно протягом доби.

4. Постійно, до ліквідації статусу, застосовуємо інгаляції зволоженого кисню (20—25% кисню в суміші з повітрям) по 10—15 хвилин щогодини.

5. При неефективності вказаного лікування хворий перево­диться на штучну вентиляцію легень.

Невідкладна допомога ПРИ ^ ПРИСТУПІ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ НА ФОНІ ПЕРОРАЛЬНО ПРИЙНЯТИХ БРОНХОЛІТИКІВ

  1. Почати інгаляцію 2 стандартних доз астмопенту, або 2 стандартних доз сальбутамолу, або 5 мг ізадрину під язик.

  2. Через 15- -З0 хвилин адреналін 0, 1% 0, 2 мл та ефедрин 5% 0, 5 мл підшкірне.

  3. Через 45 хвилин — хлористий кальцій 10% 10,0 мл в/в повільно.

  4. Через 50—60 хвилин — еуфіллін 2, 4% 10, 0 мл в/в.


Невідкладна допомога ПРИ ^ ПРИСТУПІ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ НА ФОНІ ПЕРОРАЛЬНОГО ТА ІНГАЛЯЦІЙНОГО ПРИЙОМУ БРОНХОЛІТИКІВ

  1. При тахікардії до 100 ударів на 1 хвилину — введення в одному шприці: адреналін 0, 1% 0, 2 мл та ефедрин 5% 0, 5 мл.

  2. Через 5 хвилин — папаверин 2% 2, 0 мл та супрастин 2% 2, 0 мл в/м, атропін 0, 1% 0, 3 мл підшкірне, еуфіллін 2, 4% 10, 0 мл в/в.

  3. Через 10—40 хвилин — 200 мл 4% розчину бікарбонату натрію в/в крапельне.

  4. Через ЗО хвилин — 75—100 мг гідрокортизону або 60— 90 мг преднізолону, гепарин 10000 од в/в повільно крапельно на 150—200 мл 0, 9% розчину хлориду натрію.
^

Невідкладна допомога ПРИ ТРОМБОЕМБОЛІЇ ЛЕГЕНЕВОЇ АРТЕРІЇ


    1. З метою зняття больового синдрому: промедол 2% 1, 0— 2, 0 мл, анальгін 50% 2, 0 мл, супрастин 2% 1, 0 мл в/м; якщо біль утримується — в/в струминне 2, 0—3, 0 мл таламоналу, або 2,0 —3, 0 мл 0,25% розчину дроперидолу.

    2. Для зменшення рефлекторного спазму судин: папаверин 2% 4, 0 мл або 4, 0 мл но-шпи, або еуфіллін 2, 4% 10, 0 мл в/в струминне, в 10, 0 мл 0, 25% розчину новокаїну, після цього — корглікон 0,06% 0, 75—1, 0 мл.

    3. Протягом перших хвилин в/в крапельно ввести 40—60 тисяч одиниць фібринолізину в 300—400 мл 0, 9% розчину хло­риду натрію, туди ж додати 10000—20000 од гепарину, вводи­ти зі швидкістю 20—ЗО крапель в одну хвилину, через 4—6 го­дин цю трансфузію повторити. Замість фібринолізину можна вводити 1500000—2000000 од на добу стрептокінази в/в кра­пельно повільно.

    4. При шоці чи гіпотонії — реополіглюкін 400—500 мл з до­дачею преднізолону 3% 3, 0—4, 0 мл і мезатону 0, 1% 5, 0 мл в/в крапельно, кордіамін 2, 0—4, 0 мл підшкірне. Реополіглюкін мож­на замінити гемодезом або 500 мл 5% розчину глюкози.

    5. В наступні дні: фібринолізин 40000—60000 од один раз на добу, 2—3 дні; гепарин 5000—10000 од підшкірне кожні 4— 6 годин, протягом 4—6 днів, з переводом потім на непрямі ан­тикоагулянти.

    6. Профілактично призначають антибіотики.

    7. Під час надання невідкладної допомоги застосовуємо ін­галяцію суміші зволоженого кисню та повітря.


^ Принципи інтенсивної терапії при набряку

легень різного походження.


Набряк легень – стан, що вимагає невідкладної допомоги. Лікувальні заходи при інтерстиціальній (приступ серцевої астми) і альвеолярний формах набряку легень, що представляють лише різні стадії одного і того ж стану, однакові, за виключенням того, що при бурхливому альвеолярному набряку легень важливе значення має проблема піногасіння.

План лікування набряку легень залежить перш за все від нозологічної форми і особливостей перебігу основного захворювання. Так, при вираженій артеріальній гіпертензії необхідне термінове зниження загального периферичного опору системного АТ; при високому ЦВТ (у хворих мітральним стенозом доцільне використання швидкодіючих діуретиків), при різкому послабленні скоротливої функції лівого шлуночка показано обережне введення серцевих глікозидів.

Поряд з цим існує ряд загальних лікувальних заходів при набряку легень різної етіології:

  1. надання хворому напівсидячого положення;

  2. в/в введення морфіну (або таламоналу);

  3. накладання венозних джгутів;

  4. аспірація піни з верхніх дихальних шляхів для усунення механічної асфіксії;

  5. введення гангліоблокаторів або вазодилятаторів;

  6. в/в введення швидкодіючих діуретиків;

  7. інгаляція кисню з піногасниками;

  8. введення серцевих глікозидів.

Патогенитична терапія набряку легень складається з ряду заходів по: зниженню гідростатичного тиску в судинах малого кола кровообігу; зменшенню венозного притоку до правого шлуночка; зменшенню об’єму циркулюючої крові; дегідратації легень; посиленню скоротливої функції міокарду; відновленню прохідності дихальних шляхів.

^

Невідкладна допомога НАБРЯКУ ЛЕГЕНЬ ПРИ ГІПЕРТОНІЧНОМУ КРИЗІ


  1. Забезпечити хворому сидяче положення, накласти джгути на н/кінцівки, ввести в/в наркотичні анальгетики. Морфіну гідрохлорид 1% - 1 мл в/в повільно (пригнічує дихальний центр, дихання стає більш ефективним).

  2. В перші хвилини в/в струминне вводять пентамін 5% розчин 0, 5—1, 0 мл, або дроперидол 0, 25% 2, 0—4, 0 мл, строфантин 0, 05% 0, 5 мл, лазикс 4, 0—6, 0 мл.

  3. Через 20 хвилин -- клофелін 0, 01% 1, 0 мл на 10, 0 мл 0, 9% розчину хлориду натрію, дроперидол 0, 025% 2, 0 мл, фентаніл 0, 005% 1, 0 мл (при наявності серцевих болей).

  4. Нітропрусид натрію: ЗО мг вводять на 5% розчині глюкози (500 мл) в/в повільно 20 кр./хвилину, під постійним контролем артеріального тиску, до появи ефекту. Нітрогліцерин 40-60-80 мл. в/в

  5. Постійно, від початку надання допомоги, застосовується інгаляція кисню, а при потребі — піногасячих агентів: 70°—90° етилового спирту або 10% розчину антифомсилану 1, 0—3, 0 мл.

  6. В/в 2, 0—3, 0 мл 96° етилового спирту, розчиненого в 15, 0 мл 5% розчину глюкози.

  7. Еуфілін 2,4% - 10 мл (побічна дія – тахікардія; нівелюєво введенням строфантину чи корглікону).

  8. Преднізолон 30-60 мг ( з метою стабілізації клітинних мембран).



Невідкладна допомога НАБРЯКУ ^ ЛЕГЕНЬ ПРИ ЛІВОШЛУНОЧКОВІЙ НЕДОСТАТНОСТІ З НОРМАЛЬНИМ ТА ПОНИЖЕНИМ АРТЕРІАЛЬНИМ ТИСКОМ

  1. В перші хвилини в/в струминно вводять промедол 1% або 2% — 1, 0 мл, димедрол 1% 1, 0 мл, строфантин 0, 05% 0, 5 мл, лазикс 1% 4, 0—6, 0 мл; мезатон 1% 0, 5 мл підшкірне.

  2. Одночасно в одну руку — нітропрусид натрію — ЗО мг в 5% розчині глюкози (500 мл), в/в краплинне повільно, під контролем артеріального тиску; в другу руку — дофамін 4% розчин 5, 0 мл, розведений в 0, 9% розчині хлориду натрію (100 мл).

  3. Через ЗО хвилин від початку лікування вводять в/в дроперидол 0, 25% 2, 0—4, 0 мл, а через 50—60 хвилин — в/в оксибутират натрію 20% 10, 0 мл.

  4. При відсутності ефекту на першій годині лікування повторюють ін'єкції строфантину і мезатону у вищезгаданих дозах.

  5. Поліглюкін 500 мл.в/в.

  6. Глюкокортикоїди (преднізолон 30 мг, суспензія гідрокортизону ацетата 2,5% - 2 мл).

  7. Терапію проводять при постійній інгаляції кисню, при необхідності використовують піногасячі агенти (96° етиловий спирт або 10% спиртовий розчин антифомсилану).

  8. При відсутності ефекту від консервативної терапії протягом 1 години проводять інтубацію трахеї з штучною вентиляцією легень.


Коли стабілізується АТ можна проводити ті ж заходи, що і при підвищеному системному АТ.


Невідкладна допомога НАБРЯКУ ^ ЛЕГЕНЬ ПРИ НАБРЯК ЛЕГЕНЬ У ХВОРОГО МІТРАЛЬНИМ СТЕНОЗОМ

  1. В перші хвилини в/в струминно вводиться промедол 2% 1, 0 мл + димедрол 1% 1, 0 мл -) - еуфіллін 2, 4% 10, 0 мл + лазикс 6, 0—8, 0 мл. Якщо набряк легень розвинувся на фоні ми­готливої тахіаритмії, призначають невеликі дози строфантину 0, 05% 0, 2—0, 3 мл або дипжсин 0, 025% 0, 5-0, 7 мл (протипо­казано при ізольованому мітральному стенозі).

  2. Через 20—25 хвилин в/в дроперидол 0, 25% 2, 0—6, 0 мл.

  3. Через 35—40 хвилин проводиться кровопускання (300— 500 мл).

  4. Через 60 хвилин — лазикс 4, 0—8, 0 мл в/в, а при високо­му артеріальному тиску — пентамін 5% — 0, 5—1, 0 мл або бензогексоній 2, 5% — 0, 5—1, 0 мл.

  5. Через 2 години повторити введення дроперидолу 0, 25% 2, 0 мл.

  6. Через 5 годин — оксибутират натрію 20% 10, 0 мл в/в.

  7. Через 7 годин — інтубація трахеї з штучною вентиляцією легень.

  8. Терапія проводиться при постійному введенні кисню і інгаляції аерозолей піногасіїв.

  9. При відсутності ефекту від консервативної терапії реко­мендується термінова комісуротомія.

Невідкладна допомога ^ РЕСПІРАТОРНОГО ДИСТРЕС-СИНДРОМУ (СИНДРОМ ШОКОВОЇ ЛЕГЕНІ)

  1. Терапія основного захворювання.

  2. Реополіглюкін до 400—500 мл з преднізолоном 120 мг, через 6 годин — 60 мг; цю дозу повторюють тричі, потім пере­водять хворого на пероральний прийом стероїдів, поступово зни­жуючи дозу.

  3. Гепарин по 20000 од на добу (10000 од одноразово, потім по 5000 од повторно кожні 8 годин, під контролем зсідання крові).

  4. Пентоксифіллін 2% 5, 0 мл в/в крапельне на 5% розчині глюкози 2—3 рази на добу.

  5. Оксигенотерапія по 60 хв., 4—5 разів на добу (в суміші 30% кисню з повітрям).

  6. Відхаркувальна терапія: розчин натрію гідрокарбонату 4% 200 мл в/в крапельне; розчин калію йодиду 100—150 мл; бромгексин 3, 0 г в/в струминне; ацетил-цистеїн 2 г в інгаляціях.

  7. Альбумін 200 мл в/в зі швидкістю 30—40 кр. на хвилину, або плазма одногрупна 100—150 мл в/в: 40—50 кр. на хвилину.

  8. Антибактеріальна терапія (препарати широкого спектру дії у високих дозах в/в крапельно).


Контрольні питання по темі заняття:

  1. Які можливі супутні порушення дихальної системи в перед- та післяопераційному періоді?

  2. Яка стратегія допомоги при критичних респіраторних станах у хірургічних хворих?

  3. Яка клініка та лікувальна тактика при неадекватному диханні у хірургічних хворих?

  4. Яка клініка та лікувальна тактика при пневмотораксі у хірургічних хворих?

  5. Яка клініка та лікувальна тактика при диспное у хірургічних хворих?

  6. Яка клініка та лікувальна тактика при інфекції дихальних шляхів у хірургічних хворих?

  7. Яка клініка та лікувальна тактика при респіраторному дистрес-синдромі дорослих у хірургічних хворих?


Перелік навчальних практичних завдань, які необхідно виконати на практичному занятті,

  • Оволодіти методикою допомоги при критичних респіраторних станах у хірургічних хворих;

  • Оволодіти методикою допомоги при неадекватному диханні;

  • Оволодіти методикою допомоги при пневмотораксі;

  • Оволодіти методикою допомоги при диспное;

  • Оволодіти методикою допомоги при інфекції дихальних шляхів;

  • Оволодіти методикою допомоги при респіраторному дистрес-синдромі дорослих,

  • Оволодіти методикою допомоги при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів.


Тематика НРДС.

  • Клініка та лікувальна тактика при респіраторному дистрес-синдромі дорослих у хірургічних хворих.

  • Стратегія допомоги при критичних респіраторних станах у хірургічних хворих.


Рекомендована література:


Основна:

  • Закони України про охорону здоровя. /Під ред. Москаленко В., Костицької В.- Тернопіль.: Укрмедкнига. 2000. 464 с.

  • Главная (старшая) медицинская сестра: Сборник нормативных документов. Настольная книга руководителя среднего и младшего медицинского персонала лечебно-профилактического учреждения / сост. Басанова Ц.В. – М.: АПП «Джангар», 2000.- 448 с.

  • Галкин Р.А., Двойников С.И. Сестринское дело в хирургии: учебник.- Самара: ГП «Перспектива».- 2000. 352 с.

  • Жученко С.П., Желіба М.Д., Хіміч С.Д. Загальна хірургія. "Здоров’я", Київ, 1999, 478 с.

  • Черенько М.П. Загальна хірургія. Київ “Здоров’я”, 1999.- 375 с.

  • Кузнецова В.М. Сестринское дело в хирургии: Учебное пособие.- Ростов-на-Дону.: «Феникс», 2000. 416 с.

Нетяженко В.З., Сьоміна А.Т., Присяжнюк М.С.. Загальний та спеціальний догляд за хворими. – К.: Здоров’я. 1993. – 303 с.


Додаткова:

Касевич М.К. Практикум з сестринської справи. - Київ.; Здоров’я. – 1999. – 224с .

  • Гостищев В.К. «Общая хирургия».- М.:Медицина, 1993.- 620 с.

  • Волколаков Я.В. «Общая хирургия».- Рига.:Звайгзне, 1989.- 617 с.

  • Стручков В.И. «Общая хирургия».- М.:Медицина, 1988.- 480 с.

  • Григоровська Д.П. Догляд за хворими в спеціалізованих терапевтичних відділеннях.-К.:Здоров’я, 1989. – С.158-174.

  • Григорян А.В. «Руководство к практическим занятиям по общей хирургии».- М.:Медицина,

  • Юмашев Г.С. «Травматология и ортопедия».- М.:Медицина, 1977.- 505 с.

  • Чепкий Л.П."Анестезиология и реанимация", 1978. 243 с.

  • Гостищев В.К. «Руководство к практическим занятиям по общей хирургии».- М.:Медицина. 1987.- 319 с.

  • Дарбинян Т.М."Руководство по клинической реаниматологии". 1974. 288 с.

  • Скрипниченко Д.Ф. «Хірургія».- К.:Здоровя, 1992.- 317 с.

  • Дегтяр Е.Г. "Що повинна знати і вміти сестра хірургічного відділення", 1979.-с.

  • Филлипова А.А. Сестринское дело в терапии: Учебное пособие.- Ростов-на-Дону.: «Феникс», 2000. 416 с.

  • Справочник медицинской сестры.: В 2-х томах. / Под ред. Задворной О.В., Турьяновой М.М.- М.: «Новая волна», М.: «Оникс» 2000. Т.1 – 448 с., Т.2. – 480 с.



Схожі:

Буковинський державний медичний університет iconОсобливості екозалежної та екозумовленої патології в дитячому віці колоскова о. К. (професор, д мед н.), Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці, Україна
Колоскова о. К. (професор, д мед н.), Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці, Україна
Буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я України Буковинський державний медичний університет
Факультет – медичний №4 з відділенням молодших медичних І фармацевтичних фахівців
Буковинський державний медичний університет iconБуковинський державний медичний університет «Затверджено»
...
Буковинський державний медичний університет iconБуковинський державний медичний університет «Затверджено»
...
Буковинський державний медичний університет iconБуковинський державний медичний університет «Затверджено»
...
Буковинський державний медичний університет iconБуковинський державний медичний університет

Буковинський державний медичний університет iconБуковинський державний медичний університет

Буковинський державний медичний університет iconБуковинський державний медичний університет

Буковинський державний медичний університет iconБуковинський державний медичний університет

Буковинський державний медичний університет iconБуковинський державний медичний університет

Буковинський державний медичний університет iconБуковинський державний медичний університет

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи