\"Значення крові та кровотворних органів в хірургії. Клініко-лабораторна оцінка гемостазіологічного стану. Діагностика внутрішньої та зовнішньої кровотечі\" icon

"Значення крові та кровотворних органів в хірургії. Клініко-лабораторна оцінка гемостазіологічного стану. Діагностика внутрішньої та зовнішньої кровотечі"




Скачати 254.4 Kb.
Назва"Значення крові та кровотворних органів в хірургії. Клініко-лабораторна оцінка гемостазіологічного стану. Діагностика внутрішньої та зовнішньої кровотечі"
Дата23.06.2012
Розмір254.4 Kb.
ТипДокументи


Буковинський ДЕРЖАВНий МЕДИЧНий університет

Кафедра догляду за хворими та вищої медсестринської освіти


" ЗАТВЕРДЖЕНО "

на методичній нараді

кафедри догляду за хворими та вищої медсестринської освіти

"______"___________________200___ р.

протокол №___

Зав. кафедри, доцент. Плеш І.А.


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ №10

Тема: “Значення крові та кровотворних органів в хірургії. Клініко-лабораторна оцінка гемостазіологічного стану. Діагностика внутрішньої та зовнішньої кровотечі”.




Навчальний предмет - “Клінічне медсестринство” (цикл “Хірургія”).

2-й медичного факультету №4 з відділенням молодших

медичних і фармацевтичних фахівців

(денна форма навчання, навчання з неповним робочим тижнем )

3-й курс медичного факультету №4 з відділенням молодших

медичних і фармацевтичних фахівців

Спеціальність- 6.110100 “Сестринська справа”

Освітньо-кваліфікаційний рівень- “Медична сестра-бакалавр”

(навчання з неповним робочим тижнем).

Тривалість - 2 години.

Методичну розробку склав

Доцент, к.м.н. Хомко О.Й.


ЧЕРНІВЦІ - 2007рік.
^

Тема: “Значення крові та кровотворних органів в хірургії. Клініко-лабораторна оцінка гемостазіологічного стану. Діагностика внутрішньої та зовнішньої кровотечі”.



^ Актуальність теми: Переливання крові іноді призводить до ускладнень, тому медичні сестри повинні знати клініку, особливо перші ознаки того чи іншого ускладнення, щоб вчасно припинити переливання крові і надати першу допомогу.

Ряд захворювань, а також травматичні пошкодження, які супроводжуються великою крововтратою та розвитком геморагічного шоку, потребують переливання крові. Тому визначення груп крові, проб на сумісність крові донора і реципієнта, знання показів та проти показів для переливання крові, ускладнень при переливанні крові, дозволяють підвищити рівень теоретичних і практичних знань студентів.

Важливе місце в комплексному лікуванні хворих хірургічного профілю займають компоненти крові та кровозамінники. Медична сестра повинна знати та вміти використовувати при переливанні крові та її компонентів суворо під контролем лікаря всі кровозамінники та компоненти крові, які знаходяться у відділенні, правилами їх використовування, строками їх використання. Вона повинна знати про ускладнення, які можуть бути при їх використанні.


^ НавчальнА МЕТА: Навчити студентів діагностувати вид кровотечі, ступінь крововтрати та уміння виконувати тимчасову зупинку кровотечі. Розібрати з студентами клінічну картину ускладнень та методи надання першої допомоги та лікування.


2.1. Студент повинен знати:

  • Визначення поняття кровотечі.

  • Класифікацію кровотеч:

А) по анатомо-фізіологічним властивостям;

Б) по причинам;

В) по часу виникнення;

Г) по місцю виливу крові.

  • Загальну клініку кровотечі:

А) суб’єктитвну

Б) об’єктивну.

  • 4.Місцеву клініку кровотечі.

  • Тимчасові методи зупинки кровотечі.

  • Правила накладання джгута, ускладнення.

  • Кінцеві методи зупинки кровотеч:

А) механічні;

Б) фізичні;

Г) біологічні.

  • Ускладнення кровотеч.


2.2. Студент повинен вміти:

  • оформити медичну документацію;

  • виконати пальцеве притискання сонної, підключичної, підкрильцевої, пахової, плечової, стегнової , артерії черевної аорти;

  • Правильно накладати джгут;

  • Спинити кровотечу шляхом тампонування;

  • оглянути шкірні та волосяні покрови;

  • використати спосіб Адельмна для зупинки кровотеч;

  • провести пальцьове притиснення судини в рані.;

  • провести транспортування хворого з кровотечею в хірургічний стаціонар.


2.3. Студент повинен опанувати практичні навички:

  • вміти провести об’єктивне обстеження хворих;

  • зібрати анамнез у пацієнта, або супроводжуючих його людей;

  • провести об’єктивне обстеження;

  • реалізувати нормативні для даної патології лікувально – діагностичні заходи (рентген обстеження, ультразвукове дослідження, лабораторні дані, інструментальні обстеження);

  • спланувати план лікувальних дій;

  • надати необхідну невідкладну медичну допомогу пацієнтам;

  • провести транспортування хворого у хірургічний стаціонар.



^

Поради студенту



Шляхом обстеження хворих студенти виявляють основні суб'єктивні ознаки, які характеризують кровотечу у даного хворого, при цьому звертається особлива увага на наступне:

а)скарги хворого: загальні - слабкість, головокружіння, спрага, мигання "мушок" перед очима, та місцеві, які залежать від локалізації кровотечі;

б) об'єктивні ознаки: загальні - огляд хворого :блідість шкіри та видимих слизових оболонок, неспокій, ейфорія, частий пульс слабкого наповнення, падіння тиску, місцеві, які включають в себе всі методи обстеження, при необхідності (огляд, пальцація, перкусія, аускультація).

в)лабораторні данні: вміст гемоглобіну, кількість еритроцитів, гематокрит,ОЦК.

г) інструментальні методи дослідження: рентгеноскопія грудннї клітки, гастродуоденофіброскопія, лалароскопія, ректороманоскопія, колоноскопія та інш.

З студентами розглядається питання можливих ускладнень при кровотечах (геморагічний шок, порушення функцій життєвоважливих органів, гематоми, аневризми та інш.). Особливу увагу викладач придає методам зупинки кровотеч ( тимчасової та остаточної).


Тимчасове припинення артеріальної кровотечі.

Методи тимчасової зупинки кровотечі.


З студентами розглядаються види зупинки кровотечі: попередня та остаточна.

Студенти один на одному тренуються в попередній зупинці кровотечі:

А) підняття кінцівки (дещо піднята кінцівка при кровотечі з розірваного варикозне розширеного вузла вен нижніх кінцівок), підвищене положення тулуба.

Це досягається підкладанням подушок, підняттям кінця ліжка або просто підвішуванням кінцівки. При цьому значно знижується в артеріях і венах кінцівки кров'яний тиск, на кілька градусів знижується температура піднятої частини, що сприяє припиненню кровотечі. Особливо таким чином зупиняють венозні кровотечі.

Б) накладання тиснучої пов’язки (туга пов'язка при капілярних, венозних, невеликих артеріальних кровотечах).

Притискання кровоточивого місця стерильною тугою пов'язкою. Це можна здійснити лише тоді, коли в руках лікаря є стерильний матеріал. Виняток можуть становити лише кровотечі, які безпосередньо загрожують життю хворого. Але в такому разі тугої пов'язки часто буває не досить.


Зупинка кровотечі шляхом тампонування


Невеликі капілярні або паренхіматозні кровотечі можуть бути спинені шляхом тугого тампонування рани шматками марлі. Введений у рану тампон тисне на її стінки і кровоточиві судини, через що в них сповіль­нюється рух крові і створюються спри­ятливі умови для утворення тромбу.

Спинення кровотечі шляхом тампонування може бути використане при капілярній кровотечі з прямої кишки, піхви, порожнини носа, з паренхіматозних органів, кров'яних пазух твердої мозкової оболонки, кісткових порожнин.

Метод цей має свої недоліки. Введення тампонів гальмує регенерацію тканин, у разі тампонування свіжих ран створюється небезпека їх інфікування; раннє видалення тампона може бути причиною вторинної кровотечі.

Для виготовлення тампонів використовують білу гігроскопічну стерильну суху або просочену антисептичним розчином чи гарячим ізотонічним розчином натрію хлориду марлю.

Видаляти тампон рекомендують не раніше як через 6—7 діб. Маніпуляція ця часто буває болючою, тому її треба проводити після знеболення.


Вористання холоду для зупинки кровотечі

Холод використовують для зупинки шлункової або дуоденальної кровотечі виразкового походження. Це один із методів консервативної терапії. Хворому дають ковтати лід або приклада­ють до надчеревної ділянки міхур з льодом. Дія холоду на розташовані глибоко кровоточиві судини рефлекторна. Лід застосовують і у разі внутрішньошкірних чи підшкірних крововиливів. Треба пам'ятати, що застосування холоду з метою зупинення кровотечі ненадійне. Тривалий вплив холоду за одночасного порушення живлення тканин може призвести до некрозу шкіри відповідної ділянки.


Пальцьове притиснення артерій.

Цей метод може бути застосований у разі кровотечі з великих судин. Суть його полягає в тому, що артерію (її проксимальний відрізок) поблизу місця кровотечі притискають до кісткових виступів.

Місця пальцьового притиснення судин при кровотечах:

  • сонна артерія може бути притиснена до поперечних відростків шийних хребців по внутрішньому краю грудинно-ключично- сосковидного м’язу поблизу його середини,

  • підключична — по верхньому краю середини ключиці до першого ребра над ключицею назовні від прикріплення грудинно-ключично-сосковидноно м’язу;

  • підкрильцева артерія- до головки плечової кістки біля переднього краю лінію роста волосся

  • пахова — в пахвовій ямці, до головки плечової кістки по внутрішньому краю двоголового м’язу;

  • плечова — до плечової кістки;

  • стегнова — безпосередньо над пахвинною зв'язкою до горизонтальної гілки лобкової кістки нижче пахвинної складки,

  • черевна аорта — в худих людей до хребетного стовпа.

Притискають артерію до кістки двома великими пальцями рук, покладеними один на одного, або великим пальцем однієї руки. У міру стомлення пальці міняють.

Метод пальцьового притиснення артерій має свої недоліки:

  • за тривалого стискання виникає біль (при цьому можна стиснути і нервові стовбури);

  • пальці, які стискають судину, швидко втомлюються, через що відновлюється кровотеча;

  • труднощі, пов'язані з транспортуванням хворого.


Пальцьове притиснення судини в рані.

Одягнувши стерильну рукавичку або обробивши руки спиртом, розчином йоду спиртовим, хлоргсксидином чи іншим антисептичним засобом, хірург притискає кровоточиву судину в рані, зупиняючи тим самим кровотечу.


Максимальне згинання або перерозгинання кінцівки в суглоба

(спосіб Адельмана).


Внаслідок максимального згинання чи перерозгинання суглоба проксимальніше від місця пошкодження стискається привідна артерія. Метод згинання може бути використаний у ліктьовому, кульшовому і колінному суглобах. Методика: у положенні максимального згинання кінцівки в суглобах- в підпахову, локтьову, пахвинну або підколінну впадину кладуть жмутик вати, скручений одяг, або бинт, над ним згинають до упору кінцівку у відповідному суглобі з наступною фіксацією;


метод перерозгинання


В плечовому і кульшовому суглобах Методика: обидва лікті із зігнутими передпліччями відводяться назад (майже до повного дотикання) і фіксують у такому положенні бинтами або пов’язкою ( при наявності перелому користуватися цим методом неможна. . Метод супроводжується болем і неприємний для хворого (див мал.)



Фіксація рук у положенні максимального перерозгинання для спинення кровотечі


Ці способи можна застосовувати у разі пошкодження підключичної, пахвової, плечової, стегнової, великогомілкової артерій. При пораненні інших артерій спосіб Адельмана ненадійний.


Метод максимального згинання

Для максимального згинання на згинальну поверхню суглоба кладуть ватний валик, згинають кінцівку і закріплюють її в такому положенні бинтом (див.мал)





Фіксація ніг у положенні максимального згинання для зупинки кровотечі


Кругове перетискання кінцівки


Кругове перетискання кінцівки проксимальніше від місця кровотечі здійснюють за допомогою джгута Есмарха. Це найбільш використовуваний метод тимчасового спинення кровотечі. За відсутності стандартного джгута можуть бути використані бинти, закрутки, пояси, пневматичні манжетки та інші допоміжні засоби.

Застосування цього методу в хірургії має давню історію. Ще хірурги Александрії користувалися ним. Амбруаз Паре удосконалив його, а 1873 р. Есмарх запропонував для кругового стискання кінцівки користуватися еластичним джгутом — міцною гумовою трубкою завдовжки 1,5 м і завширшки 1,5 см, що на одному кінці має гачок, а на протилежному невеликий ланцюжок. Бір з цією метою використовував товсту гумову стрічку завширшки 2 см з гузиком на одному кінці і дірками на другому.

Крім гумового джгута запропоновано й джгути з тканин. З цією метою використовують і еластичні бинти, які діють м'якше. Застосовують їх частіше на плечі, а також у дітей.


Правила накладання джгута


Під час накладання джгута треба дотримувати таких правил.

1. Не накладати джгут на голе тіло ( без підкладки), щоб уникнути защемлення шкіри.

2. Перед накладанням джгута кінцівку треба підняти і утримати в такій позиції 1—2 хв, щоб кров, яка є в судинах, відпливла і не брала участі у загальному кровообігу.

3. Накладати джгут проксимальніше від місця кровотечі в натягненому вигляді.

4. Кінцівку стискати до зникнення пульсу на периферичній артерії. Слабо накладений джгут може перетискати лише вени, тим самим збільшуючи кровотечу.

5. Накладати джгут треба не дуже сильно, щоб не стискати нервові стовбури (це особливо важливо під час маніпуляцій у середній третині плеча, де можна притиснути до кістки променевий нерв).Кожний накладають слабше за попередній.

7. Тривалість стискання джгутом верхньої кінцівки повинна становити не більше 1,5 год, нижньої — не більше 2 год. Триваліше стискання може призвести до ішемічної контрактури кінцівки, що виникає внаслідок переродження і розпаду м’язових волокон, які погано постачаються кров'ю. Якщо джгут треба тримати довше, його періодично розпускають, попередньо притиснувши пальцем артерію (проксимальніше від місця кровотечі).

8. До джгута прикріпляють етикетку, на якій вказують час його накладання.

9. Під час транспортування хворого джгут повинно бути видно.


Протипокази до накладання джгута.

Протипоказанням до накладання джгута є запалення судин кінцівки (флебіт, артеріїт, тромбофлебіт). Це може бути причиною відривання тромбу і тромбоемболії легеневої артерії чи її гілок. За наявності в судинах інфекції зняття джгута може призвести до проникнення її в загальне русло крові. У людей літнього віку, хворих на алкоголізм, цукровий діабет, сифіліс, хвороби судин під час стиснення джгутом можна дуже травмувати судини.


можливі Ускладнення при накладанні джгута.


У разі використання джгута можливі такі помилки і зв'язані з цим ускладнення:

  • розвиток паралічу і парезу (здавлення нерву, який проходить під джгутом (у разі сильного стискання),

  • посилення кровотечі ( занадто слабке накладання),

  • некроз шкіри (накладання джгута на голе тіло,

  • защемлення при накладанні на незахищену шкіру);

  • гангрена кінцівки (тривале, довготривале понад 1,5 -2 (понад 2—2,5 год) години перебування джгута на кінцівці., стискання кінцівки джгутом);

  • зниження опірності тканин кінцівки до інфекції; сприяння виникненню газової гангрени (через припинення доступу кисню в тканини).


Студенти знайомляться з остаточною зупинкою кровотечі.

^ Механічні способи.: Студенти на ватно-марлевих подушечках тренуються в накладанні кровозупиняючих зажимів, накладанні лігатур і обколюючого шва, в зав’язуванні вузлів, перев’язці судин, Викладач демонструє студентам атравматичні

голки, і по можливості, сучасні судинно-зшивачі апарати.

^ Фізичні способи. Шляхом співбесіди розглядаються фізичні методи зупинки кровотечі. Викладач демонструє студентам гальванокаутер і електрокуагулятор. По можливості, бажано показати ці способи зупинки кровотечі під час операції.

^ Хімічні способи. Розглядається механізм гемостатичної дії солей кальцію, препаратів споришу, адреналіну і інш.

Біологічні способи.

  • спосіб місцевого застосування препаратів, які проявляють гемостатичну дію: тромбін, фібрінна плівка, або губка, гемостатична губка, фібринна вата, біологічний антисептичний тампон, колаген.

  • Застосування трансфузійних середовищ,які підвищують коагуляційну активність крові; переливання крові, особливо прямі, плазми, фібріногену, тромбоцитарної суспензії, альгостата;

  • Застосування різних препаратів, здатних підвищувати згортання крові: вітамін "К", вітамін "С" гемофібрін, епсілон-амінокапронова кислота, тразилол, цалол, контрикал, дицинон та інш.;

  • Біологічна тампонадааа ран, особливо при пошкодженні паренхиматозних органів, тканинами, богатими тромбокіназою: чепець, м’язи, жирова тканина, фасції


Окремі випадки кровотечі та методика зупинки кровотечі


повітряна емболія

У разі поранення вени великого калібру(яремної, підключичної, пахової) виникає можливість повітряної емболії і пояснюється двома моментами:

а) наявністю негативного тиску в цих венах;

б) фіксацією їх стінок до сусідніх тканин, що не дає можливість їм спадатися у разі поранення.

Клінічна картина повітряної емболії: непритомність, блідість шкіри, яка швидко прогресує, порушення серцевого ритму і дихання, судоми. За більш повільного розвитку спосте­рігаються задишка, холодний піт, відчуття страху, зменшення частоти серцевих скорочень, розширення зіниць, непритомність. Якщо поранені вени, що розташовані близько до серця, з'являється свистячий шум. На видиху з рани виділяється піноподібна кров.

Медична допомога. У разі появи цього ускладнення треба щільно затампонувати або притиснути пальцем рановий отвір.


ДОНОРСТВО


У всьому світі щороку з лікувальною метою переливають велику кількість крові. Через це виникає пи­тання про її джерело. Сьогодні основ­ним постачальником крові є донор (від лат. dоnоrе, що означає "дарувати"). Донорство — це не лише біологічне, але й соціальне явище.

У більшості західних країн цільну кров беруть у неоплачуваних донорів. Проте більша частина плазми береться за допомогою плазмаферезу від оплачуваних донорів. У них щотижня або двічі на тиждень одержують по І500—600 мл плазми. Сировину для більшої частини препаратів плазми, що їх постачають на ринок (альбумін, імуноглобулін, фактори згортання крові та ін.), одержують у цей спосіб.

Хто може бути донором? Ним може стати кожна здорова людина віком від 18 до 60 років, як:а усвідомлює важ­ливість свого патріотичного обов'язку перед суспільством. Особи, що ба­жають стати донорами, дають розпис­ку, що вони знають про відпові­дальність за приховування захворюван­ня на сифіліс.

Перед тим, як стати донором, людина проходить ретельне обстеження: вимірювання температури тіла (за температури 37 °С здача крові забороняється), АТ, огляд терапевтом, огляд дерматовенерологом, визначення рівнів гемоглобіну і лейкоцитів у крові, групи крові за системами АБО і резус, серологічної реакції Вассерманна на сифіліс, дослідження крові на наявність білірубіну, аналіз сечі і флюорографічне дослідження грудної клітки.

За повторної здачі крові процедура спрощується: огляд терапевтом, ви­мірювання температури тіла, визна­чення рівнів гемоглобіну і білірубіну в крові, проведення серологічної реакції Вассерманна.

У донорів-жінок рівень гемоглобіну повинен бути не нижчий за 120 г/л, у чоловіків — 124 г/л. Кількість еритроцитів у жінок повинна дорівнювати не менше 4 • 1012/л, а у чоловіків — 4,2 • 1012/л. Кількість лейкоцитів — від 4000 до 9000 в 1 мм3. ШОЕ у жінок не повинна перевищувати 1б мм/год, у чоловіків — 12 мм/год.

Донорами не можуть бути люди з такими захворюваннями:

  1. природжений і набутий сифіліс;

  2. всі форми туберкульозу;

  3. бруцельоз;

  4. туляремія, токсоплазмоз;

  5. малярія у разі наявності за останні 3 роки приступів;

  6. інфекційний гепатит (хвороба Боткіна);

  7. сироватковий гепатит;

  8. виснаження, авітаміноз;

  9. серцево-судинні захворювання (гіпертонічна хвороба III стадії, по­рушення мозкового кровообігу, ате­росклероз, ендартеріїт, ендокардит, міокардит, вади серця в стадії субкомпенсацїї або декомпенсації);

  10. злоякісні пухлини;

  11. бронхіальна астма та інші алергічні захворювання;

  12. інфекційні захворювання;

  13. психічні хвороби;

  14. період вагіт­ності і лактації;

  15. наркоманія, ал­коголізм;

  16. зараження ВІЛ.

У деяких державах більшість організацій, які займаються заготівлею крові, дотримують жорстких стан­дартів під час набору донорів. Вели­ка увага приділяється захисту від інфекцій.

Без будь-якої шкоди для здоров'я у донора перший раз можна взяти 450 мл крові. Взята у нього кров відновлюється протягом 30—35 діб.


АЛГОРИТМ " Тимчасове припинення артеріальної кровотечі з підкрильцевої або підключичної артерії"


Зміст і матеріальне забезпечення:

Нестерильний бинт, жмутик вати, кушетку накриту клейонкою.


        1. Посадіть хворого на кушетку, застелену клейонкою.

        2. В підпахову впадину кладуть жмутик вати.

        3. Над ним згинають до упору кінцівку у відповідному.

        4. Обидва лікті із зігнутими передпліччями відводяться назад і фіксується пов’язкою.

        5. Напішіть час і дату накладання пов’язки

        6. Відправте хворого у найбліще судинне відділення.



^

АЛГОРИТМ " Тимчасове припинення артеріальної кровотечі шляхом тугоі тампонади Рани"


Зміст і матеріальне забезпечення:

Стерильний лоток, пінцет, металічний зонд, марлева турунда, серветки, 0,02% розчин хлоргексидина біглюконата лейкопластир, хворий.


        1. Посадіть хворого на кушетку, застелену клейонкою.

  1. Обробіть шкіру навколо рани розчином йоду

  2. Підібравши розмір турунди до розміру рани змочіть турунду розчином хлоргексидина біглюконата.

  3. Металічним зондом рівномірно за тампонуйте рану турундою

  4. Під час тампонади спостерігайте за станом хворого.

  5. Наложить стерильну серветку на рану.

  6. Закріпіть пов’язку лейкопласти рем



^

АЛГОРИТМ "Тимчасове припинення артеріальної кровотечі з рани кісті шляхом пальцевого притискання "



Зміст і матеріальне забезпечення

Стерильний лоток, пінцет, серветки, 0,02% розчин хлоргексидина біглюконата лейкопластир, хворий.


Посадіть хворого на кушетку, застелену клейонкою.

Знайдіть пульсацію променевої артерії у нижній 1/3 передпліччя і притисніть до зменшення кровотечі

Обробіть шкіру навколо рани розчином йоду.

Наложить стерильну серветку на рану.

Закріпіть пов’язку лейкопластирем.


Опитування студентів по вказаним вище (5.2.) етапам заняття та практичне визначення груп крові проб на сумісність та переливання крові хворому.

Кожних два студента отримують повний набір предметів для визначення груп крові по стандартним сироваткам. Визначається придатність сироваток (зовнішній вигляд, запах, строки придатності). По двох серіям стандартних сироваток студенти визначають групу крові

  • на тарілку наносять в два ряди послідовно різними кінчиками скла по одній краплі стандартних сироваток двох різних сері кожної крупи 0(І), А(ІІ), В(ІІІ), АВ(IV).

  • поряд з сироватками різними кінцями предметного скла наносять 8 крапель дистильованої, досліджуваної крові, кожну величиною з булавочну голівку;

  • сухими скляними паличками змішують кров з сироваткою, відмічаючи час, тарілка з краплями обережно покачується;

  • через 5 хвилин до кожної краплі суміші додають по 1 краплі фізрозчину, після чого проводиться оцінка результатів.

Викладач перевіряє результати реакції ізогенаглютинації і повільність заключення студентів про те, яка група крові досліджуваної особи. Докладно розбираються можливі помилки при визначення груп крові.

    1. Невиявлення аглютинації там, де вона повинна бути – слабкий титр стандартних сироваток і низька аглютинацій на здатність еритроцитів; велика крапля взятої для визначення крові (прушення співвідношення крові до сироватки 1:10, висока температура в приміщенні).

    2. Помилкова реєстрація специфічної аглютинації там, де її не має – неспецифічна аглютинація (холодова при температурі в приміщенні 12°С, пан аглютинація, помилкова аглютинація (складання еритроцитів в монетні стовпчики і підсихання краплини по краям). Розглядаються міри недопущення або ліквідації перерахованих помилок. Потім студенти розбирають методи визначення резус-фактора.

      1. Експерс-метод.

Досліджувану кров змішати на склі з тестовою анти резус-сироваткою (сироватка резус-від’ємного донора IV групи, яка містить анти резус аглютинін) в кількісному відношенні 1:2. Для вірогідності цю ж кров змішати з контрольною сироваткою IV групи, яка не містить анти резус аглютиніну. Через 3 хв. до крапель добавити фізрозчин. Наявність аглютинації в краплі говорить (з тестовою сироваткою) про резус-позитивну належність досліджуваної крові. Реакція вважається вірогідною тільки при відсутності аглютинації в контрольній.

      1. Лабораторні методи.

а) методика конглютинації з приміненням желатини;

б) за допомогою універсального реагента анти резус в пробіркаї з 33% поліглюкіном;

в) методика аглютинації в сольовому середовищі за допомогою сироваток, які містять повні резус-антитіла.

г) за допомогою непрямого антиглобулінового тесту.

Студенти засвоюють методи визначення індивідуальної сумісності крові донора і реципієнта з заздалегідь приготовленими сироватками крові різних груп і кров’ю. При цьому відтворюється завідомо сумісні і не сумісні комбінації крові “донора” і “реципієнта”.

^ Проба Бека: з вени реципієнта набирають кров в суху пробірку (3-5 мл). Після утворення згустка останній обводять скляною паличкою, кров центрифугують, відстоюють (замість сироватки можна користуватися плазмою для чого кров реципієнта змішують в пробірці з 0,5 мл 4% розчину цитрату натрію, центрифугують, відстоюють. На тарілку наносять 1-2 краплини сироватки або плазми хворого і в 10 разів меншу краплину крові донора з ампули, спостерігають 5 хв., після чого додають 1-2 краплини фізрозчину. Поява аглютинації вказує на індивідуальну несумісність крові донора і реципієнта.

^ Проба Солов’йової: на чашку Петрі наносять велику краплину плазми або сироватки реципієнта і в 4 рази менше краплину крові донора. Після змішування з допомогою палички суміш ставлять на водяну баню (45-47°С). Облік реакції проводять через кожні 10 хв., наявність аглютинації говорить про несумісність крові донора і реципієнта.

Крім цього існують і інші проби на резус-сумісність:

а) Проба з використання 30% розчину поліглюкіну. Проба проводиться в пробірці без підігріву на протязі 5 хв. В пробірку вносьть 2 краплі сироватки хворого, 1 краплю донорської крові і 1 краплю 30% розчину поліклюкіна, змішують на протязі 5 хв., додається 3-4 мл ізотонічного розчину. Якщо є аглютинація – кров несумісна.

б) Проба на сумісність з використанням 10% розчину желатину. В пробірку даємо 1 краплю відмитих еритроцитів донора плюс 2 краплі підігрітої желатини і 2 краплі сироватки хворого. Водяна баня на 10 хв. при температурі 45-48°С, добавляємо 5-8 мл фізрозчину, перемішуємо і враховуємо результат – якщо є аглютинація кров несумісна.

^ Біологічна проба: струйно переливають 15-20 мл крові, слідкують за реакцією хворого. При відсутності реакції переливають другу порцію крові 15-20 мл, потім третю. При відсутності реакції переливають останню кров.

  1. Показники для переливання крові:

а) абсолютні ( велика крововтрата, травматичний шок з крововтратою, захворювання крові);

б) травматичний шок без крововтрати,інтоксикація, підготовка до складних операцій для підвищення імунологічного стану хворого.

Протипоказання до переливання крові: захворювання, при яких небезпечні різькі коливання артеріального тису ( гіпертонічна хвороба, некомпенсована вада серця,важкий атеросклероз, черепно-мозкова травма); захворювання, при яких небезпечне підвищення коагуляційної активності крові), тромбоемболічна хвороба, алергічні захворювання ( бронхіальна астма, екзема, кропивниця, набряк Квінке та ін.); захворювання знешкоджуючої та видільної систем організму (нефрит,нефроз,гепатит,цироз печінки).

Зі студентами обмірковується тактика лікаря при одночасовій наявності у хворого показань та протипоказань до переливання крові. Вивчаються відповідні методи переливання крові і показання їх застосування:

  1. Непрямий метод;

  2. Прямий метод;

  3. Аутогемотрансфузія;

  4. Реінфузія;

  5. Обмінне переливання;

  6. Плазмофорез.

Потім розбирається мета переливання крові та її компонентів:

  1. Замісна;

  2. Гемостатична;

  3. Дезінтоксикаційна;

  4. Стимулююча;

  5. Підвищення трофіки тканин.

Студенти знайомляться із системами для непрямого переливання крові, вчаться проколювати пробки на флаконах, з’єднувати їх з системами, заповнювати розчинами, регулювати швидкість надходження рідини із флакона- цю роботу виконує кожний студент. Студенти знайомляться з будовою апаратів для прямого переливання крові, навчаються працювати з ними. З студентами розбираються можливі ускладнення при переливанні крові, заходи профілактики та лікування їх.


Класифікація посттрансфузійних ускладнень:

  1. Ускладнення механічного характеру, пов’язані з хибами в техниці переливання крові:

  • Гостре розширення серця;

  • Повітряна емболія;

  • Емболії і тромбози;

  • Порушення кровообігу в кінцівці після в/артеріального переливання.

  1. Ускладнення реактивного характеру:

1) Гемотрансфузійний шок при переливанні несумісної крові: а) при переливанні несумісної в груповому відношенні крові; б) при переливанні резус-несумісної крові; в) при переливанні несумісної по іншим факторам крові.

2)Гемотрансфузійний шок при переливанні крові, сумісної по ізосерологічним властивостям:

а) при переливанні інфікованої крові;

б) при переливанні зміненої крові- гемолізованої, перегрітої та інш.

3). Анафілактичний шок.

4). Цитратний шок.

5).Посттрансфузійна пірогенна реакція.

6).Синдром масивних переливань крові.

3. Перенесення інфекційних захворювань при переливанні крові від донора хворому (гострі інфекційні захворювання- тиф,кір, шкарлятина, сифіліс, малярія, вірусний гепатит, СНІД та інш.).

Проводиться розбір клінічної картини деяких ускладнень:

1.Посттрансфузійна пірогенна реакція (трясовиця, підвищення температури,головний біль, серцебиття)- по клінічній течії може бути: важкого, середнього та легкого ступеню.

2.Гемотрансфузійний шок- важка трясовиця, тахікардія, ціаноз, турбота, почуття стиснення в грудях, біль в ділянці криж, в животі, холодний піт, падіння артеріального тиску, задуха,втрата свідомості, кров та білок у сечі, підвищення вмісту азоту в крові, анурія, жовтяниця, гіпертермія.

3.Анафілактичний шок- гіпертермія, головний біль, трясовиця, забруднення дихання (бронхоспазм), набряки повік,або всього обличчя, ексудативні висипання та сверблячка по всьому тілі.

Підкреслюється,що профілактика усіх післятрансфузійних ускладнень базується на правильному обліку показань і протипоказань до переливання крові ( визначення групової і резус-належності, перевірці індивідуальної і резус-сумісності ,постановка проб на білкову сумісність- біологічні проби, правильній техниці переливання крові).

Розбирається лікування ряду ускладнень:

  • Посттрансфузійна пірогенна реакція- зігрівання хворого, гаряче питво,введення кардіотоників, промедола, морфіна,глюкози з аскорбіновою кислотою.

  • Гемотрансфузійний шок- кровопускання 300-400 мл крові з одночасним переливанням плазми,або високомолекулярних кровозамінників, переливання сумісної крові; в/венне вливання маннітола, глюкози, лужне питво, серцеві засоби, гепарин, кортикостероїди, імунодепресанти, при розвитку прогресуючої ниркової недостатності- операція ектрапорпорального гемодіалізу ( штучна нирка).

  • Анафілактичний шок- введення адреналіну, хлористого кальцію, аскорбінової кислоти, при більш важкій течії- енергійна антигістамінна терапія, введення кортикостероїдів.

  • Потім під контролем викладача студенти безпосередньо переливають кров хворому . Викладач знайомить студентів з хворим та історією хвороби хворого, якому повинні провести переливання крові. Студенти вирішують питання про наявність у хворого показань та відсутність протипоказань до переливання крові та про найбільш ефективний метод переливання крові цьому хворому.


Після цього група переходить в чисту перев’язочну,або операційну. Викладач ділить групу студентів на декілька підгруп, по 2-3 людини в кожній. Кожна із підгруп отримує одне із слідуючи завдань:

  1. Визначення групи крові хворого;

  2. Визначення групи хворого із ампули;

  3. Постановка проби на індивідуальну сумісність( групові та резус-сумісність);

  4. Участь в монтуванні системи для переливання крові;

  5. Безпосередня участь в переливанні крові, поставленні біологічної проби.

Одночасно викладач з участю студентів проводить оцінку придатності крові:

а* по зовнішньому вигляду ( прозорість плазми, рівномірність глобулярного шару, відсутність згустків, відсутність гемолізу і ознак інфікування);

б* по даним паспорта на флаконі крові наявність порядкового номеру, дата заготовки, групи крові, фамілія донора та найменування установи, що виготовила кров, цілісність контрольної “пломби”.

Після проведення всіх перерахованих проб студенти миються разом з викладачем і допомагають йому при пункції флакона і заповненні системи кров’ю, постановці на початку переливання трьохразової біологічної проби.

По закінченні переливання у флаконі повинно лишитися 5-10 мл крові на 24 години.

Студенти накладають давлячу пов’язку на місце, де здійснювалась пункція вени і на каталці доставляють хворого в палату. Під керівництвом викладача студенти документують операцію переливання крові в історії хвороби і в спеціальному журналі для переливання крові.


Теоретично з студентами розбирається мета переливання крові та іі компонентів (крововтрата - замісна мета, дезінтоксикаційна мета, стимулююча, підвищене згортання крові). Визначаються показники та протипоказники до переливання крові та іі компонентів.

І. Показання: а) абсолютні - масивна крововтрата, що приводить до геморарічного шоку, гемотрансфузійний шок тяжкої ступені, відсутність в крові деяких факторів (фібриноген, гемофілія),

б) відносні - коли замість крові та іі компонентів можна використати кровозамінники, деякі форми шоку - анафілактичний, травматичний без крововтрати, інтоксікація, ослаблення організму та інш.

ІІ.Протипоказання: захворювання при яких небезпечне різке підвищення тиску (гіпертонічна хвороба, черепно-мозкова травма, декомпенсація серцевої діяльності), алергічні захворювання (бронхіальна астма, екзема, набряк Квінке та інш.), захворювання печінки та нирок (нефроз ,цироз печінки).

З студентами розбираються можливі ускладнення при переливанні крові, їх попередження, клініка та принципи лікування.

^ КЛАСИФІКАЦІЯ УСКЛАДНЕНЬ:

1.Ускладнення технічного характеру, пов'язані з хибами в техніці переливання:

а) гостре розширення серця,

б) повітряна емболія,

в) тромбоембелія.

П. Ускладнення серологічного характеру:

1.Шоки:

а) гемотрансфузійний,

б) анафілактичний,

в) цитратний.

2.Післятрансфузійні реакції:

а) легкої ступені,

б) середньої ступені.

в) важкої ступені.

ІІІ. Інфекційні ускладнення:

1.Сивороточний гепатит.

2.Сифіліс.

3.Малярія.

4.СНІД

5.Переливання інфікованої крові що може привести до розвитку септичного шоку.

З студентами обмірковується тактика лікаря при одночасній наявності у хворого показань та протипокааань до переливання крові. Стає зрозумілим, якщо мова йде про життя хворого, то всі протипоказання стають відносними. При алергічних станах будемо переливати відмиті еритроцити, при декомпенсації серця - дуже повільно та невеликими порціями. Вивчаються методи та шляхи переливання крові.

МЕТОДИ: ^ 1. прямий метод - безпосередньо від донора хворому. Його перевага - зберігаються всі властивості крові, відсутність стабілізатора.

2.Непрямий - переливання заздалегідь приготованої консервованої крові, трупної крові.

3.Зворотній - при розривах селезінки, судин, брижі, коли кров вибирають, проціжують через слої марлі і вливають.

шляхи:1. В/венний, шляхом пункції вени голкою, та з послідуючим введенням через останню катетерів ( підключична вена), або венесекції.

2.В/артеріальний, внутришньокістковий в сагітальний сінус в пещерні тіла. Ці методи практично не використовуються.

Студенти самостійно заповнюють системи для переливання крові, знайомлються а апаратурою для прямого переливання крові. Викладач демонструє хворих з покзаннями та протипоказаннями до переливання крові.


^ Контрольні питання по темі заняття


  1. Класифікація кровотеч в залежності від:

а) причини;

б) виду судини яка кровоточить;

в) по відношенню до зовнішнього середовища;

г) по часу виникнення.

  1. Механічні пошкодження судин.

  2. Ерозивні кровотечі.

  3. Діапедезні кровотечі.

  4. Кровотечі від порушення згортаючої та протизгортаючої систем крові.

  5. Скриті кровотечі.

  6. Суб’єктивні симптоми гострої крововтрати;

  7. Об’єктивні симптоми гострої крововтрати;

  8. Лабораторні методи обстеження хворих;

  9. Інструментальні методи обстеження хворих.


Перелік навчальних практичних завдань, які необхідно виконати на практичному занятті

  1. відпрацювати всі методи тимчасової зупинки кровотечі;

  2. оволодіти методикою інструментального та лабораторного обстеження хворого з метою визначення крововтрати;

  3. скласти схему лікування хворого залежно від причин та об’єму крововтрати.

  4. пункція пальця для взяття крові;

  5. визначення групи крові та проб на сумісність;

  6. заправлення системи для переливання крові;

  7. венепункція;


Тематика НРДС.

  • Значення крові та кровотворних органів в хірургії.

  • Клініко-лабораторна оцінка гемостазіологічного стану.

  • Діагностика внутрішньої та зовнішньої кровотечі


Рекомендована література:


Основна:

  • Закони України про охорону здоровя. /Під ред. Москаленко В., Костицької В.- Тернопіль.: Укрмедкнига. 2000. 464 с.

  • Главная (старшая) медицинская сестра: Сборник нормативных документов. Настольная книга руководителя среднего и младшего медицинского персонала лечебно-профилактического учреждения / сост. Басанова Ц.В. – М.: АПП «Джангар», 2000.- 448 с.

  • Галкин Р.А., Двойников С.И. Сестринское дело в хирургии: учебник.- Самара: ГП «Перспектива».- 2000. 352 с.

  • Жученко С.П., Желіба М.Д., Хіміч С.Д. Загальна хірургія. "Здоров’я", Київ, 1999, 478 с.

  • Черенько М.П. Загальна хірургія. Київ “Здоров’я”, 1999.- 375 с.

  • Кузнецова В.М. Сестринское дело в хирургии: Учебное пособие.- Ростов-на-Дону.: «Феникс», 2000. 416 с.

Нетяженко В.З., Сьоміна А.Т., Присяжнюк М.С.. Загальний та спеціальний догляд за хворими. – К.: Здоров’я. 1993. – 303 с.


Додаткова:

Касевич М.К. Практикум з сестринської справи. - Київ.; Здоров’я. – 1999. – 224с .

  • Гостищев В.К. «Общая хирургия».- М.:Медицина, 1993.- 620 с.

  • Волколаков Я.В. «Общая хирургия».- Рига.:Звайгзне, 1989.- 617 с.

  • Стручков В.И. «Общая хирургия».- М.:Медицина, 1988.- 480 с.

  • Григоровська Д.П. Догляд за хворими в спеціалізованих терапевтичних відділеннях.-К.:Здоров’я, 1989. – С.158-174.

  • Григорян А.В. «Руководство к практическим занятиям по общей хирургии».- М.:Медицина,

  • Юмашев Г.С. «Травматология и ортопедия».- М.:Медицина, 1977.- 505 с.

  • Чепкий Л.П."Анестезиология и реанимация", 1978. 243 с.

  • Гостищев В.К. «Руководство к практическим занятиям по общей хирургии».- М.:Медицина. 1987.- 319 с.

  • Дарбинян Т.М."Руководство по клинической реаниматологии". 1974. 288 с.

  • Скрипниченко Д.Ф. «Хірургія».- К.:Здоровя, 1992.- 317 с.

  • Дегтяр Е.Г. "Що повинна знати і вміти сестра хірургічного відділення", 1979.-с.

  • Филлипова А.А. Сестринское дело в терапии: Учебное пособие.- Ростов-на-Дону.: «Феникс», 2000. 416 с.

  • Справочник медицинской сестры.: В 2-х томах. / Под ред. Задворной О.В., Турьяновой М.М.- М.: «Новая волна», М.: «Оникс» 2000. Т.1 – 448 с., Т.2. – 480 с.



Схожі:

\"Значення крові та кровотворних органів в хірургії. Клініко-лабораторна оцінка гемостазіологічного стану. Діагностика внутрішньої та зовнішньої кровотечі\" iconУ сироватці крові
Перелік питань для підсумкового модульного контролю з дисципліни “Клініко-лабораторна діагностика”
\"Значення крові та кровотворних органів в хірургії. Клініко-лабораторна оцінка гемостазіологічного стану. Діагностика внутрішньої та зовнішньої кровотечі\" iconПорядок відпрацювання пропущених занять із дисципліни «Клініко-лабораторна діагностика»
Приймання відпрацювань пропущених занять з клініко-лабораторної діагностики проводиться щовівторка з 16. 00 до 18. 00
\"Значення крові та кровотворних органів в хірургії. Клініко-лабораторна оцінка гемостазіологічного стану. Діагностика внутрішньої та зовнішньої кровотечі\" iconПомірні когнітивні розлади судинного генезу клініко-інструментальна діагностика методичні рекомендації
Установи – співвиконавці: Інститут невідкладної І відновлюваної хірургії амн| України
\"Значення крові та кровотворних органів в хірургії. Клініко-лабораторна оцінка гемостазіологічного стану. Діагностика внутрішньої та зовнішньої кровотечі\" iconДеградаційні процеси, зумовлені видобуванням корисних копалин і будівництвом. Діагностика і оцінка стану

\"Значення крові та кровотворних органів в хірургії. Клініко-лабораторна оцінка гемостазіологічного стану. Діагностика внутрішньої та зовнішньої кровотечі\" iconАкушерські кровотечі кровотечі у І половині вагітності
На двох останніх симптомах базується диференційна діагностика етапів переривання вагітності. При загрозі переривання відсутня кровотеча...
\"Значення крові та кровотворних органів в хірургії. Клініко-лабораторна оцінка гемостазіологічного стану. Діагностика внутрішньої та зовнішньої кровотечі\" iconПерелік обов'язкових практичних навиків із дисципліни
Кінцеві цілі вивчення навчальної дисципліни „Клініко-лабораторна діагностика” полягають в тому, що студент в своїй майбутній професійній...
\"Значення крові та кровотворних органів в хірургії. Клініко-лабораторна оцінка гемостазіологічного стану. Діагностика внутрішньої та зовнішньої кровотечі\" iconМіністерство охорони здоров’я України
Методичні вказівки до практичних занять з дисципліни “Клініко-лабораторна діагностика”. Розділ “Біохімічні тести для діагностики...
\"Значення крові та кровотворних органів в хірургії. Клініко-лабораторна оцінка гемостазіологічного стану. Діагностика внутрішньої та зовнішньої кровотечі\" iconМіністерство охорони здоров’я України
Методичні вказівки до практичних занять з дисципліни “Клініко-лабораторна діагностика”. Розділ “Біохімічні тести для діагностики...
\"Значення крові та кровотворних органів в хірургії. Клініко-лабораторна оцінка гемостазіологічного стану. Діагностика внутрішньої та зовнішньої кровотечі\" iconМіністерство охорони здоров’я України
Методичні вказівки до практичних занять з дисципліни “Клініко-лабораторна діагностика”. Розділ “Біохімічні тести для діагностики...
\"Значення крові та кровотворних органів в хірургії. Клініко-лабораторна оцінка гемостазіологічного стану. Діагностика внутрішньої та зовнішньої кровотечі\" iconЗ оперативної хірургії та топографічної анатомії для студентів ІІ курсу факультету бакалаврів з відділенням молодших медичних І фармацевтичних фахівців за спеціальністю “Лабораторна діагностика
Хірургічні інструменти, правила користування ними. Принципи роз’єднування та з’єднування тканин
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи