Буковинський державний медичний університет icon

Буковинський державний медичний університет




Скачати 348.8 Kb.
НазваБуковинський державний медичний університет
Дата23.06.2012
Розмір348.8 Kb.
ТипДокументи


Буковинський ДЕРЖАВНий МЕДИЧНий університет

Кафедра догляду за хворими та вищої медсестринської освіти


" ЗАТВЕРДЖЕНО "

на методичній нараді

кафедри догляду за хворими та вищої медсестринської освіти

"______"___________________200___ р.

протокол №___

Зав. кафедри, доцент. Плеш І.А.


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ №9


Тема: “Сестринська допомога та тактика догляду за пацієнтом з хірургічною патологією та супутнім порушенням серцево-судинної діяльності (аритмії, порушення провідності, ішемія міокарду, інфаркт, кардіоміопатії, міокардит, вади серця та судин, гіпертензія, тромбоемболія).”


Навчальний предмет - “Клінічне медсестринство” (цикл “Хірургія”).

2-й медичного факультету №4 з відділенням молодших

медичних і фармацевтичних фахівців

(денна форма навчання, навчання з неповним робочим тижнем )

3-й курс медичного факультету №4 з відділенням молодших

медичних і фармацевтичних фахівців

Спеціальність- 6.110100 “Сестринська справа”

Освітньо-кваліфікаційний рівень- “Медична сестра-бакалавр”

(навчання з неповним робочим тижнем).

Тривалість - 2 години.

Методичну розробку склав

Доцент, к.м.н. Хомко О.Й.


ЧЕРНІВЦІ - 2007рік.

Тема: “Сестринська допомога та тактика догляду за пацієнтом з хірургічною патологією та супутнім порушенням серцево-судинної діяльності (аритмії, порушення провідності, ішемія міокарду, інфаркт, кардіоміопатії, міокардит, вади серця та судин, гіпертензія, тромбоемболія).”


^ Актуальність теми

Кожен медичний працівник повинен вміти діагностувати критичні стани хворого, а також надавати невідкладну допомогу при хірургічній патології та супутніми порушеннями серцево-судинної діяльності (аритмії, порушення провідності, ішемія міокарду, інфаркт, кардіоміопатії, міокардит, вади серця та судин, гіпертензія, тромбоемболія) в перед- та післяопераційному періоді.


^ НавчальнА МЕТА

Навчити студентів вміло надавати невідкладну допомогу при порушеннях серцево-судинної діяльності в перед- та післяопераційному періоді, основним прийомам закритого масажу серця та штучної вентиляції легень, методів інтенсивної терапії хірургічних хворих. Hавчити студентів стратегії допомоги при критичних станах у хірургічних хворих та методам інтенсивної терапії хірургічних хворих.


2.1. Студент повинен знати:


  • можливі супутні порушення серцево-судинної діяльності в перед- та післяопераційному періоді;

  • стратегію допомоги при критичних станах у хірургічних хворих;

  • клініку та лікувальну тактику при аритміях;

  • клініку та лікувальну тактику при порушення провідності;

  • клініку та лікувальну тактику при ішемії міокарду;

  • клініку та лікувальну тактику при інфаркті міокарду;

  • клініку та лікувальну тактику при кардіоміопатії;

  • клініку та лікувальну тактику при міокардитах;

  • клініку та лікувальну тактику при вадах серця та судин;

  • клініку та лікувальну тактику при гіпертензії;

  • клініку та лікувальну тактику при тромбоемболії.


2.2. Студент повинен вміти:


  • скласти план обстеження хворого при критичних порушеннях серцево-судинної діяльності у хірургічних хворих;

  • виставити попередній діагноз при критичних порушеннях серцево-судинної діяльності у хірургічних хворих;

  • орієнтовно визначити тактику лікування критичних порушеннях серцево-судинної діяльності у хірургічних хворих.;

  • провести клініко-лабораторну діагностику критичних порушеннь серцево-судинної діяльності у хірургічних хворих.

  • враховувати особливості ведення післяопераційного періоду при критичних порушеннях серцево-судинної діяльності у хірургічних хворих;

  • оформити медичну документацію на хворого в післяопераційному періоді.


2.3. Опанувати практичні навички:


  1. Оволодіти методикою: "Серцево-легенева реанімація".

  2. Оволодіти методикою:изначення ознак клінічної смерті".

  3. Оволодіти методикою: "Відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів за допомогою потрійного прийому Сафара".

  4. Оволодіти методикою: "Штучна вентиляція легень методом “з рота в рот".

  5. Оволодіти методикою: "Штучна вентиляція легень “з рота в ніс".

  6. Оволодіти методикою: "Штучна вентиляція легень за допомогою повітроводу".

  7. Оволодіти методикою: "Штучна вентиляція легень за допомогою дихального апарата".

  8. Оволодіти методикою: "Штучна вентиляція легень за допомогою мішка Амбу".

  9. Оволодіти методикою: "Непрямий масаж серця".

  10. Оволодіти методикою: "Проведення дефібриляції".

  11. Оволодіти методикою: "Інтенсивна терапія при клінічній смерті".


Поради студенту

^ РАПТОВА СМЕРТЬ

Заходи проводиться негайно і одночасно:

  1. Декілька ударів по грудині, зовнішній масаж серця з частотою 50 - 60 на хвилину.

  2. Штучна вентиляція легень (12 вдихів на хвилину, з дихальних шляхів).

  3. Одночасно з реанімаційними заходами проводиться реєстрація ЕКГ.

  4. У випадку фібриляції — електрична дефібриляція серця.

  5. Медикаментозна стимуляція серцевої діяльності внутрішньовенно (в/в) (при можливості — катетеризація підключичної вени) вводиться адреналін 0, 1% 1, 0 мл, хлористий кальцій 10% 10, 0 мл, атропін 0, 1% 1, 0 мл (можуть вводитися разом в од­ному шприці); внутрішньовенно струминно 4—5% розчин гідрокарбонату натрію 50, 0—60, 0 мл, потім крапельно, з розрахунку 3, 0 мл/кг ваги тіла хворого (200 мл).

  • При неефективності вказані препарати можна ввести внутрішньосерцево (пункцію порожнини шлуночків проводять на 1—2 см зліва від грудини у четвертому міжребер’ї).
^

АНГІНАЛЬНИЙ СТАТУС


Найбільш ефективними засобами знеболення являються наркотичні та ненаркотичні анальгетики, нітрогліцерин, кисень.

  1. Нітрогліцерин 0, 5—1, 0 мг під язик, через 5 хвилин та сама доза нітрогліцерину (або 2—3 краплі 1 % розчину на цукрі.

Зняття больового синдрому досягається введенням наркотичних та ненаркотичних анальгетиків, застосуванням нітрогліцерину в/в, проведенням нейролептоанальгезії, інгаляцію кисню.

  1. При сильному больовому синдромі вводяться морфій 1 % розчин 1, 0 мл, промедол 1—2 мл 2% розчину, що викликає помірне знеболення.

Для посилення знеболюючого ефекту додаються ненаркитичні анальгетики: анальгін 50% 2, 0 мл, баралгін 5, 0 мл, максиган 5, 0 мл, триган 5, 0 мл, спазмалгон 2, 0 мл, трамал 2, 0 мл, фортрал 3% 1, 0 мл, валорон 10% 1, 0—2, 0 мл. Вони не мають побічної дії, не викликають привикання. 3 метою посилення дії наркотиків вводять внутрішньом'язево (в/м) та в/в антигістамінні препарати (димедрол, піпольфен, супрастин) або аміназин 0, 5—1, 0% мл 2, 5% розчину.

  1. Метод нейролептоанальгезії полягає у застосуванні нейролептика дроперидолу (2, 0—3, 0 мл 0, 25% розчину) та анальгетика фентанілу (1, 0 мл 0, 005% розчину). Готова суміш дроперидолу з фентанілом має назву таламонал та вводиться в кількості 1, 0—2, 0 мл. Дія нейролептоанальгезії триває 30 хвилин, її потенціює і пролонгує додавання новокаїну.

4. Психоседативною дією володіють седуксен (реланіум), які вводяться в кількості 1, 0—2, 0 мл.

5. Одночасно з наркотичними анальгетиками застосовується нітрогліцерин, він є препаратом вибору. Вводять в/в крапельно і, 0—2, 0 мл 1% розчину, який розводять на 100—200 мл 5% розчину глюкози або 0, 9% розчину хлориду натрію, проводить контроль артеріального тиску (АТ), частоти пульсу. Інші лікарські форми препаратів для внутрішньовенного введення: нітро, нірмін, нітролінгвал, нітронал, ізокетдінітрат — 1, 0 мл 0, 1% розчину. Ефект наступає через 20—25 хвилин від початку вве­дення.

6. Оксибутират натрію 20% 10, 0—20, 0 мл внутр1шньовенно.

7. Інгаляція закису азоту; кисню, зволоженого 40° етиловим спиртом; вводити через носовий катетер зі швидкістю 8 л/хв.

Застосування дроперидолу проводиться в дозі, відповідній рівню АТ:

При АТ до 100 мм рт. ст. — 1, 0 мл до 120 мм рт. ст. — 2, 0 мл до 160 мм рт. ст. — 3, 0 мл вище 160 мм рт. ст. — 4, 0 мл.
^

КАРДІОГЕННИЙ ШОК


(Систолічний артеріальний тиск 90 мм рт. ст., пульсовий 20 мм рт. ст., діурез 20 мл/год, або анурія).

Одночасно проводяться:

1. Ліквідація больового синдрому (див при ангінальному статусі)

  1. Для відновлення об'єму циркулюючої крові застосовуються

плазмозамінники (реополіглюкін, реоглюман, реомакродекс, поліглюкін.

Препарати вводять в/в крапельно в дозі 200—400 мл.

3. Для підтримки насосної функції міокарда вводяться допамін (дофамін) 5, 0 мл 4% (200 мг) або 10, 0 0, 5% розчину (50 мг). Препарат розводять в 250 мл 0, 9% розчину натрію хлориду або 5% розчину глюкози, вводять повільно, 10—15 крапель на хвилину Ефект препарату короткочасний, дія припиняється через 10 хвилин від початку введення, при застосовані прово­диться контроль АТ та пульсу, препарат може викликати тахікардію, екстрасистолію.

Сильним синтетичним симпатоміметиком є добутамін (добутрекс), 250 мг препарату розчиняють в 250 мл 0, 9% розчину натрію хлориду, вводять в/в повільно.

Застосовується також група препаратів — інгібіторів фосфодіестерази: амрінон, мілринон, еноксимон. Вони збільшують серцевий викид, знижують периферичний опір; препарати вво­дять в дозі 0, 5 мг/кг інфузійно в/в, доза еноксимону — 2— 4 мг/кг.

4. Проводиться введення фібринолітичних препаратів і гепарину в дозі 15000—20000 од.

5. Одночасно з введенням симпатоміметиків, через другу крапельницю в/в вводять вазодилятатори (нітрогліцерин 1, 0 мл 1 % розчину або нітропрусид натрію, під контролем АТ).

6. Кортикостероїди потанцюють дію катехоламінів, рекомен­довано вводити в/в струминно 60—90 мг преднізолону або 125— 250 мг гідрокортизону.

7. Проводиться корекція електролітного обміну та кислотно-лужного балансу шляхом застосування поляризуючої суміші та введення 200 мл 4% розчину натрію бікарбонату (під контролем рН крові).

8. Проводиться інгаляція кисню, зволоженого 40° етиловим спиртом, через носовий катетер, з швидкістю 8 л/хвилину.


^ ПАРОКСИЗМ МИГОТЛИВОЇ ТАХІАРИТМІЇ

Спочатку переводять тахісистолічну форму в нормосистолічну, зводять до мінімуму дефіцит пульсу.

1. Вводять внутрішньовенно повільно дигоксин 1, 0 мл 0, 025% розчину або строфантин 0, 5 мл 0, 05% розчину. (Протипоказано при синдромі Вольфа—Паркінсона—Уайта).

2. При відсутності ефекту повільно в/в вводять один з нижче перерахованих препаратів:

  • 5, 0—10, 0 мл 10% розчину новокаїнаміду (протипоказано при гіпотонії);

  • кордарон — 1, 0—3, 0 мл (150—450 мг) крапельно в/в на 0, 9% розчин} хлориду натрію (150 мл);

  • етмозин (моріцізин) 2, 5% 2, 0—4, 0 мл в/в повільно на 10, 0—20, 0 мл 0, 9% розчину хлориду натрію;

  • аймалін 2, 5% 2, 0 мл в/в повільно.

Обов'язково призначають солі калію і магнію у вигляді поляризуючої суміші що вводиться в/в крапельно: глюкоза — 5— 10% 200—250 мл, інсулін 4—6 одиниць, панангин 10,0 мл або 7,5% розчин калію — 10,0 мл, та 25% розчин магнію сульфа­ту 5,0—10,0 мл.

3. Через 18 годин безуспішного медикаментозного лікування показана електрична стимуляція серця.

4. Можна застосувати введення антагоністів кальцію (фіноптин, ізоптин) та В-блокаторів (обережно!).

При відновленні синусового ритму проводиться медикаментозна профілактика аритмії: новокаінамід 0,5 г 4 рази на добу, або етмозин 100 мг тричі, або анаприлін 40 мг тричі, або хінидин по 0,2 г кожні 2 години під контролем пульсу та АТ, але не більше 2,0 г на добу, а також аспаркам (панангін) по 1 - 2 др. три рази на день; профілактичний курс продовжують в залежності Від перебігу захворювання.

^

ПАРОКСИЗМ СУПРАВЕНТРИКУЛЯРНОТ ТАХіКАРДіі


1. В перші хвилини струминно в/в вводять ізоптин (фіноптин) 0,25% розчин — 2,0 мл на 10,0 мл 0,9% розчину хлориду натрію, через 5 хвилин вказану дозу можна повторити.

2. При відсутності ефекту застосовується один з наступних препаратів:

  • строфантин 0,5 мл 0,05% або дигоксин 1,0 мл 0,025% на 10,0—20,0 мл 0,9% розчину хлориду натрію, в/в повільно, протягом 3—5 хвилин (при синдромі Вольфа—Паркінсона—Уай­та глікозиди не вводити!).

  • кордарон 1,0—3,0 мл (150—450 мг) в/в крапельно на 150 мл 0,9% розчину хлориду натрію.

3. При неефективності — обережно вводимо обзидан 1 мг на 10,0 мл 0,9% розчину хлориду натрію, повільно в/в, протягом 5 хвилин, можна ввести крапельно.

4. Новокаїнамід — 5,0—10,0 мл 10% розчину на 10,0—20,0 мл 0,9% розчину хлориду натрію, в/в повільно, протягом 3— 5 хвилин (протипоказано при гіпотонії).

5. Етмозин — 2, 0 мл 2, 5% розчину на 10, 0—20, 0 мл 0, 9% розчину хлориду натрію, в/в повільно (3—5 хвилин).

6. Через 12 годин — електроімпульсна терапія.

7. При відновленні синусового ритму проводиться така ме­дикаментозна профілактика:

фіноптин 40, 0 мг — 2—3 рази на добу, або обзидан 20—40 мг 3—4 рази на добу, або кордарон 2 таблетки на добу.
^

ПАРОКСИЗМ ШЛУНОЧКОВОЇ ТАХІКАРДІЇ


1. Лідокаїн (мекситил) 2% 2, 0 мл, без розведення в/в за 20 сек, потім 120 мг лідокаїну розводять в 50, 0 мл 0, 9% розчин­ну хлориду натрію і вводять в/в із швидкістю 17—20 в 1 хви­лину, потім лідокаїн по 2, 0 мл 10% розчину застосовують в/м кожні 4 години (добова доза 750 мг).

2. При неефективності лідокаїну вводимо один з наступних препаратів:

  • кордарон 1, 0—3, 0 мл (150—450 мг) в/в повільно струминно або крапельне;

  • ритмілен 5, 0—10, 0 мл в/в повільно або крапельне;

  • новокаїнамід 10% 10, 0 мл на 10 мл 0, 9% розчину хлори­ду натрію повільно (протипоказано при гіпотонії).

  • етмозин (моріцизин) 2, 5% 2, 0—4, 0 мл в/в повільно на 10, 0—15, 0 мл 0, 9% розчину хлориду натрію.

3. Через 6 годин повторюють в/в введення новокаїнаміду 10% 10, 0 мл на 10, 0 мл 0, 9% розчину хлориду натрію повільно, за 5—6 хвилин.

4. При неефективності вказаних заходів протягом 8 годин проводиться електроімпульсна терапія (серцеві глікозиди не вводити!).

5. При відновленні синусового ритму проводиться профілак­тика аритмії пероральним прийомом одного з таких препаратів:

мекситил (лідокаїн) 0, 2 г двічі, новокаїнамід 0, 5 г — 4 рази, кордарон 0, 2 г двічі або етмозин 100 мг 2—3 рази на добу.

^ ГІПЕРТОНІЧНИЙ КРИЗ І ТИПУ

(з перевагою симпатико-адреналового або нейровегетативного синдрому, з гіперкінетичним типом гемодинаміки)

1. Дібазол 4, 0—6, 0 мл в/в струминне.

2. Індерал або обзидан, 5 мг препарату в 10, 0—15, 0 мл 0, 9% розчину хлориду натрію в/в.

3. Рауседіл 0, 1% 1, 0—2, 0 мл в/м.

4. Реланіум (седуксен) 2, 0 мл в/м.
^

ГІПЕРТОНІЧНИЙ КРИЗ II ТИПУ


(церебральний, з гіпокінетичним типом гемодинаміки)

1. Аміназин 2, 5% 0, 5—1, 0 мл в/м.

2. Лазикс (фуросемід) 1% 1, 0—2, 0 мл в/в.

3. Сульфат магнія 25% 5, 0—10, 0 мл в/в.

4. Клофелін 0, 01% 1, 0 мл в/в або в/м.

5. Нітропрусид натрію ЗО мг розчинити в 500 мл 5% розчи­ну глюкози, вводити в/в краплинне, під постійним контролем АТ.

6. Пентамін 5% 0, 3—0, 5 мл в/в на 20, 0 мл 0, 9% розчину хлориду натрію повільно.

7. Арфо'над 250 мг на 200 мл 5% розчину глюкози, в/в крап-линно, під постійним контролем АТ.

8. Діазоксид (гіперстат) 200—300 мл в/в.
^

НАБРЯК ЛЕГЕНЬ ПРИ ГІПЕРТОНІЧНОМУ КРИЗІ


1. Забезпечити хворому сидяче положення, накласти джгу­ти на н/кінцівки, ввести в/в наркотичні анальгетики.

2. В перші хвилини в/в струминне вводять пентамін 5% роз­чин 0, 5—1, 0 мл, або дроперидол 0, 25% 2, 0—4, 0 мл, строфантин 0, 05% 0, 5 мл, лазикс 4, 0—6, 0 мл.

3. Через 20 хвилин -- клофелін 0, 01% 1, 0 мл на 10, 0 мл 0, 9% розчину хлориду натрію, дроперидол 0, 025% 2, 0 мл, фен-таніл 0, 005% 1, 0 мл (при наявності серцевих болей).

4. Нітропрусид натрію: ЗО мг вводять на 5% розчині глю­кози (500 мл) в/в повільно 20 кр./хвилину, під постійним конт­ролем артеріального тиску, до появи ефекту.

5. Постійно, від початку надання допомоги, застосовується інгаляція кисню, а при потребі — піногасячих агентів: 70°—90° етилового спирту або 10% розчину антифомсилану 1, 0—3, 0 мл.

6. В/в 2, 0—3, 0 мл 96° етилового спирту, розчиненого в 15, 0 мл 5% розчину глюкози.


^ НАБРЯК ЛЕГЕНЬ ПРИ ЛІВОШЛУНОЧКОВІЙ НЕДОСТАТНОСТІ З НОРМАЛЬНИМ ТА ПОНИЖЕНИМ АРТЕРІАЛЬНИМ ТИСКОМ

1. В перші хвилини в/в струминно вводять промедол 1% або 2% — 1, 0 мл, димедрол 1% 1, 0 мл, строфантин 0, 05% 0, 5 мл, лазикс 1% 4, 0—6, 0 мл; мезатон 1% 0, 5 мл підшкірне.

2. Одночасно в одну руку — нітропрусид натрію — ЗО мг в 5% розчині глюкози (500 мл), в/в краплинне повільно, під контролем артеріального тиску;

в другу руку — дофамін 4% розчин 5, 0 мл, розведений в 0, 9% розчині хлориду натрію (100 мл).

3. Через ЗО хвилин від початку лікування вводять в/в дро-перидол 0, 25% 2, 0—4, 0 мл, а через 50—60 хвилин — в/в окси-бутират натрію 20% 10, 0 мл.

4. При відсутності ефекту на першій годині лікування пов­торюють ін'єкції строфантину і мезатону у вищезгаданих до­зах.

5. Терапію проводять при постійній інгаляції кисню, при необхідності використовують піногасячі агенти (96° етиловий спирт або 10% спиртовий розчин антифомсилану). При відсут­ності ефекту від консервативної терапії протягом 1 години проводять інтубацію трахеї з штучною вентиляцією легень.


^ НАБРЯК ЛЕГЕНЬ У ХВОРОГО МІТРАЛЬНИМ СТЕНОЗОМ

1. В перші хвилини в/в струминно вводиться промедол 2% 1, 0 мл+ димедрол 1% 1,0 мл -) - еуфіллін 2, 4% 10, 0 мл+ '"іа-зикс 6, 0—8, 0 мл. Якщо набряк легень розвинувся на фоні ми­готливої тахіаритмії, призначають невеликі дози строфантину 0, 05% 0, 2—0, 3 мл або дипжсин 0, 025% 0, 5-0, 7 мл (протипо­казано при ізольованому мітральному стенозі).

2. Через 20 - 25 хвилин в/в дроперидол 0, 25% 2, 0—6, 0 мл.

3. Через 35 - 40 хвилин проводиться кровопускання (300— 500 мл).

4. Через 60 хвилин - лазикс 4, 0—8, 0 мл в/в, а при високо­му артеріальному тиску - пентамін 5% - 0, 5 - 1, 0 мл або бензогексоній 2, 5% — 0, 5—1, 0 мл.

5. Через 2 години повторити введення дроперидолу 0, 25% 2, 0 мл.

6. Через 5 годин - оксибутират натрію 20% 10, 0 мл в/в.

7. Через 7 годин - інтубація трахеї з штучною вентиляцією легень.

Терапія проводиться при постійному введенні кисню і інгаляції аерозолей піногасіїв.

8. При відсутності ефекту від консервативної терапії рекомендується термінова комісуротомія.


^ Діагностика та інтенсивна терапія кардіогенного шоку.


Кардіогенний шок розвивається у хворих внаслідок зниження хвилинного об’єму серця за рахунок порушення скоротливої функції лівого шлуночка (інфаркт міокарду, міокардити, кардіоміопатії, токсичні ураження), внаслідок порушення внутрішньосерцевої гемодинаміки через механічні причини (розрив клапанів, хорд папілярних м’язів, міжшлуночкової перетинки, важкі вади, пухлини серця), внаслідок досить високої чи досить низької частоти серцевих скорочень (тахі- і брадиаритмія, порушення передсердно-шлуночкової провфдності), а також внаслідок неможливості адекватного наповнення камер серця в період діастоли через тампонаду перикарду:

Класифікація:

  1. больвий,

  2. аритмічний;

  3. істинний кардіогенний.


Стадії шоку:

1) середня (АТ 90-60/80-50 мм. рт. ст.; тахікардія 100 ударів у хвилину, ЦВТ помірно підвищений (150), помірне зниження сечовиділення, тривалість 2 години;

2) важка (АТ 70-50/60-40 мм рт. ст., тахікардія 120 ударів у хвилину, ЦВТ 200-250, олігурія, тривалість 5-8 годин).

3) термінальна (тиск звичайними методами не визначається, тахікардія  120 ударів у хвилину, анурія,, тривалість 12-15-18 годин).

Комплексна терапія кардіогенного шоку включає проведення невідкладних заходів по: - купіруванню больового синдрому; - покращенню центральної і периферичної гемодинаміки; - попередження тромбоутворення.

Заходи щодо покращення центральної і периферичної гемодинаміки спрямовані на підвищення скорочувальної функції міокарду і хвилинного об’єму серця, нормалізація тонусу периферичного апарату кровообігу, лікування порушеного метаболізму, кислотно-лужного, електролітного балансу, повноцінну оксигенотерапію. Для підвищення скоротлтвої функції міокарду і збільшення ударного об’ємусерця використовують серцеві глікозиди (0,5-0,75 мл 0,05% розчину строфантину або 0,75-1 мл 0,06% розчину корглікону, 1-2 мл 0,02% целаніду. Вказані препарати вводяться повільно в/в у 20 мл ізотонічного розчину хлориду натрію, або в/в крапельно. Для терапії кардіогенного шоку використовують дофамін (неглікозидний інотропний препарат). У зв’язку з зменшеним впливом на периферичний судинний опір, ниркову перфузію, менший хронотрипний ефект дофамін є більш придатним, ніж норадреналін та інші катехоламіни. Вводяться в/в крапельно, 25 чи 200 мг препарату розводяться відповідно у 125 чи 400 мл 5% розчину глюкози чи ізотонічного натрію хлору. Дія препарату починається на 3-5 хвилині, закінчується через 5-10 хвилин після припинення інфузії. Використовують також ангіотензинамід (гіпертензин), має різко виражену вазоконстрикторну і пресорну дію. Вводять в/в крапельно 2,5-5 мг на 250-500 мл 5% розчину глюкози або ізотонічного розчину хлориду натрію зі швидкістю від 4-6 до 20 крапель на хвилину під контролем АТ.

У комплексну терапію шоку включають глюкокортикоїди: преднізолон (100-200 мг на добу в/в крапельно), гідрокортизон. Інфузія плазмозамінних протишокових засобів – реополіглюкін.

При низькому ЦВТ показано переливання реополіглюкіну в об’ємі до 1000 мл із швидкістю 50 мл/хв.

При найбільш важких формах кардіогенного шоку – неадекватному його перебігу – використовується метод контрапульсації.

У комплексній терапії КШ велике значення мають лікувальні заходи, які спрямовані на нормалізацію серцевого ритму.

Для сповільнення ритму використовують великі дози раувольфії, серцевих глікозидів. Лікування -адреноблокаторами проводять з обережністю у зв’язку з можливим розвитком недостатності кровообігу.

Для лікування брадикардії використовують холінолітики (0,1% розчину атропіну по 0.5-1,0 мл), стимулятори -адренорецепторів (5-10 мг ізадрину під язик або 0,5-1 мл 0,05% розчину алупенту).

При шлуночковій екстрасистолії в/в вводять лідокаїн 2% розчин 5-10 мл; новокаїнамід 10% - 5-10 мл; хінідин 0,1-0,2 г 3-4 рази на добу; панангін, інші препарати калію.

При пароксизмальній шлуночковій тахікардії в/в вливають лідокаїн (10-20 мл 2% розчину) або новокаїнамід 10 мл 10% розчину.

Негайна електрична дефібриляція абсолютно показана при шлуночковій тахікардії.

При виникненні атріовентрикулярної блокади призначають атропін (0,5-1,0 мл 0,1% розчину в/в або підшкірно, ізадрин 5-10 мг під язик або 0,5-1,0 мл 0,05% розчину алупенту в/м або в/в крапельно в 200 мл ізотонічного розчину хлориду натрію; глюкокортикоїди (преднізолон 90-150 мг), гіпотіазид (по 0,1г 2 рази на добу).

Обмеження тромбоутворення і попередження тромбоемболії досягається призначенням антикоагулянтів (гепарин в/в 10-25 тис ОД, потім в/м по 5-10 ОД через 4-6 годин).

^

Інтенсивна терапія набряку легень



1). Повний спокій з припіднятим положенням тіла хворого.

2). При бурному наростанні набряку легень – кровопускання 300-400 мл, але при набряку легень, що розвивається внаслідок обширного інфаркту міокарда, який звичайно супроводжується падінням артеріального тиску та зменшенням притоку крові до серця, пасивне кровопускання протипоказане.

3). Відволікаючі (депонуючі заходи) – грілки, гірчичники на кінцівки, джгути на кінцівки, що знімаються через 20 хвилин спочатку з однієї потім з другої.

4). Серцеві глікозиди (протипоказані при гострому інфаркті міокарда), строфантин 0,5-1.0 мл 0,05 % розчину в/в струменево дуже повільно на 10 мл 0,9% NaCl, повторити 2 рази на добу.

5). Для зменшення ОЦК та дегідратації легень використовують діуретики: ларин 60-120 мг, урегіт 50-100 мг в/в.

При набряку легень, що затягнувся, використовують приготований tempore розчин сечовини з розрахунку 1 грам на 1 кг ваги хворого.

6). Використовують 2% розчин омнопону 1 мл в/в.

7). При гострій судинній недостатності використовують 1-2 мл 1% розчину мезатону; 1-2 мл 10% розчину сульфакамфокаїну в/в. При недостатності 1-2 мл 0,2% розчину норадреналіну в/в, а при необхїдності глюкокортикоїди (гідрокортизон 150-300 мг або преднізолон 90-150 мг в/в крапельно).

8). З метою зменшення зпінювання харкотиння використовуються інгаляції киснем через етиловий спирт або 100 мл 10% розчину антифомсилату в/в повільно.

9). Для зменшення гідростатичного тиску в легеневих судинах та зменшення венозного притоку до серця, корисно використовувати 0,5-1 мл 5% розчину пентаміну в 20-40 мл ізотонічного розчину NaCl (при тиску вищім за 100 мм рт. ст.).

10). Замість наркотичних анальгетиків краще використовувати нейролептанальгезію – фентаніл 1-2 мл + дроперидол 2-4 мл ( в залежності від ваги хворого і АТ).

11). Для покращення коронарного кровообігу нітрогліцерин 1 таблетка під язик + ніфідипіну під язик (протипоказано при гострому ІМ).

12). Для зняття вторинного бронхоспазму – 5-10 мл 2,4% розчину СаСl в/в повільно.

^

Лікування гострих порушень ритму (парадоксальній тахікардії, блокади)



Пароксизманльна тахікардія – приступи серцебиття з частотою скорочень  160 у 1 хв при збереженні правильної послідовності серцевих скорочень (передсердна).

  1. При передсердній формі пароксизмальній тахікардії і перш за все використовують прийом механічного впливу – подразнення блукаючого нерву (тиснення на очні яблука при закритих повіках 20-30 сек), різне масажування після глибокого вдоху – прийому Вальслави, надавлювання на черевну аорту та ін. (також корисним є прийом 40 крапель корвалолу чи валокардину).

  2. Ізоптину (верапаміл) в/в струменево 4 мл 0,25% розчину (10мг) без попереднього розведення, вводять повільно.

  3. АТФ 1-2 мл 1% розчину в/в струменево.

  4. Серцеві глікозиди (краще не строфантин, а дігоксин та ізоланід). Дігоксин вводять за 3-5 хв 2-3 мл 0,025% розчину на 20 мл 0,9% розчину NaCl, при необхідності введення можна повторити через 3-4 години.

  5. При неефективності використовують аймалін (гілуритмал) та новокаїнамід. Починати потрібно з аймаліна, так як він менш токсичний та не впливає на АТ. Вводять 2-4 мл 2,5% розчину в 20 мл 0.9% розчину NaCl. Через 1 годину введення аймаліну можна повторити. Ритм поновлюється одразу після введення.

  6. Новокаїнамід є одним з самих надійних засобів для купування пароксизмальної тахікардії, вводять 5-10 мл 10 % розчину новокаїнаміду на відносно рівній кількості 0,9% NaCl. Вводити в/в дуже повільно під контролем АТ (при хорошій переносимості препарату повторне введення через 5-10 хв). Низький АТ не є протипоказом до використання новокаїнаміду, а перед введенням препарату необхідно попередньо ввести в/м 1 мл 1% розчину мезатону, а при вираженому та стійкому падінні АТ крім мезатону використовують 1-2 мл 0,2% розчину норадреналіну на 5% глюкозі в/в крапельно.

  7. Добрий ефект дає введення панангіну по 10 мл на 0,9 % розчині NaCl.

  8. Також використовуються інші препарати:

  • кордарон 6 мл 5% розчину;

  • пропранолол 5 мл 0,1 % розчину;

  • ритмілен (ритмонорм 10 1% розчину).

  1. Якщо всі вище перераховані заходи не дали позитивного результату потрібно перейти на плановий прийом хінідина по 0,2 грами препарату кожні 2-2,5 години до припинення нападу. При пароксизмальній тахікардії, що обумовлена дігіталісною інтиксикацією: поляризуюча суміш (1000 мл 5% розчину глюкози, 1,5-3 мл розчину хлористого калію + 20 ОД інсуліну).

  • унітіол 5% 10 мл в/в;

  • дігібай 1 мл в/в;

  • діфенін 5 мг в/в повільно.

  1. Електроімпульсна терапія – протипоказана при інтоксикації серцевими глікозидами.


Шлуночкова пароксизмальна тахікардія.


  1. Препаратом вибору – лідокаїн 6-8 мл 2% розчину в/в – препарат малотоксичний.

Також ефективні: - етмізол 4 мл 2,5% розчину в/в, - мекситил 10 мл 2,5% розчину в/в (при нормальному інтервалі Q-Т), новокаїнамід (при нормальному Q-Т), - аміодарон (кордарон) 6 мл 5% розчину в/в.

  1. При неефективності електроімпульсна терапія.


Миготіння (фібриляція) передсердь.

  1. в/в аймалін (гілуритмал) 2,5% розчину 4 мл повільно;

  2. Новокаїнамід 10% 5-10 мл в/в повільно;

  3. Дігоксин 0.5 мг в/в повільно;

  4. Верапаміл (ізоптин) 4 мл 0,25% розчину в/в струменево;

  5. Вропранолол по 40 мг 3-4 рази на добу в таблетках

  6. При неефективності хінідина сульфат:

І день 0,2г * 6 раз на добу

ІІ день 0,2г * 5 раз на добу

ІІІ день 0,2г * 4 рази на добу

ІV день і надалі пролонговані препарати хінідину (хінідин дірулес або кінцлентин по 1 таблетці 2 рази на добу на протязі 5-10 днів).

  1. При неефективності електроімпульсна терапія.


^ Тріпотіння передсердь.

Ця аритмія характеризується наявністю частого  250 в хвилину, регулярного ритму передсердь, F хвилі мають пилоподібну форму, постійну форму, тривалістю > 0,1с.

Необхідно перевести тріпотіння в миготіння передсердь, а потім в синусоїдний ритм. Лікування поза стаціонаром:

  1. Заспокоїти хворого;

  2. Седуксен 5% 1 мл в/в;

  3. Пропранолол 0,04 г перорально;

  4. Якщо через годину стан не покращився в/в струменево 5-10 мл 10% розчину новокаїнаміду - ! контроль АТ.

Лікування в стаціонарі:

  1. Верапаміл в/в струменево 4 мл 0,25% розчину;

  2. Дігоксин 1 мл 0.025% розчину в 10 мл 0,9% NaCl в/в повільно;

  3. Аймалін 4 мл 2,5% розчину в/в струменево;

  4. Ритмілен в/в до 100 мг;

  5. Новокаїнамід 10% розчин 10 мл в/в повільно;

  6. При відсутності ефекту електроімпульсна терапія.

Екстрасистолія.

Допомога потрібна при екстасистолії > 5 в хвилину.

  1. для купірування екстрасистолії шлуночкового походження найкращим є лідокаїн, 4-6 мл 2% розчину вводять стуменево повільно. Потім стільки ж вводять крапельно повільно в/в для закріплення ефекту.

  2. При відсутності ефекту:

  • етмозин 2,5% - 4 мл в/в;

  • етацізин 2,5% - 2 мл в/в;

  • метил 250 мг;

  • новокаїнамід 5-7 мл 10% розчину;

  • аймалін 2,5% 4 мл в/в струменево повільно.



Тріпотіння та фібриляція шлуночків.

Найбільш небезпечні аритмії, що можуть призвести до смерті хворого:

  1. Прекардіальний удар;

  2. ШМС + ШВЛ;

  3. Лідокаїн 4-6 мл 2% розчину струменево в/в далі таку саму дозу в/в крапельно;

  4. Розчин гідрокарбонату натрію 8% 50-100 мл в/в крапельно;

  5. Електрична дефібриляція (2-3 рази).

  6. При відсутності ефекту індерал 5 мг або лідокаїн 100 мг внутріньосерцево.

  7. Адреналін 0,15 1 мл (алупент 0,05% розчин 1 мл) в/серцево;

  8. Атропін 1 мл 0.15 0.1% в/серцево.


Синдром Морганнї-Едемс-Стокса.

Невідкладний стан, що потребує реанімаційних заходів.

  1. Інгаляція кисню, ШМС, ШВЛ;

  2. Атропіну сульфат 0,15 розчин 1 мл в/в;

  3. Кофеїну бензоат натрію 10% розчин 1-2 мл підшкірно;

  4. Еуфілін 24% 1 мл в/м;

  5. Ізадрин 0,005 г під язик кожні 2 години;

  6. Новодрин (еусперан) 0,02 г під язик + гіпотіазид 10-25 мг всередину;

  7. NaHCO3 8; 100 мл в/в крапельно;

  8. Преднізолон 20-40 мг перорально або в ін’єкціях, особливо при ревмонарозиті;

  9. При передозуванні серцевими глікозидами – їх відміна, дезінтоксикаційна терапія;

  10. При неефективні терапії – підключення штучного чи автономного водія ритму на все життя.



Термінальні стани

^ Термінальний стан - збірне поняття, так як воно є наслідком різних патологічних процесів: гострої крововтрати, повітряної аспірації чужорідних тіл, втоплення, отруєння, термічних дій (опіки, охолодження), які характеризуються крайніми ступенями пригнічення життєвих функцій. Не дивлячись на відмінності причин, які викликали термінальний стан, їх клінічні прояви відносно подібні, що дозволяє виділити наступні форми:

- передагональний стан: характеризується загальною важкістю, спутаною свідомістю, невизначеним артеріальним тиском, відсутністю пульсу на периферичних артеріях (пульс визначається тільки на сонних, стегнових артеріях, по серцевих скороченнях), зміненням забарвлення шкірних покровів (блідість, ціаноз).

- агональний стан: свідомість і очні рефлекси відсутні. Артеріальний тиск і пульс на периферичних артеріях не визначається. Пульс на сонних артеріях слабкого наповнення. Тони серця глухі. Дихання рідке. На ЕКГ виявляються чіткі ознаки гіпоксії, порушення ритму.

- клінічна смерть: стан, який характеризується приниженням функції центральної нервової системи, дихання та серцевої діяльності, також відсутністю видимих проявів життя. Однак, основні обмінні процеси, хоча й різко знижені, але все ж зберігаються на протязі 5 - 7 хвилин. На протязі цього часу в найбільш вразливих тканинах ще не наступають незворотні зміни, що робить можливим оживлення організму. Нормальний кровообіг забезпечується: а) викидом крові серцем; б) збереженням об'єму кровоносних судин; в) адекватним об'ємом циркулюючої крові.

Несподіване припинення кровообігу виникає внаслідок: а) фібриляції шлуночків серця; б) зупинки шлуночків; в) порушення передсердно-шлуночкової і внутрішньошлуночкової провідності при так званій гетеротропній брадіарітмії, що переходить в зупинку серця

Найбільш частими причинами миттєвої зупинки кровообігу є: 1 ) загострення ішемічної хвороби серця, гострий інфаркт міокарда; 2) гостра недостатність дихання, асфіксія; 3) електротравма; 4) грубі порушення балансу електролітів; 5) передозування кардіотоксичних наркотиків (фторотану); 6) інтоксикація серцевими глікозидами, передозування чи підвищена чутливість до антиаритмічних препаратів (новокаїнаміду); 7) катетеризація серця, ангіографія.

При постійному моніторному спостереженні ЕКГ передвісниками миттєвої зупинки кровообігу е виражена тахікардія або брадикардія шлуночків. Діагноз зупинки кровообігу повинен бути поставленим на протязі 8 - 10 сек. Досліджуючий піднімає віко і реєструє стан зіниці, в ділянці трикутника прощупує пульс на сонній артерії, потім спостерігає за диханням: при аномальному диханні гортань робить рідкі рухи догори та в долину. Одночасно відмічає колір шкіри. Прощупувати пульс на променевій артерії не слід: по перше відсутність пульсу на променевій артерії ще не означає зупинки кровообігу; по-друге відчуття пульсації дрібних артерій пальців досліджуючого може скласти хибне уявлення пульсації променевої артерії. Наявність трьох ознак зупинки кровообігу в будь-якому об'єднанні достатньо для діагнозу гострої зупинки кровообігу та початку реанімаційних міроприємств. Не завжди зупинка кровообігу буває такою наявною, як це відмічалося вище. При проведенні операції під наркозом і керуючим диханням вмить розпізнати зупинку кровообігу допомагає відсутність пульсу на сонній артерії, "чорна кров" в операційній рані, дані постійного моніторного спостереження ЕКГ. Як тільки поставлений діагноз зупинки кровообігу, слід відмітити час зупинки та негаючи часу приступити до серцево-легеневої реанімації.

Необхідні етапи серцево-легеневої реанімації: Особа, яка встановила миттєву зупинку кровообігу, приступає до проведення реанімаційних заходів: вдування повітря з роту в рот, або з роту в ніс і до штучного кровообігу методом непрямого масажу серця, розуміючи головну мету - підтримання кровообігу в організмі і, насамперед, в головному мозку. Принцип зовнішнього масажу серця заключається в тому, що при зупинці серця між грудиною та хребтовим стовпом забезпечується викид крові з лівого шлуночка в аорту - систола. При припиненні тиску на грудину, за рахунок еластичних властивостей грудної клітини, відновлюється її вихідне положення і серце заповнюється кров'ю, настає діастола.


^ Техніка зовнішнього масажу серця:

1. Хворого кладуть на тверду основу (в постіль під верхню частину тулуба кладуть щит або швидко перекладають хворого на підлогу). Для профілактики травми печінки ремінь треба розстебнути.

2. Руки того, хто надає допомогу ставлять так, щоб основа долоні однієї руки впиралась на нижню третини грудини (на два поперекових пальця вище мечовидного відростка), основою долоні іншої руки він опирається на тил іншої рук припідняті та не торкаються грудної клітини.

3. Той, хто надає допомогу, суворо в передньо - задньому напрямку здійснює плавне та сильне натискання на грудину, використовуючи тягу верхньої половини корпусу, швидко зупиняє тиск, створюючи умови для еластичного відновлення форми грудної клітини та штучної діастоли. Натиск на грудину повинен бути досить сильним, у дорослих вона прогинається на 3,5-4 см. При ефективному зовнішньому масажі серця синхронно з натисканням на грудини на сонній артерії відчувається "пульсова хвиля".

Зовнішній масаж серця в поєднанні з штучною вентиляцією легень забезпечує мінімальну оксигенацію головного мозку та збереження на протязі години або більше. Однак, в окремих випадках непрямий масаж серця неефективний, тоді проводять відкритий масаж серця. Показання до прямого маса жу серця слідуючі:

- поранення серця та тампонада перикарда - масаж серця проводиться в ході операції;

- багаточисельні переломи ребер;

- зупинка серця на фоні значної крововтрати. В таких випадках непрямий масаж серця з швидким та масивним поповненням крововтрати як внутрішньоартеріально так і внутрішньовенно. при цьому слід пам'ятати, що прямий масаж серця - лікарська хірургічна процедура, яка проводиться в операційній підготовленим персоналом.

Якщо зупинка серця виникає у хворого на очах у лікаря при моніторному спостереженні ЕКГ, для стимулювання серця допускається "передсерцевий поштовх", який наносять ребром долоні по нижній половині грудини.


^ Техніка серцево - легеневої реанімації при одному реаниматорі.

Прохідність верхніх дихальних шляхів забезпечують максимальним роз гинанням голови в атланто - потиличному суглобі, потім здійснюють 3-4 енергійних "вдохи", потім вдування повітря з рота в рот або з рота в ніс, переконавшись в їх ефективності по піднятті грудної клітини, проводять непрямий масаж серця: 15 натисків на нижню третину грудини з частотою 80 натисків на грудину. Приймаються можливі міри для виклику помічників.

^ Техніка серцево-легеневої реанімації при двох реаніматорах.

Забезпечують прохідність верхніх дихальних шляхів і після перших 3 - 4 вдихів - вдувань, переконавшись в ефективності їх по підніманню грудної клітини, один реаніматор проводить ШВЛ з частотою 12 циклів за хвилину, другий, розмістившись навпроти першого, здійснює штучний кровообіг - зовнішній масаж серця з частотою натискань 60 в 1 хв. В кінці кожного п'ятого натискання коротким вдуванням здійснюється "вдих" без пауз, розмістившись між натисканнями. Відношення натискань на грудину до вдування складає 5:1. Реаніматор, який проводить ШВЛ, контролює пульс на сонній артерії під час зовнішнього масажу серця.

Показники ефективності серцево-легеневої реанімації слідуючі: звуження зіниць, синхронна з натисканням на грудину "пульсова хвиля" на сонній артерії (пальпує реаніматор, який проводить штучну вентиляцію легень), поява тонусу вік та змикання очної щілини, ритмічні спонтанні рухи гортані, деякі зміни кольору шкіри.

^ Спеціалізований етап серцево-легеневої реанімації:

- продовження ефективного етапу СЛР, поліпшення умов штучної вентиляції легень при підключенні джерела кисню до других дихаючих апаратів, інтубація трахеї та проведення штучної вентиляції легень автоматичним дихальним апаратом 100 % киснем;

- встановлення електрокардіографічного діагнозу зупинки кровообігу з реєстрацією фібриляції шлуночків серця або зупинки серця з рідкими зміненими комплексами (при записуванні ЕКГ зовнішній масаж серця та штучну вентиляцію легень не можна зупиняти більш ніж на 5-6 сек.);

- медикаментозна терапія, основною задачею якої е підвищення тонусу міокарду, зниження порогу дефібриляції, відновлення та підтримка нормального ритму серцевої діяльності.

Для проведення медикаментозної терапії використовують наступні препарати:

- адреналіна гідрохлорид - в 0,1 % розчині по 0,5-1 мг для дорослих, розведений у 10 разів ізотонічним розчином нитрія хлориду і в 0,1 % розчині для новонароджених дітей та грудного віку по 0,1 мл на 1 кг ваги тіла. Шляхи введення: внутрішньовенно, внутрішньоартеріально, внутрішньосерцево. Адреналін підвищує перфузійний тиск при зовнішньому масажі серця, стимулює спонтанне скорочення серця, підвищує амплітуду фібріляцій шлуночків серця, що полегшує дефібриляцію. Введення адреналіна гідрохлорида комбінують з розчином атропіну сульфату. Повторне введення при необхідності проводять через 5 хв.

- кальція хлорид - в 10 % розчині у дорослих по 0,3 мл на 1 кг ваги тіла, розводять у співвідношенні 1:1 з 5 % розчином глюкози. Шляхи введення: внутрішньовенно, внутрішньосерцево. Кальцій відновлює збудливість та скорочення міокарду, особливо при явищах електромеханічної дисоціації, сприяє дефібриляції.

- натрію гідрокарбонат -в 4 % розчині по 2 ммоль на 1 кг ваги тіла у дорослих (2 мл 4% р-ну) і по 1 ммоль на 1 кг ваги тіла у новонароджених та грудних дітей на протязі перших 10 хв реанімації, потім призначається 1/2 початкової дози кожні 10 хв. Шляхи введення: внутрішньовенний. Несумісний з кальцієм хлоридом. Натрію гідрокарбонат необхідний для буферування ацидозу, який розвивається при зупинці кровообігу. Ацидоз перешкоджає іонам кальцію виконувати функцію сопряжіння збудливості з скороченням, порушує транспорт енергії в міокарді, знижує ефективність адреналіну.

- атропіну сульфат -в 0,1 % р-ні в дозі 1 мг у дорослих та 0,03 мг на 1 кг ваги тіла у новонароджених та грудних дітей. Шляхи введення: внутрішньовенно, внутрішньотрахеально, внутрішньосерцево. Атропіна сульфат знижує тонус блукаючого нерва, покращує передсердно - шлуночкову провідність, особливо при рефлекторних зупинках серця у дітей.

Для внутрішньовенного введення розчинів пунктують або катетеризують одну з периферичних вен на кінцівках. Як тимчасова міра допускається катетеризація вени спереду внутрішньої кісточки, легко доступній після невеликого розрізу шкіри та поверхневої фасції. Внутрішньовенно крапельно переливають перш за все розчин натрію гідрокарбонату.

Для внутрішньотрахеального введення проводять чрезшкірний прокол трахеї та вводять через голку розчини адреналіну гідрохлориду та атропіну сульфату. Якщо в трахею введена інтубаційна трубка, ці ліки вводяться через неї після попереднього розведення до об'єму 10 мл. Внутрішньотрахеальне введення розчинів по своїй ефективності не уступає внутрішньосерцевому, яке може супроводжуватися важкими ускладненнями: гемоперикардити, пневмоторакси, пошкодження судин. Внутрішньосерцеве введення медикаментів при СЛР проводять наступним чином: зліва, по краю грудини, в четвертому міжребір'ї вводять голку (8 - 9 см) з насадженим на голку шприцом. Рухаючись спереду назад, трошки підтягують поршень шприца. Про досягнення порожнини серця судять по з'явленню в шприці крові. На період пункції серця проривають зовнішній масаж серця та ШВЛ. Внутрішньосерцево вводять розчин адреналіну гідрохлориду 0,5 мл 0,1 % р-ну, атропіну сульфату (0,5 мл 0,1 % р-н) та кальцію хлориду (5 мл 10 % р-ну).


^ Серцево-легенева реанімація.

Необхідні: повітровід, мішок Амбу, електрокардіограф, дефібрілятор, шприци, ватні кульки, спирт, джгут, валик, медикаменти.

  1. Підтримка життєво важливих функцій організму:

  2. Забезпечте хворим прохідність верхніх дихальних шляхів.

  3. Здійсніть штучну вентиляцію легень методом “з рота в рот” або за допомогою мішка Амбу чи апарата штучної вентиляції легень.

  4. Пропальпуйте пульс на сонній артерії. Якщо пульсація визначається, продовжіть ШВЛ до відновлення самостійного дихання.

  5. Якщо пульс на сонній артерії не визначається, здійсніть непрямий масаж серця до появи самостійної пульсації.

  6. Відновлення самостійного кровообігу.

  7. Введіть необхідні медикаменти, налагодьте систему для в/в введення рідини.

  8. Підключіть електрокардіологічний монітор.

  9. Проведіть дефібриляцію (у випадку фібриляціі).

  10. Реанімація мозку.

  11. Оцініть стан хворого, постарайтесь визначити причину смерті, оцініть можливість врятування і лікування.

  12. Проведіть гіпотермію (охолодження) головного мозку.

Застосовуйте медикаментозну інтенсивну терапію для корекції функцій органів та систем.


Визначення ознак клінічної смерті.

  1. Визначіть стан свідомості: перевірте реакції на звукові та фізичні подразники.

  2. Визначіть відсутність дихання. Слідкуйте за рухами грудної клітки, видихом теплого повітря через дихальні шляхи.

  3. Визначіть зупинку кровообігу. Поставьте пальці однієї руки на проекцію сонної артерії, а другою підніміть верхню повіку і перевірте ширину зіниць.


Відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів за допомогою потрійного прийому Сафара.

  1. Покладіть хворого на спину.

  2. Станьте збоку від потерпілого.

  3. Проведіть розгинання шиї

    1. Підкладіть одну руку під шию хворого.

    2. Підкладіть другу руку на чоло і максимально закиньте голову хворого.

  4. Виведіть нижню щелепу вперед:

    1. Підведіть пальці обох рук під кути нижньої щелепи, великі пальці зафіксуйте на підборідді.

    2. Висуньте нижню щелепу вперед і вверх так, щоб верхні зуби знаходились на одному рівні.

  5. Відкрийте ротову порожнину:

    1. Якщо в результаті попередніх дій ротову порожнину не вдалося відкрити, то вказівними пальцями однієї руки захопіть як гачком за різці верхньої щелепи, а великими пальцями на різці нижньої щелепи.


Штучна вентиляція легень методом “з рота в рот”.

  1. Візьміть серветки.

  2. Покладіть потерпілого на спину.

  3. Станьте збоку від потерпілого. Покладіть руку під шию або фіксуйте нею підборіддя.

  4. Щільно затисніть ніс хворого великим і вказівним пальцем. Зробіть глибокий вдих.

  5. Охопіть щільно своїми губами губи потерпілого і з силою вдуйте повітря в його верхні дихальні шляхи через серветку або хусточку (маску).

  6. Залишайте шию хворого в розігнутому стані, рот і ніс відкритими при пасивному видиху хворого.

  7. Повторюйте маніпуляцію до появи дихання з частотою 12-15 разів за хвилину.


Штучна вентиляція легень “з рота в ніс”.

  1. Візьміть серветки.

  2. Покладіть потерпілого на спину.

  3. Станьте збоку від хворого, звільніть верхні дихальні шляхи.

  4. Однією рукою закиньте голову пацієнта назад.

  5. Другою рукою, підтягуючи за підборіддя, висуньте нижню щелепу вперед так, щоб закривати рот.

  6. Зробіть глибокий вдих.

  7. Губами охопіть ніс потерпілого і здійсніть видих через серветку.

  8. Під час пасивного видиху потерпілого залиште шию в розігнутому положенні, рот і ніс відкритими.

  9. Повторюйте маніпуляцію до появи дихання з частотою 12-15 разів за хвилину.


Штучна вентиляція легень за допомогою повітровода.

  1. Візьміть повітроводи, серветки, лейкопластир.

  2. Покладіть хворого на спину.

  3. Станьте від хворого збоку біля голови.

  4. Закиньте голову хворого назад і відкрийте ротову порожнину.

  5. Очистить ротову порожнину за допомогою марлевої серветки.

  6. Підберіть потрібний повітровід, що дорівнює відстані від кута рота до кута нижньої щелепи.

  7. Станьте біля голови хворого позаду.

  8. Введіть повітровід увігнутою поверхнею по ходу язика до його кореня.

  9. Великими пальцями притисніть щиток до губів потерпілого, а вказівними пальцями виведіть нижню щелепу вперед.

  10. Закріпіть повітровід лейкопластиром або бінтом.

  11. Зробіть глибокий вдих, а потім видих в повітровід.

  12. Продовжуйте маніпуляцію до відновлення самостійного дихання з частотою 12-15 разів на хвилину.


Штучна вентиляція легень за допомогою дихального апарата.

  1. Візьміть дихальний апарат.

  2. Відкрийте вентиль балона і за манометром переконайтесь в наявності кисню в балоні.

  3. Встановіть тумблер вмикання апарата в положенні «ввімкнено».

  4. Переконайтесь, що апарат почав працювати.

  5. Підключіть апарат до пацієнта за допомогою ротоносової маски.

  6. Продовжуйте маніпуляцію до появи самостійного дихання.

Штучна вентиляція легень за допомогою мішка Амбу.

  1. Візьміть мішок Амбу.

  2. Покладіть хворого на кушетку.

  3. Станьте біля голови хворого позаду.

  4. Закиньте однією рукою голову хворого назад.

  5. Щільно притисніть маску до лиця.

  6. Тягніть підборіддя хворого 1-3 пальцями вгору.

  7. Другою рукою витисніть повітря з мішка Амбу.

  8. Повторюйте маніпуляцію до появи самостійного дихання з частотою 12-15 разів за хвилину.


Непрямий масаж серця.

  1. Покладіть хворого на спину на рівну тверду поверхню.

  2. Станьте збоку від потерпілого біля грудної клітки.

  3. Визначте місце розташування мечовидного відростка.

  4. Розмістіть ліву долоню на нижній третині грудини (на 2 пальці вище мечовидного відростка), а праву - на тильну поверхню лівої руки.

  5. Пальці рук трохи підніміть від поверхні грудної клітки і розташуйте паралельно до ребер.

  6. Прогніть, не згинаючи в ліктях руки, грудину вглиб на 4-5 см.

  7. Зафіксуйте грудину в цьому положенні.

  8. Швидко відпустіть грудну клітку, не знімаючи рук з грудини.

Повторюйте маніпуляцію до відновлення самостійних серцевих скорочень з частотою 60-80 разів на хвилину.


Проведення дефібриляції.

  1. Візьміть дефібрилятор, серветки, гіпертонічний розчин.

  2. Змочить гіпертонічним розчином серветку.

  3. Обгорніть серветкою, яка складена в 4 шари, спинний електрод.

  4. Покладіть хворого на кушетку.

  5. Покладіть спинний електрод під ліву лопатку пацієнта.

  6. Змочіть гіпертонічним розчином серветку, розміром 10Ч10 см і складену в 4 шари.

  7. Накрийте нею ліву підключичну ділянку пацієнта.

  8. Підключіть дефібрилятор до електромережі і натисніть кнопку «мережа».

  9. Встановіть перемикач доз в положення «3».

  10. Натисніть і утримуйте кнопку «заряд» до того часу, поки не засвітиться лампочка в кнопці грудного електрода.

  11. Притисніть електрод до грудей пацієнта в лівій підключичній ділянці в 3-4 межребер`ї.

  12. Натисніть кнопку, в якій світиться лампочка.

  13. Вимкніть апарат або повторюйте п.п. 8-11.


Інтенсивна терапія при клінічній смерті.

  1. Візьміть шприци, голки, ватні кульки, спирт, систему для в/в введення, медикаменти: адреналіну гідрохлорид, атропін, дофамін, гормональні препарати, натрію бікарбонат, кровозамінники.

  2. Здійсніть елементарну серцево-легеневу реанімацію.

  3. Візьміть 1 мл 0.1% р-ну адреналіну гідрохлориду, 1мл 0.1% р-ну атропіну сульфата і розчиніть в 8 мл ізотонічного р-ну NaCl. Введіть 5 мл отриманої суміші в/в струменево, або під вуздечку язика або ендотрахеально.

  4. При відсутності ефекту введіть розчин адреналіну повторно через кожні 5 хв до відновлення роботи серця.

  5. Введіть 5 мл 0.5% р-ну дофаміну в 150 мл ізотонічного р-ну NaCl в/в краплинно.

  6. Введіть 150 мг преднізолону на 250 мл ізотонічного р-ну NaCl в/в краплинно.

  7. При відновленні нормального ритму серцевих скорочень, введіть 300 мл 4% р-ну натрію гідрокарбонату в/в краплинно.

Примітка: Якщо причина клінічної смерті гіповолемія – введіть 400 мл поліглюкіну або желатинолю. Якщо причина клінічної смерті фібриляція, то проведіть дефібриляцію і введіть 6 мл 2% р-ну лідокаіну в/в струменево.


^ Контрольні питання по темі заняття:

  1. Які можливі супутні порушення серцево-судинної діяльності в перед- та післяопераційному періоді?

  2. Яка стратегія допомоги при критичних станах у хірургічних хворих?

  3. Яка клініка та лікувальна тактика при порушення провідності?

  4. Яка клініка та лікувальна тактика при ішемії міокарду?

  5. Яка клініка та лікувальна тактика при інфаркті міокарду?

  6. Яка клініка та лікувальна тактика при кардіоміопатії?

  7. Яка клініка та лікувальна тактика при міокардитах?

  8. Яка клініка та лікувальна тактика при вадах серця та судин?

  9. Яка клініка та лікувальна тактика при гіпертензії?

  10. Яка клініка та лікувальна тактика при тромбоемболії?


Перелік навчальних практичних завдань, які необхідно виконати на практичному занятті


  • Оволодіти методикою: "Серцево-легенева реанімація".

  • Оволодіти методикою:изначення ознак клінічної смерті".

  • Оволодіти методикою: "Відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів за допомогою потрійного прийому Сафара".

  • Оволодіти методикою: "Штучна вентиляція легень методом “з рота в рот".

  • Оволодіти методикою: "Штучна вентиляція легень “з рота в ніс".

  • Оволодіти методикою: "Штучна вентиляція легень за допомогою повітроводу".

  • Оволодіти методикою: "Штучна вентиляція легень за допомогою дихального апарата".

  • Оволодіти методикою: "Штучна вентиляція легень за допомогою мішка Амбу".

  • Оволодіти методикою: "Непрямий масаж серця".

  • Оволодіти методикою: "Проведення дефібриляції".

  • Оволодіти методикою: "Інтенсивна терапія при клінічній смерті".



^

Тематика НРДС





  • Сестринська допомога та тактика догляду за пацієнтом з хірургічною патологією та супутнім порушенням серцево-судинної діяльності


Рекомендована література:


Основна:

  • Закони України про охорону здоровя. /Під ред. Москаленко В., Костицької В.- Тернопіль.: Укрмедкнига. 2000. 464 с.

  • Главная (старшая) медицинская сестра: Сборник нормативных документов. Настольная книга руководителя среднего и младшего медицинского персонала лечебно-профилактического учреждения / сост. Басанова Ц.В. – М.: АПП «Джангар», 2000.- 448 с.

  • Галкин Р.А., Двойников С.И. Сестринское дело в хирургии: учебник.- Самара: ГП «Перспектива».- 2000. 352 с.

  • Жученко С.П., Желіба М.Д., Хіміч С.Д. Загальна хірургія. "Здоров’я", Київ, 1999, 478 с.

  • Черенько М.П. Загальна хірургія. Київ “Здоров’я”, 1999.- 375 с.

  • Кузнецова В.М. Сестринское дело в хирургии: Учебное пособие.- Ростов-на-Дону.: «Феникс», 2000. 416 с.

Нетяженко В.З., Сьоміна А.Т., Присяжнюк М.С.. Загальний та спеціальний догляд за хворими. – К.: Здоров’я. 1993. – 303 с.


Додаткова:

Касевич М.К. Практикум з сестринської справи. - Київ.; Здоров’я. – 1999. – 224с .

  • Гостищев В.К. «Общая хирургия».- М.:Медицина, 1993.- 620 с.

  • Волколаков Я.В. «Общая хирургия».- Рига.:Звайгзне, 1989.- 617 с.

  • Стручков В.И. «Общая хирургия».- М.:Медицина, 1988.- 480 с.

  • Григоровська Д.П. Догляд за хворими в спеціалізованих терапевтичних відділеннях.-К.:Здоров’я, 1989. – С.158-174.

  • Григорян А.В. «Руководство к практическим занятиям по общей хирургии».- М.:Медицина,

  • Юмашев Г.С. «Травматология и ортопедия».- М.:Медицина, 1977.- 505 с.

  • Чепкий Л.П."Анестезиология и реанимация", 1978. 243 с.

  • Гостищев В.К. «Руководство к практическим занятиям по общей хирургии».- М.:Медицина. 1987.- 319 с.

  • Дарбинян Т.М."Руководство по клинической реаниматологии". 1974. 288 с.

  • Скрипниченко Д.Ф. «Хірургія».- К.:Здоровя, 1992.- 317 с.

  • Дегтяр Е.Г. "Що повинна знати і вміти сестра хірургічного відділення", 1979.-с.

  • Филлипова А.А. Сестринское дело в терапии: Учебное пособие.- Ростов-на-Дону.: «Феникс», 2000. 416 с.

  • Справочник медицинской сестры.: В 2-х томах. / Под ред. Задворной О.В., Турьяновой М.М.- М.: «Новая волна», М.: «Оникс» 2000. Т.1 – 448 с., Т.2. – 480 с.



Схожі:

Буковинський державний медичний університет iconОсобливості екозалежної та екозумовленої патології в дитячому віці колоскова о. К. (професор, д мед н.), Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці, Україна
Колоскова о. К. (професор, д мед н.), Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці, Україна
Буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я України Буковинський державний медичний університет
Факультет – медичний №4 з відділенням молодших медичних І фармацевтичних фахівців
Буковинський державний медичний університет iconБуковинський державний медичний університет «Затверджено»
...
Буковинський державний медичний університет iconБуковинський державний медичний університет «Затверджено»
...
Буковинський державний медичний університет iconБуковинський державний медичний університет «Затверджено»
...
Буковинський державний медичний університет iconБуковинський державний медичний університет

Буковинський державний медичний університет iconБуковинський державний медичний університет

Буковинський державний медичний університет iconБуковинський державний медичний університет

Буковинський державний медичний університет iconБуковинський державний медичний університет

Буковинський державний медичний університет iconБуковинський державний медичний університет

Буковинський державний медичний університет iconБуковинський державний медичний університет

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи