Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет icon

Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет




Скачати 227.52 Kb.
НазваМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Дата24.06.2012
Розмір227.52 Kb.
ТипДокументи

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Буковинський державний медичний університет


“З А Т В Е Р Д Ж Е Н О”

на методичній нараді

кафедри догляду за хворими та ВМО

протокол №____________

“ “ 200___р.

Зав.кафедри,д.мед.н., доц.

____________ І.А.ПЛЕШ


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

студентам ІІІ курсу медичного факультету

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

МОДУЛЬ 2

ОСНОВНІ ОБОВ’ЯЗКИ ТА ПРОФЕСІЙНІ ДІЇ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ

^ ХІРУРГІЧНОГО ВІДДІЛЕННЯ.


ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 2

ТРАВМАТИМ ТА УШКОДЖЕННЯ. ДЕСМУРГІЯ.


Тема 4

Чисті та гнійні рани.


Навчальна дисципліна:

сестринська практика

ІІІ курс медичний факультет

Спеціальність: 7.110101 - “Лікувальна справа”

7.110104 – “Педіатрія”

кількість годин 2


Методичну розробку склав

асистент Паляниця А.С.


Чернівці, 2008


1. Актуальність теми: Рана є одним з основних проявів травматичного чи хірургічного впливу на тканини та органи.

Знання ранового процесу і запальної реакції, що розвивається навколо рани, дозволяє правильно визначити лікувальну тактику, застосування тих чи інших лікарських речовин, що значно прискорює процеси загоєння, запобігає розвитку ускладнень рани. Знання структури рани і її ознак в залежності від снаряду, що ранить, дозволяє судити про її походження, що має значення в судовій медицині.

Велику небезпеку для хірургічних відділень становлять спалахи госпітальної інфекції, а широке поширення антибіотико-резистентних штамів мікроорганізмів обумовлює значні труднощі у боротьбі з нею, що призводить до збільшення числа випадків неспецифічної інфекції та гнійних ускладнень.

Всі випадкові рани, будучи інфікованими, несуть загрозу виникнення різних ускладнень, нерідко небезпечних для життя хворого.


^ 2. Тривалість заняття: 2 год.


3. Навчальна мета (конкретні цілі):

Знати:

  • визначення терміну “рана”;

  • основні етіологічні фактори виникнення ран;

  • клінічні ознаки рани;

  • ускладнення ран;

  • визначення терміну “гнійна рана”;

  • причини нагноєння ран;

  • клінічні ознаки рани у фазі гідратації;

  • клінічні ознаки рани у фазі дегідратації;

  • лікування гнійних ран в залежності від фази ранового процесу;

  • використання вторинного раннього та пізнього швів.


Вміти:

  • діагностувати рани;

  • оволодіти послідовністю проведення ПХО рани;

  • визначити візуально стадію протікання ранового процесу;

  • визначити по зовнішньому виду рани її походження в залежності від предмету, що ранить;

  • оволодіти технікою інтерпретації симптомів ран;

  • провести диференційну діагностику між раною та трофічною виразкою;

  • намітити план додаткових методів дослідження;

  • діагностувати гнійну рану;

  • оволодіти послідовністю проведення вторинної хірургічної обробки рани;

  • визначити візуально фазу ранового процесу;

  • провести диференційну діагностику між гніною раною та трофічною виразкою;

  • намітити план додаткових методів дослідження.


Практичні навички:

  • принципи проведення ПХО ран;

  • огляд та оцінка стану оточуючих рану тканин;

  • перев’язка ран;

  • накладання первинних швів на рану та їх зняття;

  • принципи проведення вторинної хірургічної обробки рани;

  • огляд та оцінка стану оточуючих рану тканин;

  • перев’язка гнійної рани;

  • накладання вторинних швів на рану та їх зняття.




  1. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)




Назва дисципліни та відповідної кафедри

Знати

Вміти

^

Базисні кафедри


Анатомія топографічна анатомія (кафедра анатомії людини та топографічної анатомії)

Анатомія та топографічна анатомія

Класифікувати та ідентифікувати рану в залежності від її топографо-анатомічного розташування

Пропедевтика внутрішніх хвороб


Методики обстеження хворого.

Збирати анамнез, проводити огляд, володіти технікою пальпації, перкусії, аускультації та застосовувати їх на практиці.

Біохімія

Обмін речовин.




Пат. фізіологія

Порушення обміну речовин




Фармакологія

Лікарські препарати та механізм їх дії.

Вміти призначити фарма-кологічні препарати при наданні першої допомоги.
^

Внутрішньопредметна інтеграція


Десмургія

Правила та техніку бинтування.

Володіти вмінням накладати пов’язки на верхню та нижню кінцівки, косинкові, оклюзійні пов’язки.

Тверді пов’язки. Транспортні шини.

Правила та техніку накладання шинних пов’язок.

Вміти накладати шинні пов’язки при обширних ранах кінцівок.

Асептика та антисептика.

Принципи асептики та антисептики при наданні невідкладної допомоги при ранах

Застосовувати антисептичні препарати

Кровотечі.

Методи тимчасової зупинки кровотечі.

Вміти вибрати метод тимчасової зупинки кровотечі та застосувати його у хворого з ранами

Рани.

Протиправцеву профілактику. Знати схему призначення протиправцевої сироватки.

Вміти призначити протиправцеву сироватку.




  1. Поради студенту.

^ 5.1. Зміст теми:

Проводиться суб’єктивне та об’єктивне обстеження хворих. При цьому головна увага надається методиці послідовного обстеження ран, визначається фаза ранового процесу, вид загоєння ран, наявність та характер ускладнень.

^ При суб’єктивному обстеженні хворих студенти встановлюють:

Скарги (на болі в ділянці рани, їх поява або підсилення при дотику; порушення функції певної частини тіла, кровотечу з рани); анамнез (звертається увага на механізм пошкодження - удар гострим або тупим предметом, вогнепальне поранення та інш.; час, який пройшов з моменту пошкодження; ким, коли і як була надана перша допомога; при наявності джгута з’ясовується час його накладання; подальше лікування хворого та вплив проведених заходів на його самопочуття та загальний стан; особлива увага приділяється динаміці больового синдрому - характер та інтенсивність болі, її наростання чи послаблення).

^ При об’єктивному обстеженні хворих встановлюють:

  1. Загальний стан хворого.

  2. Локальний статус:

а) локалізація рани (топографо-анатомічні особливості області нерідко дозволяють прогнозувати пошкодження судинно-нервового пучка, кісток, внутрішніх органів);

б) форма та розміри рани в сантиметрах (глибина рани визначається під час первинної хірургічної обробки, зондувати свіжу рану не рекомендується);

в) характер країв рани (рівні, розміжчені, припухлі, наявність смужки епітелізації, колір шкіри по краям рани);

г) вигляд тканин стінок і дна рани (колір, кровоточивість, характер грануляцій - рожеві, бліді, дрібно-, середньо- та крупнозернисті, соковиті, набряклі, сухі тощо);

д) характеристика виділень з рани (кров’янисті, серозні, гнійні -колір гною, консистенція, наявність запаху; бульбашки газу при анаеробній інфекції), їх кількість (по степені промокання пов’язки).

  1. При пальпації оточуючих рану тканин:

а) ступінь болючісті;

б) періфокальна інфільтрація.


Можливі ускладнення, що перешкоджають загоєнню ран первинним натягом: гематома, серома, лімфома, серозна інфільтрація країв без ознак нагноєння. В цьому випадку знімають 1-2 шви, розсовують краї та проникають в глибину рани, встановлюють на 1-2 дні випускники (з рукавичної гумки, марлевої смужки та інш.). Після випорожнення сероми чи гематоми краї рани зближують липким пластиром.

При серозній інфільтрації країв рани виконують новокаїнову блокаду з антибіотиком, місцево призначають тепло.

Рана - це механічне порушення цілості шкіри або слизових оболонок з можливим пошкодженням прилеглих тканин. Клінічна картина рани залежить від місцевих порушень тканин та органів і від загальних реакцій організму у відповідь на травму. Місцевими симптомами рани є біль у рані; дефект покривних, іноді глибоких тканин або зяяння рани, кровотеча. Рана має краї, стінки, дно, кути, вміст.

^ Класифікація ран:

1. За характером пошкодження тканини в залежності від агента, який ранить (колота, різана, рубана, забита, розміжчена, рвана, укушена, вогнепальна, змішана, отруєна, садно, подряпина).

2. За формою дефекту (лінійна, дирчаста, клаптева, скальпована).

3. За глибиною пошкодження (поверхнева, проникаюча, наскрізна, тангенційна).

4. За причиною пошкодження (операційна, випадкова).

5. За ступенем руйнування тканини.

6. За ступенем інфікованості.

7. За загоюванням рани.


Функціональні та морфологічні зміни, які відбуваються в рані, мають певну послідовність і можуть бути розмежовані на періоди або фази ранового процесу.

^ Класифікація перебігу ранового процесу по І.Г.Руфанову (1954):

- фаза гідратації (набряку та очищення рани від змертвілих тканин);

- фаза дегідратації (заповнення рани грануляціями та їх визрівання).

^ Класифікація перебігу ранового процесу по М.І.Кузіну (1977):

- фаза запалення (період судинних змін і період очищення рани від змертвілих тканин);

- фаза регенерації, утворення та дозрівання грануляційної тканини;

- фаза утворення рубця та його реорганізація.

^ Класифікація перебігу ранового процесу по Б.М.Даценко (1985):

гнійно-некротична фаза;

- фаза грануляції;

  • фаза епітелізації.


Свіжоінфіковані рани. Лікування чистих ран.

Загоєння первинним натягом можливе за умови стикання стінок і країв рани і відсутності умов для розвитку інфекції. Таке загоєння спостерігається при лінійних ранах, коли краї і стінки з’єднані швами (рани після ПХО або операції). Воно відбувається протягом 5-8 діб. Спочатку вузька щілина між зближеними стінками рани заповнюється кров’ю, яка згортається з утворенням ниток фібрину. Нитки фібрину склеюють стінки і краї рани (первинна склейка). Водночас починаються репаративні процеси, які проходять усі фази перебігу ранового процесу, в тому числі етапи запалення, проліферації, утворення сполучної тканини та епітелізації

При проведенні дослідження хворих особлива увага приділяється питанню надання першої допомоги, в залежності від стану хворого, складається план подальшого лікування. Невеликі свіжі (не більше 6–10 год. після ураження) поверхневі рани з рівними незіяючими краями не потребують оперативного втручання. В таких випадках достатньо провести туалет рани: очищення оточуючих рану ділянок шкіри від бруду спиртом, бензином, 0,5% розчином нашатирного спирту (протирати шкіру потрібно від рани до периферії), бриття волосся (сухе бриття від рани до периферії), шкіру змащують йодною настойкою, йодонатом; видалення сторонніх тіл, промивання рани антисептиками. На рану накладають суху асептичну пов’язку. При зиянні країв рани останні зближують накладанням первинного шва.

Рвані, забійні, розчавлені, колоті рани, які мають вузький, глибокий рановий хід, вогнепальні рани потребують первинної хірургічної обробки. Ціль цієї операції заключається у створенні несприятливих умов для розвитку інфекції, яка попала в рану.

Обробка повинна проводитись при повному знеболенні (місцевому та загальному) з дотриманням усіх правил асептики. Методом висікання країв і стінок рани механічно видаляються не тільки забруднені (інфіковані), але й травмовані, нежиттєздатні тканини, які являють собою особливо сприятливий субстрат для розвитку інфекції. З метою випорожнення гематом, ліквідації усіх кишень, де інфекція може знайти сприятливі умови для розвитку, і створення вільного відтоку ранового вмісту нерідко виникає необхідність додатково висікти краї свіжоінфікованих ран, провести додаткові розрізи (контрапертури). Проводять ретельний гемостаз, усі видимі чужорідні тіла видаляють. В подальшому, в залежності від часу, який пройшов від моменту пошкодження, локалізації рани, виду пошкоджених тканин і органів, а також умов (мирного чи військового часу) вирішуємо питання про накладання швів. Первинний шов накладають зразу. При відсутності ознак ранової інфекції, задовільному стані пораненого, на протязі перших 5-6 днів накладають відстрочений первинний шов. Перша допомога при пораненнях заключається в тимчасовій зупинці кровотечі (якщо вона має місце), накладанні на рану асептичної (помірно тиснучої при венозній кровотечі) пов’язки. При можливості шкіру навколо рани заздалегідь обробляють 5% розчином йоду. При великих і ускладнених ранах проводиться транспортна іммобілізація, при необхідності - протишокові заходи.

Подальше лікування (у хірургічному стаціонарі) залежить від величини, глибини, локалізації рани, наявності тих чи інших ускладнень. Невеликі свіжі (не більше 6-10 годин після ураження) поверхневі рани з рівними не зіяючими краями не вимагають оперативних втручань. У цих випадках достатньо провести туалет рани. При наявності таких хворих студенти під керівництвом викладача очищують оточуючі рану ділянки шкіри від бруду спиртом, бензином, 0,5% розчином нашатирного спирту (від рани до периферії); шкіру змащують йодною настойкою. Видимі в рані сторонні предмети видаляють стерильним пінцетом. Рану промивають 3% розчином перекису водню, фурациліном, висушують, повторно змащують йодом навкруги і накладають на неї суху асептичну пов’язку або пов’язку з тим чи іншим антисептичним розчином.

При зяянні рани її краї зближують накладанням первинних швів або металевих скобок.

Рвані, забійні, розміжчені, колоті рани, які мають вузький глибокий рановий хід, вогнепальні рани вимагають первинної хірургічної обробки. Мета цієї операції полягає у створенні несприятливих умов для розвитку інфекції, що потрапила в рану.


ПХО ран повинна проводитись при повному знеболенні (загальному чи місцевому) з дотриманням усіх вимог асептики.

Шляхом висічення країв та стінок рани механічно видаляються не тільки забруднені (інфіковані), але й травмовані та нежиттєздатні тканини, які при їх залишенні особливо сприяють розвитку інфекції. Для створення вільного відтоку ранових виділень нерідко виникає необхідність доповнити висічення країв розтином свіжоінфікованих ран, проведення протирозрізів (контрапертур). Виконують ретельний гемостаз. Механічну антисептику змінює хімічна (промивання рани розчинами антисептиків) та фізична (дренування затьоків, підведення дренажів до дна рани, накладання асептичної гігроскопічної пов’язки після накладання первинних швів.

Питання про накладання швів вирішується в залежності від строку з моменту пошкодження, локалізації, характеру рани, а також умов (мирного чи військового часу).

В мирний час шви накладаються:

  • при поверхневих зіяючих ранах, які оброблені в перші 6 годин після поранення;

  • після первинної хірургічної обробки великих ран при умові, що хворий знаходиться в стаціонарі.

Не бажано накладати глухі шви:

  • при великих пошкодженнях м’язів, особливо нижніх кінцівок та сідниць - з метою запобігання ускладнення анаеробною інфекцією;

  • при підозрі на наявність сторонніх предметів;

  • при обробці рани в більш пізні строки після пошкодження.


У військовий час, коли хворі не знаходяться під постійним наглядом лікаря, шви на рану не накладають, окрім випадків уражень обличчя, кистей рук, наявності відкритого пневмотораксу.

У випадках радіаційного опромінення після ретельного проведення ПХО і накладання на рану швів на фоні повноцінної антибактеріальної терапії та іммобілізації встановлюється пильне спостереження за хворим - аби рана загоїлася до розвитку променевої хвороби.

Первинний глухий шов накладають одразу після обробки рани.

Первинний відстрочений шов накладають на рану після її обробки, але затягують через 2-5 днів при умові відсутності в рані будь-яких ускладнень.

При лікуванні ран, після обробки яких шви накладені не були, застосовують фізичні, хімічні та біологічні види антисептики, які сприяють більш швидкому її загоєнню.

При дренуванні ран потрібно стежити, аби дренаж був встановлений пухко і сприяв відтоку ранових виділень, а не їх застою.

Всім пацієнтам з випадковими ранами з профілактичною метою обов’язково вводять протиправцеву сироватку (3000 од) та правцевий анатоксин (0,5 мл). У випадках підозри на забруднення рани анаеробною інфекцією вводять протигангренозну сироватку.

Якщо хворий поступив у пізні строки (через 12-24 години і пізніше), коли в рані наявні явища значного запалення, виконують вторинну її обробку. Вона полягає у розтині рани з широким розкриттям оболонок та кишень, всіх гнійних затьоків, з формуванням (по можливості) однієї порожнини замість багатьох, видаленні всіх сторонніх предметів та явно нежиттєздатних і некротичних тканин. Після такої обробки рану добре дренують з одночасним використанням антисептичних розчинів.

Поверхневі, без порушення цілісності всієї товщі шкіри, рани, які неможливо ушити, можуть загоюватися під шкоринкою без нагноєння. Вузенька шкоринка з засохлої крові, білків, лімфи та інших елементів ранових виділень утворюється також по лінії дотику країв рани, що гоїться первинним натягом.

Якщо краї шкіри не гіперемійовані ,не припухлі, шкоринку не варто знімати до самовільного її відокремлення, що наступає після повної епітелізації під шкоринкою. Поява навколо рани ознак запалення може вказувати на наявність під шкоринкою гною. У цих випадках шкоринку треба зняти та лікувати рану як гнійну.

^ Гнійні рани.

Кожні 2 – 3 студенти прикріплюються до хворого з гнійною чи гранулюючою раною і в процесі обстеження його знайомляться з клінікою гнійної рани та ставлять розгорнутий діагноз з урахуванням фази ранового процесу. Під час доповіді студентами своїх хворих всім студентам групи демонструються хворі з різними ранами та вирішуються питання фазного лікування гнійних ран. Студенти проводять суб’єктивне та об’єктивне обстеження хворих. При цьому головна увага надається методиці послідовного обстеження ран, визначається фаза ранового процесу, вид загоєння ран, наявність та характер ускладнень, можлива подальша тактика ведення конкретного пацієнта.

В окремих випадках після ПХО в рані розвивається гнійно-запальний процес з утворенням гнійної порожнини та вторинних некрозів. Повторне оперативне втручання в цих випадках називають вторинною хірургічною обробкою.

Хірургічна обробка гнійної рани переслідує слідуючі основні цілі:

- видалення з організму гнійно-некротичного вогнища - нежиттєздатних тканин і високовірулентних мікроорганізмів;

- створення умов для сприятливого перебігу запального процесу - зниження гіпергідратації й ацидозу, нормалізація метаболізму тканин та інш.;

- забезпечення умов для повноцінного відтоку ранового вмісту;

- евакуація токсинів, продуктів тканинного розпаду і зменшення таким чином загальної інтоксиакції організму.

При дренуванні рани необхідно слідкувати, щоб дренаж (гумова стрічка, марлевий тампон та інш.) були вставлені рихло і сприяли відтоку ранового вмісту. Всім пораненим обов’язково проводять профілактику правця.

Лікування гнійних ран залежить від фазності ранового процесу. У фазі гідратації лікувальні заходи направлені на прискорення самоочищення рани, а також забезпечення доброго відтоку виділень з рани. З цією метою використовують фізичну та хімічну антисептику : дренування тампонами, гумовими випускниками, пов’язками із гіпертонічним розчином, іншими антисептиками, антибіотиками, мазями на гідрофільній основі ("Левосин", "Левомеколь"). Значно прискорюють очищення ран від некрозу та перехід у фазу дегідратації та регенерації місцеве застосування протеолітичних ферментів (трипсин, хемотрипсин, карипазим тощо). В другу фазу, коли рана в основному очистилася і йде процес заживлення шляхом розвитку грануляцій, наповзання на них епітелію з країв та концентричного стягування дна та стінок, застосовують мазеві пов’язки, фізіотерапевтичні процедури.

Загальне лікування має на меті стимулювати захисні та регенераторні можливості організму, пригнічення інфекції в рані. Призначають переливання крові, вітамінотерапію, повноцінне харчування, збагачене білками, антибіотики.

Заживлення чистих гранулюючих ран, у яких відсутні виражені запальні явища, може бути значно прискорене накладанням вторинних швів. Вторинний ранній шов накладають на гранулюючі рани через 10-12днів після поранення при рухомих нефіксованих її краях. Вторинний пізній шов накладають через 1-2 місяці. На цей час стінки та дно рани вже рубцево змінені, що перешкоджає зведенню країв рани. Тому перед накладанням таких швів рубцево змінені тканини висікають, а для зближення країв рани їх часто мобілізують тим чи іншим способом. Рани можуть ускладнюватись розповсюдженням гнійно-запального процесу на сусідні тканини, а також можуть бути причиною загальної гнійної інфекції ( сепсису).

При розповсюдженні гнійного процесу та утворенні гнійних затьоків рани необхідно широко розкривати, виконувати контрапертури та добре дренувати тампонами та дренажними трубками.

При затяжному заживленні великих ран на фоні гіпопротеінемії пластичні можливості тканин мінімальні - розвиваються хворі, легкокровлячі, скловидні грануляції. Значне розростання грануляційної тканини буває при наявності в глибині рани сторонніх тіл, або секвестрів.

^ 5.2. Теоретичні питання до заняття:

  1. Рани. Визначення поняття.

  2. Класифікація ран.

  3. Клінічна картина ран.

  4. Визначення ранового процесу.

  5. Протікання ранового процесу.

  6. Ознаки запалення.

  7. Ускладнення ран.

  8. Додаткові методи дослідження при ранах.

  9. Поняття про операційну рану.

  10. Які процеси проходять в тканинах при розвитку інфекції в рані?

  11. Що включає в себе проведення вторинної хірургічної обробки рани?

  12. Вид антисептики при виконання ПХО рани?

  13. Перебіг ранового процесу в гнійній рані.

  14. Способи лікування гнійної рани (механічний, фізичний, хімічний, біологічний).

  15. Які медикаментозні препарати застосовують у фазу гідратації?

  16. Які медикаментозні препарати застосовують у фазу дегідратації?

  17. Покази до накладання швів.

  18. Що таке первинний шов?

  19. Що таке первинно-відстрочений шов?

  20. Що таке вторинний шов (ранній та пізній)?

  21. Дати визначення рани і ранового процесу.

  22. Класифікація ран.

  23. Фази загоєння ран. Класифікація.

  24. Види загоєння ран.

  25. Патофізіологія ранового процесу.

  26. Клініка 1 фази ранового процесу.

  27. Клініка 2 фази ранового процесу.

  28. Клініка 3 фази ранового процесу.

  29. Механізми розвитку гнійного процесу.

  30. Неспецифічна реакція організму при гнійній інфекції.

  31. Методи діагностики фаз ранового процесу.

  32. Роль бактеріологічного дослідження у лікуванні ран.

  33. Принципи лікування ран.

  34. Місцеве лікування ран.

  35. Лікування ран в 1-й фазі ранового процесу.

  36. Лікування ран в 2-й фазі ранового процесу.

  37. Лікування ран в 3-й фазі ранового процесу.

  38. Антибіотикотерапія в лікуванні ран.

  39. Хірургічне лікування гнійної рани.

  40. Сучасні методи лікування ран.

^ 5.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. Оволодіти навичками обстеження хворих з ранами.

2. Провести курацію хворих з свіжоінфікованими ранами, обстежити їх у повному обсязі згідно схеми історії хвороби, скласти план додаткового обстеження.

3. Оволодіти технікою первинної хірургічної обробки свіжоінфікованих ран.

4. Оволодіти технікою накладання первинного та первинно відстроченого шва.

5. Проводити перев’язки свіжо-інфікованих та післяопераційних ран

6. Оволодіти навичками обстеження хворих з гнійними ранами.

7. Провести курацію хворих з гнійними ранами у різних фазах ранового процесу, обстежити їх у повному обсязі згідно схеми історії хвороби, скласти план додаткового обстеження.

8. Оволодіти технікою вторинної хірургічної обробки гнійних ран.

9. Оволодіти технікою накладання вторинного раннього та вторинного пізнього шва.

10. Проводити перев’язки гнійних та гранулюючих ран

^ 5.4. Питання для самоконтролю:

1. Причини виникнення ран.

2. Класифікація ран.

3. Клініка ран.

4. Діагностика свіжоінфікованих ран

5. Надання першої допомоги при свіжоінфікованих ранах.

6. Причини нагноєння ран.

7. Фазність ранового процесу.

8. Клініка гнійної рани.

9. Діагностика гнійних ран.

10. Лікування гнійної рани в залежності від фази ранового процесу.


^ 5.5. Задачі для самоконтролю:

Завдання №1.

Лікаря Швидкої медичної допомоги викликали до потерпілого з різаною раною передньої поверхні передпліччя в середній третині. Із рани втікає тонкий струмінь темної крові. Який метод тимчасової зупинки кровотечі потрібно застосувати?

^ А. Накласти стискаючу пов’язку.

Б. Притиснути пальцем плечову артерію.

В. Накласти джгут вище рани.

Г. Накласти джгут нижче рани.

Д. Максимально зігнути кінцівку в ліктьовому суглобі.


У хворого клініка венозної кровотечі, тому накладання стискаючої пов’язки є одним із методів тимчасової і остаточної зупинки кровотечі.


^ Завдання №2.

У потерпілого Р., 43 років, під час ПХО рани в паховій ділянці виявлено ушкодження стегнової артерії з дефектом її стінки до 4 см. при перетисканні артерії затискачем кінцівка залишається холодною, блідою, пульсація на підколінній артерії і артеріях стопи не визначається. Який метод кінцевої зупинки кровотечі потрібно використати?

^ А. Тампонаду рани.

Б. Перев’язку артерії в рані.

В. Перев’язку артерії протягом.

Г. Судинний шов.

Д. Протезування артерії.


Необхідно виконати протезування стегнової артерії, тому що вона травмована вище відходження колатералей, а накласти судинний шов неможливо через значний дефект стінки артерії.


^ 5.6. Тести для самоконтролю:


    1. Які речовини викликають розширення судин, що супроводжується порушенням їх проникності, в І фазі ранового процесу?

  1. ЛДГ;

  2. ЛФ;

  3. Кисла фосфатаза;

  4. Гістамін, серотонін;*

  5. Кисла РНК-аза.

    1. Головного значення в період проліферації набувають:

  1. лейкоцити;

  2. моноцити;

  3. ендотелій капілярів;*

  4. макрофаги;

  5. фібробласти.

    1. Для розвитку інфекційного процесу в рані необхідно, щоб загальна кількість мікроорганізмів в 1г тканини перевищила “критичний рівень”, що становить:

  1. 100;

  2. 1000;

  3. 10000;

  4. 100000;*

  5. 10000000.

^ 4. Основними збудниками внурішньолікарняної інфекції є:

  1. Стрептококи, протей, стафілококи

  2. Синьогнійна паличка, пневмококи, серрація

  3. Протей, стафілококи, синьогнійна паличка

  4. Протей, клебсієла, синьогнійна паличка, кишкова паличка*

  5. Усі перераховані

^ 5. Які препарати використовують для лікування гнійної рани в першій фазі ранового процесу?

  1. Антисептики,багатокомпонентні мазі на водорозчинній основі;

2) Протеолітичні ферменти, препарати дегідратуючої дії, сорбенти;*

3) Альгіпор, ектерицид, метилурацил;

  1. Мазі на жировій основі;

  2. Бальзам Шостаковського (вінілін).

^ 6. Які препарати використовують для лікування гнійної рани в другій фазі ранового процесу:

1) антисептики;

  1. некролітичні;

  2. препарати дегідратуючої дії;

  3. багатокомпонентні мазі на водорозчинній і жировій основі;*

5) сорбенти.

^ 7. Прийнято вважати, що лейкоцитарний вал:

  1. Розвивається на межі здорових і змертвілих тканин;

  2. Не відокремлює життєздатних тканин від змертвілих, а завжди тісно пов’язаний із зоною розташування мікробів;*

3) Характеризується розвитком грануляційної тканини, що поступово заповнює рановий дефект;

4) На ранніх етапах формування еластичних волокон складається з паралельно розташованих скупчень фібрил діаметром 10 нм;

  1. Утворює межу між ушкодженими і підлягаючими шарами, перешкоджає зневоднюванню тканин рани, втраті електролітів і білків, попереджає інвазію мікроорганізмів.

^ 8. При яких ранах найчастіше спостерігаються інфекційні ускладнення?

1) різаних;

2) рвано-забитих;

  1. колотих;

  2. вогнепальних;*

  3. рвано-забитих.

9. Яка причина первинного мікробного забруднення рани?

  1. Вторинні сторонні предмети і пил, що потрапили в рану;*

  2. Невірне накладення пов’язки;

  3. Запізніле накладення пов’язки;

4) Накладення нестерильної пов’язки;

5) Пізнє оперативне втручання.

^ 10. На що повинні бути спрямовані лікувальні заходи в період біологічного очищення рани:

  1. Відновлення азотистого балансу;

2) Прискорення епітелізації;

3) Якнайшвидше відторгнення загиблих тканин;*

  1. Відновлення водно-електролітного балансу;

  2. Активацію процесів заміщення ранового дефекту живою тканиною.

^ 11. Чим досягається найбільш ефективна профілактика ранової інфекції?

  1. Накладанням асептичної пов’язки;

2) В/в введенням антибіотиків;

3) ПХО рани;*

4) Введенням у рану протеолітичних ферментів;

5) Обколюванням рани антибіотиками.

^ 12. Які з перерахованих методів дренування рани найбільш ефективні для профілактики ранової інфекції?

  1. Введення марлевих турунд;

  2. Гумові випускники;

  3. Дренаж за Редоном;

  4. Проточно-промивне дренування; *

  5. Напівтрубки .

^ 13. При рановому процесі медіаторну роль в активації плазміногена грають в основному:

  1. Кініни;

  2. Протеолітичні ферменти;

  3. Продукти дегідратації фібріногену;*

  4. Гістамін;

  5. Серотонін.

^ 14. Яке післяопераційне ускладнення не відноситься до внутрішньолікарняної інфекції?

  1. Нагноєння п/о рани;

  2. Панаріций;*

3) П/о пневмонія;

4) Сепсис;

5) Тромбофлебіт.


Література.

Основна:

        1. Гостищев В.К. Общая хирургия. М., “Медицина”, 1993.- с. 264-276, 281-289.

        2. Стручков В.И. Общая хирургия. М., “Медицина”, 1988.- с. 371-377.

        3. Волколаков Я.В. Общая хирургия. Рига “Звайгзне”, 1989.- с.360-371

        4. Жученко С.П., Желіба М.Д., Хіміч С.Д. Загальна хірургія. "Здоров’я",Київ, 1999, с.251-259.

        5. Гостищев В.К. Руководство к практическим занятиям по общей хирургии. М., “Медицина”, 1987.- с.182.

        6. Черенько М.П. Загальна хірургія. Київ “Здоров’я”, 1999.

        7. Хірургія. Т. 1 (підручник з загальної хірургії) (за редакцією Березницького Я.С., Захараща М.П., Мішалова В.Г., Шідловського В.О.). Дніпропетровськ, РВА „Дніпро-VAL”, 2006.

        8. Петров С.В. Общая хирургия.”Питер”,2003.-с.141-178.


8.2. Додаткова:

  1. Диагностика и лечение ранений /Под ред. Ю.Г.Шапошникова.-М., Медицина.-1984.-С.7-28.

  2. Матеріали лекцій.



Методичні вказівки склав _________________ А.С.Паляниця


Рецензія О.Й.Хомко

Схожі:

Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоровя україни буковинський державний медичний університет

Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоровя україни буковинський державний медичний університет

Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я України Буковинський державний медичний університет
Факультет – медичний №4 з відділенням молодших медичних І фармацевтичних фахівців
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Клінічна фармакологія”
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Професійні хвороби”
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Пропедевтики внутрішньої медицини
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Військова терапія з терапією надзвичайних ситуацій”
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Науковий відділ направляє до друку (статтю, тези)
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров`я України Міністерство охорони здоров’я України дз ”Луганський державний медичний університет”
«Актуальні питання експериментальної, клінічної медицини та фармації», яка відбудеться 25-26 жовтня 2012 р у Дз ”Луганський державний...
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров`я України Міністерство охорони здоров’я України дз ”Луганський державний медичний університет”
«Актуальні питання експериментальної, клінічної медицини та фармації», яка відбудеться 25-26 жовтня 2012 р у Дз ”Луганський державний...
Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет iconМіністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
Догляд та психологічне спостереження за хворими у хірургічному відділенні стаціонару (1 тиждень)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи