Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка Педагогічний коледж icon

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка Педагогічний коледж




НазваМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка Педагогічний коледж
Сторінка4/9
Дата24.06.2012
Розмір1.7 Mb.
ТипДокументи
джерело
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 4. ПРИРОДА ТА СУТНІСТЬ ПСИХІКИ ЛЮДИНИ.


Методичні вказівки

Вивчення теми являє собою значну трудність, тому що у студентів відсутня глибока природничо-наукова підготовка. Необхідно порекомендувати усвідомлено опрацювати літературу за темою, яка надається в даному розділі.

Дуже важливо зрозуміти і засвоїти різні підходи до розкриття сутності психіки. Вивчаючи положення про не дзеркальний характер відображення, слід звернути увагу на те, що психічне відображення не одноактне, а є процесом безперервного пізнання навколишньої дійсності, рухом до все більш глибинного і повного відображення матеріального світу, який існує поза нами і незалежно від нас. Треба пам’ятати, що психіка – це суб’єктивне відображення об’єктивного світу. Так, зовнішній вплив завжди переломлюється через внутрішній психічний світ людини, через її знання та досвід, вікові та індивідуальні особливості.

Важливим в теорії відображення, яка дозволяє правильно зрозуміти природу психічного, є положення про те, що психіка – це знімок, зліпок реально існуючого світу. Критерієм істинності психічного відображення, людської свідомості є суспільно-історична практика.

Розглядаючи структуру психічної діяльності людини, різні форми її проявів, необхідно встановити взаємозв’язок всіх цих форм, тобто зрозуміти, як протікання психічних процесів спричинює утворення визначених властивостей особистості, а сформовані властивості особистості чуттєвого впливають на протікання психічних процесів і прояв тих чи інших психічних станів.

Дуже важливо засвоїти стадії еволюції тваринного світу, форми психіки і види поведінки, визначити взаємозв’язок рівнів розвитку нервової системи та відображальної функції. Необхідно прослідкувати еволюцію форм поведінки, виявити їхні розбіжності, прослідкувати причинно-наслідкові зв’язки між умовами та способом життя тварини та формами їхньої психічної поведінки.

При підготовці до семінарського заняття необхідно виділити різні підходи до розкриття етапів еволюції психіки (Немов Р.С., Трофімов Ю.Л.), встановити залежність між формами психіки і видами поведінки.

Треба усвідомити умови науково-психічного поступу і соціальних перетворень світової цивілізації, які детермінують розвиток нових психічних якостей особистості.

Закріплення знань з даної теми проходить в процесі вивчення рекомендованої літератури, співбесіди на практичних заняттях. При цьому важливо добитися усвідомлення студентами сутності кожного етапу розвитку психіки людини.

^ Основні поняття та ключові слова: таксис (тропізм), інстинкт, навички, подразливість, елементарна чутливість, перцептивна психіка, практичний інтелект; походження та історичний розвиток психіки тварин. Сутність відмінностей психіки тварин і людини.


^ Термінологічний словник

Психіка – діяльність високоорганізованої матерії мозку, що полягає у відображенні навколишньої дійсності та регуляції поведінки та діяльності.

^ Психічні властивості – це індивідуально-психологічні особливості, що утворюються у процесі тривалої діяльності, виховання та самовиховання і типові для конкретної людини.


^ Завдання для самостійної роботи:

  1. З’ясувати за допомогою психологічного словника значення та зміст основних термінів (понять) теми.

  2. Поясніть вислів Ж.А.Фабра: «Зона інстинкту – точка, зона розуму – весь Всесвіт».

  3. Наведіть приклади «мудрості» і безглуздості інстинктів та вкажіть, у яких умовах це виявляється.

  4. Наведіть приклади інстинктів, навичок, розумової поведінки тварин.

Питання для самоконтролю

  1. Назвіть головні тенденції еволюції психіки.

  2. Чим докорінно відрізняється психіка людини від психіки тварини?


Тести для самоконтролю:

  1. Стадія перцептивної психіки – це:

    1. відображення окремих властивостей зовнішніх впливів;

    2. відображення складних відносин між окремими предметами;

    3. відображення найменших змін у довкіллі;

    4. відображення комплексу подразників.

  2. Найвища стадія розвитку психіки, притаманна тільки людині – це:

    1. свідомість;

    2. підсвідомість;

    3. сенсорна стадія;

    4. душа.

  3. З ім’ям якого психолога пов’язане відкриття несвідомих провів психіки?

    1. З.Фрейда;

    2. Г.С.Костюка;

    3. Л.С.Виготського;

    4. С.Л.Рубінштейна.

  4. Свідомість людини є продуктом:

    1. біологічної еволюції;

    2. соціальної еволюції;

    3. праці та суспільно-історичного розвитку людини;

    4. біологічного й соціально-історичного розвитку;

    5. безпосереднього впливу навколишнього середовища.


ЛІТЕРАТУРА

Основна

  1. Кудрявцев В. Т. Творческая природа психики человека // Вопросы психологии. – 1990. – № 3. – С. 113 – 120.

  2. Леонтьев А. Н. Понятие отражения и его значение для психологии // Хрестоматия по психологии / Под ред. А. В. Петровского. – М.: Просвещение, 1987. – C. 18 – 25.

  3. Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики. 4-е изд. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – С. 15 – 69; 219 – 271; 272 – 292, 350 – 370.

  4. Фабри К. Э. Основы зоопсихологии. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. – С. 172 – 284.

  5. Чуприкова Н.И. Психика и сознание как функции мозга. – М., 1985.

Додаткова

  1. Гримак Л. П. Резервы человеческой психики. 2-е изд. – М.: Политиздат, 1989. – С. 97 – 110, 274 – 310.

  2. Коул М. Культурные механизмы развития // Вопросы психологии. – 1995. – № 3. – С. 5 – 20.

  3. Крушинский Л. В. Эволюционно-генетические аспекты поведения. – М.: Наука, 1991. – С.53 – 71, 147 – 154, 239 – 244.

  4. Морозов В. Этот удивительный дельфин // Популярная психология. Хрестоматия / Сост. В. В. Мироненко. – М.: Просвещение, 1990. – С. 100 – 106.

  5. Хамори Й. Долгий путь к мозгу человека. – М.: Мир, 1985. – С. 105 – 115.


Тема 5. ^ МОЗОК І ПСИХІКА. ФУНКЦІОНАЛЬНА АСИМЕТРІЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ


Методичні вказівки

Важливо розкрити особливості будови і функціонування центральної нервової системи; виявити шляхи проведення нервових імпульсів до кори головного мозку; з’ясувати будову мозку як саморегулюючої системи (за О.Р.Лурія).

При підготовці даної теми необхідно оволодіти точним змістом таких понять, як центральна нервова система, периферійна нервова система, кора головного мозку.

Розкриваючи особливості будови нервової системи, доцільно поглибити знання студентів про її функції. Дуже важливо показати роль ретикулярної формації у проведенні нервових імпульсів.

Вивчаючи взаємозв’язок психіки і мозку людини, слід зробити висновок, що мозок як саморегулююча система складається з трьох основних блоків, і визначити, до чого приводить порушення роботи кожного з них.

^ Основні поняття та ключові слова: системність у роботі великих півкуль. Функціональна асиметрія головного мозку. Рефлекторний характер психічної діяльності. Перша і друга сигнальні системи. Будова нервової системи. Безумовні та умовні рефлекси. Центральна нервова система, спинний мозок, головний мозок, нейрони, синапси, збудження, гальмування, периферійна нервова система, рефлекси, довгастий мозок, вар оліїв листок, середній мозок, проміжний мозок, мозочок, біла речовина, сіра речовина, великі півкулі, умовні та безумовні рефлекси.


^ Термінологічний словник

Рефлекторні дії – дії у відповідь на подразник, зумовлені діяльністю центральної нервової системи.

Сила нервової системи – здатність нервової системи витримувати сильні подразники.


^ Завдання для самостійної роботи:

  1. З’ясувати за допомогою психологічного словника значення та зміст основних термінів (понять) теми.

  2. Питання для самостійного опрацювання: «Положення про рефлекторну дугу» (І.Л.Сєченов).

  3. Письмове практичне завдання №3 (у зошиті для самостійної роботи): ознайомитися із основними функціями півкуль головного мозку і у відповідності до рівня функціональної асиметрії півкуль головного мозку та користуючись методикою визначити свій тип особистості та описати його характеристику.


Питання для самоконтролю

  1. Як побудований мозок людини?

  2. Функції спинного мозку і головного мозку.

  3. Основні блоки, з яких складається мозок.

  4. Властивості і функції вищої нервової діяльності.

  5. Спеціалізація великих півкуль.

  6. Розбіжності вищої нервової діяльності людей і тварин.

  7. Які функції виконує ліва півкуля головного мозку людини?

  8. Які функції виконує права півкуля головного мозку людини?

  9. Якою половиною тіла керує права і ліва півкуля головного мозку?

  10. В якій півкулі головного мозку людини знаходяться центри, що контролюють усну мову?



Тести для самоконтролю:

  1. Функціональна асиметрія головного мозку – це:

  1. аналітична діяльність головного мозку;

  2. розподіл півкуль головного мозку за обсягом;

  3. розподіл функцій між півкулями головного мозку;

  4. синтетична діяльність головного мозку.


Завдання для самоконтролю:

Завдання 1.

Подразнення електричним струмом окремих ділянок мозку викликає скорочення певних груп м’язів, в результаті чого вдалося скласти карту кори мозку, визначити локалізацію різних функцій.

Чим пояснюються розбіжності між моторними проекціями в позі рухів різних частин тіла?

Завдання 2.

В наведених висловлюваннях відображені важливіші ідеї, котрі вплинули на розвиток вітчизняної психології.

  1. «Головнішими, сильнішими є враження, які постійно залишаються від визначення вищої нервової діяльності нашим методом, – це надзвичайна пластичність цієї діяльності, їх величезні можливості: ніщо не зостається нерухомим, непіддатливим, а завжди може бути досягнено, змінюватися до кращого, аби були здійснені відповідні умови».

  2. «В діяльності, здійснюючи яку людина чинить свій життєвий шлях, всі психічні властивості особистості не тільки виявляються, алей формуються.

  3. «Всіляка функція в культурному розвитку з’являється на сцені двічі, в двох планах, спочатку в соціальному, потім – психологічному, спочатку між людьми – як категорія інтерпсихічна, потім усередині дитини – як категорія інтрапсихічна».

  4. «Всі акти свідомого і несвідомого життя за засобами походження суть рефлекси». Назвіть авторів цих висловлювань.


ЛІТЕРАТУРА

Основна

  1. Гроф С. За пределами мозга. 2-е изд. – М.: Изд-во Трансперсонального Ин-та, 1993. – С. 68 – 92, 146 – 153.

  2. Дубровский Д. И. Психика и мозг: результаты и перспективы исследований // Мозг и сознание / Отв. Ред. Д. И. Дубровский, Р. И. Кругликов. – М.: ФО СССР, 1990. – C. 3 – 31.

  3. Ротенберг В.С., Бондаренко С.М. Мозг. Обучение. Здоровье. – М.: Просвещение, 1989.

  4. Хамори Й. Долгий путь к мозгу человека. – М.: Мир, 1985. – С. 105 – 115.


Тема 6. ^ ВИНИКНЕННЯ ТА ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ЛЮДСЬКОЇ СВІДОМОСТІ


Методичні вказівки

Закріплення знань з даної теми проходить в процесі вивчення рекомендованої літератури, співбесіди на практичних заняттях. При цьому дуже важливо зрозуміти і засвоїти різні підходи до розкриття сутності психіки та свідомості.

^ Основні поняття та ключові слова: індивідуальна свідомість людини як вища форма психічного відображення. Структура свідомості. Несвідоме в психіці людини. Природа та сутність психіки людини. Мозок та психіка.


^ Термінологічний словник

Несвідоме – сукупність психічних процесів, які не представлені в свідомості людини.

Підсвідоме – сукупність актуально неусвідомлених психічних процесів і станів, здатних помітно впливати на поведінку людини і зміст її свідомості.

Самосвідомість – відображує знання людини про саму себе і свої реальні та потенціальні можливості.

Свідомість – найвища, властива людині форма психічного відображення об’єктивної дійсності, опосередкована суспільно – історичною діяльністю людей.

^ Умовні рефлекси – це зміни діяльності організму або окремого його органу відповідно до зміни навколишнього середовища.


Завдання для самостійної роботи:

  1. Підготовка до модульної контрольної роботи №1.

  2. Підготовка до семінару №2 за планом семінарських занять.

  3. З’ясувати за допомогою психологічного словника значення та зміст основних термінів (понять) теми.

  4. Питання для самостійного опрацювання:

    1. «Мова» і спілкування тварин;

    2. «Поняття свідомості, самосвідомості та ментальності».


Питання для самоконтролю

  1. Що таке психічне відображення? Як Ви розумієте це явище?

  2. Які функції психіки?

  3. Що таке свідомість? Ознаки свідомості.

  4. Що таке несвідоме? Зв’язок свідомих та несвідомих складових свідомості.


Тести для самоконтролю:

  1. Свідомість людини є продуктом:

    1. біологічної еволюції;

    2. соціальної еволюції;

    3. праці та суспільно-історичного розвитку людини;

    4. біологічного й соціально-історичного розвитку;

    5. безпосереднього впливу навколишнього середовища.

  2. Якому компоненту свідомості людини відповідає пізнання людиною своїх власних якостей та особливостей?

    1. знання;

    2. ставлення;

    3. самосвідомість;

    4. цілеспрямованість діяльності.

  3. Найвища стадія розвитку психіки, притаманна тільки людині – це:

    1. свідомість;

    2. підсвідомість;

    3. сенсорна стадія;

    4. душа.

  4. Надсвідоме – це те, що:

    1. усвідомлюється суб’єктом і має об’єктивний результат;

    2. не усвідомлюється суб’єктом і не має реально значимого змісту;

    3. усвідомлюється суб’єктом і не має значимого результату;

    4. не усвідомлюється суб’єктом, але має об’єктивно значимий зміст;

    5. субсенсорні реакції.


ЛІТЕРАТУРА

Основна

  1. Выготский Л. С. Психика, сознание, бессознательное // Собр. Соч.: В 6-и т. Т. 1. – М.: Педагогика, 1982. – С. 132 – 148.

  2. Гундертайло Ю. Д. Особистісна міфологія // Практична психологія та соціальна робота. – 1998. – № 6 – 7. – С. 11 – 14.

  3. Зинченко В. П. Миры сознания и структура сознания // Вопросы психологии. – 1991. – № 2. – С. 15 – 36.

  4. Корнилов А. П. Диагностика регулятивной функции самосознания // Психологический журнал. – 1995. – Т. 16. – № 1. – С. 107 – 114.

  5. Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики. 4-е изд. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – С. 292 – 317.

  6. Пойман Э. Происхождение и развитие сознания. – М, 1998.

  7. Симонов П. Сознание, подсознание, сверхсознание // Популярная психология. Хрестоматия / Сост. В. В. Мироненко. – М.: Просвещение, 1990. – С. 45 – 55.

  8. Шерозия А. Е. Психика. Сознание. Бессознательное. – Тбилиси: Мецниереба, 1979. – С. 17 – 104, 112 – 123, 146 – 154.

  9. Яценко Т. С. Проблема дослідження несвідомої сфери психіки суб’єкта // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. – № 7. – С. 10 – 15.

Додаткова

  1. Аллахвердов В. Сознание как парадокс. – СПб., 1999. – С. 30 – 34.

  2. Безант А. Изучение сознания: Вклад в психологию. – М.: Алетейа, 1997. – С. 27 – 34, 85 – 95, 120 – 145.

  3. Фрейд З. Психология бессознательного. – М.: Просвещение, 1990.

  4. Фромм Э. Бегство от свободы. – М.: Прогресс, 1990. – С. 30 – 37, 43 – 51, 58 – 59.


Змістовний модуль 2. ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ


Тема 7. ^ ПОНЯТТЯ ПРО ОСОБИСТІСТЬ. ІНДИВІД, ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ, ЛЮДИНА, ОСОБИСТІСТЬ


Методичні вказівки

Студент повинен чітко усвідомити, що в психології використовуються різні поняття для визначення різних властивостей людини. Так, коли кажуть «індивід», то цим хочуть підкреслити належність особи до людського роду. Особистість – це соціальний індивід, суб’єкт пізнання, діяльності, носій свідомості. Індивідуальність – це своєрідність інтелекту, почуттів, волі, темпераменту, їхні комбінації.

Зверніть увагу на те, що і у вітчизняній, і у зарубіжній науці існують різноманітні теорії, які намагаються описати структуру особистості. Наприклад, за К.К.Платоновим у структурі особистості виділяють чотири підструктури різного рівня та накладені на них підструктури здібностей та характеру:

  1. Підструктура спрямованості особистості: переконання, світогляд, ідеали, прагнення, інтереси, бажання. Визначальним для цієї підструктури є суспільне буття людини, виховання

  2. Підструктура досвіду: знання, вміння, навички, звички. Набувається досвід упродовж навчання і виховання. Провідним у надбанні досвіду є соціальний чинник.

  3. Особливості психічних процесів: уваги, волі, почуттів, сприймання, мислення, відчуттів, емоцій, пам’яті

  4. Підструктура біологічних властивостей: задатки, темперамент і властивості, які зумовлені статтю, віком, станом здоров’я.

При засвоєнні цієї теми треба підкреслити, що однією із суттєвих властивостей в структурі особистості є її спрямованість.

Особливу увагу треба звернути увагу на засвоєння основних положень про особистість, яка є носієм психіки.

Загалом, тема «Особистість» – одна із складних, багатоструктурних за своїми компонентами та центральних в курсі психології.

Особистість людини формується прижиттєве та розкривається в процесі активної взаємодії з оточуючим її предметним довкіллям та соціумом.

На семінарському занятті студентам потрібно засвоїти, що в ході онтогенезу природні задатки індивіда не просто розкриваються, а перетворюються в певні механізми цілісної організації, системи, що забезпечують розвиток психічної діяльності людини і формування стійких психічних властивостей та їх систем, які утворюють особистість.

Студенти повинні засвоїти різні точки зору, познайомитися з різними теоріями особистості, визначитись із їх структурами, властивостями, динамікою особистості.

Крім того, в структурі особистості джерелом активності виступають потреби та мотиви, спрямованість, що пов’язана з цілеутворенням, перспективами, ідеалами.

Ядром особистості виступає система «Я», що розвивається і визначається через самосвідомість, самосприйняття, самооцінки та домагання.

Засвоюючи теоретичні знання з теми «Особистість», студенти зможуть краще зрозуміти і свою власну особистість І підійти до науково-обгрунтованого практичного, експериментального вивчення особистості.

Набуті знання допоможуть студентам зорієнтуватись у професійному розвитку особистості майбутнього спеціаліста різного профілю діяльності, бо тільки гармонійно розвинена особистість з чітко усвідомленими перспективами і образами майбутнього зможе досягти високих результатів в оволодінні тією чи іншою галуззю професійної діяльності.

При підготовці до семінарського заняття необхідно оволодіти точним змістом таких понять, як: інтелект, самосвідомість, особистість, понадсвідомість, геніальна творча особистість, надособистість.

^ Основні поняття та ключові слова: особистість, людина, індивід, індивідуальність, суб’єкт, біологічна підструктура, особливості соціального досвіду, стійкість особистості, мінливість особистості, єдність особистості; рушійні сили розвитку особистості, біогенетичний закон розвитку, соціогенетичний закон розвитку, принцип розвитку; Сучасні теорії особистості. Структура особистості. Самосвідомість особистості. Самооцінка. Захисні механізми особистості. Основні властивості особистості. Локус контролю.


^ Термінологічний словник


Індивід – жива істота, що належить до людського роду.

Індивідуальність – сукупність своєрідних та неповторних рис особистості.

Особистість – це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізич­ними властивостями; людський індивід як суб’єкт міжособистісних і соціальних відносин і свідомої діяльності.

«Я – концепція» – відносно стійка, усвідомлена, неповторна система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми і відноситься до себе.

«Я – образ» – результат виділення людиною самою себе оточуючою середовища, що дозволяє їй відчувати себе суб’єктом своїх фізичних і психічних станів, дій і процесів, переживати свою цілісність і тотожність з самим собою – як у відношенні свого минулого, так і теперішнього, і майбутнього.


Завдання для самостійної роботи:

  1. Підготовка до семінару №4 за планом семінарських занять.

  2. З’ясувати за допомогою психологічного словника значення та зміст основних термінів (понять) теми.

  3. Самостійно опрацювати матеріал із написанням опорного конспекту (на вибір):

    1. Сучасні психологічні теорії особистості.

    2. Види суперечностей та їхня роль у становленні характеру й волі особистості.

    3. Форми і методи самовиховання як фактор самовдосконалення особистості.

    4. Формування особистості та психологічна зрілість особистості.

    5. Феномени ідентифікації, рефлексії та емпатії.

  4. Письмове практичне завдання №4 (на вибір):

    1. скласти програму самовдосконалення (як особистості);

    2. за допомогою методики О.Штепи дослідити власну особистісну зрілість;

    3. виявити рівень самооцінки особистості у студентів, встановити її відповідність (завищена, понижена, адекватна). Проаналізувати отримані результати, намітити шляхи усунення фактів переоцінки і недооцінки себе як особистості студента;

    4. визначити власний тип особистості за методиками: символічні завдання на виявлення «соціального-Я» (ідентифікація, егоцентричність, самооцінка, сила, соціальна зацікавленість); «Будинок-дерево-людина»;

  5. Проаналізувати та дати відповідь на наступні запитання:

    1. Які впливи, які визначають Вас як особистість?

    2. Як співвідноситься соціальне та індивідуальне у Вашій особистості?

    3. Психологічна характеристика власної особистості.

    4. Якою людиною Ви бачите себе в майбутньому?

  6. Підготуватися до обговорення:

    1. Особистісний ріст – що це таке і як його здійснити?

    2. Життєвий сценарій, життєва позиція, життєвий шлях і доля людини – це одне й теж? Які вони бувають?

    3. Психосоціальна концепція розвитку особистості Т.Еріксона.

    4. Психологічні механізми та основні етапи соціалізації особис­тості.

    5. Критичні періоди в розвитку особистості.

    6. Ментальність, духовність, саморозвиток особистості. [Пашукова Т.І. «Молитва і характер». Ментальність, духовність, саморозвиток особистості. Тези доповідей на Міжнародній науково-практичній конференції. Київ – Луцьк, 1994. Ч.1. Розділ 3. С.500-524.].

    7. Чи справедлива така ідея: «Досягнувши вершини самосвідомості, особа знаходить відповіді на всі питання буття?» Поясніть свою думку;

    8. У чому полягає специфіка філософських, соціологічних і психологічних підходів до розуміння особи?


Питання для самоконтролю

  1. Які головні ознаки особистості?

  2. У чому виявляється суспільна сутність особистості?

  3. Розкрийте співвідношення понять «особистість» та «індивідуальність» та понять «людина», «індивід», «індивідуальність» і «особистість».

  4. Поняття про структуру особистості.

  5. Роль біологічних і соціальних факторів в структурі особистості.

  6. Чи можна прискорити психічний розвиток особистості?

  7. Механізми психологічного захисту.

  8. Що таке самооцінка?

  9. Перерахуйте функції самооцінки.

  10. Як пов’язані між собою самооцінка особистості та рівень її домагань?

  11. Яка існує залежність між самооцінкою людини і її рівнем домагань і успішності діяльності?

  12. Які особливості поведінки притаманні людині з адекватною самооцінкою?

  13. Які особливості поведінки притаманні людині з завищеною самооцінкою?

  14. Які особливості поведінки притаманні людині з заниженою самооцінкою?

  15. Що визначає локус контролю особистості?

  16. Які якості притаманні інтерналу?

  17. Які якості притаманні екстерналу?

  18. Охарактеризуйте дії інтернала у ситуаціях, пов’язаних з ризиком.


Тести для самоконтролю:

  1. Особистість – це:

    1. людська індивідуальність, якій притаманні особливі якості;

    2. індивід, який суттєво відрізняється від інших;

    3. психологічна характеристика людини, яка вступає в соціальні зв’язки, володіє мовленням;

    4. людина, яка здатна розуміти себе й інших, має значні й високі психологічні риси.

  2. Наведені нижче особливості поведінки людини характеризують її або як індивіда, або як особистість. Виділіть ті з них, які характеризують її лише як особистість:

    1. старанність, правдивість, інтереси, чесність;

    2. сміливість, музичні здібності, реактивність, чудова дикція;

    3. чуйність, емоційна збудливість, висока сенсорна чутливість, інтерес до спорту;

    4. приємний голос, наполегливість, ідеали, красива хода.

  3. Я-концепція – це:

    1. усвідомлення власного Я;

    2. усвідомлення своїх психічних властивостей і якостей;

    3. система самосприйняття;

    4. уявлення про себе як неповторну особистість.


ЛІТЕРАТУРА

Основна

  1. Асмолов А. Г. Психология личности: Учебник. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 367 с.

  2. Бодалев А.А. Психология о личности. – М., 1988.

  3. Бороздина Л. В. Что такое самооценка? // Психологический журнал. – 1992. – Т. 13. – № 4. – С. 99 – 100.

  4. Донченко Е.А.,Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. – К.: Узд.политической литературы Украины. 1989.

  5. Зейгарник Б. Психология личности: норма и патология. – М., 1998.

  6. Зиверт Х. Тестирование личности. – М., 1999.

  7. Мерлим В.С. Структура личности. Характер, способности, самосознание: Учебное пособие к спецкурсу. – Пермь: Изд-во Пермск. ун-та, 1990.

  8. Первин Л. Психология личности. Теория исследования. – М., 2000.

  9. Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. – М., 1982.

  10. Психология изучения личности. – СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 1999. – 288с.

  11. Психология личности. – В 2-х т. – 2000. – 447 с.; 542 с.

  12. Психология личности: Словарь-справочник / Под ред. П. П. Горностая, Т. М. Титаренко. – К.: Рута, 2001. – 320 с.

  13. Психология личности: Хрестоматия. В 2-х т. – Самара: „БАХРАХ”, 1999. – Т.1. – 448 с.; Т.2 – 544 с.

  14. Психологія особистості: Словник-довідник / За редакцією П.П.Горностая, Т.М.Титаренко. – К.: Рута, 2001. – 320 с.

  15. Рубинштейн С. Л. Самосознание личности и ее жизненный путь // Психология личности. Тексты / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, А. А. Пузырея. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 127 – 131.

  16. Симонов П. В., Ершов П. М. Темперамент. Характер. Личность. – М.: Наука, 1984. – 161 с.

  17. Теории личности в западноевропейской и американской психологии. Хрестоматия по психологии личности / Ред.-сост. Д. Я. Райгородский. – Самара: Изд. Дом “БАХРАЙ”, 1996. – С. 85 – 153.

  18. Титаренко Психологія особистості. К., 2009.

  19. Фельдштейн Д.М. Психология развития личности в онтогенезе. – М., 1989.

  20. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности (Основные положения, исследования и применение): Пер. с англ. – СПб.: Питер Пресс, 1997. – 608 с. – С. 111 – 116, 199 – 201.

  21. Штепа О. Феномен особистісної зрілості / Штепа О.// Збірник наукових праць «Соціальна психологія». – 2005. – № 1(9). – С. 62-77.



Тема 8.^ СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ.

ПСИХІЧНІ УТВОРЕННЯ ОСОБИСТІ: ЗНАННЯ, НАВИЧКИ, ВМІННЯ, ЗВИЧКИ.


Методичні вказівки

Ознайомлення і закріплення знань за темою, яка вивчається, проводиться в процесі вивчення рекомендованої викладачем літератури, співбесіди на практичних заняттях, виконання конкретних лабораторних завдань. При цьому важливо розкрити специфіку та особливості діяльності як форми активності людини, визначити основні принципи психологічної теорії діяльності, з’ясувати структуру діяльності, охарактеризувати структурні компоненти діяльності та визначити фізіологічні механізми формування навичок.

Слід виходити з того, що діяльність – це активна взаємодія людини із навколишнім світом, у якій вона досягає свідомо поставленої цілі, що виникла в результаті появи в ній певної потреби, мотиву.

Зверніть увагу на те, що діяльність вивчається багатьма суспільними, природничими і технічними науками: філософією, соціологією, історією, економікою, менеджментом, фізіологією, науковою організацією праці та ін. Суспільна природа діяльності людини проявляється передусім у тому, що вона оволодіває суспільно виробленими знаряддями праці та засобами їх використання. Людина як член суспільства включена у систему суспільних відносин безпосередньо своєю діяльністю.

Слід зрозуміти, що діяльність – вирішальний чинник формування та розвитку особистості. Свідомість виникає, формується, проявляється у діяльності. Розвиток видів діяльності здійснюється у нерозривній єдності з розвитком потреб. Збільшення потреб людей пов’язано зі збільшенням та розвитком видів діяльності, за допомогою яких ці потреби задовольняються. Будь-яка діяльність спрямована на задоволення потреб суспільства та індивідів як членів суспільства.

Необхідно звернути увагу на те, що основною, генетично вихідною є зовнішня, предметна діяльність, яка породжує всі види внутрішньої психологічної діяльності. Саме предметність є конституційною характеристикою діяльності: спочатку діяльність визначається предметом, потім вона опосередковується та регулюється його образом як суб’єктивним продуктом.

Головними процесами діяльності виступають інтеріоризація її зовнішньої форми та екстеріоризація – внутрішньої; перша веде до створення образу дійсності, друга – до упредметнення образу.

Потрібно чітко зрозуміти і вивчити напам’ять: які є складові діяльності, чим відрізняються дії та операції, як співвідносяться потреби, мотиви, цілі, задачі.

У кожній діяльності можна вирізнити:

  • суб’єкт діяльності;

  • процес діяльності;

  • предмет діяльності;

  • умови діяльності;

  • продукти діяльності.

Студент має використати і закріпити цю інформацію під час виконання практичних завдань. Зверніть увагу на те, що деякі дослідники у складі діяльності виділяють потребнісно-мотиваційну, операціональну, інформаційну та регуляторну підсистеми.

Складність діяльності залежить від того, наскільки ціль віддалена від предмета. Звичайно, діяльність реалізовується як система послідовних дій, кожна з яких вирішує часткову задачу, є окремим кроком у напрямку до кінцевої мети – задоволення потреби, що викликала цю діяльність. Мотиви і цілі можуть не співпадати. Те, чому людина діє певним чином, часто не збігається з тим, для чого вона діє. Роз’єднання мотиву і цілі в діяльності передусім обумовлене суспільним поділом праці.

Дію, яка забезпечує виконання однієї простої задачі, у психології прийнять вважати одиницею, або елементом діяльності.

Дія є складною організацією цілої низки когнітивних, виконавських, ціле утворюючих, емоційно-оцінювальних процесів.

Студент повинен чітко усвідомити, що за руховими актами, які можна зовнішньо спостерігати в кожній діяльності, приховується велика і складна система процесів формування мотивів, цілей, планів, образів, прийняття рішення, аналізу та синтезу поточної інформації, сигналів зворотного зв’язку. Саме вона і є предметом психологічного дослідження діяльності. Успіх будь-якої діяльності залежить від уміння її виконувати.

Слід звернути увагу на те, що уміння – це готовність людини, що ґрунтується на знаннях і навичках, успішно виконувати певну діяльність. До загальних умов, які сприяють найбільшій ефективності формування уміння, належать: а) розуміння людиною узагальненого правила; б) зворотний зв’язок у процесі розв’язання нових завдань.

Уміння – це використання суб’єктом наявних знань і навичок для вибору і здійснення способу дій відповідно до поставленої мети. Сутність вміння як психологічного новоутворення полягає в готовності до продуктивного виконання нових завдань. Сформоване вміння може стати властивістю особистості та умовою для набуття нових знань, умінь і навичок, тобто показником її інтелектуального розвитку. Узагальненість умінь виявляється у способах діяльності (навчальної, трудової, професійної) та визначається перенесенням способів дій під час виконання подібних чи різних видів діяльності.

Студент має зрозуміти, що навичка – це дії, які виконуються автоматично, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психічної енергії, без істотної участі свідомості в їх регулюванні. Хоча вироблення навички здійснюється під контролем свідомості, однак після засвоєння навичка функціонує вже практично незалежно від неї.

Слід наголосити, що навичка створюються за три етапи, у процесі автоматизації дій. ^ Аналітичний етап: аналіз та оволодіння окремими предметами дії. Синтетичний етап: об’єднання елементів у цілісну дію. Третій етап – автоматизація: вправляння з метою надання дії плавності, швидкості, зняття постійного свідомого контролю та напруження.

Позитивний вплив раніше набутих навичок на процес формування нових називається перенесенням. Воно зумовлюється наявністю схожих і тотожних рис у старих і нових навичок. У випадку, коли раніше утворені навички справляють негативний, гальмівний вплив на утворення нових, йдеться про інтерференцію.

Джерелом активності людини є її мотиваційна сфера, тому в дослідженні діяльності психологію цікавлять перш за все мотиви і цілі. Немотивованої діяльності не може бути. У разі, коли в активності відсутня ціль, діяльність теж відсутня, натомість має місце імпульсивна поведінка, що управляється безпосередньо потребами, потягами й емоціями.

У загальному вигляді мотив є відображення потреби, яка постає як об’єктивна необхідність. Потреби людей диктують їхню поведінку так само, як сила тяжіння – рухи фізичних тіл.

Основу мотиваційної сфери особистості становлять потреби, що виражають її залежність від умов існування і породжують діяльність, спрямовану на зняття цієї залежності. Потреби – це рушійна сила розвитку особистості. Зверніть увагу на те, що існують різні класифікації потреб, зокрема така:

Базові потреби – це потреби у матеріальні умовах і засобах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності та відпочинку;

Похідні потреби, які формуються на основі базових – це естетичні потреби, потреби у навчанні;

Вищі потреби, які включають, насамперед, потреби у творчості, самовизначенні.

Необхідно запам’ятати, що до складу мотиваційної сфери входять також установки, переконання, прагнення та інтереси. Інтереси – це емоційно забарвлена інтелектуальна вибірковість, яка виникає тоді, коли об’єкт викликає емоційний відгук. Інтереси розрізняються за широтою, глибиною та стійкістю.

Прагнення – це мотиви, в яких виявляються потреби особистості в умовах спеціально організованої її діяльності, можливо, протягом тривалого часу життя (закінчити навчальний заклад, працювати за фахом).

Розрізняють такі види прагнень:

Потяг – має невисокий рівень усвідомлення цілі, відчувається як емоційний порив, незадоволення існуючим станом речей;

Бажання – цілі більш усвідомлені, спонукань до вольових дій.

Прагнення досягти цілей того ступеня складності, на який людина вважає себе здатною, визначає рівень її домагань. Він залежить від самооцінки та співвідношення двох протилежних тенденцій: прагнення до успіху і прагнення уникнути невдачі.

Переконання – це уявлення, знання, ідеї, які набули ролі мотивів поведінки. Сукупність переконань про суспільство, людей і природу становить світогляд людини. Переконання містять три головні компоненти:

  • когнітивний – знання;

  • емоційний – оцінка, ставлення, почуття;

  • поведінковий – воля.

Зверніть увагу на те, що про наявність переконання свідчать не тільки знання, а й емоційне переживання та потреба діяти відповідно до нього.

Установка – готовність людини, її стійка схильність реагувати та діяти певним чином; установка забезпечує легкість, майже автоматичність вибору поведінки.

У вітчизняній психології прийнято розрізняти чотири основні види людської діяльності: спілкування, гру, навчання та працю. Кожному віковому етапу психологічного розвитку властива своя провідна діяльність, у якій задовольняються актуальні потреби індивіда, розвиваються мотиваційні, пізнавальні, операційні, емоційні, вольові процеси, формується особистість. Спілкування виступає як форма спільної діяльності, під час якої внутрішній світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається обмін інформацією, діями, почуттями, завдяки чому з’являється можливість узгодження індивідуальних мотивів та планів, координації діяльності окремих учасників спілкування.

Гра – це вид діяльності, який спрямований на умовне моделювання реальних життєвих ситуацій, які виникають під час спілкування, навчання, праці. Розрізняють види ігор за кількістю учасників, їхнім віком, тією головною функцією, яку та чи інша гра виконує в житті людини, та ін..

Часто зустрічаються змішані види ігор: предметно-рольові, сюжетні ігри з правилами, ділові-рольові тощо. Ігри відіграють велике значення в житті людей. Для дітей вони мають переважно розвиваюче значення, хоча суб’єктивно сприймаються як задоволення. Для дорослих ігри служать засобом спілкування, розрядки, навчання та аматорства. Перевага гри в тому, що вона не вимагає від людини значних вольових зусиль, сприяє появі позитивних емоцій, дозволяє легко засвоїти велику кількість інформації та без значного ризику опанувати складними навичками й уміннями в усіх сферах життя.

Студент повинен чітко усвідомити: до гри слід ставитися уважно, тому що ігрова діяльність дітей є процесом їхньої соціалізації, підготовки до майбутнього дорослого життя, входження у соціальні ролі, оволодіння соціальним досвідом людства. Вона поступово розвивається, стає більш складною, за своєю структурою наближаючись до навчання і праці.

У ділових іграх беруть участь дорослі, відшліфовуючи певні вміння й навички, скажімо в технологічному чи організаційному управлінні. Багато спортивних змагань відбувається у вигляді групових ігор (футбол, хокей, волейбол тощо).

Зверніть увагу на те, що навчання – це діяльність, яка спрямована на передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду. На відміну від гри, ця діяльність має два внутрішньо пов’язані моменти: викладання та учіння.

Викладання – цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом, організатором педагогічного процесу. Учіння – цілеспрямоване засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті. Учіння є однією зі складових педагогічного процесу, що охоплює діяльність учня (студента) під керівництвом учителя (викладача). Зміст учіння зумовлюється потребами суспільства, станом розвитку науки, навчальними програмами, підручниками і посібниками, а методи і форми – специфікою матеріалу, індивідуальними особливостями учня і вчителя тощо.

Студентам з власного досвіду відомо, що конкретно учіння виступає у формі інтелектуальних дій учня, наприклад: читання літератури, слухання й засвоєння того, що викладає вчитель, власних спостережень та експерименту, розв’язання різних навчальних задач тощо, а також у формі фізичних дій (уроки праці, робота в майстернях, на пришкільних ділянці, посильна праця у промисловості чи сільському господарстві).

Слід також зрозуміти, що праця – це цілеспрямована діяльність людини на перетворення і освоєння навколишнього світу з метою задоволення потреб, унаслідок якої створюються матеріальні й духовні цінності, формується сама людина.

Процес праці складається з трудової діяльності, предмета праці (над чим працюють) і знарядь праці (чим працюють). Під час праці люди вступають у відносини – виробничі й міжособові. У праці людина самоутверджується, реалізовує свій фізичний, духовний, соціальний потенціал. У психологічному розумінні праця потребує всебічної відображально-регулятивної діяльності, тобто: уваги й терпіння, вміння планувати й передбачати, аналізувати й узагальнювати, формувати мету і послідовно її досягати, усвідомлювати процес і результати праці.

Зверніть увагу на те, що у психології розглядають репродуктивну, продуктивну і творчу працю – залежно від психологічних механізмів та досягнутих матеріальних чи ідеальних результатів. Так, репродуктивною працею не створюється нічого нового – під нею розуміють відображення у кількісному вимірі вже відомого, наприклад: робота на конвеєрі, копання канави, переписування декілька разів того самого тексту і т.д. Продуктивна праця як у психологічному плані, так і за результатами діяльності передбачає під час відтворення вже відомого внесення елементів новизни, тобто вищий ступінь мислення та якісніший результат, наприклад: у процесі продуктивної праці замість серійного стандартного столу з прямими ніжками зробити стіл із фігурними ніжками; під час переписування тексту виправляти граматичні помилки і вдаліші компонувати деякі речення. Творча праця – це створення нового, яке суттєво відрізняється від уже відомого або є таким, якого ще не існувало взагалі. У цьому випадку «підключаються» найскладніші механізми мислення та уяви. Прикладами творчої праці може бути праця винахідників, учених, художників, педагогів, письменників, артистів, архітекторів, раціоналізаторів та ін.

^ Основні поняття і ключові слова: діяльність, активність, потреби, мотиви, мета, психологічна теорія діяльності, види діяльності, дії, операції, навички, уміння, звички, рефлекторне коло.


^ Термінологічний словник


Автоматизація – процес та етап формування навичок та вмінь шляхом вправ.

Автоматизм – дія, яка виконується мимовільно та не усвідомлено.

Активність – один з головних і необхідних проявів життя, внутрішня спонукальна сила, спрямована на задоволення потреб організму.

^ Ведуча діяльність – вид діяльності, який забезпечує розвиток особистості, її властивостей в певний період розвитку.

Вміння – це готовність людини успішно виконувати певну діяльність, що базується на знаннях і навичках.

Гра (ігрова діяльність) – головна форма вияву активності дитини дошкільного віку, головний засіб пізнання нею зовнішнього світу та відображення його.

^ Дія – система рухів, спрямованих на присвоєння предмета чи його змісту, відносно завершений елемент діяльності.

Діяльність – це свідома людська активність, що виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети, та задоволен­ня власних потреб.

^ Звички – дії, виконання яких є для особистості необхідністю, потребою.

Знання – сукупність інформації в певній галузі.

Ідеал – це образ реальної людини або створеного особистістю взірця, яким вона керується в житті протягом певного часу і який визначає програму її самовдосконалення на майбутнє.

Інтерференція навичок – явище, коли раніше утворені навички справляють негативний, гальмівний вплив на утворення нових, що виявляється в зниженні продуктивності дій, виникненні помилок.

^ Мета – це те, до чого прагне людина, для чого вона працює, за що бореться, чого хоче досягти в своїй діяльності.

Мотив – це внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до діяльності і визначає її спрямованість.

^ Навички – вдосконалені шляхом багаторазових вправ компоненти вмінь, що виявляються в автоматизованому виконанні дій.

Навчання (навчальна діяльність) – активна свідома і цілеспрямована діяльність, спрямована на засвоєння знань. Головний різновид діяльності дітей шкільного віку.

^ Праця (трудова діяльність) – свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ.

Установка – це неусвідомлюваний особистістю стан готовності до діяльності, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба.


Завдання для самостійної роботи:

  1. Підготовка до семінару №4 за планом семінарських занять.

  2. З’ясувати за допомогою психологічного словника значення та зміст основних термінів (понять) теми.

  3. Самостійно опрацювати матеріал:

    1. «Виховання, навчання і психічний розвиток особистості».

    2. «Характерні риси гри як одного з видів діяльності».

    3. «Провідні види діяльності: гра, навчання, праця».

  4. Письмове практичне завдання №5 (на вибір):

    1. проведіть психологічний аналіз Вашої майбутньої професійної діяльності за фахом підготовки, беручи за орієнтир такий план:

що є предметом цієї діяльності – з чим або з ким зазвичай працює людина;

знаряддя праці – за допомогою чого працює людина;

процес діяльності – з яких основних дій складається робота за обраною спеціальністю;

мета, значення цієї професійної діяльності;

продукт діяльності – які матеріальні або духовні цінності створюються завдяки цієї діяльності;

суб’єкт діяльності – хто має право здійснювати цю діяльність, які професійно значущі якості повинні бути в цієї людини, тобто: знання, вміння, навички; риси характеру; моральні переконання.

    1. за допомогою методики «Анкета студента» зробіть моніторинг власної учбової діяльності. Дайте якісну оцінку ефективності кожного з чотирьох компонентів вашої учбової діяльності, складіть план удосконалення свого навчання;

    2. визначити форми і методи активізації виховання та навчання в сучасній школі;

    3. з’ясувати відмінності між поняттями активність, діяльність і творчість.

  1. Підготуватися до обговорення:

    1. Творча діяльність, її особливості.

    2. Психологічна характеристика творчої особистості (на прик­ладі видатних діячів науки, техніки, культури).

    3. Яскраві особистості в історії людства і нашої держави. Якими якостями вони були наділені, чому за ними йшли інші?

    4. Педагогічна діяльність як особливий вид діяльності.


Питання для самоконтролю

  1. Що таке діяльність?

  2. Які є складові структури діяльності?

  3. Яких видів можуть бути дії?

  4. У чому різниця між дією та вчинком?

  5. Які є види ігор?

  6. Яким чином можна класифікувати професії?

  7. Охарактеризуйте основні види людської діяльності.

  8. Чи впливає діяльність на психічний розвиток особистості? Як саме?

  9. Що таке навичка, уміння, звичка? Порівняйте їх.

  10. Що впливає на формування навичок?


Тести для самоконтролю:

  1. Діяльність – це:

    1. людська активність;

    2. усвідомлена, цілеспрямована активність людини;

    3. фізична активність людини;

    4. психічна активність людини.

  2. Елементом структури діяльності є:

    1. поведінка;

    2. активність;

    3. дія;

    4. мета.

  3. Інтеріоризація – це:

    1. перехід від сприймання об’єктів до їхнього розуміння;

    2. осмислення й вербалізація дії;

    3. перехід від внутрішньої дії до зовнішньої;

    4. перехід від зовнішньої дії до внутрішньої.

  4. Інтерференція – це:

    1. негативний вплив старих навичок на засвоєння нових;

    2. здійснення звичної дії;

    3. багаторазове повторення дії;

    4. позитивний вплив раніше засвоєної навички на опанування нової дії.

  5. Яке з наведених нижче визначень цілей діяльності є правильним:

    1. це усвідомлення спонукання до тих чи інших дій;

    2. це те, що зумовлює прагнення людини до даної, а не до якої-небудь іншої мети;

    3. це те, на що спрямована діяльність і що повинно складати її прямий результат;

    4. це неусвідомлене спонукання людини до тих чи інших дій.


ЛІТЕРАТУРА

Основна

  1. Карпенко З. С. Аксіопсихологія особистості. – К.: ТОВ «Міжнар. фін. агенція», 1998. – 216 с.

  2. Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. – М., 1982.

  3. Шадриков В. Д. Деятельность и способности. – М.: Логос, 1994. – 315 с.


Тема 9.^ СПРЯМОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ТА ДЖЕРЕЛА ЇЇ АКТИВНОСТІ


Методичні вказівки

До спрямованості належать: світогляд, схильності, цілі, інтереси, ідеали, переконання, та мало усвідомлені мотиви, бажання, потяги. Їхнє співвідношення визначає поведінку людини в конкретній життєвій ситуації. Тільки стійке домінування мотиву в значущій ситуації визначає спрямованість особистості.

Спрямованість особистості може проявлятися у ставленні до себе, суспільства, справи. Іноді її визначає надмірно розвинений інтерес до чогось.

^ Основні поняття та ключові слова: активність особистості, спрямованість особистості, темперамент, характер, здібності; мотив, інтерес, переконання, світогляд, ідеал, предметна діяльність.


^ Термінологічний словник


Інтерес – це стійке, вибіркове, емоційно забарвлене прагнення особистості до життєво значущих об’єктів. Одна з форм спрямова­ності особистості, підкріплена позитивною емоцією, пов’язана з проявом пізнавальної потреби.

Переконання – це система мотивів особистості, що спонукає її діяти відповідно до своїх поглядів і принципів.

^ Потреба – це нужда, в якій виявляється залежність людини від певних умов, необхідних їй для життя та діяльності.

Спрямованість особистості – це система домінуючих цілей і мотивів її діяльності, що визначають її самоцінність і суспільну значимість.


^ Завдання для самостійної роботи:

  1. З’ясувати за допомогою психологічного словника значення та зміст основних термінів (понять) теми.

  2. Підготуватися до обговорення: «Що таке спрямованість особистості? Чи можна розуміти спрямованість людини як прояв усіх притаманних їй спонукань»?


Тести для самоконтролю:

  1. Спрямованість особистості формується під впливом:

    1. навчання;

    2. вправляння;

    3. навчання та виховання;

    4. тренування.

  2. Рівень домагань – це:

    1. прагнення людини досягти поставленої мети;

    2. подолання перешкод для досягнення поставленої мети;

    3. індивідуальна здатність особистості;

    4. бажаний рівень самооцінки особистості.


ЛІТЕРАТУРА

Основна

  1. Ильин Е. Мотивация и мотивы. – М., 2000.


Тема 10. ТЕМПЕРАМЕНТ


Методичні вказівки

Основною метою вивчення цієї теми – є усвідомлення того, що діяльність і поведінка людини зумовлюється не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізичної організації, що виразно виявляється в темпераменті особистості.

Вивчаючи питання про темперамент, студент повинен чітко усвідомити, що він характеризує індивіда зі сторони динамічних особливостей його психічної діяльності, а саме: за показниками темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, енергійності, емоційності. Тобто визначає не сутність, а форму її прояву, манеру її поведінки та реакцій у певних обставинах.

Головні властивості темпераменту:

  • сенситивність – міра чутливості до явищ дійсності;

  • реактивність – особливість реагування особистості на різноманітні подразники;

  • пластичність – здатність швидко пристосовуватися до обставин, що постійно змінюються;

  • ригідність – особливість, протилежна пластичності; нездатність перебудовуватися, негнучкість, інертність;

  • екстравертованість – переважна орієнтованість на зовнішні події, на інших;

  • інтровертованість – протилежна екстраверсії, зосередження індивіда на власному внутрішньому світі;

  • емоційна збудливість – показує, наскільки слабкі подразники потрібні для того, щоб виникла емоційна реакція.

Студент повинен чітко усвідомити, як змінювалося упродовж історії уявлення про природу темпераменту. Однією з найбільш відомих вчень про темперамент є теорія І.П.Павлова, що базується на експериментальних дослідженнях вироблення умовних рефлексів. За Павловим, темперамент залежить від типу нервової системи, який зумовлений певним співвідношенням трьох основних ознак: сили, врівноваженості та рухливості нервових процесів збудження і гальмування.

Зверніть увагу на те, що сила нервових процесів означає здатність витримувати, не переходячи в стан гальмування, тривале або часто повторюване збудження. Врівноваженість – це показник співвідношення сили процесів збудження і гальмування. Рухливість – визначається швидкістю переходу нервових клітин від стану збудження до гальмування і навпаки.

Вивчаючи це питання, студентові слід також ознайомитися з теорією Г.Айзенка, якій виділяв дві пари протилежних властивостей людини: емоційну стабільність-нестабільність та інтроверсію-екстраверсію, і вважав, що вони дають змогу виявити чотири комбінації цих властивостей і відповідно – чотири типи темпераменту, які мають класичні назви.

Студент повинен чітко засвоїти, що успішність діяльності безпосередньо не залежить від темпераменту. Немає «кращих» чи «гірших» темпераментів. Властивості темпераменту є відносно психологічно рівноцінними за умов індивідуального стилю діяльності, який має компенсаторне значення. Однак є коло професій (у першу чергу, екстремальних), якими неможливо успішно оволодіти лише завдяки індивідуальному стилю діяльності – для них потрібна професійна придатність і професійний відбір, урахування психофізіологічних властивостей і того ж темпераменту.

^ Основні поняття та ключові слова: темперамент, типи вищої нервової діяльності, сила нервових процесів, рухливість нервових процесів, сенситивність, реактивність, пластичність, ригідність, темп реакції, екстраверсія, інтроверсія.


^ Термінологічний словник


Екстраверсія – властивість людської особистості, яка виявляється у спрямованості відчуттів, переживань, інтересів до зовнішнього світу.

Інтроверсія – переважна скерованість психічних процесів людини (переживання) на свій власний внутрішній світ.

Меланхолік – тип темпераменту, що характеризується вразливістю, схильністю глибоко переживати навіть незначні події, властивий низький рівень нервово-психічної активності, значна емоційна реактивність.

Пластичність – здатність пристосовуватись до обставин, що постійно змінюються.

Реактивність – особливість реагування особистості на різноманітні подразники. Позначається на ставленні особистості до дійсності і до самої себе.

Резистентність – здатність чинити опір негативним або несприятливим обставинам.

Ригідність – складність, нездатність перебудуватися.

Сангвінік – тип темпераменту, що характеризується активністю, рухливістю, схильністю до частої зміни вражень, комунікабельністю.

Сенситивність – міра чутливості до явищ дійсності, що стосуються особистості.

Темперамент – сукупність індивідуальних особливостей особистості, що характеризує динамічну і емоційну сторони діяльності і поведінки.

^ Тип вищої нервової діяльності – стійкий комплекс властивостей вищої нервової діяльності (сила, врівноваженість, рухливість тощо), який визначається в основному сукупністю властивостей нервової системи.

Флегматик – тип темпераменту, що характеризується низьким рівнем активності, в незначному зовнішньому вираженні емоційних станів, глибини почуттів і настроїв.

Холерик – тип темпераменту, що проявляється в бурхливих емоціях, різких змінах настрою, неврівноваженості, імпульсивності та загальній рухливості.


Завдання для самостійної роботи:

  1. Підготовка до семінару №5 за планом семінарських занять.

  2. З’ясувати за допомогою психологічного словника значення та зміст основних термінів (понять) теми.

  3. Письмове практичне завдання №6 (у зошиті для самостійної роботи): на основі методики Г.Айзенка визначити власний тип темпераменту. Ознайомитися та опрацювати методику, визначити його значення в роботі соціального педагога.

  4. Підібрати методики для визначення типу темпераменту і врахувати їхню важливість в процесі самовиховання.

  5. Знайти приклади опису типових холериків, сангвініків, флегматиків, меланхоліків серед персонажів художніх творів.

  6. Підготуватися до обговорення:

    1. Темперамент як основа для формування певних особистісних рис людини (вразливість, емоційність, тривожність, імпуль­сивність тощо).

    2. Вплив темпераменту на індивідуальний стиль та ефективність діяльності людини.


Питання для самоконтролю

  1. Що таке темперамент?

  2. Опишіть властивості темпераменту.

  3. Які типології темпераменту вам відомі?

  4. Опишіть чотири типи темпераменту.

  5. Особливості поведінки екстраверта.

  6. Особливості поведінки інтроверта.

  7. Що таке екстравертованість і в чому вона проявляється?

  8. Люди з яким темпераментом є екстравертами?

  9. Що таке інтровертованість і в чому вона проявляється?

  10. Люди з яким темпераментом є інтровертами?

  11. Як позначається темперамент на формуванні рис особистості?

  12. Діяльність і темперамент (на прикладі майбутньої професії).

  13. Що таке нейротизм?


Тести для самоконтролю


  1. Темперамент – це:

    1. індивідуально-психологічні особливості особистості, які проявляються в емоційній збудливості;

    2. швидкість і енергія перебігу психічних пізнавальних процесів;

    3. швидкість і виразність рухів, жестів, міміки;

    4. особливості настрою людини;

    5. своєрідність динаміки психічної діяльності людини.

  2. Якому темпераменту відповідає така фізіологічна характеристика типу нервової системи: сильний, врівноважений, інертний?

    1. сангвінік;

    2. холерик;

    3. флегматик;

    4. меланхолік.

  3. Визначити, які з наведених нижче властивостей нервової системи взяті І.П.Павловим для пояснення типів нервової діяльності:

    1. стабільність нервових процесів;

    2. рівновага процесів збудження і гальмування;

    3. стереотипність нервових процесів;

    4. сила, урівноваженість і рухливість нервових процесів;

    5. індукція нервових процесів.

  4. Сангвістичний тип темпераменту за І.П. Павловим характеризується як такий, що базується на типі нервової діяльності:

    1. сильний, неврівноважений, рухливий;

    2. сильний, врівноважений, інертний;

    3. сильний, врівноважений, рухливий;

    4. слабкий, врівноважений, рухливий.


ЛІТЕРАТУРА

Основна

  1. Белоус В.В. К исследованию влияния типов темперамента на эффективность индивидуальной и совместной деятельности // Вопросы психологии. – 1986. – №3.

  2. Белоус В.В. Темперамент и деятельность: Учебное пособие. – Пятигорск, 1990.

  3. Мерлин В. С. Психология индивидуальности. – М.: Ин-т практ. психологии; Воронеж: НПО„МОДЕК”, 1996. – 446 с.

  4. Мерлин В.С. Очерк теории темперамента. – М., 1964.

  5. Небылицын В.Д. Основные свойства нервной системы человека. – М.: Просвещение, 1966.

  6. Психология индивидуальных различий / Под ред. Ю. Гиппенрейтер. – М., 2000.

  7. Психология индивидуальных различий: Тексты. – М,: Изд-во Моск.ун-та, 1982.

  8. Русалов В.М. О природе темперамента и его место в структуре индивидуальных свойств человека // Вопросы психологии. – 1985. – № 11.

  9. Симонов П. В., Ершов П. М. Темперамент. Характер. Личность. – М.: Наука, 1984. – 161 с.

  10. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. – М.: Прогресс, 1982. – 232 с.

  11. Теплов Б.М. Психология индивидуальных различий. – М.: Педагогика, 1985.


1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка Педагогічний коледж iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україн Львівський національний університет імені Івана Франка
Розроблено та внесено: Юридичним факультетом Львівського національного університету імені Івана Франка
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка Педагогічний коледж iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україн Львівський національний університет імені Івана Франка
Розроблено та внесено: Юридичним факультетом Львівського національного університету імені Івана Франка
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка Педагогічний коледж iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україн Львівський національний університет імені Івана Франка
Розроблено та внесено: Юридичним факультетом Львівського національного університету імені Івана Франка
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка Педагогічний коледж iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україн Львівський національний університет імені Івана Франка
Розроблено та внесено: Юридичним факультетом Львівського національного університету імені Івана Франка
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка Педагогічний коледж iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україн Львівський національний університет імені Івана Франка
Розроблено та внесено: Юридичним факультетом Львівського національного університету імені Івана Франка
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка Педагогічний коледж iconМіністерство освіти і науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка Факультет іноземних мов

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка Педагогічний коледж iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка Факультет іноземних мов Кафедра іноземних мов для
«Магістр» на природничих факультетах Львівського національного університету імені Івана Франка
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка Педагогічний коледж iconМіністерство освіти і науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка Факультет журналістики Шановні колеги!
move to 0-3566242
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка Педагогічний коледж iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Педагогічний коледж Львівського національного університету імені Івана Франка основи профорієнтаційної роботи
Тема Професійна орієнтація дітей І молоді як одна з складових діяльності соціального педагога
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка Педагогічний коледж iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка Юридичний факультет Кафедра трудового, аграрного
Правові форми використання земель в Україні. Завдання для проведення практичних занять. – Львів: юридичний факультет Львівського...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи