На реконструйованих територіях районів садибної забудови не виникає потреби скільки-небудь значно змінювати існуючий рельєф icon

На реконструйованих територіях районів садибної забудови не виникає потреби скільки-небудь значно змінювати існуючий рельєф




Скачати 350.7 Kb.
НазваНа реконструйованих територіях районів садибної забудови не виникає потреби скільки-небудь значно змінювати існуючий рельєф
Дата09.06.2012
Розмір350.7 Kb.
ТипДокументи

На реконструйованих територіях районів садибної забудови не виникає потреби скільки-небудь значно змінювати існуючий рельєф. Тут замість суцільного вертикального планування варто застосовувати вибіркове, обмежуючись проїздами і майданчиками, пристосовувати їх до природних умов реконструйованої території, зберігаючи, по можливості, чорні позначки і прагнучи до незначних переміщень земляних мас.

Збереження ґрунтів території району впливає на вартість його озеленення. Доставка рослинного ґрунту збільшує вартість зеленого будівництва на 80 – 100 %. Тому верхній шар ґрунту треба зберігати, зрізаючи з площі забудови й акуратно складуючи його.

Проектування захисних заходів від затоплення реконструйованих територій ускладнюється наявністю існуючої забудови й інженерних комунікацій. Тому в першу чергу максимально використовують такі методи захисту, як регулювання русла чи стоку, поєднуючи їх при необхідності з одним з основних методів. Існуючі водоймища перетворюють у ємності для акумуляції поверхневого стоку в період повені.

Якщо на території є будинки, які зберігають без зміни, тоді найчастіше застосовують обвалування території. Іноді виявляється більш доцільним перенесення забудови на більш сприятливі землі, а заплавні території використовують для влаштування зон відпочинку, будівництва невеликих промислових підприємств.

При реконструкції забудови на територіях з ярами в першу чергу обґрунтовують доцільність подальшого містобудівного використання таких ділянок. Якщо будинки і споруди пошкоджені через процес яроутворення, то поряд з іншими варіантами реконструкції необхідно розглядати питання їхнього виносу за межі зони впливу яру. Вертикальне планування виконують так, щоб не викликати повторне зростання вже загаслих або стабілізованих ярів.


2.8.2. Вертикальне планування реконструйованих міських вулиць


Реконструкція вулиць і доріг – це їхня корінна перебудова з істотним поліпшенням умов руху. Реконструкцію проводять при різко зрослій інтенсивності руху, коли параметри старої вулиці не задовольняють вимогам міського транспорту і пішоходів.

Для покращення умов руху на реконструйованих вулицях доцільно передбачати:

    • виправлення плану і профілю;

    • розширення проїзної частини і тротуарів згідно з розрахунковою інтенсивністю руху транспортних засобів і пішоходів на вулиці;

    • збільшення радіусів кривих, віражів, розширень;

    • пом'якшення поздовжнього профілю за рахунок зменшення поздовжніх ухилів і вписування вертикальних кривих, пом'якшення крутих підйомів і спусків;

    • забезпечення видимості;

    • поліпшення перехрещень з іншими вулицями і дорогами, залізницями, водостоками;

    • перебудову земляного полотна і дорожнього одягу проїзної частини і тротуарів через збільшення транспортних навантажень;

    • перебудову підземних мереж під вулицею;

 інженерне обладнання вулиці, установку дорожніх знаків і нанесення дорожньої розмітки;

 декоративне і захисне озеленення, архітектурне оформлення вулиць і доріг.

Реконструйовані ділянки вулиць визначають на основі аналізу графіків пропускної здатності, коефіцієнтів аварійності і безпеки, даних про швидкості руху і розподіл дорожньо-транспортних пригод, коефіцієнтів відповідності, а також вимог охорони навколишнього середовища. Приступаючи до проекту реконструкції, насамперед необхідно вивчити всі особливості території і їхню відносну важливість, ретельно зафіксувати всі якості ділянки, що вважаються необхідними чи корисними для майбутнього проекту (існуючі підземні комунікації, зелені насадження, ґрунтові умови та ін.). За цими даними складають робочу схему на основі топографічної зйомки, яка є вихідним матеріалом для проектування.

При реконструкції існуючих вулиць враховують інтенсивність руху, темпи її росту, тип населеного пункту, його планування, ширину вулиць, чисельність населення, безпеку руху, рівень транспортного шуму і ступінь забруднення повітряного середовища. Доцільно передбачати розподіл маршрутів руху пішоходів, раціональну організацію руху транспортних засобів у межах міста, влаштування стоянок для автомобілів, освітлення вулиць, проведення заходів щодо зниження транспортного шуму і забруднення повітряного середовища відпрацьованими газами.

Звичайно реконструкцію вулиць проводять зі зміною їхньої категорії у бік збільшення.

У процесі реконструкції доцільно максимально використовувати існуючу вулицю в плані. Спрямлення плану вулиці виконують за рахунок її розширення у межах нових червоних ліній. При реконструкції, пов'язаної з необхідністю розширення проїзних частин вулиць і зменшення їхніх поздовжніх ухилів, влаштування насипів чи виїмок передбачають не на всій ширині вулиці, а лише під проїзними частинами і суміжними з ними елементами. При цьому сусідні ділянки вулиці з різними позначками сполучають за допомогою укосів чи підпірних стінок. Приклади проектування поперечних профілів реконструйованих вулиць показані на рис. 2.85.




2.85 – Приклади зміни поперечних профілів при реконструкції:

а – з розширенням проїзної частини вулиці; б – із зміною поздовжнього профілю проїзної частини; в – із збереженням проїзної частини і побудовою нових; г – з улаштуванням двох проїзних частин для однобічного руху (вулиця на косогорі); д – із знесенням забудови з обох боків вулиці; е – із знесенням забудови вздовж одного боку вулиці;

1 – існуючі профілі; 2 – проектні профілі; Тр – тротуар; Пр – проїзна частина; Оз – озеленення


Розширення проїзної частини можливо проводити у два етапи. На першу чергу будівництва ширину проїзної частини допускається прийняти меншою до збільшення її розмірів у майбутньому. Резервні смуги, не зайняті проїзною частиною першої черги будівництва можуть бути відведені під газони, а також для влаштування розділової смуги на осі проїзної частини. Будівельними нормами на першу чергу будівництва допускається прийняти ширину тротуару для магістральних вулиць 4,5 м, останню його частину використовувати під газон. Найменшу ширину тротуарів для магістральних вулиць районного значення можна зменшувати з 3 до 2, 25 м.

З обох боків проїзних частин магістральних вулиць і доріг для кожного напрямку руху, а також для центральної розділової смуги треба передбачати запобіжні смуги. В умовах реконструкції дозволяється запобіжну смугу передбачати тільки на магістралях безперервного руху шириною 0,5 м. Центральну розділову смугу допускається зменшувати до 2,0 м з обов'язковим улаштуванням на осі суцільного бар'єрного огородження.

Для можливості під'їзду до будинків і заїзду в квартали проектують місцеві проїзди. При відсутності такої можливості (вузька вулиця) передбачають в'їзди з боку інших вулиць. При цьому розділову смугу між основною проїзною частиною та місцевими проїздами можна зменшувати на магістральних вулицях безперервного руху з 8 до 5 м, регульованого руху – з 6 до 3 м, між проїзною частиною і віссю ближньої трамвайної колії – з 4 – 6 м до 3,5 м. Допускається влаштування проїзних частин у різних рівнях з використанням естакад і тунелів, а на схилах і набережних – консольних конструкцій.

У випадку різкого зниження транспортно-експлуатаційних якостей, а також при підвищеній аварійності перебудовують криві малих радіусів.

Реконструкцію поздовжнього профілю треба проводити згідно з профілями пересічених вулиць, з вертикальними позначками прилягаючої території, а також з позначками входів у капітальні будівлі і в'їздами у квартали. Тому при проектуванні поздовжнього профілю вулиці необхідно враховувати так звані “контрольні точки”, позначки яких на проектованому профілі треба залишити незмінними. Контрольними точками на реконструйованій ділянці вулиці є:

      • позначки при перехрещенні вулиць у початковій і кінцевій точках;

      • позначки входів у будівлі, що не підлягають знесенню і реконструкції, а також позначки запроектованих нових будівель;

      • висотні позначки на червоних лініях;

      • позначки крупних підземних мереж і споруд, особливо самопливних каналів і загальних колекторів.

Проїзна частина вулиці служить місцем водозбору і тому земляне полотно звичайно проектують нижче прилягаючої території. На ділянках, де поздовжні ухили перевищують гранично допустимі для даної категорії вулиць, поздовжній профіль пом'якшують способом зрізання чи підсипання. Проектну лінію поздовжнього профілю наносять таким чином, щоб обсяг земляних робіт був мінімальним, тобто проектують поздовжній профіль, зберігаючи, де можливо, існуючі ухили реконструйованої вулиці. Найменші поздовжні ухили на вулицях з асфальтобетонним і цементобетонним покриттям можна приймати 4 ‰.

Типи перехрещень, а також планувальні рішення приймають, враховуючи перспективну інтенсивність руху і місцеві умови. У районах реконструкції допускається зменшувати відстань між вузлами в одному рівні на магістральних вулицях і дорогах регульованого руху до 200 м, а також передбачати правоповоротні примикання вулиць і доріг місцевого значення безпосередньо до проїзних частин вулиці безперервного руху, які не мають бічних проїздів. Відстань між такими примиканнями повинна бути не менше 300 м з обов'язковим улаштуванням перехідно-швидкісних смуг. Радіуси заокруглень проїзних частин вулиць і доріг допускається зменшувати з 12 до 6 м, на транспортних майданах з 15 до 10 м.

При реконструкції вулиці необхідно прагнути до того, щоб на проїзній частині можливо було б використати існуючий дорожній одяг. Але це не завжди можливо, тому що, як правило, дорожній одяг на існуючій вулиці виявляється майже зруйнованим; існуюча конструкція дорожнього одягу не буде відповідати вимогам нового транспортного навантаження; іноді зміщується вісь проїзної частини; пом'якшується поздовжній профіль. Для зменшення поздовжнього ухилу на деяких ділянках проектована лінія профілю виявиться вище чи нижче існуючого одягу. На таких ділянках неможливо використовувати існуючу конструкцію дорожнього одягу на проїзній частині. При реконструкції здійснюють підсилення існуючого дорожнього одягу або його розширення. Підвищення загальної міцності дорожнього одягу передбачають способом збільшення товщини або заміни одного чи декількох шарів більш міцнішими. При цьому існуючий дорожній одяг залишається під новим або повністю знімається. Знятий матеріал бажано використовувати повторно після додаткової переробки. Дно нового корита під дорожній одяг влаштовують не менше ніж на 5 см нижче існуючого, за необхідністю передбачають поздовжній дренаж мілкого закладення з випуском у запроектовану або існуючу водостічну мережу. Покриття на розширенні має бути аналогічним матеріалу покриття на існуючій проїзній частині, міцно і рівно з ним сполучатись. Якщо покриття різко відрізняється за кольором, слід передбачати шар зношення по всій ширині проїзної частини.

Для підвищення безпеки руху залежно від інтенсивності руху транспорту і пішоходів проектують підземні пішохідні переходи.

У результаті реконструкції має бути досягнута відповідність параметрів окремих елементів вулиць (ширини, ухилу, радіусів заокруглень) вимогам і нормам їхнього проектування для вулиць відповідної категорії.

При пом'якшенні поздовжнього профілю деякі підземні мережі на ділянці зрізання ґрунту виявляться вище проектованої лінії поздовжнього профілю, а глибина закладення інших мереж стане настільки малою, що не забезпечить їхньої безперебійної і надійної експлуатації. У зв'язку з новою забудовою вулиці (якщо вона передбачається проектом) потрібно забезпечити нові будівлі додатковими інженерними мережами. При великій ширині вулиці мережі прокладають з обох боків вулиці, щоб не робити поперечні розриття, що суперечить умовам організації руху і не виправдано техніко-економічними міркуваннями. Найбільш доцільно вирішується питання розміщення інженерних мереж при влаштуванні підземного колектора. При цьому відпадає необхідність розривати поверхню вулиці в процесі експлуатації підземних мереж і по мірі їх розвитку. Вибір варіанту розміщення підземних мереж вирішується на основі техніко-економічного порівняння.

Порядок і послідовність виконання робіт при реконструкції вулиць:

      • виконують знесення малоцінних і переніс деяких будівель у квартал за червону лінію, якщо ці роботи входять у проект реконструкції вулиці;

      • перебудовують підземні мережі;

      • спрямляють план вулиці, розширяють проїзну частину, влаштовують дорожній одяг;

      • влаштовують тротуари, виконують посадку зелених насаджень, встановлюють опори освітлення, світлофори, дорожні знаки, наносять дорожню розмітку.


^ 2.9. Проектування територій промислових підприємств


2.9.1. Загальні вимоги до проектування територій промислових підприємств


При виборі території під промислові підприємства необхідно враховувати: виробничо-технологічні вимоги підприємств; транспортне обслуговування; одержання і доставку сировини і реалізацію готової продукції; умови енерго-, водопостачання, каналізування; клімат; рівень ґрунтових і паводкових вод; рельєф.

Іноді для промпідприємств будують корпуси площею до декількох тисяч квадратних метрів. Умови технологічних процесів іноді вимагають проектування корпусів, підлоги яких повинні розміщуватись на однаковій висоті чи з невеликою різницею.

У зв'язку з цим під будівництво промпідприємства відводять положисті ділянки.

Підприємства з майданчиками розміром більше 5 га повинні мати не менше двох в'їздів. При розмірі сторони майданчика більше 1000 м на ній варто передбачати не менше двох в'їздів. Відстань між в'їздами не повинна перевищувати 1500 м.

Схема забудови промислового майданчика значною мірою залежить від мережі внутрішньозаводських доріг і проїздів. Найбільш часто застосовують паралельно-прямокутну мережу заводських вулиць, що має ряд технічних переваг і створює сприятливі умови для їхнього архітектурного оформлення.

Територія підприємства повинна задовольняти санітарним вимогам відносно стоку поверхневих вод, прямого сонячного випромінювання, забезпечення можливості природного провітрювання, зниження рівня ґрунтових вод і проведення протималярійних заходів. Розриви між житловими будинками для аварійного персоналу й охорони і будинками, в яких розміщено особливо шумні виробництва, приймають не менше 100 м. Санітарними нормами визначають розміщення пунктів харчування, медичних пунктів, місць відпочинку працюючих. Відстань від цеху до пунктів харчування при тривалості перерви 30 хв – не більше 200 м, при тривалості перерви 1 год – не більше 600 м.

До будинків і споруд по всій довжині має бути забезпечений під'їзд пожежних автомобілів: з одного боку – при ширині будинку до 18 м, з двох боків – при ширині будинку більше 18 м, з усіх боків – при ширині будинку більше 100 м.

Транспортний і пішохідний рухи на території промислового майданчика мають бути розосередженими і вирішеними з найменшою кількістю перехресть. Особливо несприятливими є перехрещення пішохідних доріжок із залізничними коліями та дорогами з інтенсивним рухом автомобільного транспорту. Для забезпечення безпеки в таких випадках слід передбачати влаштування пішохідних містків чи тунелів.

Дороги для залізничного транспорту на території промпідприємств проектують за наскрізною, кільцевою, тупиковою і змішаною схемами.

Тупикова схема найбільш розповсюджена на малих і середніх підприємствах (рис. 2.86, а). Переваги тупикової схеми: можливість її проектування на обмежених площах; порівняно невеликий шляховий розвиток; придатність для обслуговування цехів, розташованих на різних позначках, при терасовому вирішенні майданчиків. Недоліки цієї схеми – мала маневреність і негнучкість у роботі.

Тому в даній ситуації доцільна наскрізна схема (рис. 2.86, б), що дає можливість створити потоковість у русі вагонів, розосередити перехрещення маршрутів і скоротити пробіги вагонів. Але наскрізна схема вимагає значних розмірів майданчика підприємства і збільшує розміри капітальних вкладень у зв'язку з подовженням протяжності шляхів.

На деяких підприємствах застосовують кільцеву схему залізничних колій (рис. 2.86, в). Достоїнства кільцевої схеми: потоковість і простота організації руху; відсутність зустрічних перехресть; зручність міжцехових зв'язків, що здійснюють безрейковим та іншими видами транспорту; близькість розташування пунктів вивантаження сировини і навантаження готової продукції до заводської станції. До недоліків цього типу схеми відносять значні перепробіги пересувного складу, збільшення площі території підприємства, залізничний транспорт лише в незначній мірі може бути використаний для міжцехових перевезень.





а)


б)







в)





г)

Рис. 2.86 – Схеми внутрішньозаводських залізниць:

а – тупикова; б – наскрізна; в – кільцева; г – змішана


Конкретні умови окремих промислових майданчиків часто визначають використання змішаних схем, що включають елементи тупикових, наскрізних і кільцевих схем (рис. 2.86, г).

Ширину воріт для залізничних в'їздів приймають не менше 4,9 м.

Прямокутна схема цехів та інших споруд промислових підприємств, а також прямокутно-паралельна схема забудови території, що найчастіше застосовується, визначають поширеність прямокутної схеми мережі внутрішньозаводських доріг. Така схема найбільш раціональна з погляду архітектурного оформлення і перспективного розвитку підприємства.

За своїм призначенням внутрішньозаводські дороги поділяють на магістральні (І категорія), виробничі (ІІ категорія), проїзди і під'їзди (ІІІ категорія). Магістральні дороги часто є продовженням зовнішніх доріг, вони забезпечують проїзд усіх видів транспортних засобів і поєднують внутрішньозаводські дороги в загальну систему. Їхні осі є композиційними осями майданчика підприємства. Виробничі дороги забезпечують виробничі зв'язки цехів, складів та інших об'єктів підприємства між собою і з магістральними дорогами підприємства. Проїзди і під'їзди забезпечують тільки перевезення допоміжних і господарських вантажів, проїзд пожежних машин, а також під'їзд автомобілів до гаражів і паливнозаправних пунктів.

Внутрішньозаводські дороги слід проектувати, як правило, прямолінійними за тупиковою, кільцевою чи змішаною схемами. Наприкінці тупиків варто передбачати розворотні майданчики розміром 12х12 м.

Ширину воріт для автомобільних доріг приймають 4,5 – 6 м.

Мінімальні відстані від краю проїзної частини до споруд на території промислових підприємств такі:

    • до забору, освітлювальних стовпів, щогл – 1,5 м;

    • до стіни будинку при відсутності в'їздів у будинок – 1,5 м;

    • те ж при наявності в'їздів у будинок – 8 м;

    • до осі залізничної колії – 3,75 м.

Відстань від краю проїзної частини автодороги до стін будинку висотою до 12 м приймають не більше 25 м для проїзду пожежних машин, при висоті будинку від 12 до 28 м – не більше 18 м, при висоті будинку більше 28 м – не більше 10 м.

Ширину проїзної частини внутрішньозаводських доріг визначають, виходячи з необхідної кількості смуг руху і приймають не менше 6 м.

Уздовж доріг проектують тротуари. Ширина тротуару кратна одній смузі руху 0,75 м, але не менше 1,5 м. Тротуари відокремлюють від автодоріг розділовою смугою шириною не менше 0,8 м, від залізничної колії – не менше 3,75 м.

Одночасно з вирішенням плану внутрішньозаводських доріг вибирають тип їхнього поперечного профілю.

Поперечний профіль проїзної частини доріг залежить від: категорії дороги, гідрогеології, умов трасування. На практиці застосовують два типи поперечних профілів – заміський і міський (рис.2.87).

Поперечний профіль заміського типу влаштовують на самостійному земляному полотні, що піднімається над плануванням території і має узбіччя з одного чи двох боків. Його проектують на внутрішніх дорогах з рідкими перехрещеннями і в'їздами в цехи.

Проїзній частині доріг заміського типу надають двосхилу поверхню. Величина поперечного ухилу залежить від типу покриття:

    • для асфальтобетонних і цементобетонних – 15 – 20 ‰;

    • для бруківок і мозаїкових мостових, щебеневих і гравійних, покритих в’яжучими – 20 – 25 ‰;

    • для щебеневих і гравійних покриттів – 25 – 30 ‰;

    • для ґрунтових, укріплених місцевими матеріалами; мостових із булижного і колотого каменя – 30 – 40 ‰.




а)


б)


Рис. 2.87 – Поперечні профілі внутрішньозаводських доріг:

а – заміський; б – міський;

1 – кювет; 2 – узбіччя; 3 – проїзна частина; 4 – лоток; 5 – спланована поверхня або тротуар; 6 – бортовий камінь;

^ В – ширина земляного полотна; b – ширина проїзної частини; і – поперечний ухил проїзної частини; і1 – поперечний ухил узбіччя


Поперечний ухил на узбіччях збільшують на 10 – 20 ‰ порівняно з поперечним ухилом проїзної частини (30 – 40 ‰). Уздовж таких доріг прокладають кювети для відведення води.

Поперечні профілі внутрішніх доріг з частими в'їздами і перехрещеннями проектують як міські вулиці з улаштуванням бортового каменю з одного чи двох боків. Такі профілі створюють сприятливі умови для благоустрою майданчика. Поперечні профілі міського типу можуть бути одно- чи двосхилими. Частіше застосовують двосхилий поперечний профіль.

Покриття проїзної частини треба влаштовувати переважно удосконаленого типу, що обумовлено вимогами внутрішньозаводського транспорту і благоустрою території підприємства.

Важливим питанням при проектуванні проммайданчиків є прокладка підземних і наземних комунікацій. Інженерні комунікації, їхнє розташування в плані, тип прокладки значною мірою впливають на вирішення генерального плану, зокрема на розміри розривів між будівлями і спорудами.

Мережі комунікацій потрібно розміщувати уздовж проїздів, прямолінійно і паралельно основним лініям забудови. Відстані між комунікаціями приведені в табл. 2.10.

Прокладка підземних комунікацій під залізничними коліями й автодорогами не допускається. Найкраще розміщувати підземні комунікації під газонами, але не під деревами. На великих підприємствах комунікації прокладають у колекторах під автодорогами й обслуговування їх ведуть через оглядові колодязі.

При розміщенні комунікацій необхідно враховувати їх призначення, взаємозв'язок і взаємний вплив одна на одну. Наприклад, зливову каналізацію розміщують у безпосередній близькості від внутрішньозаводських доріг. Поруч з дорогами розташовують і мережу пожежного водопроводу. Мережу фекальної каналізації не розміщують поряд з мережею питного водопроводу. Траси кабелів постійного струму не слід розташовувати поблизу металевих труб, щоб уникнути їхньої підвищеної корозії.

На рис. 2.88, 2.89 показано схеми розміщення комунікацій між червоними лініями забудови.



Рис. 2.88 – Схема розміщення комунікацій між забудовою

при наявності залізниці:

1 – лінія фундаментів; 2 – кабель сильного струму; 3 – газопровід; 4 – господарсько-фекальна каналізація; 5 – господарсько-питний і протипожежний водопровід; 6 – зливова каналізація; 7 – промисловий водопровід; 8 – теплопроводи і повітропроводи; 9 – ацетиленопровід і киснепровід; 10 – телефон; 11 – кабелі слабкого струму


Невід'ємною частиною проекту генерального плану промислового підприємства є вирішення питань благоустрою. Елементи благоустрою мають доповнювати загальну архітектурну композицію промислового майданчика і органічно з нею погоджуватися.



Рис. 2.89 – Схеми розміщення комунікацій між забудовою

при стиснутому розташуванні:

а – з розміщенням колектора під газоном; б – з розміщенням колектора під проїзною частиною;

1 – господарсько-фекальна каналізація; 2 – господарсько-питний і протипожежний водопровід; 3 – колектор для теплопроводів, повітропроводів, промислового водопроводу, зливової каналізації й кабелів різного призначення; 4 – газопровід


Благоустрій промислових підприємств включає озеленення території, влаштування тротуарів, огорож, архітектуру малих форм, а також планування території й організацію водовідводу, проектування мережі внутрішньозаводських доріг, розміщення на території підприємства складів утилізованих відходів, організацію поза територією підприємства відвалів для вивезення невикористаних відходів.

На території промпідприємств влаштовують майданчики для відпочинку працівників, спортивні, автостоянки.

Стоянки засобів індивідуального і суспільного транспорту розміщують у передзаводській зоні. Місткість автостоянок приймають з розрахунку 10 місць на 100 працюючих, стоянок для велосипедів і мотоциклів – 100 місць на 1000 працюючих. Площу автостоянки приймають з розрахунку 25 м2 на 1 машино-місце, стоянки для велосипедів – 0,9 м2 на 1 велосипед, мотоциклів – 8 м2 на 1 місце.

Спортивні майданчики і майданчики відпочинку розміщують на шляхах від виробничих будівель до їдалень, перед входом у побутові приміщення. Майданчики розміщують з навітряного боку щодо будівель з виробництвами, які виділяють шкідливі викиди в атмосферу.

Озеленення території промислового підприємства – важливий компонент його архітектурного ансамблю. Зелені насадження використовують для ізоляції особливо шкідливих, шумних об'єктів, для огородження від зовнішніх впливів будівель і споруд, що вимагають тиші. Зелені насадження зменшують пилоутворення, затримують і направляють повітряні потоки, сприяють організації культурного відпочинку працюючих під час перерв у роботі. Посадки зелених насаджень захищають прилягаючу сельбищну зону від виробничих шкідливостей.

Елементом, що оздоровлює територію підприємства, є фонтани і різні відкриті водоймища, що сприяють очищенню повітря від пилу і його зволоженню.

Доповнення архітектурного ансамблю підприємства може бути досягнуто використанням малих архітектурних форм: кіосків, альтанок, павільйонів, фонтанів, скульптур, ваз, сход, огорож та ін.


^ 2.9.2. Вертикальне планування територій промпідприємств


Питання вертикального планування території вирішують на початковій стадії проектування. Це виконують одночасно з вибором схем транспорту, тому що позначки транспортних споруд треба узгоджувати з позначками підлог будинків.

Завдання проектування вертикального планування проммайданчика:

1. Вибір системи вертикального планування, тобто ступінь охоплення території роботами з перетворення природного рельєфу.

2. Вибір схеми вертикального планування.

3. Вибір позначок підлог будинків і споруд та позначок планування ділянок відкритих складів.

4. Розміщення інженерних і водовідвідних споруд.

При проектуванні вертикального планування підприємств застосовують три системи: суцільну, вибіркову і змішану чи зональну.

Суцільна система передбачає виконання планувальних робіт на всьому майданчику підприємства. При цій схемі водовідвід здійснюють лотками проїзної частини доріг міського профілю.

При вибірковій системі планують тільки ділянки, розташовані в безпосередній близькості до будівель і споруд, на іншій території зберігають природний рельєф.

При змішаній, або зональній системі виділяють на території підприємства зони суцільного і вибіркового планувань.

Усі схеми вертикального планування проммайданчиків розділяють на дві основні групи – безтерасові (рис. 2.90) і терасові (рис. 2.91).

Безтерасові схеми характеризуються сполученням основних планувальних площин без різких змін ухилів і позначок, терасові – сполученням основних планувальних площин, що мають велику різницю позначок, за допомогою укосів чи підпірних стін. Терасування території застосовують при ухилі місцевості більше 30 ‰. Тераси сполучають укосами, а в стиснутих умовах підпірними стінами. Пандуси (спуски) між терасами проектують з ухилом не більше 60 ‰, враховуючи пропуск ними важковантажних автомобілів, авто- і електрокарів.




Рис. 2.90 – Безтерасові схеми вертикального планування:

а – при ухилі поверхні в один бік; б – при ухилі поверхні від середини до меж майданчику; в – при ухилі поверхні від меж до середини майданчика;

1 – лінія детального планування; 2 – основна планувальна поверхня; 3 – існуючий рельєф; 4 – вісь дороги; 5 – залізниця; 6 – нагірна канава; 7 – цех; 8 – склад


На майданчиках з великою кількістю споруд і транспортних шляхів вертикальне планування проектують враховуючи комплекс споруд. У такій ситуації неможливо застосувати терасування, треба вирівнювати майданчик, що пов'язано з великими обсягами земляних робіт.



Рис. 2.91 – Терасові схеми вертикального планування:

а – при ухилі терас в один бік; б – при ухилі терас від середини до меж майданчика; в – при ухилі терас від меж до середини майданчика;

1 – лінія детального планування; 2 – основна планувальна поверхня; 3 – існуючий рельєф; 4 – вісь дороги; 5 – залізниця; 6 – нагірна канава; 7 – цех; 8 – склад; 9 – підпірна стінка


Безтерасові й терасові схеми в свою чергу, поділяють на схеми з напрямком ухилу поверхні в один бік (використовують при розміщенні підприємства на косогорі) (рис. 2.90, а; 2.91, а), до меж території (застосовують при розміщенні підприємства на вододілі чи пагорбі) (рис. 2.90, б; 2.91, б), до середини майданчика (використовують при розташуванні підприємства в улоговині) (рис. 2.90, в; 2.91, в).

Висотні позначки території встановлюють після ретельного аналізу рельєфу, гідро- і геологічних умов.

При виборі проектних позначок треба прагнути до максимального наближення планувального рельєфу до природного.

Ухили поверхні території приймають враховуючи ґрунтові умови. Максимальний ухил будівельних майданчиків, складених глинистими ґрунтами, – не більше 50 ‰, піщаними – 30 ‰, легко розмивними – не більше 10 ‰. Мінімальний ухил у всіх випадках приймають не менше 3 ‰.

На висотне рішення можуть вплинути рівень ґрунтових вод і розташоване поруч водоймище. При високих рівнях ґрунтових вод чи у випадку незначного узвишшя майданчика над горизонтом високих вод водоймища зниження позначок природного рельєфу, тобто влаштування виїмок не повинно допускатись. Рівень ґрунтових вод може впливати на заглиблення підлог виробничих приміщень.

Вертикальне планування транспортних шляхів здійснюють, враховуючи їхні категорії. Максимальні поздовжні ухили приймають для доріг I категорії 60 ‰, для доріг II категорії – 70 ‰, для доріг III категорії – 80 ‰.

У місцях перелому поздовжнього профілю проектують вертикальні криві. Їх вписують при алгебраїчній різниці ухилів для доріг I категорії 5 ‰, для інших – 10 ‰. Найменші радіуси вертикальних кривих для доріг І категорії: ввігнутої – 250 м, опуклої – 750 м; для доріг ІІ категорії: ввігнутої – 200 м, опуклої – 500 м; для доріг ІІІ категорії: ввігнутої – 100 м, опуклої – 250 м.

Вертикальне планування доріг, що проходять уздовж цехових будівель, заїзд до яких можна здійснювати з різних боків, узгоджують з позначками підлог першого поверху. У цьому випадку дороги проектують з мінімальними поздовжніми ухилами чи безухильними. Ухил додають лоткам проїзних частин, тобто проектують пилкоподібний профіль. У такому випадку ускладнюється поверхневий водовідвід і виникає необхідність будівництва закритої водостічної мережі. Як тимчасове рішення можна застосовувати відкриту систему водовідводу за допомогою кюветів і лотків.

Спуски на підходах до вантажно-розвантажувальних майданчиків проектують не крутіше 20 ‰.

Дороги для малогабаритного транспорту влаштовують з поздовжніми ухилами до 40 ‰. Найменші радіуси увігнутих і опуклих вертикальних кривих приймають 100 м.

На територіях підприємств тупикові залізничні гілки проектують горизонтальними чи з ухилами до 2,5 ‰. Горизонтальними влаштовують ділянки шляхів уздовж складів, коли рівні платформ і підлоги складу мають збігатися з рівнем підлоги вагонів.

Рівень підлоги першого поверху будинків задають вище прилягаючої території мінімум на 0,15 м. При цьому забезпечують вільний в'їзд у будівлю і перекривають дорогу зливовій воді.

Промислові будинки без підвалів мають по всіх рогах однакові червоні позначки. Для того, щоб мати нульовий баланс земляних робіт, проектні позначки рогів промбудівлі визначають як середнє арифметичне всіх чорних позначок рогів споруди.

Згідно з умовами рельєфу проектну позначку рогів будівлі можна приймати рівною найвищій чорній позначці одного з рогів.

Різницю позначок протилежних корпусів розраховують, ув'язуючи їх з висотним положенням поперечного профілю доріг і в'їздів у ці будівлі.

Вертикальне планування території промпідприємства проектують методом червоних горизонталей (рис. 2.92). Крім того будують поздовжні профілі на всіх внутрішньозаводських дорогах.

При проектуванні схеми вертикального планування розглядають кілька варіантів, потім вибирають оптимальний варіант на основі техніко-економічного порівняння. При цьому враховують раціональне розміщення будівель, споруд, транспортних шляхів і підземних комунікацій, а також найменший обсяг земляних робіт і мінімальне переміщення ґрунту в межах освоюваної ділянки.

^

2.10. Вертикальне планування територій зелених насаджень



2.10.1. Завдання вертикального планування територій зелених насаджень


Вертикальне планування територій зелених насаджень виконують залежно від розмірів території, що озеленяється, та її значення для міста. При цьому вирішують такі завдання:

  1. Найкраще використання особливостей природного рельєфу з проведенням в окремих місцях необхідних робіт з його переутворення в інтересах досягнення найбільш виразного планувального вирішення проектованого об'єкта.

  2. Забезпечення стоку поверхневих вод.

  3. Збереження ґрунтового покриву і зелених насаджень.

Ухили територій зелених насаджень слід приймати не менше 5 ‰, згідно з умовами забезпечення поверхневого стоку атмосферних вод і достатнього поглинання їх. Тому ділянкам, які відводять під газони, необхідно надавати увігнуту форму поверхні, що також поліпшує умови їх зорового сприйняття.

Вертикальне планування внутрішньо квартальних територій, що озеленюються, має цілком відповідати загальному висотному вирішенню кварталу. Якщо необхідний ухил на поверхні менший, ніж на іншій території кварталу, сполучення цих поверхонь здійснюють за допомогою укосів.






^ 2.10.2. Вертикальне планування міських скверів і бульварів


Вертикальне планування міських скверів і бульварів проводять в ув'язуванні із загальним вирішенням поперечного профілю вулиці чи майдану, на яких вони розташовані. Якщо майдан має ухил понад 10 ‰, а скверу бажають надати меншого ухилу, будують підпірну стінку з природного каменю чи бетону.

В окремих випадках, з метою поліпшення зоровості скверу з тротуару чи проїзду, територію скверу опускають на 0,1 – 0,2 м стосовно них.

Відвід поверхневих вод здійснюють у скверах і на бульварах майже завжди за допомогою відкритих лотків, що виводять атмосферні води в лотки проїзних частин вулиці.

При розташуванні міського майдану із сквером на складному рельєфі планування його ускладнюється через необхідність дотримання положистих ухилів доріжок скверу. Для цього його територію розчленовують на окремі тераси, які поєднують між собою сходами.

При влаштуванні на вулицях озеленених смуг між тротуарами і проїзною частиною їм надають поперечний ухил не менше 10 ‰ убік проїзної частини. Щоб земля не змивалася з газонів на проїзну частину, її укладають на 1 – 2 см нижче верхньої грані бордюрів.


^ 2.10.3. Вертикальне планування міських парків


Рішення про вертикальне планування паркової території приймають залежно від природного рельєфу території парку і цільового призначення окремих його елементів.

Вертикальне планування зони активного відпочинку вирішують із застосуванням положистих ухилів, що забезпечують нормальний поверхневий водовідвід, із влаштуванням при необхідності підземної мережі водостоків.

Рельєф має підкреслювати регулярний характер планування цієї частини парку. Паркові алеї й доріжки зони активного відпочинку проектують з поздовжнім ухилом від 5 до 20 ‰ з наданням їм опуклого поперечного профілю при поперечному ухилі 20 ‰ (рис. 2.93).

Майданчики перед будівлями повинні також мати ухил 20 ‰. Фізкультурні майданчики проектують з ухилами 5 – 10 ‰.

Тераси в парках на пішохідних доріжках з'єднують сходами. Сходи слід влаштовувати з висотою сходинки 12 – 14 см і шириною не менше 38 см. При проектуванні більш широких сходинок їхній розмір потрібно приймати, враховуючи нормальний крок людини з розрахунку


B = b + k*n,


де В – загальна ширина сходинки, м; b – мінімальна ширина сходинки, дорівнює 0,38 м; k – довжина нормального кроку, приймають 0,75 м; n – число кроків.



Рис. 2.93 – Паркова алея


У місцях масового руху людей замість сходинок улаштовують пандуси з ухилом не вище 60 ‰.

Вертикальне планування зони тихого відпочинку має враховувати збереження існуючих зелених насаджень і рослинного покриву, а також найвигідніше використання природного рельєфу для організації ландшафтних перспектив і картин. Поздовжні ухили алей приймають від 5 до 80 ‰.

Відвід поверхневих вод з території зони тихого відпочинку, як правило, виконують за допомогою відкритих лотків паркових алей з наступним спуском зливових вод у великі проточні природні водоймища чи безпосередньо через мережу міських підземних водостоків, прокладену на території зони активного відпочинку, на прилягаючі до парку вулиці.

Якщо природний рельєф місцевості недостатньо різноманітний, то методами вертикального планування його змінюють, додаючи ландшафту більшу мальовничість. Території, розташовані на складному рельєфі, проектують у вигляді ряду амфітеатрів. Такий прийом дозволяє здійснити планування роз'єднано, окремими терасами. Тераси сполучають між собою за допомогою укосів (рис. 2.94) чи підпірних стінок.




Рис. 2.94 – Сполучення терас парку за допомогою укосів


Способами вертикального планування можна підсилити рельєф місцевості, зруйнувати природні форми, змінити їх.

Трасування алей парку залежить від рельєфу. Так, при поздовжніх ухилах місцевості 60 – 80 ‰ їхня прямолінійність може бути збережена на відстані не більше 50 – 100 м, тобто доріжки, петляючи нагору чи вниз довгим крутим схилом, знижують видиму висоту і довжину сходження. Паркові алеї і доріжки вирішують аналогічно тротуарам. Але поздовжній профіль пішохідних доріжок, які використовують тільки для прогулянок, має свої особливості. Максимальний поздовжній ухил приймають 180 ‰, якщо чергуються похилі й горизонтальні елементи (рис. 2.95).

Поздовжній ухил на ділянках підйому варто поступово збільшувати в міру розвитку траси.




Рис. 2.95 – Схема поздовжнього профілю пішохідної доріжки:

1 – горизонтальні ділянки; 2 – ділянки з ухилом


^ 2.11. Підрахунок об'ємів земляних робіт при вертикальному плануванні


Об'єм земляних робіт підраховують для визначення їхньої вартості; вибору засобів виконання робіт; установлення необхідної кількості ґрунту (чи його надлишків). Треба враховувати найближчі об'єкти, де відсутній ґрунт можна брати чи використовувати надлишки. Бажано шукати найближчі об'єкти, тому що найбільшу вартість робіт складають транспортні витрати. Тому вертикальне планування слід вести, враховуючи баланс земляних мас. Земляні роботи варто виконувати без застосування перевантажувальних робіт (тільки бульдозерами, скреперами, автогрейдерами).

Об'єм земляних робіт впливає на черговість забудови і благоустрій окремих районів міста. Тому при проектуванні вертикального планування необхідно обстежувати можливі для підсипання ділянки, місця зниження рельєфу, яри, колишні смітники, набережні та ін.

Об'єм земляних робіт підраховують різними способами: за профілями, за червоними горизонталями, за нівелірною сіткою та ін.

  1. ^ Підрахунок об'ємів земляних робіт за поздовжнім профілем.

При цьому способі одержують приблизні об'єми для поперед-нього визначення кількості робіт при схематичному рішенні проекту вертикального планування.

Вважають, що величина робочої позначки однакова на всій ширині вулиці. Тоді об'єм земляних робіт дорівнює





де ^ V – об'єм земляних робіт, м3; F – площі насипу і виїмки, м2; В – ширина смуги, для якої складають проект вертикального планування, м; h1, h2 … – робочі позначки по осі проїзної частини, м; l1, l2 … – відстані між цими позначками, м.

  1. Більш точно об'єми земляних робіт підраховують за поперечними профілями.

Поперечні профілі будують на кожному пікеті та у переломних точках. На кожному поперечнику підраховують площі насипу і виїмки окремо. При цьому складні перерізи, як і в першому випадку, розбивають на більш прості фігури – трикутник, прямокутник, трапецію. Площу можна вимірювати планіметром.

Результати вимірів чи обчислень заносять у відомість об'ємів земляних робіт (табл. 2.11):


Таблиця 2.11 – Відомість підрахунку об'ємів земляних робіт за поперечними профілями


ПК...+...

Площа, м2

Відстань між профілями

Об'єм, м3

насип

виїмка

насип

виїмка

0+00

F1

F4

20





0+20

F2

F5

1+00

F3

F6

80





нв


  1. Об'єми робіт для майданів і кварталів обчислюють за нівелірною сіткою.

Для цього всю територію розбивають на квадрати стороною 20 – 50 м (у складних умовах 10 м). Біля кожної вершини записують червону і чорну позначки. Потім викреслюють поздовжні профілі по кожній лінії сітки квадратів. За кожним профілем визначають площі насипів і виїмок. Після цього підраховують об'єми земляних робіт:





де ^ V – об'єм земляних робіт, м3; F1, F2 – площі насипу чи виїмки, визначені окремо для першого і другого поздовжніх профілів, м2; L – відстань між сусідніми профілями, м.

Якщо відстань між усіма сусідніми профілями однакова, то об'єми земляних робіт визначають як середнє арифметичне площ насипів чи виїмок, помножене на відстань між крайніми профілями. Результати розрахунків зводять у табл. 2.12.

Розрахунок ведуть у двох взаємно перпендикулярних напрямках, а потім беруть середнє значення з цих розрахунків.


Таблиця 2.12 – Відомість підрахунку об'ємів земляних робіт за нівелірною сіткою


№ профілю

Площа, м2

Відстань між

профілями

Об'єм, м3

насип

виїмка

насип

виїмка

I – I

F1

F4

L1





II - II

F2

F5

III - III

F3

F6

L2





нв


Об'єми земляних робіт при такому способі виходять трохи завищеними.

  1. За проектними горизонталями.

Цей метод найбільш наближений до дійсних результатів. Для визначення об'ємів земляних робіт будують картограму робіт (рис. 2.96). Для цього на підоснову плану вертикального планування наносять сітку квадратів розміром 20...200 м. Дожину боків квадратів призначають, враховуючи масштаб креслення, рельєф і необхідну точність розрахунків.




Рис. 2.96 – Картограма земляних робіт

У кутах квадратів надписують чорні позначки, що знаходять за горизонталями на плані за допомогою інтерполяції, і червоні позначки. Їх надписують з правого боку від перехрещення сітки: чорні – знизу, червоні – зверху. Робочі позначки, тобто різницю між червоними і чорними позначками пишуть з лівого боку від перехрещення сітки. Між точками з робочими позначками, що мають різні знаки, знаходять на боках квадратів нульові точки. З'єднуючи ці точки між собою прямими лініями, одержують лінію нульових робіт, тобто межу насипу і виїмки.

П

оложення нульових точок знаходять, використовуючи подібність трикутників (рис. 2.97).

Горизонтальні проекції закладення насипу і виїмки визначають за формулами


L1 = + L h1 / (h1 + h2),

L2 = - L h2 / (h1 + h2),


д
Рис. 2.97 – Схема визначення лінії нульових робіт
е h1, h2 – робочі позначки насипу і виїмки у кутах квадрату, м; L – бік квадрату, м; L1, L2 – відстань від лінії нульових робіт до кутів квадрату, м.

Об'єми земляних робіт визначають у такому порядку:

  • якщо робочі позначки на кутах квадрата мають однаковий знак, тоді об'єми робіт визначають як для призми (рис. 2.98, а):


V =  L2 * ( hi) / 4,


де V – об'єм насипу чи виїмки, м3; L – бік квадрата, м; hi – робочі позначки, м:

  • якщо лінія нульових робіт розділяє квадрат на дві фігури
    (рис. 2.98, б), об'єм земляних робіт кожної фігури визначають за формулою


V =  F  hi / n,


де F – площа основи фігури, м2; hi – робочі позначки, м; n – кількість точок, що мають робочі позначки, включаючи нульові.

Визначені об'єми земляних робіт записують на картограмі в колах: зверху пишуть номер фігури, а знизу об'єм робіт у межах цієї фігури (рис. 2.95).



Рис. 2.98 – Визначення об'ємів земляних робіт для різних фігур:

а – робочі позначки мають однаковий знак; б – лінія нульових робіт поділяє сусідні боки квадрата


Суму об'ємів земляних робіт підраховують за відомістю (табл. 2.13).


Таблиця 2.13 – Відомість підрахунку об'ємів земляних робіт за картограмою


№ фігури

Площа фігури, м2

Середня робоча позначка, м

Об'єм земляних робіт, м3

насип

виїмка

1

F1

h1

V1

V4

2

F2

h2

V2

V5

3

F3

h3

V3

V6

VнVв


Орієнтований об'єм земляних робіт на значній території може бути визначений, як


V = hсер * F, м3,


де F – площа території, м2; hсер – середнє значення підсипання чи зрізання, м.

На лінійних ділянках (вулицях, дорогах), у межах яких висота чи глибина приблизно постійні, об'єм земляних робіт визначають за формулою


V = F * L,


де F – площа поперечного перерізу насипу (виїмки), м2; ^ L – довжина ділянки, м.

Об'єм ґрунту під корито дорожніх одягів:


V = B * hд * L,


де В – ширина проїзної частини, м; hд – товщина дорожнього одягу, м; L – довжина вулиці, м.

Об'єм ґрунту, що витісняється фундаментом, обчислюють приблизно


V = a * h,


де а – площа фундаментів, м2; h – глибина закладення фунда-ментів, м.

При реконструкції вулиць з об'ємів земляних робіт необхідно відняти об'єм існуючої конструкції проїзної частини.

При підрахунках об'ємів земляних робіт потрібно враховувати, що при розробці виїмки відбувається розпушування ґрунту і його об'єм збільшується (це необхідно враховувати при розрахунку транспорту для перевезень ґрунту).


^ Vвиїм = Vв (1 + Р1/100),


де Vвиім – об'єм ґрунту, який вивозять, м3; Vв – об'єм виїмки, м3; Р1 – збільшення ґрунту, %.

При переміщенні ґрунту в насип виконують ущільнення ґрунту котками, а потім відбувається ще його природне ущільнення:


Vнас = Vн (1 + Р2/100).


Залежно від типу ґрунту його збільшення Р1 чи Р2 приймають, %:

Ґрунт Р1 Р2
^

Піщаний 8 – 17 1 – 2,5


Торф 20 – 30 3 – 4

Суглинок 14 – 23 1,5 – 5

Глина 24 – 30 4 – 7

Важка глина 26 – 32 6 – 9

Кам'янистий 30 – 45 10 – 20

Скельний 45 – 50 20 – 30

При підрахунках об'ємів земляних робіт визначають для всієї території об'єм рослинного ґрунту, що підлягає зрізанню.


^ Запитання для самоконтролю


  1. Що називається вертикальним плануванням? Основний принцип і завдання вертикального планування.

  2. Які методи вертикального планування Вам відомі? Назвіть переваги і недоліки кожного з методів.

  3. Що таке поздовжній ухил вулиці? Як його визначають? У чому виражають величину ухилу?

  4. Мінімальний і максимальний поздовжній ухили вулиць.

  5. Класифікація міських вулиць і доріг.

  6. Поперечні ухили проїзної частини, тротуарів, зелених зон, трамвайних шляхів.

  7. Класифікація інженерних мереж. Розміщення інженерних мереж у плані вулиці

  8. Класифікація дорожніх одягів.

  9. Як виконують вертикальне планування вулиць на прямих ділянках, на кривих малих радіусів?

  10. Основні принципи проектування вертикального планування перехресть в одному рівні.

  11. Вертикальне планування міських майданів.

  12. Класифікація перехрещень вулиць і доріг в різних рівнях. Принципи вертикального планування перехрещень в різних рівнях.

  13. Основні вимоги до проектування автомобільних стоянок у містах.

  14. Основні принципи проектування територій промислових підприємств.

  15. Як виконують вертикальне планування промислових май-данчиків?

  16. Вертикальне планування реконструйованих територій.

  17. Принципи вертикального планування територій зелених насаджень.

  18. Які методи підрахунку об'ємів земляних робіт Ви знаєте?







Схожі:

На реконструйованих територіях районів садибної забудови не виникає потреби скільки-небудь значно змінювати існуючий рельєф iconЛюдмила Мерва (Тернопіль) готовність майбутніх учителів початкової школи до співпраці з обдарованими учнями
«готовність». У тлумачному словнику вказується, що слово «готовність» має два значення – 1 схильність до чого-небудь, бажання зробити...
На реконструйованих територіях районів садибної забудови не виникає потреби скільки-небудь значно змінювати існуючий рельєф iconВ. А. Соколовська Моделювання фільтрації ґрунтових вод на забудованих територіях з Урахуванням впливу глибоких котлованів
Проаналізовано вплив глибоких котлованів на динаміку ґрунтових вод у межах забудови. Наведено основні рівняння для моделювання процесів,...
На реконструйованих територіях районів садибної забудови не виникає потреби скільки-небудь значно змінювати існуючий рельєф iconТема 13. Мотивація як функція менеджменту
Теорія потреб А. Маслоу. Потреба це фізіологічне або психологічне відчуття нестачі чого-небудь. Потребу неможливо безпосередньо спостерігати...
На реконструйованих територіях районів садибної забудови не виникає потреби скільки-небудь значно змінювати існуючий рельєф iconВиникає підменю, відмітити
Виникає перелік збірників кошторисних цін на будівельні вироби, конструкції, матеріали тощо
На реконструйованих територіях районів садибної забудови не виникає потреби скільки-небудь значно змінювати існуючий рельєф iconТема економічні потреби І виробничі ресурси предмет економічної теорії
Ксенофонт (йому приписується авторство цього терміна), — це мистецтво ведення домашнього господарства. Проте економіка як дисципліна,...
На реконструйованих територіях районів садибної забудови не виникає потреби скільки-небудь значно змінювати існуючий рельєф iconЗадача для шестицифрових білетиків видалась йому нудною значно цікавіше підрахувати, наприклад, для десятицифрових. Чи навіть для двадцятицифрових. Допоможіть Васі у вирішенні цієї задачі
Задане деяке ціле число, необхідно визначити скільки потрібно біт, щоб його зберегти (вважати що число без знакове)
На реконструйованих територіях районів садибної забудови не виникає потреби скільки-небудь значно змінювати існуючий рельєф iconЛабораторна робота №1 будова та принцип роботи обертових насосів для отримання низького І середнього вакууму
При виробництві джерел світла виникає необхідність створення вакууму в колбах, де протікає газовий розряд або де розміщене тіло розжарення....
На реконструйованих територіях районів садибної забудови не виникає потреби скільки-небудь значно змінювати існуючий рельєф iconШкола А. В., Гузов Е. С. Кривий Ріг
Використання всього лише 0,0125% енергії Сонця могло би забезпечити всі сьогоднішні потреби світової енергетики, а використання 0,5%...
На реконструйованих територіях районів садибної забудови не виникає потреби скільки-небудь значно змінювати існуючий рельєф iconШкола А. В., Гузов Е. С. Кривий Ріг
Використання всього лише 0,0125% енергії Сонця могло би забезпечити всі сьогоднішні потреби світової енергетики, а використання 0,5%...
На реконструйованих територіях районів садибної забудови не виникає потреби скільки-небудь значно змінювати існуючий рельєф iconЧи можеш ти бути менеджером?
Якщо ти згодний з твердженням обирай відповідь «так», якщо ні, то обирай відповідь «ні». Після кожної групи запитань, підраховуй,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи