Тема основи теорії конституції у зарубіжних країнах
Скачати 119.47 Kb.
|
Зміст Об’єктами конст.регул-няВиди к-цій. Писаних к-цій Народні к-ції Порядок прийняття, зміни і припинення дії к-ції. Відміна (скас.) Правовий захист к-цій. |
|
|
Тема 2. ОСНОВИ ТЕОРІЇ КОНСТИТУЦІЇ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ.
Поява к-цій пов’язана із приходом буржуазії до вл., яка намагалася закріпити кап.відносини, змінити монархію на рес-ку, закріпити осн.п-а і свободи гр-н. Серед перших к-цій в світі мож.назвати К-цію США 1787 року, К-цію Пилипа Орлика 1710 року, К-цію Фр, 1791, К-цію Польщі, 1791 року. Вони відображали лозунги б-би буржуазії проти абсолютизму, розмежовували ф-ції трьох гілок вл., давали перелік буржуазних демократи.п-в і свобод. Таким чином виникла концепція конституціоналізму, яка виникла з ідей природничого п-ва та була антитезою феодальної тиранії. К-ції не тільки обмеж.вл.монарха, але й встановл.процедури здійс-ня владних ф-цій. Існує багато визначень к-цій, які залежать від національного фактору, історичного роз-ку. Так, напр..нім.вчений Г.Еллінек визначає к-цію як сукуп-сть прав.положень, які встановл.вищі ор-ни д-ви, порядок їх скликання для виконання ними своїх ф-цій, їх взаємні відносини і компетенцію, а також принципові положення індивіда по відношенню до держ.вл. Англічанин С.Ф.Стронг визначає к-цію як сукуп-сть принципів, у відповідності з якими регламентується д-сть ор-нів влади, права підлеглих і відносини між ними. Американець Ч.Берд к-цію визначає як документ, який встановлює межі активності ор-нів влади, вказує на межі їх повноважень та визначає свободи гр-н. Отже, к-ція – це норм.акт, який закріплює основні устої державного та сусп.життя в інтересах більшості громадян і є стержнем всієї правової с-ми конкрет.кр-ни. К-ція є осн.дж-лом К.П., з-ном, який визначає найбільш характерні риси, особливості та ін.важливі характеристики д-ви і права, закріплює держ/прав.устрій держави, таким чином вона відображ.ек.,соц.,реліг.та ін.особл-сті д-ви, але к-ції зарубіж.країн мають і спільні риси: 1) всі к-ції проголош.ідею нар.суверинітету. 2) всі к-ції закріпл. різ.сп-би вир-ва і різ.форми власності, і в першу чергу прив.власність на засоби вир-ва. 3) в к-ціях закріпл.осн.принципи теорії поділу влад (сис-ма стримувань і противаг). 4) всі к-ції встановл.форму правл-ня відповідної д-ви (рес-ку чи монархію). 5) к-ції закріпл.форму держ.устрою (унітарну чи федерацію). 6) к-ції проголош.п-ва і свободи гр-н. 7) к-ції закріпл.принципи орг-ції с-ми влади (встановл.інс-тут Президента, уряду, парл-нту). 8) спостерігається розширення предмету регул-ня к-ції, порівняно із к-ціями 17-18ст. Серед осн.характеристик к-цій виділяють основоположний хар-р, установчість, народність, стабільність, легітимність. Інші автори називають такі юридичні властивості к-цій: 1) К-ція є осн.з-н і формулює вихідні начала для ін галузей п-ва 2) К-ція наділена вищою юр.силою. - Верховенство к-ції закріплено в самосу тексті к-ції та підтримується за допомогою норм та спец.ор-нів. - Тобто норми к-ції мають головне значення по відношенню до ін.норм. Якщо норми з-ва суперечать к-ції, то вони не застос., не діють. - З-ни та ін.підзак.акти повинні прийматися за правилами і процедурою, встановленою к-цією і ор-нами, створеними к-цією. - нищестоячі акти, з-ни повинні відповідати к-ції та не суперечити їй. 3) К-ція виступає юридичною базою поточної нормотворчості, на ос-ві і на виконання к-ції видаються всі ін.норм.акти. 4) Норми к-ції є нормами прямої дії. 5) К-ція і її норми мають найбільш високу стабільність порівняно із ін.нормами п-ва, оск.вони регул.найбільш важливі сусп.віднос. 6) підвищений ступінь охорони к-ції з боку д-ви, конст.норми забезпечуються ін.галузями п-ва, всіма держ.ор-нами, о.м.с., посад.особами. Під сутністю к-ції розуміють закріплення важливих моментів д-сті д-ви, осн.ор-нів д-ви, зв’язків між ними, тобто закріплення державного мех-зму і статусу ос.в д-ві. Сутність к-ції в тому, що це осн. з-н, який володію вищою юр.силою. Це фундамент прав.с-ми. Сутність к-ції проявляється також в тому, що вони відображають баланс осн.соц.інтересів в сус-ві. ^ є групи сусп.віднос., які регул.к-ція, ними виступають:
Ф-ції конституцій – це те, для чого вона приймається і працює. До них відносять:
У науці К.П.понят.к-ція застос.у двох розуміннях: формальному (юр.) і реальному (фактич.). Юр.к-ція – це норм.акт певної форми, прийнятий за встановленими пр-лами. Юр.к-ція є осн.з-ном д-и, який являє співвідношення політ.сил, що склалося на момент її прийняття, але в ході практик.застос.к-ції співвідношення цих політ.сил часто змін., прийм.нові конст.з-ни, які змін.к-цію і складається порядок здійс-ня влади, який може відріз-ся від порядку, який закріпл.в к-ціях – це і є фактичними к-ціями. Тобто фактич.к-ція – це формула, яка позначає складену с-му сусп.віднос. Юр.і фактич.к-ція можуть співпадати, а можуть і розходитися, від цього залежить роз-к політ.ситуації в д-ві, бо фактич.к-ція може бути більш прогресивна, ніж юр.і таким чином іде процес вдосконалення к-ції. За часом прийняття к-ції розрізняють на: 1) к-ції першого покоління (старі), (напр..к-ція США, 1787р., Швейцарії (1874), Норвегії (1814), Люксембурга (1868)). 2) к-ції другого покоління (нові) – прийн.в період між першою і другою св.в. (1918-1945), (до тепер діють к-ції Фінляндської рес-ки, Ірланд.рес-ки, князівства Ліхтенштейн). 3) к-ції третього покоління (новітні) - (1945-к.1970-п.1980р.р.): а)прийняті після розгому гітлерівської Німеччини (к-ція Фр.рес-ки (1946), к-ція Італ.рес-ки (1947), Японії (1947), Осн.з-н ФРГ (1949); б) прийняті після падіння с-ми колоніалізму в 50-60-ті роки бувши ми колоніями. 4) к-ції четвертого покоління (над новітні) – прийняті в останні 20 років країнами, які звільнилися від тоталітарних режимів, (напр..К-ція Ісп.(1978), Португалії (1976), Греції (1975), Бразилії (1988), бувши республік СРСР. К-ції поділяються на писані і непис. ^ більшість, вони мають конкретну юридичну форму. Під неписаною к-цією розуміють певний набір з-нів, який регул.найбільш важливі відносини в житті д-ви і сус-ва. Крім цього до непис.к-цій зараховують суд.ріш., які мають х-р прецедентів, та деякі прав.звичаї. Непис.к-ції діють в Великобрит., Новій Зеланд, Ізраїлі. В число актів, які склад.британс.к-цію вход.такі, як Велика Хартія Вольностей 1215 р., Хабеас корпус акт 1679р., Білль про права 1989р., З-н про престолонаслідування 1701р., З-н про парл-нт 1911 і 1949 р.р. та ін. За сп-бом зміни та внес.поправок к-ції поділ.на жорсткі та гнучкі. Практично всі писані к-ції є жорсткими, володіють певною стабільністю, тому передбачені певні процедури їх змін, а неписані к-ції – є гнучкими, вони складаються із норм статутного п-ва чи декількох фундаментальних з-нів, так як в Ізраїлі. Є декілька варіантів жорсткості, які застосовуються в різ.країнах: а) вимога до зміни к-ції полягає в тому, що вона повинна змінюватися кваліфікованою к-стю голосів членів парл-нту (2/3, ¾); б) правило подвійного вотума полягає в тому, що поправка до к-цій може бути прийнята тільки після двох голосувань. Подвійний вотум буває двох різновидів: 1) простий – голосування здійснюється з перервою у часі (напр..не менше 3міс. – ст.138 К-ції Італійс.Рес-ки); 2) ускладнений, який вимаг.певної процедури. Перший раз поправка приймається кваліфікованою більшістю, а другий раз вона ставиться на голосування в іншому складі парламенту – після нових виборів (це т.зв. шведська модель, вона застос.в Швеції, Норвегії, Голландії, Фінляндії). В федеративних д-вах є пр-ло про те, що поправки крім федерального парламенту повинні бути прийняті кваліфікованою більшістю суб-тів федерації, а іноді і всіма суб-тами федерації. В деяких д-вах в к-ціях містяться і так звані незмінні норми, напр..ст.139 К-ції Італійс.рес-ки містить норму про те, що республіканська форма правління не може (ніяк і ніколи) бути змінена. Жорсткість к-ції виконує ф-цію стабільності, але з ін.боку вона не заважає пристосовувати норми к-ції до вимог сьогодення, напр..шляхом тлумачення норм к-ції. За часом дії к-ції поділ.на пост.і тимчас. Практично б-сть писаних к-цій є пост., вони прийм.на не визнач.строк, поки не з’явиться ідея прийняти нову к-цію чи якщо зміниться державний режим, форма правл-ня, що потрібно буде закріпити новою к-цією. Пост.к-ції можуть діяти досить довго. Напр..К-ція США діє 200 років, 160 років к-ції королівства Бельгії. В деяких кр-нах к-ції приймалися як постійні але швидко змінювалися. Напр..історія Фр.свідчить про прийняття більше 15 к-цій. Тимчас.к-ції приймаються як пр-ло в особливих умовах ж-тя д-ви, під час революцій, війс.переворотів, зміни держ.устрою. Цей тим час.х-р к-ції визначається в самій к-ції чи встановлюється з-нами про введення в дію к-ції. Може бути встановлено строк, на який приймається к-ція чи обумовлено термін її дії настанням певної події. Інколи тим час.к-ції перетворюються у пост. За сп-бом прийняття к-ції діляться на народні і даровані (октроіровані). ^ приймаються в установленому з-ном порядку: парл-нтом (більшість), на референдумі, спец.конст.зборами, асамблеєю, конвентом. Даровані к-ції просто представляються в готовому вигляді, народ не прийм.участі в конст.процедурі. Є два варіанти дарованої к-ції: 1) коли монарх (як пр-ло абсолютний) приймає к-цію для своєї д-ви ні з ким не поділяючи п-во її прийняття. 2) колоніальні к-ції придумані колоніальною д-вою для своєї колонії та припідненсені в якості дара, щоб жителі колонії не вимаг.незалеж-сті.
Існ.різ сп-би прийняття - підготовки проекту к-ції. В рідких випадках від початку до кінця проект створюється спеціально утвореними установч.зборами чи парл-нтом і основну роль відіграє конст.комітет (комісія), які формуються представниц.ор-ном і практично розробляє проект. Напр..К-ція Італійс.рес-ки, 1847, Рес-ки індії, 1949, Федератив.рес-ки Бразилії, 1988, Рес-ки Болгарії, 1991... В деяких кр-нах конст.комісії уиворюються не предс.ор-ном, а президентом чи урядом. Напр..к-ція Фр.рес-ки, 1958 (проект був винесений на референдум, минаючи парл-нт), Грецької Рес-ки (1975) У випадку надання незалежності колоніям проекти к-цій нових д-в розроблялися міністерствами цих колоній (Нігерія, 1964 р.), місцевою владою за участю радників колоніальних д-в (Мадагаскар, 1960), в ході переговорів на засіданнях «круглих столів», в яких брали уч.предс-ки колоніал.д-в і діячі національно-визвольних рухів (Зімбабве, 1979). При переході від тоталітар.до ліберал., напівдемократич.і дем.режимів к-ції чи їх принципові положення розроблялися на всенац.конференціях предс-ків різ.партій та різ.сил сус-ва, «круглих столах»... В них беруть участь предс-ки і тих партій, які втрачають владу (напр..Венгрія, Чехія, Конго). В країнах соціалісти.спрямованості підготовка проекту здійс.за ініціативою центр.ор-ну правлячої, і, як пр-ло, єдиної партії, який ств.комісію, встановл.осн.принципи майб.к-ції, обговорює проект і прийм.ріш.про представлення його парл-нту чи на реф-дум (напр..К-ції Куби, 1976, Китая, 1982, В’єтнама, 1992...). Цей проект виноситься на обговорення з активною участю масових орг-цій, як пр-ло таке обговорення набуває х-ру парадного одобрення проекту. В деяких кап.кр-нах робилися спроби ознайомити населення із проектом к-ції і врахувати його думку (Папуа-Нова Гвінея, 1975, Ліберія, 1984), але коло осіб, які прийм.уч.в обговоренні часто обмежувався лише елітою с-ва. Одним з демократ.сп-бів вважається прийн-тя к-ції спеціально обраними для цієї мети установчими зборами, (напр..К-ції Туніс.рес-ки, 1956, Рес-ки Намібії, 1990, Рес-ки Болгарії, 1991...) . Після прийн-тя к-ції цей ор-н розпускається і уступає місце обраному парл-нту, але бувають випадки перетворення цих уст.зборів у парл-нт. Найбільш пошир.є практика прийняття к-цій парл-нтом, тобто законодавч.ор-ном. Вони приймаються в особл.порядку: каліф.б-стю голосів деп-тів (напр..К-ція Гр.., 1975, Ісп, 1978, Китаю, 1982, В’єтнаму, 1992, Грузії, 1995, україни, 1996, Польщі, 1997. Деякі к-ції приймаються парл-нтом, який проголош.себе для цієї мети установч.зборами (Нідерланди, 1983, Бразілія, 1988) чи над парламентськими ор-нами (Народ.консультативний конгрес в Індонезії, 1945, Велика джирга в Афганістані, 1987, Великий народний хуралом, в Монголії, 1992). Інколи крім парламентської процедури передбачені додаткові прав.дії, напр..для того, щоб федеральна к-ція вступ.в силу після прийняття її федеральним парламентом необхідним є її одобрення суб-тами федерації (США, Швейцарія, Німеччина) чи на референдумі (Іспанія, Греція). У Фр., Єгипті, Алжирі, Білорусії, на Філіппінах к-ції прийняті на референдумі. Виборець може відповісти лише «так» чи «ні» на питання, чи одобрює він к-цію, пропонувати якісь поправки він не може. Але звичайно без попереднього обговорення проекту населенням чи в парл-нті важко розібратися в такому складному документі як к-ція. В ряді випадків на референдумі приймаються реакційні к-ції (Греція). Іноді на референдумі приймаються к-ції, які попередньо обговорювалися у представниц.ор-нах і прийняті парл-нтом чи установч.зборами (греція, 1975, Іспанія, 1978). В деяких кр-наї к-ції були прийняті фактично військовими силами. Військові ради в якості останньої інстанції могли вносити суттєві поправки в проекти к-цій, затверджені консультативними установчими зборами (Терція, 1982, Нігерія, 1989). Процедури зміни к-цій та їх прийняття багато в чому схожі: це стосується і кваліфікованої більшості голосів, і подвійного вотуму... Скликання установч.зборів для внес.поправок в текст діючої к-ції, як пр-ло, не вимаг, але в деяких країнах для внесення змін в певну категорію статтей таке скликання все ж є необхідним (Болгарія). Поправки вносяться за рішенням парл-нту чи на ос-ві рез-тів референдуму. Проект про ззміну к-ції не може бути внес.одним членом парл-нту, а лише главою д-ви, урядом, певною групою деп.-тів (в Турції – 1/3 деп-тів), суб-тами фед-ції (в Бразилії – половиною штатів). Правда в США один деп.-т може внести проект про поправку до к-ції (за 200 років їх було внесено більше 10тис., а прийнято лише 27), або група виборців в порядку народ.ініціативи (3-20% виборців, які брали уч.в останніх виборах губернатора штату). В порядку народ.ініціат.встановл.можл-сть перегляду к-ції після збору підписів певної к-сті виборців – не менше 50тис. в Італ., в Австр.і Швейцарії – 100тис.). Як пр-ло, поправка приймається каліф.більшістю в кож.палаті парл-нту (2/3 – Австрія, Італ., Нідерланди.., 3/5 – Греція, Іспанія), або рідше на спільному засіданні палат (Франція). До такого ріш.також може застос.пр-ло про подвій.вотум. В деяких кр-нах глава д-ви має п-во вето на поправку, тобто може не підпис.її. Напр..в Бельгії, Данії, Голландії, якщо уряд не згідний із поправкою, то монарх може відмовити в її підписанні, хоча фактично це є відмова уряду. Майже завжди к-ції містять певні норми, якими забор.переглядати деякі положення про держ.устрій (в ряді країн – про респ.форму правл-ня, в Португалії – п-во на демократичну опозицію, в Німеччині – принципи прав., дем.і федератив.д-ви, в Мавританії – принцип багатопартійності). В деяких країнах незмінними проголошені цілі розділи (Греція, Румунія). Часто міститься заборона змін.к-цію в період надзвич.стану (в Ісп.), чи протягом певного строку після її прийняття (Бразилія, Грец., Португ. – 5р.). ^ к-ції передбачає дещо ін.процедуру чи зміна, оск.вона повністю заміняє попередню к-цію. Є два сп-би відміни: звичай.і надзвич. В першому випадку мова йде про прийняття нов.к-ції, після чого стара перестає автоматично діяти. Над звичай.порядок відміни поляг.у прийнятті акту надзвичайного з-ва, який пов’яз.з екстра ординар.обставинами та подіями в кр-ні (переворот, рев-ція).
Деякі автори розріз.понят.конст.нагл. і конст.контр. В першому випадку мова йде лише про перевірку акта на його відповідність к-ції, а в другому випадку також і про можливість його скасування. Інс-тут конст. нагляду (контролю) – це встановл.в б-сті країн порядок, в якому здійс.прав.екс-за (оцінка) відповідності з-ва нормам к-ції. Конст.нагляд відсут.в кр-нах, в яких немає пис.к-ції. Об-тами конст.нагл.(контр.)виступ.конст.і звич.з-ни, поправки до к-ції, між нар.д-ри, регламенти парл-нта і його палат, норм.акти вик.ор-нів вл., пит.розмеж-ня компет-ції союзу та суб-тів фед-ції, та виріш-ня спорів між ними Спеціаліз.конст.контроль – важл.сп-б захисту к-цій юр.засобами. Поряд з ним існ.прокурорс.нагляд, роль президента як гаранта к-ції, д-сть омбудсменів ... Серед неюр.сп-бів захисту к-ції мож.назвати можл-сть народу в цілому і кожного гр-на зокрема перешкодити посяганням на демократи.конст.устрій (К-ція Гани, Нім., Словаків). Існ.відповідальність посад.осіб за поруш.к-ції, можливими є репрес.засоди з метою присікти порушення к-цій (заборона судом д-сті політ.партій, які підривають конст.устрій, введення надзвич.стану в д-ві). За змістом конст.нагл.(контроль) може бути формальним (перевірка дотримання процедурних правил), матеріальним (перевірка змісту з-нів..), абстрактним (перевірка без конкретного приводу для такої), конкретним (у зв’язку з певною суд.спр.). За часом проведення конст.нагл.(контр.) може бути попередній та наступний. Бувають випадки, коли неконст.акти діють протягом десятків років, поки вони визнаються такими, що не відп.к-ції (це можл.при здійс.наступ.конст.контр.). Але правильне функт-ня ор-нів конст.контролю забезпечує дотримання осн.з-ну Ор-ни конст.контролю здійс.не лише захист конст.норм, але й забезпеч.їх роз-к відповідно до реальних умов. Так нові норми конст.п-ва створюються ор-нами конст.контролю в Індії, Італ., Канаді, Франції. Конст.контроль може здійснюватися : А) судами заг.юрисдикц (США, Аргентина, Данія, Мексика, Японія, Норвегія), тобто спр.може бути поруш.будь-яким судом, але кінц.ріш.прийм.вища суд.інстанція (напр..Верховний Суд США). В деяких кр-нах конст.контр.здійс.лише верховним судом (Австралія, Болівія, Ірландія, Індія, Канада, Філіппіни) – це децентралізована (американська) с-ма . Б) спец.конст.судами, для яких конст.контр.гол.чи єдина ф-ція. Такі суди формуються як з участю так і без участі парл-нту – це децентралізм.с-ма (європ.), напр..Австрія, Іспанія, Італія, Турція, Кіпр). В) особливим ор-ном несуд.х-ру, напр..конст.рада Франції, склад якої визначає президент і парл-нт. Г) в ісламс.кр-нах конст.контр.є своєрідним. Напр..в Пакистані поряд з Верх.Судом конст.контр.здійс.ще два ор-ни: ісламська рада (розглядає відповідність прав.актів Корану) і суд шаріата (розгул.позови гр.-н). Подібні орни існ.в Ірані, Марокко, Малайзії. |
Схожі:
 | П лан семінарського заняття №1 на тему: поняття, предмет, метод І система конституційного права зарубіжних країн. Джерела конституційного права у зарубіжних країнах Гураль П. Ф., Левицька Г. Р. Конституції та конституціоналізм в зарубіжних країнах. Львів, 1997. с. 4-14 | | Тема парламент в зарубіжних країнах Поняття та етапи розвитку парламенту І парламентаризму. Місце І роль парламентів у системі влади в зарубіжних країнах |
| Тема 10 уряди в зарубіжних країнах Поняття уряду є неоднозначним, так як в різних країнах він виконує неоднакові функції, є різним за способом формування та за місцем... | | Тема: «Парламенти в зарубіжних країнах» |
| Тема 11 судова влада у зарубіжних країнах Судова влада відповідно до теорії розподілу влад є самостійною І незалежною сферою публічної влади І являє собою сукупність повноважень... | | Тема поняття, предмет, метод І система конституційного права зарубіжних країн. Джерела конституційного права у зарубіжних країнах Норми К. П., які регул відносини виконавчо-розпорядчої влади – основа адм.І фін права |
| Аудит у зарубіжних країнах ” Методичні вказівки щодо практичних занять з навчальної дисципліни “Аудит у зарубіжних країнах” для студентів денної та заочної форм... | | Аудит у зарубіжних країнах” Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни “Аудит у зарубіжних країнах” для студентів денної та заочної форм... |
| Облік у зарубіжних країнах” Методичні вказівки щодо виконання контрольних робіт з навчальної дисципліни “Облік у зарубіжних країнах” для студентів заочної форми... | | Облік у зарубіжних країнах ” Методичні вказівки щодо практичних занять з навчальної дисципліни “Облік у зарубіжних країнах” для студентів денної та заочної форм... |