Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет icon

Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет




НазваМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Сторінка1/2
Дата24.06.2012
Розмір0.5 Mb.
ТипДокументи
  1   2

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Буковинський державний медичний університет


“З А Т В Е Р Д Ж Е Н О”

на методичній нараді

кафедри догляду за хворими та ВМО

протокол №____________

“ “ 200___р.

Зав.кафедри,д.мед.н., доц.

____________ І.А.ПЛЕШ


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

студентам ІІІ курсу медичного факультету

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

МОДУЛЬ 2

ОСНОВНІ ОБОВ’ЯЗКИ ТА ПРОФЕСІЙНІ ДІЇ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ ХІРУРГІЧНОГО ВІДДІЛЕННЯ.


^ ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1

ГЕМОСТАЗ. ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ.

РЕАНІМАЦІЙНІ ЗАХОДИ У ХІРУРГІЧНИХ ХВОРИХ.


Тема 3

Реанімаційні заходи у хірургічних хворих.


Навчальна дисципліна:

сестринська практика

ІІІ курс медичний факультет

Спеціальність: 7.110101 - “Лікувальна справа”

7.110104 – “Педіатрія”

кількість годин 2


Методичну розробку склав

асистент Паляниця А.С.


Чернівці, 2008


1. Актуальність теми: Досягнення сучасної анестезіології, особливо в загальному знеболюванні з використанням м’язових релаксантів, дозволяють виконувати дуже складні і травматичні операції.

Іноді під час та після анестезії можуть виникати непередбачені порушення функції, пошкодження органів або тканин. Ці порушення можуть служити причиною розвитку важких ускладнень або призвести до смерті хворого. Ускладнення можуть виникати при любому виді знеболювання. Вони зустрічаються у вигляді порушення функції життєво важливих органів та систем, що в кінцевому результаті може призвести до смерті хворого. Знання цих ускладнень, вміння їх вчасно діагностувати та попереджувати, вчасне надання першої допомоги при їх виникненні, може врятувати життя хворого.

Зниження або повне виключення больової чутливості при виконанні оперативних втручань та при лікуванні, без пригнічення свідомості, дозволяє хірургу якісно виконати хірургічну операцію, запобігши шкідливої дії загальних анестетиків.

Всі лікарі в своїй практичній діяльності стикаються з необхідністю надати пацієнту невідкладну допомогу з приводу виникнення у нього того або іншого термінального стану. Особливо це стосується лікарів, що працюють в сфері хірургічного профілю або професій, що з ним стикуються. Актуальність вивчення даної теми є безумовною, з подальшим закріпленням отриманих знань під час практики та навчанні на старших курсах.

^ 2. Тривалість заняття: 2 год.


  1. Навчальна мета.

Знати:

  • покази для проведення загальної анестезії;

  • класифікацію стадій інгаляційного наркозу;

  • механізм наркозу;

  • характеристику стадії аналгезії;

  • характеристику рівня руху очних яблук;

  • характеристику рівня рогівкового рефлексу;

  • характеристика рівня розширення зіниць;

  • характеристику рівня діафрагмального дихання;

  • класифікацію ускладнень інгаляційного наркозу;

  • раптову зупинку серця: причини, клініку, лікування;

  • можливі порушення серцевої діяльності: причини, клініку, лікування;

  • емболії та тромбози: причини, клініку, лікування, профілактику;

  • набряк легень: клініку, лікування;

  • гостру гіпоксію: причини, клініку, лікування;

  • гіперкапнію: причини, клініку, лікування;

  • можливі ускладнення в післяопераційному періоді зі сторони органів ШКТ;

  • історію місцевої анестезії;

  • класифікацію місцевого знеболення;

  • види сучасних місцевих анестетиків;

  • технічні аспекти місцевої анестезії;

  • класифікацію блокад;

  • класифікацію загального стану хірургічного хворого;

  • ознаки клінічної смерті;

  • правильні умови проведення масажу серця та штучної вентиляції легень;

  • види масажу серця та ШВЛ;

  • значення внутрішньосерцевої пункції;

  • класифікація кровозамінників, принципи їх застосування при інтенсивній терапії;

  • оснащення палат інтенсивної терапії та реанімації.

Вміти:

  • визначити метод проведення знеболення у певного пацієнта;

  • оцінити стан хворого для адекватної анестезії;

  • попередити ускладнення під час загальної анестезії;

  • надати невідкладну допомогу при виникненні ускладнень в ранньому післяопераційному періоді;

  • діагностувати критичний стан хворого, клінічну смерть;

  • проводити закритий масаж серця;

  • проводити ШВЛ «рот в рот»,«рот в ніс»;

  • визначити місце для внутрішньосерцевої пункції;

  • підібрати необхідні розчини, препарати для інтенсивної терапії;


Практичні навички:

  • оволодіти методикою серцево-легеневої реанімація;

  • оволодіти методикою визначення ознак клінічної смерті;

  • оволодіти методикою відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів за допомогою потрійного прийому Сафара;

  • оволодіти методикою штучна вентиляція легень методом “з рота в рот”;

  • оволодіти методикою штучна вентиляція легень “з рота в ніс”;

  • оволодіти методикою штучна вентиляція легень за допомогою повітроводу;

  • оволодіти методикою штучна вентиляція легень за допомогою дихального апарата;

  • оволодіти методикою штучна вентиляція легень за допомогою мішка Амбу;

  • оволодіти методикою непрямого масажу серця;

  • оволодіти методикою проведення дефібриляції;

  • оволодіти методикою інтенсивної терапії при клінічній смерті;

  • оволодіти методикою внутрішньотазової блокади по Школьникову-Селіванову;

  • оволодіти методикою паранефральної блокади по О.В.Вишневському;

  • оволодіти методикою провідниковою анестезією по Оберсту-Лукашевичу;

  • оволодіти методикою блокади плечового сплетіння по Куленкампфу;

  • оволодіти методикою блокади міжреберних нервів;

  • оволодіти методикою паравертебральної блокади;

  • оволодіти методикою футлярної блокади плеча;

  • оволодіти методикою футлярної блокади передпліччя;

  • оволодіти методикою футлярної блокади стегна;

  • оволодіти методикою футлярної блокади гомілки;

  • оволодіти методикою: "Серцево-легенева реанімація";

  • оволодіти методикою:изначення ознак клінічної смерті";

  • оволодіти методикою: "Відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів за допомогою потрійного прийому Сафара";

  • оволодіти методикою: "Штучна вентиляція легень методом “з рота в рот";

  • оволодіти методикою: "Штучна вентиляція легень “з рота в ніс";

  • оволодіти методикою: "Штучна вентиляція легень за допомогою повітроводу";

  • оволодіти методикою: "Штучна вентиляція легень за допомогою дихального апарата";

  • оволодіти методикою: "Штучна вентиляція легень за допомогою мішка Амбу";

  • оволодіти методикою: "Непрямий масаж серця";

  • оволодіти методикою: "Проведення дефібриляції";

  • оволодіти методикою: "Інтенсивна терапія при клінічній смерті".




  1. . Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)




Назви попередніх дисциплін

Отримані навички

1. Хімія

Ідентифікувати та класифікувати хімічні речовини за будовою та особливостями впливу на мікро- та макроорганізм, зобразити формули неорганічних та органічних речовин.

2.Фармакологія

Класифікувати основні речовини, що використовуються для наркозу за механізмом дії на макроорганізм, вміти розраховувати дози хіміотерапевтичних речовин, вміти виписувати рецепти на основні препарати. Призначати та дозувати лікарські засоби для наркозу.

Класифікувати основні речовини, що використовуються для лікування невідкладних станів за механізмом дії на макроорганізм, вміти розраховувати дози хіміотерапевтичних речовин, вміти виписувати рецепти на основні препарати.

3. Пропедевтика внутрішніх хвороб

Збирати анамнез, проводити огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію.

4. Патофізіологія

За результатами обстеження орієнтуватись в порушенні ланок нормального функціонування організму.

5. Рентгенологія

Читати рентгенологічні знімки.

6. Нормальна та топографічна анатомії

Знати топографо-анатомічні особливості будови тіла.



^ 5. Поради студенту.

Підкреслити (розкрити) значення теми заняття для подальшого вивчення дисципліни і професійної діяльності лікаря з метою формування мотивації для цілеспрямованої навчальної діяльності. Ознайомити студентів з конкретними цілями та планом заняття.

Провести стандартизований контроль початкового рівня підготовки студентів.

Після вивчення даної теми студенти повинні мати уявлення про загальне знеболювання і його види. Знати класичну картину клінічного перебігу інгаляційного наркозу, покази та протипокази. Навчити студентів діагностувати ускладнення під час та після наркозу, вмінню надавати допомогу при них.


^ 5.1. Зміст теми.

Анестезіологія – наука про знеболення та методи захисту організму хворого від надмірного впливу операційної травми. Це досягається:

а) виконанням місцевої анестезії

б) загальним знеболенням (наркозом)

Етапи розвитку анестезіології: (ЄГИПЕТ, Греція, Візантія):

- 1-й період - від 3-5 тисячоріччя д. н. е. до 1846р.

- 2-й період - ^ 16 жовтня 1846р. – офіційна дата народження сучасної анестезіології.

Американський дантист Уільям Томас Мортон публічно продемонстрував наркоз ефіром, при видаленні пухлини підщелепної зони. Вин також запропонував найпростіший апарат для наркозу, що працював на принципі випаровування ефіру.

В 1844р. Г. Уелс (США) звернув увагу на анестезуючу дію закису азоту при екстирпації зубів.

В 1944р. в газеті “Русский инвалид” була опублікована стаття Я. А. Чістовича “Об ампутации бедра при посредстве серного эфира” Всі ці повідомлення були незалежними тому пріоритет в цьому питанні належить всім 3-м особам.

В 1847р. 18 жовтня Джеймсом Юнгом Сімпсоном була опублікована робота про використання хлороформного наркозу. Значний розвиток в цьому питанні в Росії вніс Н.І.Пирогов. Ф.І.Іноземцев, 4-ма місяцями пізніше Мортона опублікував свої результати досліджень в цьому напрямку.

^ ТЕОРІЇ НАРКОЗУ.

1.Ліпідна теорія (Мейер 1899р. Овертон 1901р.). Під дією препаратів наркозу йде розчинення жироподібних (ліпідних) речовин мембран нервових клітин, що порушує їх діяльність. Згідно неї, наркотична дія анестезуючих засобів знаходиться в прямій залежності від їм можливості розчиняти ліпіди.

^ 2.Адсорбційна теорія (Траубе 1904р. Варбурге 1914р.) Наркотична речовина накопичується на поверхні клітинних мембран в ЦНС, тим самим, змінюючи фізико-хімічні властивості клітини, порушуючи її функції і викликаючи наркоз.

^ 3.Теорія гальмування окисних процесів (Ферворн 1912р.) Наркотичні засоби блокують ферменти що регулюють окисно-відновні процеси в клітинах ЦНС.

^ 4.Коагуляційна теория (Бернара 1875р, Банкрофт, Ріхтера 1931р.) Наркотичні засоби викликають зворотну коагуляцію протоплазми нервових клітин, після чого вони втрачають здатність до збудження. Це призводить до виникнення наркозного сну.

Відносно сучасне трактування цього питання приводиться в наступних теоріях:

^ 1.Фізіологічна теорія В.С.Галкіна. Теорія побудована на підставі вчень І.М.Сеченова, І.П.Павлова, Н.Е.Веденського (враховує всі перераховані факти).

а)^ Загальні етапи: Наркотичний ефект – є дія, перш за все, на коркову клітину ЦНС. Потім поступово проходить гальмування дії нейронів підкоркової ділянки.

б)^ Конкретні етапи: 1-й етап – гіпнотична фаза що супроводжується активними гальмівними процесами в корі.

2-й етап – фаза збудження.

3-й етап – фаза наркотичного сну.

^ 2.Молекулярна теорія Л.Полінга 1961р. Наркотична речовина утворює в цитоплазмі клітин мікрокристали що гальмують розповсюдження електричних коливань

^ 3.Теорія проникливості (Гебер 1924р. Клод-Бернар 1875р.) Наркотична речовина змінює ступень набухання колоїдних білків клітини та зменшує кількість Н20 в неї. В результаті чого, щільність білків підвищується і змінюється її проникливість. Це знижує можливість розповсюдження електропотенціалу, тим самим, викликаючи відсутність збудження в клітині. В загальному це проявляється станом наркозу.

^ МЕТОДИ ТА СПОСОБИ ІНГАЛЯЦІЙНОГО НАРКОЗУ.

Методи: 1) масочний, 2) ендотрахеальний, 3) ендобронхіальний

Способи: 1.Відкритий спосіб. Хворий вдихає наркотичну суміш атмосферного повітря з наркотичним засобом, та видихає її в оточуючу атмосферу операційної.

2.Напіввідкротий спосіб. Хворий вдихає наркотичну суміш, повністю ізольовану від атмосферного та видихає її в оточуючу атмосферу.

^ 3.Напівзакритий спосіб. Вдихання наркотичної суміші повністю ізольоване від атмосферного повітря. Видох здійснюється частково в наркозний апарат, часткове в оточуючу атмосферу. Використовують поглинач вуглекислоти

^ 4.Закритий спосіб. Вдих та видих наркотичної суміші повністю ізольований від оточуючої атмосфери (обов'язково використовують поглинач вуглекислоти).

Підготовка хворого до наркозу:.

1. Попередня підготовка:

Проводиться на протязі всього передопераційного періоду та полягає в ретельному обстеженні органів і систем хворого на які будуть діяти наркотичні засоби.

^ 2. Безпосередня підготовка:

Проводять перед операцією (увечері і безпосередньо перед втручанням):

- перед сном дають заспокійливі засоби

- виконують очисну клізму

- промивання шлунку

- звільнення сечового міхура

^ 3. Медикаментозна підготовка (премедикація):

- за 30хв. До початку операції в/м вводять:

1) 1-2мл. 1% р-н промедола

2) 0,5-1мл. 0,1% атропіна

3) 1мл. 1% дімедрола

^ СТАДІЇ ЕФІРНОГО НАРКОЗУ.

1.ст. Аналгезії: Характеризується:

- поступовим затемненням свідомості (але повністю ще не виключена і хворий орієнтується в оточуючому середовищі);

- тактильна, температурна і рефлекторна діяльність зберігається;

- больова чутливість різко послаблюється;

- шкіра червона;

- зіниці такі ж як до початку наркозу, або дещо розширені, реагують на світло;

- пульс та дихання дещо частішають

При такому стані можливо виконувати малі за об'ємом операції.

^ Клінічні прояви: Артузіо (1954р.) відмічає:

а) Початок засипання – немає повної аналгезії, нема амнезії.

б) Повна аналгезія, часткова амнезія.

в) Повна аналгезія, повна амнезія.

^ 2.ст. Збудження: (починається через 5-7хв. після початку наркозу):

- виникає гальмування умовно-рефлекторної діяльності;

- розгальмованість підкоркових центрів;

P.S. Клініка нагадує стан характерній для сильної ступені алкогольного сп'яніння.

- свідомість виключена;

- різке збудження рухомості зі збільшенням тонусу м'язів;

- очі закриті, зіниці розширені реакція на світло зберігається;

- пульс напружений, частий;

- можлива тимчасова зупинка дихання.

Можливі такі ускладнення як блювота, некоординоване сечовиділення, інсульт (в результаті підвищення А/Т). Тому доцільно заглиблення наркозу. Обов'язково проводиться фіксація хворого.

^ 3.ст.Наркотичного сну (хірургічних операцій). Виникає гальмування в корі та підкірці. Характеризується:

- повна втрата свідомості, м'язового тонусу, пригнічення рефлексів;

- діяльність центрів продовгуватого мозку зберігається;

^ Стан зіниць:

- вони звужені, на світло не реагують (це свідчить про правильне ведення наркозу);

- розширення зіниць та їх реакція на світло (свідчить про пробудження хворого);

- розширення зіниць при відсутності реакції на світло (свідчить про передозування наркозу).

Рівні 3 ст. наркозу (за Гуеделом)

^ 1.Рівень руху очних яблук:

- рух очних яблук та рогівковий рефлекс збереженні;

- зіниці звужені, реагують на світло;

- зникають тільки поверхневі рефлекси;

- гортанний рефлекс збережений;

- м'язовий тонус знижений не повністю;

- дихання рівне, часте (до 30 в хв.), вдих дорівнює видиху;

- пульс частий;

- А/Т в межах норми;

- шкірні покриви блідо-рожеві.

^ 2.Рівень рогівкового рефлексу:

- рух очних яблук відсутній;

- зіниці звужені, реакція на світло зберігається;

- зникає рогівковий рефлекс;

- зникає глоточний рефлекс;

- тонус м'язів значно знижений;

- дихання сповільнене (після видиху відмічається пауза);

- А/Т, пульс – на рівні доопераційного;

- шкіра обличчя рожева, слизові – вологи.

^ 3. Рівень розширення зіниць:

- звужені зіниці поступово розширюються , реакція на світло ослаблене;

- тонус м'язів різко знижений (збережений тільки тонус сфінктерів);

- привалює діафрагмальне дихання;

- вдих стає коротшим, видих довшим;

- з'являється блідість шкірних покривів.

^ 4. Рівень діафрагмального дихання:

- зіниці розширені, реакція на світло відсутня, рогівка суха;

- наступає параліч сфінктерів;

- збережене тільки діафрагмальне дихання;

- вдих короткий, видох – довгий ( за ним виникає пауза);

- А/Т знижений;

- шкірні покриви бліді (ціаноз).

^ 4 ст. пробудження (прояви 2-1ст. – в зворотному напрямку).

P.S. При ефірному наркозі (і не тільки) можливе виникнення таких ускладнень:

- асфіксія – в наслідок механічних порушень прохідності дихальних шляхів;

- зупинка серця.


Неінгаляційний наркоз поділяється на:

- в/в

- в/кістковий

- підшкірний

- прямокишковий

- введення в серозні порожнини

^ Внутрішньовенний наркоз:

Перша спроба виконана М. І. Пироговим в 1847р. шляхом введення ефіру. В 1909р. С. П. Федоров з успіхом використав в/в гедоналовий наркоз. Зараз для цього використовують:

- гексенал

- пентоталон

- тіопентал – натрій

- натрій – оксібутірат

- пропандіол

- кетамином

^ Переваги в/в наркозу:

- швидке введення в наркоз

- відсутність стадії збудження

- приємне для хворого засинання.

Недоліки:

- короткочасна анестезія, вузький спектр дії.

Найчастіше використовуються похідні барбітурової кислоти: - тіопентал – натрій, гексенал. Їх особливості:

- викликають швидке наступлення наркотичного сну

- відсутня стадія збудження

- швидке прокидання.

Гексенал: - викликає менше пригнічення дихання. Використовують 1% р-н (1гр. на 100 мл. 0,9% NaCl) швидкість введення 1мл – 10 – 15 сек (тіопентал – 1%). Після введення 3 – 5 мл р-ну на протязі 30 сек. визначають чутливість хворого до барбітуратів. Тривалість наркозу 10 – 15 хв.

Допускається фракційне введення 100 – 200 мл препарату. Загальна доза – не більше 1000 мл (1гр). Швидке введення – викликає пригнічення дихання до кінця першої хвилини хворий починає плутатись в рахунку. Загальна доза 0,5 – 0,7гр. Максимальна тривалість 1,5 – 2 год. по 3 – 5 мл . (3,4 – 6гр.).

^ Перебіг наркозу:

- швидке засипання без нудоти та блювоти не відчуваючи задуху, без відчуття страху;

- через 1,5 хв. хворий спокійно засипає (використовує 10 – 20 мл. р-ну наркотичної речовини);

- на початку наркозу свідомість втрачена, але больова чутливість збережена;

- наркотичний сон викликає без ознак збудження;

Ускладнення:

- пригнічення дихання;

- знижує моторику кишок;

- недоцільно вводити при захворюваннях печінки, нирок; при запаленнях носоглотки; при сепсисі; при кишковій непрохідності.

^ Тіопентал – натрій: Використовують: 2 – 2,5% р –н.

- для людей похилого віку 1% р – н;

- ректально – 5%р – н;

- максимальна доза для дорослих – 1 гр.

- 0,04 гр. для дітей до 3 років. Сильніший гексенала в 2 раза. Стимулює вагус. Не використовують у хворих з бронхіальною астмою. Його антагоністом є бемегрід.

^ Віадріл (предіон) – використовують в дозі 15 мг. на 1 кг. маси тіла. Загальна доза – 1000мг. часто використовують в поєднані з закисом азоту. Ускладнення:

- гіпотензія;

- тромбофлебіт;

- флебіти. Тому 2,5% р-н вводять в/в повільно! Використовують для ввідного наркозу та ендоскопічних досліджень.

^ Пропанідід (сомбревін) – випускається в ампулах по 10 мл.5%. Вводять в/в в розрахунку 7 – 10 мг. на кг. маси тіла. Використовують для ввідного наркозу. Сон наступає “на кінці голки” і триває 5 – 6хв. Прокидання швидке, спокійне. Недоліки:

- після втрати свідомості виникає гіпервентиляція;

- деколи виникає апноє (доцільно застосування ШВЛ);

- викликає гіпотензію.

^ Оксибутірат – натрій – препарат що створює поверхневу анестезію. Має атигіпоксичну, слабку знеболюючу і наркотичну дію. Середня доза препарату 100 – 150 мг. на кг. маси тіла. Вводять повільно (1 – 2мл. в хв.) розвівши 5% р-ном глюкози. Наркотична дія настає через 4 – 6 хв і продовжується до 2-х годин. Хірургічна стадія настає через 30 – 40 хв.

^ Кетамін гідрохлорид (каліпсол): використовується для ввідного, комбінованого та мононаркозу. Викликає поверхневий сон. Стимулює серцево-судинну систему. Вводять в/м 6 – 8 мг. на кг. маси тіла. Починає діяти через 6 – 8 хв. на 30 – 40 хв. В/в крапельно вводять 0,1% р-н (по 30 – 60 крапель за хв.). Препарат знижує соматичну чутливість та в меншій мірі вісцеральну. Доцільно використовувати його при травматичних шоках з крововтратою. Не можна змішувати з барбітуратами (утв. осад)!

Протипокази:

- гіпертонічна хвороба;

- порушення мозкового кровообігу;

- при гіпертензії;

- епілепсії.

Причинами ускладнень наркозу можуть бути необґрунтовано вибрані препарати для наркозу, пошкодження в наркозному апараті, неправильна техніка проведення знеболювання, важкий вихідний стан хворого, неякісна підготовка та діагностика до операції та ін. Ускладнення можуть бути під час наркозу і пізні ускладнення. Ускладнення під час наркозу проявляються в вигляді порушень функції життєво важливих органів та систем, найбільш часто дихальної та серцево-судинної.

Серцево - судинна система. До ускладнень з боку серцево-судинної системи відносяться: раптова зупинка серця та кровообігу, порушення ритму та провідності, тромбози та емболії, а також набряк легень.

1. ^ Раптова зупинка серця - ускладнення, призводячи до припинення циркуляції крові (причиною можуть бути: асистолія, фібриляція шлуночків, електромеханічна дисоціація). Клінічно зникає пульс на магістральних артеріях, артеріальний тиск не визначається, серцебиття не прослуховується, відмічається зупинка дихання. Слизові оболонки ціанотичні, зіниці розширені, на світло не реагують, м'язи розслаблені, операційна рана не кровить. При зупинці серця слід припинити операцію, почати непрямий масаж серця (при відкритій грудній порожнині - прямий масаж) та ШВЛ 100% киснем. Якщо масаж не дає позитивного ефекту, внутрішньосерцево вводять 1 - 2 мл 0.1% р-ну адреналіну. 1 мл 0.1% р-ну атропіну та 10 мл 10% р-ну кальцію хлориду (глюконату). При виникненні фібриляції шлуночків серця проводять електричну дефібриляцію.

2. Порушення серцевої діяльності (аритмія, артеріальна гіпотензія, атриовентрикулярна блокада серця, слабість синусового вузла та ін.) - виникає при поверхневій анестезії. Виявляється операційний шок. Спід припинити операцію, поглибити анестезію, ввести протишокові препарати, перелити кров та кровозамінники (поліглюкін, реополіглюкін, желатиноль), по показанням антиаритмічні засо6и, кардіостимуляція та ін. Операцію продовжують після ліквідації шоку, відновлення нормальної серцевої діяльності, відшкодування крововтрати.

3. ^ Емболії та тромбози - в анестезіологічній практиці зустрічаються рідко. Повітряна емболія - можлива при операціях на серці та магістральних венах, відділенні плаценти, також при пункціях магістральних вен та при внутрішньовенних вливаннях. Повітря, пройшовши через праву половину серця, попадає в легеневу артерію, викликаючи картину гострого легеневого серця. Клінічно характеризується різким падінням артеріального тиску, зупинкою серця. Тромбоз вен - найчастіше зустрічається в післяопераційному періоді. Сприяючими факторами е гіповентиляція, гіподинамія, застосування осмодиуретиків.

4. ^ Набряк легень (гостра лівошлунковочкова недостатність) - найчастіше виникає у хворих з стенозом мітрального клапану. Характеризується виникненням частішого дихання з застосуванням допоміжних м'язів, ціаноз шкіри та слизових, гучним клекочучим диханням та виділенням з трахеї пінистої рожевої рідини, котра заповнює рот та ніс. При цьому слід провести відсмоктування рідини з трахеобронхіального дерева та почати інгаляцію 100% киснем через етиловий спирт або антифомсилан, пари котрих зменшує піноутворення (піногасники). При прогресуванні набряку слід перейти на ШВЛ, яку слід проводити застосовуючи більший об'єм повітря з позитивним тиском в кінці видиху 0,5 - 1 кПа. При цьому хворому внутрішньовенно вводять кортикостероїди, гангліоблокатори, діуретики, серцеві засоби, наркотичні анальгетики - тільки якщо хворий у свідомості.

^ Порушення дихання. Порушення дихання проявляється порушеннями газового складу крові.

1.Гостра гіпоксія - найчастіше анестезіологічне ускладнення. Розрізняють рефлекторні, механічні та токсичні гіпоксії. Гостра гіпоксія виникає в результаті зупинки дихання - наступає різкий ціаноз слизових, кров стає темною. Якщо не проводити реанімаційних міроприємств наступає зупинка серця та кровообігу.

Рефлекторна гіпоксія наступає на початку наркозу в результаті сильної подразнюючої дії засобів для наркозу. Це веде до ларінгоспазму та зупинки дихання.

Механічні причини найчастіше викликають гостру гіпоксію. До них відносяться аспірація блювотних мас, западання кореню язика, іноді дихальні шляхи закривають згустки крові, слизу або гною.

Центральна (токсична) гіпоксія - найбільш небезпечна. Виникає на ґрунті передозування анестетиків, важкої операційної травми, крововтрати, інтоксикації, викликаною вихідною важкістю захворювання та хронічною гіпоксією тканин. Клінічне різко частішає дихання, впритул до його зупинки, зіниці максимально розширюються, ціаноз шкіри та слизових. Кров темнішає, рана не кровить. Діяльність серця аритмічна, різко падає артеріальний тиск, в подальшому наступає зупинка серця та кровообігу.

2. Гіперкапнія - гостре накопичення вуглекислого газу у крові хворого. Причиною гострої гіперкапнії може бути малий дихальний об'єм з недостатнім виведенням СО2 з легень, відсутність адсорбенту вуглекислого газу в дихальному контурі наркозного апарату. Клінічне підвищення артеріального тиску, хоча пульс не частішає, дихання стає глибоким та рідким, наступає посмикування м'язів тіла, аритмія серця, в подальшому зупинка серця та дихання.

Пізні ускладнення після інгаляційного наркозу обумовлені хірургічною агресією та тривалістю анестезії, що веде до порушення в післяопераційному періоді метаболізму, що головним чином проявляється змінами водно - електролітного балансу та кислотно - основного стану (т.б. після операційна хвороба), в якій виділяють декілька фаз:

1. Фаза підвищення адренергичної кортикоїдної активації - 1 - 3 діб. В цій фазі спостерігається зменшення добового діурезу, затримка води в організмі, атонія травного тракту, зниження тонусу поперечносмугастих м'язів, що веде до зниження функції дихальних м'язів, порушення кислотно - основного стану (респіраторний ацидоз, респіраторний ацидоз, респіраторний алкалоз, метаболічний алкалоз).

2. Фаза зниження адренергічної кортикостероїдної активації – 4 – 8 доба після операції - збільшується діурез, збільшується виділення натрію з сечею, зменшується екскреція калію.

3. Фаза анаболізму - 8 – 14 доба - позитивний азотистий баланс та стабілізація обмінних процесів.

4. Фаза накопичення жирів - після 14 доби - характеризується збільшенням маси тіла.


Місцева анестезія.

Вимоги до препаратів для місцевого знеболення:

- достатня знеболююча дія;

- відносність токсичності на організм та тканини.

Найбільш частіше для місцевої анестезії використовують новокаїн (0,25% - 0,5%; 1%; 2%); лідокаїн, тримекаїн.

Допускається за 1 годину – 2 гр. Новокаїну (400 мл. – 0,5% або 800 мл. – 0,25%).

Місцева дія: знеболення, анестезія.

Загальна (при великій кількості препарату що вводиться):

- дезорієнтація;

- сонливість;

- ейфорія.

Ускладнення:

- головокружіння;

- задуха;

- слабість;

- холодний піт.

^ ПЕРІОДИ МІСЦЕВОГО ЗНЕБОЛЕННЯ.

1. Введення анестезуючої речовини.

2. Період вичікування (5 – 6 хв.)

3. Період повної анестезії.

4. Період відновлення чутливості.


Покази до застосування місцевих анестетиків – операції на м’яких тканинах та кінцівках, операції на органах черевної та грудної порожнин.

Протипокази:

- алергічні стани

- великий об'єм оперативних втручань (з необхідністю загального знеболення)

- вік до 10 років.

- підвищена нервова лабільність

- запалення або рубці в зоні операції.

^ СПОСОБИ МІСЦЕВОГО ЗНЕБОЛЕННЯ.

1. Анестезія змащуванням (зрошення):

  • 1 – 10% р-н кокаїну;

  • 5 – 10% р-н новокаїну;

  • 0,25 – 3% р-н дікаїну;

  • 0,1% р-н совкаїну;

  • Бронхоскопія – 0,5% дікаїну;

  • 5% - 10% р-н лідокаїну.

2. Інфільтраційна анестезія – в її основі лежить можливість інфільтрації анестезуючим розчином тканин в зоні операції в напрямку із зовні в нутр, пошарово.

Методика: Спочатку тонкою голкою роблять “лимонну кірку”. Потім – пошарове введення новокаїну (Вишневський А.В.) – слабким розчином новокаїна. По принципу тугого повзучого інфільтрату що розповсюджується по фаціальним та апоневротичним футлярам.

3. Провідникова анестезія (реґіонарна) – зводиться до переривання провідності нерва на протязі. Для цього анестезуючий розчин вводять парентерально або ендоневрально.

4 .Внутришньокісткова анестезія.

5 .Внутрішньовенна та внутрішньоартеріальна анестезія

Запропонована Біром в 1908 р. (в/в 80 – 100 мл. новокаїна між двома джгутами). Артеріальна запропонована В.А.Олеммом в 1909 р. (50 – 100 мл. в/а 0,5% новокаїн через 1 – 2 хв.

6. Комбінована анестезія (регіонарна + інфільтраціїна).

7. Спинномозкова анестезія – анестезуючий розчин вводять в субарахноїдальний простір спинномозкового каналу. Це є різновид провідникової анестезії. Для цього використовують 1,5 – 2 мл. 5% р-ну новокаїну або 0,3 – 1 мл. 1% р-ну совкаїну.

Методика:

- хворого усаджують поперек столу спиною до хірурга.

- обробка поля (96% р-н етилового спирту)

- орієнтир: - лінія що поєднує верхні точки правої та лівої здухвинних кісток; вона проходить через остистий відросток четвертого поперекового хребця.

- в шкіру між 3 – 4 остистими відростками вводять 3 – 5 мл. 0,5% р-ну новокаїну

- проколюють: fascia lumbo salis, lig. supraspinale, lig. interspinale, lig. flavum et dure mater. При проколюванні останньої на глибині 5 – 7 см., спочатку відчувається напруга а потім відчуття провалу.

  • голова хворого повинна бути вище рівня хребта та приведення до грудної клітки.

Протипокази:

а)Абсолютні:

  • шок

  • низький А/Т

  • гнійники в зоні пункції

  • деформація хребта

б)Відносні:

  • декомпенсація серцево-судинної системи

  • кахексія,

  • важкі стани

Перидуральна анестезія.

Запропонована Паже (1920р.), Дагліотті (1925р.). При цьому анестетик вводять в перидуральний простір де він контактує з коріннями спинного мозку. Використовують 2 – 4мл. тримекаїна.

^ Внутрішньотазова блокада по Школьникову-Селіванову.

Виконувати в наступній послідовності:

На 1 см медіальніше від spina iliaca anterior superior тонкою голкою робиться вкол і знеболюється шкіра. Потім, через утворений шкірний валик, у вигляді “лимонної кірки”, проводиться більш довга голка; вона поступово проводиться вглиб тканин і, весь час вводять перед нею розчин анестетика, пошарово інфільтруючи всі тканини. Потім довгою голкою (12-15 см) з переду назад вводять 0.25% розчин новокаїну (під spina iliaca anterior superior). Голка при проходженні косим зрізом ковзає по внутрішній поверхні кістки і на глибині 12-14 см досягає внутрішньої здухвинної ямки, що визначається впиранням голки в кістку. Підтягнувши голку на 0.5 см назад, вводять розчин новокаїну із розрахунку 3 мл/кг.

^ Паранефральна блокади по О.В.Вишневському.

Виконувати в наступній послідовності:

Хворий лежить на боці, під поперек покладений валик. Нога, що розташована зверху, витягнута вздовж осі тулуба. Друга нога, зігнута в колінному та клубовому суглобах і приведена до живота. В куту, що утворений ХІІ ребром та довгими мязами спини, роблять тонкою голкою маленького шприця шкірний валик, у вигляді “лимонної кірки”, потім через нього вводять довгу голку, яка зєднана з 10-мл шприцем. Голку просувають вглиб тканин і весь час вводять перед нею розчин анестетика. Голка повинна постійно бути перпендикулярною поверхні тіла. При проходженні кінця голки через фасцію відчувається проходження перешкоди. Періодично, відєднуючи шприц від голки, переконуються у відсутності крові. Важливо вловити момент, коли перестануть виділятися краплини розчину анестетика. Це означає, що кінець голки досягнув міжфасціального паранефрального простору, де розчин вільно розповсюджується між листками власної фасції нирки. Переконавшись в розташуванні кінця голки в паранефральному просторі, вводять 0.25% розчин новокаїну (60-100 мл). При появі крові з павільйона голки, її незначно відтягують.

^ Провідникова анестезія по Оберсту-Лукашевичу.

Виконувати в наступній послідовності:

На основу пальця накладають джгут. Дистальніше джгута, з тильної поверхні, вводять голку з 2-5-мл шприцом. Введенням розчина анестетика знеболюється шкіра та підшкірна клітковина цієї зони. Потім, проводячи голку по латеральним бокам основної фаланги пальця, перпендикулярно його поверхні, вводять анестетик в жирову клітковину і анестезують в цьому місці пальцьові нерви. Для обох боків як правило використовують 5-8 мл 1% розчину новокаїну.

^ Блокада плечового сплетіння по Куленкампфу.

Виконувати в наступній послідовності:

Хворого вкладають на спину, його голову повертають в протилежну сторону, рука на стороні блокади вільно звисає донизу. Над серединою ключиці пальпаторно визначають пульсацію a.subclavia. Латеральніше і позаду її розташовані нерви плечового сплетіння. Голку без шприца вводять на 1 см вище середини ключиці, латеральніше від пульсуючої a.subclavia, перпендикулярно шкірі в напрямку остистих відростків ThI-ThII. Голку слід проводити вглиб до І ребра, потім відтягнувши голку назад, направляють її вверх, ковзаючи по верхньому краю І ребра, доходять до нервів плечового сплетіння. При зустрічі кінця голки з одним із нервових стволів хворий відчуває неприємну “стріляючу біль” по ходу руки, яка досягає кінчиків пальців. Переконавшись, що з павільйона голки на витікає кров, вводять 20-50 мл 1% розчину новокаїну.

Анестезія наступає через 10-15 хв і супроводжується тимчасовим руховим паралічем кінцівки.

^ Блокада міжреберних нервів.

Виконувати в наступній послідовності:

При виконанні блокади хворий сидить. Анестезію міжреберних нервів проводять зі сторони спини по лінії, яка розташована на середині відстані від остистих відростків грудних хребців до медіального краю лопатки.

В області зовнішньої поверхні ребра тонкою голкою робиться вкол і 0,25% розчином новокаїну знеболюється шкіра. Потім, через утворений шкірний валик, у вигляді “лимонної кірки”, проводиться більш довга голка (до ребра). Після чого голку дещо відтягують назад і її кінець направляють донизу, зміщуючи при цьому мякі тканини. Голка поступово проводиться вглиб тканин, при чому весь час вводять перед нею розчин анестетика, пошарово інфільтруючи всі тканини. Зіскочивши з нижнього края ребра, при незначному просуванні вперед голка попадає в зону судинно-нервового пучка, куди вводять 3 мл 0,5-1% розчину новокаїну.

^ Паравертебральна блокада.

Виконувати в наступній послідовності:

Положення хворого - хворих сидить з нахиленим вперед тулубом.

Визначають місце LIV (його остистий відросток проектується на середину лінії, що з’єднує верхівки гребенів здухвинних кісток. Відрахувавши доверху остисті відростки, вводять голку на рівні LI відступивши вправо та вліво від середньої лінії на 3 см. Тонкою голкою робиться вкол і 0.25% розчином новокаїну знеболюється шкіра. Потім, через утворений шкірний валик, у вигляді “лимонної кірки”, проводиться більш довга голка (перпендикулярно шкірі). Голка (без шприця) поступово проводиться вглиб тканин, сагітально до зіткнення з поперечним відростком LI .Відчувши опір кістки, голку відтягують дещо назад і, пробуючи знайти кінцем голки верхній край поперечного відростка, проводять голку над ним, направляючи її медіально під кутом 200 до сагітальної площини. Просунувши голку на 0.5 см, її зєднують з шприцем і проводять аспірацію; переконавшись у відсутності крові, вводять 5-10 мл 0.5% розчину новокаїну. Аналогічно проводять паравертебральну анестезію і на інших рівнях (LII-LIV).

Якщо при введенні голки на глибину 3-5 см вона не зустріне опору, то її кінець потрапив у проміжок між поперечними відростками. В таких випадках голку слід відтягнути в підшкірну клітковину, змістити її на декілька мм вверх або вниз, і знову провести в глибину до відчуття опору кістки.

^ NB! Голку вводять завжди без шприца з анестетиком, щоб запобігти його попадання в судинне русло.

Футлярна блокада плеча.

Виконувати в наступній послідовності:

При зігнутому в ліктьовому суглобі передпліччі під кутом 900, на передній поверхні плеча, в с/3, в стороні від проходження судинно-нервового пучка, тонкою голкою роблять шкірний валик у вигляді “лимонної кірки”. Проходячи через нього довгою голкою, яка поступово проводиться вглиб тканин, весь час вводять перед нею розчин анестетика, пошарово інфільтруючи всі тканини.

Доходять нею через m.biceps brahii до кістки і наповнюють новокаїном передній м’язовий футляр, утворюючи тугий інфільтрат. Потім при розігнутому в ліктьовому суглобі (1800) новокаїн вводять в задній м’язовий футляр через m.triceps brahii. В обидва м’язових футляри вводять до 100-120 мл 0.25% розчину новокаїну.

^ Футлярна блокада передпліччя.

Виконувати в наступній послідовності:

В с/з по волярній та дорсальній поверхні передпліччя, в стороні від проходження судинно-нервового пучка, тонкою голкою роблять шкірний валик у вигляді “лимонної кірки”. Проходячи через нього довгою голкою, яка поступово проводиться вглиб тканин, весь час вводять перед нею розчин анестетика, пошарово інфільтруючи всі тканини.

Доходять нею до ліктьової та променевої кісток і наповнюють новокаїном передні та задні футляри мязів відповідно, утворюючи тугий інфільтрат. Вводять по 60-80 мл 0.25% розчину новокаїну.

^ Футлярна блокада стегна.

Виконувати в наступній послідовності:

В с/3 стегна, по передній поверхні, тонкою голкою роблять шкірний валик у вигляді “лимонної кірки”. Проходячи через нього довгою голкою, яка поступово проводиться вглиб тканин, весь час вводять перед нею розчин анестетика, пошарово інфільтруючи всі тканини. Голку вводять, через m.quadriceps femoris до кістки. Потім відтягнувши її на 2-3 мм, вводять 150-180 мл 0.25% розчину новокаїну, утворюючи тугий інфільтрат.

^ Футлярна блокада гомілки.

Виконувати в наступній послідовності:

В с/3 гомілки з латеральної та медіальної поверхонь великої гомілкової кістки роблять анестезію шкіри. Тонкою голкою робиться вкол і знеболюється шкіра. Потім, через утворений шкірний валик, у вигляді “лимонної кірки”, проводиться більш довга голка; вона поступово проводиться вглиб тканин і, весь час вводять перед нею розчин анестетика, пошарово інфільтруючи всі тканини. В с/3 гомілки з латеральної та медіальної поверхонь великої гомілкової кістки вводять по 80-100 мл 0.25% розчину новокаїну в мязеві футляри згиначів та розгиначів ступні, утворюючи тугий інфільтрат.

Протипокази:

  1. підвищена чутливість до місцевих анестетиків: ідіосинкразія та алергія;

  2. активний туберкульоз легень;

  3. епілепсія;

  4. важка неврастенія;

  5. гіпотонія (АТ<100 мм.рт.ст.);

  6. вагітність;

  7. важка форма гіпертиреозу;

  8. гіпокоагуляція;

  9. антикоагулянтна терапія;

  10. піодермія в місці знеболювання;

  11. відсутність психологічного контакту з хворим або його відмова від блокади.

Термінальний стан - збірне поняття, так як воно є наслідком різних патологічних процесів: гострої крововтрати, повітряної аспірації чужорідних тіл, втоплення, отруєння, термічних дій (опіки, охолодження), які характеризуються крайніми ступенями пригнічення життєвих функцій. Не дивлячись на відмінності причин, які викликали термінальний стан, їх клінічні прояви відносно подібні, що дозволяє виділити наступні форми:

- передагональний стан: характеризується загальною важкістю, спутаною свідомістю, невизначеним артеріальним тиском, відсутністю пульсу на периферичних артеріях (пульс визначається тільки на сонних, стегнових артеріях, по серцевих скороченнях), зміною забарвлення шкірних покровів (блідість, ціаноз).

- агональний стан: свідомість і очні рефлекси відсутні. Артеріальний тиск і пульс на периферичних артеріях не визначається. Пульс на сонних артеріях слабкого наповнення. Тони серця глухі. Дихання рідке. На ЕКГ виявляються чіткі ознаки гіпоксії, порушення ритму.

- клінічна смерть: стан, який характеризується приниженням функції центральної нервової системи, дихання та серцевої діяльності, також відсутністю видимих проявів життя. Однак, основні обмінні процеси, хоча й різко знижені, але все ж зберігаються на протязі 5 - 7 хвилин. На протязі цього часу в найбільш вразливих тканинах ще не наступають незворотні зміни, що робить можливим оживлення організму. Нормальний кровообіг забезпечується: а) викидом крові серцем; б) збереженням об'єму кровоносних судин; в) адекватним об'ємом циркулюючої крові.

Несподіване припинення кровообігу виникає внаслідок: а) фібриляції шлуночків серця; б) зупинки шлуночків; в) порушення передсердно-шлуночкової і внутрішньошлуночкової провідності при так званій гетеротропній брадіарітмії, що переходить в зупинку серця

Найбільш частими причинами миттєвої зупинки кровообігу є: 1 ) загострення ішемічної хвороби серця, гострий інфаркт міокарда; 2) гостра недостатність дихання, асфіксія; 3) електротравма; 4) грубі порушення балансу електролітів; 5) передозування кардіотоксичних наркотиків (фторотану); 6) інтоксикація серцевими глікозидами, передозування чи підвищена чутливість до антиаритмічних препаратів (новокаїнаміду); 7) катетеризація серця, ангіографія.

При постійному моніторному спостереженні ЕКГ передвісниками миттєвої зупинки кровообігу е виражена тахікардія або брадикардія шлуночків. Діагноз зупинки кровообігу повинен бути поставленим на протязі 8 - 10 сек. Досліджуючий піднімає віко і реєструє стан зіниці, в ділянці трикутника прощупує пульс на сонній артерії, потім спостерігає за диханням: при аномальному диханні гортань робить рідкі рухи догори та в долину. Одночасно відмічає колір шкіри. Прощупувати пульс на променевій артерії не слід: по перше відсутність пульсу на променевій артерії ще не означає зупинки кровообігу; по-друге відчуття пульсації дрібних артерій пальців досліджуючого може скласти хибне уявлення пульсації променевої артерії. Наявність трьох ознак зупинки кровообігу в будь-якому об'єднанні достатньо для діагнозу гострої зупинки кровообігу та початку реанімаційних міроприємств. Не завжди зупинка кровообігу буває такою наявною, як це відмічалося вище. При проведенні операції під наркозом і керуючим диханням вмить розпізнати зупинку кровообігу допомагає відсутність пульсу на сонній артерії, "чорна кров" в операційній рані, дані постійного моніторного спостереження ЕКГ. Як тільки поставлений діагноз зупинки кровообігу, слід відмітити час зупинки та не гаючи часу приступити до серцево-легеневої реанімації.

^ Необхідні етапи серцево-легеневої реанімації: Особа, яка встановила миттєву зупинку кровообігу, приступає до проведення реанімаційних заходів: вдування повітря з роту в рот, або з роту в ніс і до штучного кровообігу методом непрямого масажу серця, розуміючи головну мету - підтримання кровообігу в організмі і, насамперед, в головному мозку. Принцип зовнішнього масажу серця заключається в тому, що при зупинці серця між грудиною та хребтовим стовпом забезпечується викид крові з лівого шлуночка в аорту - систола. При припиненні тиску на грудину, за рахунок еластичних властивостей грудної клітини, відновлюється її вихідне положення і серце заповнюється кров'ю, настає діастола.

Техніка зовнішнього масажу серця:

1. Хворого кладуть на тверду основу (в постіль під верхню частину тулуба кладуть щит або швидко перекладають хворого на підлогу). Для профілактики травми печінки ремінь треба розстебнути.

2. Руки того, хто надає допомогу ставлять так, щоб основа долоні однієї руки впиралась на нижню третини грудини (на два поперекових пальця вище мечовидного відростка), основою долоні іншої руки він опирається на тил іншої рук припідняті та не торкаються грудної клітини.

3. Той, хто надає допомогу, суворо в передньо- задньому напрямку здійснює плавне та сильне натискання на грудину, використовуючи тягу верхньої половини корпусу, швидко зупиняє тиск, створюючи умови для еластичного відновлення форми грудної клітини та штучної діастоли. Натиск на грудину повинен бути досить сильним, у дорослих вона прогинається на 3,5-4 см. При ефективному зовнішньому масажі серця синхронно з натисканням на грудини на сонній артерії відчувається "пульсова хвиля".

Зовнішній масаж серця в поєднанні з штучною вентиляцією легень забезпечує мінімальну оксигенацію головного мозку та збереження на протязі години або більше. Однак, в окремих випадках непрямий масаж серця неефективний, тоді проводять відкритий масаж серця. Показання до прямого масажу серця слідуючи:

- поранення серця та тампонада перикарда - масаж серця проводиться в ході операції;

- багаточисельні переломи ребер;

- зупинка серця на фоні значної крововтрати. В таких випадках непрямий масаж серця з швидким та масивним поповненням крововтрати як внутрішньоартеріально так і внутрішньовенно. при цьому слід пам'ятати, що прямий масаж серця - лікарська хірургічна процедура, яка проводиться в операційній підготовленим персоналом.

Якщо зупинка серця виникає у хворого на очах у лікаря при моніторному спостереженні ЕКГ, для стимулювання серця допускається "передсерцевий поштовх", який наносять ребром долоні по нижній половині грудини.

Техніка серцево - легеневої реанімації при одному реаніматорі.

Прохідність верхніх дихальних шляхів забезпечують максимальним розгинанням голови в атланто - потиличному суглобі, потім здійснюють 3-4 енергійних "вдохи", потім вдування повітря з рота в рот або з рота в ніс, переконавшись в їх ефективності по піднятті грудної клітини, проводять непрямий масаж серця: 15 натисків на нижню третину грудини з частотою 80 натисків на грудину. Приймаються можливі міри для виклику помічників.

Техніка серцево-легеневої реанімації при двох реаніматорах.

Забезпечують прохідність верхніх дихальних шляхів і після перших 3 - 4 вдихів - вдувань, переконавшись в ефективності їх по підніманню грудної клітини, один реаніматор проводить ШВЛ з частотою 12 циклів за хвилину, другий, розмістившись навпроти першого, здійснює штучний кровообіг - зовнішній масаж серця з частотою натискань 60 в 1 хв. В кінці кожного п'ятого натискання коротким вдуванням здійснюється "вдих" без пауз, розмістившись між натисканнями. Відношення натискань на грудину до вдування складає 5:1. Реаніматор, який проводить ШВЛ, контролює пульс на сонній артерії під час зовнішнього масажу серця.

Показники ефективності серцево-легеневої реанімації слідуючи: звуження зіниць, синхронна з натисканням на грудину "пульсова хвиля" на сонній артерії (пальпує реаніматор, який проводить штучну вентиляцію легень), поява тонусу вік та змикання очної щілини, ритмічні спонтанні рухи гортані, деякі зміни кольору шкіри.

Спеціалізований етап серцево-легеневої реанімації:

- продовження ефективного етапу СЛР, поліпшення умов штучної вентиляції легень при підключенні джерела кисню до других дихаючих апаратів, інтубація трахеї та проведення штучної вентиляції легень автоматичним дихальним апаратом 100 % киснем;

- встановлення електрокардіографічного діагнозу зупинки кровообігу з реєстрацією фібриляції шлуночків серця або зупинки серця з рідкими зміненими комплексами (при записуванні ЕКГ зовнішній масаж серця та штучну вентиляцію легень не можна зупиняти більш ніж на 5-6 сек.);

- медикаментозна терапія, основною задачею якої е підвищення тонусу міокарду, зниження порогу дефібриляції, відновлення та підтримка нормального ритму серцевої діяльності.

Для проведення медикаментозної терапії використовують наступні препарати:

- адреналіна гідрохлорид - в 0,1 % розчині по 0,5-1 мг для дорослих, розведений у 10 разів ізотонічним розчином нитрія хлориду і в 0,1 % розчині для новонароджених дітей та грудного віку по 0,1 мл на 1 кг ваги тіла. Шляхи введення: внутрішньовенно, внутрішньоартеріально, внутрішньосерцево. Адреналін підвищує перфузійний тиск при зовнішньому масажі серця, стимулює спонтанне скорочення серця, підвищує амплітуду фібриляцій шлуночків серця, що полегшує дефібриляцію. Введення адреналіна гідрохлорида комбінують з розчином атропіну сульфату. Повторне введення при необхідності проводять через 5 хв.

- кальція хлорид - в 10 % розчині у дорослих по 0,3 мл на 1 кг ваги тіла, розводять у співвідношенні 1:1 з 5 % розчином глюкози. Шляхи введення: внутрішньовенно, внутрішньосерцево. Кальцій відновлює збудливість та скорочення міокарду, особливо при явищах електромеханічної дисоціації, сприяє дефібриляції.

- натрію гідрокарбонат -в 4 % розчині по 2 ммоль на 1 кг ваги тіла у дорослих (2 мл 4% р-ну) і по 1 ммоль на 1 кг ваги тіла у новонароджених та грудних дітей на протязі перших 10 хв реанімації, потім призначається 1/2 початкової дози кожні 10 хв. Шляхи введення: внутрішньовенний. Несумісний з кальцієм хлоридом. Натрію гідрокарбонат необхідний для буферування ацидозу, який розвивається при зупинці кровообігу. Ацидоз перешкоджає іонам кальцію виконувати функцію сопряжіння збудливості з скороченням, порушує транспорт енергії в міокарді, знижує ефективність адреналіну.

- атропіну сульфат -в 0,1 % р-ні в дозі 1 мг у дорослих та 0,03 мг на 1 кг ваги тіла у новонароджених та грудних дітей. Шляхи введення: внутрішньовенно, внутрішньотрахеально, внутрішньосерцево. Атропіна сульфат знижує тонус блукаючого нерва, покращує передсердно - шлуночкову провідність, особливо при рефлекторних зупинках серця у дітей.

Для внутрішньовенного введення розчинів пунктують або катетеризують одну з периферичних вен на кінцівках. Як тимчасова міра допускається катетеризація вени спереду внутрішньої кісточки, легко доступній після невеликого розрізу шкіри та поверхневої фасції. Внутрішньовенно крапельно переливають перш за все розчин натрію гідрокарбонату.

Для внутрішньотрахеального введення проводять чрезшкірний прокол трахеї та вводять через голку розчини адреналіну гідрохлориду та атропіну сульфату. Якщо в трахею введена інтубаційна трубка, ці ліки вводяться через неї після попереднього розведення до об'єму 10 мл. Внутрішньотрахеальне введення розчинів по своїй ефективності не уступає внутрішньосерцевому, яке може супроводжуватися важкими ускладненнями: гемоперикардити, пневмоторакси, пошкодження судин. Внутрішньосерцеве введення медикаментів при СЛР проводять наступним чином: зліва, по краю грудини, в четвертому міжребір'ї вводять голку (8 - 9 см) з насадженим на голку шприцом. Рухаючись спереду назад, трошки підтягують поршень шприца. Про досягнення порожнини серця судять по з'явленню в шприці крові. На період пункції серця проривають зовнішній масаж серця та ШВЛ. Внутрішньосерцево вводять розчин адреналіну гідрохлориду 0,5 мл 0,1 % р-ну, атропіну сульфату (0,5 мл 0,1 % р-н) та кальцію хлориду (5 мл 10 % р-ну).

^ Серцево-легенева реанімація.

Необхідні: повітровід, мішок Амбу, електрокардіограф, дефібрілятор, шприци, ватні кульки, спирт, джгут, валик, медикаменти.

  1. Підтримка життєво важливих функцій організму:

  2. Забезпечте хворим прохідність верхніх дихальних шляхів.

  3. Здійсніть штучну вентиляцію легень методом “з рота в рот” або за допомогою мішка Амбу чи апарата штучної вентиляції легень.

  4. Пропальпуйте пульс на сонній артерії. Якщо пульсація визначається, продовжить ШВЛ до відновлення самостійного дихання.

  5. Якщо пульс на сонній артерії не визначається, здійсніть непрямий масаж серця до появи самостійної пульсації.

  6. Відновлення самостійного кровообігу.

  7. Введіть необхідні медикаменти, налагодьте систему для в/в введення рідини.

  8. Підключіть електрокардіологічний монітор.

  9. Проведіть дефібриляцію (у випадку фібриляції).

  10. Реанімація мозку.

  11. Оцініть стан хворого, постарайтесь визначити причину смерті, оцініть можливість врятування і лікування.

  12. Проведіть гіпотермію (охолодження) головного мозку.

Застосовуйте медикаментозну інтенсивну терапію для корекції функцій органів та систем.

Визначення ознак клінічної смерті.

  1. Визначить стан свідомості: перевірте реакції на звукові та фізичні подразники.

  2. Визначить відсутність дихання. Слідкуйте за рухами грудної клітки, видихом теплого повітря через дихальні шляхи.

  3. Визначить зупинку кровообігу. Поставте пальці однієї руки на проекцію сонної артерії, а другою підніміть верхню повіку і перевірте ширину зіниць.

Відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів за допомогою потрійного прийому Сафара.

  1. Покладіть хворого на спину.

  2. Станьте збоку від потерпілого.

  3. Проведіть розгинання шиї

    1. Підкладіть одну руку під шию хворого.

    2. Підкладіть другу руку на чоло і максимально закиньте голову хворого.

  4. Виведіть нижню щелепу вперед:

    1. Підведіть пальці обох рук під кути нижньої щелепи, великі пальці зафіксуйте на підборідді.

    2. Висуньте нижню щелепу вперед і вверх так, щоб верхні зуби знаходились на одному рівні.

  5. Відкрийте ротову порожнину:

    1. Якщо в результаті попередніх дій ротову порожнину не вдалося відкрити, то вказівними пальцями однієї руки захопіть як гачком за різці верхньої щелепи, а великими пальцями на різці нижньої щелепи.

Штучна вентиляція легень методом “з рота в рот”.

  1. Візьміть серветки.

  2. Покладіть потерпілого на спину.

  3. Станьте збоку від потерпілого. Покладіть руку під шию або фіксуйте нею підборіддя.

  4. Щільно затисніть ніс хворого великим і вказівним пальцем. Зробіть глибокий вдих.

  5. Охопіть щільно своїми губами губи потерпілого і з силою вдуйте повітря в його верхні дихальні шляхи через серветку або хусточку (маску).

  6. Залишайте шию хворого в розігнутому стані, рот і ніс відкритими при пасивному видиху хворого.

  7. Повторюйте маніпуляцію до появи дихання з частотою 12-15 разів за хвилину.

Штучна вентиляція легень “з рота в ніс”.

  1. Візьміть серветки.

  2. Покладіть потерпілого на спину.

  3. Станьте збоку від хворого, звільніть верхні дихальні шляхи.

  4. Однією рукою закиньте голову пацієнта назад.

  5. Другою рукою, підтягуючи за підборіддя, висуньте нижню щелепу вперед так, щоб закривати рот.

  6. Зробіть глибокий вдих.

  7. Губами охопіть ніс потерпілого і здійсніть видих через серветку.

  8. Під час пасивного видиху потерпілого залиште шию в розігнутому положенні, рот і ніс відкритими.

  9. Повторюйте маніпуляцію до появи дихання з частотою 12-15 разів за хвилину.

Штучна вентиляція легень за допомогою повітровода.

  1. Візьміть повітроводи, серветки, лейкопластир.

  2. Покладіть хворого на спину.

  3. Станьте від хворого збоку біля голови.

  4. Закиньте голову хворого назад і відкрийте ротову порожнину.

  5. Очистить ротову порожнину за допомогою марлевої серветки.

  6. Підберіть потрібний повітровід, що дорівнює відстані від кута рота до кута нижньої щелепи.

  7. Станьте біля голови хворого позаду.

  8. Введіть повітровід увігнутою поверхнею по ходу язика до його кореня.

  9. Великими пальцями притисніть щиток до губів потерпілого, а вказівними пальцями виведіть нижню щелепу вперед.

  10. Закріпіть повітровід лейкопластиром або бинтом.

  11. Зробіть глибокий вдих, а потім видих в повітровід.

  12. Продовжуйте маніпуляцію до відновлення самостійного дихання з частотою 12-15 разів на хвилину.

Штучна вентиляція легень за допомогою дихального апарата.

  1. Візьміть дихальний апарат.

  2. Відкрийте вентиль балона і за манометром переконайтесь в наявності кисню в балоні.

  3. Встановіть тумблер вмикання апарата в положенні «ввімкнено».

  4. Переконайтесь, що апарат почав працювати.

  5. Підключіть апарат до пацієнта за допомогою ротоносової маски.

  6. Продовжуйте маніпуляцію до появи самостійного дихання.

Штучна вентиляція легень за допомогою мішка Амбу.

  1. Візьміть мішок Амбу.

  2. Покладіть хворого на кушетку.

  3. Станьте біля голови хворого позаду.

  4. Закиньте однією рукою голову хворого назад.

  5. Щільно притисніть маску до лиця.

  6. Тягніть підборіддя хворого 1-3 пальцями вгору.

  7. Другою рукою витисніть повітря з мішка Амбу.

  8. Повторюйте маніпуляцію до появи самостійного дихання з частотою 12-15 разів за хвилину.

Непрямий масаж серця.

  1. Покладіть хворого на спину на рівну тверду поверхню.

  2. Станьте збоку від потерпілого біля грудної клітки.

  3. Визначте місце розташування мечовидного відростка.

  4. Розмістіть ліву долоню на нижній третині грудини (на 2 пальці вище мечовидного відростка), а праву - на тильну поверхню лівої руки.

  5. Пальці рук трохи підніміть від поверхні грудної клітки і розташуйте паралельно до ребер.

  6. Прогніть, не згинаючи в ліктях руки, грудину вглиб на 4-5 см.

  7. Зафіксуйте грудину в цьому положенні.

  8. Швидко відпустіть грудну клітку, не знімаючи рук з грудини.

Повторюйте маніпуляцію до відновлення самостійних серцевих скорочень з частотою 60-80 разів на хвилину.

Проведення дефібриляції.

  1. Візьміть дефібрилятор, серветки, гіпертонічний розчин.

  2. Змочить гіпертонічним розчином серветку.

  3. Обгорніть серветкою, яка складена в 4 шари, спинний електрод.

  4. Покладіть хворого на кушетку.

  5. Покладіть спинний електрод під ліву лопатку пацієнта.

  6. Змочіть гіпертонічним розчином серветку, розміром 10Ч10 см і складену в 4 шари.

  7. Накрийте нею ліву підключичну ділянку пацієнта.

  8. Підключіть дефібрилятор до електромережі і натисніть кнопку «мережа».

  9. Встановіть перемикач доз в положення «3».

  10. Натисніть і утримуйте кнопку «заряд» до того часу, поки не засвітиться лампочка в кнопці грудного електрода.

  11. Притисніть електрод до грудей пацієнта в лівій підключичній ділянці в 3-4 міжребір`ї.

  12. Натисніть кнопку, в якій світиться лампочка.

  13. Вимкніть апарат або повторюйте п.п. 8-11.

Інтенсивна терапія при клінічній смерті.

  1. Візьміть шприци, голки, ватні кульки, спирт, систему для в/в введення, медикаменти: адреналіну гідрохлорид, атропін, дофамін, гормональні препарати, натрію бікарбонат, кровозамінники.

  2. Здійсніть елементарну серцево-легеневу реанімацію.

  3. Візьміть 1 мл 0.1% р-ну адреналіну гідрохлориду, 1мл 0.1% р-ну атропіну сульфата і розчиніть в 8 мл ізотонічного р-ну NaCl. Введіть 5 мл отриманої суміші в/в струменево, або під вуздечку язика або ендотрахеально.

  4. При відсутності ефекту введіть розчин адреналіну повторно через кожні 5 хв до відновлення роботи серця.

  5. Введіть 5 мл 0.5% р-ну дофаміну в 150 мл ізотонічного р-ну NaCl в/в краплинно.

  6. Введіть 150 мг преднізолону на 250 мл ізотонічного р-ну NaCl в/в краплинно.

  7. При відновленні нормального ритму серцевих скорочень, введіть 300 мл 4% р-ну натрію гідрокарбонату в/в краплинно.

Примітка: Якщо причина клінічної смерті гіповолемія – введіть 400 мл поліглюкіну або желатинолю. Якщо причина клінічної смерті фібриляція, то проведіть дефібриляцію і введіть 6 мл 2% р-ну лідокаїну в/в струменево.

  1   2

Схожі:

Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоровя україни буковинський державний медичний університет

Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоровя україни буковинський державний медичний університет

Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я України Буковинський державний медичний університет
Факультет – медичний №4 з відділенням молодших медичних І фармацевтичних фахівців
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Клінічна фармакологія”
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Професійні хвороби”
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Пропедевтики внутрішньої медицини
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Військова терапія з терапією надзвичайних ситуацій”
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Науковий відділ направляє до друку (статтю, тези)
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров`я України Міністерство охорони здоров’я України дз ”Луганський державний медичний університет”
«Актуальні питання експериментальної, клінічної медицини та фармації», яка відбудеться 25-26 жовтня 2012 р у Дз ”Луганський державний...
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров`я України Міністерство охорони здоров’я України дз ”Луганський державний медичний університет”
«Актуальні питання експериментальної, клінічної медицини та фармації», яка відбудеться 25-26 жовтня 2012 р у Дз ”Луганський державний...
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Догляд та психологічне спостереження за хворими у хірургічному відділенні стаціонару (1 тиждень)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи